Міська ветеринарія: практика чернігівського самоврядування останньої третини ХІХ ст.
У статті йдеться про один із напрямів у роботі виборного управління Чернігова – ветеринарну службу. Указується на спонукальні чинники стосовно запровадження посади міського ветеринара; звертається увага на творення інформативного поля задля обізнаності містян із симптоматикою в інфікованих тварин,...
Збережено в:
| Дата: | 2021 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2021
|
| Назва видання: | Сіверщина в історії України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181309 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Міська ветеринарія: практика чернігівського самоврядування останньої третини ХІХ ст. / Л.М. Шара // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2021. — Вип. 14. — С. 221-224. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-181309 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1813092021-11-11T01:26:18Z Міська ветеринарія: практика чернігівського самоврядування останньої третини ХІХ ст. Шара, Л.М. Нова історія У статті йдеться про один із напрямів у роботі виборного управління Чернігова – ветеринарну службу. Указується на спонукальні чинники стосовно запровадження посади міського ветеринара; звертається увага на творення інформативного поля задля обізнаності містян із симптоматикою в інфікованих тварин, способами локалізації й боротьби з епізоотіями; наголошується на складнощах становлення муніципальної ветеринарії, зволіканні гласних своєчасно вирішувати назрілі проблеми. Zemstvo and municipal government, formed in Dnieper Ukraine on the basis of liberal reforms of the 60-70s of the 19th century, actualized in their activities one of the important directions - the development of municipal veterinary. Obvious achievements, such as the creation of an extensive network of veterinary services, timely vaccination, the introduction of zootechnics and much more, were observed in the work of Zemstvo. The initiative of elected authorities in the cities was less or took place due to zemstvo initiatives. It was evidenced by the practice of public administration in the Chernihiv province. Among 15 municipal settlements (14 county and one provincial) only in Nizhyn, Hlukhiv and Chernihiv self-governing institutions joined to the veterinary business. Nizhyn and Hlukhiv Dumas used the experience of Zemstvo veterinarians. They managed to introduce the position of a full-time city veterinarian in Chernihiv. This question arose in the first cadence of the Duma, but it was implemented only in 20 years, that is partly explained by the lack of funds, most of which were devoted to the construction of a centralized water supply system and transport routes. Gradually, the Chernihiv elected government confirmed in feasibility of a fulltime city veterinarian, who controlled slaughterhouses and meat trade. The profits from municipal slaughterhouses were increased. The preventive work and measures during epizootics were coordinated. Chernihiv city self-government periodically distributed obligatory resolutions among the citizens, which prescribed the symptoms of animals’ infectious diseases and ways to fight off them. The local budget was used to vaccinate animals. Zemstvo veterinarians and paramedics were additionally invited during the spread of epizootics. Funds were awarded for building special fences where cattle with an unconfirmed diagnosis or affected were kept. All these initiate the city veterinary, the proper functioning of which required further systematic and tedious work from representatives of public administration. 2021 Article Міська ветеринарія: практика чернігівського самоврядування останньої третини ХІХ ст. / Л.М. Шара // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2021. — Вип. 14. — С. 221-224. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181309 [352.07:636.09](477.51)«1870/1900» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нова історія Нова історія |
| spellingShingle |
Нова історія Нова історія Шара, Л.М. Міська ветеринарія: практика чернігівського самоврядування останньої третини ХІХ ст. Сіверщина в історії України |
| description |
У статті йдеться про один із напрямів у роботі виборного
управління Чернігова – ветеринарну службу. Указується на спонукальні чинники стосовно запровадження посади міського ветеринара; звертається увага на творення інформативного поля задля обізнаності містян із симптоматикою в інфікованих тварин,
способами локалізації й боротьби з епізоотіями; наголошується
