Інноваційна ультраструктура як необхідний компонент національної інноваційної системи

У статті здійснено аналіз інноваційної ультраструктури національної інноваційної системи та визначено її види та складові. Розглянуто умови розвитку ефективної інноваційної ультраструктури. Проаналізовано організації, які виконують наукові та науково-технічні роботи, за секторами діяльності. Здійсне...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2021
Автор:	Олексенко, Л.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут економіки промисловості НАН України 2021
Назва видання:	Економічний вісник Донбасу
Теми:	Менеджмент інновацій
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181199
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Інноваційна ультраструктура як необхідний компонент національної інноваційної системи / Л.В. Олексенко // Економічний вісник Донбасу. — 2021. — № 2 (64). — С. 156-168. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-181199
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1811992021-11-06T01:26:23Z Інноваційна ультраструктура як необхідний компонент національної інноваційної системи Олексенко, Л.В. Менеджмент інновацій У статті здійснено аналіз інноваційної ультраструктури національної інноваційної системи та визначено її види та складові. Розглянуто умови розвитку ефективної інноваційної ультраструктури. Проаналізовано організації, які виконують наукові та науково-технічні роботи, за секторами діяльності. Здійснено аналіз чисельності працівників, задіяних у виконанні наукових досліджень і розробок, за секторами діяльності, науковими ступенями та віком. Приділена увага аналізу закладів, що здійснюють підготовку наукових кадрів. Досліджено витрати на виконання наукових та науково-технічних робіт за видами та секторами діяльності, а також джерела їх фінансування. З’ясовано результати виконання наукових та науково-технічних робіт, зокрема кількість створених нових видів виробів, техніки, технологій, матеріалів, сортів рослин, порід тварин та методів і теорій. Запропоновано подальші напрями дослідження цієї теми. В статье проведен анализ инновационной ультраструктуры национальной инновационной системы и определены ее виды и составляющие. Рассмотрены условия развития эффективной инновационной ультраструктуры. Проанализированы организации, выполняющие научные и научно-технические работы, по секторам деятельности. Осуществлен анализ численности работников, задействованных в выполнении научных исследований и разработок, по секторам деятельности, научными степенями и возрасту. Уделено внимание анализу заведений, осуществляющих подготовку научных кадров. Исследованы затраты на выполнение научных и научно-технических работ по видам и секторам деятельности, а также источники их финансирования. Выяснено результаты выполнения научных и научно-технических работ, в том числе количество созданных новых видов изделий, техники, технологий, материалов, сортов растений, пород животных, методов и теорий. Предложены дальнейшие направления исследования этой темы. The article analyzes the innovative ultrastructure of the national innovation system and identifies its types and components. The conditions for the development of an effective innovative ultrastructure are considered. The organizations that perform scientific and scientific-technical work by sectors of activity are analyzed. The analysis of the number of employees involved in the implementation of research and development, by sectors of activity, academic degrees and age. Attention is paid to the analysis of institutions that train scientific personnel. The costs of performing scientific and scientific-technical works by types and sectors of activity, as well as the sources of their financing are studied. The results of scientific and scientific-technical work are clarified, in particular, the number of created new types of products, equipment, technologies, materials, plant varieties, animal breeds and methods and theories. Further directions of research of this theme are offered. 2021 Article Інноваційна ультраструктура як необхідний компонент національної інноваційної системи / Л.В. Олексенко // Економічний вісник Донбасу. — 2021. — № 2 (64). — С. 156-168. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 1817-3772 DOI: 10.12958/1817-3772-2021-2(64)-156-168 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181199 330.341.1+001 uk Економічний вісник Донбасу Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Менеджмент інновацій Менеджмент інновацій
spellingShingle	Менеджмент інновацій Менеджмент інновацій Олексенко, Л.В. Інноваційна ультраструктура як необхідний компонент національної інноваційної системи Економічний вісник Донбасу
description	У статті здійснено аналіз інноваційної ультраструктури національної інноваційної системи та визначено її види та складові. Розглянуто умови розвитку ефективної інноваційної ультраструктури. Проаналізовано організації, які виконують наукові та науково-технічні роботи, за секторами діяльності. Здійснено аналіз чисельності працівників, задіяних у виконанні наукових досліджень і розробок, за секторами діяльності, науковими ступенями та віком. Приділена увага аналізу закладів, що здійснюють підготовку наукових кадрів. Досліджено витрати на виконання наукових та науково-технічних робіт за видами та секторами діяльності, а також джерела їх фінансування. З’ясовано результати виконання наукових та науково-технічних робіт, зокрема кількість створених нових видів виробів, техніки, технологій, матеріалів, сортів рослин, порід тварин та методів і теорій. Запропоновано подальші напрями дослідження цієї теми.
format	Article
author	Олексенко, Л.В.
author_facet	Олексенко, Л.В.
author_sort	Олексенко, Л.В.
title	Інноваційна ультраструктура як необхідний компонент національної інноваційної системи
title_short	Інноваційна ультраструктура як необхідний компонент національної інноваційної системи
title_full	Інноваційна ультраструктура як необхідний компонент національної інноваційної системи
title_fullStr	Інноваційна ультраструктура як необхідний компонент національної інноваційної системи
title_full_unstemmed	Інноваційна ультраструктура як необхідний компонент національної інноваційної системи
title_sort	інноваційна ультраструктура як необхідний компонент національної інноваційної системи
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2021
topic_facet	Менеджмент інновацій
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181199
citation_txt	Інноваційна ультраструктура як необхідний компонент національної інноваційної системи / Л.В. Олексенко // Економічний вісник Донбасу. — 2021. — № 2 (64). — С. 156-168. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
series	Економічний вісник Донбасу
work_keys_str_mv	AT oleksenkolv ínnovacíjnaulʹtrastrukturaâkneobhídnijkomponentnacíonalʹnoíínnovacíjnoísistemi
first_indexed	2025-07-15T21:57:48Z
last_indexed	2025-07-15T21:57:48Z
_version_	1837751784288813056
