Актуальні проблеми дослідження історії Росії в науковому доробку істориків Ніжинської вищої школи
Стаття присвячена одній з маловивчених проблем функціонування Ніжинської вищої школи, а саме дослідженню актуальних проблем російської історії в науковому доробку вчених ніжинської вищої школи в період XIX – до XX ст. На підставі мотиву історичних джерел та наукової літератури проаналізовано історі...
Gespeichert in:
| Datum: | 2021 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2021
|
| Schriftenreihe: | Сіверщина в історії України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181315 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Актуальні проблеми дослідження історії Росії в науковому доробку істориків Ніжинської вищої школи / Ю.М. Давиденко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2021. — Вип. 14. — С. 243-247. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-181315 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1813152021-11-11T01:26:32Z Актуальні проблеми дослідження історії Росії в науковому доробку істориків Ніжинської вищої школи Давиденко, Ю.М. Нова історія Стаття присвячена одній з маловивчених проблем функціонування Ніжинської вищої школи, а саме дослідженню актуальних проблем російської історії в науковому доробку вчених ніжинської вищої школи в період XIX – до XX ст. На підставі мотиву історичних джерел та наукової літератури проаналізовано історіографічний доробок ніжинських істориків, висвітлено науково-тематичну та ідеологічну спрямованість досліджень, розкрито особливості розвитку історичної науки в зазначений період. Автором розглянуто основні історичні праці вчених М. Арісто- ва, Г. Максимовича, М. Бережкова та ін. Визначено, що історіографічно ніжинські історики висвітлювали комплекс проблем, пов’язаних зі становленням Російської імперії, її суспільно-економічний та політичний розвиток досить традиційно. Акцентовано увагу на заснуванні ніжинськими науковцями власної історичної школи, яка зробила значний внесок у розвиток вітчизняної історичної науки. The article runs about Nizhyn Higher School, problems of Russian history in the scientific heritage of Nizhyn Higher School scientists in the period of the 19th and the 20th centuries. The historiographical monographs and studies of historians in Nizhyn are analysed, scientific thematic and ideological directions of the research are highlighted, the features of the development of historical science in the specified period are revealed based on solid historical sources and scientific literature. The main historical works of such scientists as M. Aristov, H. Maksymovych and M. Berezhkov are studied. Nizhyn historians are proved to have enclosed a complex of issues related to the Russian Empire formation, its socio-economic and political development. It is determined that scientists from Nizhyn made a significant contribution to the development of history as a science, founded their own historical school, which enriched the historical and historiographical revisions of the national historical science. 2021 Article Актуальні проблеми дослідження історії Росії в науковому доробку істориків Ніжинської вищої школи / Ю.М. Давиденко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2021. — Вип. 14. — С. 243-247. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181315 930.1(470+571):378.4(477.51) uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нова історія Нова історія |
| spellingShingle |
Нова історія Нова історія Давиденко, Ю.М. Актуальні проблеми дослідження історії Росії в науковому доробку істориків Ніжинської вищої школи Сіверщина в історії України |
| description |
Стаття присвячена одній з маловивчених проблем функціонування Ніжинської вищої школи, а саме дослідженню актуальних проблем російської історії в науковому доробку вчених ніжинської вищої школи в період XIX – до XX ст.
На підставі мотиву історичних джерел та наукової літератури проаналізовано історіографічний доробок ніжинських істориків, висвітлено науково-тематичну та ідеологічну спрямованість досліджень, розкрито особливості розвитку історичної
науки в зазначений період.
Автором розглянуто основні історичні праці вчених М. Арісто-
ва, Г. Максимовича, М. Бережкова та ін. Визначено, що історіографічно ніжинські історики висвітлювали комплекс проблем, пов’язаних зі становленням Російської імперії, її суспільно-економічний
та політичний розвиток досить традиційно.
Акцентовано увагу на заснуванні ніжинськими науковцями
власної історичної школи, яка зробила значний внесок у розвиток
вітчизняної історичної науки. |
| format |
Article |
| author |
Давиденко, Ю.М. |
| author_facet |
Давиденко, Ю.М. |
| author_sort |
Давиденко, Ю.М. |
| title |
Актуальні проблеми дослідження історії Росії в науковому доробку істориків Ніжинської вищої школи |
| title_short |
Актуальні проблеми дослідження історії Росії в науковому доробку істориків Ніжинської вищої школи |
| title_full |
Актуальні проблеми дослідження історії Росії в науковому доробку істориків Ніжинської вищої школи |
| title_fullStr |
Актуальні проблеми дослідження історії Росії в науковому доробку істориків Ніжинської вищої школи |
| title_full_unstemmed |
Актуальні проблеми дослідження історії Росії в науковому доробку істориків Ніжинської вищої школи |
| title_sort |
актуальні проблеми дослідження історії росії в науковому доробку істориків ніжинської вищої школи |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2021 |
| topic_facet |
Нова історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181315 |
| citation_txt |
Актуальні проблеми дослідження історії Росії в науковому доробку істориків Ніжинської вищої школи / Ю.М. Давиденко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2021. — Вип. 14. — С. 243-247. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT davidenkoûm aktualʹníproblemidoslídžennâístoríírosíívnaukovomudorobkuístorikívnížinsʹkoíviŝoíškoli |
| first_indexed |
2025-07-15T22:16:05Z |
| last_indexed |
2025-07-15T22:16:05Z |
| _version_ |
1837752943121530880 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
243
Siverskyi region]. Siverianskyi litopys. Vol. 5. pp. 34–40. [in Ukrainian].
