Музейна комунікація як інструмент творення музею – «третього місця»
У статті розглядається система музейної комунікації через контекст трансформації у суспільстві. Автор аналізує потреби в музейній комунікації в сучасних умовах через потребу перегляду функцій та місця музеїв у суспільстві, у світі та в Україні. Особлива увага приділяється системі комунікації музею в...
Gespeichert in:
| Datum: | 2020 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2020
|
| Schriftenreihe: | Сіверщина в історії України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181179 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Музейна комунікація як інструмент творення музею – «третього місця» / М.В. Зубар // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2020. — Вип. 13. — С. 393-396. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-181179 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1811792021-11-04T01:26:32Z Музейна комунікація як інструмент творення музею – «третього місця» Зубар, М.В. Музейна справа У статті розглядається система музейної комунікації через контекст трансформації у суспільстві. Автор аналізує потреби в музейній комунікації в сучасних умовах через потребу перегляду функцій та місця музеїв у суспільстві, у світі та в Україні. Особлива увага приділяється системі комунікації музею в широкому розумінні цього слова. Комунікація розглядається як форма діалогу з відвідувачем, у тому числі і через постійну експозицію. Робиться спроба проаналізувати концепцію «третього місця» у її відношенні до музейних інституцій. Аналізується досвід польських і європейських музеологів і висвітлюються їх підходи до трансформації музеїв відповідно до актуальних вимог сучасності. The article considers the museum communication system in the context of transformations in society. The author analyzes the needs of rethinking the role and place of museums in society in the new conditions, referring to European and world experience. At that time in the w orld, museums cease to be primarily collections of originals and become symbols of cultural revival which defined as an element of “soft economy” and new urbanization. In a situation where museums become institutional features of cities and regions through which the latter improve their image and invite tourists, the question arises of changing approaches to organizing museum communication in Ukrainian museums in modern conditions. It happens due to the continued crisis of museums and the loss of their subjectivity. The museum’s communication system considered in the broad sense - from communication with the visitor through the exhibition and the public museum program to the use of communication channels, social networks and new media available to museums. Communication presented as a broad form of permanent dialogue with the visitor. Special attention paid to the concept of “third place” developed by Ray Oldenburg and its transformation and adaptation to the needs and tasks of modern museums in the world. Nowadays museums begin to be positioned not only as institutions for gaining knowledge or aesthetic pleasure but also as a meeting place that equalizes social statuses of people who come to the museum or remove barriers in communication. The author analyzes the role of communication introducing the concept of “third place” in a modern museum, exploring the experience of Polish and European museologists. Also, covers their approaches to the transformation of museums and museum communication forms under the current requirements of our time. Using Taras Shevchenko National Museum as an example, the author demonstrates features of communication improving when museums become one of many institutions competing in the leisure industry for people with different levels of education and people from different social groups. 2020 Article Музейна комунікація як інструмент творення музею – «третього місця» / М.В. Зубар // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2020. — Вип. 13. — С. 393-396. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181179 069.01 uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Музейна справа Музейна справа |
| spellingShingle |
Музейна справа Музейна справа Зубар, М.В. Музейна комунікація як інструмент творення музею – «третього місця» Сіверщина в історії України |
| description |
У статті розглядається система музейної комунікації через контекст трансформації у суспільстві. Автор аналізує потреби в музейній комунікації в сучасних умовах через потребу перегляду функцій та місця музеїв у суспільстві, у світі та в Україні. Особлива увага приділяється системі комунікації музею в широкому розумінні цього слова. Комунікація розглядається як форма діалогу з відвідувачем, у тому числі і через постійну експозицію. Робиться спроба проаналізувати концепцію «третього місця» у її відношенні до музейних інституцій. Аналізується досвід польських і європейських музеологів і висвітлюються їх підходи до трансформації музеїв відповідно до актуальних вимог сучасності. |
| format |
Article |
| author |
Зубар, М.В. |
| author_facet |
Зубар, М.В. |
| author_sort |
Зубар, М.В. |
| title |
Музейна комунікація як інструмент творення музею – «третього місця» |
| title_short |
Музейна комунікація як інструмент творення музею – «третього місця» |
| title_full |
Музейна комунікація як інструмент творення музею – «третього місця» |
| title_fullStr |
Музейна комунікація як інструмент творення музею – «третього місця» |
| title_full_unstemmed |
Музейна комунікація як інструмент творення музею – «третього місця» |
| title_sort |
музейна комунікація як інструмент творення музею – «третього місця» |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2020 |
| topic_facet |
Музейна справа |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181179 |
| citation_txt |
Музейна комунікація як інструмент творення музею – «третього місця» / М.В. Зубар // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2020. — Вип. 13. — С. 393-396. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT zubarmv muzejnakomuníkacíââkínstrumenttvorennâmuzeûtretʹogomíscâ |
| first_indexed |
2025-07-15T21:51:08Z |
| last_indexed |
2025-07-15T21:51:08Z |
| _version_ |
1837751365872386048 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
393
that took place in the musical and theatrical environment in the first half
of the twentieth century. and until the mid-1990s.
