Маскулінізоване вираження nomina feminina та фемінізоване вираження nomina masculina у слов’янських мовах: взаємодія «свого» і «чужого»
У статті через опозицію «свій» — «чужий» розглядаються факти маскулінізованого вираження фемінінності та фемінізованого вираження маскулінності в українській, російській та чеській мовах з метою виявлення характеру їх оцінності і тендерних асиметрій....
Gespeichert in:
| Datum: | 2007 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2007
|
| Schriftenreihe: | Мовознавство |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182875 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Маскулінізоване вираження nomina feminina та фемінізоване вираження nomina masculina у слов’янських мовах: взаємодія «свого» і «чужого» / А.М. Архангельська // Мовознавство. — 2007. — № 1. — С. 23-37. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-182875 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1828752022-01-23T01:27:00Z Маскулінізоване вираження nomina feminina та фемінізоване вираження nomina masculina у слов’янських мовах: взаємодія «свого» і «чужого» Архангельська, А.М. У статті через опозицію «свій» — «чужий» розглядаються факти маскулінізованого вираження фемінінності та фемінізованого вираження маскулінності в українській, російській та чеській мовах з метою виявлення характеру їх оцінності і тендерних асиметрій. In the article through the opposition «one's» — «smb. else’s» the facts of masculinical expression of femininity and femininical expression of masculinity in Ukrainian, Russian and Czech languages are examined in order to find out the specific character of ratings and gender asymmetries. 2007 Article Маскулінізоване вираження nomina feminina та фемінізоване вираження nomina masculina у слов’янських мовах: взаємодія «свого» і «чужого» / А.М. Архангельська // Мовознавство. — 2007. — № 1. — С. 23-37. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182875 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті через опозицію «свій» — «чужий» розглядаються факти маскулінізованого вираження
фемінінності та фемінізованого вираження маскулінності в українській, російській та
чеській мовах з метою виявлення характеру їх оцінності і тендерних асиметрій. |
| format |
Article |
| author |
Архангельська, А.М. |
| spellingShingle |
Архангельська, А.М. Маскулінізоване вираження nomina feminina та фемінізоване вираження nomina masculina у слов’янських мовах: взаємодія «свого» і «чужого» Мовознавство |
| author_facet |
Архангельська, А.М. |
| author_sort |
Архангельська, А.М. |
| title |
Маскулінізоване вираження nomina feminina та фемінізоване вираження nomina masculina у слов’янських мовах: взаємодія «свого» і «чужого» |
| title_short |
Маскулінізоване вираження nomina feminina та фемінізоване вираження nomina masculina у слов’янських мовах: взаємодія «свого» і «чужого» |
| title_full |
Маскулінізоване вираження nomina feminina та фемінізоване вираження nomina masculina у слов’янських мовах: взаємодія «свого» і «чужого» |
| title_fullStr |
Маскулінізоване вираження nomina feminina та фемінізоване вираження nomina masculina у слов’янських мовах: взаємодія «свого» і «чужого» |
| title_full_unstemmed |
Маскулінізоване вираження nomina feminina та фемінізоване вираження nomina masculina у слов’янських мовах: взаємодія «свого» і «чужого» |
| title_sort |
маскулінізоване вираження nomina feminina та фемінізоване вираження nomina masculina у слов’янських мовах: взаємодія «свого» і «чужого» |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2007 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182875 |
| citation_txt |
Маскулінізоване вираження nomina feminina та фемінізоване вираження nomina masculina у слов’янських мовах: взаємодія «свого» і «чужого» / А.М. Архангельська // Мовознавство. — 2007. — № 1. — С. 23-37. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT arhangelʹsʹkaam maskulínízovaneviražennânominafemininatafemínízovaneviražennânominamasculinauslovânsʹkihmovahvzaêmodíâsvogoíčužogo |
| first_indexed |
2025-07-16T02:07:41Z |
| last_indexed |
2025-07-16T02:07:41Z |
| _version_ |
1837767497307127808 |
| fulltext |
А. М. АРХАНГЕЛЬСЬКА
МАСКУЛІНІЗОВАНЕ ВИРАЖЕННЯ NOMINA FEMININA
ТА ФЕМІНІЗОВАНЕ ВИРАЖЕННЯ NOMINA MASCULINA
У СЛОВ’ЯНСЬКИХ МОВАХ: ВЗАЄМОДІЯ «СВОГО»
І «ЧУЖОГО»_____________________________________________
У статті через опозицію «свій» — «чужий» розглядаються факти маскулінізованого вира
ження фемінінності та фемінізованого вираження маскулінності в українській, російській та
чеській мовах з метою виявлення характеру їх оцінності і тендерних асиметрій.
К л ю ч о в і слова: маскуліноцентричність мови, маскулінність, фемінінність, тендерні
асиметрії.
Двочленне аксіологічне протиставлення «свого» та «чужого» особливо харак
терне для архаїчної, повсякденної свідомості, для колективного несвідомого:
чужий (cizí) — від гот. thiuda, лит. tautà «народ», відповідно, чужі — «ті, що не
належать до моєї сім’ї, родини, люди» *. Маскуліноцентричність слов’янських
культур та мов як природний результат патріархальних констант суспільного
мислення зумовлює, відповідно, «чоловічу» систему координат протиставлення
«свій» — «чужий»: чоловіче начало беззастережно асоціюється зі «своїм»
світом, у той час як відношення до жіночого начала є таким же двояким, як і до
роду, з якого брали дружину; це «своє», але «своє чуже» 2.
Опозиція чоловіче — жіноче належить до основоположних опозицій, тих, що
зародилися разом із людством. У сучасній антропоцентричній парадигмі науко
вих досліджень Чоловік та Жінка як базові концепти культури вивчаються з огля
ду на дихотомію sex — gender. Соціологи та філософи не лише розрізняють, а й
протиставляють їх за цією ознакою (С. де Бовуар, Р. Столлер, Е. Оуклі, Т. Пар
сон). Утім, будь-яка опозиція обов’язково передбачає і зону перетину, ту інтег
ральну ознаку, за якою елементи опозиції протиставляються. Факти мови свідчать
про те, що sex і gender далеко не завжди відображають відношення контрарної
протиставленості: вони комплементарні, у більшості випадків взаємодіють, вза-
ємозумовлюють і взаємодоповнюють одне одного. До того ж будь-який чоловік є
сином жінки. Навіть апостол Павло, який у своїх проповідях визначив жінці місце,
підвладне чоловікові, вважав, що немає ані чоловіка без жінки, ані жінки без чоло
віка. Лише оптимальний баланс Я (свого) та Чужого, своєрідний симбіоз свого і
чужого може визначити нові можливості для підтримання цінності Я, забезпечи
ти його подальше існування поряд із Чужим через можливий конструктивний
діалог між ними. Така діалогічність уможливлена, на думку О. О. Селіванової,
увиразненням рис свого й чужого в індивідуальній та колективній свідомості, ос
мисленням свого на тлі чужого, наданням свого чужому3.
1 Machek V Etymologický slovník jazyka českého a slovenského.— Praha, 1957.— S. 61.
2 Попович М. В. Мировоззрение древних славян.— Κ., 1985.— С. 78.
3 Селіванова О. О. Опозиція свій — чужий в етносвідомості // Мовознавство.— 2005.—
№ 1,— С. 27.
© А. М. АРХАНГЕЛЬСЬКА, 2007
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 1 23
А. М. Архангельська.
У проекції на стать як соціокультурну категорію опозиція чоловічого та
жіночого пояснюється через опозиції свого й чужого, правого та лівого, прямого
та кривого, хорошого та поганого (М. Толстим на підставі когнітивно-культуро-
логічних студій у сербській народній культурі виявлено 17 різновидів опозиції
чоловіче — жіноче 4) і виявляється безпосередньо пов’язаною з відношенням
належності з огляду на універсальні еталонні категорії маскулінності та фе-
мінінності. Таким чином, у свідомості носіїв мови протиставлення чоловічого та
жіночого фіксується через системи тих колективних цінностей і суспільних (ак-
сіологічних) оцінок, що супроводжують еталонні уявлення про чоловіка та жін
ку: чоловіча душа — активна, вона «тверда, пряма, міцна, наполеглива. Вона
наступає, рухається вперед, бере гору, завойовує. Ідеал жіночого характеру, по
ведінки та життя, взагалі усього нарису її душі — ніжність, м’якість, податли
вість, поступливість» 5.
В. І. Даль не випадково тлумачив стать (пол) як «одну із родових половин» 6.
