Українські радикальні націоналісти до і після Євромайдану: від правої партійної політики до "негромадянського” суспільства

У статті дається огляд розвитку праворадикального політичного спектра України до і після Революції гідності. У виносках наводиться більшість відповідної наукової літератури на цю тему українською, англійською, російською та німецькою мовами. Методологію праці становить комплекс наукових принципі...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2020
1. Verfasser:	Умланд, А.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2020
Schriftenreihe:	Історіографічні дослідження в Україні
Schlagworte:	Проблемна історіографія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182341
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Українські радикальні націоналісти до і після Євромайдану: від правої партійної політики до "негромадянського” суспільства / А. Умланд // Історіографічні дослідження в Україні. — 2020. — Вип. 31. — С. 148-207. — Бібліогр.: 237 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-182341
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1823412021-12-31T01:26:21Z Українські радикальні націоналісти до і після Євромайдану: від правої партійної політики до "негромадянського” суспільства Умланд, А. Проблемна історіографія У статті дається огляд розвитку праворадикального політичного спектра України до і після Революції гідності. У виносках наводиться більшість відповідної наукової літератури на цю тему українською, англійською, російською та німецькою мовами. Методологію праці становить комплекс наукових принципів, загальнонаукових і спеціально-історичних методів, а також міждисциплінарний та комплексний підходи до історичного дискурсу на основі цілісного використання джерел з означеної проблеми. Наукова новизна – висвітлюється триваюча електоральна слабкість українських крайніх правих після Євромайдану і під час війни. Наявні дані свідчать про електоральну слабкість і низьку політичну легітимність українських ультранаціоналістів, що є важливим феноменом історії і порівняльної політики укранського суспільства, особливо зважаючи на сприятливі умови щодо підйому ультранаціоналістів на поч. 1990-х та у 2014–2019 рр. У час після Євромайдану ультраправі групи активізуються, формують мережу НДО, які об’єднують у політично значимі формування “Правого сектору” і Національного корпусу. Зростання публічного авторитету крайньоправих не призводить до зростання їхньої електоральної підтримки, утім відбувається їхня переорієнтація на різні проекти “негромадянського суспільства” та зростання їхньої соціальної активності. Відбувається парадоксальне зближення радикальних правих із мейнстримом української політики за не характерною для країн західної демократії моделлю. Партійно-політичний ультранаціоналізм у виборчому відношенні був поки надзвичайно слабким в пострадянській Україні. Три основні політичні сили, ВО “Свобода”, “Правий сектор” і Національний корпус, незважаючи на громадську популярність, що зросла, і зростаючі націоналістичні настрої серед населення України, залишились політично маргінальними після Євромайдану 2013–2014 років. Ні втрата Криму, ні війна на Донбасі не підвищили електоральну підтримку радикальних націоналістичних угруповань. Однак в умовах триваючої гібридної війни Росії проти України, ультраправі активісти, іноді пов’язані з ультранаціоналістичними політичними партіями, отримали більше визнання в української громадськості з 2014 року. Діяльність антидемократичних неурядових організацій та їх періодична співпраця з українською державою вимагають ретельного моніторингу. The purpose of the research is to study the transformational processes in Ukraine. This article provides an overview of the development of the rightwing radical political spectrum of Ukraine before and after the "Revolution of Dignity". The footnotes contain most of the relevant scientific literature on this topic in Ukrainian, English, Russian and German, trends in the complex transition of the dynamics of the main parameters of interaction and prospects in the context of the new world order. The research methodology is a set of scientific principles, general scientific and specialhistorical methods, as well as interdisciplinary and comprehensive approaches to the historical process in Ukraine on the basis of the holistic use of sources on this issue. Scientific novelty. The continuing electoral weakness of the Ukrainian far right after the Euromaidan and during the war is highlighted. The main results of the work. The provided data indicate electoral weakness and low political legitimacy of Ukrainian ultranationalists, which is a historically and comparatively important phenomenon in Ukrainian politics and society, especially given the initially favorable conditions for the rise of ultranationalists. In 2014–2019, after the Euromaidan, far-right groups became more active, forming a network of NGOs, and created politically significant formations like the "Right Sector" and "National Corps". The growth of public authority of the far right did not lead to an increase of their electoral support, however. Instead, there has been a reorientation to various projects within "uncivil society" and a growth of the far right’s societal activity. There has also been a paradoxical convergence of radical rights with the mainstream of Ukrainian politics in a way untypical for Western democracies. Conclusions. Electoral partypolitical ultranationalism has so far been extremely weak in post-Soviet Ukraine. The three main political forces, VO Svoboda, Right Sector, and National Corps, remained politically marginal after the 2013–2014 Euromaidan, despite their growing public popularity and growing nationalist sentiment. Neither the loss of Crimea nor the war in Donbas increased the electoral support of radical nationalist groups. However, in the context of Russia’s ongoing "hybrid war" against Ukraine, far-right activists, sometimes associated with ultranationalist political parties, have gained more recognition in the Ukrainian public since 2014. The activities of antidemocratic non-governmental organizations and their periodic cooperation with the Ukrainian state require careful monitoring. 2020 Article Українські радикальні націоналісти до і після Євромайдану: від правої партійної політики до "негромадянського” суспільства / А. Умланд // Історіографічні дослідження в Україні. — 2020. — Вип. 31. — С. 148-207. — Бібліогр.: 237 назв. — укр. 2415-8003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182341 329.055.1(477)“2012/2020” uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблемна історіографія Проблемна історіографія
spellingShingle	Проблемна історіографія Проблемна історіографія Умланд, А. Українські радикальні націоналісти до і після Євромайдану: від правої партійної політики до "негромадянського” суспільства Історіографічні дослідження в Україні
description	У статті дається огляд розвитку праворадикального політичного спектра України до і після Революції гідності. У виносках наводиться більшість відповідної наукової літератури на цю тему українською, англійською, російською та німецькою мовами. Методологію праці становить комплекс наукових принципів, загальнонаукових і спеціально-історичних методів, а також міждисциплінарний та комплексний підходи до історичного дискурсу на основі цілісного використання джерел з означеної проблеми. Наукова новизна – висвітлюється триваюча електоральна слабкість українських крайніх правих після Євромайдану і під час війни. Наявні дані свідчать про електоральну слабкість і низьку політичну легітимність українських ультранаціоналістів, що є важливим феноменом історії і порівняльної політики укранського суспільства, особливо зважаючи на сприятливі умови щодо підйому ультранаціоналістів на поч. 1990-х та у 2014–2019 рр. У час після Євромайдану ультраправі групи активізуються, формують мережу НДО, які об’єднують у політично значимі формування “Правого сектору” і Національного корпусу. Зростання публічного авторитету крайньоправих не призводить до зростання їхньої електоральної підтримки, утім відбувається їхня переорієнтація на різні проекти “негромадянського суспільства” та зростання їхньої соціальної активності. Відбувається парадоксальне зближення радикальних правих із мейнстримом української політики за не характерною для країн західної демократії моделлю. Партійно-політичний ультранаціоналізм у виборчому відношенні був поки надзвичайно слабким в пострадянській Україні. Три основні політичні сили, ВО “Свобода”, “Правий сектор” і Національний корпус, незважаючи на громадську популярність, що зросла, і зростаючі націоналістичні настрої серед населення України, залишились політично маргінальними після Євромайдану 2013–2014 років. Ні втрата Криму, ні війна на Донбасі не підвищили електоральну підтримку радикальних націоналістичних угруповань. Однак в умовах триваючої гібридної війни Росії проти України, ультраправі активісти, іноді пов’язані з ультранаціоналістичними політичними партіями, отримали більше визнання в української громадськості з 2014 року. Діяльність антидемократичних неурядових організацій та їх періодична співпраця з українською державою вимагають ретельного моніторингу.
format	Article
author	Умланд, А.
author_facet	Умланд, А.
author_sort	Умланд, А.
title	Українські радикальні націоналісти до і після Євромайдану: від правої партійної політики до "негромадянського” суспільства
title_short	Українські радикальні націоналісти до і після Євромайдану: від правої партійної політики до "негромадянського” суспільства
title_full	Українські радикальні націоналісти до і після Євромайдану: від правої партійної політики до "негромадянського” суспільства
title_fullStr	Українські радикальні націоналісти до і після Євромайдану: від правої партійної політики до "негромадянського” суспільства
title_full_unstemmed	Українські радикальні націоналісти до і після Євромайдану: від правої партійної політики до "негромадянського” суспільства
title_sort	українські радикальні націоналісти до і після євромайдану: від правої партійної політики до "негромадянського” суспільства
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2020
topic_facet	Проблемна історіографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182341
citation_txt	Українські радикальні націоналісти до і після Євромайдану: від правої партійної політики до "негромадянського” суспільства / А. Умланд // Історіографічні дослідження в Україні. — 2020. — Вип. 31. — С. 148-207. — Бібліогр.: 237 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT umlanda ukraínsʹkíradikalʹnínacíonalístidoípíslâêvromajdanuvídpravoípartíjnoípolítikidonegromadânsʹkogosuspílʹstva
first_indexed	2025-07-16T00:42:18Z
last_indexed	2025-07-16T00:42:18Z
_version_	1837762138577305600
fulltext	148 УДК 329.055.1(477)“2012/2020” Андреас Умланд* кандидат політичних та історичних наук (Dr. phil., Ph. D.), старший позаштатний співробітник Центру європейської безпеки, Інститут міжнародних відносин (Прага, Чехія), andreas.umland@stanfordalumni.org ORCID: https://orcid.org/0000-0001-7916-4646 УКРАЇНСЬКІ РАДИКАЛЬНІ НАЦІОНАЛІСТИ ДО І ПІСЛЯ ЄВРОМАЙДАНУ: ВІД ПРАВОЇ ПАРТІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ДО “НЕГРОМАДЯНСЬКОГО” СУСПІЛЬСТВА У статті дається огляд розвитку праворадикального політичного спектра України до і після Революції гідності. У виносках наводиться більшість відповідної наукової літератури на цю тему українською, англійською, російською та німецькою мовами. Методологію праці становить комплекс наукових принципів, загальнонаукових і спеці- ально-історичних методів, а також міждисциплінарний та комп- лексний підходи до історичного дискурсу на основі цілісного вико- ристання джерел з означеної проблеми. Наукова новизна – висвіт- люється триваюча електоральна слабкість українських крайніх правих після Євромайдану і під час війни. Наявні дані свідчать про електоральну слабкість і низьку полі- тичну легітимність українських ультранаціоналістів, що є важливим феноменом історії і порівняльної політики укранського суспільства, особливо зважаючи на сприятливі умови щодо підйому ультрана- ціоналістів на поч. 1990-х та у 2014–2019 рр. У час після Євромайдану ——————— * Ця стаття є результатом проекту “Колективні дії недержавних збройних угруповань в українському конфлікті: порівняння проро- сійських і українських недержавних збройних угруповань”, що фінансується Фондом Фольксваген, Німеччина. Див.: app.dimensions.ai/ details/grant/grant.4974241. Проект також отримав підтримку від Accommodation of Regional Diversity in Ukraine (ARDU) – до- слідницького проекту, фінансованого Науковою радою Норвегії (програма NORRUSS Plus). Див.: blogg.hioa.no/ardu/category/about-the- project/. © А. Умланд, 2020 149 ультраправі групи активізуються, формують мережу НДО, які об’єднують у політично значимі формування “Правого сектору” і Національного корпусу. Зростання публічного авторитету крайньо- правих не призводить до зростання їхньої електоральної підтримки, утім відбувається їхня переорієнтація на різні проекти “негрома- дянського суспільства” та зростання їхньої соціальної активності. Відбувається парадоксальне зближення радикальних правих із мейн- стримом української політики за не характерною для країн західної демократії моделлю. Партійно-політичний ультранаціоналізм у виборчому відношенні був поки надзвичайно слабким в пострадянській Україні. Три основні політичні сили, ВО “Свобода”, “Правий сектор” і Національний кор- пус, незважаючи на громадську популярність, що зросла, і зростаючі націоналістичні настрої серед населення України, залишились полі- тично маргінальними після Євромайдану 2013–2014 років. Ні втрата Криму, ні війна на Донбасі не підвищили електоральну підтримку радикальних націоналістичних угруповань. Однак в умовах триваючої гібридної війни Росії проти України, ультраправі активісти, іноді пов’язані з ультранаціоналістичними політичними партіями, отри- мали більше визнання в української громадськості з 2014 року. Діяльність антидемократичних неурядових організацій та їх періо- дична співпраця з українською державою вимагають ретельного моніторингу. Ключові слова: Україна, націоналізм, крайні праві, негромадянське суспільство, ультранаціоналізм, вибори, етноцентризм, політичні партії. Протягом більшої частини пострадянської української історії партійно-політичний ультранаціоналізм – на відміну від орга- нізованого помірного націоналізму – був майже безперервно неуспішним на українських виборах національного рівня1. За ——————— 1 Більш детальні огляди включають в хронологічному порядку: Кулик В. Український націоналізм у незалежній Україні. Київ, 1999; Kuzio T. Theoretical and Comparative Perspectives on Nationalism: New Directions in Cross-Cultural and Post-Communist Studies. Stuttgart, 2007; Украинские правые экстремисты во время и после восстания 2013– 2014 гг. // Форум новейшей восточноевропейской истории и культуры. 2003. Т. 13. № 1. С. 103–206; Russian Politics & Law. 2013. Vol. 51 (5, 150 останні 30 років українське суспільство зіткнулося з величезною соціальною, економічною та міжнародної напруженістю2. Більш того, націоналістичні гасла отримали під час виборчого пов- стання в Україні в 2004 р., яке стало відоме як Помаранчева революція, популярність і легітимність3. Революція гідності 2013–2014 рр., будучи демонстративно проєвропейською, проте мала аналогічні “націоналізуючі” ефекти4. Крім того, вона надала широкі можливості для пропаганди крайніх правих груп, чиї представники і символи (прапори, наліпки, гасла і т. д.) було видно не тільки на майдані Незалежності Києва, а й по всій країні5. Хоча вони не були ні ідеологічно орієнтуючими, ні ——————— Special issue). P. 3–95; Special Issue. The Ukrainian Radical Right in Past and Present: Studies in Ideology, Memory and Politics / Umland A., Zaitsev O. (eds.) // Communist and Post-Communist Studies. 2015. Vol. 48 (2–3). P. 169–271; Нахманович В. Феномен “Свободи”: Виборці радикальних націоналістів у дзеркалі соціології. Київ, 2016; Васильчук Є. Правий радикалізм в Україні. Черкаси, 2018; Ліхачов В. Від Майдану праворуч: Революція, війна и ультраправі в Україні (2013–2016 роки). Київ, 2020. 2 Напр.: Dyczok M. Ukraine: Movement without Change, Change without Movement. Abingdon, 2000; Lushnycky A. N., Riabchuk M. Ukrai- ne on Its Meandering Path Between East and West. Bern, 2009; Lang P., Aslund А. How Ukraine Became a Market Economy and Democracy. Washington, 2009; Orange Revolution and Aftermath: Mobilization, Apathy, and the State in Ukraine / D'Anieri P. (ed.). Baltimore, 2010. 3 Revolution in Orange: The Origins of Ukraine’s Democratic Breakt- hrough / McFaul M., Aslund A. (eds.). Washington, 2006; Wilson A. Ukraine’s Orange Revolution. New Haven, 2006; Beyond Recognition? Ukraine and Europe after the Orange Revolution / Flikke G., Kisselyov S. (eds.). Oslo, 2006; Aspects of the Orange Revolution / D'Anieri P., et al. (eds.). 6 vols. Stuttgart, 2007. 4 Shekhovtsov A. The Ukrainian Revolution Is European and National // Eurozine. 13 December 2013. URL: https://bit.ly/3v88KqX. 5 Wilson A. Ukraine Crisis: What It Means for the West. New Haven, 2014; Ukraine’s Euromaidan: Analyses of a Civil Revolution / Marples D. R., Mills F. V. (eds.). Stuttgart, 2015; Ukraine after the Euromaidan: Challenges and Hopes / Stepanenko V., Pylynskyi Y. (eds.). Bern, 2015; Beyond the Euromaidan: Comparative Perspectives on Advancing Reform 151 політично домінуючими, ні організаційно вирішальними, ради- кальні етноцентристи були однією із складових частин пов- стання, яке стало відоме як Євромайдан6. З 2014 р. важливим, якщо не найголовнішим фактором, який підвищив сприйнятливість українського суспільства до різних форм націоналізму, включаючи його радикальні форми, став напад Росії на Україну7. Ініційований Москвою “збройний кон- флікт” в Донецькому басейні є “делегованою міждержавною війною” Росії проти України8. Можна припустити, що створення благодатного грунту для політичної радикалізації і етноцент- ристської мобілізації патріотичних частин – і, таким чином, розпад української політичної нації – була і є одним з ——————— in Ukraine / Lang P., Hale H., Orttung R. W. (eds.) Stanford, 2016; Wynnyckij M. Ukraine’s Maidan, Russia’s War: A Chronicle and Analysis of the Revolution of Dignity. Stuttgart, 2019. 