Зброярські скарби Кочубеїв
Стаття присвячена питанням приватного колекціонування зброї на теренах історичної Полтавщини до початку ХХ ст. Особлива увага присвячена зброярському зібранню відомої дворянської родини Кочубеїв з Диканьки....
Gespeichert in:
| Datum: | 2019 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2019
|
| Schriftenreihe: | Сіверщина в історії України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180985 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Зброярські скарби Кочубеїв / Т.К. Кондратенко, Н.Г. Кондратенко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 408-412. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-180985 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1809852021-10-26T01:26:07Z Зброярські скарби Кочубеїв Кондратенко, Т.К. Кондратенко, Н.Г. Музейна справа Стаття присвячена питанням приватного колекціонування зброї на теренах історичної Полтавщини до початку ХХ ст. Особлива увага присвячена зброярському зібранню відомої дворянської родини Кочубеїв з Диканьки. Статья посвящена вопросам частного коллекционирования оружия на территории исторической Полтавщины до начала ХХ в. Особое внимание уделено оружейному собранию известной дворянской семьи Кочубеев из Диканьки. The article is dedicated to questions of private weapon collecting at the territory of historic Poltava Region till the early 20th century. Special attention is paid to weapon gathering of the famous aristocratic the Kochubeis family from Dykanka. 2019 Article Зброярські скарби Кочубеїв / Т.К. Кондратенко, Н.Г. Кондратенко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 408-412. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180985 069.51:739.5](477.53)«17» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Музейна справа Музейна справа |
| spellingShingle |
Музейна справа Музейна справа Кондратенко, Т.К. Кондратенко, Н.Г. Зброярські скарби Кочубеїв Сіверщина в історії України |
| description |
Стаття присвячена питанням приватного колекціонування
зброї на теренах історичної Полтавщини до початку ХХ ст. Особлива увага присвячена зброярському зібранню відомої дворянської
родини Кочубеїв з Диканьки. |
| format |
Article |
| author |
Кондратенко, Т.К. Кондратенко, Н.Г. |
| author_facet |
Кондратенко, Т.К. Кондратенко, Н.Г. |
| author_sort |
Кондратенко, Т.К. |
| title |
Зброярські скарби Кочубеїв |
| title_short |
Зброярські скарби Кочубеїв |
| title_full |
Зброярські скарби Кочубеїв |
| title_fullStr |
Зброярські скарби Кочубеїв |
| title_full_unstemmed |
Зброярські скарби Кочубеїв |
| title_sort |
зброярські скарби кочубеїв |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2019 |
| topic_facet |
Музейна справа |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/180985 |
| citation_txt |
Зброярські скарби Кочубеїв / Т.К. Кондратенко, Н.Г. Кондратенко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 408-412. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT kondratenkotk zbroârsʹkískarbikočubeív AT kondratenkong zbroârsʹkískarbikočubeív |
| first_indexed |
2025-07-15T21:28:07Z |
| last_indexed |
2025-07-15T21:28:07Z |
| _version_ |
1837749916617670656 |
| fulltext |
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
408
цею квітів та маленьких собачок, яких у неї було багато…
Будучи дуже благочестивою, додержувалась постів, одяга-
лась просто і в домашньому побуті розмовляла малоросій-
ською» [18, арк. 11 звор. – 12]. Видана заміж за Івана Григо-
ровича Галагана у чотирнадцять років, мала троє дітей. Але
через певний час подружжя роз’їхалось, і Катерина Юхи-
мівна оселилась спочатку в Івківцях під Прилуками, пізні-
ше – у Покорщині. Похована, як і її сестра Софія та брат Ва-
силь, біля Свято-Георгіївського монастиря села Данівки.
Багато цікавих фактів про участь Катерини Юхимівни в
історії родини Галаганів наводить київський історик Ма-
рина Будзар [19, с. 115–116]. Головний зберігач Прилуць-
кого краєзнавчого музею і дослідник місцевої старовини
Георгій Гайдай на підставі сповідних відомостей Преобра-
женської церкви міста Прилук 1764–1778 рр. спростував
у 2004 році деякі давні помилки щодо біографії Катерини
Дараган. Згідно віднайдених ним документів, вона наро-
дилась не у 1740-му, а у 1746-му році, одружилась з Іва-
ном Галаганом не в 1754-му, а у 1764-му році [20, с. 2]. Але
до науковому обігу ця інформація запроваджена не була.
