Фольклорні сюжети, інкорпоровані в усні меморати про голод 1932 – 1933 років
Мета статті: з’ясувати фольклорне походження окремих сюжетів, інкорпорованих у спогади про голод. Методологія. Автор застосовує порівняльно-типологічний метод. Наукова новизна. Існує три найбільш поширені сюжети, які зустрічаються в багатьох розповідях. Автор наводить цілу низку доказів того, що ц...
Gespeichert in:
| Datum: | 2021 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2021
|
| Schriftenreihe: | Сiверянський літопис |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181528 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Фольклорні сюжети, інкорпоровані в усні меморати про голод 1932 – 1933 років. / Л.В. Іваннікова // Сіверянський літопис. — 2021. — № 1. — С. 121-132. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-181528 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1815282021-11-21T01:26:00Z Фольклорні сюжети, інкорпоровані в усні меморати про голод 1932 – 1933 років Іваннікова, Л.В. Розвідки Мета статті: з’ясувати фольклорне походження окремих сюжетів, інкорпорованих у спогади про голод. Методологія. Автор застосовує порівняльно-типологічний метод. Наукова новизна. Існує три найбільш поширені сюжети, які зустрічаються в багатьох розповідях. Автор наводить цілу низку доказів того, що це фольклорні тексти, а саме: наявність варіантів, побутування їх у дуже віддалених один від одного регіонах та майже повна ідентичність включених у них віршованих зразків. Висновки. На передній план виводять образ народного співця, який привселюдно виконував антирадянські пісні та думи й поплатився за це життям або зазнав переслідувань. Такі випадки були непоодинокими. Автор статті вбачає в цих розповідях не реальні спогади, а типовий фольклорний сюжет. Однаковий не лише розвиток сюжету, а й текст пісні, яку виконує кобзар у момент, коли його ведуть до відділку міліції. На думку автора, оповіді про ці випадки фольклоризувались і поступово перетворились із меморату на фабулат, близький до анекдоту. Цей сюжет дійшов аж до наших днів У правдивість цієї події вірять і ті, хто розповідає, і ті, хто слухає і записує. Така схема характерна для всіх варіантів сюжету. Варіюється лише кінцівка. Для обґрунтування своєї гіпотези автор наводить різні версії досліджуваного сюжету, записані в різний час і в різних регіонах України. На думку автора, пізнішими слід вважати ті, у яких йдеться про загибель кобзаря. Побутування низки віршів-моностроф про загибель під час голоду коней спричинило зародження ще одного фольклорного сюжету – про коня, який ходив із плакатом/запискою/табличкою на шиї/коло хвоста/у гриві. На ній був написаний політичний вірш. Безсумнівно, що й цей сюжет породили цілком реальні події. Очевидно, що він був дуже популярним. За змістом він також близький до анекдоту. Сміховий елемент закладений у вірші, включеному в сюжет. На першому етапі творення цього фабулату сюжетотворчу функцію виконував вірш. Монострофа була стійким елементом сюжету, який практично залишався незмінним. Але згодом, у процесі трансляції, уже прозова частина стала сюжетотворчим елементом. Автор наводить яскраві приклади фольклоротворчого процесу. Третій оригінальний сюжет пов’язаний із куркою, яку господар використав для демонстрації протесту проти непомірних продподатків. Цей наратив також типологічно споріднений із попереднім і схожий на анекдот із трагічним змістом. Він так самофіксувався у різних регіонах України, і не лише як прозовий, але й як музично-вербальний текст. The article aims to find out the folklore origin of individual subjects incorporated into memoires about the famine. The methodology is based on comparative & typological method. The scientific novelty. There are three most common subjects found in many stories. The author submits a number of proofs they are folklore texts. This includes presence of variants and their existence in very remote regions as well as almost complete identity of poetic samples they contain. Conclusions. In the foreground is the image of a folk singer who performed anti- Soviet songs and ballads in public and forfeited life or was persecuted for that. Such cases were not rare. The author considers these stories contain not real memories, but a typical folklore subject. Its’ development is similar, but this is also true about a song text performed by a kobzar when being led to the police station. The stories about these cases were folklorized and gradually turned from memoir into fabulat close to anecdote. This subject has survived to the present day. Those who tell a story and those who listen and writes it have confidence in its credibility. Such a scheme is typical for all the subject variants. Only ending changes. To substantiate this hypothesis, the author provides different versions of the subject recorded at different times and in different Ukraine regions. It is suggested the versions telling about a kobzar’s death should be considered the later ones. The existence of a series of monostrophe poems about horses’ death during the famine gave rise to another folklore subject about a horse carrying a poster / note / plate on its neck / at a tail / in a mane. A political poem was written on it. No doubt, that subject was generated by quite real events. Obviously, it was very popular. It is also close to anecdote by its content. The laughable element is embedded in the poem included in the subject. In fact, at the first stage of this fabulat creation the poem “invented” the subject. Monostrophe was a stable element remaining virtually unchanged. However, later during translation process a prose part became a creating element for the subject. The author provides striking examples of folklore creation. The third original subject is about a chicken used by its owner to demonstrate a protest against excessive food taxes. This narrative is also typologically related to the previous one and resembles anecdote with a tragic content. It was recorded in Ukraine different regions as well, being not only a prose, but also a musical-verbal text. 2021 Article Фольклорні сюжети, інкорпоровані в усні меморати про голод 1932 – 1933 років. / Л.В. Іваннікова // Сіверянський літопис. — 2021. — № 1. — С. 121-132. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.4679456 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181528 398.223/908/930.2 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Розвідки Розвідки |
| spellingShingle |
Розвідки Розвідки Іваннікова, Л.В. Фольклорні сюжети, інкорпоровані в усні меморати про голод 1932 – 1933 років Сiверянський літопис |
| description |
Мета статті: з’ясувати фольклорне походження окремих сюжетів, інкорпорованих у спогади про голод. Методологія. Автор застосовує порівняльно-типологічний метод. Наукова новизна. Існує три найбільш поширені сюжети,
які зустрічаються в багатьох розповідях. Автор наводить цілу низку доказів
того, що це фольклорні тексти, а саме: наявність варіантів, побутування їх у
дуже віддалених один від одного регіонах та майже повна ідентичність включених у них віршованих зразків. Висновки. На передній план виводять образ народного співця, який привселюдно виконував антирадянські пісні та думи й поплатився за це життям або зазнав переслідувань. Такі випадки були непоодинокими. Автор статті вбачає в цих розповідях не реальні спогади, а типовий
фольклорний сюжет. Однаковий не лише розвиток сюжету, а й текст пісні, яку
виконує кобзар у момент, коли його ведуть до відділку міліції. На думку автора,
оповіді про ці випадки фольклоризувались і поступово перетворились із меморату на фабулат, близький до анекдоту. Цей сюжет дійшов аж до наших днів У
правдивість цієї події вірять і ті, хто розповідає, і ті, хто слухає і записує. Така
схема характерна для всіх варіантів сюжету. Варіюється лише кінцівка. Для
обґрунтування своєї гіпотези автор наводить різні версії досліджуваного сюжету, записані в різний час і в різних регіонах України. На думку автора, пізнішими слід вважати ті, у яких йдеться про загибель кобзаря. Побутування низки
віршів-моностроф про загибель під час голоду коней спричинило зародження ще
одного фольклорного сюжету – про коня, який ходив із плакатом/запискою/табличкою на шиї/коло хвоста/у гриві. На ній був написаний політичний вірш. Безсумнівно, що й цей сюжет породили цілком реальні події. Очевидно, що він був
дуже популярним. За змістом він також близький до анекдоту. Сміховий елемент закладений у вірші, включеному в сюжет. На першому етапі творення цього фабулату сюжетотворчу функцію виконував вірш. Монострофа була
стійким елементом сюжету, який практично залишався незмінним. Але згодом,
у процесі трансляції, уже прозова частина стала сюжетотворчим елементом.