fulltext	Л. В. Олексенко 156 Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021 УДК 330.341.1+001 DOI: https://doi.org/10.12958/1817-3772-2021-2(64)-156-168 Л. В. Олексенко, кандидат економічних наук, доцент, ORCID 0000-0002-9620-3077, e-mail: liliyaolek@ukr.net, ТОВ «Інститут інноваційної біоекономіки», м. Київ ІННОВАЦІЙНА УЛЬТРАСТРУКТУРА ЯК НЕОБХІДНИЙ КОМПОНЕНТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ Постановка проблеми. Аналізуючи діяльність держави в питаннях розбудови наукоємної еконо- міки, необхідно звертати увагу на певні моменти. По-перше, зацікавленість держави в інноваційному процесі. Якщо розглядати інновації як кінцевий ре- зультат діяльності інтелектуально-креативних ре- сурсів суспільства, то держава прагне до максиміза- ції економічної віддачі від цієї діяльності. По-друге, для більш ефективного управління і використання результатів інноваційної діяльності суб'єктів всіх рівнів економіки держава повинна контролювати цей процес системно, тобто на основі процесу взає- модії і налагодження зворотного зв'язку з цими суб'єктами. Перехід України до інноваційної економіки ви- магає і відповідних інституційних перетворень, го- ловним з яких є створення національної інновацій- ної системи, що забезпечує умови для сталого роз- витку економіки на основі використання інтелекту- ального потенціалу, генерування, розповсюдження та реалізації нових наукових знань. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблеми формування та розвитку національної інноваційної системи постійно знаходяться в центрі уваги вітчизняних і зарубіжних вчених та практиків, зокрема О. Амоші, Ю. Бажала, В. Гейця, І. Лукінова, А. Чухна та ін. Питання формування та функціону- вання національних інноваційних систем досліджу- ють в своїх роботах І. Багрова, В. Білозубенко, М. Бунчук, А. Гречко, В. Іванов, О. Кавтиш, І. Кар- пунь, О. Кузьменко, Б.-А. Лундвал, І. Макаренко, С. Меткалф, З. Микитюк. Р. Нельсон, М. Пашута, В. Побірченко, Л. Федулова, К. Фрімен, О. Черевко, Л. Яремко та ін. Незважаючи на те, що в останні роки стрімко зростає кількість публікацій присвячених питанням формування національної інноваційної системи на сьогодні залишається ще багато недосліджених про- блем щодо її структурних елементів. Метою статті є аналіз складових інноваційної ультраструктури національної інноваційної системи та з’ясування умов її ефективного розвитку. Виклад основного матеріалу дослідження. В якості стартової ланки всієї інноваційної системи є необхідним окреме виділення такої важливої скла- дової, яку ми назвали інноваційною ультраструкту- рою національної інноваційної системи. Вперше поняття «ультраструктура суспіль- ства» було запропоновано ввести в науково-термі- нологічний оборот у 1983 р. професором Е. Ага- баб’яном, який підкреслює його значимість, відзна- чає, що це «провідна ланка економіки, свого роду каталізатор прогресу, визначає і спрямовує поча- ток». На його думку, ультраструктура визначає пер- спективи розвитку основного виробництва і вклю- чає наукове забезпечення (НДДКР), управління, під- готовку фахівців. «Освіта, галузеві центри світового господарства, що спеціалізуються на прогресі знань відносяться до ультраструктури суспільства» [1, с. 96-97]. «Ультра» (від латинського ultra – далі, більш, понад) означає, що знаходиться за межами чого-не- будь. Ультраструктура відображає особливості про- цесів і явищ, що відбуваються «нагорі», а інфра- структура (infra – знизу, під), відноситься до допо- міжної діяльності. Інноваційна ультраструктура, на відміну від ультраструктури суспільства, – це все, що виробляє нововведення (щось нове, що за певних умов транс- формується в інновації) і являє собою, на наш пог- ляд, сукупність організацій, які виконують наукові дослідження і розробки. Основну роль у функціонуванні НІС відіграє генерація знань, що є основою розвитку технології і створює потенціал для цього. Ультраструктура не створює безпосередньо ма- сових комерційних продуктів – вона створює нові знання, інтелектуальні ресурси суспільства, є голов- ним джерелом сучасних технологій, вирішальним чином впливає на зміст, рівень і якість освіти. «Наука є загальною продуктивною силою, без- посередньо не виробляє матеріальні блага, але коло- сальною мірою розвиває продуктивні сили» [2, с. 104] і відіграє важливу роль у багатьох галузях і сферах життя людей. Рівень розвитку науки – один з основних показників розвитку держави. У резуль- таті наукових відкриттів виникають нові види енер- гії, матеріалів, технологічні процеси, створюються на основі використання нових принципів покоління високопродуктивної і високоекономічної техніки і технологій. Широке впровадження наукових до- сягнень у виробництво відкриває небачені можли- вості для інноваційного розвитку країн. У сучас- Менеджмент інновацій Л. В. Олексенко 157 Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021 ному суспільстві без науки неможлива його інте- лектуальна і виробнича сила, безпека держави, тобто наука стала важливим критерієм цивілізова- ності і культурності народів. Однак не слід забувати, що наука виникла і розвивалася, в кінцевому рахунку, під впливом по- треб виробництва – виробництво стало вимагати для свого подальшого розвитку систематично проведе- них наукових досліджень і розробок. Так, під впли- вом потреб скотарства, землеробства, будівництва, судноплавства і військової справи виникли астроно- мія, математика, інженерні науки. Таким чином, ви- никнення і розвиток наук з самого початку обумов- лено виробництвом і заради виробництва розвива- лося наукове знання. Тому наука впливала на ви- робництво завжди і в цьому сенсі завжди була по- тенційною або непрямою продуктивною силою. На- ука як головне джерело інновацій повинна розгляда- тися як органічний елемент економічних процесів, що відбуваються в рамках національних держав, у галузях господарства, у великих корпораціях і дріб- них компаніях. У зв'язку з цим виділення саме інно- ваційної ультраструктури, як окремої компоненти в організаційній структурі національної інноваційної системи, є, на наш погляд, необхідним. Основними сферами дії інноваційної ультра- структури повинні бути: – проведення якісних і результативних науко- вих досліджень (виробництво знань); – підготовка висококваліфікованих кадрів, як для наукових досліджень, так і для економіки країни в цілому (відтворення знань); – досягнення світового рівня в дослідженнях і розробках за обраними пріоритетними напрямами (наукове лідерство). На наш погляд, можна виділити наступні види інноваційної ультраструктури (табл. 1). Спираючись на гіпотезу Й. Шумпетера, відпо- відно до якої капіталізм розвивається через дуалізм, який поєднує ентузіазм винахідника-підприємця і монополізм корпорацій, національна інноваційна система повинна забезпечувати можливості для творчої діяльності і одиночному винахіднику, і ве- ликій компанії. Таблиця 1 Види інноваційної ультраструктури (складено автором) Інноваційна ультраструктура Інституалізована Неінституалізована Наукові організації Ініціативні фізичні особи, різні незалежні винахідники ВНЗ, де проводяться науково-дослідні роботи Неформальні групи, що займаються технологічною і со- ціальною творчістю поза рамками створених для цих ці- лей організацій Інші організації, які виконують наукові до- слідження Для ефективного розвитку інноваційної ультра- структури необхідні певні умови, спрямовані на по- єднання науки з вищою професійною і післявузів- ською освітою; вдосконалення наукового обслуго- вування; підтримка діяльності неінституалізованих джерел, так званих науково-технічних неформалів; створення за американським досвідом дослідниць- ких університетів; концентрація ресурсів на пріори- тетних напрямах фундаментальних наук; макси- мальна відкритість та інтеграція української науки у світову наукову спільноту (рис. 1). Основні складові інноваційної ультраструк- тури наведені на рис. 2. Формування ефективно діючої інноваційної си- стеми сприяє розвитку високотехнологічного ви- робництва, що спирається на інтелект, перетво- ренню знань та інформації в домінуючий ресурс, а також все більшою дифузією базисних інновацій і радикальних інноваційних процесів, що ґрунту- ються, як правило, на результатах фундаментальної науки. Наука в сучасних умовах виступає вже не тільки як джерело інноваційних ідей, а і як ресурс, що пронизує всі ланки інноваційного процесу. Це пов'язано з тим, що в умовах швидкої зміни ринко- вої кон'юнктури може виникнути потреба в додатко- вих наукових дослідженнях і експериментах, при- чому ця потреба може виникнути на будь-якій стадії інноваційного процесу. Слід мати на увазі, що наука як головне дже- рело інновацій повинна розглядатися не як замкну- та, ізольована університетами, академічними