Розвиток бандурного мистецтва в XVI–XVIII століттях

Метою статті є детальний аналіз особливостей розвитку бандурного мистецтва в XVI–XVIII ст. у відповідності до історичного контексту. Методологія дослідження спирається на загальнонаукові та історичні методи, що цілком відповідає поставленій меті. Наукова новизна полягає в глибокому розкритті понять...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2021
1. Verfasser:	Клапчук, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2021
Schriftenreihe:	Сiверянський літопис
Schlagworte:	У глиб віків
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182646
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Розвиток бандурного мистецтва в XVI–XVIII століттях / В. Клапчук // Сіверянський літопис. — 2021. — № 5. — С. 5-10. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-182646
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1826462022-01-14T01:25:51Z Розвиток бандурного мистецтва в XVI–XVIII століттях Клапчук, В. У глиб віків Метою статті є детальний аналіз особливостей розвитку бандурного мистецтва в XVI–XVIII ст. у відповідності до історичного контексту. Методологія дослідження спирається на загальнонаукові та історичні методи, що цілком відповідає поставленій меті. Наукова новизна полягає в глибокому розкритті понять «кобзарство» та «бандурництво», вивченні особливостей і відмінностей інструментів «кобза» та «бандура», пошуком логічного зв’язку між впливом історичних подій та розвитком бандурного мистецтва. Висновки проведеного дослідження такі. Бандурне мистецтво – невід’ємна складова музичної культури України. Впродовж XVI–XVIII ст. відбувається формування кобзарства як соціокультурного феномену, від якого поступово відмежовується такий різновид музичної творчості, як бандурництво. Кобза стає доступним музичним інструментом, формує музичну культуру козацької доби. Основна сфера поширення – українські села. Для селян виконавці-кобзарі стали символом правди, національного духу, вісниками, від яких можна дізнатися новини з інших територій. Кобза має невелику кількість струн (перші зразки 3–5 струн), легка, виготовлена індивідуально окремим виконавцем. Кобзарі того часу були ще й носіями суспільної інформації, виступали прообразом сучасної преси. Створюються кобзарські цехи-братства, де навчають гри на кобзі, створенню інструментів, плекають виконавські традиції окремих регіонів, які стають передумовою створення чернігівської, полтавської та харківської шкіл кобзарського мистецтва. Водночас бандура залишається більш елітарною в суспільстві, поширенішою в середовищі козацької старшини та заможних містян. Сфера поширення – українські міста, а також придворні капели Польщі й Росії. Бандура від кобзи відрізняється більш громіздкою конструкцією, більшим розміром і вагою, наявністю приструнків додатково до основних струн. Вона дорожча у створенні, складніша в настроюванні, але з багатшим і більш насиченим звучанням. Бандуристи козацької доби, зазвичай, були представники заможних верств суспільства, що мали вищі статки та поважний статус. Подальше дослідження цієї теми дасть змогу висвітлити різницю між кобзарством та бандурництвом і висвітлити їхню роль у розвитку музичного мистецтва та культури України в цілому. The purpose of the article is to discuss the peculiarities of the development of bandura art in the XVI–XVIII centuries in combination with a detailed analysis of historical divisions. The research methods are selected in line with the objective. The scientific novelty is to reveal the concepts of "kobza" and "bandura", reflecting the features of the instruments "kobza" and "bandura", the search for a logical connection between the influence of historical events and the development of bandura art. Conclusions. Bandura art is an integral part of the musical culture of Ukraine. During the XVI–XVIII centuries, the formation of kobzarism as a socio-cultural phenomenon, from which gradually separates such a variety of musical creativity as bandurizm. Kobza becomes an accessible musical instrument, forms the musical culture of the Cossack era. For the peasants, the performers are a symbol of truth, national liberation. Kobza has a small number of strings (the first samples had 3–5 strings), light, made individually by an individual performer. Kobzars are heralds, carriers of information, are the prototype of the modern press. Kobzar workshops-fraternities are created, where they teach kobza games, create instruments, nurture the performing traditions of individual regions and become a prerequisite for the creation of Chernihiv, Poltava and Kharkiv schools of kobza art. The bandura remains more elitist in the hands of officers, hetmans and wealthy citizens. Region of dissemination of this instrument are Ukrainian cities, court chapels of Poland, Russia. The bandura is distinguished by the presence of strings in addition to the main strings, by heavy and large construction. Bandura players was, as usual, socially protected, had higher demands and a more respectable status in society. Further research on this topic will highlight the difference between "kobzarism" and "bandurism" and highlight their role in the development of musical art and culture of Ukraine. 