Народні іграшки у зібранні Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»

У статті проаналізовано народні іграшки з фондової колекції Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Описано їх види, матеріали виготовлення. Висвітлено польові матеріали автора народних іграшок дітей Переяславщини....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2019
Автор:	Дем’яненко, Н.Д.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2019
Назва видання:	Сіверщина в історії України
Теми:	Музейна справа
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180980
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Народні іграшки у зібранні Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» / Н.Д. Дем’яненко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 444-448. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-180980
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1809802021-10-26T01:26:29Z Народні іграшки у зібранні Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Дем’яненко, Н.Д. Музейна справа У статті проаналізовано народні іграшки з фондової колекції Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Описано їх види, матеріали виготовлення. Висвітлено польові матеріали автора народних іграшок дітей Переяславщини. В статье проанализированы народные игрушки фондовой коллекции Национального историко-этнографического заповедника «Переяслав». Описаны их виды, материалы изготовления. Освещены полевые материалы автора о народных игрушках детей Переяславщины. The article analyzes folk toys from the collection of the National Historical and Ethnographic Reserve «Pereiaslav». Their types, materials of manufacture are described. The author’s field materials about the folk toys of children from Periyaslav region are covered. 2019 Article Народні іграшки у зібранні Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» / Н.Д. Дем’яненко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 444-448. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180980 94:688.721:351.852.15:069.(1–4)(477.41–21)НІЕЗ uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Музейна справа Музейна справа
spellingShingle	Музейна справа Музейна справа Дем’яненко, Н.Д. Народні іграшки у зібранні Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Сіверщина в історії України
description	У статті проаналізовано народні іграшки з фондової колекції Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Описано їх види, матеріали виготовлення. Висвітлено польові матеріали автора народних іграшок дітей Переяславщини.
format	Article
author	Дем’яненко, Н.Д.
author_facet	Дем’яненко, Н.Д.
author_sort	Дем’яненко, Н.Д.
title	Народні іграшки у зібранні Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»
title_short	Народні іграшки у зібранні Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»
title_full	Народні іграшки у зібранні Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»
title_fullStr	Народні іграшки у зібранні Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»
title_full_unstemmed	Народні іграшки у зібранні Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»
title_sort	народні іграшки у зібранні національного історико-етнографічного заповідника «переяслав»
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2019
topic_facet	Музейна справа
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180980
citation_txt	Народні іграшки у зібранні Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» / Н.Д. Дем’яненко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 444-448. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
series	Сіверщина в історії України
work_keys_str_mv	AT demânenkond narodníígraškiuzíbrannínacíonalʹnogoístorikoetnografíčnogozapovídnikapereâslav
first_indexed	2025-07-15T21:27:37Z
last_indexed	2025-07-15T21:27:37Z
_version_	1837749877722841088
