Міф про "християнське місто" в ранньому реформаційному русі в Німеччині (1517 – 1525)

У статті проаналізовано реформаційний проєкт «християнське місто Віттенберг» із творів відомого реформатора Андреаса Карлштадта. На відміну від попередніх дослідників, автор розглядає його в контексті міфологізації різних соціальних сил та інститутів, які претендували на проведення Реформації. Міф...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2021
1. Verfasser:	Дятлов, В.О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2021
Schriftenreihe:	Сiверянський літопис
Schlagworte:	Всесвітня історія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181627
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Міф про "християнське місто" в ранньому реформаційному русі в Німеччині (1517 – 1525) / В.О. Дятлов // Сіверянський літопис. — 2021. — № 3. — С. 105-113. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-181627
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1816272021-11-26T01:26:11Z Міф про "християнське місто" в ранньому реформаційному русі в Німеччині (1517 – 1525) Дятлов, В.О. Всесвітня історія У статті проаналізовано реформаційний проєкт «християнське місто Віттенберг» із творів відомого реформатора Андреаса Карлштадта. На відміну від попередніх дослідників, автор розглядає його в контексті міфологізації різних соціальних сил та інститутів, які претендували на проведення Реформації. Міф про «християнське місто» формується на протиставленні іншим міфологізованим спільнотам та особам – «християнський правитель», «християнське дворянство», «християнський князь». Реформаційний проєкт «християнського міста» виник у пошуках сил, здатних і готових здійснити реформаційну програму, сформульовану М. Лютером та його соратниками. У перші роки Реформації в суспільно-політичній думці на перший план виступають міфи про «християнського князя»-реформатора та «християнське дворянство». Вормсський рейхстаг 1521 р. показав нездатність політичної еліти, «християнського дворянства» на чолі з імператором консолідувати свої зусилля й здійснити оновлення папської церкви. Сподівання віттенберзьких реформаторів на те, що «християнський князь» курфюрст Фрідріх Саксонський Мудрий здійснить реформи виявились марними, покровитель М. Лютера проводив обережну церковну політику й не поспішав з перетворенням. Ідея «християнського міста» виникла спонтанно під час масових заворушень у Віттенберзі на початку 1522 р. Після проведення тут перших перетворень один із лідерів реформаційного руху Андреас Карлштадт пропагує його як взірець істинного «християнського міста». Після того, як Віттенберг та інші міста виявились нездатними реалізувати реформаторську місію, А. Карлштадт разом із радикальними реформаторами надалі відводить провідну роль іншій спільноті – «простому народу», основу якої складало селянство. Ідентифікатором такої спільноти стає «проста людина», яка у масовій свідомості набуває ознак міфічного героя. М. Лютер вкрай негативно поставився до права «простолюду» проводити реформи й також персоніфікує таку спільноту, називає її Herr Omnes «пан Всі». Для нього «пан Всі» є носієм охлократії, хаосу та насильства. Недовговічність міфу про «християнське місто» є підтвердженням слабкості міського республіканізму, нездатності бюргерства провести реформи. The article analyzes the Reformation project "Christian city Wittenberg" in the works of the famous reformer Andreas Karlstadt. Unlike previous researchers, the author considers it in the context of the mythologizing of various social forces and institutions that claimed to make the Reformation. The myth of the "Christian city" is formed in opposition to other mythologized communities and individuals – "Christian ruler", "Christian nobility", "Christian duke". The Reformation project of the "Christian city" arose in search of forces capable and ready to carry out the Reformation program formulated by Luther and his associates. In the first years of the Reformation, the myths of the "Christian duke" (reformer) and the "Christian nobility" came to the fore in socio-political thought. The Worms Reichstag of 1521 showed the inability of the political elite and the "Christian nobility", led by the emperor, to consolidate their efforts and to renew the Papal Church. The hopes of the Wittenberg reformers that the "Christian duke" (Prince-elector Friedrich of Saxony the Wise) would carry out the reforms proved futile. Luther's patron pursued a careful ecclesiastical policy and was in no hurry to transform. The idea of a "Christian city" arose spontaneously during the mass riots in Wittenberg in early 1522. After the first transformations took place here, one of the leaders of the Reformation movement, Andreas Karlstadt, promoted Wittenberg as a model of a true "Christian city." After Wittenberg and other cities proved unable to carry out their reform mission, Karlstadt, together with the radical reformers, continued to give the leading role to another community, the "common people," which was based on the peasantry. The identifier of such community is the "common man", who in the mass consciousness acquires the characteristics of a mythical hero. Martin Luther, who was extremely negative about the right of the "common people" to carry out reforms, also personifies such a community and calls it in German "Herr Omnes" (in English "Mr. All"). For him, "Mr. All" is the bearer of ochlocracy, chaos and violence. The short life of the myth of the "Christian city" is a confirmation of the weakness of urban republicanism, the inability of the burghers to carry out reforms. 2021 Article Міф про "християнське місто" в ранньому реформаційному русі в Німеччині (1517 – 1525) / В.О. Дятлов // Сіверянський літопис. — 2021. — № 3. — С. 105-113. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.5084997 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181627 94 (477) uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Всесвітня історія Всесвітня історія
spellingShingle	Всесвітня історія Всесвітня історія Дятлов, В.О. Міф про "християнське місто" в ранньому реформаційному русі в Німеччині (1517 – 1525) Сiверянський літопис
description	У статті проаналізовано реформаційний проєкт «християнське місто Віттенберг» із творів відомого реформатора Андреаса Карлштадта. На відміну від попередніх дослідників, автор розглядає його в контексті міфологізації різних соціальних сил та інститутів, які претендували на проведення Реформації. Міф про «християнське місто» формується на протиставленні іншим міфологізованим спільнотам та особам – «християнський правитель», «християнське дворянство», «християнський князь». Реформаційний проєкт «християнського міста» виник у пошуках сил, здатних і готових здійснити реформаційну програму, сформульовану М. Лютером та його соратниками. У перші роки Реформації в суспільно-політичній думці на перший план виступають міфи про «християнського князя»-реформатора та «християнське дворянство». Вормсський рейхстаг 1521 р. показав нездатність політичної еліти, «християнського дворянства» на чолі з імператором консолідувати свої зусилля й здійснити оновлення папської церкви. Сподівання віттенберзьких реформаторів на те, що «християнський князь» курфюрст Фрідріх Саксонський Мудрий здійснить реформи виявились марними, покровитель М. Лютера проводив обережну церковну політику й не поспішав з перетворенням. Ідея «християнського міста» виникла спонтанно під час масових заворушень у Віттенберзі на початку 1522 р. Після проведення тут перших перетворень один із лідерів реформаційного руху Андреас Карлштадт пропагує його як взірець істинного «християнського міста». Після того, як Віттенберг та інші міста виявились нездатними реалізувати реформаторську місію, А. Карлштадт разом із радикальними реформаторами надалі відводить провідну роль іншій спільноті – «простому народу», основу якої складало селянство. Ідентифікатором такої спільноти стає «проста людина», яка у масовій свідомості набуває ознак міфічного героя. М. Лютер вкрай негативно поставився до права «простолюду» проводити реформи й також персоніфікує таку спільноту, називає її Herr Omnes «пан Всі». Для нього «пан Всі» є носієм охлократії, хаосу та насильства. Недовговічність міфу про «християнське місто» є підтвердженням слабкості міського республіканізму, нездатності бюргерства провести реформи.
