Івотський землемір Петро Євсейович Базилевич – член Державної думи Російської імперії ІІІ скликання (1907–1912)
Стаття присвячена землеміру з села Івот Новгород-Сіверського повіту, казенному селянину Петру Євсейовичу Базилевичу (1867–1949), який в 40-річному віці був обраний членом Державної думи Російської імперії ІІІ скликання (1907–1912). Він неодноразово обирався гласним (депутатом) Новгород-Сіверського...
Збережено в:
| Дата: | 2020 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2020
|
| Назва видання: | Сіверщина в історії України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181151 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Івотський землемір Петро Євсейович Базилевич – член Державної думи Російської імперії ІІІ скликання (1907–1912) / В.Д. Кириєвський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2020. — Вип. 13. — С. 253-257. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-181151 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1811512021-11-04T01:25:45Z Івотський землемір Петро Євсейович Базилевич – член Державної думи Російської імперії ІІІ скликання (1907–1912) Кириєвський, В.Д. Нова історія Стаття присвячена землеміру з села Івот Новгород-Сіверського повіту, казенному селянину Петру Євсейовичу Базилевичу (1867–1949), який в 40-річному віці був обраний членом Державної думи Російської імперії ІІІ скликання (1907–1912). Він неодноразово обирався гласним (депутатом) Новгород-Сіверського повітового та Чернігівського земського зібрань. У 1918 р. брав активну участь у створені в своєму рідному селі осередку на підтримку Української Держави за гетьмана Скоропадського та створені в нейтральній зоні Івотської республіки. The article is devoted to a land surveyor from the village of Ivot of Novhrod- Siverskyi county, state-owned peasant Petro Yevseievych Bazylevych (1867– 1949), who at the age of 40 was elected a member of the State Duma of the Russian Empire of the 3rd convocation (1907–1912). He was repeatedly elected as a public deputy of the Novhorod-Siverskyi County and Chernihiv Zemstvo Assemblies. At 1918 p. he took an active part in targeting in his own home village, donating to the Ukrainian National Government for the hetman Skoropadskyi and targeting in the neutral zone of the Ivot Republic. 2020 Article Івотський землемір Петро Євсейович Базилевич – член Державної думи Російської імперії ІІІ скликання (1907–1912) / В.Д. Кириєвський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2020. — Вип. 13. — С. 253-257. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181151 94(477)П. Базилевич«1867–1949» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нова історія Нова історія |
| spellingShingle |
Нова історія Нова історія Кириєвський, В.Д. Івотський землемір Петро Євсейович Базилевич – член Державної думи Російської імперії ІІІ скликання (1907–1912) Сіверщина в історії України |
| description |
Стаття присвячена землеміру з села Івот Новгород-Сіверського повіту, казенному селянину Петру Євсейовичу Базилевичу
(1867–1949), який в 40-річному віці був обраний членом Державної
думи Російської імперії ІІІ скликання (1907–1912). Він неодноразово обирався гласним (депутатом) Новгород-Сіверського повітового та Чернігівського земського зібрань. У 1918 р. брав активну участь у створені в своєму рідному селі осередку на підтримку
Української Держави за гетьмана Скоропадського та створені в
нейтральній зоні Івотської республіки. |
| format |
Article |
| author |
Кириєвський, В.Д. |
| author_facet |
Кириєвський, В.Д. |
| author_sort |
Кириєвський, В.Д. |
| title |
Івотський землемір Петро Євсейович Базилевич – член Державної думи Російської імперії ІІІ скликання (1907–1912) |
| title_short |
Івотський землемір Петро Євсейович Базилевич – член Державної думи Російської імперії ІІІ скликання (1907–1912) |
| title_full |
Івотський землемір Петро Євсейович Базилевич – член Державної думи Російської імперії ІІІ скликання (1907–1912) |
| title_fullStr |
Івотський землемір Петро Євсейович Базилевич – член Державної думи Російської імперії ІІІ скликання (1907–1912) |
| title_full_unstemmed |
Івотський землемір Петро Євсейович Базилевич – член Державної думи Російської імперії ІІІ скликання (1907–1912) |
| title_sort |
івотський землемір петро євсейович базилевич – член державної думи російської імперії ііі скликання (1907–1912) |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2020 |
| topic_facet |
Нова історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181151 |
| citation_txt |
Івотський землемір Петро Євсейович Базилевич – член Державної думи Російської імперії ІІІ скликання (1907–1912) / В.Д. Кириєвський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2020. — Вип. 13. — С. 253-257. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT kiriêvsʹkijvd ívotsʹkijzemlemírpetroêvsejovičbazileviččlenderžavnoídumirosíjsʹkoíímperííííísklikannâ19071912 |
| first_indexed |
2025-07-15T21:45:35Z |
| last_indexed |
2025-07-15T21:45:35Z |
| _version_ |
1837751045277614080 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
253
УДК 94(477)П. Базилевич«1867–1949»
В.Д. Кириєвський
ІВОТСЬКИЙ ЗЕМЛЕМІР ПЕТРО
ЄВСЕЙОВИЧ БАЗИЛЕВИЧ – ЧЛЕН
ДЕРЖАВНОЇ ДУМИ РОСІЙСЬКОЇ
ІМПЕРІЇ ІІІ СКЛИКАННЯ (1907–1912)
Стаття присвячена землеміру з села Івот Новгород-Сівер-
ського повіту, казенному селянину Петру Євсейовичу Базилевичу
(1867–1949), який в 40-річному віці був обраний членом Державної
думи Російської імперії ІІІ скликання (1907–1912). Він неодноразо-
во обирався гласним (депутатом) Новгород-Сіверського повіто-
вого та Чернігівського земського зібрань. У 1918 р. брав актив-
ну участь у створені в своєму рідному селі осередку на підтримку
Української Держави за гетьмана Скоропадського та створені в
нейтральній зоні Івотської республіки.
