Організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі Аушвіц як продовження протинацистського спротиву (1942—1944 рр.)

Об’єктом розгляду статті є група членів ОУН(б), яка була ув’язнена в концтаборі Аушвіц. Ув’язнені оунівці фактично створили окрему внутрішню організацію взаємодопомоги, завдяки якій Аушвіц пережили майже всі ув’язнені члени Організації. У тексті аналізуються конкретні механізми стратегії виживання у...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2016
Автор:	Ісаюк, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2016
Назва видання:	Український визвольний рух
Теми:	Період збройної боротьби ОУН та УПА
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181808
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі Аушвіц як продовження протинацистського спротиву (1942—1944 рр.) / О. Ісаюк // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2016. — Збірник 21. — С. 117-136. — Бібліогр.: 62 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-181808
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1818082021-12-02T01:26:59Z Організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі Аушвіц як продовження протинацистського спротиву (1942—1944 рр.) Ісаюк, О. Період збройної боротьби ОУН та УПА Об’єктом розгляду статті є група членів ОУН(б), яка була ув’язнена в концтаборі Аушвіц. Ув’язнені оунівці фактично створили окрему внутрішню організацію взаємодопомоги, завдяки якій Аушвіц пережили майже всі ув’язнені члени Організації. У тексті аналізуються конкретні механізми стратегії виживання українських політв’язнів у концтаборі Аушвіц та психологічні передумови її формування у контексті антинацистського спротиву, який чинила ОУН(б). The atricle’s object of analysis is the group of OUN(b) members imprisoned in Auschwitz concentration camp. The imprisoned OUN(b) members formed a separate internal organization for mutual support owing to which almost all of them had got through Auschwitz alive. The text is analyzing actual mechanisms of Ukrainian political prisoners’ survival strategy and its psychological preconditions in the context of OUN’s anti-Nazi resistance. 2016 Article Організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі Аушвіц як продовження протинацистського спротиву (1942—1944 рр.) / О. Ісаюк // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2016. — Збірник 21. — С. 117-136. — Бібліогр.: 62 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181808 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Період збройної боротьби ОУН та УПА Період збройної боротьби ОУН та УПА
spellingShingle	Період збройної боротьби ОУН та УПА Період збройної боротьби ОУН та УПА Ісаюк, О. Організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі Аушвіц як продовження протинацистського спротиву (1942—1944 рр.) Український визвольний рух
description	Об’єктом розгляду статті є група членів ОУН(б), яка була ув’язнена в концтаборі Аушвіц. Ув’язнені оунівці фактично створили окрему внутрішню організацію взаємодопомоги, завдяки якій Аушвіц пережили майже всі ув’язнені члени Організації. У тексті аналізуються конкретні механізми стратегії виживання українських політв’язнів у концтаборі Аушвіц та психологічні передумови її формування у контексті антинацистського спротиву, який чинила ОУН(б).
format	Article
author	Ісаюк, О.
author_facet	Ісаюк, О.
author_sort	Ісаюк, О.
title	Організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі Аушвіц як продовження протинацистського спротиву (1942—1944 рр.)
title_short	Організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі Аушвіц як продовження протинацистського спротиву (1942—1944 рр.)
title_full	Організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі Аушвіц як продовження протинацистського спротиву (1942—1944 рр.)
title_fullStr	Організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі Аушвіц як продовження протинацистського спротиву (1942—1944 рр.)
title_full_unstemmed	Організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі Аушвіц як продовження протинацистського спротиву (1942—1944 рр.)
title_sort	організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі аушвіц як продовження протинацистського спротиву (1942—1944 рр.)
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Період збройної боротьби ОУН та УПА
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181808
citation_txt	Організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі Аушвіц як продовження протинацистського спротиву (1942—1944 рр.) / О. Ісаюк // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2016. — Збірник 21. — С. 117-136. — Бібліогр.: 62 назв. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT ísaûko organízacíâvzaêmnoídopomogiukraínsʹkihpolítičnihvâznívukonctaboríaušvícâkprodovžennâprotinacistsʹkogosprotivu19421944rr
first_indexed	2025-07-15T23:23:57Z
last_indexed	2025-07-15T23:23:57Z
_version_	1837757202409979904
