Традиційне ткацтво Семенівського та Новгород-Сіверського районів (за експедиційними матеріалами ДНЦЗКСТК)
У статті розглянуто традиційні ткані вироби Семенівського та Новгород-Сіверського районів. Висвітлено особливості художнього оздоблення та технологічні процеси створення інтер’єрних тканин, поширених у першій половині ХХ ст. На основі зібраних польових етнографічних матеріалів, джерел та наукової...
Gespeichert in:
| Datum: | 2021 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2021
|
| Schriftenreihe: | Сіверщина в історії України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181340 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Традиційне ткацтво Семенівського та Новгород-Сіверського районів (за експедиційними матеріалами ДНЦЗКСТК) / Н.М. Телегей // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2021. — Вип. 14. — С. 332-336. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-181340 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1813402021-11-11T01:26:20Z Традиційне ткацтво Семенівського та Новгород-Сіверського районів (за експедиційними матеріалами ДНЦЗКСТК) Телегей, Н.М. Нова історія У статті розглянуто традиційні ткані вироби Семенівського та Новгород-Сіверського районів. Висвітлено особливості художнього оздоблення та технологічні процеси створення інтер’єрних тканин, поширених у першій половині ХХ ст. На основі зібраних польових етнографічних матеріалів, джерел та наукової літератури вивчено та досліджено традиційне ткацтво у межах означеної території. Виявлено орнаментальні особливості тканого декору, їхню залежність від технік виконання. Ткацтво досліджуваного регіону – це унікальне мистецьке явище, яке потребує збереження для майбутніх поколінь. The article is devoted to the study of objects of material culture. Historical-geographical and ethnographic factors of formation of folk weaving in Polissia are analyzed. Is this study, the fabric is considered as a multifaceted phenomenon of artistic culture. The article analyses the traditional weaving goods of Semenivka and Novhorod-Siverskyi districts. The article covers the features of decoration and technological processes of creation of interior fabrics in the first half of the 20th century. 2021 Article Традиційне ткацтво Семенівського та Новгород-Сіверського районів (за експедиційними матеріалами ДНЦЗКСТК) / Н.М. Телегей // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2021. — Вип. 14. — С. 332-336. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181340 746.1(477.51) uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нова історія Нова історія |
| spellingShingle |
Нова історія Нова історія Телегей, Н.М. Традиційне ткацтво Семенівського та Новгород-Сіверського районів (за експедиційними матеріалами ДНЦЗКСТК) Сіверщина в історії України |
| description |
У статті розглянуто традиційні ткані вироби Семенівського
та Новгород-Сіверського районів. Висвітлено особливості художнього оздоблення та технологічні процеси створення інтер’єрних
тканин, поширених у першій половині ХХ ст. На основі зібраних
польових етнографічних матеріалів, джерел та наукової літератури вивчено та досліджено традиційне ткацтво у межах означеної території. Виявлено орнаментальні особливості тканого
декору, їхню залежність від технік виконання. Ткацтво досліджуваного регіону – це унікальне мистецьке явище, яке потребує збереження для майбутніх поколінь. |
| format |
Article |
| author |
Телегей, Н.М. |
| author_facet |
Телегей, Н.М. |
| author_sort |
Телегей, Н.М. |
| title |
Традиційне ткацтво Семенівського та Новгород-Сіверського районів (за експедиційними матеріалами ДНЦЗКСТК) |
| title_short |
Традиційне ткацтво Семенівського та Новгород-Сіверського районів (за експедиційними матеріалами ДНЦЗКСТК) |
| title_full |
Традиційне ткацтво Семенівського та Новгород-Сіверського районів (за експедиційними матеріалами ДНЦЗКСТК) |
| title_fullStr |
Традиційне ткацтво Семенівського та Новгород-Сіверського районів (за експедиційними матеріалами ДНЦЗКСТК) |
| title_full_unstemmed |
Традиційне ткацтво Семенівського та Новгород-Сіверського районів (за експедиційними матеріалами ДНЦЗКСТК) |
| title_sort |
традиційне ткацтво семенівського та новгород-сіверського районів (за експедиційними матеріалами днцзкстк) |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2021 |
| topic_facet |
Нова історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181340 |
| citation_txt |
Традиційне ткацтво Семенівського та Новгород-Сіверського районів (за експедиційними матеріалами ДНЦЗКСТК) / Н.М. Телегей // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2021. — Вип. 14. — С. 332-336. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT telegejnm tradicíjnetkactvosemenívsʹkogotanovgorodsíversʹkogorajonívzaekspedicíjnimimateríalamidnczkstk |
| first_indexed |
2025-07-15T22:20:04Z |
| last_indexed |
2025-07-15T22:20:04Z |
| _version_ |
1837753185598439424 |
| fulltext |
Сіверщина в історії України, випуск 14, 2021
332
УДК 746.1(477.51)
Н.М. Телегей
ТРАДИЦІЙНЕ ТКАЦТВО СЕМЕНІВСЬКОГО
ТА НОВГОРОД-СІВЕРСЬКОГО РАЙОНІВ
(ЗА ЕКСПЕДИЦІЙНИМИ
МАТЕРІАЛАМИ ДНЦЗКСТК)
У статті розглянуто традиційні ткані вироби Семенівського
та Новгород-Сіверського районів. Висвітлено особливості худож-
нього оздоблення та технологічні процеси створення інтер’єрних
тканин, поширених у першій половині ХХ ст. На основі зібраних
польових етнографічних матеріалів, джерел та наукової літера-
тури вивчено та досліджено традиційне ткацтво у межах озна-
ченої території. Виявлено орнаментальні особливості тканого
декору, їхню залежність від технік виконання. Ткацтво досліджу-
ваного регіону – це унікальне мистецьке явище, яке потребує збе-
реження для майбутніх поколінь.
