Наддніпрянський отаман Іван Григорович Савченко-‘Нагірний’ (за матеріалами архіву Управління МВС України в Черкаській області)

У статті на основі архівних документів розповідається про Наддніпрянського отамана Івана Савченка-‘Нагірного’, уродженця с. Вереміївка Золотоніського повіту (нині Черкащина)....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2017
1. Verfasser:	Григоренко, Т.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2017
Schriftenreihe:	Український визвольний рух
Schlagworte:	Повстанський рух 1918—1930-х рр.
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181887
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Наддніпрянський отаман Іван Григорович Савченко-‘Нагірний’ (за матеріалами архіву Управління МВС України в Черкаській області) / Т. Григоренко // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2017. — Збірник 22. — С. 116-127. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-181887
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1818872021-12-05T01:27:51Z Наддніпрянський отаман Іван Григорович Савченко-‘Нагірний’ (за матеріалами архіву Управління МВС України в Черкаській області) Григоренко, Т. Повстанський рух 1918—1930-х рр. У статті на основі архівних документів розповідається про Наддніпрянського отамана Івана Савченка-‘Нагірного’, уродженця с. Вереміївка Золотоніського повіту (нині Черкащина). On the basis of archive documents the article tells about warlord Ivan Savchenko, alias ‘Nagirnyi’, born in the village of Veremiyivka, district Zolotonosha (nowadays Cherkasy Oblast). 2017 Article Наддніпрянський отаман Іван Григорович Савченко-‘Нагірний’ (за матеріалами архіву Управління МВС України в Черкаській області) / Т. Григоренко // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2017. — Збірник 22. — С. 116-127. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181887 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Повстанський рух 1918—1930-х рр. Повстанський рух 1918—1930-х рр.
spellingShingle	Повстанський рух 1918—1930-х рр. Повстанський рух 1918—1930-х рр. Григоренко, Т. Наддніпрянський отаман Іван Григорович Савченко-‘Нагірний’ (за матеріалами архіву Управління МВС України в Черкаській області) Український визвольний рух
description	У статті на основі архівних документів розповідається про Наддніпрянського отамана Івана Савченка-‘Нагірного’, уродженця с. Вереміївка Золотоніського повіту (нині Черкащина).
format	Article
author	Григоренко, Т.
author_facet	Григоренко, Т.
author_sort	Григоренко, Т.
title	Наддніпрянський отаман Іван Григорович Савченко-‘Нагірний’ (за матеріалами архіву Управління МВС України в Черкаській області)
title_short	Наддніпрянський отаман Іван Григорович Савченко-‘Нагірний’ (за матеріалами архіву Управління МВС України в Черкаській області)
title_full	Наддніпрянський отаман Іван Григорович Савченко-‘Нагірний’ (за матеріалами архіву Управління МВС України в Черкаській області)
title_fullStr	Наддніпрянський отаман Іван Григорович Савченко-‘Нагірний’ (за матеріалами архіву Управління МВС України в Черкаській області)
title_full_unstemmed	Наддніпрянський отаман Іван Григорович Савченко-‘Нагірний’ (за матеріалами архіву Управління МВС України в Черкаській області)
title_sort	наддніпрянський отаман іван григорович савченко-‘нагірний’ (за матеріалами архіву управління мвс україни в черкаській області)
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2017
topic_facet	Повстанський рух 1918—1930-х рр.