fulltext	117 Період збройної боротьби ОУН та УПА Олеся Ісаюк Доктор гуманістичних наук (Люблін, Польща), наукова співробітниця Центру досліджень визвольного руху, наукова співробітниця Національного музею- меморіалу «Тюрма на Лонцького» Об’єктом розгляду статті є група членів ОУН(б), яка була ув’язнена в концтаборі Аушвіц. Ув’язнені оунівці фактично створили окрему вну- трішню організацію взаємодопомоги, завдяки якій Аушвіц пережили майже всі ув’язнені члени Організації. У тексті аналізуються конкретні механізми стратегії виживання українських політв’язнів у концтаборі Аушвіц та психологічні передумови її формування у контексті анти- нацистського спротиву, який чинила ОУН(б). Ключові слова: Аушвіц, стратегія виживання, «Бандера-групе», ОУН(б), взємодопомога. Olesia Isayuk Organization of Mutual Support Among Ukrainian Political Prisoners in Auschwitz Concentration Camp as Anti-Nazi Resistance Continuation (1942—1944) The atricle’s object of analysis is the group of OUN(b) members imprisoned in Auschwitz concentration camp. The imprisoned OUN(b) members formed a separate internal organization for mutual support owing to which almost all of them had got through Auschwitz alive. The text is analyzing actual mechanisms of Ukrainian political prisoners’ survival strategy and its psychological preconditions in the context of OUN’s anti- Nazi resistance. Key words: Auschwitz, survival strategy, “Banderagruppe”, OUN(b), mutual support 118 ОРГАНІЗАЦІЯ ВЗАЄМНОЇ ДОПОМОГИ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ В’ЯЗНІВ У КОНЦТАБОРІ АУШВІЦ ЯК ПРОДОВЖЕННЯ ПРОТИНАЦИСТСЬКОГО СПРОТИВУ (1942—1944 рр.) В’язні українського походження почали масово з’являтися у Аушвіці з осені 1941 р. — ними були військовополонені Червоної армії. З липня 1942 р. в Аушвіці з’явилися представники ОУН(б) — більшість із них були заарештовані в різних місцях України за членство в «Похідних групах» та участь у діяльності антинацист‑ ського підпілля в другій половині 1941 — на початку 1942 р. Члени оунівського підпілля були в складі ще кількох транспортів у період з липня 1942 до листопада 1943 р. Більш-менш постійно в Аушвіці з’являлися в’язні — колишні остарбайтери, ув’язнені в концтаборі за втечу або непокору. Улітку 1944 р. разом із великою групою угорських євреїв до Аушвіца було привезено близько 90 000 єв‑ реїв із Закарпаття, яких теж можна зараховувати до в’язнів з України і які часто були частково українізовані внаслідок прожи‑ вання поруч з українцями, принаймні непогано знали українську мову. На фоні решти груп в’язнів, які походили з України, ув’язнених членів ОУН(б) вирізняло те, що вони єдині були групою з чітко окресленою «провиною», яка спричинила їхнє ув’язнення в конц‑ таборі. Для цієї групи діяльність у пограничних умовах була звич‑ ною, а також вони усвідомлювали, що перебування в концтаборі є фактично реалізованим ризиком потрапляння в полон, який був іманентною частиною життя підпільника. У пограничних умовах концтабору ці особливості — а також частково перенесена «з волі» мережа знайомств та ієрархії — допомогли порівняно швидко пристосуватися до критичних умов і почати формування мережі взаємодопомоги. На противагу до цього, для остарбайтерів-утікачів та закарпат‑ ських євреїв концтабір був черговим етапом негативного досвіду, до якого належало пристосуватися, а червоноармійці часто потра‑ пляли в концтабір сильно виснаженими фізично та психологічно та відразу опинялися в умовах, де звичайне фізичне самозбережен‑ ня було викликом на межі можливого. Для одних і других спротив 119 № 21Ісаюк Олеся Організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі… у формі взаємодопомоги був або об’єктивно одною з найкращих стратегій виживання, або ж актом відчайдушної спроби вижити. У випадку в’язнів-українців, ув’язнених в Аушвіці за участь у підпільній мережі ОУН(б), система взаємодопомоги мала ряд особливостей. Насамперед, вона ґрунтувалася на поєднанні одра‑ зу двох принципів: національного та політичного. Попри те, що, здавалося б, при такому підході доступ до неї був закритий не те що для неукраїнців, а й для українців — нечленів ОУН (б), на‑ справді, як свідчать спогади, ця система була відкрита для укра‑ їнців — вихідців з інших, поза Західною Україною, етнографічних територій України, а також для неукраїнців, хоча для останніх доволі спорадично. Остання практика не була чимсь незвичним в Аушвіці, де при формуванні мережі взаємодопомоги повсюдно до‑ мінував принцип земляцтва за етнічною ознакою1, бодай тому, що його застосування не вимагало знання інших мов, крім рідної, отже, полегшувало самоорганізацію. Другою особливістю було те, що члени ОУН(б) принесли з собою в максимально повному вигляді як внутрішньоорганізацій‑ ну ієрархію, так і розуміння ситуації, яка їх оточувала. Перше було наслідком великого досвіду тюремної самоорганізації. Друге, очевидно, випливало з позиціонування себе як принципових бор‑ ців з нацистською окупаційною адміністрацією. У цьому контексті доречно згадати концепцію Віктора Франкла, опрацьовану ним на підставі власного досвіду з Аушвіца. Згідно з нею, принципо‑ вою умовою виживання у концтаборі є збереження внутрішньої мотивації для пережиття, свого роду «сенсу існування»2. Якщо йти за логікою В. Франкла, то усвідомлення членами ОУН(б) при‑ чинно-наслідкового зв’язку факту ув’язнення з точки зору ло‑ гіки окупаційного нацистського режиму служила їм свого роду «сенсом існування», яка давала їм внутрішню силу адаптуватися до пограничних умов і побудувати тактику виживання. На цьому психологічному факторі міг ґрунтуватися підмічений польськими дослідниками факт особливо сильної внутрішньої солідарності в 1 Dunin-Wąsowicz K. Ruch Oporu w hitlerowskich obozach koncentracyjnych 1933— 1945. — Warszawa: Panństwowe Wydawn. Naukowe, 1983. — S. 58 2 Див.: Frankl V. E. “...trotzdem Ja zur Leben sagen”. Eine Psychologe erlebt das Konzentrationslager. — Muenchen, 2007 120 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА групах, сформованих за принципом належності до однієї політич‑ ної партії чи групи3, до яких, без сумніву, належали ув’язнені в Аушвіці члени ОУН(б). У цьому тексті буде розглянуто конкретні механізми та рівні системи взаємодопомоги в контексті спротиву нацистам у середови‑ щі українців, ув’язнених за участь в ОУН(б). У випадку ув’язнених членів ОУН(б) мережа взаємодопомоги мала три стадії розвитку, згідно з типологією Кшиштофа Дуніна-Вонсовича. Першим ета‑ пом була спорадична взаємна товариська допомога, яка у випадку ОУН(б) підтримувалася також сильно розвинутим почуттям вну‑ трішньогрупової солідарності на підставі спільних переконань. Дру‑ гим етапом була свідома самоорганізація, яка не тільки впорядкову‑ вала надання допомоги, спрямовуючи її передусім для тих, хто був найслабший фізично, а й організовувала тривалі допомогові акції, спрямовані, наприклад, на порятунок товариша, який був безпо‑ середньо під загрозою фізичного знищення, або ж систематичне влаштовування на кращу роботу, тобто фізично легшу й під на‑ криттям. На цьому етапі теж робилися спроби цілеспрямованого втягнення у власну мережу також українців з-поза неї, також і на ідеологічному ґрунті. Третім етапом були спроби систематичної організації відтворення культурного життя у вигляді спроб видан‑ ня саморобних журналів, організації культурних подій, на кшталт імпровізованих концертів, а також підготовка до можливого зі‑ ткнення з конкуруючими групами, наприклад, з поляками. Слід зазначити, що попри явну послідовність, реалізація якої залежала від збільшення ресурсів та рівня адаптації в умовах концтабору, як індивідуальної, так і групової. У той же час, усі форми розвитку співіснували між собою. Взаємодопомога в’язнів полягала в полегшенні виживання сво‑ їм товаришам по нещастю будь-яким способом. Найпоширенішими були переділ їжі на користь більш ослаблених, надання медичної допомоги підручними засобами, якщо кілька учасників групи вза‑ ємодопомоги потрапляли в одне і те ж командо4 — влаштовувати 3 Duni-Wąsowicz, Kr. Ruch Oporu w hitlerowskich obozach koncentracyjnych... — S. 62— 63 4 Командо — в Аушвіці та інших концтаборах було прийнято формувати групи з в'язнів, які відправлялися на ті чи інші роботи. Окрема така група називалася табірним сленгом «командо». 121 № 21Ісаюк Олеся Організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі… роботу так, щоб слабші фізично або хворі мали можливість пере‑ почити, «організація» (простіше кажучи, крадіжка) через членів мережі — працівників кухні чи командо сортування речей, ви‑ лучених у в’язнів після прибуття, додаткової їжі та теплих речей. Мережа взаємодопомоги формувалася на перших порах спонтан‑ но, мотивуючись переважно гострою потребою пережити пер‑ ший, найскладніший фізично й морально період перебування у концтаборі. Пізніше вона ставала постійною тактикою групового виживання в Аушвіці, а також засобом, який забезпечував фор‑ мування й існування інших форм опору5. Одним із важливих еле‑ ментів організованої допомоги було намагання отримати для члена «своєї» групи одну з «посад» у таборі, що дозволяло, як мінімум, попереджати тих, кому загрожувала загибель або етапування до інших концтаборів, як максимум — регулярно здобувати їжу та одяг для себе та товаришів6. Українська група була тільки одним з численних прикладів такого підходу, який, зрештою, диктувала сама ситуація, але кілька деталей робить її досвід специфічним і вартим окремої уваги. Насамперед, як уже згадувалося, оунівці в Аушвіці були частиною більшої чисельно етнічної групи українців. Але, оскіль‑ ки решта українських підгруп потрапили до Аушвіца окремим шляхом, а також репрезентували інакші досвіди та погляди, то вже в концтаборі, на етапі формування свого роду земляцтв, їм довелося «притиратися» до себе. Друга особливість, яка стосується саме оунівців, полягала в тому, що вони представляли собою тип групи, сильно консолідованої внутрішньо, з високою мотивацією. Як наслідок — те, що для інших груп було просто очевидним способом вижити, для ув’язнених членів ОУН(б) набувало ідей‑ ного звучання й розглядалося як черговий етап протистояння з нацизмом. Такий погляд вартує того, щоб розглядати його не лише в істо‑ ричному контексті, як один з прикладів уявлення про себе з боку однієї з груп в’язнів, а також і як доволі адекватне відображення дійсного стану речей. Дійсна причина, через яку досить значна група членів ОУН(б), як керівних, так і рядових, опинилися в 5 Dunin-Wąsowicz, Ruch oporu w hitlerowskich obozach koncentracyjnych... — S. 64 6 Ibidem. — S. 73 122 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА Аушвіці, була не тільки непо‑ кора з точки зору нацистської окупаційної влади, а й бажання останньої позбавити рух спро‑ тиву організуючої ланки. З точ‑ ки зору сповідуваної нацистами расової ідеології метою нацистів було також знищення еліт під‑ корених народів, що станом на 1941 рік уже на повну силу ре‑ алізовувалося у Польщі. Врахо‑ вуючи обидва ці фактори, можна прийняти, що сам факт фак‑ тично перенесеної в концтабірні умови організаційної структури підпілля на волі, зрозуміло, з урахуванням реалій, уже був актом спротиву, оскільки сам факт існування чогось подібного ставив під питання ефективність окупаційної політики нацистів. Спонтанна допомога базувалася не тільки на взаємних зна‑ йомствах, а й на почутті земляцтва, солідарності ув’язнених про‑ ти адміністрації табору й могла не тільки бути наданою іншими в’язнями, а й, наприклад, бути наслідком вміння в’язня викорис‑ товувати добрий настрій чи об’єктивні