Діяльність університетських археологічних музеїв в Україні у ХІХ – на початку ХХ століття

У статті розглядається діяльність університетських археологічних музеїв у ХІХ – на початку ХХ століття. Аналізуються форми, методи та особливості діяльності зазначених музеїв....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2019
Автор:	Снагощенко, В.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2019
Назва видання:	Сіверщина в історії України
Теми:	Музейна справа
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180977
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Діяльність університетських археологічних музеїв в Україні у ХІХ – на початку ХХ століття / В.В. Снагощенко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 380-383. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-180977
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1809772021-10-26T01:26:13Z Діяльність університетських археологічних музеїв в Україні у ХІХ – на початку ХХ століття Снагощенко, В.В. Музейна справа У статті розглядається діяльність університетських археологічних музеїв у ХІХ – на початку ХХ століття. Аналізуються форми, методи та особливості діяльності зазначених музеїв. В статье рассматривается деятельность университетских археологических музеев в XIX – в начале ХХ века. Анализируются формы, методы и особенности деятельности указанных музеев. The article deals with the activities of university archaeological museums in the nineteenth and early twentieth centuries. The forms, methods and peculiarities of the activity of these museums are analyzed. 2019 Article Діяльність університетських археологічних музеїв в Україні у ХІХ – на початку ХХ століття / В.В. Снагощенко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 380-383. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180977 37(09):379.822 uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Музейна справа Музейна справа
spellingShingle	Музейна справа Музейна справа Снагощенко, В.В. Діяльність університетських археологічних музеїв в Україні у ХІХ – на початку ХХ століття Сіверщина в історії України
description	У статті розглядається діяльність університетських археологічних музеїв у ХІХ – на початку ХХ століття. Аналізуються форми, методи та особливості діяльності зазначених музеїв.
format	Article
author	Снагощенко, В.В.
author_facet	Снагощенко, В.В.
author_sort	Снагощенко, В.В.
title	Діяльність університетських археологічних музеїв в Україні у ХІХ – на початку ХХ століття
title_short	Діяльність університетських археологічних музеїв в Україні у ХІХ – на початку ХХ століття
title_full	Діяльність університетських археологічних музеїв в Україні у ХІХ – на початку ХХ століття
title_fullStr	Діяльність університетських археологічних музеїв в Україні у ХІХ – на початку ХХ століття
title_full_unstemmed	Діяльність університетських археологічних музеїв в Україні у ХІХ – на початку ХХ століття
title_sort	діяльність університетських археологічних музеїв в україні у хіх – на початку хх століття
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2019
topic_facet	Музейна справа
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180977
citation_txt	Діяльність університетських археологічних музеїв в Україні у ХІХ – на початку ХХ століття / В.В. Снагощенко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 380-383. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
series	Сіверщина в історії України
work_keys_str_mv	AT snagoŝenkovv díâlʹnístʹuníversitetsʹkiharheologíčnihmuzeívvukraíníuhíhnapočatkuhhstolíttâ
first_indexed	2025-07-15T21:27:19Z
last_indexed	2025-07-15T21:27:19Z
_version_	1837749858528657408
fulltext	Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019 380 УДК 37(09):379.822 В.В. Снагощенко ДІЯЛЬНІСТЬ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ АРХЕОЛОГІЧНИХ МУЗЕЇВ В УКРАЇНІ У ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ У статті розглядається діяльність університетських архе- ологічних музеїв у ХІХ – на початку ХХ століття. Аналізують- ся форми, методи та особливості діяльності зазначених музеїв. Ключові слова: музей, університет, колекція, статут, ар- хеологічні музеї. Актуальність дослідження полягає в тому, що розбу- дова молодої незалежної держави багато в чому зале- жить від реалізації освоєння культурної спадщини на- роду, хранителями та популяризаторами якої є музеї. Діяльність університетських музеїв є