All theatrical directors and actors of both Ukraine and the USSR aimed
to appeal to the leading classics of Ukrainian and Russian literature, to
preserve the artistic and theatrical traditions of both musical and theatrical
performances. Confirmation of this thesis are the most famous antitrips and
roles of such famous theatrical figures as: Hnat Yura, Terentii Yura, Amvrosii
Buchma, Natalia Uzhvi, Ivan Brovchenko, Maria Kryvets (Brovchenko), O.
Levada and others. We can find out about them from books and periodicals,
brochures, theater programs, booklets and invitations stored in the museum
collection of the Brovchenko acting family. Much attention was paid to the
teaching methods of theater art and its technique.
Postmodern music was counted on as special admirers of classical
works to listeners who were close to the music that reflected their present.
We learn about this from the programs of the Kyiv Chamber Choir and the
Moscow Conservatory named after P.I. Tchaikovskyi, as well as a collection
of soldiers’ songs from World War II, dedicated to the liberation of Kyiv,
published by A. Stoharenko. Also, Ukrainian variety music was born and
developed, the bright representative of which was the alumnus of Maryna
Brovchenko, the People’s Artist of Ukraine - Alla Kudlai.
Key words: Brovchenko Ivan Kuzmich, Brovchenko Maria Feodorivna,
music program, score, play, director, performance, theater program, troupe.
REFERENCES
1. Borodenko, A. (1971). Slid radosti [It should be joy]. Komsomolskyi
hart – Komsomolsk Hardening, 10, p. 4. [in Ukrainian].
2. Shtoharenko, A (1945). Vyzvolenomu Kyievu: 6.XI.1943 r. – 6.
XI.1945 r.: zbirka pisen [To liberated Kyiv: 6.XI.1943–6.XI.1945: collection
of songs]. Кyiv: Ukrainske derzhavne vydavnytstvo. [in Ukrainian].
3. Viryna ,L. (1970). Chyste zoloto pravdy [Pure gold of truth]. Kultura
i zhyttia – Culture and life, 48(1605), p. 2. [in Ukrainian].
4. Han, Ya. (1940) Terentii Petrovych Yura [Terenty PetrovichYu-
ra]. Kharkiv: «Derzhavne vydavnytstvo mystetstvo». [in Ukrainian].
5. Hatnenko, A. (1991) I pisni molode vyno [And the songs are young
wine]. Dnipro – The Dnieper, 8, p. 170–175. [in Ukrainian].
6. Yura, H. (1930). Derzhavnyi dramatychnyi teatr im. Iv.
Franka [State Drama Theaternamed after Ivan Franko]. Kyiv:
«Ukrteakinovydav». [in Ukrainian].
7. Kyselov, I. (1953). Hnat Yura – Stiupochka Kramariuk [Hnat
Yura - Step Kramaryuk]. Radianske mystetstvo – Soviet art, 47 (189),
p. 2. [in Uirainian].
8. Matrych, M.Yu. (1940). Nataliia Mykhailivna Uzhvii [Natalia
Mikhailivna Uzhvi]. Kharkiv: «Derzhavne vydavnytstvo Mystetstvo».
[in Ukrainian].
