Непростий шлях Б. Хмельницького до Софіївської площі (історія спорудження пам’ятника Б. Хмельницькому у Києві в мемуарно-епістолярній спадщині)
У статті досліджується передісторія спорудження та відкриття пам’ятника гетьману України Богданові Хмельницькому в Києві, описуються події 11–15 липня 1888 р., пов’язані зі святкуванням 900-річчя хрещення Русі. Досліджується діяльність комітету зі спорудження пам’ятника Б. Хмельницькому на чолі з М...
Збережено в:
| Дата: | 2020 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2020
|
| Назва видання: | Сіверщина в історії України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181145 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Непростий шлях Б. Хмельницького до Софіївської площі (історія спорудження пам’ятника Б. Хмельницькому у Києві в мемуарно-епістолярній спадщині) / О.В. Кужельна // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2020. — Вип. 13. — С. 227-233. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-181145 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1811452021-11-04T01:25:50Z Непростий шлях Б. Хмельницького до Софіївської площі (історія спорудження пам’ятника Б. Хмельницькому у Києві в мемуарно-епістолярній спадщині) Кужельна, О.В. Нова історія У статті досліджується передісторія спорудження та відкриття пам’ятника гетьману України Богданові Хмельницькому в Києві, описуються події 11–15 липня 1888 р., пов’язані зі святкуванням 900-річчя хрещення Русі. Досліджується діяльність комітету зі спорудження пам’ятника Б. Хмельницькому на чолі з М. Юзефовичем. Звернуто увагу на архітектурну діяльність Михайла Микешина – автора пам’ятника Б. Хмельницькому, та умови, в яких довелося працювати митцю. У статті використовуються різноманітні епістолярно-мемуарні джерела (спогади Гліба Лазаревського, Миколи Стороженка, Сергія Вітте, листи Костянтина Побєдоносцева та ін.). In the article history of building and opening of monument is probed to the hetman of Ukraine to Bohdan Khmelnytskyi on the Sofia square in Kyiv. Idea about the necessity of creation of monument of hetman of Ukraine Bohdan Khmelnytskyi in the middle of ХIХ century is belonged to the prominent figures and scientists offered Vasyl Freihanh, Mykola Kostomarov, Mykhailo Maksymovych and other. Large work in this direction was conducted by Mykhailo Yuzefovych. In 1870 the special committee was created on building of monument of Bohdan Khmelnytskyi at the head with Mykhailo Yuzefovych (1802– 1889) – the professor, the head of Archeographic Commission in Kyiv. Basic directions activity of the special committee are described in the article. Told about architectural activity of the artist and sculptor Mykhailo Mykeshyn (1835–1896). Mykhailo Mykeshyn is an author of project of monument of Bohdan Khmelnytskyi. The terms of work of Mykhailo Mykeshyn are described on making of sculpture in the workshops of Saint Petersburg. Told about work of the Kyivan architect Volodymyr Nikolaev (1847–1911) on creation of a stone pedestal for a monument to Bohdan Khmelnytskyi In the article told about celebration of 900 year of christening of Rus in Kyiv of July, 11–15, 1888, during what which a monument was opened to hetman of Ukraine Bohdan Khmelnytskyi. Various epistolary-memoir sources are mentioned in the article (memoirs and diaries of Hlib Lazarevskyi, Mykola Storozhenko, Serhii Vitte, Oleksandr Kistiakivskii, and also letters of the Ober – Procurator of the Most Holy Synod Kostiantyn Pobedonostsev and other). 2020 Article Непростий шлях Б. Хмельницького до Софіївської площі (історія спорудження пам’ятника Б. Хмельницькому у Києві в мемуарно-епістолярній спадщині) / О.В. Кужельна // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2020. — Вип. 13. — С. 227-233. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181145 725(1888) uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нова історія Нова історія |
| spellingShingle |
Нова історія Нова історія Кужельна, О.В. Непростий шлях Б. Хмельницького до Софіївської площі (історія спорудження пам’ятника Б. Хмельницькому у Києві в мемуарно-епістолярній спадщині) Сіверщина в історії України |
| description |
У статті досліджується передісторія спорудження та відкриття пам’ятника гетьману України Богданові Хмельницькому в Києві, описуються події 11–15 липня 1888 р., пов’язані зі святкуванням 900-річчя хрещення Русі. Досліджується діяльність комітету
зі спорудження пам’ятника Б. Хмельницькому на чолі з М. Юзефовичем. Звернуто увагу на архітектурну діяльність Михайла Микешина – автора пам’ятника Б. Хмельницькому, та умови, в яких
довелося працювати митцю. У статті використовуються різноманітні епістолярно-мемуарні джерела (спогади Гліба Лазаревського, Миколи Стороженка, Сергія Вітте, листи Костянтина Побєдоносцева та ін.). |
| format |
Article |
| author |
Кужельна, О.В. |
| author_facet |
Кужельна, О.В. |
| author_sort |
Кужельна, О.В. |
| title |
Непростий шлях Б. Хмельницького до Софіївської площі (історія спорудження пам’ятника Б. Хмельницькому у Києві в мемуарно-епістолярній спадщині) |
| title_short |
Непростий шлях Б. Хмельницького до Софіївської площі (історія спорудження пам’ятника Б. Хмельницькому у Києві в мемуарно-епістолярній спадщині) |
| title_full |
Непростий шлях Б. Хмельницького до Софіївської площі (історія спорудження пам’ятника Б. Хмельницькому у Києві в мемуарно-епістолярній спадщині) |
| title_fullStr |
Непростий шлях Б. Хмельницького до Софіївської площі (історія спорудження пам’ятника Б. Хмельницькому у Києві в мемуарно-епістолярній спадщині) |
| title_full_unstemmed |
Непростий шлях Б. Хмельницького до Софіївської площі (історія спорудження пам’ятника Б. Хмельницькому у Києві в мемуарно-епістолярній спадщині) |
| title_sort |
непростий шлях б. хмельницького до софіївської площі (історія спорудження пам’ятника б. хмельницькому у києві в мемуарно-епістолярній спадщині) |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2020 |
| topic_facet |
Нова історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181145 |
| citation_txt |
Непростий шлях Б. Хмельницького до Софіївської площі (історія спорудження пам’ятника Б. Хмельницькому у Києві в мемуарно-епістолярній спадщині) / О.В. Кужельна // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2020. — Вип. 13. — С. 227-233. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT kuželʹnaov neprostijšlâhbhmelʹnicʹkogodosofíívsʹkoíploŝíístoríâsporudžennâpamâtnikabhmelʹnicʹkomuukiêvívmemuarnoepístolârníjspadŝiní |
| first_indexed |
2025-07-15T21:45:13Z |
| last_indexed |
2025-07-15T21:45:13Z |
| _version_ |
1837750985083060224 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
227
УДК 725(1888)
О.В. Кужельна
НЕПРОСТИЙ ШЛЯХ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
ДО СОФІЇВСЬКОЇ ПЛОЩІ (ІСТОРІЯ
СПОРУДЖЕННЯ ПАМ’ЯТНИКА
Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ У КИЄВІ
В МЕМУАРНО-ЕПІСТОЛЯРНІЙ СПАДЩИНІ)
У статті досліджується передісторія спорудження та відкрит-
тя пам’ятника гетьману України Богданові Хмельницькому в Ки-
єві, описуються події 11–15 липня 1888 р., пов’язані зі святкуван-
ням 900-річчя хрещення Русі. Досліджується діяльність комітету
зі спорудження пам’ятника Б. Хмельницькому на чолі з М. Юзефо-
вичем. Звернуто увагу на архітектурну діяльність Михайла Ми-
кешина – автора пам’ятника Б. Хмельницькому, та умови, в яких
довелося працювати митцю. У статті використовуються різ-
номанітні епістолярно-мемуарні джерела (спогади Гліба Лаза-
ревського, Миколи Стороженка, Сергія Вітте, листи Костянти-
на Побєдоносцева та ін.).