Результати, одержані внаслідок дослідження портретів
Розумовських-Дараганів, можуть бути використані для
подальшого вивчення Галаганівської колекції та підго-
товки її наукового каталогу.
Які б версії, старі чи новітні, стосовно цих пам’яток об-
разотворчого мистецтва не висловлювались, для сучасно-
го дослідника вони містять у собі багато цікавого матеріа-
лу, пов’язаного з історією та культурою Сіверщини XVIII ст.
Самі ж твори ще раз привертають увагу до збережених ре-
ліквій минулих століть Чернігівського художнього музею.
ПОСИЛАННЯ
1. Курач С.М. До питання історичної реконструкції колекції Га-
лаганів // Сіверянський літопис. – 2011. – № 2. – С. 45–51.
2. Каталог украинских древностей коллекции В.В. Тарновско-
го. – К.: Тип. К.Н. Милевского, 1898. – 86 с.
3. Лазаревский А. Старинные малороссийские портреты //
Киевская старина. – 1882. – № 5. – С. 337–342.
4. Белецкий П.А. Украинская портретная живопись XVII–XVIII в.
– Л.: Искусство. Ленинградское отделение, 1981. – 256 с.: ил.
5. Жолтовський П.М. Український живопис XVII–XVIII ст. – К.:
«Наукова думка», 1978. – 327 с.
6. Історія українського мистецтва. У 6-ти тт. / Гол. ред. М.П. Ба-
жан та інші. – К., Академія наук УРСР – Голов. ред. Української ра-
дянської енциклопедії. 1968. – Т. 3. – Мистецтво другої полови-
ни XVII–XVIII ст. – 439 с.
7. Кривошея В.В., Кривошея І.І., Кривошея О.В. Неурядова стар-
шина Гетьманщини / НАН України, Інститут політичних і етнона-
ціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса; Українська академія наук;
Музей гетьманства. – К.: «Стилос», 2009. – 432 с.
8. Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник / Л.В. Мо-
дзалевский. – К., Тип. Т-ва Г.Л. Фронцкевича и К., 1908–1914. –
Т. 1: А–Д. – 518 с.
9. Васильчиков А. Семейство Разумовских: В 5-ти тт. – СПб.:
Тип. М.М. Стасюлевича, 1880–1894. – Т. 1. – 1880. – 486 с.
10. Кійкова С.І. Козелець.: до трьохсотріччя від дня народжен-
ня Олексія Розумовського. / С.І. Кійкова – К.: Вид. дім Д. Бура-
го, 2009. – 79 с.
11. Український портрет XVI–XVIII ст.: Каталог-альбом / Нац.
Художній музей України; авт.-уклад. Г. Бєлікова, Л. Членова та ін.
– Хмельницький: Галерея; Київ: Артанія Нова, 2006 – 351 с.
12. Штелин Я. Записки Якоба Штелина об изящных искусствах
в России: [В 2-х тт. / Сост., пер. с нем., вступ.ст. К.В. Малиновско-
го]. – М.: Искусство,1990. – Т. 1. – 446 с.
13. Ацаркина Э.Н. Портрет работы неизвестного мастера 40-х г.
XVIII в. // Сообщения Института истории искусств АН СССР. [АН
СССР, Институт истории искусств] / Редкол.: И.Э. Грабарь и др. –
М., АН СССР, 1960. – Вып. 13/14. – С.104–113.
14. Ильина Т.В. Иван Яковлевич Вишняков: Жизнь и творче-
ство. [К вопросу о национальном своеобразии русского портрета
середины XVIII в.] – М.: Искусство, 1979. – 207 с.
15. А.Л. Материалы для биографии Г.П. Галагана // Киевская
старина. – 1898. – №№ 7–9. – С. 189–224.
16. Рубан В.В. Забытые имена: Рассказы об украинских ху-
дожниках XIX – нач. XX в. / [АН УССР, Институт искусствоведе-
ния, фольклора и этнографии им. М.Т. Рыльского] – К.: Наукова
думка,1990. – 280 с.
17. Лукомский Г.К. Сокиренцы // Столица и усадьба. – 1914. –
№ 24. – С. 4–14.