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181887
citation_txt	Наддніпрянський отаман Іван Григорович Савченко-‘Нагірний’ (за матеріалами архіву Управління МВС України в Черкаській області) / Т. Григоренко // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2017. — Збірник 22. — С. 116-127. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT grigorenkot naddníprânsʹkijotamanívangrigorovičsavčenkonagírnijzamateríalamiarhívuupravlínnâmvsukraínivčerkasʹkíjoblastí
first_indexed	2025-07-15T23:38:21Z
last_indexed	2025-07-15T23:38:21Z
_version_	1837758102149005312
fulltext	116 ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ 1918—1930-Х рр. Тетяна Григоренко Заступниця директора з наукової роботи Черкаського обласного краєзнавчого музею У статті на основі архівних документів розповідається про Наддніпрянського отамана Івана Савченка‘Нагірного’, уродженця с. Вереміївка Золотоніського повіту (нині Черкащина). Ключові слова: українська революція, повстанський рух, отамани, Холодний Яр. Tetiana Grygorenko Veremiyivka Warlord Ivan Grygorovych Savchenko, Alias ‘Nagirnyi’ (According to Materials of Cherkasy Oblast Ministry of Interior Directorate Archives) On the basis of archive documents the article tells about warlord Ivan Savchenko, alias ‘Nagirnyi’, born in the village of Veremiyivka, district Zolotonosha (nowadays Cherkasy Oblast). Keywords: Ukrainian revolution, insurgency, warlords, Kholodnyi Yar. 117 № 22Тетяна Григоренко Наддніпрянський отаман Іван Григорович Савченко-‘Нагірний’ ВЕРЕМІЇВСЬКИЙ ОТАМАН ІВАН ГРИГОРОВИЧ САВЧЕНКО- ‘НАГІРНИЙ’ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ АРХІВУ УМВС УКРАЇНИ В ЧЕРКАСЬКІЙ ОБЛАСТІ) 1895 р. в с. Вереміївка на Черкащині в родині незаможного селянина-хлібороба Григорія Савченка народився син Іван. З ди- тинства був добрим і слухняним хлопчиком, отримав домашню освіту, дуже любив читати. Односельцям запам’ятався з книжкою в руках, з якою, здавалося, ніколи не розлучався. Особливо лю- бив малий Іван слухати кобзарські думи та оповіді дідів про набіги татар та славні походи запорізьких козаків. Хлопчик ріс, а разом з ним росла його любов до всього українського: селянського по- буту, традицій, мови та куль- тури. Дитинство і юність Івана Савченка минули в рідному селі. 15 травня 1915 р. у віці 20 ро- ків він був призваний на дійсну військову службу в російську царську армію і призначений в писарський клас управління Зо- лотоніського повітового військо- вого начальника, полковника Проткевича. У вересні 1917 р. Іван Савченко був відряджений до Києва на ІІІ Всеукраїнський вій- ськовий з’їзд, як представник Золотоніського гарнізону. У Києві він пробув 10 днів, потім повернувся у Золотоношу. Та не минув місяць, як на його ім’я надійшло розпорядження Військового мі- ністерства Центральної Ради з’явитися на службу в артилерій- ський відділ міністерства. Очевидно, там він вступає в партію лівих есерів. У артилерійському відділі Савченко прослужив до наступу на Київ військ Муравйова, а після захоплення міста, повернувся до рідної Вереміївки. Дочекавшись другого приходу Центральної Ради, Савченко вирушає до Києва, щоб влаштуватися на свою колишню посаду у військовому міністерстві, але до влади прийшов гетьман Скоропадський. Не поділяючи поглядів Скоропадського і будучи противником втручання німців в українські справи, Іван Іван Григорович Савченко-‘Нагірний’. 118 ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ 1918—1930-х рр. Савченко відмовляється присягати новоспеченому гетьману та по- вертається до Золотоноші в розпорядження коменданта Єсипка. Коли в Золотоношу прийшли німці, за незгоду складати присягу гетьманові Савченка заарештовує і тримає під домашнім арештом гетьманський комендант капітан Собко, незабаром відпускає у Ве- реміївку, взявши підписку про невиїзд з Золотоніського повіту. Але через декілька місяців він знову заарештований началь- ником Державної Варти Нечердою. Приблизно місяць Савченка утримували під арештом без висунення жодних