format	Article
author	Дятлов, В.О.
author_facet	Дятлов, В.О.
author_sort	Дятлов, В.О.
title	Міф про "християнське місто" в ранньому реформаційному русі в Німеччині (1517 – 1525)
title_short	Міф про "християнське місто" в ранньому реформаційному русі в Німеччині (1517 – 1525)
title_full	Міф про "християнське місто" в ранньому реформаційному русі в Німеччині (1517 – 1525)
title_fullStr	Міф про "християнське місто" в ранньому реформаційному русі в Німеччині (1517 – 1525)
title_full_unstemmed	Міф про "християнське місто" в ранньому реформаційному русі в Німеччині (1517 – 1525)
title_sort	міф про "християнське місто" в ранньому реформаційному русі в німеччині (1517 – 1525)
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2021
topic_facet	Всесвітня історія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181627
citation_txt	Міф про "християнське місто" в ранньому реформаційному русі в Німеччині (1517 – 1525) / В.О. Дятлов // Сіверянський літопис. — 2021. — № 3. — С. 105-113. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT dâtlovvo mífprohristiânsʹkemístovrannʹomureformacíjnomurusívnímeččiní15171525
first_indexed	2025-07-15T22:59:36Z
last_indexed	2025-07-15T22:59:36Z
_version_	1837755666874236928
fulltext	Siverian chronicle. 2021. № 3 105 ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ УДК. 94 (477) Володимир Дятлов • МІФ ПРО «ХРИСТИЯНСЬКЕ МІСТО» В РАННЬОМУ РЕФОРМАЦІЙНОМУ РУСІ В НІМЕЧЧИНІ (1517–1525) DOI: 10.5281/zenodo.5084997 © В. Дятлов, 2021. CC BY 4.0 У статті проаналізовано реформаційний проєкт «християнське місто Віттенберг» із творів відомого реформатора Андреаса Карлштадта. На відмі- ну від попередніх дослідників, автор розглядає його в контексті міфологізації різних соціальних сил та інститутів, які претендували на проведення Реформа- ції. Міф про «християнське місто» формується на протиставленні іншим міфо- логізованим спільнотам та особам – «християнський правитель», «християн- ське дворянство», «християнський князь». Реформаційний проєкт «християн- ського міста» виник у пошуках сил, здатних і готових здійснити реформаційну програму, сформульовану М. Лютером та його соратниками. У перші роки Ре- формації в суспільно-політичній думці на перший план виступають міфи про «християнського князя»-реформатора та «християнське дворянство». Вормс- ський рейхстаг 1521 р. показав нездатність політичної еліти, «християнського дворянства» на чолі з імператором консолідувати свої зусилля й здійснити оновлення папської церкви. Сподівання віттенберзьких реформаторів на те, що «християнський князь» курфюрст Фрідріх Саксонський Мудрий здійснить ре- форми виявились марними, покровитель М. Лютера проводив обережну церков- ну політику й не поспішав з перетворенням. Ідея «християнського міста» виникла спонтанно під час масових завору- шень у Віттенберзі на початку 1522 р. Після проведення тут перших перетво- рень один із лідерів реформаційного руху Андреас Карлштадт пропагує його як взірець істинного «християнського міста». Після того, як Віттенберг та інші міста виявились нездатними реалізувати реформаторську місію, А. Карл- штадт разом із радикальними реформаторами надалі відводить провідну роль іншій спільноті – «простому народу», основу якої складало селянство. Іденти- фікатором такої спільноти стає «проста людина», яка у масовій свідомості набуває ознак міфічного героя. М. Лютер вкрай негативно поставився до права «простолюду» проводити реформи й також персоніфікує таку спільноту, нази- ває її Herr Omnes «пан Всі». Для нього «пан Всі» є носієм охлократії, хаосу та насильства. Недовговічність міфу про «християнське місто» є підтвердженням слабкості міського республіканізму, нездатності бюргерства провести рефор- ми. Ключові слова: Реформація, «християнське місто», А. Карштадт, М. Лю- тер, Віттенберг. Важливим чинником розвитку релігійних, соціальних і політичних рухів є комунікативні механізми, ціннісні установки, міфічні уявлення різних груп Сіверянський літопис. 2021. № 3 106 суспільства. Слово і образ впливають на позицію й поведінку людини, її світо- гляд та уявлення про суспільний устрій. Ідеальні привабливі образи майбутнього стають орієнтирами, що зумовлюють динаміку й напрямки масових виступів. Ідеологи Реформації ставили за мету досягнення «свободи», «братерства», «правди», «справедливості», «загального блага», «порядку». Такі слова ставали «магічними», міфами, що посилювало їхній вплив на широкі верстви суспіль- ства. У дослідженнях історії Реформації увага сконцентрована головним чином на утопічних моделях, переважно хіліастичних конструктах майбутнього. Нато- мість такий реформаційний проєкт як «християнське місто» напрочуд довго за- лишався поза увагою дослідників. Винятком є спеціальна стаття німецького до- слідника С. Еміга, присвячена аналізу змісту такого конструкту як «християн- ське місто Віттенберг» у творах відомого реформатора Андреаса Карлштадта1. Уперше таке поняття фігурує в його трактаті «Про ліквідацію ікон і про те, що серед християн не може бути жебраків» (1522), у якому він узагальнив досвід ре- форм у Віттенберзі. На основі аналізу вказаного та інших творів «Нового стату- ту» цього міста, С. Еміг здійснив вдалу реконструкцію моделі «християнського міста». Висновок автора