інсти- тутами й науковими центрами система, а як орга- нічний елемент економічних процесів, що відбува- ються в рамках національних держав, в галузях гос- подарства, у великих корпораціях і в дрібних компа- ніях. Тому, одним із першочергових завдань у фор- муванні національної інноваційної системи є вве- дення в оборот потужного потенціалу науки. Роль науки принципово змінюється, це обумов- лено інноваційним типом сучасного економічного зростання, який пов'язаний з розвитком високих технологій, новою системою створення багатства, що виникає та спирається на інтелект, перетворен- ням знань та інформації в домінуючий ресурс, а та- кож все більшим поширенням радикальних іннова- цій, заснованих, як правило, на результатах фунда- ментальної науки. У сучасних умовах результати фундаменталь- них досліджень, найважливіших прикладних дослід- жень і розробок є не тільки основою економічного зростання держави, а й визначають рівень конкурен- тоспроможності держав у світовому співтоваристві, Л. В. Олексенко 158 Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021 Рис. 1. Умови розвитку ефективної ультраструктури (складено автором) Рис. 2. Основні складові інноваційної ультраструктури (складено автором) ступінь забезпечення їх національної безпеки та ін- теграції в світову економіку і його сталого розвитку. До кінця 80-х років СРСР та Україна, як одна з його найбільш значимих частин, мали могутній на- уковий потенціал, багатогалузеву наукомістку еко- номіку. Вітчизняна система відтворення інтелекту- ального потенціалу в 70-80-ті роки, навіть у ситуації недосконалості економічного механізму, за визна- ченням учених світового рівня, перевищувала рівні США і багатьох інших європейських країн. За роки незалежності за деякими науковими на- прямами вдалося не лише зберегти, але й відчутно У м ов и р оз ви тк у е ф ек ти вн ої і нн ов ац ій но ї ул ьт ра ст ру кт ур и Вдосконалення наукового обслуговування Створення та розвиток стійкої структури виробництва знань Концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах фундаментальних наук Поєднання науки з вищою професійною і післявузівською освітою Створення стійкої системи навчання кадрів інноваційного типу Заняття лідируючих позицій по пріоритетних напрямах національної науки Удосконалення системи післявузівської освіти Орієнтація на безперервну освіту Максимальна відкритість та інтеграція науки у світове наукове співтовариство Розвиток дослідницьких університетів Підтримка діяльності неінституалізованих джерел новизни Інноваційна ультраструктура Освіта Фундаментальні дослідження Наука Підготовка спеціалістів (вища професійна освіта) Прикладні дослідження Підготовка кадрів вищої кваліфікації (післявузівська освіта) Підвищення кваліфікації (додаткова освіта) Л. В. Олексенко 159 Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021 зміцнити науково-технічний потенціал. Підтверд- женням тому є наявність визнаних у світі наукових шкіл, зокрема у галузі математики та декаметрової радіоастрономії, фізіології та клітинної біології, теоретичної фізики і фізики низьких температур та ядерній фізиці, створення нових матеріалів, біотех- нологій, електрозварювання, а також у розробці уні- кальних технологій у галузях інформатики, телеко- мунікацій і зв’язку, авіаційній і ракетно-космічній. За окремими з цих наукових напрямів Україна і нині зберігає провідні позиції у світі. Історичний розвиток науки України протягом ХХ століття обумовив її структуризацію за окре- мими секторами, що вирішує наукові проблеми фундаментального і прикладного характеру. На- укові дослідження в Україні виконуються: – науковими установами Національної академії наук України (НАНУ) та інших державних галузе- вих академій – академічний сектор науки; – науковими і педагогічними навчальними за- кладами – освітній сектор науки; – науковими підрозділами відомств, підпри- ємств і організацій різних галузей народного госпо- дарства України – галузевий і заводський сектори науки. Завдання, що стоять перед кожним з цих секто- рів науки, різні. Так, якщо академічний сектор зай- мається фундаментальними і пошуковими дослід- женнями та, незначною мірою, розв’язанням прик- ладних проблем, то виробничий сектор виконує ви- нятково прикладні розробки (створення й впровад- ження конкретних технологій, систем, приладів тощо). Вузівський сектор науки здійснює і фунда- ментальні, і прикладні дослідження. Завдяки постій- ному поповненню наукових колективів молоддю розробки вищих навчальних закладів завжди забез- печені кадрами. Розгалужена мережа наукових організацій, що діє в Україні, охоплює широкий спектр галузей на- уки і техніки й спроможна за сприятливих умов за- безпечувати реалізацію науково-технічного про- гресу та інноваційної перебудови української еконо- міки [3, с. 207-208]. У 2019 р. наукові дослідження і розробки вико- нували 950 організації, 42,9% з яких відносилися до державного сектору економіки, 43,1% – підприєм- ницького, 14,0% – вищої освіти (табл. 2). Таблиця 2 Організації, які виконують наукові та науково-технічні роботи, за секторами діяльності [4, с. 12; 5, с. 15; 6, с. 15] Сектор Од. виміру 2005 р. 2010 р. 2015 р. 2016 р. 2017 р. 2018 р. 2019 р. Усього од. 1510 1303 978 972 963 950 950 % 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 в т.ч. державний сектор од. 501 514 433 453 441 457 408 % 33,2 39,4 44,3 46,6 45,8 48,1 42,9 підприємницький сектор од. 837 610 394 366 376 351 409 % 55,4 46,8 40,3 37,7 39,0 36,9 43,1 сектор вищої освіти од. 172 178 151 153 146 142 133 % 11,4 13,7 15,4 15,7 15,2 15,0 14,0 приватний неприбут- ковий сектор од. - 1 - - - - - % - 0,1 - - - - - Доцільність включення сектору вищої освіти в інноваційну ультраструктуру пов'язано з посилен- ням наукової та інноваційної функції вузів. Рефор- мування вузів на основі активізації в них інновацій- ної діяльності за допомогою формування відповід- ної ультраструктури – перспективний шлях, однак акцент необхідно також зробити на посилення дослідницького процесу, його початковій стадії. Якісна освіта та підготовка висококласних унікаль- них фахівців можлива лише на основі проведення фундаментальних досліджень, їх високої частки в структурі вузівської науки. У цьому випадку освіту можна розглядати як повноцінну ланку НІС поряд із наукою і виробництвом. Створення середовища для розширеного від- творення знань, збереження і активного викорис- тання створеного попередніми поколіннями заділу і традицій у галузі фундаментальної науки як основи для розвитку освіти і науки світового рівня є акту- альним завданням. Доцільність підвищення рівня вузівської науки на основі інтеграції освітніх і до- слідницьких організацій та створення науково- освітніх центрів не викликає сумніву. У 2016 р. найбільша кількість організацій, що здійснювали наукові дослідження і розробки, була підпорядкована Національній академії наук України (181). Міністерству освіти і науки України – 119, На- ціональній академії аграрних наук – 86, Міністер- ству аграрної політики та продовольства України – 51, Міністерству охорони здоров'я України – 35, На- ціональній академії медичних наук – 35, Міністер- ству економічного розвитку і торгівлі України – 34, Національній академії педагогічних наук – 12 орга- нізацій [5, с. 13]. Частка організацій, які виконували наукові та науково-технічні роботи в галузі природничих наук становила 38,3%, в галузі технічних наук – 38, сус- пільних – 11,6, гуманітарних – 5% [4, с. 11]. Л. В. Олексенко 160 Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021 Основними регіонами розміщення установ, які виконують наукові та науково-технічні роботи в 2019 р., є економічно розвинені регіони – м. Київ (399 організацій), Харківська (139), Львівська (69), Дніпропетровська (57), Одеська (51) області. У них зосереджується понад 79% загальної кількості на- уково-дослідних установ, діяльність