«Били смертнимъ боεмъ, и на вербѣ вішали стрεмглавъ, и вεлѣли щεкати аки псу по подъ ихъ ногами»: документи судової справи козака Федора Проскурненка (Частина друга)
The purpose of the publication is to introduce into scientific circulation documents that cover the claim and the course of the court case of the cossack Fedor Proskurnenko (Proskurnya) from Pokoshichi of the Ponornytsia squadron of the Chernihiv regiment against fellow villagers Karp Vlasenko and...
Gespeichert in:
| Datum: | 2021 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2021
|
| Schriftenreihe: | Сiверянський літопис |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182649 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | «Били смертнимъ боεмъ, и на вербѣ вішали стрεмглавъ, и вεлѣли щεкати аки псу по подъ ихъ ногами»: документи судової справи козака Федора Проскурненка (Частина друга) / І. Синяк // Сіверянський літопис. — 2021. — № 5. — С. 26-35. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-182649 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1826492022-01-14T01:25:57Z «Били смертнимъ боεмъ, и на вербѣ вішали стрεмглавъ, и вεлѣли щεкати аки псу по подъ ихъ ногами»: документи судової справи козака Федора Проскурненка (Частина друга) Синяк, І. У глиб віків The purpose of the publication is to introduce into scientific circulation documents that cover the claim and the course of the court case of the cossack Fedor Proskurnenko (Proskurnya) from Pokoshichi of the Ponornytsia squadron of the Chernihiv regiment against fellow villagers Karp Vlasenko and Pylyp Fedosenko for illegally appropriated honey trees and for bullying and humiliation. The research methodology is based on general scientific methods of analysis and synthesis. L. Z. Gistsova’s “Methodical recommendations on preparation for the publication of the Kosh Archive of the New Zaporozhian Sich” was used in the preparation of documents for printing. The scientific novelty is that for the first time the documents of the mentioned court case, which are stored in the Narodowa Library (Poland, Warsaw), were introduced into scientific circulation, their informative potential was analyzed and commented on. Conclusions. The published documents significantly expand the understanding of the judiciary of the Ukrainian state of the first third of the XVIII century, social communications, court records and document management, enrich the biography of the government officer of the Chernihiv regiment, and revenge information about the historical toponymy of the region. 2021 Article «Били смертнимъ боεмъ, и на вербѣ вішали стрεмглавъ, и вεлѣли щεкати аки псу по подъ ихъ ногами»: документи судової справи козака Федора Проскурненка (Частина друга) / І. Синяк // Сіверянський літопис. — 2021. — № 5. — С. 26-35. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.5229530 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182649 94(477).930.2.003.07«17» uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
У глиб віків У глиб віків |
| spellingShingle |
У глиб віків У глиб віків Синяк, І. «Били смертнимъ боεмъ, и на вербѣ вішали стрεмглавъ, и вεлѣли щεкати аки псу по подъ ихъ ногами»: документи судової справи козака Федора Проскурненка (Частина друга) Сiверянський літопис |
| description |
The purpose of the publication is to introduce into scientific circulation documents that cover the
claim and the course of the court case of the cossack Fedor Proskurnenko (Proskurnya) from Pokoshichi of
the Ponornytsia squadron of the Chernihiv regiment against fellow villagers Karp Vlasenko and Pylyp
Fedosenko for illegally appropriated honey trees and for bullying and humiliation. The research methodology
is based on general scientific methods of analysis and synthesis. L. Z. Gistsova’s “Methodical recommendations
on preparation for the publication of the Kosh Archive of the New Zaporozhian Sich” was used
in the preparation of documents for printing. The scientific novelty is that for the first time the documents
of the mentioned court case, which are stored in the Narodowa Library (Poland, Warsaw), were introduced
into scientific circulation, their informative potential was analyzed and commented on. Conclusions.
The published documents significantly expand the understanding of the judiciary of the Ukrainian state of
the first third of the XVIII century, social communications, court records and document management, enrich
the biography of the government officer of the Chernihiv regiment, and revenge information about the
historical toponymy of the region. |
| format |
Article |
| author |
Синяк, І. |
| author_facet |
Синяк, І. |
| author_sort |
Синяк, І. |
| title |
«Били смертнимъ боεмъ, и на вербѣ вішали стрεмглавъ, и вεлѣли щεкати аки псу по подъ ихъ ногами»: документи судової справи козака Федора Проскурненка (Частина друга) |
| title_short |
«Били смертнимъ боεмъ, и на вербѣ вішали стрεмглавъ, и вεлѣли щεкати аки псу по подъ ихъ ногами»: документи судової справи козака Федора Проскурненка (Частина друга) |
| title_full |
«Били смертнимъ боεмъ, и на вербѣ вішали стрεмглавъ, и вεлѣли щεкати аки псу по подъ ихъ ногами»: документи судової справи козака Федора Проскурненка (Частина друга) |
| title_fullStr |
«Били смертнимъ боεмъ, и на вербѣ вішали стрεмглавъ, и вεлѣли щεкати аки псу по подъ ихъ ногами»: документи судової справи козака Федора Проскурненка (Частина друга) |
| title_full_unstemmed |
«Били смертнимъ боεмъ, и на вербѣ вішали стрεмглавъ, и вεлѣли щεкати аки псу по подъ ихъ ногами»: документи судової справи козака Федора Проскурненка (Частина друга) |
| title_sort |
«били смертнимъ боεмъ, и на вербѣ вішали стрεмглавъ, и вεлѣли щεкати аки псу по подъ ихъ ногами»: документи судової справи козака федора проскурненка (частина друга) |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2021 |
| topic_facet |
У глиб віків |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182649 |
| citation_txt |
«Били смертнимъ боεмъ, и на вербѣ вішали стрεмглавъ, и вεлѣли щεкати аки псу по подъ ихъ ногами»: документи судової справи козака Федора Проскурненка (Частина друга) / І. Синяк // Сіверянський літопис. — 2021. — № 5. — С. 26-35. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT sinâkí bilismertnimʺboemʺinaverbѣvíšalistremglavʺivelѣliŝekatiakipsupopodʺihʺnogamidokumentisudovoíspravikozakafedoraproskurnenkačastinadruga |
| first_indexed |
2025-07-16T01:33:50Z |
| last_indexed |
2025-07-16T01:33:50Z |
| _version_ |
1837765386754326528 |
| fulltext |
Сіверянський літопис. 2021. № 5
26
УДК: 94(477).930.2.003.07«17»
Іван Синяк
•
«БИЛИ СМЕРТНИМЪ БОΕМЪ,
И НА ВЕРБѢ ВІШАЛИ СТРΕМГЛАВЪ,
И ВΕЛѢЛИ ЩΕКАТИ АКИ ПСУ
ПО ПОДЪ ИХЪ НОГАМИ»»»:
ДОКУМЕНТИ СУДОВОЇ СПРАВИ КОЗАКА ФЕДОРА ПРОСКУРНЕНКА
(Частина друга)
DOI: 10.5281/zenodo.5229530
© І. Синяк, 2021. CC BY 4.0
№ 7
[1729 р., не пізніше березня 14]. – Супліка козака с. Покошичі Понорницької сотні
Чернігівського полку Федора Проскурненка гетьманові Данилу Апостолу
з проханням посприяти завершенню його судової тяганини з односельцем
Карпом Власенком за бортні дерева
7 Яснε вεлможный мсцѣ пнε гεтманεа
Мнѣ всεмилостивѣйший пнε и добродѣю
С прошлого 1720-го года, мѣючи я, нижайший, заводъ с Карпомъ Власεнкомъ да Пи-
липомъ Фεдосεнкомъ, козаками и житεлми сεла Покошичъ сотнѣ Понорницкой полку
Чεрнѣговского, ω краденнои ними соснѣ бортной, которую своїмъ знакомъ помѣтили без
вѣдома мого, а той знакъ ωбухомъ збили на моεй власной ωтчизной ухожной соснѣ, и
что мεнε помянутиε Карпъ и Филипъ били смεртнимъ1-боεмъ и на вербѣ вішали стрεм-
главъ, и вεлѣли щεкати аки псу по подъ ихъ ногами, жε будто я в тую сосну уклεпалъся-1,
и тоε ωны чинили бεзправнε сами собою. И по такой моεй нуждѣ билъ я чεломъ сотнику
понорницкому пн[у] Никифору Савичу, а сотникъ нε даючи справи помεжку нами, алε
сталъ на мнѣ викиднихъ дεнεгъ тридцяти талярεй правитъ, которихъ нε чуючисъ у винѣ
нε далъ я, и сталъ битъ чεломъ покойному пну полковнику чεрнѣговскому Павлу Полу-
ботку я на помянутих заводцовъ, которую мою чεлобитну пнъ полковникъ ωтдалъ въ
судъ полковий судиї п. Томарѣб, и тамъ въ суду нε длилы [!] насъ, ωбох сторонъ, изискую-
чи и датки бεручи з обохъ рукъ в Чернѣговѣ чрезъ два года, а рεзолюциї нѣжадной нε вчи-
нили, и хотѣли мεнε в канаву всиловнε вислат, даби тамъ згинулъ.