Ключові слова: тканина, ткацтво, пряжа, рушник, настіль-
ник, ткацький верстат.
Ткацтво було невід’ємною частиною традиційного
побуту жителів Семенівського та Новгород-Сіверського
районів Чернігівської області. Виготовленням одягових
та побутових тканин займалися майже в кожній родині.
Останнім часом вивченню домотканих тканин та тех-
ніки їх виготовлення приділяється значна увага з боку
науковців: О. Никорак у праці «Українська народна тка-
нина ХІХ–ХХ ст.» [4] висвітлила особливості інтер’єр-
них тканин західної території України; робота Ю. Ла-
щука [2] присвячена видам декоративних тканин, що
були поширені на території Правобережного Полісся;
особливості художнього оздоблення текстильних виро-
бів досліджено в монографії Р. Захарчук-Чугай «Народ-
не декоративне мистецтво Українського Полісся» [3];
технологічні процеси виготовлення тканини описано
в книзі «Полесье. Материальная культура» [7] А.Н. Ку-
рилович та А.Т. Нестер у розділі, присвяченому ткацтву.
Розкриття теми оздоблення тканих виробів зустрі-
чаємо в наступних роботах: характерну своєрідність
орнаментації описано в монографії М. Селівачова [6]
«Лексикон української орнаментики»; різноманіття
оздоблення рушників представлено в праці Л. Орел [5]
«Український рушник». У цих роботах висвітлюються
особливості створення тканини на території України
або в цілому, або Правобережного Полісся. Проте, уяв-
лення про традиції ткацтва на Поліссі є неповними без
дослідження його особливостей на Лівобережжі.
Джерельну базу статті складають, окрім уже опрацьо-
ваних науковцями матеріалів, експедиційні записи, зі-
брані Державним науковим центром захисту культур-
ної спадщини від техногенних катастроф у 2019 році від
людей, що проживають на територіях Семенівського та
Новгород-Сіверського районів. Традиційно тут жінок,
які створювали ткані вироби, називали ткахами (с. Ло-
сівка) та оцінювали відповідно до їхньої майстерності.
Для виготовлення ткання у власних господарствах
вирощували переважно коноплі. Льон, як волокнисту
культуру, масово почали сіяти лише з появою колгос-
пів. Найпоширенішим був льон-довжик (с. Костобобрів).
Волокнисті рослини сіяли навесні («А весной сєялі льон»
(с. Костобобрів) чоловіки або жінки в залежності від
сімейного розподілу праці. Коли льон достигав, його
виривали, в’язали в снопи та просушували на полі або
болоті, щоб насіння достигло. Далі, за допомогою пра-
ча, вибивали насіння, а льон стелили по сінокосах або
стерні для вилежування.
Коноплі, на відміну від льону, поділялися на замаш-
ки (чоловічу рослину) та коноплі (жіночу рослину), які
мали різний вегетативний період та неоднакову тов-
щину волокна. Жовті стебла конопель виривали вручну
та вимочували у водоймі або у прорізах від викопано-
го торфу. Снопи конопель клали на воду, прикладаючи
поверх дерном або гіллям для повного занурення рос-
лини: «Палками такими, шоб яни не випливалі. Тако груз
такий лажили, і йон не випливав» (с. Костобобрів). Сте-
бла знаходилися у воді декілька днів. За цей час вони
ставали м’якшими і розділялися на волокна. Потім їх
витягали та ставили для стікання води та просушуван-
ня: «Ставлялі такими па чатири штуки, а таді вже тоє,
як он падсох, таді бралі вже на двор і у каго вже бані та-
кіє, туда клалі, сушилі. Хто може на палатках, такіє
палатки, панастілать, вано висахне» (с. Костобобрів).
Після двох тижнів вилежування льону або вимочуван-
ня конопель стебла підсушували в бані або на печі. У
деяких селах у хаті сушили тільки замашки, оскільки
їх обробляли літом.
Наступний етап робіт – очистка волокна від костри-
ці. Традиційно сухі стебла льону або конопель м’яли на
терниці (мяльніце) та витріпували за допомогою трі-
пачки. Готове волокно скручували пуцнями (с. Лосівка)
або куклами (с. Камінска Слобода), які складали та пе-
рев’язували жменею того ж волокна.
Коноплі для пом’якшення додатково м’яли ногами.
Робили це завжди біля печі, адже під час цього проце-
су з долівки піднімався пил, що частково витягував-
ся в пічний комин. Часто таку роботу виконували діти.
