Радянський політичний режим в теоретичній думці українського визвольного руху 1930—1940-х років

У статті проаналізовано роботи ідеологів ОУН і УПА М. Сціборського, С. Ленкавського, П. Федуна-‘Полтави’, Я. Старуха-‘Ярлана’ і О. Дяківа-‘Горнового’ з погляду теоретичного осмислення соціально-економічного та суспільно-політичного устрою радянського режиму....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2017
Автор:	Стародубець, Г.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2017
Назва видання:	Український визвольний рух
Теми:	Період збройної боротьби ОУН і УПА
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181891
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Радянський політичний режим в теоретичній думці українського визвольного руху 1930—1940-х років / Г. Стародубець // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2017. — Збірник 22. — С. 158-170. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-181891
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1818912021-12-05T01:27:36Z Радянський політичний режим в теоретичній думці українського визвольного руху 1930—1940-х років Стародубець, Г. Період збройної боротьби ОУН і УПА У статті проаналізовано роботи ідеологів ОУН і УПА М. Сціборського, С. Ленкавського, П. Федуна-‘Полтави’, Я. Старуха-‘Ярлана’ і О. Дяківа-‘Горнового’ з погляду теоретичного осмислення соціально-економічного та суспільно-політичного устрою радянського режиму. The article analyzes works by OUN and UPA ideologists M. Stsiborskyi, S. Lenkavskyi, P. Fedun, alias ‘Poltava’, Y. Starukh, alias ‘Yarlan’ and O. Diakiv, alias ‘Gornovyi’ from the point of view of theoretical comprehension of social and economic and political structure of the Soviet regime. 2017 Article Радянський політичний режим в теоретичній думці українського визвольного руху 1930—1940-х років / Г. Стародубець // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2017. — Збірник 22. — С. 158-170. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181891 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Період збройної боротьби ОУН і УПА Період збройної боротьби ОУН і УПА
spellingShingle	Період збройної боротьби ОУН і УПА Період збройної боротьби ОУН і УПА Стародубець, Г. Радянський політичний режим в теоретичній думці українського визвольного руху 1930—1940-х років Український визвольний рух
description	У статті проаналізовано роботи ідеологів ОУН і УПА М. Сціборського, С. Ленкавського, П. Федуна-‘Полтави’, Я. Старуха-‘Ярлана’ і О. Дяківа-‘Горнового’ з погляду теоретичного осмислення соціально-економічного та суспільно-політичного устрою радянського режиму.
format	Article
author	Стародубець, Г.
author_facet	Стародубець, Г.
author_sort	Стародубець, Г.
title	Радянський політичний режим в теоретичній думці українського визвольного руху 1930—1940-х років
title_short	Радянський політичний режим в теоретичній думці українського визвольного руху 1930—1940-х років
title_full	Радянський політичний режим в теоретичній думці українського визвольного руху 1930—1940-х років
title_fullStr	Радянський політичний режим в теоретичній думці українського визвольного руху 1930—1940-х років
title_full_unstemmed	Радянський політичний режим в теоретичній думці українського визвольного руху 1930—1940-х років
title_sort	радянський політичний режим в теоретичній думці українського визвольного руху 1930—1940-х років
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2017
topic_facet	Період збройної боротьби ОУН і УПА
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181891
citation_txt	Радянський політичний режим в теоретичній думці українського визвольного руху 1930—1940-х років / Г. Стародубець // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2017. — Збірник 22. — С. 158-170. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT starodubecʹg radânsʹkijpolítičnijrežimvteoretičníjdumcíukraínsʹkogovizvolʹnogoruhu19301940hrokív
first_indexed	2025-07-15T23:38:45Z
last_indexed	2025-07-15T23:38:45Z
_version_	1837758134455631872