яких стимулю- ється потребою в науковому продукті з боку круп- них промислових підприємств [6, с. 13]. Важливою складовою науково-технічного по- тенціалу є наукові кадри. Україна традиційно вважа- ється державою з вагомим науковим потенціалом, визнаними у світі науковими школами, розвиненою системою підготовки кадрів. Основними формами підготовки наукових і науково-педагогічних праців- ників вищої кваліфікації є аспірантура і докторан- тура. Підготовка кандидатів і докторів наук здійс- нюється вищими навчальними закладами третього і четвертого рівнів акредитації та науковими устано- вами. Переважна більшість закладів, що здійснюють підготовку аспірантів у 2016 р., перебували у сфері управління Міністерства освіти і науки – 32%, На- ціональної академії наук – 28, Національній академії медичних наук – 7, Національної академії аграрних наук – 6, Міністерства охорони здоров’я – 4%. Схожа ситуація спостерігається і зі сферою управ- ління докторантури: Міністерству освіти і науки – 44%, Національній академії наук України – 24, Мі- ністерству охорони здоров'я – 5, Національній ака- демії аграрних наук – 4% [5, с. 17]. В Україні в 2019 р. у наукових установах та за- кладах вищої освіти працювало 417 аспірантур та 253 докторантур, в яких навчалося 25245 аспірантів та 1113 докторантів. Чисельність аспірантів збіль- шилася на 10,6% порівняно з 2018 р., а докторантів зменшилося на 2,8% [7, с. 128]. У 2018 р. у вищих навчальних закладах працю- вало 51,3% (221) аспірантур та 64,4% (174) докто- рантур, у наукових установах, відповідно, 48,7% (210) та 35,6% (96). Найбільша кількість аспірантів навчається у галузі технічних, економічних, юри- дичних та педагогічних наук. Переважна більшість аспірантів та докторантів навчається за рахунок дер- жавного бюджету – 63,4 та 85,6% відповідно. Мож- ливість оплатити навчання за рахунок коштів юри- дичних та фізичних осіб знайшли у минулому році 8,4 тис. аспірантів та 165 докторанти. Очікуваним підсумком навчання в аспірантурі та докторантурі є захист дисертації. У 2018 р. пи- тома вага осіб, які захистили кандидатську дисерта- цію становила 23%, докторську – 24,1%. Розподіл аспірантур та докторантур за регіо- нами нерівномірний. Більшість з них зосереджені у м. Києві – відповідно 183 і 97, Харківській області – 59 і 40, Львівській – 32 і 21, Дніпропетровській – 28 і 16, Одеській – 22 і 16. В інших регіонах їх кількість обчислюється одиницями, хоча немає жодного ре- гіону, де були б відсутні аспірантура або докторан- тура. У м. Києві навчається 7828 аспірантів і 433 док- торантів, у Харківській області відповідно – 3018 і 133, Львівській – 1881 і 86, Одеській – 1529 і 56, Дніпропетровській – 1224 і 56. Вікова структура аспірантів та докторантів має суттєві відмінності. Переважна більшість аспірантів у 2018 р. (69%) має вік до 30 років (29% – до 25 ро- ків, 40% – 25-29 років), тоді як 73% докторантів ма- ють вік 35 років і старше [8, с. 15-25]. Офіційно затвердженим індикатором науково- технічного розвитку країн-членів ЄС є насиченість науковими кадрами, тобто кількість працівників, що виконують дослідження і розробки, в загальній чи- сельності зайнятих в економіці країни (у розрахунку на 1000 осіб). В Україні останнім часом спостеріга- ється тенденція до зменшення кількості виконавців наукових та науково-технічних робіт на 1000 осіб зайнятого населення. У 1990 р. в Україні було зосереджено 6,5% сві- тового науково-технічного потенціалу при чисель- ності населення близько 0,1% світової чисельності. З кожної 1000 зайнятих 11 осіб працювали в на- уково-технічній сфері. У 2000 р. таке співвідно- шення становило вже 6 осіб на 1000 зайнятих, у 2005 р. – 5 осіб, а 2017 р. – 4,8 особи. Аналіз статис- тичних даних свідчить, що за роки незалежності Ук- раїни чисельність виконавців наукових та науково- технічних робіт скоротилася з 313 тис. осіб у 1990 р. до 92,4 тис. у 2009 р., тобто більше ніж втричі. З року в рік за межі України емігрує в середньому близько 50 тис. дипломованих фахівців, що займа- ються інноваційною діяльністю. Зменшення високо- кваліфікованих наукових кадрів відповідно змен- шує можливості виробляти нові знання. У той же час у розвинутих країнах кількість наукових праців- ників збільшується в середньому на 2,5-3% щорічно, так у Фінляндії їх чисельність на 1000 зайнятих ста- новить 32,7%, у Данії – 31,6, Ісландії – 29,6% [9, с. 85]. Останніми роками спостерігається зменшення чисельності працівників у науковій сфері, причому більш інтенсивно відбувається скорочення праців- ників, безпосередньо зайнятих НДДКР. Загальна чисельність працівників організацій, які виконували наукові та науково-технічні роботи в 2019 р. становила 79,2 тис. осіб, з яких 64,5% – до- слідники, 9,4% – техніки, 26,1% – допоміжній пер- сонал (табл. 3). Тенденція скорочення кількості працівників за- йнятих науковими дослідженнями і розробками ви- кликає певну тривогу: за період з 2010 по 2019 р. чи- сельність працівників, зайнятих науковими дослід- женнями і розробками знизилася в 2,3 раза, а до- слідників – в 2,6 раза. У 2019 р. частка виконавців ДіР (дослідників, техніків і допоміжного персоналу) у загальній кіль- кості зайнятого населення України становила 0,48% Л. В. Олексенко 161 Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021 Таблиця 3 Чисельність працівників, задіяних у виконанні наукових досліджень і розробок, за секторами діяльності [5, с. 36; 6, с. 39] Роки Працівники основної діяльності, осіб з них дослідники техніки допоміжний персонал осіб % осіб % осіб % Усього 2010 р. 182484 133744 73,3 20113 11,0 28627 15,7 2015 р. 122504 90249 73,7 11178 9,1 21077 17,2 2016 р. 97912 63694 65,1 10000 10,2 24218 24,7 2017 р. 94274 59392 63,0 9144 9,7 25738 27,3 2018 р. 88128 57630 65.4 8553 9,7 21945 24,9 2019 р. 79262 51121 64,5 7470 9,4 20671 26,1 в т.ч. державний сектор 2010 р. 57055 41372 72,5 6751 11,8 8932 15,7 2015 р. 45835 34318 74,9 4498 9,8 7019 15,3 2016 р. 41662 30192 72,5 3905 9,4 7565 18,1 2017 р. 39701 29042 73,2 3589 9,0 7070 17,8 2018 р. 39553 29021 73,4 3410 8,6 7122 18,0 2019 р. 35274 25726 72.9 3082 8,8 6466 18,3 підприємницький сектор 2010 р. 57831 30736 53,2 9570 16,5 17525 30,3 2015 р. 36999 18985 51,3 5575 15,1 12439 33,6 2016 р. 35533 15673 44,1 4961 14,0 14899 41,9 2017 р. 36849 15203 41,3 4532 12,3 17114 46,4 2018 р. 32329 14568 45,0 4316 13,4 13445 41,6 2019 р. 30179 13614 45,1 3781 12,5 12784 42,4 сектор вищої освіти 2010 р. 67588 61627 91,2 3792 5,6 2169 3,2 2015 р. 39670 36946 93,1 1105 2,8 1619 4,1 2016 р. 20717 17829 86,0 1134 5,5 1754 8,5 2017 р. 17724 15147 85,4 1023 5,8 1554 8,8 2018 р. 16246 14041 86,4 827 5,1 1378 8,5 2019 р. 13809 11781 85,3 607 4,4 1421 10,3 приватний неприбутковий сектор 2010 р. 10 9 90,0 - - 1 10,0 2015 р. - - - - - - - 2016 р. - - - - - - - 2017 р. - - - - - - - 2018 р. - - - - - - - 2019 р. - - - - - - - (у 2018 р. – 0,54%), у тому числі дослідників – 0,31% (у 2018 р. – 0,35%). За даними Євростату, у 2017 р. найвищою ця частка була в Ісландії (3,39 і 2,07%), Данії (3,37 і 2,30%), Норвегії (3,33 і 2,27%) та Фін- ляндії (3,02 і 2,25%); найнижчою – у Румунії (0,54 і 0,33%), Північній Македонії (0,55 і 0,46%), Сербії (0,86 і 0,61%), Кіпрі (0,90 і 0,64%), Туреччині (0,97 і 0,77%) [6, с. 9]. Фахівці, що виконують наукові та науково-тех- нічні роботи, зосереджені переважно в науково-до- слідних організаціях, тоді як у конструкторських ор- ганізаціях, на дослідних заводах, у проєктних і про- єктно-пошукових організаціях, вищих навчальних закладах та науково-дослідних і конструкторських підрозділах на промислових підприємствах працює незначна їх частина, яка до того ж скорочується най- вищими темпами. Такий розподіл наукових праців- ників високої кваліфікації не сприяє розробці та ефективному використанню інновацій у вироб- ництві та активізації інноваційної діяльності [3, с. 213]. Найбільша частка