20. Shcherbyna, S. (2009). Tsekhovi relikvii na vystavtsi XIV
Arkheolohichnoho zizdu [Workshop relics at the exhibition of the
XIV Archaeological Congress]. Skarbnytsia ukrainskoi kultury. Vol. 11.
pp. 151–154. [in Ukrainian].
21. Yasnovska, L. Dmytro Yakovych Samokvasov ta XIV Arkheolo-
hichnyi zizd [Dmitry Yakovlevich Samokvasov and the XIV Archae-
ological Congress]. Skarbnytsia ukrainskoi kultury. Chernihiv, Vol. 11.
pp. 105–112. [in Ukrainian].
Стаття надійшла до редакції 28.02.2021 р.
Рекомендована до друку 28.04.2021 р.
REFERENCES
1. Arendar, H. (2009). Pamiatky XIV Arkheolohichnoho zizdu v zi-
branni Chernihivskoho istorychnoho muzeiu imeni V. V. Tarnavsko-
ho [Monuments of the XIV Archaeological Congress in the collection
of the Chernihiv Historical Museum named after V. V. Tarnavsky].
Skarbnytsia ukrainskoi kultury. Vol. 11, pp. 163–175. [in Ukrainian].
2. Blakytnyi, M.M. (2009). Pidhotovka i provedennia XIV Vserosi-
iskoho arkheolohichnoho zizdu za materialamy chasopysu “Cherny-
hovskye eparkhyalne yzvestyia”. [Preparation and holding of the
XIV All-Russian Archaeological Congress based on the materials
of the magazine «Chernihiv Diocesan News»]. Skarbnytsia ukrainskoi
kultury. Vol. 11. pp. 136–140. [in Ukrainian].
3. Dobrovolskij, P.M. (1908). Arheologicheskij sezd v g. Chernigove.
[Archaeological Congress in Chernihiv]. Pribavlenie k Chernigovskim
eparhialnym vedomostjam. 1908. Vol. 17. pp. 681–688 [in Russian].;
4. Dobrovolskij, P.M. (1908). Arheologicheskij sezd v g. Chernigove.
[Archaeological Congress in Chernihiv]. Pribavlenie k Chernigovskim ep-
arhial’nym vedomostjam. Vol. 18. pp. 717–725. [in Russian].;
5. Dobrovolskij, P.M. (1908). Izvestija XIV Arheologicheskogo sezda
v g. Chernigove. [Proceedings of the XIV Archaeological Congress in
Chernihiv]. Tipografija Gubernskogo Zemstva. Vol. 6. pp. 77. [in Russian]
6. Dobrovolskij, P.M. (1911). Staropechatnye lvovskie knigi v
Chernigovskoj gubernii. [Old printed Lviv books in the Chernihiv
province]. Trudy Chernigovskogo Arheologicheskogo S’ezda v Chernigove pod
red. Uvarovoj. Vol. 3. pp. 29. [in Russian].
7. Dobrovolskij, P.M. (1908). Katalog vystavki XIV Arheologich-
eskogo sezda v g. Chernigove. [Catalog of the exhibition of the XIV
Archaeological Congress in Chernihiv]. Tipografija Chernigovskoj gu-
bernii. 508 s. [in Russian].
8. Dobrovolskij, P.M. (1908). Kratkij otchet ob organizacii i de-
jatel’nosti Chernigovskogo predvaritel’nogo komiteta po ustrojst-
vu XIV arheologicheskogo sezda (Prilozhenija). [Brief report on the
organization and activities of the Chernihiv Preliminary Commit-
tee on the structure of the XIV Archaeological Congress (Appen-
dices)]. Trudy Chernigovskogo predvaditel’nogo komiteta po ustrojstvu XIV
Arheologicheskogo sezda. pp. 1–8. [in Russian].
9. Dobrovolskij, P.M. (1911). Nenormalnoe polozhenie guber-
nskih uchenyh arhivnyh komissij i zhelate’nost ih reorganizacii
[The abnormal situation of the provincial scientists of the archi-
val commissions and the desirability of their reorganization]. Tru-
dy Chernigovskogo Arheologicheskogo S’ezda v Chernigove pod red. Uvarovoj.
Vol. 3. pp. 30. [in Russian].
10. Dobrovolskij, P.M. (1911). Ob ikonostase Vvedenskoj cerkvi
arhierejskogo doma v Troickom monastyre [About the iconosta-
sis of the Vvedenskaya Church of the Bishop’s House in the Trinity
Monastery]. Trudy Chernigovskogo Arheologicheskogo S’ezda v Chernigove
pod red. Uvarovoj. Vol. 3. pp. 88 [in Russian].
11. Dobrovolskij, P.M (1911). Ob Olegovom pole i peshherah
Eleckogo monastirja [About Oleg’s fi eld and caves of the Eletsky
monastery]. Trudy Chernigovskogo Arheologicheskogo S’ezda v Chernigove
pod red. Uvarovoj. Vol. 3. pp. 88. [in Russian].