полягає в тому, що згідно з концепцією А. Карлштадта, «християнське місто» – це не сукупність «християнських бюргерів», а єдина спільнота, релігійний і світський устрій, соціальні цінності та норми життя якої побудовані на засадах нового віровчення2. Ґрунтовне дослідження історика не потребує додаткових аргументів на підтвердження його висновків. Однак постають інші питання. Зокрема, чому в наступних творах і рефор- маторській діяльності А. Карлштадта концепт «християнського міста» зникає і замінюється іншими моделями? Навіть у ключових словах його творів та пропо- відей це поняття відсутнє3. До того ж, у проектах інших реформаторів його вжи- вали досить рідко. Чому ж міф про «християнське місто» вмирає на стадії його зародження? Для з’ясування такої метаморфози це поняття у нашій статті розглядаємо в контексті іншого міфологічного ряду – особистостей та спільнот, які мали здійс- нити програму реформ і втілити в життя реформаційні моделі майбутнього суспільства. Реформатори й громадськість намагалися визначити інститути та окремі владні персони, яким відводили вирішальну роль у здійсненні реформа- ційної програми, – церква, імператор, князі, місто, сільські громади. Натомість поряд з такими чітко окресленими, реальними адресатами формуються міфи про «християнські» сили, здатні провести масштабні перетворення. У перші роки Реформації в суспільно-політичній думці на перший план ви- ступає міф про «християнського державця», який має взяти на себе місію онов- лення церкви та суспільно-політичного устрою. Віра в такого володаря почала формуватися ще задовго до виступу М. Лютера. Її яскравими прикладами можна назвати теократичні проєкти «Реформація імператора Зігмунда» та «Реформація імператора Фрідріха ІІІ». Особливої популярності ідея «державця-реформатора» набуває після появи у 1516 р. трактату Еразма Роттердамського «Про виховання християнського князя» (Institutio principis Christiani), присвяченого молодому Карлу Іспанському, який невдовзі, у 1519 р., стає імператором Священної Рим- ської імперії німецької нації під іменем Карла V. В умовах посилення територіальної влади наприкінці ХV – на початку ХVІ ст. множились різноманітні панегірики на адресу «християнських правите- лів». Такої моди не уникли й майбутні реформатори. А. Карлштадт – не виняток, він автор оди на честь «істинного християнського князя» курфюрста Фрідріха 1 Oehmig S. «Christlicher Bürger» – «heilige Stadt». Zu Andreas Bodensteins von Karlstadt Vorstellungen von einem christlichen Gemeinwesen und den Tugenden seiner Bürger. Querdenker der Reformation – Andreas Bodenstein von Karlstadt und seine Wirkung. Würzburg, 2001, S. 151–186. 2 Ibid. S. 178–179, 182–183. 3 Andreas Bodenstein von Karlstadt (1486–1541). Ein Theologe der frühen Reformation / Hrsg. von S. Looss und M. Matthias. Lutherstadt Wittenberg, 1998. Siverian chronicle. 2021. № 3 107 Саксонського Мудрого, якого він вихваляв за його «добрі справи» для церкви – будівництво Замкової церкви, створення унікального зібрання священних релік- вій, особисте благочестя4. Релігійність князів, їх турботи про свою побожність і церковні справи високо цінували в гуманістичних колах. Зокрема, Філіп Мелан- хтон писав дифірамби на адресу вюртемберзького герцога Ебергарда, а його дер- жавну мудрість пов’язував з особистою побожністю. П. Котляров цілком спра- ведливо знаходить у цьому витоки політичної концепції гуманіста5. У реалізації своєї програми церковної реформи і «покращення християнст- ва» М. Лютер покладався перш за усе на імператора, князів та дворянську еліту. У 1520 р. він адресує свій програмний твір імператору та «християнському дво- рянству німецької нації» із закликом здійснити масштабні церковні перетворен- ня й провести оновлення церковного життя на основі істинного віровчення6. М. Лютер тим самим довершує міф про політичну еліту на чолі з імператором як особливу спільноту, «християнське дворянство», яке має здійснити перетворен- ня. Звернення М. Лютера не було почутим – Вормсський рейхстаг 1521 р. пока- зав нездатність політичної еліти Імперії консолідувати свої зусилля й здійснити оновлення папської церкви. «Християнське дворянство» виявилося розколотим, його більшість на чолі з імператором виступила проти нового віровчення, при- хильники реформи церкви поводилися обережно й не поспішали з її проведен- ням. За таких умов М. Лютер і його соратники намагалися покласти виконання реформаторської місії на «християнських князів». Можливість такого розвитку подій підкріплювалась тим, що ще напередодні Реформації князі наполегливо посилювали свій контроль за церковними установами у своїх землях. Модель та- кої політики: благочестивий князь опікується церковними справами, турбується про спасіння душі, подає приклад підданим і таким чином набуває морального права впливати на церковні процеси. На тлі масової критики зловживань церкви та вищого кліру образ «християнського князя» стає особливо популярним. Найбільш яскравим прообразом такого «християнського князя» виступав курфюрст Фрідріх Саксонський Мудрий. У своїй політиці він діяв у рамках ви- мог поміркованої реформи, що були визначені у документі «Скарги німецької нації» (1515). Тривалий час йому вдавалося підтримувати М. Лютера, не викли- каючи