Попри те, що чоловік та жінка суттєво відрізняються одне від одного, вони дуже
подібні. Кожна стать має свої, добрі та злі сторони, які, однак, не є характерними
для якоїсь окремої статі: представники кожної статі виявляють більше чи менше
позитивних та негативних рис статі протилежної. Чоловік та жінка доповнюють
одне одного, утворюють єдине ціле — така думка автора фундаментального до
слідження історії жінки С. Неуманна 7 перегукується із висловленням однієї з
перших чеських емансипанток Г. Запової: «Диким і похмурим був би світ, якби
його населяли лише чоловіки. Відразливим і недієздатним, якби його впорядко
вували жінки. їхнє взаємне існування і взаємодопомога є основою суспільного
порядку» 8. Тема чоловіка завжди є темою жінки. Неможливо говорити про чо
ловіка, не говорячи про жінок. Обидві статі упродовж тисячоліть осмислювали
ся як дві сторони одного явища, як протилежності, що доповнюють одна одну,
як втілене добро і зло, сильне і слабке, праведне і грішне. При цьому в патріарха
льному суспільстві жінка усвідомлюється як атрибут чоловіка, у матріархально
му — навпаки 9.
Мовна картина світу є експлікацією національно-специфічної концептуаль
ної картини світу в її кінцевому національно-специфічному оформленні засоба
4 Толстой Н. И. Язык и народная культура. Очерки по славянской мифологии и этно
лингвистике.— М., 1985.— С. 151-167.
5 Розанов В. В. Пол как прогрессия нисходящих и восходящих величин // Розанов В. В.
Несовместимые контрасты бытия. Литературно-эстетические работы разных лет.— М., 1990.—
С. 402.
6 Даль В. И. Словарь живого великорусского языка : В 4 т.— М., 1955.— Т. 4.— С. 249.
7 Neumann S. К. Dějiny ženy.— Praha, 1999.— S. 9.
8 Цит. за: Horská Р. Naše prababičky feministky.— Praha, 1999.— S. 16.
9 Виникнення патріархату чи матріархату вчені пояснюють зовсім не надвладою у
певному суспільстві або чоловіка, або жінки. Ці різновиди суспільної організації виникли
досить мирним, логічним і вмотивованим шляхом. Коли стадний спосіб життя переходить у
племінний, з’являється усвідомлення того, що дружину (чоловіка) слід брати не зі свого, а із
сусіднього племені (внутрішньоплемінні шлюби часто були під забороною). І якщо чоловік із
одного племені брав дружину з іншого, поставало слушне запитання: де мають залишатися
діти, точніше, якому племені належати? У соціологічному плані це питання виявилося
вирішальним: діти, народжені в екзогамному шлюбі, могли належати або до племені батька,
або до племені матері. Якщо до племені батька, як це було в давніх римлян та германців, де
родова лінія ішла по батькові, виникав патріархат, якщо до племені матері — матріархат.
Причому вчені сходяться на тому, що на нижчих етапах культурного розвитку переважав
патріархат, на вищих — матріархат; у кочових племен домінувала чоловіча сила, що ви
значало переважно патріархальну суспільну організацію, в осілих, де жінка започаткувала
землеробство і стала надійнішим гарантом виживання племені, переважав матріархат. Мат
ріархат та патріархат, на думку С. Неуманна, пов’язані з різними умовами і, ймовірно,
виникли таки незалежно один від одного (Neumann S. К. Op. cit.— S. 55-79).
24 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 1
ми конкретної мови під знаком або патріархальної, або матріархальної системи
координат суспільного мислення. Відповідно, мовна картина світу може бути
позначена або маскуліноцентризмом, або фемініноцентризмом, а отже, момент
«дискримінації» однієї статі на користь іншої залишатиметься в будь-якому раз
присутнім. Третього не дано. Гендерно «правильна» мова (Д. Вайс) може бути
«правильною» лише з погляду однієї статі. І в кожного буде своя правда.
Представники (переважно — представниці) феміністичної ідеології та
феміністичної лінгвістики (ФЛ), ženistky, як їх поіменувала чеська мова, закли
кають до ревізії патріархальної моделі в мові. На їхню думку, мова фіксує карти
ну світу з чоловічої точки зору, тому вона є маскуліноцентричною; мова формує
картину світу, що ґрунтується на чоловічому погляді, від імені чоловічого
суб’єкта, з точки зору чоловічої перспективи, де жіноче постає головно у ролі
об’єкта, в ролі «іншого», «чужого» або взагалі ігнорується мовою — ось у чому
полягає феміністський «докір» 10.
У межах одного з напрямів ФЛ — дослідження мови з метою виявлення аси
метрій, спрямованих проти жінок (Р. Лакофф, С. Тремель-Плетц), чи мовного
сексизму,— феміністки (подеколи — і феміністи) обурено твердять про деспо
тизм маскулінності, про дискримінаційні структури в мові, про мовно-сек-
суальне приниження жінок, про їх ігнорування в мовній картині світу. Загалом
принципова «незгода» ФЛ із маскуліноцентричністю мови зводиться до кількох
вихідних пунктів: домінування чоловічого як загальнолюдського (ототожнення
понять людина і чоловік, а відповідно, вживання імен чоловічого роду на позна
чення особи в генеричному значенні; вживання імен чоловічого роду на позна
чення жінки; примат чоловічої форми там, де йдеться про чоловіка та жінку (так
звані masculina epikoina); полюсна протиставленість маскулінності та фемінін-
ності в якісному (позитивна і негативна оцінність) та кількісному відношеннях
(імен на позначення чоловіка в маскулінно-орієнтованих мовах завжди більше),
що веде до утворення тендерних асиметрій.
Предметом дослідження в запропонованій статті стали номінанти з маску-
лінізованим вираженням nomina feminina та фемінізованим вираженням nomina
masculina в українській, російській та чеській мовах, що є дотичними до означе
них позицій «незгоди» ФЛ із маскуліноцентричністю мови. Із необтяжених
«ізмами» дослідницьких позицій у статті поставлено за мету визначити міру
«деспотизму» маскулінності (чи, навпаки, фемінінності?) за даними назвами
слов’янських мов.
Означені типи номінантів осіб чоловічої та жіночої статі стали об’єктом за
цікавленості російських і вітчизняних мовознавців у руслі тендерних студій уп
родовж останніх десятиліть п, у той час як у чеській мовознавчій науці 30-х ро
ків минулого століття такі, з сучасного погляду справді тендерні, дослідження
здійснені Ф. Оберпфальцером (їлеком)12.
10 Кирилина А. В. Особенности и тенденции развития гендерных исследований в рос
сийской лингвистике // Докл. I Междунар. конф. «Гендер, язык, культура, коммуникация».—
М., 1999,— С. 40.
11 Малишевская Д. Базовые концепты культуры в свете гендерного подхода (на примере
оппозиции Мужчина — Женщина) // Фразеология в контексте культуры.— М., 1999.—
С. 180-184; Богуславский В. М. Человек в зеркале культуры, литературы, языка.— М., 1994.—
237 с.; Бондаренко О. С. Концепти «чоловік» та «жінка» в українській та англійській мовних
картинах світу : Автореф. дис.... канд. філол. наук.— Донецьк, 2005.— 19 с.; Тараненко А. А.
Языковая семантика в ее динамичных аспектах.— К., 1989.— 265 с.; Тараненко О. О. Прин
цип андроцентризму в системі мовних координат і сучасний тендерний рух // Мовознав
ство,— 2005,— № 1,— С. 3-25.
12 Oberpfalcer (Jílek) F. Mužská příjmení z ženských jmen // Naše řeč.— 1930.— R. 15.—
S. 224-225; Oberpfalcer (Jílek) F. Rod jmen v češtině.— Praha, 1933.— 245 s.
___________ Маскулінізоване вираження nomina femmina та фемінізоване вираження...
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 1 25
А. М. Архангельська.
Отже, за основу взято тезу, згідно з якою мова формує картину світу, що
ґрунтується на чоловічому погляді. Осмислюючи своє на тлі чужого та чуже на
тлі свого, мова надає своєму, чоловічому, рис чужого, жіночого, і навпаки, тран
спонує чуже, жіноче, на своє, чоловіче. Так людина в мові намагається осми
слити своє через чуже і чуже через своє. Тільки коли виникає категорія іншого,
починається плідне становлення Я. Можливість побачити себе як іншого озна
чає — як мінімум — визнання свого в іншому, принаймні припущення цієї при
сутності. Тим самим Я, своє, виводиться за межі замкнутого простору самодос
татності та егоїзму, виявляючи принципову недостатність погляду на себе зі
своєї позиції та самооцінки шляхом іншого, через іншого, та можливість повер
нення до самого себе 13.