fulltext	158 Галина Стародубець Доктор історичних наук, професор, завкафедри всесвітньої історії Житомирського державного університету імені Івана Франка У статті проаналізовано роботи ідеологів ОУН і УПА М. Сціборського, С. Ленкавського, П. Федуна‘Полтави’, Я. Старуха‘Ярлана’ і О. Дяківа ‘Горнового’ з погляду теоретичного осмислення соціальноекономічного та суспільнополітичного устрою радянського режиму. Ключові слова: політичний режим, ідеологія, політична думка, М. Сціборський, С. Ленкавський, П. Федун, Я.Старух, О. Дяків. Galyna Starodubets Soviet Political Regime in the Theoretical Thought of the Ukrainian Liberation Movement 1930—1940s The article analyzes works by OUN and UPA ideologists M. Stsiborskyi, S. Lenkavskyi, P. Fedun, alias ‘Poltava’, Y. Starukh, alias ‘Yarlan’ and O. Diakiv, alias ‘Gornovyi’ from the point of view of theoretical comprehension of social and economic and political structure of the Soviet regime. Key words: political regime, ideology, political thought, M. Stsiborskyi, S. Lenkavskyi, P. Fedun, Y. Starukh, and O. Diakiv. 159 № 22Галина Стародубець Радянський політичний режим у теоретичній думці УВР РАДЯНСЬКИЙ ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ У ТЕОРЕТИЧНІЙ ДУМЦІ УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ 1930—1940-х рр. У загальній спадщині українського визвольного руху помітне місце займає значний пласт його теоретичної складової у вигляді численних праць провідних ідеологів українського самостійниць- кого руху другої чверті ХХ століття — Й. Позичанюка-‘Д. Шахая’, П. Федуна-‘Полтави’, П. Дужого-‘Арсена Панасенка’, О. Дяківа- ‘Горнового’, Я. Старуха-‘Ярлана’ та ін. Аналіз цих праць дає під- стави вважати, що тогочасна політична думка українського ви- звольного руху, значно випереджаючи свій час, досить точно й аргументовано сформулювала основні риси тоталітарного режиму загалом, і його сталінського варіанту зокрема. У той час, коли західні інтелектуали (у переважній своїй біль- шості), за влучним висловом американського професора Норма- на М. Наймарка, «демонстрували ходіння навшпиньки» навколо питань, які вимагали оціночних суджень політики СРСР (нехай, навіть, очевидно злочинного характеру), практично в усіх під- пільних працях українських авторів радянська політична систе- ма відверто характеризується як диктаторський, тоталітарний режим, «російська імперіалістична держава»1, «безоглядна ти- ранічна диктатура, доведена до максимальних границь, система всевладного, всеохоплюючого тоталітаризму і державного цен- тралізму»2, що базується на «необмеженій політичній владі однієї партії»3. Підставою для таких висновків слугували не декларовані в офіційних пропагандистських гаслах та партійних документах «величезні здобутки та досягнення» більшовицької влади, а ре- альна картина її практичної діяльності в усіх сферах життя: від економічної (насамперед, політика колективізації з усіма демогра- 1 Дума П. Большевицька демократизація Європи / П. Дума // Літопис УПА. Том 24. — Торонто; Львів, 1995—1996. — С. 371. 2 Старух Я. Опир фашизму // Літопис УПА. Нова серія. Том 21. / упор. В. Мороз. — Київ; Торонто, 2012. — С. 691. 3 Дяків-Горновий О. СРСР — країна найжорстокішого гноблення і визиску працю- ючих // Дяків-Горновий. Ідея і Чин. Повна збірка творів. — Нью-Йорк; Торонто; Мюнхен, 1968. — С. 192. 160 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА фічними наслідками двох голодоморів) до національної (репресії та відвертий геноцид окремих етносів та націй СРСР). На відміну від своїх зарубіжних колег, українські публіцисти мали нагоду зіткнутися з практикою сталінського буття, що до- зволило їм ще задовго до появи «загальної моделі тоталітаризму» Карла Фрідріха й Збіґнєва Бжезінського4, визначити основні озна- ки сталінізму — найбільш яскраво вираженого різновиду тоталі- тарного політичного режиму. Відтак, виписані, так би мовити, «з натури», вони досить виразно і доказово характеризують радян- ську політичну систему сталінського зразка. Одним із перших творів української політичної думки, в якому аналізується державний устрій СРСР — «система совєтів, оперта на режимі т. зв. «пролєтарської диктатури»», стала праця М. Сці- борського «Сталінізм»5. Характерною особливістю