при цьому різкої реакції інших князів та імператора. У тонких, обережних політичних маневрах, метою яких було не викликати політичну ізоляцію та про- сунути справу церковної реформи, курфюрст спробував використати силу і вплив Віттенберзького університету та інкорпорованих у нього церковних інсти- тутів – капітулу Замкової церкви та архідияконату штифта Всіх Святих. Універ- ситет у цьому випадку ставав своєрідним медіумом у проведенні політики кур- фюрста і давав останньому підстави покликатися на свою бодай формальну не- причетність до реформаційних заворушень. Неквапливість курфюрста у справі реформ диктували політичні міркування – поступово сформувати коло впливо- вих прибічників поміркованих реформ, провести їх «зверху» і не допустити ма- сових стихійних заколотів і протестів7. Концептуальне значення цих звернень полягало в тому, що «християнський князь» бере на себе право втручатися в ре- лігійні справи й проводити реформи у своїй землі. У реальності це означало пе- редачу церковних функцій світському владарю. 4 Bauch G. Andreas Carlstadt als Scholastiker. Zeitschrift für Kirchengeschichte. 1897. Bd. 18. H. 1. S. 52. 5 Котляров П. Гуманіст і реформатор: освітні та соціальні практики Філіпа Меланхтона. Київ; Вінни- ця, 2017. С. 100–101. 6 Голубкин Ю. А. Из любви к истине. Лютер М. Время молчания прошло. Избранные произведения 1520–1526 гг. / Пер. с нем. Харьков, 1992. 7 Schulze M. Zwischen Frucht und Hoffnung. Berichte zur Reformation aus dem Reichsregiment. Die deu- tsche Reformation zwischen Spätmittelalter und Frühe Neuzeit / Hrsg. v. Th. A. Brady. München, 2001. S. 77. Сіверянський літопис. 2021. № 3 108 Ідея «християнського міста» як ініціатора й провідника реформ виникла спонтанно, у ході масових заворушень у Віттенберзі у листопаді – грудні 1521 р. Тривалий час у перші роки Реформації протести антиклерикального характеру влаштовували студенти цього та інших міст. Відомий німецький дослідник Т. Кауфман небезпідставно визначає їх як окремий феномен – «студентська Ре- формація», яка дала поштовх розгортанню широкого релігійно-політичного руху в німецьких землях8. Однак ні А. Карлштадт, ні інші віттенберзькі реформатори не розглядали університети та студентство як силу, що здатна забезпечити сис- темну підтримку релігійних перетворень. Принципово новим явищем реформаційного руху стають самостійні висту- пи бюргерів Віттенберга на підтримку нового віровчення, які показали здатність сформулювати свою програму перетворень, адаптовану до потреб міста. Ініціа- тиви бюргерів, їх масові виступи проти папської церкви, вимоги покінчити з церковними зловживаннями та готовність протистояти князівським заборонам перетворили місто на центр проведення реформ. Група радикально налаштова- них членів університету та капітулу на чолі з А. Карлштадтом скористалась ак- тивністю містян і взяла на себе лідерство у масовому русі9. За таких умов виник- ла дихотомія «християнського князя» і «християнського міста». Курфюрст одразу відчув небезпеку нової сили й у грудні 1521 р. заборонив проведення реформ у Віттенберзі до вирішення цього питання вищими церков- ними та імперськими інстанціями. Однак такі дії князя не змогли зупинити роз- гортання масового руху. Міська рада Віттенберга за участі реформаторів змогла розробити і прийняти 24 січня 1524 р. «Новий статут міста». Модель «християн- ського міста», закріплена в цьому документі, була далека від утопії. Нова систе- ма передбачала побудову церковного життя на основі загального священства ві- руючих, очищення храмів від зовнішньої атрибутики, перш за все ікон, скоро- чення кількості священиків. Друга складова стосувалася сфери соціальної під- тримки бідних і викоренення жебрацтва. Для вирішення цього завдання створю- вали «громадську касу» і спеціальні служби; передбачили нову систему початко- вої освіти, а обдаровані діти мали здобувати професійну і вищу освіту за під- тримки міста. Важливою складовою нового устрою було встановлення контролю за моральною поведінкою містян, уводили суворі заходи з викорінення розпусти, проституції, пияцтва тощо10. Міська рада разом із громадою взяла на себе релі- гійні функції. Такий республіканський варіант теократії, у якому міська й релі- гійна громада виступали як єдине ціле, надихнув лідера реформаційного руху А. Карлштадта назвати Віттенберг «християнським містом», зразком і взірцем для інших міст11. Створенням образу «християнського міста Віттенберг» А. Карлштадт про- довжує традицію «похвал» та панегіриків на адресу міст, яка набула поширення напередодні Реформації. В умовах нової хвилі урбанізації, посилення економіч- ної та політичної ролі міст у громадському дискурсі, перш за все у творах поетів, хроністів, проповідників, відбувається своєрідне змагання у прославленні чеснот того чи іншого міста. Поряд із архітектурною красою, військовою могутністю, природними умовами, розташуванням міста, ключову роль автори таких опусів 8 Kaufmann Th. Der Anfang der Reformation. Studien zur Kontekstualität der Theologie, Publizistik und Inszenierungs Luthers und die reformatorisches Bewegung. 2. Aufl. Tübingen, 2018. S. 160–265. 