6 Risch W. J. What the Far Right Does Not Tell Us about the Maidan. // Kritika: Explorations in Russian and Eurasian History. 2015. Vol. 16 (1). P. 137–144; Shekhovtsov A. The Ukrainian Far Right and the Ukrainian Revolution // N. E. C. Black Sea Link Program Yearbook 2014–2015 / Irina Vainovski-Mihai (ed.). Bucharest, 2015. P. 216–237; Ліхачов В. “Чому перебільшення ролі ультраправих в українській революції не менш небезпечне ніж применшення” // “Заборона“. 3 травня 2018. URL: https://bit.ly/3aoGnwq. 7 Wood E. A., et al. Roots of Russia’s War in Ukraine. New York, 2016; Toal G. Near Abroad: Putin, the West and the Contest over Ukraine and the Caucasus. Oxford, 2016; Transnational Ukraine? Networks and Ties that Influence(d) Contemporary Ukraine / Beichelt T., Worschech S. (eds.). Stuttgart, 2017; Ukraine after Maidan: Revisiting Domestic and Regional Security / Soroka G., Stepniewski T. (eds.). Stuttgart, 2018. Kuzio T., D’Anieri P. The Sources of Russia's Great Power Politics: Ukraine and the Challenge to the European Order. Bristol, 2018; The Ukraine Conflict: Security, Identity and Politics in the Wider Europe / Averre D., Wolczuk K. (eds.). Abingdon, 2019; D’Anieri P. Ukraine and Russia: From Civilized Divorce to Uncivil War. Cambridge, 2019. 8 Hauter J. Delegated Interstate War: Introducing an Addition to Armed Conflict Typologies // Journal of Strategic Security. 2019. Vol. 12 (4). P. 90–103. 152 інструментів багатогранної “нелінійної” або “гібридної” росій- ської війни проти постмайданної України9. І дійсно, внутрішньоукраїнське протистояння на те, як адек- ватно реагувати на дії Кремля, все більше розділяє український політикум і відкриває точки входу для екстремістів10. Але на відміну від Італії та Німеччини в 1920-х роках або Сербії і Росії в 1990-х роках, величезні втрати країни, пов’язані з програною гарячою або “холодною” війною (тобто втрати життів, здоров’я, територій, доходів, заощаджень, інфраструктури і т. д.), не зва- жаючи на свої значні обсяги в Україні, до сьогодня не призвели до створення потужного українського ультранаціоналістичного руху11. З іншого боку, у той час як крайні праві партії зали- шилися політично слабкими, радикально націоналістичні полі- тики та етноцентристські НДО стали на початку 2020 р. більш публічними, ніж десять років тому. Різноманітні дії Кремля проти української держави до і після Євромайдану є основними, але не єдиними визначальними факторами для розповсюдження правого екстремізму в сучасній Україні12. Соціологи вже давно повідомляли про значне поши- ——————— 9 Hosaka S. Welcome to Surkov’s Theater: Russian Political Techno- logy in the Donbas War // Nationalities Papers. 2019. Vol. 47 (5). P. 750– 773; Mykhnenko V. Causes and Consequences of the War in Eastern Ukraine: An Economic Geography Perspective. // Europe-Asia Studies. 2020. Vol. 72 (3). P. 528–560. 10 Umland A. How Moscow Is Subverting Ukraine’s Bid for Freedom // Foreign Policy. 26 Feb. 2016. [Online]: https://bit.ly/2QyVrke. 11 Напр.: Bakic J. Right-Wing Extremism in Serbia. [International Policy Analysis]. Berlin, 2013. [Online]: https://bit.ly/3al8lcr; Stojarová V. The Far Right in the Balkans. Manchester, 2016; Kailitz S., Umland A. Why Fascists Took Over the Reichstag but Have Not Captured the Kremlin: A Comparison of Weimar Germany and Post-Soviet Russia // Nationalities Papers. 2017. Vol. 45 (2). P. 206–221; idem. How Post-Imperial Democ- racies Die: A Comparison of Weimar Germany and Post-Soviet Russia // Communist and Post-Communist Studies. 2019. Vol. 52 (2). P. 105–115. 12 Likhachev V. Far-right Extremism as a Threat to Ukrainian Demo- cracy // Freedom House. Nations in Transit Brief. May 2018. [Online]: https://bit.ly/3gpzkHQ. 153 рення ксенофобських настроїв серед населення України, які з плином часу тільки росли13. Крім того, існував і існує широкий спектр радикально націоналістичних концепцій, теорій змови і етноцентристських ідей, що сягають корінням як в дорадянську і радянську, так і в ранню пострадянську історії України14. Серед них головну роль грала і грає популярна міфологія про “жидо-більшовизм”, тобто антисемітська конспірологія про нібито вирішальну роль євреїв і іудаїзму в підйомі і правлінні лівих радикалів у всьому світі15. Певні міжвоєнні і націо- налістичні традиції Другої світової війни були продовжені в деяких частинах української діаспори, що проживає в Західній Європі і Північній Америці16. Деякі з цих – частково ліберальні, частково інтегральні – націоналістичні ідеї після 1991 р. були знову введені активістами-емігрантами в Україну, коли емі- грантські групи, що вийшли з початків Організації українських ——————— 13 Панина Н. Фактори национальной идентичности, толерантности, ксенофобии и антисемитизма в современной Украине // Вестник об- щественного мнения. 2006. № 1. С. 26–38; Паниотто В. Динамика ксенофобии и антисемитизма в Украине (1994–2007) // Социология: теория, методы, маркетинг. 2008. № 1. С. 197–213. 14 Напр.: Dymerskaya-Tsigelman L., Finberg L. Antisemitism of the Ukrainian Radical Nationalists: Ideology and Policy. [Analysis of Current Trends in Antisemitism]. № 14. Jerusalem, 1999; Rudling P. A. Eugenics and Racial Anthropology in the Ukrainian Radical Nationalist Tradition // Science in Context. 2019. Vol. 32 (1). P. 67–91. 15 Luks L. Vergeblicher Versuch, den Holocaust “rational” zu erklären // Forum für osteuropäische Ideen- und Zeitgeschichte. 2004. Vol. 8 (1). P. 301–309; Hanebrink P. A Specter Haunting Europe: The Myth of Judeo- Bolshevism. Cambridge, 2018. 16 Yurchuk Y. Reclaiming the Past, Confronting the Past: OUN–UPA Memory Politics and Nation-Building in Ukraine (1991–2016) // War and Memory in Russia, Ukraine, and Belarus / Fedor J., Kangaspuro M., Lassila J., Zhurzhenko T. (eds.). New York, 2017. P. 107–37; Химка І.-П. Українсько-єврейські взаємини: Від історії до пам’яті. Київ, 2019; Rudling P. A. Tarnished Heroes: The Organization of Ukrainian Natio- nalists in the Memory Politics of Post-Soviet Ukraine. Stuttgart, 2020. 154 націоналістів, створеної в 1929 р., вступили в контакт зі своєю батьківщиною17. Проте на національному рівні українські крайні праві з тріском провалилися на всіх президентських і майже на всіх парламентських виборах – будь то в 1990-х, початку 2000-х рр. або після Євромайдану (Таблиця 1)18. Правда, протягом трива- лого періоду партійно-політичний посткомуністичний ультрана- ціоналізм в Східній Європі в цілому залишався слабкішим, ніж побоювалися деякі компаративісти правого екстремізму після розпаду Радянського блоку і Союзу в 1989–1991 роках19. Тим не менш, постійно низькі і часто дуже низькі результати крайніх правих партій, спілок і кандидатів на національних виборах в Україні з 1991 р. і до сьогодні стали згодом все більш вра- жаючою і помітною особливістю української пострадянської політики (Таблиця 1)20. Електоральна слабкість і низька політична легітимність укра- їнських ультранаціоналістів і з історичної, і з порівняльної точок ——————— 17 Напр.: Липовецький C. Організація українських націоналістів (бан- дерівці): фрагменти діяльності та боротьби. Київ, 2010; Панченко В.Г. Легалізація та діяльність ОУН в Україні протягом 1990-х рр. // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного універси- тету. 2011. № 30. С. 38–41; Васильчук Є. О. Ідеологічні доктрини українських правоекстремістських об’єднань у контексті постмодер- ністського дискурсу (на прикладі УНА–УНСО) // Вісник Національ- ного технічного університету України “Київський політехнічний інс- титут”. Політологія. Соціологія. Право. 2013. № 3. С. 16–20; Rudling P. A. The Return of the Ukrainian Far Right: The Case of VO Svoboda // Analyzing Fascist Discourse: European Fascism in Talk and Text / Wodak R., Richardson J. E. (eds.). London, 2013. P. 228–255. 18 Kubicek P. What Happened to the Nationalists in Ukraine? // Natio- nalism and Ethnic Politics. 1999. Vol. 5 (1). С. 29–45. 19 Mudde C. Warum ist der Rechtsradikalismus in Osteuropa so schwach? // Osteuropa. 2002. Vol. 52 (5). P. 626–630. 20 Umland A. Die andere Anomalie der Ukraine: ein Parlament ohne rechtsradikale Fraktionen // Ukraine-Analysen. 2008. № 41. P. 7–10. 155 зору цікаві, якщо не дивні21. Таке враження складається, якщо розглядати цей український феномен на тлі взагалі-то сприят- ливих умов для підйому ультранаціоналістів з 1991 р. в Україні і одночасного зростання різних популістських і крайніх правих партій як у багатьох інших країнах Східної, так і в деяких державах Західної Європи. Від Росії (напр. ЛДПР) і Сербії (напр. Радикальна партія Сербії) до Франції (напр. Національ- ний фронт) і Італії (напр. “Північна ліга”), протягом останніх тридцяти років, ультранаціоналістичні партії кілька разів від- носно успішно виступали на національних виборах22. Навіть коли значна частина російськомовного і явно не україноцентристського електорату України в Криму, на Донбасі та в Росії не могла через російсько-українську війну брати участь у президентських і парламентських виборах 2014 і 2019 рр., ці додаткові сприятливі умови не призвели до вибор- чого прориву українського партійного ультранаціоналізму. Загальнополітична незначимість правого екстремізму, що збері- гається в законодавчій і виконавчій гілках центральної влади ——————— 21 Шеховцов A. Всеукраїнське об’єднання “Свобода”: проблема ле- гітимності боротьби за владу // Україна Модерна. 2013. № 20. С. 171– 213. 22 Серед порівняльних досліджень європейських крайніх правих, які, на відміну від більшості інших подібних досліджень, включають розгляд пострадянських українських ультранаціоналістів: The Radical Right in Central and Eastern Europe Since 1989 / Ramet S. (ed.). University Park, PA, 1999; Шеховцов A. Новые радикальные партии в европейских демократиях: Причины электоральной поддержки. Stuttgart, 2011; Mapping the Extreme Right in Contemporary Europe: From Local to Transnational, Extremism and Democracy / Mammone A., Godin E., Jenkins B. (eds.). London, 2012; Right Wing Populism in Europe: Politics and Discourse / Wodak R., Mral B., KhosraviNik M. (eds.). London, 2013; Analyzing Fascist Discourse / Wodak R., Richardson J. (eds.). London, 2012; Polyakova A. The Dark Side of European Integration: Social Foun- dations and Cultural Determinants of the Rise of Radical Right Movements in Contemporary Europe. Stuttgart, 2015; Transforming the Transfor- mation? The East European Radical Right in the Political Process / Min- kenberg M. (ed.). London, 2015; Bustikova L. Extreme Reactions: Radical Right Mobilization in Eastern Europe. Cambridge, 2019. 156 України, призвела, серед іншого, до того, що академічні роз- слідування його сучасних проявів залишаються недостатньо розвиненими23. Це відрізняє сьогоднішній стан досліджень пост- радянських українських правих радикалів від з недавніх пір явного підйому академічного висвітлення історичного україн- ського інтегрального націоналізму міжвоєнного і військового часів і пам’яті про нього в незалежній Україні24. ——————— 23 Umland A. Starting Post-Soviet Ukrainian Right-Wing Extremism Studies from Scratch: Guest Editor's Introduction // Russian Politics and Law. 2013. Vol. 51 (5). P. 3–10. 24 Див., напр.: Zaitsev O. Ukrainian Integral Nationalism in Quest of a ‘Special Path’ (1920s–1930s) // Russian Politics & Law. 2013. Vol. 51 (5). P. 11–32; Rossoliński-Liebe G. Bandera S.: The Life and Afterlife of a Ukrainian Nationalist. Fascism, Genocide, and Cult. Stuttgart, 2014; Zaitsev O. De-Mythologizing Bandera: Towards a Scholarly History of the Ukrainian Nationalist Movement // Journal of Soviet and Post-Soviet Politics and Society. 2015. Vol. 1 (2). P. 411–420; Härtel A. Bandera’s Tempting Sha- dow: The Problematic History of Ukrainian Radical Nationalism in the Wake of the Maidan // Journals of Soviet and Post-Soviet Politics and Society. 2015. Vol. 1 (2). Р. 421–428; Radchenko Y. From Staryi Uhryniv to Munich: The First Scholarly Biography of Stepan Bandera // Journal of Soviet and Post-Soviet Politics and Society. 2015. Vol. 1 (2). P. 411–458; Struve K. Deutsche Herrschaft, ukrainischer Nationalismus, antijüdische Gewalt: Der Sommer 1941 in der Westukraine. München, 2015; Shkandrij M. Ukrainian Nationalism: Politics, Ideology, and Literature, 1929–1956. New Haven, 2015; Zaitsev O. Fascism or Ustashism? Ukrainian Integral Natio- nalism of the 1920s–1930s in Comparative Perspective // Communist and Post-Communist Studies. 2015. Vol. 48 (2–3). P. 183–193; Gomza I. Elu- sive Proteus: A Study in the Ideological Morphology of the Organization of Ukrainian Nationalists // Communist and Post-Communist Studies. 2015. Vol. 48 (2–3). P. 195–207; Rudling P. A. Dispersing the Fog: The OUN and Anti-Jewish Violence in 1941 // Yad Vashem Studies. 2016. Vol. 44 (2). P. 227–245; McBride J. Who Is Afraid of Ukrainian Nationalism? // Kri- tika: Explorations in Russian and Eurasian History. 2016. Vol. 17 (3). P. 647–663; Rudling P.A. Yushchenko’s Fascist: The Bandera Cult in Uk- raine and Canada // Journal of Soviet and Post-Soviet Politics and Society. 2017. Vol. 3 (2). P. 129–178; Hrytsak Y. Ukrainian Memory Culture Post- 1991: The Case of Stepan Bandera… P. 179–218; Yurchuk Y. Rivne’s 157 Таблиця 1. Електоральні успіхи основних українских ульт- раправих партій в президентських виборах і пропорційних час- тинах парламентських виборів в 1998–2019 рр. у відсотковому співвдношенні 25. Партія/союз Блок Національний фронт (КУН, УКРП & УРП) / УРП / КУН УНА / УНА– УНСО / ПС Блок “Менше слів” (ВПО–ДСУ & СНПУ) / ВОС 1 2 3 4 Вибори 1998 (парламентські) 2,71 (Нацфронт) 0,39 (УНА) 0,16 (“Менше слів”) 1999 (президентські) ——————— Memory of Taras Bul’ba-Borovets’: A Regional Perspective on the For- mation of the Founding Myth of the UPA… P. 219–252; Adamski L. Kyiv's “Volhynian Negationism”: Reflections on the 2016 Polish–Ukrainian Me- mory Conflict… P. 253–290; Fascism without Borders: Transnational Connections and Cooperation between Movements and Regimes in Europe from 1918 to 1945 / Bauerkämper A., Rossoliński-Liebe G. (eds.). New York, 2017; Coleman H., Hrytsak Y., Hundorova T., Zaitsev O., Shkandrij M. A Roundtable on Myroslav Shkandrij’s Ukrainian Nationalism: Politics, Ideology, and Literature, 1929–1956 // Canadian Slavonic Papers – Revue Canadienne des Slavistes. 2017. Vol. 59 (1–2). P. 131–152; Petrenko O. Unter Männern: Frauen im ukrainischen nationalistischen Untergrund 1944–1954. Paderborn, 2018; Case Studies on Mass Atrocities and Survival in the Modern History of Ukraine / Grelka F., Radchenko Y. (eds.). // Euxeinos: Governance and Culture in the Black Sea Region. 2019. Vol. 9 (27). P. 3–155; Conceptualizations of the Holocaust in Germany, Poland, Lithuania, Belarus, and Ukraine: Historical Research, Public Deba- tes, and Methodological Disputes / Rossoliński-Liebe G. (ed.) // East Euro- pean Politics and Societies and Cultures. 2020. Vol. 34 (1). P. 124–279. 25 Umland A. The Right-Wing Extremisms of Post-Soviet Russia and Ukraine, 1991–2014: Hypotheses on Differences in Their Permutation and Performance // Annual Danyliw Research Seminar on Contemporary Uk- raine “Ukraine 2014: Maidan, War, Geoplitics”, 30 October – 1 November 2014. University of Ottawa, Canada. 158 1 2 3 4 2002 (парламентські) 0,04 (УНА) 2004 (президентські) 0,02 (Козак, ОУН) 0,17 (Корчинський) 2006 (парламентські) 0,06 (УНА) 0,36 (ВОС) 2007 (парламентські) 0,76 (ВОС) 2010 (президентські) 1,43 (Тягнибок) 2012 (парламентські) 0,08 (УНА–УНСО) 10,44 (ВОС) 2014 (президентські) 0,70 (Ярош)* 1,16 (Тягнибок) 2014 (парламентські) 0,05 (КУН) 1,81 (ПС) 4,71 (ВОС) 2019 (президентські) 1,62 (Кошулинський) 2019 (парламентські) 2,15 (ВОС)** Абревіатури: ВОС – Всеукраїнське об’єднання “Свобода”, ВПО– ДСУ – Всеукраїнське політичне об’єднання “Державна самостійність України”, КУН – Конгрес українських націоналістів, ОУН – Органі- зація українських націоналістів, ПС – Правий сектор, СНПУ – Соціал- національна партія України, УКРП – Українська консервативна рес- публіканська партія, УРП – Українська республіканська партія, УНА – Українська національна асамблея, УНСО – Українська народна само- оборона. ——————— * На президентських виборах 2014 р. Дмитро Ярош формально балотувався як незалежний кандидат, проте він був публічно відомий як лідер ПС. ** Виборчий список “Свободи” для парламентських виборів 2019 р. поєднав представників всіх більш чи менш значимих українських вкрай правих політичних партій, але був офіційно зареєстрований як список лише ВОС. 159 Короткий підйом “Свободи” в 2012–2014 рр. За пострадянський період всього два роки одна крайня права партія, Всеукраїнське об’єднання “Свобода” на чолі з Олегом Тягнибоком, мала невелику фракцію в однопалатному націо- нальному законодавчому органі України – Верховній Раді, з 12 грудня 2012 р. по 27 листопада 2014 р., отримавши 37 із 450 місць у парламенті26. Протягом приблизно дев’яти місяців у “Свободи” було, крім цього, декілька міністрів у першому пост- революційному уряді України в період з кінця лютого до кінця листопада 2014 р. На той момент ця обставина викликала між- народне занепокоєння у зв’язку із, серед іншого, відомими антисемітськими тенденціями в “Свободі”27. Тим не менш, відносний успіх “Свободи” з результатом в 10,44% в пропорційній частині парламентських виборів в жовтні 2012 р. і її включення в перший уряд після Євромайдану ви- явилися єдиним коротким і в цілому непоказовим епізодом (Таблиця 1). Крім того, відносний успіх крайніх правих в 2012– 2014 роках був наслідком особливих політичних умов того часу28. Специфічні обставини, як незабаром з’ясувалося, тільки тимчасового підйому “Свободи”, а також її відносно освічений, проєвропейський і міський електорат в жовтні 2012 р. вже тоді вказували на те, що її відносно висока підтримка серед тодішніх українських виборців була радше винятковим, ніж симптома- тичним явищем29. ——————— 26 Shekhovtsov A. From Para-Militarism to Radical Right-Wing Popu- lism: The Rise of the Ukrainian Far-Right Party Svoboda // Right-wing populism in Europe : politics and discourse / Wodak R., Mral B., Khos- raviNik M. (eds.). London, 2013. P. 249–263. 