Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.: історіографічна традиція та сучасні інновації осмислення
Розглянуто історіографічну традицію висвітлення епізодів повстанської боротьби в Холодному Яру, на основі нових джерел проаналізовано маловідомі та контроверсійні епізоди історії Холодного Яру, запропоновано власні підходи до уживаної нині термінології щодо повстанського руху періоду Української рев...
Збережено в:
| Дата: | 2016 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
2016
|
| Назва видання: | Український визвольний рух |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181807 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.: історіографічна традиція та сучасні інновації осмислення / Ю. Митрофаненко // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2016. — Збірник 21. — С. 81-116. — Бібліогр.: 125 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-181807 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1818072021-12-02T01:27:16Z Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.: історіографічна традиція та сучасні інновації осмислення Митрофаненко, Ю. Визвольні змагання 1917—1920-х рр. Розглянуто історіографічну традицію висвітлення епізодів повстанської боротьби в Холодному Яру, на основі нових джерел проаналізовано маловідомі та контроверсійні епізоди історії Холодного Яру, запропоновано власні підходи до уживаної нині термінології щодо повстанського руху періоду Української революції, визначено вплив організації Холодного Яру на формування патріотичного світогляду борців за незалежність України від 30-х рр. ХХ ст. до сучасності. The article concerns the analysis of the historiography of the Kholodny Yar organization (“Republic”) of the Ukrainian Revolution 1917—1922. The author sheds light on a number of not adequately explored episodes of this range of problem. The influence of Kholodny Yar on the formation of patriotic ideology of the future generations of the Ukraine independence fighters since 1930s till nowadays are also determined. 2016 Article Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.: історіографічна традиція та сучасні інновації осмислення / Ю. Митрофаненко // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2016. — Збірник 21. — С. 81-116. — Бібліогр.: 125 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181807 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Визвольні змагання 1917—1920-х рр. Визвольні змагання 1917—1920-х рр. |
| spellingShingle |
Визвольні змагання 1917—1920-х рр. Визвольні змагання 1917—1920-х рр. Митрофаненко, Ю. Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.: історіографічна традиція та сучасні інновації осмислення Український визвольний рух |
| description |
Розглянуто історіографічну традицію висвітлення епізодів повстанської боротьби в Холодному Яру, на основі нових джерел проаналізовано маловідомі та контроверсійні епізоди історії Холодного Яру, запропоновано власні підходи до уживаної нині термінології щодо повстанського руху періоду Української революції, визначено вплив організації Холодного Яру на формування патріотичного світогляду борців за незалежність України від 30-х рр. ХХ ст. до сучасності. |
| format |
Article |
| author |
Митрофаненко, Ю. |
| author_facet |
Митрофаненко, Ю. |
| author_sort |
Митрофаненко, Ю. |
| title |
Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.: історіографічна традиція та сучасні інновації осмислення |
| title_short |
Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.: історіографічна традиція та сучасні інновації осмислення |
| title_full |
Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.: історіографічна традиція та сучасні інновації осмислення |
| title_fullStr |
Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.: історіографічна традиція та сучасні інновації осмислення |
| title_full_unstemmed |
Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.: історіографічна традиція та сучасні інновації осмислення |
| title_sort |
холодний яр в історії української революції 1917—1920-х рр.: історіографічна традиція та сучасні інновації осмислення |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України |
| publishDate |
2016 |
| topic_facet |
Визвольні змагання 1917—1920-х рр. |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181807 |
| citation_txt |
Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.: історіографічна традиція та сучасні інновації осмислення / Ю. Митрофаненко // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2016. — Збірник 21. — С. 81-116. — Бібліогр.: 125 назв. — укр. |
| series |
Український визвольний рух |
| work_keys_str_mv |
AT mitrofanenkoû holodnijârvístorííukraínsʹkoírevolûcíí19171920hrrístoríografíčnatradicíâtasučasníínnovacííosmislennâ |
| first_indexed |
2025-07-15T23:23:53Z |
| last_indexed |
2025-07-15T23:23:53Z |
| _version_ |
1837757194425073664 |
| fulltext |
81
Юрій Митрофаненко
Кандидат історичних наук,
старший викладач Кіровоградського
обласного інституту післядипломної
педагогічної освіти ім. Василя
Сухомлинського.
Розглянуто історіографічну традицію висвітлення епізодів повстан-
ської боротьби в Холодному Яру, на основі нових джерел проаналі-
зовано маловідомі та контроверсійні епізоди історії Холодного Яру,
запропоновано власні підходи до уживаної нині термінології щодо
повстанського руху періоду Української революції, визначено вплив
організації Холодного Яру на формування патріотичного світогляду
борців за незалежність України від 30-х рр. ХХ ст. до сучасності.
Ключові слова: Холодний Яр, історіографія, республіка, повстанство,
отаманщина, селянські рухи, Вільне козацтво, отаман.
Yuriy Mytrofanenko
Kholodny Yar in the History of Ukrainian Revolution 1917—1920s:
Historiography Tradition and Modern Comprehension Innovations.
The article concerns the analysis of the historiography of the Kholodny
Yar organization (“Republic”) of the Ukrainian Revolution 1917—1922.
The author sheds light on a number of not adequately explored episodes
of this range of problem. The influence of Kholodny Yar on the formation of
patriotic ideology of the future generations of the Ukraine independence
fighters since 1930s till nowadays are also determined.
Keywords: Kholodny Yar, historiography insurgency, atamanship, peasant
movements, Free Cossacks, ataman, republic.
82
ХОЛОДНИЙ ЯР В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
1917—1920-х рр.: ІСТОРІОГРАФІЧНА ТРАДИЦІЯ
ТА СУЧАСНІ ІННОВАЦІЇ ОСМИСЛЕННЯ
Історія Холодноярської організації («республіки») — героїч‑
ний фрагмент боротьби за незалежність України в 1917—1920х рр.
Це був один із потужних повстанських центрів, створених міс‑
цевим селянством для захисту своїх життєвих інтересів та під‑
тримки УНР на противагу іншим формам української державності
тієї революційної доби: монархічної (Гетьманат) та соціалістичної
(УСРР). В історії перших визвольних змагань з 30х рр. ХХ ст. за
цим краєм міцно закріпився термін «Холодноярська республіка».
Історія повстанської боротьби в Холодному Яру висвітлена в
українській історіографії переважним чином з фактографічного
боку. На думку автора, незважаючи на значний масив наративних
досліджень із цієї тематики, бракує узагальнюючої аналітичної
праці, яка б дозволила здійснити історіографічний аналіз окрес‑
леної проблематики, вписати історію Холодноярської організації
в контекст подій Української революції та визначити вплив бо‑
ротьби повстанців Холодного Яру на світогляд наступних поколінь
борців за незалежність України від 1930х рр. до сучасності. Крім
того, існує низка недостатньо вивчених аспектів та білих плям у
історії повстанців Холодного Яру:
• час зародження організації, її витоки та структура;
• аналіз ідеології повстанців на підставі їхніх відозв та листі‑
вок;
• взаємодія із різними політичними силами революційного пе‑
ріоду.
Про події в Холодному Яру в добу визвольної боротьби 1917—
1920х рр. широкому загалу українців стало відомо завдяки роману
Ю. Горліса-Горського (справжнє прізвище Городянин) — старшини
армії УНР, який під час Першого зимового походу 1919—1920х рр.
захворів та лишився лікуватися в Мотронинському монастирі, що
на теренах Холодного Яру. Одужавши, він продовжив боротьбу
вже в лавах повстанців.
Але Ю. Горліс-Горський не був автором перших спогадів та істо‑
ричних праць про події в Холодному Яру. Поява його роману була
83
№ 21Юрій Митрофаненко Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.
1 Козельський Б. Шлях зрадництва і авантюр (Петлюрівське повстанство). — Х.:
Державне видавництво, 1926.— 148 с.
2 Середа М. Холодний Яр. // Літопис Червоної Калини. — 1931 . — Ч. 12. — С. 11—
14.
3 Водяний Я. Холодний Яр. Історична драма на 4 дії. —Тернопіль; Львів, 1928. —
63 с.
спричинена мемуарами інших
учасників революційних подій в
Україні, у яких вони згадували
про холодноярських повстанців.
Традиційно історію українсько‑
го визвольного руху починали
писати її вороги — працівники
ЧК та ҐПУ (чекісти). Автором,
який уперше у згадав про Хо‑
лодноярську організацію, був
чекіст Б. Козельський у кни‑
зі «Петлюрівське повстанство.
Шлях зрадництва і авантюр».
Автор, незважаючи на вороже
ставлення до українського ви‑
звольного руху, з повагою від‑
гукнувся про повстанців Холод‑
ного Яру. Ця аналітична праця
вийшла друком ще в 1927 р. у
Харкові, тобто за кілька років
до згадки про Холодний Яр
учасниками українськими ви‑
звольного руху1.
Українська історіографія Холодноярської організації бере свій
початок з 30х рр. ХХ ст., коли львівський часопис «Літопис черво‑
ної калини» надрукував низку матеріалів з історії холодноярських
повстанців. Їх автором був військовий діяч УНР Михайло Середа2.
Яків Водяний створив п’єсу «Холодний Яр», яка хоча стосувалася
подій у Холодному Яру, була далекою від історичних реалій по‑
встанської боротьби в добу Української революції3.
Спогади Ю. Горліса-Горського, як уже зазначалося вище, були
спровоковані появою цих матеріалів і мали на меті спростувати
Юрій Горліс-Горський
84
ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ 1917—1920-х рр.
їх. Перша його праця про Холодний Яр мала назву «Рік у Хо‑
лодному Яру». Узимку 1920 р. Ю. Городянин (пізніше Горліс-Гор‑
ський) приєднався до холодноярських повстанців, де протягом
1920—1921 рр. був осавулом полку (куреня) гайдамаків Холодного
Яру, а з осені 1920 р. — Холодноярської бригади. Після поразки
Української революції Ю. Горліс-Горський відбув кілька ув’язнень
у більшовицьких катівнях, а згодом опинився в Галичині. У Львові
в 1934 р., ймовірно за підтримки митрополита А. Шептицького,
він уперше видав роман «Холодний Яр». Біографія Ю. Горліса-Гор‑
ського детально проаналізована Р. Ковалем4 та С. Луніним5, тому
надалі ми акцентуватимемо увагу лише на фактах, пов’язаних із
ним як учасником повстанської війни в Холодному Яру та автором
книги «Холодний Яр».
Крім Ю. Горліса-Горського, про повстанців Холодного Яру писа‑
ли свідки тих подій: М. Дорошенко6, І. Лютий-Лютенко7, С. Полікша8
та Ю. Степовий (брат командира Олександрійської (Степової) дивізії
Костя Пестушка (Блакитного)9. Їхні книги відтворюють окремі цікаві
моменти з історії повстанської боротьби в Холодному Яру, але в ціло‑
му ґрунтуються на мемуарах Ю. Горліса-Горського. Також позитивні
спогади про Холодний Яр залишили учасники Першого зимового
походу, зокрема, М. Омелянович-Павленко10 та О. Доценко11.
4 Коваль Р. Повернення отаманів Гайдамацького краю. — К.: Діокор, 2001. — 288 с.;
Горліс-Горський Ю. Ми ще повернемось!. —К., Вінниця: Державна картографічна
фабрика, 2012 — С. 9—87.