працівників задіяних у вико- нанні наукових досліджень і розробок в м. Києві (37021 осіб), Харківській (12550), Дніпропетров- ській (7934), Львівській (4155), Запорізькій (3892), Одеській (2274), Миколаївській (1483), Київській (1724) областях; найменша – у Тернопільській (135), Кіровоградській (161), Волинській (202), Луганській (214), Житомирській (305), Рівненській (312) та Хмельницькій (373) областях [6, с. 19]. Питома вага докторів та кандидатів наук серед виконавців наукових досліджень і розробок стано- вила 29,6%, серед дослідників – 45,6% (табл. 4). Протягом останніх років питома вага фахівців з науковими ступенями в чисельності виконавців на- укових досліджень і розробок залишається майже Л. В. Олексенко 162 Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021 Таблиця 4 Чисельність виконавців наукових та науково-технічних робіт за науковими ступенями за секторами діяльності [4, с. 39; 5, с. 39; 6, с. 39; 8, с. 44; 10, с. 40; 11, с. 39] Роки Всього У тому числі державний сектор підприємницький сектор сектор вищої освіти приватний непри- бутковий сектор Фахівці, що виконують наукові та науково-технічні роботи 2005 105512 44974 50986 9552 - 2010 89564 42949 37568 9045 - 2015 82921 41425 35191 6305 - 2016 97912 41662 35533 20717 - 2017 94274 36849 39701 17724 - 2018 88128 39533 32329 16246 - 2019 79262 35274 30179 13809 - З них мають науковий ступінь: 1. Доктора наук 2005 4180 3519 320 341 - 2010 4478 3621 429 428 - 2015 4124 3615 134 375 - 2016 7090 4159 226 2706 - 2017 6942 243 4144 2555 - 2018 7043 4256 228 2559 - 2019 6526 3984 242 2300 - 2. Кандидата наук 2005 16983 12017 2669 2297 - 2010 16944 11993 2321 2628 - 2015 13904 10919 972 2013 - 2016 20208 11156 1086 7966 - 2017 19219 1160 11156 6903 - 2018 18806 11246 1073 6487 - 2019 16929 10251 1107 5571 - незмінною і в середньому становить 37,6%. При цьому їхня чисельність збільшилася порівняно з 2015 р. на 30% і складала 23,4 тис. осіб (6,5 тис. докторів і 16,9 тис. кандидатів наук). Найвищий рівень концентрації спеціалістів з науковими ступенями спостерігається у більш еко- номічно розвинених регіонах, де зосереджена знач- на кількість наукових організацій та вищих навчаль- них закладів. Так, у м. Києві працює 53,1% загальної кількості докторів і кандидатів наук, у Харківській області – 15,2, Львівській – 8,4, Дніпропетровській – 5,3, Одеській – 3,4, Запорізькій – 1,3, Полтавській – 1,2, Київській – 1,8. Загалом в цих семи регіонах працює понад 89% фахівців, які мають науковий ступінь доктора чи кандидата наук [6, с. 19]. Проте кадрова проблема залишається однією з найбільш гострих проблем науки. Незважаючи на те, що в останні роки намітилася позитивна тенден- ція у віковій структурі дослідників, питома вага до- слідників пенсійного і передпенсійного віку у 2019 р. становила 40,7%. Саме до цієї вікової групи входить 72,1% докторів наук і 34,9% кандидатів наук (табл. 5). Таблиця 5 Розподіл дослідників, дослідників-докторів наук та дослідників-кандидатів наук за віком [4, с. 45, 49, 53; 5, с. 48, 50, 52; 6, с. 28, 30, 32; 8, с. 38, 40, 42; 10, с. 48-49, 52-53, 56-57; 11, с. 48, 50, 52; 12, с. 46-47, 58-59, 70-71] Роки Од. виміру До 29 років 30-39 років 40-49 років 50-59 років 60 років і більше 1 2 3 4 5 6 7 Дослідники 2005 осіб 12916 12795 17184 26466 15885 % 15,2 15,0 20,2 31,0 18,6 2010 осіб 11938 13391 11729 17801 18554 % 16,3 18,2 16,0 24,2 25,3 2015 осіб 7577 12196 8691 11157 14214 % 14,1 22,7 16,1 20,7 26,4 2016 осіб 8294 15351 11152 12409 16488 % 13,0 24,1 17,5 19,5 25,9 Л. В. Олексенко 163 Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021 Закінчення табл. 5 1 2 3 4 5 6 7 2017 осіб 6868 14267 10863 11377 16017 % 11,6 24,0 18,3 19,1 27,0 2018 осіб 5823 13492 10930 10944 16441 % 10,1 23,4 19,0 19,0 28,5 2019 осіб 4537 11800 9973 9245 15569 % 8,9 23,1 19,5 18,1 30,4 Дослідники-доктори наук 2005 осіб 1 48 395 1326 2406 % - 1,1 9,5 31,8 57,6 2010 осіб 2 81 422 1094 2808 % 0,1 1,8 9,6 24,8 63,7 2015 осіб 1 108 413 991 2607 % - 2,6 10,0 24,1 63,3 2016 осіб 4 300 936 1821 4010 % 0,1 4,2 13,2 25,8 56,7 2017 осіб 2 286 924 1667 4046 % 0,0 4,1 13,4 24,1 58,4 2018 осіб - 337 1361 1586 4086 % - 4,6 18,5 21,5 55,4 2019 осіб 3 290 968 1345 3903 % 0,0 4,4 14,9 20,7 60,0 Дослідники-кандидати наук 2005 осіб 635 2489 3713 5325 4756 % 3,8 14,7 21,9 31,5 28,1 2010 осіб 814 3644 3035 4083 5347 % 4,8 21,6 17,9 24,1 31,6 2015 осіб 648 3763 2899 2892 3611 % 4,7 27,2 21,0 20,9 26,2 2016 осіб 1131 5884 4630 3855 4585 % 5,6 29,3 23,1 19,2 22,8 2017 осіб 875 5600 4519 3572 4528 % 4,6 29,3 23,7 18,7 23,7 2018 осіб 693 5353 4540 3519 4595 % 3,7 28,6 24,3 18,8 24,6 2019 осіб 652 4725 4159 2997 4271 % 3,9 28,1 24,8 17,8 25,4 Якщо в Україні не будуть створюватися необ- хідні умови для наукової праці, не відновлювати- муться наукові та науково-технічні кадри, то буде і далі продовжуватися втрата інтелектуального по- тенціалу. Не можна не враховувати, що вчені, які активно працюють, з різних причин залишають свою сферу діяльності. З «витоком мізків» втрачаються можли- вості накопичення знань. Важко розраховувати на успішний розвиток національної інноваційної сис- теми без цілеспрямованої підготовки молодих ква- ліфікованих фахівців, здатних займатися подаль- шими дослідженнями і розробками на належному рівні на батьківщині. Наявність високоосвічених фа- хівців і менеджерів інноваційного типу є однією з основних чинників інноваційного розвитку. Ситуація могла б бути пом’якшена припливом наукових кадрів з інших країн і, зокрема, із країн СНД. Однак державна політика в цій сфері не сприяє імміграції наукових кадрів із ближнього за- рубіжжя. Тому, при реформуванні міграційної полі- тики доцільно було б передбачити критерії та умови добору кваліфікованих кадрів із країн ближнього за- рубіжжя. Одночасно з удосконаленням міграційної полі- тики слід було б на локальному (відомчому) рівні переглянути діючі правила і норми прийому на ро- боту та в аспірантуру молоді з країн СНД. Зокрема, варто внести ряд нормативно-правових доповнень і виправлень (наприклад, щодо надання можливості на певних умовах одержувати стипендію з бюджет- них коштів). Нині такі питання регулюються пере- важно наказами та розпорядженнями відомств [3, с. 219]. Оцінюючи роль освіти в інноваційній ультра- структурі, слід зазначити, що освіта дійсно надає технічні знання і навички підприємцям та іншим за- цікавленим особам, пов'язаним з інноваційним про- цесом та економічним зростанням. Розвиток високо- технологічного сектору економіки не можливий без високоосвічених фахівців. Важливою стороною перетворення науки в без- посередню продуктивну силу є створення і зміц- нення постійних каналів для практичного викорис- Л. В. Олексенко 164 Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021 тання наукових знань. Очевидно, що ті ж самі тех- нології не можуть виникнути нізвідки більше окрім як з універсальних знань фундаментальної науки. Тому в усьому цивілізованому світі витрати на науку досить високі, висока і оплата дослідни- ків, однак це, на жаль, не відноситься до нашої кра- їни. Україна значно відстає від розвинених країн світу за часткою витрат на дослідження і розробки у ВВП. Питома вага загального обсягу витрат на до- слідження і розробки у ВВП у 2019 р. становила 0,43%, у тому числі за рахунок коштів державного бюджету – 0,17%. За даними 2018 р., частка обсягу витрат на ДіР у ВВП країн ЄС-28 у середньому ста- новила 2,12%. Більшою за середню вона була у Шве- ції – 3,32%, Австрії – 3,17, Данії – 3,03, Німеччині – 3,13, Фінляндії – 2,75, Бельгії – 2,76, Франції – 2,02%; меншою – у Північній Македонії, Румунії, Мальті та Кіпрі (від 0,36 до 0,57%) [6, с. 10-11]. У 2019 р. загальний обсяг витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт власними си- лами наукових організацій становив 19901,4 млн грн (табл. 6), у тому числі витрати на оплату праці – 8758,3 