27 Лихачев В. Место антисемитизма в идеологии и пропаганде Все- украинского объединения “Свобода” // Форум новейшей восточно- европейской истории и культуры. 2013. Vol. 9 (1). P. 111–134. 28 Likhachev V. Right-Wing Extremism on the Rise in Ukraine // Russian Politics and Law. 2013. Vol. 51 (5). P. 59–74. 29 Белицер H. Всеукраинское объединение “Свобода” и его элек- торат, 2012–2013 // Идеология и политика. 2013. Vol. 2 (4). P. 8–92. 160 Серед іншого просування “Свободи” у політику на націо- нальному рівні було частково спровоковано активізацією росій- ської медіа-кампанії і дипломатичної активності, спрямованої проти повороту України на Захід в результаті Помаранчевої революції і обрання помірного націоналіста Віктора Ющенка президентом в кінці 2004 р.30 Тимчасовий зліт “Свободи” також можна частково пояснити організаційним безладом в націонал- демократичному таборі, парламентські фракції якого в 2007– 2012 роках мали досить мандатів для формування більшості у Верховній Раді. Проте “помаранчеві” сили (названі так на згадку про події 2004 р.) не змогли утримати частину своїх депутатів в своїх фракціях після того, як навесні 2010 р. втратили прези- дентство і до влади прийшов Віктор Янукович31. Вступ “Свободи” до Верховної Ради після парламентських виборів 2012 р. був, перш за все, реакцією на явно проросійську діяльність різних членів нового українського уряду з 2010 р.32 Своєю явно проросійською культурною і зовнішньою політи- кою новообраний президент Віктор Янукович і його команда протягом майже двох років радикалізували більшу частину патріотичного, у тому числі і неекстремістского електорату ——————— 30 Про різні аспекти цього феномену: Umland A. Orange Revolution als Scheideweg: Demokratisierungsschub in der Ukraine. Restauration- simpuls in Russland // Osteuropa. 2009. Vol. 59 (11). P. 109–120; Motyl A. Understanding Ukraine’s Ultranationalist Support // World Affairs (web edition). 9 Dec. 2012. [Online]: https://bit.ly/3v89IDB; Meister S. Isolation and Propaganda: The Roots and Instruments of Russia’s Disinformation Campaign // Transatlantic Academy Paper. 2016. Series 6. [Online]: https://bit.ly/3ehFqau. 31 Umland A. Does Yanukovich’s Coalition Government Have a Popular Mandate? The “Tushki” and Decline of Ukrainian Representative Democ- racy // Foreign Policy Journal. 27 Mar. 2010. [Online]: https://bit.ly/ 2P8KmpO. 32 Likhachev V. Right-Wing Extremism in Ukraine: The Phenomenon of “Svoboda”. Kyiv, 2013. 161 України33. Більш того, у 2010–2012 рр. робилися очевидні спро- би “політтехнологів” Януковича штучно збільшити присутність в ЗМІ тоді ще позапарламентських українських крайніх правих, у першу чергу представників ВО “Свобода”, для того, щоб розділити загальний український патріотичний електорат і пар- тійний спектр, і щоб отримати, у вигляді “Свободи” зручного спаринг-партнера для майбутніх виборів34. У той же час низка депутатів, які були обрані на попередніх парламентських виборах 2007 р. за списками прозахідних блоків “Наша Україна – Народна самооборона” і Юлії Тимошенко, зрадили в 2010 р. свої парламентські мандати після того, як Янукович став президентом. Ці політики були в 2007 р. обрані в парламент як націонал-демократичні депутати за закритими списками. Але ці так звані “тушки” навесні–влітку 2010 р. пе- рейшли в проросійську правлячу коаліцію, яка підтримує кабі- нет явно проросійськи і євроскептично налаштованого нового прем’єр-міністра Миколи Азарова незважаючи на те, що їх обрали як представників “помаранчевих” політичних блоків Ющенко і Тимошенко35. На цьому тлі одна з ключових перед- виборних обіцянок “Свободи” 2012 р. – і, можна відзначити, належним чином реалізоване зобов’язання – полягало в тому, ——————— 33 Moser M. Language Policy and Discourse on Languages in Ukraine Under President Viktor Yanukovych (25 February 2010 – 28 October 2012). Stuttgart, 2013. 34 Umland A. Ukraine Right-Wing Politics: Is the Genie out of the Bottle? // Open Democracy. 3 Jan. 2011. [Online]: https://bit.ly/2RPSJHJ; Атанасов B. Особливості націонал-радикальної джинси // Спільне: журнал соціальної критики. 13 травня 2011. URL: https://bit.ly/3aoeeFP; Щербина C. Політичні ток-шоу: Як вони це роблять? // Українська Правда. 7 червня 2011. URL: https://bit.ly/3syRvNN; Шеховцов A. Все- украинское объединение “Свобода”: Проблема легитимности борьбы за власть // Форум новейшей восточноевропейской истории и куль- туры. 2013. Vol. 9 (1). P. 22–63. 35 Термін “тушки” (зрадники своїх мандатів) не слід плутати з “ТІТУШКИ” (політичними головорізами) – лейблом, який з’явився тільки пізніше, з іншою етимологією й іншим значенням. 162 що її кандидати в депутати в разі обрання в Раду не зрадять мандат своїх виборців36. Після перемоги Революції гідності на початку 2014 р. “Сво- бода” з декількома міністрами увійшла в перший, перехідний кабінет міністрів Арсенія Яценюка після Євромайдану. Це, знову-таки, сталося, крім іншого, через явні розбіжності в “по- маранчевому” таборі. Включення “Свободи” у новий уряд стало, зокрема, результатом розбіжностей між двома основними націо- нально-демократичними фракціями, Всеукраїнським союзом “Батьківщина” (Вітчизна), з одного боку, і “УДАР” (Україн- ський альянс за демократичні реформи), з іншого. Чвари серед націонал-демократів у результаті привели до виключення “УДАРу” з постреволюційного тимчасового уряду, хоча лідер цієї партії Віталій Кличко був активним учасником Євромай- дану і на момент перемоги революції найпопулярнішим полі- тиком України. Щоб уникнути однопартійного кабінету, у кінці лютого 2014 р. “Батьківщина” передала “Свободі” чотири уря- дових посади – а саме, посади міністра оборони (Ігор Тенюх), міністра аграрної політики і продовольства (Ігор Швайка), мі- ністра екології та природних ресурсів (Андрій Мохник), одного віце-прем’єра (Олександр Сич), а також Генерального про- курора. Протягом наступних дев’яти місяців “Свобода” Тягнибока багато в чому слідувала політичному лідерству націонал- демократів в уряді. Наприклад, міністр оборони від “Свободи” Ігор Тенюх (який подав у відставку вже в кінці березня 2014 р.) погодився і підтримав спірне рішення українського керівництва не протистояти військовим шляхом насильницькій анексії Кри- му Росією в лютому–березні 2014 р. – позиція, яка неодноразово критикувалася різними праворадикальними активістами. У ве- ресні 2014 р. парламентська фракція “Свобода” одноголосно проголосувала за ратифікацію Угоди про асоціацію України з ——————— 36 Likhachev V. Social-Nationalists in the Ukrainian Parliament: How They Got There and What We Can Expect of Them // Russian Politics and Law. 2013. Vol. 51 (5). P. 75–85. 163 ЄС – у порівняльному відношенні незвичайна поведінка для європейської ультраправої партії. Це і низка інших аспектів тодішньої “Свободи” ознаменували її певний зсув у бік політичного центру під час і після Євро- майдану. Як зазначено, подальші сприятливі для українських етноцентристів зміни в складі загального електорату України відбулися в результаті анексії Криму та війни на Донбасі, що призвели до виключення з голосування мільйонів виборців, які навряд чи коли-небудь проголосували б за українські етноцент- ристські партії. Тим не менш, “Свобода” втратила більше поло- вини своєї підтримки в процентному вираженні на парламент- ських виборах в жовтні 2014 р. порівняно з її результатом на попередніх виборах до Верховної Ради в жовтні 2012 р. (Таб- лиця 1)37. З результатом в 4,7% у пропорційній частині вона не пройшла п’ятивідсотковий бар’єр і отримала лише кілька парла- ментських місць у 8-й Верховній Раді 2014–2019 рр. через об- рання деяких своїх кандидатів в одномандатних округах. На наступних парламентських виборах у липні 2019 р. ви- борча підтримка “Свободи” знову скоротилася більш ніж удвічі і склала всього 2,15%. Це сталося незважаючи на згадану вище сприятливу для ультранаціоналістів зміну голосуючого насе- лення України в 2014 р., п’ять років війни із Росією та, на від- міну від жовтня 2014 р., успішне формування єдиного списку крайніх правих сил, який включив всі релевантні українські етноцентристські партії ( Таблиця 1). Таким чином, станом на початок 2020 р. ультраправий політичний рух України у цілому, і провідна українська ультранаціоналістична партія, зокрема, знову опинилися на позиціях, на яких вони перебували в сере- дині 2000-х років після ребрендингу колишньої Соціал-націо- нальної партії на Всеукраїнське об’єднання “Свобода”. Повномасштабна революція, міждержавна війна, територі- альні втрати, соціальні та інші нестатки, які відбулися в Україні в результаті Євромайдану, як це не парадоксально, не допо- ——————— 37 Shekhovtsov A. From Electoral Success to Revolutionary Failure: The Ukrainian Svoboda Party. // Eurozine. 5 Mar. 2014. [Online]: https://bit.ly/ 3dyHxaE. 164 могли українському партійному ультранаціоналізму на електо- ральному полі. Замість цього докорінні зміни українського суспільства з кінця 2013 р. призвели до – або, принаймні, не завадили – новій відносно загальнонаціональній маргіналізації українських праворадикальних партій в результаті парламент- ських виборів 2014 і 2019 рр.38. Український ультранаціоналістичний потенціал Тим не менш, Україна не є щодо її пострадянського правого екстремізму винятком у повному розумінні, оскільки вона, як і більшість європейських країн, мала і має диференційований спектр відповідних партій, який почав з’являтися вже в кінці 1980-х рр.39 Як і в інших ультраправих партіях по всьому світу, антисемітизм був і залишається характерною рисою дискурсу деяких з цих груп40. З 1991 р. близько десятка більш-менш ра- дикально націоналістичних політичних організацій взяли участь в національних, регіональних і місцевих виборах (Таблиця 1)41. ——————— 38 Revolution and War in Contemporary Ukraine: The Challenge of Change / Bertelsen O. (ed.). Stuttgart, 2016. 39 Nahaylo B. Ukraine // RFE/RL Research Report: The Politics of Intolerance. 1994. Vol. 3 (16). P. 42–49; Бендза Г. УНА–УНСО: Нове обличчя? // Студії політологічного центру Генеза. 1997. № 1. С. 48–51; Kuzio T. Radical Nationalist Parties and Movements in Contemporary Ukraine Before and After Independence: The Right and its Politics, 1989– 1994 // Nationalities Papers. 1997. Vol. 25 (2). P. 211–242; Solchanyk R. The Radical Right in Ukraine // The Radical Right in Central and Eastern Europe Since 1989 / Ramet S. (ed.). University Park, PA, 1999. P. 279–296, 357–358; Андрющенко Е. С. Парамілітарні структури українського націоналістичного руху 90-х рр. ХХ ст. // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. 2011. Т. 30. С. 42–51. 40 Rudling P. A. Anti-Semitism and the Extreme Right in Contemporary Ukraine // Mapping the Extreme Right in Contemporary Europe / Mam- mone A., Godin E., Jenkins B. (ed.). London; New York, 2012. P. 189–205. 41 Васильченко C. “Свобода” против всех: краткий обзор резуль- татов радикальных правых на выборах 1994–2012 // Форум новейшей восточноевропейской истории и культуры. 2013. T. 9. № 1. C. 64–92. 165 Іноді вони створювали союзи або один з одним, або з більш помірними партіями у виборчих цілях42. Крім того, крайні праві, у тій чи іншій мірі, брали участь в усіх трьох недавніх так званих революціях в Україні: у Революції на граніті 1990 р., у Помаранчевій революції 2004 р. і в Революції гідності (тобто Євромайдані) 2013–2014 рр.43. У керівництві крайніх правих угруповань України був і за- лишається ряд видних персонажів із загальнонаціональним визнанням. Серед них: – Юрій Шухевич, син командувача УПА 1943–1950 рр. Романа Шухевича44, – Дмитро Корчинський, яскравий радикальний активіст, часто виступає в ЗМІ45, – Олег Тягнибок, лідер “Свободи” та кандидат в президенти в 2010 і 2014 роках, – Дмитро Ярош, один із засновників “Правого сектора” та кандидат в президенти 2010 р., – Андрій Білецький, один из засновників батальйона “Азов” і керівник партії Національний корпус, або ——————— 42 Mierzejewski-Voznyak M. The Radical Right in Post-Soviet Ukraine // The Oxford Handbook of the Radical Right / Rydgren J. (ed.). Oxford, 2018. P. 608–629. 43 Three Revolutions: Mobilization and Change in Contemporary Ukra- ine I–II. / Kowal P., Mink G., Reichardt A., Reichardt I. (eds.). 2 vols. Stuttgart, 2019. 44 УПА – Українська повстанська армія, потужний націоналістич- ний антирадянський рух на Західній Україні 1940-х рр. Про культ Романа Шухевича в пострадянській Україні: Rudling P. A. The Cult of Roman Shukhevych in Ukraine: Myth Making with Complications // Fascism: Journal of Comparative Fascist Studies. 2016. Vol. 5 (1). P. 26– 65. Апологетическая биография: Ісаюк О. Роман Шухевич. Харків, 2015. 45 Про Корчинського див.: Умланд А. Добровольческие вооружен- ные формирования и радикальный национализм в послемайданной Украине: некоторые особенности возникновения полка “Азов” // Форум новейшей восточноевропейской истории и культуры. 2016. T. 13. № 1. C. 141–178. 166 – Руслан Кошулинський, заступник голови 7-ї Верховної Ради та кандидат у президенти від “Свободи” у березні 2019 р.46. Крім відносного успіху “Свободи” на парламентських вибо- рах 2012 р., українські крайні праві також мали успіхи на ре- гіональних і місцевих виборах і в низці одномандатних округів під час парламентських виборів – особливо в Галичині47. Більш того, як і ультранаціоналісти в інших європейських країнах, крайні праві вже з 1990-х рр. мали своїх представників в куль- турному, інтелектуальному і молодіжному житті, наприклад, завдяки псевдонауковій расистській публіцистиці або зроста- ючій неонацистській музичній сцені48. У цілому, різні форми ——————— 46 Належна оцінка фігури Андрія Парубія – відкрито ультранаціо- налістичного активіста Соціал-національної партії України (СНПУ) в 1990-х роках, який, однак, з середини 2000-х років змістився в полі- тичний центр і, в кінцевому підсумку став спікером українського парламенту в 2016–2019 рр., потребувала б окремого емпіричного дослідження і політичного обговорення. Про СНПУ, див.: Iovenko A. The Ideology and Development of the Social-National Party of Ukraine, and its Transformation into the All-Ukrainian Union “Freedom”, in 1990– 2004 // Communist and Post-Communist Studies. 2015. Vol. 48 (2). P. 229– 237. 47 Shekhovtsov A. The Creeping Resurgence of the Ukrainian Radical Right? The Case of the Freedom Party // Europe-Asia Studies. 2011. Vol. 63 (2). P. 203–228; Olszański T. A. Svoboda Party: The New Phe- nomenon on the Ukrainian Right-Wing Scene // OSW Commentary. 5 Jul. 2011. № 56. [Online]: https://bit.ly/3syqY2Q. 48 Напр.: Ivakhiv A. In Search of Deeper Identities Neopaganism and ‘Native Faith’ in Contemporary Ukraine // Nova Religio. 2005. Vol. 8 (3). P. 7–38; Rudling P. A. Organized Anti-Semitism in Contemporary Ukraine: Structure, Influence, and Ideology // Canadian Slavonic Papers. 2006. Vol. 48 (1–2). P. 81–119; Галушко К. І Битий шлях археології до на- цизму, або які «теорії» ми обговорюємо? // Новітні міфи та фальшивки про походження українців / Під ред. Ю. Олійника. Київ, 2008. С. 11– 28; Бідочко Л. Інструменталізація радикальної музики: Про музику праворадикальних гуртів в Україні // Спільне: журнал соціальної кри- тики. 12 липня 2013. URL: https://bit.ly/32wJf6l; Polyakova A. Parties and Subcultures in the Process of Mobilization: The Internal Dynamics of the Radical Right in Ukraine // Transforming the transformation? : the East 167 більш-менш радикального – хоча в основному ліберального, а не інтегрального – націоналізму з 2014 р. завоювали популярність в українському суспільстві, включаючи його російськомовні частини49. Іноді радикально праві партії і їх лідери змагалися між со- бою, наприклад, під час президентських і парламентських ви- борів 2014 р. В інших випадках, навпаки, вони співпрацювали (або, принаймні, не конкурували) один з одним, як під час президентських і парламентських виборів 2019 р. У 2017 р. три основні ультраправі партії – “Свобода”, “Національний корпус” і “Правий сектор” – разом з деякими іншими, менш значними групами провели широко розрекламований спільний конгрес і разом прийняли т.зв. “Національний маніфест”, якому було при- ділено увагу не тільки в українських, але і в міжнародних засобах масової інформації50. Крайні праві так само, як і інші українські політичні табори, іноді страждали від внутрішньої боротьби та розколів, а іноді об’єднувалися, в результаті чого в пострадянській Україні завжди існував різноманітний спектр ультранаціоналістичних організацій та асоціацій. Хоча не всі більш-менш значущі партії брали участь в усіх виборах країни, в цілому у України ніколи не було дефіциту “пропозиції” різноманітних форм політичного екстремізму. Швидше, проблемою українських правих радика- лів була і залишається відсутність вагомого “попиту” більшості громадян України на вкрай націоналістичну ідеологію, риторику і політику51. На більшості загальнонаціональних виборів тільки ——————— European radical right in the political process / Minkenberg M. (ed.). London; New York, 2015. P. 319–347. 49 Kulyk V. Ukrainian Nationalism since the Outbreak of Euromaidan // Ab Imperio. 2014. Vol. 3. P. 94–122. 50 Umland A. Will Ukraine’s Far-Right Parties Fail Again in 2019? – 2019 // Forum for Ukrainian Studies. 