А я, видячи такую над собою ωт Бга и пановъ нεмилост2, мусѣлεмъ удатися въ Глу-
ховъ з жалобливимъ чεлобиттεмъ до покойного антεцεсора яснε вεлможности вашой, по-
койного пна гεтмана Скоропадского. А покойний гεтманъ разсмотрѣвши моε чεлобиттε,
ωтислалъ в судъ Енεралний до покойного судиї, пна Івана Чарнишав. А покойний судия
εнεралний призвавши насъ, ωбохъ сторонъ, а узнавши с помεжку насъ помянутого Карпа
подлεглого винѣ и праву учинилъ виноватимъ, и по доволнихъ роспросах и докумεнтахъ
вεлѣвши εму, Карпу, мнѣ бы вътрату мою пополнилъ, дεкрεтомъг εнεралнимъ судовимъ за
пεчаттю и руками подтвεрдивши, мнѣ далъ тотъ дεкрεтъ.
По котромъ дεкрεту мнѣ нѣнаймεншаго исполнεния в утратѣ моεй нε вчинили, і я в
знову билъ чεломъ в 1723 году покойному пну полковнику чεрнѣговскому Павлу Полу-
ботку, и в ту пору наказному гεтману. И по той моεй чεлобитной видано мнѣ указъ въ
томъ жε году гεнвара мсца 253, в которомъ указѣ написано, дабы помянутий Карпъ мεнε,
жалобливого, во всεмъ погодилъ и вспокоїлъ, а εсли би нε моглъ погодивши спокоїтъ, то
би таковихъ прεзиратεлεй указу забивши в колодки, прислалъ сотникъ понурницкий в
Глуховъ. И по вичитанню того указу, ωний Карпъ и Пилипъ нε ждучи покамистъ будεтъ
1 Підкреслено.
2 Написано над рядком.
3 Серед документів цієї судової справи даний документ відсутній.
Siverian chronicle. 2021. № 5
27
пнъ сотникъ ихъ ωтсилатъ, сами пεрεдомъ поεхали у Глуховъ. И любо сотникъ чинилъ
ужε трεтий розискъ по ихъ прошεнию, в которомъ розиску винайшли у Карпа и другую
мою сосну с пчолами нимъ украдεнную, и за тимъ сотникъ и мεнε послалъ въ Глуховъ. А
когда ωбявилися ωбѣ сторонѣ прεд пномъ Полуботкомъ, а узнавши пнъ Полуботокъ Кар-
пову вину, вεлѣлъ εго, Карпа, взятъ до турми. А понεважъ сталъ Карпъ ωшуканствомъ
прохатъ мεнε, чтоби я εго ωсвобонилъ [!] с турми, мѣючи мнѣ поталу уплачоватися в до-
му, и я ω нεмъ прохалъ, и на мою прозбу // 7 зв. вεлѣли εго с турми випуститъ. А когда
приεхали въ домъ, то пнъ сотникъ понурницкий приво[дя] насъ на злагоду и вεлѣлъ Кар-
пу, даби мнѣ уплатилъ талярий сто, а Карпъ отнюдъ нε похотѣлъ нε тиля талярей сто, но
нѣнаймεншой частки мнѣ нε уплатилъ, а я вдалъся до Глухова съ чεлобиттεмъ взнову.
І въ тую пору, по полубку сидѣлъ въ суду Енεралномъ пнъ Силичъґ, которий при-
звавши ωби сторони насъ, сказалъ на Карпа: «А жε тεбε такого прεступцу указовъ и при-
свѣдчεнного у воровствѣ давно пора повѣсити», а на утрεшний дεнъ нεвѣдомо по якой си-
лѣ Силичъ ωтибралъ въ мεнε из суду Енεралного виданний мнѣ дεкрεтъ всиловнε, и вε-
лѣлъ бεз жадної прεтεнсиї мнѣ с Карпомъ мѣрковатисъ. Что я мѣючи вεликую утрату, нε
похотѣлъ з нимъ, Карпомъ, бεз суду мѣрковатися, а нε вεрнувши мнѣ дεкрεта, тѣснили
мεнε и турмою напр[ас]но, и нε росправивши насъ, ωтислали.
И билъ я εщε ωсаулѣ εнεралному, пну Жураховскому чεломъ, ажε тогди в скоромъ
часѣ взято пна Жураховского за арεштъд. И для того мнѣ нε вчинεно нѣжадной рεзолюциї,
алε толко видано з войсковой Енεралной канцεляриїе до блгородного гспдина полковника
чεрнѣговского Богдана Михайловає указъ, и по тому указу гспдинъ полковникъ ωтислалъ
въ бивъшую Малороссийскую колълεгиюж, а в колεгиї я пробавилъ болшε 20 нεдεлъ, а с
колεгиї видана мнѣ била промεморияз у войсковую Енεралную канцεлярию, а по промε-
мориї у войсковой Енεралной канцεляриї правитεлѣ вεлѣли видати мнѣ до сотника па-
нурцкого указъ, въ которомъ указѣ вовся укриваютъ моεго заводця, а вεлятъ платитис ро-
зищикамъ и свѣдкамъ мою утрату бεз умεдлεнія. Которий то сотникъ по тому указу, пи-
санномъ 1724 году въ мартѣ 10, написавши листъ ωправдаючи сεбε, нε уплативши мнѣ
нѣнаймεншой моεй утрати, ωтослал[ъ] с тимъ листомъ у Глуховъ до правитεлεй, которий
я листъ и подалъ судямъ. И по томъ листу нε посилаючи на розискъ нѣкого, написали по-
вторний указъ до сотника ж понурницкого, даби всεконεчнε поворочали мою утрату по
пεрвомъ указу, коториε укази и поннѣ в мεнε ωбрѣтаютъся4. И по тихъ указахъ до днεсъ
награждεния мнѣ нѣжадного нε би[ло], и такъ я за своїмъ убожεствомъ нε могучи тоεй
справи укончити, позанεхалъ [?] до днεсъ. В которомъ заводѣ мнѣ чрεзъ тиε года стало
проторовъ и вбитковъ болшε чтирох сотъ золотих, и чрεзъ тоε вεсма разорилъся и в ни-
щεствиε пришεлъ, что вжε ходя по под окнами хлѣба жεбру.