потреби когось з представ‑ ників табірних т. зв. «промінентів», тобто тих, хто займав посади у т. зв. самоуправлінні в’язнів: блокових, штубових, блокельтесте та інших. Прикладом такого використання з користю для себе та товаришів є історія Петра Мірчука. Він зумів використати своє вміння плетіння светрів. Коли один з капо почав шукати між в’язнями того, хто вміє в’язати вовняні речі, Петро Мірчук, який умів це робити ще з часів польської в’язниці, поінформував про це зацікавленого «достойника» й у результаті опинився в команді кравців, що означало спокійну роботу під дахом7. Інформація про в’язня, який вміє плести шарфи, швидко розійшлася серед «про‑ мінентів», і в результаті П. Мірчук отримав можливість заробітку додаткової їжі для себе й товаришів. Такий — один з найпоширеніших — вид взаємодопомоги, як допомога знайомим і друзям при влаштуванні на легку фізич‑ но роботу була постійною практикою в Аушвіці. Володимирові Петро Мірчук під час ув’язнення в Аушвіці 7 Мірчук П. У німецьких млинах смерти. — Лондон, 1957. — С. 83. 123 № 21Ісаюк Олеся Організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі… Оренчукові, заарештованому й ув’язненому за діяльність у мережі ОУН(б) на Жовківщи‑ ні, Богдан Комарницький допо‑ міг улаштуватися на роботу в т. зв. «ефектенкомандо»8. Причо‑ му це була не одноразова допо‑ мога, Комарницький повторно влаштував Оренчука в те саме місце після того, як останній за‑ хворів на дезинтерію і видужав9. Петрові Болехівському-Боянові допомогли влаштуватися у та‑ бірний оркестр10.. Завдяки знайомствам на‑ прикінці 1943 р. українці з «Бан‑ дера-группе» отримали роботу у т. зв. «кращих» командах11. Під «кращими» розуміли ті робочі команди, які виконували свою роботу під дахом або ж для яких сама робота була порівняно легкою фізично, що було важливим в умовах, при яких загаль‑ на кількість калорій, які в’язні отримували з харчування, сягала 1300 ккал, при нормі для здорової людини 2600 ккал. Українські в’язні також зуміли підкупити працівників т. зв. «Політіше Абтай‑ люнг» для того, щоб організувати переведення десятьох українок на роботу в кухні головного табору, що було для них порятун‑ ком від голодної смерті12. Іван Микита, Василь Пасічняк та Олекса Вінтоняк потрапили на роботу до есесівської кухні, завдяки чому мали можливість «організувати» якісні продукти та ділитися ними з виснаженими товаришами13. Володимир Оренчук 8 Оренчук В. Працюю в ненависті до окупантів і вивіз до Аушвіцу // У боротьбі за Українську державу. — Вінніпег, 1990. — С. 365. 9 Там само. — С. 364. 10 Болехівський-Боян, П. В оркестрі в Авшвіці // У боротьбі за Українську держа- ву.... — С. 476. 11 Пасічняк, В. Прозірки з мого твердого життя // Там само. — С. 573. 12 Там само. — С. 574 13 Климишин М. В поході до волі. — Т. ІІ. — Б. м, б. д. — С. 105 124 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА Постійною практикою спон‑ танної взаємної допомоги, ба‑ зованою на апріорній солідар‑ ності в’язнів проти адміністрації концтабору, було попереджен‑ ня про небезпеку або допомога під час роботи, а також дово‑ дження виснаженого товариша до табору. Так Степана Пете‑ лицького, напівпритомного від виснаження і вже лежачого, в’язень-українець, колишній солдат Червоної армії, доніс на своїх плечах до блоку14. Іншого разу ту саму послугу Леонідо‑ ві Мостовичеві зробив в’язень- поляк, колишній офіцер поль‑ ської армії15. Інколи таке втручання ряту‑ вало життя, особливо на само‑ му початку перебування в концтаборі. У серпні 1942 р. до Аушвіца прибула друга група українських в’язнів, серед якої був Микола Климишин. Відразу після прибуття їх майже випадково розшукав Борис Вітошинський і повідомив, що Миколу Климишина, який був у цій групі, розшукують поляки, щоб убити, як винуватця у загибелі міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацько‑ го, убитого внаслідок оунівської операції в липні 1934 р.16. Завдяки цьому Микола Климишин зумів продумати план самопорятунку, який полягав у якнайдовшому приховуванні інформації про те, хто він є насправді. Але й це не допомогло, оскільки під час реє‑ страції необхідно було подати про себе всю інформацію. Ситуацію врятував один з в’язнів-поляків, який повідомив землякам — кри‑ мінальним злочинцям, які, власне, й планували розправу, що, за Олекса Вінтоняк 14 Петелицький С. Звідси не втечеш… // У боротьбі за Українську державу.... — С. 529—530 15 Мостович, Л. Лініями долі. —К., 2012 — С. 121. 16 Климишин М. В поході до волі... — С. 85. 125 № 21Ісаюк Олеся Організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі… його версією, Микола Клими‑ шин не був безпосередньо при‑ четний до замаху17. Оскільки постійною про‑ блемою в концтаборі були їжа й одяг, то й спонтанна допо‑ мога оберталася саме навколо цих підставових потреб. Мико‑ ла Климишин у перші дні пе‑ ребування в таборі потрапив у групу, яка заклеювала отвори в приміщенні, що мало бути продезінфіковане. Використав‑ ши ту обставину, що капо під час роботи переважно спав, він заглянув у сусіднє приміщення, де виявив склад взуття. Там він вибрав взуття для себе, а ще чотирьох учасників групи по‑ слав у виявлений ним склад, щоб вони вибрали взуття собі й решті. Вдалося також пронести в табір черевики для частини оунівської групи18. Такий механізм «проношення черевиків» вико‑ ристовували ще кілька разів протягом наступних днів, в резуль‑ таті чого вдалося «взути» майже всіх в’язнів-українців, прибулих в обох перших «транспортах». Також велику роль відігравали поради старших в’язнів й ін‑ формування новоприбулих про стан справ у таборі, що дозволя‑ ло виграти час, який пішов би на вивчення ситуації. Так, Юрієві Пастернакові досвідчений в’язень порадив підкладати в дерев’яне взуття, яке видавали в’язням у таборі, шматки тканини19. Такий прийом дозволяв уберегти ноги від натертостей. Також, за по‑ радою досвідчених в’язнів-українців, під час заповнення картки Члени ОУН у бараці. Справа наліво: Микола Мостович, Лев Ребет, Василь Пасічняк, Степан Ленкавський, Михайло Кравців. З«Альбому політв’язня» П. Балея 17 Климишин М. В поході до волі... — С. 86. 