Історія встановлення пам’ятника графу П.О. Румянцеву-Задунайському в Глухові
У статті висвітлюється історія пам’ятника генерал-губернатору Малоросії, графу П.О. Румянцеву-Задунайському, від його появи до знищення. На основі архівних документів досліджується процедура встановлення статуї Румянцева в м. Глухові. Публікується проєкт улаштування пам’ятника архітектора О. Гросс...
Збережено в:
| Дата: | 2021 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2021
|
| Назва видання: | Сіверщина в історії України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181306 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Історія встановлення пам’ятника графу П.О. Румянцеву-Задунайському в Глухові / Н.О. Мірошниченко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2021. — Вип. 14. — С. 209-214. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-181306 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1813062021-11-10T01:26:52Z Історія встановлення пам’ятника графу П.О. Румянцеву-Задунайському в Глухові Мірошниченко, Н.О. Нова історія У статті висвітлюється історія пам’ятника генерал-губернатору Малоросії, графу П.О. Румянцеву-Задунайському, від його появи до знищення. На основі архівних документів досліджується процедура встановлення статуї Румянцева в м. Глухові. Публікується проєкт улаштування пам’ятника архітектора О. Гросса. The article covers the history of the monument to the Governor-General of the Little Russian Board, Earl P.O. Rumiantsev-Zadunaiskyi from his appearance to destruction. Based on archival documents, the procedure for establishing the statue of Rumiantsev in Hlukhiv is being investigated. The project of the monument of architect O. Gross is published. 2021 Article Історія встановлення пам’ятника графу П.О. Румянцеву-Задунайському в Глухові / Н.О. Мірошниченко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2021. — Вип. 14. — С. 209-214. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181306 725.94(477.52–21Глухів) uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нова історія Нова історія |
| spellingShingle |
Нова історія Нова історія Мірошниченко, Н.О. Історія встановлення пам’ятника графу П.О. Румянцеву-Задунайському в Глухові Сіверщина в історії України |
| description |
У статті висвітлюється історія пам’ятника генерал-губернатору Малоросії, графу П.О. Румянцеву-Задунайському, від його
появи до знищення. На основі архівних документів досліджується
процедура встановлення статуї Румянцева в м. Глухові. Публікується проєкт улаштування пам’ятника архітектора О. Гросса. |
| format |
Article |
| author |
Мірошниченко, Н.О. |
| author_facet |
Мірошниченко, Н.О. |
| author_sort |
Мірошниченко, Н.О. |
| title |
Історія встановлення пам’ятника графу П.О. Румянцеву-Задунайському в Глухові |
| title_short |
Історія встановлення пам’ятника графу П.О. Румянцеву-Задунайському в Глухові |
| title_full |
Історія встановлення пам’ятника графу П.О. Румянцеву-Задунайському в Глухові |
| title_fullStr |
Історія встановлення пам’ятника графу П.О. Румянцеву-Задунайському в Глухові |
| title_full_unstemmed |
Історія встановлення пам’ятника графу П.О. Румянцеву-Задунайському в Глухові |
| title_sort |
історія встановлення пам’ятника графу п.о. румянцеву-задунайському в глухові |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2021 |
| topic_facet |
Нова історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181306 |
| citation_txt |
Історія встановлення пам’ятника графу П.О. Румянцеву-Задунайському в Глухові / Н.О. Мірошниченко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2021. — Вип. 14. — С. 209-214. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT mírošničenkono ístoríâvstanovlennâpamâtnikagrafuporumâncevuzadunajsʹkomuvgluhoví |
| first_indexed |
2025-07-15T22:13:58Z |
| last_indexed |
2025-07-15T22:13:58Z |
| _version_ |
1837752809870589952 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
209
УДК 725.94(477.52–21Глухів)
Н.О. Мірошниченко
ІСТОРІЯ ВСТАНОВЛЕННЯ
ПАМ’ЯТНИКА ГРАФУ П.О. РУМЯНЦЕВУ-
ЗАДУНАЙСЬКОМУ У ГЛУХОВІ
У статті висвітлюється історія пам’ятника генерал-губер-
натору Малоросії, графу П.О. Румянцеву-Задунайському, від його
появи до знищення. На основі архівних документів досліджується
процедура встановлення статуї Румянцева в м. Глухові. Публіку-
ється проєкт улаштування пам’ятника архітектора О. Гросса.