18. Інститут рукопису Національної бібліотеки України
ім. В.І. Вернадського, ф. I, оп. 1, спр. 6880, 26 арк.
19. Будзар М.М. Місце жінки в сімейній історії українського
панства: чотири Катерини родини Галаганів // Київські історич-
ні студії. – 2016. – № 1. – С. 115–126.
20. Гайдай Г. Іван Галаган // Скарбниця (Прилуки). – 2004. –
№ 4.– С. 1–2.
Курач С.М. Семейные портреты Разумовских-Дараганов
в собрании Черниговского областного художественного
музея имени Григория Галагана
Статья посвячена научному исследованию портретов Разу-
мовских-Дараганов, которые хранятся в музее. Они расссматри-
ваются в контексте биографий портретированных и их авторов.
В результате атрибуции в научный оборот вводится еще одно
произведение этой группы.
Ключевые слова: украинский портрет XVIII в., Разумовские,
Дараганы, музей, иконография, атрибуция.
Kurach S.M. Family portraits of Rozumovskys-Darahans in
Chernihiv region museum of art, named after Hryhorii Halahan
The article deals with scientifi c research of the portraits of the
Rozumovsky and Darahan families, which are kept in the museum. They
are reviewed in the context of biographies of depicted people and their
authors. As the result of attribution, one more artwork of this group is
entered to scientifi c circulation.
Key words: ukrainian portrait of XVIII century, Rozumovskys,
Darahans, museum, iconography, attribution.
11.02.2019 р.j
УДК 069.51:739.5](477.53)«17»
Т.К. Кондратенко
Н.Г. Кондратенко
ЗБРОЯРСЬКІ СКАРБИ КОЧУБЕЇВ
Стаття присвячена питанням приватного колекціонування
зброї на теренах історичної Полтавщини до початку ХХ ст. Осо-
блива увага присвячена зброярському зібранню відомої дворянської
родини Кочубеїв з Диканьки.
Ключові слова: колекція, зброя, Кочубей, Диканька, Полтав-
ський краєзнавчий музеї імені Василя Кричевського.
Однією із найцікавіших колекційних збірок Полтав-
ського краєзнавчого музею імені Василя Кричевсько-
го є колекція старовинної вогнепальної та холодної
зброї, що нараховує близько тисячі одиниць зберіган-
ня. Найдавніші зразки датуються кінцем ХVІІ – почат-
ком ХVІІІ ст., більшість же артефактів презентують ХІХ
– початок ХХ ст. Дослідження цих музейних предметів
показують, що більшість із них залишаються депаспор-
тизованими, а отже – позбавленими найцікавіших ві-
ISSN 2218-4805
409
домостей, що значною мірою
могли б посилити їх атрактивні
можливості.
Причиною такого стану колек-
ції є втрата закладом фондово-об-
лікової та іншої архівної докумен-
тації у роки Другої світової війни
(1939–1945), коли будинок музею
у 1943 р. був спалений нацист-
ськими військами, що відступа-
ли з Полтави. Наявні документи
дозволяють установити, що ста-
ровинна зброя у передвоєнний час (1939 р.) вже знахо-
дилась у музейному фонді, однак відомості про спосіб
надходження предметів на той час вже були вилучені із
книг обліку, вірогідно, з «класових міркувань».
Метою даної статті є вивчення історії приватних ко-
лекцій старовини та мистецтва, що існували на Полтав-
щині на початку ХХ ст. та згодом увійшли до музейно-
го фонду, а також подвижницької діяльності відомих
полтавських вчених – краєзнавців, музейників, які ві-
діграли вирішальну роль у порятунку цінностей, пере-
даванні їх до музею Полтавського губернського земства
(назва Полтавського краєзнавчого музею імені Василя
Кричевського до 1919 р.) у часи Української революції
(1917–1921). Завданням, що стоїть перед авторами, є
виокремлення зброярських артефактів, які могли по-
трапити до музею з приватного колекційного зібран-
ня палацу князя Кочубея у Диканьці.
Актуальність дослідження пояснюється відродженням
інтересу як професійних істориків, так і пересічних гро-
мадян до окремих цікавих сторінок історії краю, пов’я-
заних із старовинними дворянськими родинами, а та-
кож до музейних артефактів, що розкривають цю тему.