важливим компо- нентом візуалізації навчально-виховного процесу. Тому сьогодні надзвичайно важливо вивчати досвід минуло- го щодо збереження й популяризації культурно-історич- ного надбання та використання у професійній підготов- ці майбутніх фахівців. Проблема діяльності університетських музеїв висвіт- лювалась багатьма вітчизняними (І. Аврамова, С. Мурав- ська [1], Ю. Омельченко, О. Караманов, Л. Казанцева, І. Карсим [10], Г. Мезенцева, О. Панчук [9], Л. Самойлен- ко І. Самсакова, Г. Скрипник [2], І. Шидловський) та за- рубіжними науковцями (М. Бурликіна [3; 4], С. Сотнико- ва [8], К. Патцвал, Б. Столяров, П. Странсбері, В. Ходецький, Г. Уїллемсон, М. Юхневич). Метою нашого дослідження є розширення й погли- блення знань про основні тенденції діяльності універси- тетських археологічних музеїв України на початку XX ст., їх вплив на професійну підготовку майбутніх фахівців. Накопичення колекцій, які використовувалися у на- вчальній та дослідницькій роботі, відбувалося вищими навчальними закладами паралельно з їхнім розвитком. Незважаючи на те, що окремі документально підтвердже- ні колекції були сформовані в Києво-Могилянській ака- демії та Львівському університеті часів Речі Посполитої, найбільший розквіт музеїв і збірок вищої школи відбув- ся в ХІХ столітті, причому на всіх українських територіях. Нормативно-правові документи як Російської, так і Ав- стрійської імперій зобов’язували створення таких допо- міжних підрозділів як необхідного знаряддя для забез- печення потреб студентів і викладачів [1]. На теренах підросійської України діяльність вузівських музеїв визначали Університетські Статути дореволюцій- ної Росії (1804, 1835, 1863, 1884 рр.), які на законодавчо- му рівні забезпечували місце університетських музеїв у структурі вищого навчального закладу, обов’язковість їх створення як навчального та дослідницького центру для РОЗДІЛ V. МУЗЕЙНА СПРАВА студентів і таким чином здійснювали дієвий вплив на розвиток музейної мережі, її фінансування, матеріаль- но-технічне та кадрове забезпечення. Перший університет на українських землях доби Про- світництва було засновано в Харкові 1805 p., коли діяв перший Університетський Статут, який був найбільш про- гресивним для розвитку музеїв, всебічно підтримуючи їх починання як в матеріальному, так і в моральному плані. У 1807 р. в Харківському університеті було створено ряд кабінетів, зібрання яких інтенсивно збагачувались. З них виділились згодом самостійні музеї – археологіч- ний, етнографічний, мінералогічний, геологічний та ін. Робота музею була регламентована низкою правил, за- тверджених Радою університету. З метою поповнення музею експонатами Рада універ- ситету звернулася до директорів училищ підвідомчого навчального округу з проханням виявляти різні пам’ят- ки історії та старовини, закуповувати їх за університет- ські кошти та передавати до Ради університету. Таким чи- ном почали надходити різні археологічні та етнографічні предмети. Завданням музею було дослідження того краю, культурним центром якого він був. Тому особлива увага приділялась зібранням пам’яток місцевої старовини, ор- ганізовувалась низка наукових експедицій по Харківській губернії, в тому числі археологічних експедицій [2, с. 14]. У 1835 р. було відкрито Київський університет. А в 1836 р. з метою збереження предметів старовини, які входили до складу інших університетських зібрань, було відкри- то Музей старожитностей (археологічний). Важлива роль у його становленні та розвитку належала професору Ки- ївського університет В. Антоновичу. З початку ХІХ століття склались основні форми комп- лектування музеїв через зібрання колекцій в експедиці- ях, купівлю експонатів за державні кошти, пожертвування меценатів і колекціонерів, виготовлення предметів (мо- делі, споруди) у майстернях, створених при музеях, сту- дентські роботи (дипломні проекти, копії творів мисте- цтва), обмінні фонди тощо. Університетські музеї відразу добре фінансувалися із державної казни. Крім штатної, тобто обов’язкової суми (600 крб. в рік), для закупівлі цінних колекцій ви- ділялись додаткові кошти, які часто набагато переви- щували планові. Для започаткування перших колекцій виділялась сума в 2–3 тис. крб. Але виділені кошти не могли в повній мірі забезпечи- ти значні витрати музеїв. Своїм розвитком вони зобов’я- зані в значній мірі пожертвуванням людей, які були за- цікавлені в просвіті народу, процвітанні країни [3, с. 