Ключові слова: депутат, козаки, республіка, репресовані.
У 1907 р. приватний землемір із села Івот Новгород-Сівер-
ської повіту Чернігівської губернії Петро Євсейович Базиле-
вич (1867–1949) був обраний членом Державної думи Росій-
ської імперії ІІІ скликання (1907–1912). У цьому найвищому
законодавчому органі імперії нараховувалося 442 депутати
(12 – від Чернігівської губернії). На фотографії 1912 р., нада-
ною родичкою Петра Євсейовича Лілією Василівною Ладин-
ською, зображені депутати Держдуми від Чернігівської гу-
бернії. Стоять зліва направо: Леонтій Васильович Кочубей,
Андрій Андрійович Ракович, Володимир Дмитрович Гузь,
Іван Семенович Клименко, Петро Євсейович Базилевич; си-
дять: Михайло Андрійович Іскрицький, Аполлон Олексан-
дрович Гамалея, Юрій Миколайович Глєбов, Георгій Васильо-
вич Скоропадський, Митрофан Максимович Пташевський.
П.Є. Базилевич входив до складу найчисельнішої дум-
ської фракції октябристів (154) – поміркованої правої пар-
тії землевласників, створеної в жовтні 1905 р. після видан-
ня царем маніфесту від 17 жовтня щодо запровадження в
Російській імперії Державної думи. Петро Євсейович пере-
бував у комісії по справах переселенців та недоторканості
особистості. Після завершення п’ятирічної каденції Третьої
Держдуми в 1912 р. Петро Євсейович був призначений чле-
ном опікунської ради Новгород-Сіверської жіночої гімназії.
Відомостей про Петра Євсейовича на сьогодні маємо
небагато. З метричної книги івотської церкви Різдва Бо-
городиці відомо, що він народився 22 серпня 1867 р. у ро-
дині казенного селянина Євсея Антиповича та Анастасії
Василівни Базилевичів [7, арк. 156]. Був хрещений того
ж дня, 22 серпня, священиком Михайлом Рожанівським.
Хата Базилевичів знаходилася в центрі села Івот, на го-
ловній вулиці, нині вул. Сіверська.
За статистичними даними 1859 р., у селі Івот нарахову-
валося 347 дворів, де проживало 2014 мешканців (953 ч.,
1061 ж.) [16, с. 115]. Більшість населення села становили
козаки, ще з часу входження Івота, за Богдана Хмельниць-
кого, в Новгородську сотню. Третина івотців були казен-
ними селянами, з колишніх, до 1783 р., підданих Черні-
гівського Борисоглібського монастиря. Незначна кількість
івотців була кріпаками поміщика, дворянина Григорія Ан-
тоновича Короткевича (1837–1897), члена Новгород-Сі-
верської земської управи. Також у власності Короткеви-
ча перебували ще й кріпаки села Дробишева на Десні [11].
За церковними даними 1860 р., кількість прихожан
Івотсько-Антонівського приходу івотської Різдво-Богоро-
дицької церкви становила 2214 душ (1065 ч., 1149 ж.). На-
стоятелем приходу був священик Преображенської церкви
села Антонівки Іоанн Корейша, а помічником настоятеля –
священик села Івот Михайло Рожанівський [1, с. 107]. Село
Івот було центром Івотської волості Новгород-Сіверсько-
го повіту, тож у ньому була відкрита ще в 1843 р. перша у
волості школа або ж друга сільська школа в Новгород-Сі-
верському повіті [12, с. 124]. Школа знаходилася поблизу
церкви. Петро Євсейович теж учився в цій школі – івот-
ському двокласному начальному училищі. Потім він на-
вчався у безкоштовній для селянських дітей чотириріч-
ній сільськогосподарській школі першого розряду. Школа
знаходилася в маєтку Чернігівського губернського пре-
дводителя дворянства (1872–1890), таємного радника Ми-
коли Івановича Неплюєва (1825–1890) у Воздвиженсько-
му хуторі Ямпільської волості Глухівського повіту. Школу
відкрили 4 жовтня 1885 р. за ініціативи сина Неплюєва,
богослова Миколи Миколайовича Неплюєва (1851–1908).
