Молодіжний осередок ОУН у селі Кінашівка Борзнянського району Чернігівської області

Матеріал присвячено вивченню історії молодіжного осередку Організації українських націоналістів у с. Кінашівка Борзнянського району Чернігівської області. Вказано на причини, які привели до появи нетипової для регіону форми соціального протесту селянства. Наголошено, що спротив владі в повоєнному се...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2016
Автор:	Радченко, І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2016
Назва видання:	Український визвольний рух
Теми:	Період збройної боротьби ОУН та УПА
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181815
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Молодіжний осередок ОУН у селі Кінашівка Борзнянського району Чернігівської області / І. Радченко // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2016. — Збірник 21. — С. 248-267. — Бібліогр.: 33 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-181815
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1818152021-12-02T01:27:19Z Молодіжний осередок ОУН у селі Кінашівка Борзнянського району Чернігівської області Радченко, І. Період збройної боротьби ОУН та УПА Матеріал присвячено вивченню історії молодіжного осередку Організації українських націоналістів у с. Кінашівка Борзнянського району Чернігівської області. Вказано на причини, які привели до появи нетипової для регіону форми соціального протесту селянства. Наголошено, що спротив владі в повоєнному селі був закономірним явищем і наслідком жорстокого пресингу на колгоспників. The material is devoted to researching the history of the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN) youth cell in the village Kinashivka of Borzna district in Chernigiv Oblast. The reasons which led to organizing of the atypical for this region form of peasantry social protest are pointed on. It is emphasized that the resistance to the authorities in postwar village was a natural phenomenon and the result of brutal pressure on the collective farmers. 2016 Article Молодіжний осередок ОУН у селі Кінашівка Борзнянського району Чернігівської області / І. Радченко // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2016. — Збірник 21. — С. 248-267. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181815 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Період збройної боротьби ОУН та УПА Період збройної боротьби ОУН та УПА
spellingShingle	Період збройної боротьби ОУН та УПА Період збройної боротьби ОУН та УПА Радченко, І. Молодіжний осередок ОУН у селі Кінашівка Борзнянського району Чернігівської області Український визвольний рух
description	Матеріал присвячено вивченню історії молодіжного осередку Організації українських націоналістів у с. Кінашівка Борзнянського району Чернігівської області. Вказано на причини, які привели до появи нетипової для регіону форми соціального протесту селянства. Наголошено, що спротив владі в повоєнному селі був закономірним явищем і наслідком жорстокого пресингу на колгоспників.
format	Article
author	Радченко, І.
author_facet	Радченко, І.
author_sort	Радченко, І.
title	Молодіжний осередок ОУН у селі Кінашівка Борзнянського району Чернігівської області
title_short	Молодіжний осередок ОУН у селі Кінашівка Борзнянського району Чернігівської області
title_full	Молодіжний осередок ОУН у селі Кінашівка Борзнянського району Чернігівської області
title_fullStr	Молодіжний осередок ОУН у селі Кінашівка Борзнянського району Чернігівської області
title_full_unstemmed	Молодіжний осередок ОУН у селі Кінашівка Борзнянського району Чернігівської області
title_sort	молодіжний осередок оун у селі кінашівка борзнянського району чернігівської області
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Період збройної боротьби ОУН та УПА
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181815
citation_txt	Молодіжний осередок ОУН у селі Кінашівка Борзнянського району Чернігівської області / І. Радченко // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2016. — Збірник 21. — С. 248-267. — Бібліогр.: 33 назв. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT radčenkoí molodížnijoseredokounuselíkínašívkaborznânsʹkogorajonučernígívsʹkoíoblastí
first_indexed	2025-07-15T23:24:38Z
last_indexed	2025-07-15T23:24:38Z
_version_	1837757241509281792
fulltext	248 Ірина Радченко Студентка 4-го курсу Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка, Інституту історії, етнології та правознавства ім. О. М. Лазаревського Матеріал присвячено вивченню історії молодіжного осередку Організації українських націоналістів у с. Кінашівка Борзнянського району Чернігівської області. Вказано на причини, які привели до по- яви нетипової для регіону форми соціального протесту селянства. Наголошено, що спротив владі в повоєнному селі був закономірним явищем і наслідком жорстокого пресингу на колгоспників. Ключові слова: ОУН, УПА, листівки, агітація, колгоспи, протест. Iryna Radchenko OUN Youth Сell in Kinashivtsi Village of Borzna District, Chernigiv Oblast The material is devoted to researching the history of the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN) youth cell in the village Kinashivka of Borzna district in Chernigiv Oblast. The reasons which led to organizing of the atypical for this region form of peasantry social protest are pointed on. It is emphasized that the resistance to the authorities in postwar village was a natural phenomenon and the result of brutal pressure on the collective farmers. Keywords: OUN, UPA (Ukrainian Insurgent Army), leaflets, agitation, collective farms (kolkhozes), protest. 