Музейна збірка кераміки Михайла Китриша як ілюстрація гончарних традицій Опішного 1970-х–2010-х років

У Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному зберігається найбільша персональна колекція кераміки Михайла Китриша в Україні. У статті проаналізовано склад колекції, виділено основні морфологічні групи виробів майстра. На прикладі виробів, що наповнюють цю збірку, виділено...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2020
1. Verfasser:	Ликова, О.Г.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2020
Schriftenreihe:	Сіверщина в історії України
Schlagworte:	Музейна справа
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181176
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Музейна збірка кераміки Михайла Китриша як ілюстрація гончарних традицій Опішного 1970-х–2010-х років / О.Г. Ликова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2020. — Вип. 13. — С. 379-382. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-181176
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1811762021-11-04T01:26:29Z Музейна збірка кераміки Михайла Китриша як ілюстрація гончарних традицій Опішного 1970-х–2010-х років Ликова, О.Г. Музейна справа У Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному зберігається найбільша персональна колекція кераміки Михайла Китриша в Україні. У статті проаналізовано склад колекції, виділено основні морфологічні групи виробів майстра. На прикладі виробів, що наповнюють цю збірку, виділено типові форми і основні елементи декору, що використовували опішненські гончарі у зазначений період. Акцентовано увагу на проблемі атрибутування гончарних виробів у колекції. Визначено способи і шляхи усунення спірних питань в атрибуції. The article is devoted to the ceramics of Mykhailo Kytrysh, a prominent potter from Opishne, whose work of 1999 was awarded by the State Prize of Ukraine named after Taras Shevchenko. The basis for the analyst’s study is the personal collection of ceramics, which is formed in the funds of the National Museum of Ukrainian Pottery in Opishne. The collection of pottery is estimated at 320 units. The works to be collected, to increase the number of works of the master - tableware, zoomorphic sculptures, vases, plates, ritual objects, a toy. Author was a potter of the 1960s at the Opishne ceramics factory. Admirable rice art union of Mykhailo Kytrysh’s work was the eating of different coloring watering in robots. The creative maestro will be working at the artistic and experimental creative laboratory factory, where he will spend an hour for experimentation. This decoration has become a visit of Mykhailo Kytrysh’s creative work. Mykhailo Kytrysh has developed various methods for decorating the surfaces of goods - with contouring, ritual elements and applying the decor. Decorations are designed to endure the growth of motivation. Contour grinding is broadened in pottery by Opishne’s at the XX century and on the beginning of the XXI century table is already respected traditional for the Moscow pottery. Mykhhailo Kytrysh’s dishes are decorated in the same way. The zoomorphic sculptures, vases and peasants of the author are decorated with applied elements of urban watering, which in turn gives an uncompromising enemy effect. Mykhailo Kytrysh’s ceramics collectors at the National museum of Ukrainian pottery are taking revenge on the traditional detached pottery of the XXth century, so it is an innovation, which has become a sublime richness of his work. Traditionalist was shown, it is important, in the chicory forms of dishes, which were prepared in the Opishne ancestral table, and in the decoration of his contoured young growth ornaments, which traditionally produced the potter’s wife. 2020 Article Музейна збірка кераміки Михайла Китриша як ілюстрація гончарних традицій Опішного 1970-х–2010-х років / О.Г. Ликова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2020. — Вип. 13. — С. 379-382. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181176 069.532:738(092)](477,53–22)«197/201» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Музейна справа Музейна справа
spellingShingle	Музейна справа Музейна справа Ликова, О.Г. Музейна збірка кераміки Михайла Китриша як ілюстрація гончарних традицій Опішного 1970-х–2010-х років Сіверщина в історії України
description	У Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному зберігається найбільша персональна колекція кераміки Михайла Китриша в Україні. У статті проаналізовано склад колекції, виділено основні морфологічні групи виробів майстра. На прикладі виробів, що наповнюють цю збірку, виділено типові форми і основні елементи декору, що використовували опішненські гончарі у зазначений період. Акцентовано увагу на проблемі атрибутування гончарних виробів у колекції. Визначено способи і шляхи усунення спірних питань в атрибуції.
format	Article
author	Ликова, О.Г.
author_facet	Ликова, О.Г.