fulltext	Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019 444 транспорту, який використовувався селянами: човен, віз, кінні сани, велосипед, мотоцикл, вантажні авто- мобілі) (Рис. 6.); - зустрічі односельчан: світлини зустрічей комарівчан на початку літа у 2000-х роках; - предмети господарського вжитку (світлини із родин- них архівів, на яких зображені предмети хатнього та гос- подарського вжитку) (Рис. 7.). Досліджуючи родинні фотоархіви колишніх жителів с. Комарівки, ми дізнаємося про історію життя окремої родини у селі до його виселення. Крізь призму родинних історій мешканців комарівчан, за допомогою світлин, від- творюється забута історія знищеного села. Саме родинні світлини зберігають зафіксовані моменти життя у с. Ко- марівці, події, яки відтворюють його історію. ПОСИЛАННЯ 1. Бондаренко І. [Свідчення про церкву с. Комарівка Переяс- лав-Хмельницького району Київської області] // Рукопис. – Осо- бистий архів автора. – С. 1. 2. Інвентарна книга фондової групи «Музейні предмети Пе- реяслав-Хмельницького історичного музею» № 3 Національно- го історико-етнографічного заповідника «Переяслав». – 198 с. 3. Інвентарні картки Національного історико-етнографічно- го заповідника «Переяслав»: ПХІМ-4200, ПХІМ-4202, ПХІМ-4205, ПХІМ-4209, КН-2365, ПХІМ-4230, ПХІМ-4236, ПХІМ-4248, ПХІМ- 4249, ПХІМ-4252, ПХІМ-4260, ПХІМ-4264, КН-2373. 4. Набок Л. Православні храми Переяславщини: історія, дослі- дження, сучасність / Л.М. Набок, О.В. Колибенко – К.: Типографія від «А» до «Я», 2007. – 176 с. 5. Ревега В.В. Історія формування топонімів села Комарівки на Переяславщині / В.В. Ревега // «Залізнякові читання»: матеріали П’ятої наукової краєзнавчої конференції, с. Медведівка, 18 жовт- ня 2013 р. – Черкаси. Видавець Чабаненко Ю., 2016. – С. 105–111. 6. Ревега В.М. [Свідчення про с. Комарівка Переяслав-Хмель- ницького району Київської області] // Рукопис. – Особистий ар- хів автора. – С. 3. Ревега Н .М . Затопленное село Комаровка на Переяславщине в фотографиях из семейных архивов его жителей и фондового собрания Национального историко- этнографического заповедника «Переяслав» В статье исследуются фотографии из фондовой коллекции На- ционального историко-этнографического заповедника «Переяс- лав», освещаются вопросы поиска и изучения фотографий из се- мейных архивов бывших жителей с. Комаровки. Ключевые слова: село Комаровка, семья, семейный архив, фо- тография, фондовое собрание. Reveha N.M. Flooded village Komarivka in Pereiaslav in photographs from the family archives of its inhabitants and of the collection of the National historical and ethnograph- ic reserve «Pereiaslav» The article examines the stock photo from the collection of the National historical and ethnographic reserve «Pereiaslav», addresses issues of searching and researching of photographs from the family archives of the former inhabitants of the village of Komarivka. Key words: Komari vka village, family, family archive, photography, stock collection. 20.02.2019 р. УДК 94:688.721:351.852.15:069.(1–4)(477.41–21)НІЕЗ Н.Д. Дем’яненко НАРОДНІ ІГРАШКИ У ЗІБРАННІ НАЦІОНАЛЬНОГО ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНОГО ЗАПОВІДНИКА «ПЕРЕЯСЛАВ» У статті проаналізовано народні іграшки з фондової колек- ції Національного історико-етнографічного заповідника «Переяс- лав». Описано їх види, матеріали виготовлення. Висвітлено по- льові матеріали автора народних іграшок дітей Переяславщини. Ключові слова: іграшка, народна іграшка, фондова колекція, діти, лялька-мотанка, іграшки з дерева, глиняна іграшка. Актуальність дослідження зумовлена необхідні- стю зберегти, примножити і донести із давніх часів до сучасників та нащадків високодуховний пласт традицій- ної культури – іграшкарство. Народна іграшка – витвір специфічний, який є джерелом української культури, що відображає життя дитини в різні історичні епохи. Це феномен, який підтверджує оригінальність і непов- торність, володіє формою, змістом, має певне значен- ня. Народні іграшки завжди веселі, яскраві, виготов- лені з підручного матеріалу. Вони несуть дітям знання про працю, відпочинок, побут, розкривають духовний світ, виховують повагу до старших поколінь, дружнє ставлення до ровесників. У наш час у дитячу гру увійшли віртуальні комп’ютерні ігри й іграшкові істоти Заходу та заокеанської індустрії. Народна іграшка, незважаючи на її екологічність, есте- тичність, моральність, широкі виховні можливості, не завжди популярна у