До історії Чернігівського військового шпиталю

Мета статті – на основі архівних джерел, матеріалів ЗМІ, інформації, наданої респондентами, структурувати та відобразити історію Чернігівського військового шпиталю. Методологічно публікація побудована на основі аналітичного та статистичного методів. Наукова новизна статті полягає у спробі висвітлен...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2021
Автори:	Кахерський, Ю., Рубан, К.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2021
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Історія міст і сіл
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182652
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	До історії Чернігівського військового шпиталю / Ю. Кахерський, К. Рубан // Сіверянський літопис. — 2021. — № 5. — С. 43-50. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-182652
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1826522022-01-14T01:25:43Z До історії Чернігівського військового шпиталю Кахерський, Ю. Рубан, К. Історія міст і сіл Мета статті – на основі архівних джерел, матеріалів ЗМІ, інформації, наданої респондентами, структурувати та відобразити історію Чернігівського військового шпиталю. Методологічно публікація побудована на основі аналітичного та статистичного методів. Наукова новизна статті полягає у спробі висвітлення процесу створення та діяльності Чернігівського військового шпиталю від моменту його заснування до наших днів. Також прослідковані періоди зміни локалізації медичного закладу на теренах м. Чернігова, оглянуті ключові події. Висновки. Створення Чернігівського військового шпиталю у м. Чернігові відбувалося в досить складних умовах. Установа не мала власного приміщення, у ключові для історії України часи змінювала місце свого перебування. Більшість будівель не відповідали належним умовам та не були облаштовані під потреби медицини, що певною мірою позначалося на якості обслуговування. Проте це не завадило надавати допомогу військовим, які брали участь у Другій світовій війні, післявоєнні часи тощо. Із часом шпиталь розгорнув широкопрофільну допомогу військовим фахівцями високого рівня, отримав відремонтоване приміщення, де перебуває й зараз. Влада стимулювала підвищення якості праці проведенням соціалістичних змагань, святкуванням радянських річниць, щорічною організацією військових навчань та ін. Зміна керманичів установи сприяла удосконаленню фаховості лікарів шляхом проведення на базі шпиталю та інших закладів тематичних семінарів, конференцій, науково-дослідної роботи, оновленню обладнання тощо. На 69-му році від закінчення Другої світової війни шпиталь знову повернувся у стан військової готовності, став на сторожі здоров’я своїх захисників через початок військових подій на Сході України, підтвердивши свою необхідність та значущість. The purpose of the article is to structure and reflect the history of such medical institution as the Chernihiv Military Hospital on the basis of the studied materials (archive resources of SACR (State Archive of Chernihiv Region), Chernihiv Military Hospital, mass media, information provided by the respondents). Methodologically, the publication is based on analytical and statistical methods. The scientific novelty of this article is an attempt to cover the process of creation and operation of the Chernihiv Military Hospital from its inception to the present day. Also, the periods of change of localization of the medical institution on the territory of Chernihiv were traced, the key events were examined. Conclusions. The establishment of the Chernihiv Military Hospital in Chernihiv was happening in difficult conditions. The institution did not have its own premises, in key times for the history of Ukraine, it changed its location. Most of the buildings did not meet the proper conditions and were not equipped for medical needs, which to some extent affected the quality of service. However, this did not prevent from providing assistance to the military who took part in World War II in the post-war period. Overtime, the hospital received a renovated new building, deployed comprehensive assistance to the military with specialists, where it is located now. The authority stimulated the improvement of the quality of work by hold in socialist competitions, celebrating Soviet anniversaries, organizing annual military exercises etc. The change of managers of the institution helped to improve the professionalism of doctors by holding seminars on different topics, conferences, researches, equipment upgrades, etc. on the basis of the hospital and other institutions. Guarding the health of their defenders due to the beginning of military events in eastern Ukraine, thus confirming its necessity and significance. 2021 Article До історії Чернігівського військового шпиталю / Ю. Кахерський, К. Рубан // Сіверянський літопис. — 2021. — № 5. — С. 43-50. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.5747327 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182652 94 (477) uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія міст і сіл Історія міст і сіл
spellingShingle	Історія міст і сіл Історія міст і сіл Кахерський, Ю. Рубан, К. До історії Чернігівського військового шпиталю Сiверянський літопис
description	Мета статті – на основі архівних джерел, матеріалів ЗМІ, інформації, наданої респондентами, структурувати та відобразити історію Чернігівського військового шпиталю. Методологічно публікація побудована на основі аналітичного та статистичного методів. Наукова новизна статті полягає у спробі висвітлення процесу створення та діяльності Чернігівського військового шпиталю від моменту його заснування до наших днів. Також прослідковані періоди зміни локалізації медичного закладу на теренах м. Чернігова, оглянуті ключові події. Висновки. Створення Чернігівського військового шпиталю у м. Чернігові відбувалося в досить складних умовах. Установа не мала власного приміщення, у ключові для історії України часи змінювала місце свого перебування. Більшість будівель не відповідали належним умовам та не були облаштовані під потреби медицини, що певною мірою позначалося на якості обслуговування. Проте це не завадило надавати допомогу військовим, які брали участь у Другій світовій війні, післявоєнні часи тощо. Із часом шпиталь розгорнув широкопрофільну допомогу військовим фахівцями високого рівня, отримав відремонтоване приміщення, де перебуває й зараз. Влада стимулювала підвищення якості праці проведенням соціалістичних змагань, святкуванням радянських річниць, щорічною організацією військових навчань та ін. Зміна керманичів установи сприяла удосконаленню фаховості лікарів шляхом проведення на базі шпиталю та інших закладів тематичних семінарів, конференцій, науково-дослідної роботи, оновленню обладнання тощо. На 69-му році від закінчення Другої світової війни шпиталь знову повернувся у стан військової готовності, став на сторожі здоров’я своїх захисників через початок військових подій на Сході України, підтвердивши свою необхідність та значущість.
