Зміст і практики старого українського консерватизму

У статті розглянуто зміст та практики старого українського консерватизму, який охоплює період від автономістського руху другої половини XVIII до початку ХХ ст. Залежно від історичних обставин та умов, у яких розвивалася українська суспільно-політична думка, форми вираження старого українського к...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2020
Автор:	Пазюра, Н.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2020
Назва видання:	Історіографічні дослідження в Україні
Теми:	Проблемна історіографія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182339
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Зміст і практики старого українського консерватизму / Н. Пазюра // Історіографічні дослідження в Україні. — 2020. — Вип. 31. — С. 127-135. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-182339
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1823392021-12-31T01:26:19Z Зміст і практики старого українського консерватизму Пазюра, Н. Проблемна історіографія У статті розглянуто зміст та практики старого українського консерватизму, який охоплює період від автономістського руху другої половини XVIII до початку ХХ ст. Залежно від історичних обставин та умов, у яких розвивалася українська суспільно-політична думка, форми вираження старого українського консерватизму варіювали від відкритих політичних програм до культурної рефлексії у площині мистецьких, літературних і наукових проєктів та індивідуальних практик. Показано, що попри різні форми вираження його ключовою ознакою є національна спрямованість. The article considers the content and practices of the old Ukrainian conservatism, which covers the period from the autonomist movement in the second half of XVIII to early XX century. Depending on the historical circumstances and conditions in which Ukrainian socio-political thought developed, the forms of expression of old Ukrainian conservatism varied from open political programs to cultural reflection in the field of artistic, literary and scientific projects and individual practices. It is shown that despite the different forms of expression, its key feature is the national orientation. 2020 Article Зміст і практики старого українського консерватизму / Н. Пазюра // Історіографічні дослідження в Україні. — 2020. — Вип. 31. — С. 127-135. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 2415-8003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182339 930:[304.9+340.121](477) uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблемна історіографія Проблемна історіографія
spellingShingle	Проблемна історіографія Проблемна історіографія Пазюра, Н. Зміст і практики старого українського консерватизму Історіографічні дослідження в Україні
description	У статті розглянуто зміст та практики старого українського консерватизму, який охоплює період від автономістського руху другої половини XVIII до початку ХХ ст. Залежно від історичних обставин та умов, у яких розвивалася українська суспільно-політична думка, форми вираження старого українського консерватизму варіювали від відкритих політичних програм до культурної рефлексії у площині мистецьких, літературних і наукових проєктів та індивідуальних практик. Показано, що попри різні форми вираження його ключовою ознакою є національна спрямованість.
format	Article
author	Пазюра, Н.
author_facet	Пазюра, Н.
author_sort	Пазюра, Н.
title	Зміст і практики старого українського консерватизму
title_short	Зміст і практики старого українського консерватизму
title_full	Зміст і практики старого українського консерватизму
title_fullStr	Зміст і практики старого українського консерватизму
title_full_unstemmed	Зміст і практики старого українського консерватизму
title_sort	зміст і практики старого українського консерватизму
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2020
topic_facet	Проблемна історіографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182339
citation_txt	Зміст і практики старого українського консерватизму / Н. Пазюра // Історіографічні дослідження в Україні. — 2020. — Вип. 31. — С. 127-135. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT pazûran zmístípraktikistarogoukraínsʹkogokonservatizmu
first_indexed	2025-07-16T00:41:59Z
last_indexed	2025-07-16T00:41:59Z
_version_	1837762106802307072