5 Лунін С. «Холодний Яр» Юрія Горліс-Горського. Джерелознавчий аналіз. Ч. 1. —
[Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://www.historians.in.ua/index.
php/en/doslidzhennya/1058-serhii-lunin-kholodnyy-yar-yuriya-horlisa-horskoho-
dzhereloznavchyy-analiz-chastyna-1, Ч. 2. — [Електронний ресурс] — URL:
http://historians.in.ua/index.php/en/doslidzhennya/1402-serhii-lunin-kholodnyy-
yar-yuriya-horlisa-horskoho-dzhereloznavchyy-analiz-chastyna-druha; Його ж.
Холодноярці Юрій Городянин-Лісовський, Гнат Зінкевич та інші у більшовицькому
полоні в травні — липні 1920 р. — [Електронний ресурс] — URL: historians.in.ua/
index.php/en/doslidzhennya/1263-serhii-lunin-kholodnoyartsi-yuriy-horodyanyn-
lisovskyy-hnat-zinkevych-ta-inshi-u-bilshovytskomu-poloni-u-travnilypni-1920-roku.
6 Дорошенко М. Стежками холодноярськими. Спогади 1918—1923 рр. —
Філадельфія, 1973. — 220 с.
7 Лютий-Лютенко І . Вогонь з Холодного Яру / І. Лютенко-Лютий. — Детройт:
Друкарня Hamtramck Printing, 1986. — 151 с.
8 Полікша С. Кубанець Ф. Уваров — отаман Холодного Яру в 1919 р. // Літопис
Червоної Калини. — 1933. — Ч. 5. — С. 16—18.
9 Степовий Ю. В Херсонських степах. — Мюнхен, 1947. — 127 с.
10 Омелянович-Павленко М. Спогади командарма 1917—1920. — К.: Темпора,
2004. — 608 с.
85
№ 21Юрій Митрофаненко Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.
Окрім спогадів учасників визвольних змагань та їхніх проти‑
вників, джерельна база історії Холодного Яру — це масив доку‑
ментів, які зберігаються по різних архівних установах України та
Росії. Вони мають різне походження. По-перше, це відозви та звер‑
нення Інформаційного бюро Повстанського комітету Холодного
Яру, які зберігаються в Державному архіві Черкаської області.
По-друге, це документи більшовицької влади: переважно зві‑
ти про боротьбу з холодноярськими повстанцями, які зберігають‑
ся в обласних архівах Київської, Кіровоградської, Черкаської,
Полтавської областей, а також у Галузевому державному архіві
СБУ в Києві. Цікаву знахідку вдалося здійснити історику П. Стег‑
нію, який у Центральному державному архіві вищих органів вла‑
ди і управління України (ЦДАВО України) виявив звіт вояка ар‑
мії УНР Івана Лютого-Лютенка про Холодноярську організацію в
1921 р.12.
По-третє, це судові справи отаманів, які зберігаються в ар‑
хіві СБУ та окремих архівних установах Російської Федерації.
По-четверте, це дані розвідки Збройних сил Півдня Росії (ЗСПР)
про холодноярських повстанців в умовах бойових дій в Україні в
1919 р., які ввів до наукового обігу історик М. Ковальчук13.
У незалежній Україні інтерес до історії Холодноярської орга‑
нізації відновив Роман Коваль, який перевидав роман «Холодний
Яр», поділивши його на розділи, що значно полегшило читаче‑
ві сприйняття мемуарів Ю. Горліса-Горського. Окрім того Р. Ко‑
валь підготував декілька книг з історії повстанської боротьби, а
також створив низку біографічних нарисів повстанських отаманів.
У 1995 р. Р. Коваль ініціював щорічні вшанування холодноярських
повстанців, завдяки його зусиллям ця тема набула загальнонаціо‑
нального значення, стала важливою складовою історичної пам’яті
українців14. Першу збірку документів з історії Холодного Яру ще
у 1996 р. також видав Р. Коваль15.
11 Доценко О. Зимовий похід. — Варшава, 1932. — 398 с.
12 Коваль Р. Повернення отаманів Гайдамацького краю... — С. 219.
13 Ковальчук М. Без переможців. Повстанський рух в Україні проти білогвардій-
ських військ генерала А. Денікіна (червень 1919 р.—лютий 1920 р.). — К.: Стилос,
2012. — 352 с.
14 Коваль Р. Історія Холодноярської організації. — К.: Історичний клуб «Холодний
Яр»; Кам’янець-Подільський: ПП «Аксіома», 2016. — 104 с.
15 Героїзм і трагедія Холодного Яру. — К.: Поліфаст, 1996. — 316 с.
86
ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ 1917—1920-х рр.
Серед сучасних українських істориків повстанцям Холодно‑
го Яру свої розвідки присвятили В. Щербатюк16, В. Савченко17,
Д. Красносілецький18, О. Літовко19. Але найбільш змістовні дослі‑
дження здійснив харківський історик Сергій Лунін. Його розвід‑
ки з історії Холодноярської організації ґрунтуються на історичних
джерелах, вперше залучених до наукового обігу. С. Лунін здійснив
ретельну верифікацію фактів, які Ю. Горліс-Горський навів у сво‑
їй книзі, уточнив біографічні дані особистостей, які згадуються на
сторінках роману «Холодний Яр». Це дозволило спростувати низку
міфів, які увійшли до української історіографії. С. Лунін зробив
вагомий внесок у історіографічний доробок проблематики Холод‑
ного Яру20. У контексті своїх досліджень про Холодноярську орга‑
нізацію згадували історики В. Лободаєв21, М. Ковальчук22, П. Стег‑
ній23. Детально на їх знахідках ми зупинимося нижче.
Розглянемо історію холодноярських повстанців як вагому
складову процесів Української революції 1917—1920х рр. Най‑
більшою білою плямою в історії Холодного Яру залишаються по‑
дії, пов’язані із зародженням Холодноярської організації. Процеси
Української революції 1917 р. не могли оминути цього краю з воле‑
16 Щербатюк В. Селянський повстанський рух в Україні 1917—1921 років: україн-
ська історіографія. — К.: Наукова думка, 2012. — 528 с.
17 Савченко В. Атаманщина. — Х.: Фолио, 2011. — 379 с.
18 Красносілецький Д. Антибільшовицький рух повстанських загонів «Холодного
Яру» в 1921—1922 рр. // Наукові записки КДПУ ім. В. Винниченка. — Вип. 12. —
С. 140—149.
19 Літовко О. Історіографічний нарис Холодноярської республіки // Історичні етю-
ди: зб. наук. праць. — Вип. 4. — 2014. — С. 252—253.
20 Лунін С. «Холодний Яр» Юрія Горліс-Горського. Джерелознавчий аналіз. Ч. 1. —
[Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://www.historians.in.ua/index.
php/en/doslidzhennya/1058-serhii-lunin-kholodnyy-yar-yuriya-horlisa-horskoho-
dzhereloznavchyy-analiz-chastyna-1, Ч. 2. — [Електронний ресурс] — URL:
http://historians.in.ua/index.php/en/doslidzhennya/1402-serhii-lunin-kholodnyy-
yar-yuriya-horlisa-horskoho-dzhereloznavchyy-analiz-chastyna-druha; Його ж.
«Холодний Яр» Юрія Горліс-Горського. Археографічний аналіз — [Електронний
ресурс]. — Режим доступу URL: http://www.historians.in.ua/index.php/en/istoriya-
i-pamyat-vazhki-pitannya/1039-serhii-lunin-kholodnyy-yar-yuriya-horlis-horskoho-
arkheohrafichnyy-analiz.
21 Лободаєв В. Революційна стихія. Вільнокозацький рух в Україні 1917—1918 рр. —
К.: Темпора, 2010. — С. 139—141.
22 Ковальчук М. Без переможців... — 352 с.
23 Стегній П. Селянські повстання в Правобережній частині УСРР 1921—1923 (на
матеріалах петлюрівського руху): дис... канд. іст. наук. — Кременчук, 2000. —
230 с.
87
№ 21Юрій Митрофаненко Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.
любними козацькими традиціями. Тим більше, що в жовтні 1917 р.
саме в Чигирині (поблизу Холодного Яру), відбувся з’їзд вільного
козацтва, який дав потужний імпульс створення парамілітарних
(добровільних) загонів в Україні. Особливо багато їх виникло на
сучасній Черкащині. Але через невдалу співпрацю з Генеральним
Секретаріатом (провина лежить на обох сторонах: одні не змогли
підпорядкувати державі цю стихію, а інші й не надто бажали під‑
корюватися), вільне козацтво не повною мірою використало свій
потенціал під час першої війни більшовицької Росії проти України
в 1917—1918 рр.
Р. Коваль зазначав, що саме із загонів вільного козацтва бере
свої витоки військова організація повстанців Холодного Яру. Під‑
ставою для цього була сімейна легенда родини Чучупак та ін‑
формація, надана Г. Мироненко Р. Ковалеві, які й потрапили на
сторінки першої збірки документів «Героїзм і трагедія Холодно‑
го Яру». З цих джерел стало відомо, про конфліктну ситуацію,
що склалася восени 1917 р. у Мотронинському монастирі. Вояки-
дезертири почали виганяти монахинь з території монастиря, на‑
Мотронинський монастир (малюнок Тараса Шевченка)
88
ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ 1917—1920-х рр.
магалися пограбувати його24. Тому, як пише Р. Коваль, ігуменя
звернулася за допомогою до родини Чучупак, яка мала авторитет
у с. Мельники біля монастиря. Олекса Чучупак створив загін само‑
оборони, який захистив монастир і взяв його під свою опіку25.
Але архівні документи лише частково підтверджують усні
джерела: у випадку конфліктної ситуації навколо Мотронинсько‑
го монастиря. Утім, повністю спростовують інформацію про на‑
явність у 1917 р. потужної проукраїнської конструктивної вільно‑
козацької організації на території Холодного Яру, зокрема в селі
Мельники. Першим увагу до цього факту привернув дослідник
вільнокозачого руху В. Лободаєв. Йому вдалося відшукати доку‑
мент, що довів анархо-кримінальний характер загону вільного
козацтва, який діяв у Мельниках26. Згідно з даними В. Лободаєва,
загони вільного козацтва мали три напрямки діяльності: 1) куль‑
турно-просвітницький 2) мілітарний 3) анархо-криміналістичний.
Восени 1917 р. у Мельниках діяв саме третій тип, який завдавав
значного клопоту черницям Мотронинського монастиря та влас‑
никам сусідньої Головківської лісопильні.
У чому ж полягав конфлікт між монастирем і «Селянською
Спілкою “Вільного козацтва”», яка діяла в селі Мельники? «Віль‑
ні козаки», посилаючись на норму ІІІ Універсалу Центральної
Ради від 7 листопада 1917 р. про соціалізацію землі, намагалися
привласнити собі територію та майно монастиря, а також вимага‑
ли від черниць плату за охорону монастиря. Крім того, вони погро‑
жували вигнати монахинь з монастиря, а майно соціалізувати під
приводом взяття його під охорону. Ігуменя Мотронинського мо‑
настиря Мелітіма звернулася до органів влади УНР з проханням
захистити монастир від нападок «вільних козаків». Про звернення
до родини Чучупак у листі ігумені жодним чином не згадувалося,
як і про участь загону самооборони О. Чучупака у врегулюванні
конфліктної ситуації.
