Мойсієнко А.К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту. Декодування Шевченкового вірша
Рецензія на книгу: Мойсієнко А.К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту. Декодування Шевченкового вірша: Монографія К. : Сталь, 2006.— 304 с.
Gespeichert in:
| Datum: | 2007 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2007
|
| Schriftenreihe: | Мовознавство |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182883 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Мойсієнко А.К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту. Декодування Шевченкового вірша / С.С. Єрмоленко // Мовознавство. — 2007. — № 1. — С. 85-87. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-182883 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1828832022-01-23T01:27:13Z Мойсієнко А.К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту. Декодування Шевченкового вірша Єрмоленко, С.С. Рецензії та анотації Рецензія на книгу: Мойсієнко А.К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту. Декодування Шевченкового вірша: Монографія К. : Сталь, 2006.— 304 с. 2007 Article Мойсієнко А.К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту. Декодування Шевченкового вірша / С.С. Єрмоленко // Мовознавство. — 2007. — № 1. — С. 85-87. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182883 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії та анотації Рецензії та анотації |
| spellingShingle |
Рецензії та анотації Рецензії та анотації Єрмоленко, С.С. Мойсієнко А.К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту. Декодування Шевченкового вірша Мовознавство |
| description |
Рецензія на книгу: Мойсієнко А.К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту. Декодування Шевченкового вірша: Монографія
К. : Сталь, 2006.— 304 с. |
| format |
Article |
| author |
Єрмоленко, С.С. |
| author_facet |
Єрмоленко, С.С. |
| author_sort |
Єрмоленко, С.С. |
| title |
Мойсієнко А.К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту. Декодування Шевченкового вірша |
| title_short |
Мойсієнко А.К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту. Декодування Шевченкового вірша |
| title_full |
Мойсієнко А.К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту. Декодування Шевченкового вірша |
| title_fullStr |
Мойсієнко А.К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту. Декодування Шевченкового вірша |
| title_full_unstemmed |
Мойсієнко А.К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту. Декодування Шевченкового вірша |
| title_sort |
мойсієнко а.к. слово в аперцепційній системі поетичного тексту. декодування шевченкового вірша |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Рецензії та анотації |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182883 |
| citation_txt |
Мойсієнко А.К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту. Декодування Шевченкового вірша / С.С. Єрмоленко // Мовознавство. — 2007. — № 1. — С. 85-87. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT êrmolenkoss mojsíênkoakslovovapercepcíjníjsistemípoetičnogotekstudekoduvannâševčenkovogovírša |
| first_indexed |
2025-07-16T02:08:16Z |
| last_indexed |
2025-07-16T02:08:16Z |
| _version_ |
1837767535667183616 |
| fulltext |
М о й с і є н к о А. К.
СЛОВО В АПЕРЦЕПЦІЙНІЙ СИСТЕМІ ПОЕТИЧНОГО
ТЕКСТУ. ДЕКОДУВАННЯ ШЕВЧЕНКОВОГО ВІРША :
Монографія
К. : Сталь, 2006.— 304 с.
________________________________________________Рецензії та анотації
Художній текст у своєму існуванні залежний
як від свого творця, так і від свого читача. Це
стосується й найавторитетніших, класичних
текстів, бо лише це й забезпечує їхнє повно
цінне, живе існування. Як зауважив
Т. Гауке, «Расіна самого по собі немає. Реа
льно існують лише різні його прочитання, і
інакше, ніж поза цими прочитаннями, Расін
не існує» Процес цього сприйняття супро
воджується явищем, що його А. О. Білець-
кий називав семантичним резонансом.
Будучи сприйнятим різними реципієнтами,
художнє повідомлення резонує щоразу по-
різному, і характер цього резонансу залежить
як від тексту, так і від конкретного реципієн
та. Таким чином, читач виступає не лише як
суто пасивний сприймач, але й чимось на
зразок (щоразу іншого) співавтора тексту;
саме це дає фахівцям підстави говорити, що
не лише читач читає текст, а й текст «читає»
читача.
З іншого боку, цей резонанс може бути як
безпосередньо читацьким, так і науково-
рефлексивним. Особливістю останнього є те,
що він, реалізуючись у формі наукового чи
літературно-критичного твору й у свою чер
гу виступаючи як об’єкт рецепції, може або
безнадійно програвати у зіставленні з інтер
претованим ним твором, або, навпаки, вик
ликати до нього цікавість, розкриваючи нове
й несподіване й спонукаючи перечитати,
здавалося б, давно знайомий текст. Саме
такими інтригуюче цікавими були праці
Ю. М. Лотмана, такими є праці сучасних
дослідників, присвячені українським класи
кам 2, і такою є й рецензована праця.
Завдання, що їх А. К. Мойсієнко поста
вив перед своєю монографією, полягають на
самперед: 1) в обґрунтуванні теорії витлу
1 Hawkes Т. Structuralism and semiotics.— Lon
don, 1989,— P. 157.