1. Своє в чужому, або маскулінізоване вираження nomina feminina. Фор
мування розуміння чоловічого та жіночого і, відповідно, чоловічого та жіночого
роду в найдавніших слов’ян намагалися пояснити представники порівняльно-іс-
торичного мовознавства. Згідно з А. Мейє 14, в індоєвропейській прамові чітко
реконструюються дві родові системи: 1) розрізнення істот та неістот; 2) розріз
нення чоловічого — жіночого — середнього родів. Ці системи не лежать в одній
площині, вони гетерогенні й належать за походженням до різних епох. Найдав
нішою була система роду імен на позначення істот та неістот. Передумовою по
ділу імен за цією ознакою, на думку О. Е. Манькова, була наявність двох класів
предметів: таких, що могли бути і суб’єктом, і об’єктом (так званих активних),
та таких, що не могли бути суб’єктом активної дії (так звані інактивні імена)15.
У давній групі істот, за спостереженням А. Мейє, немає жодних семантичних
відмінностей, що відповідали б пізнішому поділу на чоловічий та жіночий рід,
окрім загалом нечисленних випадків, у яких ідеться про позначення самців та
самок. Лише в подальшій історії індоєвропейської прамови рід істот видо
змінюється, поділяючись, відповідно, на чоловічий та жіночий. У цьому пере
творенні суттєву роль відігравали як морфологічні, так і синтаксичні фактори,
але в будь-якому випадку старі та нові основи жіночого роду на -і «підлашто-
вуються» під основи чоловічого роду на -u: санскр. guru-h «важкий» та gurv-i
«важка». «Підлаштованість» і похідність жіночого роду в новій системі родів
виявляється дуже чітко у сфері семантики: чоловічий рід позначає самця і родо
ве поняття, жіночий рід у відповідних випадках — окремий різновид. О. Ф. Ло
сев звертає увагу на те, що основним способом мисленнєвого освоєння дійсності
у праіндоєвропейську епоху була саме міфологія. А в основі міфології, на його
думку, лежить приписування природі общинно-родових відносин, або космого
нічний соматизм 16.
Загалом же в ідеї А. Мейє про несиметричний статус чоловічого та жіночого
роду в родовій системі міститься вже в зародку вчення про маркованість та не-
маркованість членів родової кореляції, що пізніше було розвинуте Р. Якобсоном
на матеріалі слов’янських мов. У системі, окресленій А. Мейє, чоловічий рід
виступає як загальний, тобто немаркований, стосовно жіночого роду. Д. Мали-
шевська з цього приводу зауважує: «Лінгвістична маркованість, безперечно, не
може претендувати на роль єдиного і вирішального критерію в питанні про
13 Топоров В. Н. Метафора зеркала при исследовании межъязыковых и этнокультурных
контактов // Славяноведение.— 1997.— № 1.— С. 7-8.
14 Цит. за: Степанов Ю. С. Методы и принципы современной лингвистики.— М., 1975.—
С. 18-28.
15 МаньковА.Е. Происхождение категории рода в индоевропейских языках // Вопр.
языкознания.— 2004.— № 5.— С. 81-82.
16 Лосев А. Ф. Философия античности в целом и в частности // Лосев А. Ф. Дерзание
духа.— М., 1988.— 364 с.
26 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 1
відображення тендерних відмінностей у мові, але разом з тим не можна омину
ти увагою факту, що це значною мірою є результатом соціальних та культурних
процесів» 17. Здатність номінантів-маскулінізмів позначати і чоловіка, і рід уза
галі пов’язана з яскраво вираженою в чоловічому родо-особовому номінанті ідеї
особи узагалі, у той час як у жіночому — ідеї лише жіночої статі. Можливість
уживання гіпероніма чоловік (*čelověkb) на позначення особи взагалі та особи
чоловічої статі зокрема не суперечить і етимологічним версіям: *čelo+věkb «ди
тя, син роду» (Г. Ціммер, М. Фасмер, О. М. Трубачов, Е. Бернекер), *čelo+věh>
«мужчина, герой» (К. Бругман), *čelo+věkb «сила роду» (А. Брюкнер),
В. Махек вважає елемент *věkb спорідненим з лит. vãkas «хлопець, дитина».
Дослідники образів чоловіка та жінки в мові давно звернули увагу на те, що
порівняння чоловіка з жінкою та жінки з чоловіком виявляє певні закономірності.
Для жінки будь-яке порівняння з чоловіком практично завжди позитивне. Мас
куліноцентричність у мові має і свої семантичні корені: латинське vir (так при
наймні твердить Ціцерон у Тускульських діалогах) похідне від virtus «чесноти,
гідність». Домінування чоловіків, таким чином, виявилося питомо закладеним у
їх моральній перевазі18.
Номінанти masculina tantum можуть використовуватися і щодо жінки, якщо
вона за внутрішніми рисами (характеру, поведінки, способу мислення тощо)
відходить від універсальних еталонних категорій фемінінності і наближається,
відповідно, до еталонних категорій маскулінності: укр. свій хлопець, хлопець-
друзяка, козак, хвацький хлопець (хлоп); рос. свой (в доску) парень, рубаха-па-
рень; ч. prima chlap, regúr (зі слц. regulas «рядовий вояк»). Схвалення в жінці ви
кликає активність, рішучість, чоловічий розум, чоловічий характер, чоловіча ло
гіка, рос. мужская хватка, мужская рука. Пригадаймо в Некрасова: «.. .коня на
скаку остановит, в горящую избу войдет». Виняток становлять параметри зов
нішності: порівняння з чоловіком — мужеподібна жінка — тут виявляється різ
ко негативним: укр. гренадер', рос. генерал в юбке, мужик в юбке, мужик-мужи-
ком, диал. мужланка, мужатка; ч. kyrysar, mužatka, muženka.
Виразною позитивно оцінною тональністю, виявом прихильного ставлення,
похвали позначені звертання до жінки в чоловій формі. У польських діалектах
Ф. Оберпфальцер (їлек) фіксує звертання до дівчини syne, synku; чоловіки-хор-
вати звертаються за допомогою форми bratać до дружини, коханої, доньки; по
ляк може при звертанні до дружини вживати слово chłope 19. О. О. Тараненко
наводить приклад звертання синку батька до дочки та старшого за віком чоло
віка до дівчини 20. У чеській мові у функції звертання до жінки можливі й ана
літичні номінанти ty kluku hezká', ty člověče drahá!
В інтимному спілкуванні між чоловіком та жінкою вживаними є гіпокорис-
тичні форми жіночих імен, оформлені чоловічими родо-особовими афіксами:
укр. Галюнчик, Олюсик; рос. Лизочек, Верунчик, Галчонок·, ч. Anoušek, Maroušek,
Věroušek. У такому контексті часто нейтралізується детеріоративне значення де-
мінутивів-маскулінізмів (рос. глупыш, малыш; ч. chudáček, drahoušek, čertík,
miláček, hlupáček). Функціональними в такому плані є також фемінізовані мас-
кулінізми на позначення недорослих істот (укр. котик, зайчик; рос. зайчонок,
котенок, ч. prcek).
17 Малишевская Д. Зазнач, праця — С. 183-184.
18 LenděrováM. Eva nejen v ráji. Žena v Čechách od středověku do 19 století.— Praha,
2002,— S. 7.
19 Oberpfalcer (Jílek) F. Rod jmen v češtině.— S. 239.
20 Тараненко О. О. Принцип андроцентризму...— С. 4.
___________ Маскулінізоване вираження nomina femmina та фемінізоване вираження...
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 1 27
А. М. Архангельська.
У ввічливому спілкуванні чехи до окремої особи жіночої статі, старшої та
шанованої (у випадку, якщо в родині традиційно звертаються до батька-матері
чи дідуся-бабусі на «Ви»), використовують чоловічу родо-особову форму по-
шанної множини: Byli jste tam? — може запитати дитина у матері. Навіть тоді,
коли про жінку говорять як про третю особу, використовують чоловічу форму
множини: Maminka vždycky říkávali. У цій же формі вживається і дієприкметник:
maminka bývali smutná', paní kmotřička byli zdravá. Використання форм чоловічо
го роду на позначення жінки, як свідчать мовні факти, має виразну експресивну
функцію.