format	Article
author	Кахерський, Ю. Рубан, К.
author_facet	Кахерський, Ю. Рубан, К.
author_sort	Кахерський, Ю.
title	До історії Чернігівського військового шпиталю
title_short	До історії Чернігівського військового шпиталю
title_full	До історії Чернігівського військового шпиталю
title_fullStr	До історії Чернігівського військового шпиталю
title_full_unstemmed	До історії Чернігівського військового шпиталю
title_sort	до історії чернігівського військового шпиталю
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2021
topic_facet	Історія міст і сіл
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182652
citation_txt	До історії Чернігівського військового шпиталю / Ю. Кахерський, К. Рубан // Сіверянський літопис. — 2021. — № 5. — С. 43-50. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT kahersʹkijû doístorííčernígívsʹkogovíjsʹkovogošpitalû AT rubank doístorííčernígívsʹkogovíjsʹkovogošpitalû
first_indexed	2025-07-16T01:34:21Z
last_indexed	2025-07-16T01:34:21Z
_version_	1837765407618891776
fulltext	Siverian chronicle. 2021. № 5 43 ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УДК 94 (477) Юрій Кахерський, Катерина Рубан • ДО ІСТОРІЇ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ВІЙСЬКОВОГО ШПИТАЛЮ DOI: 10.5281/zenodo.5747327 © Ю. Кахерський, К. Рубан, 2021. CC BY 4.0 Мета статті – на основі архівних джерел, матеріалів ЗМІ, інформації, наданої респонден- тами, структурувати та відобразити історію Чернігівського військового шпиталю. Методологіч- но публікація побудована на основі аналітичного та статистичного методів. Наукова новизна статті полягає у спробі висвітлення процесу створення та діяльності Чернігівського військового шпиталю від моменту його заснування до наших днів. Також прослідковані періоди зміни локаліза- ції медичного закладу на теренах м. Чернігова, оглянуті ключові події. Висновки. Створення Черні- гівського військового шпиталю у м. Чернігові відбувалося в досить складних умовах. Установа не мала власного приміщення, у ключові для історії України часи змінювала місце свого перебування. Більшість будівель не відповідали належним умовам та не були облаштовані під потреби медици- ни, що певною мірою позначалося на якості обслуговування. Проте це не завадило надавати допо- могу військовим, які брали участь у Другій світовій війні, післявоєнні часи тощо. Із часом шпиталь розгорнув широкопрофільну допомогу військовим фахівцями високого рівня, отримав відремонтова- не приміщення, де перебуває й зараз. Влада стимулювала підвищення якості праці проведенням со- ціалістичних змагань, святкуванням радянських річниць, щорічною організацією військових навчань та ін. Зміна керманичів установи сприяла удосконаленню фаховості лікарів шляхом проведення на базі шпиталю та інших закладів тематичних семінарів, конференцій, науково-дослідної роботи, оновленню обладнання тощо. На 69-му році від закінчення Другої світової війни шпиталь знову по- вернувся у стан військової готовності, став на сторожі здоров’я своїх захисників через початок військових подій на Сході України, підтвердивши свою необхідність та значущість. Ключові слова: Чернігівський військовий шпиталь, медзаклад, лікарі, медвідділення, військові, допомога, героїзм. Історія Чернігівського військового шпиталю нараховує 88 років функціонування – роки репресій, Голодомору, Другої світової війни, післявоєнного відновлення життя, «со- ціалістичних змагань», радянської розбудови, виконання інтернаціональних місій, період перебудови та державного становлення України. Шпиталь гідно витримав усі випробу- вання, виконуючи свою головну функцію – у мирних та військових умовах забезпечував необхідне лікування військовослужбовців, представників органів надзвичайних ситуацій та інших воєнізованих установ держави. На сьогодні шпиталь є вагомим структурним під- розділом військової медицини, важливим військово-медичним закладом України, багато- профільним клінічним, лікувально-діагностичним та науковим центром, у якому лікують військовослужбовців, ветеранів Збройних Сил та, по можливості, цивільних пацієнтів. Чернігівський військовий шпиталь із початком бойових дій на Сході України долучився до порятунку поранених українських захисників, надання їм медичної та психологічної допомоги як на території шпиталю, так і на передовій. Необхідність територіального наближення спеціалізованої медичної допомоги вій- ськовим частинам, розташованих у Чернігівській та Сумській областях, а також перепов- нення відділень Київського військового шпиталю пацієнтами з усіх регіонів УРСР, стали передумовами створення військового шпиталю в Чернігові. Робота з облаштування вій- ськового медзакладу розпочалася з 1 лютого 1933 р. в приміщенні колишнього Дому гу- бернатора (фото 1). Керманичем призначили військового лікаря М.