Ключові слова: пам’ятник, Богдан Хмельницький, Київ, архі-
тектор, Михайло Микешин, 900-річчя хрещення Русі.
Чи варта дана історична постать, аби їй було збудова-
но пам’ятник? Безумовно – так. Постать Богдана Хмель-
ницького ще за його життя притягувала до себе увагу ото-
чуючих. Багато десятиліть тривають дослідження «доби
Б. Хмельницького». Історія увічнення у граніті пам’яті сла-
ветного гетьмана теж не нова. Подробицями про пам’ят-
ник Б. Хмельницькому у Києві переповнений інтернет.
І на перший погляд, здається не зовсім доречним вко-
тре повертатися до цієї вже досить вивченої теми. Автор,
не перелічуючи (як того вимагають правила оформлен-
ня наукових статей) чисельні видання про життя і діяль-
ність Богдана Хмельницького, історію спорудження йому
пам’ятника в Києві, намагатиметься дослідити цю тему
зовсім з іншого боку: у контексті подій 50–80-х років по-
заминулого сторіччя (серед яких, зокрема, Польське пов-
стання 1863 р., святкування 900-річчя хрещення Русі) та
відображенні їх у світогляді сучасників того історичного
періоду. Одночасно, приділяючи увагу персоналіям, що в
той чи інший засіб були причетні до будівництва пам’ят-
ника Б. Хмельницькому, автор використовуватиме мате-
ріали тогочасної преси, листування, щоденники, спогади
відомих особистостей ХІХ ст.
За даними дослідників в Україні нараховується по-
над 100 пам’ятників Богданові Хмельницькому. Упер-
ше думку про необхідність встановлення пам’ятника
цьому діячеві висловив у 1844 р. дипломат Василь Іва-
нович Фрейганг (1783–1849) [1, с. 38; 2, с. 93]. На той час
він обіймав посаду російського генерального консула в
Ломбардо-Венеційському королівстві. У своїй записці
«про славянство», яка, зокрема, була направлена графу
Орлову, він наголошував, що «уместно воздвигнуть в Пе-
реяславе бронзовый памятник гетману Богдану Хмель-
ницкому. Под ноги упомянутого гетмана следовало бы
… повергнуть папскую тиару, турецький бунчук и поль-
ський орел, – эмблемы злейших врагов» [2, с. 93].
Слід зазначити, що ця думка була висловлена Фрей-
гангом за декілька років до відзначення 200-річчя Наці-
онально-визвольної війни українського народу на чолі з
Б. Хмельницьким (1648–1654). Місцем спорудження пам’ят-
ника гетьманові недарма було вказано місто Переяслав, бо
саме там 1654 р. відбулася доленосна для українського на-
роду Переяславська Рада. І саме на той час спостерігалося
посилення уваги до історичного минулого України в ціло-
му і до такої видатної особистості, як Богдан Хмельниць-
кий зокрема. Професор, перший ректор Київського уні-
верситету Михайло Максимович з цього приводу писав:
«именно с сорокового года начался для нас прилив истори-
ческий обнародованьем памятников русских и польських,
которые или совсем были не известны, или доступны были
для весьма немногих. В том числе издано много памятни-
ков и об эпохе Хмельницкого» [3, с. 192].
На жаль, пропозиція Фрейганга залишилася лише на
папері. Він помер 1849 р., так і не дочекавшись утілен-
ня своїх задумів. Але ця думка не переставала «вітати»
у наукових колах.
Через десять років, у 1859 р., М. Максимович у перепис-
ці з М. Погодіним зазначить: «При моем киевском взгля-
де на славный подвиг Богдана я… когда…любуюсь велико-
лепным памятником Минина и Пожарского, всегда говорю
себе: зачем же и до сих пор нет ни в Киеве, ни в Переяс-
лаве подобного памятника освободителю Малороссии от
того же самого ига, тяготевшего над нею еще более и до-
лее, чем над Москвою» [4, с. 191]. М. Максимович вважав
за потрібне «наконец выплатить этот долг своей благо-
дарной памяти славному гетману, руками которого вся
Малороссия, Восточная и Западная, оторвалась от Речи
Посполитой Польской» [3, с. 191]. Ідея створення пам’ят-
ника приписується також історику, громадському діячеві
М. Костомарову [4, с. 872].
Незабаром спалахнуло Варшавське (Польське) пов-
стання 1863 р., яке наробило багато галасу і посилило
антипольські настрої в широких колах Російської імпе-
рії. Про це С. Екштут висловлювався так: «Після Поль-
ського повстання 1863 року в … імперській свідомості
загострилася полонофобія, а для воїнствуючих націона-
лістів поляки стали ворогом номер один» [5, с. 102]. Зно-
ву згадали про великого полководця, який сприяв звіль-
ненню Малоросії від польської навали, знову залунали
висловлювання про необхідність спорудження пам’ят-
ника гетьманові – «пробудилась уснувшая мысль о па-
мятнике народному южно-русскому герою» [6, с. 147].
Син відомого вченого Олександра Матвійовича Ла-
заревського – Гліб Олександрович Лазаревський (1877–
1949) – називає й інших ініціаторів спорудження пам’ят-
ника Б. Хмельницькому. У книзі «Київська старовина», в
якій уміщені його статті, спогади та дослідження, Г. Ла-
заревський пише: «Думка поставити цей пам’ятник у
Києві виникла після придушення польського повстан-
ня 1863 року й чи не першими піонерами були Микола
Рігельман і Михайло Юзефович» [7, с. 122].
Саме ці дві постаті, названі Г. Лазаревським, у подаль-
шому стануть активними діячами особливої комісії зі спо-
Сіверщина в історії України, випуск 13, 2020
228
рудження пам’ятника Б. Хмельницькому. Але, перш за все,
необхідно було знайти скульптора, який би взявся вигото-
вити проєкт пам’ятника. Голова Київської археографічної
комісії М.В. Юзефович запропонував художникові М.О. Ми-
кешину виконати ці роботи. Микешин, що на той час меш-
кав у Санкт-Петербурзі, не вагаючись, приїхав до Києва і
зробив первісний малюнок-ескіз пам’ятника [6, с. 147].
Незважаючи на досить молодий вік, живописець та скуль-
птор Михайло Йосипович Микешин (1835–1896) на той час
уже був доволі відомим митцем. 1869 р. Імператорська Ака-
демія мистецтв присвоїла йому звання академіка «за раз-
личныя и весьма талантливыя сочинения проектов, памят-
ников и медалей» [8, с. 263]. Микешин був непересічною
особистістю і справляв приємне враження на оточуючих.
Так, зокрема, Олександр Никитенко у своєму щоденнику
писав (запис від 11.11.1873 р.): «Вечер у Владимирского.
Здесь познакомился с известным скульптором, творцом
памятника Екатерины – Микешиным. Это человек очень
красивой наружности, приятный в манерах, которыми и
рисуется под покровом простоты» [9, с. 501].