на складнощах становлення муніципальної ветеринарії, зволіканні гласних своєчасно вирішувати назрілі проблеми. |
| format |
Article |
| author |
Шара, Л.М. |
| author_facet |
Шара, Л.М. |
| author_sort |
Шара, Л.М. |
| title |
Міська ветеринарія: практика чернігівського самоврядування останньої третини ХІХ ст. |
| title_short |
Міська ветеринарія: практика чернігівського самоврядування останньої третини ХІХ ст. |
| title_full |
Міська ветеринарія: практика чернігівського самоврядування останньої третини ХІХ ст. |
| title_fullStr |
Міська ветеринарія: практика чернігівського самоврядування останньої третини ХІХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Міська ветеринарія: практика чернігівського самоврядування останньої третини ХІХ ст. |
| title_sort |
міська ветеринарія: практика чернігівського самоврядування останньої третини хіх ст. |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2021 |
| topic_facet |
Нова історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181309 |
| citation_txt |
Міська ветеринарія: практика чернігівського самоврядування останньої третини ХІХ ст. / Л.М. Шара // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2021. — Вип. 14. — С. 221-224. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT šaralm mísʹkaveterinaríâpraktikačernígívsʹkogosamovrâduvannâostannʹoítretinihíhst |
| first_indexed |
2025-07-15T22:15:00Z |
| last_indexed |
2025-07-15T22:15:00Z |
| _version_ |
1837752866480062464 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
221
j
виготовляти повсякденні, побутові речі, які користу-
валися постійним попитом; частина майстрів і зовсім
відійшла від справ. Так пішла у небуття одна з тради-
ційних і водночас яскравих та самобутніх галузей де-
коративно-ужиткового мистецтва…
ДЖЕРЕЛА
1. Стефанович С. Ніжинське золотарство в дослідженні Євгенії
Спаської. Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження,
рецензії. 2014. Вип. 14. С. 276.
2. Спаська Є. До історії ніженського золотарства (ХІХ ст.). Укра-
їнське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії. 2014.
Вип. 14. C. 277–288.
Luhovik T.V. From the history of the development of the goldsmith
craft of Nizhyn region of the XVII-XIX centuries (based on the materi-
als of Ye. Yu. Spasska’s research)
Based on the materials of E. Y. Spasska’s research, the article examines the
history of the development of the goldsmith craft of the Nizhyn region of the XVII-
XIX centuries.. It is determined that the appearance and fl ourishing of goldsmithing
in the city was associated with the development of crafts and trade. It was found out
that 8 out of 12 Goldsmiths of Chernihiv region lived in Nizhyn in the XVIII century.
Goldenrod fl ourished in the XVIII century. At that time, goldenrod evolved from a
home occupation to a craft, and later became an independent Guild organization.
In the course of analyzing the works of Ye. Yu. Spasska, the main names and
pedigrees of the Masters of goldsmithing - Placindari, Moskovichevs, Babkins-
were determined. It was found out that Greek settlers were more often engaged
in goldsmithing in Nizhyn, and goldsmithing was often a family business. In the
course of the study, a unique fact was revealed that women were also engaged in
goldsmithing in Nizhyn. Based on the materials of Ye. Yu. Spasska, the technique
of work and tools of goldsmiths are presented, and the location of workshops is
established. The main techniques of processing precious metals were casting,
minting, engraving, stamping, gilding «through the fi re», stamping and gilding
with an electroplated plate . It is established that the gradual decline of pottery
in the Nizhyn region occurs at the end of the XIX – beginning of the XX century,
which is due to the disappearance of socially wealthy segments of the population
and the abolition of the institution of the church.
Key words: goldenrod, Nizhinschina, dukachi, buttons, earrings, casting,
coinage, engraving, stamping.
REFERENCES
1. Stephanovych, S. (2014). Nizhinske zolotarstvo v doslidzhen-
niah Yevhenii Spasskoi [Nezhinsky goldenrod in the study of Yevhe-
nia Spasska]. Ukrainske mystetstvoznavstvo: materialy, doslidzhennia, retsen-
zii – Ukrainian art history: materials, researches, reviews, issue 14, p. 276.
[in Ukrainian].
2. Spasska, Ye. (2014). Do istorii nizhenskoho zolotarstva (XIX sto-
littia) [To the history of Nizhyn goldenrod (XIX century)]. Ukrainske
mystetstvoznavstvo: materialy, doslidgennya, retsenzii – Ukrainian art history:
materials, researches, reviews, issue 14, pp. 277–288. [in Ukrainian].
Стаття надійшла до редакції 04.02.2021 р.
Рекомендована до друку 28.04.2021 р.