дитячих іграх. Старовинні народні іграшки, виготовлені з підручного природного матеріа- лу, який має властивість швидко псуватись, у переважній більшості не збереглися до початку ХХІ ст. Вивчати, від- творювати та використовувати їх у вихованні сучасного підростаючого покоління ми можемо лише завдяки пись- мовим джерелам, розповідям старожилів, реконструкці- ям народних умільців та музейним колекціям. Серед чисельних колекцій Національного історико-ет- нографічного заповідника «Переяслав» помітне місце по- сідає зібрання народних іграшок, яке досі не було об’єк- том наукового дослідження. Наша стаття якраз має на меті заповнити цю прогалину. Незважаючи на те, що тема народної іграшки не на- була широкого вивчення, до неї періодично звертались окремі історики та етнографи. Так, видатний етнограф, священик М. Грушевський перший зібрав і дослідив на- родні іграшки у контексті вивчення дитини у звичаях і віруваннях українського народу. К. Матейко поділив на- родні іграшки на хлопчачі та дівчачі і класифікував їх за двома основними ознаками: матеріалом та формою. Іс- торик-мистецтвознавець Г. Блінов, вивчаючи найдавні- ші дитячі іграшки Наддніпрянщини, виготовлені із дере- ва, згрупував їх у образотворчі і технічні. j ISSN 2218-4805 445 Етнограф Л. Герус розглядає народну іграшку як явище української культури, що є видом декоративно-приклад- ного мистецтва, з’ясовує її витоки, указує на матеріали виготовлення, пластичні, колористичні та орнаменталь- ні особливості. О. Найден у своїх працях зосереджує ува- гу на з’ясуванні культурного феномену іграшки, окреслює засади художньої виразності, визначає вузько локальні та загально етнічні риси народних іграшок, значну ува- гу приділяє матеріалам та технології їх виготовлення. Дитячі іграшки першої половини ХХ ст. виготовлялися з різноманітного природного матеріалу старшими дітьми, мамами, бабусями. Їхні лагідні руки найкраще були здат- ні відтворити добрий фантастичний світ казки, бо саме вони перебували в оточенні дітей, спілкувалися з ними, а тому і найглибше розуміли їх почуття й інтереси. Такі іграшки пронизані тонким поетичним чуттям, фантазі- єю майстрів, любов’ю до природи. Сучасні народні майстри виготовляють аналоги колиш- ніх забавок, зберігаючи при цьому розміри, форми та ма- теріали, проводять майстер-класи з виготовлення народ- них іграшок, у яких із задоволенням беруть участь діти та дорослі. Заклади освіти використовують їх у виховному та навчальному процесах. Таким чином підростаюче по- коління знайомиться із прототипами іграшок їхніх бать- ків та дідів. У наш час народні іграшки можна придбати і як сувенірну продукцію, і для дитячих забав. Їх вико- ристовують для облаштування інтер’єрів, а колекціоне- ри – для поповнення приватних зібрань і фондів музеїв. Найпопулярнішою народною іграшкою є лялька-мотан- ка – забавка наших прабабусь. Її виготовляють способом намотування, що нагадує про споконвічне хліборобське в’язання снопа, коли скручували перевесло, яким обви- вали сніп жита чи пшениці. Від способу виготовлення по- ходить і назва – лялька-мотанка. Народні ляльки є посередниками між старшим і мо- лодшим поколіннями. Деякі з них носили обрядовий ха- рактер, адже їх виготовляли до певних дат і подій (весіл- ля, родини, хвороби, посухи). Тому в них закладений, крім індивідуального, ще й родовий етнічний фактор любові та сподівань, віри в добро та захист від злих сил. Нара- зі учні початкових класів загальноосвітніх шкіл та вихо- ванці дошкільних навчально-виховних закладів різних областей України разом із вихователями виготовляють ляльки-мотанки для захисників Вітчизни – воїнів АТО як оберіг, спомин про рідний дім та дитинство. Для виготовлення народних ляльок використовували клаптики тканини, клоччя, ганчір’я, мотузки, конопляну паклю, качани з кукурудзи, солому, суху траву, очерет, нит- ки, липовий луб, кору, папір. Розмір іграшки залежав від величини клаптика тканини. Ляльки були змотані з ган- чір’я, де виділялась голова, запнута хусткою, стан, обмо- таний ганчіркою у вигляді спідниці, спереду був фартух, підперезаний червоним поясом, рук і ніг лялька не мала. Найчастіше частини обличчя ляльки