9. Kedrov, N.M. (1970). Moskovskij ordenov Lenina i Trudovogo
Krasnogo znameni Hudozhestvennyj Akademicheskij teatr SSSR imeni
M. Gor’kogo [The Moscow Orders of Lenin and the Red Banner of La-
bor the Gorky Art Academic Theater of the USSR]. Moscow: tipografija
Ministerstva kul’tury SSSR. [In Russia].
10. Plotkin, H. (1955). 20 rokiv Kyivskoho derzhavnoho teatru muzychnoi
komedii URSR [20 years of the Kiev State Theater of Musical Comedy of the
USSR.]. Kharkiv: Kyiska oblasna drukarnia. [in Ukrainian].
11. Samoilenko, H.V. (1995). Narysy kultury Nizhyna [Essays in the
culture of Nizhyn.]. Teatralne ta muzychne zhyttia XVII–XX st. (Vol. 2,
pp. 119–121). Nizhyn: NDPU M.V. Hoholia. [in Ukrainian].
12. Serezhnikov, V.K. (1923). Iskusstvo hudozhestvennogo chtenija.
Muzyka slova [The art of literary reading. Music words]. Posobie dlja
chtecov, rasskazchikov, akterov, pojetov, lektorov, pevcov, kompozitorov
i oratorov. S prilozheniem: Iskusstvo rechi pered publikoj Fr. Garrisona.
Moskva-Petrograd: Gosudarstvennoe izdatel’stvo. Vol. 1. [In Russia].
13. Sofronov, A.V. (1964). Pavychka [Peacock]. Komsomalska pravda
– The Komsomolskaya Pravda, 23, p. 5 – 6.[in Ukrainian].
14. Kljuchevkikov, L.L., Snezhnickmj, L. (1957). Teatral’naja tehni-
ka i tehnologija. Informacionnіj sbornik [Theater equipment and technol-
ogy]. Information collection. Vol. 1. [in Russian].
15. Tokariev, Yu. (1985). Z holosu Popyliushky. Estrada z blyzka
[From the voice Cinderella. Bandstand with close]. Kultura i zhyttia –
Culture and life, 37, p. 2. [in Ukrainian].
16. Hurman, B. (1940). XX rokiv teatra im. Iv. Franka [XX years
of the theaterofd Ivan Franko]. Kharkiv: «Derzhavne vydavnytstvo
Mystetstvo». [in Ukrainian].
17. Samoilenko, H.V. (1996). Nizhynskyj dramatychnyj teatr im. M.M.
Kochyuby`ns`koho. [Nizhyn Drama Theaternamed after M.M. Kotsiu-
bynskyi]. Nizhyn: NDPU im. M.V. Hoholia. [in Ukrainian].
18. Homenko, A.B. (2017). Slovo pro vchytelya. [Talk about the teacher].
Nizhyn: FPO Luk’ianenko V.V. TPK «Orhideia». [in Ukrainian].
Стаття надійшла до редакції 24.02.2020 р.
Рекомендована до друку 10.03.2020 р.
УДК 069.01
М.В. Зубар
МУЗЕЙНА КОМУНІКАЦІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ
ТВОРЕННЯ МУЗЕЮ – «ТРЕТЬОГО МІСЦЯ»
У статті розглядається система музейної комунікації через
контекст трансформації у суспільстві. Автор аналізує потреби
в музейній комунікації в сучасних умовах через потребу перегляду
функцій та місця музеїв у суспільстві, у світі та в Україні. Осо-
блива увага приділяється системі комунікації музею в широкому
розумінні цього слова. Комунікація розглядається як форма діалогу
з відвідувачем, у тому числі і через постійну експозицію. Робиться
спроба проаналізувати концепцію «третього місця» у її відношен-
ні до музейних інституцій. Аналізується досвід польських і євро-
пейських музеологів і висвітлюються їх підходи до трансформації
музеїв відповідно до актуальних вимог сучасності.
Ключові слова: музей, музеологія, музейна комунікація, екс-
позиція, «третє місце».
Останнім часом в Україні на рівні наукових інститу-
цій та професійного середовища, мабуть, уперше за 29
років, що минули з часу отримання незалежності, по-
чалася дискусія щодо майбутнього українських музеїв,
шляхів і методів їхнього розвитку, і, що найголовніше,
їх місця і ролі в суспільстві.