М.О. Микешин був автором пам’ятника 1000-річчя Ро-
сії, що був встановлений у Новгороді-Великому. Микешин
відзначався не лише високим талантом, але й мав сміли-
вість відкрито висловлювати свої політичні погляди. Так,
при розробці проєкту пам’ятника 1000-річчя Росії Мике-
шин категорично відмовився серед багаточисельних фі-
гур пам’ятника «ваяти» фігуру імператора Миколи І, бо,
на думку автора, той не належав до числа «достойнейших
мужей» [5, с. 153–154]. С.Е. Кштут писав: «На Микешина
было оказано давление, но он твердо стоял на своем, …
заявив великому князю Константину Николаевичу: «От-
сохнут мои руки, если это сделаю я». Проект Микешина
был принят, а барельеф Николая было поручено изваять
скульптору Р.К. Залеману» [5, с. 154].
У травні 1870 року при управлінні київського генерал-гу-
бернатора засновано «особливий комітет» зі спорудження
пам’ятника Б. Хмельницькому на чолі з істориком, публі-
цистом, археографом Михайлом Володимировичем Юзе-
фовичем (1802–1889). До складу комітету увійшли відомі
вчені, священники та представники підвідомчих уста-
нов: В.Б. Антонович, М.А. Максимович, К.Є. Козловський,
М.А. Рігельман, О.Ф. Воронін, І.О. Самчевський, І.І. Слепуш-
кін, протоієрей П.Г. Лебединцев та інші [6, с. 149].
З перших днів існування комітет розпочав активну ро-
боту. За два місяці накладом у 50 тис. примірників було на-
друковано брошуру, яка містила коротку історичну записку
про Б. Хмельницького та звернення про внесення пожертв
на спорудження пам’ятника. «Русская старина» опубліку-
вала «циркулярний» лист-звернення голови комітету «для
сбора приношений на памятник, в Киеве, Богдану Хмель-
ницкому» М. Юзефовича під назвою «О подписке на соо-
ружение памятника Богдану Хмельницкому» [10, с. 317–
318]. Голова комітету, звертаючись до очільників губерній,
начальників військових округів, єпархіальних архіреїв,
предводителів дворянства, ректорів університетів, місь-
ких голів, земських установ, мав упевненість, що «мысль
воздвигнуть памятник отечественному герою, положив-
шему основание окончательному возстановлению наше-
го народного и государственного единства и служащему
в юго-западном крае символом этого единства /…/ встре-
тит вполне сочувственный отклик во всех слоях русского
общества и народа» [10, с. 318]. Загальна сума пожертв, зі-
браних протягом декількох років, становила 44 тис. крб. Пі-
зніше, уже в 1886 р., з державної казни була виділена сума
у розмірі 12 тис. крб. [6, с. 149–150].
У вересні 1870 р. комітет розглядав питання про місце
установки пам’ятника. Було вирішено спорудити його у цен-
трі Києва на Софійській площі, попереду Софійського собо-
ру. Комітет ухвалив це рішення, «руководствуясь историче-
ским соображением, что у стен этого храма – хотя не в этом
именно месте, а со стороны Золотых ворот – 27 декабря 1648 г.
происходила торжественная встреча Хмельницкого киевля-
нами, – а равно и тем практическим соображением, что эта
площадь наиболее посещается богомольцами» [6, с. 150].
На думку Лазаревського, місце для пам’ятника було ви-
значене не відразу. Він писав: «Почалося з місця для пам’ят-
ника. По-перше, вирішено було поставити його на Бібіков-
ському (тепер Шевченка) бульварі, проти Безаківської вулиці
…, що провадила до тільки-но збудованої станції недавно
відкритої Києво-Брестської залізниці. Але згодом Хмель-
ницькому довелося поступитися цим місцем перед іншим,
значнішим кандидатом. Тут у 1872 році було поставлено
пам’ятник графові Олексію Бобринському, як-не-як, а онук
Катерини ІІ і Григорія Орлова. Вважалося, що цей власник
цілого удільного князівства на Смілянщині, багатій-цукро-
варник, був дуже корисним для Південно-Західного краю і
заслуговує пам’ятника. /…/ Другим місцем для пам’ятника
Хмельницькому було обрано площу наприкінці Хрещати-
ка, проти Бібіковського бульвару, і навіть офіційно назва-
но її площею Богдана Хмельницького. Але і тут не пощас-
тило: пам’ятник мусив поступитися місцем перед ринком,
а сама площа стала називатися Бессарабською» [7, с. 123].
«Третє місце, – продовжує Г. Лазаревський, – було на Со-
фіївській площі, де нарешті і поставлено пам’ятника. Та й
тут справа не була легкою. Духівництво Михайлівського мо-
настиря на чолі з архієреєм, що мешкав там, заявило протест
проти пам’ятника на Софіївській площі, бо кінь на ньому
стоятиме хвостом до монастиря, і церковна процесія, вихо-
дячи з монастиря, матиме перед собою кінський хвіст. Чен-
ців переконали, що така вже царська воля» [7, с. 124].
Слід зазначити, що тоді Софійська площа мала не до-
сить облаштований вигляд. Згадуючи Київ 1860-х років та
період свого навчання у другій Київській гімназії, відо-
мий діяч Київської громади, директор Першої Київської
гімназії Микола Стороженко (1862–1942) писав: «Після Ве-
ликодніх Святок почав я ходити у гімназію, тільки важко,
було, під дощ переходити Софіївську площу, нераз було за-
губиш каучуки [калоші], покіль долізеш до Консисторії, та
ще й на розі Житомирської та Золотоворітської було дві
глиняних гори без тротуарів» [11, с. 126]. Поступово місто
ISSN 2218-4805
229
зазнало багатьох перетворень. Будувалися мостові, вста-
новлювалося освітлення. Витрати на благоустрій Києва в
1870-ті роки зростуть більш ніж удвічі, а у період із 1878
по до 1888 рік становитимуть щорічно від 107,7 тис. крб.
до 237,6 тис. крб. [12, с. 127–128].
Тим часом, повернувшись до Санкт-Петербурга, ар-
хітектор Микешин продовжив роботи з виготовлення
скульптури адмірала О.С. Грейга, що була замовлена
йому у 1867 році Морським відомством, та «малої мо-
делі» пам’ятника Б. Хмельницькому. Роботи ці проводи-
лися в майстерні, що розміщувалася у будівлі Головно-
го адміралтейства [13, с. 632–634].
М.О. Микешин зробив докладний опис проєкту пам’ят-
ника, в якому, зокрема, зазначалося: «Конная статуя гетма-
на изображена взлетевшею на верх необделанной гранит-
ной скалы. В правой, высоко поднятой руке его – булава,
которою он указывает в направлении к северо-востоку,
т. е. к Москве. Левой рукой он крепко осадил своего дикого
коня. Под копытами лошади распростерт труп иезуита, по-
крытый изорванным польским знаменем… за конем его …
падающая со скалы фигура польского пана. Еще ниже – труп
еврея» [6, с. 148]. На думку архітектора, представлені три
постаті – це «три недуга, против которых боролся Хмель-
ницкий на Украине и которые послужили гибелью для по-
литического существования Польши» [6, с. 148]. З трьох бо-
ків п’єдесталу повинні були розміщуватися три барельєфи
із зображеннями Збаразької битви, Переяславської Ради та
урочистої зустрічі гетьмана-визволителя біля Софійського
храму. Попереду пам’ятника мала розташовуватися група
з п’яти фігур (кобзар та його слухачі: великорос, білорос,
малорос та червонорос). На скалі, нижче кінної статуї мав
бути викарбуваний напис: «Единая неделимая Россия гет-
ману Богдану Хмельницкому» [6, с. 148–149].