author_sort	Ликова, О.Г.
title	Музейна збірка кераміки Михайла Китриша як ілюстрація гончарних традицій Опішного 1970-х–2010-х років
title_short	Музейна збірка кераміки Михайла Китриша як ілюстрація гончарних традицій Опішного 1970-х–2010-х років
title_full	Музейна збірка кераміки Михайла Китриша як ілюстрація гончарних традицій Опішного 1970-х–2010-х років
title_fullStr	Музейна збірка кераміки Михайла Китриша як ілюстрація гончарних традицій Опішного 1970-х–2010-х років
title_full_unstemmed	Музейна збірка кераміки Михайла Китриша як ілюстрація гончарних традицій Опішного 1970-х–2010-х років
title_sort	музейна збірка кераміки михайла китриша як ілюстрація гончарних традицій опішного 1970-х–2010-х років
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2020
topic_facet	Музейна справа
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181176
citation_txt	Музейна збірка кераміки Михайла Китриша як ілюстрація гончарних традицій Опішного 1970-х–2010-х років / О.Г. Ликова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2020. — Вип. 13. — С. 379-382. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
series	Сіверщина в історії України
work_keys_str_mv	AT likovaog muzejnazbírkakeramíkimihajlakitrišaâkílûstracíâgončarnihtradicíjopíšnogo1970h2010hrokív
first_indexed	2025-07-15T21:50:28Z
last_indexed	2025-07-15T21:50:28Z
_version_	1837751326013915136
fulltext	ISSN 2218-4805 379 Of the national historical and ethnographic reserve «Pereiaslav»]. [in Ukrainian]. 7. Zham, M., Lehenkyi, Yu., Sikorskyi, M. (1996). Ukrainska narod- na estetyka [Ukrainian folk aesthetics]. Kyiv: DALPU. [in Ukrainian]. 8. Huslystyi, K.H. (Eds.) (1960). Ukraintsi: Istoryko-etnohrafichna monohrafiia. [The Ukrainians: the historic-ethnographic monograph]. (Vols. 1–2) Kyiv: Vydavnytstvo AN Ukrainskoi RSR. [in Ukrainian]. 9. Pavliuk, S., & Hlushko, M. (Eds.) (1997) Polissia Ukrainy: Materi- aly istoryko-etnohrafichnoho doslidzhennia [Polissia of Ukraine: Materials of historical and ethnographic research]. Lviv: NAN Ukrainy, In-t naro- doznavstva. [in Ukrainian]. 10. Dovhan, S., & Povolotska L. (2018). Narodna arkhitektura Sered- noi Naddniprianshchyny. Etnolohichnyi slovnyk [Folk architecture of the middle Dnieper. Ethnological dictionary]. Kyiv [in Ukrainian]. Стаття надійшла до редакції 01.02.2020 р. Рекомендована до друку 10.03.2020 р. член Національної спілки художників України (з 1971 р.) та Національної спілки майстрів народного мистецтва Украї- ни (з 1998 р.), заслужений майстер народної творчості Укра- їни (з 1985 р.), лауреат Премії імені Данила Щербаківського (1995 р.) та Державної премії України імені Тараса Шевчен- ка (1999 р.). Також його роботу відзначено на державному рівні у вигляді чисельних дипломів, похвальних грамот, по- чесних звань. Він – один із українських майстрів-гончарів, чия творчість є взірцем усталення новітніх традицій у народ- ному гончарстві шляхом переосмислення давніх традицій- них форм і декоративних елементів опішненської кераміки. Вироби Михайла Китриша зберігаються у багатьох музе- ях України (Опішне, Полтава, Київ, Вінниця, Дніпро, Запо- ріжжя, Канів, Кривий Ріг, Переяслав-Хмельницький, Хмель- ницький тощо). Також його твори є у колекціях закордонних музеїв і приватних зібраннях. Велика колекція творів (по- над 200 предметів) зібрана самим автором і зберігається у нього вдома. Найбільша персональна колекція робіт гон- чаря нині зберігається у Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному – понад 320 одиниць зберігання, основна частина яких передана до музею-за- повідника самим автором [3]. Тож, на основі аналізу складу найбільшої музейної персональної колекції Михайла Китри- ша в опішненському музеї-заповіднику, виокремимо основ- ні форми гончарних виробів, які виготовляли опішненські гончарі упродовж 1970-х – 2010-х років, та найбільш типо- ві способи декорування, які