не зображу- вали, бо вважали, що через очі в неї може вселитися душа дитини або іншої людини. Обличчя було найчас- тіше пусте, рідше – розмальоване сажею з печі чи ви- шите хрестиками [4; 6]. У фондовій колекції Національного історико етно- графічного заповідника «Переяслав» зберігаються ляль- ки-мотанки Т-11453 (1–2), які виготовила у 2007 році на замовлення музею майстриня, художник костюмів Сум- ського театру Ірина Гаршина. Це дві антропоморфні по- статі (жіноча і чоловіча) на дерев’яних підставках. Одяг їх більш схожий на поліський тип вбрання, має приглу- шені сірі тони з нескладним орнаментом [11]. У 2009 році колекція фондів НІЕЗ «Переяслав» попов- нилася ляльками-мотанками Т-11614 (1–5), які вигото- вила на замовлення музею майстриня, уродженка с. Ві- нинці Переяслав-Хмельницького району Є. Мостова, 1948 р. н. Навчила виготовляти ляльки Є. Мостову її ба- буся, 1902 р. н., уродженка с. Вінинці. Це антропоморфні жіночі постаті різного розміру з виділеною головою, по- ясом, станом. Обличчя імітовано світлим тоном полот- няної тканини, пусте. Голова зав’язана хусткою. У спід- ницях, фартухах. На талії є червоні пояси. Застосовані як натуральні, так синтетичні тканини (домоткане полот- но, вовна, бавовняна тканина, штучний шовк, вишивка хрестом). Виготовлені способом намотування тканини у сувій та перев’язування у певних місцях [11]. Для забави маленьких дівчаток виготовляли ляльки у сповитку з невеликих хусток. Бабусі майстерно скручува- ли у валик хустку, лишаючи один кінець, яким формували голівку та тулуб. Швидко заспокоївши дитину, їх розмо- тували і могли одягати, як головний убір. Такими лялька- ми у 2009 році поповнилася колекція НІЕЗ «Переяслав». Їх авторство належить Є. Мостовій. Т-11616 (1–2) виготов- лені з ситцевих білих хусток із червоним та синім орна- ментами способом намотування у необхідних місцях [11]. Зберігали такі фігурки у плетеній корзинці з черво- ної лози на комині печі, припічку, в опічку або скрині, в прискринку. Іноді були випадки, коли молоді дівчата разом із посагом в скрині везли ляльки до хати свекру- хи, потім передавали їх своїй дочці. Ще ляльки служи- ли як оберіг у чужій родині. У традиційному середови- щі сільська дівчинка Переяславщини, як правило, мала не одну ляльку, а декілька, іноді й цілий ляльковий ан- самбль (до 20 фігурок, і кожна мала своє ім’я). З ними було зручно гратися, розігруючи або моделюючи різні «життєві епізоди», сцени, ситуації [4]. Для зовсім маленьких діток, до року, виготовляли «ляльки-жованки» (або «кукли»). У невеликий шматок чистого виношеного полотна клали шматочок жованого хліба, замотували його тканиною, формували у вузлик і туго перемотували ниткою. Таку «куклу» давали смокта- ти дитині, після чого вона заспокоювалася і засинала [6]. Як згадують Є. Мостова 1948 р. н., О. Марченко 1949 р. н. з с. Вінинці Переяслав-Хмельницького райо- ну Київської області, В. Захарченко 1938 р. н. з с. Мала Каратуль Переяслав-Хмельницького району, О. Торба з Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019 446 с. Помоклі Переяслав-Хмельницького району, М. Ада- менко з с. Гречаники Переяслав-Хмельницького райо- ну, В. Гресь 1942 р. н. з м. Переяслав-Хмельницького, ляльок-хлопчиків із тканини не виготовляли, лише із конопляної паклі або ниток. Брали грубу сирову нитку, відмотували із клубка багато разів одного розміру, рів- ненько складали у джгутик, знизу розрізали усі ниточ- ки, розчісували гребінцем. З одного краю перев’язували ниткою, таким чином формували голівку. Потім перев’я- зували серединку джгутика і розділяли нитки навпіл на дві рівні частини, формуючи ніжки. Хлопці нищили ляльок-мотанок, з якими гралися дівчата, але інколи, десь у куточку, щоб ніхто не бачив, самі ними гралися. Із вилущеного качана кукурудзи мотали забавку. Брали качан із листками. Верхню його частину пере- мотували ниткою, формуючи голівку, запинали клап- тиком тканини як хусткою. Нижні листочки витягали у два протилежні боки та примотували. Вони слугували руками. Листочки, що залишились, спускались до низу, нагадуючи спідницю [2]. Іграшки хлопців були дерев’яними. У літній період, коли випасали худобу, вони виготовляли собі забавки зі шматка суцільного дерева, ножем примітивно витісува- ли мечі. З гілок робили лук і стріли, потім влаштовували бої з мечами та змагання стрілянини з луків. У фондовій колекції НІЕЗ «Переяслав» зберігаються дитячі дерев’яні іграшки, виготовлені майстром І.