2021 Article Розвиток бандурного мистецтва в XVI–XVIII століттях / В. Клапчук // Сіверянський літопис. — 2021. — № 5. — С. 5-10. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.5734002 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182646 94: 780.614.13](477)«15/17» uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	У глиб віків У глиб віків
spellingShingle	У глиб віків У глиб віків Клапчук, В. Розвиток бандурного мистецтва в XVI–XVIII століттях Сiверянський літопис
description	Метою статті є детальний аналіз особливостей розвитку бандурного мистецтва в XVI–XVIII ст. у відповідності до історичного контексту. Методологія дослідження спирається на загальнонаукові та історичні методи, що цілком відповідає поставленій меті. Наукова новизна полягає в глибокому розкритті понять «кобзарство» та «бандурництво», вивченні особливостей і відмінностей інструментів «кобза» та «бандура», пошуком логічного зв’язку між впливом історичних подій та розвитком бандурного мистецтва. Висновки проведеного дослідження такі. Бандурне мистецтво – невід’ємна складова музичної культури України. Впродовж XVI–XVIII ст. відбувається формування кобзарства як соціокультурного феномену, від якого поступово відмежовується такий різновид музичної творчості, як бандурництво. Кобза стає доступним музичним інструментом, формує музичну культуру козацької доби. Основна сфера поширення – українські села. Для селян виконавці-кобзарі стали символом правди, національного духу, вісниками, від яких можна дізнатися новини з інших територій. Кобза має невелику кількість струн (перші зразки 3–5 струн), легка, виготовлена індивідуально окремим виконавцем. Кобзарі того часу були ще й носіями суспільної інформації, виступали прообразом сучасної преси. Створюються кобзарські цехи-братства, де навчають гри на кобзі, створенню інструментів, плекають виконавські традиції окремих регіонів, які стають передумовою створення чернігівської, полтавської та харківської шкіл кобзарського мистецтва. Водночас бандура залишається більш елітарною в суспільстві, поширенішою в середовищі козацької старшини та заможних містян. Сфера поширення – українські міста, а також придворні капели Польщі й Росії. Бандура від кобзи відрізняється більш громіздкою конструкцією, більшим розміром і вагою, наявністю приструнків додатково до основних струн. Вона дорожча у створенні, складніша в настроюванні, але з багатшим і більш насиченим звучанням. Бандуристи козацької доби, зазвичай, були представники заможних верств суспільства, що мали вищі статки та поважний статус. Подальше дослідження цієї теми дасть змогу висвітлити різницю між кобзарством та бандурництвом і висвітлити їхню роль у розвитку музичного мистецтва та культури України в цілому.
format	Article
author	Клапчук, В.
author_facet	Клапчук, В.
author_sort	Клапчук, В.
title	Розвиток бандурного мистецтва в XVI–XVIII століттях
title_short	Розвиток бандурного мистецтва в XVI–XVIII століттях
title_full	Розвиток бандурного мистецтва в XVI–XVIII століттях
title_fullStr	Розвиток бандурного мистецтва в XVI–XVIII століттях
title_full_unstemmed	Розвиток бандурного мистецтва в XVI–XVIII століттях
title_sort	розвиток бандурного мистецтва в xvi–xviii століттях
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2021
topic_facet	У глиб віків
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182646
citation_txt	Розвиток бандурного мистецтва в XVI–XVIII століттях / В. Клапчук // Сіверянський літопис. — 2021. — № 5. — С. 5-10. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT klapčukv rozvitokbandurnogomistectvavxvixviiistolíttâh
first_indexed	2025-07-16T01:33:20Z
last_indexed	2025-07-16T01:33:20Z
_version_	1837765357434044416