У ній Петро Євсейович отримав достатні знання для ро-
боти приватним межовиком, землеміром.
6 листопада 1888 р. казенний селянин П.Є. Базилевич
одружився на івотській казенній селянці Марії Сидорівні
Кармановій (1868 р. н.) [8, арк. 60]. За переказом, дружина
рано померла, тож він одружився удруге на Таїсії, дочці ко-
зака Савелія Ладинського. У них народилася дочка Ірина.
Петро Євсейович мав своє господарство: у нього був наділ
в 3 десятини (га) общинної землі, згодом придбав ще 30 де-
сятин власної землі. Обирався гласним (депутатом) Нов-
город-Сіверського повітового та Чернігівського земського
зібрань. Був попечителем івотського народного училища.
За переказами, П.Є. Базилевич перебував у добрих від-
носинах із родиною івотських дворян Короткевичів – Гри-
горієм Антоновичем та Ольгою Йосипівною Короткевич
(Савицькою). Їхні землі, викуплені колишніми кріпаками
Короткевичів, були розмежовані селянськими наділами Пе-
тром Євсейовичем. До слова, рештки садиби Короткевичів
знаходяться на початку Антонівської вулиці (друга хата злі-
ва від перехрестя з дорогою на Каліївку). У 1900-х рр. що-
літа в Ольги Йосипівни відпочивав онук її молодшої се-
стри Гани Йосипівни Лашкевич (Савицької) – Сашко, який
став відомим українським істориком Олександром Петро-
вичем Оглобліним-Мезько (1899–1992) [3, с. 36].
У 1917 р. в селі Івот нараховувалося 689 дворів, 4213
мешканців. До івотської волості входили села: Антонівка,
Богданівка, Каліївка, Ображіївка, Остроушки, Пирогівка,
Погрібки, Прокопівка, Свірж, Шатрище; та хутори: Єфи-
менків (Скачевського), Паперня, Писарівка (Писарка), Ля-
хів (Камень), Коржовщина, Опанасівка. Загалом, у волості
нараховувалося 3529 дворів, 22 219 мешканців [17, с. 24].
21 грудня 1917 р. розпочалася перша радянсько-у-
країнська війна між радянською Росією та Українською
Сіверщина в історії України, випуск 13, 2020
254
Народною Республікою. 14 січня 1918 р. Глухівський ви-
конком Совєта робітничих, селянських та солдатських
депутатів повідомив у своїй газеті «Известия Глуховс-
кого уездного Совета робочих, крестьянских и солдат-
ских депутатов», що «вся власть в Глуховском уезде
перешла в Совет крестьянских, солдатских и робо-
чих депутатов…, также в состав Совета вошла Красная
гвардия» [2, с. 472]. На місцях, у містечках та селах по-
віту також відбувався перехід влади «в руки Совєтов»,
як зазначено у зверненні Глухівського громадянсько-
го комісара Власова до мешканців повіту від 15 січ-
ня 1918 р. [5, арк. 52]. 19 січня 1918 р. Глухів був захо-
плений Брянської групою російсько-радянської армії.
За нової влади партійні селяни Івота – більшовики та
есери – почали вбивати один одного. З метричних запи-
сів івотської церкви за 1918 р. дізнаємося, що 27 лютого
було вбито Якова Діомидовича Самонова (20 р.), 1 квіт-
ня – Павла Яковича Булітка (22 р.), 11 червня – Петра Ва-
сильовича Євменова (22 р.), 15 червня – поручика Фе-
дора Івановича Петренка (25 р.), 20 червня – Григорія
Трифоновича Орловського (19 р.), 1 липня – Олексія Гав-
риловича Кондратенка (18 р.), 16 серпня – Григорія По-
таповича Панька (59 р.), 25 грудня – Михайла Іванови-
ча Лисицю (35 р.), Євмена Карповича Зуя (62 р.), Гаврила
Євменовича Зуя (32 р.), 26 грудня – Максима Михайло-
вича Лаптєва (24 р.), Олексія Семеновича Гамзюля (21 р.),
Іоанна Тимофійовича Гавриленка (51 р.) [9, арк. 99–110].
Із кримінальних справ репресованих івотців у 1937–
1938 рр., з протоколів допитів колишніх есерів, маємо
дані стосовно деяких убитих селян у 1918 р. Зокрема,
червоний партизан Павло Булітко був убитий у квітні
1918 р. серед білого дня своїми ж двома односельцями
на вулиці біля будинку Моісеєнка, до якого він, смер-
тельно поранений, хотів було добігти [6, арк. 39]. У груд-
ні 1918 р. есерівець Олександр Гавриленко убив голову
волосного військового Лисицю та двох червоних пар-
тизан – батька й сина Зуєвих. За це червоні розстріля-
ли батька Гавриленка [4, арк. 51].