І. Не- стеренком із Полтавщини. Всі вони потрапили до фон- дів музею в 1978 році. Іграшка у формі пташки НДФ-354 (8) виготовлена з ці- лого бруса вербового дерева. Шия спрямована до верху. На голові круглим прорізом виділено дзьоб. По боках голови видовбані круглі ямки очей. На спині, по середині тулуба, повздовжній проріз, який нагадує щільно складені кри- ла. З боку на обох крилах трикутні отвори, які продовжу- ються трьома горизонтальними прорізами, що імітують пір’я. Виділено хвіст трьома вертикальними насічками. На грудях – два круглі прорізи, які нагадують сонце. Ви- сота іграшки – 16 см, ширина – 12 см, довжина – 35 см [9]. Іграшка у формі постаті чоловіка НДФ-354 (2) виготов- лена із суцільного бруска вербової деревини. Чітко ви- різана голова, тулуб, руки, ноги. На чолі – волосся з вер- тикальними прорізами, засічками. Обличчя у профіль. Виділяється високе чоло із двома горизонтальними рів- ними прорізами, широкі, напівовальні брови, прижму- рені очі, ніс, великі вуса, напіввідкритий рот, на бороді ямка. Біля шиї – трикутний проріз, рукава щільно при- тиснуті до тіла і опущені до низу. На поясі – горизонталь- ний проріз (у вигляді поясу). Виділяються опуклі колоші штанів. На правій нозі є чобіт. Підошва відокремлюєть- ся повздовжнім прорізом. Ліва нога без взуття, де чітко видно чотири вертикальні засічки, що нагадують п’ять пальців. Висота – 26 см, ширина – 9 см [9]. Іграшка у формі коня НДФ-354 (7) виготовлена з бруска верби. Фігура опуклої форми. Зверху міцна прогнута спина. У верхній частині шиї горизонтальними поріза- ми вирізано гриву. Голова опущена вниз. Маленькі го- стрі вуха, по боках – овальні очі, відкритий рот, дві три- кутні ніздрі. Обвислий живіт виділено вертикальними прорізами. Знизу на передніх і задніх ногах горизон- тальним прорізом висічено напівкруглі копита, на за- дніх ногах – прорізи колін. Позаду широкий суцільний хвіст, що спадає до землі. Довжина іграшки – 20 см, ши- рина – 8 см, висота – 14 см [9]. Іграшка у формі коня НДФ-354 (6) виготовлена з су- цільного шматка вербового дерева. Має міцну вигнуту спину. Дугоподібна шия коня, зверху якої є проріз, на- гадує гриву, яка продовжується на лобі. На голові – вуха, овальні очі, дві трикутні ніздрі, відкритий рот. Вирізня- ються горизонтальним прорізом міцні груди, округлий живіт. Передні ноги зігнуті в колінах, задні – коротші за передні. Знизу на ногах прорізами виділено копита. Міцний спадаючий хвіст розширений до низу. Довжина – 20 см, ширина – 8 см, висота – 15 см [9]. Іграшка у формі качки (коряк) НДФ-354 (9) виготов- лена з суцільного шматка вербового дерева. Виділено голову, підняту вгору. На голові овальним прорізом ві- докремлено розкритий гострий дзьоб, круглі очі. Верх- ня частина спини видовбана, порожниста. Позаду хвіст, його грані з п’ятьма насіченими прорізами, які імітують пір’я. По всій зовнішній поверхні качки смуги та крапки коричневого кольору, що імітують пір’я. Фарбою виді- лено крила овальної форми, в середині яких, з одного боку, зображено щуку, з протилежного – карася. Довжи- на – 31 см, ширина – 14 см, висота – 14 см [9]. Іграшка «Вершник» НДФ-354 (5) у вигляді чоловічої постаті на коні. Коня виготовлено з суцільного бруска. Кінь пласкої форми. Зверху, на шиї та лобі, горизонталь- ними прорізами чітко виділено гриву коня. Спина прог- нута. Голова опущена до низу. Прорізами відокремлено гострі вуха, овальної форми очі, відкритий рот та трикут- ні ніздрі. Передні і задні ноги стиснуті. В нижній части- ні ніг – горизонтальний проріз копит. Позаду – плаский спадаючий до низу хвіст. На спині, в сидячому положен- ні, знаходиться вершник. Його зроблено з іншого шмат- ка вербового дерева. На голові прорізом виділено шапку. Риси обличчя грубі, випуклі; очі прижмурені, нахмурені; брови широкі; обвислі щоки; широкий ніс; товсті губи; великі вуса; на бороді – ямка. Руки повертаються. В