Відповідно, перед музейними працівниками та від-
ділами, що традиційно займаються так званою попу-
ляризацією і залученням відвідувачів до музеїв, а го-
ворячи сучасною мовою – зовнішньою комунікацією,
повстало питання про види, форми, канали комуніка-
ції та, зрештою, її ефективність. Сама наявність подіб-
ної дискусії, а також інтерес до неї, який спостерігаєть-
ся під час різних музейних форумів, лише підкреслює
актуальність теми, яку, на глибоке переконання автора,
не можна розглядати відірвано від функцій і форм су-
часного музею в суспільстві.
На сьогодні, як визначають спеціалісти, і це видно не-
озброєним оком, у більшості вітчизняних музеїв мож-
на говорити про кризу ідентичності. Г.В. Вдовін, що від-
носить їх до музеїв «пострадянського простору», ще на
початку 2000-х років виділяв такі проблеми, як неусві-
домлення свого часу, свого простору і своєї (музею) за-
лежності від них у новій системі координат [1, c. 30].
Однак, як бачиться, тут ми стикаємося з певною про-
блемою, адже ані форма музею, ані розуміння свого міс-
ця в суспільстві та шляхів і напрямків діяльності в сучас-
них умовах із об’єктивних та суб’єктивних причин поки
не зазнали кардинальних змін. Водночас, зважаючи на
зміну часів, злам економічної та політичної моделі, яка
породила більшість вітчизняних музеїв, відхід від жор-
сткого державного контролю за діяльністю музеїв та ін-
ституцій культури, який був притаманний радянській
державній моделі, новітні часи, коли музеї в усьому сві-
ті включені у своєрідну індустрію рекреації в контексті
культурного відпочинку, передачі знань у новій цікавій
і доступній формі [2, c. 108], вимагають від вітчизняних
музеїв сміливішого перегляду форм діяльності та, від-
повідно, підходів до комунікації.
Зазвичай можна сподіватися на традицію і на орга-j
Сіверщина в історії України, випуск 13, 2020
394
Величезний вплив на формування новітньої ролі му-
зеїв, як культурних та суспільних «магнітів», справи-
ло виникнення теорії «третього місця» та повсякчасне
сприйняття її музеями. Відповідно до цієї теорії, «третє
місце» – частина міського простору, не пов’язана з по-
мешканням («перше місце») або з роботою («друге міс-
це»), що є суспільно важливим місцем – місцем зустрі-
чей. Уперше концепція «третього місця» була викладена
американським соціологом Реєм Ольденбургом на по-
чатку 80-х років [4, c. 62]. Його початкова теорія не сто-
сувалася і не зачіпала музеї, проте пізніше саме вона
дала новий імпульс і напрям для розвитку публічних ін-
ституцій і, зокрема музеїв, в усьому світі. Перш за все,
Р. Ольденбург описував так зване «третє місце» як міс-
це зустрічей, яке існує поза першим і другим місцями.
Однак, якщо соціолог зупинявся на місцях, що здавало-
ся б не мають великого культурного значення, визнача-
ючи «третє місце» як місце для спілкування, яким може
бути навіть пивна або простий сільський магазин в аме-
риканській глибинці [4, c. 62], то представники культур-
них індустрій задумалися, чому б таким «третім місцем»
не може бути бібліотека або музей, приязні та відкриті
для відвідувачів. Таким чином, теорія набула популяр-
ності в культурній сфері і була не просто взята до уваги
музеями, а й розвинена їхніми представниками. Сьо-
годні ця концепція все більш активно використовуєть-
ся у зв’язку зі змінами, що відбуваються в європейських
музеях, які намагаються все більше уваги приділяти очі-
куванням і комфорту аудиторії, стають центрами сус-
пільного життя і навіть своєрідними суспільними ме-
діаторами. Зокрема, музеї починають позиціонуватися
не тільки як область отримання знань або естетичного
задоволення, але і як місце зустрічей, яке зрівнює соці-
альні статуси людей, що приходять до музею, або при-
бирають бар’єри у спілкуванні [5, c. 123].