І. Мельникова. 9 берез- ня 1933 р. шпиталь фактично розпочав свою медично-лікувальну роботу – прийняв пер- ших пацієнтів. Цю дату вважають Днем заснування шпиталю1. 1 Вовк М., Чепіга С. Чернігівський 407 військовий шпиталь – 70 років. Історична довідка. [Чернігів]: [б.в.], [2003]. 23 с.: іл. Сіверянський літопис. 2021. № 5 44 Фото 1. Приміщення, де розміщувався шпиталь у 1933–1941 рр. Основними напрямами діяльності військового медичного закладу були хірургія, те- рапія, стоматологія, фізіотерапія, рентгенкабінет, ЛОР та офтальмологія, шкірно-венеро- логічне відділення, пізніше було створено й гарнізонну поліклініку. У 1935 р. при шпиталі створили військовий санаторій на 50 місць, розташований на березі р. Десна. Путівки до санаторію терміном на 30 днів розподіляли серед військових частин. Лікувально-профілактичні процедури пацієнти санаторію отримували безпосередньо в шпиталі та Інституті фізичних методів лікування імені Воровського. Враховуючи заван- таження і відповідальність керівництва Чернігівським гарнізоном, для них при санаторії працював нічний профілакторій. При санаторії діяла човнова станція. Заклад мав великий попит, тому кількість місць не задовольняла охочих. У 1936 р. санаторій отримав назву «Санаторій Київського військового округу при Чернігівському військовому шпиталі» і функціонував до 22 червня 1941 р. Від початку радянсько-німецької війни шпиталь протягом 14 днів займався форму- ванням приписних частин, приймав перших поранених. Для шпиталю звільнили будівлю дачі Облвиконкому (нині Інститут сільськогосподарської мікробіології та агропромисло- вого виробництва НААН, вул. Шевченка, 97) (фото 2). Фактично з перших днів війни шпиталь розгорнув 250 ліжок для поранених та хворих, а в будівлі санаторію організову- вали курси для санітарних інструкторів та дезинфекторів. Фото 2. Додаткова будівля для шпиталю, надана на початку Другої світової війни Siverian chronicle. 2021. № 5 45 Першого пораненого шпиталь прийняв з військового аеродрому під вечір 22 червня, а з наступного дня прибуття поранених відбувалося регулярно й у великій кількості. Ліка- рі-хірурги надавали їм першу допомогу й готували до евакуації у тилові шпиталі. За пер- ші місяці бойових дій через госпіталь пройшло понад 2-х тисяч поранених2. Нальоти німецької авіації на Чернігів розпочалися майже з перших днів війни і по- ступово посилювалася. 20 серпня військовий шпиталь отримав наказ готуватися до еваку- ації. 22 серпня надійшло розпорядження начальника ЕП 26 розпочати евакуацію власни- ми силами до м. Суми. Жінкам, дітям та людям похилого віку виділили один залізничний вагон. Після евакуації усіх поранених зі шпиталю колектив працівників пішим ходом ви- рушив по маршруту Чернігів – Куликівка – Борзна – Батурин – Конотоп – Суми. Для осо- бистих речей та харчів виділили два вози. Перевезення майна до Сум тривало до 4 верес- ня, але частина його була знищена під час німецького бомбардування. У Сумах керівницт- во шпиталю отримало розпорядження надати допомогу в евакуації усіх жінок, що мають дітей, та людей похилого віку в тил ешелоном, який слідував до м. Уфи. Близько двох місяців шпиталь дислокувався у м. Пролетарськ Ворошиловградської області (сучас. вкл. до м. Лисичанськ (1965), Луганська обл.), потім переїхав до м. Перво- майськ тієї ж області. У листопаді 1941 р. шпиталь отримав наказ направлятись до м. Бар- наул Алтайського краю, проте на ст. Омськ надійшло нове розпорядження – слідувати у м. Тюмень Омської області. Прибувши до призначеного місця дислокації, шпиталь увій- шов до підпорядкування РЕП 91 м. Свердловськ (сучас. Довжанськ) і став головним сор- тувальним закладом Тюменського гарнізону з десяти дислокованих у місті. Шпиталь роз- горнув 700 ліжко-місць та додатково відкрив для військових частин гарнізонне відділення на 200 місць хірургічного, терапевтичного, шкірно-венерологічного та інфекційного на- прямків лікування3. Після звільнення Чернігова від німецьких окупантів шпиталь повернувся у місто і з січня 1944 р. став працювати як евакошпиталь (шпиталь воєнного часу, у якому надають медичну допомогу, лікують поранених та хворих: не має власних транспортних засобів для масової евакуації, використовується в складі шпитальних баз) на 400 ліжок. Тут пра- цювали хірургічне, терапевтичне, шкіро-венерологічне та, як його називали, відділення для жінок, де лікували поранених із гінекологічними захворюваннями, та інші відділення. Начальником евакошпиталю призначили військового лікаря М.