Також зі справ репресованих дізнаємося, що навесні
1918 р., уже за влади гетьмана Скоропадського в Україні,
Петро Євсейович разом із судовим слідчим Новгород-Сі-
верського окружного суду Андрієм Яковичем Ладинським,
вчителем Спиридоном Купріяновичем Коваленком, ста-
ростою івотської волості Іллею Івановичем Марченком,
старостою села Івот Власом Зіновійовичем Паньковим та
есером Кіндратом Івановичем Петренком (членом Укра-
їнської партії соціалістів-революціонерів) створили у селі
осередок на підтримку Української Держави. До осередку
долучилися демобілізовані з війни фронтовики, зокрема
поручик Яків Тимофійович Карпенко, Яків Костянтино-
вич Грибач, Прокоп Іванович Марченко, Антон Ольховик,
Наум Іванович Ольховик, Сидір Оснач, Харитон Сисоєв,
Депутати Держдуми від Чернігівської губернії. Фото 1912 р.
ISSN 2218-4805
255
Дмитро Опанасович Гамзуля, Степан Гамзуля, Іван Фео-
досійович Хрущ, Кирило Матвійович Щербак, Віктор Ки-
рилович Щербак [6, арк. 37, 47 зв.].
У травні 1918 р. село Івот опинилося у так званій «Ней-
тральній зоні», тобто у смузі розмежування завширшки
10–40 км між українськими та радянськими військови-
ми силами, між Української Державою Скоропадського та
більшовицькою Росією Леніна. Південна лінія смуги про-
ходила від Новгорода-Сіверського по річці Івот.
Село Івот потерпало від грабіжницьких набігів озброє-
них Москвою більшовицьких шайок новгород-сіверських
більшовиків C.В. Ромченка, Г. Богданова, Л.Д. Печенки,
М.Г. Салая та ін., що ховалися в лісах нейтральної зони.
Вони ще наприкінці квітня 1918 р. зустрілися з уповнова-
женим Совєтського уряду України Василем Назаровичем
Боженком (1871–1919) та організували воєнно-револю-
ційний комітет (воєнревком) на чолі з тим самим упов-
новаженим Боженком. Воєнревком знаходився в містечку
Середина-Буда (Зернове) в будинку Гуревича на Привок-
зальній вулиці [15, арк. 3]. Більшовики ходили по містах та
селах під виглядом робітників і селян й вели агітацію проти
Української Держави. На місцях вони засновували підпіль-
ні групи, партизанські загони, зокрема в селах Ображіїв-
ка, Погрібки, Івот, Антонівка, Вовна, Глазово [14, арк. 30].
Засновані більшовиками партизанські загони отримува-
ли зброю, яка надходила з Москви на залізничну станцію
Зернове. Зброю вивантажували з вагонів уночі і таємно
розвозили далі по Чернігівській та інших українських гу-
берніях [13, арк. 15; 15, арк. 3]. Також воєнревком червоних
партизан у Середино-Буді почав отримувати вагонами на
станцію Зернове московські газети «Правда», «Известия»,
«Беднота» та всіляку революційно-пропагандистську літе-
ратуру й листівки німецькою мовою для розповсюдження
їх серед солдатів німецьких гарнізонів та населення Ямпо-
ля, Шостки, Новгорода-Сіверського [15, арк. 32].
За наказом більшовицького Центрального воєнревко-
му чотири партизанські об’єднання у ніч із 7 на 8 (26.07)
серпня 1918 р. розпочали наступ із нейтральної зони на
Новгород-Сіверський, Шостку, Ямпіль та Глухів [13, арк. 17].
Наступ на Шостку вело об’єднання Г.Л. Богданова чисель-
ністю до 1000 червоних партизан різних загонів, зокрема
з сіл Антонівки (під командуванням Красняка та Чепика),
Каліївки (під командуванням Т. Гончарова), Івота, Вовни та
ще 3–5 загонів [14, арк. 36]. На підступах до Шостки став-
ся бій із німецько-гайдамацькими військами, що зустріли
червоних сильним рушничним та кулеметним вогнем; пар-
тизани запанікували та втекли [13, арк. 18, 19; 14, арк. 37].
Наприкінці літа 1918 р. повернувся додому в село
Івот із армії івотський козак, полковник Іван Якович Ла-
динський [19]. Його радо зустріли односельці, особливо
прихильники гетьмана Скоропадського, які відразу ж
залучили Ладинського до свого осередку на підтримку
самостійної Української Держави.
Восени 1918 р. Петро Євсейович Базилевич узяв най-
активнішу участь у створенні Івотської республіки. На
початку вересня відбулися загальні збори івотців у цен-
трі села на майдані [15, арк. 26]. На зборах було вирішено
створити Івотську республіку та загін вільного козацтва,
щоби «вигнати більшовиків, зкинути бандитів» [6, арк. 47].
Першими до загону вступили офіцери-фронтовики Хиль-
ковський, Юхим Кузьмич Грибач, Яків Тимофійович Кар-
пенко. Вільні козаки обрали своїм отаманом полковника
Ладинського. Він навів дисципліну в селі, організував охо-
рону й повністю заблокував його від проникнення біль-
шовицьких банд та їхніх агітаторів. За спогадами, кор-
дони Івотської республіки були позначені відповідними
знаками щодо заборони в’їзду на її територію без відпо-
відного дозволу отамана. Івотці кажуть, що першою зупи-
нилася на границі група поляків на Городському шляху з
Новгорода-Сіверського. Тільки отримавши дозвіл Ладин-
ського поляки вільно перетнули республіку.