Автор наводить яскраві приклади фольклоротворчого процесу. Третій оригінальний сюжет пов’язаний із куркою, яку господар використав для демонстрації протесту проти непомірних продподатків. Цей наратив також типологічно
споріднений із попереднім і схожий на анекдот із трагічним змістом. Він так
самофіксувався у різних регіонах України, і не лише як прозовий, але й як музично-вербальний текст. |
| format |
Article |
| author |
Іваннікова, Л.В. |
| author_facet |
Іваннікова, Л.В. |
| author_sort |
Іваннікова, Л.В. |
| title |
Фольклорні сюжети, інкорпоровані в усні меморати про голод 1932 – 1933 років |
| title_short |
Фольклорні сюжети, інкорпоровані в усні меморати про голод 1932 – 1933 років |
| title_full |
Фольклорні сюжети, інкорпоровані в усні меморати про голод 1932 – 1933 років |
| title_fullStr |
Фольклорні сюжети, інкорпоровані в усні меморати про голод 1932 – 1933 років |
| title_full_unstemmed |
Фольклорні сюжети, інкорпоровані в усні меморати про голод 1932 – 1933 років |
| title_sort |
фольклорні сюжети, інкорпоровані в усні меморати про голод 1932 – 1933 років |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2021 |
| topic_facet |
Розвідки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181528 |
| citation_txt |
Фольклорні сюжети, інкорпоровані в усні меморати про голод 1932 – 1933 років. / Л.В. Іваннікова // Сіверянський літопис. — 2021. — № 1. — С. 121-132. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT ívanníkovalv folʹklornísûžetiínkorporovanívusnímemoratiprogolod19321933rokív |
| first_indexed |
2025-07-15T22:47:25Z |
| last_indexed |
2025-07-15T22:47:25Z |
| _version_ |
1837754899954139136 |
| fulltext |
Siverian chronicle. 2021. № 1
121
УДК 398.223/908/930.2
Людмила Іваннікова
•
ФОЛЬКЛОРНІ СЮЖЕТИ, ІНКОРПОРОВАНІ В УСНІ МЕМОРАТИ
ПРО ГОЛОД 1932–1933 РОКІВ
DOI: 10.5281/zenodo.4679456
© Л. Іваннікова, 2021. CC BY 4.0
Мета статті: з’ясувати фольклорне походження окремих сюжетів, ін-
корпорованих у спогади про голод. Методологія. Автор застосовує порівняльно-
типологічний метод. Наукова новизна. Існує три найбільш поширені сюжети,
які зустрічаються в багатьох розповідях. Автор наводить цілу низку доказів
того, що це фольклорні тексти, а саме: наявність варіантів, побутування їх у
дуже віддалених один від одного регіонах та майже повна ідентичність вклю-
чених у них віршованих зразків. Висновки. На передній план виводять образ на-
родного співця, який привселюдно виконував антирадянські пісні та думи й по-
платився за це життям або зазнав переслідувань. Такі випадки були непоодино-
кими. Автор статті вбачає в цих розповідях не реальні спогади, а типовий
фольклорний сюжет. Однаковий не лише розвиток сюжету, а й текст пісні, яку
виконує кобзар у момент, коли його ведуть до відділку міліції. На думку автора,
оповіді про ці випадки фольклоризувались і поступово перетворились із мемора-
ту на фабулат, близький до анекдоту. Цей сюжет дійшов аж до наших днів У
правдивість цієї події вірять і ті, хто розповідає, і ті, хто слухає і записує. Така
схема характерна для всіх варіантів сюжету. Варіюється лише кінцівка. Для
обґрунтування своєї гіпотези автор наводить різні версії досліджуваного сю-
жету, записані в різний час і в різних регіонах України. На думку автора, пізні-
шими слід вважати ті, у яких йдеться про загибель кобзаря. Побутування низки
віршів-моностроф про загибель під час голоду коней спричинило зародження ще
одного фольклорного сюжету – про коня, який ходив із плакатом/запискою/таб-
личкою на шиї/коло хвоста/у гриві. На ній був написаний політичний вірш. Без-
сумнівно, що й цей сюжет породили цілком реальні події. Очевидно, що він був
дуже популярним. За змістом він також близький до анекдоту. Сміховий еле-
мент закладений у вірші, включеному в сюжет. На першому етапі творення
цього фабулату сюжетотворчу функцію виконував вірш. Монострофа була
стійким елементом сюжету, який практично залишався незмінним. Але згодом,
у процесі трансляції, уже прозова частина стала сюжетотворчим елементом.
Автор наводить яскраві приклади фольклоротворчого процесу. Третій оригі-
нальний сюжет пов’язаний із куркою, яку господар використав для демонстра-
ції протесту проти непомірних продподатків. Цей наратив також типологічно
споріднений із попереднім і схожий на анекдот із трагічним змістом. Він так
само фіксувався у різних регіонах України, і не лише як прозовий, але й як музич-
но-вербальний текст.
Ключові слова: усні меморати про голод, фольклоризація, фольклоротво-
рення, вірші-монострофи, політичний фольклор, протестний фольклор.