Вивченню становлення старовинного козацько-стар-
шинського роду Кочубеїв та їх внеску у політичне, еко-
номічне та культурне життя України, починаючи з сере-
дини ХVІІ ст., присвячені дослідження О. Лазаревського,
В. Модзалевського, П. Клепацького, Н. Гаврилишиної,
Н. Скрипченко та ін. В сучасній історіографії це питан-
ня переважно розглядається у працях краєзнавців. Серед
них відмітимо дослідника минувшини з Диканьки В. Кі-
шика, який присвятив окремі публікації долі кочубеїв-
ського маєтку та його скарбів.
Приватне колекціонування як культурне явище на
теренах колишньої Російської імперії своїм корінням
сягає ХVІІІ ст. Перші приватні збірки у маєтках дворян-
ської еліти радше нагадували домашні кунст-камери
для зберігання рідкісних і дивовижних речей, родинних
реліквій, трофеїв, привезених з воєнних кампаній [1].
Відомий дослідник приватного колекціонування у Ро-
сійській імперії до 1917 р. О. Кулинський відзначає, що
придбання пам’яток мистецтва і старовини, у тому чис-
лі і зброї, представниками вищої аристократії у пер-
шій половині ХVІІІ ст. ще не усвідомлювалось як влас-
не збиральницька діяльність [2, с. 11].
Важливим етапом поширення колекціонування стала
поява провінційного дворянства з багатими садибами,
що стали осередками культурного життя провінції. По-
ширення цього явища співпадає зі злетом епохи Про-
світництва, що перетворила колекціонування на ін-
телектуальний відпочинок і показник належності до
верхівки суспільства [3, с. 32].
На початку ХХ ст. у Російській імперії відомими були
великі приватні колекції, тим паче, що колекціонуван-
ня зброї і зберігання її в маєтках не регламентувалось
жодними нормативними документами [1]. У колекціях,
перш за все, зберігалась вишукана холодна і вогнепаль-
на мисливська зброя, адже полювання вважалось «най-
більш корисною і найкращою розвагою», що дозволяла
розвинути швидкість рухів та вправність, необхідних для
оволодіння більш потужною військовою зброєю. Бойо-
ву зброю в садибах зберігали учасники військових по-
дій. Вона розташовувалась на стінах віталень, нагадую-
чи про подвиги предків і господарів [4, с. 15].
До 1917 р. значні культурні цінності були зібрані кіль-
кома поколіннями відомих старовинних дворянських ро-
дів Полтавщини у маєтках Кочубеїв у Диканьці, Рєпніних
в Яготині, Іловайського у с. Абазівка та інших [5]. Після
жовтневого перевороту 1917 р. більшість із них опинилися
під загрозою знищення, руйнації, відвертого грабування.
Значну роль у порятунку «культурних скарбів нації»
відіграло Українське наукове товариство дослідування
й охорони пам’яток старовини та мистецтва на Полтав-
щині, яке у січні 1919 р. виступило з ініціативою ство-
рення Губернського комітету охорони пам’яток старо-
вини, мистецтва і природи (губкопмис). До складу нової
фундації увійшов Михайло Якович Рудинський (1887–
1958) – відомий український археолог, краєзнавець, ор-
ганізатор музейної справи. За короткий час він, разом
з іншими співробітниками комітету, організував облік
і охорону предметів мистецтва і старовини у колишніх
маєтках, переправив найбільш цінні історико-культур-
ні речі до земського музею. З метою збереження пам’я-
ток музейного значення у складі виїзної комісії комітету
Михайло Якович неодноразово вирушав у найвіддале-
ніші райони губернії, рятуючи родинні архіви, карти-
ни, порцеляну, зброю та інші предмети, що стали зго-
Рис. 1. Рушниці майстра К. Вагнера з музейного зібрання
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
410
дом окрасою збірок полтавських музеїв [5].
Про роботу з порятунку цінностей, у тому числі і ста-
ровинної зброї з покинутих дворянських маєтків, згадує
у спогадах Валентин Федорович Ніколаєв (1889−1973)
– завідувач Природничо-історичного музею Полтав-
ського губернського земства, а згодом Народного му-
зею Полтавщини у 1916−1919 рр. Привертає увагу його
розповідь про порятунок «скарбів» з маєтку князя Ко-
чубея у Диканьці [6, с. 20–21].