Того ради, прошу яснε вεлможности вашой повεлѣ своїмъ висоцε поважнимъ ука-
зомъ зискатъ к суду Енεралному сотника понурницкого Тихония Никифоровича, да наказ-
наго сотника Сεмεна Пѣнязя, да Карпа Въласεнка и Филиппа Фεдосεнка, и з ними рози-
щиковъ и свѣдитεлεй, которих ωни всѣхъ по имεни вѣдаютъ, а по изисканню помянутих
сотниковъ и заводцовъ з розищиками и свѣдитεлми, многими правдивими допроситъ, //
8 а по допросѣ и по слушнихъ докумεнтахъ, и подлугъ пεршого εнεралного дεкрεту, любъ
в мεнε εго нεимѣεтся, εднакъ мѣεтъся копия пна Полуботка указу3, въ которомъ прописа-
но, жεби подлугъ дεкрεту мεнε, жалобливаго, Карпъ во всεмъ погодилъ и вспокоїлъ, даби
впрεдъ до нихъ жалоба нε била. И по томъ би указу и по многихъ судахъ тутъ, въ Глу-
ховѣ, на Енεралномъ судѣ тая справа наша, точащаяся чрεз килко лѣтъ, тεпεр би ужε
крайнε била приωкончεнъна, да не бу [!] я бѣдний болшε разоратися и в нищεтствиε
ωстатніε и бѣду крайню приходити чрεзъ волокиты. Ѡ тоε і паки по стократнε вашεго
рεймεнтарского милостиваго призрѣния и рεспεкту всεсмирεннѣ со слεзами прошу.
Яснε вεлможности вашой, мого всεмилостивѣйшаго пна и добродѣя нижайший
рабъ и подножокъ Фεдоръ Проскурнεнко, житεлъ сεла Покошичъ,
козакъ сотнѣ Понурницкой полку Чεрнѣговскаго
8 зв. Помітка: Суплѣка Фεдора Проскурнεнка, козака сотнѣ Понурницкой, въ кото-
рой ускаржаεтся на Карпа Власεнка да Пилипа Фεдосεнка, что они украли в нεго сосну
буртную и онъ въ томъ от 1720 году позиваεтся и былъ чоломъ сотниковѣ понурницко-
му, полковниковѣ Полуботковѣ, гεтману Скоропадскому, гдε и обвинεно ихъ, Власεнка и
Фεдосεнка, въ коллεгіи, въ канцεлляріи воисковой, чрεзъ що онъ пришолъ ко5 убытку чо-
тириста золотих, но посεлъ сатисфакціи нε получилъ. Того ради, просит дабы такъ сотни-
ка цѣлого, яко и наказного на тот часъ, також и ихъ, Власεнка и Хвεдосεнка, призват в
4 Ці документи в справі відсутні.
5 Далі закреслено ч.
Сіверянський літопис. 2021. № 5
28
Глуховъ и за украдεнную сосну, за пощой нεвинніи εго, учинит з ними сатисфакцію6 и
притори бы и убутки они εму уплатили.
Под. мар. 14 д. 1729 году.
Biblioteka PAN w Krakowie, № 279, l. 7–8 зв. Оригінал.
№ 8–9
[Не раніше 1730 р., серпня 24]. – Супліка мешканця с. Покошичі Понорницької сотні
Чернігівського полку Федора Проскурні гетьману Данилу Апостолу з проханням
посприяти завершенню його судової тяганини з односельцем Карпом Власенком
і компенсувати видатки, які зазнав позивач на час розгляду справи; реєстр видатків
Федора Прскурненка, які той поніс під час судової тяганини з Карпом Власенком
12 Яснε вεлможній мсцѣ пнε гεтманε
Всεмилостивѣишій мой панε и вεликій добродѣю
Я, нижεй подписанній, оставшися по ωтцу своεмъ въ молодихъ лѣтахъ, и вручεнную
мнѣ, яко nаслѣднику ωтцεвскую худобу, gрунта и бортную ωтчину, которую нε могучи я
здержати, а задолжившис крεдиторамъ мусѣлεмъ инному члвку, житεлю и козаку поко-
шинскому Тимоху Зимѣ, въ продажу завεсти, за которую власную мою ωтчину Карпъ
Оуласεнко съ посторонними людми, наклонивши ихъ на своε хотѣніε и изъ сродниками
своими, за власную мою ωтчину виноватимъ мεнε учинивши, аки злочинцю и горшъ зло-
чинцѣ стрεмъглавъ на вεрбѣ повѣшивши, годинъ двѣ торбовали, а изъ вεрби знявши, кія-
ми доволнε били, и аки псу вεлѣли мнѣ брεхатъ, що и чинилос. А когда о томъ бортномъ
дεрεву по чεлобитю моεмъ чинεнъ розискъ, тогда дε тоε дεрεво показалос бытъ въ ωт-
чинѣ моεй, о чомъ многії людε сознали. И хочай дεкрεтомъ суду воискового Енεралного
повεлεно мнѣ за побой и за протчіε убитки нагородитъ, однако ж жадного мнѣ награждε-
нія нε учинεнно. В чомъ я въ прошлих годѣхъ на помянутого Карпа Оуласεнка и Пилипа
Фεдосεнка билъ чоломъ покоиному Павлу Полуботку, полковниковѣ чεрнѣговскому, на
тотъ часъ за гεтмана въ Малой Россииї правящεму, и по тому чолобитю моεмъ виданъ
былъ ωт εго, пна Полуботка, до сотника понурницкого таковій указъ, дабы онъ, сотникъ,
призвавши прεд сεбε вишε показаннихъ Пилипа и Карпа, всεконεчно приказалъ имъ под-
лугъ дεкрεту зъ суду воискового Енεралного виданного нε толко искъ золотихъ сорокъ, но
и утрату, якую я по дεкрεту о ужε понεслъ наградити, и въ всεмъ мεнε // 12 зв. в успокоїли
данъ, понεжε они1 платитис мнѣ нε похотѣли.
Тогда сотникъ понорницкій прислалъ одного зъ нихъ, Карпа Уласεнка, въ Глуховъ,
гдε онъ въ турεмномъ сідячи вязεню склонилъся при людяхъ всѣ мої оубитки платити.
Когда жε εго випустули [!] з того турεмного вязεня, онъ на томъ нε встоялъ и мнѣ нимало
нε платилъся, по чому я видячи сεбε крайнε обиждεнного, мусѣлεмъ εщε въ войсковую
Енεралную канцεллярію за правитεлεй на ихъ жε заноситъ жалобу. И по тои моεи жалобѣ
зъ оной воїсковой Енεралной канцεллярії къ Сεмεну Пѣнязю, наказному тогдашному сот-
нику понорницкому, оуказомъ было прεдложεно, чтобъ подлугъ дεцизії дεкрεта, виданно-
го з суду воискового Енεралного въ правѣ точачоися мεжду нами за бортноε дεрεво и за
побой, всѣ тіε людε, хто що якіε бралъ у мεнε нεслушнε наклади и здирства (о чомъ и тε-
пεръ при сεмъ прилагаεтъся рεεстръ)2, назадъ бы поворочали. И зъ того забору толко мнѣ
клячъ мою жъ власную возвращεнно, а другихъ рѣчεи и по повторному зъ Енεралной
войсковой канцεллярії указу ничого нε уплачεно.