УДК [352.07:636.09](477.51)«1870/1900»
Л.М. Шара
МІСЬКА ВЕТЕРИНАРІЯ: ПРАКТИКА
ЧЕРНІГІВСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ
ОСТАННЬОЇ ТРЕТИНИ ХІХ ст.
У статті йдеться про один із напрямів у роботі виборного
управління Чернігова – ветеринарну службу. Указується на спо-
нукальні чинники стосовно запровадження посади міського вете-
ринара; звертається увага на творення інформативного поля за-
для обізнаності містян із симптоматикою в інфікованих тварин,
способами локалізації й боротьби з епізоотіями; наголошується
на складнощах становлення муніципальної ветеринарії, зволікан-
ні гласних своєчасно вирішувати назрілі проблеми.
Ключові слова: міське самоврядування, гласні, ветеринарна
служба, ветлікар, епізоотія, вакцинація, профілактична робота.
Модернізаційні процеси другої половини ХІХ ст.,
започатковані реформами 60–70-х років, охопили різ-
номанітні царини суспільно-політичного та соціаль-
но-економічного життя в Наддніпрянській Україні.
Активними ініціаторами важливих перетворень соці-
ального і господарсько-побутового спрямування стали
органи муніципального управління – земське й місь-
ке самоврядування. Завдяки їхній наполегливості ви-
рішувалися нагальні запити місцевих громад, поміж
яких – покращення зовнішнього благоустрою населе-
них пунктів, формування пожежної охорони, підтрим-
ка малозабезпечених родин у неврожайні роки, розши-
рення мережі навчальних закладів, організація охорони
здоров’я та багато іншого.
Типовим прикладом заповзятливого господарювання
є діяльність громадського управління Чернігова, в ре-
зультаті якої розпочалося упорядкування транспортних
сполучень, централізоване водопостачання, електричне
освітлення, створювалися умови для набуття містянами
освіти, отримання належної медичної допомоги, ком-
фортності проживання у губернському центрі загалом.
Одним із напрямів у роботі виборної влади Чернігова
була ветеринарія, яка наразі належить до маловивчених
проблем. Допоки дослідницький інтерес науковців і кра-
єзнавців націлювався на вивчення значимих моментів у
функціонуванні Чернігівської думи, приміром її позиція
у революційних подіях 1905–1907 рр. (Т. Демченко [3]),
виконання культурно-господарських завдань (Ю. Нікі-
тін [12;13]), особливості модернізації губернського цен-
тру на зламі ХІХ–ХХ ст. (Д. Чорний [17], В. Руденок [14]).
Попри те, цілісне та об’єктивне бачення виборних орга-
нів Чернігова вимагає усебічного аналізу їхньої діяль-
ності, що актуалізує й тему нашої розвідки. Її метою є
спроба охарактеризувати практичні кроки чернігівсько-
го самоврядування, спрямовані на розвиток міської ве-
теринарії упродовж останньої третини ХІХ ст.
Передусім зауважимо, що ветеринарна служба в Ро-
сійській імперії значно активізувалася у ХІХ ст. й ос-
новним мотивувальним фактором стала необхідність
боротьби з епізоотіями (широке поширення заразної
Сіверщина в історії України, випуск 14, 2021
222
хвороби тварин за короткий проміжок часу, що знач-
но перевищує звичайний рівень захворюваності на
цю хворобу на відповідній території [6]), у першу чер-
гу з чумою рогатої худоби, сибіркою і сапом [2, с. 13].
Структурувалася ветеринарна медицина урядовою ве-
теринарією, відомчою, земською і міською. Урядова за-
безпечувалася ветфахівцями Міністерства внутрішніх
справ, губернських й обласних управлінь, баклабора-
торіями, протичумними станціями і т. п., здійснювала
контроль за реалізацією ветсанітарних законів та ін-
струкцій. Відомча ветеринарія державних кінних за-
водів зосереджувалася на лікувально-профілактичній
й селекційній царинах, муніципальна – започаткува-
лася упродовж перших пореформених років завдяки
земським і міським гласним (депутатам).