Наприкінці вересня до козацького загону почали за-
писуватися мешканці з інших сіл Івотської волості. У
жовтні загін Ладинського нараховував більше 300 коза-
ків, озброєних гвинтівками та кількома кулеметами. Це
вкрай занепокоїло більшовицький воєнревком у Сере-
дино-Буді, до якого дійшли чутки, що івотські республі-
канці збираються «призвать в село Ивот немецко-гайда-
мацкие войска и распространить гетманскую власть на
всю украинскую территорию нейтральной зоны от реч-
ки Ивот до российской границы (Зерново)». Воєнревком
вирішив негайно розгромити «республику Ладынского».
Але проникнути в село було неможливо, й більшовики
пішли на хитрощі. Вони захопили в івотському лузі два
великі стада селянських корів й наказали пастухам іти до
Івоту й повідомити, щоби за коровами приходили тільки
чоловіки. Тим біднякам, хто прийшов за худобою, черво-
ні більшовики пояснили з класових позицій буржуйську
контрреволюційну суть Івотської республіки та необхід-
ність її розгрому [10]. Загітовані селяни отримали своїх
корів за обіцянку не підтримувати Ладинського, не бо-
ронити одностайно село у разі більшовицького нападу,
який невдовзі і відбувся. Хоча більшість селян залиши-
лися вірні Ладинському та своїй республіці [19], проте
військова й чисельна перевага була на боці погрібських
червоних партизан, й малоозброєні івотські ладинці по-
терпіли поразку. За спогадами івотського старожила В’я-
чеслава Миколайовича Киричка (1938 р. н.), його дід козак
Петро Кремлянець, боєць загону Ладинського, тільки-но
дізнавшись про напад більшовиків, схопив гвинтівку й
побіг у центр села до садиби Ладинського, але уже було
запізно, бій скінчився – Ладинський та ще декілька івот-
ських козаків лежали вбитими посеред вулиці.
У щотижневому донесенні Чернігівського губернсько-
го старости від 14 листопада 1918 р. Міністру внутрішніх
справ Української Держави про події за минулий тиждень
з 6 до 13 листопада 1918 р. указано, що більшовиками було
вбито отамана-полковника Ладинського, його помічника
поручика Хильковського та 10 козаків [18, арк. 137]. Для
остраху івотців, убиті ладинці три доби пролежали про-
Сіверщина в історії України, випуск 13, 2020
256
сто неба, аж поки більшовики не повивозили мерців уно-
чі невідомо куди. Зрозуміло, що в івотській церкві Різдва
Богородиці їх не відспівували, тож ніяких записів щодо
імен загиблих не збереглося.
Вільна козацька Івотська республіка зазнала краху. В
Івоті установилася совєтська влада [19]. Ім’я івотського
козака, отамана-полковника, професійного військови-
ка, уродженця с. Івот Івана Яковича Ладинського (1871–
1918) пішло у забуття. У переказах івотців Ладинський
загинув верхи у бою на білому коні.
Нині на місці бою, у центрі села на Ладинщині – без-
пам’ятний пустир. Також знелюдніло й само село Івот: із
4 тисяч населення столиці Івотської республіки до яки-
хось сімох сотень переважно похилих селян, поодиноких
власників кількадесятьох корів у лузі над Івоткою.
З початком другої війни більшовицької Росії проти
України Базилевич емігрував у грудні 1918 р. до Румунії.
Петро Євсейович вів переписку з родичами. Після Дру-
гої світової війни 1939–1945 рр. листи приходили вже з
Югославії. У них він висловлював надію скорого повер-
нення на батьківщину, проте через ускладнення відносин
між Югославією та СРСР це не вдалося зробити. П.Є. Ба-
зилевич так і помер в Югославії у 1949 р.
ДЖЕРЕЛА
1. Адрес-календарь духовного ведомства Черниговской епар-
хии на 1879 год. Чернигов, 1879. 180 с.
2. Большевистские организации Украины в период установле-
ния и укрепления Советской власти (ноябрь 1917 – апрель 1918 гг.):
Сб. документов и материалов / сост.: П.В. Замковой, Т.Н. Колишер,
В.С. Коновалова. Киев : Госполитиздат УССР, 1962. 764 с.
3. Верба I.В. Олександр Оглоблин: Життя та праця в Україні.
Киев, 1999. 383 с.
4. Галузевий державний архів Служби безпеки України в
Сумській області (ГДАСБУСО), спр. П-273.
5. Державний архів Сумської області (далі – ДАСО), ф. Р-1811,
оп. 1, спр. 2.
6. ДАСО, ф. Р-7641, оп. 6, спр. 730.
7. Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО), ф. 1193
оп. 1, спр. 1.
8. ДАЧО, ф. 1193, оп. 1, спр. 23.