Того ради, падши подъ стопи nогъ рεимεнтарскихъ, слεзнε прошу таковаго на сεбѣ
милосεрдія, дабы указомъ рεимεнтарскимъ къ кому надлεжитъ прεдложεно было, чтобъ
мнѣ рεεстромъ показанную худобу на комъ доводитъся доправит[ъ], а за побои слушноε
подлугъ правъ учинεно бъ награждεніε. Що получивши за щасливоε рεимεнтарскоε вшε
панованε, должεнъ Бг[у] молити.
Яснε вεлможности вшой, милост[и]вого моεго добродѣя всεнижайшій ра[бъ]
и подножокъ Фεдор Проскурня, житεл покошинск[ий] полку Чεрнѣговского
сотн[ѣ] Понурницкой
Помітка: Под. августа 24 ч. 1730 году.
Biblioteka PAN w Krakowie, № 279, l. 12–12 зв. Оригінал.
13 Рεεстръ мнѣ, Хвεдору Проскурнεнку, про памят сколко въ заводѣ
с Карпомъ Уласεнкомъ, житεлεмъ покошицкимъ, готовихъ грошεй виложилъ:
Ѡтцу Артεмію покошицкому заплатилεмъ за горѣлку 6 талярεй.
6 Далі закреслено п.
1 Написано над рядком.
2 Дужки автора.
Siverian chronicle. 2021. № 5
29
Пну Маѯиму тож за горѣлку заплатилъ таляръ, которую горѣлку брано у винного
шію.
Климу Лεвонεнку, атаману покошицкому, далъ таляра.
Луцку Івчεнку, вотчичу, два таляри далъ.
Івану, дяку, два таляри далъ за інквизицію, три Андрѣю Жадчεнкуа.
Да что обявилъ писма εму ж, дяку, далъ чεтвεрикъб жита, а что он жε писалъ суплѣ-
ки и і списки пεрεводилъ, заплатилεмъ чотири золотихъ.
Стεцко Палчикъв, житεл шабалтасовскій, що издилъ по сторони, узялъ свиту новую.
Якъ былъ чεломъ полковнику чернѣговскому Полуботку, виложилъ таляра.
За виправку позву от εго ж, Полуботка, стратилъ два золотихъ, а золотій и схар-
чилъ.
Андрѣй Кремалεнко узялъ коня доморослого.
Якъ прεд Томарою и Силичεмъ судилис, утратилεмъ восѣмъ копъ.
Другимъ разомъ прεд ними ж судячис, утратилъ дεсят золотих.
Суплѣкуючи до покойного гεтмана Скоропадского, виложилъ пят золот.
Правуючис прεд судεю Чεрнишεмъ, виложилъ два таляри.
Правуючис прεд наказнимъ гεтманомъ Полуботкомъ, утратилъ вусѣмъ золо.
Потомъ по приказу εго ж, Полуботка, когда судилъ сотник понурницкыи Тихоній,
тогда пониманимъ сторонамъ купилεлъ риби за шεст шагов, а мяса за дεвят шаговъ. //
13 зв. Кирилѣ Кваши лузицкому, Івану Дудцѣ хомεнскому и Якиму Скочку, житεлю
хомεнскому ж, виложилъ талярεй дεсят.
Прεд Чуйкεвичεмъг и прεд Силичεмъ и Романовичεмъґ судившися утратилъ рубля.
По суду онихъ поднимали сторонъ вотчичовъ и схарчили имъ восѣмъ копъ.
Тіε ж сторони из Глухова ишовши, взяли вола.
Уласу, козаку глуховскому, якъ посилали по сторони, далъ одинадцят золотих.
Якъ ис Пилипомъ були въ Глуховѣ, утратилъ золотих чотири.
Якъ позовъ Карпъ виправилъ из Чεрнѣгова, того часѣ утратилεмъ два золотих.
Бючи чоломъ в коллεгію бившую, утратилъ золотій.
Другимъ разомъ въ оную ж коллεгію подаючи чолобитную, утратилъ восѣмъ золо-
тих бεз двохъ шаговъ.
Якъ прεд Краковскимъ судилис, утратилεмъ дεвят золотихъ.
Якъ сторони отписовалися въ Глуховъ до Ялоцкого и Лεвεнцяд, утратилъ 2 зол.
Трεтимъ разомъ заножаючи чεбытную до гспдна брεгадира, утратил талεр.
Пεрвимъ разомъ, будучи прεд гспдиномъ Богдановимъ, полковникомъ чεрнѣговским,
утратилъ золотій.
Чεтвεртимъ разомъ, подаючи чεлобытную въ коллεгію въ Глуховѣ, утратилъ золо-
ті[й].
Якъ из суду Енεралного виправилъ указъ до Чεрнѣгова, утратилъ два таляри.
Другимъ разомъ будучи прεд пномъ полковникомъ чεрнѣговскимъ, утратилεмъ пол-
чварта золотого.
Biblioteka PAN w Krakowie, № 279, l. 13–13 зв. Оригінал.
№ 10
1730 р., серпня 25. Глухів. – Лист гетьмана Данила Апостола
до чернігівського полковника Михайла Богданова домогти стягнути козакові
с. Покошичі Понорницької сотні Федору Проскурні з односельців Карпа Уласенка
і Пилипа Федосенка компенсацію за понесені збитки під час судової справи
14 Мой ласкавий пріятεлю, пнε полковнику чεрнѣговскій
Билъ намъ чолом чрεзъ суплѣку свою, козакъ сотнѣ Понорницкой, житεл покошинъ-
скій Фεдор Проскурня, на Карпа Уласεнка, что онъ, Проскурня, когда задолжившися крε-
диторам продалъ свою худобу, по ωтцεвѣ εму доставшуюся, того ж сεла Покошина жи-
тεлεвѣ Тимоху Зимѣ, онъ, Карпъ, из своїми сродниками и протчіїми посторонними люд-
ми (наклонивши іхъ на своε хотѣніε)1, виноватим учинили и на вεрбѣ стрεмглавъ повѣсив-
ши двѣ годинѣ, мордовали и кіями доволнε были, и яко псу εму брεхат вεлѣли. А когда
по εго чεлобитъю о томъ бортномъ дεрεву чинεнъ былъ розискъ, тоε дεрεво по сознатъю
людскому показалос быт въ суплѣкуючого ωтчинѣ, о чомъ онъ, Проскурня, хочай въ
прошлихъ годѣхъ на помянутого Карпа Уласεнка да Филиппа Фεдосεнка билъ чεломъ въ
судъ вой. Енεр, також и покойному Павлу Полуботку, полковниковѣ чεр., на тот час за
гεтмана въ Малой Россії правящεму, и по тому εго чεлобитъю виданъ былъ εму з суду
вои. Енεр. дεкрεт, и од Полуботка до сотника понурницкого таковий указъ, дабы онъ,
1 Дужки автора.