пле- човій частині просвердлено отвір, у який вставлено де- рев’яні штирі, за допомогою яких крутяться руки. Доло- ні міцно стиснуті в кулаки. У лівому кулаці є отвір, куди вставлено шаблю, підняту до гори. Горизонтальними та вертикальними прорізами чітко виділено пояс. У стег- новій частині тулуба є два горизонтальні прорізи, які на- гадують верхній плечовий одяг. На рукаві, біля зап’ястя, – два овальні прорізи, які показують закінчення рукава. Біля шиї вершника – овальний проріз у вигляді коміра. На ногах чоботи. Довжина – 28 см, ширина вершника – 9 см, ширина коня – 5 см, висота з вершником – 29 см [9]. ISSN 2218-4805 447 Фігурки коней були дуже популярними іграшками серед хлопців. Виготовляли їх із деревини, розміри якої дозво- ляли дитині гойдатися, сидячи верхи. Кінь знаходився на міцній платформі, до якої приєднували коліщата. Коли дитина сиділа верхи на коні, відштовхувалася ногами – іграшка котилася на коліщатах. Такі іграшки були скла- дені у міцну об’ємну конструкцію з окремих частин, де чітко виділялися форма голови, тулуба, ніг [5]. На станку або пилкою випилювали голову коня. А в шию, де продовжується тулуб, уставляли довгу гладенько затесану палицю, яка слугувала замість сідла. На іграшці ножем схематично вирізували гриву, очі, ніздрі, вуха. На таких «конях» діти могли кататися по селу цілий день [5]. Восени, як дозрівали соняшники, з рослини зрізува- ли голівки з насінням, лишаючи стебло, у яке «впрягав- ся» хлопець, як кінь у голоблі, і їхав верхи. Батьки для забавляння малих дітей виготовляли з де- рева возики на рухомих дерев’яних коліщатах, на яких во- зили дітей. Для старших дітей, як забавку, робили візочки для іграшок. На возика діти складали власноруч виготов- лені ляльки, м’ячики із шерсті тварин (корови, вівці, кози, коня), прив’язували до возика мотузку і тягли за собою [1]. З окремих продовгуватих брусочків однакової дов- жини та ширини з отворами витісували мороки, що послідовно складалися у фігуру. Цей процес був довго- тривалим, треба було «морочитись». А розібрати таку мороку було легко: потягнеш пальцями певний брусо- чок – фігура розсипається. З дерева виготовляли дзиґу. Чим дужче її закручува- ли, тим швидше вона крутилася і забавляла дитину. Дзи- ґу робили також із дерев’яної котушки. Посеред котушки проколювали отвір, в який уставляли паличку, з обох боків її загострювали, розкручували. Кінчиком ножа на котуш- ці наносили хвильки. Якщо розкручували таку котушку, вона крутилася і повністю за формою нагадувала дзиґу [3]. Вітрячки робили з двох тоненьких витесаних доще- чок, які слугували крилами. Посередині дощечок ножем вирізали круглий отвір, потім перекладали їх на хрест, а у середину отвору вставляли паличку, яка фіксувала до- щечки. Вони поверталася у напрямку вітру і крутилися як крила у вітряку [7]. Із залишків деревини старші діти та батьки власно- руч виготовляли мініатюрний різноманітний ужитковий посуд. Такими відерцями на коромислі дівчата носили воду від криниці. З цеберок хлопці та дівчата поїли своїх «коней» з соняшникового стебла чи виструганого дере- ва. Виготовляли домашні меблі, ляльки, музичні інстру- менти, знаряддя праці, якими користувалися у побуті. Спостерігаючи за працею дорослих, діти й собі в оточу- ючих предметах відшукували граблі, серпи, коромисла, відра, лопати, молотки, терниці тощо. З лози, соломи, рогози виплітали кошики, колисочки для ляльок. З високої трави плели довгі коси. Їх розкру- чували та перестрибували на різній висоті. Ще з ХVІІІ ст. Ілля Тимковський описував дитячі за- бави, у які панич грався із селянськими дітьми поблизу Переяслава. «Головними моїми розвагами було побігати в саду з набраними брязкальцями» [12]. Їх виготовляли для забавляння малих дітей і у середині ХХ ст. Робили то- рохкотельця із спеціально оброблених органів тіла тва- рин (горлянки гуски, сечового міхура кабана), насипали горох чи квасолю, потім висушували – і, іграшка готова. Для трохи старших дітей дорослі виготовляли хуркало з курячої стегнової кісточки. Посередині кісточки прок- ручували отвір, протягували міцний мотузок, прив’язу- вали до кісточки, зв’язували разом кінці. Надягали петлі