12. Dobrovolskij, P.M. (1911). Otchet o dejatel’nosti za 1910 g.
[Activity Report for 1910]. Chernigovskaja gubernskaja arhivnaja komissija.
Tipografija gubernskogo zemstva. pp. 1–32. [in Russian].
13. Dobrovolskij, P.M. (1911). Otchet o dejatel’nosti Chernigov-
skogo predvaritel’nogo komiteta [Report on the activities of the
Chernihiv Preliminary Committee]. Trudy Chernigovskogo Arheologich-
eskogo S’ezda v Chernigove pod red. Uvarovoj. Vol. 3. pp. 51. [in Russian].
14. Dobrovolskij, P.M. (1911). Plan Chernigova do rasplanirovani-
ja v nachale XIX veka [Chernihiv plan before planning in the early
XIX century]. Trudy Chernigovskogo Arheologicheskogo S’ezda v Chernigove
pod red. Uvarovoj. Vol. 3. pp. 115 [in Russian].
15. Dobrovolskij, P. M. (1911). Chernigovskaja pechat’ v XVII–
XVIII vv. [Chernihiv seal in the XVII–XVIII centuries]. Trudy Chernigov-
skogo Arheologicheskogo Sezda v Chernigove pod red. Uvarovoj. Vol. 3. pp. 28
[in Russian].
16. Kovalenko, O.B. (1980). XIV Arkheolohgicheskiy sezd i raz-
vitiye istoricheskogo issledovaniya na Chernigovshchine [XIV Ar-
chaeological Congress and the development of historical research
in the Chernihiv region]. Problemy arkheologii Yuzhnoy Rusi. Materialy
istoriko-arkheologicheskogo seminara «Chernygov i ego okruga v IX–XIII vv.»,
pp. 123–128. [in Russian].
17. Pravyla piatnadtsiatoho arkheolohichno zizdu v Novhorodi
ta protokoly zasidan Poperednoho Komitetu 3 – 6 sichnia 1909 r.
(1909). Moskva. [in Ukrainian].
18. Samoilenko, A. H. (2012). Iz istorii muzeinogo dela v
Chernigovskoy gubernii kon. XIX – nach. XX vv. [From the his-
tory of museum work in the Chernihiv province XIX –beginning
XX centuries]. Voprosy muzeologii. Vol. 2(6), pp. 40–49. [in Russian].
19. Chernenko, O., Yasnovska, L. (1999). Arkheolohichni
doslidzhennia P.M. Dobrovolskoho na Chernihovo-Sivershchyni.
[Archaeological research of P.M. Dobrovolsky in the Chernihiv-
j
УДК 930.1(470+571):378.4(477.51)
Ю.М. Давиденко
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ІСТОРІЇ РОСІЇ В НАУКОВОМУ ДОРОБКУ
ІСТОРИКІВ НІЖИНСЬКОЇ ВИЩОЇ ШКОЛИ
Стаття присвячена одній з маловивчених проблем функціо-
нування Ніжинської вищої школи, а саме дослідженню актуаль-
них проблем російської історії в науковому доробку вчених ніжин-
ської вищої школи в період XIX – до XX ст.
На підставі мотиву історичних джерел та наукової літера-
тури проаналізовано історіографічний доробок ніжинських іс-
ториків, висвітлено науково-тематичну та ідеологічну спрямо-
ваність досліджень, розкрито особливості розвитку історичної
науки в зазначений період.
Автором розглянуто основні історичні праці вчених М. Арісто-
ва, Г. Максимовича, М. Бережкова та ін. Визначено, що історіогра-
фічно ніжинські історики висвітлювали комплекс проблем, пов’я-
заних зі становленням Російської імперії, її суспільно-економічний
та політичний розвиток досить традиційно.
Акцентовано увагу на заснуванні ніжинськими науковцями
власної історичної школи, яка зробила значний внесок у розвиток
вітчизняної історичної науки.
Ключові слова: історія, історіографія, Ніжинська вища школа.
У нинішніх умовах стану академічної історичної на-
уки, яка проходить нелегкий період свого розвитку, до-
слідники дедалі частіше звертаються до мало вивчених
її сторінок, відкривають нові горизонти досліджень.
Завдяки чисельним розвідкам, що з’явилися останнім
часом, одержало новий імпульс справді ґрунтовне і не-
упереджене студіювання процесу становлення та роз-
витку історичної науки в Україні. Зокрема, значну увагу
дослідники приділяють з’ясуванню місця та ролі науко-
вих шкіл. Саме в них формувалися кадри для вітчизня-
ної історичної науки, закладалися засади української
історіографії, яка згодом еволюціонувала паралельно
розвитку світової історичної думки.
Сіверщина в історії України, випуск 14, 2021
244
У науковий обіг повернулися праці М. Грушевського,
М. Костомарова, В. Антоновича, Д. Дорошенка, які були
фундаторами української історичної науки. Поряд з тим
ціла низка менш відомих широким колам суспільства,
але достатньо вагомих у свій час вчених-істориків, які
зробили значний внесок у розвиток історичної науки,
залишилися без достатньої уваги фахівців. Серед них
чимало представників Ніжинської вищої школи (І. Ор-
лай, М. Арістов, М. Бережков, Г. Максимович та ін.).