9. ДАЧО, ф. 7720 оп. 17, спр. 1.
10. Ивотская республика. Советское Полесье, Шостка. 1968.
8 июня.
11. Российский государственный исторический архив, ф. 577,
оп. 47, д. 1064, д. 1065.
12. Памятная книжка Киевского учебного округа на 1901 год.
Ч. 4. Черниговская губерния. Киев, 1901. 253 с.
13. Центральний державний архів громадських об’єднань Укра-
їни (далі – ЦДАГО України), ф. 59, оп. 1, спр. 1137. Ромченко С.В.
Борьба за Советскую власть на Черниговщине.
14. ЦДАГО України, ф. 59, оп. 1, спр. 1137. Ромченко С.В. К 40-й
годовщине выступления партизан против немецких оккупан-
тов и гайдамаков в 1918 году на Черниговщине (воспоминание).
15. ЦДАГО України, ф. 59, оп. 1, спр. 386. Салай И.Г. Борьба за
Советскую власть на Новгород-Северщине Черниговской области.
16. Списки населённых мест Российской империи. Том XLVIII.
Черниговская губерния. СПб., 1866. 229 с.
17. Список селений и городов Черниговской губернии по уез-
дам и волостям. Чернигов, 1919. 72 с.
18. Центральний державний архів вищих органів влади та
управління України, ф. 1216, оп. 1, спр. 79.
19. Чернова Г. Ивотская республика. Вісті Шостки, Шостка.
1997. 26 листопада.
Kyryievskyi V.D. Ivot land surveyor Bazylevych Petro Yev-
seievych – member of the State Duma of the Russian Empire
of the 3rd convocation (1907–1912)
The article is devoted to a land surveyor from the village of Ivot of Novhrod-
Siverskyi county, state-owned peasant Petro Yevseievych Bazylevych (1867–
1949), who at the age of 40 was elected a member of the State Duma of the
Russian Empire of the 3rd convocation (1907–1912). He was repeatedly
elected as a public deputy of the Novhorod-Siverskyi County and Chernihiv
Zemstvo Assemblies. At 1918 p. he took an active part in targeting in his
own home village, donating to the Ukrainian National Government for the
hetman Skoropadskyi and targeting in the neutral zone of the Ivot Republic.
In 1907, a private land surveyor from the village of Ivot, Novorod-
Siverskyi district, Chernihiv province, Petro Bazylevych (1867-1949)
was elected a member of the State Duma of the Russian Empire of the
3rd convocation (1907-1912). In this highest legislative body of the
empire there were 442 deputies (12 - from the Chernihiv province). The
photo of 1912, provided by a relative of Petro Evseiovych Liliia Vasylivna
Ladynska, depicts State Duma deputies from the Chernihiv province.
Standing from left to right: Kochubei Leontii Vasylovych, Rakovych Ndrii
Andriiovych, Huz Volodymyr Dmytrovych, Ivan Semenovych Klymenko,
Petro Yevseiovych Bazilevich. Sit: Iskrytskyi Mykhailo Andriiovych,
Hamaleia Apollon Oleksandrovych, Hliebov Yurii Mykolaiovych,
Skoropadskyi Heorhii Vasyliovych, Ptashevskyi Mytrofan Maksimovych.
Petero Yevseiovych was part of the largest Duma faction of Octoberists
(154) - a moderate right-wing landowners party, created in October 1905
after the tsar issued a manifesto of October 17 for the introduction of
the State Duma in the Russian Empire. Petro Yevseiovych was on the
Committee on Migrants and Immunity. After the completion of the five-
year cadence of the Third State Duma in 1912, Peter was appointed a
member of the Board of Trustees of the Novhorod-Siverska Gymnasium.
There is little information about Petero Yevseiovych today. It is known
from the metric book of the Church of the Nativity of the Virgin Mary that
he was born on August 22, 1867, in the family of a state peasant, Yevsei
Antypovych and Anastasiia Basylevych. He was baptized the same day on
August 22 by priest Mykhailo Rozhanivskyi. The house of Bazylevych was
in the center of the village of Ivot, on the main street, now Siverska street.
In the autumn of 1918, Petro Basylevych took an active part in the
creation of the Ivot Republic. At the beginning of September, a general
meeting of the villagers took place in the center of the village on the square.
At the meeting, it was decided to create an Ivot republic and a detachment
of free Cossacks in order to “expel the Bolsheviks, oust the bandits”. The
first to join the detachment were the officers of the Khylkovskyi front line,
Hrybach Yukhym Kuzmych, Karpenko Yakov Timofiiovych. Free Cossacks
chose Colonel Ladynskyi as their ataman. He instigated discipline in the
village, organized security, and completely blocked it from penetrating
Bolshevik gangs and their agitators. According to the legend, the borders of
the Ivot Republic were marked with the appropriate signs, forbidding entry
into its territory without the appropriate permission of the chieftain. Ivot
citizens say that the first group of Poles on the city road from Novhorod-
Siverskyi stopped at the border. Only with the permission of Ladynskyi
Poles freely crossed the republic.