звинувачень. Після захоплення Золотоноші восени 1918 р. військами Директорії, Іван Савченко був призначений завідувачем судовою частиною при ко- мендатурі Золотоніського коменданта Олександра Грудницького. Після того, як Директорія і війська залишили Україну, а на її територію ввійшла Червона армія, Савченко вступає у 1-шу Радянську бригаду (очевидно, мова йде про Першу українську радянську дивізію) і його призначають завідувачем судовою час- тиною. Коли «соввласть» відступила, здавши територію України Добровольчій армії Денікіна, Іван Савченко їде у Вереміївку і живе там конспіративно. Дізнавшись, що в Україні існує Всеукра- їнський повстанський комітет під головуванням Петренка, який готує повстання проти денікінської окупації, Савченко відряджає туди свого посланця, який привозить доручення організувати Зо- лотоніський повстанський комітет і підняти у серпні 1919 р. на території повіту повстання проти Денікіна. Створивши й очоливши повстанком, Іван Савченко збирає за- гін і восени 1919 р. піднімає повстання проти Денікіна. Після при- ходу на Золотоніщину більшовиків, Савченко припиняє активні дії і, як він сам висловлювався, став вичікувати в «які форми виллються відносини нового ладу по відношенню до Петлюри»1. Навесні 1920 р. по всьому повіту починає поширюватися кри- мінальний бандитизм, тому Савченко на сільському сході Вере- міївки пропонує створити загін сільської охорони з 20 жителів села. Сам Савченко був призначений начальником місцевої міліції. Через відсутність влади та розгул бандитизму, сільська охорона розбіглася, а Савченка ледве не розстріляли місцеві кримінальні 1 Архів Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі Архів УМВС України в Черкаській області). — Спр. 3446. — Арк. 508. 119 № 22Тетяна Григоренко Наддніпрянський отаман Іван Григорович Савченко-‘Нагірний’ бандити, тому він їде з рідного села до Черкас. Там його зааре- штовують «через особисту неприязнь». Він просидів під арештом 28 днів. Після арешту він знову повертається до Вереміївки й живе там з постійним страхом нового арешту — через те, що багато хто з колишнього кримінального елементу поступив на роботу в радянську міліцію і хотів помститися Савченку за участь у загоні сільської самооборони. Тоді ж Іван Савченко тримає зв’язок з отаманом Келибердою, який у 1920 р. на території Золотоніського повіту підняв повстан- ня проти радянської влади і запропонував Савченкові приєдна- тися. Савченко був проти повстання, пояснюючи це тим, що «… ще повністю не покінчено з Денікінщиною й …пахне польським фронтом, а для нас польська політика не підходить…» і що «…Ле- нін і Троцький видали наказ по Радянській республіці і воїнським частинам, що радянські війська йдуть на Україну не заради того, щоб уярмити український народ, а щоб врятувати його від Дені- кінської влади і дати Українському трудовому народу створити робітничо-селянську владу з широкими національно-соціальними правами і культурою»2. Тоді Савченко був переконаний, що ра- дянська влада розгляне національне питання і поставить його «як можна краще». Та спокійно пожити в рідному селі йому не довелося. Колишні кримінальні злочинці вирішили помститися і повідомили черво- ним частинам, які проходили через Вереміївку, що до Савченка заходив повстанський отаман Келиберда. Червоноармійці не на- магалися щось з’ясувати, а тільки прагнули «…скорее пограбить». Найбільше ж його обурило те, що червоноармійці заскочили у хату і, пограбувавши майно, заразом порубали портрет Тараса Шевченка, називаючи його «українським буржуазним богом». Піс- ля цього Іван Савченко переховується на конспіративній квартирі. Незабаром йому таємно повідомили, що його хочуть арешту- вати і під час етапування до повіту, під виглядом втечі, дорогою розстріляти. Тому у вересні 1920 р. Савченко тікає із села, пізніше вступає в загін Келиберди і здійснює нальоти на волосні комне- зами, сільські виконкоми, зриваючи продовольчі комісії і «…під- 2 Архів УМВС України в Черкаській області. — Спр. 3446. — Арк. 806. 