Становлення роду Кочубеїв як козацько-старшин-
ської еліти відбулось ще у середині ХVІІ ст., коли вони
отримали рангові землеволодіння та перетворились на
великих землевласників. Дідичний маєток у Диканьці
на Полтавщині став символом їх високого положення
у суспільстві [7]. Серед речей, що прикрашали його ін-
тер’єри, не останнє місце займала старовинна холод-
на і вогнепальна зброя [8, с. 139].
Кочубеї не були колекціонерами у повному розумін-
ні цього слова. Твори мистецтва та старовини швидше
були даниною високому статусу цієї родини серед ви-
щої аристократії. Класичним колекціонером-нумізма-
том був лише Василь Вікторович Кочубей (1812–1850),
що зібрав одну з найбільших колекцій давньогрецьких
монет у Європі [8, с. 140].
Найвищого розквіту кочубеївський палац та тери-
торія навколо нього досягли за Віктора Павловича Ко-
чубея (1768–1834) – блискучого дипломата, віце-кан-
цлера, міністра внутрішніх справ Російської імперії.
Життя у маєтку він намагався налагодити на «англій-
ський манер», оздобленням інтер’єрів новозбудований
палац нагадував старовинні англійські замки. Палац на
100 кімнат «був буквально набитий в окремих кімна-
тах (кілька віталень, кабінет князя, буфетні приміщен-
ня, канцелярія) картинами,… старовинною бронзою,…
гобеленами, цінним фарфором, фаянсом, старовинною
зброєю…». Останнім власником Диканського маєтку
був Віктор Сергійович Кочубей (1860–1923), який під
час Лютневої революції 1917 р. як
монархіст був заарештований. Пі-
зніше емігрував, залишивши все
майно у маєтку [7, с. 60].
У 1919 р., розуміючи небез-
пеку знищення цих цінностей,
В.Ф. Ніколаєв і його помічник
М.Я. Рудинський, приїхавши до
покинутого господарями маєт-
ку Кочубеїв, відібрали предмети,
що підлягали перевезенню до му-
зею: «Вирішено було взяти біль-
шу частину картин, бронзи і кили-
мів, всю зброю (старовинну)» [6,
с. 17−18]. У реєстрових записах
зафіксовано, зокрема, 72 одини-
ці старовинної зброї. Згодом ма-
єток був пограбований місцеви-
ми мародерами. Вибрані речі вивезли досить вчасно,
бо у кінці 1919 р. палац згорів ущент [7, с. 61].
Безглузде знищення маєтку Кочубеїв отримало до-
сить широкий резонанс. У 1924 р. відомий американський
журналіст і письменник Альберт Рис Вільямс описав за-
гибель палацу у Диканьці у книзі «Русская земля», вида-
ної у Нью-Йорку у 1928 р. [9, с. 43].
Отже, можемо висловити припущення, що певна части-
на депаспортизованих зразків старовинної зброї з сучасної
музейної колекції може мати «кочубеївське» походження.
Увагу авторів, перш за все, привернули дві чудові руш-
ниці другої половини XVIIІ ст. з кремінним замком бата-
рейного типу, які вражають своєю вишуканістю оздоблен-
ня (ПКМВК 3662 Зб 378, ПКМВК 3645 Зб 361). На стволах
обох рушниць добре помітні написи: «CARL WAGNER» і
«CARL WAGNER ä WARSOVIE», тобто, обидва зразки були
виготовлені відомим німецьким зброярем Карлом Христі-
аном Вагнером (роки життя невідомі), родом з м. Дрезден.
У 1754–1764 рр. він працював майстром при дворі поль-
ського короля Августа ІІІ Фрідріха у Варшаві [10, с. 44−46].
Рушниці майстра Вагнера – яскравий зразок кустарного
зброярського виробництва ХVІІІ ст., коли кожен екземп-
ляр зброї створювався індивідуально і мав надзвичайно
високу якість, а, відповідно, і вартість.
Відомості про обидві рушниці знаходимо у дово-
єнній фондово-обліковій документації, зокрема, ін-
вентарній книзі № 19 Полтавського державного му-
зею 1939 р. [11, с. 336] та списку зброї, реевакуйованої
з Уфи (Росія) [12]. Звернемо увагу на те, що у жодному
зі згаданих документів не наведено точних відомостей
про походження предметів.