У монографії «Двадцяте століття в українському фольклорі» професор Ро-
ман Кирчів ставить низку завдань перед наступними дослідниками народної
творчості. Одне з них таке: «В зібраному серед народу матеріалі про голодомор
треба уважно розібратися, що з нього характеризується ознаками фольклорності
чи фольклоризації, а що просто залишається на рівні звичайних свідчень – спога-
Сіверянський літопис. 2021. № 1
122
дів, повідомлень, одноразових текстів»1. Саме це завдання ми й спробуємо вирі-
шити в нашому дослідженні.
Як відомо, усні меморати та оповідання про голод 1932–1933 рр. наповнені
значною кількістю фольклорних текстів антирадянського спрямування – часті-
вок, віршів-моностроф, приказок, прислівʼїв, уривків дум, навіть молитов і про-
клять, у яких народна сатира та гумор поєднуються із глибоким трагізмом. Знач-
ну увагу в спогадах приділяють і виконавцям фольклору, і обставинам виконан-
ня, і навіть передумовам виникнення того чи іншого твору або сюжету. І тут на
передній план виводять образ кобзаря, сліпого лірника, народного співця, який
привселюдно виконував антирадянські пісні та думи й який, звісно ж, поплатив-
ся за це життям або зазнав переслідувань.
Характерний у цьому плані спогад Прокопа Карповича Чепіги, 1924 р. н.,
мешканця села Великий Хутір Драбівського району Черкаської обл., який у
1930-х роках був поводирем кобзаря Івана Реміня з-під Полтави. Ходячи по ха-
тах або співаючи на базарах, кобзар завжди остерігався людей «з великими вуха-
ми» – начальників-активістів. Тому найгостріші свої твори, за свідченням П. Че-
піги, він співав у степу або в лісі з метою їх трансмісії для наступних поколінь
через свого поводиря (просив поводиря все добре запамʼятати). Оповідач згадує
типовий для того часу випадок переслідування сліпого кобзаря: «Під Золотоно-
шею в одному селі був серед селян якийсь начальник – і потягли діда в сільську
раду, лаючись: “Ти контра, опортуніст, петлюрівське охвістя!” Забирали в діда
Івана Реміня кобзу, але дід вчепився в неї кліщем: хай катують його, а не від-
дасть, і я зчинив ґвалт. Начальник сільради відступився, заштовхав нас у холод-
ну кімнату, пригрозив, що дорога нам буде на Соловки. Вночі сторож нас випус-
тив, сказав, куди йти, щоб не зловили, ще й дав по печеній картопл[ин]і і по
шматку житняка»2.
Безумовно, такі випадки були непоодинокими, тож не дивно, що серед на-
роду поширювались і розповіді про них. Порівнявши розповіді респондентів із
різних регіонів України, ми дійшли висновку: перед нами не реальні спогади, а
типовий фольклорний текст. Адже окремі його частини переказують буквально
тими самими словами, тобто мають певну формульність. Однаковий не лише
розвиток сюжету, а й текст пісні, яку виконує кобзар у момент, коли його ведуть
до відділку міліції. Основою цього твору міг справді бути спогад про конкретну
подію. Тож основна лінія сюжету така: кобзар (лірник, сліпий жебрак) співає на
базарі частівки про голод чи про певні політичні події. Його хапає міліціонер.
Коли виконавець дізнається, хто й куди його веде, він голосно співає пісню про
те, що міліціонер став поводирем. Це викликає глузливу реакцію слухачів. Осмі-
яний міліціонер відпускає старця. Але в процесі трансляції відбулася фольклори-
зація оповіді. Поступово образ кобзаря, лірника чи просто сліпого барда узагаль-
нюється, перетворюється на трагічний образ-символ. У народній свідомості він
не просто героїзувався, а навіть сакралізувався. Адже саме кобзарі й інші вико-
навці фольклору не лякалися смерті й виступали проти комуністичної системи.
Й отже, у багатьох спогадах йдеться уже не про конкретні випадки, які спостері-
гали очевидці, а про загальну, типову ситуацію, можливу будь-де. Тобто ми має-
мо справу не з численними історичними фактами, як здається на перший погляд,
а з варіантами фольклорного твору, пристосованого до географії певної місце-
вості. Усі ці варіанти включені до спогадів про зовсім різних людей.
На прикладі таких текстів спостерігаємо, як фольклоризувалися спогади
очевидців, як поступово перетворювались вони із меморату на фабулат. Закрі-
пивши в собі стійкі елементи сюжету, твір швидко поширився серед народу. Са-
ме завдяки цим стійким елементам він дійшов аж до наших днів і в спогадах оче-
видців голоду «прикладається» до кожної розповіді, у якій згадуються виконавці
1 Кирчів Р. Ф. Двадцяте століття в українському фольклорі. Львів: Інститут народознавства НАН
України, 2010. С. 189.
2 Воля Олесь. Мор: Книга Буття України. Київ: Кобза, 2002. С. 457.
Siverian chronicle. 2021. № 1
123
антирадянського фольклору. Важливо й те, що в правдивість цієї події вірять як
ті, хто розповідає, так і ті, хто слухає і записує. Така вже особливість людської
пам’яті: адже ми запам’ятовуємо не лише ключові формули усного тексту, а й
самі картини, які малює наша уява в процесі прослуховування певної оповіді.
Якщо це було в дитинстві, то не дивно, що в похилому віці людина, коли видо-
буває з пам’яті певні символи та картини, впевнена, що бачила їх сама. Ця схема
(виконання – арешт – висміювання міліціонера – звільнення або знищення вико-
навця) характерна для всіх варіантів сюжету, варіюється лише кінцівка.
Ще одна важлива причина швидкого поширення та надійного збереження
тексту в народній пам’яті – близькість його фабули до анекдоту. На це вказує ко-
мічний розвиток подій та несподівана розв’язка, а також гротескний образ мілі-
ціонера. Власне, здається, саме в цьому й полягав увесь сенс оповіді: висміяти,
знешкодити, принизити представника влади, який, будучи грізним і жорстоким,
раптом знічується і втікає перед немічним старцем. Можливо, саме пісня кобзаря
і стала прототекстом досліджуваного сюжету, адже вона немов вимагає пояснен-
ня, коментаря, контексту, і таким контекстом стало оповідання про арешт вико-
навця.
Для підтвердження правдивості нашого припущення розглянемо різні версії
досліджуваного нами сюжету, записані в різний час і в різних регіонах України.