І. Яковенка. Командування Київського військового округу (далі – КВО) для розміщення шпиталю надало житлові бу- динки офіцерського складу по вул. Шевченка/Леніна, 130 (сучас. проспект Миру, 130) (фото 3). До травня 1945 р. він прийняв близько 7-ми тисяч поранених бійців 1-го Україн- ського та Білоруського фронтів. Фото 3. Одне з приміщень шпиталю в 1944–1966 рр. 2 За матеріалами архіву Клубу військового шпиталю м. Чернігова: Історична довідка до 70-тиріччя від дня ство- рення. С. 5. 3 За матеріалами архіву Клубу військового шпиталю м. Чернігова: «Історія госпіталю 1933–1946 рр.» / Началь- ник госпіталю, полковник м/с у відставці М.І. Тарасенко. С. 8. Сіверянський літопис. 2021. № 5 46 У цілому ж, згідно з матеріалами архіву Клубу військового шпиталю, за роки Другої світової війни медики в погонах урятували понад 100 тис. захисників Батьківщини. У післявоєнний період військово-медичний заклад було реформовано з евакошпита- лю в Чернігівський військовий шпиталь КВО на 200 ліжок. У 1946 р. очільником шпита- лю призначили підполковника медичної служби М.С. Федюніна. Новими завданнями піс- лявоєнного періоду стало вдосконалення медичних знань штатних працівників та поліп- шення лікувальної роботи. Відкривались нові відділення, діагностичні лабораторії, відбу- лися зміни в штатному управлінні. За кожним відділенням були закріплені свої лікарі, ме- дичні сестри та санітарки. Слід указати, що приміщення, відведені для розгортання ме- дичних відділень, лікувально-діагностичних кабінетів та медслужб були вкрай непристо- сованими, більше того – приміщень не вистачало, тому інфекційних хворих розміщували в одному відсіку з туберкульозними, в окремих палатах з окремими входами–виходами. Дуже незручним і замалим був рентгенівський кабінет, великі труднощі були з організаці- єю хірургічного блоку. Командування КВО постійно слідкувало за покращенням умов роботи та лікування в шпиталі, підбирало нових керівників для налагодження належного рівня функціонування закладу. У 1947 р. начальником шпиталю призначили полковника медичної служби І.М. Путиліна. Із новими призначеннями відбулося покращення в організації лікувального процесу, створенні умов праці та утримання хворих, розширювалася сфера діяльності шпиталю. Так, із 1947 р. його командування розпочинає проведення оздоровчої роботи серед дітей військовослужбовців, вільнонайманих та різноманітних працівників радян- ської армії. У районі с. Старий Білоус на базі середньої школи у мальовничій місцевості організовували піонерський табір на 100 місць. У барачному приміщенні після зробленого капітального ремонту і переобладнання був відкритий дитячий садок на 25 місць, з роз- ширенням у подальшому на 100 місць. Створили дитячий майданчик, на якому встанови- ли сходи, гойдалки, пісочниці, казкові будиночки та ін. Допомогу в реалізації нового на- прямку діяльності шпиталю надав медичний відділ КВО. Для безпосереднього наближення кваліфікованої медичної допомоги військам, із 1951 р., протягом травня–жовтня шпиталь почав розгортати табірне відділення з необхід- ними напрямами огляду та лікування. На спеціально обладнаному майданчику ставили намети для інфекційних хворих, операційну з перев’язувальною, «стаціонар». Для хворих, що потребують рентгенологічного обстеження, був виділений лікар-рентгенолог із пере- сувним рентгенівським апаратом. Окрім основної роботи, у табірному відділенні спеціа- лісти проводили консультативний прийом хворих, бесіди, читали лекції. Спільно з лікаря- ми військових частин практикували часткове диспансерне обстеження офіцерського скла- ду. Велику увагу приділяли профілактичним заходам. Очолював табірне відділення під- полковник медичної служби Е.І. Смирнов. У 1952 р. знову відбулися зміни в керівному штаті лікувального закладу – посаду на- чальника шпиталю отримав підполковник медичної служби М.