роботи є те, що вона, по-перше, написана не у постсталінський період, «з серед- ини», в період його розквіту (1939 р.); по-друге, критика сталі- нізму здійснюється на підставі демонстрації засадничих відміннос- тей марксистської теорії «наукового соціалізму» від результату, отриманого внаслідок втілення її в життя більшовицькою партією в Росії. М. Сціборський наголошує, що на відміну від європейської соціал-демократії, «яка послуговувалася супроти капіталізму опор- туністичною тактикою еволюції» російський варіант соціалістичних перетворень цілковито базувався на революційних методах терору. Незважаючи на жорстокість ленінської практики завоювання та закладення основ радянської держави, комунізм зразка кінця 1930-х років ним трактується як такий, що «пройшов складну еволюцію власної дегенерації, самодеградуючися до сталінізму»6. Однією з чи не найважливіших ознак cталінського режиму автор називає наявність партійної монополії на формування суспільної думки, його прагнення знищити «мислячу особистість», перетво- рення її в механізованого робота комуністичної системи — без власної душі, волі, розуму, бажань і прагнень7. Упродовж 1930-х 4 Friedrich Carl. J., Brzezinski Zb. Totalitarian Dictatorship and Autocracy. — Cambridge (mass.): Harvard university press, 1965. 5 Сціборський М. Сталінізм / М. Сціборський. — (Б. м.): Ви-тво ім. Хвильового, 1947. — С. 14. 6 Там само. 7 Там само. 161 № 22Галина Стародубець Радянський політичний режим у теоретичній думці УВР років більшовицька влада методично і цілеспрямовано узурпову- вала суспільно-політичний простір, у різний спосіб витісняючи за його рамки будь-які прояви ідеологічної опозиційності. Суспіль- ству нав’язувалася нова інформаційна картина світу, яка (як у «кривому дзеркалі») спотворювала традиційно усталені маркери історичної пам’яті окремо взятих народів і націй з метою ство- рення нової ілюзорної реальності, несучою конструкцією якої ви- ступала більшовицька ідеологічна доктрина перманентної класової боротьби в ім’я побудови «світлого комуністичного майбутнього». «Так, приписуючи то агентурність, то зрадництво, то обсто- ювання класових інтересів, то просто замовчуючи історичні фак- ти, большевики намагаються скомпрометувати в очах українських мас все те, що було в історії українського народу дійсно патрі- отичне, героїчне, намагаються скомпрометувати ідею самостій- ної України, знищити почуття національної гордості»8, — пише П. Федун-‘Полтава’. З метою реалізації поставлених завдань ста- лінська влада, прямо чи опосередковано, визначала вектор та тематичні рамки наукових досліджень суспільних наук, зокрема, історії. В цинічний та грубий спосіб з історичної спадщини україн- ського народу були викреслені цілі сторінки її минулого, пошире- ною стала практика «брехливого, тенденційного їх висвітлення»9. Головним завданням радянських ідеологів стало прищеплення українцям більшовицької версії української історичної пам’яті. Упродовж 1930-х років відбувався процес формування безальтер- нативної концепції історії українського народу, рушійною силою якої, з одного боку, виступає класова боротьба пригноблених (се- лян і робітників) проти гнобителів (поміщиків та буржуазії), а з іншого — одвічне прагнення українців до возз’єднання з «братнім російським народом». Абсолютно алогічним видається звеличення більшовицькими ідеологами таких одіозних історичних постатей як Іван Грозний чи Петро Перший, діяльність котрих, здавалося б, не вписується в рамки теорії «класової боротьби». Метаморфоза радянської істо- 8 Федун П. Ганьба ХХ сторіччя / П. Федун // Федун Петро — «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відпов. ред. М. Романюк. — Львів, 2013. — С. 335. 9 Там само. — С. 333. 