47]. Пожертвування ніколи на залишались поза увагою: ме- ценати удостоювалися уваги царствених осіб – цар вручав ордени, особисті подарунки у вигляді діамантових кілець, ISSN 2218-4805 381 золотих портсигарів, грошових винагород тощо. Жоден імператор не обійшов увагою університетські музеї, по- стійно роблячи різні подарунки, фінансуючи найбільш цінні колекції для придбання їх для музею [4]. В університетах використовувалися також моральні форми заохочення: музейні зали називалися ім’ям да- рувальника, висилалися листи подяки, про усі пожер- твування повідомлялося в періодичних виданнях, кіль- кість дарувальників з кожним роком зростала. Ними ставали не лише заможні люди, але і селяни, ремісни- ки, міщани, а також студенти. Так, зокрема, в Київсько- му університеті, завдяки численним пожертвуванням колекції археологічного музею швидко поповнювали- ся. Деякі викладачі проводили археологічні розкопки, матеріали яких передавалися до музею. Вже до 1884 р. колекція музею нараховувала 6546 пам’яток [3, с. 92]. Новий якісний етап у роботі університетського музею пов’язаний з Я.Я. Волошинським (1852–1865 рр.), який особливо ретельно відносився до підбору експонатів і їх наукового опрацювання. Він вперше поклав початок сис- тематичному каталогу всіх колекцій Музею, склав опис експонатів на окремих карточках. Значну увагу він при- діляв зібранню археологічних колекцій, що здійснюва- лось через тимчасовий комітет, організований в Київ- ському університеті для «изыскания местных древностей» зі штатною сумою із державного казначейства в 428 крб. 55 коп. в рік. Я.Я. Волошинський справедливо вважав, що одним із найбільш достовірних історичних джерел є ар- хеологічний предмет, знайдений під час наукової екс- педиції. Сам факт опису музейних фондів та їх видання свідчив про перші кроки становлення зібрань музею на належну наукову основу [3, с. 127]. Збиральницька діяльність університетів особливо ак- тивізувалася після введення нового університетського Статуту (1835 р.), який уперше визначав обов’язковим створення Музею старожитностей, з виділенням суми в 2000 крб. на його утримання. У ці роки серйозна увага приділялась створенню спеці- альних бібліотек при музеях, зокрема, в Київському універ- ситеті археологічну бібліотеку було відкрито в 1839 р. При багатьох музеях проводились безкоштовні публічні лекції. В університетських музеях колекції розподілялись на основну (експозиційну) і класну (навчальну). На базі му- зеїв проводились як наукові дослідження, так і навчальні заняття. Багаті фонди музею давали можливість проводити всі форми діяльності: навчальну, наукову, просвітницьку. В музеях працювали найбільш талановиті й творчі вчені, що позитивно впливало на рівень діяльності вузівських музеїв. Музейні матеріали слугували базовими при про- веденні науково-дослідницької роботи [5]. Передбачалось залучити до роботи екскурсоводів, або як тоді говорили «чичероні, які пояснювали відвідува- чам предмети Музею, не для «всякого зрозумілі». Інколи в якості екскурсоводів виступали студенти. Музеї проводили наукові дослідження. Їх результа- ти друкувались в університетських наукових періодич- них виданнях, галузевих журналах. Частина музеїв ви- давала власні збірники. Музеї намагались популяризувати свої колекції. Основ- на частина університетських музеїв була доступною для публіки, виділялись спеціальні дні і години для відвіду- вань. Вхід у музей був безкоштовний, тому більшість від- відувачів належала до нижчих прошарків суспільства [6]. Експозиції із задоволенням оглядали як імператори, так і селяни. В цьому проявлявся демократизм універси- тетських музеїв (в Ермітаж пропускали, наприклад, тіль- ки обраних осіб у фраках, академічні музеї були заклада- ми практично закритого типу). З метою кращого огляду музею видавались путівники. З другої половини ХІХ століття в газетах навіть дру- кували спеціальні оголошення, що запрошували віль- но відвідувати університетські музеї. До відвідувачів пред’являлись певні вимоги, зокрема, не дозволялось брати в руки із експозиції предмети. Верхній одяг і ка- лоші здавались служителю при вході. Пояснення для публіки давали екскурсоводи. Так, наприклад, в 1869 р. в «Университеских извести- ях» були надруковані правила для широкого кола відвід- увачів музею Св. Володимира, де указувався час вільного відвідування музеїв сторонньою публікою – по четвергам з 15 до 17 год. взимку та з 15.00 до 18 влітку. Відвідува- чів обслуговували швейцар і служитель, що слідкував за збереженістю музейних колекцій. Фахівці і студенти ко- ристувались музеєм в будь-який час [3, с. 98]. Керівництво музеями здійснювали такі знані вче- ні, як професори В.