І. Тарасенко. Розпочалася велика робота з підвищення кваліфікації середнього медичного персоналу. Крім проход- ження теоретичної підготовки, практикувалось їх індивідуальне закріплення за діагнос- тичними та різного напряму лікувальними відділеннями. Таким способом підготували на- лежного рівня клінічних лаборантів, рентгентехніків, дієтсестер, операційних, маніпуля- ційних та старших медичних сестер. Також продовжувалася робота із забезпечення на- лежних умов для хворих та працівників. Велике значення для підвищення знань військових лікарів мало проходження ліку- вальної практики і чергування по шпиталю. Щодо покращення показників з цього на- прямку збереглася статистика про збіги установлених діагнозів при прийомі хворих та йо- го підтвердження у відділенні, куди хворого направляли на лікування. У 1954 р. збіг діаг- нозів складав 61%, у 1957 р. – 76%. Практика виїзду лікарів у військові частини і лазарети приносила свою користь не тільки як виявлення та профілактика захворювань, а й як підвищення кваліфікації фахів- ців. Для цього наприкінці кожного місяця складали графік, який затверджував начальник шпиталю. Проте були й термінові, позапланові виїзди, під час яких не дотримувалися гра- фіку. Це, як правило, були відвідини лікарями-фахівцями гарнізонів для консультації не- транспортабельних важкохворих. Інколи такі виїзди потребували хірургічного втручання. Інспекторська перевірка відзначила високі показники в роботі та навчанні військово-ме- дичного штату. У 50-х рр. співробітники шпиталю активно займалися науково-дослідною роботою. Колектив щорічно брав участь в окружних конференціях із раціоналізації і винахідництва, був неодноразово нагороджений грамотами, дослідники-раціоналізатори отримували гро- шові премії й авторські свідоцтва. За період 1956–1957 рр. лікарі шпиталю та гарнізону провели 10 науково-практичних конференцій. Головні проблеми, які презентували фахів- Siverian chronicle. 2021. № 5 47 ці-медики – найбільш актуальні питання теоретичної і практичної медицини сьогодення, аналіз випадків нефаховості при наданні медичної допомоги у військових частинах тощо. Узагальнення досвіду роботи для керівництва шпиталем у 50-х рр. стало одним з голов- них науково-дослідних напрямів. Із цією метою було створено наукове бюро, яке безпо- середньо підпорядковувалося очільнику шпиталю. Його колектив випустив дві збірки праць, присвячених зрушенням у медицині взагалі, зокрема, військовій. Усього в збірках було надруковано 27 статей4. Наприкінці 1950-х рр. М.І. Тарасенко порушив питання щодо нового приміщення шпиталю. У 1959 р. його дослухався й маршал В.І. Чуйков, командувач Київського вій- ськового округу. Був отриманий дозвіл на зведення багатопрофільного військового ліку- вального закладу на руїнах колишньої духовної семінарії у садибі XVII ст. чернігівського полковника Павла Леонтійовича Полуботка,за адресою вул. Свердлова, 40, із південного боку головного корпусу якої на межі ділянки розташована церква святих мучеників Ми- хайла і Федора5. 10 серпня 1959 р. очільником медзакладу призначили полковника медичної служби Г.М. Голуба, який продовжив відповідати за ремонт виділеного приміщення. Крім цього, у 1959 р., враховуючи відповідні ідеологічні настрої очільників держави, у всіх лікуваль- них закладах розпочалися соціалістичні змагання до 42-ї річниці Великої Жовтневої соці- алістичної революції. За результатами перевірки комісія ВМОКВО оцінила роботу особо- вого складу шпиталю на «добре». Зокрема зазначали, що заклад був спроможний надава- ти кваліфіковану медичну допомогу в повному обсязі, мав достатній досвід роботи в по- льових умовах та належний рівень військової та трудової дисципліни6. Робота з удосконалення умов праці та обслуговування пацієнтів продовжувалась. Сприяли цій роботі головні фахівці військово-медичного відділу КВО, які не лише інспек- тували, а й навчали лікарський склад через розбір складних випадків протікання хвороби, проведення індивідуальних бесід-консультацій, читання лекцій, організації тематичних конференцій. Слід зауважити, що військові лікарі продовжували вдосконалювати як мето- ди лікування, так і засоби, які цьому сприяли. Раціоналізаторські винаходи працівників допомагали покращити умови перебування та обслуговування пацієнтів у шпиталі. Із 1960-х рр. керівництво КВО більше уваги приділяло штатному розкладу медзакла- ду, участі його працівників у навчально-тренувальних заходах Округу та у соціалістичних змаганнях. 