Ключові слова: П.О. Румянцев-Задунайський, П.В. Завадов-
ський, Ж.-Д. Рашет, С.П. Голіцин, Н. Терещенко, бронзова ста-
туя, пам’ятник, площа.
Авторство статуї П.О. Румянцева-Задунайського нале-
жить видатному скульптору французького походження
Жаку-Домініку Рашету. Він закінчив Королівську Акаде-
мію мистецтв у Копенгагені, працював у Франції та Ні-
меччині, обраний почесним членом берлінської Коро-
лівської Академії мистецтв. Більшу частину свого життя
Ж.-Д. Рашет творив у Росії (тут його називали Яковом
Івановичем), був призначений модельмейстером Ім-
ператорського фарфорового заводу, виконував робо-
ти в галузі монументально-декоративної і портретної
пластики, співпрацюючи з Дж. Кваренгі, Ч. Камероном,
А.Н. Вороніхіним. Ж.-Д. Рашет створив статую «Катери-
на II в образі богині Кібели», статуї «Юнона», «Юпітер»,
«Галатея» і дві парні групи «Наяда з тритоном» для ве-
ликого каскаду в Петергофі, багатофігурний надгробок
канцлера О.А. Безбородька, монументальні рельєфи для
фасадів та інтер’єру Казанського собору [1].
Наприкінці XIX ст. м. Глухову випала честь отримати
одне з творінь Жака-Домініка Рашета у свою власність –
статую П.О. Румянцева-Задунайського. Петро Олексан-
дрович був президентом Другої малоросійської колегії,
головнокомандувачем малоросійських козацьких полків,
запорозьких козаків та Української дивізії, генерал-гу-
бернатором Малоросії. Титул Задунайського П. Румян-
цев отримав від Катерини II після того, як у ході Росій-
сько-Турецької війни переправився з армією на правий
берег Дунаю та примусив великого візира до підписання
Кючук-Кайнарджийського миру в 1774 р. [2].
Під час війни 1768–1774 рр. у Румянцева-Задунай-
Іл. 1. План центральної частини м. Глухова (1866 р.)
Сіверщина в історії України, випуск 14, 2021
210
ського зав’язалася тісна дружба з Петром Васильовичем
Завадовським. Знайомство майбутніх бойових товари-
шів сталося, коли П. Завадовський поступив до канце-
лярії малоросійського генерал-губернатора. На службі
Петро Васильович проявив себе розумним та діловим
урядовцем, який швидко привернув увагу Румянцева. У
період Російсько-Турецької війни Румянцев призначив
Завадовського управителем секретної канцелярії у Ге-
неральній військовій канцелярії. За бойові заслуги Пе-
тро Васильович у 1773 р. отримав звання полковника.
У 1775 р. П. Румянцев-Задунайський запросив Зава-
довського у поїздку до Петербурга, де відбулося знайом-
ство молодого полковника з Катериною ІІ. Імператриця
прийшла у захват від Петра Завадовського. Вона зроби-
Іл. 2. План центральної частини м. Глухова (1866 р.).