14 Mar. 2019. [Online]: https://bit.ly/ 3n2pkWr. 51 Shekhovtsov A, Umland A. Ultraright Party Politics in Post-Soviet Ukraine and the Puzzle of the Electoral Marginalism of Ukrainian 168 невелика або навіть дуже невелика частина виборців прого- лосувала за ті чи інші крайні праві групи або кандидатів52. Новим потенційним ресурсом для ультранаціоналістів після Революції гідності став їх набагато легший доступ до зброї і, частково, навіть до важкої зброї53. Проте і цей потужний інст- румент – так само як і новостворені крайні праві організації та їх зростаюча громадська респектабельність з 2014 р. – виявився непридатним для внутрішньополітичних цілей54. У 2014 р. всі провідні ультранаціоналістичні організації організували добро- вольчі батальйони, які вийшли на передову55. Тим самим вони, як і багато інших частин українського суспільства, швидко і більш-менш законно отримали доступ до вогнепальної зброї, ——————— Ultranationalists in 1994-2009 // Russian Politics and Law. 2013. Vol. 51 (5). P. 33–58. 52 Bustikova L. Voting, Identity and Security Threats in Ukraine: Who Supports the Radical ‘Freedom’ Party? // Communist and Post-Communist Studies. 2015. Vol. 48 (2). P. 239–256. 53 По цій проблематиці див.: Ferguson J., Jenzen-Jones N.R. Raising Red Flags: An Examination of Arms and Munitions in the Ongoing Conflict in Ukraine // Armament Research Services Research Report. 2014. Vol. 3. [Online]: https://bit.ly/3tsPrrP; Karmanau Y. War Turns Ukraine into “Supermarket” for Illegal Weapons // AP. 6 Aug. 2016. [Online]: https://bit. ly/3edyZFz; Martyniuk A. Measuring Illicit Arms Flows: Ukraine // Small Arms Survey Briefing Paper. Apr. 2017. [Online]: https://bit.ly/3gtUcxP; Buscemi F., Duquet N., Golovko E., Woods E. Illicit Firearms Proliferation in the EU Periphery: The Case of Ukraine // Triggering Terror: Illicit Gun Markets and Firearms Acquisition of Terrorist Networks in Europe / Duquet N. (ed.). Brussels, 2018. P. 461–480. 54 Мої спостереження протирічать спостереженням: Aliyev H. Be- waffnete Freiwilligenbataillone: Informelle Machthaber in der Ukraine // Ukraine-Analysen. 2018. Vol. 205. P. 2–5. 55 Shekhovtsov A. Radikale Parteien, irreguläre Verbände: Ukrainische Milizen aus dem rechtsextremistischen Milieu // Osteuropa. 2019. Vol. 69 (3–4). P. 149–162; Fedorenko K., Umland A. Zwischen Front und Parlament: Freiwilligenverbände und Parteien in der Ukraine // Osteuropa. 2019. Vol. 69 (3–4). P. 163–176. 169 боєприпасів56. Деякі, як полк “Азов”, також отримали в роз- порядження бронетехніку і артилерію57. Тим не менш, вико- ристання цієї зброї новими воєнізованими формуваннями, у тому числі і тими, які були створені вкрай правими активістами, у внутрішньополітичних цілях – свого роду “Веймарський сце- нарій”, якого багато хто побоювався в 2014 р. – залишилося і залишається на 2020 рік табу в Україні58. Існує низка інших, пов’язаних з війною, внутрішніх тенден- цій, які сприяють або могли б сприяти політичному підйому ——————— 56 Heinemann-Grüder A. Geiselnehmer oder Retter des Staates? Irre- guläre Bataillone in der Ukraine // Osteuropa. 2019. Vol. 69 (3–4). P. 51– 80; Zajaczkowski J. Homogenität und Fragmentierung: Ukrainische Freiwil- ligenbataillone im Wandel // ibid. P. 81–102. 57 Bezruk T., Umland A. Der Fall Azov: Freiwilligenbataillone in der Ukraine // Osteuropa. 2015. Vol. 65 (1–2). P. 33–42. 58 Про українські добровольчі батальйони в цілому, див.: Ser- gackova E. Freiwillig: Kleines Who’s Who ukrainischer Bataillonskom- mandeure // Osteuropa. 2015. Vol. 65 (1–2). P. 23–32; Puglisi R. Heroes or Villains? Volunteer Battalions in Post-Maidan Ukraine // IAI Working Papers. 2015. Vol. 15 (8); idem. General Zhukov and the Cyborgs: A Clash of Civilisation within the Ukrainian Armed Forces // IAI Working Papers. 2015. Vol. 15 (17); Пуглизи Р. Герои или злодеи? Добровольческие батальоны в постмайданной Украине // Форум новейшей восточно- европейской истории и культуры. 2015. Vol. 12 (1). P. 79–98; Malya- renko T., Galbreath D. J. Paramilitary Motivation in Ukraine: Beyond Integration and Abolition // Southeast European and Black Sea Studies. 2016. Vol. 16 (1). P. 113–138; Karagiannis E. Ukrainian Volunteer Figh- ters in the Eastern Front: Ideas, Political-Social Norms and Emotions as Mobilization Mechanisms // Southeast European and Black Sea Studies. 2016. Vol. 16 (1). P. 139–153; Гладка К. та ін. Добробати: Історія подвигу батальйонів, що врятували країну. Харків, 2016; Martsenyuk T., Grytsenko G., Kvit A. The “Invisible Battalion”: Women in ATO Military Operations in Ukraine // Kyiv-Mohyla Law and Politics Journal. 2016. Vol. 2. P. 171–187; Käihkö I. A Nation-in-the-Making, in Arms: Control of Force, Strategy and the Ukrainian Volunteer Battalions // Defence Studies. 2018. Vol. 18 (2). P. 147–166; Hunter M. Crowdsourced War: The Political and Military Implications of Ukraine’s Volunteer Battalions 2014–2015 // Journal of Military and Strategic Studies. 2018. Vol. 18 (3). P. 78–124. 170 правого радикалізму, такі як виникнення народних і нерідко націоналістичних муніципальних дружин для підтримки міс- цевого правопорядку після 2014 р.59. Були випадки, коли різні окремі праві групи вже застосовували вогнепальну зброю в локальних політичних або економічних сутичках. Проте до початку 2020 р. ці епізоди залишалися винятками; вони не міняли кардинальним чином життя великих міст і залишилися швидше знаками тих чи інших негативних локальних розвитків, ніж індикаторами національного політичного сходження край- ніх правих. Український центральний уряд і громадянське сус- пільство у цілому досі були успішними в запобіганні застосу- вання зброї на вулицях Києва та в регіональних столицях. Етноцентристське “негромадянське суспільство” Таким чином, багато українських ультраправих активістів з політичними амбіціями змушені були після Євромайдану обме- житися регіональною та місцевою виборчою політикою або за- лишатися в рамках того, що протягом останніх тридцяти років стало називатися в міжнародних порівняльних дослідженнях правого радикалізму “негромадянським суспільством”60. Цей термін позначає категорію соціальних груп, асоціацій або ме- реж, які не діють ні як комерційні, чи ні як партійні організації, і тому можуть розглядатися як частини громадської сфери, а не політичного чи економічного товариств61. У той же час ідеї, цілі, мережі і дії цих “нецивільних” НДО прямо або опосередковано є антидемократичними62. Деякі з них готові використовувати силу ——————— 59 Shukan I. Defending Ukraine at the Rear of the Armed Conflict in Donbas: Wartime Vigilantism in Odesa (2014–2018) // Laboratorium: Russian Review of Social Research. 2020. Vol. 11 (3). P. 71–104. 60 Uncivil Society? Contentious Politics in Post-Communist Europe / Kopecky P., Mudde C. (eds.). London, 2012. 61 Boyd R. Uncivil Society: The Perils of Pluralism and the Making of Modern Liberalism. Lanham, 2004. 62 Piotrowski G. Civil Society, Un-Civil Society and the Social Move- ments // Interface: A Journal for and about Social Movements. 2009. Vol. 1 (2). P. 166–189. 171 і навіть зброю63. Отже, вони не просувають у вузькому демо- кратичному сенсі громадянські цінності, засновані на рівно- правності, толерантності та плюралізмі64. Такі “негромадянські” НДО можуть допомогти своїм членам, подібно звичайним громадським організаціям, розвинути ко- рисні організаційні, інтелектуальні, риторичні, емоційні та інші навички, а також забезпечити точки входу в політику і кар’єрні сходи для своїх активістів65. Але в міру того як ці здібності і досягнення розвиваються в угрупованнях, які не підтримують ліберальну демократію і не сприяють її функціонуванню, набуті вміння та зв’язки в таких НДО застосовуються не на користь демократичного розвитку суспільства, коли вони використо- вуються в партійно-політичній, виборчій та урядовій сферах66. Тому коли лідерам або членам “негромадянських” організацій вдається увійти в політику, є ймовірність, що вони будуть ви- користовувати досвід і контакти, накопичені в подібних НДО, щоб підірвати, а не підтримати демократичний лад країни67. Протягом майже всієї української пострадянської історії біль- шість українських ультраправих активістів взагалі не мали до- ступу або ж тільки тимчасово входили в національне політичне суспільство68. Але вони брали участь і продовжують брати участь в різних НДО, і особливо активно після 2014 р., коли ——————— 63 Payne L. A. Uncivil Movements: The Armed Right Wing and Democ- racy in Latin America. Baltimore, 2000. 64 Chambers S., Kopstein J. Bad Civil Society // Political Theory. 2001. Vol. 29 (6). P. 837–865. 65 Berman Sh. Civil Society and the Collapse of the Weimar Republic // World Politics. 1997. Vol. 49 (3). P. 401–429. 66 Pedahzur A., Weinberg L. Modern European Democracies and Its Enemies: The Threat of the Extreme Right // Totalitarian Movements and Political Religions. 2001. Vol. 2 (1). P. 52–72. 67 Umland A. Der Begriff der ‘unzivilen Gesellschaft’ als Instrument der historischen und aktuellen Rechtsextremismusforschung // Forschungsjour- nal Neue Soziale Bewegungen. 2008. Vol. 21 (4). P. 63–67. 68 Про аналогічну ситуацію до недавнього часу в Німеччині див.: Backes U., Mudde C. Germany: Extremism without Successful Parties // Parliamentary Affairs. 2000. Vol. 53 (3). P. 457–468. 172 громадянське суспільство в цілому стало грати більш важливу роль в Україні в результаті Євромайдану69. Іноді самопрого- лошені партії перетворюються в де-факто-НДО, коли вони за- лишаються безперспективними як політичні сили, але продов- жують своє активне внутрішнє і публічне життя. Наприклад, такі організації як “Правий сектор” і Націо- нальний корпус явно хотіли б мати якомога більше політичної влади і займати важливі позиції в українській державі. Спочатку вони виросли з маленьких домайданних напівпартійних “гру- пускулярних” асоціацій на краю політичного життя України70. Однак після їх медійної “розкрутки” – не в останню чергу в російських і проросійських ЗМІ – під час і після Євромайдану, ці групки розвинули політичні амбіції. Це було задокумен- товано, серед іншого, членством колишнього лідера “Правого сектора” Дмитра Яроша і нинішнього лідера Національного корпусу Андрія Білецького – обидва, до речі, вихідці зі Східної України – в якості депутатів у 8-й Верховній Раді 2014–2019 рр. Однак, оскільки більшість ультраправих політичних активістів тільки тимчасово, як Ярош і Білецький, або взагалі не змогла увійти в будь-які центральні державні інститути, вони розгор- тають активність скоріше в цивільному, а не в політичному суспільстві71. “Правий сектор” у кінці 2013 р. виріс з неоднорідної мережі різних націоналістичних груп, які об’єдналися навколо воєнізо- ваного спортивного клубу “Тризуб Степана Бандери” під керів- ництвом Дмитра Яроша. Навесні 2014 р. “Правий сектор” засну- вав нерегулярний озброєний підрозділ Добровольчий україн- ——————— 69 Falsini S. The Euromaidan’s Effect on Civil Society: Why and How Ukrainian Social Capital Increased after the Revolution of Dignity. Stuttgart, 2018; Civil Society in Post-Euromaidan Ukraine: From Revo- lution to Consolidation / Burlyuk O., Shapovalova N. (eds.). Stuttgart, 2018. 70 Про концепцію “групускулярні праві” див.: Griffin R. From Slime Mould to Rhizome: An Introduction to the Groupuscular Right // Patterns of Prejudice. 2003. Vol. 37 (1). P. 27–50. 71 Shapovalova N. The Two Faces of Conservative Civil Society in Ukraine // Carnegie Europe. 4 Oct. 2018. [Online]: https://bit.ly/3tyCCfG. 173 ський корпус (ДУК)72. Політична партія Національний корпус на чолі з Білецьким же була створена тільки більш ніж за рік після Євромайдану і виросла з двох угруповань, що існували до Євромайдану – “Патріота України” та Соціал-національної асамблеї73. Їх лідери сформували влітку 2014 р. ядро добро- вольчого батальйону “Азов”, ветерани і співчуваючі, своєю чергою, заснували партію Національний корпус у жовтні 2015 р. Як “Правий сектор”, так і Національний корпус значною мірою придбали визнання і славу в сьогоденні завдяки ранній і добровільній участі своїх членів у війні України проти Росії на Донбасі в 2014–2015 роках74. Крихітні групки-попередники “Правого сектора” і Національного корпусу були ледь відомі українцям і випали з поля зору навіть багатьох українських політологів. І все ж Ярош, Білецький та інші колишні мар- гінальні активісти з 2014 р. стали українськими національними героями в результаті їх широко розрекламованої участі у війні на Донбасі75. Ярош навіть отримав поранення в бою. Участь вкрай правих націоналістів у війні, часто в складі їхніх власних добровольчих батальйонів, призвела до значного збільшення їх публічного авторитету, суспільного становища, політичної легі- тимності і загальної популярності в Україні76. ——————— 72 Likhachev V. The “Right Sector” and Others: The Behavior and Role of Radical Nationalists in the Ukrainian Political Crisis of Late 2013 – Early 2014 // Communist and Post-Communist Studies. 2015. Vol. 48 (2). P. 257– 271. 73 Umland A. Irregular Militias and Radical Nationalism in Post-Euro- maidan Ukraine: The Prehistory and Emergence of the “Azov” Battalion in 2014 // Terrorism and Political Violence. 2019. Vol. 31 (1). P. 105–131. 74 Лихачев В. Украинские национал-радикалы против пророссий- ских “сепаратистов”: уличная война (февраль–май 2014) // Форум но- вейшей восточноевропейской истории и культуры. 2016. Vol. 13 (1). P. 128–140. 75 Likhachev V. The Far Right in the Conflict between Russia and Ukraine // Notes del l’Ifri: Russie.Nei.Visons. 2016. №95. [Online]: https://bit.ly/3n2eQ9j. 76 Likhachev V. Democracy Study Centre 2018 Lecture // DSC Team. 20 Dec. 2018. [Online]: https://bit.ly/32GZY7b. 174 Але, парадоксальним чином, різке зростання міжнародної популярності і національної прийнятності українських ультра- націоналістів з 2014 р. у результаті, у тому числі, й активної підтримки телеканалів і сайтів, керованих Кремлем, не привело їх до електоральних успіхів, принаймні не в загальнонаціо- нальних виборах77. Можна було очікувати зростання, можливо навіть високого стрибка, виборчої підтримки крайніх правих після їх активної, видної і широко схваленої участі спочатку в Революції гідності, а потім в російсько-українській війні в 2013– 2014 роках78. Навпаки, як згадувалося вище, підтримка ви- борцями “Свободи” на парламентських виборах 2014 р. різко впала порівняно з парламентськими виборами 2012 р., і, незва- жаючи на п’ятирічну війну, ще більше зменшилася на парла- ментських виборах 2019 р. Кандидати в президенти від “Сво- боди” виступили з ще більш скромною підтримкою в менш ніж 2%, в 2014 і 2019 роках, тобто з підсумками, подібними ре- зультату Тягнибока на президентських виборах в 2010 довоєн- ному р. (Таблиця 1). Треба відмітити, наскільки стабільною залишилася низька підтримка українськими виборцями крайніх правих партій в два дуже різних періоди новітньої історії України: до і після Євро- майдану. Це тим більше дивно, враховуючи, що українське суспільство з 2014 р. перебувало в стані постійного психоло- гічного та соціального стресу в результаті безперервних вій- ськових дій (хоча і, в основному, низької інтенсивності) в Донбасі, анексії Криму Росією і різними беззбройними формами гібридної кремлівської війни проти України. Можна було очіку- ——————— 77 Shekhovtsov A., Umland A. Ukraine’s Radical Right // Journal of Democracy. 2014. Vol. 25 (3). P. 58–63. 78 Fedorenko K. The Two Movements: Liberals and Nationalists during Euromaidan // Ideology and Politics. 2015. Vol. 1 (5). P. 4–35; Ищенко В. Участие крайне правых в протестных событиях Майдана: Попытка систематического анализа // Форум новейшей восточноевропейской истории и культуры. 2016. Vol. 13 (1). P. 103–127; Katchanovski I. The Far Right, the Euromaidan, and the Maidan Massacre in Ukraine // Journal of Labor and Society. 2020. Vol. 23 (1). P. 5–29. 175 вати, що це послужить сприятливим фоном для етноцентрист- ських ідей і гасел і призведе до зростання підтримки ультра- націоналістичних груп. Однак, принаймні до початку 2020 р., в Україні не відбулося нічого схожого на приголомшливі успіхи крайніх правих партій у низці інших європейських країн. Зростаюча соціальна залученніть ультраправих Незважаючи на цю відносно позитивну картину і слабкість українських ультранаціоналістів у національних опитуваннях громадської думки, що продовжується до початку 2020 р., для міжнародних правозахисних та дослідницьких структур ретель- ний моніторинг радикально правого середовища в Україні залишається на порядку денному. Українські ультранаціона- лістичні групи поки не мають і, мабуть, у найближчому май- бутньому не матимуть можливості увійти в центральні владні структури. Однак вони залишаються помітними як часто, прав- да, мимоволі – напівполітичні громадські організації та беруть активну участь у громадському житті України після Євро- майдану79. Будучи значною мірою виключеними з національної полі- тики, велика кількість ультранаціоналістів переключилася на різні проекти в рамках українського “негромадянського сус- пільства” у самих різних областях, від дискусії історичної пам’яті і активності проти ЛГБТ до боротьби проти екологічних проблем і за захист тварин80. Іноді крайнім правим групам вда- валося і вдається отримувати різні види державної підтримки ——————— 79 Черемис В. Моніторинг конфронтації та насильства ультраправих в Україні 15. 10. 18–15. 05. 19. Київ, 2019. 80 Напр.: Ганкевич Р. Праворадикали з С14 побили організатора нападу на Володимира В’ятровича // Zakhid.net. 12 Jun. 2017. [Online]: https://bit.ly/3srr7oY; Nonjon А. “Pro zemliu ridnyy”: Eco-nationalisme, Ecologie radicale de droite et Eco-fascisme dans l'espace ukrainien: Master Thesis, Universite Paris 8. Paris, 2018. [Online]: https://bit.ly/3uMY2Wv; Anti-Equality Monitoring. A Tough Weekend for Ukraine’s Anti-LGBT “Excremists” // Bellingcat. 