Перша з них, ПКМВК 3662 Зб 378, загальною довжиною
1245 мм, має сталевий нарізний ствол комбінованої об-
робки, круглий, у казенній часині – гранений, із фігурним
потовщенням у верхній частині, прикрашений гравійова-
ним рослинним орнаментом. На верхній грані ствола гра-
війований напис: «CARL WAGNER ä WARSOVIE». На стволі
Рис. 2. О.М. Кунавін Кочубеївський палац у Диканьці. 1809 р.
ISSN 2218-4805
411
вибите особисте клеймо майстра
та його монограма із залишками
позолоти. Прицільні пристосу-
вання складаються із прицільно-
го прорізу та мідної мушки. За-
мок кремінний батарейний. На
замковій дошці гравійований на-
пис: «A. GIEBENHAN WARSOVIE»
(клеймо майстра, що виготовив
замок). Ложа дерев’яна, різна, з
прямою шийкою, з цівкою, що
доходить до кінця ствола. Шийка
прикрашена різьбленням (насічка
в сіточку) та овальною металевою
накладкою, на якій гравіюванням
нанесена монограма (вірогідно,
власника зброї). Приклад зі що-
кою, з фігурною накладкою на потиличнику, оздоблений
різьбленим рослинним мотивом. Цівка з вирізом, куди
вставлені три обоймиці для шомполу. Дерев’яні части-
ни рушниці лаковані. Прибор сталевий. Спускова скоба
з фігурним переднім кінцем. Шомпол сталевий, з потов-
щеним наконечником.
Не менш цікавою є і коротка рушниця (штуцер) ПКМ-
ВК 3645 Зб 361 загальною довжиною 1020 мм. Увагу при-
вертає декорування його окремих елементів. Ложа при-
крашена різьбленням із рослинним мотивом, спускова
скоба з двома спусковими гачками, оздоблена гравійова-
ним рослинним орнаментом. Потиличник приклада ме-
талевий, фігурний, із гравійованими військовими атри-
бутами – горнами і барабаном.
Обидві рушниці мають великий калібр, а отже вони при-
значені для полювання на ведмедя, кабана, лося [13, с. 53].
Кремінна мисливська рушниця майстра Йох(им)а
Пекера (ПКМВК 3375 Зб 111) виготовлена у м. Лемберг
(тепер – м. Львів) та датована 1772 – поч. ХІХ ст. За-
гальна довжина рушниці 1410 мм. Ствол сталевий, на-
різний, комбінованої обробки з дамасковим візерун-
ком. Замок кремінний батарейний. На замковій дошці
гравійований напис: «Joh: Paecker in Lemberg». Рушни-
ця має гарно оздоблену різьбленням ложу та спускову
скобу з фігурним завитком, прикрашену гравійовани-
ми сюжетами на мисливську тематику.
Рушниці мають певні пошкодження і втрати, яких за-
знали за більш як трьохсотлітній час свого існування, та,
незважаючи на це, зберегли значний експозиційний по-
тенціал як музейні предмети. На жаль, розглядаючи істо-
рію надходження їх до колекції музею, автори оперують
припущеннями і непрямими доказами. Сумніву не під-
лягає лише той факт, що подібну мисливську зброю мог-
ли придбати для полювання або для приватної колекції
представники аристократії та вищого дворянства, до яких
на Полтавщині, в першу чергу, належали князі Кочубеї.
Як відзначає у своїй розвідці «Приватні колекції Украї-
ніки» відомий дослідник С. Білокінь, Кочубеї активно роз-
продували свої колекції ще у 1905–1907 рр. на аукціонах
у Парижі. Це нерідко викликало засудження співвітчиз-
ників, як видно з висловлювання автора одного із аукці-
онних каталогів: «Грустно, что многие наши собиратели,
запуганные бурными событиями русской жизни, – неко-
торые под давлением их, – вывезли свои собрания, свои
предметы искусства заграницу и там их продают; но стыд-
но, когда они пользуются этими событиями для рекламы
своим вещам, окружают их ореолом претерпенной опас-
ности и кошмарных сцен «погрома», чтобы возбудить к
ним особый интерес иностранцев – интерес злободне-
вного любопытства и жалости» [14]. Однак, як показа-
ли наступні історичні події, князь В.С. Кочубей зовсім не
перебільшував загрозу, а лише рятував родинні реліквії.