Б. Антонович, Д.І. Багалій, О.О. По- тебня (16 років керував музеєм в Харківському універ- ситеті), Д.І. Каченовський, М.І. Петров, А.П. Богданов, В.С. Іконников та інші. Прикладні й фундаментальні дослідження в універ- ситетах проводились, головним чином, на базі музеїв, де знаходився необхідний матеріал. Саме в стінах уні- верситетських музеїв формувались наукові школи й на- прямки досліджень. Крім завідуючих музеями в штаті числились й інші співробітники. Існувала гнучка система – при необхід- ності дозволялось збільшувати кількість співробітни- ків. Перш ніж довірити вченому той чи інший музей, його відправляли на стажування за кордон в кращі му- зеї Європи. В закордонні відрядження з метою вивчен- ня досвіду роботи виїжджали не тільки керівники му- зеїв, але й рядові співробітники [7]. Університетські музеї брали активну участь не тільки у всеросійських археологічних виставках, але й у міжна- родних. Завдяки цим виставкам, інтенсивній науковій ро- боті, музеї отримували міжнародне визнання. Зарубіжні фахівці приїжджали працювати з фондовим матеріалом, знайомитись з матеріалами експозицій. Матеріально-технічна база музеїв була досить забез- печеною. Основна частина музеїв розміщалась в окремих Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019 382 аудиторіях, мала декілька залів, оформлення низки му- зеїв відповідало розміщеним матеріалам. Виготовлялось експозиційне обладнання, передбачались різні вітрини напільні, пристінні, ті що крутилися на осі тощо [8, с. 72]. Часто на університетські музеї покладалась відпові- дальність за проведення Археологічних з’їздів, при яких обов’язково формувались виставки (Київ, Одеса, та ін.). В період підготовки до ІІІ Археологічного з’їзду (Київ, 1874 р.) формувалась виставка старожитностей, в основі якої були університетські матеріали (музей древностей завідувач професор В.Б. Антонович). Після закінчення ви- ставки багато експонентів пожертвували предмети в Му- зей древностей (114 прим.). В 1884 р. зібрання старожитно- стей нараховувало 6548 примірників. Серед них виділялись колекції із язичницьких гробниць ІХ–Х століття (дарунок Марра), із гробниць горної Осетії (від К.І. Ольшевського), скарб давніх золотих і срібних предметів із садиби І.М. Ле- скова тощо. Багаті фонди Музею приваблювали не тільки допитливу публіку, але і науковців, фахівців із зарубіж- них країн (Франція, Данія, Румунія, Індія) [7]. На базі матеріалів виставки, присвяченій ХІІ Археоло- гічному з’їзду (Харків, 1902 р.), було створено музей ет- нографії Харківського університету (завідувач професор М. Сумцов) [2, с. 25]. Археологічні колекції, головним чином релігійного значення, формувались при музеях духовних академій. Найбільш яскравою є діяльність Церковно-археологічно- го музею при Київській духовній академії і його науко- вого товариства. Ідея їх створення виникла напередодні І Археологічного з їзду (1869 р.). Відповідно до Статуту духовних академій в вузі почали викладати церковну ар- хеологію і було надано право організовувати наукові то- вариства для розробки і видання джерел християнського віроучіння, пам’яток і матеріалів, що відносилися до істо- рії і сучасного стану церкви. Музей було створено для на- укової розробки і успішного викладання церковної архе- ології і для наукового збереження церковної старовини. Церковно-археологічний музей Київської духовної академії демонстрував експонати з різних галузей ду- ховної археології. Перевага надавалась автентичним ре- чам, в певних випадках доводилось використовувати до- бре виконані копії. Музей мав мовні пам’ятки і писемності, мистецькі та художні предмети церковної давнини. Було організо- вано такі відділи: а) рукописів і різних рукописних ак- тів; б) стародруків і гравюри; в) архітектури церковної (фрагменти, світлини); г) живопису і скульптури; д) різ- номанітної церковної утварі. Комплектування фондів відбувалось за рахунок пожертвувань, купівлі, обміну, ар- хеологічних розкопок. На базі колекцій проводилась напружена науково-до- слідницька робота. Церковно-археологічний музей систе- матизував свої фонди, готував і видавав каталоги, різно- манітні вказівники, путівники, описи колекцій. З 1874 