Суперечки тривали протягом листопада — грудня 1917 р. На‑
прикінці грудня 1917 р. до Мельників прибув начальник міліції
с. Медведівка разом з вояками 290-го запасного полку, який ба‑
24 Мироненко Г. Родина Чучупаків // Героїзм і трагедія Холодного Яру… — С. 52.
25 Коваль Р. Повернення отаманів Гайдамацького краю... — С. 197.
26 Лободаєв В. Революційна стихія... — С. 139.
89
№ 21Юрій Митрофаненко Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.
зувався у Черкасах. Він «роз’яснив» козакам, які вже збиралися
описати все майно Мотронинського монастиря, положення ІІІ Уні‑
версалу Центральної Ради. Начальник міліції зазначив, що охо‑
рона монастиря належить до державних установ і змусив козаків
залишити монастир, а для захисту монастиря від анархічних еле‑
ментів лишив варту, доповівши в Київ, що «більшовицькі вибри‑
ки» козаків приборкано27.
Навіть якщо, за версією Р. Коваля, захист монастиря від де‑
зертирів забезпечив загін Олекси Чучупака, то відбувалося це не в
1917 р. Хоча й не можна остаточно відкидати версію про захист мо‑
настиря населенням с. Мельники від тих, кого залишили охороняти
монастир, бо випадки сваволі військових траплялися доволі часто.
Отже, в документах Чигиринського повітового комісаріату
(вищий орган місцевої влади УНР доби Центральної Ради) не за‑
фіксовано існування загонів вільного козацтва конструктивної
діяльності, не згадувалося також про боротьбу з кримінальними
елементами в селі Мельники з боку місцевого загону самооборони
на чолі з Олексою Чучупаком наприкінці 1917 р.28. Ці дані під‑
тверджують дослідження В. Лободаєва, який наводить чисельність
вільного козацтва у Чигиринському повіті, до якого належали
Мельники, але не виокремлює серед них потужну патріотичну ор‑
ганізацію вільного козацтва29.
Нічого невідомо і про участь мельничанського загону вільно‑
го козацтва у війні більшовиків проти Центральної Ради взимку
1918 рр. Значно активнішими на Черкащині тоді були Звениго‑
родський кіш Вільного козацтва з отаманами С. Гризлом і Ю. Тю‑
тюнником (про їх опір згадував сам більшовицький командувач
М. Муравйов), смілянське вільне козацтво (на чолі з Я. Водяним),
на сусідній Херсонщині вільне козацтво м. Глодоси (нині Ново‑
український район Кіровоградської області), яке очолили І. Бонда‑
ренко, Д. Лимаренко, Ф. Мелешко30.
Отже, аналіз джерел різного походження спростовує факт
наявності численної патріотичної організації вільного козацтва
27 Державний архів Київської області (далі — ДАКО). — Ф. Р-2796. — Оп. 1. —
Спр. 13. — Арк. 73—73зв.
28 ДАКО. — Ф. Р-2796. — Оп. 1. — Спр. 13.
29 Лободаєв В. Революційна стихія... — С. 171.
30 Там само. — С. 180—181.
90
ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ 1917—1920-х рр.
в Холодному Яру в 1917 — на
початку 1918 рр. У той період
цей район ще не був потужним
центром українського повстан‑
ського руху. Для дослідників
цей факт є важливим з позиції
визначення точки відліку ви‑
токів потужної Холодноярської
повстанської організації. Зрозу‑
міло, що діяльність криміналь‑
ного загону вільного козацтва в
Мельниках в 1917—1918 рр. не
може вважатися початком історії повстанців Холодного Яру.
У добу Гетьманату діяльність вільного козацтва, легалізова‑
ного Генеральним Секретаріатом восени 1917 р., була заборонена,
а загони роззброєні австро-німецькими військами та Державною
вартою. Вільнокозацькі загони перейшли до нелегальної повстан‑
ської боротьби. Недаремно влітку 1918 р. найбільшим протигеть‑
манським повстанням був збройний виступ селян на Звенигород‑
щині, яке очолили колишні ватажки вільного козацтва, зокрема
Ю. Тютюнник та С. Гризло.
Отже, передумовою збройної організації в Холодному Яру
став повстанський рух проти Гетьманщини 1918 р. Р. Коваль за‑
значає, що «першою відомою акцією мельничанських козаків була
реквізиція зерна, зібраного для німецьких солдатів»31. Це відпо‑
відає загальній тенденції розвитку повстанського руху в Україні
влітку — восени 1918 р. Авторитетний дослідник цієї проблема‑
тики П. Захарченко назвав ці процеси «селянською війною» проти
реальної, а не декларативної політики Гетьманату32. У подальшо‑
му більшість збройних загонів Директорії постали саме з повстан‑
ських частин протигетьманського повстання.
Таким чином, початок дієвої патріотичної селянської по‑
встанської організації в Мельниках (неофіційній столиці Холод‑
ноярських повстанців) припадає на осінь 1918 р. За свідченнями
Г. Мироненка (хоча підтвердження його інформації в джерелах
Прапор Холодноярської республіки
31 Коваль Р. Повернення отаманів Гайдамацького краю... — С. 197.
32 Захарченко П. Селянська війна в Україні: рік 1918 р. — К., 1997. — 187 с.
91
№ 21Юрій Митрофаненко Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.
не знайдено) перший загін хо‑
лодноярців, сформував Олекса
Чучупак, але влітку 1918 р. це
формування як окрема бойова
одиниця припинило своє існу‑
вання33. Найбільш активними хо‑
лодноярці були в 1918—1922 рр.
під час протигетьманського по‑
встання та боротьби з більшови‑
ками й білогвардійцями.
Про рішучі настрої меш‑
канців Холодного Яру та їх
ставлення до революційних
процесів, що відбувалися в
Україні, можемо судити зі
свідчень Ю. Горліса-Горського:
«Увечері приходять селяни. То‑
чаться розмови про минуле та
майбутнє. Мене дивує їхня обі‑
знаність з історичним минулим України, національна свідомість.
Розмовляють про Центральну Раду, “яка ловила гав”, про Скоро‑
падського, “який спаскудив звання гетьмана”, про Коцура, “який
зганьбив стару гетьманську столицю Чигирин”»34.
Якщо селяни Холодного Яру були невдоволені нерішучістю
Центральної Ради у вирішенні земельного питання та створенні
збройних сил, то критика П. Скоропадського була значно гострі‑
шою, незважаючи на його успіхи в процесах українізації осві‑
ти, науки, мистецтва. Чому? Реальна, а не декларативна аграрна
політика гетьмана викликала опір селянства. Ігнорування П. Ско‑
ропадським фактів свавілля німецьких окупантів на селі, загра‑
вання з поміщиками викликали збройний спротив селян, що й
спричинив масштабну селянську війну у формі протигетьмансько‑
го повстання. Останньою краплею стала грамота від 13 листопада
1918 р., якою скасовувалася самостійність Української держави,
Свирид Коцур
33 Мироненко Г. Родина Чучупаків... — С. 52.
34 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр… — С. 30.
92
ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ 1917—1920-х рр.
що мусила стати автономною
частиною майбутньої відтворе‑
ної Російської федерації (фак‑
тично імперії).
За спогадами повстанця Ми‑
хайла Дорошенка для підтрим‑
ки протигетьманського повстан‑
ня та об’єднання розрізнених
загонів мешканці великих сіл
Мельники, Медведівка, Голо‑
вківка, Матвіївка, Цибулеве
(нині терени Черкаської та Кі‑
ровоградської обл.) скликали у
Медведівці військову раду, на
якій домовилися про об’єднання
своїх загонів та обрання стар‑
шим (отаманом) Василя Чучу‑
пака35.
Чому обрали саме його?
Цьому існує декілька пояснень.
Родина Чучупак, на чому на‑
голошувалося вище, мала зна‑
чний авторитет у великому хо‑
лодноярському селі Мельники,
яке було вдало розташоване в місцині Холодного Яру. Чучупа‑
ки були заможними селянами, які могли забезпечити своїм ді‑
тям гарну освіту. Так брати Василь Чучупак та Олекса Чучупак
були сільськими вчителями. Відомо, що Петро Чучупак навчався
в консерваторії у Києві, був знайомий з. М. Лисенком. Були серед
їхнього роду й священики. Зокрема, Дем’ян та Автоном Чучупаки.
Крім того, В. Чучупак мав досвід учасника Першої світової війни у
складі Російської армії. Улітку 1919 р. начальником штабу повстан‑
ців стане П. Чучупак, який повернувся додому з Києва. Ці факти
свідчать про тенденцію обрання керівниками повстанських заго‑
нів освічених людей із військовим досвідом. Уже згадуваний вище.
В. Лободаєв наголошує на останньому, оскільки серед керівників
Василь Чучупак
35 Дорошенко М. Стежками холодноярськими… — С. 66
93
№ 21Юрій Митрофаненко Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.
вільнокозачих організацій лідерів, які б мали бойовий досвід, було
значно менше36.
Отже, обрання отаманом В. Чучупака, людини із військовим
досвідом, підтверджує думку про трансформацію вільного коза‑
цтва, яким керували переважно цивільні люди, в повстанський
рух, на чолі якого стали постаті з військовим досвідом. Саме
тоді, восени 1918 р., селяни на чолі з отаманами усвідомили себе
потужною військовою силою. Центром Холодноярської організа‑
ції стало с. Мельники зі штабом у Мотронинському монастирі.
Мельники відрядили чи не найбільше добровольців для куреня
та полку гайдамаків Холодного Яру — військової частини Хо‑
лодноярської організації. Отже, з осені 1918 р. Холодний Яр став
стрижнем спротиву антиукраїнським та ворожим до селянства
силам.
Джерела різних воюючих сторін осені — зими 1918 р. вже фік‑
сують існування в Мельниках потужної повстанської організа‑
ції, яка стала основою полку гайдамаків Холодного Яру37. Поруч
сформувалася Чигиринська республіка, отаманом якої став авто‑
ритетний в селі Суботів ватажок Свирид Коцур. Найбільш ґрун‑
товні дослідження з історії цієї організації належать краєзнавцеві
О. Солодару38. Таким чином, у Чигиринському повіті наприкінці
1918 р. виникло два центри повстанського руху: Холодноярська
організація Василя Чучупака та Чигиринська Свирида Коцура (з
центром у Суботові).
Незважаючи на територіальну близькість та подібний харак‑
тер організації період їхньої співпраці виявився дуже коротким.
Наприкінці 1918 — на початку 1919 р. В. Чучупак та С. Коцур
у боротьбі з гетьманцями навіть утворили спільний повстанський
комітет, який очолив Л. Панченко. Проте із січня 1919 р. відносини
між обома «квазідержавами» погіршилися, а невдовзі переросли у
справжню війну. Причина конфлікту — ставлення до української
національної ідеї.
Січень — лютий 1919 р. — один із найдраматичніших періо‑
дів повстанського руху в Україні. Отаманщина перетворилася на
36 Лободаєв В. Революційна стихія… — С. 244.
37 Ковальчук М. Без переможців... — С. 13—14
38 Солодар О. Як були коцурці… — Черкаси: Вид. Ю. Чабаненко, 2009. — 40 с.
94
ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ 1917—1920-х рр.