fulltext	Siverian chronicle. 2021. № 5 5 У ГЛИБ ВІКІВ УДК 94: 780.614.13](477)«15/17» Валерія Клапчук • РОЗВИТОК БАНДУРНОГО МИСТЕЦТВА В XVI–XVIII СТОЛІТТЯХ DOI: 10.5281/zenodo.5734002 © В. Клапчук, 2021. CC BY 4.0 Метою статті є детальний аналіз особливостей розвитку бандурного мистецтва в XVI– XVIII ст. у відповідності до історичного контексту. Методологія дослідження спирається на за- гальнонаукові та історичні методи, що цілком відповідає поставленій меті. Наукова новизна полягає в глибокому розкритті понять «кобзарство» та «бандурництво», вивченні особливостей і відмінностей інструментів «кобза» та «бандура», пошуком логічного зв’язку між впливом істо- ричних подій та розвитком бандурного мистецтва. Висновки проведеного дослідження такі. Бан- дурне мистецтво – невід’ємна складова музичної культури України. Впродовж XVI–XVIII ст. відбу- вається формування кобзарства як соціокультурного феномену, від якого поступово відмежову- ється такий різновид музичної творчості, як бандурництво. Кобза стає доступним музичним інструментом, формує музичну культуру козацької доби. Основна сфера поширення – українські се- ла. Для селян виконавці-кобзарі стали символом правди, національного духу, вісниками, від яких можна дізнатися новини з інших територій. Кобза має невелику кількість струн (перші зразки 3– 5 струн), легка, виготовлена індивідуально окремим виконавцем. Кобзарі того часу були ще й носія- ми суспільної інформації, виступали прообразом сучасної преси. Створюються кобзарські цехи- братства, де навчають гри на кобзі, створенню інструментів, плекають виконавські традиції окремих регіонів, які стають передумовою створення чернігівської, полтавської та харківської шкіл кобзарського мистецтва. Водночас бандура залишається більш елітарною в суспільстві, по- ширенішою в середовищі козацької старшини та заможних містян. Сфера поширення – українські міста, а також придворні капели Польщі й Росії. Бандура від кобзи відрізняється більш громіздкою конструкцією, більшим розміром і вагою, наявністю приструнків додатково до основних струн. Во- на дорожча у створенні, складніша в настроюванні, але з багатшим і більш насиченим звучанням. Бандуристи козацької доби, зазвичай, були представники заможних верств суспільства, що мали вищі статки та поважний статус. Подальше дослідження цієї теми дасть змогу висвітлити різ- ницю між кобзарством та бандурництвом і висвітлити їхню роль у розвитку музичного мистецт- ва та культури України в цілому. Ключові слова: кобзарство, бандурництво, кобза, бандура, музична культура України козаць- кої доби. Актуальність вивчення бандурного мистецтва України XVI–XVIII ст. полягає у вели- кому впливі його на розвиток музичної культури нашої країни, що знайшло своє відобра- ження й у європейському музичному мистецтві. Це унікальне явище наклало яскравий відбиток у соціальній, культурній, духовній та національній сферах. Наше дослідження визначає основні етапи розвитку вітчизняного бандурного мистецтва та висвітлює посту- пове відмежування бандурництва від кобзарства. Звичайно, вивчення бандурного мистецтва потребує детального історичного та істо- ріографічного аналізу. Було багато спроб визначити особливості інструментального світу такими вченими та музикантами, як М. Лисенко1, Ф. Колесса2, Г. Хоткевич3, К. Вертков4, Г. Ткаченко5, Л. Черкаський6 та іншими. 1 Лисенко М. Народні інструменти на Україні. Київ: Мистецтво, 1955. 62 с. 2 Колесса Ф. Українські народні музичні інструменти: музикознавчі праці. Київ: Наукова думка, 1970. 592 с. 3 Хоткевич Г. Музичні інструменти українського народу. Харків: ДВУ, 1930. 288 с. 4 Вертков К. К вопросу об украинской кобзе. Проблемы музыкального фольклора народов СССР: сб. ст. Москва: Музыка, 1973. С. 275–286. 5 Ткаченко Г. Основи гри на бандурі. Родовід. 1995. № 11. С. 112–114. 6 Черкаський Л. Унікальна збірка українських народних інструментів. Арт-Вертеп. URL: http://artvertep.com/ print?cont=19965. Сіверянський літопис. 2021. № 5 6 Пропонуємо досліджувати вибраний нами часовий проміжок XVI–XVIII ст. за таки- ми критеріями: два паралельних напрямки української музичної культури «кобзарство» та «бандурництво», видозмінність інструментарію «кобзи-бандури», розкриття історичних передумов, зміна соціального значення кобзарського та бандурного мистецтва. Для чіткого окреслення проблематики та уникнення плутанини необхідно коректно тлумачити поняття «кобзарство» та «бандурництво». Поняття «кобзарство» сприймають набагато ширше і, насамперед, як окреме явище традиційної народної культури, комплекс сталих філософсько-світоглядових, мистецьких і раціонально-практичних надбань, що реалізовували в характерному трибі життя співців. Як слушно зауважує щодо кобзарів К. Черемський, відгороджені від мирського світу своїм фізичним станом (зокрема, незря- чістю) і найнижчим із суспільних щаблів становищем, ці співці витворили культуру, гли- бину й значимість якої досі важко осягнути7. Кобзарі мали сильний вольовий стержень. Зазвичай, об’єднані характерною рисою – зоровим каліцтвом, кобзарі змогли стати авто- ритетною