Антикварній зброї з кочубеївського маєтку пощастило,
адже стараннями В.Ф. Ніколаєва та М.Я. Рудинського вона
опинилась у музеї [15, с. 20–22]. Та у пориві класового па-
тріотизму ще у 1920–1930-ті рр. усі ці чудові зразки збро-
ярського мистецтва втратили свою історію, а після подій
воєнного лихоліття 1941–1945 рр. розчинились серед до-
бірок численних депаспортизованих музейних предметів.
Перспективою дослідження є подальше вивчення
депаспортизованої частини колекційної збірки зброї.
Серед завдань – з’ясування шляхів надходження до му-
зею цікавих зразків вогнепальної та холодної зброї, що
можуть мати «кочубеївське» походження. Це, зокрема,
зброя східного походження, що можливо прикраша-
ла так звану «татаро-турецьку» вітальню палацу у Ди-
каньці, та двох шабель, подарованих турецьким султа-
ном одному із князів Кочубеїв, про які згадує у своїх
спогадах В.Ф. Ніколаєв [6, с. 25].
ПОСИЛАННЯ
1. Шелковникова Е.Д. Старинное оружие в России и его пра-
вовой статус: взгляд в прошлое / Е.Д. Шелковников. – [Електро-
нний ресурс]. – Режим доступу: http://sib-man.ru/ohota-rybalka/
ohota/zakony/starinnoe-oruzhie-v-rossii-i-ego-pravovoi-status-
vzgljad-v-proshloe.html
2. Кулинский А.Н. Частные коллекции оружия в дореволю-
ционной России / А.Н. Кулинский – М.: Изд. Галлерея «Русские
Палаты», 2004. – 254 с.
Рис. 3. Фасад головного будинку маєтку Кочубеїв у Диканьці. Поч. ХХ ст.
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
412
УДК 069.51:75.044
О.С. Сулима
НАРОДНА КАРТИНА «КОЗАК МАМАЙ»:
ВТРАЧЕНА МУЗЕЙНА ЦІННІСТЬ
У статті представлена історія формування колекції народ-
них картин типу «Козак Мамай» у зібранні Полтавського краєз-
навчого музею імені Василя Кричевського та дослідження її долі у
роки Другої світової війни.
Ключові слова: народна картина, козак Мамай, культурна
цінність, Друга світова війна.
У мальовничому куточку історичного середмістя Пол-
тави височіє монументальна споруда – будинок Полтав-
ського губернського земства, у якому нині розташований
Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричев-
ського. Переживши за більш ніж століття різні перипе-
тії – революції, війни, грабунки, пожежі, реорганізації
та перейменування – заклад ні на мить не припиняв ак-
тивної роботи зі збиральництва, систематизації та ката-
логізації музейних фондів.
Актуальною залишається потреба вивчення етапів
та шляхів формування музейних збірок, особливо тих,
що втрачені за певних соціально-економічних чи по-
літичних обставин. Для цього важливо проаналізува-
ти результати збиральницької роботи попередніх поко-
лінь музейників, вивчити збережену фондово-облікову
документацію та порівняти її із сучасною. Це вирішує
ряд наукових та практичних завдань: з одного боку, до-
повнює знання про формування фондів Полтавського
краєзнавчого музею імені Василя Кричевського у різні
періоди його діяльності; з другого – допомагає встано-
вити якісні та кількісні втрати культурних цінностей у
роки Другої світової війни.
Народна картина, що зображує козака з бандурою,
який сидить у характерній «східній» позі, приверта-
ла увагу дослідників із середини ХІХ ст. і продовжує
викликати жвавий інтерес сучасних істориків, мисте-
цтвознавців та літературознавців. Найбільш ґрунтовні
студії опублікували: К. Шероцький, Д. Щербаківський,
П. Жолтовський, П. Білецький, О. Найден, Т. Марчен-
ко-Пошивайло, С. Бушак та ін.
Мета статті – спираючись на наявну фондово-облі-
кову документацію, охарактеризувати збірку народної
картини «Козак Мамай», що зберігалася у фондах Пол-
тавського краєзнавчого музею імені Василя Кричев-
ського (далі ПКМВК) до 1940 р.