Літерою А позначено місце для встановлення пам’ятника П.О. Румянцеву-Задунайському
ISSN 2218-4805
211
купкою статуї та доставкою її в Глухів, пише міському
голові Ніколі Терещенку: «В г. Смоленск продается ста-
туя бывшего Генерал-Губернатора Малороссии фельд-
маршала Графа Румянцева-Задунайского. В каком виде
изображает Фельдмаршала, об этом можно судить из
прилагаемой фотографической карточки. Дальнейшее
описание этой статуи следующее. Статуя бронзовая вы-
шеною в 3 аршина 1 вершок (~220 см); плита под нею
также бронзовая 18 вершков (~80 см). В квадрате тол-
щиною 3,5 вершка (~15,5 см), вес у статуи и плиты 85
пудов 11 фунтов» (~1 т 450 кг) [5, арк. 13]. Далі в листі
Сергій Павлович зазначив, що планує купити цю статую
та подарувати місту як центру адміністративної діяль-
ності генерала-фельдмаршала. Але попередньо просить
Н. Терещенка узгодити питання стосовно перевезення
скульптури, виготовлення для неї постаменту та обран-
ня місця для її встановлення. На це Глухівський місь-
кий голова відповів: «я всегда нахожу приятнейшим
удовольствием следовать исполнению благих намере-
ний Вашего Сиятельства, и с особою радостию устрой-
ство каменного пьедестала принимаю на себя».
Постамент було вирішено виготовити із надійного
та міцного жорнового каменю, який знаходився у ка-
меноломні Терещенка та Миклашевського. Узгоджува-
ти питання із доставкою статуї, а також на зустріч із її
продавцем та безпосередньо з Чернігівським губерна-
тором до Смоленська відправився купець Яків Петро-
вич Куксін. Результатом цієї поїздки стало придбання
бронзової фігури Румянцева-Задунайського за 1500 руб.
ла його своїм статс-секретарем, генерал-майором і фа-
воритом. За бойові заслуги в Російсько-Турецькій вій-
ні, завдяки клопотанням Румянцева, Петро Васильович
отримав від імператриці село Ляличі Суразького повіту
Чернігівської губернії (тепер Росія, Брянська область).
У Ляличах Завадовський збудував розкішний палацо-
во-парковий комплекс, над проєктом якого працювали
Дж. Кваренгі та М.О. Львов. Маєток складався з палацу
з галереями і флігелями, церкви св. Катерини і великого
регулярного парку. На честь своєї благодійниці Катери-
ни II, садибу в Ляличах П.В. Завадовский назвав Катери-
нодаром. Пізніше ця назва поширилася і на село [3; 4].
В парку знаходилася 12-колонна ротонда – «Храм
вдячності» зі статуєю Румянцева-Задунайського у цен-
трі в образі героя-переможця, одягненого в античне
військове вбрання, у підніжжя якого лежали турецькі
трофеї і нагороди. Бронзова скульптура була відлита в
1793 р. як знак подяки Петра Завадовського своєму то-
варишу, покровителю та доброчинцю.
Після смерті господаря Катеринодара в 1812 р., па-
лацово-парковий комплекс декілька разів змінював
власників і поступово занепадав. Певний час маєтком
володіла родина Енгельгардів, члени якої розпродали
багато цінних речей або перевезли в свої помістя. Так,
статуя П.О. Румянцева опинилася в смоленській садибі
Енгельгардів, а з часом була виставлена на продаж [3].
Скульптура Румянцева-Задунайського приверну-
ла увагу Чернігівського губернатора Сергія Павловича
Голіцина. В кінці 1865 р. С. Голіцин, зацікавлений по-
Іл. 3. Проєкт улаштування пам’ятника П.О. Румянцеву-Задунайському у Глухові архітектора О. Гросса
Сіверщина в історії України, випуск 14, 2021
212
сріблом, що пожалував С.П. Голіцин [5, арк. 17].
За недовгим часом скульптура вже знаходилася в
Глухові, але найбільш дискусійним виявилося затвер-
дження місця її встановлення.
У листопаді 1865 р. Глухівська міська громада ви-
значила: «место для постановки статуи избрать пло-
щадь против корпуса каменных лавок в виду базарной
площади, к которой с одной стороны примыкают при-
сутственные места, где в прежнее время располагался
каменный корпус управления Малороссии» [5, арк. 5]
(сучасна площа Рудченка, центральна частина).