деструктивний чинник Української революції періоду Директорії.
Повстанські ватажки-отамани повернули зброю проти Директорії,
залишали фронт, переходили на бік більшовиків, створювали «при‑
ватні армії» та окремі «селянські республіки», які не визнавали УНР.
На жаль, ці процеси не оминули й Холодний Яр. На початку
1919 р. відбувся розкол і серед повстанців Чигиринського повіту.
С. Коцур виступив проти Директорії, а його курінь Червоного ко‑
зацтва став військовою опорою більшовицької влади на Чигирин‑
щині39. Холодноярці ж не «захворіли на отаманщину». Ю. Горліс-
Горський писав, що в добу визвольних змагань серед них завжди
«цілковито панували українські націоналістичні настрої»40. Хоча
спроби схилити холодноярців на бік бунтівників були. Крім С. Ко‑
цура це робив, зокрема, О. Волох, який на початку 1919 р. був
командиром Гайдамацького полку Запорізького корпусу, у складі
якого воював полк гайдамаків Холодного Яру. Через свого послан‑
ця він закликав В. Чучупака підтримати більшовиків у війні проти
Директорії, але отримав негативну відповідь41.
А от симпатії «громадян» Чигиринської республіки визначали‑
ся мінливими поглядами їхнього отамана С. Коцура: від ідеалів
української державності під час протигетьманського повстання
(1918 р.) до більшовизму (1919 р.), а згодом — анархо-комунізму
(на початку 1920 р.). Влада військової організації С. Коцура поши‑
рювалася на «гетьманські місця»: Чигирин, Суботів та декілька
навколишніх сіл (Івківці, Новоселиця, Триліси), які були розта‑
шовані поблизу Холодного Яру. Зрада національної ідеї спричи‑
нила ворожнечу між колишніми родичами та сусідами. Перемир’я
між ними інколи тривало лише під час релігійних свят42.
Таким чином, із повстанських загонів сіл Холодного Яру на
початку 1919 р. навколо с. Мельники та Мотронинського монасти‑
ря вже сформувалася своєрідна потужна організація, яку чимало
дослідників називають Холодноярською республікою. Ю. Горліс-
39 Там само. — С. 13—14.
40 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр… — С. 28.
41 Лунін С. Холодний Яр Юрія Горліс-Горського. Джерелознавчий аналіз. —
Ч. 2. — [Електронний ресурс] — URL: http://historians.in.ua/index.php/en/
doslidzhennya/1402-serhii-lunin-kholodnyy-yar-yuriya-horlisa-horskoho-
dzhereloznavchyy-analiz-chastyna-druha.
42 Солодар О. Як були коцурці…— С. 16—18.
95
№ 21Юрій Митрофаненко Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.
Горський, який до появи в Холодному Яру встиг доволі повоюва‑
ти, відзначив її прикметні риси: «Повстанча боротьба в околицях
Холодного Яру вирізнялися організаційним ладом та усвідомлення
широкими масами своєї мети — визволення України»43. На початку
1919 р. частина холодноярців сформувала курінь гайдамаків Хо‑
лодного Яру, який мав жовто-синій прапор із тризубом та над‑
писом: «Хай живе вільна незалежна Укр. Нар. Республіка». Під
ним трохи перефразовані рядки поета І. Франка: «Ми поляжем,
щоб славу, і волю, і честь, рідний краю, здобути тобі!». Знімок
прапора вдалося зробити авторитетному досліднику М. Ковальчу‑
ку в Центральному музеї Збройних сил Росії (Москва), а от доля
самого прапора невідома. Імовірно, як трофей він зберігається у
фондах цього музею44.
Історикам удалося встановити час і місце формування полку
гайдамаків Холодного Яру. Командир 2-го полку Січових стрільців
Остап Копцюх (галичанин, близький до самого В. Вишиваного),
який формував свій полк, у Єлисаветграді (нині Кропивницький)
в січні 1919 р., повідомляв про прибуття до цього міста куреня
(згодом полку) гайдамаків Холодного Яру45.
Холодноярці перебували в лавах армії УНР щонайменше до
літа 1919 р. Їх полк став складовою частиною 3-го Гайдамацького
полку Запорізького корпусу, однієї із найбоєздатніших частин ар‑
мії УНР. Боєздатність цього корпусу значно знизилася після того,
як його керівником став О. Волох. Курінь Холодного Яру перебу‑
вав під впливом цього отамана, який спершу проголосив у Вап‑
нярці радянську владу, а згодом прагнув зібрати армію із частин
Південно-східної групи та пробиватися на території, підконтроль‑
ні більшовиками, аби підняти там повстання. Коли ж Волоха було
заарештовано, то саме курінь Холодного Яру, розташований у
Балті, намагався звільнити з-під варти О. Волоха46.
43 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр… — С. 23.
44 Ковальчук М. Без переможців… — С. 195.
45 Лунін С. Холодний Яр Юрія Горліс-Горського. Джерелознавчий аналіз. —
Ч. 2. — [Електронний ресурс] — URL: http://historians.in.ua/index.php/en/
doslidzhennya/1402-serhii-lunin-kholodnyy-yar-yuriya-horlisa-horskoho-
dzhereloznavchyy-analiz-chastyna-druha.
46 Ковальчук М. Поразка й відступ Південного угруповання армії УНР до Румунії на-
весні 1919 р. / М. Ковальчук // Військово-історичний альманах. — 2008. — Ч. 1. —
С. 36.
96
ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ 1917—1920-х рр.
О. Волоха тимчасово усунули з усіх посад. А холодно ярці,
після вимушеного відступу до Румунії шляхом через Західне По‑
ділля, повернулися до Холодного Яру. Ймовірно, що це сталося
влітку 1919 р., бо в подальшому в документах Дієвої армії УНР
військова частина із такою назвою не згадується47. Після повернен‑
ня до рідного краю вояки цього полку приєдналися до земляків-
повстанців, які використовували назву полк гайдамаків Холодного
Яру. У 1920 р. його було переформатовано у бригаду, яка склада‑
лася з трьох куренів.
Іншою військовою частиною, яка використовувала назву Хо‑
лодний Яр, були повстанці, котрі вели партизанську війну в Хо‑
лодному Яру (тоді — Чигиринський та східна частина Черкаського
повіту Київської губернії). Під чорно-білим прапором із тризубом
та написами із лицьового боку: «Воля України або смерть!», а із
зворотнього— Шевченкові рядки: «І повіє огонь новий з Холодного
Яру». Ю. Горліс-Горський писав про це так: «“Воля України —
або смерть!” на холодноярському прапорі — це не “прапорова де‑
клямація” наших “куренів смерти”, що давно вже порозбігалися.
Це — тверде, логічне окреслення положення...»48. Після повернення
холодноярців із лав ДА УНР до рідних місць повстанці використо‑
вували обидва прапори49.
Отже, військова історія Холодного Яру має дві сторінки: бої
у складі Армії УНР під назвою куреня, а згодом полку гайдама‑
ків Холодного Яру та самостійної повстанської боротьби. Ю. Гор‑
ліс-Горський згадував про це таким чином: «Холодноярці були
окремою частиною в українській армії. А як армія відступила за
кордон, вони пішли в свої околиці і засіли в них»50.
Одним із дискусійних питань дослідників повстанського руху в
Україні є застосування терміну «республіка» до повстанців Холод‑
ного Яру. Зокрема, знані дослідники цієї проблематики Р. Коваль
та В. Щербатюк уникають цього поняття, натомість більш доціль‑
47 Лунін С. Холодний Яр Юрія Горліс-Горського. Джерелознавчий аналіз. —
Ч. 2. — [Електронний ресурс] — URL: http://historians.in.ua/index.php/en/
doslidzhennya/1402-serhii-lunin-kholodnyy-yar-yuriya-horlisa-horskoho-
dzhereloznavchyy-analiz-chastyna-druha.
48 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр… — C. 164.
49 Там само. — С. 148.
50 Там само. — С. 28.
97
№ 21Юрій Митрофаненко Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.
ним вважають застосування термінів: холодноярська організація
(В. Щербатюк)51 або полк гайдамаків Холодного Яру (Р. Коваль)52.
Спробуємо дати оцінку цим підходам та запропонувати власний
варіант застосування відповідної дефініції до повстанців Холод‑
ного Яру.
Вище ми згадували, що першим термін «республіка» (щоправда,
в лапках) щодо Холодноярської організації застосував Ю. Горліс-
Горський53. Використовуючи дефініцію «республіка» стосовно Хо‑
лодного Яру, Ю. Горліс-Горський, на нашу думку, хотів підкресли‑
ти чіткий організаційний лад, реальне народовладдя, яке панувало
в селах Холодного Яру. Відзначимо, що холодноярці дійсно, а не
декларативно, дотримувалися принципів демократії, республікан‑
ського ладу, розмежуванню влади та меритократії. Зокрема, на
відміну від отамана Миколи (Матвія) Григор’єва. Його універсал
вважають ледь не взірцем демократизму, а насправді влада цього
отамана була прикладом жахливої терористичної диктатури54.
Холодноярська селянська організація мала свої органи влади,
військо, ідеологію, істотну підтримку місцевих мешканців, кон‑
тактувала з різноманітними повстанськими загонами української
орієнтації, які діяли в цьому районі. Авторитет Холодного Яру
визнавали чимало отаманів Київщини та Херсонщини. Провідною
метою Холодноярської організації була боротьба за незалежність
України проти більшовиків, денікінців, коцурівців (або, як їх на‑
зивали місцеві мешканці, «коцуряки»).
Вища влада належала виборному отаману. Першим був В. Чу‑
чупак, хоча в одній з відозв, яка датується липнем 1919 р. зга‑
дується «батько отаман Небзієнко». Р. Коваль припускає, що це
псевдонім В. Чучупака оскільки більше в жодному із джерел це
прізвище не згадувалося55. Отаман здійснював загальне керівни‑
51 Щербатюк В. Селянський повстанський рух в Україні 1917—1921 років… —
С. 312.
52 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр: спогади осавула 1-го куреня полку гайдама-
ків Холодного Яру / Упор., ред., передм., примітки, біограф. довідки, додатки
Р. Коваля. — Вінниця: Державна картографічна фабрика, 2010. — С. 152.
53 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр… — С. 22.
54 Горак В. Повстанці отамана Григор’єва / В. Горак. — Фастів : Поліфант, 1999. —
224 с.
55 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр: спогади осавула 1-го куреня полку гайдамаків
Холодного Яру... — С. 386.
98
ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ 1917—1920-х рр.
цтво військовими операціями, володів правом оголошувати мобі‑
лізацію сіл. При військовій організації існував штаб. З осені 1919 р.
його очолив П. Чучупак, який повернувся до Мельників.
Практикувалося скликання ради, на якій обговорювалася так‑
тика дій повстанців залежно від стратегічної ситуації навколо Хо‑
лодного Яру. Участь у радах за згодою отамана Холодного Яру
могли брати отамани загонів, не підлеглих отаману Холодного Яру.
Під час подібних широких рад (їх протоколи не велися, але дві з
них детально описав Ю. Горліс-Горський) відбувалися вибори ота‑
манів. Зокрема, у вересні 1920 р. під час ради повстанці (значною
мірою холодноярці) обрали отаманом Костя Пестушка (Блакитно‑
го, Степового) — командира Олександрійської Повстанської пові‑
тової дивізії (Степової дивізії), який прибув зі степів Херсонської
губернії. Своєю посадою йому поступився холодноярець Деркач.