18 Там само. — С. 103. 19 Пастернак Ю. Крізь комин на волю. — Б. м., б. д. — С. 71. 126 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА в’язня М. Климишин у графі «професія» вказав, що він «на волі» був студентом і малярем-штукатуром20. Розрахунок був на те, що маляр-штукатур — це професія, представники якої працюють під дахом, отже, була можливість заощадити сили й не виснажувати‑ ся на роботі у т. зв. «зовнішніх командо». Інколи акт спонтанної допомоги створював можливості для ор‑ ганізованої дії. Під час робіт на каменоломні вже неодноразово зга‑ дуваний Микола Климишин допоміг довезти тачку з подрібненим камінням Данилові Чайковському21. Це зауважив есесівець-конвоїр і зажадав пояснень з приводу такого «порушення порядку». Ви‑ слухавши пояснення Климишина, він зацікавився доброю німець‑ кою вимовою в’язня й почав розпитувати, звідки він і хто. У фіналі розмова затягнулася, й есесівець «на прощання» записав номер Климишина, заявляючи, що його слід перевести на кращу робо‑ ту. Климишин, використовуючи ситуацію, заявив, що ще кілька його друзів мають аналогічні йому знання й уміння22. Наслідком цієї комбінації було те, що Климишин і решта членів ОУН(б), які працюють на каменоломні, справді отримали легшу фізично робо‑ ту23, що дозволило економити сили, отже, довше протриматися. Самоорганізація ув’язнених українців — членів ОУН(б) у сис‑ темному вигляді почалася в серпні 1942 р., коли в Аушвіц із «дру‑ гим транспортом» прибув ряд відомих та впливових членів ОУН(б), серед них Микола Климишин. Улітку 1942 р., після прибуття на‑ ступних груп в’язнів — членів ОУН(б), Микола Климишин був обраний підпільним лідером групи24. Сам Микола Климишин ствер‑ джував у спогадах, що неформальну владу в групі йому делегував Степан Ленкавський, який перебував у важкому стані й вважав, що не переживе ув’язнення25. Якийсь час головував у групі Лев Ребет, але після кількох ситуацій, коли він не зумів запобігти від‑ правці кількох в’язнів-українців на етап, основна група зажадала 20 Климишин М. В поході до волі... — С. 94. 21 Там само. — С. 106. 22 Там само. — С. 107. 23 Там само. — С. 107—108. 24 Коваль О. Спомини мого життя. — Львів, 2016. — С. 101; Марунчак М. На ревірі в Авшвіці й остання вибірка до газу на блоці ч. 19 // У боротьбі за Українську дер- жаву.... — С. 372. 25 Климишин М. В поході до волі... — С. 97. 127 № 21Ісаюк Олеся Організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі… повернення «статус кво»26. Тут слід зазначити, що навряд чи пре‑ тензії у цьому разі були повністю справедливі, оскільки реальний вплив на складання списків для етапу мали тільки ті в’язні, які працювали в реєстраційній службі, т. зв. «Ауфнаменкомандо». Ре‑ бет до них не належав, на відміну від Миколи Климишина, який пропрацював у «Ауфнаменкомандо» довгий час. Перед звільненням з Аушвіца 19 грудня 1944 р. М. Климишин передав керівництво групою Іванові Бойкові27. Перед групою в’язнів-членів ОУН(б) стояло три основні за‑ вдання: забезпечити фізичне виживання якнайбільшої кількості в’язнів з групи, незалежно від займаного посту; налагодження відносин з польською спільнотою в’язнів; інформування зовніш‑ нього світу про своє місцезнаходження та умови перебування. Найважливішим з цих завдань було налагодження стосунків із польськими в’язнями. Враховуючи, що значна частина в’язнів- поляків розглядала українців як ворогів апріорі, а членів ОУН(б), як ворогів, які заслуговують негайної смерті, треба було макси‑ мально швидко знайти спосіб співжиття шляхом перемовин із ав‑ торитетними в середовищі поляків людьми. Тут слід зазначити, що шовіністичні настрої, якщо вірити спогадам, були характерні частіше для тих в’язнів, які до ув’язнення займали невисоке сус‑ пільне становище. З допомогою Богдана Комарницького було нав’язано контакт з групою польських підпільників-в’язнів, відбулися переговори, після чого було укладено свого роду «пакт про ненапад» в умовах спільного ворога, тобто нацистської Німеччини28. Переговірником з української сторони був Микола Климишин. За спогадами само‑ го Климишина, ініціаторами переговорів були ув’язнені польські офіцери, які використали факт того, що «нові» українці практич‑ но не орієнтуються в табірних реаліях, а також не вважали за потрібне підігравати адміністрації. Подібну версію викладає Леонід Мостович29. Фактор домовленості з поляками був важливим у сенсі вза‑ ємодопомоги, оскільки поляки були найвпливовішою національ‑ 26 Климишин М. В поході до волі... — С. 108. 27 Там само. — С. 163. 28 Коваль О. Спомини мого життя... — С. 77. 29 Мостович М. Лініями долі... — С. 123. 