120 ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ 1918—1930-х рр. риваючи Радянську владу на місцях» аж до переходу загону по амністії на сторону радянської влади. Савченка, вже як отамана із псевдо ‘Нагірний’, відвідує пред- ставник від Холодноярського окружного повстанського комі- тету Гаврилко та передає запрошення голови Холодноярського повстанського комітету Дегтяра-Хоменка з’явитися у Холодний Яр для отримання розпорядження про організацію повстансько- го партизанського загону. Іван Савченко відповів посланцеві, що потрібно почекати, тому що Ленін і Троцький обіцяли дати мож- ливість українському трудовому народові створити робітничо-се- лянську владу з широкими національними правами. Вислухавши, Гаврилко намагався переконати Савченка що все, що сказали більшовики — неправда, оскільки комуністична партія передала секретний наказ, щоб ніяких федерацій та самовизначень україн- ському народу не допустити, а з часом зробити так, щоб Україна була не як Україна, а як Південно-Російський край. Пізніше вже на допиті, згадуючи цю зустріч, Іван Савченко-‘Нагірний’ сказав: «Я как украинец, сторонник интересов пролетариата Украины и вообще, а также самоопределения народа был этим затронут, да и находясь в таком положении как я, поверил и пошёл с ним до Хо- лодноярского повстанкома, где получил поручение организовать партизанский отряд на Побережной Полтавщине»3. Вони вирушають до Холодного Яру, де зустрічаються з по- сланцем Генерального Штабу Петлюри. Представник Петлюри Дегтяр-Хоменко розповів Савченкові: «Украинская армия стоит наготове и скоро будет выступать… а на то, что Петлюра с ар- миею находится в Буржуазной Польше, не обращать внимания, т. к. это его дипломатические и стратегические соображения, что он ведёт попытку не для создания буржуазной республики, а для создания самостийной Украины, хотя бы и советской, но с широ- кими национальными правами»4. Отримавши наказ про активні дії, ‘Нагірний’ повертається в своє село і організовує загін із залишків загону Келиберди (сам отаман Келиберда на той час загинув) та жителів с. Вере- міївки. 3 Архів УМВС України в Черкаській області. — Спр. 3446. — Арк. 508. 4 Там само. — Арк. 533 121 № 22Тетяна Григоренко Наддніпрянський отаман Іван Григорович Савченко-‘Нагірний’ Загін чисельністю 100 чоловік вирушив на Хорол, з метою об’єднатися з місцевою повстанською організацією під керівницт- вом Диньки і Даненка. Але таке об’єднання не відбулося, бо через Золотоніський повіт саме проходив загін Левченка-Кихтя, якого переслідував чисельний червоноармійський загін по боротьбі з бандитизмом. Щоб не наражатися на небезпеку, отаман ‘Нагір- ний’, після об’єднання з загоном Левченка, тимчасово розпускає своїх козаків. Тим часом, 6 листопада 1920 р. радянська влада оголосила широку амністію для всіх учасників повстанських загонів. На неї з’явилися частина бійців ‘Нагірного’, а сам він продовжує пере- ховуватися. Савченко все ж був заарештований начальником міліції Мар- ченком. Але, під час перевезення до Золотоноші через Васютин- ський повіт, він тікає і до травня 1921 р. переховується на дні- провських островах. У цьому ж році всі, хто переховувався від більшовицької вла- ди в тих місцях, об’єдналися в невеликий загін, звернувшись до Савченка з проханням стати їхнім отаманом. Він погодився з од- нією умовою: потрібно вибрати чітку політичну платформу, але ні в якому разі не буржуазну і не антирадянську, а просто проти несправедливості, яку чинять окремі представники «соввласти». У травні 1921 р. Савченко-‘Нагірний’ знову вирушає до Хо- лодноярського повстанкому, який тоді очолював Логвин Панченко. Там, у Холодному яру, він застає представника Петлюри Гера- сима Орла-Нестеренка. Від Повстанкому отаман Нагірний отримує наказ за підписом Симона Петлюри про необхідність припинити активні дії проти радянської влади і почати підготовчу роботу до майбутньої боротьби. Від Холодноярського повстанкому отаман ‘Нагірний’ отриму- вав розпорядження, накази і заклики. Одного разу був отриманий