1960 р. став важливою сторінкою в історії шпиталю: він пройшов перевірку найвищої інстанції – Міністерства оборони СРСР. Особовий склад взяв участь у військо- вих навчаннях, забезпечуючи медичною допомогою її учасників. У польових умовах були розгорнуті приймальне, поліклінічне, хірургічне та стоматологічне відділення. За резуль- татами навчання Начальник медичного відділення Округу генерал-майор Шликов високо оцінив роботу лікарів та медичних сестер. 30 грудня 1960 р. шпиталю було присвоєне умовне найменування – «в/ч 29248»7. У 1961 р. начальником Чернігівського військового шпиталю призначили підполков- ника медичної служби В.К. Красуцького. Увесь 1961 р. особовий склад шпиталю працю- вав під гаслом «Зустріти з гідністю ХХІІ з’їзд партії». З цієї причини у всіх підрозділах за- кладу було розгорнуто соціалістичне змагання. Силами працівників шпиталю проводився ремонт лікувальних приміщень, особливу увагу приділяли засвоєнню нових методів ліку- вання та обстеженню хворих, опануванню суміжних спеціальностей. Регулярно проводи- ли заняття та лікарські конференції, семінари з обміну досвідом роботи, а також заняття команди місцевої оборони, навчальні тривоги, виїзд керівного складу на запасні райони відмобілізування. Щорічна інспекторська перевірка черговий раз відзначила високі показ- ники шпиталю в роботі та навчанні. Шпиталь продовжували залучати до медичного забезпечення весняних та літніх нав- чань військ Округу. Інспекторська перевірка, яку проводила комісія медичного відділу Округу високо оцінила роботу всіх відділень та допоміжних кабінетів медзакладу. Збіль- шилась за підсумками змагання кількість відзначених – «кращими відділеннями». У бе- резні 1963 р. начальник шпиталю підполковник м/с В.К. Красуцький був обраний депута- том міської ради8. 4 За матеріалами архіву Клубу Чернігівського війкового шпиталю: Історія госпіталю 1947–1959 рр. / Начальник госпіталю, полковник м/с у відставці М.І. Тарасенко. С. 3. 5 Леус В. Чернігів. «Погляд через століття». 2-е вид., доп і перероб. Ніжин: Аспект-Поліграф, 2008. С. 116–117. 6 Слєсаренко О.Чернігівському військовому шпиталю 75 років: Милосердя та честь. Чернігів [б.в.], 2008. 6 с. 7 Слєсаренко О.П., Швець О.В., Пінчук В.В. Історична довідка Чернігівського військового госпіталю. ВГО «Зви- тяга»: Спілка ветеранів та працівників силових структур України. URL: http://zvitiaga.org/catalog/award/ istorichna-dovidka7. 8 Там само. С. 3. Сіверянський літопис. 2021. № 5 48 1 грудня 1964 р. була введена в експлуатацію перша черга нової будівлі для шпита- лю по вул. Свердлова, 40. Наказом № 285 від 01.12.1964 р. по шпиталю сюди перевели лікувальні відділення та допоміжні кабінети: неврологічний, оториноларингологічний, шкірно-венерологічний, лабораторію, стоматологічне, поліклінічне, фізіотерапевтичне, аптеку та бібліотеку. 1965 р. став черговим роком випробування для медзакладу. Переве- дення вказаних вище відділень створило ряд додаткових труднощів у організації лікуван- ня хворих, їхнього обслуговування та харчування. Особовий склад вимушений був пра- цювати у двох приміщеннях. Командування склало новий розпорядок роботи деяких спе- ціалістів, перерозподілило технічний склад, організувало службу побуту та охорони двох будівель. Навантаження на працівників усіх структур шпиталю було надзвичайно вели- ким, однак вони справилися з поставленими завданнями. У новий корпус (вул. Свердлова, 40) заклад був остаточно переведений 19 січня 1966 р. за наказом керівника військового шпиталю В.К. Красуцького (фото 4). Фото 4. Приміщення Чернігівського військового шпиталю з 1966 р. до сьогодення 1960-ті рр. продемонстрували належний рівень фаховості військового медзакладу. Лікарі шпиталю кожного місяця виїздили до військових частин, де, окрім консультаційної роботи, вчили військових лікарів організації лікувального процесу. Це дало позитивні ре- зультати. Значно скоротилася кількість хворих з неправильно встановленим діагнозом та з інфекційними захворюваннями. Шпиталь виконував план бойової та політичної підготов- ки, добре проводив тактико-спеціальні навчання з розгортанням ППГ, за що отримав ви- соку оцінку від начальника методвідділу Округу. Працівники отримували подяки, наго- роджувалися грамотами, грошовою премією, удостоювалися звання «Ударник комуніс- тичної праці», «Відділення комуністичної праці», «Відмінник охорони здоров’я» тощо. У всіх відділеннях шпиталю впроваджували нові методи обстеження та лікування; надійшло нове медичне обладнання в лабораторії, ФТО, терапевтичне та ін. відділення; скоротився ліжкодень; у всіх відділеннях зменшилося повторне надходження хворих. Продовжували роботу щодо створення комфортних умов для працівників та пацієнтів. Усі відділення отримали нові меблі, постіль. У 4-х відділеннях обладнали кімнати денного перебування хворих, створили клуб, бібліотеку та читальну залу. За благоустрій та чистоту приміщень шпиталь зайняв перше місце серед військових медичних закладів на території України9. У 1971 р. очільником медзакладу призначили полковника медичної служби Г.