млн грн, інші поточні витрати – 7571,6, капі- тальні витрати – 924,6 млн грн, з них витрати на придбання устаткування – 513,0 млн грн. Таблиця 6 Витрати на виконання наукових та науково-технічних робіт за видами та секторами діяльності, тис. грн [4, с. 90; 5, с. 65; 6, с. 66; 8, с. 59; 11, с. 65] Усього Внутрішні витрати Витрати на до- слідження і розробки, ви- конані спів- виконавцями внутрішні поточні витрати Капітальні вкладення витрати на оплату праці інші поточні витрати 2010 р. Усього 9794055,0 4606069,8 2454793,3 170334,2 798161,1 Державний сектор 3349137,6 1993886,4 938594,3 53008,9 74703,7 Підприємницький сектор 5871140,9 2244804,9 1363073,7 105614,1 714955,2 Сектор вищої освіти 573232,3 367252,5 153035,9 11711,2 8178,1 Приватний неприбутковий сектор 544,2 126,0 89,4 - 324,1 2015 р. Усього 13161362,6 5483031,2 2929997,8 340810,1 936495,1 Державний сектор 4050048,2 2437969,2 1112543,3 80548,1 54006,3 Підприємницький сектор 8452244,8 2627589,7 1634123,8 251609,6 876940,8 Сектор вищої освіти 659069,6 417472,3 183330,7 8652,4 5548,0 Приватний неприбутковий сектор - - - - - 2016 р. Усього 12661014,4 5751025,5 5203677,2 575994,8 1130316,9 Державний сектор 3695744,0 2379567,2 1218174,3 74477,9 23524,6 Підприємницький сектор 8233076,4 2853086,3 3796587,3 483308,2 1100094,6 Сектор вищої освіти 732194,0 518372,0 188915,6 18208,7 6697,7 Приватний неприбутковий сектор - - - - - 2017 р. Усього 15285797,7 7152897,1 5444585,8 781809,5 1906505,3 Державний сектор 4660799,3 3171582,4 1353977,8 89286,2 45952,9 Підприємницький сектор 9641580,9 3291807,5 3842430,6 654403,6 1852939,2 Сектор вищої освіти 983417,5 689507,2 248177,4 38119,7 7613,2 Приватний неприбутковий сектор - - - - - 2018 р. Усього 18634260,8 8553041,3 7456244,9 764438,3 1860536,3 Державний сектор 5902007,4 3913515,2 1731003,2 201286,9 56202,1 Підприємницький сектор 11606802,4 3879321,8 5436984,8 491449,4 1799046,4 Сектор вищої освіти 1125451,0 760204,3 288256,9 71702,0 5287,8 Приватний неприбутковий сектор - - - - - 2019 р. Усього 19901459,3 8758316,9 7571687,4 924625,4 2646829,6 Державний сектор 6037514,8 3993899,2 1711981,3 266566,7 65067,6 Підприємницький сектор 12793541,4 4049325,4 5595488,2 580620,5 2568107,3 Сектор вищої освіти 1070403,1 715092,3 264217,9 77438,2 13654,7 Приватний неприбутковий сектор - - - - - Середньомісячна заробітна плата виконавців досліджень і розробок в 2019 р. становила 11649 грн, що майже відповідає середньому рівню заробітної плати в економіці України (10497 грн) і значно вище, ніж в установах охорони здоров’я та надання соціальної допомоги (7020 грн) і закладах освіти Л. В. Олексенко 165 Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021 (8135 грн), але нижче рівня оплати праці у сфері ін- формації та телекомунікацій (17543 грн), фінансової та страхової діяльності (19132 грн) [7, с. 69]. У 2019 р. загальний обсяг фінансування науко- вих та науково-технічних робіт збільшився порів- няно з 2015 р. на 56,8% і склав 17254,6 млн грн (табл. 7). Таблиця 7 Джерела фінансування витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт [4, с. 65; 6, с. 44] Джерела фінансування 2010 р. 2015 р. 2016 р. 2017 р. 2018 р. 2019 р. млн грн % млн грн % млн грн % млн грн % млн грн % млн грн % Усього 8107,1 100,0 11001,9 100,0 11530,7 100,0 13379,2 100,0 16773,7 100,0 17254,6 100,0 в т.ч. кошти бюджету 3647,4 45,0 3992,2 36,3 3910,8 33,9 4896,3 36,5 6222,7 37,1 6724,7 39,0 з них державного бюджету 3603,3 44,4 3915,3 35,6 3700,9 32,1 4740,0 35,4 6020,9 35,9 6603,8 38,3 Власні кошти 795,6 9,8 2783,3 25,3 1146,0 9,9 1340,8 10,0 1610,0 9,6 1725,1 10,0 Кошти організацій дер- жавного сектору 264,9 3,3 281,6 2,6 361,5 3,1 718,6 5,4 1141,5 6,8 798,6 4,6 Кошти організацій під- приємницького сектору 1237,7 15,3 1713,4 15,6 3369,5 29,2 3007,7 22,5 3947,3 23,5 4035,6 23,4 Кошти організацій сек- тору вищої освіти 4,8 0,1 3,7 0,1 7,4 0,1 8,8 0,1 6,г7 - 3,7 - Кошти приватних неко- мерційних організацій 9,7 0,1 0,1 - 2,8 - 2,8 - 21,2 0,1 14,6 - Кошти іноземних джерел 2092,3 25,8 2077,6 18,9 2550,3 22,1 3262,8 24,4 3642,5 21,7 3856,1 22,3 Кошти інших джерел 54,7 0,7 150,0 1,4 182,3 1,6 141,1 1,1 181,3 1,1 95,9 0,6 У 2019 р. п’ята частина загального обсягу ви- трат була спрямована на виконання фундаменталь- них досліджень. Частка витрат на виконання прик- ладних досліджень становила 21,2%. На виконання науково-технічних розробок спрямовано 57,3% [6, с. 53]. Найбільша частина загального обсягу витрат була направлена в м. Київ (48,1%), Харківську (16,6%), Дніпропетровську (13,4%), Запорізьку (8,9%), Миколаївську (1,4%), Київську (2,4%), Львівську (2,7%), Одеську (2,0%) області, в решту регіонів України було спрямовано менше відсотка коштів [6, с. 45]. В умовах, що склалися зараз, науковий кадро- вий потенціал не може себе проявити достатньо повно, тому відтік наукових працівників в інші га- лузі економіки і за межі України постійно збільшу- ється. Оскільки обсяги фінансування наукових і на- уково-технічних робіт в даний час є мінімальними, вони не можуть забезпечити економічну ефектив- ність їх використання. В останні роки намітилася тенденція до змен- шення кількості виконаних наукових та науково- технічних робіт (табл. 8). В Україні 2019 р. було виконано 19,4 тис. на- укових та науково-технічних робіт. З них 1976 робіт спрямовані на створення нових видів виробів, майже половина з яких (46,1%) – нові види техніки. У кожній другій роботі зі створення нових видів техніки використовувалися винаходи. Крім того, 1047 наукових та науково-технічних робіт пов’язані зі створенням нових видів технологій. Таблиця 8 Кількість виконаних наукових та науково-технічних робіт, од. [13; 14, с. 27] Показники 2014 р. 2015 р. 2016 р. 2017 р. 2018 р. 2019 р. Створення нових видів виробів 496 636 417 495 712 1976 в т.ч. створення нових видів техніки 297 418 282 256 437 911 Створення нових видів технологій 1731 1062 880 751 760 1047 Створення нових видів матеріалів 490 436 457 561 468 847 Створення нових сортів рослин, порід тварин 212 334 222 155 207 200 Створення нових методів, теорій 3740 3689 4124 4001 3923 3075 Інші роботи 8698 4705 6325 10868 8372 12308 У 2019 р. за результатами науково-технічних робіт, виконаних за рахунок загального і спеціаль- ного фондів, видано усього 202,2 тис. друкованих робіт, що на 3,1% менше порівняно з 2018 р. Кіль- кість монографій зменшилась на 45,5%, кількість монографій, що видані за кордоном, – на 49,4%. Та- кож зменшилась (на 1,9%) кількість виданих під- ручників, навчальних посібників та статей у науко- вих фахових журналах, на 1,7% – кількість статей, що входять до міжнародних баз даних [14, с. 32]. Л. В. Олексенко 166 Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021 Наукова публікація як носій нових знань і най- більш ефективна форма розповсюдження основних результатів наукових досліджень і розробок в умо- вах глобалізації реалізує інтегруючу функцію, спри- яючи активному входженню національної науки у світовий науковий простір. Кількість публікацій країни відображає дослідницьку активність вітчиз- няних вчених, статистика цитування – якість до- сліджень. За кількістю цитованих публікацій визна- чають вагомість результатів наукових досліджень, їхню цінність для світової науки. Результати аналізу цитованих робіт дають можливість виявляти перс- пективні напрями наукових досліджень як вітчизня- них, так і світових. Аналіз тематичних напрямів публікацій дає змогу оцінити рівень розвитку певної галузі знання. Найбільш визнаними у світі науко- метричними базами даних (БД) вважаються Web of Science (WoS) компанії Clarivate Analytics та Scopus видавництва Elsevier. Кількість українських публікацій у БД WoS у 2019 р зросла у 2 рази порівняно з 2010 р. Анало- гічна тенденція в публікаційній активності за період 2009-2019 рр. спостерігається і за результатами ана- лізу БД Scopus, яка