у ХХІ ст. вже стали пізнавани- ми далеко за межами населеного пункту. Михайло Китриш виготовляв усі типи виробів, що тра- диційні для опішненського гончарства. Це – столовий по- суд (горщики, глечики, макітри, миски, чайники, куманці, столові набори тощо), іграшки, свічники, куришки, кашпо, зооморфні скульптури, вази, настінні тарелі тощо. Усі вони представлені у колекції музею-заповідника. Прикметно, що майже половину збірки складають зооморфні посудні фор- ми («бик», «кінь», «козел», «півень»), вази та свічники, яким автор надавав перевагу. Близько 30% робіт у колекції під- писані гончарем, що значно спрощує їхню атрибуцію. За- галом авторські підписи на глиняних виробах є важливи- ми для достовірного атрибутування виробу. Підписи на роботах Михайла Китриша достатньо різ- номанітні й можуть слугувати окремим джерелом для епі- графічних та керамологічних досліджень. За твердженням дослідників, перші ритовані підписи на власних творах опішненські гончарі почали наносити в другій половині 1890-х років «під впливом просвітницьких настанов Опіш- нянської зразкової навчальної гончарної майстерні Пол- тавського губернського земства (1894–1899)» [6, с. 240]. Проте ця тенденція не набула широкого поширення. Ма- сово опішненські гончарі почали підписувати кераміку у 1969 р. До цього часу вироби у більшості були безіменними: «нарешті 1969 року опішняни вперше побачили під своїми виробами свої імена. Й збагнули, що Опішня не масовість, не «інкубаторний» півник, коник чи левик з ім’ям ширпо- треб» [2, с. 138], – писав на початку 1990-х років Олексій j УДК 069.532:738(092)](477,53–22)«197/201» О.Г. Ликова МУЗЕЙНА ЗБІРКА КЕРАМІКИ МИХАЙЛА КИТРИША ЯК ІЛЮСТРАЦІЯ ГОНЧАРНИХ ТРАДИЦІЙ ОПІШНОГО 1970-х – 2010-х РОКІВ У Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному зберігається найбільша персональна колекція керамі- ки Михайла Китриша в Україні. У статті проаналізовано склад колекції, виділено основні морфологічні групи виробів майстра. На прикладі виробів, що наповнюють цю збірку, виділено типові форми і основні елементи декору, що використовували опішнен- ські гончарі у зазначений період. Акцентовано увагу на проблемі атрибутування гончарних виробів у колекції. Визначено способи і шляхи усунення спірних питань в атрибуції. Ключові слова: гончарство, кераміка, колекція, Михайло Ки- триш, традиція, Національний музей-заповідник українського го- нчарства, Опішне. Опішнянська кераміка – це своєрідний етнічний символ української культури, світовий мистецький бренд. Одна з основних причин розвитку гончарства в Опішному – багаті поклади високоякісних глин, придатних для гончарювання. Тому не дивно, що опішненські гончарні вироби за кілька століть існування ремесла постійно удосконалювалися, на- буваючи характерних форм і декору. А 2012 року опішнен- ську кераміку внесено до Національного переліку елемен- тів нематеріальної культурної спадщини України. Різні аспекти історії гончарства Опішного уже неодно- разово привертали увагу дослідників. Проте, творчість ок- ремих майстрів і їхній вплив на розвиток місцевих тра- дицій майже не цікавила науковців аж до початку ХХІ ст. Лише із створенням спеціалізованої науково-дослідної ін- ституції – Інституту керамології – окремі персоналії опіш- ненських гончарів стали об’єктом керамологічних студій. Одним із гончарів, чию творчість почали ґрунтовно ви- вчати й популяризувати, є Михайло Китриш (1936 р.н.) – Сіверщина в історії України, випуск 13, 2020 380 Дмитренко. Красномовним у цьому плані є вислів одного із шевченківських лауреатів Опішного Івана Білика: «Ми були безіменні. Й воно, ото, знаєте, схоже на те, що голов- ний інженер [Трохим Демченко – авт.] тримав нас у погре- бі, а Петро Олександрович [Ганжа – авт.] узяв та й ляду від- крив. І вилазьте на світ, каже…» [2, с. 141]. Перша робота, підписана Михайлом Китришем, дато- вана 1968 р. і зберігається у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського. Однак, у самому напи- сі час виготовлення не вказано. Зазначено лише автора і місце виготовлення: «ОПІШНЯ Китриш М.