Очищене волокно, яке ще містило незначну кількість
костриці, вичісували на гребені гребінкою, що позбав-
ляло його сміття і пакулі (короткого волокна) (с. Хотіїв-
ка) та формувало мичку для прядіння.
Пряли переважно на прядках, які купували у май-
стрів. У деяких селах коноплі пряли лише на верете-
но з гребеня або кужілки. Такий поділ був зумовлений
товщиною волокна. З тонкого чистого волокна пряли
на основу, а менш якісне використовували для виго-
товлення товстішої пряжі – валу.
До прядки пряли на веретено з гребеня або кужілки, на
яку кріпили вичесану мичку волокна: «І на веретено пря-
ли. Ну на веретено пряли тую із авечок вовну» (с. Іванівка).
Коли допрядалася мичка, у кінці за гребенем лиша-
лася частина волокна, яку називали клок (с. Блистова)
або хлоп (с. Леонівка).
Готові напрядені нитки просушували та змотували в
ISSN 2218-4805
333
гдє стол стаіт паставіт, шоб вже в акно було відно як
нітка парвєца, дак ізвязивать. І скатєрті, настольнікі
звалі ми, ткалі, перебіралі на достачку, спєціалісти булі,
баби такіє перебіралі» (с. Хотіївка).
На території Семенівського та Новгород-Сіверсько-
го районів у першій половині ХХ ст. було поширено два
види ткацьких верстатів, які вирізнялися особливістю
конструкцій та відповідними назвами. Під час обсте-
ження цих районів були зафіксовані такі назви ткаць-
ких верстатів: верстат та кросна («Ну так то вже кросни
ткуть, дак ніти вже причеплюют. <…> Чапляють, там
же б’ют гвозда і чепляют у трям. <…> Б’ють два гвозди.
<…> І чапляй, причеплюй, і вони дєржалісь, а нагами пе-
ресуєш» (с. Костобобрів); «Кросни, два бедри таких хо-
дить, бьодри [берда. – Н. Т.] такіє» (с. Бучки).
Дві найбільші за розмірами бокові частини у ткаць-
кому верстаті називали статовинами або ногами. До
дрібніших частин належать навой, косточки, ніти, бьор-
да, поножі. Серед конструкцій ткацьких верстів Семе-
нівського району виділяється пристрій, у якому нит та
бердо кріпилися до стелі. У сволок вбивалися гвіздки
або кріпилися кільця, з котрих спускалися мотузки, на
кінцях яких були прив’язані гусині кісточки. Саме за
допомогою кісточок регулювалася висота розміщення
ниту: «А то ж направляли, то више, то ниже, як і ткать
же, дак направляють же, више накручують, ниже апуска-
ють. <…> Ізбралі гусей. Туди нада було ладниє, з курей ма-
лаватиє, із гусей. <…> Костачки ж із такими тими бу-
бриками, шоб із вірьовки не злазило, і то ж і підтягали ті
кросна» (с. Пушкарі); «Над нітам, а як же, ані ж далжни
костачкі тиє висєть, яни ж передвігаюца, як ти ткєш, а
ані ж передвігаюца» (с. Печенюги).
Назва «кросна» на даній території іноді вживалася у
значенні ниток основи, які снувалися або навивалися
на воротило ткацького верстата. Наприклад, снувати
кросна (с. Архипівка) або навивати кросна (с. Хотіївка).
Коли верстат було встановлено, починали навивати.
Сама жінка не могла навити, тому зазвичай навивали
утрьох. При навиванні основи на навій її розпускали з
коси і розправляли за допомогою гребінки або вико-
ристовували ритки. У кожен зуб риток розкладали від
4-х до 8-ми ниток. Виконували таку роботу не менше
ніж двоє людей, переважно троє. Навивання було од-
ним із важливих процесів, оскільки рівномірність на-
тягнення ниток впливала на якість майбутньої тканини.
Після навивання нитки основи заправляли в нит та бер-
до. Нит виготовляли завжди власноруч, використовуючи
для цього товстіші нитки. На жаль, із опитаних інформан-
тів лише кілька жінок змогли розповісти як його виготов-
ляли: «Пакойная мамачка рабила ніт, сама пряла, сама
ткала і сама ніт сукала, дєлала. <…> Ну достачка такая
й ана пряжу сюди, адін накине отако, адні нітки, далі дру-
гіє нітки за тую чаплялося, я нє разкажу» (с. Костобобрів).
При неправильному заправлені нитки в нит або бер-
до могла утворитися помилка, яка ставала помітною
тугі клубки за допомогою юрка. Всередину клубка кла-
ли клоччя, папір або шматок тканини, у яких замотували
трохи цукру для дітей, щоб зацікавити їх у допомозі при
снуванні. При мотанні клубка створювалися смуги, які
називали часовка (с. Блистова) або чашка (с. Блистова).
Наступний етап у процесі виготовлення тканини –
снування. Воно відбувалося в хаті, інколи на вулиці.
Для цього у стіні прокручували отвори, в них вставляли
кілки або прибивали (чи ставили) по кутах стіни бруси,
в яких уже були вкручені кілки. Такий пристрій нази-
вали сновницею (с. Погорільці) або снулей (с. Іванівка).