На початку 1866 р. містяни змінили свою думку та
вирішили, що скульптура Румянцева-Задунайського
найкращим чином буде виглядати в іншому місці. Про
це йде мова в листі Ніколи Терещенка до Чернігівсько-
го губернатора: «Для постановки статуи имеется ввиду
два места. 1-е городская площадь возле Собора, где па-
мятник может быть поставлен между церковью Свято-
го Николая и Соборными лавками, на плане это место
означено под литерою В (сучасне місцезнаходження перо-
нів для посадки та висадки пасажирів біля автостанції –
Авт.). И 2-е городская площадь, где находятся железные
лавки. Место для статуи на этой площади предположи-
ли мы между домом Плешковой и каменными лавками,
так что бы она на сажень или два была удалена от Кие-
во-Московской улицы, на планах это место означено
под литерою А (сучасний сквер Т.Г. Шевченка, місцезна-
ходження тимчасової споруди для провадження підпри-
ємницької діяльності– Авт.). Последнему месту отдается
всеми полное преимущество, потому что здесь статуя
будет стоять не только на площади, но вместе с тем и
на главной большой улице между тем, как на Соборной
площади она уже не будет иметь такого удобства. План
города Глухова с указанием местности, где можно по-
ставить памятник при сем Вашему Сиятельству честь
имею представить» (рис. 1.) [5, арк. 17].
Здавалося б, місце для встановлення статуї обра-
не – йому віддали перевагу міська громада та міський
голова Глухова, але у Губернському правлінні затвер-
джують перший варіант, який був запропонований у
1865 р. Для реалізації цього розпорядження необхід-
но було розширити базарну площу шляхом знесен-
ня старих житлових будинків (рис. 2). Ця проблема не
знайшла свого вирішення в поставлені терміни. Стур-
бований цим і також, напевне, бажанням встановити
скульптуру на вподобаному місці, Нікола Терещенко
надсилає рапорт Чернігівському губернатору: «Озабо-
чиваясь скорейшею постановкою на приличном месте
статуи Генерал-Фельдмаршала Румянцева-Задунайс-
кого и приготовить для того все нужное, я, к сожале-
нию моему, не могу привести в исполнение поставку
ея согласно Высочайше утвержденному плану потому,
что два маломерные квартала предназначенные на том
же плане, вследствие просьб жителей города два раза в
приговорах их выраженных к сноске для расширения
базарной площади остаются до сих пор не снесенными
и когда последует разрешение неизвестно. Почему я с
согласия общества Граждан города предположил, к ско-
рейшему украшению города, поставить статую на том
самом месте, где это первоначально предполагалось, а
именно: по большой Киево-Московской дороге, между
корпусом каменных торговых лавок и каменным домом
Іл. 4. Загальний вигляд проєкту встановлення пам’ятника П.О. Румянцеву-Задунайському у Глухові (1866 р.)
ISSN 2218-4805
213
Президент Малороссийской коллегии / 1764–1789 / Non
solum armis (Не лише зброєю – девіз роду Румянцевих. –
Авт.). На правом фасаде: Родился в 1725 году / Умер 8
декабря 1796 / Похоронен в Киево-Печерской лавре.
На левом: Генеральная опись Малороссии 1767 года /
Битва при Кагуле 1770 года / Мир в Кучук-Кайнарджи
1774 года. На заднем фасаде: Статуя подарена г. Глухо-
ву Почетным Гражданином Князем Сергеем Павлови-
чем Голициным / Поставлена в 1866 году / Основание
под статую устроено на свой счет Глуховского городс-
кого головы Николы Артемьевича Терещенко, а решет-
ка установлена самыми жителями» [5, арк. 39].