Номінація жінки чоловічою родо-особовою формою не є винятковим яви
щем не лише у східнослов’янських мовах, а й у чеській, яка виявляє надзвичайно
високу регулярність у творенні жіночих моційних корелятів від nomina
masculina. При цьому в усіх означених слов’янських мовах достатньо засобів,
щоб назвати жінку іменем жіночим.
Вихід поведінки жінки за межі еталонних уявлень фемінінності негативно
оцінюється шляхом експлікації в чужому (жіночому) асоціативної мотиваційної
ознаки, що сягає невластивої жінці чоловічої донорської сфери ототожнення
смислів. Внутрішня форма включає номінат (жінку) в чоловічий мотиваційний
простір, граматично маркуючи номінант жіночим родом (пор. рос. пацанка',
ч. hošanka «дівчина, що за поведінкою уподібнюється до хлопчиська»;
укр. хлопчурниця; ч. hochna, hošice, klučíce «дівчина, яка бігає за хлопцями; жін
ка, яка виявляє підвищений інтерес до чоловіків». Ганливі чоловічі номінанти,
як-от: укр. лінюх, бруднас, підбріхувач, блазень, попихач', рос. оборвыш, дохляк,
лохмотник, выродок·, ч. parchant, necamour, breptoun, blázen, utřinos уживаються
на позначення жінки саме в чоловічій формі, хоча порівнювані мови мають бага
тий репертуар фемінізувальних афіксів (російська — 23, українська — 14, чесь
ка з її високою моційною регулярністю, як це не дивно,— лише 7). Особливо ви
разною у плані вживання ганливих номінантів у чоловічій родо-особовій формі
на позначення жінки є чеська мова (hošan «дівчина, що поводиться як хлопчись
ко», heles «шалена, неврівноважена, непередбачувана жінка», beďár «дочка, не
гарна як ропуха», kravčík «ексцентрична дівчина з хлопчачими нахилами», střap
«пелехата, неприбрана жінка», divis (divous) «дикунка», lenivec «лінива жінка»
тощо) 21. Пейоративний смисл подібних номінантів звичайно пов’язаний із се
мантикою твірної основи, але певна роль тут належить і граматичному роду.
Звичайно імена nomina masculina з чоловічими родо-особовими афіксами на
позначення жінки є зневажливими, хоч зустрічаються і винятки (ч. mudrák «муд
ра, розсудлива жінка»),
«Номінантом чоловічого роду ми часто жінку ганимо, втім ми обираємо чо
ловічий рід на позначення жінки з поваги, пошани, з ввічливості. Якщо жінка
має високий соціальний статус, коли йдеться про якесь її надзвичайне досягнен
ня, академічний титул, чоловіче ім’я ми часто вживаємо всупереч правилам гра
матичного узгодження, — зазначав свого часу Ф. Оберпфальцер, підкріплюючи
свої слова прикладами: «Slečna ze Seudery byla g e n e r á ln ím advoká tem,
falcká princezna Marie, napotomní královna polská, předsedou», «R. Jesenská není
z rodu chladných tvůrců, není klidným, trpělivým a rch i tek tem » 22. Таке явище,
21 Цікаво, що у старочеській мові існували (однак пізніше вийшли з ужитку) жіночі
кореляти тих nomina masculina, які сьогодні можуть іменувати як чоловіка, так і жінку: Ž.
lakomíce (m. lakomec), ž. pokrytìce (m. pokrytec), ž. vožralice (m. vožralec), ž. oškubanice
(m. oškubanec), ž. lotryně (m. lotr), ž. vrahyně (m. vrah). Це ще одне підтвердження того, що
пейоративний зміст номінанта на позначення як чоловіка, так і жінки в сучасній чеській мові
перебирають на себе номінанти, марковані чоловічим родом.
22 Oberpfalcer (Jílek) F. Rod jmen v češtině.— S. 242.
28 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 1
типове для східнослов’янських мов, не характерне для чеської: з одного боку,
звичними для неї є номінанти pedagožka, filoložka, fonetická, matematička,
ministryně, soudkyně, magistra, docentka 23, з другого — вживання назв чоловіка
за родом діяльності, професією чи соціальним статусом у нейтральному кон
тексті чеським суспільством сприймається як безглуздя, маячня, воно, на думку
чехів, вбиває образність чеської мови 24.
Напевне, тут усе ж таки можна говорити не про мовно-сексуальне прини
ження жінки, а про тісну взаємодію номінантів осіб чоловічої та осіб жіночої
статі, про збагачення, поповнення репертуару номінантів жінки номінантами
чоловіка без жодних негативних конотацій, навпаки — з позитивним прагма
тичним потенціалом, пор.: «Мимоволі думаєш, що ся хора, слабосильна дівчина
трохи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну» (І. Франко про
Лесю Українку), «Старшая была музыкантша, средняя была замечательный жи
вописец» (Ф. Достоєвський), «A tady stojí před námi a před studenty medicíny jiná
Dr. Pisařovicová, vědec a pedagog» («Vlasta», 1988, R. 42). У східнослов’янських
мовах, навпаки, вживання оказіонального моційного корелята може створювати
поблажливо-іронічний ефект: «А вот и наша новая геологиня Мария Логи
нова,— представил начальник буровой коллегу» («Известия», 1976, 17 дек.).
Пригадаймо цікаві факти неоднозначного ставлення творчої інтелігенції до
номінантів письменниця, писательница, поэтесса, що їх наводить О. О. Тара-
ненко 25. 1 лише в екстраординарних випадках, коли жінка бездоганно виконує
дефінітивно «не жіночу» роботу, у жіночому кореляті чоловічої назви за профе
сією чи родом занять свідомо акцентується на статі суб’єкта (пригадаймо полк
нічних бомбардувальниць під командуванням Марини Раскової, яких фашисти з
острахом іменували «нічними відьмами»).
Принагідно зауважимо, що ще століття тому жінку в чоловічому вбранні не
можливо було собі уявити. Взаємне «перевдягання», яке для європейців скінчи
лося із традиціями античного театру, а в слов’ян-язичників збереглося лише в
ритуально-обрядовій сфері26, суспільством сприймалося вкрай негативно, але
не без винятків: перевдягання у гвардійський мундир імператрицями Єлизаве
тою Петрівною та Катериною II не засуджувалося, а, навпаки, схвалювалося, ос
кільки мало символічне значення — жінка, що претендує на престол, пере
втілюється, стає імператором. У той же час подібні речі не вибачалися княгині
Дашковій («Се лик: и баба и мужик» — Г. Державін).
Одним із закидів феміністської лінгвістики щодо мовного сексизму є той
факт, що імена чоловічого роду вживаються на позначення жінки. Йдеться про
так звані маскулізми — двородові лексеми в українській та російській мовах 21,
що можуть позначати і чоловіка, і жінку за професією, родом занять, соціальним
статусом. Значний вплив на узуальний статус маскулізмів справив офіцій
но-діловий стиль, адже такі номінанти є одночасно і агентивними іменами, і наз
вами певних професій, суспільних посад та військових звань, до того ж маску
лізми передусім виражають загальне поняття про людину — її соціальний
23 Čmejrková S. Jazyk pro druhé pohlaví // Český jazyk na přelomu tisíciletí.— Praha, 1997.—
S. 146-158.
24 Z našich časopisů: «Paní doktor» // Naše řeč.— 1922.— R. 6.— S. 24—25; Slečna doktor //
Ibid.— 1930,— R. 14,— S. 106-108; Paní poskanec // Ibid.— 1935,— R. 19,— S. 94-95.
25 Тараненко O. O. Принцип андроцентризму...— С. 7.
26 Бондарь Н. И. Ритуально-обрядовая смена пола у восточных славян // «Мужское» в
традиционном и современном обществе : Тез. научн. конф.— М., 2003.— С. 15-16.
27 Безпояско О. К , Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови I I
Морфологія.— Κ., 1993.— С. 87.
___________ Маскулінізоване вираження nomina femmina та фемінізоване вираження...
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 1 29
А. М. Архангельська.
статус, професійну чи іншу кваліфікацію — незалежно від статі. У сфері со-
28ціально активних імен стать денотата деактуалізується .