Є.». Перша дата, яку вдалося віднайти на виробах гончаря – 1975 рік, ос- тання – 2010 рік (час завершення гончарювання Михай- ла Китриша). Найбільш поширеним на виробах Михайла Китриша є підпис із фіксацією самого прізвища майстра або ж зазначення прізвища і місця виготовлення («Ки- триш Опішне»). Одночасно відзначимо, що на виробах майстра не зафіксовано інших топонімів, крім Опішного, хоча відомо, що він гончарював на різних святах народ- ного мистецтва, що організовувалися у Києві. Це свідчить, що гончар не акцентував уваги на місці виготовлення, а, швидше за все, зазначав, що він опішнянин. Усі підписи нанесені на вироби ритуванням по сиро- му черепку (на одному виробі зафіксовано підпис нане- сений ангобами до випалу), що надає їм вагомості у плані атрибутування кераміки родини Китришів. Одночасно за- значимо, що не зафіксовано жодного напису, зробленого за допомогою штампа. За твердженням Михайла Китри- ша, він сам не прикрашав свої роботи мальовкою. Пере- важно цим займалася його дружина Галина, що загалом характерно для українських гончарних родин. Однак ви- нятком є те, що Михайло Китриш, підписуючи свої виро- би, відзначав і авторство дружини, що було нехарактерно для опішненського гончарства. Причому підпис наносив- ся по сирому черепку до того, як робота була прикраше- на орнаментом. Тож, автор заздалегідь планував, що його дружина буде розмальовувати роботу. На думку дослідників, підйом активності творчого про- цесу у будь-якому населеному пункті співпадає «з часом активної діяльності в ньому певної групи майстрів чи ок- ремої харизматичної особистості, зусиль яких, на жаль, не успадковували їхні наступники, а тому поступ так і завер- шався через декілька років інерційного руху після відходу ініціаторів» [6, с. 87]. В Опішному наприкінці 1960-х – на початку 1970-х років таким рушієм творчого спалаху став відомий син видатного гончаря із села Жорнище (Віннич- чина) мистецтвознавець Петро Ганжа. Він кілька років пра- цював на заводі «Художній керамік» головним інженером (1968–1972 рр.). За його ініціативи 1 травня 1970 р. на цьому заводі була утворена художньо-експериментальна творча лабораторія. Петро Ганжа із захопленням згадував той пе- ріод свого життя: «В 1970 році там була організована твор- чо-експериментальна лабораторія, що згодом стала базою для підготовки кадрів, своєрідною школою-заповідником народного гончарного мистецтва. В результаті дванадцять майстрів Опішні в 1970–1971 роках були прийняті до Спіл- ки художників СРСР. Таке досягнення унікальне не лише в республіці, але й у всій країні. 1971 року шістдесятиріч- ний місцевий майстер Іван Білик, якого доти знали лише окремі фахівці, одержав диплом Міжнародної виставки в Фаенце. Таким чином, опішнянська гончарна декоратив- на пластика здобуває всесвітнє визнання і стає на початку 70-х років одним з найяскравіших явищ в традиційному українському народному мистецтві» [1, с. 67–68]. Майстри, які мали працювати у лабораторії, були відібра- ні з кращих гончарів заводу. Вони набули статусу «творчий майстер» і мали працювати «над відновленням та вдоско- наленням традицій форми та розпису в опішнянській ке- раміці, створювали власні формотворчі та орнаментальні композиції». Праця творчого майстра відрізнялася від ро- боти простого гончаря – він мав можливість експеримен- тувати з глиною, норма була меншою, надавався додатко- вий «творчий день». Свого часу у цій лабораторії працював і Михайло Китриш. Оскільки гончар був здібним і творчим ще до роботи в лабораторії, то, ставши творчим майстром, він лише удосконалювався. Він –єдиний гончар лабораторії, який дуже багато експериментував саме з кольоровими по- ливами. Їхнє поєднання давало зовсім неочікувані