Одним із перших зафіксував його кореспондент Етнографічної комісії
І. Я. Ільченко в селі Іванківці Глинського району Кременчуцької округи3. Впер-
ше опублікувала його В. Борисенко у 2007 р. Наведемо її цитату повністю: «Такі
пісні [про колгоспи. – Л. І.] співали у людних місцях кобзарі та лірники, за що їх
арештовували, били, нищили їхні інструменти.
Пита зима у мороза:
Чи є чоботи у СОЗа?
Нема чобіт, самі лапті –
Розлитиця СОЗ на клапті.
Записувач занотував до пісні й примітку: «Цю пісню співав старий сліпець
на базарі, і коли міліціонер його за це арештував і вів у міліцію, то він ще далі
приспівував:
Ой дивіця, люди добрі,
Який тепер світ настав,
Міліцай сліпому старцю
Поводатирем став!»4
Записи надісланих до Етнографічної комісії матеріалів датуються приблиз-
но 1920–1931 рр., тож імовірний час виникнення цього сюжету – період утворен-
ня СОЗів, тобто 1924–1928 рр.
Фактично цю саму історію, але вже про кобзаря із Богуслава, якого заареш-
тували й згодом розстріляли НКВДисти, розповів письменнику Олександру Мі-
щенку колишній вʼязень сталінських таборів, мешканець с. Мисайлівка Богус-
лавського р-ну Київської обл. Петренко Нечипір Никифорович. На жаль, О. Мі-
щенко зробив літературну редакцію цього спогаду, та все ж у ній простежується
основна лінія сюжету: «Співав кобзар як ангел небесний, що нічого не боявся:
На наш край веселий, тихий
Сталін–кат накинув лихо…
Натовп, що зібрався навколо співця, шумів як ліс перед бурею. Раптом, як
гробаки з-під землі, перед людьми зʼявилися троє в шкірянках – енкаведисти.
3 Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнографії імені М. Т. Рильського. Ф. 1.
Од. зб. 866. Арк. 22.
4 Борисенко В. К. Свіча памʼяті: Усна історія про геноцид українців у 1932–1933 роках. Київ: Стилос,
2007. С. 68.
Сіверянський літопис. 2021. № 1
124
– Розійдись! Стрілять будемо! – закричав один, розмахуючи зброєю. Дру-
гий вхопив співця за груди, – старенька латана одіж розірвалася на шматки.
– Народ, мерзавець, баламутиш! – лютував третій.
Вхопили енкаведисти кобзаря під руки і повели кудись. Не втихав трагіч-
ний прихлип кобзаревого голосу:
Погляньте, людоньки,
Який тепер світ настав:
Енкаведист у сліпого
Поводирем став.
І повели його вулицею в напрямі тюрми. Натовп ішов за ними. Кобзар чув
лише тупіт людських ніг. Як заповіт, він повторював:
Не забувайте моїх пісень!
Я сліпий, але я бачу,
Бачу, люди, ваше горе,
Станьте сміло, крикніть громом:
Дай нам хліба, людоморе!»5
Тут перед нами вже героїчний народний співець, що закликає народ до пов-
стання проти сталінського режиму.
У спогадах Логвиненка Івана Михайловича, 1922 р. н., мешканця с. Ольша-
ниця Таращанського р-ну Київської обл., опублікованих Лідією Коваленко та
Володимиром Маняком, старий кобзар, що співав у сквері біля вокзалу, відмов-
ляється від запропонованого йому шматка хліба заради дітей, які вмирають з го-
лоду: «Пріська Коса дістала окраєць хліба і поклала старому на коліна. А він на-
віть не глянув на той хліб.
– Мені, дочко, вже нічого не треба. Оддай дітям. Бережіть, люди, дітей. Нас
не буде, а їх рятувати треба»6.
У тій самій Книзі-Меморіалі «33-й: Голод» опубліковано розповідь сімʼї
Григорія Федоровича, 1918 р. н., уродженця с. Локня Роменського р-ну на Сум-
щині, про випадок на базарі в Ромнах. Ідеться про сліпого лірника, який сидів
прямо на землі й грав на «катеринці» та співав заборонені пісні. Важливо, що од-
на з цих пісень була відома, «Я сьогодні щось дуже сумую» (оповідач її наво-
дить повністю), а інша – уривок відомої «Думи про голод», авторство якої при-
писується Єгорові Мовчану:
[…] Забирають дітей України,
Засилають в далекий Сибір,
Щоб не чули, як плаче Вкраїна,
І не сміли вертатись звідтіль.
Скінчилася пісня. Та раптом додаток:
В тридцять першому году
Вже пізнали ми біду,
В тридцять другому году
Їли люди лободу.
В тридцять третьому году
Помирають на ходу.
То була, мабуть, остання його пісня. Зненацька підійшли двоє в цивільному
і забрали співака»7.
5 Воля Олесь. Мор: Книга Буття України. С. 852.
6 33-й: Голод. Народна Книга-Меморіал / Упоряд. Л. Б. Коваленко, В. А. Маняк. Київ: Радянський
письменник, 1991. С. 282.
7 Там само. С. 510.
Siverian chronicle. 2021. № 1
125
І якщо про фольклорність двох останніх сюжетів ще можна посперечатися,
то записана нами 1989 р. розповідь Марії Юхимівни Борисенко, 1914 р. н., урод-
женки с. Вишеньки Бориспільського р-ну Київської обл., про сліпого балалаєч-
ника Бориса, що співав по базарах у 1930–1940-х роках, спростовує всякі сумні-
ви. У її спогад інкорпорований саме той фольклорний сюжет, який зафіксував
кореспондент Етнографічної комісії у 1920-х роках.
Згідно з розповіддю М. Борисенко, родом він був із села Горобʼївки Борис-
пільського району, звався Борис, ходив з поводирем (з дитиною або з жінкою),
грав на балалайці, співав переважно жартівливі пісні й політичні частівки, – про
розкуркулення, про колгоспне життя. «Міліція тоді його ловила, прогонили, щоб
він не співав. Ну заберуть, до посе́дить там, в міліції – да шо з його, сліпого». Це
все діялось до війни, а під час війни Борис викривав у піснях гітлерівських оку-
пантів, які так само грабували Україну:
«Пришли, Гітлер, мила,
Бо вже в вошей крила,
Як до тебе полетят,
Тобі уші обʼїдят8.
Дак його й били, і забирали в старостат. Ну й і випустят… Співав ще:
Жито, пшениця й горох
Поїхали в Німеччину втрох,
А ячмінь сміється,
Що на Україні хлібом остається»9.