У с. Карповичі отримано інформацію про снування не
з клубків, а зі спеціального пристрою – мотовила, на
якому були змотані нитки з котушок. Снувати з такого
пристрою на територіях Семенівського району почали
з середини ХХ ст., але через те, що у 1960-х роках ткати
у селах перестали, він не набув великого поширення.
При снуванні одиницею вимірювання довжини була
губа, яка мала довжину в залежності від розташування
кілків приблизно від 5-ти до 8-ми метрів. Найчастіше
снували від 5-ти до 10-ти губ. За вагою клубка могли
визначити кількість наснованих губ: «Звєшут на кан-
тер, як тонкиє ніткі, багата снуют, а як тавстиє, дак
ані ж мєньше кладуть тади» (с. Хотіївка); «От на губку
хунт нада чи палтара нада» (с. Дігтярівка).
Снувати треба було уважно, щоб не помилитися кіл-
ком. Якщо ж помилялися, то таку помилку називали
дурнем (с. Хотіївка), циганкою (с. Блистова) або діда по-
класти (с. Лоска).
Для кожного виробу снували відповідну кількість ни-
ток, які рахували пасмами. Рушники ткали на 7–8 пасом,
полотно на 10. Чим більший номер, тим тоншою була
тканина: «Як кончє снавать сколько пасам, уже палатно в
девять пасам, рушники в сєм пасам, у шесть снавалі, зна-
чить кончив снавать, шисть пасам наснавав, паслєдній
раз як ідеш, дайду да тога, да калочка там» (с. Іванівка).
Закінчуючи снування, робили помітку на кожному
з кілків для того, щоб при тканні знати кількість вит-
каних губ. Помітку могли наносити сажею або в’язати
вузлик на останній наснованій нитці: «Як паслєдній раз
іду уже, шо канчаю я, канчаю я уже все снавать, шо вже
наснавала я, і таді там на першам калку зав’язую, сюди
дайшла на край і тут завязала так само» (с. Блистова).
Далі основу знімали, сплітаючи в косу. Якщо пряжа
була недостатньо крутою, то її запарювали. Окрім за-
парювання, нитки могли обливати відваром із карто-
плі або лляного насіння: «Дєлалі такий щолак і ції ніткі
як… У широт, отакий був, туди складали, а таді кип’я-
тілі ваду, а таді трошки вади у чугун, а тоді заварю-
ває і так рідєнька, рідєнька, шоб ано було і таді абліва-
лі» (с. Костобобрів); «А кип’яткам абдавали. <…> Шоб не
була валахата така» (с. Лоска).
По завершенню підготовчих етапів, переважно в зи-
мовий час, у хаті, у найбільш освітленому місці, стави-
ли ткацький верстат: «Хто кала краваті паставє, а хто
Сіверщина в історії України, випуск 14, 2021
334
при тканні, інколи спричиняючи розрив нитки. Якщо
рвалася одна з ниток основи, на тканині утворювала-
ся порожня доріжка, яку зашивали голкою, відновлю-
ючи утрачений фрагмент нитки: «А таді ниткамі за-
шивають ту. Іголку і нітку, й заштопають, пакулє вже
тая нітка, пакулє гдє бачиш дє парвєца» (с. Хотіївка).
Після заправлення ниток основи в нит, далі їх за-
правляли в бердо. Кожне бердо мало свій розмір і при-
значалося для виготовлення певних тканин: «Дєвятка.
Паймі, ета дєсятий номєр катушкі, васьмьорка, сямьор-
ка, пятьорка – ета вже мєньшає, ета тавстєйшає, тав-
стєйшає. Пятьорка на мєшкі, сямьорка навалочкі у кру-
жкі, от всьо ета. Усьо знаю, дітя» (с. Пушкарі).
Після того, як нитки основи були повністю заправ-
лені, їх підв’язували до вала та закидали першу нитку
піткання. Перед тканням нитки піткання намотували
на спеціальну паличку – цівку (цилку), яку вставляли в
човник для ткання: «Цилка називалась, отакая трубач-
ка, дєрєвяна, в нас тут растє в лєсє такоє дєрєва, дєрєв’я,
што ано мякать тую вєдєтоє [вийнята м’яка серцевина
з бузинової гілки. – Н. Т.], а трубачка тая астаєца, вот
етіє трубачки намативалі. <...> О, бузина» (с. Бучки).
Основними техніками ткання, за допомогою яких ство-
рювалися текстильні вироби, були просте полотняне пере-
плетення та різні варіанти чиноватного ткання. Найбільш
поширеними були назви: в йолку, в сосонку, в кружку, рядо-
вина. «Такой йолачкай. <…> Шашками. <…>.Це вже у бьор-
да накидалі в ніти. Уже через два ніти дак ано палучаєца
шашкамі такіми» (с. Костобобрів). «У йолачку, у кружоч-
ки» (с. Костобобрів). «То сасонки, то кружки». (с. Іванівка).
Зафіксовано також закладну та перебірну техніку, зав-
дяки яким створювалися кольорові смуги та геометричні
візерунки: «Дак два панажі, дак палатно, у чатири пана-
жи – це ж видумувалі то перебірать» (с. Іванівка). Оздоблю-
вали тканину також простими смугами різних кольорів.