Це засвідчило, що принципам меритократії холодноярці надавали
перевагу над трайбалістичними підходами до формування влади
(обрання кращого, а не свого, місцевого)56.
На радах обговорювали питання участі повстанців у спільних
військових акціях, які вимагали координації зусиль різних ота‑
Штаб Костянтина Пестушка
56 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр... — С. 185.
99
№ 21Юрій Митрофаненко Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.
манських загонів. Крім того, ви‑
рішували, чи варто повстанцям
брати участь у військових опе‑
раціях далеко від своїх сіл (що
завжди було болючим питанням
для повстанців) та приєднувати‑
ся до регулярних сил. Слід під‑
креслити, що далеко не завжди
слово отамана під час подібних
нарад було вирішальним. Тра‑
плялося, що рішення отамана
Холодного Яру не виконували
ватажки, які співпрацювали з
холодноярськими отаманами на договірних відносинах: Мамай,
Пилип Хмара, Чорний Ворон, Голий57.
На території Холодноярської організації існувала своєрідна
гілка судової влади. Зокрема, Ю. Горліс-Горський згадував, що
у травні 1920 р. холодноярці вирішили створити «організаційний
суд — він має ухвалювати смертні вироки членам організації за
зраду в будь-якій формі»58.
З кінця 1918 р. в Холодному Яру діяв ще один своєрідний ко‑
ординаційний орган влади — повстанком, створений вперше у
1918 р., який в умовах «війни впливів» проводив агітаційну роботу.
У 1920 р. холодно ярці відновили його діяльність. Це сталося з іні‑
ціативи Дігтяра-Хоменка (Ю. Горліс-Горський назвав його «пред‑
ставником повстанкому Правобережжя»), який у серпні 1920 р.
прибув до Холодного Яру, але, зазначимо, що вирішального
впливу на дії повстанців цей орган не мав.
Крім військової боротьби з ворогами української державнос‑
ті, повстанці Холодного Яру вели «інформаційну війну», тобто
здійснювали агітаційну діяльність. У структурі їхньої організації
існувало інформаційне бюро, яке готувало звернення до насе‑
лення у формі відозв (листівок). На сторінках «Холодного Яру»
Ю. Горліс-Горський навів фразу Андрія Чорноти, яку той кинув
керівнику повстанкому Дігтяру-Хоменку: «у нас нікого агітувати
Імовірно, другий справа сидить
отаман Чорний Ворон (Чорноусенко)
57 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр... — С. 190, 199—200.
58 Там само. — С. 83.
100
ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ 1917—1920-х рр.
не треба»59. Але то була його особиста думка. Документи, виявле‑
ні дослідниками, та мемуари свідчать про інше. На теренах Хо‑
лодноярської організації проводилася значна інформаційно-про‑
світницька робота. Зокрема, Ю. Горліс-Горський згадував епізод,
коли В. Чучупак переконував кулеметника Семена Левадного
(суботівчанина, який у 1918—1919 рр. воював за Коцура, а потім
перейшов до холодноярців) виступити з агітацією перед земля‑
ками, але той відмовився).
Іншим доказом було поширення листівок, примірники яких
збереглися в архівних установах. Аналіз їх тексту свідчить, зокре‑
ма, і про гарний стиль написання. За змістом — це заклики всту‑
пати до лав холодноярців та роз’яснення населенню: кого і чому
підтримують холодноярські повстанці й проти кого вони воюють.
Аналіз друкованих матеріалів повстанців Холодного Яру доводить
їх прихильність до ідеології націоналізму, соціалізму і навіть ра‑
дянської влади (не більшовицької, а саме радянської) на демокра‑
тичних засадах. Ось уривок з відозви інформаційного бюро штабу
загону Холодного Яру до селян і козаків (червень 1919 р).: «Не
вірьте тим брехням, які комуністи розносять по всіх закутках,
буцім-то ми протів Радянської Влади, це суща брехня. Ми як най-
дужче слідкуємо, аби ні одно із здобутків революції не згинуло,
не було поруганим»60. А ось уривок зі звернення Холодноярського
окружного повстанського комітету, датованого вереснем 1920 р.,
у якому аналізується реальна, а не декларативна політика більшо‑
виків: «московські комуністи своїми брудними руками заплямува‑
ли і революцію, і навіть саму ідею соціалізму»61.
Таким чином, припускаємо, що холодноярці використовували
гасла лівих соціалістичних партій (боротьбистів, незалежників),
як і значна частина селянських повстанських рухів. Утім, попри
використання окремих положень українських комуністів, які з
1920 р. були в союзі з більшовиками, холодноярці закликали до
рішучої боротьби проти «гнобителів Раковського і Ко», а також
проти «невчасної «комуни»62.
59 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр... — С. 134.
60 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр: спогади осавула 1-го куреня полку гайдамаків
Холодного Яру… — С. 384.
61 Там само. — С. 388.
62 Там само. — С. 386.
101
№ 21Юрій Митрофаненко Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.
У червні 1919 р. члени Холодноярської організації спромоглися
розробити власний варіант Конституції УНР під назвою «Начерк
Проекту Державного законоладу для Української Трудової респу‑
бліки»63. Документ довів прихильність холодноярців до принципів
республіканських демократичних засад організації влади не лише
місцевої, а й центральної. Його автор, вже згадуваний вище га‑
личанин, доктор права О. Копцюх. Він, імовірно, опинився в Хо‑
лодному Яру в травні 1919 р., куди повернувся із частиною вояків
полку гайдамаків Холодного Яру. Підписи під проектом Консти‑
туції залишили відомі холодноярці, окрім В. Чучупака. Можливо,
як отаман та військовий керівник, він просто не втручався в по‑
літичні справи. Звернення Холодноярського повстанкому 1920 р.
підтверджують вірність республіканським принципам. Зокрема,
кожна з цих відозв завершується словами: «Хай живе Українська
Народна Самостійна республіка!»64.
У вересні 1920 р. повстанком Холодного Яру підготував відозву
про організацію влади на підконтрольних повстанцям територі‑
ях. У ній влада передавалася до повноважень повітових земських
установ та волосних земельних управ, які мали розподіляти землю
між селянами. Окружний повстанський комітет мав координувати
діяльність селян у питаннях організації місцевої влади. Для за‑
хисту своїх сіл рекомендувалося створювати загони самооборони65.
Отже, на нашу думку, організаційні засади Холодного Яру,
реальний, а не декларативний розподіл влади, аналіз змісту листі‑
вок, дозволяє вважати доцільним та прийнятним застосування до
Холодноярської організації дефініції «республіка». Нижче подаємо
перелік всіх термінів, які застосовували учасники подій у Холод‑
ному Яру та його дослідники до повстанської організації Холодно‑
го Яру, відповідно до хронології використання. У 1918 р. — курінь
гайдамаків Холодного Яру; 1919 р. — полк гайдамаків Холодно‑
го Яру (паралельно вживалися назви загін, курінь і навіть назва
63 Начерк проекту Державного законоладу для Української Трудової республі-
ки (Табору Гайдамаків Повстанців в Холодному Яру на Чигиринщині 1919). —
[Електронний ресурс] — URL: http://constituanta.blogspot.com/2012/10/1919_24.
html.
64 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр: спогади осавула 1-го куреня полку гайдамаків
Холодного Яру… — С. 389, 391.
65 Там само. — С. 391.
102
ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ 1917—1920-х рр.
Червоне козацтво66; 1920 р. — Холодноярська бригада; 1921 р. —
Холодноярська організація (з поділом на дві округи).
Терени Холодноярської «республіки» охоплювали десятки сіл
сучасних Черкащини та прилеглої Кіровоградщини67. Однак слід
зауважити, що це число не було сталою цифрою населених пунк‑
тів, які підпорядковувалися отаманам Холодного Яру. Відповідно,
й чітких кордонів «республіка» мати не могла. Приблизно їх можна
окреслити як територію Чигиринського повіту Київської губернії
між Суботовом, який контролювали коцурівці, і Кам’янкою, яка
перебувала під владою більшовиків. Часом повстанці контролюва‑
ли територію на південь від Кам’янки (нині Кіровоградська обл.).
Це був район сіл Цвітна, Цибулеве, Івангород, Розумівка, Бов‑
тишка, де діяли потужні та рухливі повстанські загони П. Хмари,
М. Бондаренка, Отаманенка та інших ватажків. Навесні 1920 р.,
після ліквідації більшовиками Коцура, підконтрольні йому села
(Суботів, Триліси, Івківці, Новоселиця) знову потрапили у сферу
впливу Холодного Яру, а кордон посунувся до самого Чигирина,
який повстанці здобули восени 1920 р., але не змогли втримати.
У період 1917—1920х рр. це були терени Чигиринського та східної
частини Черкаського повітів Київської губернії.
Рушійною силою повстанського руху було місцеве селянство:
«прекрасний матеріал, щоб формувати бандитські групи», як пи‑
сали чекісти68. Участь селян не обмежувалася збройною боротьбою
з більшовиками, коцурівцями, білогвардійцями. Вони виконували
роль розвідників, постачали повстанцям хліб. Духовний центр тих
країв, Мотронин монастир, став центром Холодноярської респу‑
бліки. Там розміщувався штаб, шпиталь, проводилися наради,
дзвін Мотронинського монастиря був сигналом до мобілізації. Мо‑
настир був добре укріплений. Один із учасників військової операції
проти повстанців Холодного Яру восени 1920 р. Д. Куров, зокрема,
66 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр: спогади осавула 1-го куреня полку гайдамаків
Холодного Яру… — С. 389, 391.
67 Коваль Р. Повернення отаманів Гайдамацького краю... — С. 200.
68 Козельський Б. Шлях зрадництва й авантюр... — С. 74.
69 Лунін С. Операція військ ВОХР проти Холодного Яру у вересні 1920 року та відо-
мості про неї в спогадах Ю. Горліс-Горського. — [Електронний ресурс] — Режим
доступу URL: www.historians.in.ua/index.php/en/doslidzhennya/1123-serhii-lunin-
operatsiya-viysk-vokhr-proty-kholodnoho-yaru-u-veresni-1920-roku-ta-vidomosti-
pro-neyi-v-spohadakh-yuriya-horlis-horskoho.
103
№ 21Юрій Митрофаненко Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.
так і зазначив: «Сім років воюю, а такої фортеці не бачив»69. Ана‑
лізуючи сплетіння природних, історичних та релігійних чинників,
Б. Козельський визнав: «Через свою географічну місцевість та сво‑
єрідну романтику, зіткану з пережитків середньовіччя, Холодний
Яр становив для радянської влади неприступну фортецю»70.