Зокрема, земська ветеринарія функціонувала у 34-х
із 90-та губерній та областей імперії. Її спеціалістами
була сформована розгалужена мережа санітарно-вете-
ринарного нагляду, протиепізоотичних заходів й вете-
ринарної допомоги, заснованої на науковому підході [9,
с. 33; 2, с. 19]. У результаті цього земські ветеринари
змогли накопичити необхідний фактологічний мате-
ріал – від годівлі та розведення тварин до організації
племінної справи й управління тваринницьким секто-
ром, що дозволило виокремити від лікувально-профі-
лактичного напряму новий – зоотехнію – наукову ос-
нову тваринництва, науку про розведення, годування,
догляд, утримання й використання сільськогосподар-
ських тварин [2, с. 15; 8]. Водночас земці створили сіт-
ку ветеринарно-бактеріологічних лабораторій, залу-
чалися до законодавчої та організаційно-економічної
діяльності на різних ієрархічних рівнях, адаптували
правові підстави ветеринарної справи до регіональних
особливостей, проводили науково-популяризаторську
роботу поміж недосвідченого і вкрай консервативно-
го селянства, даючи йому елементарні санітарно-гігі-
єнічні знання, та землевласників й інтелігенції, заці-
кавлюючи їх ветеринарією [2, с. 19–21].
У фарватері земської ветеринарії розвивалася й місь-
ка, утім, на думку фахівців, вона була малочисельною,
слабо фінансованою й не забезпечувала належної ро-
боти. На початок ХХ ст. нараховувалося лише 372 місь-
кі ветпрацівники (ветеринари і фельдшери), діяли 38
стаціонарних ветлікарень, 406 амбулаторій, 402 фельд-
шерські пункти [9, с. 33].
У містах Чернігівської губернії гласні також не поспі-
шали активізувати ветеринарну справу. Серед 14 повіто-
вих і одного губернського міста ветеринари наймалися
й оплачувалися бюджетним коштом лише у Чернігові,
Ніжині та Глухові. Причому ніжинське й глухівське вря-
дування користувалося послугами земських фахівців,
себто ті суміщали обов’язки у повіті й місті. Так, Глухів-
ська дума запрошувала ветеринара (пана Голобузько-
го) і фельдшера (пана Грищенка), виділяючи їм по 1/3
від річного заробітку: ветеринару – по 200 руб., фельд-
шеру – по 300 руб. [4, арк. 1–37]. Додатково закладали-
ся у міський бюджет кошти на придбання медичних
препаратів, у середньому по 40 руб. щорічно [7, с. 680].
Натомість Ніжинська дума фінансувала земського ве-
теринара не на постійній основі, а зверталася до ньо-
го час від часу, при гострій потребі. Скажімо, у липні
1894 р., коли поширилася сибірська виразка серед коней,
найняла ветеринара Т. Клячкіна, який оглянув худобу й
пасовища, зробив необхідні розпорядження. Цікаво, що
виборне управління дало ветеринару «покористувати-
ся набором медичних інструментів», який зберігався в
управі й був придбаний міським коштом [11, арк. 1–9].
Самоврядні органи інших міст вдавалися лише до
профілактичної роботи, продукуючи обов’язкові пра-
вила поводження в умовах епізоотій, або ж отримува-
ли поміч із Чернігова, від земських ветеринарів. Так,
у січні 1881 р. поширилася епізоотія чуми великої ро-
гатої худоби, загинуло 965 тварин у 9 повітах. На під-
могу з Чернігова відправили двох ветлікарів: Смешке-
вича – до Сосницького і Городнянського, Шафіра – до
Конотопського повітів, в інших працювали повітові ве-
теринари-земці [5, арк. 123, 125]. Як бачимо, попит на
ветфахівців був очевидним, якщо один спеціаліст мав
практикувати у двох повітах.
У Чернігові виникла ідея започаткувати ветеринарію,
підконтрольну громадському управлінню та ним фінан-
совану, 1873 р., коли міський голова, почесний спадко-
вий громадянин Чернігова, купець Яків Селюк запро-
понував гласним запросити ветеринара для лікування
коней з пожежного обозу. Аби підтвердити серйозність
наміру, Яків Олександрович пообіцяв пожертвувати на
цю потребу 150 руб. власних коштів [16, с. 59].