249 № 21 МОЛОДІЖНИЙ ОСЕРЕДОК ОУН У СЕЛІ КІНАШІВКА БОРЗНЯНСЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Численні факти засвідчують, що українське село в цілому, і чернігівське зокрема, у 40-х рр. ХХ ст. впритул підійшло до тієї небезпечної для влади межі, коли частина найбільш волелюбного населення не витримує систематичних знущань, здирства, матері‑ альних нестатків, важкої праці, яка не давала ніякого заробітку, і цілком здатна на будь-який опір, аж до збройної боротьби. Часто опір системі носив не зовсім привабливий характер — набував кримінальних рис. Не випадково історики писали: «Це нагадувало війну за шматок хліба. Голодні забирали у голодних»1. Тому мета даної наукової розвідки полягає в аналізі причин виникнення опозиційних настроїв у середовищі сільського насе‑ лення та появи нетипових організаційних форм опору, визначенні факторів, які криміналізували соціальний, по суті, протест на прикладі молодіжного осередку Організації українських націона‑ лістів (ОУН) на Чернігівщині. Доповідні записки силових структур того часу переповне‑ ні вказівками на різке зростання «бандитизму» в області. До цьо‑ го терміну, запозиченого зі слідчих протоколів, треба ставитись вкрай обережно, оскільки система до бандитизму зараховувала будь-який вияв активного спротиву. На нашу думку, не слід забу‑ вати й про те, що, подаючи подібну інформацію, самі каральні ор‑ гани підтверджували необхідність існування неймовірно роздутих власних штатів. Навіть наявність в офіційній термінології такого терміну як «бандодиночка» свідчить про катастрофічне становище в українському селі, бо людина змушена була для власного ви‑ живання йти на крадіжки навіть під страхом жорстоких покарань. Як видно з інформації «Про результати проведення роботи по боротьбі з бандитизмом на території Чернігівської області», за час з 1 жовтня 1948 р. по 1 жовтня 1949 р. на території області діяли 22 формування й 10 одиночок. Крім того, за підозрою в участі у формуваннях було арештовано 112 осіб та 56 осіб за перехову‑ вання та допомогу «банделементам». За вказаний період було за‑ 1 Зима В. Послевоенное общество: голод и преступность 1946—1947 г. // Отечественная история. — 1995. — №5. — С. 51. 250 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА реєстровано 384 прояви наскоків, пограбувань, підпалів2. Вказані акції стосувались, переважно, магазинів, сільських споживчих товариств, колгоспних комор та тваринницьких ферм. Але части‑ ми були напади й на сільради, як конкретні уособлення державної влади. Розпочинаючи висвітлення історії утворення та діяльності мо‑ лодіжного осередку ОУН у с. Кінашівка, наголосимо на тому, що цей феномен був спричинений, у першу чергу, реаліями повсяк‑ денного колгоспного життя. Але, з іншого боку, було б хибно залишати поза увагою вплив національно-визвольної боротьби на Заході України на прояви опору в Наддніпрянщині. Хоча офіційна пропаганда всіляко фаль‑ сифікувала та спотворювала події, які відбувались у західних об‑ ластях, та правдива інформація все ж надходила до найвіддалені‑ ших куточків України. Один із дослідників репресивно-каральної системи в Украї‑ ні І. Білас твердить, що події в Західній Україні мали суттєвий вплив на розгортання антиколгоспного руху й на Сході3. Також маємо відзначити, що в роки німецької окупації члени похідних груп ОУН зуміли заявити про цілі свого руху на Чер‑ нігівщині. Попри всю суперечливість теми, з’явилися публікації, автори яких, спираючись на документи, твердять, що в області й у період окупації, і після звільнення були вияви антирадянського, українського в своїй основі руху4. Не зайвим буде нагадати, що багато вихідців із Чернігів‑ ської області воювали в підрозділах Української повстанської ар‑ мії (УПА). Опублікований В. Сергійчуком перелік імен повстанців складає 99 осіб5. Але, звичайно, цей перелік далеко не повний. Загальновідомо, що найбільш нетерпима до утисків молодь. Представники молодого покоління так пишуть про ставлення до свободи сучасної молоді: «...ми опинилися на березі незвичайного 2 Державний архів Чернігівської області. — Ф.Р. 470. — Оп. 11. — Спр. 4/1. — Арк. 218. 3 Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917—1953. — К., 1990. — Т.1. — С. 276. 4 Бутко С. Національно-визвольна боротьба на Чернігівщині у 1941—1945 рр. // Сіверянський літопис. — 1995. — N5. — С. 9—10. 5 Сергійчук В. В УПА вся Україна // Молодь України. — 1993. — 20 квітня. 251 № 21Ірина Радченко Молодіжний осередок ОУН у селі Кінашівка Борзнянського району… океану Свободи. Не дивно, що реакцією на “піонер-табірне” вихо‑ вання було бажання з головою пірнути в той океан і не виринати, довго потому віншувати Свободу й іноді схиляти перед нею голо‑ ву»6. Можна припустити, що і юнаки та дівчата 40-х рр. теж праг‑ нули до свободи, хотіли відстояти свою особистість перед лицем жорстокої системи. Дану розвідку створено на матеріалах справ припиненого фон‑ ду архіву Управління Служби безпеки України в Чернігівській об‑ ласті. Звинувачення стосовно членів осередку побудоване на основі зібраних слідством документів про контакти із структурами ОУН у Західній Україні, отримання націоналістичної літератури, ді‑ яльність по її поширенню. Аналіз судово-слідчих матеріалів того часу дає можливість глибше проникнути в суть самої системи, зрозуміти передумови й причини виникнення опозиційних настро‑ їв у сільського населення, простежити їхні конкретні дії, проана‑ лізувати рефлексію влади. Подібні джерела є глибоким дзеркалом суспільних відносин. Для повноти розкриття теми серед джерел залучено норми чинного на той час Кримінального кодексу. Крім того, поєднання опублікованих статистичних та біографічних ма‑ теріалів, які не пов’язані між собою, та матеріалів архівних справ дозволило з певністю встановити, що організація, її учасники та їхні дії не були вигадані в надрах каральної системи. Використані джерела доповнюють результати сучасного інтерв’ювання жите‑ лів Кінашівки про життєві долі учасників організації. Поява в с. Кінашівка Борзнянського району Чернігівської об‑ ласті молодіжної організації ОУН була не випадковою. Чутки про збройну боротьбу повстанців доповнювалися свідченнями оче‑ видців, до того ж односельців. Так, житель с. Кінашівка Петро Горбащенко після відвідин доньки, яка навчалась у м. Чернівці, розповідав, що бандерівці своїми діями не дають організувати колгоспи, вночі розводять худобу дійсним господарям, вчиняють замахи на представників партійного та радянського активу. Стихійним виявом протесту в селі можна вважати заяву при‑ зовника Михайла Троценка в клубі перед відправкою до армії: «Досить того, що радянську владу захищали наші батьки», і крім 6 Куценко О. Особистість і нація (актуальність проблеми за поглядами українських націоналістів) // Молода нація: Альманах. — 1996. — N 3. — C. 100. 