«У 1868 році, – писав Гліб Лазаревський, – [Микешин]
виконав ескіз пам’ятника Богданові Хмельницькому; май-
же така сама кінна постать гетьмана, але під конем по-
топтані постаті поляка, католицького ксьондза й єврея.
Нижче слухають кобзаря постаті великоруса, білоруса й
українця. На пам’ятнику написи: «Богдану Хмельниць-
кому единая неделимая Россия» й «Згине Польща, згине,
а Русь буде панувати». Цей ескіз цілком відповідав духо-
ві тодішнього великодержавного націоналізму і був за-
тверджений Олександром ІІ» [7, с. 123].
Плинув час, поступово «забувалися» події Варшавського
повстання, дещо «відійшли у затінок» антипольські настрої.
Після обговорення питання про спорудження пам’ятника
Б. Хмельницькому на одному із засідань комітету його го-
лова М. Юзефович надіслав листа до київського генерал-гу-
бернатора А. Дондукова-Корсакова, в якому зазначав, що
постаті кобзаря та слухачів «розкішні», а постаті поверже-
них «це вже не розкіш, а надмірність»; інший член комі-
тету, член Товариства любителів російського письменства,
відомий русофіл М. Рігельман із цього приводу висловив-
ся, що поляки і євреї зневажені, але вони ще існують (тут
і далі у статті курсив – О.К.) і тому їхні постаті необхідно
прибрати з композиції пам’ятника [1, с. 39–40]. У цілому
ж, голова комітету М.В. Юзефович не полишав свої «анти-
польські» погляди. У вересні 1877 року Олександр Кошелєв
протягом декількох днів був у Києві, де, зокрема, мав зу-
стріч із М.В. Юзефовичем. «Мы пробыли несколько дней в
Киеве. /…/ тут свиделся я с старым приятелем М.В. Юзефо-
вичем, которого нашел очень подряхлевшим и еще более
приверженным к насильственной русификации поляков.
Много мы с ним поспорили; у него провел очень прият-
но вечер, на который он пригласил для меня многих ин-
тересных киевлян» [14, с. 150].
Улітку 1872 р. до Києва було доставлено бронзову мо-
дель пам’ятника. Микешин, що приїхав до Києва восени
1872 р., чимало «спантеличив» комітет, надавши кошторис
витрат на виготовлення пам’ятника в сумі 145,2 тис. крб.
(без урахування вартості металу). Таких коштів комітет не
мав. «Желая со своей стороны содействовать скорейшему
осуществлению патриотического дела», Микешин зменшив
вартість пам’ятника на 49 тис. крб., а також узяв на себе ви-
готовлення усіх «художественных и бронзових работ» на
суму 95,7 тис. крб. Пізніше за цю «патріотичну пожертву»
Микешин отримав у власність 1 тис. десятин землі в Єка-
теринославській губернії [6, с. 151]. 4 липня 1873 року ко-
мітет уклав контракт із М. Микешиним. Для відлиття фігур
пам’ятника зі складу Морського відомства було відпуще-
но 1600 пудів «лома зеленої меді», частина якого, на жаль,
була використана «не за призначенням». На думку Г. Лаза-
ревського, Микешин «вважав за краще продати цю мідь, а
гроші собі привласнив і розтратив» [7, с. 124]. Зауважимо,
що на той час скульптор займався облаштуванням нової
майстерні, для чого найняв працівників. За твердженням
В. Степовика «щоб розплатитися з майстрами, Микешин
продав частину металобрухту: поламані багнети, рушни-
ці», і з цього приводу було навіть розпочато «Судове слід-
ство дій Микешина у Катеринославській губернії», а все
його майно закладено [15, с. 130].
Відсутність постійного місця для роботи гальмувала
творчий процес. Спочатку Микешин працював у майстер-
ні адміралтейства. У серпні 1874 р. надійшла вказівка від
т. в. о. очільника Морського міністерства звільнити займане
приміщення. Скульптору довелося перенести майстерню
до будівлі Манежу, що належала відомству шляхів сполу-
чення, але за місяць він вимушений був перервати робо-
ти та зайнятися будівництвом власної майстерні [6, с. 152].
Навесні 1878 р. гіпсовий оригінал статуї був нарешті
готовий. 3 травня 1878 р. роботу майстра оцінював сам
імператор Олександр ІІ, за вказівкою якого були вне-
сені певні зміни: «лежащая под ногами лошади Хмель-
ницкого фигура иезуита было совершенно снята и унич-
тожена, вместе с покрывающим ее польским знаменем,
и чтобы памятник состоял только из одной конной ста-
туи Хмельницкого» [6, с. 152].
Пізніше, до роковин смерті Микешина, відомий публі-
цист Олексій Маркович Уманський (1861–1914), який при-
ятелював зі скульптором протягом більш ніж 15 років, на-
Сіверщина в історії України, випуск 13, 2020
230
пише статтю «Памяти М.О. Микешина» [13], у якій історія
спорудження пам’ятника Б. Хмельницькому висвітлена по-
біжно. При цьому автор зазначить, що «история этого па-
мятника крайне запутана» [13, с. 632], додаючи: «открытый
в Киеве памятник Богдану Хмельницкому ничего общего
не имеет с первоначальным высочайше утвержденным,
симпатично-оригинальным проектом этого памятника,
сочинения Михаила Осиповича» [13, с. 634].
«Доопрацьована» статуя була відлита у Петербурзі на за-
воді Д. Берда, а у серпні 1880 р. привезена до Києва [6, с. 152].
Її доставили окремими частинами, зібрати які у єдине ціле
можна було лише на місці безпосереднього розміщення на
конкретному постаменті. Але на виготовлення постамен-
ту у комітету коштів не вистачало. Після 1875 р. пожертви
на будівництво пам’ятника майже не надходили. Було ви-
рішено замість металевого постаменту зробити кам’яний.
Згідно постанови військової ради від 19 вересня 1880 року
в розпорядження комітету «отпущено было киевским кре-
постным инженерным управлением до 30-ти кубич. саж-
ней гранитнаго, наполовину тесанного камня, оставшего-
ся еще от постройки цепного моста» [6, с. 154].
Здавалося, що нарешті все склалося, як належить.
Але, щоб встановити постамент, потрібні були, по-пер-
ше, кошти, а по-друге, відповідні фахівці. Коштів не
було. При цьому жоден із місцевих архітекторів не на-
важився взяти на себе непросту роботу по споруджен-
ню кам’яного постаменту.
Питання будівництва пам’ятника укотре вноситься до
порядку денного засідань комітету на чолі з Юзефовичем,
широко обговорюється в наукових колах. Правознавець
і громадський діяч Олександр Федорович Кістяківський
(1833–1885) на сторінках «Щоденника» згадує (запис від
12 жовтня 1880 р.)1: «Отправился в заседание летописца
Нестора. Застали того 6 членов. Читал Иконников о пере-
писке Румянцева с Берлинским. /…/ Толковали о поста-
новке памятника Хмельницкому» [16, с. 313].
Лише наприкінці 1885 року київський міський архі-
тектор Володимир Миколайович Ніколаєв (1847–1911)
висловив згоду взяти на себе керівництво роботами з
будівництва постаменту до пам’ятника [6, с. 155]. А доки
узгоджувалися всі необхідні питання, треба було вирі-
шити, де зберігати вже виготовлений пам’ятник. Гліб
Лазаревський писав: «Кінну постать поки що вміщено
було у дворі Старокиївського поліційного участку. Ки-
яни жартували, що і Хмельницький попав до буцегар-
ні» [7, с. 124]. Але й там пам’ятнику було «неспокійно».