містить 31554996 публікацій. За цей період кількість публікацій зросла у 1,4 раза (у 2009 р. у БД Scopus було 2343326 публікацій, у 2019 р. – 3327620 публікацій). Лідерство за кіль- кістю публікацій у наукових журналах упродовж 2009-2019 рр. належить США. Україна посідає 43 місце. Кількість українських публікацій з 2009 р. збільшилася більш ніж у два рази [14, с. 85-87]. Завдяки процесу глобалізації, що впливає, в тому числі на наукову сферу, інформація, що стосу- ється результатів наукових досліджень, має бути до- ступна українським науковцям. У травні 2019 р. завдяки МОН усі українські державні чи комунальні заклади вищої освіти та наукові установи отримали можливість доступу до визнаних міжнародних баз даних Scopus та Web of Science за кошти бюджету. Станом на жовтень 2019 р. відповідний доступ отри- мали вже 394 українські комунальні заклади вищої освіти та наукові установи [15, с. 135]. Показник цитування використовують для оці- нювання наукового впливу публікацій дослідника чи країни в цілому. Він свідчить про актуальність і важливість проведених досліджень та про ви- знання їх результатів науковим співтовариством. Аналіз показника цитування українських публікацій (за всіма напрямами наукових досліджень) у відсот- ковому співвідношенні (за даними БД Scopus, аналі- тично обробленими порталом SCImago Journal & Country Rank) свідчить про тенденцію до значного зменшення цитованих робіт українських учених, особливо це стосується 2019 р., коли частка таких публікацій становила лише 17,7% (2018 р. – 47,5%; 2017 р. – 60,2%). За індексом Хірша (Н index), Укра- їна значно відстає від розвинених країн світу. Частка публікацій у співавторстві із зарубіж- ними ученими характеризує відкритість науки тієї чи іншої країни, мобільність вчених, їх міжнародні наукові зв’язки. Зростання кількості таких публіка- цій обумовлено, насамперед, активними інтеграцій- ними процесами, що відбуваються у науці в епоху глобалізації. Як свідчить аналіз даних БД Scopus, за 1996-2019 рр. частка спільних публікацій україн- ських учених із зарубіжними партнерами зросла на 14,48 в.п. Найбільше публікацій українські вчені мали з колегами із таких країн, як Польща, Велика Британія, Швейцарія. Найбільш плідною міжна- родна співпраця українських авторів була за такими напрямами, як «Машинобудування», «Фізика та астрономія», «Комп'ютерні науки» та «Матеріало- знавство» [6, с. 88-91]. Показником, який свідчить про наявність зв’яз- ків між наукою і бізнесом, є кількість державно-при- ватних спільних публікацій у розрахунку на млн на- селення (Public-private co-publications per million population). Цей показник фіксує державно-приватні зв’язки та активну співпрацю між дослідниками біз- нес-сектору і державного сектору, які ведуть до ака- демічних публікацій. Україна також значно відстає від ЄС за цим показником. Якщо у середньому по ЄС він складає 81,7 публікацій на млн населення, то в Україні він у 14 разів менше [16, с. 65]. Упродовж 2019 р. було подано 9019 заявок на винаходи, у тому числі 7412 – за рахунок загального фонду. Частка заявок на видачу охоронних доку- ментів в Україні значно перевищує кількість заявок поданих за кордоном. У 2019 р. усього видано 6743 охоронних документів, з них 6718 в Україні і 25 за кордоном. Протягом останніх років найбільшу кіль- кість охоронних документів за результатами ДіР, виконаних за рахунок загального фонду, серед го- ловних розпорядників отримали заклади вищої осві- ти та наукові установи МОН: так, їх частка у загаль- ній кількості отриманих у 2019 р. охоронних доку- ментів становила 62,6% (2018 р. – 66,3%) [14, с. 34]. За роки реформ науковий фактор був фактично виключений з числа стратегічних державних пріо- ритетів. Проблеми збереження і розвитку національ- ної науки, що забезпечує технологічне відновлення виробництва, випуск конкурентоспроможної про- дукції і, в кінцевому рахунку, соціально-економіч- ний розвиток України, були відсунуті на другий план. Акценти українських реформ стосувалися пе- реважно зміни відносин власності та фінансової сфери. Це спричинило скорочення вітчизняного на- укового потенціалу, стан якого не відповідає інтере- сам України, її місцю у світовому науковому співто- варистві. Істотну роль у цьому зіграли і прорахунки в стратегії реформування науки. У результаті наука була значною мірою виключена з процесу реформу- вання економіки. Вона не забезпечувала послідов- ного створення наукового «заділу», вкрай необхід- ного для активізації факторів економічного і соціа- льного прогресу подолання відставання України від розвинених країн. Такий стан, а також реальні про- цеси, що проходять у вітчизняній науковій сфері, Л. В. Олексенко 167 Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021 вступають у протиріччя з практикою світового спів- товариства [3, с. 229-230]. Ефективне функціонування елементів іннова- ційної ультраструктури залежить, крім матеріально- фінансового забезпечення, також від чисельності, складу, мотивації і творчої активності сформова- ного наукового співтовариства, можливостей його відтворення. Висновки. Таким чином, для розширеного від- творення знань світового рівня, що сприяє техноло- гічному, економічному, соціальному та духовному розвитку України; розвитку і передачі з покоління в покоління інтелектуального та культурного потен- ціалу нації, збереженню на цій основі статусу Укра- їни як світової наукової держави необхідна розви- нена інноваційна ультраструктура. Для цього необ- хідно: – створення і підтримка національної бази знань; – створення і розвиток стійкої структури ви- робництва знань: зв'язок і координація розвитку всіх сегментів держсектору науки; – створення стійкої системи навчання кадрів інноваційного типу; – удосконалення системи післявузівської осві- ти; – орієнтація на безперервну освіту; – заняття лідируючих позицій по пріоритетних напрямах національної науки. Наявність розвиненої інноваційної ультра- структури є необхідною умовою у вирішенні склад- них соціально-економічних проблем, що сприяє створенню повноцінного механізму трансформації знань в технології. Література 1. Агабабьян Э. М. Экономические основы воспроизводства нематериальных благ при социализме. Москва: Наука, 2003. 185 с. 2. Золотов А. В., Попов М. В. Философия производительного труда: монография. Н. Новгород: Изд-во НМГУ, 2006. 160 с. 3. Онікієнко В. В., Ємельяненко Л. М., Терон І. В. Інноваційна парадигма соціально-економічного розвитку України: монографія. Киъв: РВПС НАН України, 2006. 480 с. 4. Наукова та інноваційна діяльність в Україні 2015: статистичний збірник. Київ, 2016. 257 с. 5. Наукова та інноваційна діяльність в Україні 2016: статистичний збірник. Київ, 2017. 141 с. 6. Наукова та інноваційна діяльність в Україні 2019: статистичний збірник. Київ, 2020. 100 с. 7. Статистичний щорічник України 2019. Київ, 2020. 465 с. 8. Наукова та інноваційна діяльність в Україні 2018: статистичний збірник. Київ, 2019. 108 с. 9. Кендюхов О. В., Болгов В. Є., Тарапата С. О. Дослідження тенденцій інноваційного розвитку економіки України. Вісник економічної науки України. 2019. №2. С. 82-87. DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2019.2(37).82-87. 10. Наукова та інноваційна діяльність в Україні 2010: статистичний збірник. Київ, 2011. 282 с. 11. Наукова та інноваційна діяльність в Україні 2017: статистичний збірник. Київ, 2018. 178 с. 12. Наукова та інноваційна діяльність в Україні 2006: статистичний збірник. Київ, 2007. 351 с. 13. Стан розвитку науки і техніки, результати наукової і науково-технічної діяльності за 2018 рік: аналітична довідка. Київ, 2019. 117 с. 14. Наукова та науково-технічна діяльність в Україні у 2019 р.: науково-аналітична доповідь. Київ, 2020. 109 с. 15. Пушак В. Я., Горбаль Н. І. Інновації як чинник підвищення конкурентоспроможності України. Вісник економічної науки України. 