І. Ві- товцева. За успіхи, досягнуті в лікуванні та оздоровленні військовослужбовців, інвалідів Другої світової війни, 3 грудня 1975 р. Чернігівський військовий шпиталь нагородили По- чесною грамотою Президії Верховної ради Української РСР10. Протягом 70–80-х рр. на базі шпиталю проводили тактико-спеціальні навчання, від- працьовували питання щодо розгортання багатопрофільного медичного закладу з хірур- гічним, терапевтичним, інфекційним (з особливо небезпечних інфекцій) відділеннями. Міністерство оборони СРСР проводило експериментальні навчання з розгортання кисне- во-добувного загону11. Керували установою полковники медичної служби А.О. Марущак (1978–1986) та Л.О. Кобилинський (1986–1990). 9 За матеріалами архіву Клубу Чернігівського війкового шпиталю: Історія госпіталю 1959– 1969 рр. / Командир військової частини полковник м/с Вітовцев; заст. командира з політичної частини підполковник Кулаєв; заст. командира з медичної частини полковник м/с Большун. 10 Слєсаренко О.П., Швець О.В., Пінчук В.В. Історична довідка… С. 1. 11 Вовк М., Чепіга С. Чернігівський 407 військовий шпиталь... С. 5. Siverian chronicle. 2021. № 5 49 Із 1991 р. розпочинається нова сторінка в історії військового закладу. Керманичем шпиталю на той час був полковник медичної служби Ю.П. Овчинников (1990–1999). Шпиталь було перепідпорядковано спочатку Київському, далі Одеському військовому округу, пізніше перетворено на 407-й Центральний військовий шпиталь північного опера- тивного командування (ОК «Північ»). У 1999 р. полковник М.П. Вовк отримав призначен- ня начальника цієї установи. Тим часом тривало реформування Збройних Сил України і, як наслідок, – у листопаді–грудні 2005 р. шпиталь реорганізований у 407-й Базовий вій- ськовий шпиталь. Начальником шпиталю у 2005 р. призначили полковника медичної служби О.П. Слєсаренка12. За період з 2005 по 2013 рр. відбулося розширення кількості ліжко-місць шпиталю та профілю хірургічного відділення і т. п., а також створено філію в смт. Гончарівське. Від- ділення укомплектували сучасним медичним обладнанням – комп’ютерним томографом, апаратом УЗД, хірургічним комплексом для виконання малоінвазивних та ендоскопічних втручань та ін.13 У 2014 р. військовий медичний заклад відкрив нову сторінку своєї історії. Із почат- ком бойових дій на Сході України колектив мобілізували для надання допомоги поране- ним українським захисникам. За цей час шпиталь прийняв більше 3800 військових, по- страждалих в зоні АТО14. Кількість операційних залів зросла до 5, збільшилась кількість ліжко-місць. Лише навесні 2014 р. лікарі шпиталю повернули на службу понад 500 війсь- ковослужбовців. Деяким солдатам надавали психологічну допомогу15. Не можна залишити поза увагою той факт, що нині Чернігівський військовий шпи- таль є центром лікувально-діагностичної, профілактичної, науково-методичної роботи військ ОК «Північ». Медичний склад у різні періоди його діяльності складався з висококваліфікованих лікарів. У кожному відділенні працювали та працюють досвідчені медики у званнях пол- ковників, підполковників, майорів. На сьогодні очільником закладу є кандидат медичних наук, учасник бойових дій в Афганістані, нагороджений двома орденами «Червоної зірки» та орденом «За службу Батьківщині» ІІІ ступеня полковник медичної служби О.П. Слєса- ренко16. Отже, нам вдалося реконструювати історію Чернігівського військового шпиталю, ви- світлити його основні напрями роботи, прослідкувати зміни очільників медзакладу. До- слідження цього питання має значення для розвитку історії регіону та медицини зокре- ма, сприяє розвитку вузькопрофільної історії та краєзнавства. Аксіома, запропонована М.Т. Рильським: «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього, хто не відає про славу свої предків, той сам не вартий пошани» – є актуальною для всіх народів на всі часи. References Vovk, M., Chepiha, S. (2003). Chernihivskyi 407 Tsentralnyi viiskovyi shpytal – 70 rokiv. Istorych- na dovidka [Central Military Hospital – 70 years. Historical bakground]. Ukraine. Sliesarenko, O. (2008). Chernihivskomu viiskovomu shpytaliu 75 rokiv: Myloserdia ta chest [Cherni- hiv Military Hospital 75 years: Mercy and honor]. Ukraine. Кахерський Юрій Віталійович – аспірант Навчально-наукового інституту історії та соціогуманітарних дисциплін ім. О.