Лазаревський далі пише: «Протестували проти цього
пам’ятника вже і по відкритті: то в якійсь невідомий
спосіб поночі хтось прив’яже до хвоста коня пляшку з
1. У виданні «Чтения в Историческом обществе Нестора лето-
писца» про засідання 12 жовтня 1880 р. зазначається: «Значитель-
ный интерес /…/ представлял обзор неизданной еще переписки
гр. Н.П. Румянцева с киевским археологом Берлинским, сделан-
ный д. чл. В.С. Иконниковым. Письма гр. Румянцева к Берлинско-
му, относящиеся ко времени с 1815 по 1825 г., посвящены Киеву и
Киевским древностям». На жаль, про інші питання порядку ден-
ного даного засідання у цьому виданні не згадується [17, с. 132 ].
горілкою, мовляв, п’яниця був гетьман, то теж, зрозу-
міло, поночі наліплять на п’єдестал папір з польським
написом: «Laydak, psia krew, haydamaka» [7, с. 124–125].
Минуло ще декілька років, перш ніж пам’ятник «по-
трапив» на постамент. Наближався 1888 рік – рік свят-
кування 900-річчя хрещення Русі. Урочисті заходи пла-
нувалося провести на усій території Російської імперії,
і, безумовно, в Києві. Був розроблений план урочистих
заходів, перелік яких опублікували в «Київських єпархі-
альних відомостях» під назвою «Церковныя юбилейныя
празднества в Киеве» [18]. Повідомлялося, що святку-
вання відбудеться 11, 12, 13, 15 липня 1888 року. Плану-
валося проведення урочистих богослужінь та літургій у
церквах Києва, хресної ходи. У святкуваннях мали взяти
участь оберпрокурор синоду К. Побєдоносцев, митро-
полит Київський Платон, священники інших єпархій,
представники владних структур, закордонні депутації.
У рамках святкування 900-річчя хрещення Русі плану-
валося провести ще один важливий захід – відкриття у
Києві пам’ятника Б. Хмельницькому, будівництво яко-
го розтягнулося більш ніж на чверть століття.
Безумовно, до свята ретельно готувалися. До про-
ведення заходів були залучені не лише представни-
ки церков. Планувалося також провести огляд військ.
Більше за інших з цього приводу хвилювався коман-
дуючий військами Київського воєнного округу, Київ-
ський, Подільський, Волинський генерал-губернатор
Олександр Романович Дрентельн (1820–1888), на яко-
го було покладено відповідальне завдання – забезпе-
чення порядку під час святкових заходів.
Липневі події 1888 року у Києві, пов’язані зі святкуван-
ням 900-річчя із дня хрещення Русі, Гліб Лазаревський
описував так: «А південь гарячий – липневий, київський.
На синьому небі ні хмариночки. У прозорому повітрі на-
віть од Дніпра, від задніпровських просторів жодного по-
дуву. /…/ Сьогодні 15 липня 1888 року. Сьогодні у Києві
святкують дев’ятсотліття хрещення Русі. Сьогодні з цьо-
го приводу парад Київської залоги на верхньому майдані
Володимирської гори, поза Михайлівським монастирем.
А після параду, який прийматиме генерал-губер-
натор і командувач Київської військової округи гене-
рал-ад’ютант генерал от кавалерії фон Дрентельн, перед
лавами війська пройде від Софіївського собору духів-
ництво з митрополитом Платоном на чолі. Воно про-
суватиме верхнім майданом на ніжній, звідти на Олек-
сандрівську … вулицю й аж на берег Дніпра, де буде
відправлено урочистий молебень» [7, с. 120].
Військові вишукалися для проведення параду. «Завмер-
ли лави київської залоги, – писав Г. Лазаревський, – полків
Бессарабського, Херсонського, Тираспільського, Бендер-
ського, Луцького, Миргородського… Темно-зелена сукон-
на парадна форма. Важкі чоботи. Чорні низькі смужкові
шапки з бляшаним жовтим двоголовим орлом попере-
ду» [7, с. 119]. «І ось в довжелезну алею застиглих непоруш-
но солдатських лав в’їхав верхи на білому коні Дрентельн
ISSN 2218-4805
231
у супроводі почту. Надзвичайно товстий, пузатий. Облич-
чя і шия, що вивалювалася з-за коміра мундира, нали-
лися кров’ю – червоні. Олов’яні очі з-під пухнатих сивих
брів… Сяють проти сонця рясні золоті наплічники з цар-
ськими вензелями, цілий іконостас орденів на грудях./…/
«Здорово, бессарабці!»
Широко роззявляють рота, ревучи у відповідь, солдати. /…/
Але що це? Генерал раптом хитнувся на сідлі, нахи-
лився вперед, поправив щось і знову став падати на гри-
ву коня. Ад’ютант кинувся до нього. Почет оточив його.
Метушня, безладні крики: «Лікаря!»/…/
Непритомного Дрентельна зняли з коня. /…/ Один з
лікарів підводиться від тіла Дрентельна і безпорадно
розводить руками…
Нагла смерть Дрентельна, зрозуміло, розладнала всю
урочистість святкування. Наспіх було відправлено моле-
бень. Наспіх було відкрито потім пам’ятник Богданові
Хмельницькому» [7, с. 121–122] (тут Г. Лазаревський до-
пустив неточність: пам’ятник Б. Хмельницькому був від-
критий 11 липня, а Дрентельн помер 15 липня – О. К.).
Про смерть Дрентельна згадував Микола Стороженко:
«Тодішній генерал-губернатор у Києві Олександр Романо-
вич Дрентельн … зненацька вмер від апоплексії на верхній
терасі Володимирської гірки 15 липня року 1888, саме під той
час, коли було урочисто святковано дев’ятивіковий ювілей
прийняття князем Володимиром Христової віри» [13, с. 150].
Збереглися спомини державного діяча Сергія Юлійо-
вича Вітте (1849–1915) щодо подій 15 липня 1888 року: «Я
был почти что свидетелем смерти Дрентельна. Это прои-
зошло следующим образом. Я не помню, по какому слу-
чаю в Киеве был парад войск, и вот Дрентельн верхом
делал смотр войскам; он был сравнительно небольшого
роста, чрезвычайно полный, почти совсем без шеи. Когда
он производил смотр, то вдруг с ним сделался апоплекси-
ческий удар, он свалился с лошади и умер. В то время, ког-
да привезли Дрентельна к подъезду его дворца, я как раз
выходил из своей квартиры; и вот вижу, что везут Дрен-
тельна. Я сейчас побежал к экипажу и вижу, что его при-
везли два адъютанта; один адъютант – Трепов, нынеш-
ний генерал-губернатор Киевский … и другой адъютант
Афонасопуло, который ничем неизвестен, ничем не от-
личался, кроме своего крайне высокого роста. Итак я был
свидетелем, как Дрентельна внесли в кабинет, я вошел
вслед за нёсшими его (т. е. вслед за его телом) и присут-
ствовал при первой панихиде» [19, с. 121–122].