128 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА ною групою в Аушвіці. Хоча основним противником українського підпілля в концтаборі Аушвіц була, зрозуміло, нацистська адмі‑ ністрація табору, також слід було рахуватися з переважаючою польською присутністю серед в’язнів, а також із реаліями хро‑ нічного українсько-польського конфлікту. Попри «пакт про нена‑ пад», укладений у серпні 1942 р., Микола Климишин, фактичний керівник групи, розробив план дій на випадок польської атаки у ситуації відступу нацистів і полишення табору напризволяще30. Якщо домовитися з поляками можна було шляхом цілеспря‑ мованих зусиль, то в справі налагодження інформування зо‑ внішнього світу про ситуацію залишалося тільки сподіватися на випадок, оскільки єдиний легальний контакт зі світом — рідкіс‑ ний дозвіл на писання листів — був під контролем адміністрації. У серпні — вересні 1942 р. під час роботи у т. зв. командо «Нойбау» у с. Бабіце неподалік основного табору Аушвіц один з «Бандера- группе» почув, як конвоїр групи розмовляє з перекладачем укра‑ їнською. Зробивши висновок, що обидва співрозмовники — укра‑ їнці, він пішов «ва-банк»: вибравши момент, коли поблизу більше нікого не було, він розповів конвоїрові, що в таборі перебува‑ ють в’язні-українці і їхня доля залежить від можливості передати інформацію про них «на волю». Спочатку вартовий запитав, чи в’язні належать до ОУН(б). Після ствердної відповіді «накинувся Омелян Коваль під час ув’язнення в Аушвіці 30 Кардаш В. Справжній друг і провідник Микола Климишин. // У боротьбі за Українську державу.... — С. 735. 129 № 21Ісаюк Олеся Організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі… на бандерівських провідників, лаючи їх анархістами та закидаючи їм, що вони зробили дурницю, проголошуючи відновлення укра‑ їнської державності...»31. Коли в’язень зауважив, що провідники ОУН(б) також сидять у концтаборах, конвоїр погодився передати записку, де сповіщалося про загибель братів Бандер і загальну ситуацію. Лист було передано, і цей факт відіграв велике значення в подальшій долі «Бандера-группе»: завдяки інформації у ньому українські в’язні були об’єднані в одну групу і їх перестали до‑ давати до т. зв. «зовнішніх команд»32. Згідно зі спогадом Омеляна Коваля, ситуація розвивалася дещо інакше — за його версією, україномовний охоронець, який виявився фольксдойчем із Буко‑ вини, сам нав’язав контакт з в’язнями і якийсь час «підкидав» їм хліб. Але ідилія зламалася, коли охоронець довідався, що в’язні належать до ОУН(б)33 Складно встановити, хто у цьому випадку має рацію, надто, що немає впевненості в тому, що обидва мемуаристи говорять про один і той самий випадок. Петро Мірчук також наводить даль‑ ший розвиток ситуації. Згідно з його версією, після отримання записки членам ОУН(б), які перебували в Кракові, вдалося підку‑ пити одного з працівників гестапо. Один із підкуплених прибув до табору як конвоїр т. зв. «третього транспорту» наприкінці 1942 р. і пред’явив адміністрації табору підроблене розпорядження, згідно з яким усіх ув’язнених у справі «руху Бандери» належало розміс‑ тити окремо, як таких, у чиїй справі ще триває слідство34. Завдяки цьому ув’язнені за належність до ОУН (б) отримали можливість постійно перебувати разом і мешкати в одному блоці, а також отримали право обирати з-поміж себе штубового35. Крім того, усі «бандерівці» були об’єднані в одне командо підмітальників табірних «вулиць», що дало їм можливість завести знайомства в різних частинах табору, а це, у свою чергу, дозволило влаштуватися на значно легшу роботу у т. зв. картоплярню36. 31 Мірчук П. У німецьких млинах смерті… — С. 57. 32 Там само. — С. 57—58. 33 Коваль О. Спомини мого життя... — С. 78—79. 34 Мірчук П. У німецьких млинах смерті… — С. 103. 35 Там само. — C. 103. Аналогічно ситуація з формуванням «українського» блоку у В. Пасічняка. 36 Там само. — С. 104. 130 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА Існує конкурентна версія того, яким чином інформація про «Бандера-группе» проникла в зовнішній світ. За версією Ми‑ коли Климишина, це було на‑ слідком розслідування у справі загибелі братів Бандер. Приво‑ дом до його початку стала за‑ ява дружини Олександра Бан‑ дери — громадянки Італії та родички міністра Чіано з при‑ воду несподіваної смерті її чо‑ ловіка на підставі офіційного повідомлення, яке вона отрима‑ ла. Оскільки справа відразу на‑ брала міжнародного характеру, керівництво табору було зму‑ шене під тиском «згори» розпо‑ чати слідство, у підсумку якого виявилося, що смерть обох братів Бандер була наслідком зумис‑ них дій капо польського походження. З метою перестрахування на майбутнє від подібних скандальних випадків усіх учасників «Бан‑ дера-группе» поселили окремо в 17-му блоці37. Усі також потрапи‑ ли на роботу в одному й тому ж командо з замітання вулиць — у цій деталі сходяться обидва мемуаристи. Михайло Марунчак, на‑ впаки, вважає, що розташування в’язнів з числа «Бандера-груп‑ пе» було наслідком дій Миколи Климишина й відбулося незалежно від результатів розслідування в справі загибелі обох братів Бан‑ дер38. Якщо питання стосунків з польською групою та пошуки способу передачі про себе інформації були проблемами початкового етапу перебування в Аушвіці, то проблема фізичного виживання була постійним головним болем. Провідним організатором взаємоподомо‑ ги серед українців — членів ОУН(б) був Миколи Климишин, який, завдяки «посаді» у реєстраційному бюро мав можливість міняти 37 Климишин М. В поході до волі... — С 112. 