По завершенні всіх підготовчих робіт статуя П.О. Ру-
мянцева-Задунайського була встановлена на подарова-
ному Ніколою Терещенко постаменті на центральній Ки-
єво-Московські вулиці. За день до відкриття пам’ятника
його мав оглянути Губернський архітектор на предмет
дотримання всіх технічних вимог. У звітному рапорті за-
значалося: «…имею честь донести, что постановка памят-
ника Графа Румянцева-Задунайского в г. Глухове освиде-
тельствована и постройка произведена прочно, согласно
проекту. Губернский архитектор Г. Федоров [5, арк. 54].
Тож, у 1866 р. розпочалася нова, глухівська, історія ста-
туї Румянцева-Задунайського. Площу, де стояв пам’ят-
ник, містяни назвали Румянцевською. Про це місце зали-
шив свої критичні спогади історик М.П. Василенко, який
навчався у Глухівській гімназії з 1875 до 1885. «Пройдя
от гимназии за угол на узкой длинной площади, всегда
довольно пустынной, вы видели небольшой памятник
П.А. Румянцеву-Задунайскому. Румянцев изображен в
римской тоге и в таком виде, что без прочтения надпи-
си его не узнаешь. Уже подлинно – «це лев, а не собака».
Он никогда не производил и не производит впечатле-
ния. Возле памятника всегда было пустынно, неуютно.
Позже, уже в XX ст., там был разбит сквер, сделавшийся
местом гулянья для глуховчан. В мое же время около па-
мятника не было ни одного деревца, и стоял он одино-
ко и уныло на пыльной площади» [11].
Статуя Румянцева-Задунайського простояла у Глухові
до 1919 р., коли представники нової влади вирішили, що
«ненавистные им тираны – капиталист-мироед Терещенко
и царский прислужник-милитарист Румянцев» не варті
того, щоб стояти в центрі міста і дивитися на них згори
вниз. Постановою президії Глухівського військово-рево-
люційного комітету від 3 лютого 1919 р. було вирішено:
«Памятник Терещенко и Румянцева снять немедленно,
дабы не позорить пролетариат перед революцией. А из
этого материала создать памятник Великим Вождям со-
циальной революции Германии, Товарищам Карлу Либк-
нехту и Розе Люксембург. Переименовать улицы города:
Киево-Московскую назвать улица Карла Либкнехта, Те-
рещенковскую – Розы Люксембург, Румянцевскую пло-
щадь – имени Володарского…» [12, арк. 89]. Таким чи-
ном, фігури П. Румянцева та Н. Терещенка, який свого
часу турбувався про встановлення пам’ятника прези-
бывшим купца Кальченка, против Преображенской цер-
кви, но не приводя это в исполнение сам собою, честь
имею покорнейше просить на то разрешения Вашего
Сиятельства причем долгом считаю присовокупить,
что за сносом построек с предназначенных к очище-
нию под площадь кварталов перенос статуи на то ме-
сто, где Высочайше утвержденно, я, обще с жителями,
принимаю на свой счет. Градский голова» [5, арк. 54].
Знесення житлових будинків та розширення базарної
площі відбулося в 1873 р. [6, с. 50], але пам’ятник Ру-
мянцеву-Задунайському, попри зобов’язання Н. Тере-
щенка його перенести, залишався нерухомо на одно-
му місці до своїх останніх днів.
У той час, коли активно вирішувалося питанням про
місце встановлення скульптури, архітектор Олександр
Іванович Гросс розробляв комплексний проєкт пам’ят-
ника Румянцеву-Задунайському. О. Гросс був глухівським
та курським архітектором і, якщо в Курській губернії
він працював переважно над світською забудовою, то
на Глухівщині він займався храмовою архітектурою. У
м. Глухові О. Гросс спроєктував притвор із дзвіницею
Миколаївського храму 1871 р., Глухівську муровану си-
нагогу (1867 р.), реконструював Вознесенську церкву
(1867 р.). У Глухівському повіті Олександр Іванович став
автором дзвіниці Михайлівської церкви в м. Вороніж
(1874 р.), притвору церкви Успіня Пресвятої Богороди-
ці в с. Тулиголове (1873 р.) та реконструкції Михайлів-
ської церкви в с. Уланово (1865–1866 рр.) [7; 8; 9; 10].