Таким чином, уживання номінантів-маскулізмів типу інженер, доктор, ди
ректор, філософ, доцент, геолог у функції nomina feminina не виявляє жодної
дискримінації жінки. Сучасні тенденції до синкретизму родо-статевої диферен
ціації маскулізмів 29, ймовірно, сприятимуть узуальному статусу номінантів на
зразок прем ’єрка, прес-секретарка, членкиня, фахівчиня, спікерка, лідерка то
що, адже вживання маскулізмів на позначення жінки часом призводить до мов
них курйозів: «— Машиниста Степанова знаешь?—Ещебы!—Женился!—На
ком? — На начальнике станции» або «Вот кончится война, Трофим, поженим
твоего сержанта на моем ефрейторе» 30. Утім, можливо, краще вже такі поза-
контекстні мовні казуси, ніж насилля над мовою — «нововигадані вислови»
20-30-х років минулого століття, утворені на вимогу феміністок, що, на щастя,
не мали довгого віку, — фабзаушница, авторша, шкрабиха, членкиня, кочегарка
та запозичені чеською мовою під впливом радянських революційних тенденцій
kultprorčice, děldopka, vyzdviženka, ženoddělka.
Диференціація за статтю в аналітичних конструкціях, які є нормативними в
українській та російській мовах (інженер прийшла, кваліфікована інженер Гав
рилова), також, на нашу думку, не повинна сприйматися як структура дискри
мінаційна щодо жінки (саме так її бачать представники ФЛ). Це лише один
із способів мовної ідентифікації жінки, адже номінант інженерка у східно
слов’янських мовах знаходиться за межами не лише узусу, а й актуального
слововживання.
В усіх окреслених межами дослідження мовах жіночі моційні кореляти утво
рюються від чоловічих номінантів — за маскуліноцентричним принципом. Цей
об’єктивний і зовсім не дискримінаційний факт виявляється й у андронімах —
назвах дружин за професією та родом діяльності чоловіків і жіночих прізвище-
вих назвах, утворених від прізвища чоловіка. Чоловік давав у такий спосіб
«своєму чужому» — дружині — своє ім’я (зауважимо, без будь-яких додаткових
конотацій). У давнину всі ремісничі професії були потрібними, а отже, шанова
ними. Тому дружина і ремісника, і короля долучалася у такий спосіб до пошани,
якою була в чоловічо-орієнтованому суспільстві оточена професія її чоловіка.
Найвища міра регулярності таких андронімічних утворень властива чеській мо
ві: і дружина короля чи князя, і дружина ката, живолупа чи лазника (останнє ре
месло найбільше зневажалося чеським суспільством31) називалися як králová,
kněžna, paní katova, rasová(rasovka), lazebníkova. В українській та російській мо
вах такі номінанти були менш поширеними, до того ж дружини високопостав
лених у суспільстві осіб та дружини чоловіків нижчого соціального стану імену
валися за допомогою різних афіксів (укр. бояриня, княгиня, баронеса, королева
та ковалиха, бондариха, солдатка, козачка', рос. императрица, адмиральша,
бригадирша, помещица та купчиха, дьячиха, повариха). Ім’я батька лягло в ос
нову патронімічних номінантів на позначення неодружених дочок (у російській
та чеській мовах — лише знатного роду) (укр. княжна, лимарівна, бондарівна',
28 «Якщо жінка обіймає посаду міністра,— писав свого часу В. Дорошевський,— то вона
зобов’язана виконувати на цій посаді те, що й чоловік-міністр... У принципі вказівка на стать
міністра такою ж мірою позбавлена зв’язку з його функцією, суспільно-громадянською, як і
колір його очей» (Doroszewski W. Rozmovy о języku.— Warszawa, 1948.— S. 69).
29 Тараненко О. О. Принцип андроцентризму...— С. 23.
30 Kubik М. Ženské osobní názvy v ruštině a češtině // Bulletin vysoké školy ruského jazyka a
literatury. I.— Praha, 1965.— S. 124.
31 Winter Z. Dějiny řemesel a obchodu v Čechách v XIV a XV století.— Praha, 1906.— 967 s.
30 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 1
рос. королевична, королща, царевна', ч. králevicna, princezna, markrabina,
vévodinà) 32.
Традиція надавати право дружині брати ім’я чоловіка, ймовірно, була пов’я
зана з тим, що прізвище одночасно було й іменем роду, до якого дружину прий
мали (пор. укр. прізвище «найменування особи..., що передається з покоління в
покоління і вказує на спорідненість»; рос. фамилия «... .родове ім’я»; ч. příjmení
«т. с.»; рос. носить имя «належати до роду», дать (кому) свое имя «зробити чле
ном сім’ї, роду»; рос. именщик (ж. именщица) «усякий, хто має ім’я на противагу
безіменним, як напр, волоцюгам, безрідним»33. Отже, прізвища — це спадкові
офіційні найменування, що вказують на належність людини до певної родини34.
З огляду на це не деспотизмом маскулінності, а прийняттям «свого чужого» до
стану «своїх» (роду, родини) видається нам утворення жіночих прізвищевих
назв від чоловічих (до речі, у Чехії з її давніми демократичними традиціями, де
жінка зазнає мінімальної чоловічо-мовної «дискримінації», обов’язковість фор
ми жіночого прізвища на -ová від прізвища чоловіка закріплена законодавчо).
Закиди феміністок, що нібито за чоловічим прізвищем «не видно» жінки, у до
сліджуваних мовах є безпідставними: справді «схованою за чоловіком» є жінка з
українським прізвищем на -ин (Іван Микитин — Ганна Микитин), лише частко
во — з прізвищем на приголосну та на -ко, -ук (-юк) (Іван Петренко — Ганна
Петренко, Мстислав Заречнюк — Ганна Заречнюк), адже родо-статева дифе
ренціація тут здійснюється в усіх непрямих відмінках; у росіян таке явище спос
терігається в незначній кількості прізвищ на -их (Петр Гладких — Анна Глад
ких) та питомо російських прізвищах на голосну {Иван Дурново — Ольга Дурно
во). В інших випадках корелятивні пари прізвищевих назв чітко диференціюють
стать.
Слід зауважити, що жінки досить часто й самі обирали чоловічі форми псев
донімів, «прилучаючись таким чином до тієї поваги, яка оточує у чоло-
вічо-орієнтованому суспільстві “чоловічі” професії: Марко Вовчок, Грицько
Григоренко, ч. Josef Novák»35. При цьому і чоловіки з поваги, прихильного став
лення до жінки додавали до свого повного імені хрещене ім’я матері або прізви
ще дружини (ЕріхМ арія Ремарк, Tomas G arr igue Masaryk).
2. Чуже у своєму, або фемінізоване вираження nomina masculina. Неймо
вірно, але факт: «дискримінація» (у термінах ФЛ) починається там, де особу чо
ловічої статі названо іменем, семантично, граматично чи синтаксично маркова
ним жіночим родом. Думка О. О. Потебні про те, що «причина перенесення імен
"ЗАagentis та інших жіночих на чоловічі у принизливому» має своє світоглядне
підґрунтя: «Хоч би як варіювалися релігійно-філософські метафори маскулін
ності та фемінінності,— зауважує І. Кон,— опозиція чоловік — жінка завжди
будується за одними й тими самими осями координат: суб ’єкт — об ’єкт, сила —
слабкість, активність — пасивність, жорсткість —м ’якість тощо. Головний
принцип маскулінності — чоловік не має бути подібним до жінки, він завжди і
всюди має залишатися суб’єктом, господарем становища37. На відміну від мас-
32 Яскравим прикладом сприйняття «свого чужого» як «свого» є угорська мова, у якій
дружина приймає не лише прізвище, а й ім’я чоловіка. Наприклад, дружина Michálya Nagya
іменується Nagy Michályné. У той же час чоловік— Nagy Michály — називається так усе своє
життя, незважаючи на те, одружений він чи ні (Karwatowska М., Szpyra-Kozłowska J. Ling
wistyka płci: ona i on w języku polskim.— Lublin, 2005.— S. 16).
33 Даль В. И. Словарь живого великорусского языка.— Т. 2.— С. 44.
34 ПодольскаяН. В. Словарь русской ономастической терминологии.— М., 1978.— С. 155.
35 Тараненко О. О. Принцип адроцентризму...— С. 4.
36 Потебня А. А. Из записок по русской грамматике.— М., 1968.— Т. 3.— С. 498.
37 Кон И. Мужское тело как эротический объект // Гендерные исследования : Харьков,
центр гендерных исслед.— М., 1999.— № 3(2)— С. 199.
___________ Маскулінізоване вираження nomina femmina та фемінізоване вираження...
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 1 31
А. М. Архангельська.
кулінізованої фемінінності, порівняння чоловіка з жінкою в переважній
більшості випадків дає негативний оцінний результат, причому це стосується як
порівняння на рівні зовнішності, так і на рівні внутрішніх його характеристик.