Ніжинська вища школа – це своєрідний осередок, у
якому вивченням історії займалися не лише історики
за фахом, а й філологи, юристи, економісти. Саме вони
збагачували джерельну базу, перекладаючи твори істо-
риків з різних мов, а також досліджували різноманітні
проблеми вітчизняної та всесвітньої історії.
Наукова спадщина вчених-істориків Ніжинської ви-
щої школи щодо історичних аспектів розвитку слов’ян-
ських народів привертала увагу дослідників, починаючи
з кінця XIX ст. У часописах і наукових збірках періо-
дично з’являлися рецензії, статті, відгуки, присвячені
працям викладачів Ніжинського історико-філологічно-
го інституту князя Безбородька. Проте всі вони носи-
ли фрагментарний характер і тому це питання не ста-
ло предметом окремого дослідження.
Крім того, у наступні періоди в науковій літературі
знайшли своє відображення теоретичні засади феномену
Ніжинської наукової школи (М. Ярошевський, В. Гасилов,
Б. Кедрова), у загальних рисах висвітлено історію
Ніжинської вищої школи (Г. Самойленко, О. Самойленко,
Є. Страшко, В. Симоненко) [5; 6], розглянуто певні
аспекти наукової діяльності її викладачів (Ю. Давиденко,
О. Коваленко, В. Ткаченко, О. Юркова, П. Моціяка) [3;
4]. Завдання сучасних дослідників – не просто описати
інфраструктуру школи, а й з’ясувати особливості розвитку
історичної науки в ній як у одній із невід’ємних складових
загальнодержавної історичної школи; дати критичну
оцінку історичної спадщини вчених. На цьому і буде
зосереджено увагу в представленому дослідженні.
Історія імперської Росії, етапи її розвитку та русифі-
каторська політика ніколи не залишалася поза увагою
як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. Не стали
винятком і вчені Ніжинської вищої школи, які протя-
гом останньої чверті XIX – початку XX століття займа-
ли одне з провідних місць в історичній науці Російської
імперії. Вони заклали підвалини у вивченні різнобічних
історичних і культурних імперських процесів.
Однією із найбільш яскравих постатей Ніжинської ви-
щої школи був Микола Якович Арістов (1834–1882). Ві-
домий дослідник отримав освіту в Казанській духовній
семінарії, яку закінчив у 1858 році, але, відмовившись
від духовного звання, віддав свої сили і розум вивчен-
ню всесвітньої історії. До переїзду в Ніжин М. Арістов
мав досвід педагогічної роботи, який здобув у Казан-
ському (1867–1869), Варшавському (1869–1873) і Хар-
ківському (1873–1875) університетах, та досить широке
наукове визнання за свої праці, присвячені досліджен-
ню різних аспектів російської історії.
На думку автора, не знаючи історії російського жит-
тя та побуту, не можна принести суттєвої користі своїй
вітчизні. У свою чергу, підкреслював учений, вітчизня-
на наука і, найперше, історична, повинна допомагати
суспільству вирішувати сучасні завдання.
Одна з його праць – монографія «Московські смути
за правління царівни Софії Олексіївни». У ній автор дав
узагальнюючий аналіз подій, що відбувалися в російсько-
му суспільстві в кінці XVII ст. Професор намагався пе-
реосмислити, розглянути під іншим кутом зору загаль-
новідомий факт російської історії – боротьбу за владу
спадкоємиці російського престолу царівни Софії. Ос-
танню вчений уважає жінкою з блискучими здібностя-
ми, але з великим прагненням до влади. Саме це було її
головним недоліком, а в подальшому стало причиною
краху. На думку М. Арістова, причиною смут, що спітка-
ли Росію, були не підступні задуми Софії, а внутрішня
ситуація, яка склалася в країні. Особливу увагу він при-
діляє бродінням у суспільстві, що виникли внаслідок бо-
ротьби народних мас з владою за земське управління.
Цінність монографії «Московські смути за правління
царівни Софії Олексіївни» – у залученні та використан-
ні у ній значної джерельної бази. Але до більшості до-
кументів історик ставиться досить скептично, «оскіль-
ки авторами їх були прихильники і соратники Петра І,
а отже вони містять відвертий наклеп».
Прикметно, що з трьохсот сторінок книги роздуми
самого Арістова займають меншу частину, усе інше –
примітки, виписки, додатки цілих історичних доку-
ментів. Зазначимо, що монографія не втратила свого
історичного значення і представляє безумовний інте-
рес для дослідників.
Ще одним суттєвим науковим доробком стали роботи
вченого, пов’язані з розвитком історичної науки. Саме в
Ніжині, де М. Арістов досяг найвищого рівня своєї про-
фесійної діяльності, дослідником була написана вагома
праця з історіографії – «Розробка російської історії за ос-
танні 25 років (1855–1880)». У статті подано узагальню-
ючий аналіз розвитку історичної науки в Російській ім-
перії протягом XIX ст. На думку М. Арістова, фундатором
російської історичної науки був Карамзін, а решті вчених
лише залишалося йти його стежкою і досліджувати різні
галузі життя попередніх поколінь. Можливо М. Арістов
зробив би значно більший внесок у вивчення вітчизняної
історії, якби не передчасна смерть на 48-му році життя.