На користь останнього твердження свідчить зро-
стаюча кількість музейних фестивалів, лекторіїв, май-
стер-класів, а також сімейних занять, які приваблюють
відвідувачів значно більше, ніж традиційні музейні фор-
ми роботи або експозиції, охочих не тільки і не стільки
отримати нові знання, скільки знаходитися у співтова-
ристві однодумців, зустрічати нових людей і проводити
час у спілкуванні. Зрештою, підтвердженням цього фак-
ту є статистика Національного музею Тараса Шевченка
за останні роки, яка свідчить про постійне зростання
інтересу відвідувачів (і відповідно їх кількості) до не-
традиційних форм музейної діяльності, у той час як ін-
терес до постійної експозиції і традиційної форми му-
зейної комунікації, як от екскурсія, залишається сталим.
Про важливість зміни підходу до комунікації свідчить
і те, що більшість ознак «третього місця», відповідно до
теорії Олденбурга, спираються на так звану комуніка-
тивну складову. Основними ознаками, що характери-
зують «третє місце», є наступні [4, c. 62–92]:
- нейтральність: місця, до яких люди можуть заходи-
нізовані групи, в тому числі шкільні, які поки що забез-
печують виконання плану відвідувачів. Однак, щоб зро-
бити музеї привабливими і, що найважливіше, дати їм
можливість зайняти гідне місце в суспільстві, стати ав-
торитетним чинником у суспільному діалозі, ретран-
сляторами та творцями важливих сенсів, необхідне пе-
реосмислення форм і методів роботи.
Особливо важливим, як видається, в сучасних умовах
є перегляд системи музейної комунікації (як зовнішньої
так внутрішньої) відповідно до цілей і завдань, що сто-
ять перед музеями у новітній час. Тут варто зауважити,
що, говорячи про музейну комунікацію, варто розгля-
дати її значно ширше аніж просто набір повідомлень на
сайті, інформаційних листів до управлінь освіти або на-
віть найширшого використання ЗМІ, соціальних та но-
вих медіа в роботі. Комунікація музею – це фактично вся
діяльність музею, який спілкується з відвідувачем через
музейну експозицію, забезпечуючи спілкування з об’єк-
тами культури, освітні проекти, майстер-класи та, на-
віть, через наглядачів та технічний персонал.
Особливо важливим це питання є в епоху постелек-
тронної революції, що настала і була сприйнята світом
майже повсюди, про яку Дорота Фольга-Янушевська
пише, що вона поступово нівелює почуття першотво-
ру у відвідувача музею. Для більшості відвідувачів уже
давно немає різниці між живописним полотном, скуль-
птурою і глянцевою ілюстрацією в альбомі або ілюстра-
цією на музейному сайті [3, c. 201]. Фактично, музеї у
світі перестають бути в першу чергу зібраннями оригі-
налів; вони стають своєрідними символами культурно-
го відродження і того, що можна визначити як елементи
«м’якої економіки» і нової урбанізації: музеї стають ін-
ституційними ознаками міст, регіонів, через які останні
покращують свій імідж та запрошують туристів [2, c. 77].
Найяскравішим прикладом таких процесів звичайно є
Музей Гугенхайма в Більбао, що перетворив депресив-
ний та досить небезпечний район міста у привабливий
для туристів об’єкт, вплинувши на процеси ревіталіза-
ції та розвитку усього міста. Так само можна привести
яскравий приклад ревіталізації територій навколо сучас-
них польських музеїв Варшавського Повстання (м. Вар-
шава), Музею історії польських євреїв (м. Варшава) та
Музею Другої світової війни (м. Гданськ). Усі ці інститу-
ції справили величезний вплив як на прилеглі території,
так і міста, де вони були створені, як з точки зору бла-
гоустрою, так і з точки зору відновлення та облаштуван-
ня прилеглих районів. Так, на місці Музею Другої світо-
вої війни в Гданьску було розворотне коло для міських
автобусів, а сьогодні навколо музею виростає престиж-
ний район; Музей Варшавського Повстання, що займає
колишню електростанцію транспортного депо, колись
розташованого у промисловій зоні Варшави, сьогодні
уже знаходиться в центрі престижного офісного райо-
ну, що виріс навколо музею, став першим у Польші на-
ративним сучасним музеєм нового типу.