Варто пояснити, що родина Селюків була відомою се-
ред чернігівців, користувалася авторитетом: Яків та його
брат Андрій мали звання почесних спадкових громадян,
троє синів Якова – Михайло, Григорій, Іван і племінник
Флор Андрійович виконували у різні каденції обов’яз-
ки думців. Безпосередньо Яків Селюк, будучи обраним
на посаду чернігівського голови, відмовився від річно-
го заробітку (1500 руб.) на користь міста [18, с. 34, 213].
Однак, 1873 р. пропозицію Я. Селюка про запрова-
дження штатного ветлікаря не змогли реалізувати. До-
лучилися до ветеринарної справи лише через 2 роки під
тиском обставин і з огляду на дієвість земства. 1875 р.
поширилася епізоотія чуми рогатої худоби, земці ор-
ганізували щеплення тварин і міське самоврядування
Чернігова виділило 100 руб. на оплату місячної робо-
ти земського ветеринара. Через 5 років ситуація повто-
рилася, тому дума знову покликала ветлікаря, платила
йому по 100 руб. щомісяця і відраховувала додатково
по 600 руб. на боротьбу з епізоотією [16, с. 71].
Питання про штатного міського ветфахівця вважа-
лося не на часі. Між тим, у серпні 1875 р. очільник са-
нітарної комісії Д. Лавриненко, звітуючись перед дум-
цями, указав на антисанітарний стан муніципальних
ISSN 2218-4805
223
скотобієнь і м’ясних лавок, наголосив на потребі по-
будови нових, де була б доречною і посада ветерина-
ра. Його звернення лишилося без уваги, дума вирішила
піти полегшеним шляхом – дозволила забивати худобу
у домашніх умовах. На таке неподобство звернула ува-
гу губернська влада, наголосивши на бездіяльності ви-
борного управління й пригрозила заборонити різниць-
ку справу взагалі, якщо не буде належної санітарії. Але
й це не умотивувало гласних на побудову нових ско-
тобоєнь і м’ясних лавок. Важко визначити причину іг-
норування очевидної проблеми, можливо, брак коштів
і часу, оскільки упродовж 70–80-х років реалізовували
потужні, як для Чернігова з його економічним рівнем,
проєкти – прокладання централізованої водогінної ме-
режі та брукування вулиць і площ.
Лише у липні 1887 р., остаточно погодивши місце
розташування скотобоєнь (на березі р. Десни) й знай-
шовши фінанси – 12-ти тисячну позику, – громадське
управління розпочало будівництво. По його завершенні
запросили для контролю за різницькою справою зем-
ського ветеринара, але невдовзі висловили недовіру,
звинувативши у малих прибутках від забою худоби. Від-
так і виникла думка взяти штатного міського ветлікаря.
1 грудня 1894 р. гласні ухвалили постанову про асигну-
вання 1310 руб. для найму ветеринара, фельдшера і ку-
півлю мікроскопа. З фельдшером і мікроскопом чомусь
не склалося, найняли лише ветлікаря з річним окладом
750 руб. Ним став О. Маслоковець [16, с. 12]. Від появи
ідеї про започаткування міської ветеринарії до її реа-
лізації минув 21 рік…
Дещо жвавіше здійснювало чернігівське самовряду-
вання профілактичну роботу поміж містян, власників
тварин. Задля того видавалися обов’язкові постанови, у
яких прописувалися механізми попередження, локаліза-
ції та боротьби з інфекційними хворобами. Якщо умовно
структурувати сутність ухвали, то чітко простежувалися
три складові – указувалася симптоматика інфекційного
захворювання, правила поводження з ураженою твари-
ною й способи її лікування. Неодмінно наголошувалося
на дезінфекції приміщень і речей, яких торкалися хворі
тварини, їхній ізоляції та знищенні у разі неможливості
вилікувати [16, с. 71]. В обов’язкових правилах указува-
лася навіть глибина захоронення, скажімо, при сапі – не
менше 2,5 аршини (аршин – 71,12 см [1]).
Для окремішнього утримання інфікованої худоби
громадське управління облаштовувало загороди. Зокре-
ма, 1880 р. на цю потребу асигнували 697 руб. 65 коп.,
зробили дві кошари на 30 одиниць поголів’я [15, с. 930].
Властиво, що ізолювали не лише уражених тварин, але
й тих, яким ветлікар не міг встановити остаточного ді-
агнозу й доводилося спостерігати за ними певний час.