fulltext	127 УДК 930:[304.9+340.121](477) Наталка Пазюра молодший науковий співробітник, відділ української історіографії, Інститут історії України НАН України (Київ, Україна), n_novohatnya@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0003-0366-9706 ЗМІСТ І ПРАКТИКИ СТАРОГО УКРАЇНСЬКОГО КОНСЕРВАТИЗМУ У статті розглянуто зміст та практики старого українського консерватизму, який охоплює період від автономістського руху другої половини XVIII до початку ХХ ст. Залежно від історичних обставин та умов, у яких розвивалася українська суспільно-політична думка, форми вираження старого українського консерватизму варіювали від відкритих політичних програм до культурної рефлексії у площині мистецьких, літературних і наукових проєктів та індивідуальних практик. Показано, що попри різні форми вираження його ключовою ознакою є національна спрямованість. Ключові слова: старий український консерватизм, історіографія, традиція, культурництво, аполітичність. Історія суспільно-політичної думки в Україні як дослідниць- кий напрям не втрачає своєї актуальності, а відтак її історіо- графія збагачується новими студіями, що дозволяє узагаль- нювати та по-новому інтерпретувати різні сюжети. Актуальність підсилюється й можливістю залучати міждисциплінарні під- ходи, що відкриває нові дослідницькі простори та в поєднанні з орієнтованістю на сьогодення дає можливість робити висновки та застосовувати їх для вирішення нагальних питань. У комплексі суспільно-політичних ідей, як зазначають нау- ковці, український консерватизм є найменш студійованим; над- то це стосується його початкового періоду (старий консер- ватизм), що й визначає перспективу наукових пошуків. І, на нашу думку, ідеться не лише про потребу підсумування теми, а й про базові дослідження, які сприятимуть ширшому висвіт- ленню ключових питань формування старого українського © Н. Пазюра, 2020 128 консерватизму, розвитку його ідей, ознак та характеристик, розмаїття практик, що дозволить дати цьому явищу комплексну історіографічну оцінку. Дослідження старого українського консерватизму є не лише важливою історичною проблематикою, а й має значення з точки зору сьогодення, оскільки комплексний аналіз ґенези консер- вативних ідей у минулому та актуалізація традиційних цін- ностей, на яких він базується, можуть стати основою моделі збалансованого розвитку сучасного українського суспільства1. Тож консерватизм – це не регресивні тенденції, а поєднання традицій та новацій задля повноцінного розвитку. І в цьому контексті слушними є міркування дослідників Р. Гули та І. Передерій, на думку яких консерватизм є інтегральною кате- горією, “що комплексно відображає суб’єктно-об’єктні зв’язки політичних течій, які виступають за актуалізацію позитивних традицій і цінностей минулого та збереження політичних і со- ціальних інститутів, котрі забезпечують органічний та еволю- ційний шлях створення, існування й розвитку держави, соціуму”2. Аналізуючи праці, присвячені витокам українського консер- ватизму, можна помітити, що вітчизняні дослідники у своїх роботах послуговуються напрацюваннями європейських учених. Беручи за основу їхні теоретико-методологічні висновки, вони розглядають його у контексті світових тенденцій та з ураху- ванням історико-регіональних особливостей. Відтак в об’єктиві вітчизняної історіографії старий український консерватизм, формування якого припадає на другу половину XVIII – початок ХХ ст., постає як індивідуальний світогляд, стиль мислення, уявлення про традицію, політику та державу. Дослідники пред- ставляють його як прагнення реставрувати монархію, зберегти ——————— 1 Гула Р., Передерій І. Політичні ідеї консерватизму в контексті розвитку історичного процесу в Україні 1900–1917 рр. // Український історичний журнал. 2017. № 5. С. 147. 2 Там само. С. 146–147. 