Наголосимо, що судження сучасників про Дрентельна
були доволі неоднозначними. Одні вважали його чесною
і відповідальною людиною, інші, навпаки, – ставилися до
нього зневажливо. Під час проведення ревізії в Київській
губернії Олександр Половцов, поспілкувавшись з Дрен-
тельном, залишив на сторінках свого щоденника наступне
враження: «Добрая, толстая, неглупая, осторожная, молча-
ливая маса. Ничего серьезного не знает./…/ Я выношу тя-
желое впечатление о несостоятельности подобного рода
политических деятелей» [20, с. 133–134]. Іншої думки був
князь В. Мещерський: «Генерал-адъютант Дрентельн был
для всех, имеющих с ним дело, именно идеалом честного
человека» [21, с. 459]. У своїх мемуарах начальник Голов-
ного управління у справах друку Євген Феоктістов писав:
«При графе Толстом киевским генерал-губернатором был
Дрентельн. /…/ Дрентельн, человек не лишенный ума и
способностей, проникнутый добрыми намерениями, до
такой степени отяжелел и от лет, и от тучности, что мало
занимался делами» [22, с. 268].
Відразу ж після закінчення заходів, присвячених свят-
куванню 900-річчя хрещення Русі, оберпрокурор сино-
ду Костянтин Побєдоносцев напише листа Олександру ІІІ
про «подробности о нынешнем киевском торжестве»: «Я
приехал сюда по утру 11 июля, в тот самый час, когда про-
исходило открытие памятника Б. Хмельницкому. В городе
шли торопливые приготовления к празднику; но дело об
устройстве его было в каком-то неопределенном состоя-
нии, – каждый час распоряжения менялись, и пришлось
довольно беседовать и с митрополитом, и с головою, и с
А.Р. Дрентельном, чтобы примирить разногласия. Покойный
А.Р. относился к этому торжеству с каким-то недоверием и
подозрительностью; он опасался до болезненности, чтоб
не вышло каких-нибудь манифестаций по поводу славян
и славянского вопроса, и потому старался /…/ устранить
всякое участие в торжестве гражданских и военных влас-
тей. Ему хотелось сжать все дело в рамки ежегодного празд-
нования 15 июля, исключительно церковного» [23, с. 178].
За приблизними підрахунками на святкування 900-річчя
хрещення Русі до Києва прибуло 20 тисяч чоловік [24, с. 827].
Костянтин Побєдоносцев перераховує делегації, що при-
їхали з різних частин імперії та інших країн. Це були
представники Ніжина, Чернігова, Москви, Санкт-Петер-
бурга, Нижнього Новгорода та ін. Прибули делегації з
Румунії, Угорщини, Сербії, завітала група селян із Гали-
чини [23, с. 179]. Гості відвідали храми Києва, ходили ки-
ївськими вулицями, оглянули пам’ятник Б. Хмельниць-
кому. «Памятник Богдану Хмельницкому, – писав далі у
своєму листі-звіті Побєдоносцев, – производил на них
сильное впечатление; на нем надпись: «Волим под царя
восточного православного», и эту надпись они пожира-
ли глазами. Даже сербы, проходя мимо, говорили: «Вот
наша программа, зачем нам искать другую» [23, с. 179].
Святкування не пройшли повз уваги закордонної пре-
си. Щодо цього Побєдоносцев в листі від 18 липня 1888 р.
писав: «К киевскому празднику, казалось бы, не за что
привязаться, но он не дает им покою: изо всех сил хотят
доказать, что это было политическое фиаско./…/ Но киевс-
кий праздник оставил и тяжкие воспоминания. Кончину
Дрентельна не скоро забудешь» [23, с. 191]. Далі Побєдо-
носцев із сумом повідомляв про іншу втрату: «Через 3
дня после праздника скончался там же человек незаме-
нимый, правая рука моя, Крыжановский. Сам он старый
киевлянин, уже больной, работал изо всех сил для празд-
ника, дождался его, радовался и не вынес» [23, с. 191–192].
Після бурхливого святкування в Києві 900-річчя хре-
Сіверщина в історії України, випуск 13, 2020
232
щення Русі митрополит Київський і Галицький Платон,
втомлений багатомісячною підготовкою до відзначення
цієї знаменної дати, уже 20 липня 1888 р. відбув у півто-
рамісячну відпустку на лікування до Одеси [25, с. 425–
426]. Оберпрокурор синоду Побєдоносцев через декілька
днів був уже на відпочинку за кордоном – у Зальцбур-
зі [23, с. 192]. На місці, де впав з коня і помер Дрентельн,
встановили пам’ятний знак у вигляді хреста2[26, с. 89].
Не запрошений ніким на свято автор пам’ятника Ми-
хайло Микешин сидів у далекому Петербурзі і з великою
образою писав: «Сиджу, і сльози капають на папір. Жоден
з пам’ятників не обійшовся мені так дорого морально й
матеріально, як цей, проте ніхто не потурбувався повідо-
мити мене про його освячення» [15, с. 131].
У статті «Характеристика діяльності Богдана Хмель-
ницького» В.Б. Антонович писав: «Потомки боровшихся
двух национальных элементов поныне спорят о характере
давно усопшего гетмана так страстно и субъективно, как
спорили предки их в ХVII в., как будто забывая, что с того
времени минула ¼ тысячелетия и совершенно изменились
взаимные политические и общественные отношения, что,
конечно, должно было бы вызвать более объективное и
спокойное суждение о давно минувшей борьбе» [27, с. 121].
Минуло вже майже чотири століття з часу визвольної бо-
ротьби на чолі з Б. Хмельницьким та майже півтора століття
відтоді, коли В. Антоновичем було висловлено це судження,
але його слова не втрачають своєї актуальності й сьогодні,
як і наступна цитата вченого: «Да имейте вы себе какое вам
угодно мнение о Хмельницком, или о какой угодно другой
исторической личности, – только доказывайте свое мнение
научно, добросовестно, а не голословно» [27, с. 109]. За умо-
ви, коли митці з любов’ю та завзяттям ставляться до своєї
творчості, а історики доводять ті чи інші факти лише нау-
ковим шляхом, тоді і виходять пам’ятники, що будуються
«на віки», а історичні події і визначні історичні постаті не
перестають привертати нашу увагу.
ДЖЕРЕЛА
1. Кучерук О. Пам’ятник Богданові Хмельницькому: трансфор-
мації написів. Пам’ятки України. 2012. № 7. С. 38–47.
2. Памятник Богдану Хмельницкому. Русская старина. 1870.
Том 2. С. 93–94
3. Максимович Михайло. Вибрані твори. Упор. і вст. ст. В. Ко-
роткого. Київ : Либідь, 2004. 360 с.
4. Кіпоренко М., Панашенко В., Степовик Д. Пам’ятник Хмель-
ницькому Б. Звід пам’яток історії та культури України у 28-ми то-
мах. Київ. Книга І., ч. ІІ. Київ, 2003. 632 с.
5. Экштут С. Повседневная жизнь русской интеллигенции от
епохи Великих реформ до Серебряного века. Москва : Молодая
гвардия, 2012. 462 с.
6. Памятник Богдану Хмельницкому (Исторический очерк его
сооружения). Киевская старина. 1888. Том ХХІІ. Июль. С. 145–156.
7. Київська старовина. Статті, спогади, дослідження Гліба
Лазаревського. Лазаревський Г.О. Київська старовина. Київ :
МАУП, 2007. 624 с.
8. Список русских художников. К юбилейному справочнику Им-
ператорской Академии художеств. Сост. С.В. Кондаков. Санкт-Пе-
тербург, Т-во Р. Голике и А. Вильборг, 1915. 454 с.