р. розпочався систематичний опис відділів, колекцій і окре- мих предметів. З 1875 р. в «Трудах Киевской духовной ака- демии» друкувався хронологічний каталог предметів, що поступали до фондів, під назвою «Известия церковно-ар- хеологического общества». Завідувач музею – професор Микола Іванович Петров (1840–1921 рр.). Щорічно музей відвідувало понад 500 осіб (крім студентів і фахівців) [9]. Музеї розвивались і в Західній Україні. Біля джерел формування музею Ставропігійського інституту також стояв відомий археолог, історик, професор Львівського університету Ісидор Шараневич. Основою музейної ко- лекції стали матеріали з археологічних досліджень дія- чів Ставропігії. Музей розпочав свою діяльність у 1888 р. Основна частина експонатів походила з околиць Галича, проте були й приватні колекції. Ставропігійський інститут завдяки успішним археологічним дослідженням Шаране- вича і Петрушевича значно поповнював колекції музею. Формування археологічних колекцій у Львівському університеті короля Яна Казимира почалося 1893 р., коли завдяки зусиллям професора класичної філології Людві- ка Цвиклінського був створений Археологічний кабінет, який фінансувався за рахунок урядових дотацій і приват- них пожертвувань. Тоді експозиція складалася з оригіна- лів, копій, фотографій і малюнків пам’ятників антично- го мистецтва, а також колекцій (близько півтори тисячі знахідок) з розкопок професора Ісидора Шараневича [10]. Сприятливі умови для розвитку університетських му- зеїв на теренах підросійської України завершуються з установленням радянської влади. Університетські музеї або зникли взагалі, або перетворилися в знаряддя ідео- логічної, агітаційної та громадської роботи. Отже, досвід створення дореволюційних університет- ських музеїв є надзвичайно цінним і в наш час. Вони, як показують результати нашого дослідження, завжди праг- нули до пошуку і впровадження нових форм роботи. Різні проекти щодо удосконалення музейної діяльності публі- кувалися в журналах, виносилися на загальне обговорен- ня. Вони виявляли глибокий професіоналізм, багатство функцій, високий рівень організації науково-дослідної, науково-фондової, науково-експозиційної та культур- но-просвітницької діяльності, впливали на інтелекту- альний розвиток і освіту студентів, формування науко- вої думки, поширення культури, освіти широких верств суспільства. Вони сприяли розвитку музейної справи в країні, здійснювали своєрідну профорієнтаційну діяль- ність, залучаючи в свої стіни школярів, розробляючи спе- ціальний цикл екскурсій з ігровими елементами. По суті, саме університетські музеї формували державну музей- ну політику. Найбільш відомі вузівські музеї сформува- лися в Києві, Харкові, Одесі. Важливою особливістю українських музеїв того часу був їх тісний зв’язок із національно-культурним та кра- єзнавчим рухом, рівнем і потребами розвитку вітчиз- няної науки. Через відсутність в Україні того періоду державних наукових інституцій (академій наук, науко- во-дослідних інститутів) саме музеї разом із провідними ISSN 2218-4805 383 навчальними закладами значною мірою перебирали на себе роль своєрідних наукових і культурно-освітніх цен- трів, навколо яких концентрувалися прогресивні суспіль- ні діячі, які уособлювали в собі інтелектуальний і духов- ний потенціал нації. Перспективними, на наш погляд, є дослідження ді- яльності університетських музеїв різних профілів, їх наукова діяльність. ПОСИЛАННЯ 1. Муравська С.В. Музеї та колекції вищих навчальних закладів на українських землях (кінець XVII – початок ХХ ст.). – [Електро- нний ресурс]. – Режим доступу: http:// C:/Users/Alex/Downloads/ a_s_%20(1).pdf. 2. Скрипник Г.А. Етнографічні музеї України. Становлення і розвиток. – К.: Наукова думка, 1989. – 304 с. 3. Бурлыкина М.И. Музеи высших учебных заведений дорево- люционной России / М.И. Бурлыкина. – Сыктывкар, 2000. – 238 с. 4. Бурлыкина М.И. Университетский музей в научно-образо- вательном процессе: история и современность (ХVIII–XX вв.) // Музейные фонды и экспозиции в научно-образовательном про- цессе: матер. Всерос. науч. конф., (Томск, 18–20 марта 2002 г.). – Томск, 2002. – С. 52–59. 5. Редин Е.К. Музей изящных искусств и древностей Импе- раторского Харьковского университета (1805–1905). К истории Харьковского университета / Е.К. Редин. – Х.: Паровая типогра- фия М. Зильберг и С-вья, 1904. – 64 с. 6. Маркевич А.И. 25-летие Императорского Новороссийского университета / А.