М. Лазаревського Національного університету «Черні- гівський колегіум» ім. Т.Г. Шевченка (вул. Гетьмана Полуботка, 53, м. Чернігів, 14013, Україна). Kakherskyi Yurii V. – postgraduate student of the O.M. Lazarevsky Educational and Sci- entific Institute of History and Socio-Humanitarian Disciplines, T.H. Shevchenko National Uni- versity «Chernihiv Colehium» (53 Hetmana Polubotka St., Chernihiv, 14013, Ukraine). Е-mail: yurakaherskiy@gmail.com Рубан Катерина Юріївна – випускниця Навчально-наукового інституту історії та соціогуманітарних дисциплін ім. О.М. Лазаревського Національного університету «Черні- гівський колегіум» ім. Т.Г. Шевченка (вул. Гетьмана Полуботка, 53, м. Чернігів, 14013, Україна). 12 Слєсаренко О.П., Швець О.В., Пінчук В.В. Історична довідка… С. 2. 13 Там само. 14 Сушинський О. Команда здоров’я. Військо України. 2017. № 1. C. 54–59. 15 Федосенко Н. «Готові оперувати від 20-ти до 40-ка поранених військовослужбовців за день», – говорить на- чальник Чернігівського військового госпіталю полковник медичної служби Олександр Слєсаренко. Гарт. 2014. 19 червня. С. 3. 16 Там само. Сіверянський літопис. 2021. № 5 50 Ruban Kateryna Y. – graduate of the O.M. Lazarevsky Educational and Scientific Institu- te of History and Socio-Humanitarian Disciplines, T.H. Shevchenko National University «Cher- nihiv Colehium» (53 Hetmana Polubotka St., Chernihiv, 14013, Ukraine). Е-mail: katya.shemetun@gmail.com TO THE HISTORY OF THE CHERNIGIV MILITARY HOSPITAL The purpose of the article is to structure and reflect the history of such medical institution as the Chernihiv Military Hospital on the basis of the studied materials (archive resources of SACR (State Archive of Chernihiv Region), Chernihiv Military Hospital, mass media, information provided by the res- pondents). Methodologically, the publication is based on analytical and statistical methods. The scientific novelty of this article is an attempt to cover the process of creation and operation of the Chernihiv Military Hospital from its inception to the present day. Also, the periods of change of localization of the medical institution on the territory of Chernihiv were traced, the key events were examined. Conclusions. The establishment of the Chernihiv Military Hospital in Chernihiv was happening in difficult conditions. The institution did not have its own premises, in key times for the history of Ukraine, it changed its location. Most of the buildings did not meet the proper conditions and were not equipped for medical needs, which to some extent affected the quality of service. However, this did not prevent from providing assistance to the military who took part in World War II in the post-war period. Overtime, the hospital received a reno- vated new building, deployed comprehensive assistance to the military with specialists, where it is located now. The authority stimulated the improvement of the quality of work by hold in socialist competitions, ce- lebrating Soviet anniversaries, organizing annual military exercises etc. The change of managers of the institution helped to improve the professionalism of doctors by holding seminars on different topics, confe- rences, researches, equipment upgrades, etc. on the basis of the hospital and other institutions. Guarding the health of their defenders due to the beginning of military events in eastern Ukraine, thus confirming its necessity and significance. Key words: Chernihiv military hospital, medical institution, doctors, medical departments, military, help, heroism. Дата подання: 31 травня 2021 р. Дата затвердження до друку: 10 квітня 2021 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Кахерський, Ю., Рубан, К. До історії чернігівського військового шпиталю. Сіверянський літо- пис. 2021. № 5. С. 43–50. DOI: 10.5281/zenodo.5747327. Цитування за стандартом APA Kakherskyi, Yu., Ruban, K. Do istorii chernihivskoho viiskovoho shpytaliu [To the history of the Chernigiv Military Hospital]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 5, Р. 43–50. DOI: 10.5281/zenodo.5747327.

До історії Чернігівського військового шпиталю

Репозитарії

Схожі ресурси