Питаннями історії Росії цікавився ще один представ-
ник київської історичної школи, учень М. Довнар-За-
польського, доктор історичних наук, професор Георгій
Андрійович Максимович (1877–1954), який протягом
15 років , з 1909 по 1924 pp., викладав українську та ро-
сійську історію в Історико-філологічному інституті та
Інституті народної освіти в Ніжині. Максимовичу нале-
жить ряд праць: «Вчення перших слов’янофілів», «Дос-
ISSN 2218-4805
245
від вивчення переписних книг Московської держави
XVI–XVII ст.», «Діяльність графа Румянцева-Задунай-
ського з управління Малоросією», «Криза перед смутою
в Московській державі» тощо. Кожна з вищеназваних
робіт заслуговує на серйозне та ґрунтовне вивчення.
Проте найбільший інтерес для нас становить остання.
У науковій розвідці «Криза перед смутою в Москов-
ській державі» вчений намагається встановити, у чому
ж полягали справжні причини даного явища. У своїх
пошуках Максимович приходить до висновків, що ко-
ріння смути – у народних масах. Саме тому провідне
місце у роботі відведено проблемам становища селян-
ства. Максимович докладно висвітлює, які податки та
побори платили селяни, скільки і якої землі мали та на
яких умовах нею користувалися, які групи селян існу-
вали в Московській державі.
Значний інтерес викликають досліджені в роботі те-
орії щодо причин походження та характеру смути, роз-
роблені відомими російськими істориками Соловйо-
вим, Аксаковим, Забєліним, Ключевським, Платоновим.
Це дає можливість порівняти їх та встановити основні
чинники даної суспільної кризи.
Одним із позитивних моментів роботи «Криза перед
смутою...» є використання в ній комплексу джерел, що
складався з писцевих книг, повідомлень сучасників тих
подій про Дмитра-Самозванця та безпосередньо відо-
мостей про період смути. На основі цих джерел автор
робить висновки, що причини смут у Московській дер-
жаві крилися виключно в неблагонадійному становищі
народних мас, перш за все селян. Звичайно, що обмежу-
вати коло проблем лише цим неможливо, проте ця роз-
відка, безперечно, заслуговує на визнання та схвалення.
Ряд цікавих історичних праць написав екстраорди-
нарний професор російської історії НІФІ Михайло Ми-
колайович Бережков (1850–1935). У 1890-х роках з’яв-
ляються одна за одною друковані роботи, присвячені
історії Криму: «Російські полонені і невільники в Кри-
му» (1894), «Найдавніша книга кримських посольських
справ» (1894), «Кримські шерстні грамоти» (1894). Нашу
увагу зосередимо на тих працях вченого, які стали по-
мітним явищем в історичній науці: «Про торгівлю ро-
сіян з Ригою в XІІІ–XV cт.», «Документи та примітки».
Перша робота розкриває еволюцію формування сто-
сунків між Росією та Ригою. Оскільки, як відомо, росія-
ни в цьому місті мали власну етнічну колонію, то автор
велику увагу приділяє саме умовам проживання в ній
та створенню торгівельних гільдій. М. Бережковим до-
статньо широко подані історико-географічні відомості,
що дає можливість краще уявити не лише самі торгові
шляхи по Західній Двіні, але й обставини та місцевість,
по якій вони пролягали. Автор використовує докумен-
тальний матеріал щодо історії заснування міста, дого-
вори, які укладалися між двома державами («особливе
значення мав Смоленський договір 1229 p.»).
М. Бережкову притаманні критичний погляд на пер-
шоджерела, перевірка наукових думок. Ці чинники ста-
ли головними при написанні вченим таких праць, як-
от: «Про історію, як народну самовідданість», «В пам’ять
К.М. Бестужеву-Рюміну (1829–1897)» та інших. Але осо-
бливий інтерес викликає робота «Документи та приміт-
ки». У ній автор докладно аналізує «Жалованую грамо-
ту Петра Великого, письмо императора Александра І»,
акцентуючи увагу на особистостях, згаданих у докумен-
тах. Незважаючи на те, що професор досліджував істо-
ричні документи, свій текст він подає не «сухо», а об-
разно й художньо, що зацікавлює читача.
Особливе місце в науковій спадщині вчених Ніжин-
ської вищої школи посідають роботи Миколи Христия-
новича Бунге (1823–1895). Основу його доробку станов-
лять праці, присвячені торгово-фінансовому капіталу
та юридичним відносинам у Російській імперії в XIX ст.
Зокрема, досить специфічною і оригінальною є науко-
ва розвідка «Загальний обіг зовнішньої торгівлі, тор-
гівельний баланс та митні збори провідних держав у
XIX ст.». Вона базується на статистичних даних мит-
них книг найбільших країн світу, з якими Росія мала
торгівельні стосунки. Автор, на нашу думку, доціль-
но вважає, що «дані до 1812 р. є неправдивими». Адже
дійсно, курси валют були нестабільними, а тому обся-
ги зовнішньо-торгівельних надходжень часто завищу-
валися. М. Бунге у своїй роботі намагається виправити
ці недоліки, подаючи паралельно з тарифами на това-
ри курси міжнародних валют та дорогоцінних металів.
Логічним продовженням та доповненням до згада-
ної вище роботи стала стаття «Замітка про реальний
стан нашої грошової системи та засоби її покращення».