И. Маркевич. – Одесса, 1890. – С. 613–614. 7. Энциклопедический словарь. Т. 22: Опека-Оутсайдер / [изд.: Ф.А. Брокгауз, И.А. Ефрон] ; под. ред. И.Е. Андреевского. – СПб., 1897. – 480 с. 8. Сотникова С.И. Музеология М.: Дрофа, 2004. – 190 с. 9. Панчук О. Заснування церковно-археологічних музеїв при духовних Академіях і у єпархіях в Україні: ідея, витоки, роль М.І. Петрова. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://C:/ Users/Alex/Downloads/VKNU_Ist_2016_4_11.pdf. 10. Карсим І. Церковно-археологічний музей при Київській духовній академії (1872–1923). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravoslavye.org.ua/index.php?r_type= article&actio n=fullinfo&id=6269. Снагощенко В.В. Деятельность университетских археологических музеев в Украине в ХІХ – начале ХХ века В статье рассматривается деятельность университетских археологических музеев в XIX – в начале ХХ века. Анализируются формы, методы и особенности деятельности указанных музеев. Ключевые слова: музей, университет, коллекция, устав, ар- хеологические музеи. Snahoschenko V.V. The activities of university archae- ological museums in Ukraine in the nineteenth and early twentieth centuries The article deals with the activities of university archaeological museums in the nineteenth and early twentieth centuries. The forms, methods and peculiarities of the activity of these museums are analyzed. Key words: museum, university, collection, statute, archaeological museums. 12.03.2019 р. УДК 929:908(477.51) Д.М. Федусь МУЗЕЄЗНАВЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕТРА МИХАЙЛОВИЧА ДОБРОВОЛЬСЬКОГО У статті зроблена спроба проаналізувати діяльність видат- ного історика та музеєзнавця, голови Чернігівської архівної комі- сії Петра Михайловича Добровольського (1871–1910). Ключові слова: Добровольський П.М., Чернігівська архів- на комісія, археологічний з’їзд, історичний музей, музеєзнавство. Музейна справа на Чернігівщині активно почала роз- виватися в кінці XIX – на початку XX ст. В 1896 році було створено Вчену архівну комісію, яка займалась архівни- ми та музейними справами. У 1902 р. правителем справ комісії було призначено Пе- тра Михайловича Добровольського. Він присвятив життя розвитку музейної справи та краєзнавства Чернігівщи- ни, автор численних наукових публікацій. Видатний науковець народився 16 січня 1871 р. в селі Яриловичі Городнянського повіту. Освіту отримав в ду- ховній семінарії, потім в духовній консисторії [2, c. 26]. Під час служби в консисторії Петро Михайлович знайшов справу свого життя, якій віддався всією душею – дослі- дження місцевих історично-церковних пам’яток. Вивченням життя та діяльності вченого займались Ко- валенко О.Б. [19], Войцехівська І.Н. [6], Верзилов А.В. [3]. Деякі аспекти діяльності П.М. Добровольського як глас- ного Чернігівської міської Думи знайшли відображення у працях Демченко Т.П. [9], Рахно О.Я [18]. Певні згад- ки про його археологічну діяльність надані у працях Ясновської Л.В. [21], Черненко О.Є. [20]. Але ґрунтов- ної праці, присвяченої музеєзнавчій роботі Петра До- бровольського, поки не видано. У даній статті зробле- но спробу ліквідувати цю прогалину. Мета дослідження полягає у всебічному вивченні на- укової діяльності П.М. Добровольського, так як багато з його музеєзнавчих праць, що зберігаються в архівах та музейних фондах України, ще й досі не опрацьовані. Саме Добровольський одним із перших в Чернігівській архівній комісії заявив, що необхідно вивчати не тільки історію міст, але й малих сіл та містечок. Цю думку він виголосив на засіданні комісії 28 січня 1905 року у своїй промові «Старовина Чернігівського повіту» [7, c. 13] Вчений наголосив, що по справам комісії він відвідав майже всі селища Чернігівщини і знайшов у них багато рідкісних книг і пам’яток, з яких можна створити нову музейну колекцію. Як доказ Петро Михайлович представив деякі свої знахідки, серед яких була скатертина гетьмана Скоро- падського, знайдена в селі Андріївка у Анни Семенів- ни Садовської [8, c. 420]. Також вчений надав Євангеліє XII століття, що збе- реглось в Георгіївській церкві села Бобровиця, та бага- то інших знахідок. Члени архівної комісії в цей же день написали листа єпископу Чернігівському та Ніжинсько- му Антонію з проханням передати Євангеліє до колекції j

Діяльність університетських археологічних музеїв в Україні у ХІХ – на початку ХХ століття

Репозитарії

Схожі ресурси