один екземпляр листівки за підписами Петлюри й Тютюнника про необхідність «підготовити населення в українському дусі». З цим наказом Іван Савченко-‘Нагірний’ повертається у свій район і за розпорядженням Окружного повстанського комітету організовує повстанський комітет Наддніпрянщини. На той час в загоні Нагірного налічувалося близько 40 осіб — всі були добре 122 ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ 1918—1930-х рр. вишколені й озброєні. Мали й друкарську машинку «Континен- таль», на якій друкували об’яви, звернення та листівки. Почавши активні дії на Наддніпрянщині, бійці ‘Нагірного’ од- ного разу обеззброїли цілий загін червоноармійців під команду- ванням Реніна, забравши 35 коней з сідлами, а в самого Реніна відібрали шкіряну тужурку. Жертв не було з обох боків.5 З 1920 р. по липень 1921 р. отаман ‘Нагірний’ бере участь у боях з червоними частинами, зокрема, разом з іншими повстан- цями роззброюють 28 бійців Козачої сотні 25-ї стрілецької дивізії РСЧА.6 Так тривало, допоки отаман Нагірний не отримав наказу не- гайно прибути в розпорядження Холодноярського повстанського комітету. Разом зі своїм загоном загальною чисельністю до 200 осіб отаман ‘Нагірний’ здійснює «нальот» на село Вереміївку, де була розміщена Козача Сотня 5-го полку 5-ї дивізії, в результаті чого було взято в полон 47 червоноармійців, забрано 32 коней разом із сідлами, 32 гвинтівки та стільки ж шабель.7 Після «нальоту» на Вереміївку, отаман відпускає полонених червоноармійців і повертається до Холодного Яру. Якийсь час його загін вступає в збройні сутички з червоноармійцями в навко- лишній місцевості, а через деякий час повертається на Дніпров- ські острови. У липні 1921 р. радянська влада оголосила другу амністію, на яку прийшов весь Холодноярський повстанком і частина загону отамана ‘Нагірного’, за винятком декількох бійців та самого ота- мана. У вересні 1921 р. до ‘Нагірного’ приїжджають двоє представни- ків від Генерального повстанського комітету: поручик Петро Мак- симович Скопець, начальник 2-го відділу офензиви й дефензиви при 3-й групі, та Петро Зосимович Самутін, начальник контрроз- відки 6-го району. Отаман ‘Нагірний’ розповів їм про перехід його загону по амністії на бік радянської влади та взагалі про критичне становище повстанського руху в Україні. У свою чергу, посланець Петлюри заборонив повстанським загонам робити антирадянські виступи, за винятком добування собі необхідних засобів існування. 5 Архів УМВС України в Черкаській області.— Спр. 3446. — Арк.430 6 Там само. — Арк. 393 7 Там само. — Арк. 258. 123 № 22Тетяна Григоренко Наддніпрянський отаман Іван Григорович Савченко-‘Нагірний’ Після цієї зустрічі Самутін повертається за кордон, а Скопець залишається з отаманом ‘Нагірним’. Разом вони організовують По- встанський штаб, начальником якого призначається ‘Нагірний’, а Петро Скопець очолює організаційний відділ штабу. Наприкінці 1921 р. поручик Скопець від’їжджає за кордон, а загін ‘Нагірного’ починає активні дії на території Золотоніського та Чигиринського повітів. У 1922 р. Савченко-‘Нагірний’ з невеликим загоном у 8—10 бійців кінноти починає здійснювати активні нальоти на волосні та сільські виконкоми, комнезами, знищуючи документи та відбира- ючи гроші, зібрані по продподатку. Так, у с. Сагунівці з зібраного по продподатку було взято 54 пуда зерна та знищено сільраду. За словами самого отамана ‘Нагірного’, цей хліб був потрібен для харчування, тому його розібрали селяни. Також у с. Боровиця на Чигиринщині був знищений волосний виконком і забрано 5 рублів золотом, 86 сріблом і близько 120 млн. карбованцями, зібраних по загальногромадянському податку. Один «наліт» був здійснений силою 40—50 осіб на с. Шабель- ники. У районі був розташований Чигиринський продзагін. З боку Іван Савченко (сидить, третій ліворуч). 