ISSN 2218-4805
395
ти та виходити, коли хочуть, де ніхто не буде відіграва-
ти роль господаря, де всім буде зручно та де всі почува-
тимуться як вдома;
- місце, що урівнює: доступне для всіх, де відсутні
формальні критерії включення або виключення людей;
де всі скидають свої суспільні костюми та ознаки і від-
кривають радше те, що знаходиться під ними;
- головна активність – розмова: ніщо так добре не ха-
рактеризує «третє місце», як добра розмова – жива, від-
верта, кольорова та приваблива; кожен говорить стільки
скільки повинен і всі можуть брати участь у цій розмові;
- легкий настрій: легкий настрій має величезне зна-
чення – радість та прийняття переважають неспокій та
відчуття відчуженості.
Задля економії місця автор приводить у статті лише
ту частину ознак «третього місця», яка безпосередньо
пов’язана з комунікацією і яка має визначати її якість і
спрямованість, так само як і формувати привабливе об-
личчя сучасного музею.
Як уже зазначалося, вибудовуючи систему комуніка-
ції музею, зокрема в Національному музеї Тараса Шев-
ченка, ми розуміємо її набагато ширше, ніж реклама
або залучення відвідувачів через доступні нам інфор-
маційні канали. Враховуємо і те, що музеї сьогодні ста-
ли одними з багатьох установ, які конкурують в інду-
стрії вільного часу для людей із різним рівнем освіти і
вихідців із різних соціальних груп. Адаптація установи
до цих новітніх умов не означає, що ми повинні підда-
ватися масовим смакам або показувати і розповідати те,
що хочуть від нас почути відвідувачі, але пропонувати
послугу досить привабливо для широкої аудиторії, а не
просто невеликої групи фахівців. Зрештою, виконання
місії музею, що полягає в популяризації і поширенні ін-
формації, формуванні історичної обізнаності або ство-
ренні колективної пам’яті залежить від навичок і мож-
ливостей залучення інтересу відвідувачів і аудиторії.
Експозиція і функціонування музею, створення та
утримання якого зазвичай пов’язане з певними витра-
тами, це, кажучи сучасною мовою, той продукт, який не-
обхідно просувати та популяризувати, і, найголовніше,
він повинен відповідати потребам і вимогам ринку, для
того, щоб конкурувати на ринку рекреації й культурної
індустрії. Таким чином, прийняття умов конкуренції, осо-
бливо в ситуації, коли все більш технологічно просунуті
ЗМІ і інституції конкурують за увагу аудиторії, не озна-
чає підпорядкування смакам глядачів, але боротьбу за
те, щоб залишитися оригінальною установою, яка роз-
виває бренд і пропонує високоякісні послуги [2, c. 114].
Так само це стосується мови і форм комунікації, яки-
ми ми спілкуємося з відвідувачами у просторі експози-
ції. Сучасні умови і сучасний світ фактично обумовили
зміну форми комунікації музею. Як відзначає польська
дослідниця Анна Жіембіньска-Вітек, об’єкти (бажано ав-
тентичні), сухі описові тексти, мінімальна участь нових
технологій і усіляке прагнення до об’єктивності та не-
упередженості знань і представлення їх у музейної мо-
делі – це те, що характеризує традиційні музеї.
Цей тип експозиції неохоче сприймає особисту точ-
ку зору куратора або відвідувача, минуле залишається
безособовим і недоторканим. Події та персонажі мають
значення, пов’язане лише із самим фактом належності до
історії. Ця модель заснована на класичній моделі комуні-
кації, коли відвідувач передбачається пасивним учасни-
ком (учнем), який повинен «прийняти» конкретну дозу
інформації, заплановану для нього куратором [2, c. 118].
Натомість, у Національному музеї Тараса Шевченка ми
намагаємося перейти до схеми комунікації з відвідува-
чем, коли диктат знання і схема куратор-експозиція-від-
відувач, де останній виступає об’єктом, замінюється схе-
мою з оберненим зв’язком, де відвідувач є суб’єктом і
може звертатися до кожної з ланок схеми або починати
процес пізнання самостійно в будь-який зручний для
нього момент через систему музейної комунікації, ін-
формації та супутніх і допоміжних музейних програм.