162 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА ричної науки 30-х років полягала в тому, що гостро критиковані донедавна старі імперські міфи (на кшталт глорифікації російських царів, православ’я, перемог царської армії тощо), набувають но- вого звучання. «Повернено саме до традиціоналізму, до вибілю- вання і обожування цілої минулої російської історії, — наголошує Я. Старух. — Забуто нагло про реакційність і імперіалізм царів, про загарбницьку політику і про утиски та гноблення інших на- родів, забуто про все, про що дотепер самі вчили, як про непо- рушну святість марксистської науки, і завернули до того всього, що було до того часу викляте клеймом фашизму і реакції»10. Зу- силля радянської історичної науки були спрямовані на розробку нової концепції вітчизняної (у тому числі — й української) історії, в основу якої покладено компроміс «між традиційним марксист- ським засудженням російського імперського колоніялізму та но- вим підкресленням тяглості державних традицій між Російською імперією і Радянським Союзом»11, однак з наголосом на те, що їх носієм та охоронцем виступає саме російський народ. Експлуатація офіційною більшовицькою пропагандою сталінської теорії про об- раність та керівну роль російського народу в процесі державот- ворення теж стає предметом гострої критики з боку української підпільної думки. За фактичної відсутності якісних підручників з історії України українські публіцисти в підпіллі, зокрема, Я. Старух розробля- ли комплекси навчально-методичних матеріалів для вишкільних курсів УПА та оунівського підпілля, складовою яких були роз- діли з соціально-економічного, політичного, культурно-освітнього життя українського народу, починаючи з найдавніших часів і до сучасності. Важливо зауважити, що (окрім фактологічного мате- ріалу) значна увага авторами праць зверталася на аргументовану критику сталінської політики щодо історичної науки загалом, та української зокрема. Наголошувалося на імперській сутності ра- дянської держави, яка, по-суті, залишається спадкоємницею Ро- сійської імперії, що особливо чітко виявлялося у сфері національ- ної політики. П. Федун-‘Полтава’ підкреслював, що більшовицька 10 Старух Я. Опир фашизму … — С. 696. 11 Єкельчик С. Імперія пам’яті. Російсько-українські стосунки в радянській історич- ній уяві. — Київ, 2008. — С. 46 163 № 22Галина Стародубець Радянський політичний режим у теоретичній думці УВР історіографія, «послуговуючись, нібито класово «марксівською» точкою зору в оцінці політичних явищ і подій, продовжує сто- яти на становищі старих шовіністично-імперіалістичних «теорій» російської історичної науки»12. Традиційно присутнім в офіційній політиці Москви щодо України було прагнення розколоти україн- ське суспільство за такими маркерами як: мова, релігія, побутова культура тощо; нав’язуючи натомість ідею безальтернативності тісного союзу з Росією. За таких умов вкрай важливим завданням української еліти було збереження національного гуманітарного простору та захист його від агресивного тиску з боку імперсько- російських впливів, на що звертається особлива увага в працях українських публіцистів самостійницького руху. Окремим предметом аналізу суспільно-політичної думки по- встанського підпілля виступала одна з ключових ознак сталінсько- го тоталітарного режиму — диктатура правлячої (більшовицької) партії. Зауважимо, що українські публіцисти ще наприкінці 1930-х років зуміли розгледіти специфіку радянської політичної системи, яка, на відміну від інших держав тоталітарного типу, впродовж 1930-х років трансформувалася в напрямку від «диктатури ком- партії до нічим не обмежуваної автократичної деспотії людини, … персоналістичний режим сталінізму, що став самоціллю»13. М. Сці- борський у своїй праці звертає увагу на очевидні ознаки заро- дження культу особи Сталіна від середини 1930-х років. Саме від того часу образ вождя стає присутнім у всіх, без винятку, сферах суспільного життя: мільйонними накладами тиражуються його портрети, плакати з фото і художніми зображеннями; цитування його промов у наукових текстах, художній літературі, публіцис- тичних статтях стає нормою, обов’язковою для виконання. Більше того, правлячий режим вимагає від суспільства публічного визна- ння Сталіна беззаперечним лідером. «Нігде в світі, в жодній релігії не звеличують і не зобожають люди своїх богів стільки, скільки в большевицькому раю його примусові мешканці і заразом заслан- ці мусять кланятися, звеличувати і головно обожати кривавого кремлівського молоха, а себе упіднювати»14, — пише Я. Старух. 