«Дєлали узори і в ряди, і в кружки, і ще, як це називалися, ну
сє вже давно. Були, узори палучалися» (с. Іванівка).
Серед інших, однією з візерункових технік ткання було
ткання в шашки. Оздоблення створювалося на чотирьох
нитах. Дрібні фактурні геометричні форми, укладені в
візерунок, заповнювали всю площину виробу. Тканини
з таким типом оздобленням називали рябими, оскіль-
ки при тканні використовувалися сірі та вибілені нитки.
Окрім виготовлення тканини з луб’яних волокон, тка-
ли з овечої вовни. Власне технології з обробки вовни
та виготовлення пряжі зафіксовано не було, оскільки
опитані інформанти не працювали з цим матеріалом,
утім дехто з жінок змогли пригадати процес збивання
волокна та одяг, який виготовляли з сукна.
Стригли овець раз або двічі на рік: «Ну кагда ж, воть
тєпєрь. Цім врємєнєм <…> два стріглі – у восінь і вєсно»
(с. Костобобрів). Тканину, виготовлену з овечої шерсті,
звалювали майстри в спеціальних валильнях: «І лля-
ним, а ткали вовною. Дак напірники отіє, шоб пір’я не
лізло. Валинци валили з вовни. <…> Були такіє валільни-
ки в селі. <…> Були тут валільники. <…> Там уже ж така
і плата. Хто хлібам, хто чім брав, ну в валинцах хадили,
у хароших, у теплих» (с. Лосівка).
З вовни виготовляли великі напірначі, які наповнюва-
ли пір’ям та спали на них як на перинах, а іноді і вкрива-
лися ними. «Ткали, а чого ж не ткали і на теє, напірники
шили для падушки дак теє із вовни ткали і теє, тоненько
так пряли і ткали теє і пряли, пряли знов» (с. Погоріль-
ці). «Напєрніки на падушки ткалі і з вовни, авєчак держалі,
вовну насілі біть і шоб мягка була. <...> У тоє, сюди кудись,
забулась як яго називалі, сяло тут, сяло тут пад Шост-
кай, дак туда насілі біть, а таді прялі, а таді тоже сна-
валі, о, і ткалі напєрніки, а таді насілі валіть у гораді іх,
напєрніки ції. <...> [А снували. – Н. Т.] папалам. Адва ніт-
ка вовни, адна пряжі. А ткалі вовнай адной» (с. Бирине).
Тканини мали одягове та побутове призначення.
Для пошиття одягу ткали переважно просте полотно, а
для побутового використання створювали тканини для
домашнього інтер’єру та господарства. «Палатно тка-
лі рушніковає [тканина призначена для виготовлення
рушників. – Н. Т.]. От абикнавєнна, як рушніки, тєпє-
рішніє рушніки, такий рушнік так тоже, тольки ж уже
ж нєстольки насновуваласьо, як на палатно, а мєньше,
от мнє нада дєсять чи адінацать, дак я… <…> У йолач-
ку, у прастоє, у кружки, у чатирі ніти» (с. Архипівка).
Для господарських потреб (мішки, рядна) виготов-
ляли товсті та грубі тканини, для оздоблення житла
(рушники, підзорники, настільники) – тонкі, вибіле-
ні та орнаментовані: «А, й рушніки, й сарочки і тиє пад-
стілки, всьо ткалі. Усьо ткалі. Таді усі у палатнянам ха-
ділі. Матєріїї ше нєбуло, як привязуть калі в магазін, так
таді там очєрєть стаіть із ночі, шоб матєрії тої кусок
на плаття на якоє то. А всьо в палатняном, і сарочка, і
спадніца, й платя, і хустка, і всьо» (с. Машево).
Серед асортименту виробів найбільш масовими були
рушники. Переважали сіро-білі утиральники, котрі тка-
лися саржевими переплетеннями. Інтер’єрні, святкові
та обрядові рушники оздоблювалися тканими кольо-
ровими та візерунковими смугами. Зафіксовані такі
назви рушників: багавнік, утиральник, набожнік, на-
божник, арлистий, кролєвецкий. Усі вони, окрім утираль-
ника, мали інтер’єрне призначення. «Ну рушнік на ікони,
хто.., но в нас завут палатєнца [рушник. – Н. Т.], багав-
нік в нас» (с. Костобобрів). «А набожнік… Йон длінєйший
і трі родачки [узора. – Н. Т.] далжно бить» (с. Леонівка).
«Ну єслі так, кагдата ж на етіх фатаграфіях вісєла всьо
ж, на всю стєну, щас я уже пазнімала вже всьо, так ета,
туда ж уже ж можна уже пакарачєй, адін цвєт, а багав-
нік канєшна тут вишиваєца і цвєт навєрху» (с. Бучки).
У 1960–1970-х рр. у деяких селах виготовляли руш-
ники, оздоблені рослинно-геометричними візерунка-
ми. Вони мали значно простіші геометризовані орна-
ментальні стрічки простих рослинних форм у вигляді
листочків та квітів: «Були такіє женщіни в Горках, шо за-
вєску [рушник на ікони. – Н. Т.] ткали, вишиванням роз-
ISSN 2218-4805
335
вами [з візерунком троянд. – Н. Т.] такими. <...> Розами.