У ній М.Х. Бунге вказує на недоліки цієї системи – «іс-
нування одночасно в обігу срібної монети та кредитно-
го рубля, через що і виникає дисбаланс у бюджеті» [1].
Професор вбачає причини такої розбалансованості фі-
нансової системи не лише усередині країни, але й за її
межами, адже саме військові дії стали причиною пере-
насичення ринку карбованцями, отже, і його знецінення.
Титанічна робота М.Х. Бунге у рамках дослідження та
висвітлення фінансової ситуації, яка склалася в Росії на
початку XIX ст., заслуговує на визнання у вищих науко-
вих колах. Грунтовна обізнаність науковця з фінансовим
ринком, його поради щодо покращення ситуації в краї-
ні були дійсно корисними, носили практичний характер.
Окрім фінансової сфери, вченого цікавили і пробле-
ми соціального характеру. Праця «Про поліпшення умов
побуту поміщицьких селян» носить форму звернення
до уряду країни з пропозиціями, які потрібні для врегу-
лювання цього питання. Микола Християнович окрес-
лює коло проблем, а саме – «право селян на землю та
на працю, про умови адміністративно-територіального
устрою країни, необхідність запровадження паспортної
системи» [1], які, на його думку, є головними.
Значний внесок у розвиток історичної науки зробив
останній директор вузу дореволюційного часу Іван Павло-
Сіверщина в історії України, випуск 14, 2021
246
вич Козловський. «У 1892 році закінчив з дипломом І сту-
пеня і золотою медаллю історико-філологічний факультет
Київського університету. У 1907 році він захистив магіс-
терську дисертацію на тему “Ф.М. Ртищев” і був направ-
лений до Історико-філологічного інституту в Ніжині, де
працював до часу обрання його в 1909 році професором
Варшавського університету» [6]. За час своєї наукової ді-
яльності вчений опублікував близько 30-ти праць, з яких
найбільший інтерес викликають наступні: «Короткий на-
рис історії руської торгівлі». Вип. 1. (1898); Вип. 2. (1909),
«Значення XVII століття в російській історії» (1908), «Ан-
дрій Вініус, співробітник Петра Великого» (1911).
Перша з вищеназваних робіт складається з двох частин,
що висвітлюють різні періоди торгівельних відносин Ро-
сійської імперії. Одна охоплює період з найдавніших часів
і до правління Катерини II, а наступна є продовженням і
до початку XX ст. Головне завдання, яке ставив перед со-
бою автор, – ознайомити читача із загальним ходом роз-
витку російської торгівлі та промисловості.
У роботі досить детально визначено всі торгові шля-
хи та міста Росії, які використовувалися як для внутріш-
ньої, так і для зовнішньої торгівлі. Оскільки вона була
тісно пов’язана з фінансами та промисловістю, то їм
присвячено багато уваги у дослідженні. І.П. Козловський
виділяє систему податків та мір, що були запроваджені
на кожному із шести етапів розвитку торгівлі: 1) 850–
1250 pp.; 2) 1250–1550 pp.; 3) 1550–1689 pp.; 4) 1689–
1762 рр.; 5) 1762–1861 pp.; 6) 1861–1900 pp. Особливу
увагу вчений звернув на внутрішньополітичну діяль-
ність Петра І, починаючи від політики меркантилізму
і закінчуючи промисловим законодавством. У своєму
дослідженні він використав свідчення сучасників тих
подій та статистичні дані обсягів торгівельного обігу.
Не менш важливою для історичної науки є робота
І. Козловського «Значення XVII ст.» Вона розпочинаєть-
ся оглядом подій XV–XVI ст., коли мала місце боротьба
за існування молодої Московської держави. Значну ува-
гу автор приділяє саме суспільно-політичній сфері. Він
розглядає та аналізує стан справ у законодавстві, умо-
ви життя різних станів та верств населення.
Іван Павлович вважав, що «XVII століття плідно увібра-
ло і удосконалювало все те, що було закладено в попередні
роки» [2]. Авторові ж залишалося лише віднайти ті зру-
шення, які відбулися протягом століття, що він і зробив.
«Андрій Вініус, співробітник Петра Великого» – твір,
присвячений людині, що була соратником Петра І. Робота
багато в чому унікальна, оскільки в ній використано ви-
дання та джерела, котрі залишилися поза увагою багатьох
дослідників. Учений подає детальний портрет А. Вініуса,
розповідає про життя, а особливо про діяльність цієї лю-
дини. Твір дійсно є фундаментальним історичним дже-
релом, визнаним у вищих наукових колах, оскільки всі
факти в ньому підтверджені листуванням Петра І, кня-
зя Голіцина та інших високопосадовців при імператорі.
Постать Петра І – одна з найсуперечливіших в істо-
рії Росії і викликає інтерес у багатьох поколінь дослід-
ників. У цьому відношенні не став винятком і Іван Іва-
нович Іванов, який з 1907 року очолював Ніжинський
інститут. Він знаний не лише як керівник навчально-
го закладу, але й завдяки своїм науковим творам. Осо-
бливу цікавість викликає його робота «Петро Великий».