129 національні ознаки, розуміють як охоронну роботу, культур- ництво, регіональний патріотизм тощо3. Говорячи про практики старого українського консерватизму, маємо брати до уваги, що в своєму розвитку він пройшов кілька етапів, а отже це вплинуло й на форми вираження. Так, при- міром В. Потульницький виокремив три етапи. Перший, який тривав від другої половини XVIII до першої половини ХІХ ст., учений пов’язав із автономістським рухом як реакцією на лік- відацію залишків автономії Гетьманщини. Це зумовило прус- ську місію В. Капніста, появу реставраційних проєктів М. Мик- лашевського, М. Рєпніна-Волконського, Г. Андрузького, діяль- ність П. Завадовського, Д. Трощинського та діячів Новгород- Сіверсько-Полтавського гуртка. До цього ж періоду відноситься рух української шляхти на Правобережжі. Другий період, за П. Потульницьким, охоплював другу половину ХІХ ст. На дум- ку вченого, у цей час консервативний світогляд українства про- явився в заснуванні та роботі земств, громадівському русі, а також яскраво відобразився в історичних поглядах тогочасних діячів, зокрема П. Куліша, В. Антоновича, М. Драгоманова, діяльності Г. Ґалаґана, В. Тарновського, А. Чарторийського, М. Чайковського, Ф. Духінського та ін. Третій період – 90-ті роки ХІХ – початок ХХ ст. – характеризується розгортанням земської, громадсько-культурної, наукової, мистецької та полі- тичної діяльності. Що ж до Правобережжя, то репрезентантом і продовжувачем ідейно-теоретичних орієнтацій правобережної шляхти у пошуках ідентичності з усією Україною вчений на- зиває В. Липинського4. ——————— 3 Пазюра Н. До історіографії старого українського консерватизму // Історіографічні дослідження в Україні. 2018. Вип. 29. С. 216–229. 4 Потульницький В. Український консерватизм як ідеологічна і со- ціально-політична передумова становлення другого українського геть- манату: основні напрямки і концепції (1789–1914) // Український кон- серватизм і гетьманський рух: історія, ідеологія, політика / Відп. ред. Ю. Терещенко. Вісник Київського державного лінгвістичного універ- ситету. Серія: Історія, економіка, філософія. Київ, 2000. Вип. 4. С. 69– 105. 130 Тож можемо бачити, що період формування та розвитку старого українського консерватизму охоплює час від автоно- містського руху другої половини XVIII до початку ХХ ст., та залежно від історичних обставин був виражений у різноманіт- них проявах, які з часом змістовно трансформувалися в ідейно- політичний концепт. Тут ми можемо бачити як індивідуальні практики (реставраційні проєкти, історичні погляди окремих діячів), так і поступове гуртування українства, зокрема і при- хильників консервативних ідей, довкола громадсько-культурних осередків. Такими, з-поміж інших, були земства, які запровад- жували на українських теренах місцеве самоврядування, опікувалися питаннями господарства, освіти, охорони здоров’я та шляхів сполучення, стимулювали самоорганізацію населення. «Українські автономісти зроблять найрозумніше, коли рішуче зв’яжуть долю свою з долею земств на Україні і, значить в усій Росії. …Треба тільки поставити таку практику на ґрунт ясної і широкої теорії» – такі перспективи участі української шляхти в земствах висловлював М. Драгоманов5. Вочевидь саме потужна діяльність українських земств викли- кала занепокоєння і в 1874 р. російському уряду було подано донос із застереженням про те, що українці «прагнуть вільної Української республіки з Гетьманом на чолі»6. Претендентом на посаду гетьмана називали громадського і земського діяча, ша- нувальника та колекціонера української старовини Василя Тар- новського. Цікаво, що в середовищі української інтелігенції його так шанобливо і називали Гетьманом. Земства, які об’єд- нували українське дворянство у справі розвитку краю, за оцін- кою В. Потульницького, стали єдиною можливою платформою для політичної активності станів7. ——————— 5 Потульницький В. Світогляд українського лівобережного панства у другій половині ХІХ століття // Київська старовина. 2000. № 4. С. 35. 6 Там само. С. 36. 7 Потульницький В. Український консерватизм як ідеологічна і со- ціально-політична передумова становлення другого українського геть- манату… С. 94. 131 Консервативний світогляд українства яскраво проявився в громадівському русі другої половини ХІХ ст. Хоч він і мав культурно-просвітницьке спрямування (відкриття недільних шкіл, дослідження та популяризація української минувшини, мистецькі та літературні проєкти), утім був важливою перед- умовою для подальшої політичної активності. Серед громадівців були як нащадки козацької старшини, так і представники інте- лігенції, що свідчило про розширення соціальної бази старого українського консерватизму та поступове зближення розрізне- них ідей в єдиній площині, творення інтелектуальної атмосфери як простору генерації нових ідей. З громадівським рухом нерозривно пов’язане заснування та діяльність журналу «Киевская старина», який відіграв важливу роль у суспільно-політичному розвитку України. Упродовж