Думські ухвали категорично забороняли різницьку
справу в домашніх умовах, забій худоби міг здійсню-
ватися лише на міських скотобійнях після дозволу ве-
теринара. Запроваджувався контроль за транспорту-
ванням м’яса до лавок й торгівля ним.
Зміст обов’язкової постанови погоджувався ветери-
наром, голосувався на зібранні гласних, затверджувався
губернською адміністрацією й оприлюднювався на сто-
рінках «Черниговских губернских ведомостей» та ви-
ставлявся на загальний огляд у публічних місцях Чер-
нігова. Контроль за виконанням містянами думських
ухвал здійснювали представники поліції.
Для попередженні епізоотії була важливою своєчас-
на вакцинація. У такому разі мали спрацювати в уні-
сон муніципальні органи та місцева держадміністра-
ція – губернське правління. Оперативне надходження
інформації про поширення інфекційної хвороби у по-
селеннях Чернігівської губернії чи сусідніх з нею до-
зволяло розпочати масштабне щеплення із залучен-
ням і земських, і міських ветеринарів та фельдшерів.
На жаль, не завжди було на належному рівні комуніку-
вання між губерніями, між губернатором і вище стоя-
чими інституціями. Так, 26 серпня 1881 р. у канцелярію
чернігівського губернатора надійшло розпорядження
Міністерства внутрішніх справ «вжити усі необхідні за-
ходи для попередження чумки, що поширилася у Мо-
гилевській губернії» [5, арк. 644]. Звісно, очільник гу-
бернії дав відповідні вказівки, у тому числі земському
й міському самоврядуванню, але, як свідчать архівні
матеріали, ще у липні 1881 р. зафіксували випадки ін-
фікування тварин у 7-ми повітах (Стародубському, Но-
возибківському, Городнянському, Сосницькому, Кроле-
вецькому, Борзенському і Суразькому). У липні загинуло
2006 одиниць поголів’я, а у серпні, коли прийшла вка-
зівка з міністерства, хвороба вже пішла на спад – 1849
загиблих тварин [5, арк. 706, 888].
Таким чином, викладений матеріал засвідчив, що
формування у Чернігові ветеринарії, підпорядкованої
громадському управлінню, відбувалося дуже повіль-
но. Посаду штатного міського лікаря спромоглися за-
провадити лише наприкінці ХІХ ст., послуговуючись до
того у земських ветфахівців. Поступово виборне вря-
дування переконалося у доцільності штатного ветери-
нара, завдяки якому контролювалися різницька справа
й торгівля м’ясом, збільшилися прибутки від муніци-
пальних скотобоєнь, координувалася профілактична
робота та заходи під час епізоотій.
Чернігівське самоврядування періодично розповсю-
джувало поміж городян обов’язкові постанови, в яких
прописувалася симптоматика інфекційних захворювань
у тварин та способи боротьби з ними. Місцевим коштом
здійснювалася вакцинація, під час епізоотій додатково
запрошувалися земські ветеринари й фельдшері, виді-
лялися фінанси для будівництва спеціальних загород,
де утримувалася худоба з непідтвердженим діагнозом
чи уражена. Усе це започаткувало міську ветеринарію,
належне функціонування якої потребувало від пред-
ставників громадського управління подальшої систе-
матичної і кропіткої роботи.
Сіверщина в історії України, випуск 14, 2021
224
ДЖЕРЕЛА
1. Аршин. URL: Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%
D0%90%D1%80%D1%88%D0%B8%D0%BD.
2. Вакулик В. Становлення і розвиток земської ветеринарної
медицини Південно-Східної України (1864–1918) : автореф. дис.
на здобуття наукового ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01.
Київ, 2009. 25 с.
3. Демченко Т. Чернігівська міська дума у 1905 році : (До сто-
ліття першої російської революції). Сіверянський літопис. 2005.
№ 6. С. 27–35.
4. Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО), ф. 127,
оп. 13, спр. 1486, 37 арк.
5. ДАЧО, ф. 127, оп. 17 в, спр. 12, 1218 арк.
6. Епізоотія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0
%BF%D1%96%D0%B7%D0%BE%D0%BE%D1%82%D1%96%D1%8F
7. Журнал заседания Черниговского губернского земского со-
брания. Чернигов, 1895.