38 Там само. — С. 101 Богдан Криницький 131 № 21Ісаюк Олеся Організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі… призначення в команди окремих в’язнів, що й робив у випадку в’язнів-українців39. Зокрема, він організував переведення в голо‑ вний табір Аушвіц тих україн‑ ців, які перебували в Біркенау40. Під час відбору до транспорту‑ вання в інший табір двоє в’язнів- українців, серед них о. Юрій Ко‑ вальський, потрапили в списки тих, хто мав бути відправлений у транспорт. Завдяки зусиллям М. Климишина, який працював у реєстраційній службі Аушві‑ ца, обох, як українців за похо‑ дженням, знято з транспорту в останній момент41. Після т. зв. «відтифознен‑ ня» восени 1943 р. багато хто з в’язнів-українців зумів отримати табірні «посади» штубендінстів. Цінність цього здобутку для колективної системи безпеки була в тому, що штубендінсти — як і інші табірні «достойники» за‑ галом — мали право на добавку їжі й узагалі харчувалися дещо краще, тому з’явився резерв економії харчів, якими можна було підгодувати слабших фізично товаришів42. Для ефективної й постійної роботи системи взаємодопомо‑ ги була життєво необхідна координація. Її взяв на себе Микола Климишин. За даними співв’язня Василя Кардаша, він регуляр‑ но вечорами опитував співв’язнів, особливо звертаючи увагу на тих, що недавно прибули, про їхні потреби, на зразок запасеної порції хліба на завтра або теплого одягу в холодну пору року. Зі‑ бравши таким чином інформацію, він давав свого роду «завдання» 39 Кардаш В. Справжній друг і провідник Микола Климишин... — С. 734. 40 Там само. — С. 732. 41 Ковальський Ю. Із споминів священика-в'язня // У боротьбі за Українську держа- ву.... — С. 599. 42 Мірчук П. У німецьких млинах смерті… — С. 81. Петро Болехівський 132 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА тим в’язням, які працювали в складах чи на кухнях і мали можли‑ вість «організації», а, кажучи просто, крадіжки потрібного43. Траплялися, хоч і поодинокі, випадки, коли в’язень відмов‑ лявся від допомоги, попри критичність ситуації. Наприклад, після того, як у о. Юрія Ковальського хтось вкрав взуття, українці- співв’язні роздобули йому іншу пару. В Аушвіці існував тільки один метод «організації» — крадіжка. Отець Юрій, знаючи про це, наказав співв’язням повернути взуття назад і продовжував ходити босоніж, попри ризик обмороження44. У жовтні 1943 р. присутність трьох українців — серед них і Миколи Климишина — у реєстраційній службі табору дала мож‑ Перекличка шостого блоку. Зліва: Б. Рибачук, М. Мостович, невідомий, Я. Рак, М. Климишин, М. Кравців, Л. Ребет, С. Ленкавський, П. Поліщук, Д. Чайковський, невідомий, Б. Лівак («Гуцько»), Пилипонько?..., В. Пасічняк, Л. Мостович. З «Альбому політв’язня» П. Балея 43 Кардаш В. Справжній друг і провідник Микола Климишин... — С. 734. 44 Криницький Б. У вирі боротьби за Українську державу // У боротьбі за Українську державу.... — С. 642. 133 № 21Ісаюк Олеся Організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі… ливість вчасно довідатися про присутність серед привезених зі Львова в’язнів українців, у тому числі членів ОУН(б)45. Оскіль‑ ки транспорт мав рухатися далі, а для виживання в концтабо‑ рі критично необхідна була підтримка групи за національним чи політичним принципом, учасники «Бандера-группе» використали всі свої зв’язки в Аушвіці, щоб залишити товаришів у головному таборі Аушвіца46. За спогадами Миколи Климишина, ситуація ви‑ глядала наступним чином. Микола Климишин, користуючись ще довоєнним знайомством, попросив про сприяння в переведенні до головного табору свіжоприбулої групи керівника реєстраційної служби Аушвіца Клауса Дилевського47. Останній був шокований розміром групи, про яку його просили, але все ж влаштував пере‑ ведення усієї групи48. Аналогічний метод М. Климишин застосував ще в кількох випадках транспорту49.. Спроби порятунку співв’язнів не завжди, проте, закінчували‑ ся успіхом. В’язень з «Бандера-группе» Андрій Пасічник, хворий на туберкульоз, звернувся до Миколи Климишина, неофіційного старшини групи, врятувати його брата, який уже в результаті «селекції» в табірній лікарні був призначений на відправку в газову камеру. Для порятунку Андрія Пасічника залишалося кілька го‑ дин, і на будь-які традиційні у такому випадку комбінації не було часу. Тоді Климишин ризикнув піти переговорити в цій справі з Палічем. Під час пояснень Климишина про ситуацію під’їхав Ауф‑ мейєр, який наказав повернути Пасічника назад до шпиталю50. Втім, сміливість Климишина не врятувала життя Пасічникові, оскільки через кілька днів усім хворим-туберкульозникам вкололи фенол51. Особливо важливою організована взаємодопомога була під час так званого «маршу смерті», як назвали в’язні перший етап евакуації Аушвіца в Маутхаузен, який відбувався у вигляді пішо‑ го походу. Група членів ОУН заздалегідь розподілилася на групи чисельністю по п’ять осіб таким чином, що слабші фізично опи‑ 45 Мірчук П. У німецьких млинах смерті… — С. 117. 46 Там само. — С. 117. 47 Климишин М. В поході до волі... — С. 122. 48 Там само. — С. 122. 49 Кардаш В. Справжній друг і провідник Микола Климишин... — С. 736—737. 50 Климишин М. В поході до волі... — С. 118—119. 51 Там само. — С. 119. 