Найбільш вдалою є частина, у якій розкрито питання
особистості Петра та період Північної війни. Але і тут
автор місцями допускав фактичні помилки, довірливо
переказуючи легенди стосовно життя імператора. Інко-
ли автор настільки захоплювався, що зміст деяких фраз
був безслідно похований під її риторичними прикра-
сами: «В решительные минуты жизни, – говорив він з
приводу битви під Полтавою, – Пётр отождествлял аб-
солютную власть с индивидуальной, нравственной во-
лей». Загальні уявлення дослідника про петровські ре-
форми відзначаються невизначеністю та туманністю.
І. Іванов не зміг узгодити різноманітні судження істо-
риків, що займалися вивченням цього питанням. Як
наслідок, дана робота позбавлена якоїсь ідейної лінії.
Думки автора нефундаментальні, поверхові.
На жаль, доводиться визнати, що Іванов не був під-
готовлений до взятого ним завдання, і тому його кни-
га, швиденько зшита з окремих листочків, не може на-
дати читачу повного уявлення про Петра І. Проте, у ній
зібрано багато цінного джерельного матеріалу, на ос-
нові якого можна зробити власні висновки.
Вагомий внесок в історичну науку зробили безпосе-
редньо випускники Історико-філологічного інституту.
Особливе місце серед них посідає Володимир Івано-
вич Савва, який у 1888 році закінчив історичне відді-
лення Ніжинського інституту. У 1892 р. він склав магіс-
терський екзамен з російської історії в Харківському
університеті, з 1895 р. став там викладати. У 1902 р. він
захистив дисертацію «Московські царі і візантійські
василевси. До питання про вплив Візантії на утворен-
ня ідеї царської влади московських державотворців» і
отримав ступінь магістра російської історії. 20 серпня
1905 р. В. Савву призначили на посаду екстраординар-
ного, а з 1907 р. – професора російської історії Ніжин-
ського історико-філологічного інституту, на якій він
перебував до осені 1909 р.
Не можна не згадати вченого, чий внесок у розвиток
історичної науки просто неперевершений. Мова йде
про відомого історика Євгена Миколайовича Щепкіна
(1860–1920), який був запрошений до Історико-філо-
логічного інституту у вересні 1897 року. Серед значної
спадщини науковця виділимо історичне дослідження
«Російсько-Австрійський союз під час Семилітньої вій-
ни». У ньому автор докладно розкриває всі передумови
та хід війни. Тому робота нагадує звіт учасників подій,
чітко структурований у хронологічному плані. Єдиним
недоліком можна вважати той факт, що автор основну
увагу приділяє викладу подій, оминаючи причини, що
їх зумовили. Проте, незважаючи на дрібні недоліки, ро-
ISSN 2218-4805
247
бота є цінним історичним джерелом, яке проливає світ-
ло на один із зовнішніх напрямів російської політики.
Таким чином, наукова спадщина вчених-істориків
Ніжина засвідчує багатоплановість їх наукових інтере-
сів, глибоку обізнаність із вітчизняною та світовою іс-
торіографією. У їх роботах відкриваються нові сторін-
ки історичного процесу, робляться цікаві узагальнення
і визначаються подальші шляхи наукових розробок,
що посприяло розвитку вітчизняної історичної науки.
ДЖЕРЕЛА
1. Бунге М.Х. Заметка о настоящем положении денежной
системы и средствах к её улучшению. Сборник государствен-
ных знаний под редакцией В.П. Безобразова. Т. 8. Санкт-Петер-
бург, 1880. С. 86–127.
2. Козловский И.П. Краткий очерк Истории российской тор-
говли. Вып. 1. С древнейших времён и до царствования Екате-
рины II. Киев, 1898.
3. Коваленко О.Б., Ткаченко В.В. Євфимовський Володимир
Степанович. Репресоване краєзнавство. Киев, 1991. С. 340.
4. Моціяка П.П. Ніжинська сторінка життя і діяльності
В.К. Піскорського. Література і культура Полісся. Вип. 6. Ні-
жин, 1995, С. 106–114.
5. Самойленко Г.В. Ніжинська вища школа. 1820–1995. Ні-
жин, 1995. 158 c.
6. Самойленко О.Г. Розвиток історичної науки в Ніжині в
XIX – першій чверті XX ст. : Історико-бібліографічний огляд.
Література та культура Полісся. Вип. 6. Ніжин, 1995, С. 90–106.
Davydenko Yu.M. Current problems of research of Russian history
in the scientifi c heritage of historians of Nizhyn Higher School
The article runs about Nizhyn Higher School, problems of Russian histo-
ry in the scientific heritage of Nizhyn Higher School scientists in the period of
the 19th and the 20th centuries.
The historiographical monographs and studies of historians in Nizhyn are
analysed, scientific thematic and ideological directions of the research are high-
lighted, the features of the development of historical science in the specified
period are revealed based on solid historical sources and scientific literature.
The main historical works of such scientists as M. Aristov, H. Maksymovych
and M. Berezhkov are studied. Nizhyn historians are proved to have enclosed a
complex of issues related to the Russian Empire formation, its socio-econom-
ic and political development.
It is determined that scientists from Nizhyn made a significant contribu-
tion to the development of history as a science, founded their own historical
school, which enriched the historical and historiographical revisions of the na-
tional historical science.
Key words: history, historiography, Nizhyn Higher School.