верствою у суспільстві, виступали сполучною ланкою між духовним світом та мирським життям. Поняття «кобзарство» поєднує в собі творчість мандрівних співців-музикантів, що у своїй переважній більшості були сліпими й мандрували з дітьми, які виконували роль по- водирів. Ці виконавці стали представниками автентичного напряму музикування зі старо- світською традицією. У репертуарі цих музикантів були думи, історичні та козацькі пісні, велика кількість жартівливих пісень. Нотний матеріал вирізнявся своєю унікальністю, ад- же навіть одна й та ж дума у виконанні різних кобзарів мала суттєві відмінності у вико- навському плані. Заробляли вони на життя тим, що виконували свою музику на відкритих площах, де могло перебувати велике скупчення людей (ярмарки, ринки). Поняття «бандурництво» – це різновид більш елітарної світської музики. Прикладом саме такого виду музикування можемо назвати діяльність бандуристів, яких наймали при панських маєтках як виконавців для розваги заможних верств суспільства. Ці музиканти ма- ли дещо інший суспільний простір для своєї творчості. Здебільшого це українські міста і ма- єтки знаті та козацької старшини. За визначенням І. Панасюка, бандурництво – форма світ- ського музикування зрячих бандуристів, які належали переважно до міських ремісничих об’єднань або були на службі при поміщицьких дворах і вельможах8. Вони мали фіксовану заробітну плану, не жебракували та досить часто жили саме на землях цих маєтків (Польща, Росія та ін.). Бандурництво мало два напрямки: професійний та аматорський, але головною відмінною ознакою залишалось те, що цей напрям існував окремо від кобзарства. Як зазначає К. Черемський, на відміну від кобзарства бандурницт- во залишаючись лише мистецтвом співогри, не зобов’язувало до сприйняття філософсько- світоглядового комплексу, притаманного кобзарсько-лірницькому станові9. Якщо ми вже маємо переконливі праці науковців з приводу понять «кобзарство» та «бандурництво» і можемо їх розрізнити, то інший бік досліджуваного питання – це від- сутність остаточної думки щодо понять «кобза» та «бандура» й чіткої межі між ними. У науковій літературі є кілька версій походження бандури. Так, аналізуючи історичні аспекти становлення бандури, Г. Хоткевич зазначав, що багатьом народам (зокрема й українцям) з давніх-давен був відомий струнний музичний інструмент загального типу, який включав пудло (різної форми), ручку і різну кількість струн. На думку дослідника, українську кобзу створив український народ. У XVI ст. до основних струн, які розташову- вались на ручці, українці додали короткі струни (так звані приструнки). З того часу цей вдосконалений інструмент все частіше почали називати бандурою10. Натомість, на проти- вагу Г. Хоткевичу, О. Фамінцин доводить, що кобза запозичена в народів Сходу11. Бандурництво створювало вагомі передумови для професійного зростання виконав- ців. Бандуристи входили до складу придворних капел Польщі, Росії та Німеччини. Прак- тика створення бандурних колективів при дворах знаті активно розвивається з ХVІІ ст. Можна дати характеристику цьому явищу як зразку щедро привілейованого аристокра- тичного бандуриста. До категорії ансамблевих бандурних колективів можна віднести школу торбаніста Кае- тана Віторда, який у 60-х рр. ХVІІІ ст. при дворі цариці Катерини ІІ давав уроки гри на тор- бані, але почав активно залучати до своїх музичних виступів також і бандуру. Він зібрав ко- 7 Черемський К.П. Повернення традицій. З історії нищення кобзарства. Харків: Центр Леся Курбаса, 1999. С. 6. 8 Бондарчук В.О. Історія народно-інструментального виконавства в Україні: навч. посібник до 100-річчя Націо- нальної музичної академії України імені П.І. Чайковського. Київ: НМАУ ім. П.І. Чайковського, 2013. С. 70. 9 Черемський К.П. Повернення традицій… С. 7. 10 Хоткевич Г.М. Музичні інструменти… С. 85. 11 Фаминцын А. Домра и сводные ей музыкальные инструменты русского народа (Балалайка, кобза, бандура, торбан, гитара): Ист. очерк с многочисленными рисунками и нотными примерами. Санкт-Петербург: Алетейя, 1995. С. 404. Siverian chronicle. 