252 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА того, додав, що служити в армії не має наміру, а піде до УПА7. Він і справді втік із потяга на станції Макошино й повернувся до Кінашівки, але невдовзі його заарештували й засудили. Немає нічого дивного в тому, що його думки поділяли й Ва‑ силь Теребун та Григорій Прядка. Вони товаришували ще з дитин‑ ства. Під час німецької окупації їхні батьки служили в поліції, що значною мірою позначилось на долі юнаків і сприяло їх згуртуван‑ ню, оскільки необхідно було протистояти поглядам на них, як на «дітей зрадників». Батько Василя працював спочатку в Кінашівці, а потім у Оле‑ нівці Борзнянського району, але восени 1942 р. пішов з поліції і жив з родиною в с. Кінашівка. З приходом радянської влади він був заарештований8. Батько Григорія — Іван Петрович Прядка покинув Кінашівку до приходу радянських військ і подався до Західної України, а там вступив до УПА. Всі вважали, що він десь загинув, але на‑ весні 1946 р., перед Великоднем, його кум Тимофій Койда отри‑ мав з м. Верхня Березина лист без підпису та за початковими літерами імен тих, кому автор передавав привіт, встановив, що лист написаний І. Прядкою. Приблизно у цей же час чоловік рідної сестри І. Прядки Анато‑ лій Скляр отримав листа й посилку з одягом. У листі містилось та‑ кож прохання передати посилку сім’ї І. Прядки. Така обережність на той час була виправданою, оскільки прямий контакт із сім’єю демаскував би самого автора й поставив під удар каральних ор‑ ганів його родину9. Через деякий час на адресу Т. Койди надходить новий лист, але вже з Нижньої Березини. Автор листа повідомляв, що працює механіком, живе непогано й має багато друзів. Наприкінці 1946 р. від І. Прядки надходить ще один лист, у якому він запрошував свого сина Григорія приїхати до нього в гості. Зворотна адреса була цілком легальною — Станіславська область, с. Космач. Щоб вийти на зв’язок з батьком, Григорій мав звернутися до жителя 7 Архів Управління Служби безпеки України у Чернігівській області (далі Архів УСБУ в Чернігівській області). — Спр. 14611. — Арк. 54. 8 Архів УСБУ в Чернігівській області. — ПФ. — Спр. 14611. — Арк. 8. 9 Там само. — Арк. 50. 253 № 21Ірина Радченко Молодіжний осередок ОУН у селі Кінашівка Борзнянського району… цього села Василя Левицького, від імені якого й був написаний лист. Григорій відразу розповів про запрошення батька Василеві, якому й запропонував спільну поїздку. Задля впевненості, що в Космачі їх зустрінуть, хлопці в січні 1947 р. сфотографувалися й одну картку вислали на адресу Василя Левицького. Мати Григорія знала про справжню мету подорожі й приготу‑ вала на дорогу харчі. Тим же, хто цікавився в селі, відповідали, що їдуть до західних областей по хліб. Таке пояснення під час голодної зими 1947 р. було цілком природним. 28 лютого 1947 р. вони прибули до Космача й зупинились у В. Левицького. Його дружина за світлиною впізнала хлопців і радо їх прийняла. Першим «бандерівцем», з яким зустрілись хлопці, був повстанець на псевдо ‘Бочка’, який розповів, що про їхній приїзд уже відомо і тому нехай скоро чекають на гостей. Через деякий час до Левицького завітали й інші повстанці, а серед них батько Григорія — Іван. Як і кожен повстанець, він мав псевдо — ‘Папаша’. Інколи його ще звали ‘Байда’. Іван Петрович цікавив‑ ся станом справ у рідному селі, життям родини, становищем у колгоспах. Окрім всього, І. Прядка повідомив, що в складі сотні є земляки — Шкаруба з Борзни й Мартиненко з Оленівки. По‑ тім він попрохав Григорія знайти метричну виписку чи паспорт, який би за віком йому підходив. Затим хлопцям повідомили, що з ними хоче зустрітись провідник ОУН на Станіславщині — ‘Сергій’. Василь та Григорій погодились і наступного вечора в супроводі по‑ встанців Танасія Проданюка-‘Солідного’, Івана Прядки-‘Папаші’ та Мохначука-‘Прудкого’ вирушили в дорогу. Того ж вечора вони були відрекомендовані людині близько 25 років, котрого всі на‑ зивали ‘Сергієм’. Серед керівництва воюючої України, про яке зібрано інфор‑ мацію в довіднику П. Содоля, є стислі дані про одного ‘Сергія’, але його не можна ототожнити з тим, який зустрічався з юнаками, через відмінність дати смерті10. ‘Сергій’ у розмові торкнувся колгоспної теми. Очевидно, не випадково колгоспне життя постійно поставало в спілкуванні з жителями Прикарпаття та вояками УПА. Вона була досить акту‑ 10 Содоль П. Українська Повстанча Армія 1943–1949. Довідник. — Нью-Йорк, 1994. — С. 119. 254 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА альною. У цей період радянська влада рішуче взялися за колекти‑ візацію терену. Проте в січні 1947 р. тут існувало 507 колективних господарств, що об`єднували лише 2,2% усіх селянських дворів»11. Селянство чинило впертий опір намаганням «ощасливити» їх у такий спосіб, а почуте від молодих чернігівців лише зміцнювало їхні переконання. ‘Сергій’ розповів гостям про завдання, які ставить перед со‑ бою ОУН, а наприкінці розмови запропонував їм активно допо‑ магати українським націоналістам. Хлопці пообіцяли надавати посильну допомогу. Після цього ‘Сергій’ поставив перед ними конкретні завдання — агітувати молодь проти всіх заходів радян‑ ської влади; вивчати і поширювати націоналістичну літературу; у випадку призову до лав Радянської армії вести агітацію серед військовослужбовців; із молоді села створити підпільну організа‑ цію й через її членів у подальшому проводити агітацію проти ра‑ дянської влади, колективно вивчати націоналістичну літературу12. Коли організація буде створена, ‘Сергій’ зобов’язався надіслати для