Жінкуватий чоловік не лише в досліджених мовах оцінюється різко негатив
но. Не випадково у східнослов’янських мовах семантично протиставленими є
номінанти укр. красень і красунчик, рос. красавец і красавчик. Глибокий знавець
чеської культури та мови П. Айснер зауважує, що слово krasavec є для чеха об
разливим. Гірше може бути лише hezoun. Бути krasavcem — без сумніву, найга-
небніша доля, що може спіткати в житті особу чоловічої статі38. Маскулінізми
krasavec та hezoun своєю семантичною структурою, з одного боку, визначають
наявність незвичайної чоловічої краси, з другого, поряд із експресивним ужи
ванням, позначені словниковою ремаркою hanl., так само як і вирази chlap jako
kytka, hezký jako panenka, де експлікується порівняння з жіночими атрибутами
39квітка та лялька .
Номінант баба (про чоловіка) не лише в досліджуваних мовах — назва ви
разно пейоративна і з найменуванням чоловіка корелює в симетричних значен
нях «про слабкого, боязкого, нерішучого чоловіка чи хлопця» або як лайливе
слово (пор. укр. бабитися «уподібнюватися жінці, розніжуватися», бабіти «ста
вати жінкуватим, бабитися, розніжуватися», бабич, бабій «пестунчик, такий, що
уподібнюється жінці» 40; рос. обабиться «прост, стати занадто чутливим, безха
рактерним, дріб’язковим і под. (про чоловіка)»; ч. zbabělec, pobabělec, babstýl
«чоловік, що за своєю поведінкою уподібнюється жінці», п. babstel, babsztyl,
babsztych, babuś). Таке саме явище спостерігаємо і у випадках, коли асоціативна
мотиваційна ознака включає номінант чоловічої статі в чужий для нього жіно
чий семантичний простір: ч. zženštilec, ženkýl, změkčilec «розніжений, сласто
любний, хтивий чоловік». Останній номінант у цьому ряду є особливо цікавим,
оскільки непрямо експлікує «жіночий» атрибут: тут відображена одна з осново
положних світоглядних опозицій чоловічого та жіночого — тверде — м ’яке).
Пор.: укр. мамин синок, мамій-, рос. маменькин сьток, мамин хвостик', ч. тат-
kář, mamenkář, maminčin mazlíček.
Вирази укр. баба базарна, язиката Хвеська, баба Параска (та баба Палаж-
ка), інститутка, свекруха', рос. ветреница, проститутка, красна девица, ко
кетка, истеричка, гимназистка, вертихвостка, любопытная Варвара', ч. marci-
ράηονά panenka, punčocha, klepna, novinářská prostitutka, stará kurva «про
чоловіка» містять подвоєну експресію порівняно з цими ж номінантами на по
значення жінки.
Цікаву групу в усіх аналізованих мовах становлять nomina masculina за озна
кою поведінки чоловіка стосовно жінки як представниці протилежної статі. Ро
сійському ходок у досліджуваних мовах відповідають укр. бабник, бабій, бабо-
нюх, дівчур, дівчук, курвач; рос. юбочник, бабник, б...ун; ч. ženář,pannar, holkař,
holčičkář, kuběnář, čupkář, děvkář, služkář, nevěstkář, kurvář, robák, sukenkář,
spodničkář, zástěrkář. Як бачимо, неперевершеною у видовій диференціації тако
го типу чоловіків виявилася чеська мова, яка найдетальніше конкретизує основ
ну ознаку «полюбляє представниць жіночої статі» асоціативними мотиваційни
ми ознаками: «волочитися за жінками взагалі» (ч. ženář, укр. бабник, бабій,
бабонюх; рос. бабник), «волочитися за дівчатами» (ч. holkař, holčičkář, укр. дів
чук, дівчур), «волочитися за незайманими дівчатами» (ч. pannar), «волочитися за
38 Eisner Р. Čeština poklepem a poslechem.— Praha, 1996.— S. 136.
39 Архангельская А. Красавец-мужчина в чешской языковой картине мира //Грани слова :
Сб. статей к 65-летию проф. В. М. Мокиенко.— М., 2005.— С. 428-429.
40 Словарь української мови : В 4 т. / Упор. Б. Грінченко.— Κ., 1996.— Т. 1.— С. 14.
32 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 1
служками» (ч. služkář), «волочитися за жінками легкої поведінки» (укр. курвач;
рос. б...ун; ч. kuběnář, čupkář, děvkář, nevěstkář, kurvář). Частина номінантів ек
сплікує асоціативно-образну (метонімічну) ознаку номінації — «предмет жіно
чого одягу»: спідниця (рос. юбочник; ч. sukenkář, sukýnkář), нижня спідниця
(ч. spodničkář), довга святкова спідниця (ч. robak), фартух (ч. zástěrkář).
Немаркованість чоловічого роду в опозиції чоловіче—жіноче спричинилася
і до іншого цілком закономірного факту: жіночі моційні кореляти узуально ут
ворюються від чоловічих номінантів; чоловічі родо-особові кореляти від жіно
чих утворюються вкрай рідко (укр. кум <- кума, вдівець <- вдова, відьмак <-
відьма-, рос. дояр <- доярка, свинарь <- свинарка', ч. kmotr <- kmotra, soused <-
souseda, hokynář <- hokyně, macechář (otčim) <- macecha). При цьому вчені
зауважують, що нині такі моційні кореляти сприймаються і як типові кореляти
жіночого роду, вторинні щодо чоловічих (О. О. Тараненко, М. Докуліл,
3. Грушкова). До нечисленних номінантів, творених у протилежному напрямку,
належать nomina masculina, пов’язані із сексуальним життям та сексуальною по
ведінкою: укр. стриптизерка -» стриптизер; рос. блудница -> блудник, раз
вратница -> развратник, ч. putifařka -> putifář, záletnice -> záletník. Такі но
мінанти на позначення жінки й чоловіка виявляють різну міру зневажливості.
На окрему увагу заслуговують і номінанти дитини, народженої поза шлюбом:
укр. покритюк; рос. выб...док; ч. zkurvysyn, ženimčic, утворені від номінантів
feminina tantum покритка «жінка, яка народила дитину без шлюбу», б...дь,
kurva, ženština «повія».
Виняток із загальної пейоративної тональності фемінізованих маскулінізмів
становлять номінанти, пов’язані з поняттям дівочої та юнацької незайманості.
Вони не містять негативно-оцінних конотацій (укр. дівиця -> дівич; рос. дев
ственница -> девственник; ч. panna -> panic «про чоловіка, що не жив статевим
життям»), У старочеській мові на позначення незайманого юнака використову
валися і номінанти feminina tantum dievka 41 та panna {Josefbyl pannou stejnějako
Marie). Коли йшлося про чоловіка, чеська мова допускала нетипову для неї син
таксичну диференціацію статі: čistý dievka, panna pyšný 42. З огляду на моральні
засади сексуальної поведінки дівоча незайманість була обов’язковою, для юна
ка вона була бажаною, що і зумовило відсутність у таких фемінізованих nomina
masculina негативної конотації.
Нетиповим у досліджуваних мовах є і творення назв nomina masculina від
жіночих за родом діяльності чи професією жінки або вживання nomina femmina
у ролі nomina masculina (рос. діал. бабка, ворожея «знахарка або знахар; ворож
ка або ворожбит» 43, ч. babák, babčák <- baba «чоловік баби-повитухи», pradlák
«чоловік пралі»,ježibabel <- ježibaba «чоловік Баби-Яги»; номінант ježidědek, ут
ворений від того самого JICB номінанта ježibaba «зла, страшна стара жінка-ча-
рівниця», означає «злий, страшний старий чоловік-чарівник»),
У більшості архаїчних суспільств сфери діяльності та впливу чоловіка й жін
ки чітко розділялися, що зумовлювалося біосоціальними параметрами (вівчар,
каменяр, солдат, конюх — нянька, покоївка, праля, швачка). Умовний розподіл
«чоловічої» та «жіночої» праці і до сьогодні існує (тією чи іншою мірою) у кож
41 Номінант dievka у чеській мові питомо був синонімічним до panna, dívka «незаймана
дівчина», а всі вони могли вживатися і на позначення Діви Марії. Крім того, dievka ще
іменувало служницю і стало основою гетеронімічного жіночого корелята до маскулінізма
čeledín. Значно пізніше dievka «морально деградувала» і в сучасній чеській мові děvka
означає жінку легкої поведінки, повію.