25 June 2019. [Online]: https://bit.ly/32w8LIK. 176 для своєї діяльності, наприклад, у рамках окремих програм в галузі безпеки, підтримки ветеранів та освіти81. Активна участь багатьох ультраправих активістів у росій- сько-українській війні в якості добровільних солдат знизила їх ізоляцію, стигматизацію і неприйняття в українському сус- пільстві, включаючи політичний і культурний істеблішмент України82. Уже до 2014 р. серед політичної еліти України була значна готовність до співпраці з крайніми правими. Це вира- зилося, наприклад, у частковій кооперації помірних і ради- кальних націоналістів в 7-й Верховній Раді, під час Революції гідності і в перехідному уряді після Євромайдану83. Проте ці союзи були скоріше ситуативними і стратегічними, а не пос- тійними та ідейними. Однак, чим довше триває збройний конфлікт України з Ро- сією, тим легше можуть навіть такі одіозні радикали, як горе- звісна неонацистська групка C14, інтегруватися в українське публічне життя84. Не тільки в політичному і соціальному, а й в культурному і ментальному плані відстань між політичним центром і краєм, громадянським і “негромадянським” суспіль- ством, помірними і радикальними націоналістичними групами, ——————— 81 Kuzmenko O. Ukrainian Far-Right Fighters, White Supremacists Trained by Major European Security Firm // Bellingcat. 30 Aug. 2018. [Online]: https://bit.ly/3dcHSzU; Anti-Equality Monitoring. Ukraine’s Mi- nistry of Veterans Affairs Embraced the Far Right – With Consequences to the U.S. // Bellingcat. 11 Nov. 2019. [Online]: https://bit.ly/2QgFHSN; Colborne M., Kuzmenko O. Ukrainian Far-Right Extremists Receive State Funds to Teach “Patriotism” // Bellingcat. 16 July 2019. [Online]: https://bit.ly/3uU2NOh . 82 Буткевич М. Сидіння за одним столом із людожерами диск- редитує тих, хто людятину не їсть // Політична критика. 28 вересня 2018. [Електронний ресурс]: https://bit.ly/3abu2vM. 83 Yakovchenko O. Re-Consider the Inclusion of Svoboda into the CAD: Open Letter to the Leaders of Ukraine's Democratic Opposition Regarding the Inclusion of the “Svoboda” Party into the Committee Against Dicta- torship // Change.org. 1 Apr. 2012. [Online]: https://bit.ly/3uO7Tvj. 84 Штогрін І. “С14” Націоналісти-радикали чи неонацисти? // Радіо Свобода. 19 березня 2018. [Електронний ресурс]: https://www.radio- svoboda.org/a/29109819.html. 177 поступово скорочується. Офіційна риторика України, дискурс у засобах масової інформації, політика в галузі культури та істо- ричної пам’яті, з урахуванням щоденних репортажів з фронту і щотижневих жертв війни, стають все більш войовничими і патріотичними. У результаті цих явищ ранні маргінальні істо- ричні і нинішні українські крайні праві ідеї, лідери та молодіжні організації набули загальне суспільне визнання, якщо не част- кову привабливість для багатьох неекстремістскіх українських громадян85. У західних демократіях основна політична розділова лінія сьогодні проходить між, з одного боку, прихильниками, а з іншого – противниками культурного і соціального лібералізму. У сьогоднішній Україні ж основні політичні питання, навпаки, обертаються навколо відношення громадянина або його групи до національної незалежності, війні з Росією, корумпованої олігархічної системи і міжнародної орієнтації України, причому остання розуміється скоріше як геополітичний напрям, а не нормативно-ціннісна позиція86. Оскільки відповіді на ці питання в ультранаціоналістів і етноцентристів України багато в чому схожі з відповідями більшості українських лібералів і консер- ваторів, перші з кожним додатковим роком війни стають все більш близькими до останніх87. ——————— 85 Мовчан С. Праві біля воріт, або Перемога громадянського сус- пільства // Політична критика. 28 березня 2018. [Електронний ресурс]: https://bit.ly/2PZitAR. 86 Виключенням з цього правила став інцидент у грудні 2019 р оку, коли українська ультраправа студентська група запросила пропутин- ського італійського неофашиста Франко Фреда для презентації книги в Києво-Могилянській Академії: Colborne M. Ukraine’s Far Right Is Bo- osting a Pro-Putin Fascist // Bellingcat. 22Jan. 2020. [Online]: https://bit. ly/3wRGuuc. Хоч до, під час і після Євромайдану було декілька схожих випадків, співпраця українських ультранаціоналістів з прокремлівськи- ми угрупуваннями західних ультраправих залишалась, з очевидних причин, у цілому незначною. 87 Ishchenko V. Nationalist Radicalization Trends in Post-Euromaidan Ukraine // PONARS Eurasia Policy Memo. № 529. 2018. [Online]: https://bit.ly/3dgkt0p. 178 У січні 2019 р. поступове наближення радикальних правих до українського мейнстріму виразилося, наприклад, у неприкритій присутності лідера згаданої неонацистської групки С14 Євгена Карася в складі української делегації, яка відвідала Вселенський патріархат Константинополя в Стамбулі з нагоди надання авто- кефалії новій Православній Церкві України88. Публічна участь Карася в офіційній церемонії викликала скандал серед україн- ських правозахисників і міжнародних спостерігачів правого радикалізму в Східній Європі89. Однак цей інцидент не викликав особливої уваги в українському суспільстві, яке було більш засмучене присутністю сумнівного українського бізнесмена з кримінальним минулим на церковній церемонії в Стамбулі, ніж присутністю Карася, хоча його групка С14 відкрито викорис- товує фашистські символи90. Для молодої демократії в Україні найбільш небезпечним може в майбутньому стати, однак, не мініатюрна С14, і навіть не “Свобода” або сьогодні повністю маргіналізований “Правий сектор”. Найбільш перспективним проектом на правому фланзі сьогодні представляється багатоликий Азовський рух з його однойменним полком в Національній гвардії, зв’язками з керів- ництвом МВС, партією Національний корпус і об’єднанням для збереження громадського порядку “Національні дружини”91. Хоча було б перебільшенням класифікувати полк “Азов” як ——————— 88 Комендантова Н. Лидер радикалов С14 Карась съездил в Стам- бул на вручение томоса // Українські новини. 8 січня 2019. URL: https://bit.ly/3smm3SU. 89 Institut Respublika. Ultra-Right and Violence in Ukraine: Monitoring Results 14. 10. 2018–14. 10. 2019 // Rosa Luxemburg Stiftung. Berlin, 2019. [Online]: https://bit.ly/2Q8S9EE. 90 Anti-Equality Monitoring. Yes, It’s (Still) OK To Call Ukraine’s C14 “Neo-Nazi” // Bellingcat. 9 Aug. 2019. [Online]: https://bit.ly/3a81jYO. 91 Жартовская М., Кравец Р. Национальные дружины: Кто они – националисты, которые возмутили соцсети и угрожают применить силу // ТСН. 2 февраля 2018. URL: https://bit.ly/3mO6qlN; Nonjon A. Natsionalniy Druzhyny, les phalanges du “Nouvel Ordre” ukrainien? Kyiv, 2018. URL: https://bit.ly/3uMZKan. 179 терористичну організацію92, його різні політичні і “нецивільні” відгалуження можуть являти собою найбільшу довгострокову правоекстремістську загрозу для української держави93. Азов- ському руху, на відміну від попередніх українських правих проектів, вдалося створити багатовимірну і чітко сучасну (і навіть частково постмодерністську) ідентичність, яка є приваб- ливою для частини української молоді і, на відміну від пере- важно західноукраїнської підтримки “Свободи”, не має регіо- нальних обмежень94. Більш того, Азовський рух тісно спів- працює із зарубіжними групами однодумців95. Його міжнародне співробітництво навіть включає контакти з деякими росій- ськими неонацистськими групами96. Партія “Свобода”, правда, до початку 2020 р. все ще відо- міша і організаційно сильніша, ніж Азовський рух. Проте, “Свобода” була і є важливою політичною силою лише в ——————— 92 Shekhovtsov А. Why Azov Should not Be Designated a Foreign Terrorist Organization // Ukraine Alert. 24 Feb. 2019. [Online]: https://bit. ly/3dWPFB6. 93 Горбач Д., Петик О. Азовский шлях: как ультраправое движение борется за место в политическом мейнстриме Украины // Форум но- вейшей восточноевропейской истории и культуры. 2016. Vol. 13 (1). P. 179–192. 94 Gomza I., Zajaczkowski J. Black Sun Rising: Political Opportunity Structure Perceptions and Institutionalization of the Azov Movement in Post-Euromaidan Ukraine // Nationalities Papers. 2019. Vol. 47 (5). P. 774– 800. 95 Kuzmenko O. “Defend the White Race”: American Extremists Being Co-Opted by Ukraine’s Far-Right // Bellingcat. 15 Feb. 2019. [Online]: https://bit.ly/3uKW9cY. 96 Гриценко А. Украинские связи Боевой организации русских националистов: контакты и контексты в до- и постмайданной Украине // Форум новейшей восточноевропейской истории и культуры. 2015. Vol. 13 (1). P. 180–193; Colborne M., Kuzmenko O. The “Hardcore” Rus- sian Neo-Nazi Group That Calls Ukraine Home // Bellingcat. 4 Sept. 2019. [Online]: https://bit.ly/2Rnc82n. 180 Галичині97. “Правий сектор”, у свою чергу, втратив свій дина- мізм після Євромайдану 2014 р. Він став незначною мережею місцевих націоналістичних груп після виходу його найвідо- мішого засновника Дмитра Яроша, який не зміг перетворити так звану “Державницьку ініціативу Яроша” в значущу політичну організацію. Навпаки, Національний корпус – ультранаціоналістична пар- тія, чий попередник “Патріот України” спочатку був заснований в Харкові, і яка сьогодні більш-менш рівномірно присутня по всій країні98. Нацкорпус, як часто партію називають в Україні, пережив деякі внутрішні заворушення, але, схоже, не постраж- дав від серйозних розколів99. Перш за все, Азовський рух в цілому – динамічний “негромадянський” проект, активно про- суває різні локальні ініціативи і зарубіжні контакти100. Він став визнаною частиною міжнародної правоекстремістської сцени і підтримує зв’язки з різними “негромадянськими” (в основному расистськими) організаціями, зокрема, у Сполучених Штатах, Європейському Союзі і Російській Федерації101. Особливий випадок Дмитра Корчинського Окремої згадки заслуговує біографія яскравого українського націоналіста Дмитра Корчинського – лідера організації “Брат- ство” і найбільш відомого учасника доленосної акції 1 грудня ——————— 97 Polyakova A. From the Provinces to the Parliament: How the Ukrainian Radical Right Mobilized in Galicia // Communist and Post- Communist Studies. 2014. Vol. 47 (2). P. 211–225. 98 Yavir I. Time to Party for Azov // Reft<>Light. 11 Oct. 2016. [Online]: https://bit.ly/3uNo77P. 99 Бабич Я. Рахунок // Adobe Spark. 29 травня 2018. [Online]: https://adobe.ly/2QjLCGW. 100 Colborne M. There’s One Far-Right Movement That Hates the Kremlin // Foreign Policy. 17 Apr. 2019. [Online]: https://bit.ly/32iLNoh. 101 Nonjon А. L'Ukraine d'Azov: Représentations géopolitiques et stratégie de propagande d'un régiment ultranationaliste ukrainien: Master Thesis, Universite Paris 8. Paris, 2018. [Online]: https://bit.ly/329xHFJ. 181 2013 р.102. У цей день протестувальники Євромайдану, що на- дягли маски, серед них багато з символікою Соціал-націо- нальної асамблеї та “Патріота України”, намагалися під керів- ництвом Корчинського захопити порожню будівлю Адмініст- рації Президента України103. Антон Шеховцов цитує очевидця подій: “Штурм Адміністрації був, за словами одного з учасників «Правого сектора», спровокований декількома «сорокалітніми мужиками», які і почали підштовхувати хлопців зі словами: «Вперед, хлопці, не бійтеся! Зараз ми їх рознесемо! Вперед, в атаку!». Серед націоналістів їх ніхто не знав. До речі, самі мужики в сутичці не брали участь. Ця ситуація майже повністю повторила події 9 березня 2001 р., коли на тій же Банковій невідомі спровокували зіткнення з «Беркутом», що було вико- ристано владою для арешту цілого ряду провідних членів акції «Україна без Кучми»”104. Корчинського вже до зіткнення 1 грудня 2013 р. було по- мічено в провокаційних акціях105, що схожі на події під Адміні- страцією Президента на початку Євромайдану106. Корчинський навесні 2014 р. прийняв участь в створенні батальйону “Азов”107. Деякі сподвижники Корчинського опинилися у ——————— 102 Ця секція ґрунтується на статті: Умланд А. Добровольческие вооруженные формирования и радикальный национализм в послемай- данной Украине: некоторые особенности возникновения полка “Азов” // Форум новейшей восточноевропейской истории и культуры. 2016. Т. 13. № 1. С. 141–178. 103 Shekhovtsov A. Ukrainian Extra-Parliamentary Extreme Right Behind the Provocations at the President Administration // Anton Shekhovtsov’s Blog. 1 Dec. 2013. [Online]: https://bit.ly/2Qt28US. 104 Там само. 105 Shekhovtsov A. The Dubious Role of Bratstvo in the 2012 Par- liamentary Elections in Ukraine // Anton Shekhovtsov’s Blog. 7 Dec. 2013. [Online]: https://bit.ly/3n1xU7z. 106 Бутусов Ю. Банкова, 1 грудня: хроніка провокації // Дзеркало тижня. 6 грудня 2014. URL: https://bit.ly/3ahHOga. 107 45 “черных человечков” отправились вчера из Киева в Донбасс // Левый берег. 19 мая 2014. URL: https://bit.ly/2OWocXI; Nemtsova А. 182 виборчому списку Радикальної партії Ляшка на парламентських виборах 2014 р. Корчинський вже в ранніх 1990-х був однією з найбільш помітних фігур українського націоналістичного середовища108. У зв’язку зі створенням УНА–УНСО, він співпрацював з Юрієм Шухевичем, тобто з сином Романа Шухевича, колишнього го- ловнокомандувача УПА і керівника ОУН(Б). Так само, як і дру- жина Корчинського, Оксана Корчинська, Юрій Шухевич був в 2014–2019 рр. депутатом Верховної Ради від Радикальної партії Олега Ляшка. У 1990-х, Корчинський був автором гасла “Крим буде ук- раїнським або безлюдним!”109. За словами покійного Володи- мира Прибиловського, Корчинський “в 1996 р. воював у Чечні на стороні чеченських сепаратистів. В опублікованих у 2005 р. спогадах про Чеченську війну (в книзі Революція від кутюр) в числі іншого [Корчинський] розповідає, як в його присутності вбивали полонених російських солдатів (перерізали горло, а потім дострілювали)”110. Незважаючи на цю недвозначну біографію, у 2005 р. лідер “Братства” виступав лектором в російському молодіжному літ- ньому таборі “Селігер”111, організованому довколакремлівським рухом “Наші”112. Майбутній куратор української політики ——————— War and Murder in Eastern Ukraine // The Daily Beast. 27 May 2014. [Online]: https://bit.ly/3afWIDF. 108 Див., напр.: Корчинський Д. Війна у натовпі. Київ, 1999. 109 Балутенко М., Прибыловский В. Кто есть кто в политике на Украине: биографический сборник. М., 2007. С. 141–143. 110 Там само. С. 143. Див. також: Придонов A. Дмитрий Корчинский ответит за Чечню // Utro.ru. – 20 марта 2006. [Електронний ресурс]: http://ukraina.utro.ru/articles/2006/03/20/531851.shtml. 111 Барабанов И. К «Нашим» летит наше все // Газета.ru. – 20 июля 2005. [Електронний ресурс]: https://www.gazeta.ru/2005/07/20/oa_ 164574.shtml. 112 Мийнссен И. Кузница модернизации на озере Селигер: движение «Наши», путинский патриотизм и Всероссийский молодежный обра- зовательный форум 2005–2010 гг. // Форум новейшей восточноевро- пейской истории и культуры. 2012. № 2. С. 132–157. 183 Кремля і помічник Президента РФ з питань взаємовідносин з Абхазією та Південною Осетією, Владислав Сурков, як тодішній заступник керівника Адміністрації Президента РФ, ще до “Се- лігеру” зустрічався з Корчинським на форумі “Європа: підсумки року змін”, який проходив в Москві в кінці червня 2005 р.113 За інформацією російської преси, на цьому форумі Корчинський заявив, що російські громадські організації, фонди та інститути “повинні протистояти різноманітним помаранчевим намірам і всередині країни, і на всьому пострадянському просторі”114. У 2004–2007 рр. Корчинський був, спільно з головою про- кремлівської Прогресивної соціалістичної партії України Ната- лією Вітренко, офіційним членом Вищої ради Міжнародного євразійського руху під керівництвом російського правого ради- кала Олександра Дугіна115. У середині 2000-х Корчинський публічно виступав як союзник Дугіна, хоча у останнього до цього неодноразово звучали неприховано українофобські ви- словлювання116. Наприклад, у своїй книзі “Основи геополітики”, ——————— 113 Румянцев Ф. Боевик, тесно связанный с Кремлем // Газета.ru. – 18 марта 2006. [Електронний ресурс]: http://www. gazeta.ru/2006/03/ 18/oa_192559.shtml 114 Цит. по: Шеховцов А. Украинские крайне правые и Евромайдан // Главком. – 3 января 2014. [Електронний ресурс]: http://glavcom.ua/ articles/16580.html. 115 Прибыловский В. Корчинский Дмитрий Александрович // Антикомпромат. [Електронний ресурс]: http://www.anticompromat.org/ korchinsky/index.html. Детальніше про фашизм Дугіна: Шеховцов А. Палингенетический проект неоевразийства: идеи возрождения в миро- воззрении Александра Дугина // Форум новейшей восточноевро- пейской истории и культуры. 2009. № 2. С. 105–126; Умланд А. Патологические тенденции в русском «неоевразийстве»: о значении взлета Александра Дугина для интерпретации общественной жизни современной России // Форум новейшей восточноевропейской истории и культуры. 2009. № 2. С. 127–143. 116 Умланд A. Фашистский друг Витренко: странный союз между украинским “прогрессивным социализмом” и российским “неоевра- зийством” // Украинская правда. 26 октября 2006. URL: https://bit.ly/ 3afhvr4; Его же. Александр Дугин, европейский фашизм и Витренко: 184 опублікованій в 1997 р., Дугін писав: “Суверенітет України являє собою настільки негативне для російської геополітики явище, що, в принципі, легко може спровокувати збройний кон- флікт... Україна, як держава, не має ніякого геополітичного сенсу. У неї немає ні особливої культурної вісті універсального значення, ні географічної унікальності, ні етнічної винятковості. Історичний сенс України відображений в самій її назві – «Україна», тобто «околиця», «прикордонні території»” 117. Незважаючи на такі висловлювання Дугіна, Корчинський виступив “21 вересня 2005 р. на мітингу [дуґінського] Євра- зійського союзу молоді, що проходив на Слов’янській площі в Москві з нагоди 625-ї річниці битви на Куликовому полі, [де він] закликав до нещадної війни проти атлантичної цивілізації і заявив, що війна ця близька, як ніколи”118. У зв’язку з подіями 1 грудня 2013 р., мабуть ще до оголошення Корчинського в розшук119, націоналіст тимчасово переїхав з України, за різними повідомленнями, до Росію120, Ізраїль і/або в Придністров’я і давав зі сховища скайп-інтерв’ю українським телеканалам121. ——————— что общего? // Украинская правда. 20 июля 2007. URL: https://bit.ly/ 3gmxszs. 