124 ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ 1918—1930-х рр. продзагону було вбито 2 червоноармійців і взято в полон 9, за- хоплено 15 гвинтівок та 3 коня з сідлами. Знищені сільські ради в Мудровці, Топилівці, Сагунівці та Худяках. Кількість коштів, вилучених у сільських радах, не підраховували — «…потому что я большую часть роздал бедному крестьянству сел Мудровки и Топыловки для покупки хлеба для собственного пропитания».8 У вересні 1922 р. загін ‘Нагірного’ здійснив «наліт» на села Мос- каленки і Котлове Васютинської волості Золотоніського повіту, де були спалені всі справи сільрад і комнезамів — «…бандиты, име- нуя себя козаками, прибывшими из Холодного яра, забрали 100 пудов хлеба из помощи голодающим…», в листопаді — наліт на Жовнинський волвиконком, захоплено до 30 млн руб. з каси вол- виконкому9. Глибокої осені 1922 р. Іваном Савченком була заснована по- встанська організація в с. Васютинцях, керівником якої став Зіно- вій Носенко. Отаман наголошував на необхідності створення в селі групи людей, яка повинна була вести боротьбу з кримінальним бандитизмом, але була б готова до повстання, оскільки «…весною планувалося відкрити фронт, а в тилу потрібно бути готовим до захоплення влади на місцях». Про свою рідну Вереміївку він ка- зав, що в селі як бідний, так і багатий, всі одного настрою, тобто всі співчувають петлюрівщині, і з його слів можна було зробити висновок, що Вереміївка сама по собі становить досить сильну повстанську організацію10. Отаман ‘Нагірний’ завойовує симпатію серед мирного насе- лення Вереміївки й інших ближніх сіл Наддніпрянщини. Багато селян допомагали його загону: передавали відомості про дисло- кацію червоних частин, переховували бійців загону, допомагали продуктами. Савченко не застосовує фізичного знищення працівників ра- дянських установ, червоноармійців чи працівників міліції. Як це пояснив сам Іван Савченко: «Про мою прихильність до пролетар- ських ідей може свідчить моє гуманне відношення до радянських робітників, червоноармійців і членів комуністичної партії, які со- 8 Архів УМВС України в Черкаській області.— Спр. 3446. — Арк. 41 9 Там само. — Арк. 225зв 10 Там само.— Спр. 3446. — Арк. 230зв. 125 № 22Тетяна Григоренко Наддніпрянський отаман Іван Григорович Савченко-‘Нагірний’ тні попадали до моїх рук в час моїх виступів і я їх звільняв не робивши ніякої шкоди»11. ‘Нагірний’ переходить в Лубенський повіт і починає діяти в Іркліївській і Оржицькій волостях. 2—3 січня 1923 р. загін отамана ‘Нагірного’ здійснив наліт на Іркліївський волвиконком, де були знищені папери волвиконкому та портрет Леніна. Крім того, були захоплені: Центральна телеграфна станція, почтово-телеграфна контора, де обеззброєно 8 червоноармійців 25-ї дивізії, забрано 8 верхових коней, сідла та три шашки. У цьому ж місяці вже в Лубенському повіті зроблено наліт на Оржицький волвиконком. За словами самого Івана Савченка, він зробив ці два наскоки для того, щоб відтягнути від населення Вереміївського району небез- пеку, бо «…приехавшая Ударная Тройка обьявила, что если я не буду выдан, то будут расстреляны приблизительно 50 душ “ответчиков”. Перед этим я сделал налет на Жовнино, чтобы та- ким образом обеспечить участие моего отряда…»12 Одночасно із загоном Нагірного у Золотоніському повіті діяв летючий загін по боротьбі з бандитизмом та дезертирством під командуванням Григорія Білого-Цокала-Фесенка, червоноармій- ці якого при зустрічі не зачіпали козаків загону ‘Нагірного’. За словами самого Савченка-‘Нагірного’, червоноармійці не тільки не чіпали, а й намагалися заслужить довіру у козаків його за- гону. Якщо ‘Нагірному’ потрібні були озброєні люди, червоно- армійці летючого загону на чолі з командиром завжди були до його послуг».13 16 січня 1923 р. біля села Лукашівка Савченко-‘Нагірний’ ра- зом з одним зі своїх бійців був захоплений Ударною тройкою по боротьбі з бандитизмом. 15 січня 1923 р. в степу біля Вереміївки зі зброєю в руках під час перестрілки затримали козака загону ‘На- гірного’ Степана Адаменка з братом. Справою по звинуваченню Савченка-‘Нагірного’ Івана Григоровича і групи осіб в активному і пасивному бандитизмі займалася Особливоманеврова група по боротьбі з бандитизмом і контрреволюцією Полтавського відділу ГПУ. 11 Архів УМВС України в Черкаській області.