9 Preuss J. S. Carlstadt’s «ordinacionies» and Luthers liberty. A study of the Wittenberg movement 1521– 22. Cambridge (USA), 1974; Голубкин Ю. А., Дятлов В. А. Реформационное движение в Виттенберге (1521–1522 гг.). Развитие феодализма в Центральной и Восточной Европе. Свердловск, 1983, С. 121–138; Oehmig S. Die Wittenberger Bewegung 1521/22 und ihre Folgen im Lichte alter und neue- rer Fragestellungen. Ein Beitrag zum Thema (Territorial-) Stadt und Reformation. 700 Jahre Wittenberg. Stadt – Universität – Reformation. / Hg. von S. Oehmig. Weimar, 1995. S. 97–130. 10 Newe Ordnung der Stat Wittenberg. MDXXII Jar. Wittenberg, 1522. – AJ. Ordnung des gemeinen Beutels zu Wittenberg. Anfang 1522. Barge H. Andreas Bodenstein Karlstadt. Leipzig. Bd. II: Anlagen. S. 559–561. 11 Karlstadt A. Abtuhung der Bilder und das keyn Bedtler unther den Christen seyn sollen, 1522, und die wittenberger Beutelordnung. / Hrsg. von H. Lietzmann. Bonn, 1911. S. 12. Siverian chronicle. 2021. № 3 109 відводили релігійному значенню, його «святості»12. Найбільш «святими» вважа- ли міста, у яких була велика кількість храмів, реліквій, місць паломництв тощо. На тлі таких велетнів, як Нюрнберг, Кельн, Страсбург, Аугсбург, Віттен- берг, маленьке місто на Ельбі, за словами хроніста Фрідріха Міконія, виглядало «брудною діркою» й не могло похвалитися в жодній з категорій та шкалі оцінок. Переваги цього міста визначали два чинники: напередодні Реформації воно стає резиденцією курфюрста Фрідріха Саксонського, а в 1504 р. тут відкрили універ- ситет. Відтак, ідея «християнського міста» у Карлштадта виступає в якості опо- зиції «святим містам» доби Середньовіччя, які через призму нового віровчення виглядали як язичницькі. Реформаційна пропаганда показувала «християнське місто Віттенберг» як центр істинної віри, «чистого Божого слова» і протиставляла його в цій царині християнській столиці – Риму. А. Карлштадт у творі проти ікон та про подолан- ня жебрацтва намагався представити Рим як джерело не лише релігійних, а й усіх соціальних негараздів. Навіть походження кріпацтва, заточення ченців та черниць у монастирях він пов’язує з практикою торгівлі рабами, яка існувала в давньому Римі. Римському праву, на основі якого чиниться несправедливість для «простої людини», він протиставляє Боже право, як істинне та справедли- ве13. Реформаційна публіцистика використовувала образ «християнського міста Віттенберг», у якому живуть благочестиві й побожні бюргери, для спростування католицької пропагандистської версії реформаційних подій, у світлі якої місто зображене як гніздо єресі, розпусти, злочинності і безладу. Образ «християнського міста» виявився досить вдалим – у багатьох містах під впливом віттенберзьких подій розпочався рух за реформи. У великих містах, наприклад Нюрнбезі, Страсбурзі, Цюриху, й у містечках, як Кітцинген, Лейсніг були проведені релігійні й соціальні реформи на зразок віттенберзьких, створені «громадські каси» для бідних, ужито заходів щодо покращення моральної пове- дінки бюргерів14. Однак в цілому міста залишались далекими від «християнсько- го міста», яким уявляв його А. Карлштадт. Відтак, образ стає доволі розмитим, утрачає свої контури та вмирає, фактично, на стадії свого зародження. Сталося так, що проєкт «християнського міста» у Віттенберзі залишився на папері. Курфюрст на початку лютого 1522 р. вдруге заборонив проведення ре- форм у Віттенберзі та інших містах. На цей раз спротив волі князя загрожував серйозними репресіями. Відомий дослідник У. Бубенхаймер доволі переконливо стверджує, що у віттенберзьких подіях 1521 – на початку 1522 рр. центральне місце посідала боротьба за «єпископат», – кому мало належати верховенство в церковних справах – місту чи князівській владі15. У цьому протистоянні Віттен- берг та інші міста виявилися неспроможними відстояти свою релігійну автоно- мію та поступилися князівській владі. Не випадково після віттенберзьких подій 1522 р. знову активно пропагують образ «християнського князя». У цьому кон- тексті красномовною є листівка того часу, на який зображені курфюрст зі скіпет- ром, а М. Лютер з Біблією16. Однак, попри пропагандистські зусилля, міфи про «християнського князя», «християнське дворянство» у громадянській думці ста- 12 Немилов А. Н. Образ города в немецкой гуманистической культуре ХV–ХVI веков. Город в сред- невековой цивилизации Западной Европы. Т. 1. Феномен средневекового урбанизма. Москва, 1999. С. 161–164. 13 Karlstadt A. Abtuhung der Bilder... S. 12. 14 Winkelmann O. Über die ältesten Armenordnungen der Reformationszeit (1522–1525). Historische Vierteljahresschrift. 1916. Jg. 17. S. 187–228, 361–400; Winkelmann O. Die Armenordnungen von Nürn- berg (1522), Kitzingen (1523), Regensburg (1523) und Ypern (1525). Archiv für die Reformationsgeschichte 1913. Jg. X. S. 242–280; 1914. – Jg. XI. H. 1. S. 1–18. 15 Bubenheimer U. Streit um das Bishofsamt in der Wittenberger Reformation 1521/22. In: Zeitschrift der Savigny-Stiftung für Rechtsgeschichte. Kan. Abt. 1987. Bd. 104. S. 155–209. 16 Ibid. S. 209. 16 Akten und Briefe zur Kirchenpolitik Herzog Georgs von Sachsen / Hrsg. F. Geß. Leipzig, 1905. Bd. 1. S. 210. Сіверянський літопис. 