2021. № 5 7 лектив виконавців із шести козаків. Окрім співу та гри на інструменті, їхній виступ допов- нювався ще й танцювальними елементами, які мали назву «14 фігур козака». Навчання про- ходило спочатку в окремій спеціально відведеній кімнаті за допомогою мотузок, прикріп- лених до стелі. Коли учні засвоювали всі танцювальні елементи, накладалася гра на торбані та бандурі, утворюючи єдиний комплекс виступу12. Історичні назви «кобза» та «бандура» часто плуталися. Як зазначає О. Фамінцин, по- яву приструнків на кобзі датують другою половиною XVIII ст., і саме з цього часу почи- нається змішування назв обох інструментів на підставі спільної ознаки – наявності при- струнків, закріплених на корпусі13. До цього, на нашу думку, слід віднести, що основними слухачами кобзарів до появи бандури були селяни, і коли вони ознайомилися з видозміненим інструментом (банду- рою), що мав багато спільних ознак із кобзою, то почали називати бандурою всі інстру- менти, що з’являлися надалі. Саме необізнаність у тонкощах цих інструментів і призвела до плутанини між двома назвами. XVI ст. було насичене історичними подіями, які формували та урізноманітнювали музичне мистецтво. Починала своє формування культура козацтва, відбуваються перші військові походи. У 50-х рр. українські козаки ґрунтовно закріпилися на Малій Хортиці (Запоріжжя), козацтво стає більш централізованим, паралельно формується українська на- родна культура. Маємо досить багато відомостей про музичний побут козаків, їх багате танцюваль- не життя, різноманітність музичного середовища. Вагоме історичне значення має згадка польського шляхтича, хроніста Бартоша Папроцького, яку датують 1564 р. Він згадував про козаків з острова Томаківка (66 км вниз за течією від Хортиці): «Козаки показали не- вимовне мистецтво з великою радістю, співали пісні, стріляли, грали на кобзах»14. «Козак Мамай» – приклад безсмертності національного духу. Ця назва швидко ввій- шла в побут і стала трохи згодом уособленням символу-образу в різних напрямках мис- тецтва (живопис, скульптура та кінематограф). На прикладі живописного напряму поміча- ємо основну спільну рису для всіх картин, де в різних варіантах козак тримає інструмент (закріплення приструнків симетрично до довгих струн). Такі зразки представлені у ви- ставкових залах Історичного музею (м. Дніпро). На Запорожжі дбали про професійну підготовку кобзарів. Для цього тут навіть існу- вала школа «вокальної музики й церковного співу», яка була розташована спочатку в сло- боді Орловщина (на лівому березі Орелі), а в 1770 р. була перенесена на Січ. Керував школою «знаменитий читака й співака Михайло Кафізма»15. У школі навчали партесного (хорового) співу для церковного богослужіння. При ній були створені групи виконавців-лицедіїв (артистів), які ставили лялькову драму. І все це супроводжували грою на музичних інструментах16. Кобзарське середовище також мало певні правила свого існування. Заборонялися позашлюбні стосунки, спів сороміцьких пі- сень, надмірне споживання спиртних напоїв17. Існували правила й у фінансовому житті. Гроші, які заробляли кобзарі, виступаючи для людей, потім мали поділ на три частини: пожертва для бідних, на церкву та оплату на викопування криниць для подорожніх. Коб- зарі користувалися великою повагою серед жителів сільських регіонів як вісники, носії ін- формації, прообраз преси. Певною мірою музичне життя XVI ст. вже було організоване в спеціальних закла- дах – цехових об’єднаннях музикантів. Вони стали попередниками різнопрофільних му- зичних об’єднань, які гуртувалися за інструментарієм, жанром та видом виконавства. Історичний розріз доводить, що значним поштовхом до становлення сталих музич- них об’єднань було поширення в Україні магдебурзького права (вперше прийняте в м. Но- вий Санч (історична Лемківщина, нині на півдні Польщі), 1299 р.). Із часом цей принцип місцевого самоврядування набув широкої популярності. І саме в тих містах, де було нада- не вищезгадане право, упродовж XVI–XVIII століть і поширилися музичні виробничі тра- диції. Наступною важливою епохою, на нашу думку, є прийняття Б. Хмельницьким (1652 р.), який сам мав хист до музикування, спеціального універсалу, де під його керів- 12 Єсипок В.М. Музичні інструменти мандрівних співців в Україні. Молодий вчений. 2018. № 4 (1). С. 69. 13 Зінків І.Я. Бандура як історичний феномен: монографія. Київ: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського, 2013. С. 27. 14 Музична поп-культура Гетьманщини. WAS. URL: https://was.media/uk/2019-05-02-muzichna-pop-kultura-getman- shhini/. 15 Там само. 16 Там само. 17 Бобечко О.Ю. Українські народні думи в супроводі кобзи-бандури як джерело музично-естетичного вихован- ня підростаючого покоління. Молодь і ринок. 2019. № 8 (175). С. 103. Сіверянський літопис. 