The Free Cossack of Ivot Republic was overthrown. Soviet power was
established in Ivot. The name of the Cossack of Ivot, a colonel ataman, a
professional soldier, a native of the village Ivot of Ivan Yakovych Ladynskyi
(1871-1918) went into oblivion. According to legend, Ladynskyi was killed
riding a white horse.
Nowadays, there is a memorable wasteland at the battlefield in the
center of the village in Ladynshchyna. The village of Ivot from the 4,000
population of the capital of the Ivot Republic, to some seven hundred
predominantly slain peasants, single owners of several cows in the meadow
above Ivotka, also became depopulated.
With the outbreak of the Second War of Bolshevik Russia against Ukraine,
Bazilevych emigrated in December 1918 to Romania. Peter E. corresponded
with relatives. After the Second World War of 1939-1945, letters came already
from Yugoslavia, in which Petro expressed his hope for a speedy return to his
homeland, but due to the complication of relations between Yugoslavia and
the USSR, this could not be done. He died in Yugoslavia in 1949.
Key words: deputy, Cossacks, republic, repressed.
REFERENCES
1. Adres-kalendar’ duhovnogo vedomstva Chernigovskoj eparhii na
1879 god. [Address-calendar of the spiritual department of the Chernigov
diocese for 1879]. (1879). Chernigov. [in Russian].
2. Zamkovoj, P.V., Kolisher, T.N., & V.S. Konovalova. (1962).
Bol’shevistskie organizacii Ukrainy v period ustanovlenija i ukreplenija
Sovetskoj vlasti (nojabr’ 1917-aprel’ 1918 gg.). [Bolshevik organizations
of Ukraine during the establishment and strengthening of Soviet power
(November 1917-April 1918]. Sb. dokumentov i materialov. Кyiv: Gos-
politizdat USSR. [in Russian].
3. Verba, I. (1999). Oleksandr Ohloblyn: Zhyttia ta pratsia v Ukraini.
[Life and work in Ukraine]. Кyiv. [in Ukrainian].
4. Haluzevyi derzhavnyi arkhiv Sluzhby bezpeky Ukrainy v Sumskii
oblasti (H DASBUSO), spr. P-273.
5. Derzhavnyi arkhiv Sumskoi oblasti (dali – DASO), f. R-1811,
op. 1, spr. 2.
6. DASO, f. R-7641, op. 6, spr. 730.
7. Derzhavnyj arkhiv Chernihivskoi oblasti (dali – DAChO), f. 1193,
op. 1, spr. 1.
ISSN 2218-4805
257
8. DAChO, f. 1193 op. 1, spr. 23.
9. DAChO, f. 7720, op. 17, spr. 1.
10. Ivotskaia respublika. [Ivot Republic]. (1968, June 8). Sovetskoie
Poles’ie. Shostka. [in Ukrainian].
11. Rossijskij gosudarstvennyj istoricheskij arhiv (RGIA), f. 577,
op. 47, spr. 1064, spr. 1065.
12. Pamjatnaja knizhka Kyivskogo uchebnogo okruga na 1901 god.
[The memorial book of the Kyiv school district for 1901]. (1901). Part 4.
Chernigovskaja gubernija. Кyiv. [in Russian].
13. Romchenko, S.V. (1957). Bor’ba za Sovetskuju vlast’ na Chernigov-
shhine. [The struggle for Soviet power in the Chernihiv region]. TcDAVO
Ukrajiny, f. 59, op. 1, spr. 1137.
14. Romchenko, S.V. (1957), K 40-j godovshhine vystuplenija partizan
protiv nemeckih okkupantov i gajdamakov v 1918 godu na Chernigovshhine
(vospominanie). [On the occasion of the 40th anniversary of the partisans
against the German occupiers and Haidamaks in 1918 in the Chernihiv
region (memory)]. TcDAVO Ukrajiny, f. 59, op. 1, spr. 1137. [in Russian].
15. Salaj, I.G. (1957). Bor’ba za Sovetskuju vlast’ na Novgorod-Sev-
ershhine Chernigovskoj oblasti. [The struggle for Soviet power in
Novgorod-Severshchina, Chernihiv region]. TcDAVO Ukrajiny), f. 59,
op. 1, spr. 386. [in Russian].
16. Spiski naseljonnyh mest Rossijskoj imperii. [Lists of populated plac-
es of the Russian Empire]. (1866). Vol. XLVIII. Chernigovskaja guberni-
ja. St. Petersburg. [in Russian].
17. Spisok selenij i gorodov Chernigovskoj gubernii po uezdam i volos-
tjam. [List of villages and cities of the Chernihiv province by counties and
volosts]. (1919). Chernigov. [in Russian].
18. Centraljnyj derzhavnyj arkhiv vyshhykh orghaniv vlady ta up-
ravlinnja Ukrajiny (TcDAVO Ukrajiny), f. 1216, op. 1 spr. 79.
19. Chernova, H. (1997, November 26). Ivotskaja respublika [Ivot
Republic]. Visti Shostky, spr. 4. Shostka. [in Ukrainian].