Трагічно склалася доля цього виконавця: після пограбування, залишившись
на вулиці без засобів до існування, він наклав на себе руки.
Важко сказати, що в цьому спогаді є правдивим, а що – плодом народної
фантазії. Але от що важливо: академік Андрій Лобода у контексті статті «Від
частушки до пісні “довгої”», опублікованої 1928 р. в «Етнографічному віснику»,
подає репертуар сліпого співця Бориса Олихванова, – його пісні записав 1926 р.
учитель Г. Равчук на ярмарку в Броварах. За свідченням Г. Равчука, співець живе
«у м. Баришполі, але більше буває в околичних селах і по ярмарках. Водить його
жінка. Співає Борис частушки під акомпанемент балабайки. Люди різного віку,
старі і молоді, люблять слухати Бориса. Найпопулярніші його частушки, що їх
співає Борис, – це про зміну влад, “продрозверстку”, Махна. Бориса добре зна-
ють найбільш молоді хлопці і прохають, щоб співав»10.
Безсумнівно, йдеться про одну й ту саму особу. Тож біографічні дані, наве-
дені Марією Борисенко, можуть відповідати дійсності. Однак епізод про випадок
на базарі міг уже бути запозичений із фольклорної традиції:
«А в Дарниці співав якусь пісню. Так міліціонер його забрав да й веде в мі-
ліцію. Дак він питає:
– Куди ви мене ведете́?
– В міліцію.
– А хто ж це мене веде?
– Сам начальник міліції!
Дак він почав співать:
Ой Боже мій милостивий,
Який же це світ настав,
Шо начальник міліції
Поводатиром став!
8 Записала Л. В. Іваннікова 15.05.1989 р. в с. Гнідин Бориспільського р-ну Київської обл. від Бо-
рисенко Марії Юхимівни, 1914 р. н. Архів автора.
9 Там само.
10 Лобода А. В. Від частушки до пісні «довгої». Етнографічний вісник. Київ, 1928. Кн. 7. С. 51.
Сіверянський літопис. 2021. № 1
126
Дак тоді його міліціонер покинув да втік. А той остався, сліпий. Вже ж не
стояв коло його! Чого буде? Шоб ше що заспівав? Бо йому ж стидно, це ж не без
людей же ж було!»11
Безглуздо було би зʼясовувати, котрий із наведених варіантів давніший, а
який має пізніше походження. Однак важливо, що всі ці варіанти включені до спо-
гадів про зовсім різних виконавців, що яскраво засвідчує опис їхнього життя та ре-
пертуару. Проте, на нашу думку, пізнішими слід вважати ті, у яких ідеться про за-
гибель кобзаря: дошкульна пісня у 1930-х роках уже не злякала міліціонера/енка-
ведиста, а стала смертним вироком для самого виконавця.
Наголошуємо, що ми не намагаємося спростувати правдивість подій, ви-
світлених у спогадах очевидців, чи заперечити самі факти побиття та фізичного
знищення виконавців фольклору. Ідеться про фольклорний чи будь-який інший
усний наратив, який у процесі трансляції втрачає зв’язок із автором та історич-
ною дійсністю і починає жити за законами усної традиції.
Значна увага в спогадах про голодомор приділялася коням. Це й не дивно,
адже кінь був найціннішим помічником у господарстві, не кожен селянин міг
розжитись на власні коні. А в часи колективізації їх насильно відібрали в селян,
прирекли, так само, як і людей, на голодну смерть у колгоспах. Багато згадок
про те, як виснажені тварини блукали селом у пошуках їжі, як падали прямо на
дорозі або в колгоспному дворі. Іноді їх дорізували та з мʼяса робили ковбасу,
яку давали дітям у школі. Ця ковбаса фігурує у різних частівках і віршах-моно-
строфах:
Сидить Сталін на лугу,
Гризе кінську ногу.
– Что это за гадина,
Советская говядина?12
Школярі ж у свою чергу виспівували на перервах:
Товарищ Ворошилов,
Кобыла без хвоста,
Давай ее зарежем –
И будет колбаса;13
або ж:
Товариш Ворошилов,
Война уж на носу,
А конница Буденного
Пошла на колбасу!14
У звʼязку з цим виникла низка частівок чи приказок, які співались/проказу-
вались від імені коня чи кобили. Такі твори фіксували Г. Сенько, Ю. Семенко,
В. Пахаренко та інші записувачі. «Так між людьми тихо співали частушки, щоб
не почуло НКВД:
Ходю, блукаю,
СОЗа шукаю,
СОЗа не найду –
На миловарню піду», –
згадує Баштаненко Василь Васильович, 1924 р. н. с. Новопокровська Солонян-
ського р-ну Дніпропетровської обл.15
11 Записала Л. В. Іваннікова 15.05.1989 р. в с. Гнідин Бориспільського р-ну Київської обл. від Бо-
рисенко Марії Юхимівни, 1914 р. н. Архів автора.
12 33-й: Голод. Народна Книга-Меморіал. С. 461.
13 Там само. С. 461.
14 Там само. С. 461; Народне слово. Збірник сучасного українського фольклору / Упоряд., передмова,
вступ і примітки Ю. Семенка. Львів: Вечірня година, 1992. С. 38.
Siverian chronicle. 2021. № 1
127
Не виключено, що саме побутування таких моностроф спричинило зарод-
ження ще одного фольклорного сюжету – про коня, який ходив із відповідним
плакатом/запискою/табличкою на шиї/коло хвоста/у гриві. Цей сюжет має два
варіанти: кінь живий, ходив сам по селу або зайшов у двір, у садок; кінь мерт-
вий, політичні/сатиричні вірші знаходять де-небудь біля туші. Ось типова розпо-
відь Макухи Марії Михайлівни, уродженки с. Сурська Михайлівка того ж таки
Солонянського р-ну: «Запамʼяталось, що під час голоду по селу ходили безпри-
тульні коні. Один з них зайшов і у наш двір. Худющий – сама шкіра й кістки. А
на шиї табличка з написом:
Ходжу, блукаю,
СОЗу шукаю,
А як найду –
На ковбаси піду»16.
Майже ідентичний випадок згадує Карпець Володимир Федорович,
1921 р. н., уродженець с. Бобрик Роменського району Сумської обл. Записала йо-
го 2002 р. студентка Національного університету Києво-Могилянська академія
Марʼяна Новак:
«Одного разу у 1933 р. мій старший брат Олексій рано вискочив на двір.