Вона рисавала. Нарисує, хрещіки клітачками, а таді тчє,
а таді вона вже перетика й тчє. У Студьонці баба тка-
ла рушники букетами, ну не папало мнє. <...> Сабі вона
ткала, просто сабі» (с. Дігтярівка).
Окрім рушників, елементом хатнього інтер’єру був
настільник (скатерть, рядовинка), яким застилали стіл:
«Так скатерті всі переткані. Перетикалі, да. Дєлалі взо-
ри всякіє красівиє і абгортувалі тако, от шо. Хоть хто
прийдє чужий дак нєдівіліся» (с. Костобобрів). «Рядавин-
ки. Настольник це куплене, а свая рядавинка» (с. Кудлаїв-
ка). Їх виготовляли з лляної сировини саржевим або по-
лотняним переплетенням. Ткане оздоблення у вигляді
візерунків у кубуки, у бубни створювали за допомогою
закладного ткання або технікою під дошку: «Спеціаль-
но такіє, шо на настольники. То на палатно, а то на на-
стольники. Рушники ткали в сасонки. І шо, я настольни-
кав не бачила шоб ткали в сасонки. Настольники ткали
такими і кубиками такими, і такими разними, но красі-
вими» (с. Погорільці). «Один в мене є настольник такий
у бубни. <…> Та там такеє, клєтки такіє» (с. Лосівка).
Для спання та укривання тіла ткали рядно. Воно мало
вигляд великого мішка, який могли наповнювати сі-
ном або пір’ям: «Ше ж адєяла укриваємся, нє придума-
єм якимі, шерстяних нє хочєм, уже льогкіє, там усякіє, а
то ж рядно. Виткєш, матєрії наткєш товтай [ткани-
ни. – Н. Т.], ета на рядно. Рядно було. Рядно теє паши-
єш, а ано ж тяжолає. Ета ж усьо еті рядни, ета ж всьо із
етай пянькі дєлалася. <...> Зімой у том ряднє халаднєн-
на у хатє, і пад рядном халодне, а яно ж як тяжолає, нє-
паднімєш тога рядна, щас же льогіначкіє адєяли» (с. Лео-
нівка). Для застилання ліжка також виготовляли рядно
(рядавину, пастилку, пакривало самоткане). «Вал вали-
ли, убілювали, а таді рядовину ткалі, називалась ряда-
вина, ну грубе таке. Шили рядни, вкутувались, навалички
на падушки на великиє» (с. Радомка). Їх робили з грубої
пряжі, яку пряли з залишків випрядання хорошого тон-
кого волокна: «Таді його пряли вже, і з сього клоку пас-
тилки ткали, такі шо гоц. <...> Ну таке пакривала са-
маткане. То таке пастилка, вана аж боляче лежать на
йом. <...> Рядно ж ткалося з прядива. <...> Клок, оце ж
те вже на пастилки» (с. Дігтярівка). З появою аніліно-
вих фарбників рядна оздоблювали кольоровими сму-
гами: «Паслєднє вже я знаю шо красили і рябиє, і крас-
ниє, і чорне, і зелене, і всяке, і таді сткут пастилку, так
вона й красіва» (с. Дігтярівка).
У другій половині ХХ ст. почали виготовляти доріж-
ки. За основу брали ручнопрядені лляні або конопляні
нитки, але з другої половини ХХ ст. основу снували з
купованої пряжі. Для піткання брали куповані кольоро-
ві нитки або смужки, нарізані з тканини чи одягу: «Рі-
зали тиє тряпки всякіє, ну зношину адежу тоненькими
матузачками і на кросни, дак це вже й я, я сама не тка-
ла, а сестри прасила, шоб мені наткала, нарізала мєшок
клубков, панесла, вона наснавала нитак, наткала мені да-
рожак» (с. Радомка). «Так такого, патчуть таді чим хо-
чеш. Дрантє диром да таді драли дранки, да все… <...> Ну
то ж падереш юбка, кохта, падереш яго. Пав’яжеш, таді
перетикали палавичок [доріжка. – Н. Т.]» (с. Кудлаївка).
Отже, інформація, зібрана у селах Семенівського та
Новгород-Сіверського районів Чернігівської області,
засвідчує, що на сучасному етапі ткацтво як проми-
сел у цьому регіоні відсутнє. У більшості сіл востаннє
ткацтвом займалися у середині ХХ ст., про що згаду-
вали люди старшого віку, причому ткали їхні матері, а
самі вони участі у цьому процесі вже не брали. Та все
ж, завдяки матеріалам даного польового дослідження,
вдалося визначити характерні назви ткацьких проце-
сів та знарядь, а також основний асортимент текстиль-
них виробів, поширених на означеній території на по-
чатку та упродовж ХХ ст.
ДЖЕРЕЛА
1. Дудар О.Т. Народні художні промисли України. Збірник
наукових праць. Київ : Наукова думка, 1979. 448 с.