REFERENCES
1. Bunge, M.H. (1880). Zametka o nastoyashchem polozhenii
denezhnoj sistemy i sredstvah k eyo uluchsheniyu [A note on the
current state of the monetary system and the means to improve it].
Sbornik gosudarstvennyh znanij pod redakciej V.P. Bezobrazova. V. 8. Sankt
Peterburg. [in Russian].
2. Kozlovskiy, I.P. (1898). Kratkij ocherk Istorii rossijskoj torgovli. Vyp. 1.
S drevnejshih vremyon i do carstvovaniya Ekateriny II [A brief outline of the
history of Russian trade. Issue 1.From ancient times to the reign of Catherine
II.] Kiev. [in Russian].
3. Kovalenko, O.B., Tkachenko, V.V. (1991). Yevfymovskyi
Volodymyr Stepanovych [Yevfymovskyi Volodymyr Stepanovych].
Represovane kraieznavstvo. Kyiv. [in Ukrainian].
4. Motsiiaka, P.P. (1995). Nizhynska storinka zhyttia i diialnosti
V.K. Piskorskoho [Nizhyn page of life and activity of V.K. Piskorski.].
Literatura i kultura Polissia, issue 6, pp. 106–114. Nizhyn. [in Ukrainian].
5. Samoilenko, H.V. (1995). Nizhynska vyshcha shkola. 1820–1995
[Nizhyn Higher School Nizhyn. 1820-1995]. [in Ukrainian].
6. Samoilenko, O.H. (1995). Rozvytok istorychnoi nauky v Nizhyni
v XIX – 1-y chverti XX st. : Istoryko-bibliohrafi chnyi ohliad [The
development of historical science in Nizhyn in the XIX - fi rst quarter
of XX century. : Historical and bibliographic review.]. Literatura ta
kultura Polissia, issue 6, pp. 90–106. Nizhyn. [in Ukrainian].
Стаття надійшла до редакції 09.03.2021 p.
Рекомендована до друку 28.04.2021 р.
УДК 63(091)Рклицький(477.53)«18/19»
М.А. Якименко
О.М. Краснікова
Ю.В Помаз
ВНЕСОК МИХАЙЛА РКЛИЦЬКОГО
У ВИВЧЕННЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
ПОЛТАВЩИНИ (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)
Серед широкого кола науковців і громадських діячів України кін-
ця ХІХ – початку ХХ ст. немало є й таких, інформації про жит-
тя і діяльність яких через ряд обставин надзвичайно мало. У ко-
горті маловідомих імен звертає на себе увагу Михайло Васильович
Рклицький з древнього українського містечка Новгорода-Сіверсько-
го. У 30-річному віці він зʼявився на Полтавщині у якості статис-
тика губернського земства. Два десятки років він віддав улюбленій
справі, підготувавши цілу низку фундаментальних праць з еконо-
мічної історії Полтавського краю, серед яких вирізняються відпо-
відним чином опрацьовані статистичні збірники щодо подвірних
переписів 1900 та 1910 років. На основі відповідної статистики
ним підготовлена ґрунтовна праця щодо землеволодіння і земле-
користування у Полтавській губернії. Резюмуючи вищесказане, від-
значаємо наявність помітного внеску Михайла Рклицького у ви-
вчення сільського господарства Полтавщини.
Ключові слова: М.В. Рклицький, Полтавщина, подвірні перепи-
си, статистика, сільське господарство.
Серед відомих громадських діячів Сумщини значний ін-
терес науковців і усіх небайдужих до історії рідного краю
викликає постать Михайла Васильовича Рклицького, який
народився 1864 р. у сімʼї священника Василя Рклицького
з міста Новгорода-Сіверського. Після закінчення у 1879 р.
Новгород-Сіверського духовного училища він вступив до
Харківського університету, де включився у громадське жит-
тя як член популярної на той час у певних антисамодер-
жавних колах групи революціонерів-народників [1, с. 2532].
Як наслідок – арешт, суд і заслання 1888 р. до Сибіру, де по-
знайомився з українським поетом Павлом Грабовським,
про якого у нього залишилися теплі спогади.
Вивчення життя і громадської діяльності Михайла
Рклицького не може не викликати підвищеного інтересу
дослідників вітчизняної історії з кількох причин. По-пер-
ше, про його роль як фахівця з економічної історії Пол-
тавського краю кінця ХІХ – початку ХХ ст. відомо досить
мало, адже на даний момент нами виявлена лише одна
публікація про Михайла Рклицького як економіста [2,
с. 356]. По-друге, немало сторінок з його життя належить
до «білих плям» історії. Так, наприклад, в одних публіка-
ціях дата його народження визначається як 1862 р. [3],
тоді як в інших – на два роки пізніше [1, с. 2532]. Прак-
тично нічого не відомо про перебування М.В. Рклицького
у сибірському засланні та дружбу з Павлом Грабовським,
що належить ще зʼясувати майбутнім дослідникам. Ми
ж зосередимося на його економічних публікаціях у яко-
сті співробітника Полтавського губернського земства, де
Михайло Рклицький працював з 1898 р. і до відомих бу-
ремних подій 1917 р. Саме в цей період його творчість як
економіста-краєзнавця сягнула свого апогею.
Першим серйозним іспитом для науковця стало опрацю-
вання величезного за своїм обсягом статистичного матері-
j
|