Дивиться, – аж до воріт привʼязаний кінь. І говорить: “Тато, кінь привʼязаний до
воріт!” Ми всі повибігали у двір. Я і брати роздивилися – гарний кінь! Почали
читати, що написано гарно чорнилом на фанері:
Іду, блукаю,
Світа шукаю,
Здохну, пропаду,
Но в колгосп не піду!
Всі ми: “Тату, ну давай заберемо коня!” Як ми сильно хотіли того коня!
Батько у 30-му році здав у колгосп свого коня і 3 га землі. А тепер що він з ним
буде робити? “Відвʼяжіть і переженіть на другий бік шляху, хай пасеться!” Що і
зробили»17.
Немає сумніву, що й цей сюжет породили цілком реальні події. Він також
став органічною частиною усної традиції, у процесі побутування зазнав певних
модифікацій. Імовірну велику популярність його в народі засвідчують фіксації у
Дніпропетровскій, Полтавській, Сумській, Чернігівській, Черкаській, Вінницькій,
Хмельницькій та інших областях. Вагомим доказом приналежності до фольклор-
ної традиції є і висока довіра до зображених у ньому фактів, як історично правди-
вих і достовірних. Так, у 1940-х роках фольклорист Григорій Сенько зафіксував
два варіанти вірша й опублікував їх у своїй збірці з таким коментарем: «В роки ко-
лективізації майже наполовину, в порівнянні з довоєнним часом, 1913 роком, зане-
пало тваринництво. Безпритульні сільськогосподарські тварини із “записочками”
на шиї або хвості ходили без всякого догляду в степах і лісах, тому що їхні госпо-
дарі були вивезені на Сибір або в іншій формі були ізольовані. Так, приміром, на
Чернігівщині, у с. Гмирянці, у гриві коня була причеплена така записка:
Я кобила сіра,
Шукаю сіна,
Найду, не найду,
А в колгосп не піду
(запис від Миколи Гончаренка).
15 Записала студентка Дніпропетровського державного університету Вікторія Кулько. Див.: Україн-
ський голокост 1932–1933: Свідчення тих, хто вижив / Упоряд. о. Ю. Мицик. Київ: Вид. дім «Києво-
Могилянська академія», 2005. Т. 1. С. 136; Народне слово. С. 37.
16 Записав 1995 р. студент ДДУ Половій С. Див.: Український голокост 1932–1933: Свідчення тих,
хто вижив. С. 129.
17 Український голокост 1932–1933: Свідчення тих, хто вижив / За ред. о. Ю. Мицика. Київ, 2014.
Т. 10. С. 203.
Сіверянський літопис. 2021. № 1
128
А в одному з повітових міст Полтавщини 1930 року на шию козі було при-
вʼязано дощечку з написом такого змісту:
Шерсть – Італії,
Шкура – Болгарії,
Мʼясо – Германії,
Ратиці – пролетарії
(запис від Пилипа Хорунженка)»18.
Цікаво, що на ранньому етапі функціонування цього фабулату (а за змістом
він також близький до анекдоту: сміховий елемент закладений у вірші, включе-
ному в сюжет) сюжетотворчу функцію виконував саме вірш. Тому немає сумні-
ву, що й у цьому випадку вірш був прототекстом прозового наративу. Моностро-
фа стала стійким елементом сюжету, який практично залишався незмінним. І це
простежується у кількох варіантах. Розповідає Хохич Іван Демʼянович, 1919 р. н.
із с. Бреусівка Полтавської обл.: «Ще згадується чомусь, як кобила в садку сит-
никівському ходила. Стара-стара, нікуди на годяща. На шию їй хтось почепив
табличку, де було написано:
Ходжу, блукаю,
СОЗу шукаю,
СОЗу не знайду –
На ковбаси піду…»19
Але згодом, у процесі трансляції, ролі їх змінились, уже не вірш, а прозова
частина стала сюжетотворчим елементом, а оскільки вона почала варіюватись (кінь,
дуже худий, але живий, ходив із табличкою; кінь уже мертвий, табличку знаходять
ті, хто розробляє тушу), то відповідно це вимагало й варіювання самої монострофи,
подібно до того, як, наприклад, варіювались зачин і кінцева формули частушки,
коли одна частина твору вимагала модифікації іншої. Ось яскраві приклади цього
фольклоротворчого процесу.
Розповідає Шульга Ілля Гаврилович, 1921 р. н., уродженець с. Верещаки
Лисянського р-ну Черкаської обл., доктор історичних наук, професор Вінницько-
го педінституту: «Памʼятаю, як у колгоспі загинув кінь. Труп вивезли до провал-
ля. Люди пішли рубати мʼясо, зняли бірку, привʼязану до хвоста. На ній написа-
но:
Упала тут та і лежу,
Дожидаю фуражу,
А хто нами керує,
Нехай мене у с… поцілує»20.
А ось розповідь Ростоцької (Лантух) Катерини Іванівни, 1927 р. н., із
с. Козилівка Корюківського р-ну Чернігівської обл.: «Був і такий випадок. На
фермі помер кінь і лежав на подвірʼї. Хтось написав такий вірш і поклав
зверху:
Жито і пшеницю –
Усе за границю.
Ячмінь і овес –
Державі увесь.
А мені нема фуражу,
То я ліг і лежу»21.
18 Сенько Г. Правдивий український фольклор під совітами: Українські приповідки-частівки. Він-
ніпег: Новий шлях, 1947. С. 13, 14.
19 Міщенко О. Безкровна війна. Книга свідчень / передмова О. Гончара. Київ: Молодь, 1991. С. 15.
20 33-й: Голод. Народна Книга-Меморіал. Київ: Радянський письменник, 1991. С. 295.
21 Український голокост 1932–1933: Свідчення тих, хто вижив. / Упоряд. Ю. Мицик, Л. Іваннікова.
Київ, 2006. Т. 3. С. 185.
Siverian chronicle. 2021. № 1
129
Звернімо увагу на те, що оповідач І. Шульга не був очевидцем події, адже в
розповіді йдеться про коня, у вірші – про кобилу, отже він, імовірно, почув про
це від своїх односельців, що само по собі підтверджує фольклорне походження
сюжету. К. Ростоцька в п’ятирічному віці також навряд чи сама могла б прочита-
ти записку, покладену на коня, – і це також доказ, що цей наратив, разом із текс-
том вірша, оповідачка перейняла від фольклорного оточення свого села.