на пальці і обертали хуркало, протягуючи мотузок, щоб він то закручувався трохи не до пальців, то розкручував- ся швидко і повільно. Іграшка крутилася і утворювала звуки: хур-хур-хур. Такою іграшкою відволікали малих дітей, щоб не плакали, а старші діти бавилися самі [1]. Влітку для дітей у дворі, під деревом, робили гойдалки. Брали мотузку, зачіпляли за гілку дерева і прив’язували. Щоб зручніше було гойдатись, підкладали дощечку так, щоб сісти в середину мотузки та ногами дістати землі, а руками взятися за мотузки і розгойдуватися [5]. Гойдал- ку робили і парубки на Великодні та Зелені свята. Увечері вона була розвагою дівоцтва та парубоцтва, вдень – діт- лахів. Гойдалки улаштовували різні: такі, що можна сіда- ти на міцну дошку та й гойдатися по одному або удвох, чи гойдатися, стоячи ногами на колоді. Найулюбленішими та найпопулярнішими були іграш- ки з глини, які вироблялися майстрами відомих гон- чарних центрів та гончарями-кустарями. Іграшки ви- ліплювали у вигляді птахів, звірів, свійських тварин. Їх муляжі зберігаються у фондовій колекції НІЕЗ «Переяс- лав» НДФ-7950 (1–25), 16 фігурок у формі пташок, 9 фі- гурок у формі звірів. Виготовлені у 1984 році І. Несте- ренком з с. Броварки Черкаської області за мотивами української народної іграшки зі світлої та темно-корич- невої глини, обпалені, різні за розміром [9]. Також наяв- ні іграшки Львівської кераміко-скульптурної фабрики ПХІМ-4642 у формі півників, пташки, коника, баран- чика-вазочки (20 штук, виготовлені у 1960 р.). Іграшки Васильківського майолікового заводу датуються 1959 роком [10]. Зберігається ціла колекція іграшок, виго- товлених майстрами-гончарями з Опішні (А.С. Поши- вайло, В.О. Омельяненко, І.А. Білик, О.А. Олійник.). Це – свистунці (7 шт.), скульптури (8 шт.). Іграшки гончар- ного виробництва виготовлені з глини, мають пластич- ні витончені форми, покриті поливою, орнаментовані, переважають коричневі, біло-зелені, сині кольори. Де- які з них мають підписи автора. Вони передані до фон- дів НІЕЗ «Переяслав» Дирекцією художніх виставок мі- ста Києва у 1974 році [10]. Жінки, купуючи на ярмарку новий глиняний посуд (макітру, горщик, глечик), не забували про дітей і часто купували іграшку з глини. Гончарі, іноді на здачу, да- вали «монетки» – маленький іграшковий посуд, яким залюбки бавилась малеча. Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019 448 Дітям виготовляли забавки із залишків дроту та бля- хи. Зразок такої іграшки ДЕ-144 знаходиться у фондо- вій колекції НІЕЗ «Переяслав». Зробив її для своїх дітей у 1912 році житель с. Студеники Переяслав-Хмельниць- кого району Київської області Д. Близнюк. Відро іграш- кове має форму зрізаного конуса до низу, кольору бляхи, з двох шматків, дно у вигляді підставки. У верхній части- ні біля вінця у протилежних сторонах є два отвори, в які вставлена душка з дроту [8]. Отже, розглянуті та описані народні іграшки із зі- брання Національного історико-етнографічного запо- відника «Переяслав» є безцінним надбанням народно- го мистецтва-іграшкарства і потребують подальшого вивчення та дослідження. ПОСИЛАННЯ 1. Записано автором від В.Р. Захарченко 1937 р. н. у с. Велика Каратуль Переяслав-Хмельницького району. 2. Записано автором від Г. Адаменко 1938 р. н. у с. Гречаники Переяслав-Хмельницького району. 3. Записано автором від Г.Г. Коваленко 1935 р. н. у с. Лецьки Переяслав-Хмельницького району. 4. Записано автором від Є.І. Мостової 1948 р.н. у с. Вінинці Пе- реяслав-Хмельницького району. 5. Записано автором від І.К. Ривденко 1933 р.н. у м. Переяс- лав-Хмельницький. 6. Записано автором від О.І. Марченко 1949 р.н. у с. Вінинці Переяслав-Хмельницького району, Київської області. 7. Записано автором від В.М. Гресь 1939 р. н. у м. Переяс- лав-Хмельницький. 8. Національний історико-етнографічний заповідник «Переяс- лав». Фонди. Облікова документація. Інвентарні книги групи «ДЕ». 9. Національний історико-етнографічний заповідник «Переяс- лав». Фонди. Облікова документація. Інвентарні книги групи «НДФ». 10. Національний історико-етнографічний заповідник «Пе- реяслав». Фонди. Облікова документація. Інвентарні книги гру- пи «ПХІМ». 