— Спр. 3446. — Арк. 681зв. 12 Там само. — Арк. 808. 13 Там само. — Арк. 336. 126 ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ 1918—1930-х рр. 13-го листопада 1923 р. Надзвичайна сесія Полтавського гу- бернського суду по Кримінальному відділенню міста Полтава від- крила публічне судове засідання по справі «Банды Нагорного», яку звинувачували у збройному повстанні проти Радянської влади, у збройних набігах і грабунках волвиконкомів, приватних громадян, руйнуванні й знищенні дротів зв’язку. У своєму останньому слові отаман ‘Нагірний’ сказав: «Я не отрицаю того, что своей работой наносил вред трудящемуся на- селению и его власти, но я не хотел буржуазной власти, а бо- ролся, чтобы добыть права, украинскую культуру и «ридну мову» народу, такие права, как имеют другие государства, как равное с равным, чтобы некоторые представители власти не игнорирова- ли украинским языком и культурой, как это имело место. Това- рищ Затонский в Харькове на партийной конференции говорил о том, что “...нужно сознаться, что национальный вопрос до сих пор у нас в таком хаосе, что нет ничего удивительного, когда вспыхивают и возникают восстания...”, и Троцкий на 12 съезде Советов говорил сам, что некоторые представители комсостава и власти игнорируют национальными правами и культурой, таким образом заставляя идти в табор контрреволюции, и я есть сын того бедного народа, который попал в табор украинской контр- революции, когда преследовали украинскую мову и культуру…»14. Навіть вже ув’язнений, отаман ‘Нагірний’ звертається із за- явою до начальника маневрової групи Полтавського ГПУ Мак- симова з проханням дозволити йому відзначити день народжен- ня Т. Г. Шевченка: «Заява. Сьогодні пролетаріат України святкує свято великого предтечі сучасної революції Т. Г. Шевченка. Щиро прошу Вашого дозвілу і розпорядження повести мене на такий хоч і під самим караулом. 9 березня 1923 року».15 Івана Савченка-‘Нагірного’ засудили як кримінального злочинця. Радянська влада зробила все можливе, щоб скомпрометувати отама- на, як і весь повстанський рух в Україні, називаючи його бандитом, що займався грабежем і руйнуванням радянських установ. Перебуваючи у тюремному ув’язнені в очікуванні вироку, Савченко написав: «Смертна кара, яка може бути примінена до 14 Архів УМВС України в Черкаській області.— Спр. 3446. — Арк. 681. 15 Там само. — Арк. 338. 127 № 22Тетяна Григоренко Наддніпрянський отаман Іван Григорович Савченко-‘Нагірний’ Обкладинка архівної слідчої справи стосовно ‘Нагірного’. мене за мої вчинки, мені тоже не страшна, але мені страшно і соромно, що наді мною могилою буде висіти ганебна пляма “бан- діт і ворог робітників і селян”, в той час як я бідний селянин бо- ровся за волю трудового народу за його національно-пролетар- ські права, будучи перекона- ний, що Український трудовий нарід після його довгого пере- бування під національним гнітом можна привести до святих ідей комуністичного інтернаціоналу тільки через його національне виховання (рідну мову і культу- ру)».16 О 15.40 у справі «Банди ‘На- гірного’» був винесений вирок. Савченка-‘Нагірного’, Степа- на Адаменка, Ярему Прудко- го, Федора Мусієнка, Івана Казидуба, Григорія Казидуба, Омеляна Воловенка засудили до найвищої міри покарання — роз- стрілу з конфіскацією всього майна. Але прийнявши до уваги, що Мусієнко, Воловенко, Козидуби Іван та Григорій добровільно здалися — замінили розстріл 10 роками ув’язнення з обмежен- ням прав і свобод на 3 роки. Всього по справі Івана Савченка- ‘Нагірного’ проходили 44 особи. 20 грудня 1923 р. «главарей банды» Івана Савченка-‘Нагірного’, Степана Адаменка та Ярему Прудкого було страчено в Полтав- ській тюрмі. Місце поховання їх і досі невідомо. 16 Архів УМВС України в Черкаській області.— Спр. 3446. — Арк. 682.

Наддніпрянський отаман Іван Григорович Савченко-‘Нагірний’ (за матеріалами архіву Управління МВС України в Черкаській області)

Institution

Ähnliche Einträge