2021. № 5 8 ництвом та управлінням козацьких полковників опинялися цехові організації співців- музик. Отже, за доби козаччини активно розвивалися мистецькі тенденції через професіона- лізацію творчості музикантів. Саме в цей період в Україні значного поширення та попу- лярності набуває інструментальна музика. За приклад можемо взяти Чернігівщину. Уже з XVI ст. тут побутують такі музичні інструменти, як скрипка, гуслі, цимбали, бандура, кобза, дудки та волинки18. Це призвело до утворення потужного прошарку фахівців-музик, що «дорівнювали до ремісників, зі свого ремесла жили і день у день виконували замовлення різного роду лю- дей – на весіллях і на інших святах. Так, де таких музик було 10–30 осіб, вони утворювали цехи»19. Досліджуючи репертуар тодішніх співців-кобзарів, можемо помітити сильну христи- янську основу. Вони співали про козацьку відвагу, оспівували в думах християнську бла- годать та висміювали в жартівливих піснях владу й суспільні вади. Такий репертуар здо- був високий авторитет переважно серед сільського населення. Згадаймо, що, за даними соціологічних досліджень, саме на селі аж до XX ст. проживала найбільша кількість укра- їнського населення. Проникнення у повсякденність традиційного українського музикування відбулося не тільки на сільському та місцевому рівні, а й у колі українських гетьманів. До них можна віднести Б. Хмельницького, І. Самойловича, І. Мазепу, К. Розумовського. Маємо історичні згадки про те, що саме Б. Хмельницький відродив старовинний зви- чай, де кобзар мав їхати за гетьманом у поході. Також Б. Хмельницький умів грати як на кобзі, так і на бандурі. Історичні докази того часу демонструють, що й І. Мазепа брав у руки кобзу. Відомо, що гетьман не тільки грав на музичному інструменті, але й складав пісні про різні події сучасного йому політичного життя («Ой горе-горе чайці-небозі…», «Озьмітеся всі за ру- ки…»). Не випадково на парадному портреті гетьмана в його обрамлення художник по- містив кобзу20. Люблінська унія (1569 р.) сильно вплинула на розвиток бандурного та кобзарського мистецтва як на території України, так і на території Польщі. Маємо досить багато свід- чень про розвиток цих видів музичного мистецтва в ХV –ХVІІ ст.: – у І-му томі «Словника польських музик» («Slownik muzikow polskich»), у якому, по- чинаючи з 1139 р., подані відомості про склад придворних музичних капел, за 1500 рік значиться бандурист Чурило «pochodzenia ruskiego» (руського походження); – польський історик Ф. Сярчинський зазначає, що в 1580-х рр. у гетьмана С. Зборов- ського та його брата Х. Зборовського був бандурист Войташек; – у 1640 р. Ободзинський видає книгу «Pandora starozytna monarchow polskich», де йдеться про бандуру21. Отже, можемо зробити висновок про те, що в першій половині XVI – другій полови- ні XVII ст. кобзарство стає невід’ємною складовою військового, сільського та міського життя зі своїм глибоким філософським смислом у традиціях кобзарського існування. Фор- муються норми його побутування (фінансові, концертні), розширюється кобзарський до- робок (співпраця музикантів з різних регіонів) із безперервним переданням набутих знань наступникам. Друга половина XVII ст. ознаменувалася історичними подіями, які негативно впли- нули на вже сформований прошарок кобзарського мистецтва в Україні. Доба Руїни (60- 80-ті рр. XVII ст.) проявилася в низці російсько-польських протистоянь за українські зем- лі, грабіжницьких нападах татар, доленосному розколі України на Правобережжя (під контролем поляків) та Лівобережжя (під контролем росіян). Українське населення, зокрема кобзарі, переселялося з Правобережжя на Лівобереж- жя (перше примусове переселення 1679 р.). Можемо довести, що ці події перервали уста- лений розвиток кобзарського мистецтва, адже відсутність стабільного мирного життя не могла надати захищеність та потребу в спокійному мистецькому творінні. Кобзарі не ма- ли можливості записати нотний матеріал. Як зазначає М. Хай, несприятливими для роз- 18 Шафонский А.Ф. Черниговского наместничества топографическое описание. Киев, 1851. С. 26. 19 Копержинский К. Музичне життя на Чернігівщині в другій половині XVIII та на початку XIX століття. Запис- ки Українського Наукового Товариства в Києві. Київ, 1927. Т. 26. С. 85. 20 Степ та воля – козацька доля. Всеукраїнська громадська організація «Українське Реєстрове Козацтво». URL: http://www.kozatstvo.net.ua/ua/publications/uk_r.php?d=a&i=1395. 21 Єсипок В.М. Музичні інструменти… С. 254. Siverian chronicle. 