11. Національний історико-етнографічний заповідник «Переяс- лав». Фонди. Облікова документація. Інвентарні книги групи «Т». 12. Тимковский И.И. Мое определение в служ- бу. Сказание в трех частях 1850 года // Москвитянин. – 1852. – Т. 5. – № 17–18. – С. 3. Демьяненко Н.Д. Народные игрушки фондовой коллекции Национального историко-этнографического заповедника «Переяслав» В статье проанализированы народные игрушки фондовой коллек- ции Национального историко-этнографического заповедника «Пере- яслав». Описаны их виды, материалы изготовления. Освещены по- левые материалы автора о народных игрушках детей Переяславщины. Ключевые слова: игрушка, народная игрушка, фондовая кол- лекция, дети, кукла-мотанка, полотно, сувой, игрушки из дерева, глиняная игрушка. Demianenko N.D. Folk toys in stock collection of the Na- tional historical and ethnographic reserve «Pereiaslav» The article analyzes folk toys from the collection of the National Historical and Ethnographic Reserve «Pereiaslav». Their types, materials of manufacture are described. The author’s fi eld materials about the folk toys of children from Periyaslav region are covered. Key words: toy, folk toy, stock collection, children, motanka doll, canvas, su va, toys made of wood, clay toy. 20.02.2019 р. УДК 94:[728.61+069.51/424.7](477.41–21)«18»НІЕЗ Т.В. Грудевич ДВІР ЧИНБАРЯ У МУЗЕЇ НАРОДНОЇ АРХІТЕКТУРИ ТА ПОБУТУ СЕРЕДНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ: ДО ІСТОРІЇ МУЗЕЄФІКАЦІЇ ТА СТВОРЕННЯ ЕКСПОЗИЦІЇ У статті висвітлюється історія створення двору чинбаря в музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщи- ни у 1968–69 рр. Приділена увага музеєфікації пам’яток. Даєть- ся характеристика асортименту знарядь праці та виробів чин- баря, представлених в експозиції. Ключові слова: музей, пам’ятка, експозиція, ремесло, зна- ряддя праці,чинбар. У місті Переяслав-Хмельницькому є 24 музеї, які об’єднані в Національний історико-етнографічний за- повідник «Переяслав». Його перлина –«Музей народ- ної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини» – перший в Україні музей під відкритим небом, будів- ництво якого було започатковано в 1964 році. На пло- щі 24,5 га встановлено пам’ятки народної дерев’яної архітектури. Унікальний музейний комплекс має таку структуру: українське село Середньої Наддніпрянщини другої половини ХІХ – початку ХХ ст.; сільські ремесла та промисли; вітряки та водяні млини; розділ «Матері- альна культура найдавнішого часу». На його території розміщено 13 тематичних музеїв, які більш поглибле- но розкривають окремі теми з історії народного побуту, традицій, звичаїв та обрядів, народної творчості, зем- леробства, народного транспорту, розвитку світогля- ду та науки тощо. Забудова власне Музею-села – вулич- но-безсистемна з центральною вулицею, майданом та окремими кутками. В основі експозиції – двір – основна виробничо-економічна одиниця індивідуального веден- ня селянського господарства. Вони відкриті з безсистем- ним розміщенням будівель, розміри і характер яких за- лежить від функціонального застосування та майнового статку господарів. Особливістю музею є показ розвит- ку ремесел: бджільництво та олійний промисел, гончар- ство, чинбарство, гребінництво, столярство, ткацтво. В його експозиції є громадські споруди: сільська управа, шинок, корчма, гамазеї, комори. Разом із хатами, саж- ками, повітками, клунями вони є унікальними пам’ят- ками народної дерев’яної архітектури [4]. Одним із найдавніших і найпоширеніших ремесел здав- на була обробка шкіри, а шкіряні промисли – провідною галуззю селянського господарства. Шкіра використовува- лась в різних сферах повсякденної діяльності людини. З неї виготовляли взуття, одяг, головні убори, ремінну, кін- ну збрую та упряж [1]. Працівниками Національного іс- торико-етнографічного заповідника «Переяслав» у 1960– 1990 рр. була зібрана велика колекція знарядь обробітку шкіри та пристроїв, які використовувались у шкіряному промислі. Це сприяло відтворенню експозиції двору чин- баря на території Музею народної архітектури та побуту j

Народні іграшки у зібранні Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»

Репозитарії

Схожі ресурси