неї зброю, а навесні 1948 р. направити свого представника для детального інструктажу. На зворотну дорогу Григорію та Василю видали гроші — по 260 крб, та продукти харчування, які їм виділив завгосп ‘Жуль‑ бер’. Усього в Космачі вони перебували впродовж 4 днів, а на всю дорогу туди й назад пішло два тижні. Повернення до Кінашівки ні в кого в селі не викликало підозри, оскільки юнаки прибули з багатими припасами — по три пуди ячменю та по пуду гороху. Їхнє прибуття до рідного села збіглося з черговим набором до шкіл фабрично-заводського навчання (ФЗН), і їх зарахували до школи ім. Маркса Ворошиловградської області. Пробувши там пів‑ тори дні, обидва втікають і повертаються до Кінашівки та беруть‑ ся за виконання вказівок ‘Сергія’. Враховуючи його рекомендації відразу не створювати організацію, вони попередньо зайнялись вивченням окремих осіб. Так, В. Теребун відібрав жителів с. Кіна‑ шівка Івана Веремієнка, Григорія Мендюха, Миколу Сапона, Ва‑ силя Хоменка, Степана Троценка, Миколу Горбащенка, Олексія 11 Рубльов О.С., Черченко Ю.А. Згадка на сумні роковини. — К.,1990. — (препринт N10). — С. 8. 12 Архів УСБУ в Чернігівській області. — ПФ. — Спр. 14611. — Арк. 22. 255 № 21Ірина Радченко Молодіжний осередок ОУН у селі Кінашівка Борзнянського району… Чубаря. Перевіркою Володимира Стороженка, Олександра Зуя, Івана Сірого займався Г. Прядка. Це, зазвичай, були однолітки та друзі Василя та Григорія. Галичани не забули про свою обіцянку допомогти борзнянцям у налагодженні підпільної роботи, і вже у квітні 1947 р. на адресу А. Скляра надходить посилка від Дмитра Поланюка. Очевидно, це була підставна особа, щоб замаскувати дійсного адресата. Григо‑ рій повідомив про це А. Скляра заздалегідь, але він, побоюючись відповідальності у випадку викриття, не пішов отримувати посил‑ ку до Борзни. Це зробив М. Горбащенко, з яким А. Скляр поділив‑ ся своїми переживаннями. Він же, в розмовах з В. Теребуном та Г. Прядкою, відмовляв їх виконувати завдання ‘Сергія’, доводячи, що в тодішніх умовах робота проти радянської влади реальних змін не принесе. Така позиція, сповнена сумнівів, вагань, страху, зрештою була характерна для багатьох учасників цього виступу. Але посилку врешті отримали й відкрили. У ній, окрім харчів, між подвійними стінками було біля двох сотень листівок, які М. Гор‑ бащенко забрав із собою. Про них він розповів своєму товаришу, якого знав ще зі школи — Василю Хоменку, жителю хутора Жда‑ нов Кінашівської сільради. Той зацікавився ними й попросив дати їх почитати. Горбащенко погодився, одночасно повідомивши, що дістав ці листівки в Борзні. Він був певний, що Василю можна довіритись, вважав його досить підготовленим до читання анти‑ радянських прокламацій, бо той сам говорив, що «працювати в колгоспі не бажає, і що сучасні умови життя його зовсім не вла‑ штовують»13. Тим часом, А. Скляр повідомив Г. Прядку, що посилка дійсно надійшла і що листівки з неї забрав Михайло Горбащенко. Гри‑ горій зустрівся з братом (Михайло був його двоюрідним братом) і зажадав повернення листівок. Коли ж дізнався, що частина з них знищена, а іншої частини теж немає в селі — відверто виявив своє невдоволення діями брата, і вони мало не посварилися. Отож, Василю та Григорію довелося чекати чергової посилки зі Станіславщини, жалкуючи, що не взяли достатньо літератури при відвіданні Космача, але ‘Сергій’ суворо заборонив їм це роби‑ ти, посилаючись на небезпеку такого транспортування. 13 Архів УСБУ в Чернігівській області. — ПФ. — Спр. 14611. — Арк. 786. 256 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА Друга посилка з літературою надійшла влітку 1948 р. на адресу Т. Койди. Щоправда, сам Тимофій заперечував наявність у посилці з борошном листівок. Можна припустити, що оскільки цю посилку відкривав Г. Прядка, а на час арешту членів організації його в селі не було, то прямого підтвердження ніхто дати не міг, тому Койда й заперечував свою причетність до отримання націоналістичних прокламацій. Ще одним доказом факту прибуття листівок в черв‑ ні — липні 1948 р. є те, що саме в цей час відбувається активне залучення молоді до лав організації. Проводячи агітацію, Василь та Григорій посилалися на досвід бандерівців, зазначаючи, що їхня головна мета полягає у «ви‑ лученні України зі складу Радянського Союзу й створенні на її території «Самостійної України», в якій би не було колгоспів»14. Антиколгоспниий характер діяльності УПА та ОУН найбільше привертав увагу колгоспної молоді зі східних областей і служив найпереконливішим аргументом у ході агітації. Наприкінці липня 1948 р. організація нараховувала 8 осіб. Роз‑ повідаючи про організацію Олександру Зую, Григорій назвав та‑ кож її членів: Василь Теребун, Іван Григорович, Петро Югиль, Василь Литовчук, Іван Сірий, Володимир Стороженко15. Щоб не викликати підозри, збори для всіх членів організації не влаштовувались. Роботу проводили у формі індивідуальних зу‑ стрічей. Спочатку вони відбувалися в клубі або на вулиці, а згодом по домівках. Так, у подальшому відбулися читання листівок на квартирі в О. Зуя, де В. Теребун тричі зустрічався з В. Сторо‑ женком. Від О. Зуя зміст листівок став відомий І. Сірому, а від нього — іншим членам організації. Безпосередній зв’язок члени організації тримали лише з тим, хто їх залучив, і не знали про інших. Тобто юнаки досить швидко освоїли ази конспірації, отри‑ мавши перші уроки від ‘Сергія’ в Космачі. Своєрідний ланцюжок у передачі інформації давав можливість уникнути швидкого ви‑ криття організації при провалі окремих її учасників. На відміну від організованого підпілля західних областей, учасники молодіжного осередку в Кінашівці псевдонімів не мали. 14 Архів УСБУ в Чернігівській області. — ПФ. — Спр. 14611. — Арк. 107. 15 Там само. — Арк. 113. 