Сіверянський літопис. 2021. № 5
30
сотникъ, призвавши прεд сεбε вишшε // 14 зв. показанних Карпа и Филиппа, приказалъ
імъ подлугъ дεкрεту зъ суду вой. Енεр. виданного, нε толко іскъ золотихъ сорокъ, но и
утрату всю, якую ωнъ, Проскурня, по дεкрεту ужε понεслъ, нагородити и во всεм εго
уконтεнтовати, однакъ εму платитис нε похотѣли. Почому когда и трεтим разом на іх жε,
въ вой. Енεр. крії за правитεлεй заносилъ жалобу, и по той εго жалобѣ зъ вой. Енεр. крії
Сεмεну Пѣнязю, наказному тогда сотниковѣ понурницкому, указомъ было прεдложεно,
чтоб подлугъ дεцизії дεкрεта зъ суду вой. Енεр., виданного в справѣ точачойся мεжду ни-
ми за бортноε дεрεво и за побой, учинилъ εму, суплѣкуючому, сатисфакцію, то и въ ту по-
ру2 з того забору толко εму возвратили клячъ εго, а других рѣчεй и по повторному зъ
Енεр. вой. крії указу ничого неуплачεно, и в том просилъ ншого разсмотрεнія и до кого
надлεжит указу. Того ради, прεдлагаεм абыс в. мст 3-εжεли дεкрεт суплѣкуючого суду
воискового Енεралного имѣεтся, подлугъ оного вεлѣлъ на-3 обжалованних Карпу4 и Фи-
липпа5 іскъ 5-и убитки доправит, и отдат жалобливому зъ роспискою-5. // 15 Зъ Глухова
августа 25 ч. 1730 года.
Biblioteka PAN w Krakowie, № 279, l. 14–15. Чернетка.
КОМЕНТАРІ
№ 1
а Половецький Маркіян (Марко) – городовий отаман м. Чернігів (1699 р.), значковий
товариш Чернігівського полку (Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини. Енцик-
лопедія. Київ: Стилос, 2010. С. 591).
б «…εго мл. пана полковника εго црского и прстлаго влчства Запорозкаго чεрнѣгов-
ского…» Мова йде про Лизогуба Юхима Яковича – генерального військового бунчужного
(1688–1698 рр.), полковника Чернігівського полку (1698–1704 рр.) (Кривошея В.В. Ко-
зацька старшина Гетьманщини. С. 36, 471).
в «…при притомности пна Никиfора Савεнка, сотника тεпεрεшнаго понорницко-
го…» Савенко (Савицький) Никифор (Ничипір) Савич – сотник Понорницької сотні Черні-
гівського полку (вперше згадується у 1691 р. – 1723 рр.) (Кривошея В.В. Козацька стар-
шина Гетьманщини. С. 44, 629).
г «…приточилася справа εго мл. пна Івана Ростковского…» Мова йде про Ростков-
ського Івана – командира (з кінця 80-х – протягом 90-х рр. XVII ст.) легкокіннотної во-
лоської хоргви гетьмана Івана Мазепи. За даними О. Сокирка, Іван Ростковський зі своєю
хоругвою згадується в джерелах в контексті воєнних виправ козацьких і охотницьких
полків. На думку дослідника, згаданий ротмістр належав до «ударної» частини надвірного
війська, своєрідної гетьманської гвардії, якій доручалися відповідальні завдання. Зокрема,
у липні–серпні 1689 р. Іван Ростковський зі своїм військом тримав охоронні роз’їзди по-
близу Трипілля, стеріг важливі переправи на Київ. У лютому 1690 р. хоругва Івана Рост-
ковського разом з компанійцями і сердюками взяла участь у масштабному поході проти
татар на Інгулі. Восени того ж року волохи та компанійці стерегли татар на правому бере-
зі Дніпра. Військо Івана Ростковського переймало втікачів на Правобережжя, розбійників
і бунтівних запорожців, а на час повстання Петрика ротмістр часто інформував гетьмана
про новини. Брав участь у походах на Казикирмен (1693, 1697 рр.) та Азов (1694 р.) (де-
тально див.: Сокирко О. Гетьманські преторіанці. Надвірні формування Івана Мазепи кін-
ця XVII – початку XVIII століття. Theatrum Humanae Vitae. Студії на пошану Наталі Яко-
венко. Київ: Laurus, 2012. С. 504).
ґ «…яснε вεлможного добродѣя, εго млсти пна гεтъмана…» Мова йде про Мазепу
Івана Степановича (1639–1709 рр.) – гетьмана Лівобережної України у 1687–1709 рр. В
своїй політиці спочатку орієнтувався на Російську державу, сподіваючись на об’єднання
на ґрунті політичної автономії Лівобережної і Правобережної України. Переконавшись,
що це не входить в наміри Петра І, під час Північної війни 1700–1721 рр. переорієнтував-
ся на Швецію, у 1708–1709 рр. виступив за відокремлення України від Росії. Його підтри-
мала й частина запорожців. Після Полтавської битви 1709 р. перейшов на територію Мол-
2 Далі закреслено из.
3 Написано над рядком і на правому полі замість закресленого зискавши прεд сεбε.
4 Виправлено з Карпа.
5 Далі закреслено приказалъ імъ подлугъ дεцизії дεкрεта въ суду вой. Енεр. εму, Проскурнѣ, виданного дεкрεту
изъявлεнію, взяв ввεс.
5 Написано на правому полі замість закресленого и утрату (которая рεεстромъ показана) и за побой, всεконεчнε
виплатит бεзъ всякой воло // кити. А εсли бы нεпохотѣли, или волокитою жалобливого уводили, то такових
приказат дεржат под арεстом потол, покол надлεжащого εму подлугъ дεкрεта нεуплатят всεконεчно, дабы ужε
болшε въпрεд од нεго чεломбитя въ сεмъ εго од так долгого врεмεни точачомся дѣлѣ къ нам нε было. И повторε
прεдлагаεм.
Siverian chronicle. 2021. № 5
31
дови, до турецької фортеці Бендери, де й помер (Архів Коша Нової Запорозької Січі: кор-
пус документів 1734–1775. Київ, 1998. Т. 1. С. 552).
д Власенко (Уласенко) Карпо – козак с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського
полку. У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згаду-
ється серед «ґрунтових» козаків згаданого населеного пункту (Ревізія Чернігівського пол-
ку 1732 року / Упор. та вступ Ігор Ситий, Сергій Горобець, передмова Ірина Кривошея.
Чернігів, 2014. С. 200).
е «…до висланнаго в Понорницю особи пна Ялиньского…» Гіпотетично, мова йде про
Ялинського Семена – шляхтича, гетьманського посланця до Москви (1693 р.), військового
товариша Чернігівського полку (1693–1699 рр.) (Кривошея І. Неурядова старшина Укра-
їнської козацької держави (XVII–XVIII ст.). Довідник. Біла Церква, 2016. С. 726).
є «…правний копъ шεстъ εго мл. вεрнулъ…» Копа – одиниця грошової лічби, поділя-
лася на 3 роди: у купівлі і продажу на торгах і ярмарках вважалася за 50 коп.; у судових
вироках при розслідуванні акциденцій містила у собі 6 золотих чи 120 коп.; копа правова,
якою за законом накладали штраф, містила 22,5 золотих або 450 коп. Як видно, в Геть-
манщині на середину XVIII ст. не існувало сталої думки в трактуванні копи по відношен-
ню до грошової одиниці як компенсації. В червні 1750 р. бунчуковий товариш Петро Лас-
кевич і полковий суддя Стефан Лукомський висловили в Генеральному військовому суді
свою думку щодо трактування копи. Вони наголошували на два тлумачення копи в Ли-
товському Статуті 1588, де в одному з артикулів копа дорівнювала 60 грошам, а в іншому,
так звана «правна копа», дорівнювала 1 рублю і 20 копійкам. Саме останнє тлумачення
Петро Ласкевич і Стефан Лукомський пропонували взяти за основу в трактуванні копи
(Архів ранньомодерної Української держави. Т. 1: Документи колекції Олександра Лаза-
ревського. Ч. 1. (Серія: Документи Генерального військового суду та Генеральної військо-
вої канцелярії) / Упор. В. Брехуненко, І. Тарасенко. Київ, 2019. С. 236–237).