Яскрава сторінка історії Холодноярської республіки — це вій‑
ськова боротьба на підтримку УНР та захист своїх населених пунк‑
тів від загонів РСЧА, ЧК, продзагонів, ЗСПР, боротьба із сепара‑
тистами-коцурівцями. В одній із останніх листівок холодноярських
повстанців, датованій травнем 1921 р., наводиться перелік сил,
яким повстанці чинили спротив протягом 1917—1921 рр. Зокре‑
ма, в ній зазначалося так: «трудящі маси боролися з царизмом,
гетьманщиною, денікінщиною і зараз борються з червоним радян‑
ським комуністичним урядом»71. Мешканцям сіл, які потрапили до
теренів «республіки», існування військової організації Холодного
Яру забезпечувало захист від сваволі окупантів, що гарантувало
безпеку життя, волі, збереження результатів праці. А для армії
УНР це була територія, яка надавала підтримку її воякам, слугу‑
вала надійним тилом. Тому, власне, вир змін влади, пов’язаних з
приходом нових армій, району Холодного Яру стосувався якнай‑
менше. Проте оборонними операціями повстанці не обмежували‑
ся, здійснюючи напади на залізниці, цукрові зводи, великі міста.
Упродовж 1918— 1922 рр. холодноярці настільки запекло та ор‑
ганізовано боронили свій край під державним прапором, що здо‑
бували славу не лише серед прихильників, а й серед ворогів. Це
переконливо доводять джерела, які створювали червоноармійці та
білогвардійці. «Холодний Яр перетворено на справжню фортецю,
для взяття якої потрібні значні озброєні сили Червоної армії», —
констатував один з більшовицьких функціонерів72.
Найбільш тривалою та героїчною була боротьба проти більшо‑
вицької влади. Розпочалася вона навесні 1919 р., а до кінця 1920 р.
Холодний Яр був для окупантів непоборним. Війна з комуністами
була викликана не лише неприйняттям політики продовольчої дик‑
татури, а й боротьбою за гасла УНР, яку більшовики намагалися
70 Козельський Б. Шлях зрадництва й авантюр... — С. 75.
71 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр: спогади осавула 1-го куреня полку гайдамаків
Холодного Яру... — С. 392—393.
72 Козельський Б. Шлях зрадництва й авантюр... — С. 75
104
ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ 1917—1920-х рр.
знищити. Час від часу червоним удавалися операції проти холод‑
ноярців, проте цілковитого контролю над повстанськими селами
вони до осені 1922 р. не мали ніколи.
Епізоди війни більшовиків та білогвардійців проти Холодного
Яру детально дослідили Р. Коваль73, С. Лунін74, Д. Красносілець‑
кий75, В. Савченко76, М. Ковальчук77, тому нижче ми наведемо
лише основні етапи цієї боротьби. Квітень 1919 р. — перше велике
антибільшовицьке повстання в Холодному Яру, яке очолив В. Чу‑
чупак. Як свідчив голова Чигиринського повітового комітету Брай‑
ко, повстання розпочалося після повітового з’їзду Рад, який за‑
твердив рішення про проведення політики «воєнного комунізму»78.
Червень 1919 р. — підтримка холодноярцями повстання отамана
М. Григор’єва. Липень — грудень 1919 р. — боротьба зі Збройними
силами Півдня Росії.
У липні — серпні 1919 р. більша частина України опинилася під
владою денікінців, але це не стосувалося Холодного Яру. Ю. Горліс-
Горський писав: «Неприступний Мотрин монастир серед лісів... За‑
сів там зі своїм військом отаман Чучупака і нікого не боїться — ні
большевики, ні денікінці нічого не могли йому зробити»79. Сила за‑
гонів Холодного Яру підтверджується й звітами денікінської армії
про стан справ у цьому районі. У них відзначається висока органі‑
зація, дисципліна, бойовий дух та патріотизм холодноярців: «Чу‑
чупак ідейний самостійник, спирається на сільську інтелігенцію і
селянство; суворо переслідує в себе грабунки і намагається створи‑
ти дисципліновану армію»80. Для ліквідації зосереджених у районі
Холодного Яру повстанців білі кинули 15-й Терський пластунський
батальйон, але вже 30 листопада 1919 р. холодноярський повстан‑
73 Коваль Р. Повернення отаманів Гайдамацького краю.... — С. 204—221.
74 Лунін С. Операція військ ВОХР проти Холодного Яру у вересні 1920 року та відо-
мості про неї в спогадах Ю. Горліс-Горського. — [Електронний ресурс] — Режим
доступу URL: www.historians.in.ua/index.php/en/doslidzhennya/1123-serhii-lunin-
operatsiya-viysk-vokhr-proty-kholodnoho-yaru-u-veresni-1920-roku-ta-vidomosti-
pro-neyi-v-spohadakh-yuriya-horlis-horskoho.
75 Красносілецький Д. Антибільшовицький рух повстанських загонів «Холодного Яру»
в 1921—1922 рр… — С. 140—149.
76 Савченко В. Атаманщина... — 280 с.
77 Ковальчук М. Без переможців... — 352 с.
78 Коваль Р. Повернення отаманів Гайдамацького краю… — С. 218.
79 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр… — С. 25
80 Ковальчук М Без переможців… — С. 188.
105
№ 21Юрій Митрофаненко Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.
ком на теренах Чигиринського району скасував усі накази і розпо‑
рядження денікінської влади, відновивши закони Директорії УНР81.
Аналізуючи ці події, представник «третьої сторони» більшовик
Д. Кін також акцентував на тому, що в районі Холодного Яру, де
оперував Чучупак, «ніякої денікінської влади не було»82. Біла роз‑
відка визначила кількість повстанців Холодного Яру наприкінці
1919 р. до 6 тис. бійців і залишила детальний аналіз організації
війська Холодного Яру: «Є 4 польові телефони і 5 котушок про‑
воду. При штабі організовано мобілізаційний комітет, що працює
досить енергійно... Розвідка у штабі поставлено зразково... Є гарма‑
ти і кулемети»83. У середині грудня холодноярці спільно з іншими
отаманами вибили денікінців з Чигирина та Черкас84.
З кінця 1919 р., коли білі відступили з України, до Холод‑
ного Яру почали просуватися більшовицькі війська. Запеклій
боротьбі між двома силами передував короткий період співпра‑
ці комуністів із повстанцями Холодного Яру. Зауважимо що пи‑
тання контактів холодноярців з більшовиками залишається одним
із малоз’ясованих. У збірнику документів «Героїзм і трагедія Хо‑
лодного Яру» є згадка про військову співпрацю більшовицьких та
холодноярських загонів під час звільнення Черкас від денікінців
наприкінці 1919 р85. У цей період інший відомий повстанський ва‑
тажок А. Гулий-Гуленко (Гулій) також підтримував з більшовика‑
ми військові контакти. Напевно, про це стало відомо керманичу
Першого зимового походу М. Омеляновичу-Павленку, якого не‑
покоїло, що, ймовірно, В. Чучупак та А. Гулий-Гуленко «визнали
принцип радянства, завдяки чому мають спокійне відношення з
більшовиками»86.
У цей час армія Зимового походу зазнала поразки від білих та
рухалася до території Холодного Яру. Але М. Омелянович-Пав‑
ленко перебільшив співпрацю українських повстанців з більшо‑
виками, вона залишилася тільки епізодом боротьби зі спільним
ворогом. З початку 1920 р. більшовикам довелося вести виснаж‑
81 Ковальчук М Без переможців… — С. 188.
82 Коваль Р. Повернення отаманів Гайдамацького краю… — С. 201.
83 Ковальчук М. Без переможців... — С. 188—189.
84 Там само. — С. 196, 199.
85 Героїзм і трагедія Холодного Яру... — С. 52.
86 Омелянович-Павленко М. Спогади командарма 1917—1920... — С. 223.
106
ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ 1917—1920-х рр.
ливу війну з українськими по‑
встанцями. Не став винятком і
Чигиринський повіт Київської
губернії. Проти більшовиків по‑
вернув зброю колишній союз‑
ник С. Коцур. Але якщо з ним
більшовики впоралися відносно
швидко, то Холодний Яр ще
довго був непідконтрольною для
більшовиків територією87.
Більшовики згадували, що
«Холодний Яр став символом
боротьби проти радянської вла‑
ди»88. Cаме ця сторінка повстан‑
ської війни детально висвітлена
Ю. Горлісом-Горським у романі
«Холодний Яр» та представлена
в більшовицьких джерелах. Як і
для УПА, боротьба з більшови‑
ками стала найгероїчнішою сто‑
рінкою в історії холодноярських
повстанців, яка мала вагомий вплив на прийдешні покоління.
Ю. Горліс-Горський писав про це так: «після того, як московська
червона орда захопила Україну, над Дніпром існувала своєрідна
республіка, яка під українським національним прапором провади‑
ла запеклу боротьбу аж до 1922 р.»89.
У 1920 р. більшовицьке керівництво визнало українських по‑
встанців, які відмовилися ввійти до складу Червоної армії, сер‑
йозним та небезпечним ворогом. У березні 1920 р. сам Й. Сталін
підписав наказ про посилення боротьби з повстанством «на Укра‑
їні», а ще раніше, наприкінці 1919 р., Л. Троцький розробив де‑
тальну інструкцію для боротьби з українським професійним по‑
встанством90. 18 березня 1920 р. після вдалої засідки більшовикам
Петро Чучупак
87 Солодар О. Як були коцурці... — С. 28—29.
88 Коваль Р. Повернення отаманів Гайдамацького краю… — С. 208.
89 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр… — С. 22.
90 Гражданская война на Украине, 1918—1920. Сб. докум. и матер. : у 3 т., 4 кн /
[под ред. Н. И. Супруненко]. — К.: Наукова думка, 1967. — Т. 2. — С. 538—541
107
№ 21Юрій Митрофаненко Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.
вдалося ліквідувати командний склад Холодноярської республіки:
В. Чучупака (отаман), П. Чучупака (начальник штабу), П. Солонь‑
ка (мав значний військовий досвід). Червоні частини, які виконали
це завдання, встигли безкарно залишити Холодний Яр. Ці втрати
значно послабили холодноярців, яким протягом тривалої боротьби
бракувало людей із військовим досвідом та організаційними зді‑
бностями. Довгий час уважалося, що вбивство командирів холод‑
ноярців сталося у квітні 1920 р. Підставами для цього були дослі‑
дження Р. Коваля. Але С. Лунін, використавши джерела різного
походження, довів, що більш вірогідною датою смерті В. Чучупа‑
ка є саме березень 1920 р91.
Навесні 1920 р. після смерті Коцура села колишньої Чигирин‑
ської «республіки» приєдналися до холодноярців. Зник один вну‑
трішній фронт, натомість почастішали сутички з більшовиками.
Загалом упродовж літа 1920 р. на Київщині спалахнуло 168 по‑
встань. Для більшовиків в цей період Холодний Яр — місцевість,
яка означає всю бойову організацію92. Війна з більшовиками спа‑
лахнула з новою силою. Проти повстанців більшовики використову‑
вали сили ЧК та Війська внутрішньої охорони республіки (ВОХР).
Так у вересні 1920 р. силами ВОХРу було спалено Мотронинський
монастир, але цього разу С. Левадний зумів знищити значну час‑
тину червоноармійців93. Власне, незважаючи на ці локальні успіхи
в 1920 р., більшовикам так і не вдалося приборкати повстанський
рух у Холодному Яру.
Протягом 1919—1921 рр. в умовах війни з більшовиками хо‑
лодноярцям доводилося контактувати з різними військовими та
політичними силами. Найтісніші контакти холодноярці мали із
подібними за структурою та тактикою дій повстанськими части‑
91 Лунін С. Холодний Яр Юрія Горліс-Горського. Джерелознавчий аналіз. —
Ч. 2. — [Електронний ресурс] — URL: http://historians.in.ua/index.php/en/
doslidzhennya/1402-serhii-lunin-kholodnyy-yar-yuriya-horlisa-horskoho-
dzhereloznavchyy-analiz-chastyna-druha.