257 № 21Ірина Радченко Молодіжний осередок ОУН у селі Кінашівка Борзнянського району… У серпні 1948 р. В. Теребун через Т. Койду отримав від ‘Сергія’ листа, в якому останній запитував, скільки Василь має друзів, і що було зроблено відповідно до його вказівок. На цей лист Ва‑ силь не відповів, бо хоч і мав «друзів», але конкретними резуль‑ татами поки що похвалитися не міг. У цей же час знайомий В. Теребуна Василь Григорович по‑ відомив, що в с. Ядути Борзнянського району є націоналістична організація, яка нараховує в своєму складі 30 осіб. Ця організація свою націоналістичну діяльність маскує дрібними побутовими зло‑ чинами, щоб у разі викриття мати можливість ввести в оману слідчих. В умовах радянського села такий симбіоз, в принципі, міг мати місце. Подальші пошуки в архівах приведуть до з’ясування й цього явища. Можливо, саме ця інформація наштовхнула й деяких членів Кінашівської організації на здійснення подібної діяльності. У серпні 1948 р., прагнучи більш активно протидіяти радян‑ ській владі та зважаючи на неодноразові запрошення в листах знову відвідати Космач, Григорій Прядка вирішує виїхати на Станіславщину й вступити там до УПА. Перед від’їздом він про‑ водить детальний інструктаж тих, хто був безпосередньо з ним зв’язаний, і попереджає, щоб подальший зв’язок тримали з Васи‑ лем Теребуном. Своїми намірами про від’їзд він поділився з бра‑ том М. Горбащенком, який в той час навчався в Ніжині на курсах бухгалтерів. На початку вересня Г. Прядка передав В. Теребуну листівки та літературу, яка була в нього, а сам зайнявся пошуком документів для батька, про які той просив його ще під час «гостювання» в Космачі, та для себе, щоб забезпечити безперешкодний переїзд. Зрештою сам він поїхав за документами І. Сірого і повіз метричну виписку батьку, яку взяв у Миколи Горбащенка, батько якого помер у травні 1948 р. і був приблизно одного віку з І. Прядкою. Для виправдання мети подорожі у випадку затримання Гри‑ горій взяв у О. Зуя адресу його брата Івана, який після демобі‑ лізації з армії у 1946 р. виїхав до Західної України й працював там у м. Коломиї Станіславської області машиністом. Зацікавленим односельцям Г. Прядка відповідав, що їде на Донбас. Справжній напрямок знали лише його рідні та деякі члени організації. Доцільно припустити, що окрім прагнення більш ефективно протидіяти владі, метою поїздки було бажання встановити тісний 258 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА контакт і зв’язок з націоналістичним підпіллям. До того ж, необ‑ хідно було пройти відповідну підготовку з керування та організа‑ ції діяльності новоствореної групи. Деякі інструкції надходили від ‘Сергія’ в листах на адресу жителів с. Кінашівка. Але наприкінці серпня 1948 р. з Космача надійшов лист, у якому повідомлялося, що недавно було «велике весілля» і багато знайомих Григорія та Василя одружилися, а серед них і ‘Сергій’. Це був умовний сигнал, яким повідомлялось про важкі бої та загибель товаришів. Григорій все ж виїхав до Космача наприкінці вересня 1948 р. Через два тижні від нього надійшов до Кінашівки лист на адресу А. Скляра, в якому він повідомляв, що доїхав вдало й живе з батьком. Як і кожен повстанець, він отримав своє псевдо — ‘Ігор’ (інколи ‘Роберт’) і був навіть особистим охоронцем заступника ке‑ рівника Коломийського районного проводу ОУН. За численними турботами ‘Ігор/Роберт’ не забував про рідне село й про гру‑ пу товаришів у ньому. Наприкінці жовтня 1948 р. від нього на‑ дійшла посилка Т. Койді для передачі рідним. Про неї дізнався В. Теребун, який прийшов до Койдів на молодіжну вечірку. Він сам відкрив посилку, сказавши, що сім’я Григорія заперечувати не буде. Між подвійними стінками ящика Василь знайшов листівки з назвою «За що бореться УПА» і карикатурою на Сталіна, під якою стояв підпис «Скоро поневолені народи зітруть тебе з лиця землі»16. Василь не стримався й відразу прочитав листівки роди‑ ні Койдів, а потім забрав їх із собою. Наступного дня посилку в Т. Койди забрав Дмитро Прядка, молодший брат Григорія. За його словами, він знайшов там записку наступного змісту: «Василю, візьми ці папери й зроби те, що ми тобі доручали»17. Цю записку Дмитро передав Василю. Напевно, вона й стала каталізатором по‑ дій і підштовхнула до рішення розповсюдити листівки в райцентрі на жовтневі свята. Але перед тим Василь вирішує ознайомити з листівками членів організації. Під час вивчення листівок удома в О. Зуя В. Теребун домовився з ним про поширення листівок у Борзні. Та в призначе‑ ний час Олександр в умовне місце не з’явився і Василь сам пішов до районного центру. Свою відсутність О. Зуй пояснив хворобою. 16 Архів УСБУ в Чернігівській області. — ПФ. — Спр. 14611. — Арк. 927. 17 Там само. 259 № 21Ірина Радченко Молодіжний осередок ОУН у селі Кінашівка Борзнянського району… Цілком можливо, що він злякався, адже подібні дії були надто небезпечними. Для акції Теребун взяв близько 30 листівок, і розклеїв їх в ніч на 7 листопада на найбільш людних вулицях Борзни. Наступного дня окремі листівки були доставлені до районного відділення Мі‑ ністерства державної безпеки (МҐБ). Це були листівки, зібрані по вул. Свердлова та біля правління колгоспу «1 Травня». Всього до органів безпеки потрапило сім листівок. 7 листопада Василь із Олек‑ сандром прийшли до Борзни, щоб перевірити результати акції, але жодної листівки вони не виявили, не чути було також і розмов про їх появу. Отже, листівки люди, мабуть, все-таки прочитали, хоча й остерігалися вголос обговорювати їх зміст. За такі розмови мож‑ на було тяжко поплатитися. Так, у 1953 р. в Чернігівській області було засуджено вчительку до 25 років позбавлення волі, а її батьку «дали» 10 років. Вина цих людей полягала в тому, що донька при‑ везла з Рівненщини, де працювала, до села в Новгород-Сіверському районі листівки, які нібито одержала від членів ОУН18. До отримання відповідних вказівок Теребун вирішує подальшу роботу проводити в таких напрямках: збільшення кількості членів організації, посилення антирадянської агітації, розповсюдження націоналістичної літератури. Особливо необхідно відзначити, що в період агітації Василь відкидав ідеї проведення терористичних акцій і прямо заявляв, що «не прибічник терору і вбивствами в мирний час займатись не буду, бо розумію, що вбивши, скажімо, голову сільради, не знищив би тим радянську владу. Інша справа, коли б виникло збройне повстання проти радянської влади, тоді, можливо, і я виступив би зі зброєю в руках»19. У той же час, за свідченням О. Зуя, В. Теребун та І. Григорович не відкидали наміру провчити голову Кінашівської сільради Олек‑ сандра Лимана за його активність під час наборів до шкіл ФЗН і як провідника радянської влади на селі. Теракти щодо представни‑ ків місцевої влади та активістів були частим явищем у той час. Їх виконавці або поділяли ідеї національно-визвольної боротьби, або маскувались, називаючи себе членами УПА20. 