Нікола Трещенко надсилає листа та проєкт пам’ятни-
ка, розроблений архітектором, Чернігівському губернато-
ру. «Милостивый государь Сергей Павлович. Сею почтою
я имею честь припроводить Вашему Сиятельству рису-
нок на пьедестале под статую фельдмаршала Румянце-
ва-Задунайского, и решетку…(рис. 3.) Покорнейше прошу
Ваше Сиятельство рассмотреть и если что признает нуж-
ным изменить, то поручить Черниговскому архитектору,
ибо наш архитектор лучшего не мог сделать» [5, арк. 7].
Тож, основні підготовчі роботи були позаду, залишалося
узгодити текст на постаменті пам’ятника. Для виконання
цієї місії Н. Терещенко відправився до Києво-Печерської
лаври зафіксувати напис на поховальній плиті Румянцева-
Задунайського. Текст був наступним: «1797 года месяца
генваря 8-го дня на сем месте под пудом в каменной
палатке для вечного покоя положено тело преставившегося
Мудрого и Славного Российских войск Полководца,
рачительного и примерного гражданских и духовных
законов блюстителя и Исполнителя, фельдмаршала
Графа Петра Александровича Румянцева-Задунайского
родившегося 1725 года». «Надпись эта на жестяной
квадратной доске прибита к левой стороне левого крыла
в большой Лаврской церкви» [5, арк. 23].
Після недовгих обговорень, Губернське правління
вирішило на постаменті пам’ятника подати наступну
інформацію: «На лицевой стороне: Генерал-Фельдмар-
шал, граф Петр Александрович Румянцев-Задунайский /
Сіверщина в історії України, випуск 14, 2021
214
денту Малоросійської колегії, були скинуті в один день.
На перейменованій площі ім. В. Володарського прово-
дилися мітинги, трибуною для ораторів слугував поста-
мент пам’ятника Петру Румянцеву. Згодом на постамен-
ті встановили «Маяк революції» [13].
До кінця 20-х років XX ст. статуя Румянцева лежала
біля заднього фасаду торгівельних рядів. На диво, ви-
твір Ж. Рашета був врятований від переплавки і про-
довжив своє життя в Глухівському міському краєзнав-
чому музеї. У 1942 р. під час окупації німці розпиляли
статую на частини і намагалися вивезти до Німеччини,
але на станції Слоут партизани відбили ешелон з на-
грабованим майном. Голова скульптури була захована
місцевими жителями, в 1943 р. передана до Глухівсько-
го краєзнавчого музею, а в середині XX ст. перевезена
до Сумського обласного краєзнавчого музею у зв’язку
з закриттям музею у Глухові [3; 14].
Шкода, але дуже часто під немилість нової епохи,
яка несе з собою свої цінності, ідеали та героїв, підпа-
дають не лише особистості, а й твори мистецтва, що є
національним і світовим надбанням, мають художню,
естетичну, а також історичну значущість.
ДЖЕРЕЛА
1. Рашетт Ж.-Д. Граф П.А. Румянцев-Задунайский. URL: 1793http://
www.virtualrm.spb.ru/ru/resources/galleries/otechestvo?o=1765.
2. Большая российская энциклопедия. Румянцев-Задунайский
URL: https://bigenc.ru/domestic_history/text/3520474 (дата звер-
нення: 30.03.2021).
3. Усадебный комплекс в селе Ляличи URL: http://www.archive-
bryansk.ru/lyalichy.
4. Городков О.В. К вопросу об авторстве усадебных построек
Н.А. Львова (1753–1803) на территории Брянской области. Сівер-
щина в історії України. Наукове видання. Випуск 9. Глухів – Київ,
2018. С. 95–101.
5. Державний архів Чернігівської області, ф. 127, оп. 10, спр. 21,
59 арк.