117 Дугин А. Часть 5. Внутренняя геополитика России // Центр консервативных исследований. 13 сентября 2009. URL: https://bit.ly/ 3gfKLBY. 118 Шнирельман В. Евразия или Европа? Роль Украины в евразий- ском и Евразии в украинском дискурсе // Форум новейшей восточно- европейской истории и культуры. 2009. № 1. С. 141. 119 Беспорядки на Банковой: лидер Братства Корчинский объявлен в розыск // Корреспондент. 5 декабря 2013. URL: https://bit.ly/3tthyr2. 120 Корчинський після штурму Банкової виїхав до Росії, а полков- ник “Беркуту” міг займатися провокаціями // ТСН. 5 грудня 2013. URL: https://bit.ly/3uNgKgG; Shekhovtsov A. “Re-organisation of the Ukrainian space”, or Putin's agents in Ukraine // Anton Shekhovtsov's blog. 20 Dec. 2013. [Online]: https://bit.ly/32gb4zC. 121 Дмитро Корчинський skype // Youtube. 8 декабря 2013. URL: https://bit.ly/3mNQAaY; Лидера “Братства” Дмитрия Корчинского за- держали в Израиле // УНИАН. 7 февраля 2014. URL: https://bit.ly/ 3tp6Y43. 185 Висновки Триваюча електоральна слабкість українських крайніх пра- вих після Євромайдану і під час війни обнадіює. Низька по- пулярність українського партійного ультранаціоналізму особ- ливо помітна на тлі недавніх виборчих успіхів правих популістів і екстремістів в інших європейських країнах122. Незважаючи на активний збройний конфлікт на Cході України і, як наслідок, широке поширення вогнепальної зброї в українському сус- пільстві з 2014 р., ультраправі, як і інші політичні діячі з доступом до зброї, утримувалися від її застосування у внут- рішньополітичних конфліктах. Всупереч як виправданим по- боюванням, так і низці очевидно наклепницьких зауважень деяких спостерігачів, український еквівалент феномену німець- ких т. зв. “Вільних корпусів” (Freikorps) у ранні роки Веймар- ської республіки не з’явився, не кажучи вже про серйозну загрозу захоплення влади фашистами123. Тим не менш, є принаймні чотири особливості українського ультранаціоналізму після Євромайдану, які дають привід для турбот. По-перше, у результаті триваючої війни Росії проти України зростає суспільна терпимість щодо історичних і су- часних радикально націоналістичних ідей, організацій, дій і осіб в українському суспільстві124. По-друге, з 2014 р. деякі крайні праві організації – внаслідок створення добровольчих підроз- ділів – отримали широкий доступ до зброї і почасти навіть до важкого зброї. Деякі з них як і раніше контролюють невеликі нерегулярні збройні загони, такі як ДУК “Правого сектора” або т. зв. “Українська добровольча армія” Яроша, хоча такі терміни ——————— 122 Shekhovtsov A., Polyakova A. On the Rise: Europe’s Fringe Right // World Affairs. Vol. 179 (1). P. 70–80. 123 Motyl А. Is Ukraine Fascist? // The Huffington Post. 3 Feb. 2015. [Online]: https://bit.ly/32gclXq. 124 Anti-Equality Monitoring. Calls To “Fight” LGBT People by Ukrainian Cleric Emblematic of Church’s Proximity to Far Right // Bellingcat. 21 June 2019. [Online]: https://bit.ly/3dinBsG; Anti-Equality Monitoring. How to Mainstream Neo-Nazis: A Lesson from Ukraine’s New Government // Bellingcat. 21 Oct. 2019. [Online]: https://bit.ly/32igFFF. 186 як “корпус” і “армія” гіперболічні для цих маргінальних воє- нізованих формувань. По-третє, зберігається більш-менш значима присутність ультраправих організацій у позапарламентській партійній полі- тиці, громадянському суспільстві, культурному житті та част- ково місцевому самоврядуванні, міжнародних відносинах Укра- їни125. Після того, як “Свобода” до 2014 р. розірвала більшу частину своїх колишніх зв’язків з крайніми правими партіями в ЄС, українські ультранаціоналісти сьогодні залучені в міжна- родне праворадикальне середовище в першу чергу через іно- земні зв’язки Азовського руху та інших, більш дрібних право- екстремістських груп126. По-четверте, у результаті більшого включення деяких ультранаціоналістичних активістів у муніци- пальну політику і громадянське суспільство неодноразово ви- никали випадки офіційної співпраці між деякими урядовими установами, такими як Служба безпеки України, Міністерство ветеранів України або місцеві органи влади, з одного боку, і ультраправі угрупування, з другого127. У цілому Україна залишається – як згадувалося – скоріше позитивним європейським винятком через дивно стійкий імуні- тет її виборців щодо ультраправих партій і, як результат, низький вплив радикальних націоналістів на центральну полі- тику в Києві128. Більш того, як серед інших вказує Микола ——————— 125 Anti-Equality Monitoring. Why is a Leading Estonian Think Tank Working Alongside Ukraine’s Far Right? // Bellingcat. 1 Aug. 2019. [Online]: https://bit.ly/3smb3Vm; Anti-Equality Monitoring. How to Main- stream Neo-Nazis: A Lesson from Ukraine’s C14 and an Estonian Think Tank // Bellingcat. 8 Aug. 2019. [Online]: https://bit.ly/3gcTKUe. 126 Colborne M. Dispatches From Asgardsrei: Ukraine’s Annual Neo- Nazi Music Festival // Bellingcat. 2 Jan. 2020. [Online]: https://bit.ly/ 3dZ9vve. 127 Напр.: В Киеве проверять транспорт и документы в карантин будут ультраправые // Страна.UA. 21 марта 2020.URL: https://bit.ly/ 3dmHHlr. 128 Umland A. A Typical Variety of European Right-Wing Radicalism? // Russian Politics and Law. 2013. Vol. 51 (5). P. 86–95. 187 Рябчук, та підтримка, якою історичні та сучасні ультрана- ціоналістичні лідери та молодіжні організації користуються в українському суспільстві, часто вже не стільки пов’язана з расизмом і тоталітаризмом їх ідеології, скільки з їхньою жорсткою позицією і жертовною боротьбою за незалежність України129. Тим не менш, те, що після Революції гідності громадська присутність “негромадянських” груп в українському місцевому та культурному житті в деяких аспектах виросла, насторожує. Диференціація організаційного та інтелектуального спектру українського правого радикалізму з 2014 р. триває130. Перераховані вище явища і зростаюча суспільна повага до історичного українського ультранаціоналізму – у першу чергу до бандерівської фракції Організації українських націоналістів 1940-х рр. – є новими взаємодіючими характеристиками су- часного українського громадського життя131. Вони, як і інші політично неоднозначні тенденції, тісно пов’язані з гібридною війною Росії проти України з 2014 р.132. У своєму підсумку вони являють собою проблематичні риси постмайданної України, що несуть в собі небезпеку, як дестабілізації всередині української держави, так і нових напружень в міжнародних відносинах Києва133. ——————— 129 Riabchuk М. Ukraine's Turbulent Past Between Hagiography and Demonization // Raam op Rusland. 2 Nov. 2016. [Online]: https://bit.ly/ 3e5e9YX; Рябчук М. Світло від темряви: Андреас Умланд, пам'ять про УПА і євроінтеграція України // Історична правда. 14 января 2017. URL: https://bit.ly/3sl3VbR. 130 Rabe J. Rechtsextremismus in der Ukraine: Gruppierungen und ihre Aktivitäten im Überblick // Rosa Luxemburg Stiftung. Berlin, 2019. [Online]: https://bit.ly/3uSksFL. 131 Issues in the History and Memory of the OUN I–III / Umland A., Yurchuk Y. (eds.) // Journal of Soviet and Post-Soviet Politics and Society (Special sections). Vol. 3 (2). 2017. P. 115–290, Vol. 4 (2). 2018. P. 29– 132, 2020. Vol. 6 (1). P. 185–311. 132 Russian Media and the War in Ukraine / Fedor J. (ed.) // Journal of Soviet and Post-Soviet Politics and Society. 2015. Vol. 1 (1). P. 1–300. 133 Див., напр.: Umland А. Oekraïnes herdenkingspolitiek belemmert Europese integratie // Raam op Rusland. 29 Sep. 2016. [Online]: 188 REFERENCES 1. Adamski, L. (2017). Kyiv’s “Volhynian Negationism”: Reflections on the 2016 Polish-Ukrainian Memory Conflict. Journal of Soviet and Post- Soviet Politics and Society, 3 (2), 129–290. [in English]. 2. Aliyev, H. (2018). Bewaffnete Freiwilligenbataillone: Informelle Machthaber in der Ukraine. Ukraine-Analysen, (205), 2–5. [in German]. 3. Andriuschenko, E. S. (2011). Paramilitarni struktury ukrains’koho natsionalistychnoho rukhu 90-kh rr. XX st. Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu Zaporizkoho natsionalnoho universytetu, (30), 42–51. [in Ukrainian]. 4. Anti-Equality Monitoring. (2019, August 1). Why is a Leading Estonian Think Tank Working Alongside Ukraine’s Far Right? Bellingcat. Retrieved from https://bit.ly/2QAcgLt. [in English]. 5. Anti-Equality Monitoring. (2019, August 8). How to Mainstream Neo-Nazis: A Lesson from Ukraine’s C14 and an Estonian Think Tank. Bellingcat. Retrieved from https://bit.ly/3edWvSV. [in English]. 6. Anti-Equality Monitoring. (2019, August 9). Yes, It’s (Still) OK To Call Ukraine’s C14 “Neo-Nazi”. Bellingcat. Retrieved from https://bit.ly/3tpdx6I. [in English]. 7. Anti-Equality Monitoring. (2019, June 21). Calls To “Fight” LGBT People by Ukrainian Cleric Emblematic of Church’s Proximity to Far Right. Bellingcat. Retrieved from https://bit.ly/3x5cUkX. [in English]. 8. Anti-Equality Monitoring. (2019, June 25). A Tough Weekend for Ukraine’s Anti-LGBT ‘Excremists’. Bellingcat. Retrieved from https://bit. ly/3v38UQp. [in English]. 9. Anti-Equality Monitoring. (2019, November 11). Ukraine’s Ministry of Veterans Affairs Embraced the Far Right – With Consequences to the U.S. Bellingcat. Retrieved from https://bit.ly/2Qd2sHs. [in English]. 10. Anti-Equality Monitoring. (2019, October 21). How to Mainstream Neo-Nazis: A Lesson from Ukraine’s New Government. Bellingcat. Ret- rieved from https://bit.ly/3af9iDq. [in English]. 11. Aslund, А. (2009). How Ukraine Became a Market Economy and Democracy. Washington, DC: Peterson Institute. [in English]. ——————— https://bit.ly/3sohmHU; Bornio J. Israeli-Ukrainian Relations after “the Euromaidan Revolution”: The Holocaust and the New Ukrainian Identity in the Context of the European Aspirations of Ukraine // Polish Political Science Yearbook. 2018. Vol. 47 (2). P. 331–345. 189 12. Atanasov, B. (2011, travnia 13). Osoblyvosti natsional-radykal’noi dzhynsy. Spilne: zhurnal sotsialnoi krytyky. Retrieved from https://bit.ly/ 2RBKyhX. [in Ukrainian]. 13. Averre, D.  Wolczuk, K. (Eds.). (2019). The Ukraine Conflict: Security, Identity and Politics in the Wider Europe. Abingdon, UK: Rout- ledge. [in English]. 14. Babych, Ya. (2018, travnia 29). Rakhunok. Adobe Spark. Retrieved from https://adobe.ly/2RCNF9r. [in Ukrainian]. 15. Backes, U.  Mudde, C. (2000). Germany: Extremism without Successful Parties. Parliamentary Affairs, 53 (3), 457–468. [in English]. 16. Bakic, J. (2013). Right-Wing Extremism in Serbia. International Policy Analysis. Berlin: Friedrich Ebert Stiftung. Retrieved from http://library.fes.de/pdf-files/id-moe/09659.pdf. [in English]. 17. Balutenko, M. , Pribylovskij, V. (2007). Kto est kto v politike na Ukraine: biograficheskij sbornik. Moskva. [in Russian]. 18. Barabanov, I. K. (2005, iyulya 20). Nashim letit nashe vse. Gazeta.ru. Retrieved from https://bit.ly/32iA7lI. [in Russian]. 19. Bauerkämper, A.  Rossoliński-Liebe, G. (eds.). (2017). Fascism without Borders: Transnational Connections and Cooperation between Movements and Regimes in Europe from 1918 to 1945. New York, NY: Berghahn Books. [in English]. 20. Beichelt,T. , Worschech, S. (Eds.) (2017). Transnational Ukraine? Networks and Ties that Influence(d) Contemporary Ukraine. Stuttgart: ibidem-Verlag. [in English]. 21. Belicer, N. (2013). Vseukrainskoe obedinenie Svoboda i ego elektorat, 2012–2013. Ideologiya i politika, 2 (4), 8–92. [in Russian]. 22. Bendza, H. (1997). UNA–UNSO: Nove oblychchia? Studii polito- lohichnoho tsentru Heneza, (1), 48–51. [in Ukrainian]. 23. Berman, Sh. (1997). Civil Society and the Collapse of the Weimar Republic. World Politics, 49 (3), 401–429. [in English]. 24. Bertelsen, O. (Ed.) 2016). Revolution and War in Contemporary Ukraine: The Challenge of Change. Stuttgart: ibidem-Verlag. [in English]. 25. Bezruk, T.  Umland, A. (2015). Der Fall Azov: Freiwilligen- bataillone in der Ukraine. Osteuropa, 65 (1–2), 33–42. [in German]. 26. Bidochko, L. (2013, lypnia 12). Instrumentalizatsiia radykalnoi muzyky: Pro muzyku pravoradykalnykh hurtiv v Ukraini. Spilne: zhurnal sotsialnoi krytyky. Retrieved from https://bit.ly/3sp6Mk9. [in Ukrainian]. 27. Bornio, J. (Ed.). (2018). Israeli-Ukrainian Relations after ‘the Euromaidan Revolution: The Holocaust and the New Ukrainian Identity in the Context of the European Aspirations of Ukraine. Polish Political Science Yearbook, 47 (2), 331–45. [in English]. 190 28. Boyd, R. (2004). Uncivil Society: The Perils of Pluralism and the Making of Modern Liberalism. Lanham, MD: Lexington Books. [in English]. 29. Burlyuk, O.  Shapovalova, N. (Eds.). (2018). Civil Society in Post-Euromaidan Ukraine: From Revolution to Consolidation. Stuttgart: ibidem-Verlag. [in English]. 30. Buscemi, F., Duquet, N., Golovko, E.  Woods, E. (2018). Illicit Firearms Proliferation in the EU Periphery: The Case of Ukraine. In Duquet N. (Ed.), Triggering Terror: Illicit Gun Markets and Firearms Acquisition of Terrorist Networks in Europe, (pp. 461–480). Brussels: Flemish Peace Institute. [in English]. 31. Bustikova, L. (2015). Voting, Identity and Security Threats in Ukraine: Who Supports the Radical ‘Freedom’ Party? Communist and Post- Communist Studies, 48 (2), 239–256. [in English]. 32. Bustikova, L. (2019). Extreme Reactions: Radical Right Mobi- lization in Eastern Europe. Cambridge: Cambridge University Press. [in English]. 33. Butkevych, M. (2018, veresnia 28). Sydinnia za odnym stolom iz liudozheramy dyskredytuie tykh, khto liudiatynu ne ist. Politychna krytyka. Retrieved from https://bit.ly/3mULo5b. [in Ukrainian]. 34. Butusov, Yu. (2014, hrudnia 6). Bankova, 1 hrudnia: khronika provokatsii. Dzerkalo tyzhnia. Retrieved from https://bit.ly/3toq8Hk. [in Ukrainian]. 35. Chambers, S.  Kopstein, J. (2001). Bad Civil Society. Political Theory, 29 (6), 837–865. [in English]. 36. Cheremys, V. (2019). Monitorynh konfrontatsii ta nasylstva ultra- pravykh v Ukraini 15. 10. 18–15. 05. 19. Kyiv: Instytut Respublika. [in Ukrainian]. 37. Colborne, M.  Kuzmenko, O. (2019, July 16). Ukrainian Far- Right Extremists Receive State Funds to Teach “Patriotism”. Bellingcat. Retrieved from https://bit.ly/3tvjRtr. [in English]. 38. Colborne, M.  Kuzmenko, O. (2019, September 4). The “Hard- core” Russian Neo-Nazi Group That Calls Ukraine Home. Bellingcat. Retrieved from https://bit.ly/3mTlVck. [in English]. 39. Colborne, M. (2019, April 17). There’s One Far-Right Movement That Hates the Kremlin. Foreign Policy. Retrieved fromhttps://bit.ly/ 3sB2hDj. [in English]. 40. Colborne, M. (2020, January 2). Dispatches From Asgardsrei: Ukraine’s Annual Neo-Nazi Music Festival. Bellingcat. Retrieved from https://bit.ly/3afX6lG. [in English]. 191 41. Colborne, M. (2020, January 22). Ukraine’s Far Right Is Boosting a Pro-Putin Fascist. Bellingcat. Retrieved from https://bit.ly/3x4EzT9. [in English]. 42. Coleman, H., Hrytsak, Y., Hundorova, T., Zaitsev, O.  Shkandrij, M. (2017). A Roundtable on Myroslav Shkandrij’s Ukrainian Nationalism: Politics, Ideology, and Literature, 1929–1956. Canadian Slavonic Papers – Revue Canadienne des Slavistes, 59 (1–2), 131–152. [in English]. 43. D’Anieri, P. (2019). Ukraine and Russia: From Civilized Divorce to Uncivil War. Cambridge: Cambridge University Press. [in English]. 44. D’Anieri, P. J. (Ed.). (2010). Orange Revolution and Aftermath: Mobilization, Apathy, and the State in Ukraine. Baltimore: Johns Hopkins University Press. [in English]. 45. D’Anieri, P., et al. (Eds.). (2007). Aspects of the Orange Revolution I–VI (Vol. 1–6). Stuttgart: ibidem-Verlag. [in English]. 46. Dugin, A. (2009, sentyabrya 13) Chast’ 5. Vnutrennyaya geo- politika Rossii. Centr konservativnyh issledovanij. Retrieved from https://bit.ly/3x32WRg. [in Russian]. 47. Dyczok, M. (2000). Ukraine: Movement without Change, Change without Movement. Abingdon: Routledge. [in English]. 48. Dymerskaya-Tsigelman, L.  Finberg, L. (1999). Antisemitism of the Ukrainian Radical Nationalists: Ideology and Policy (Analysis of Current Trends in Antisemitism 14). Jerusalem: SICSA. [in English]. 49. Falsini, S. (2018). The Euromaidan’s Effect on Civil Society: Why and How Ukrainian Social Capital Increased after the Revolution of Dignity. Stuttgart: ibidem-Verlag. [in English]. 50. Fedor, J. (Ed.). (2015). Russian Media and the War in Ukraine. Journal of Soviet and Post-Soviet Politics and Society 1 (1), 1–300. [in English]. 51. Fedorenko, K.  Umland, A. (2019). Zwischen Front und Parla- ment: Freiwilligenverbände und Parteien in der Ukraine. Osteuropa, 69 (3– 4), 163–176. [in German]. 52. Fedorenko, K. (2015). The Two Movements: Liberals and Natio- nalists during Euromaidan. Ideology and Politics, 1 (5), 4–35. [in English]. 53. Ferguson, J.  Jenzen-Jones, N. R. (2014). Raising Red Flags: An Examination of Arms and Munitions in the Ongoing Conflict in Ukraine. Armament Research Services Research Report (3). Retrieved from https://bit.ly/3aiHq1d. [in English]. 54. Flikke, G.  Kisselyov, S. (Eds.). (2006). Beyond Recognition? Ukraine and Europe after the Orange Revolution. Oslo: NUSPI. [in English]. 192 55. Gomza, I.  Zajaczkowski, J. (2019). Black Sun Rising: Political Opportunity Structure Perceptions and Institutionalization of the Azov Movement in Post-Euromaidan Ukraine. Nationalities Papers, 47 (5), 774– 800. [in English]. 56. Gomza, I. (2015). Elusive Proteus: A Study in the Ideological Morphology of the Organization of Ukrainian Nationalists. Communist and Post-Communist Studies, 48 (2–3), 195–207. [in English]. 57. Gorbach, D.  Petik, O. (2016). Azovskij shlyax: kak ul’trapravoe dvizhenie boretsya za mesto v politicheskom mejnstrime Ukrainy. Forum novejshej vostochnoevropejskoj istorii i kultury, 13 (1), 179–192. [in Russian]. 58. Grelka, F.  Radchenko, Y. (Eds.). (2019). Case Studies on Mass Atrocities and Survival in the Modern History of Ukraine, Euxeinos: Governance and Culture in the Black Sea Region, 9 (27), 3–155. [in English]. 59. Gricenko, A. (2015). Ukrainskie svyazi Boevoj organizacii russkih nacionalistov: kontakty i konteksty v do- i postmajdannoj Ukraine. Forum novejshej vostochnoevropejskoj istorii i kultury, 13 (1), 180–193. [in Russian]. 