9. Никитенко А.В. Моя повесть о самом себе. Записи и дневни-
ки. (1804–1877). Санкт-Петербург : Типогр. Т-ва печ. и изд. дела
2. Малюнок С.Животовського з зображенням пам’ятного знаку
на місці смерті генерала Дрентельна наводиться у виданні: Ма-
каров Анатолий. Малая энциклопедия Киевской старины. Киев,
Довіра, 2005. 432 с. [26, с. 89].
«Труд», 1905. Том ІІ. 630 с.
10. О подписке на сооружение памятника Богдану Хмельницко-
му. Русская старина. 1870. Том ІІ. С. 317–318.
11. Стороженко М. З мого життя. Упор. і вст. ст. В. Ульяновсько-
го. Київ : Либідь, 2005. 432 с.
12. Глизь Ю. Київська міська дума: розбудова модерного міста.
Київ : Інститут історії України НАН України, 2019. 328 с.
13. Уманский А.М. Памяти М.О. Микешина. Исторический ве-
стник. 1897. Том LХVІІ. Февраль. С. 624–651.
14. Записки Александра Ивановича Кошелева (1812–1883 годы).
Москва : Наука, 2002. 492 с.
15. Степовик Д.В. Скарби України. Наук.-худож. кн. Київ : Ве-
селка, 1990. 192 с.
16. Кістяківський О.Ф. Щоденник (1874–1885). Том 2 (1880–
1885). Київ : Наукова думка, 1995. 586 с.
17. Чтения в Историческом обществе Нестора летописца. Київ,
1888. Книга вторая. 440 с.
18. Церковныя юбилейныя празднества в Киеве. Киевские
епархиальные ведомости. 1888. №№ 25–26. 1–8 июля. С. 367–373.
19. Витте С.Ю. Воспоминания. Ленинград : Гос.издательство,
1924. Том ІІІ. 414 с.
20. Сенаторська ревізія Київської та Чернігівської губерній: зі
щоденника О.О. Половцова (жовтень 1880 – травень 1881). Київ :
StreamARLine, 2019. 208 с.
21. Мещерский В.П. Мои воспоминания. Часть вторая. (1865–
1881 гг.). Санкт-Петербург, 1898. 520 с.
22. Феоктистов Е.М. За кулисами политики и литературы (1848–
1896). Воспоминания. Москва : Новости, 1991. 464 с.
23. Письма Победоносцева к Александру ІІІ. Москва : Новая
Москва, 1926. Том ІІ. 432 с.
24. Чествование 900-й годовщины крещения Руси в Киеве.
Нива. 1888. № 33. 13 августа. С. 827–828.
25. Указ Святейшаго Правительствующаго Синода от 30 июня
1888 года за № 4047. Киевские епархиальные ведомости. 1888. № 29–
30. 1–8 августа. С.425–426.
26. Макаров А. Малая энциклопедия Киевской старины. Киев:
Довіра, 2005. 432 с.
27. Антонович В.Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публі-
цистичні твори. Київ : Либідь, 1995. 816 с.
Kuzhelna О.V. Not simple way of B. Khmelnytskyi on the
Sofia square (history of building of monument of B. Khmel-
nytskyi in Kyiv in a memoir-epistolary heritage)
In the article history of building and opening of monument is probed to
the hetman of Ukraine to Bohdan Khmelnytskyi on the Sofia square in Kyiv.
Idea about the necessity of creation of monument of hetman of
Ukraine Bohdan Khmelnytskyi in the middle of ХIХ century is belonged
to the prominent figures and scientists offered Vasyl Freihanh, Mykola
Kostomarov, Mykhailo Maksymovych and other. Large work in this direction
was conducted by Mykhailo Yuzefovych.
In 1870 the special committee was created on building of monument
of Bohdan Khmelnytskyi at the head with Mykhailo Yuzefovych (1802–
1889) – the professor, the head of Archeographic Commission in Kyiv. Basic
directions activity of the special committee are described in the article.
Told about architectural activity of the artist and sculptor Mykhailo
Mykeshyn (1835–1896). Mykhailo Mykeshyn is an author of project of
monument of Bohdan Khmelnytskyi. The terms of work of Mykhailo Mykeshyn
are described on making of sculpture in the workshops of Saint Petersburg.
Told about work of the Kyivan architect Volodymyr Nikolaev (1847–1911)
on creation of a stone pedestal for a monument to Bohdan Khmelnytskyi
In the article told about celebration of 900 year of christening of Rus
in Kyiv of July, 11–15, 1888, during what which a monument was opened
to hetman of Ukraine Bohdan Khmelnytskyi.
Various epistolary-memoir sources are mentioned in the article (memoirs
and diaries of Hlib Lazarevskyi, Mykola Storozhenko, Serhii Vitte, Oleksandr
Kistiakivskii, and also letters of the Ober – Procurator of the Most Holy
Synod Kostiantyn Pobedonostsev and other).
Key words: monument, Bohdan Khmelnytskyi, Kyiv, architect,
Mykhailo Mykeshyn.
REFERENCES
1. Kucheruk, O. (2012). Pamiatnyk Bohdanovi Khmelnytskomu:
transformatsii napysiv [Monument of Bohdan Khmelnickyi:
transformations of inscriptions]. Pamiatky Ukrainy – Sight of Ukraine,
7, pp. 38–47. [in Ukrainsan].
2. Pamjatnik Bogdanu Hmel’nickomu (1870) [Monument of
Bohdan Khmelnickyi]. Russkaja starina. Russian old times, Vol 2,
pp. 93–94. [in Russian].
3. Maksymovych, Mykhailo (2004). Vybrani tvory [Works are chosen].
Kyiv: Lybid. [in Ukrainian].
4. Kiporenko, M., Panashenko, V., Stepovyk, D. (2003). Pamiatnyk
Khmelnytskomu B. [Monument of B. Khmelnickyi]. Zvid pamiatok
ISSN 2218-4805
233
istorii ta kultury Ukrainy u 28-my tomakh (Vol 1, libr.2, pp. 871–
872). [in Ukrainian].
5. Jekshtut, S. (2012). Povsednevnaja zhizn’ russkoj intelligencii
ot epohi Velikih reform do Serebrjanogo veka. [Daily life of Russian
intelligentsia from epokhi of Great reforms to Silver age]. Moscov:
Molodaja gvardija. [in Russian].
6. Pamjatnik Bogdanu Hmel’nickomu. (Istoricheskij ocherk ego
sooruzhenija) (1888) [Monument of Bohdan Khmelnickyi (Historical
essay of his building)]. Kievskaja starina. Kievan old times, Vol. ХХІІ,
Iyul’, pp. 145–156. [in Russian].
7. Lazarevskyi, H.O. (2007). Kyivska starovyna. Statti, spohady,
doslidzhennia Hliba Lazarevskoho [Kievan antiquity. Articles, memory,
researches of Hlib Lazarevskyi], (pp. 15–281). Kyiv: MAUP. [in Ukrainian].
8. Kondakov, S. (1915). Spisok russkih hudozhnikov. K jubilejnomu
spravochniku Imperatorskoj Akademii hudozhestv [List of the Russian
artists. To the anniversary reference book of Emperor’s Academy of arts].
St. Petersburg, T-vo R.Golike i A.Vil’borg. [in Russian].
9. Nikitenko, A.V. (1905). Moja povest’ o samom sebe. Zapisi i
dnevniki (1804–1877), [My story about to itself. Records and diaries.
(1804–1877)], (Vol II). St. Petersburg, Тipogr.T-vo «Trud». [in Russian].