6. История и генеалогия глуховских евреев в заметках Черни-
говских губернских ведомостей. Сборник материалов и докумен-
тов / сост. Назарова В.В. Можайск, ОАО «Можайский полиграфи-
ческий комбинат», 2014. 400 с.
7. Мірошниченко О.М. Кам’яна церква св. Миколая в с. Есмань
за проєктом архітектора Олександра Гросса. Нові дослідження па-
мяток козацької доби в Україні: зб. наук. праць. Київ : Центр па-
мяткознавства НАН України і УТОПІК, 2016. Вип. 25. С. 308–311.
8. Мірошниченко О.М. Як Земська лікарня стала Учительським
інститутом. Соборний майдан. №4 (94). 2019. С. 1–2.
9. Мірошниченко О.М. Невідомі глухівські будівлі Олександра
Гросса. Соборний майдан. №1 (79). 2017. С. 1–2.
10. Шишкіна Ю.А. З історії єврейського молитовного дому у
Глухові. Сіверщина в історії України: збірник наукових праць. На-
ціональний заповідник «Глухів», Центр пам’яткознавства НАН
України і УТОПІК. Вип. 10. Глухів – Київ, 2017. С. 83–86.
11. Воспитанникам глуховских гимназий посвящается…
Воспоминания Николая Василенко о своей жизни во время уче-
бы в гимназии (1875–1885). URL: http://glukhov-gymnasien.com/
welcome?id=365.
12. Державний архів Сумської області, ф. Р–2362, оп. 1, спр. 36,
182 арк.
13. Жукова С.П. Пам’ятник П.О. Румянцеву-Задунайському у
Глухові. Соборний майдан. №3 (39). 2010. С. 1–2.
14. Назарова В. Храм благодарности или история одного па-
мятника https://www.youtube.com/watch?v=R4V65WrmmJs.
Miroshnychenko N.О. The history of the establishment of the mon-
ument to the Earl P.O. Rumiantsev-Zadunaskiskyi in Hlukhiv
The article covers the history of the monument to the Governor-General of the
Little Russian Board, Earl P.O. Rumiantsev-Zadunaiskyi from his appearance to
destruction. Based on archival documents, the procedure for establishing the stat-
ue of Rumiantsev in Hlukhiv is being investigated. The project of the monument of
architect O. Gross is published.
The authorship of the statue of P.O. Rumiantsev-Zadunaiskyi belongs to the
outstanding sculptor of French origin Jacques-Dominique Rashet. He graduated
from the Royal Academy of Arts in Copenhagen, worked in France and Germany,
was elected an honorary member of the Berlin Royal Academy of Arts. For most of
his life, Zh.-D. Rashet worked in Russia/
At the end of the XIX century Hlukhiv was honored to receive one of the cre-
ations of Jacques-Dominic Rashet in his property – a statue of P.O. Rumiantsev-Za-
dunaiskyi. From 1764 to 1781, Petr Rumiantsev was Governor-General of the Little
Russian Collegium and Commander-in-Chief of the Little Russian Cossack Regi-
ments, Zaporizhzhya Cossacks and the Ukrainian Division.
In 1942, during the occupation, the Germans sawed the statue into pieces and
tried to take it to Germany, but at the Slout station, the partisans recaptured the
echelon with looted property. The head of the sculpture was hidden by local resi-
dents and in 1943 transferred to the Museum of Local Lore in Hlukhiv, in the mid-
dle of the XX century. transported to the Sumy Regional Museum of Local Lore, in
connection with the closure of the museum in Hlukhiv.
Key words: P.O. Rumiantsev-Zadunaiskyi, P.V. Zavadovskyi, Zh.-D. Rashet,
S.P. Holitsyn, N. Tereshhenko bronze statue, monument, square.
REFERENCES
1. Rashett ZH.-D. Graf P.A. Rumyancev-Zadunayskiy [Rashett J.-D.
Earl P.A. Rumyantsev-Zadunaysky]. Retrieved from 1793 http://www.
virtualrm.spb.ru/ru/resources/galleries/otechestvo?o=1765 [in Russian].