60. Griffin, R. (2003). From Slime Mould to Rhizome: An Intro- duction to the Groupuscular Right. Patterns of Prejudice, 37 (1), 27–50. [in English]. 61. Hale, H.  Orttung, R. W. (Eds.). (2016). Beyond the Euromaidan: Comparative Perspectives on Advancing Reform in Ukraine. Stanford, CA: Stanford University Press. [in English]. 62. Halushko, K. (2008). I Bytyj shliakh arkheolohii do natsyzmu, abo iaki «teorii» my obhovoriuiemo? In Olijnyk Yu. (Ed.) Novitni mify ta fal’shyvky pro pokhodzhennia ukraintsiv, (рр. 11–28).. Kyiv: Tempora. [in Ukrainian]. 63. Hanebrink, P. (2018). A Specter Haunting Europe: The Myth of Judeo-Bolshevism. Cambridge, MA: Harvard University Press. [in English]. 64. Hankevych, R. (2017, June 12). Pravoradykaly z S14 pobyly orhanizatora napadu na Volodymyra V’iatrovycha. Zakhid.net. Retrieved from https://bit.ly/2RJYF54. [in Ukrainian]. 65. Härtel, A. (2015). Bandera’s Tempting Shadow: The Problematic History of Ukrainian Radical Nationalism in the Wake of the Maidan, Journal of Soviet and Post-Soviet Politics and Society, 1 (2), 420–428. [in English]. 66. Hauter, J. (2019). Interstate War: Introducing an Addition to Armed Conflict Typologies. Journal of Strategic Security, 12 (4), 90–103. [in English]. 193 67. Heinemann-Grüder, A. (2019). Geiselnehmer oder Retter des Sta- ates? Irreguläre Bataillone in der Ukraine. Osteuropa, 69 (3–4), 51–80. [in German]. 68. Hladka, K., Hromakov, D., Myronova, V., Pluzhnyk, O., Pokal- chuk, O.  Rudykh, I., et al. (2016). Dobrobaty: Istoriia podvyhu batal’joniv, scho vriatuvaly krainu. Kharkiv: Folio [in Ukrainian]. 69. Hosaka, S. (2019). Welcome to Surkov’s Theater: Russian Political Technology in the Donbas War. Nationalities Papers, 47 (5), 750–773. [in English]. 70. Hrytsak, Yа. (2017). Ukrainian Memory Culture Post-1991: The Case of Stepan Bandera. Journal of Soviet and Post-Soviet Politics and Society, 3 (2), 219–252. [in English]. 71. Hunter, M. (2018). Crowdsourced War: The Political and Military Implications of Ukraine’s Volunteer Battalions 2014–2015. Journal of Military and Strategic Studies, 18 (3), 78–124. [in English]. 72. Hurska, A. (2016). Far-right Movements and Ideology in Contem- porary Ukraine: Formidable Image vs. Weak Essence. Notes internacionals CIDOB, (141). Retrieved from https://bit.ly/3txBqsR. [in English] 73. Institut Respublika. (2019). Ultra-Right and Violence in Ukraine: Monitoring Results 14. 10. 2018–14. 10.2019. Berlin: Rosa Luxemburg Stiftung. Retrieved from https://bit.ly/32o42c8. [in English]. 74. Ioulia Shukan. (2020). Defending Ukraine at the Rear of the Armed Conflict in Donbas: Wartime Vigilantism in Odesa (2014–2018). Laboratorium: Russian Review of Social Research, 11 (3), 71–104. [in English]. 75. Iovenko, A. (2015). The Ideology and Development of the Social- National Party of Ukraine, and its Transformation into the All-Ukrainian Union ‘Freedom, in 1990–2004. Communist and Post-Communist Studies, 48 (2), 229–237. [in English]. 76. Isaiuk, O. (2015). Roman Shukhevych. Kharkiv: Klub simejnoho dozvillia. [in Ukrainian]. 77. Ishchenko, V. (2018). Nationalist Radicalization Trends in Post- Euromaidan Ukraine. PONARS Eurasia Policy Memo, 529. Retrieved from http://http://www.ponarseurasia.org/memo/nationalist-radicalization-trends- posteuromaidan-ukraine. [in English]. 78. Ishhenko, V. (2016). Uchastie krajne pravyh v protestnyh soby- tiyah Majdana: Popytka sistematicheskogo analiza. Forum novejshej vos- tochnoevropejskoj istorii i kultury, 13 (1), 103–127. [in Russian]. 79. Ivakhiv, A. (2005). In Search of Deeper Identities Neopaganism and ‘Native Faith’ in Contemporary Ukraine. Nova Religio, 8 (3), 7–38. [in English]. 194 80. Käihkö, I. (2018). A Nation-in-the-Making, in Arms: Control of Force, Strategy and the Ukrainian Volunteer Battalions. Defence Studies, 18 (2), 147–166. [in English]. 81. Kailitz, S.  Umland, A. (2017). Why Fascists Took Over the Reichstag but Have Not Captured the Kremlin: A Comparison of Weimar Germany and Post-Soviet Russia. Nationalities Papers, 45 (2), 206–221. [in English]. 82. Kailitz, S.  Umland, A. (2019). How Post-Imperial Democracies Die: A Comparison of Weimar Germany and Post-Soviet Russia. Com- munist and Post-Communist Studies, 52 (2), 105–115. [in English]. 83. Karagiannis, E. (2016). Ukrainian Volunteer Fighters in the Eastern Front: Ideas, Political-Social Norms and Emotions as Mobilization Mechanisms. Southeast European and Black Sea Studies, 16 (1), 139–153. [in English]. 84. Karmanau, Y. (2016, August 6). War Turns Ukraine into “Super- market” for Illegal Weapons. AP. Retrieved from https://bit.ly/3twfJtk. [in English]. 85. Katchanovski, I. (2019). The Far Right, the Euromaidan, and the Maidan Massacre in Ukraine. Journal of Labor and Society, 23 (1), 5–29. Retrieved from https://doi.org/10.1111/lands.12457. [in English]. 86. Khymka, I. P. (2019). Ukrainsko-ievreіski vzaiemyny: Vid istorii do pamiati. Kyiv: Dukh i Litera. [in Ukrainian]. 87. Komendantova, N. (2019, sichnia 8). Lider radikalov S14 Karas sezdil v Stambul na vruchenie tomosa. Ukrainski novyny. Retrieved from https://bit.ly/3egZ5au. [in Russian]. 88. Kopecky, P.  Mudde, C. (Eds.) (2012). Uncivil Society? Conten- tious Politics in Post-Communist Europe. London: Routledge. [in English]. 89. Korchynskyі, D. (1999). Vijna u natovpi. Kyiv: Amadej. [in Ukrainian]. 90. Kowal, P., Min,k G., Reichardt, A.  Reichardt, I. (Eds.) (2019). Three Revolutions: Mobilization and Change in Contemporary Ukraine I– II, (Vols. 1–2). Stuttgart: ibidem-Verlag. [in English]. 91. Kubicek, P. (1999). What Happened to the Nationalists in Ukraine? Nationalism and Ethnic Politics, 5 (1), 29–45. [in English]. 92. Kulyk, V. (1999). Ukrains’kyj natsionalizm u nezalezhnij Ukraini. Kyiv: NaUKMA. [in Ukrainian]. 93. Kulyk, V. (2014). Ukrainian Nationalism since the Outbreak of Euromaidan. Ab Imperio, (3), 94–122. [in English]. 94. Kuzio, T.  D’Anieri, P. (2018) The Sources of Russia’s Great Power Politics: Ukraine and the Challenge to the European Order. Bristol: E-International Relations. [in English]. 195 95. Kuzio, T. (1997). Radical Nationalist Parties and Movements in Contemporary Ukraine Before and After Independence: The Right and its Politics, 1989–1994. Nationalities Papers, 25 (2), 211–242. [in English]. 96. Kuzio, T. (2007). Theoretical and Comparative Perspectives on Nationalism: New Directions in Cross-Cultural and Post-Communist Stu- dies. Stuttgart: ibidem-Verlag. [in English]. 97. Kuzmenko, O. (2018, August 30). Ukrainian Far-Right Fighters, White Supremacists Trained by Major European Security Firm, Bellingcat. Retrieved from https://bit.ly/3alrxqS. [in English]. 98. Kuzmenko, O. (2019, February 15). Defend the White Race: American Extremists Being Co-Opted by Ukraine’s Far-Right. Bellingcat, 2019. Retrieved from https://bit.ly/3alryLs. [in English]. 99. Lidera “Bratstva” Dmitriya Korchinskogo zaderzhali v Izraile. UNIAN. (2014, fevralya 7). Retrieved from https://bit.ly/3mVDAjC. [in Russian]. 100. Likhachev, V. (2013). Mesto antisemitizma v ideologii i pro- pagande Vseukrainskogo ob’edineniya “Svoboda”. Forum novejshej vos- tochnoevropejskoj istorii i kultury, 9 (1), 111–134. [in Russian]. 101. Likhachev, V. (2013). Right-Wing Extremism in Ukraine: The Phenomenon of Svoboda. Kyiv: EAJC. [in English]. 102. Likhachev, V. (2013). Right-Wing Extremism on the Rise in Ukraine. Russian Politics and Law, 51 (5), 59–74. [in English]. 103. Likhachev, V. (2013). Social-Nationalists in the Ukrainian Par- liament: How They Got There and What We Can Expect of Them. Russian Politics and Law, 51 (5), 75–85. [in English]. 104. Likhachev, V. (2015). The “Right Sector” and Others: The Behavior and Role of Radical Nationalists in the Ukrainian Political Crisis of Late 2013 – Early 2014. Communist and Post-Communist Studies, 48 (2), 257–271. [in English]. 105. Likhachev, V. (2016). The Far Right in the Conflict between Russia and Ukraine. Notes del l’Ifri: Russie.Nei.Visons, (95). Retrieved from https://bit.ly/2RCCJIU. [in English]. 106. Likhachev, V. (2016). Ukrainskie nacional-radikaly protiv proros- sijskih ‘separatistov’: ulichnaya vojna (fevral’–maj 2014). Forum novejshej vostochnoevropejskoj istorii i kul’tury, 13 (1), 128–140. [in Russian]. 107. Likhachev, V. (2018). Far-right Extremism as a Threat to Ukra- inian Democracy. Freedom House Nations in Transit Brief, May. Retrieved from https://bit.ly/2QeUXjr. [in English]. 108. Likhachev, V. (2018, December 20). Democracy Study Centre 2018 Lecture. DSC Team. Retrieved from http://www.youtube.com/ watch?v=4ob1eu7uziw&t=306s. [in English]. 196 109. Likhachov, V. (2018, travnіa 3) Chomu perebilshennіa roli ultra- pravykh v ukrayinskiі revolіutsiі ne mensh nebezpechne nizh prymen- shennіa. Zaborona. Retrieved from https://bit.ly/3akTZsz. [in Ukrainian]. 110. Likhachov, V. (2020). Vid Maіdanu pravoruch: Revoliutsiia, viіna і ultrapravi v Ukraini (2013–2016 roky). Kyiv, Krytyka. [in Ukrainian]. 111. Luks, L. (2004). Vergeblicher Versuch, den Holocaust ‘rational’ zu erklären. Forum für osteuropäische Ideen- und Zeitgeschichte, 8 (1), 301– 309. [in German]. 112. Lushnycky, A. N.  Riabchuk, M. (Eds.). (2009). Ukraine on Its Meandering Path Between East and West. Bern: Peter Lang. [in English]. 113. Lypovetkyі, S. (2010). Orhanizatsiia ukrainskykh natsionalistiv (banderivtsi): frahmenty diialnosti ta borotby. Kyiv: Ukrainska vydavnycha spilka. [in Ukrainian]. 114. Malyarenko, T.  Galbreath, D. J. (2016). Paramilitary Motivation in Ukraine: Beyond Integration and Abolition. Southeast European and Black Sea Studies, 16 (1), 113–138. [in English]. 115. Mammone, A., Godin, E.  Jenkins, B. (Eds.). Mapping the Extreme Right in Contemporary Europe: From Local to Transnational, Extremism and Democracy. London: Routledge. [in English]. 116. Marples, D. R.  Mills, F. V. (Eds.). (2015). Ukraine’s Euro- maidan: Analyses of a Civil Revolution. Stuttgart: ibidem-Verlag. [in English]. 117. Martsenyuk, T., Grytsenko, G.  Kvit, A. (2016). The “Invisible Battalion”: Women in ATO Military Operations in Ukraine. Kyiv-Mohyla Law and Politics Journal, (2), 171–187. [in English]. 118. Martyniuk, A. (2017). Measuring Illicit Arms Flows: Ukraine. Small Arms Survey Briefing Paper. Retrieved from https://bit.ly/3n353Qd. [in English]. 119. McBride, J. (2016). Who Is Afraid of Ukrainian Nationalism? Kritika: Explorations in Russian and Eurasian History, 17 (3), 647–663. [in English]. 120. McFaul, M.  Aslund, A. (Eds.). (2006). Revolution in Orange: The Origins of Ukraine’s Democratic Breakthrough. Washington, DC: Carnegie Endowment for International Peace. [in English]. 121. Meister, S. (2016). Isolation and Propaganda: The Roots and Instruments of Russia’s Disinformation Campaign. Transatlantic Academy Paper Series, 6. Retrieved from https://bit.ly/3glcu3Z. [in English]. 122. Mierzejewski-Voznyak, M. (2018). The Radical Right in Post- Soviet Ukraine. In Rydgren J. (Ed.), The Oxford Handbook of the Radical Right (pp. 608–629). Oxford: Oxford University Press. [in English]. 197 123. Mijnssen, I. (2012). Kuznica modernizacii na ozere Seliger: dvizhenie ‘Nashi’, putinskij patriotizm i Vserossijskij molodezhnyj obra- zovatelnyj forum 2005–2010 gg. Forum novejshej vostochnoevropejskoj istorii i kultury, (2), 132–157. [in Russian]. 124. Minkenberg, M. (Ed.). (2015). Transforming the Transformation? The East European Radical Right in the Political Process. London: Routledge. [in English]. 125. Moser, M. (2013). Language Policy and Discourse on Languages in Ukraine Under President Viktor Yanukovych (25 February 2010–28 October 2012). Stuttgart: ibidem-Verlag. [in English]. 126. Motyl, A. (2012, December 9). Understanding Ukraine’s Ultra- nationalist Support. World Affairs (web edition). Retrieved from http://https://lingualeo.com/ru/jungle/understanding-ukraine039s- ultranationalist-support-162651. [in German]. 127. Motyl, А. (2015, February 3). Is Ukraine Fascist? The Huffington Post. Retrieved from https://bit.ly/3du12RM. [in English]. 128. Movchan, S. (2018, bereznia 28). Pravi bilia vorit, abo peremoha hromadianskoho suspilstva. Politychna krytyka. Retrieved from https://bit. ly/3dxHpIQ. [in Ukrainian]. 129. Mudde, C. (2002). Warum ist der Rechtsradikalismus in Osteuropa so schwach? Osteuropa, 52 (5), 626–630. [in German]. 130. Mykhnenko, V. (2020). Causes and Consequences of the War in Eastern Ukraine: An Economic Geography Perspective, Europe-Asia Stu- dies, 72 (3), 528–560. [in English]. 131. Nahaylo, B. (1994). Ukraine. RFE/RL Research Report: The Politics of Intolerance, 3 (16), 42–49. [in English]. 132. Nakhmanovych, V. (2016). Fenomen “Svobody”: Vybortsi rady- kalnykh natsionalistiv u dzerkali sotsiolohii. Kyiv, KMIS/VAAD. [in Ukrainian]. 133. Nemtsova, А. (2014, 27 May) War and Murder in Eastern Ukraine. The Daily Beast. Retrieved from http://http://www.thedailybeast.com/ articles/2014/05/27/war-and-murder-in-eastern-ukraine.html. [in English]. 134. Nonjon, A. (2018). Natsionalniy Druzhyny, les phalanges du ‘Nouvel Ordre’ ukrainien? Retrieved from https://bit.ly/3x3RqVT. [in French]. 135. Nonjon, А. (2018). “Pro zemliu ridnyy”: Eco-nationalisme, Ecologie radicale de droite et Eco-fascisme dans l’espace ukrainien. (Master Thesis). Universite Paris 8. Retrieved from https://bit.ly/3x81Un1. [in French]. 136. Nonjon, А. (2018). L’Ukraine d’Azov: Représentations géopo- litiques et stratégie de propagande d’un régiment ultranationaliste ukrainien. 198 (Master Thesis). Universite Paris 8. Retrieved from https://bit.ly/3xb5fl6. [in French]. 137. Olszański, T. A. (2011, 5 July). Svoboda Party: The New Phe- nomenon on the Ukrainian Right-Wing Scene. OSW Commentary, (56). Retrieved from http://https://www.osw.waw.pl/en/publikacje/osw- commentary/2011-07-05/svoboda-party-new-phenomenon-ukrainian-right- wing-scene. [in English]. 138. Panchenko,V. H. (2011). Lehalizatsiia ta diialnist OUN v Ukraini protiahom 1990-kh rr. Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu Zaporizkoho natsionalnoho universytetu, (30), 38–41. [in Ukrainian]. 139. Panina, N. (2006). Faktory natsionalnoi identichnosti, tolerantnosti, ksenofobii i antisemitizma v sovremennoi Ukraine. Vestnik obshchest- vennogo mneniia, (1), 26–38. [in Russian]. 140. Paniotto, V. (2008). Dinamika ksenofobii i antisemitizma v Ukraine (1994–2007). Sotsiologiia: teoriia, metody, marketing, (1), 197– 213. [in Russian]. 141. Payne, L. A. (2000). Uncivil Movements: The Armed Right Wing and Democracy in Latin America. Baltimore: Johns Hopkins University Press. [in English]. 142. Pedahzur, A.  Weinberg, L. (2001). Modern European Democ- racies and Its Enemies: The Threat of the Extreme Right. Totalitarian Movements and Political Religions, 2 (1), 52–72. [in English]. 143. Petrenko, O. (2018). Unter Männern: Frauen im ukrainischen nationalistischen Untergrund 1944–1954. Paderborn: Ferdinand Schöningh. [in German]. 144. Piotrowski, G. (2009). Civil Society, Un-Civil Society and the Social Movements. Journal for and about Social Movements, 1 (2), 166– 189. [in English]. 145. Polyakova, A. (2014). From the Provinces to the Parliament: How the Ukrainian Radical Right Mobilized in Galicia. Communist and Post- Communist Studies, 47 (2), 211–225. [in English]. 146. Polyakova, A. (2015). Parties and Subcultures in the Process of Mobilization: The Internal Dynamics of the Radical Right in Ukraine. In Minkenberg M. Transforming the transformation?: the East European radical right in the political process (рр. 319–347). London ; New York: Routledge. [in English]. 147. Polyakova, A. (2015). The Dark Side of European Integration: Social Foundations and Cultural Determinants of the Rise of Radical Right Movements in Contemporary Europe. Stuttgart: ibidem-Verlag. [in English]. 199 148. Pribylovskij, V. (n. d.). Korchinskij Dmitrij Aleksandrovich. Anti- kompromat. Retrieved from https://bit.ly/3sxmKZw. [in Russian]. 149. Pridonov, A. (2006, marta 20). Dmitrij Korchinskij otvetit za Chechnyu. Utro.ru. Retrieved from https://bit.ly/3tzV1bM. [in Russian]. 150. Puglisi, R. (2015). General Zhukov and the Cyborgs: A Clash of Civilisation within the Ukrainian Armed Forces. IAI Working Papers, 15 (17). [in English]. 151. Puglisi, R. (2015). Heroes or Villains? Volunteer Battalions in Post-Maidan Ukraine. IAI Working Papers, 15 (8). [in English]. 152. Puglizi, R. (2015). Geroi ili zlodei? Dobrovolcheskie batalony v postmajdannoj Ukraine. Forum novejshej vostochnoevropejskoj istorii i kultury, 12 (1), 79–98. [in Russian]. 153. Rabe, J. (2019). Rechtsextremismus in der Ukraine: Gruppierun- gen und ihre Aktivitäten im Überblick. Berlin: Rosa Luxemburg Stiftung. [in German]. 154. Radchenko, Y. (2015). From Staryi Uhryniv to Munich: The First Scholarly Biography of Stepan Bandera. Journal of Soviet and Post-Soviet Politics and Society, 1 (2), 429–458. [in English]. 155. Ramet, S. (Ed.). (1999). The Radical Right in Central and Eastern Europe Since 1989. University Park, PA: Pennsylvania State University Press. [in English]. 156. Riabchuk, M. (2017, sichnia 14). Svitlo vid temriavy: Andreas Umland, pamiat pro UPA i ievrointehratsiia Ukrainy. Istorychna pravda. Retrieved from https://bit.ly/32vjwek. [in Ukrainian]. 157. Riabchuk, М. (2016, 2 November) Ukraine’s Turbulent Past Between Hagiography and Demonization. Raam op Rusland. Retrieved from https://bit.ly/2QBeVou. [in English]. 158. Risch, W. J. (2015). What the Far Right Does Not Tell Us about the Maidan. Kritika: Explorations in Russian and Eurasian History, 16 (1), 137–144. [in English]. 159. Rossoliński-Liebe, G. (2014). Stepan Bandera: The Life and Afterlife of a Ukrainian Nationalist. Fascism, Genocide, and Cult. Stuttgart: ibidem-Verlag. [in English]. 