10. O podpiske na sooruzhenie pamjatnika Bogdanu Hmel’nickomu
(1870). [About subscription on building of monument of Bohdan
Khmelnickyi]. Russkaja starina. Russian old times, vol. ІІ, pp. 317–
318. [in Russian].
11. Storozhenko Mykola (2005). Z moho zhyttia [From my life].
Kyiv: Lybid. [in Ukrainian].
12. Hlyz, Yu. (2019). Kyivska miska duma: rozbudova modernoho
mista. [City thought of Ryiv: re-erecting of modern city]. Kyiv: Instytut
istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian].
13. Umanskij, A.M. (1897). Pamjati M.O. Mikeshina [To Memory of
M.O. Mikeshin]. Istoricheskij vestnik. The Historical announcer, vol. LХVІІ,
pp. 624–651. [in Russian].
14. Zapiski Aleksandra Ivanovicha Kosheleva (1812–1883 gody)
(2002) [Messages of Alexandr Koshelev (1812–1883 years)]. Moscow:
Nauka. [in Russian].
15. Stepovyk, D.V. (1990). Skarby Ukrainy [Treasures of Ukraine].
Kyiv: Veselka. [in Ukrainian].
16. Kistiakivskyi, O.F. (1995). Shchodennyk (1874–1885) [Diary
(1874–1885)]. Vol. 2 (1880–1885). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].
17. Chtenija v Istoricheskom obshhestve Nestora letopisca (1888)
[Reading in Historical society of Nestor chronicler]. Vol. 2. Kyiv:
Tip. S. Kulzhenko. [in Russian].
18. Cerkovnyja jubilejnyja prazdnestva v Kieve (1888) [Church
anniversary celebranion in Kyiv]. Kievskie eparhial’nye vedomosti. Diocese
lists of Kyiv, 25–26, 1–8 ijulja, pp. 367–373. [in Russian].
19. Vitte, S. (1924). Vospominanija [Memory]. Vol. III. Leningrad.,
Gos. izdatel’stvo, 1924. [in Russian].
20. Senatorska reviziia Kyivskoi ta Chernihivskoi hubernii: zi
shchodennyka O.O. Polovtsova (zhovten 1880 – traven 1881) (2019)
[Senatorial revision of the Kyivan and Chernihiv provinces: from the diary
of O.O. Polovtsov (October 1880 is May 1881)]. Kyiv, StreamARLine.
[in Ukrainian].
21. Meshherskij, V.P. (1898). Moi vospominanija [My memory]. Vol. 2.
St. Petersburg, Tipografija knjazja V.P. Meshherskogo. [in Russian].
22. Feoktistov, E. (1991). Za kulisami politiki i literatury (1848–1896).
Vospominanija [Behind the scenes of policy and literature (1848–1896).
Memories]. Moscow, Novosti. [in Russian].
23. Pis’ma Pobedonosceva k Aleksandru ІІІ. (1926). [Letters of
Pobedonoscev to Alexander III]. Vol. II. Moscow: Novaja Moskva.
[in Russian].
24. Chestvovanie 900-і godovshhiny kreshhenija Rusi v Kieve (1888)
[Celebration in honour of 900th anniversary of christening of Rus in
Kyiv]. Niva, 33, 13 avgusta, pp. 827–828. [in Russian].
25. Ukaz Svjatejshago Pravitel’stvujushhago Sinoda ot 30 ijunja 1888
goda za № 4047. (1888). [Decree of Svyateyshiy Pravitel’stvuyuschiy
Synod from June, 30, 1888 after 4047]. Kievskie eparhial’nye vedomosti
Diocese lists of Kyiv, 29–30, 1–8 avgusta, pp. 425–426. [in Russian].
26. Makarov, A. (2005). Malaja enciklopedija Kievskoj stariny [Malaya
encyclopaedia of old times of Kyiv]. Kiev, Dovіra. [in Russian].
27. Antonovych, V. (1995). Moia spovid: Vybrani istorychni ta
publitsystychni tvory [My confession: Historical and publicism works are
chosen]. Kyiv: Lybid. [in Ukrainian].
Стаття надійшла до редакції 02.02.2020 р.
Рекомендована до друку 10.03.2020 р.
УДК 94(477):351.777«1874/1917»+378.015.31:159.93
О.І. Курок
А.П. Гриценко
ДОСВІД ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ
КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ
ІСТОРІЇ В ГЛУХІВСЬКОМУ УЧИТЕЛЬСЬКОМУ
ІНСТИТУТІ У 1874–1917 РОКАХ
Авторами статті проаналізовано історію розвитку Глухівсько-
го учительського інституту з часу його створення і до 1917 року че-
рез призму методичної діяльності його викладачів та студентів. У
ході розгляду даного питання представлено досвід формування про-
фесійної компетентності майбутніх учителів історії, що навчались
у виші. Звернено увагу на те, що в учительському інституті упро-
ваджувалися передові методики того часу з формування предмет-
но-історичних компетентностей, які актуальні й нині.
На прикладах підтверджено необхідність розвитку у майбутніх
учителів історії загальнопедагогічних умінь і навичок, що включають
педагогічне спілкування, уміння здійснювати контроль, навички само-
стійної роботи та здатність до педагогічної творчості й імпровіза-
ції, а також потребу у професійно-педагогічному самовдосконаленні.
Ключові слова: Глухівський учительський інститут, профе-
сійна компетентність, майбутні вчителі, професійна підготовка.
Діяльність першого на теренах сучасної України закла-
ду вищої педагогічної освіти – Глухівського учительсько-
го інституту – з часу його відкриття була направлена на
активну методичну діяльність викладачів з підготовки ви-
хованців до майбутньої професійної діяльності учителями
міських шкіл. Безперечно, у період 1874–1917 рр. були за-
кладені значні підвалини теоретичної підготовки та прак-
тичного досвіду з формування професійної компетентно-
сті майбутніх учителів, які опиралася на чітку методичну
систему професійно-педагогічної підготовки студентів, що
склалась на рубежі ХІХ–ХХ ст. та була підсилена змістовною
діяльністю педагогів у стінах першого учительського вишу.
Питання аналізу історичного досвіду України в галу-
зі підготовки вчителів у системі вищої освіти широко ви-
вчалось у працях В. Ковальчука, В. Майбороди, С. Нікітчи-
ної, Ф. Паначина, О. Сухомлинської, М. Ярмаченка; аспекти
функціонування Глухівського учительського інституту до-
сліджували В. Бєлашов, Л. Гнатюк, М. Гурець, Л. Задорожна,
В. Заїка, В. Зінченко, В. Крижанівський, О. Курок, І. Ляшко,
В. Ткаченко. Питання формування професійної компетент-
ності у майбутніх педагогів активно досліджується вчени-
ми К. Бахановим, В. Бондарем, В. Власовим, О. Локшиною,
Ю. Малієнко, О. Савченко, О. Пометун. Крім того, вченими
Л. Задорожною, В. Крижанівським, В. Курок, Т. Хоруженко
досліджувались різні аспекти методичної підготовки май-
бутніх учителів вишу з різних навчальних предметів.
У той же час залишається недостатньо вивченою про-
блема визначення досвіду формування професійної ком-
петентності майбутніх учителів історії, які навчались в
Глухівському учительському інституті у 1874–1917 рр.,
що і є головним завданням даної статті.
Глухівський учительський інститут розпочав свою ро-
боту у вересні 1874 р. У «Оголошенні від начальства Київ-
ського учбового округу» про відкриття у Глухові 1874/75 н. р.
учительського інституту зазначалося, що до інституту при-
j
|