8. Зоотехнія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%
BE%D0%BE%D1%82%D0%B5%D1%85%D0%BD%D1%96%D1%8F.
9. История ветеринарной медицины: краткий курс для обуча-
ющихся специальности 36.05.01 «Ветеринария» /сост. И. Домниц-
кий. Саратов, 2017. 49 с.
10. Ніжинська філія ДАЧО, ф. 341, оп. 1, спр. 1261, 9 арк.
11. Ніжинська філія ДАЧО, ф. 341, оп. 1, спр. 1272, 9 арк.
12. Нікітін Ю. Культурно-господарська діяльність муніципаль-
них структур в останній третині ХІХ ст. : на прикладі Чернігів-
ської губернії. Сумська старовина. 2009. № ХХVІІІ–ХХІХ. С. 7–20.
13. Нікітін Ю. Пореформені міста Полтавської, Харківської та
Чернігівської губерній у другій половині ХІХ ст.: історичний ас-
пект самоврядування. Вінниця, 2014. 252 с.
14. Руденок В. Наш губернскй хутор (Чернигов в ХІХ столе-
тии). Чернигов, 2002. 47 с.
15. Свод постановлений Черниговской городской думы от
1871–1883 гг. Чернигов, 1883. 1270 с.
16. Тридцатилетие деятельности Черниговского городского
общественного управления: 1870–1900 гг. Чернигов, 1901. 1245 с.
17. Чорний Д. По лівий бік Дніпра: проблеми модернізації міст
України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Харків, 2007. 304 с.
18. Шара Л. Чернігівська міська дума (70–90-ті роки ХІХ ст.).
Чернігів, 2010. 224 с.
Shara L.M. Municipal veterinary: Chernihiv self-government prac-
tice of the last third of the19th century
Zemstvo and municipal government, formed in Dnieper Ukraine on the basis
of liberal reforms of the 60-70s of the 19th century, actualized in their activities
one of the important directions - the development of municipal veterinary. Obvi-
ous achievements, such as the creation of an extensive network of veterinary ser-
vices, timely vaccination, the introduction of zootechnics and much more, were ob-
served in the work of Zemstvo.
The initiative of elected authorities in the cities was less or took place due to
zemstvo initiatives. It was evidenced by the practice of public administration in the
Chernihiv province. Among 15 municipal settlements (14 county and one provin-
cial) only in Nizhyn, Hlukhiv and Chernihiv self-governing institutions joined to
the veterinary business. Nizhyn and Hlukhiv Dumas used the experience of Zem-
stvo veterinarians. They managed to introduce the position of a full-time city vet-
erinarian in Chernihiv. This question arose in the fi rst cadence of the Duma, but
it was implemented only in 20 years, that is partly explained by the lack of funds,
most of which were devoted to the construction of a centralized water supply sys-
tem and transport routes.
Gradually, the Chernihiv elected government confi rmed in feasibility of a full-
time city veterinarian, who controlled slaughterhouses and meat trade. The prof-
its from municipal slaughterhouses were increased. The preventive work and mea-
sures during epizootics were coordinated.
Chernihiv city self-government periodically distributed obligatory resolutions
among the citizens, which prescribed the symptoms of animals’ infectious diseases
and ways to fi ght off them. The local budget was used to vaccinate animals. Zem-
stvo veterinarians and paramedics were additionally invited during the spread of
epizootics. Funds were awarded for building special fences where cattle with an
unconfi rmed diagnosis or aff ected were kept. All these initiate the city veterinary,
the proper functioning of which required further systematic and tedious work from
representatives of public administration.
Kеy words: city self-government, members of City Duma, veterinary service,
veterinarian, epizootic, vaccination, preventive work.
REFERENCES
1. Arshyn [Yardstik]. Retrieved from: https://uk.wikipedia.org/wik
i/%D0%90%D1%80%D1%88%D0%B8%D0%BD[in Ukrainian].
2. Vakulyk, V. (2009). Stanovlennia i rozvytok zemskoi veterynarnoi medy-
cyny Pivdenno-Shidnoi Ukrainy (1864–1918) [Formation and development of
Zemstvo veterinary medicine of South-Eastern Ukraine (1864–1918)].
(Extended abstract of Candidate’s thesis). Кyiv. [in Ukrainian].