Літературознавець із Черкас Василь Пахаренко в статті «Слово, що здолало
смерть», наводить ще один, контамінований із двох різних формул, текст вірша-
монострофи, якого він записав від Івана Денисовича Горобця, 1897 р. н., меш-
канця х. Удовиного Чигиринського району Черкаської обл.:
«Здохла чи вмерла –
Копитами небо підперла:
Масло, пшеницю
Вивезли за границю,
Ячмінь та овес
Згноїв МТС.
Не дивуйтесь, добрі люди, –
Завтра й з вами таке буде»22.
У коментарі до тексту вчений повідомляє, що чув цю «співанку» в різних
областях України – на Чернігівщині, Луганщині, Вінниччині, тобто як на Лівобе-
режній, так і на Правобережній Україні.
Запис В. Пахаренка, якби він був поданий без відповідного коментаря, можна
було б сприймати як редукований текст, коли окремий елемент твору, у цьому разі
вірш, функціонує самостійно. І це доказ того, що увесь наратив був добре відомим
і дуже популярним, так що респонденти не мали потреби розповідати його повніс-
тю, достатньо було лише згадати найважливішу, ключову формулу, заради якої він
розповідався. Однак із коментаря дізнаємося, що основний наратив також був і,
очевидно, він, на відміну від віршованої частини, був стійким, оскільки В. Паха-
ренко подає його як загальне повідомлення про типову подію тих часів. Це зайвий
раз переконує: і оповідачі-респонденти В. Пахаренка, і сам записувач, як і попе-
редні кореспонденти, довіряли фольклорному тексту й вірили в правдивість ви-
світлених у ньому фактів: «В 1931, на початку 1932 років, люди були ще не на-
стільки голодні, щоб сквапитися на падаль. І часто біля трупа через кілька годин
знаходили на обривку паперу виведений карячкуватими буквами оцей монолог,
що, до речі, дозволяло органам ГПУ робити висновок про діяльність глибоко
законспірованих контрреволюційних організацій на місцях»23.
Журналістка та письменниця Любов Сердунич у книзі «Барва смерті – 33-й»
наводить іще цілу низку текстів, написаних на табличках, із якими нібито відпуск-
али голодну, приречену на смерть худобу блукати по селу: «Нас любили, поки ми
робили»; «Хочу кушать»; «Іду до комуни»; «Іду до колгоспу»;
«Нема господаря,
Нема їжі,
Нема кому доглядати,
Нема де ночувати»;
«Ходжу, питаю (блукаю),
СОЗу шукаю,
А як знайду –
На ковбасу піду,
Хто мене перезимує, –
Навесні в ноги поцілує»24.
22 Пахаренко В. Слово, що здолало смерть (Насильна колективізація та штучний голод 1933 року в
українській народній творчості). Родовід. 1991. № 1. С. 26.
23 Там само. С. 26.
24 «Барва смерті – 33-й»: Статті, спогади, фольклор про голодомор / Автор-упоряд. Л. Сердунич.
Хмельницький, 2004. С. 28–29.
Сіверянський літопис. 2021. № 1
130
В. Пахаренко вказує на те, що всі ці тексти могли виникнути 1931 – на по-
чатку 1932 року. «У 1933 р. подібні “ідеологічні диверсії” раптом припинили-
ся, – осатанілі від голоду люди зразу ж накидалися на конячі трупи»25.
Третій оригінальний сюжет пов’язаний із куркою, яку господар використав
для демонстрації протесту проти непомірних продподатків. Цей наратив типоло-
гічно споріднений із попереднім і схожий на анекдот із трагічним змістом. Він
так само фіксувався у різних регіонах України, і не лише як прозовий, але й як
музично-вербальний текст.
Розповідає вже згадуваний Василь Баштаненко із с. Новопокровка Солонян-
ського р-ну: «Неподалік жив дід, який славився мужністю й гумором. Коли він
зневірився, що можна виконати норму здачі яєць, то повісив на воротях за шию
мертву курку. На груди її почепив табличку з написом: “Не змогла знести
300 яєць. Покінчила життя самогубством”»26.
Можна було б повірити в те, що це – реальні факти, однак разюча подіб-
ність структури й художніх засобів цих текстів усе ж переконують у тому, що
вони є не що інше, як віддалені варіанти одного й того ж фольклорного нарати-
ву. Тим паче, що в науковій літературі вже є непоодинокі підтвердження вислов-
леної нами думки. У збірнику «Українська народна сатира і гумор» (1959), який
упорядкував Григорій Нудьга, опубліковано пісню «Про фашистські порядки»
(«На Вкраїні земля чорна»). У ній перелічують всі злочини окупаційної гітлерів-
ської влади проти мирного населення України: відбирання харчових продуктів
та худоби, спалення сіл, вивезення молоді на примусові роботи до Німеччини то-
що. І поміж іншим маємо й такі дві строфи:
Курка вішатися має, та курка має, та гей!
Що нестися не встигає, та не встигає, та гей!
Вішатись не маєш права, не маєш права, та гей!
Бо яєць ти ще не здала, та ще не здала, та гей!»27
А фольклорист Євген Луньо в статті «Природа комізму повстанської сати-
ричної пісні “Післав Сталін свої діти”» цитує одну з сатиричних повстанських
пісень «В большевиків руді морди», де є такі слова:
У Борщеві там коза втопилась в Нічвалі,
Бо не могла, бідна, здати молока державі»28.
Отже, йдеться про фольклорний мотив «худобина покінчує життя самогуб-
ством через неспроможність виконати заготівельний план», який потребує до-
кладнішого студіювання.
Безсумнівно, що в цьому випадку розглянутий нами наратив ліг в основу
обох куплетів. Отже, це прямий доказ того, що анекдот про курку не лише існу-
вав реально, а й також був популярним у народі, і навіть настільки, що його сю-
жет використовували в творенні зразків інших жанрів. Отже, народна творчість,
як бачимо, навіть в умовах окупаційних тоталітарних режимів гостро відгукува-
лася на всі злободенні події, особливо на ті, які були важливими й типовими для
селянського середовища.
References
Borysenko, V. K. (2007). Svicha pamiati: Usna istoriia pro henotsyd ukrayintsiv
u 1932–1933 rokakh [Memory Candle: An Oral History of the Ukrainians’ Genocide
in 1932–1933]. Kyiv, Ukraine.
25 Пахаренко В. Слово, що здолало смерть. С. 26.
26 Український голокост 1932–1933: Свідчення тих, хто вижив. Київ, 2005. Т. 1. С. 136.