12 Федун П. Ганьба ХХ сторіччя … — С. 333. 13 Сціборський М. Сталінізм … — С. 22. 14 Старух Я. Опир фашизму // Літопис УПА. Нова серія. — Т. 21. — Київ; Торонто, 2012. — С. 691. 164 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА Своєрідними майданчиками для здійснення «ритуальних заходів» зі звеличення образу радянського вождя виступали демонстра- ції і паради з нагоди різноманітних більшовицьких свят, виступи з доповідями на численних з’їздах, нарадах, зборах і мітингах тощо. Характерною особливістю тоталітарних режимів автор на- зиває партійний монополізм, що виявляється в пануванні однієї політичної сили, яка, водночас виступає знаряддям диктатора. На думку Я. Старуха, вона однаково виразно виявляється в рамках фашистської й більшовицької систем, де «всі інші політичні пар- тії, угрупування, чи хоч би лише найбільш невинні прояви власної незалежної політичної думки, оголошені виклятими, окрилені як «ворожа» контрреволюційна діяльність і криваво винищувані»15. Окремим предметом детального аналізу української публіцис- тичної думки повстанського підпілля виступала соціальна струк- тура радянського суспільства. М. Сціборський наголошує, що в основу соціальної стратифікації населення СРСР покладено не традиційний соціальний розподіл на «трудові і нетрудові верстви», а політичний — «певна чи непевна дана людина, дана група людей пануючій кліці»16. Праця автора була написана в період, коли в Ра- дянському Союзі проводилися масові «політичні чистки», тільки- но спала хвиля Великого терору, і на тлі саме цих подій відбу- валася структуризація радянського соціуму. Під прес сталінських репресій потрапляли люди з різних соціальних прошарків та полі- тичних переконань, у тому числі й члени ВКП(б). Це дало підстави М. Сціборському класифікувати радянське суспільство не стільки за партійно-політичною ознакою, скільки за ознакою лояльності до пануючого режиму. У повоєнний період процес становлення партійно-бюрократич- ної системи (у тому числі — й у західних областях України) на- був завершеного вигляду. Остаточно утвердилася номенклатурна організація управління державою, провідну роль у якій відіграва- ла керівна верхівка більшовицької партії. Тому в публіцистичних працях повоєнного періоду знайшли відображення дещо інші під- ходи щодо характеристики страт радянського соціуму. Зокрема, заперечуючи більшовицьке пропагандистське гасло про загальну 15 Старух Я. Опир фашизму … — С. 692. 16 Сціборський М. Сталінізм … — С. 23. 165 № 22Галина Стародубець Радянський політичний режим у теоретичній думці УВР рівність та безкласовість радянського суспільства, С. Ленкавський виокремлює в СРСР два антагоністичні класи — «упривілейований клас партії й бюрократично-адміністративного державного апара- ту та експлуатованими тим класом і підкореними ним мільйоно- ві маси працюючого населення»17. О. Дяків-‘Горновий’ пише про «большевицьку партію — нову клясу визискувачів», наголошую- чи, що цей клас утворився «не на основі приватної власності на знаряддя і засоби виробництва, а на ґрунті необмеженої політич- ної влади однієї партії»18. Схожої точки зору притримується П. Федун-‘Полтава’, який вважає, що «компартія використала монополію на політичну вла- ду в країні для забезпечення за собою економічних умов для роз- кішного життя за рахунок нещадної експлуатації працюючих». Він виокремлює в СРСР два антагоністичні класи — «клясу екс- плуататорів, що її становлять большевицькі верховоди партії, адміністрації, армії і клясу експлуатованих, що її становлять мільйонові маси працюючих — селян, робітників і інтелігенції»19. Загалом в українській публіцистиці 1940-х років проблема соціаль- ної стратифікації радянського суспільства розкрита досить широ- ко. Теоретики самостійницького руху піддавали серйозній критиці офіційну більшовицьку тезу про існування в радянській державі двох пануючих класів (робітників та селян) і соціального прошар- ку — інтелігенції. Натомість вони аргументовано доводили, що більшовицька політична система в основі своїй є тоталітарною, тому її соціальна структура є засадничо різнорівневою. Не вдаю- чись у більш детальну стратифікацію основної маси радянського населення, автори виокремлюють два основних класи — керівна партійно-радянська номенклатура (бюрократичний апарат), яка володіє абсолютною та необмеженою владою в державі і решта громадян, які, будучи позбавлені (фактично, а не формально) гро- 17 Ленкавський С. Три протиріччя суспільної системи большевизму / Степан Ланкавський. Український націоналізм. Твори. Том 2. / За редакцією О. Сича. — Івано-Франківськ, 2003. — С. 106. 