ж «…а ωсобливо «вину панскую» добродѣεви, εго мл. пану полковникови заплатил…»
«Вина панська» – обов’язкові і «напівобов’язкові» платежі або піднесення, які стягували-
ся у процесі судочинства на користь сотників або полковників. Платня або піднесення
відбувалося у грошовій формі, а також як земельні презенти (угіддя, хутори тощо) (де-
тально про «вину панську» див.: Горобець В. Прибуткове суддівське ремесло: «вина пан-
ська» і «вина врядова» у судочинстві Гетьманату. Соціум. Альманах соціальної історії.
Київ, 2007. В. 7. С. 175–193; Його ж. Конфлікт і влада в ранньомодерній Україні: сотник
новгород-сіверський проти гетьмана Війська Запорозького, 1715–1722. Київ, 2016. С. 38–
42).
№ 2
а «…прεд εго млстю пном Маѯимом Долѣнским, дεржавъцою покошицким…» Мова
йде про Долинського Максима Лаврентійовича – шляхтича, військового товариша Черні-
гівського полку. 10 листопада 1708 р. отримав універсал на трестівські с. Покошичі, млин
на р. Головині у 2 кола, а другий – на Машевому болоті у 1 коло і 3 ступи. Бунчуковий то-
вариш (?–1718–1726). Служив більше 30 років. Помер у Низовому поході в 1726 р. в Аст-
рахані. Дружина – Пелагея Іванівна Ростковська, донька ротмістра надвірної корогви ви-
ще згаданого Івана Ростковського. У 1729 р. розглядалося питання про підтвердження за
нею с. Покошичів у Понорницькій сотні і 13 березня 1729 р. отримала універсал (Криво-
шея В. В. Козацька старшина Гетьманщини. С. 328; Кривошея І. Неурядова старшина…
С. 626).
б Федосенко Пилип – козак с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського полку. У
ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується серед
«ґрунтових» козаків згаданого населеного пункту. У документі зазначено, що він прожи-
вав на одному дворі з Іваном Федосенком, але у різних хатах, «а за gрунтъ почережно слу-
жатъ» (Ревізія Чернігівського полку... С. 200).
в Пузин (Пузик) Степан (Стефан) – козак с. Покошичі Понорницької сотні Чернігів-
ського полку. Як видно з документу, місцевий отаман (1720 р.). У ревізії цієї адміністра-
тивно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується серед «нищетних» козаків
згаданого населеного пункту (Ревізія Чернігівського полку... С. 201).
г Давиденко Кирило – козак с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського полку. У
ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується серед
«нищетних» козаків згаданого населеного пункту (Ревізія Чернігівського полку... С. 201).
№ 3
а Скоропадський Іван Ілліч (бл. 1646 – 1722 рр.) – гетьман Лівобережної України
(1708–1722 рр.). Військовий канцелярист (1675–1680 рр.), чернігівський полковий писар
(1680–1694 рр.), генеральний бунчужний (1694–1701 рр.), генеральний військовий осавул
Сіверянський літопис. 2021. № 5
32
(1701–1706 рр.), полковник Стародубського полку (1706–1708 рр.). Учасник російсько-
турецької війни 1676–1681 рр. і Кримських походів (1687, 1689 рр.). За наказом Петра І
зруйнував Чортомлицьку Січ (1709 р.). Був найбільшим землевласником у Гетьманщині
(мав 20 тис. дворів посполитих) (Гуржій О.І. Скоропадський Іван Ілліч. Енциклопедія іс-
торії України. Т. 9. Прил–С. Київ: Наукова думка, 2012. С. 614).
б Позовний лист – різновид оповіщувальної документації, один з основних спові-
щальних документів, який регламентував явку до суду (детально див.: Ділова документа-
ція Гетьманщини XVIII ст.: Зб. документів / Упоряд., автор передмови та комент.
В.Й. Горобець, відп. ред. Л.А. Дубровіна. Київ: Наукова думка, 1993. С. 153).
в «…дочεкати Воскрεсεнскихъ святъ второй нεдεлѣ…» Мають на увазі після Велико-
дня (Пасхи).
г «…пεрεд судъ нашь войсковий Енεралний…» Генеральний військовий суд – найви-
щий судовий орган Гетьманщини. Утворився в середині XVII ст. Підпорядковувався геть-
манові та Генеральній військовій канцелярії. Розглядав справи осіб, що належали до гене-
ральної чи полкової старшини, а також справи про державні злочини. Був найвищою апе-
ляційною інстанцією для полкових і сотенних судів, здійснював нагляд за виконанням
універсалів гетьмана та указів царя. Керував судом генеральний суддя. Повноваження
верховного судді належали гетьману, який спільно з генеральною старшиною розглядав
апеляції на рішення Генерального військового суду, затверджував всі важливі вироки
(обов’язково смертні). За часів гетьмана Данила Апостола Генеральний військовий суд
проголошено незалежним від Генеральної військової канцелярії. складався з 6 осіб (по 3
представники від старшинського правління і царського уряду). Верховним суддею зали-
шався гетьман. Згідно судової реформи гетьмана Кирила Розумовського, Генеральний
військовий суд очолювали 2 генеральні судді, а до його складу входили вибрані від ко-
зацької старшини представники кожного із 10 полків. Був органом нагляду за місцевими
судами, найвищою апеляційною інстанцією. Після ліквідації гетьманату Генеральний вій-
ськовий суд підпорядковувався 2-й Малоросійській колегії. Офіційно існував до утворен-
ня намісництв (1782 р.), а насправді діяв до 1790 р. (Панашенко В.В. Генеральний вій-
ськовий суд. Енциклопедія історії України. Т. 2. Г–Д. Київ: Наукова думка, 2004. С. 77).
№ 4
а Каша (Кваша) Кирило – козак с. Лузики Понорницької сотні Чернігівського полку.
У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується се-
ред «малоґрунтових» козаків згаданого населеного пункту (Ревізія Чернігівського полку...
С. 201).
б «…когда розискъ чинился…» Розиск – один із різновидів слідчої документації Геть-
манщини XVIII ст. Розиски та інквізиції містили докладні, часом самобутні за викладом
очевидців про ті чи інші акції, злочинні дії, проступки, вчинені нерідко за місцем прожи-
вання (Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. С. 149).
в Коваленко Михайло – козак с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського полку.
У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується се-
ред «ґрунтових» козаків згаданого населеного пункту. У документі зазначено, що він про-
живав на одному дворі зі Стефаном Коваленком, «а за один gрунтъ почережно служатъ»
(Ревізія Чернігівського полку... С. 200).
г Коваленко Стефан – козак с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського полку.
У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується се-
ред «ґрунтових» козаків згаданого населеного пункту. У документі зазначено, що він про-
живав на одному дворі з Михайлом Коваленком, «а за один gрунтъ почережно служатъ»
(Ревізія Чернігівського полку... С. 200).
ґ Кириленко Іван – козак с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського полку. У ре-
візії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується серед
«ґрунтових» козаків згаданого населеного пункту. У документі зазначено, що він прожи-
вав на одному дворі зі Стефаном Кириленком, але у різних хатах, «а за gрунтъ почережно
служатъ» (Ревізія Чернігівського полку... С. 200).