18 Бутко С. Щасливий випадок // Сіверянський літопис. — 1995. — N. 2. — С. 69. 19 Архів УСБУ в Чернігівській області. — ПФ. — 14611. — Арк. 37. 20 Бутко С. Національно-визвольна боротьба на Чернігівщині 1941—1945рр. // Сіверянський літопис. — 1995. — N. 5. — С. 11. 260 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА Свого наміру хлопці виконати не встигли, бо в грудні 1948 р. були заарештовані за крадіжку двох відер меду й проса з колгос‑ пу. На пасіці вони примусили сторожа лягти обличчям до землі й видавали себе за повстанців УПА. Ще до їхнього арешту мали міс‑ це декілька випадків крадіжок сільгосппродуктів у колгоспі «Рево‑ люція 1905 р.». Під час однієї з них був поранений з вогнепальної зброї колгоспний сторож Сазон Стрішний. В арештованих було вилучено п’ять одиниць зброї. Всі вони були звинувачені в бандитизмі, збройних нападах та посяганні на державне та особисте майно громадян і отримали різні строки тю‑ ремного ув’язнення від 8 до 15 років. Маємо, таким чином, справу з типовим для тих часів феноменом, коли «карна злочинність но‑ сила яскраво виражене соціально-класове забарвлення»21. Члени організації тяжко переживали втрату ватажка й ви‑ словлювали занепокоєння з приводу можливості подальших аре‑ штів у випадку викриття націоналістичної діяльності. Не знав, що робити далі, й О. Зуй, бо його от-от мали призвати на службу в армію, а ніяких інструкцій на цей випадок він не встиг отримати, окрім заборони В. Теребуна говорити про свій зв`язок з україн‑ ськими націоналістами. Після призову на службу він підтримував зв’язок тільки з Іваном Сірим і просив його повідомити про ре‑ зультати слідства. Перебуваючи на службі в армії, Олександр весь час дотри‑ мувався вказівки нічим не виявляти свого зв’язку з націоналіста‑ ми. Але в розмовах з військовослужбовцями не міг стриматися від гострої критики системи, виявляючи особливе обурення життям у колгоспах. У приватних бесідах він неодноразово наголошував, що «колгоспники живуть погано, хліба не мають, майже все зерно здають державі, окрім того, платять великі грошові податки»22. Такому становищу селян в рідних краях він протиставляв ситуа‑ цію в районах Західної України, де, незважаючи на заходи радян‑ ської влади, колгоспи організувати не вдається, оскільки там діє УПА. Окрім того, Олександр не рекомендував вірити радянським засобам масової інформації, бо в них пишуть і говорять неправду. 21 Зима В. Послевоенное общество: голод и преступность 1946—1947г. // Отечественная история. — 1995. — №. 5. — С. 58. 22 Архів УСБУ в Чернігівській області. — ПФ. — Спр. 14611. — Арк. 140. 261 № 21Ірина Радченко Молодіжний осередок ОУН у селі Кінашівка Борзнянського району… Військовослужбовців лякали подібні розмови, вони часто говори‑ ли, що Олександр неправий, та попереджали щоб він «з такими речами не жартував»23. У цей час відбувалось жваве листування між Г. Прядкою та М. Горбащенком, який на той час уже завершив навчання й пра‑ цював у Комарівській райспоживспілці експедитором. В одному з листів початку 1949 р. Григорій повідомив, що має намір приїхати у «відпустку» до Кінашівки. У відповідь Михайло не радив йому цього робити: він писав, що відпустка може затягнутися, натяка‑ ючи на можливість арешту24. Кілька листів надійшло й на адресу Марії Койди — доньки Тимофія. В одному з листів Григорій вислав їй світлину з підписом. Її Марія показала тільки молодшому брату Григорія Дмитру та їхній двоюрідній сестрі Марії Кривошеї. На світлині Григорій був у формі вояка УПА, але на кашкеті на місці тризуба навмисне були зроблені подряпини. Через арешти націоналістична робота на Борзнянщині суттєво звузилась. Короткі звістки надходять від батька та сина Прядок, які залишались серед повстанців, але в серпні Іван Прядка з не‑ відомих причин замовкає. Як з’ясувалось згодом, він був вбитий у результаті проведення чекістсько-військової операції в районі с. Космач 16 серпня 1949 р. В одному з радянських, вже оприлюднених документів зна‑ ходимо дані про Прядку Івана Петровича, 1902 р. народження, уродженця с. Кінашівка Борзнянського району Чернігівської об‑ ласті, нелегала з 1944 р., пропагандиста Яблунівського районного проводу ОУН на псевдо ‘Бандура’, ‘Байда’, ‘Папаша’25. Подальший зв’язок кінашівців тримався вже тільки з Григорі‑ єм. Остання звістка надходить від нього на початку 1950 р. 3 лю‑ того 1950 р. Химка Хижняк (рідна сестра І. Прядки) отримала посилку, в якій була військова форма, відріз матерії, портсигар, учнівські зошити, два шматки сала та лист для передачі рідним. На цьому зв’язок з Григорієм обірвався. 23 Архів УСБУ в Чернігівській області. — ПФ. — Спр. 14611. — Арк. 152. 24 Там само. — Арк. 335. 25 Сергійчук В. ОУН—УПА в роки війни: нові документи і матеріали. — К.,1996. — С. 238. 