18 Дяків-Горновий О. СРСР — країна найжорстокішого гноблення... — С. 194. 19 Петро Федун — «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 1. Твори / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; НАН України. Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича; Центр незалежних історичних студій. — Львів, 2008. — С. 206. 166 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА мадянських прав, складали експлуатовану більшість. Варто під- креслити, що українська підпільна публіцистика майже за пів- століття до появи відомої праці М. Восленського («Номенклатура. Господствующий класс Советского Союза») фактично виокремила більшовицьку партноменклатуру в окрему соціальну страту, виді- ливши її основні характеристики. Переважна більшість публіцистів особливу увагу звертає на ідеократичний характер більшовицької влади в СРСР. «Світом на- виворіт» називає цю систему американський дослідник М. Маля. «Світом, де (всупереч соціології самого К. Маркса) ідеологія і полі- тика виявлялися швидше «базисом», аніж «надбудовою» системи, і де соціоекономічні рішення не прямо виходили з того партійного базису»20. Усі без винятку сфери державного та суспільного життя в СРСР були втиснуті у вузькі рамки більшовицької ідеології, яка була не чим іншим як реалізацією потреб та інтересів партократів на чолі зі Сталіним. Роль своєрідних «promote» цієї ідеології виконувала численна армія партійних пропагандистів, як в особі штатних працівників парткомітетів, так і наукової й творчої інтелігенції. Щодо остан- ніх, то влада свідомо протегувала тій її частині, котра виявляла готовність обслуговувати потреби більшовицько-радянської номен- клатури, що, насамперед, виявлялися в прагненні «легітимізува- ти свої інституції і владу та укорінити потрібні їй переконання й норми поведінки»21. З огляду на це, українські публіцисти визна- ють, що радянізація України далеко не завжди здійснювалася руками чужинців. Серед палких апологетів сталінського режиму було чимало одягнутих у вишиванку українців. Опосередкованим пропагандистським рупором більшовицької влади виступало літературно-мистецьке середовище. Обмежене жорсткими рамками загальної політичної цензури, воно постійно перебувало у зоні її політико-ідеологічного контролю. «Всі сили мистецтва і літератури запряжено разом з пресою, кіном, радіо на услуги пропаганди. Навіть релігійну організацію, довший час гноблену і переслідувану, відновлено, обсажено провідні стано- 20 Маля М. Радянська трагедія: історія соціалізму в Росії. 1917—1991 — Київ, 2000. — С. 14. 21 Томпсон Ева М. Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм / Ева М. Томпсон / Пер. з англ. М. Корчинської. — К., 2008. — С. 258. 167 № 22Галина Стародубець Радянський політичний режим у теоретичній думці УВР вища довіреними членами партії та поліції та впряжено до воза урядової пропаганди»,22 — пише Я. Старух. Він виокремлює дві її основні функції: місіонерського характеру на зовнішньополітич- ній арені — популяризація більшовицької ідеології, радянського способу тощо; і мобілізаційного — всередині країни, де вона до- повнює «поліційний терор», слугує своєрідним нагаєм, застосову- ваним владою для змушування своїх громадян до непосильної, понаднормової праці, інструментом позаекономічного примусу. Адже саме завдяки використанню різноманітних пропагандист- ський прийомів і засобів, більшовики організовували різного роду «соціалістичні змагання», «трудові вахти», «змагання ударників праці» і т. п., що було нічим іншим, як погано прихованою екс- плуатацією праці робітників та селян. На тлі сьогоднішньої так званої «гібридної» чи «нелінійної» ві- йни, яку Росія веде проти