Стаття надійшла до редакції 18.02.2020 р.
Рекомендована до друку 10.03.2020 р.
ня 1883 р. у селянській родині в одному з північних повітів
Чернігівської губернії. Вірогідно, закінчив одно- або дво-
класне сільське училище. До 1908 р. працював «народним
учителем». У 1908–1911 рр. навчався в учительському інсти-
туті. Від 11 липня 1911 р. до 1918 р. працював в Новозибкові
у міському училищі, жіночій гімназії, реальному училищі.
Зі встановленням радянської влади в північних пові-
тах Чернігівської губернії середні заклади освіти були ре-
формовані в трудові школи. Від 1918 до 1963 р. Авксентій
Євстафійович працював учителем хімії в Новозибків-
ській 2-й радянській 2-х комплектній школі 1-го ступе-
ня, середній школі ім. М.І. Калініна-В. Леніна (нині – се-
редня школа № 1), а пізніше – у школі робітничої молоді.
Варто кілька слів сказати про середню школу ім. М.І. Ка-
лініна-Леніна. Навчальний заклад мав подвійну назву в
1930-х рр., оскільки в першу зміну – це була школа ім. Ле-
ніна (для дітей робітників та селян), а в другу зміну – шко-
ла ім. М.І. Калініна (для дітей службовців). Один і той са-
мий учитель упродовж дня, не змінюючи приміщення,
працював у двох школах [2, с. 29, 32; 3, с. 24–26; 5, с. 556].
У період німецької окупації Авксентій Євстафійо-
вич мав можливість працювати вчителем хімії в шко-
лі, проте відмовився [1, с. 63–65]. 25–26 жовтня 1974 р.
відвідав інститут та брав участь у святкуванні сторічно-
го ювілею своєї альма-матер. Помер після 1974 р. Син,
Георгій Авксентійович Михайлець (1922 р. н.), став док-
тором медичних наук (Санкт-Петербург).
Постать Михайлеця Авксентія Євстафійовича зна-
йшла належне висвітлення у творчості новозибківсько-
го письменника, журналіста А. Вольного (А.Г. Епштей-
на, 1918 р. н.) [3, с. 26]. Охочі можуть знайти нашого
героя на сторінках його документально-художньої по-
вісті «Серце мовчати не може» (1978) та спогадів «Че-
рез роки, через відстані» (1996) [1; 3, с. 24–26].
Достатньо колоритною особою був й інший випус-
кник, Микола Олександрович Карпов. На жаль, відомості
про його життєвий та творчий шлях фрагментарні. Наро-
дився 1886 р. в с. Уланове Глухівського повіту. Після закін-
чення земської школи 4 роки навчався в зразковому учи-
лищі при учительському інституті та три роки в самому
інституті (1905–1908). Упродовж 1908–1915 рр. почерго-
во працював учителем математики, креслення, географії,
директором Уманського, Дзенгеліївського та Тальнівсько-
го вищого початкового училища (Київська губ.) [4, с. 419;
5, с. 492; 6, с. 179]. Відомо, що після Другої світової війни
працював учителем української мови та літератури Хар-
ківської середньої школи № 95. Серед його учнів був ві-
домий український літературознавець Юрій Барабаш [7].
1956 р. вийшов на пенсію. Помер після 1967 року.
У 1973 р. вийшли спогади М.О. Карпова «Грізний рік»
про його дитячі та юнацькі роки, участь в революційних
подіях 1905 р. у Глухові та учительському інституті.
У пропонованій статті подаємо археографічне опрацю-
вання 12-ти документів. Перші п’ять із них написані україн-
ською мовою, стосуються постаті Миколи Олександровича
j
УДК 94(977): 37.091
В.М. Крижанівський
ВИХОВАНЦІ ГЛУХІВСЬКОГО
УЧИТЕЛЬСЬКОГО ІНСТИТУТУ М. КАРПОВ
ТА А. МИХАЙЛЕЦЬ ЗА МАТЕРІАЛАМИ
ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНОГО МУЗЕЮ
ГНПУ ім. О. ДОВЖЕНКА
У статті опубліковано 12 документів про вихованців Глухів-
ського учительського інституту М.О. Карпова та А.Є. Михайле-
ця, що зберігаються у фондах історико-педагогічного музею ГНПУ
ім. О. Довженка. Запропоновані матеріали уможливлюють рекон-
струкцію життєвого та творчого шляху випускників, що закін-
чили інститут у 1908 та 1911 роках.
Ключові слова: Глухівський учительський інститут, школа,
вчитель, спогади, біографія, лист, біографічна довідка.
У фондах Історико-педагогічного музею Глухівсько-
го національного педагогічного університету ім. О. До-
вженка зберігаються унікальні писемні матеріали, які
стосуються життєвого та професійного шляху вихован-
ців учительського інституту М. Карпова та А. Михайлеця.
Доречно окреслити життєвий шлях цих малознаних
назагал, але цікавих особистісно і професіонально ви-
пускників інституту.
Михайлець Авксентій Євстафійович народився 24 груд-
|