2021. № 3 110 ють другорядними. Критика князів, їхнього способу правління у творах М. Лю- тера межує з прагматичним підходом до визначення їхньої ролі у державному правлінні та їхньої участі у перебудові церковного життя. Напередодні Селянської війни, у 1523–1524 рр., міф «християнського міс- та» фактично зникає й витісняється іншими проєктами та образами. Перш за все, від нього відмовляється його автор – А. Карлштадт. Наприкінці 1522 р. він пуб- лікує свій твір про пророка Малахію. У назві трактату він знову вказує місце йо- го написання – «у християнському місті Віттенберзі»17. Однак у цьому й подаль- ших публікаціях звучить інший мотив: істинний християнин і пастир – проста людина, селянин. Він покликається на слова пророка Захарії: «посоромлені бу- дуть пророки оті, кожен видінням своїм, коли пророкував він, і не будуть одяга- ти на себе волосяниці, щоб обманювати. І кожен скаже: “Я – не пророк, я – хлі- бороб”»18. Слова пророка про перетворення священиків у хліборобів А. Карл- штадт сприйняв як шлях соціального покаяння духовенства, його відродження до нового життя в ролі благочестивих мирян. Реформатор розвиває думку про соціальне приниження як шлях духовного відродження людини. У цьому випад- ку йшлося про служителів кліру. Він знову звертає увагу на особливу духовну місію бідних: «Христос обирав простих, неосвічених рибалок і простих людей, митарів та інших рівних їм, покликав їх і давав їм нові імена. Тим самим він при- нижував сильних світу цього, поважних і знатних»19. Реформатор заявляє, що йому близькі слова Амоса, які він сказав про себе: «Я не пророк і не син проро- ка, я був пастухом, вівчарем, який обрізав дикі смокви і обробляв сікомори»20. Програма «нового мирянина» мала на меті перетворення священиків на простих мирян, які поєднують селянську або ремісничу працю з проповідництвом. Символічним можна вважати те, що проповідь на тему пророка Малахії бу- ла адресована із «християнського міста Віттенберг» селянству. А. Карлштадт тим самим передає естафету в проведенні реформ селу й надалі виступає як ідео- лог народної Реформації, яка мала бути альтернативою революції. Г. Барге звер- нув увагу на той факт, що в регіоні, де діяв А. Карлштадт, не відбулося селян- ського повстання. Історик вважав це одним із доказів того, що реформаторські ідеї його героя давали можливість уникнути Селянської війни21. Для реалізації свого задуму А. Карлштадт переселився із Віттенберга до не- величкого тюринзького міста Орламюнде, став священиком тамтешньої парафії, до якої входили декілька прилеглих містечок та сіл. На особистому прикладі він намагався поєднати селянську працю зі службою пастора громади. В Орламюнде було введено євангельське богослужіння, храми очищені від ікон і вівтарів, орга- нізовано освіту й виховання нового благочестя через проповідь22. Зміни тут були проведені за віттенберзьким взірцем. Однак, чому тоді реформатор не представ- ляв Орламюнде як «християнське місто» і цей образ більше не вжився у його трактатах, публіцистиці і проповідях? Перш за все, не стало зразкового «християнського міста» Віттенберга – те- пер у ньому, за його словами, стали правити бал «гульвіси», «ідолопоклонники» й зрадники істинного християнства на чолі з «новим папою», М. Лютером. Го- ловна причина полягала в іншому – відбувалося зміщення реформаційного руху до села, з’являлися перші громади, які виступали за введення Божого слова й ви- магали змін у дусі Божого права. Парафія Орламюнде з її округою була переваж- 17 Predig oder Homilien über den Propheten Malachiam genant. Andres Boden. von Carolstat. In der Chris- tlichen stat Wittemberg. 1522; Barge H., Freys E. Verzeichnis der gedrukten Schriften des Andreas Boden- stein von Karlstadt. Zentalblatt Bibliothekswesen. 1904. Jg. 21. H. 4. S. 153–179, H. 5. S. 210–243, H. 7. S. 305–331. 18 Predig oder Homilien über den Propheten Malachiam…. A 1. 19 Ibid. A 2. 20 Ibid. A 2. 21 Barge H. Andreas Bodenstein von Karlstadt. Leipzig: F. Brandsteller, 1905. Bd. 2. 22 Hase E. Karlstadt in Orlamünde. Mitteilungen der Geschichts- und Altertumsforschende Gesellschaft des Osterlandes. Altenburg, 1854. Bd. IV. S. 42–125. Siverian chronicle. 2021. № 3 111 но селянською, більшість населення міста й сіл займалися землеробством і мало нагадували вільних містян. Створення тут зразкової християнської спільноти впиралося в комплекс складних соціальних проблем, які приведуть в кінцевому підсумку до Селянської війни. У селах та містечках першочерговим було не пе- ревиховання «розпусних осіб», уведення жорсткого контролю за моральною по- ведінкою, а позбавлення селян від тяжких обов’язків, панщини, десятини, зло- вживань землевласників23. У зв’язку з цим ключовим поняттям реформаційної програми А. Карлштад- та стає вже не «християнське місто», а «християнська громада», що об’єднує прихильників Євангелія, які керуються ним і перебудовують життя відповідно до Божих законів і заповідей. Громада, якою б вона не була, навіть крихітною, має право проводити зміни й не чекати вирішення церковних питань владою або церковним Собором. Головним чинником зміни міфологічного ряду стало формування значної опозиції широких верств суспільства, яка заявила про свою готовність утілити зміни в життя. Ідентифікатором такої спільноти стає «проста людина», «простий народ», який у масовій свідомості набуває ознак міфічного героя. Слід підкрес- лити, що напередодні та під час Селянської війни 1524–1525 