України, особливо чітко увиразню- ються методи її ведення, ніби запозичені з арсеналу сталінсько- го правління. Йдеться, насамперед, не стільки про використання найсучасніших видів воєнного озброєння, скільки інформаційних технологій із застосуванням відверто агресивної пропаганди. Ще в 1946 році П. Федун-‘Полтава’ більшовицькі методи пропагандист- ської роботи назвав «підлими і злочинними», а її зміст — «брех- нею, призначеною для отруювання душ українського народу».23 Медійний простір сучасної Росії, починаючи з основних централь- них каналів державного телебачення і завершуючи сумнозвісним «RussiaToday», наповнений репортажами, що нагадують класичні зразки дезінформації КГБ або НКГБ часів сталінського режиму. Абсолютно сучасно звучить сформульоване близько 70-років тому О. Дяківим-‘Горновим’ професійне правило радянських журналіс- тів — «докорінно вивертати і перекручувати дійсність, дослівно, робити з чорного біле, а з білого чорне. Ніде в світі ця метода не розвинена так, як в СССР. Тут вона досягнула своїх вершин. Най- мерзенніша брехня, найпідліший наклеп, найрафінованіше крутій- ство — ось елементи, що роблять цю методу такою досконалою».24 22 Старух Я. Опир фашизму … — С. 699 23 Федун П. Ганьба ХХ сторіччя … — С. 341. 24 Дяків («Горновий») Осип. Про свободу преси в СССР [Електронний ре- сурс] // О. Дяків. — Режим доступу: http://www.kavkazcenter.com/ukr/ content/2009/12/04/11941.shtml 168 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА Основною причиною, яка зумовила можливість панування такого стану в інформаційному просторі радянської держави, була від- сутність вільної преси, панування партійної монополії на усі без винятку засоби масової інформації, силове придушення будь-якої спроби запиту на альтернативні джерела інформації, що, власне, спостерігаємо і в умовах сучасної путінської Росії. Традиційність більшовицької практики використання пропаган- ди як інструменту, методу і засобу боротьби з опонентами стала окремим предметом критики багатьох українських підпільних публі- цистів. Як уже зазначалося, тема «ідеологічного фронту» боротьби зі сталінським режимом піднімається П. Федуном-‘Полтавою’. Пу- бліцист виокремлює найбільш поширені прийоми сталінської пропа- ганди: «а) перекручування, всупереч науці, історичних фактів, не- наукове, тенденційне їх висвітлювання; б) ліквідація всіх осередків вільної української науки; в) знищення всіх її творів; г) моральний терор супроти діячів цієї науки і, в разі опору з боку останніх, їх фізичне знищування». З метою дискредитації повстанського руху як всередині країни, так і за її межами влада практикувала «по- ширювання найпідліших наклепів на український самостійницький рух; очорнювання різними брудними вигадками керівників україн- ського національно-визвольного руху».25 Радянська пропагандист- ська машина намагалася насаджувати негативне сприйняття укра- їнського національного руху не тільки серед радянських громадян, але й світової громадськості, нав’язуючи міфи і негативні стерео- типи щодо ОУН і УПА — «українсько-німецькі націоналісти», «фа- шистські прислужники, запроданці» тощо. Як бачимо, більшовицька пропаганди сталінського зразка нічим принципово не відрізняється від її сьогоднішнього аналогу в Російській Федерації, продовжуючи виступати основним видом конфліктного інструментарію в руках російської державної еліти. Чи не найважливішою сутнісною ознакою сталінського тота- літарного режиму публіцисти називають «більшовицький терор, розміри якого нічим не поступаються перед кривавими практика- ми гітлеризму»26, цілковите панування диктатури та беззаконня27. Теза про терористичний, насильницький характер радянської по- 25 Федун П. Ганьба ХХ сторіччя… — С. 333. 26 Старух Я. Опир фашизму… — С. 691. 