2021. № 5 9 витку кобзарства на Правобережній Україні були й поновлення польського панування та польська колонізація, що тривали тут майже до кінця ХVІІІ ст.22 Тогочасні документи засвідчують, що правобережні бандуристи брали безпосередню участь у народних повстаннях, через що зазнавали переслідувань з боку польської та ро- сійської влади. Документи зберегли імена бандуристів, які походили з Правобережжя: Прокіп Скряга з Остапова (тепер Олевського району Житомирської області), Михайло Со- ковий із с. Шаржиполя (Поділля), Василь Варченко зі Звенигородки (тепер Черкаська об- ласть), страчені в 1770 р. польською владою, Данило Бандурка (нар. бл. 1738 р.), арешто- ваний і ув’язнений23. Співаки надихали український народ на боротьбу за соціальне та на- ціональне визволення. Отже, період другої половини XVI – першої половини XVIII ст. стає переломним для розвитку кобзарської традиції. Розвиток кобзарства тимчасово переривався історичними воєнними подіями, безпосередньо участь у яких брали кобзарі. Кобза стає предметом по- буту в звичайних українських хатинах. Своєрідним способом спілкування та обміну ін- формацією стають думи та пісні. Кобза стає засобом комунікації незалежно від соціально- го стану різних родин. Неможливо сказати про точну дату появи бандури на українських землях. Вагомі на- укові дослідження з цієї тематики з погляду різних дослідників мають відмінності. Але спільна думка каже про те, що бандура – це похідний від кобзи інструмент, який вирізня- ється більшою кількістю струн, відмінним способом гри та способом тримання. В історії кобзи і бандури Л. Черкаський виділяє певні, на його думку, яскраво вира- жені етапи (стадії), межею між якими стала середина ХVІІІ ст. Кобза і бандура першої стадії, або давня кобза і бандура (до середини ХVІІІ ст.) були типовими для багатьох на- родів лютнеподібними інструментами («корпус, ручка, струни по ручці»). Тому Г. Хотке- вич називав давню кобзу «загальнолюдським» інструментом. Можна сказати, що це сто- сується також і давньої бандури. І кобза, і бандура були лютнеподібними щипковими інструментами, струни яких розміщували лише на грифі. Судячи з фрагментарних істо- ричних і літературних джерел, у кобзи було 3 струни, у бандури – 5–6 струн. Відомостей про стрій цих інструментів немає. Бандуру лише вважали більш респектабельним інстру- ментом (у ХVІІІ ст. її називали «маленькою лютнею», «півлютнею»). Історик О. Рігель- ман у 1785–1796 рр. зазначав, що на кобзі більше грали по селах, а на бандурі – в містах. Нова стадія в історії кобзи і бандури розпочинається з другої половини ХVІІІ ст., ко- ли на цих інструментах з’являються струни на корпусі, тобто приструнки. Так починають формуватися автохтонні українські інструменти, які не мають аналогів у світовій музич- ній культурі, як не має аналогів і мистецтво кобзарів-рапсодів. Постає запитання: яка ж різниця була між кобзою і бандурою на цьому етапі, коли обидва лютнеподібні інстру- менти, крім струн на грифі, мали ще й приструнки? Звичайно, у народі цю різницю часто не помічали, і один і той самий інструмент називали то кобзою, то бандурою. Але сучасні кобзарі, бандуристи і музикознавці цю різницю відзначають. Кобза мала порівняно менше струн, ніж бандура, і, граючи на ній, кобзар укорочував (притискав) струни на грифі (для збільшення звукоряду) у поєднанні зі щипком відкритих приструнків. На бандурі ж, по- дібно до гусел, грають, не притискуючи струни, а лише видобуваючи щипком пальців звук із певної відкритої струни. Отже, кобза і бандура – це різні музичні інструменти, які змінювалися упродовж ча- су свого побутування. Вони мали різну форму і конструкцію, вимагали відмінних прийо- мів гри й різного музичного призначення. В Україні вони удосконалювалися шляхом: а) збільшення кількості струн (появою коротких струн-приструнків для правої руки), б) зміни грифу, який ставав коротшим і ширшим, в) зникненням ладків, г) збільшенням кількості басових струн. Корпус інструментів спочатку був овальним, майже симетрич- ним. Однак завдяки змінам, пов’язаним з їх удосконаленням, інструменти поступово на- бували грушоподібної асиметричної форми, схожої до сучасної бандури24. Отож середина XVIII ст. стала періодом остаточного оформлення розмежування між кобзою та бандурою. Зважаючи на суспільно-політичні зміни в Україні, з другої половини XVIII ст. в силу низки обставин (скасування гетьманства, ліквідація Запорізької Січі, зане- пад козацького ладу, введення панщини тощо) бандура практично зникає з військового та придворного побуту. Але вона й надалі залишається одним із поширених музичних інстру- ментів, призначених для стаціонарного використання. Зокрема, носіями традицій бандур- ного мистецтва в подальший час стали виконавці, котрих, зазвичай, відносять до сліпців- 22 Хай М.Й. Микола Будник і кобзарство. Традиційна бандура: минуле, сучасне, майбутнє: Матеріали Міжнарод- но-практичної конференції, Київ, 18–19 червня 2016 р. Київ, 2016. С. 155. 23 Там само. С. 160. 24 Черкаський Л. Унікальна збірка… Сіверянський літопис. 