262 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА Засуджені за крадіжку колгоспного майна кінашівці відбували термін ув’язнення в тюрмі м. Ніжин, але під кінець 1949 р. органам безпеки стає відомо про їхню націоналістичну діяльність. В одно‑ му з протоколів допитів О. Зуя міститься вказівка, що колгоспник Малашенко, член партії більшовиків, повідомив органи влади про дії членів ОУН26. Ця інформація більше ніде не підтверджується, але й не спростовується. Цілком імовірно припустити, що це дій‑ сно справа рук цього колгоспника, оскільки він здавна був не в ладах з деякими членами організації і ще раніше повідомив міліцію про зберігання ними зброї. У грудні 1949 р. по Кінашівці знову прокотилась хвиля арештів. Але цікавий факт — протоколи допитів починаються з грудня 1949 р., а санкція прокурора на арешт і документальне оформлен‑ ня арешту припадає на лютий 1950 р. Тобто людей затримували без будь-яких на те законних підстав, належного оформлення й садовили до в’язниці, а потім, вибивши з них необхідну інформа‑ цію, складали відповідні папери. Було заарештовано М. Горбащенка, Т. Койду, М. Койду, А. Скляра, Х. Хижняк, І. Сірого, Д. Прядку, Миколу Горбащенка та жителя хутора Жданов Василя Хоменка. Ще раніше, наприкін‑ ці листопада 1949 р., до особливого відділу військової частини з номером польової пошти 61989 була надіслана вказівка затримати й допитати за підозрою в націоналістичній діяльності О. Зуя та В. Стороженка. На той час частина перебувала в складі континген‑ ту окупаційних військ у Німеччині й дислокувалась у м. Вюнсдорф. Слідство над заарештованими відбувалось упродовж першого півріччя 1950 р. Судячи із запитань, які звучали на допитах, мож‑ на твердити, що найбільше слідчих цікавило, які чинники спо‑ нукали молодь до опору радянській владі. На це Василь Теребун, якому вже фактично нічого було втрачати, бо вже мав 12 років тюрми, а нове звинувачення в створенні «контрреволюційної ор‑ ганізації» в будь-якому випадку означало «вищий ступінь соці‑ ального захисту», прямо заявив: «Я був незадоволений існуючим колгоспним ладом та політикою радянської влади на селі»27. 26 Архів УСБУ в Чернігівській області. — ПФ. — Спр. 14611. — Арк. 130. 27 Там само. — Арк. 35. 263 № 21Ірина Радченко Молодіжний осередок ОУН у селі Кінашівка Борзнянського району… Не обмежуючись цим, Василь заявив: «Я вважаю себе воро‑ гом радянської влади й будучи вороже налаштованим до існуючо‑ го ладу — проводив роботу на створення Самостійної України»28. У своїй діяльності він якраз і переслідував мету довести до відома якомога більшої кількості людей ідеї українських націоналістів, пропагуючи програму ОУН. «Я вважав, що розповсюджуючи лис‑ тівки, готую населення до збройного повстання проти радянської влади»29. За твердим переконанням Василя, тільки таким чином можна ефективно боротися з владою, бо масове повстання має на‑ багато більше переваг і перспектив, аніж практика індивідуально‑ го терору. Керівник організації також не приховував, що коли б не був заарештований, то свою роботу значно активізував би, але, звичайно, якщо б отримав діяльну підтримку підпілля із західних областей України. Щирість слів В. Теребуна не викликає сумніву, оскільки інші на допитах вказали на нього як на керівника орга‑ нізації і свою подальшу долю він знав, і тому, не втратив нагоди сказати те, що думав. Навіть, якщо припустити, що слідчі МҐБ, за властивим їм звичаєм, внесли до протоколу слова, які допи‑ туваний не говорив, то все рівно попередня діяльність Теребуна дає підстави твердити, що вище зазначені думки він міг поділяти. Інші члени організації під час слідства намагалися заперечува‑ ти свою націоналістичну діяльність або применшити свою участь в ній. Так, Микола Горбащенко та Іван Сірий категорично запере‑ чували передачу документів Г. Прядці під час його переходу на нелегальне становище. На їхню користь було те, що ніхто не був присутній при можливій передачі й ніхто, відповідно, цього не міг підтвердити. Нічого не дав для слідства й запит до Станіславсько‑ го обласного управління МҐБ. Згідно з надісланиими до Черніго‑ ва матеріалами «про результати проведення чекістсько-військової операції» встановлено, що в Івана Прядки після його загибелі не виявлено жодних документів. Як свідчив сам Іван Сірий, посвідчення зникло невідомо куди, що й підтвердив його батько, в якого Іван просив грошей на спла‑ ту штрафу. Доля Григорія Прядки, у якого було приписне посвід‑ чення І. Сірого, залишалась невідомою. 28 Архів УСБУ в Чернігівській області. — ПФ. — Спр. 14611. — Арк. 35. 29 Там само. — Арк. 35. 264 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА Свою участь у організації більшість пояснювали невмінням орі‑ єнтуватись у політичній ситуації, родинними зв’язками з ініціато‑ рами створення організації, малограмотністю. Справа зі звинувачення в націоналістичній діяльності членів молодіжної організації ОУН у Кінашівці розглядалась 13 червня 1950 р. у Чернігові закритим засіданням військового трибуналу Чернігівської області. Перед судом постали 12 осіб. Їм інкриміну‑ вали злочини, передбачені 54-ю статтею Кримінального кодексу УРСР, а саме — створення «контрреволюційної організації» та ан‑ тирадянська агітація і пропаганда30. Частина з них також була зви‑ нувачена в підтриманні контактів з націоналістичним підпіллям, а також у недонесенні до органів влади про діяльність інших. Для «захисту інтересів» підсудних на засідання були допущені адвокати. В. Теребун та І. Сірий від послуг адвоката відмовились. М. Койда, Х. Хижняк, І. Сірий, В. Стороженко, Д. Прядка, та М. Горбащенко винними себе не визнали, але не відмовилися від дачі свідчень. Усі інші визнали свою провину. Розглянувши справу, суд виніс вирок: ув’язнити до виправно- трудового табору В. Теребуна, О. Зуя, І. Сірого, Т. Койду, А. Скля‑ ра та Михайла Горбащенка строком на 25 років. З 26 травня 1947 р. цей термін застосовувався до тих, кому раніше застосовували «вищий ступінь соціального захисту — розстріл»31. На додаток до 25 років таборів Михайло Горбащенко та Тимофій Койда були по‑ збавлені урядових нагород «За перемогу над Німеччиною». В. Хо‑ менко, М. Койда, В. Стороженко, Д. Прядка, та Микола Горбащен‑ ко отримали по 10 років позбавлення волі, Химка Хижняк — 8. Окрім того, підсудні позбавлялися на різні строки прав за п. п. а, б, в статті 29 Кримінального кодексу, які включали в себе по‑ збавлення активного та пасивного виборчого права, права обі‑ ймати державні посади, а також займати виборні посади в громад‑ ських організаціях32. Усі засуджені, крім В. Теребуна й Д. Прядки, написали каса‑ ційні скарги військовому трибуналу Київського округу, вважаю‑ чи вирок суворим і прохаючи зменшити міру покарання. 