майже чверть століття (1882–1906 рр.) часопис був осередком наукового та культурного життя, сприяв вираженню суспільно- політичних настроїв українського суспільства, зокрема і його консервативного світогляду. Проблематика журналу охоплю- вала широке коло питань соціальної, економічної та політичної історії України. На його сторінках видано значний масив дже- рельних матеріалів, чимало досліджень було присвячено різним аспектам історії Гетьманщини та її визначним постатям. Приміром, Олександр Лазаревський опублікував низку доку- ментів з родинних архівів Г. та В. Полетик, А. Чепи, В. Ломи- ковського, Я. та О. Марковичів, О. Мартоса, М. Миклашев- ського, М. Рєпніна та інших діячів кінця XVIII – середини ХІХ ст. Так учений не лише увів у науковий обіг значний масив документів особового походження, а й перекинув місток від діячів антикварного напряму до сучасності. І хоча мотиви їхньої діяльності О. Лазаревський пов’язував з потребою переосмис- леної реконструкції попереднього історичного досвіду, до чого підштовхнула ліквідація залишків автономії Гетьманщини, утім саме їхні проєкти пробудили в наступні часи інтерес до укра- їнської історії і стали основою для подальшої археографічної та едиційної діяльності. “Киевская старина” була тим майданчиком для дискусій, де з-поміж іншого реактуалізувалася тема козацько-гетьманських 132 старожитностей, зокрема у науковій площині порушувалися питання, які увиразнювали прагнення українців реставрувати власну державу. Цій меті була покликана низка публікацій (“Речь о поправлении состояния в Малороссии”, яку виголосив Г. Полетика на Глухівському з’їзді шляхти 1763 р., де обго- ворювались питання розширення української автономії8; “Про- шение малороссийского шляхетства и старшин, вместе с гет- маном, о восстановлении разных старинных прав Малороссии, поданное Екатерине II в 1764 г.”9, яке містило не лише прохання підтвердити давні права, а й низку нових вимог щодо розши- рення української автономії, зокрема право вільно обирати гетьмана, компетенції Генеральної ради, відкриття університетів у Батурині та Києві, гімназій та друкарень по всій Україні; “Сословные нужды и желания малороссиян в эпоху екатери- нинской комиссии”10, у якій віддзеркалено внутрішнє життя та політичні ідеї українства вказаної доби, а його опозиція аси- міляційним процесам уперше названо консервативним рухом). У більшості випадків оцінки настроїв, мотивації суспільно- політичної опозиції українського суспільства кінця XVIII – середини ХІХ ст. на сторінках “Киевской старины” є, за невели- ким винятком, досить гострими, надто в контексті нобілітацій- них потреб українців. Частково це можна пояснити пануванням народницької історіографії, яка відводила народу провідну роль у концептуальній репрезентації минулого. Відповідно питання вивчення консервативного світогляду та аристократії / еліт як провідної верстви і носія консервативних ідей, а також її ——————— 8 Речь “О поправлении состояния Малороссии” // Киевская старина. 1882. № 10. С. 119–125. 9 Прошение малороссийского шляхетства и старшины, вместе с гетманом, о восстановлении разных старинных прав Малороссии, по- данное Екатерине II в 1764 году // Киевская старина. 1883. № 6. С. 317–345. 10 Теличенко Ив. Сословные нужды и желания малороссиян в эпоху екатерининской комиссии // Киевская старина. 1890. № 8. С. 161–191; № 9. С. 390–419; № 10. С. 94–122; № 11. С. 251–272; № 12. С. 471–493; 1891. № 1. С. 73–97; № 2. С. 232–254. 133 суспільної орієнтації практично було піддано критиці. Ототож- нюючи поняття “держава” з Російською імперією, вчені диви- лися на автономістські настрої та пропаговані ними проєкти відновлення та збереження самостійності України як на своє- рідне відступництво, небажання усвідомлено сприймати нову вітчизну на політичному та культурно-інтелектуальному рівні. Такі оцінки мають велике значення для дослідження розвитку консервативних ідей на різних етапах його історії. З позиції сьогодення переоцінити роль і місце журналу “Киевская старина” у науковому та культурно-інтелектуальному просторі України кінця ХІХ – початку ХХ ст. неможливо, але так було не завжди. Зокрема, М. Грушевський досить критично оцінював український рух другої половини ХІХ ст. як аполі- тичне культурництво: “Культурництво, численних (але менш яскравих, аніж був Драгоманов для політичного українства) представників