2020. №1. С. 131-137. DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2020.1(38).131-137. 16. Підоричева І. Ю. Інституційне забезпечення розширення функціоналу регіональних наукових центрів НАН України та МОН України у контексті смарт-спеціалізації (на прикладі Придніпровського економічного району). Вісник економічної науки України. 2020. №2. С. 63-74. DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2019.2(37).63-74. References 1. Agabab'yan, E. M. (2003). Ekonomicheskiye osnovy vosproizvodstva nematerial'nykh blag pri sotsializme [The economic foundations of the reproduction of intangible goods under socialism]. Moscow, Nauka. 185 р. [in Russian]. 2. Zolotov, A. V., Popov, M. V. (2006). Filosofiya proizvoditel'nogo truda [Philosophy of Productive Labor]. N. Novhorod, Publishing house of NMGU. 160 р. [in Russian]. 3. Onikiienko, V. V., Yemelianenko, L. M., Teron, I. V. (2006). Innovatsiina paradyhma sotsialno-ekonomichnoho rozvytku Ukrainy [Innovative paradigm of socio-economic development of Ukraine]. Kyiv, RVPS NAS of Ukraine. 480 р. [in Ukrainian]. 4. Naukova ta innovatsiina diialnist v Ukraini 2015 [Scientific and innovative activity in Ukraine 2015]. (2016). Kyiv. 257 р. [in Ukrainian]. 5. Naukova ta innovatsiina diialnist v Ukraini 2016 [Scientific and innovative activity in Ukraine 2016]. (2017). Kyiv. 141 р. [in Ukrainian]. 6. Naukova ta innovatsiina diialnist v Ukraini 2019 [Scientific and innovative activity in Ukraine 2019]. (2020). Kyiv. 100 р. [in Ukrainian]. 7. Statystychnyi shchorichnyk Ukrainy 2019 [Statistical Yearbook of Ukraine 2019]. (2020). Kyiv. 465 р. [in Ukrainian]. 8. Naukova ta innovatsiina diialnist v Ukraini 2018 [Scientific and innovative activity in Ukraine 2018]. (2019). Kyiv. 108 р. [in Ukrainian] 9. Kendyukhov, O. V., Bolhov, V. Ye., Tarapata, S. O. (2019). Doslidzhennia tendentsii innovatsiinoho rozvytku ekonomiky Ukrainy [Research of innovation development trends of Ukraine economy]. Visnyk ekonomichnoi nauky Ukrainy, 2 (37), рр. 82-87. DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2019.2(37).82-87 [in Ukrainian]. 10. Naukova ta innovatsiina diialnist v Ukraini 2010 [Scientific and innovative activity in Ukraine 2010]. (2011). Kyiv. 282 р. [in Ukrainian]. Л. В. Олексенко 168 Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021 11. Naukova ta innovatsiina diialnist v Ukraini 2017 [Scientific and innovative activity in Ukraine 2017]. (2018). Kyiv. 178 р. [in Ukrainian]. 12. Naukova ta innovatsiina diialnist v Ukraini 2006 [Scientific and innovative activity in Ukraine 2006]. (2007). Kyiv. 351 р. [in Ukrainian]. 13. Stan rozvytku nauky i tekhniky, rezultaty naukovoi i naukovo-tekhnichnoi diialnosti za 2018 rik [The state of development of science and technology, the results of scientific and technical activities in 2018]. (2019). Kyiv. 117 р. [in Ukrainian]. 14. Naukova ta naukovo-tekhnichna diialnist v Ukraini u 2019 r. [Scientific and scientific-technical activity in Ukraine in 2019]. (2020). Kyiv. 109 р. [in Ukrainian]. 15. Pushak, V. Ya., Horbal, N. I. (2020). Innovatsii iak chynnyk pidvyschennia konkurentospromozhnosti Ukrainy [Innovations as a factor increasing the competitiveness of Ukraine]. Visnyk ekonomichnoi nauky Ukrainy, 1 (38), рр. 131-137. DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2020.1(38).131-137 [in Ukrainian]. 16. Pidorycheva, I.Yu. (2020). Instytutsiine zabezpechennia rozshyrennia funktsionalu rehionalnykh naukovykh tsentriv NAN Ukrainy ta MON Ukrainy u konteks-ti smart-spetsializatsii (na prykladi Prydniprovskoho ekonomichnoho raionu) [Institutional Safe- guarding of Functional Expanding of Regional Scientific Centers of NAS of Ukraine and MES of Ukraine in the Context of Smart Specialisation (on the Example of the Prydniprovskyi Economic Area)]. Visnyk ekonomichnoi nauky Ukrainy, 2 (39), рр. 63-74. DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2019.2(37).63-74 [in Ukrainian]. Олексенко Л. В. Інноваційна ультраструктура як необхідний компонент національної інноваційної системи У статті здійснено аналіз інноваційної ультраструктури національної інноваційної системи та визначено її види та скла- дові. Розглянуто умови розвитку ефективної інноваційної ультраструктури. Проаналізовано організації, які виконують на- укові та науково-технічні роботи, за секторами діяльності. Здійснено аналіз чисельності працівників, задіяних у виконанні наукових досліджень і розробок, за секторами діяльності, науковими ступенями та віком. Приділена увага аналізу закладів, що здійснюють підготовку наукових кадрів. Досліджено витрати на виконання наукових та науково-технічних робіт за видами та секторами діяльності, а також джерела їх фінансування. З’ясовано результати виконання наукових та науково-технічних робіт, зокрема кількість створених нових видів виробів, техніки, технологій, матеріалів, сортів рослин, порід тварин та мето- дів і теорій. Запропоновано подальші напрями дослідження цієї теми. Ключові слова: інноваційна ультраструктура, національна інноваційна система, наукова організація, наукові кадри, ви- трати, фінансування, наукові та науково-технічні роботи. Oleksenko L. Innovative Ultrastructure as a Necessary Component of the National Innovation System The article analyzes the innovative ultrastructure of the national innovation system and identifies its types and components. The conditions for the development of an effective innovative ultrastructure are considered. The organizations that perform scientific and scientific-technical work by sectors of activity are analyzed. The analysis of the number of employees involved in the implementation of research and development, by sectors of activity, academic degrees and age. Attention is paid to the analysis of institutions that train scientific personnel. The costs of performing scientific and scientific-technical works by types and sectors of activity, as well as the sources of their financing are studied. The results of scientific and scientific-technical work are clarified, in particular, the number of created new types of products, equipment, technologies, materials, plant varieties, animal breeds and methods and theories. Further directions of research of this theme are offered. Keywords: innovative ultrastructure, national innovation system, scientific organization, scientific staff, costs, financing, scien- tific and scientific-technical works. Олексенко Л. В. Инновационная ультраструктура как необходимый компонент национальной инновационной системы В статье проведен анализ инновационной ультраструктуры национальной инновационной системы и определены ее виды и составляющие. Рассмотрены условия развития эффективной инновационной ультраструктуры. Проанализированы ор- ганизации, выполняющие научные и научно-технические работы, по секторам деятельности. Осуществлен анализ численно- сти работников, задействованных в выполнении научных исследований и разработок, по секторам деятельности, научными степенями и возрасту. Уделено внимание анализу заведений, осуществляющих подготовку научных кадров. Исследованы затраты на выполнение научных и научно-технических работ по видам и секторам деятельности, а также источники их фи- нансирования. Выяснено результаты выполнения научных и научно-технических работ, в том числе количество созданных новых видов изделий, техники, технологий, материалов, сортов растений, пород животных, методов и теорий. Предложены дальнейшие направления исследования этой темы. Ключевые слова: инновационная ультраструктура, национальная инновационная система, научная организация, науч- ные кадры, расходы, финансирование, научные и научно-технические работы. Стаття надійшла до редакції 20.04.2021 Прийнято до друку 15.06.2021

Інноваційна ультраструктура як необхідний компонент національної інноваційної системи

Репозитарії

Схожі ресурси