До трагічних подій 1941–1943 рр., що призвели до змін
зовнішнього вигляду Полтавського краєзнавчого музею
імені Василя Кричевського, знищення експозиції та знач-
ного скорочення його колекції, у фондах закладу зберіга-
лося 11 народних картин типу «Козак Мамай» [1].
У наявній довоєнній фондово-обліковій документа-
ції не міститься точних дат знаходження кожного му-
зейного предмета [2]. Однак, можемо припустити, що
першими зображеннями «Козака Мамая» у збірці При-
3. Павлова М.А. Частное коллекционирование в России XVIIІ
– нач. ХХ в. (историко-культурный аспект) / М.А. Павлова // Ве-
стник КГУ. – Кострома, 2017. – Число 4. – С. 31–35.
4. Оружие из дворянських усадеб В.С. Храповецкого, Ворон-
цовых – Дашковых, Трегубовых в собрании Владимиро-Суздаль-
ского музея-заповедника: [каталог] / Сост. Петрова Е.П. – Влади-
мир, 2011. – 64 с.
5. Нестуля О.О. Щиро закоханий в історію / О.О. Нестуля. –
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://repres.poltava.ws/
statti/reab_ist/istoriu.htm
6. Николаев В.Ф. Из истории Полтавского краеведческого му-
зея: воспоминания / В.Ф. Николаев / ПКМ; [под ред. Супрунен-
ко А.Б.]. – Полтава, 1991. – 45 с.
7. Скрипченко Н. Диканський маєток Кочубеїв (ІІ половина XVII
– початок ХІХ ст). / Н. Скрипченко // Вісник Київського Національ-
ного ун-ту імені Тараса Шевченка. – К., 2013. – Число 4. – С. 58–61.
8. Кішик В.В. Кочубеї з Диканьки — колекціонери, нумізма-
ти, археологи / Кішик В.В. // АЛЛУ. – Полтава: Археологія, 1998. –
№ 1–2 (3–4). – С. 138–142.
9. Місостов Т. До питання розвитку Полтавського краєзнавчо-
го музею у першій чверті ХХ ст. / Т. Місостов // Краєзнавство. – К.,
2001. – Число 1-4. – С. 42–43.
10. Шокарев Ю. Оружейные мастера России ХVІІ–ХVІІІ веков /
Ю. Шокарев // Оружие. – М., 2009. – № 145. – С. 44−46.
11. Інвентарна книга Полтавського державного музею № 19
(розпочата у 1939 р.). – 588 с.
12. Опис зброї, реевакуйованої з м. Уфи. Чорнові матеріали
про колекцію зброї Полтавського краєзнавчого музею // Робо-
чий архів науково-дослідного відділу фондів ПКМВК. – 44 арк.
13. Маркевич В.Е. Ручное огнестрельное оружие / В.Е. Марке-
вич. – СПб.: ООО «Изд-во «Полигон», 2005. – 496 с.
14. Білокінь С. Приватні колекції Україніки / С. Білокінь. –
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: s-bilokin.name/Personalia/
Potocky/ Biography/PrivateCollections.html.
15. Кончин Е. Кто спас кочубеевскте сокровища? / Е. Кончин //
Вокруг света. – М., 1985. – № 10. – С. 20–22.
Кондратенко Т.К., Кондратенко Н.Г. Оружейные
сокровища Кочубеев
Статья посвящена вопросам частного коллекционирования
оружия на территории исторической Полтавщины до начала
ХХ в. Особое внимание уделено оружейному собранию известной
дворянской семьи Кочубеев из Диканьки.
Ключевые слова: коллекция, оружие, Кочубей, Диканька, Пол-
тавский краеведческий музей имени Василия Кричевского.
Kondratenko T.K., Kondratenko N.H. Weapon treasures
of the Kochubeis
The article is dedicated to questions of private weapon collecting
at the territory of historic Poltava Region till the early 20th century.
Special attention is paid to weapon gathering of the famous aristocratic
the Kochubeis family from Dykanka.
Key words: collection, weapon, Kochubei, Dykanka, the Vasyl
Krychevsky Poltava Local Lore Museum.
31.01.2019 р. j
|