якого, живих і померлих, я не буду перерахо- вувати – у свою чергу пішло двома напрямами. Один, почасти представлений гуртком «Киевской старины», мав – дозволю собі так висловитися – характер більш загальноросійський; він залишав політичну і громадську роботу в більш ліберальному чи більш консервативному напрямі (дивлячись на погляди окремих представників цього напряму), так би мовити загальноімпер- ським елементам, вважаючи справою українців спорудити над- будову над цією роботою у вигляді дослідження України, збереження традицій української мови та літератури хоч би в самих незначних розмірах («для домашнього вжитку», як мовиться), які б не викликали докорів у сепаратизмі”11. Поміркованість, на думку вченого, була тією причиною, яка відштовхувала від діячів консервативного напрямку, до якого він відносив і гурток журналу “Киевская старина”, молодше покоління українців. Саме тому, як зазначав М. Грушевський, “з половини ХІХ ст. цей консерватизм та офіційний патріотизм, який зустрічається у представників старого покоління і в різних ——————— 11 Грушевский М. Движение политической и общественной украин- ской мысли в XIX столетии // Украинский вестник. 1906. № 9. С. 642– 643. 134 minores gentes молодшого, потрібно рішуче вважати пережит- ком, віджилою точкою зору для українства”12. Учений не сприймав лояльне культурництво, вважав його “нічим, як тільки гіпокритством і полохливістю13, малоросійським ренегатством14, виступаючи за дозрівання старого (малоросійського) консерва- тизму до рішучих методів боротьби за українську державність. Таким чином залежно від умов, у яких розвивалася україн- ська суспільно-політична думка, форми вираження старого ук- раїнського консерватизму були різними: від відкритих автоно- містських програм до антикварного руху та культурної рефлек- сії у формі мистецьких, літературних і наукових проєктів та численних індивідуальних практик, осмислення яких стало під- ґрунтям для ґенези аполітичного культурництва до політичних ідей. REFERENСES 1. Hula, R.  Perederiі, I. (2017). Politychni idei konservatyzmu v konteksti rozvytku istorychnoho protsesu v Ukraini 1900–1917 rr. Ukrains'kyj istorychnyj zhurnal – Ukrainian Historical Journal, 5, 146– 165. [in Ukrainian]. 2. Paziura, N. (2018). Do istoriohrafii staroho ukrainskoho konser- vatyzmu. Istoriohrafichni doslidzhennia v Ukraini, (29), 216–232. Kyiv. [in Ukrainian]. 3. Potulnytskyі, V. (2000). Svitohliad ukrainskoho livoberezhnoho panstva u druhii polovyni XIX stolittia. Kyivska starovyna, (4), 32–38. [in Ukrainian]. 4. Potulnytskyі, V. (2000). Ukrainskyj konservatyzm iak ideolohichna i sotsialno-politychna peredumova stanovlennia druhoho ukrainskoho het- manatu: osnovni napriamky i kontseptsii (1789–1914). Ukrainskyj konser- ——————— 12 Грушевский М. Движение политической и общественной украин- ской мысли в XIX столетии. Санкт-Петербург, 1907. С. 7. 13 Грушевський М. З починів українського соціалістичного руху // Грушевський М. Твори: у 50 т. Т. 9. Львів: Видавництво “Світ”, 2009. С. 136. 14 Грушевський М. З політичного життя Старої України. Розвідки, статї, промови. Київ, 1917. С. 126. 135 vatyzm i hetmanskyj rukh: istoriia, ideolohiia, polityka. Visnyk Kyivskoho derzhavnoho linhvistychnoho universytetu. Seriia: Istoriia, ekonomika, filosofiia, (4), 68–117. Kyiv. [in Ukrainian]. Natalka Paziura Junior Researcher, Department of Ukrainian historiography, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine), n_novohatnya@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0003-0366-9706 CONTENTS AND PRACTICES OF OLD UKRAINIAN CONSERVATISM The article considers the content and practices of the old Ukrainian conservatism, which covers the period from the autonomist movement in the second half of XVIII to early XX century. Depending on the historical circumstances and conditions in which Ukrainian socio-political thought developed, the forms of expression of old Ukrainian conservatism varied from open political programs to cultural reflection in the field of artistic, literary and scientific projects and individual practices. It is shown that despite the different forms of expression, its key feature is the national orientation. Keywords: Оld Ukrainian conservatism, historiography, tradition, culture, apoliticism.

Зміст і практики старого українського консерватизму

Репозитарії

Схожі ресурси