2. Лащук Ю. Народне мистецтво Українського Полісся. Львів :
Каменяр, 1992. 134 с.
3. Захарчук-Чугай Р. Народне декоративне мистецтво Укра-
їнського Полісся. Чорнобильщина. Львів : Інститут народознав-
ства НАН України, 2007. 336 с.
4. Никорак О. Українська народна тканина ХІХ–ХХ ст.: Типо-
логія, локалізація, художні особливості. Львів : Афіша, 2004. 584 с.
5. Орел Л. Український рушник (історико-культурологічне
дослідження). Львів : Кальварія, 2003. 232 с.
6. Селівачов М. Лексикон української орнаментики (іконо-
графія, номінація, стилістика, типологія). Київ : Редакція віс-
ника «Ант», 2005. 406 с.
7. Полесье. Материальная культура / упорядники Бондар-
чик В.К., Браин И.Н., Бураковская Н.И. АН УССР. Львовское от-
деление Института искусствоведения, фольклора и этнографии
им. М.Ф. Рыльского. Киев : Наукова думка, 1988. 448 с.
Telehei N.M. Traditional weaving of Semenivka and Novhorod-Siver-
skyi districts (according to expeditionary materials of DNTsZKSTK)
The article is devoted to the study of objects of material culture.
Historical-geographical and ethnographic factors of formation of folk
weaving in Polissia are analyzed. Is this study, the fabric is considered
as a multifaceted phenomenon of artistic culture. The article analyses
the traditional weaving goods of Semenivka and Novhorod-Siverskyi dis-
tricts. The article covers the features of decoration and technological pro-
cesses of creation of interior fabrics in the fi rst half of the 20th century.
The author, on the basis of fi eld ethnographic materials, makes an
attempt to typologically arrange fabrics for interior, household and
clothing purposes. There is a signifi cant infl uence of material and spir-
itual culture of the Belarusian ethnos. The author uses the integrat-
ed approach caused by need of the involvement of the comparative and
historical method which fi xes similarity between the cultural phenom-
ena as certifi cates of community of their origin.
It was found that household fabrics were made of hemp, linen or
wool yarn of lower quality, as well as wild plants using mostly the sim-
plest weaving technologies.
Ornamentation features of weaving décor, their dependence from
manufacturing techniques, contours of motives, the way of combination
single elements into coherent composition were presented. The develop-
ment of weaving adornment manufacturing techniques is traced. Based
on fi eld research the main types of décor and location it on the items are
defi ned as, well as local artistic characteristics are outlined. It is worth
noting that the compositional schemes of decoration were transverse-
ly and longitudinal striped in three or at least divisional schemes. The
fabrics are marked by the measured ornament rhythm recurrancе and
the emphasis on the essential part of the product. Bright colors in col-
orful combinations dominate in the decor color scheme. The names of
weaving equipment are determined.
The art of weaving of the investigated region is a unique artistic phe-
nomenon that needs preserving for future generations. The results of the
study can be used in developing the monographs and publications on
the history of weaving in the authentic ethnographic regions of Ukraine.
Key words: tissue, weaving, fi ber, towel, postilka, nastilnik, weav-
ing vermouth.
Сіверщина в історії України, випуск 14, 2021
336
REFERENCES
1. Dudar, O.T. (1979). Narodni khudozhni promysly Ukrayiny. Zbirnyk
naukovykh prats [Folk arts and crafts of Ukraine. Collection of scientific works].
Кyiv : Naukova dumka. [in Ukrainian].
2. Lashchuk, Yu. (1992). Narodne mystetstvo Ukrayinskoho Polissia [Folk
art of Ukrainian Polissya]. Lviv: Kameniar. [in Ukrainian].
3. Zakharchuk-Chuhai, R. (2007). Narodne dekoratyvne mys-
tetstvo Ukrainskoho Polissia. Chornobylshchyna [Folk decorative art of
Ukrainian Polissya. Chernobyl]. Lviv : Instytut narodoznavstva NAN
Ukrainy. [in Ukrainian].
4. Nykorak, O. (2004). Ukrainska narodna tkanyna XIX-XX st. : Typolohiia,
lokalizatsiia, khudozhni osoblyvosti [Ukrainian folk fabric of the XIX–XX centu-
ries: Typology, localization, artistic features]. Lviv : Afi sha [in Ukrainian].
5. Orel, L. (2003). Ukrayinskyi rushnyk (istoryko-kulturolohichne dos-
lidzhennia). [Ukrainian towel (historical and cultural research)]. Lviv : Kaĺ-
variia. [in Ukrainian].
6. Selivachov, M. (2005). Leksykon ukrainskoi ornamentyky (ikonohrafiia,
nominatsiia, stylistyka, typolohiia) [Lexicon of Ukrainian ornamentation
(iconography, nomination, stylistics, typology)]. Кyiv : Redaktsiia visnyka
«Ant». [in Ukrainian].
7. Bondarchik, V.K., Brain, I.N., Burakovskaya, N.I. (Comps.)
(1988). Poles’ye. Material’naya kul’tura [Polesie. Material culture]. AN
USSR. L’vovskoye otdeleniye Instituta iskusstvovedeniya, fol’klora
i etnografi i im. M.F. Ryl’skogo. Кyiv : Naukova dumka. [in Russian].