92 Брехуненко В., Ковальчук В., Ковальчук М., Корнієнко В. «Братня» навала»… —
С. 160.
93 Лунін С. Операція військ ВОХР проти Холодного Яру у вересні 1920 року та відо-
мості про неї в спогадах Ю. Горліс-Горського. — [Електронний ресурс] — Режим
доступу URL: www.historians.in.ua/index.php/en/doslidzhennya/1123-serhii-lunin-
operatsiya-viysk-vokhr-proty-kholodnoho-yaru-u-veresni-1920-roku-ta-vidomosti-
pro-neyi-v-spohadakh-yuriya-horlis-horskoho.
108
ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ 1917—1920-х рр.
нами. Пропонуємо аналіз цих стосунків. Найближчими сусідами
холодноярців були коцурівці. Про стосунки сусідніх «республік»
ми згадували вище, тому зазначимо, що періоди співпраці в кінці
1918 р. та 1919 р., були короткими епізодами на тлі тривалої во‑
рожнечі аж до припинення будь-яких контактів між мешканцями
сусідніх сіл включно до березня 1920 р.
Інші повстанські отамани, які діяли поруч на Київщині та
Херсон щині, визнавали над собою авторитет Холодного Яру та
успішного взаємодіяли один з одним, хоча створити централізо‑
ване керівництво повстанськими силами нікому так і не вдало‑
ся. Мова про загони П. Хмари, Л. Загороднього, К. Пестушка,
А. Гулого-Гуленка, К. Бондаренка та багатьох інших94. Мав рацію
Ю. Горліс-Горський, коли зауважив: «завдяки розпорошеності по‑
встанці не мають вирішального впливу на події»95.
Улітку 1919 р. до Холодного Яру прибули частини отамана
М. Григор’єва, ще одного з представників української отаманщи‑
ни, який зрадив УНР у лютому 1919 р. А вже в травні 1919 р.
він підняв проти більшовиків велике повстання. У червні 1919 р.
після розгрому основних сил отамана, до Холодного Яру при‑
була частина григор’євців. Це був загін під командою Ф. Уваро‑
ва. Холодноярці підтримали їх у боротьбі проти більшовиків, але
до його загонів не приєдналися. Під час перебування григор’євців
у Холодному Яру одному із командирів григор’євських загонів
Ф. Уварову вдалося порозумітися з В. Чучупаком про розподіл
владних повноважень. В. Чучупак мирно поступився григор’євцю
керівництвом військовими справами, а сам зберіг адміністративну
владу над селами. Коли ж Ф. Уваров приєднався до основних сил
М. Григор’єва, В. Чучупак знову став головним отаманом96.
На початку 1920 р. до Холодного Яру ввійшли сили армії УНР
Першого зимового походу. Командарм М. Омелянович-Павленко
писав, що вони знали про розмах повстанського руху в Холодно‑
му Яру, тому свідомо спрямували туди свої частини, аби перепо‑
чити та отримати допомогу97. Зазнавши атаки коцурівців поблизу
94 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр... — С. 190, 199—200.
95 Там само. — С. 185.
96 Полікша С. Кубанець Ф. Уваров — отаман Холодного Яру в 1919 р. // Літопис
Червоної Калини. — 1933. — Ч. 5. — С. 16—18.
97 Омелянович-Павленко М. Спогади командарма 1917—1920... — С. 301.
109
№ 21Юрій Митрофаненко Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.
Чигирина та Суботова, армія УНР цілком безпечно почувала себе
в Холодному Яру. Перепочивши, армія Зимового походу продо‑
вжила похід тилами червоних. На жаль, контакти між двома по‑
встанськими арміями, рухливою М. Омеляновича-Павленка та осі‑
лою В. Чучупака, обірвалися98.
У квітні 1920 р. після підписання Варшавської угоди польсько-
українське військо рушило на Київ. Поки на польсько-українсько-
більшовицькому фронті точилися бої, в Україні з новою силою
спалахнув повстанський рух. Знову постало питання про злуку
з регулярною армією УНР. Серед холодноярців були плани виру‑
шити на допомогу С. Петлюрі, але цього не сталося. Серед осно‑
вних причин були, зокрема, банальна відсутність зв’язку з Дієвою
армією УНР. Далася взнаки і втрата лідерів. Отаман Іван Деркач,
на нашу думку, повною мірою не зміг замінити братів Чучупаків.
Однак у своєму районі холодноярці продовжували бути недосяж‑
ними для більшовиків, а часом, зібравши загони інших отама‑
нів та об’єднавши свої сили для наступу, здійснювали наскоки на
великі населені пункти поблизу Холодного Яру. Відзначимо цей
епізод як уміння холодноярців координувати зусилля з іншими
отаманськими формуваннями, які прибували до Холодного Яру
для боротьби з більшовиками. «Авторитет Холодного Яру був на‑
стільки високим, що його визнавали й інші отамани петлюрівської
орієнтації»,—визнавали більшовики99. Учасник повстанського руху
згадував: «Холодний Яр з Мотриним монастирем став головним
центром повстанчих сил і не тільки околишніх, а й геть понад
Дніпром, за Чигирин, до Черкас і Знам’янки, стає центром при‑
тягнення менших самостійних груп повстанців»100.
Розглянемо найбільш вдалі військові операції сполучених
отаманських загонів. Наприкінці 1919 р. в район Холодного Яру
прибув отаман Туз із чисельним повстанським загоном. В. Чучу‑
пак тимчасово замирився з Коцуром (рішення було ухвалено на
засіданні повстанського комітету з метою «поліпшення боротьби
проти Московсько-монархічних окупантів і комуністичної анархії»)
98 Там само. — С. 297, 302.
99 Козельський Б. Шлях зрадництва й авантюр... — С. 75
100 Брехуненко В., Ковальчук В., Ковальчук М., Корнієнко В. «Братня» навала»... —
С. 160.
110
ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ 1917—1920-х рр.
та об’єднався із загоном Туза. Зібравши до 10 тис. повстанського
війська, отамани відбили в білих Чигирин. Спільно з ними в той
час діяли й окремі загони відомого ватажка А. Гулого-Гуленка. Але
союз отаманів тривав недовго. Між С. Коцуром та В. Чучупаком
виникли суперечки з приводу претендента на посаду коменданта
Чигирина, Туз залишив терени Холодного Яру, а загони А. Гу‑
лого-Гуленка приєдналися до армії Першого зимового походу та
вирушили на Херсонщину101.
В 1920 р. холодноярці ведуть боротьбу з більшовиками спіль‑
но з отаманом Чорноліського полку Пилипом Хмарою, отаманом
Мамаєм (Щирицею), Богданом, Л. Загороднім, Квашею, П. Бон‑
даренком (Кибцем) та багатьма іншими. Найбільш масштабне
об’єднання відбулося у вересні 1920 р., коли до Холодного Яру
прибула Степова дивізія К. Пестушка (Блакитного). Ю. Горліс-
Горський згадував, що повстанців тоді зібралося до 20 тис., але
ці цифри, гадаю, значно завищені. На нараді в Мошнах у жовтні
1920 р. повстанці не змогли виробити спільної тактики дій. Ота‑
ман Хмара відразу відмовився вирушити до Черкас. А К. Пес‑
тушко вже під час наступу на Черкаси під тиском своїх бійців
був змушений скласти повноваження отамана Холодного Яру та
повернутися «до своїх стріх» (у район формування повстанських
частин) рятувати свої домівки (район Криворіжжя) від більшо‑
вицького терору. Силами холодноярців, а також отаманів Чорно‑
го, Голого, Петренка на короткий час таки вдалося вибити чер‑
воних із Черкас, але то був останній великий успіх об’єднаних
загонів українських отаманів102.
Контактували холодноярці й за махновцями, але епізодично.
Значно тіснішою й тривалішою була співпраця махновців з Ко‑
цуром, який згодом створив щось подібне до анархо-комуністич‑
ного Гуляйполя навколо Чигирина й Суботова. Незважаючи на
подібність кольорів прапорів своїх організацій та написів на них
(у махновців чорно-білі з надписом: «Воля або смерть!», у холод‑
ноярців подібні, але з надписом: «Воля України або смерть!»),
холодноярські повстанці не розуміли анархізму Махна, однак по‑
важали його за організаторський хист та вміле військове керівни‑
101 Ковальчук М Без переможців... — С. 194—196.
102 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр… — С. 200.
111
№ 21Юрій Митрофаненко Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.
цтво. Союзу між ними ніколи не було, хоча окремі частини махнов‑
ців співпрацювали з холодноярцями. Мова йде про кавалерійський
загін Чорного Ворона (Миколи Скляра) (зі Степової дивізії К. Бла‑
китного), який складався з колишніх махновців та героїчно за‑
гинув під Розумівкою (нині Кіровоградська обл.) в жовтні 1920 р.,
рятуючи основні сили Степової дивізії. Узимку 1921 р. у с. Рівне
(Новоукраїнський район Кіровоградської обл.) відбулася остання
зустріч махновців з холодноярцями, під час якої вони домовилися
про співпрацю проти більшовиків, але загони не об’єднали. Варто
відзначити, що холодноярці були прагматичними вояками й часом
не гребували контактами з ідеологічними противниками (більшови‑
ками, коцурівцями) для боротьби із значно сильнішим ворогом, як
це трапилося наприкінці 1919 р.
Однак встановити єдиний потужний повстанський фронт на‑
віть у межах Київщини та сусідньої Черкащини холодноярським
отаманам не вдалося. Аналізуючи ці факти, один з учасників по‑
встанського руху М. Дорошенко зробив висновок: «треба тільки
жаліти за тим, що повстанський рух Холодного Яру не спроміг‑
ся вийти за межі локальної дії району Холодного Яру і не став
основним ядром армії УНР»103. Важко не погодитися зі словами
повстанця. Особливо це стосується подій 1920 р., коли Холодний
Яр був найбільшим центром повстанської боротьби в Україні. Тим
часом більшовики, уклавши перемир’я з поляками та розбивши за
допомогою махновців білих у Криму восени 1920 р., змогли зосе‑
редитися на військовій боротьбі з українським повстанством.
Окреслюючи ситуацію, яка склалася в Україні в 1921 р., коли
було приборкано основні повстанські центри спротиву, чекіст
Б. Козельський зазначив: «По інших місцях давно вже почалася
радянська праця. Нові впливи відчувалися скрізь, а Холодний Яр
був поза цим світом. Він стояв осторонь, старанно зберігаючи свою
незалежність і протиставляючи себе радянській владі. Таким не‑
похитним і невблаганним ворогом він був на протязі 1920 р. і мало
не всього 1921 р.»104.
У 1921—1922 рр. більшовикам таки вдалося зламати опір по‑
встанців. Перипетії боротьби більшовиків з холодноярцями в цей
103 Дорошенко М. Стежками холодноярськими... — С. 6.
104 Козельський Б. Шлях зрадництва й авантюр... — С. 75.
112
ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ 1917—1920-х рр.
період детально проаналізо‑
вано Р. Ковалем105, Т. Плазо‑
вою, П. Стегнієм106; Д. Красно‑
сілецьким107, В. Савченком108.