3 липня 30 Кримінальний кодекс УРСР. — К., 1958. — С. 9. 31 Там само. — С. 71. 32 Там само. — К., 1958. — С. 12. 265 № 21Ірина Радченко Молодіжний осередок ОУН у селі Кінашівка Борзнянського району… 1950 р. надійшла відповідь — касаційні скарги залишити без задо‑ волення33. У вересні 1950 р. до управління МҐБ по Чернігівській області надійшло повідомлення, що Прядка Г. І., 1923 року народження, який народився в с. Кінашівка Борзнянського району Чернігів‑ ської області й під псевдо ‘Ігор’ був особистим охоронцем заступ‑ ника керівника Коломийського районного проводу ОУН, вбитий 6 вересня 1950 р. при проведенні чекістсько-військової операції в Яблунівському районі Станіславської області. Так стала відома доля одного з багатьох синів Чернігівщини, які воювали в лавах УПА. Відновлення справедливості в справі кінашівців почало утвер‑ джуватись ще до початку змін, викликаних смертю Сталіна. 6 лис‑ топада 1952 р. після протесту заступника генерального прокурора СРСР з-під варти за недостатністю зібраних доказів було звільне‑ но Миколу Горбащенка. Наступний крок у бік пом’якшення вироку відбувся під час загального «потепління» після смерті «вождя народів». 28 квітня 1954 р. за рішенням Верховного Суду СРСР Олександру Зую, Михайлу Горбащенку, та Анатолію Скляру міру покарання було знижено до 10 років, Івану Сірому до 6 років, а Т. Койду, М. Кой‑ ду, Х. Хижняк, В. Стороженка та В. Хоменка на підставі указу Президії Верховної Ради СРСР від 27 березня 1953 р. «Про амніс‑ тію» з-під варти звільнено. Рішенням військового трибуналу Київ‑ ського округу до 6 років було знижено строк Д. Прядці. У 1955 р. із заявою про перегляд справи звертався В. Теребун, але рішення комісії з перегляду кримінальних справ залишило звернення без задоволення. У 1956 р. за недоцільністю подальшого утримання в місцях позбавлення волі та враховуючи добросовісне ставлення до праці з-під варти були звільнені М. Горбащенко, А. Скляр, та О. Зуй. Але справжнє торжество справедливості відбулося тільки у 1991 р., коли кінашівці на підставі ст. 1 Закону УРСР «Про реабі‑ літацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р. були реабілітовані Чернігівською обласною прокуратурою. 33 Архів УСБУ в Чернігівській області. — ПФ. — Спр. 14611. — Арк. 1494. 266 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА Офіційно сухі фрази протоколів нічого не скажуть про скалі‑ чені долі, втрачені надії, розвіяні ілюзії. По-різному склалася доля цих людей. Не судилося повернутися з табору Василю Теребуну. Тяжка хвороба й відсутність належного лікування призвели до того, що він навіки залишився в холодному чужому краї. Олександр Михайлович Зуй після звільнення подався на Дон‑ бас, працював у забої. До рідного села повернувся, коли йому ви‑ повнилося 45 років. Радість повернення була недовгою, бо скоро помер. Дмитро Іванович Прядка після амністії повернувся до рідного села, працював у колгоспі, але пізніше виїхав з Кінашівки, й по‑ дальша його доля поки не з’ясована. Марія Тимофіївна Койда повернулася додому в липні 1954 р. Працюючи в колгоспі, за ударну працю отримала медаль. Має доньку та двох онуків. Володимир Васильович Стороженко з’явився в селі в 1955 р. Працювати пішов до колгоспу, спочатку трактористом, пізніше ковалем. Одружився, виховав чотирьох дітей. Іван Данилович Сірий після повернення з таборів працював у колгоспі теслею, за свою роботу неодноразово був відзначений. За все життя з села нікуди не виїжджав. Має доньку та онука. Михайло Горбащенко та Василь Хоменко виїхали на Донбас, докладніше про їхнє життя з’ясувати не вдалося, оскільки в селі зовсім не залишилося їхніх родичів. Тимофій Трохимович Койда, повернувшись із таборів, жив у рідному селі, працював у колгоспі й помер у Кінашівці від зло‑ якісної пухлини в 1960 р. Про долю Химки Петрівни Хижняк та Миколи Олексійовича Горбащенка поки нічого з’ясувати не вдалося. Долі цих людей, подібно до найдосконаліших географіч‑ них карт і найповніших підручників з історії, демонструють нам складні перипетії історичного процесу повоєнної доби. Важкі умо‑ ви окупаційного часу, тотальний державний грабунок села в пері‑ од відбудови зруйнованого війною господарства, імперська ідеоло‑ гія зробили з цих людей «ворогів народу». Виникнувши на реальному ґрунті, спротив владі в повоєнному селі був закономірним явищем і наслідком жорстокого пресингу на колгоспників. Тому не дивно, що багато акцій були спрямовані 267 № 21Ірина Радченко Молодіжний осередок ОУН у селі Кінашівка Борзнянського району… проти колгоспів і колгоспного життя. У нашому випадку це невдо‑ волення вилилось у створення осередку ОУН. Об’єктивно, рух, звичайно, був приречений на поразку, бо не мав такого розмаху й підтримки населення, як це було на західноукраїнських землях, але міг суттєво вплинути на політику держави. Для усунення опо‑ зиції у системи, як мінімум, було два виходи — або зміна спосо‑ бів організації економічного життя села, або тотальний контроль з повною ліквідацією «інакодумства», як у політичному, так і в економічному сенсах. Звичайно, було обрано останнє, вже переві‑ рене практикою і як таке, що дає швидкі результати. Але історія молодіжної організації не лише зайвий раз показує жорстокість системи. Вона підтверджує висновок про те, що осно‑ вна маса населення вже втратила віру в обіцяне партією «світле майбутнє», і нарешті засвідчує здатність, хай незначної частини населення, до опору системі. Перспектива дослідження окремих елементів окресленої про‑ блеми може стосуватися як виявлених у ході аналізу документів кінашівської справи згадок про інші оунівські осередки у Чернігів‑ ській області, так і набути широкого аспекту вивчення соціально‑ го протесту населення центральних та східних областей України в перші повоєнні роки.

Молодіжний осередок ОУН у селі Кінашівка Борзнянського району Чернігівської області

Репозитарії

Схожі ресурси