Стаття надійшла до редакції 28.02.2021 р.
Рекомендована до друку 28.04.2021 р.
зі народної культури, широкими можливостями засто-
сування її багатовікового досвіду в сучасних умовах.
Народні метрологічні знання досі не висвітлені у спе-
ціальному дослідженні, хоча їхні окремі аспекти почали
вивчати ще у другій половині ХІХ ст. [8; 12]. Протягом
ХХ ст. до етнометрологічної тематики зверталися: ві-
тчизняні етнологи, історики І. Єрофієв [6], В. Зінич [7],
О. Сидоренко [10]; лінгвісти Й. Дзендзелівський [5],
В. Винник [4]. Історико-етнографічні дослідження, при-
свячені окремим українським регіонам, також містять
відомості з народної метрології [1; 9; 11]. Останніми
роками, переважно на Західному Поліссі, народні ме-
трологічні знання студіює С. Чибирак [14; 15]. Окремі
аспекти метрологічних мір висвітлені нами стосовно
північно-східної частини Чернігівщини [2; 3]. Наявні
дослідження не розкривають повною мірою локальні
особливості та трансформації народної метрології укра-
їнців Східного Полісся, тож метою нашого дослідження
є аналіз стану побутування традиційних метрологічних
знань у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. за польо-
вими матеріалами останніх років. Джерельною базою
дослідження стали свідчення, зібрані автором у Семе-
нівському (С.) та Новгород-Сіверському (НС.) районах
Чернігівської області 2019 р. у складі комплексної істо-
рико-етнографічної експедиції, організованої Держав-
ним науковим центром захисту культурної спадщини
від техногенних катастроф. За польовими матеріала-
ми буде простежено локальні особливості мір довжи-
ни, площі, часу, ваги й об’єму жителів північно-східної
частини Чернігівщини.
Одиниці вимірювання довжини, площі, часу, ваги
та об’єму сформувалися досить давно. У всіх етносів ці
міри мають народне походження, проте з виникненням
держави починається процес їх уніфікації [1, c. 202].
Оскільки застосування державних мір було обов’яз-
ковим лише в торгівлі, то в повсякденному житті по-
ліщуки продовжували послуговуватися власними, на-
родними. Протягом перебування Східного Полісся в
складі Радянського Союзу відбувалося нищення при-
ватної власності, тому зникала потреба у народних мі-
рах, що призвело до уніфікації та відповідного скоро-
чення їхнього розмаїття.
Добу традиційно поділяли на чотири частини: ра-
нок, день, вечір, ніч. Потреби в точному визначен-
ні часу майже не було, респонденти зрідка згадують
про застосування годинників. За відсутності годинни-
ка сонце слугувало основним орієнтиром у визначенні
часу вдень. Жителі досліджуваних районів слідкували
за його положенням на небосхилі: «Казала мама: «Мінє
нє нада вашіє ні часи, ні календарі, я вішла, гляну на сон-
це і скажу тябє якоє время. Гляну па сонцу і знаю, като-
ре время»» (Тимоновичі С.); «Пабачать, кажуть, сонце
в абєди, пара на абєд. Вісока так, дівітца – в абєди сон-
ца. Нада на абєд садітца» (Бирине НС.); «Сонце на який
бачок, уже часи зналі: ета в абед, ета в полудєнь – ета
j
УДК 398.1+006.91(477.51)
О.О. Васянович
ТРАДИЦІЙНІ МЕТРОЛОГІЧНІ ЗНАННЯ
ЖИТЕЛІВ ПІВНІЧНО-СХІДНОЇ
ЧАСТИНИ ЧЕРНІГІВЩИНИ
У статті за польовими матеріалами, зібраними у Семенів-
ському та Новгород-Сіверському районах Чернігівської області,
розглянуто одиниці вимірювання довжини, площі, часу, ваги та
об’єму. За відсутності годинника вдень слідкували за положенням
сонця над небосхилом, вимірювали довжину тіні, вночі орієнтува-
лися за співом півнів. Для визначення довжини, крім метрів, послу-
говувалися антропологічними мірами, що, відповідно до фізичних
властивостей людини, не є сталими одиницями. У досліджуваних
районах значне поширення і застосування мають пристрої для
зважування – кантирі. За відсутності вагів сипучі продукти ви-
мірювали дерев’яними посудинами різної величини, тобто визна-
чали кількість через об’єм. Для вимірювання кількості рідини ви-
користовували відро, пляшки різної місткості. Попри уніфікацію
метричних одиниць державою, жителі північно-східної частини
Чернігівщини в домашніх умовах продовжували послуговуватися
досить умовними одиницями вимірювання.
Ключові слова: Чернігівська область, Східне Полісся, народ-
ні знання, народна метрологія, державні міри, трансформація.
Народні знання – результат тривалого процесу. Вони
ґрунтуються на традиційному досвіді спостереження за
природними явищами в певній екологічній системі за
допомогою методів, доступних носіям традиційної куль-
тури. Значний інтерес до традиційних народних знань
нині зумовлений прикладним спрямуванням цієї галу-
|