Найзмістовнішим джерелом
цієї доби історії Холодного Яру
є звіт, який приписують Івану
Лютому-Лютенку (насправді
підпис нерозбірливий)109.
Зупинимося лише на аналізі
особливостей повстанської ві‑
йни в 1921—1922 рр. У березні
1921 р. В. Ленін проголошує НЕП
та обіцяє амністію повстанцям.
Ці чинники разом із червоним
терором та організацією першо‑
го штучного голоду негативно
вплинули на повстанський рух.
Але, незважаючи на кадрові
втрати, Холодний Яр продо‑
вжував залишатися одним з вагомих центрів українського повстан‑
ства. Дослідниця Т. Плазова в контексті аналізу партизансько-по‑
встанського руху в Україні назвала Холодноярську організацією
однією із найбоєздатніших на рубежі 1920—1921 р., що повністю
збігається із висновками чекіста Б. Козельського110.
У 1921 р. відбулася реорганізація Холодноярської бригади, яку
поділили на дві округи. Однією керував Герасим Нестеренко-Орел,
іншою — Ларіон Загородній. У 1921—1922 р. на території Холодно‑
Герасим Нестеренко (Орел)
105 Коваль Р. Операція «Заповіт». Чекістська справа № 206. — Київ; Вінниця:
Державна картографічна фабрика, 2007. — 227 с.
106 Щербатюк В. Селянський повстанський рух в Україні 1917—1921 років… —
С. 309, 313.
107 Красносілецький Д. Антибільшовицький рух повстанських загонів «Холодного
Яру»... — С. 140—149.
108 Савченко В. Атаманщина... — С. 94—116, 349—350.
109 Коваль Р. Повернення отаманів гайдамацького краю… — С. 219; ЦДАВО
України. — Ф. 1078.— Оп. 2. — Спр. 210. — Арк. 27—30зв.
110 Щербатюк В. Селянський повстанський рух в Україні 1917—1921 років… —
С. 313.
113
№ 21Юрій Митрофаненко Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.
го Яру продовжували активно
діяти Чорноліський полк Пили‑
па Хмари, загони Дениса Гупа‑
ла, Мефодія Голика-Залізняка,
які серйозно турбували більшо‑
виків. Повстанці Холодного Яру
контактували з організацією
«Народна помста», яка діяла в
Єлисаветграді, намагаючись до‑
лучитися до антибільшовицько‑
го повстання 1921 р.111.
Але в серпні 1921 р. чимало
повстанців, виснажені бороть‑
бою та поразками липня 1921 р., блокадою лісів частинами Черво‑
ної армії та спокушені помилуванням, піддалися на амністію. Серед
них був і Семен Чучупак. Зовнішній вигляд повстанців спростував
думки про багатство цих «бандитів-грабіжників»: «Радянських ро‑
бітників, які приймали здачу холодноярських повстанців, вразив
факт, що повстанці, яких більшовицька пропаганда зображува‑
ла як грабіжників, виявилися голими й босими»112. Отже, влітку
1921 р. більшовикам вдалося нейтралізувати Холодний Яр та не
допустити підтримки повстанцями Листопадового рейду 1921 р.
(Другого зимового походу).
Проте чимало отаманів, які не повірили в амністію, продовжу‑
вали чинити спротив більшовицькій владі. Чекісти у 1922 р. відзна‑
чали, що села навколо Холодного Яру продовжують становити
реальну небезпеку для більшовицької влади. Проти цих «зали‑
шенців» чекісти розробляють операцію «Заповіт» («Дело рыцарей
леса», у деяких більшовицьких джерелах використовується на‑
зва «Єлисаветградська справа»). Ці документи в архіві СБУ від‑
шукав Р. Коваль і детально описав операцію в книзі «Операція
“Заповіт”»113. Завербовані колишні петлюрівці Трохименко та Те‑
Денис Гупало
111 Постолатій В. Трагедія «Народної помсти» // Матеріали обласної науково-прак-
тичної та історико-краєзнавчої конференції «За волю і долю України» (Наш край
у 1917—1920 х рр.). — Кіровоград: КОІППО імені Василя Сухомлинського, 2002. —
С. 64—71.
112 Савченко В. Атаманщина... — С. 350.
113 Коваль Р. Операція «Заповіт»... — 227 с.
114
ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ 1917—1920-х рр.
рещенко зуміли переконати отаманів (серед них Л. Загороднього) в
необхідності приїхати на Раду в Звенигородку для зустрічі з А. Гу‑
лим-Гуленком, який мав значний авторитет серед повстанців, з
метою організації повстання проти «комуни». Це була пастка для
отаманів, бо на той момент цього ватажка вже було затримано
ҐПУ. 29 вересня 1922 р. у Звенигородці кілька десятків отаманів
було заарештовано та відправлено до Лук’янівської в’язниці. По‑
казовий судовий процес та розстріл планувався на весну 1923 р.
Але отаманам у лютому 1923 р. вдалося вирватися з-за ґрат. Вони
розпочали бій, у якому загинули, не піддавшись ворогу114. У жов‑
тні 2016 р. цих повстанців нарешті було реабілітовано.
Після операції «Заповіт» у1922 р. масштабна організована бо‑
ротьба в Холодному Яру припинилася. Проте окремі загони, зокре‑
ма, Чорного Ворона (Іван Чорноусенко), продовжували боротьбу
ще декілька років115. Її можна порівняти з діями УПА проти більшо‑
виків на теренах Західної України після завершення Другої світо‑
вої війни. Чимало холодноярців чинили спротив колективізації та
розкуркуленню й стали жертвами репресій.
Але з ліквідацією Холодноярської організації її вплив на ви‑
звольну боротьбу українців за незалежність не припинився. Зокре‑
ма, приклад визвольної боротьби Холодного Яру мав потужний
вплив на членів ОУН. У 30х рр. у Львові побачили світ спогади
Ю. Горліса-Горського про повстанську війну в Холодному Яру.
Вони швидко набули популярності серед членів ОУН. На перших
сторінках роману Ю. Горліс-Горський (вояк армії УНР з 1917 р.) зга‑
дав, як уперше саме в Холодному Яру взимку 1920 р. почув вітання
«Слава Україні! Україні Слава!»116. В інших джерелах зустрічаєть‑
ся інформація про використання сполучення ще в 1917—1918 рр.
вояками різних частин армії УНР. Однак як неперсоніфіковане по‑
всякденне вітання його, напевне, вперше застосували холоднояр‑
ці.117 (Про використання цього гасла як вітання писав і Я. Водяний
у історичній драмі «Холодний Яр»118 Ці слова стали гаслом укра‑
114 Там само. — С. 84—86.
115 Коваль Р. Чорний Ворон. П'ять біографій. — К.; Вінниця: Державна картографіч-
на фабрика, 2007. — С. 24—33.
116 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр… — С. 31.
117 Там само.
118 Водяний Я. Холодний Яр… — С. 28, С. 50—51.
115
№ 21Юрій Митрофаненко Холодний Яр в історії Української революції 1917—1920-х рр.
їнських борців за незалежність.
(До цього у військах Україн‑
ської держави та УНР лунала
персоніфікована відповідь, яка
лунала під час урочистостей:
«Гетьманові слава!», «Отамано‑
ві слава!» або «Петлюрі слава!».
Це гасло використовували діячі
ОУН, УПА, Карпатської Укра‑
їни. З огляду на популярність та
актуальність «Холодного Яру»
українські видавці в еміграції
неодноразово перевидавали цей
роман, який став прикладом «як
невеликі числом, але сильні ду‑
хом можуть боротися із незрів‑
нянно сильнішим ворогом»119.
Книга стала своєрідним по‑
сібником з виховання патріотиз‑
му та досвіду військової бороть‑
би. Зокрема, Т. Бульба-Боровець
(комадир«Поліської Січі») під‑
креслював вплив книг Ю. Горліс-Горського на формування свого
патріотичного світогляду120. Мав великий попит роман «Холодний
Яр» і серед членів УПА, і навіть належав до переліку важливих
для прочитання книг. У 1941 р. у Рівному створили курінь імені
Холодного Яру121, а у 1944 р. на Волині в структурі УПА-Північ
існувало ціле з’єднання під назвою «Холодний Яр»122. Дослідник
В. Ковальчук описав спробу організації керманичами УПА Холод‑
ноярського повстання, яке він трактує як «важливий епізод іс‑
торії ОУН (б) і УПА»123. У 1943 р. командування УПА розробило
119 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр... — С. 22.
120 Бульба-Боровець Т. Армія без держави. — Л.: Поклик сумління, 1993. — С. 14.
121 Боровик М., Патриляк І. Україна в роки Другої світової війни: спроба нового кон-
цептуального підходу. — Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2010. — С. 334.
122 Ковальчук В. ОУН в Центральній, Південній та Східній Україні. 1941—1950-ті
рр. — К., 2011. — С. 33—38.
123 Там само. — С. 34.
Іван Компанієць
116
ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ 1917—1920-х рр.
план повстання на Черкащині «у знаменитому Холодному Яру».
Ймовірно, що на вибір місця повстання вплинув факт існування
потужного повстанського центру боротьби з більшовизмом у добу
визвольних змагань 1917—1920х рр. Організатори повстання мали
на меті рейд загонів УПА-Північ та УПА-Південь на Черкащину,
а також мобілізацію прихильників УПА в Східній, Центральній та
Південній Україні. Але в силу різних чинників вояки УПА не змо‑
гли добратися до Холодноярщини. Повстання не відбулося. Проте
з’єднання «Холодний Яр» УПА-Південь на чолі з Миколою Свис‑
туном брало активну участь у бою під Гурбами у квітні 1944 р.
Холодноярцям вдалося вирватися з оточення. Уже на чолі з коман‑
диром Котиком з’єднання «Холодний Яр» продовжувало боротьбу
до кінця 1945 р.124.
Незважаючи на знищення повстанського руху у 20х рр., у
другій половині ХХ ст. у структурі Черкаського КҐБ (принай‑
мні до 1974 р.) продовжував діяти уповноважений по боротьбі з
Холодним Яром. У його обов’язках було передбачено контроль
за недопущенням поширення інформації про антибільшовицьку
боротьбу в Холодному Яру125. Однак комуністичній владі так і не
вдалося остаточно знищити пам’ять про повстанську боротьбу в
Холодному Яру, яка в добу незалежної України стала одним із
потужних чинників формування патріотизму. За часів президент‑
ства В. Януковича керівники обласних державних адміністрацій
Черкаської та Кіровоградської областей (Тулуб та С. Ларін) на‑
магалися перешкодити масовим заходам в Холодному Яру. Нині в
умовах АТО (новітньої російсько-української війни) використання
гасла та символіки холодноярців частинами ЗСУ та добровольчими
батальйонами (танковий підрозділ полку «Азов» «Холодний Яр»)
доводить, що історія повстанської боротьби Холодноярської орга‑
нізації залишається вагомим чинником у формуванні дієвого па‑
тріотизму. Це і є одним із важливих здобутків сучасної української
історіографії Холодного Яру для розвитку національної свідомості
українців на сучасному етапі державотворення.
124 Брехуненко В., Ковальчук В., Ковальчук М., Корнієнко В. «Братня» навала»… —
С. 193—197.
125 Коваль Р. Історія Холодноярської організації... — С. 83.
|