Таким чином, інструментами, що є поміж ними для по-
будови ефективної комунікації з відвідувачем у просторі
експозиції є: варіативний маршрут (ахронологічний або
тематичний), великий вибір маршрутів для самостійного
огляду, великий вибір екскурсій/дискусій/майстер-кла-
сів і освітніх заходів, різні підходи і версії, що обгово-
рюються як під час екскурсій, так і під час занять, апе-
ляція до особистого досвіду кожного відвідувача через
спільні цінності та мікроісторії і, найголовніше, – сучас-
ний простий зрозумілий різним відвідувачам із різним
рівнем обізнаності формат викладу інформації. Отже,
за допомогою таких форм комунікації всередині інсти-
туції можна говорити про те, що відбувається відхід від
диктатури знань, розповсюдженої в українських музе-
ях, у бік побудови дружнього простору, який мотивує та
заохочує до пізнання теми музею, до того, щоб приходи-
ти до музею знов і знов, відвідуючи різноманітні освітні
пропозиції, або просто для того, щоб зустрітись із дру-
зями, однодумцями тощо. Саме така форма комунікації
і перетворює музей на «третє місце».
Для того, щоб популяризувати музей як «третє місце»,
як першу точку в пізнанні, звичайно потрібно використо-
вувати всі інструменти зовнішньої комунікації, які є в
розпорядженні музейників. Перш за все сучасний музей
важко уявити без сучасного сайту. І, як уже вказувалось
вище, якщо музеї конкурують у просторі інформаційних
та рекреаційних послуг, його інтернет-представництво
має бути максимально привабливим та функціональним.
Так, у Національному музеї Тараса Шевченка в 2019 році
запрацювала уже друга версія веб-сайту. Заміна дизайну
і функціоналу була обумовлена тим, що портал застарів
як програмно, так і морально, і об’єктивно не міг конку-
рувати з іншими культурними індустріями. До того ж, в
2018 році була розроблена нова айдентика музею, при-
йнятий брендбук та логотип, що дозволило перейти до
побудови власного бренда і іміджу у візуальних формах.
Сіверщина в історії України, випуск 13, 2020
396
На новому порталі, при збереженні основних функцій
та набору інформації, запрацювала необхідна комуні-
кативна функція попереднього запису та реєстрації на
екскурсії і на інші музейні події, що дуже важливо для
якісного діалогу та обслуговування відвідувача. У новіт-
ніх умовах така система комунікації є інтуїтивно зрозу-
мілою для відвідувача.
Важливим інструментом музейної комунікації є со-
ціальні мережі і постійне представництво інституції у
них. Фактично ідеться про те саме прийняття умов кон-
куренції за увагу аудиторії, розвиток бренда і пропози-
цію власних послуг [2, c. 114]. Більше того, саме формат
активної комунікації в Інтернеті взагалі та в соціальних
мережах – легкий, доступний та такий, що фактично ні-
велює бар’єри та рамки формального спілкування і є тим
самим механізмом, який у наших умовах, у першу чергу,
допомагає музеям вийти за межі своїх стін, розпочати
активний діалог із відвідувачами та хоча б спробувати
вступити в конкурентне середовище, а у багатьох випад-
ках і просто заявити про своє існування.
ДЖЕРЕЛА
1. Вдовин Г.Кризис музея как мировоззрения. Двадцать край-
не субъективных тезисов как опыт историософической провока-
ции и некоторые комментарии к ним, набранные самым мелким
кеглем, а иногда даже еще мелким курсивом, что не извиняет,
впрочем, преступно неакадемического отсутствия сносок. 60 па-
раллель. 2003. № 3 (10). С. 20–39.
2. Anna Ziębińska-Witek. Muzea historyczne w ХХІ wieku. Trans-
formacja czy trwanie? «Kultura współczesna» 4/2015. s. 106–123.
3. D. Folga Januszewska. Muzeum: definicja I pojecie. Czym jest
museum dzisiaj? Мuzealnictwo 49–17. 2008. s. 200–203
4. Ольденбург Р. Третье место: кафе, кофейни, книжные мага-
зины, бары, салоны красоты и другие места «тусовок» как фунда-
мент сообщества. Рэй Ольденбург; пер. с англ. А. Широкановой.