42 Gregor A. Přechylování v staročeštině І І Sborník prací filozofické fakulty Brněnské unive
rzity : Řada jazykovědná (A).— 1956.— R. 5. Č. 4.— S. 37.
43 Тараненко O. O. Принцип андроцентризму...— С. 9.
___________ Маскулінізоване вираження nomina femmina та фемінізоване вираження...
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 1 33
А. М. Архангельська.
ній родині. Коли ж чоловік виконував «жіночу» роботу (по господарству чи ви
хованню дітей), він викликав до себе іронічно-поблажливе ставлення, пор. рос.
усатый нянь (нянь і- нянька), домохозяин <- домохозяйка. У чехів мотивом но
мінації став інший «жіночий» атрибут — kuchyňka «чоловік, що полюбляє
сидіти вдома та готувати». Зазначимо, що в чеській мові існує і спеціальний но-
мінант (жіночого роду) на позначення чоловіка, який виконує не певну конкрет
ну, а жіночу роботу взагалі — prdelka 44.
Статус чоловіка як глави родини є однією з визначальних констант патріар
хального мислення. У шлюбі український чоловік брав собі дружину, дівчина
йшла заміж, разом — побралися, російський — женился, жінка — выходила за
муж, разом — поженились, у чеській мові vzít sì (někoho) — про чоловіка, vdát
se «вийти заміж» (про жінку), разом молоді vzali se. Молоду дружину звичайно
приймала родина чоловіка. Якщо ж чоловік (з майнових причин) ішов у родину
дружини, він іменувався укр. приймак; рос. примак; ч. přiženilec (пор. укр. при-
женитися «піти у прийми») — з виразною несхвальною конотацією. Саме чо
ловік традиційно давав дружині своє ім’я, ім’я роду, тобто прізвище. Прізвища,
утворені у зворотному напрямку, до того ж від імені, а не від прізвища дружини,
давалися чоловікам «під каблуком», якщо чоловік приженювався до маєтку, як
що жінка переважала чоловіка зростом, вправністю, силою, розумовими здіб
ностями (укр. Паращин, Оленчин; рос. Маринин, Галкин; ч. Veruňák, Rozar,
Albiňák) 45. Подеколи поштовхом для отримання чоловіком прізвиська за жіно
чим іменем, що пізніше перетворювалося на прізвище, могло бути ім’я дівчини,
до якої хлопець залицявся (укр. Марусій, Парасій), дивне, незвичне ім’я дружи
ни (ч. Jenofeta -» Jenofeťak). Часом ставалося так, що чоловіка Pepky називали
Pepčák, а потім Pepka й сама, закономірно, отримувала прізвисько за чоло
віком — Pepčačka 46.
На окрему увагу заслуговує питання про граматичне оформлення номінан-
та на позначення чоловіка з допомогою «жіночого» закінчення -а. Ідеться про
номінанти девербативного та деад’єктивного типу, так звані фемінативи 47, що
позначають не лише жінку (відповідно до флексії -а), але й (значно частіше)
чоловіка: укр. нездара, замазура, потвора, роззява; рос. невежда, плакса, об
жора; ч. nemrava, oleza, čvaňucha, poseroutka. Тут виділяються номінанти на
-а, що питомо позначають жінку за суто «жіночою» сферою діяльності (нева-
ра, нетопа, непряха, неткаха, нетіпаха, неумивака) і звичайно не транспону
ються на особу чоловічої статі, та ті, які пов’язані з рисами характеру, типово
«жіночими» чи «чоловічими» недоліками й слугують на позначення як особи
жіночої, так і чоловічої статі, при цьому виявляючи різну міру зневажливості.
Так, укр. базіка, недоторка, верещака; рос. плакса, рева, тараторка; ч. kokta,
netýkavka, brepta, mluvka є образливішими для чоловіка, оскільки транспо
44 Слід зауважити, що чоловічі та жіночі сімейні «ролі» є доволі відносними: у своїх
антропологічних студіях Маргарет Мід на прикладі трьох племен з Нової Гвінеї ілюструє,
як типово чоловічі й жіночі стереотипи можуть бути зумовленими специфікою культури.
«У племені Парапетів у суспільстві засуджується прагнення до влади або бажання виділятися
серед інших. Чоловіки та жінки там однаково миролюбні, материнські. Зате плем’я Мун-
дугуморів войовниче: у ловах беруть участь і чоловіки, і жінки. У третьому племені Чамбулів,
хоч формально немає матріархату (чоловіки є головами родини), норми чоловічої та жіночої
поведінки обернені: жінки забезпечують родину, ходять на полювання. Зате чоловіки дуже
вразливі, ніжні, займаються декорацією, вишиванням, танцями, мистецтвом» (Цит. за кн.:
Цимбалістий Б. Родина і душа народу // Українська душа.— Κ., 1992.— С. 88-89).
45 Архангельська А. М. Маскулінність та фемінінність як соціокультурні категорії на тлі
слов’янського антропонімікону // Мовознавство.— 2006.— № 1.— С. 83-93.
46 Oberpfalcer (Jílek) F. Mužská příjmení z ženských jmen.— S. 224—225.
47 Безпояско О. К , Городенська К. Г., Русанівський В. М. Зазнач, праця.— С. 61-63.
34 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 1
.Маскулінізоване вираження nomina femmina та фемінізоване вираження..
нують на нього еталонні жіночі характеристики; щодо жінки вони виступають
як констатація факту. На позначення жінки образливішими є номінанти, що фік
сують відхилення від еталона жіночності: укр. нечупара, хвойда, нечоса, куйов
да, замазура', рос. растрепа, неряха, грязнуля, тетеха, гулена', ч. špindíra,
šmulda, patia, rozpusta.
Номінанти на -а є рефлексією моделі, запозиченої з латини: питомо укр. ста
роста, воєвода; рос. вельможа, старійшина, вития; ч. přednosta, hrdina є но-
мінантами осіб чоловічої статі з α-основою, яка вимагала, відповідно, і родового
узгодження з означенням (у Даліміловій хроніці знаходимо приклад такого уз
годження — česká hrdina). Пізніше флексія -а виступає в іменах жіночого роду, а
в її активній транспозиції на імена чоловічі Ф. Оберпфальцер убачав вплив
афекту. При цьому лише незначна частина чоловічих номінантів на -а є нейт
рально конотованою: суддя, сусіда, книгоноша; рос. владыка, воєвода, старос
та; ч. měšťanosta, vladyka. Переважно такі маскулінізми мають зневажливо-іро-
нічні чи зневажливі конотації (укр. гульвіса, посіпака, п ’яниця; рос. деляга,
тупица, пройдоха; ч. nekňuba, moula, bubřina), хоча вплив афекту викликав до
життя і конотацію доброзичливості, співчуття, захоплення: укр. молодчага, сим
патяга, добряка, розумаха; рос. умница, миляга, трудяга, сиротина. Цікаво, що
в чеській мові позитивні конотації таким номінантам не властиві, як приклад
можна навести хіба що авторський номінант udata (К. М. Capek-Chod). Позитив
но конотованими тут виявляються переважно «домашні» форми чоловічих ант-
ропонімів на -a: Kuba, Tonda, Ferda, Ludva, Pepa, Jirka. У випадках, коли на по
значення чоловіка використовуються типово жіночі номінанти (укр. баба,
язиката Хвеська; рос. красна девица, гимназистка; ч. Шерпа, stará kurva), пейо-
ративність, на думку деяких дослідників, випливає із транспонованої на чоло
віка семантики таких слів, а не з їх роду 48. З такою думкою важко погодитися:
зневажлива конотація подібних номінантів на позначення чоловіка визна
чається, як бачимо, не лише їх транспонованим значенням, а й тим, що ці но
мінанти — жіночі, й, безперечно, їх родовою характеристикою, експлікованою
жіночим суфіксом -а. Так само важко погодитися і з думкою О. О. Тараненка:
«Що ж до самої морфеми -а, то вона, очевидно, взагалі не впливає на конотацію
основи» 49. Транспозиція типово «жіночого» закінчення не може залишитися не
поміченою з огляду на домінування маскулінності в маскуліноцентричній пара
дигмі мови: номінанти недотрога, тараторка, балаболка, неженка, які наво
дить учений, справді передають скоріше властивості жіночого характеру, і їх
можна розглядати як факти лексичної фемінізації. Однак у випадках, коли но
мінант містить характеристики чоловічі (укр. злодюга, волоцюга, служака,
пройда, друзяка, п ’яниця; рос. ворюга, прощелыга, парнюга, рубака, повеса,
вышибала, громила, меняла, забулдыга; ч. kořalista, chlupatina, srandista,
klacmucha, flandera, kuňkalka, brčula), жіноча флексія -а нарівні з експресивними
потенціями семантики твірних основ та словотвірних афіксів формує їхню пейо-
ративність 50. П. Айснер наводить 345 надзвичайно соковитих та барвистих
прикладів чеських іменників на позначення особи саме чоловічої статі з жіно
чим закінченням, зокрема: bambula, oleza, ochlasta, rozumbrada, kocmrda,
48 Тараненко А. А. Языковая семантика в ее динамичных аспектах.— С. 128; Oberpfalcer
(Jílek) F. Jazykozpyt.— Praha, 1932.— S. 266.