160. Rossoliński-Liebe, G. (Ed.). (2020). Conceptualizations of the Holocaust in Germany, Poland, Lithuania, Belarus, and Ukraine: Historical Research, Public Debates, and Methodological Disputes. East European Politics and Societies and Cultures, 34 (1), 124–279. [in English]. 161. Rudling, P. A. (2006). Organized Anti-Semitism in Contemporary Ukraine: Structure, Influence, and Ideology. Canadian Slavonic Papers, 48 (1–2), 81–119. [in English]. 200 162. Rudling, P. A. (2012). Anti-Semitism and the Extreme Right in Contemporary Ukraine. In Mammone A., Godin E., Jenkins B. (Eds.). Mapping the Extreme Right in Contemporary Europe: From Local to Transnational, Extremism and Democracy (рр. 189–205). London: Rout- ledge. [in English]. 163. Rudling, P. A. (2013). The Return of the Ukrainian Far Right: The Case of VO Svoboda. In Wodak R., Richardson J. E. (Eds.). Analyzing Fascist Discourse: European Fascism in Talk and Text (рр. 228–255). London: Routledge. [in English]. 164. Rudling, P. A. (2016). Dispersing the Fog: The OUN and Anti- Jewish Violence in 1941. Yad Vashem Studies, 44 (2), 227–245. [in English]. 165. Rudling, P. A. (2016). The Cult of Roman Shukhevych in Ukraine: Myth Making with Complications. Fascism: Journal of Comparative Fascist Studies, 5 (1), 26–65. [in English]. 166. Rudling, P. A. (2019). Eugenics and Racial Anthropology in the Ukrainian Radical Nationalist Tradition. Science in Context, (32), 67–91. [in English]. 167. Rudling, P. A. (2020). Tarnished Heroes: The Organization of Ukrainian Nationalists in the Memory Politics of Post-Soviet Ukraine. Stuttgart: ibidem-Verlag. [in English]. 168. Rudling, P. A. Yushchenko’s Fascist: The Bandera Cult in Ukraine and Canada. Journal of Soviet and Post-Soviet Politics and Society, 3 (2), 129–178. [in English]. 169. Rumyancev, F. (2006, marta 18). Boevik, tesno svyazannyj s Kremlem. Gazeta.ru. Retrieved from http://www. gazeta.ru/2006/03/ 18/oa_192559.shtml [in Russian]. 170. Scherbyna, S. (2011, chervnia 7). Politychni tok-shou: Yak vony tse robliat? Ukrainska Pravda. Retrieved from https://bit.ly/3v2XlZf. [in Ukrainian]. 171. Sergackova, E. (2015). Freiwillig: Kleines Who’s Who ukraini- scher Bataillonskommandeure. Osteuropa, 65 (1–2), 23–32. [in German]. 172. Shapovalova, N. (2018, October, 4). The Two Faces of Conser- vative Civil Society in Ukraine. Carnegie Europe. Retrieved from https://bit.ly/32td1J3. [in English]. 173. Shekhovtsov A. (2011). The Creeping Resurgence of the Ukrainian Radical Right? The Case of the Freedom Party. Europe-Asia Studies, 63(2), 203–228. [in English]. 174. Shekhovtsov, A.  Polyakova, A. (2016). On the Rise: Europe’s Fringe Right. World Affairs, 179 (1), 70–80. [in English]. 201 175. Shekhovtsov, A.  Umland, A. (2013). Ultraright Party Politics in Post-Soviet Ukraine and the Puzzle of the Electoral Marginalism of Ukrainian Ultranationalists in 1994–2009. Russian Politics and Law, 51 (5), 33–58. [in English]. 176. Shekhovtsov, A.  Umland, A. (2014). Ukraine’s Radical Right. Journal of Democracy, 25 (3), 58–63. [in English]. 177. Shekhovtsov, A. (2009). Palingeneticheskij proekt neoevrazijstva: idei vozrozhdeniya v mirovozzrenii Aleksandra Dugina. Forum novejshej vostochnoevropejskoj istorii i kultury, (2), 105–126. [in Russian]. 178. Shekhovtsov, A. (2011). Novye pravoradikalnye partii v evro- peiskikh demokratiiakh: Prichiny elektoralnoi podderzhki. Stuttgart: ibidem-Verlag. [in Russian]. 179. Shekhovtsov, A. (2013). From Para-Militarism to Radical Right- Wing Populism: The Rise of the Ukrainian Far-Right Party Svoboda. In Wodak R., Mral B., KhosraviNik M. (Eds.) Right-wing populism in Europe : politics and discourse (рр. 249–263). London: Bloomsbury. [in English]. 180. Shekhovtsov, A. (2013). Vseukrainske obiednannia “Svoboda”: problema lehitymnosti borotby za vladu. Ukraina Moderna, (20), 171–213. [in Ukrainian]. 181. Shekhovtsov, A. (2013). Vseukrainskoe obedinenie Svoboda: Problema legitimnosti borby za vlast. Forum noveishei vostochno- evropeiskoi istorii i kultury, 9 (1), 22–63. [in Russian]. 182. Shekhovtsov, A. (2013, December 1). Ukrainian Extra-Parlia- mentary Extreme Right Behind the Provocations at the President Admi- nistration. Anton Shekhovtsov’s Blog. Retrieved from https://bit.ly/3aoy TK3. [in English]. 183. Shekhovtsov, A. (2013, December 13). The Ukrainian Revolution Is European and National. Eurozine. Retrieved from https://bit.ly/3amtpzi. [in English]. 184. Shekhovtsov, A. (2013, December 20). Re-organisation of the Ukrainian space, or Putin’s agents in Ukraine. Anton Shekhovtsov’s blog. Retrieved from https://bit.ly/2QE7dcW. [in English]. 185. Shekhovtsov, A. (2013, December 7). The Dubious Role of Bratstvo in the 2012 Parliamentary Elections in Ukraine. Anton Shek- hovtsov’s Blog. Retrieved from https://bit.ly/3v3athc. [in English]. 186. Shekhovtsov, A. (2014, March 5). From Electoral Success to Revolutionary Failure: The Ukrainian Svoboda Party. Eurozine. Retrieved from https://bit.ly/3syi6u4. [in English]. 187. Shekhovtsov, A. (2014, yanvarya 3). Ukrainskie krajne pravye i Evromajdan. Glavkom. Retrieved from https://bit.ly/3xbIKwr. [in Russian]. 202 188. Shekhovtsov, A. (2015). The Ukrainian Far Right and the Ukrainian Revolution. In Irina Vainovski-Mihai (Ed.) N.E.C. Black Sea Link Program Yearbook 2014–2015 (рр. 216–237). Bucharest: New Europe College. [in English]. 189. Shekhovtsov, A. (2019). Radikale Parteien, irreguläre Verbände: Ukrainische Milizen aus dem rechtsextremistischen Milieu. Osteuropa, 69 (3–4), 149–162. [in German]. 190. Shekhovtsov, А. (2019, February 24). Why Azov Should not Be Designated a Foreign Terrorist Organization. Ukraine Alert. Retrieved from https://bit.ly/32vZQXM. [in English]. 191. Shkandrij, M. (2015). Ukrainian Nationalism: Politics, Ideology, and Literature, 1929–1956. New Haven, CT: Yale University Press. [in English]. 192. Shnirelman, V. (2009). Evraziya ili Evropa? Rol’ Ukrainy v evrazijskom i Evrazii v ukrainskom diskurse. Forum novejshej vostochno- evropejskoj istorii i kultury, (1), 141. [in Russian]. 193. Shtorhin, I. (2018, bereznia 19). “S14” Natsionalisty-radykaly chy neonatsysty? Radio Svoboda. Retrieved fromhttps://bit.ly/3gispjI. [in Ukrainian]. 194. Solchanyk, R. (1999). The Radical Right in Ukraine. In Ramet S. The Radical Right in Central and Eastern Europe Since 1989. (279–296, 357–358). University Park, PA: Pennsylvania State University Press. [in English]. 195. Soroka, G.  Stepniewski, T. (Eds.). (2018). Ukraine after Maidan: Revisiting Domestic and Regional Security. Stuttgart: ibidem- Verlag. [in English]. 196. Stepanenko, V.  Pylynskyi, Y. (Eds.). (2015). Ukraine after the Euromaidan: Challenges and Hopes. Bern: Peter Lang. [in English]. 197. Stojarová, V. (2016). The Far Right in the Balkans. Manchester: Manchester University Press. [in English]. 198. Struve, K. (2015) Deutsche Herrschaft, ukrainischer Nationalis- mus, antijüdische Gewalt: Der Sommer 1941 in der Westukraine. München: DeGruyter-Oldenbourg. [in German]. 199. Toal, G. (2016). Near Abroad: Putin, the West and the Contest over Ukraine and the Caucasus. Oxford: Oxford University Press. [in English]. 200. Ukrainski pravi ekstremisty pid chas i pislia povstannia 2013–2014 rr. (2013). Spetssektsiia zhurnalu Forum novejshej vostochnoevropejskoj Istorii i kultury, 13(1), 103–206. [in Ukrainian]. 201. Umland, A.  Yurchuk, Y. (Eds.). (2017–2020). Issues in the History and Memory of the OUN I–III. Journal of Soviet and Post-Soviet 203 Politics and Society, 3 (2), 115–290: 4 (2), 29–132; 6 (1), 185–311. [in English]. 202. Umland, A.  Zaitsev, O. (Eds. 2015). The Ukrainian Radical Right in Past and Present: Studies in Ideology, Memory and Politics. Communist and Post-Communist Studies, 48 (2–3), 169–271. [in English]. 203. Umland, A. (2006, oktyabrya 26). Fashistskij drug Vitrenko: strannyj soyuz mezhdu ukrainskim “progressivnym socializmom” i ros- sijskim ‘neoevrazijstvom’. Ukrainskaya pravda. Retrieved from https://bit. ly/3swNBE. [in Russian]. 204. Umland, A. (2007, iyulya 20). Aleksandr Dugin, evropejskij fashizm i Vitrenko: chto obshhego? Ukrainskaya pravda. Retrieved from https://bit.ly/3n356f5. [in Russian]. 205. Umland, A. (2008). Der Begriff der ‘unzivilen Gesellschaft’ als Instrument der historischen und aktuellen Rechtsextremismusforschung. Forschungsjournal Neue Soziale Bewegungen, 21 (4), 63–67. [in German]. 206. Umland, A. (2008). Die andere Anomalie der Ukraine: ein Parla- ment ohne rechtsradikale Fraktionen. Ukraine-Analysen, (41), 7–10. [in German]. 207. Umland, A. (2009). Orange Revolution als Scheideweg: Demokra- tisierungsschub in der Ukraine, Restaurationsimpuls in Russland. Osteu- ropa, 59 (11), 109–120. [in German]. 208. Umland, A. (2009). Patologicheskie tendencii v russkom ‘neoevra- zijstve’: o znachenii vzleta Aleksandra Dugina dlya interpretacii obshhe- stvennoj zhizni sovremennoj Rossii. Forum novejshej vostochnoevropejskoj istorii i kultury, (2), 127–143. [in Russian]. 209. Umland, A. (2010, March 27). Does Yanukovich’s Coalition Government Have a Popular Mandate? The ‘Tushki’ and Decline of Ukra- inian Representative Democracy. Foreign Policy Journal. Retrieved from https://bit.ly/3sAnGfA. [in English]. 210. Umland, A. (2011, January 3). Ukraine Right-Wing Politics: Is the Genie out of the Bottle? Open Democracy. Retrieved from http://http://www.opendemocracy.net/od-russia/andreas-umland/ukraine- right-wing-politics-isgenie-out-of-bottle. [in English]. 211. Umland, A. (2013). A Typical Variety of European Right-Wing Radicalism? Russian Politics and Law, 51 (5), 86–95. [in English]. 212. Umland, A. (2013). Starting Post-Soviet Ukrainian Right-Wing Extremism Studies from Scratch: Guest Editor’s Introduction. Russian Politics and Law, 51 (5), 3–10. [in English]. 213. Umland, A. (2014, November 2). The Right-Wing Extremisms of Post-Soviet Russia and Ukraine, 1991–2014: Hypotheses on Differences in 204 Their Permutation and Performance. Presentation to the Danyliw Seminar on Contemporary Ukraine, University of Ottawa. [in English]. 214. Umland, A. (2016). Dobrovolcheskie vooruzhennye formirovaniia i radikalnyi natsionalizm v poslemaidannoi Ukraine: nekotorye osobennosti vozniknoveniia polka Azov. Forum noveishei vostochnoevropeiskoi istorii i kultury, 13 (1), 141–178. [in Russian]. 215. Umland, A. (2016, February 26). How Moscow Is Subverting Ukraine’s Bid for Freedom. Foreign Policy. Retrieved from https://bit.ly/ 2Q9yZhU. [in English]. 216. Umland, A. (2019). Irregular Militias and Radical Nationalism in Post-Euromaidan Ukraine: The Prehistory and Emergence of the “Azov” Battalion in 2014. Terrorism and Political Violence, 31 (1), 105–131. [in English]. 217. Umland, A. (2019, March 14). Will Ukraine’s Far-Right Parties Fail Again in 2019? Forum for Ukrainian Studies. Retrieved from https://bit.ly/3n0ZLF2. [in English]. 218. Umland, A. (Ed.). (2013). Post-Soviet Ukrainian Right-Wing Extremism. Special issue of Russian Politics & Law, 51 (5), 3–95. [in English]. 219. Umland, А. (2016, September 29). Oekraïnes herdenkingspolitiek belemmert Europese integratie. Raam op Rusland. Retrieved from https://bit.ly/3duIukj. [in German]. 220. V Kieve proveryat transport i dokumenty v karantin budut ultra- pravye. (2020, marta 21). Strana.UA. Retrieved from https://bit.ly/3tymavU. [in Russian]. 221. Vasylchenko, S. (2013). Svoboda protiv vsekh: kratkii obzor rezultatov radikalnykh pravykh na vyborakh 1994–2012. Forum noveishei vostochnoevropeiskoi istorii i kultury, 9 (1), 64–92. [in Russian]. 222. Vasylchuk, E. (2013). Ideolohichni doktryny ukrainskykh pravo- ekstremistskykh obіednan u konteksti postmodernistskoho dyskursu (na prykladi UNA–UNSO). Visnyk Natsionalnoho tekhnichnoho universytetu Ukrainy “Kyivskyy politekhnichnyy instytut”: Politolohiia. Sotsiolohiia. Pravo, (3), 16–20. [in Ukrainian]. 223. Wilson, A. (2006). Ukraine’s Orange Revolution. New Haven, CT: Yale University Press. [in English]. 224. Wilson, A. (2014). Ukraine Crisis: What It Means for the West. New Haven, CT: Yale University Press. [in English]. 225. Wodak, R.  Richardson, J. (2012). Analysing fascist discourse: European fascism in talk and text. New York: Routledge. [in English]. 226. Wodak, R., Mral, B.  KhosraviNik, M. (Eds.). (2013). Right Wing Populism in Europe: Politics and Discourse. London: Bloomsbury Academic. [in English]. 205 227. Wood, E. A., et al. (2016). Roots of Russia’s War in Ukraine. New York, NY: Woodrow Wilson Center Press. [in English]. 228. Wynnyckij, M. (2019). Ukraine’s Maidan, Russia’s War: A Chronicle and Analysis of the Revolution of Dignity. Stuttgart: ibidem- Verlag. [in English]. 229. Yakovchenko, O. (2012, April 1). Re-Consider the Inclusion of Svoboda into the CAD: Open Letter to the Leaders of Ukraine’s Democratic Opposition Regarding the Inclusion of the Svoboda Party into the Com- mittee Against Dictatorship. Change.org. Retrieved from https://bit.ly/ 3eamqL6. [in English]. 230. Yavir, I. (2016, October 11). Time to Party for Azov. Reft<>Light. Retrieved from https://bit.ly/3sBxYMy. [in English]. 231. Yurchuk, Y. (2014). Reordering of Meaningful Worlds: Memory of the Organization of Ukrainian Nationalists and the Ukrainian Insurgent Army in Post‐Soviet Ukraine (Ph.D. dissertation). Stockholm University. [in English]. 232. Yurchuk, Y. (2017). Reclaiming the Past, Confronting the Past: OUN–UPA Memory Politics and Nation-Building in Ukraine (1991–2016). In Fedor J., Kangaspuro M., Lassila J. and Zhurzhenko T. (Eds.). War and Memory in Russia, Ukraine, and Belarus (107–137). New York: Palgrave Macmillan. [in English]. 233. Zaitsev, O. (2013). Ukrainian Integral Nationalism in Quest of a ‘Special Path’ (1920s–1930s). Russian Politics & Law, 51 (5), 11–32. [in English]. 234. Zaitsev, O. (2015). De-Mythologizing Bandera: Towards a Scho- larly History of the Ukrainian Nationalist Movement. Journal of Soviet and Post-Soviet Politics and Society, 1 (2), 411–419. [in English]. 235. Zaitsev, O. (2015). Fascism or Ustashism? Ukrainian Integral Nationalism of the 1920s–1930s in Comparative Perspective, Communist and Post-Communist Studies, 48 (2–3), 183–193. [in English]. 236. Zajaczkowski, J. (2019). Homogenität und Fragmentierung: Ukra- inische Freiwilligenbataillone im Wandel. Osteuropa, 69 (3–4), 81–102. [in German]. 237. Zhartovskaya, M.  Kravec, R. (2018, fevralya 2). Nacionalnye druzhiny: Kto oni – nacionalisty, kotorye vozmutili socseti i ugrozhayut primenit silu. TSN.ua. Retrieved from https://bit.ly/3alPpdW. [in Russian]. 206 Andreas Umland Dr. phil. in History, Ph. D. in Politics, Senior Nonresident Fellow at the Center for European Security, Institute of International Relations (Prague, Czech Republic), andreas.umland@stanfordalumni.org ORCID: https://orcid.org/0000-0001-7916-4646 THE UKRAINIAN RADICAL NATIONALISTS BEFORE AND AFTER THE EUROMAIDAN: FROM RIGHT�WING PARTY POLITICS TO “UNCIVIL SOCIETY” The purpose of the research is to study the transformational processes in Ukraine. This article provides an overview of the development of the right- wing radical political spectrum of Ukraine before and after the "Revolution of Dignity". The footnotes contain most of the relevant scientific literature on this topic in Ukrainian, English, Russian and German, trends in the complex transition of the dynamics of the main parameters of interaction and prospects in the context of the new world order. The research methodology is a set of scientific principles, general scientific and special- historical methods, as well as interdisciplinary and comprehensive appro- aches to the historical process in Ukraine on the basis of the holistic use of sources on this issue. Scientific novelty. The continuing electoral weakness of the Ukrainian far right after the Euromaidan and during the war is highlighted. The main results of the work. The provided data indicate electoral weakness and low political legitimacy of Ukrainian ultranatio- nalists, which is a historically and comparatively important phenomenon in Ukrainian politics and society, especially given the initially favorable conditions for the rise of ultranationalists. In 2014–2019, after the Euro- maidan, far-right groups became more active, forming a network of NGOs, and created politically significant formations like the "Right Sector" and "National Corps". The growth of public authority of the far right did not lead to an increase of their electoral support, however. Instead, there has been a reorientation to various projects within "uncivil society" and a growth of the far right’s societal activity. There has also been a paradoxical convergence of radical rights with the mainstream of Ukrainian politics in a way untypical for Western democracies. Conclusions. Electoral party- political ultranationalism has so far been extremely weak in post-Soviet Ukraine. The three main political forces, VO Svoboda, Right Sector, and National Corps, remained politically marginal after the 2013–2014 Euro- maidan, despite their growing public popularity and growing nationalist 207 sentiment. Neither the loss of Crimea nor the war in Donbas increased the electoral support of radical nationalist groups. However, in the context of Russia’s ongoing "hybrid war" against Ukraine, far-right activists, some- times associated with ultranationalist political parties, have gained more recognition in the Ukrainian public since 2014. The activities of anti- democratic non-governmental organizations and their periodic cooperation with the Ukrainian state require careful monitoring. Keywords: Ukraine, nationalism, far right, uncivil society, ultra- nationalism, elections, ethnocentrism, political parties.

Українські радикальні націоналісти до і після Євромайдану: від правої партійної політики до "негромадянського” суспільства

Institution

Ähnliche Einträge