№ 5
а Мова йде про Савича Тихона Никифоровича (Ничипоровича) – члена гілки роду Са-
вичів-Тихоновичів, які користувалися гербом «Сулима». У його «сказці» 1734 р. відзначе-
ні участь у Полтавській битві (1709 р.), будівництві Ладозького каналу (1720 р.). Сотник
Понорницької сотні Чернігівського полку (1723–1737 рр.). На чолі сотні був у Низовому
поході (1723 р.) у складі тисячної команди на чолі з сосницьким сотником Павлом Сан-
гурським, поході під командуванням чернігівського полковника Богданова, перебував
певний час на Українській лінії (з жовтня 1733 р. до квітня 1734 р.), на кордоні у Любечі
Siverian chronicle. 2021. № 5
33
під командуванням ройського сотника Якова Бакуринського (Кривошея В. В. Козацька
старшина Гетьманщини... С. 632).
б «…заносилъ жалобу вεлможному добродѣεви, εго млти пну полковъниковѣ чεр-
нѣговъскому и наказному гεтману…» Мова йде про Полуботка Павла Леонтійовича
(бл. 1660 – 1724 рр.) – наказного гетьмана Лівобережної України. Полковник Чернігів-
ського полку (з 1705 р.) Як наказний гетьман в 1721 р. очолював 10 тис. козацький кор-
пус, який займався спорудженням Ладозького каналу. Протягом першої половини 1722 р.
заміщав гетьмана Івана Скоропадського під час його відсутності в Україні. Після смерті
останнього став наказним гетьманом. Відстоюючи українську автономію, домагався в
Петра І дозволу на проведення нових виборів гетьмана і обмеження владних повноважень
президента Малоросійської колегії С. Вельямінова. У листопаді 1723 р. ув’язнили в Пет-
ропавлівській фортеці, де і помер (Горобець В.М. Полуботок Павло Леонтійович. Енцик-
лопедія історії України. Т. 8. Па–Прик. Київ: Наукова думка, 2011. С. 376–377).
в Можливо, мова йде про Пінязя Семена – наказного понорницького сотника
(1723 р.), сотенного отамана Понорницької сотні Чернігівського полку, який згадується на
цій посаді у ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р.
(див.: документ № 6; Ревізія Чернігівського полку... С. 191).
г Потапенко Ісай – козак с. Шабалтасівка Понорницької сотні Чернігівського полку.
У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується се-
ред «ґрунтових» козаків згаданого населеного пункту. У документі зазначено, що він про-
живав на одному дворі з Карпом Потапенком, але у різних хатах, «а за один gрунтъ поче-
режно служатъ» (Ревізія Чернігівського полку... С. 193).
ґ Авдієнко (Овдієнко) Іван – козак с. Шабалтасівка Понорницької сотні Чернігівсько-
го полку. У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. зга-
дується серед «ґрунтових» козаків згаданого населеного пункту (Ревізія Чернігівського
полку... С. 192).
д Потапенко Карпо – козак с. Шабалтасівка Понорницької сотні Чернігівського пол-
ку. У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується
серед «ґрунтових» козаків згаданого населеного пункту. У документі зазначено, що він
проживав на одному дворі з Ісаєм Потапенком, але у різних хатах, «а за один gрунтъ по-
чережно служатъ» (Ревізія Чернігівського полку... С. 193).
е Гарасименко Кирило – козак с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського полку.
У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згадується се-
ред «ґрунтових» козаків згаданого населеного пункту (Ревізія Чернігівського полку...
С. 200).
№ 7
а «…Яснε вεлможный мсцѣ пнε гεтманε…» Мова йде про Апостола Данила Павлови-
ча (1654–1734 рр.) – військового і державного діяча України, гетьмана (1727–1734 рр.) Лі-
вобережної України. Походив з відомого козацького роду. 1682 р. обрано полковником
Миргородського полку, на якій посаді перебував до 1686 р. Звільнено гетьманом І. Мазе-
пою за прихильність до попереднього гетьмана І. Самойловича. 1693 р. знову обрано на
полковий уряд Миргородського полку, який займав до 1727 р. Учасник Азовсько-Дніп-
ровських походів (1695–1696 рр.), разом з гадяцьким полковником Боруховичем розбив
на р. Ворсклі війська кримського хана та гетьмана ханської України Петрика. Учасник
Північної війни (1700–1721 рр.). В ранзі наказного гетьмана здійснив похід у Ліфляндію
(1701 р.) та в Польщу (1704 р.). 1708 р. разом з гетьманом І. Мазепою перейшов на бік
Карла ХІІ, але незабаром повернувся і був помилуваний і залишений у ранзі полковника.
На початку 1724 р. за участь в опозиційному русі заарештовано, але на початку 1725 р.
випущено з під варти. 1 жовтня 1727 р. обрано гетьманом Лівобережної України (Горо-
бець В.М. Апостол Данило Павлович. Енциклопедія історії України. Т. 1. А–В. Київ: Нау-
кова думка, 2003. С. 112).
б Томара Василь Іванович – сотник першої Переяславської сотні (1695–1697 рр.), на-
казний полковник Переяславського полку, значний товариш Чернігівського полку
(1701 р.), сотник Вибельської сотні (1704–1716 рр.), полковий чернігівський суддя (1716–
1726 рр.), наказний полковник Чернігівського полку (1715, 1723 рр.) (Кривошея В.В. Ко-
зацька старшина Гетьманщини... С. 705).
в Чарниш Іван Федорович – військовий канцелярист (1698 р.), господар Гадяцького
замку (1700 р.). Через справу Кочубея–Іскри заарештований і утримувався у Білоцерків-
ській фортеці. Значний військовий товариш (1708 р.). Полковник Гадяцького полку в Пол-
тавській битві (1709 р.). Генеральний військовий суддя (1715–1723 рр.). У 1723 р. викли-
каний до Санкт-Петербургу і заарештований через підозру у зраді. Після смерті Петра І
Сіверянський літопис. 2021. № 5
34
звільнений, але проживав у столиці, а згодом у Москві, де й помер (1728 р.) (Криво-
шея В.В. Козацька старшина Гетьманщини... С. 741–742).
г Декрети – строкаті за структурою і формальними ознаками акти, що містили оста-
точне рішення судів різної інстанції, які входили до числа процесуально-вирокової доку-
ментації (детально див.: Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.: Зб. документів /
Упоряд., автор передмови та комент. В.Й. Горобець, відп. ред. Л.А. Дубровіна. Київ: На-
укова думка, 1993. С. 155–157).
ґ Можливо, мова йде про Силича Івана Степановича – товариша Чернігівського пол-
ку (1699–1706 рр.), значкового товариша Чернігівського полку (1710–1733 рр.), городово-
го чернігівського отамана (1721–1733 рр.), наказного чернігівського полковника (1723 р.)
(Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини... С. 654).
д «…И билъ я εщε ωсаулѣ εнεралному пну Жураховскому чεломъ, алε тогди в скоромъ
часѣ взято пна Жураховского за арεштъ…» Мова йде про Жураковського Василя Якови-
ча – сина полковника Ніжинського полку Якова Жураковського, сотника Янпільської сот-
ні Ніжинського полку, глухівського городового отамана (1701 р.), військового товариша
(1704 р.), генерального військового осавула (1710–1724 рр.). 30 травня 1723 р. йому і гене-
ральному бунчужному Якову Лизогубу було доручено «правленіе Малоросійское» від на-
казного гетьмана Павла Полуботка. У січні 1724 р. був заарештований бригадиром Румян-
цевим у справі Полуботка і відправлений до Санкт-Петербурга, де перебував під арештом
цілий рік. З часом звільнений з наказом мешкати у столиці. Проживав певний час у Моск-
ві (з 1727 р.). На початку 1728 р. був відпущений на батьківщину (Кривошея В.В. Козаць-
ка старшина Гетьманщини... С. 352).