рр. у творах А. Карлштадта це поняття стає одним із ключових24. Він щиро вірив у здатність велетенських сил селян і простих бюргерів здійснити Реформацію. М. Лютер, який вкрай негативно поставився до права простолюду проводити реформи, та- кож персоніфікує таку спільноту і називає її Herr Omnes, «пан Всі». Для нього «пан Всі» є носієм охлократії, хаосу та насильства. Історики доклали чимало зусиль для точного визначення соціального стату- су «простої людини». Хто така «проста людина»? У книзі з такою назвою німецький історик Р. Лутц спробував ретельно простежити соціальний склад «простого народу», «третього стану»25, його ролі в революційних подіях ранньо- го Нового часу. Дослідження було здійснене в річищі концепції революції «простої людини» П. Бліккле, яка в 70–80-х рр. минулого століття стала певною сенсацією й новацією26. П. Бліккле доводив тезу про Реформацію і Селянську війну як революцію і виводив її за межі марксистської концепції як ранньої бур- жуазної революції. Мінливість соціального змісту поняття «простий народ», йо- го вільне й розмите визначення в джерелах ускладнює точне встановлення цього феномену. Переважна більшість дослідників схильні визначати його як прототип «середнього класу», за межами якого залишалися вищі, привілейовані групи й найнижчі прошарки декласованої маси пауперів. Міфологізовану спільноту до- сить складно розчленити на соціальні складові. Міф про «простий», «рядовий» люд виникає з протиставлення цієї ефемерної спільноти її антиподу, яким для неї була аристократія, привілейовані стани, можновладці. «Проста людина» роз- глядає себе як жертву соціальної несправедливості, зловживання влади, олігар- хів, вельмож тощо. Революція «простого народу» завершилася поразкою. Відте- пер долю Реформації знову вирішували «християнські князі». Щоправда, ідеологи та ватажки лівого крила Реформації продовжували формулювати свої проєкти ідеального устрою, які вони намагалися реалізувати під гаслом «нового Єрусалиму». Ці утопічні проєкти слід розглядати не тільки як форму соціальних намірів, а й як протест проти зіпсованих багатих центрів, 23 Joestel V. Ostthüringen und Karlstadt. Soziale Bewegungen und Reformation in mittleren Saaletal am Vorabend des Bauernkrieges (1522–1524). Berlin, 1996; Joestel V. Andreas Bodenstein von Karlstadt Schrift Von dem Sabbat und gebotenen Feiertagen im Spiegel der sozialen Bewegung in Ostthüringen (1522–1524). Querdenker der Reformation.... S. 211–228. 24 Andreas Bodenstein von Karlstadt (1486–1541). Ein Theologe der frühen Reformation…; Hoyer S. Karlstadt: Verfasser der Flugschrift «An die Versammlung gemeiner Bauernschaft»? Zeitschrift für Gtschichtswissenschaften. 1987. H. 2. S. 136–137. 25 Lutz R. H. Wer war der gemeine Mann? Der dritte Stand in der Krise des Spätmittelalters. München, Wien, 1979. 26 Blickle P. Landschaften im Alten Reich. Die staatliche Funktion des gemeinen Mannes in Oberdeutsch- land. München, 1973; Der Bauernkrieg. Die Revolution des gemeinen Mannes. München, 1998. Сіверянський літопис. 2021. № 3 112 що експлуатують беззахисне сільське населення. За таких умов розповсюджу- ються уявлення про можливість утворення подалі від великих міст «райських» куточків на землі, де будуть панувати справедливість і гармонія. Ідеї та мрії про створення справедливого гармонійного суспільства в межах окремих територій просякають релігійну і гуманістичну думку останньої третини ХV–ХVІ ст. По- пулярною стає також ідея й практика створення «святих міст», які мали стати взірцем моральності та благочестя. Ідея «християнського міста» народилася в річищі регіонального розвитку Реформації, утворення окремих, самостійних центрів, які претендували на взі- рець нового релігійного життя. Водночас конструкт «християнського міста» на- буває ознак міфу й ідентифікує місто як спільноту, яка мала здійснити Реформа- цію. Міф про «християнське місто» формується на протиставленні іншим міфо- логізованим спільнотам та особам – «християнський правитель», «християнське дворянство», «християнський князь». В умовах динамічного часу міф про «хрис- тиянське місто» поступається місцем новим міфологізованим силам, які в ма- совій свідомості стають здатними провести Реформацію й побудувати нове суспільство. На тлі розвінчання попередніх міфів формується міф про «простий народ», «просту людину». Повстання «простого народу» обернулася трагедією, проведення реформ у свої руки в’язали вже не міфічні, а реальні сили – земельні князі. References Golubkin, Ju. A. (1992). Iz ljubvi k istine – For the love of truth. Ljuter M. Vre- mja molchanija proshlo. Izbrannye proizvedenija 1520–1526 gg. [Luther M. The time of silence has passed. Selected works of 1520–1526]. Per. s nem. Har’kіv, Ukraine. Joestel, V. (2001). Andreas Bodenstein von Karlstadt Schrift Von dem Sabbat und gebotenen Feiertagen im Spiegel der sozialen Bewegung in Ostthüringen (1522– 1524). Querdenker der Reformation – Andreas Bodenstein von Karlstadt und seine Wirkung. Würzburg, Germany. Joestel, V. (1996). Ostthüringen und Karlstadt. Soziale Bewegungen und Refor- mation in mittleren Saaletal am Vorabend des Bauernkrieges (1522–1524). Berlin, Germany. Kaufmann, Th. (2018). Der Anfang der Reformation. Studien zur Kontekstualität