49 Тараненко А. А. Языковая семантика в ее динамичных аспектах.— С. 129.
50 «Я пересвідчився,— зауважує П. Айснер,— що в нашій мовній підсвідомості існує
чітке протиставлення біологічного роду та закінчення, що сприймається нами як жіноче.
Rozšafa є виразнішим, ніж rozšafník, brepta, ніж breptal, fruida, ніж trulant, nezdara, ніж
nezdamík, šťoura, ніж šťoural, pajda, ніж pajdavec» (Eisner P. Čeština poklepem a poslechem.—
Praha, 1998,— S. 144).
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 1 35
А. М. Архангельська.
nevycvala, obeuďula, obejda, opacha, casnucha, klacmuda, pachosta 51. Слід заува
жити, що безперечний вплив жіночого закінчення -а на негативну конотацію
маскулінізмів визнають Е. А. Вольтер, О. О. Потебня, В. В. Виноградов,
В. Шмілауер, Я. Зіма, у пізніших працях і Ф. Оберпфальцер.
Цікавим, на нашу думку, є і російський номінант дура на позначення особи
чоловічої статі. Тут, очевидно, можна говорити не про лексичну фемінізацію, а
про вираження на граматичному рівні прагматичних характеристик (пор. рос.
дурак — констатація факту, дура — зневажлива оцінка особи чоловічої статі).
Факти синтаксичної фемінізації маскулінізмів та слів спільного роду, що по
тенційно можуть іменувати чоловіка, характерні для чеської мови, причому ана
літичні номінанти чоловіка такого типу є надзвичайно експресивними. Суть
цього явища полягає в анормативному родовому узгодженні номінанта на поз
начення чоловіка з означенням у «жіночій» формі — kluk pitomá, pitomec pitomá,
kluk ušatá, chlap líná, kluk nemodlená, oblezlík oblezla, vůl volská, sedlák česaná,
chudák stará (такі конструкції є типовими і у функції вокатива: ty potvoro jednal
ty lenochu jakási) та вживанні «жіночих» назв як прикладок до номінанта на поз
начення чоловіка: potvora člověk, chlap dareba, strýc nedopita, hlísta člověk, baba
chlap, špína chlap, mrcha voják. Інколи (у жартівливій тональності) «жіночі» наз
ви додаються до чоловічої назви за професією чи родом діяльності (mistr jeh
lička — про кравця, doktor medicína). Цікаво, що у таких аналітичних номінантах
означення з жіночим закінченням -а набуває не лише іменник спільного роду,
що не є порушенням узусу (узгодження іменника чоловічого роду на -а з прик
метником у жіночому роді — характерне явище для старочеської мови: česká
hrdina, milá družbo, milá sluho), а й так звані іменники masculina tantum, що іме
нують чоловіка саме за статтю: chlap hromská, chlap svinská, kluk umazaná, kluk
zatracená, kluk sakramentská (цікавий вираз такого типу наводить Ф. Обер
пфальцер: Ту kluku nemravná, lidem protivná, Pánu Bohu nemilá, na vrběpletenál).
Діапазон оцінної модальності у таких номінантах достатньо широкий — від
доброзичливості, симпатії (milá bratr), схвалення (chlap hromská, křemela člověk,
síla chlap, starý vojna, starý památka (так поміж собою студенти любовно назива
ли Я. Гебауера), співчуття (chudák stará) до відвертого зневажання (zloděj
zlodějská, dub dubová, hovado hovadská, knedlík líná, lakomec lakomá, opera
operovitá, trouba troubská).
Девіації52 як відхилення від еталонної норми маскулінності та фемінінності
мовою однаково не схвалюються як шляхом маскулінізації nomina feminina, так
і фемінізації nomina masculina. Однак коли йдеться про крайні вияви такого від
хилення (яке заслуговує не осуду, а радше співчуття) і коли інші мовні засоби
виявляються неспроможними передати міру дурості як чоловіка, так і жінки, у
мові використовуються певні номінанти на позначення чоловіка та жінки (vůl—
kráva), причому дослідники наголошують на неможливості їх взаємної транспо
зиції 53, а носії мови дотримуються «джентльменської угоди» — жінку надзвичай
но «сильним» і, мабуть, — найобразливішим для чешки номінантом kráva назве
інша жінка (як у вічі, так і поза очі — Ту jsi ale kráva! То je ti kráva!), чоловіка но
мінантом vůl— звичайно чоловік (Ту volel) за відповідний безглуздий вчинок—
kravinu чи volovinu.
Не можна залишити поза увагою ще один чеський номінант — horník, який
виник як жартівливе перенесення найменування (апелятивізація гіпокористич-
51 Eisner Р. Chrám s tvrz.— Praha, 1997.— S. 311-313.
52 Детальніше про це див.: Бацевич Ф. С. Основы коммуникативной девиатологии.— JI.,
2000,— 236 c.
53 Fournier J.-L. Mysli! Holce přece nemůžeš říkat volei Manuál chování pro náctileté.—
Praha, 2000.— 165 s.
36 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 1
ної форми Honzík оніма Jan) і в 70-80-х роках XIX ст. позначав модну частину
жіночого одягу— спеціальну подушку, що зі споду (нижче спини) пришивалася
до жіночої сукні. На наш погляд, цей факт також можна розглядати як фемініза
цію, нехай і своєрідну, masculina tantum.
Неупереджений аналіз маскулінізованого вираження nomina feminina та фе
мінізованого nomina masculina в українській, російській та чеській мовах свід
чить про домінування маскулінності і дозволяє виявити цілком логічні асимет
рії, що знаходять своє пояснення у світоглядних та мовних чинниках. Інша річ,
коли мова фіксує девіації— відхилення жінки або чоловіка від певних суспільно
визнаних світоглядних констант маскулінності чи фемінінності. Таке відхилен
ня є аксіологічно несхвальним як щодо чоловіка, так і щодо жінки. Навряд чи
можна говорити й про те, що чоловічий погляд на світ у чоловічій картині світу є
дискримінуючим або сексуально принизливим для жінки. Якщо й припустити,
що всі наведені номінанти створені номінаторами-чоловіками, то доведеться
визнати або безмежну самокритичність синів Адамових та феноменальне почут
тя гумору (що навряд чи відповідає дійсності), або визнати факт, що фемінізова
ні маскулінізми створені номінаторами-жінками для того, щоб помститися чо
ловікам за маскуліноцентричність мови.
Говорити про полюсну протиставленість маскулінності й фемінінності в
оцінному плані, про несумірність позитивної та негативної оцінності девіацій
чоловічості та жіночості, віддзеркалених мовою, видається безпідставним. Мо
ва однаковою мірою негативно оцінює як у чоловікові, так і в жінці те, що не від
повідає еталону-нормі. До того ж пейоративні оцінки фемінінного чоловіка ви
даються набагато виразнішими й дошкульнішими, ніж пейоративні оцінки
маскулінної жінки, що підтверджують мовні факти. Незаперечним залишається
одне: чоловік має залишатися чоловіком, а жінка — жінкою і у світоглядній сис
темі констант маскулінності та фемінінності, і в мові.
(Рівне)
А. М. ARKHANHELSKA
MASCULINICAL EXPRESSION OF FEMININITY AND FEMININICAL EXPRESSION
OF MASCULINITY IN SLAVONIC LANGUAGES: INTERACTION OF «ONE'S» —
«SMB ELSE’S»
In the article through the opposition «one's» — «smb. else’s» the facts of masculinical expres
sion of femininity and femininical expression of masculinity in Ukrainian, Russian and Czech lan
guages are examined in order to find out the specific character of ratings and gender asymmetries.
K ey words: the direction of language on masculinity, masculinity, femininity, the domination
of masculinity, gender asymmetries.
___________ Маскулінізоване вираження nomina femmina та фемінізоване вираження...
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 1 31
|