134 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА нилися під опікою сильніших52. Зовсім хворих несли на руках. Ана‑ логічно потурбувалися про теплий одяг53. У результаті всі з членів групи дійшли на місце живими. Під час маршу члени групи одно‑ стайно відмовилися виконувати наказ лагерельтестера54 підтабору Біркенау тягнути візок із його майном. Хоча останній викликав конвоїра під приводом бунту, конвоїр взяв сторону в’язнів55. При‑ чина була проста — українську групу підтримали інші в’язні, і в разі розстрілу протестувальників був ризик справжнього відкри‑ того бунту, який у ситуації швидкого наступу радянських військ міг стати останнім для конвою56. Крім очевидних зусиль із організації засобів для фізичного ви‑ живання, взаємодопомога у випадку «Бандера-группе» включала й психологічно-моральний аспект. З урахуванням того, що одною з цілей, яку переслідували організатори системи концтаборів у на‑ цистській Німеччині, було «перевиховання» людини, що на прак‑ тиці означало практично повне позбавлення її власної системи поглядів, самостійного критичного мислення та, зрештою, індиві‑ дуальності, то спроби організації культурного життя теж можна розглядати, як форму спротиву, особливо, зваживши на факт, що такі спроби мали місце в умовах постійної загрози фізичному існуванню. До цієї групи форм спротиву належить святкування Різдва 1943 р., яке організували українські в’язні. Святкова вечеря зве‑ лася до шматків хліба, залитого штучним медом та попередньо «зорганізованого» хліба з ковбасою57. Усі, хто був присутній на імп‑ ровізованій вечері, взаємно привітали себе зі святом, а також по‑ співали колядки. Аналогічне святкування повторили у 1944 р., з тією різницею, що з «зорганізованих» продуктів вдалося зварити щось подібне до борщу58. В обох святкуваннях брали участь також в’язні родом із Центральної та Східної України — колишні солда‑ 52 Мірчук П. У німецьких млинах смерті… — С. 157. 53 Там само 54 Посадова особа, яка відповідала за розподіл адміністративних посад між в'язнями в таборі. 55 Там само. — С. 158. 56 Коваль О. Спомини мого життя... — С. 108. 57 Чайковський Д. Хочу жити!.. — Львів, 2009. — С. 114. 58 Петелицький С. До Освенціму за Україну. — Львів, 2000 — С. 47. 135 № 21Ісаюк Олеся Організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі… ти та офіцери Червоної армії та ув’язнені за втечу з примусових робіт у Німеччині. Також ув’язнені члени ОУН(б) спробували видавати підпіль‑ ний журнал. Подібна спроба стала можливою наприкінці 1943 р., тобто у період загальної лібералізації умов життя в Аушвіці та після того, як основна маса учасників «Бандера-группе» були за‑ безпечені роботою, яка безпосередньо не загрожувала здоров’ю чи життю. До «асортименту», за іронічним висловом Омеляна Ко‑ валя, «редакційної колегії видавництва Аушвіц»59, входив гумо‑ ристичний альманах на 1944 р. та два номери журналу «Жіноча недоля», який призначався для ув’язнених українок на жіночій частині табору60. Редакційна колегія складалася з п’яти осіб: Петра Мірчука, Омеляна Коваля, Петра Балея, Данила Чайковського та Бориса Вітошинського61. Альманах з’явився переважно завдяки зусиллям О. Коваля, який, будучи працівником т. зв. «еффектен‑ камери», де перебирали речі, конфісковані в привезених до табо‑ ру в’язнів (отже, інтенсивність роботи працівників залежала від кількості новоприбулих в’язнів), мав можливість у вільну хвилину переписувати начисто тексти авторів альманаху62. Система взаємодопомоги в усіх її проявах була одною з най‑ ефективніших стратегій групового виживання. У випадку групи ув’язнених членів ОУН(б) вона була надзвичайно ефективною — переважна більшість групи пережила Аушвіц, основна маса за‑ гиблих померли або на самому початку перебування в таборі, або вже після евакуації до Маутхаузена та Ебензее. На першому етапі перебування в таборі взаємодопомога була спонтанним проявом солідарності на підставі ще довоєнного до‑ свіду. Поступово, паралельно з поглибленням знань про умови проживання в Аушвіці та зав’язування контактів поза рамками групи, взаємодопомога перетворювалася на системну, цілеспря‑ мовану діяльність. Одночасно члени ОУН, ув’язнені в Аушвіці, свідомо поширили діяльність своєї мережі на українців з-поза своєї групи, що в цілому нехарактерно для Аушвіца, де серед 59 Коваль О. Спомини мого життя... — С. 104. 60 Мірчук П. У німецьких млинах смерті… — С. 119. 61 Там само. — С. 119. 62 Коваль О. Спомини мого життя... — С. 104. 136 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА груп взаємодопомоги переважно практикувався доволі жорсткий поділ на «своїх» та «чужих». Ядром групи і головними організаторами, а надалі рухомою силою дій взаємодопомоги була перша група членів ОУН(б), яка прибула в концтабір у липні 1942 р. Судячи зі спогадів тих, хто вижив в Аушвіці, центральною постаттю взаємної допомоги укра‑ їнських в’язнів був Микола Климишин. Не останню роль у цьому зіграло те, що завдяки доброму знанню німецької мови він зумів потрапити на роботу в реєстраційну службу Аушвіца й, таким чином, отримати можливість постійної комунікації з представни‑ ками табірної адміністрації, а також застосування такого способу уникнення вивезення в інші концтабори своїх товаришів, як під‑ міна номерів у списку. Методи взаємодопомоги були різноманітні. До найпопулярні‑ ших належали допомога під час робіт, ділення їжею чи одягом, викрадення зі складів — на табірному жаргоні «організація» — до‑ даткової їжі чи теплого одягу. Після того, як деякі з учасників групи стали членами табірного «самоуправління» в’язнів, список методів розширився — до нього ввійшла підміна імен у списках тих, яких готували на «транспорт» або призначених на вбивство в газовій камері, що дозволяло рятувати товаришів від смерті в прямому значенні слова. Також — за сприятливих обставин — можна було передавати «на волю» інформацію про себе та ситуа‑ цію в таборі.

Організація взаємної допомоги українських політичних в’язнів у концтаборі Аушвіц як продовження протинацистського спротиву (1942—1944 рр.)

Репозитарії

Схожі ресурси