2021. № 5 10 кобзарів: А. Шут, І. Крюковський, Ф. Холодний, А. Никоненко, М. Кравченко, О. Вересай, Г. Гончаренко та інші. Кобзарські цехи-братства, що сприяли збереженню репертуару, ста- ють епіцентрами плекання виконавських традицій, притаманних певним регіонам, де скла- лися специфічні особливості бандурної гри (харківська, чернігівська, полтавська школи). References Bobechko, O. (2019). Ukrainski narodni dumy v suprovodi kobzy-bandury yak dzherelo muzychno- estetychnoho vykhovannia pidrostaiuchoho pokolinnia [Ukrainian People’s Dumas accompanied by kobza- bandura as a source of musical and aesthetic education of the younger generation]. Molod i rynok – Youth & market, 8 (185), p. 100–105. Bondarchuk, V. (2013). Istoriia narodno-instrumentalnoho vykonavstva v Ukraini: navch. posibnyk do 100-richchia Natsionalnoi muzychnoi akademii Ukrainy imeni P.I. Chaikovskoho [History of folk instrumental performance in Ukraine: a textbook to the 100th anniversary of the Tchaikovsky National Academy of Music of Ukraine]. Kyiv, Ukraine. Zinkiv, I. (2013). Bandura yak istorychnyi fenomen: monohrafiia [Bandura as a historical phenome- non: monograph]. Kyiv, Ukraine. Kotliarevskyi, I (2012). Step ta volia – kozatska dolia [Steppe and freedom – is a Cossack destiny]. Ukraina Kozatska – Cossack Ukraine. Kuzminskyi, I. (2019). Muzychna pop-kultura Hetmanshchyny [Musical pop culture of the Hetmana- te]. Was Media – Was Media. Khai, M. (2016). Mykola Budnyk i kobzarstvo [Mykola Budnyk and kobzarism]. Materialy Mizhna- rodno-praktychnoi konferentsii «Tradytsiina bandura: mynule, suchasne, maibutnie» – Materials of the in- ternational practical conference «Traditional bandura: past, present, future». Kyiv, Ukraine. Cherkaskyi, L (2007). Unikalna zbirka ukrainskykh narodnyh instrumentiv. [A unique collection of Ukrainian folk instruments]. Artvertep – Artvertep. Клапчук Валерія Миколаївна – аспірантка Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, кафедра історії України (вул. Графська, 2, м. Ніжин, 16600, Украї- на). Klapchuk Valeriia M. – post-graduate student of Ukraine history department of Mykola Gogol Nizhyn State University (Grafska Street, 2, Nizhyn, 16600, Ukraine). Е-mail: ValeriaKlap@ukr.net DEVELOPMENT OF BANDURA ART IN THE XVI–XVIII CENTURIES The purpose of the article is to discuss the peculiarities of the development of bandura art in the XVI–XVIII centuries in combination with a detailed analysis of historical divisions. The research methods are selected in line with the objective. The scientific novelty is to reveal the concepts of "kobza" and "ban- dura", reflecting the features of the instruments "kobza" and "bandura", the search for a logical connection between the influence of historical events and the development of bandura art. Conclusions. Bandura art is an integral part of the musical culture of Ukraine. During the XVI–XVIII centuries, the formation of kobza- rism as a socio-cultural phenomenon, from which gradually separates such a variety of musical creativity as bandurizm. Kobza becomes an accessible musical instrument, forms the musical culture of the Cossack era. For the peasants, the performers are a symbol of truth, national liberation. Kobza has a small number of strings (the first samples had 3–5 strings), light, made individually by an individual performer. Kobzars are heralds, carriers of information, are the prototype of the modern press. Kobzar workshops-fraternities are created, where they teach kobza games, create instruments, nurture the performing traditions of indivi- dual regions and become a prerequisite for the creation of Chernihiv, Poltava and Kharkiv schools of kob- za art. The bandura remains more elitist in the hands of officers, hetmans and wealthy citizens. Region of dissemination of this instrument are Ukrainian cities, court chapels of Poland, Russia. The bandura is dis- tinguished by the presence of strings in addition to the main strings, by heavy and large construction. Ban- dura players was, as usual, socially protected, had higher demands and a more respectable status in socie- ty. Further research on this topic will highlight the difference between "kobzarism" and "bandurism" and highlight their role in the development of musical art and culture of Ukraine. Key words: kobzarizm, bandurizm, kobza, bandura, musical culture of the Cossacks. Дата подання: 21 липня 2021 р. Дата затвердження до друку: 30 липня 2021 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Клапчук, В. Розвиток бандурного мистецтва в XVI–XVIII століттях. Сіверянський літопис. 2021. № 5. C. 5–10. DOI: 10.5281/zenodo.5734002. Цитування за стандартом APA Klapchuk, V. (2021). Rozvytok bandurnoho mystetstva v XVI–XVIII stolittiakh [Development of Bandura Art in the XVI–XVIII centuries]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 5, P. 5–10. DOI: 10.5281/zenodo.5734002.

Розвиток бандурного мистецтва в XVI–XVIII століттях

Institution

Ähnliche Einträge