результа- ти. Власне ці експерименти прославили творчість Михайла Китриша як новатора у декоруванні сучасних виробів Опіш- ного. Зооморфний посуд, вази, тарелі, прикрашені кольоро- вими поливами, стали візитівкою опішненського гончаря. Окрім того, у 1969–1971 роках Петро Ганжа ініціював прийом місцевих майстрів до Національної спілки худож- ників України, що вимагало авторської участі у виставках. Це диктувало потребу урізноманітнення виробів, набуття авторського почерку. Михайло Китриш був одним з неба- гатьох гончарів, хто мав власне горно. У вільний від робо- ти час він працював удома, тому міг вільно продовжувати експериментувати з формами, поливами, не переймаючись заводською нормою та стандартами. На виставки ж творів народного мистецтва, у яких Михайло Китриш постійно брав участь, автор подавав, переважно, зооморфний посуд, вази, свічники, тарелі. Це стало однією з причин, чому саме цим формам він надавав перевагу. Майже на всіх виставках глиняні твори Михайла Китриша були відзначені нагорода- ми. Причому, усі грамоти, дипломи, відзнаки, почесні наго- роди тощо, яких нині нараховується близько ста одиниць, збережені й доступні для опрацювання науковцями (оригі- нали зберігаються у приватному архіві Михайла Китриша). Тож, 1970-ті роки – це період активної творчості опіш- ненських гончарів, який можна назвати розквітом їхньої діяльності. Проте, уже наприкінці 1980-х років той же Пе- тро Ганжа із сумом констатував занепад: «У 1970 році в Опішні працювало понад 40 гончарів. Зараз тут 14, при- чому в наступному році семеро з них виходять на пен- сію» [1, с. 69]. З роками ситуація не покращилася і в ХХІ ст. в Опішні в домашніх майстернях працюють поодинокі го- нчарі, які продовжують місцеві традиції. Як уже наголошувалося, у персональній колекції Ми- ISSN 2218-4805 381 ях. До того ж, і сам гончар відкритий для спілкування і може багато чого розповісти нащадкам, хоча до таких спогадів і потрібно ставитися з певною долею настороженості. Проте, проблема недостовірного атрибутування кераміки Михайла Китриша у музейних колекціях нині існує. Найбільш типо- вими є помилки при визначенні назви виробів та оформ- ленні етикетажу в експозиціях музеїв. Утім, достатньо поми- лок є і при визначенні часу виготовлення виробів гончаря. Для прикладу, візьмемо три аналогічні глиняні вази, виго- товлені Михайлом Китришем, які зберігаються в різних ко- лекціях – Національного музею-заповідника українського гончарства, Полтавського краєзнавчого музею імені Васи- ля Кричевського і в приватній колекції Михайла Китриша. Ритовані написи на виробах ідентифікують лише автора, не вказуючи дати виготовлення. Ваза з музею в Опішні да- тована 1989 р. з музею в Полтаві – 1991 р., з приватної ко- лекції – 1976 р. У даному випадку постає питання: «Кому вірити?». Чи музейній документації, чи пам’яті вісімдеся- тирічного автора, який з часом міг і дещо забути, і переплу- тати, чи просто зіграли амбіції і захотілося зістарити свій виріб. Подібні випадки відомі науці [5]. Отже, персональна колекція кераміки Михайла Китриша в Національному музеї-заповіднику українського гончар- ства у містить у собі як зразки традиційного опішненського гончарства початку ХХІ століття, так і інноваційні напрями, які стали відмінною рисою його творчості. Традиційність проявилася, переважно, у використанні форм посуду, який виготовлявся в Опішному впродовж століть, і у декоруван- ні його контурною мальовкою, рослинними орнаментами, які традиційно виконувала дружина гончаря. Загалом у пер- соналії Михайла Китриша є ще багато недосліджених мо- ментів, як і в персоналіях більшості українського гончарів. ДЖЕРЕЛА 1. Ганжа П.О. Відродження традиційних осередків народного мистецтва. Народна творчість та етнографія. 1989. № 4. С. 60–69. 2. Дмитренко Олексій. Хвіст ящірки : Вибрані твори. Київ : Мо- лодь, 1991. 512 с. 3. Інвентарні книги. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному. 4. Лещенко Г. Таємниця опішнянського майстра. Прапор комунізму. 1985. № 164. C. 3. 5. Пошивайло О. Анатомія гончарського суперміфа України (мистецтвознавчі студії як антураж приватного авантюризму). Український керамологічний журнал. 2005. № 1–4. С. 9–70. 6. Пошивайло О. Вершинне явище українського гончарства. Опішнянська мальована миска другої половини ХІХ – початку ХХ століття (у зібранні Російського етнографічного музею в Санкт- Петербурзі). Опішне : Українське Народознавство, 2010. C. 50–261. Lykova O.H. Museum collection of ceramics of Mykhai- lo Kytrysh as illustration of pottery traditions of Opishne of 1970s – 2010s years The article is devoted to the ceramics of Mykhailo Kytrysh, a promi- nent potter from Opishne, whose work of 1999 was awarded by the State Prize of Ukraine named after Taras Shevchenko. The basis for the analyst’s study is the personal collection of ceramics, which is formed in the funds of the National Museum of Ukrainian Pottery in Opishne. The collection of pottery is estimated at 320 units. The works to be collected, to increase the number of works of the master - tableware, zoomorphic sculptures, vases, plates, ritual objects, a toy. Author was a potter of the 1960s at the Opishne ceramics factory. Admirable rice art union of Mykhailo Kytrysh’s work was the eating of different coloring watering in robots. The creative maestro will be working at the artistic and experimental creative labora- tory factory, where he will spend an hour for experimentation. This deco- ration has become a visit of Mykhailo Kytrysh’s creative work. хайла Китриша в музеї-заповіднику представлено майже усі типи глиняних виробів, що є традиційними для опіш- ненського гончарства. Власне політичні події майже не впливали на морфологічні ознаки кераміки, за винятком дрібної скульптурної пластики. «Заполітизованість», за- звичай, проявлялася у декорі, що супроводжувалося зо- браженням політичних діячів, сцен щасливого колгосп- ного життя та радянської символіки. Загалом творчість кожного гончаря і осередку завжди спрямовувалася на ес- тетичні смаки ймовірних покупців, етнічні традиції міс- цевого населення, а отже, своїми полив’яними, мальова- ними виробами фактично ідентифікувала їх українцями, зберігала в них національну ідентичність. Творчий спадок Михайла Китриша – яскрава ілюстра- ція гармонійного поєднання традицій та інновацій у мис- тецтві. На цьому акцентували увагу дослідники і раніше: «Справляє враження не лише насичене фантазією багат- ство форм і барвів розпису, в яких збережено мудрі та до- брі опішнянські традиції, а й те, що митець має свій «по- черк» серед відомих майстрів» [4]. Його роботи прикрашені різними способами декорування – контурною мальовкою, ритованими елементами, наліпленим декором. Незалеж- но від способу декорування завжди переважають рослинні мотиви. Контурна мальовка поширилася в опішненсько- му гончарстві у ХХ ст., і на початку ХХІ ст. уже вважається традиційною для місцевого гончарства. Прикметно, що по- судні форми Михайла Китриша декоровані саме цим спо- собом. Зооморфні скульптури, вази і свічники автор при- крашає наліпленими елементами, урізноманітнюючи їх кольоровими поливами, які в поєднаннях дають неочіку- ваний вражаючий ефект. За окремими даними в опішнян- ському фігурному посуді раніше подавали до столу вино та інші напої. З часом такий посуд перетворився на деко- ративні предмети для інтер’єру. За традицією вони збері- гають всі ознаки посуду – полий корпус, носик, ручку у ви- гляді хвоста. Це стосується і кераміки Михайла Китриша. Одним з доказів популярності й традиційності кера- міки Михайла Китриша є той факт, що для найстарших учнів Державної спеціалізованої художньої школи-ін- тернату «Колегіум мистецтв у Опішному» імені Василя Кричевського останнім завданням з гончарства перед ви- пускною роботою є