der Theologie, Publizistik und Inszenierungs Luthers und die reformatorisches Bewe- gung. Tübingen, Germany. Kotlyarov, P. (2017). Gumanist i reformator: osvitni ta social’ni praktyky Filipa Melanhtona – Humanist and reformer: educational and social practices by Philip Me- lanchthon. Kyyiv; Vinnyc’ya, Ukraine. Nemilov, A. N. (1999). Obraz goroda v nemeckoj gumanisticheskoj kul’ture XV–XVI vekov [The image of the city in the German Humanistic culture of the XV- XVI centuries]. Gorod v srednevekovoj civilizacii Zapadnoj Evropy. T. 1. Fenomen srednevekovogo urbanizma [The city in the medieval civilization of Western Europe. Vol. 1. The phenomenon of medieval urbanism]. Moscow, Russia. Oehmig, S. (2001). «Christlicher Bürger» – «heilige Stadt». Zu Andreas Boden- steins von Karlstadt Vorstellungen von einem christlichen Gemeinwesen und den Tu- genden seiner Bürger. Querdenker der Reformation – Andreas Bodenstein von Karl- stadt und seine Wirkung. Würzburg, Germany. Oehmig, S. (1995). Die Wittenberger Bewegung 1521/22 und ihre Folgen im Lichte alter und neuerer Fragestellungen. Ein Beitrag zum Thema (Territorial) Stadt und Reformation. 700 Jahre Wittenberg. Stadt – Universität – Reformation. / Hg. von S. Oehmig. Weimar, Germany. Schulze, M. (2001). Zwischen Frucht und Hoffnung. Berichte zur Reformation aus dem Reichsregiment. Die deutsche Reformation zwischen Spätmittelalter und Frü- he Neuzeit / Hrsg. v. Th. A. Brady. München, Germany. Siverian chronicle. 2021. № 3 113 Дятлов Володимир Олександрович – доктор історичних наук, професор, перший проректор, проректор з наукової роботи Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка (вул. Гетьмана Полуботка, 53, Чернігів, Україна). Dyatlov Vladimir A. – doctor of historical sciences, professor, First Vice-Rec- tor, vice-rector for research of the National University «Chernihiv collegium» named after T. G. Shevchenko (53 Hetman Polubotka Street, Chernihiv, Ukraine). E-mail: first.prorector@chnpu.edu.ua THE MYTH OF THE "CHRISTIAN CITY" IN EARLY CHILDHOOD THE REFORMATION MOVEMENT IN GERMANY (1517-1525) The article analyzes the Reformation project "Christian city Wittenberg" in the works of the famous reformer Andreas Karlstadt. Unlike previous researchers, the author considers it in the context of the mythologizing of various social forces and institutions that claimed to make the Reformation. The myth of the "Christian city" is formed in opposition to other mythologized communities and individuals – "Christian ruler", "Christian nobility", "Christian duke". The Reformation project of the "Christi- an city" arose in search of forces capable and ready to carry out the Reformation program formulated by Luther and his associates. In the first years of the Reformation, the myths of the "Christian duke" (reformer) and the "Christian nobility" came to the fore in socio-political thought. The Worms Reichstag of 1521 showed the inability of the political elite and the "Christian nobility", led by the emperor, to consolidate their efforts and to renew the Papal Church. The hopes of the Wittenberg reformers that the "Christian duke" (Prince-elector Friedrich of Saxony the Wise) would carry out the reforms proved futile. Luther's patron pursued a careful ecclesiastical policy and was in no hurry to transform. The idea of a "Christian city" arose spontaneously during the mass riots in Wittenberg in early 1522. After the first transformations took place here, one of the leaders of the Reformation movement, Andreas Karlstadt, promoted Wittenberg as a model of a true "Christian city." After Wittenberg and other cities proved unable to carry out their reform mission, Karlstadt, together with the radical reformers, continu- ed to give the leading role to another community, the "common people," which was based on the peasantry. The identifier of such community is the "common man", who in the mass consciousness acquires the characteristics of a mythical hero. Martin Lu- ther, who was extremely negative about the right of the "common people" to carry out reforms, also personifies such a community and calls it in German "Herr Omnes" (in English "Mr. All"). For him, "Mr. All" is the bearer of ochlocracy, chaos and violence. The short life of the myth of the "Christian city" is a confirmation of the weakness of urban republicanism, the inability of the burghers to carry out reforms. Key words: Reformation, «Christian city», A. Karstadt, M. Luther, Wittenberg. Дата подання: 18 травня 2021 р. Дата затвердження до друку: 25 травня 2021 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Дятлов, В. Міф про «християнське місто» в ранньому реформаційному ру- сі в Німеччині (1517–1525). Сіверянський літопис. 2021. № 3. C. 105–113. DOI: 10.5281/zenodo.5084997. Цитування за стандартом APA Dyatlov, V. Mif pro «khrystyianske misto» v rannomu reformatsiinomu rusi v Nimechchyni (1517–1525) [The myth of the "Christian city" in early childhood the Reformation movement in Germany (1517–1525)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 3, P. 105–113. DOI: 10.5281/zenodo.5084997.

Міф про "християнське місто" в ранньому реформаційному русі в Німеччині (1517 – 1525)

Institution

Ähnliche Einträge