Москва : Новое литературное обозрение, 2014. 456 с.
5. Katarzyna Jagodzińska. Muzea poza murami w kontekście
koncepcji trzeciego miejsca. Muzealnictwo (Rocznik) 2018(59).
s. 123–131
Zubar M.V. Museum communication as a instrument of
creating a museum as a «third place»
The article considers the museum communication system in the con-
text of transformations in society. The author analyzes the needs of re-
thinking the role and place of museums in society in the new conditions,
referring to European and world experience. At that time in the world,
museums cease to be primarily collections of originals and become sym-
bols of cultural revival which defined as an element of “soft economy” and
new urbanization. In a situation where museums become institutional
features of cities and regions through which the latter improve their im-
age and invite tourists, the question arises of changing approaches to
organizing museum communication in Ukrainian museums in modern
conditions. It happens due to the continued crisis of museums and the
loss of their subjectivity. The museum’s communication system consid-
ered in the broad sense - from communication with the visitor through
the exhibition and the public museum program to the use of commu-
nication channels, social networks and new media available to muse-
ums. Communication presented as a broad form of permanent dialogue
with the visitor. Special attention paid to the concept of “third place”
developed by Ray Oldenburg and its transformation and adaptation to
the needs and tasks of modern museums in the world. Nowadays muse-
ums begin to be positioned not only as institutions for gaining knowl-
edge or aesthetic pleasure but also as a meeting place that equalizes
social statuses of people who come to the museum or remove barriers
in communication. The author analyzes the role of communication in-
troducing the concept of “third place” in a modern museum, exploring
the experience of Polish and European museologists. Also, covers their
approaches to the transformation of museums and museum communi-
cation forms under the current requirements of our time.
Using Taras Shevchenko National Museum as an example, the au-
thor demonstrates features of communication improving when muse-
ums become one of many institutions competing in the leisure industry
for people with different levels of education and people from different
social groups.
Key words: museum, museology, museum communication, exhibi-
tion, “third place” concept.
REFERENCES
1. Kryzys muzeia kak myrovozzrenyya. Dvadcat krajne subjek-
tyvnyx tezysov kak opyt ystoryosofycheskoj provokacyy y neko-
torye kommentaryy k nym nabrannыe samym melkym kehlem,
a ynohda dazhe eshhe melkym kursyvom, chto ne yzvynyaet,
vprochem, prestupno neakademycheskoho otsutstvyya snosok
(2003). [The crisis of the museum as a worldview. Twenty extreme-
ly subjective theses as an experience of historiosophical provoca-
tion and some comments to them typed in the smallest size, and
sometimes even in small italics, which does not excuse, howev-
er, the criminally non-academic absence of footnotes]. 60 paral-
lel, 3 (10), pp.20-39. [in Russian].
2. Anna Ziębińska-Witek (2015). Muzea historyczne w ХХІ
wieku. Transformacja czy trwanie? [History museums in the ХХІ
century. Transformation or duration?]. “Kultura współczesna”, 4,
pp. 106-123. [in Polish].
3. D. Folga Januszewska (2008). Muzeum: definicja I pojecie. Czym
jest museum dzisiaj? [Museum: definition and concept. What is a mu-
seum today?]. Мuzealnictwo, 49, pp. 200-203. [in Polish].
4. Oldenburh, R. (2014). Trete mesto: kafe, kofejny, knyzhnyye maha-
zyny, bary, salony krasoty i druhie mesta «tusovok» kak fundament soob-
shhestva [The «third» place: cafés, coffee shops, bookstores, bars, hair sa-
lons, and other hangouts at the heart of a community]. Ray Oldenburh;
per. s anhl. (A. Shyrokanova, Trans.). Moscow: Novoe lyteraturnoe
obozrenye. [in Russian]
5. Katarzyna Jagodzińska (2018). Muzea poza murami w kontekście
koncepcji trzeciego miejsca [Museums outside the walls in the context
of the concept of third place]. Muzealnictwo (Rocznik), (59). [in Polish]
Стаття надійшла до редакції 18.02.2020 р.
Рекомендована до друку 10.03.2020 р.j
|