169 № 22Галина Стародубець Радянський політичний режим у теоретичній думці УВР літичної системи є ключовою практично в усій підпільній україн- ській публіцистиці. Зважаючи на актуалізацію в повоєнний період теми про бо- ротьбу з нацизмом та фашизмом, переважна більшість авторів на- магається провести паралелі між сталінізмом та гітлеризмом, ак- центуючи при цьому увагу на «тероризмі» як спільній точці дотику між ними. Фокусування уваги на цій темі було викликане необхід- ністю українського самостійницького руху знаходити контраргу- менти на масовані атаки більшовицької пропаганди, спрямовані на звинувачення націоналістів у співпраці з гітлерівською Німеччи- ною. Важливо підкреслити, що свій інформаційний посил укра- їнські публіцисти спрямовували не тільки на українську аудито- рію, але й «західний світ», сподіваючись таким чином «розбудити Європу», привернути увагу на безпекові загрози, які містить у собі злочинний сталінський режим. «Московський большевизм — це, дальше, одна велетенська система концентраційних таборів, сибірських заслань, примусової невільничої праці, багатоміль- йонних лав політв’язнів, а також екзекуцій смерти», — пише Я. Старух. — «Табори грози, упадку і людського звиродніння, оці славні освєнціми і майданеки, фабрики смерти, були не лише в за- хідного тоталітарного варвара, але були і до сьогоднішнього дня є в неменшій кількости, в його немов би рідного східного братчи- ка. Одинока різниця полягає в тому, що про мільйони нещасних жертв тих таборів ніхто не говорить, за виїмком хіба випадку Катина; а тих східних освєнцімів, майданеків, вінниць і катинів напевно не менше, як в гітлерівській Німеччині»28. Про вражаючі масштаби державного терору в СРСР і відсут- ність адекватної реакції на це з боку цивілізованого Заходу йдеть- ся у статті П. Федуна-‘Полтави’ «Ганьба ХХ сторіччя». Автор вва- жає ганебним і неприпустимим існування в центрі Європи «тюрми народів», влада якої цинічно і безкарно збройно-терористични- ми методами придушує будь-які прояви національного спротиву, караючи при цьому не тільки активних учасників повстанського 27 Федун П. Шлях активної, збройної боротьби проти окупантів — єдино правиль- ний шлях до національного визволення (в п’яті роковини існування і боротьби УПА) // Петро Федун — «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 1….— С. 231—232. 28 Старух Я. Опир фашизму … — С. 691. 170 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА руху, але й пасивно співчуваючих їм громадян. Як і його колеги, П. Федун вважає, «що більшовизм від самого початку свого ви- никнення і до сьогодні — це ще грізніший, небезпечніший рецидив реакції в історії людства як фашизм»29. Відтак надзвичайно важ- ливим і водночас неймовірно складним завданням для тогочасного українського політикуму було донести до світової громадськості правду про справжню антигуманну суть більшовицького режиму, жертвою якого стали десятки тисяч українців, які зі зброєю в руках виборювали своє право на державну незалежність в лавах національного руху Опору. Отже, український повстанський рух 1930—1940-х років вар- то розглядати з огляду на важливість вивчення не тільки досвіду збройної боротьби за незалежність, але і його теоретичного спад- ку. Потужний пласт підпільної публіцистики свідчить про високий рівень теоретичного осмислення в українській суспільно-політич- ній думці соціально-економічного та суспільно-політичного устрою радянської держави. Окремі висновки теоретиків українського са- мостійницького руху, наприклад, щодо сталінізму як політичної системи, значно випередили дослідження зарубіжних політологів повоєнного періоду. З іншого боку, мусимо визнати, що оціночні судження українських публіцистів щодо сутності більшовицько- радянського тоталітарного режиму ще й досі піддаються критиці мало не як екстремістські. Свого часу Є. Сверстюк з цього приводу зазначив: «На жаль, нічого не застаріло. Половинчастість почут- тів, брак волі до самоствердження, інертне обслуговування чужих святинь і занедбання своїх, звичка бігання за чужим возом — усе законне і закріплене рабським життям»30. Однак події останніх двох років засвідчили, що в українському суспільстві, нехай і повіль- но, але відбуваються тектонічні зрушення на рівні світоглядно- ціннісних орієнтацій. 29 Федун П. Ганьба ХХ сторіччя … — С. 329. 30 Сверстюк Є. Світлі голоси життя. — Київ, 2015. — С. 286.

Радянський політичний режим в теоретичній думці українського визвольного руху 1930—1940-х років

Репозитарії

Схожі ресурси