27 Українська народна сатира і гумор (вид. друге, доповнене) / Упорядкув. та вступ. ст. Г. А. Нудьги.
Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1959. С. 246.
28 Луньо Є. Природа комізму повстанської сатиричної пісні «Післав Сталін свої діти». Народознавчі
зошити. 2010. № 1–2. С. 141.
Siverian chronicle. 2021. № 1
131
Kovalenko, L., Maniak, V. (Ed.). (1991). 33-i: Holod. Narodna knyha-memorial
[33th: Famine. People's Book-Memorial]. Kyiv, Ukraine.
Kyrchiv, R. F. (2010) Dvadtsiate stolittia v ukraiinskomu folklori [The twentieth
century in Ukrainian folklore]. Lviv, Ukraine.
Lunio, Ye. (2010). Pryroda komizmu povstanskoii satyrychnoii pisni “Pislav
Stalin svoii dity” [The comedy nature of the rebellions’ satirical song "Stalin sent his
children"]. Narodoznavchi zoshyty – Ethnographicnote books. Kyiv, Ukraine.
Mishchenko, O. (1991). Bezkrovna viina. Knyha svidchen [Bloodless war. Book
of testimonies]. Kyiv, Ukraine.
Mytsyk, Yu. (Ed.). (2005). Ukraiinskyi holokost 1932–1933: svidchennia tykh,
khto vyzhyv [Ukrainian Holocaust 1932–1933: Testimonies of Survivors]. Vol. 1.
Kyiv, Ukraine.
Mytsyk, Yu. (Ed.). (2014). Ukraiinskyi holokost 1932–1933: svidchennia tykh,
khto vyzhyv [Ukrainian Holocaust 1932–1933: Testimonies of Survivors]. Vol. 10.
Kyiv, Ukraine.
Mytsyk, Yu., Ivannikova, L. (Ed.). (2006). Ukraiinskyi holokost 1932–1933:
svidchennia tykh, khto vyzhyv [Ukrainian Holocaust 1932–1933: Testimonies of
Survivors]. Vol. 3. Kyiv, Ukraine.
Pakharenko, V. (1991). Slovo, shcho zdolalo smert (Nasylna kolektyvizatsiia ta
shtuchnyi holod 1933 roku v ukrayinskii narodnii tvorchosti) [The word that overcame
death (Violent collectivization and artificial famine in 1933 in Ukrainian folk art)].
Rodovid – Genealogy, 1.
Semenko, Yu. (Ed.). (1992). Narodne slovo. Zbirnyk suchasnoho ukraiinskogo
folkloru [Folk word. Collection of modern Ukrainian folklore]. Lviv, Ukraine.
Serdunych, L. (Ed.). (2004). “Barva smerti – 33-i”: statti, spohady, folklor pro
holodomor ["Colors of Death – 33th": articles, memoirs, folklore about the
Holodomor]. Khmelnytskyi, Ukraine.
Volia, O. (2002). Mor: Knyha buttia Ukraiiny [Pestilence: The Book of Genesis
of Ukraine]. Kyiv, Ukraine.
Іваннікова Людмила Володимирівна – кандидат філологічних наук, стар-
ший науковий співробітник відділу української та зарубіжної фольклористики
Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського
НАНУ (вул. Грушевського, 4, Київ, 01001, Україна).
Ivannikova Liudmyla V. – Ph.D. in Philology, a senior research fellow at the
Department of Ukrainian and Foreign Folkloristic of the NASU. Rylskyi Institute for
Art Studies Folkloristics and Ethnology (4, Hrushevskoho Street, 01001, Kyiv,
Ukraine).
E-mail: ivannikovafolk@ukr.net
FOLKLORE SUBJECTS INCORPORATED IN ORAL MEMOIRES
ABOUT THE FAMINE OF 1932–1933
The article aims to find out the folklore origin of individual subjects
incorporated into memoires about the famine. The methodology is based on
comparative & typological method. The scientific novelty. There are three most
common subjects found in many stories. The author submits a number of proofs they
are folklore texts. This includes presence of variants and their existence in very remote
regions as well as almost complete identity of poetic samples they contain.
Conclusions. In the foreground is the image of a folk singer who performed anti-
Soviet songs and ballads in public and forfeited life or was persecuted for that. Such
cases were not rare. The author considers these stories contain not real memories, but
a typical folklore subject. Its’ development is similar, but this is also true about a song
text performed by a kobzar when being led to the police station. The stories about
these cases were folklorized and gradually turned from memoir into fabulat close to
Сіверянський літопис. 2021. № 1
132
anecdote. This subject has survived to the present day. Those who tell a story and
those who listen and writes it have confidence in its credibility. Such a scheme is
typical for all the subject variants. Only ending changes. To substantiate this
hypothesis, the author provides different versions of the subject recorded at different
times and in different Ukraine regions. It is suggested the versions telling about a
kobzar’s death should be considered the later ones. The existence of a series of
monostrophe poems about horses’ death during the famine gave rise to another
folklore subject about a horse carrying a poster / note / plate on its neck / at a tail / in
a mane. A political poem was written on it. No doubt, that subject was generated by
quite real events. Obviously, it was very popular. It is also close to anecdote by its
content. The laughable element is embedded in the poem included in the subject.
In fact, at the first stage of this fabulat creation the poem “invented” the subject.
Monostrophe was a stable element remaining virtually unchanged. However, later
during translation process a prose part became a creating element for the subject.
The author provides striking examples of folklore creation. The third original subject
is about a chicken used by its owner to demonstrate a protest against excessive food
taxes. This narrative is also typologically related to the previous one and resembles
anecdote with a tragic content. It was recorded in Ukraine different regions as well,
being not only a prose, but also a musical-verbal text.
Key words: oral memoirs about the famine, folklorization, folklore creation,
monostrophe poems, political folklore, protest folklore.
Дата подання: 11 грудня 2020 р.
Дата затвердження до друку: 18 січня 2021 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Іваннікова Л. Фольклорні сюжети, інкорпоровані в усні меморати про голод
1932–1933 років. Сіверянський літопис. 2021. № 1. C. 121–132. DOI:
10.5281/zenodo.4679456.
Цитування за стандартом APA
Ivannikova, L. Folklorni siuzhety, inkorporovani v usni memoraty pro holod
1932-1933 rokiv [Folklore subjects incorporated in oral memoires about the famine of
1932–1933]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 1, 121–132. DOI:
10.5281/zenodo.4679456.
|