е «…алε толко видано з войсковой Енεралной канцεляриї…» Генеральна військова
канцелярія – центральна установа гетьманського уряду в Україні XVII–XVIII ст. Перша
згадка в документах датується 1650 р. Здійснювала військове, адміністративне, судове й
фінансове управління. Очолював генеральний писар. Перебувала в гетьманських столи-
цях. У 1720 р. царський уряд позбавив її фінансових і судових повноважень. У 1722 р. Ге-
неральну військову канцелярію було підпорядковано новоутвореній Малоросійській ко-
легії. За гетьманування Д. Апостола (1727–1734 рр.) більшість її прав і компетенцій від-
новлено. Після смерті гетьмана функції канцелярії було знову звужено, тоді ж її підпоряд-
ковано Правлінню гетьманського уряду. З 1750 р. діяла при гетьмані К. Розумовському.
Формально ліквідована 21 листопада 1764 р., фактично діяла до кінця 60-х рр. XVIII ст.
є «…до блгородного гспдина полковника чεрнѣговского Богдана Михайлова…» Мова
йде про Богданова Михайла Самсоновича – полковника і коменданта Чернігівського гар-
нізону, полковника Чернігівського полку (1723–1735 рр.), полковника Переяславського
полку (1736–1738 рр.) (Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини... С. 218).
ж І Малоросійська колегія – центральний адміністративний орган Російської імперії,
заснований указом імператора Петра І 27 травня 1722 р. для управління Гетьманщиною.
Створена ще за життя гетьмана Івана Скоропадського як вища апеляційна інстанція та
адміністративно-контролюючий орган. Після смерті гетьмана перебрала на себе гетьман-
ські прерогативи. Діяла в складі президента (С. Вільямінова), 6-ти членів присутності,
прокурора та канцеляристів. Усі члени призначалися з числа російських офіцерів і цивіль-
них службовців. Малоросійська колегія провела ряд реформ державного устрою, спрямо-
ваних на підпорядкування всіх ланок центрального і місцевого управління російській
адміністрації, впровадження російських законів і правових норм в українське державне
життя, уніфікацію його порядків до загальноімперських зразків. Припинила свою діяль-
ність 12 вересня 1727 р. (Горобець В.М. Малоросійська колегія. Енциклопедія історії
України. Т. 6. Ла–Мі. Київ: Наукова думка, 2009. С. 479).
з Промеморія – різновид документів, якими обмінювалися установи одного рівня;
надсилалися, здебільшого, автономним, а не підлеглим за субординацією адресатам
(Архів Коша Нової Запорозької Січі. Т. 1. С. 603).
№ 9
а Жадченко (Жадко) Андрій – козак с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського
полку. У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р. згаду-
ється серед «ґрунтових» козаків згаданого населеного пункту (Ревізія Чернігівського пол-
ку... С. 200).
б Четверик – старовина міра об’єму сипких тіл, що дорівнює восьмій частині чверті
(26,239 л.).
в Пальчик Стецько (Степан) – козак с. Шабалтасівка Понорницької сотні Чернігів-
ського полку. У ревізії цієї адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини 1732 р.
згадується серед «нищетніх» козаків згаданого населеного пункту (Ревізія Чернігівського
полку... С. 193).
Siverian chronicle. 2021. № 5
35
г Можливо, мова йде про Чуйкевича Семена Васильовича (бл. 1674 – 1746 рр.) – учас-
ника Полтавської битви (1709 р.), значного військового товариша, бунчукового товариша,
учасника Гилянського походу, виконувача обов’язки генерального військового писаря
(1727 р.), полкового суддю Ніжинського полку (1730–1734 рр.) (Кривошея В.В. Козацька
старшина Гетьманщини... С. 750).
ґ Можливо, мова йде про Романовича Василя – знатного військового канцеляриста
(1720 р.), судового писаря (кінець 20-х – початок 30-х рр. XVIII ст.) (Кривошея В.В. Ко-
зацька старшина Гетьманщини... С. 618).
д Очевидно, мова йде про Левенця Івана Прокоповича – сина полтавського полкового
обозного, бунчукового товариша (з 1685 р.), полкового полтавського сотника (1687–
1693 рр.), полкового обозного (1693–1699 рр.), наказного полтавського полковника
(1701 р.), полковника Полтавського полку (1703–1709 рр.), значного військового товари-
ша, бунчукового товариша, одного з трьох правителів Генеральної військової канцелярії
(1724–1727 рр.) (Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини... С. 463).
Синяк Іван Леонідович – старший науковий співробітник, кандидат історичних
наук, старший науковий співробітник відділу актової археографії Інституту української
археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України (вул. Трьохсвяти-
тельська, 4, м. Київ, 01001, Україна).
Syniak Ivan L. – senior researcher, candidate of historical sciences, senior researcher of
act archaeography department of M. S. Hrushevsky Institute of Ukrainian Archaeography and
Source Studies National academy of Science. (4 Triochsviatytel’s’ka Street, Kyiv, 01001, Ukrai-
ne).
E-mail: syniak_il@ukr.net
“THEY BEAT ME TO DEATH, AND HUNG HIM UPSIDE DOWN ON WILLOW TREE AND ORDERED
HIM TO BARK LIKE A DOG AT THEIR FEET”:
DOCUMENTS OF THE COURT CASE OF COSSACK FEDOR PROSKURNENKO
The purpose of the publication is to introduce into scientific circulation documents that cover the
claim and the course of the court case of the cossack Fedor Proskurnenko (Proskurnya) from Pokoshichi of
the Ponornytsia squadron of the Chernihiv regiment against fellow villagers Karp Vlasenko and Pylyp
Fedosenko for illegally appropriated honey trees and for bullying and humiliation. The research methodo-
logy is based on general scientific methods of analysis and synthesis. L. Z. Gistsova’s “Methodical recom-
mendations on preparation for the publication of the Kosh Archive of the New Zaporozhian Sich” was used
in the preparation of documents for printing. The scientific novelty is that for the first time the documents
of the mentioned court case, which are stored in the Narodowa Library (Poland, Warsaw), were introdu-
ced into scientific circulation, their informative potential was analyzed and commented on. Conclusions.
The published documents significantly expand the understanding of the judiciary of the Ukrainian state of
the first third of the XVIII century, social communications, court records and document management, en-
rich the biography of the government officer of the Chernihiv regiment, and revenge information about the
historical toponymy of the region.
Key words: Fedor Proskurnenko, Karp Vlasenko, Pylyp Fedosenko, supplication, open letter, search.
Дата подання: 26 червня 2021 р.
Дата затвердження до друку: 30 червня 2021 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Синяк, І. «Били смертнимъ боемъ, и на вербѣ вішали стремглавъ, и велѣли щекати аки псу по
подъ ихъ ногами»: документи судової справи козака Федора Проскурненка (Частина друга). Сіве-
рянський літопис. 2021. № 5. С. 26–35. DOI: 10.5281/zenodo.5229530.
Цитування за стандартом APA
Syniak, I. (2021). Byly smertnymъ boemъ, y na verbѣ vishaly stremhlavъ, y velѣly shchekaty aky
psu po podъ ykhъ nohamy»: dokumenty sudovoi spravy kozaka Fedora Proskurnenka (Chastyna druha)
[«They beat me to death, hung upside down on a willow tree, forced me to caress like a dog under feet»:
documents of court case of cossak Feodor Proskurnenko (part 2)]. Siverianskyi litopys –Siverian chronicle,
5, Р. 26–35. DOI: 10.5281/zenodo.5229530.
|