традиційна опішненська скульптура за зразками робіт відомих опішненських майстрів Васи- ля Омеляненка і Михайла Китриша. Прикметно, що окремі місцеві майстри намагаються пов- торити авторський стиль Михайла Китриша, проте ще ніхто не перевершив талант видатного опішненського гончаря. Одним з нагальних завдань сучасних музейних праців- ників є збереження якомога більшої кількості робіт видат- ного гончаря, а також уточнення атрибуційних відомостей уже музеєфікованих творів. Нині доступно ще багато спо- собів атрибутування кераміки відомого опішненського го- нчаря Михайла Китриша – архівні документи, каталоги ви- ставок, епіграфічні написи на виробах, фотографії, підбір аналогів серед робіт, що зберігаються у музейних колекці- Сіверщина в історії України, випуск 13, 2020 382 що такий, на перший погляд неатракційний, експонат, як цегла може допомогти зосередити увагу музейного відвідувача на істо- рії в цілому, регіональній історії та проблемах історичної пам’яті. Акцент робиться на реконструкцію історичних подій через по- каз конкретних речових експонатів, пов’язаних і з певними осо- бами (власники підприємств – виробники), і з цілим комплексом взаємопов’язаних процесів економічної та етносоціальної історії. Ключові слова: цегла, підприємства, купці, євреї, український національний рух, «Просвіта», історична пам’ять. Дослідження різноманітних аспектів історії цегляно- го виробництва в давній Русі та в Російській імперії має вже доволі солідну історіографічну базу. У більшості сво- їй ці роботи опубліковані в СРСР та сучасній Російській Федерації [3, c. 204–206]. В Україні дане коло питань досі не стало предметом активних наукових студій і обмежу- ється, у переважній більшості, газетними публікаціями та інформацією в Інтернеті [8; 31]. Виключенням є мате- ріали конференції «Кирпично-черепичное производство в Бахмутском уезде кон. XIX – нач. XX в.», заявленої як «перша» і проведеної у Костянтинівському краєзнавчому музеї 17 жовтня 2015 р. Частина доповідей, зроблених її учасниками, розміщена на сайті музею [17]. Завдання нашої статті – показати, як експозиції речових пам’яток минулого (скажемо відверто, на перший погляд, не самих атракційних) можна надати нового звучання; як через історію розвитку будівельного матеріалу висвітли- ти економічні та соціальні аспекти життя певного регіону. З моменту відкриття 16 жовтня 2012 р. Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» у ньому функ- ціонує експозиція «Місто», тематика якої – життя єврей- ських общин у містах смуги осілості. При її створенні за основу була взята концепція побудови інтерактивної екс- позиції з мінімальною кількістю експонатів, що унемож- ливило б перенавантаження експозиційної площі речо- вими пам’ятками. Особливості життя єврейської громади у міському просторі Австро-Угорської та (у першу чергу) Російської імперій XIX–XX ст. передають не окремі арте- факти, а декілька своєрідних мистецьких образів. Первіс- но експозиційний блок, розміщений у першій залі музею, що носить назву «Світ, знищений Голокостом», складав- ся із настінного мультимедійного відеоколажу та двох інсталяцій. Колаж являє собою чотири почергово змінні композиції зображень єврейських кварталів та вулиць у великих і середніх містах України. Дрогобич, Львів, Бер- дичів, Одеса демонструють єврейську історію на усьому масиві українських етнічних територій, незалежно від тогочасних державних кордонів. Напроти колажу знахо- дяться інсталяції «Майстерня катеринославського фото- графа» і «Шевська майстерня». Обидві інсталяції поєд- нують у собі як мистецьку реконструкцію відповідного кустарного та ремісничого виробництва (і у цьому сенсі ми говоримо власне не про документальне відтворення, а радше про художні візії), так і аутентичні речові пам’ятки, які ознайомлюють із цим видом діяльності. Заняття шев- ським ремеслом та фотографією теж обрані не випадково, оскільки