3. Demchenko, T. (2005). Chernihivska miska duma v 1905 rotsi:
(Do stolittia pershoi rosyiskoi revoliucii) [Chernihiv City Duma in 1905:
(To the 100th anniversary of the fi rst Russian revolution)]. Siverianskyi
litopys – Siverianskyi litopys, 6, 27–35 [in Ukrainian].
4. Derzhavnyi arkhiv Chernihivskoi oblasti (dali – DAChO). [SAChR
(State Archive of Chernihiv region)]), f. 127, op. 13, spr. 1486, p. 37.
5. DAChO [SAChR], f. 127, op. 17 v, spr. 12, p.1218.
6. Еpizootiia [Epizooty]. Retrieved from: https://uk.wikipedia.org/
wiki/%D0%95%D0%BF%D1%96%D0%B7%D0%BE%D0%BE%D1%82%
D1%96%D1%8F [in Ukrainian].
7. Zhurnal zasedaniia Chernihovskoho huberskoho zemskoho so-
braniia (1895). [Journal of the meeting the Chernihiv Provincial Zem-
stvo Assembly]. Chernihiv. [in Ukrainian].
8. Зоотехнія. [Zootechnics]. Retrieved from: https://uk.wikipedia.
org/wiki/%D0%97%D0%BE%D0%BE%D1%82%D0%B5%D1%85%D0%
BD%D1%96%D1%8F [in Ukrainian].
9. Domnickiy, I. (Comps). (2017). Istoriia veterunarnoi mediciny: krat-
kii kurs dlia obushaiushchihsia specialnosti 36.05.01 «Veterinariia» [History of
veterinary medicine: a short course for students of specialty 36.05.01 «Veterinary
Medicine»]. Saratov [in Russia].
10. Nizhynska fi liia DAChO [Nizhyn branch SAChR], f. 341, op. 1,
spr. 1261, p. 9.
11. Nizhynska fi liia DAChO [Nizhyn branch SAChR], f. 341, op. 1,
spr. 1272, p. 9.
12. Nikitin, Yu. (2009). Kulturno-hospodarska diialnist munitsypal-
nykh struktur v ostannii tretyni ХIХ st.: na prykladi Chernihivskoi hu-
bernii [Cultural and economic activity of municipal structures in the last
third of the 19th century: on the example of Chernihiv province]. Sums-
ka starovyna – Sumska starovyna, ХХVIII–ХХIХ. pp. 7–20. [in Ukrainian].
13. Nikitin, Yu. (2014). Poreformeni mista Poltavskoi, Kharkivskoi ta Cherni-
hivskoi hubernii u druhii polovyni ХIХ st.: istorychnyi aspekt samovriaduvannia
[Post-reform cities of Poltava, Khrkiv and Chernihiv provinces in the second half of
19th century: the historical aspect of self-government]. Vinnytsa. [in Ukrainian].
14. Rudenok, V. (2002). Nash hubernski hutor (Chernihov v ХІХ stoletii) [Our
provincial khutor (Chernigov in the XIX century)]. Chernihiv. [in Ukrainian].
15. Svod postanovlenii Chernihovskoi horodskoi dumy ot 1871–
1883 hh. (1883). [Compilation of Chernihiv City Duma resolutions
from 1871–1883]. Chernihiv. [in Ukrainian].
16. Тridcatiletiie deiatelnosti Chernihovskoho horodskoho ob-
shchstvennoho upravleniia: 1870–1900 гг. (1901). [Thirty years of
Chernihiv Municipal Public Administration]. Chernihiv. [in Ukrainian].
17. Chornyi, D. (2007). Po livyi bik Dnipra: problemy modernizatsii mist
Ukrainy (kinets ХIХ – pochatok ХХ st.). [On the left bank of the Dnipro: modern-
ization problems of Ukrainian cities (late 19th – early 20th centuries.)]. Кharkiv.
[in Ukrainian].
18. Shara, L. (2010). Chernihivska miska duma (70–90-ti roky ХIХ st.).
[Chernihiv City Duma (70–90s of 19th century)]. Chernihiv. [in Ukrainian].
Стаття надійшла до редакції 27.02.2021 р.
Рекомендована до друку 28.04.2021 р.j
|