2. Bolshaya rossiyskaya enciklopediya. Rumyancev-Zadunayskiy
[Rumyantsev-Zadunaysky]. Retrieved from https://bigenc.ru/domestic_
history/text/3520474 [in Russian].
3. Usadebnyj kompleks v sele Lyalichi [Manor complex in the vil-
lage of Lyalichi]. Retrieved from http://www.archive-bryansk.ru/lya-
lichy [in Russian].
4. Gorodkov, O.V. (2018). K voprosu ob avtorstve usadebnyh postroek
N.A. Lvova (1753–1803) na territorii Bryanskoj oblasti [On the issue of
authorship of manor buildings N.A. Lvov (1753–1803) in the Bryansk
region]. Sivershchyna v istorii Ukrainy, issue 9, pp. 95–101. [in Russian].
5. Derzhavnyi arhiv Chernihivskoi oblasti, f. 127, op. 10, spr. 21, 59 ark.
6. Nazarova, V.V. (Ed.) (2014). Istoriya i genealogiya gluhovskih evreev
v zametkah Chernigovskih gubernskih vedomostej. [The history and genealo-
gy of Hlukhiv Jews in the notes of the Chernihiv provincial gazette]. Mozhaysk:
«Mozhayskiy poligrafi cheskiy kombinat». [in Russian].
7. Miroshnychenko, O.M. (2016). Kamiana tserkva sv. Mykolaia v
s. Esman za proiektom arkhitektora Oleksandra Hrossa [Stone Church
of St. Nicholas in Esman designed by architect Alexander Gross] «Novi
doslidzhennia pamiatok kozatszkoi doby v Ukraini», issue 25, pp. 308–311.
Kyiv: Centr pamyatkoznavstva NAN Ukrayiny i UTOPIK. [in Ukrainian].
8. Miroshnychenko, O.M. (2019). Yak Zemska likarnia stala Uchy-
telskym instytutom [How Zemsky hospital became a teacher’s insti-
tute]. Sobornyy maydan, 4 (94). pp. 1–2. [in Ukrainian].
9. Miroshnychenko, O.M. (2017). Nevidomi hlukhivski budivli Olek-
sandra Grossa [Unknown deaf buildings of Alexander Gross]. Sobornyi
maidan, 1 (79), pp. 1–2. [in Ukrainian].
10. Shyshkina, Yu.A. (2017). Z istorii yevreiskoho molytovnoho
domu u Hlukhovi [From the history of the Jewish prayer house in
Hlukhiv]. Sivershhyna v istoriyi Ukrayiny, issue 10, pp. 83–86. [in Ukrainian].
11. Vospitannikam gluhovskih gimnaziy posviashchaetsya…
Vospominaniya Nikolaya Vasilenko o svoey zhizni vo vremya ucheby
v gimnazii (1875–1885) [Memories of Nikolai Vasilenko about his life
while studying at the gymnasium (1875–1885).] Retrieved from http://
glukhov-gymnasien.com/welcome?id=365 [in Russian].
12. Derzhavnyi arhiv Sumskoi oblasti, f. R–2362, op. 1, spr. 36,
182 ark.
13. Zhukova, S.P. (2010). Pamiatnyk P.O. Rumiantsevu-Zadunaiskomu
u Hlukhovi. [Monument to P.O. Rumyancev-Zadunaysky in Hlukhiv].
Sobornyy maydan, 3 (39). pp. 1–2. [in Ukrainian].
14. Nazarova, V. Hram blagodarnosti ili istoriya odnogo pamyatnika
[Temple of gratitude or the history of one monument]. Retrieved from
https://www.youtube.com/watch?v=R4V65WrmmJs [in Russian].
Стаття надійшла до редакції 19.04.2021 р.
Рекомендована до друку 28.04.2021 р.j
|