відносяться до числа найбільш популярних у єв- рейському міському середовищі, а «єврей-швець» навіть Mykhailo Kytrysh has developed various methods for decorating the surfaces of goods - with contouring, ritual elements and applying the de- cor. Decorations are designed to endure the growth of motivation. Con- tour grinding is broadened in pottery by Opishne’s at the XX century and on the beginning of the XXI century table is already respected tradition- al for the Moscow pottery. Mykhhailo Kytrysh’s dishes are decorated in the same way. The zoomorphic sculptures, vases and peasants of the au- thor are decorated with applied elements of urban watering, which in turn gives an uncompromising enemy effect. Mykhailo Kytrysh’s ceramics collectors at the National museum of Ukrainian pottery are taking revenge on the traditional detached pottery of the XXth century, so it is an innovation, which has become a sublime richness of his work. Traditionalist was shown, it is important, in the chic- ory forms of dishes, which were prepared in the Opishne ancestral table, and in the decoration of his contoured young growth ornaments, which traditionally produced the potter’s wife. Key words: pottery, ceramics, collection, Mykhailo Kytrysh, tradi- tion, National museum of Ukrainian pottery, Opishne. REFERENCES 1. Hanzha, P.O. (1989). Vidrodzhennia tradytsiinykh oseredkiv narodnoho mystetstva [Revival of the traditional middle-classes of folk mystery]. Narodna tvorchist ta etnohrafiia [Folk Creativity and Eth- nography], 4. pp. 60–69. [in Ukrainian]. 2. Dmytrenko, Oleksii (1991). Khvist yashchirky: Vybrani tvory [Twist- er lizards: Selected works]. Kyiv: Molod. [in Ukrainian]. 3. Inventarni knyhy [The inventory books]. Natsionalnyi mu- zei-zapovidnyk ukrainskoho honcharstva v Opishnomu. [in Ukrainian]. 4. Leshchenko, H. (1985). Taiemnytsia opishnianskoho maistra [The secret of the Opishnia master]. Prapor komunizmu, 164. p. 3. [in Ukrainian]. 5. Poshyvailo, Oles’. (2005). Anatomiia honcharskoho supermifa Ukrainy (mystetstvoznavchi studii yak anturazh pryvatnoho avanti- uryzmu) [The anatomy of the supermyth of the twentieth century (art critical studies as the entourage of private disposition to engage in ventures)]. Ukrainskyi keramolohichnyi zhurnal - Ukrainian ceramologi- cal journal, 1–4, pp. 9–70. [in Ukrainian]. 6. Poshyvailo, Oles’. (2010). Vershynne yavyshche ukrainskoho hon- charstva. [The phenomenon of Ukrainian pottery]. Opishnianska malova- na myska druhoi polovyny XIX – pochatku XX stolittia (u zibranni Rosiis- koho etnohrafichnoho muzeiu v Sankt-Peterburzi) [Painted ceramic bowls from Opishne (second half of the 19-th – early 20-th century). From col- lection of the Russian museum of ethnography in St.-Petersburg], pp. 50– 261. Opishne: Ukrainske Narodoznavstvo. [in Ukrainian]. Стаття надійшла до редакції 25.02.2020 р. Рекомендована до друку 10.03.2020 р. j УДК 069.908«1862/2020» В.Г. Рибалка КОЛЕКЦІЯ ЦЕГЛИ ТА ЧЕРЕПИЦІ КАТЕРИНОСЛАВСЬКИХ ВИРОБНИКІВ КІНЦЯ XIX – ПОЧАТКУ XX ст. В ЕКСПОЗИЦІЇ МУЗЕЮ «ПАМ’ЯТЬ ЄВРЕЙСЬКОГО НАРОДУ ТА ГОЛОКОСТ В УКРАЇНІ». ЕТНОСОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ ІСТОРІЇ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ РЕЧОВИХ ПАМ’ЯТОК Стаття присвячена потенційним евристичним можливостям музейних експозицій в антропологічній інтерпретації історичного процесу, висвітленню через речові пам’ятки минулого складної су- міші економічних, соціальних та етнічних процесів. Проблема досліджується на основі експозиції цегли та черепи- ці, виробленої на підприємствах Катеринославської губернії у кін- ці XIX – початку XX ст., яка знаходиться в Музеї «Пам’ять єврей- ського народу та Голокост в Україні» (м. Дніпро). Наголошується,

Музейна збірка кераміки Михайла Китриша як ілюстрація гончарних традицій Опішного 1970-х–2010-х років

Institution

Ähnliche Einträge