2 Див., напр.: Лотман Ю. М. Роман А. С. Пушкина
«Евгений Онегин». Комментарий.— Ленинград,
1980.— 416 с.; Івакін Ю. О. Нотатки шевченко
знавця : Літературно-критичні нариси.— Κ.,
1986.— 311 с.; Слухай (Молотаєва) Н. В. Худо
жественный мир в зеркале мифа этноса: М. Лер
монтов, Т. Шевченко.— К., 1995.— 486 с.; Слу
хай Н. В., Мосенкіс Ю. Л. Мовна символіка і міфо-
поетика текстів Тараса Шевченка.— Κ., 2006.—
165 с.; Грабович Г. Гоголь і міф України // Су
часність.— 1994.— № 9.— С. 77-95; № 10.—
С. 137-150.
© С. С. ЄРМОЛЕНКО, 2007
мачення поетичного тексту як аперцепційної
системи, а поетичного слова як своїстого
досвіду; 2) у показі механізму декодування
аперцепційної схеми на різних рівнях орга
нізації поетичного тексту; 3) у висвітленні
основних засобів, завдяки яким поетичний
ідіолект утілює в собі антропоморфізовану
картину світу; 4) у визначенні ролі так зва
ного вертикального історико-філологічного
контексту в сприйнятті поетичного тексту
(с. 8). Ці завдання розв’язуються у трьох роз
ділах праці: «1. Текст як аперцепційна сис
тема»; «2. Образне слово в аперцепційній
системі поетичного тексту»; «3. Аперцепцій-
ний аспект мовної картини світу поетичного
ідіолекту». Таким чином, у своєму аналізі ав
тор монографії сполучає власне текстуальний
та когнітивно-лінгвістичний підходи, а клю
човим у категоріальному апараті його до
слідження є поняття аперцепційної системи,
що маніфестується при декодуванні худож
нього тексту і становить систему відношень
багаторівневих факторів, які перебувають у
корелятивному зв’язку «першочергово осво
єне в контексті — сприйняте на основі попе
реднього», де попереднє стає певним дос
відом реципієнта стосовно другого (с. 16).
Фактологічним тлом дослідження цієї
теоретичної проблематики є поезія Т. Шев
ченка. Вибір такого об’єкта видається важ
ливим з огляду на дві обставини. По-перше,
звернення до текстів великого Кобзаря з ме
тою їхнього нового наукового прочитання
зумовлене самою логікою розвитку лінг
вістики й, ширше, філології, появою нових
теоретичних концепцій і методів аналізу
поетичної мови. По-друге, виділення в зазна
ченому об’єкті такого конкретного аспекту
теоретичного висвітлення, яким є аперцеп
ційна система поетичного тексту, набуває
особливого значення внаслідок того, що
збільшується віддаленість від часу створення
Шевченкових віршів. «Безпосереднє» сприй
няття цих творів утрачається, а це ставить ре
цепцію (причому як наукову, так і читацьку)
творчості Кобзаря в істотно інший контекст,
і ось ця зміна перспективи декодування Шев-
ченкової поезії природним чином вимагає
спеціальної наукової уваги й осмислення.
У першому розділі автор аналізує низку
теоретичних проблем, пов’язаних із розумін-
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 1 85
Рецензії та анотації
ням поетичного тексту як аперцепційної сис
теми і поетичного слова як специфічної
пам’яті. Тут же дослідник розглядає апер-
цепційну роль таких складників організації
поетичного висловлення, як заголовне слово
(рядок) і повторюваність слова; крім того, у
цьому ж розділі висвітлюється функція фо
нетичного компонента у сприйнятті вірша.
Тут заслуговує на особливу увагу виділення
А. К. Мойсієнком, поряд із лексичним, та
кож і лексико-морфологічного повтору, тоб
то такого, при якому повторення охоплює
однокореневі слова й форми. Методологічне
значення такого підходу полягає в тому, що в
ньому аперцепційним чинником фактично
виступає таке парадигматичне об’єднання
генетично спорідненої лексики, яким є дери
ваційне гніздо3, що у випадку лексико-мор-
фологічного повтору з властивою йому іко-
нічною структурованістю і цілісною смисло
вою динамікою проектується на площину
текстуальної організації вірша.
У другому розділі А. К. Мойсієнко про
стежує роль образного слова в аперцепцій-
ній структурі поетичного тексту за такими
рубриками, як епітет, порівняння, метафора,
перифраза і символ. Тут, а також і деінде у
праці варто відзначити те, що, експлікуючи
зміст, породжуваний за допомогою цих та ін
ших засобів образно-поетичної мови, автор
не прагне надати цій експлікації «остаточ
ної» вичерпності. І справді, подібна вичер
пність суперечила б і засадничому характе
рові художнього знака, який не припускає
точного й однозначного переказу його зміс
ту «іншими словами» (пор. також думки
О. Блока про те, що символ у своїй кінцевій
глибині має залишатися нез’ясовним), і при
роді художньої семантики з такими власти
вими їй рисами, як варіативність, багатопла
новість, розмитість логічних меж,
чутливість до контексту сприйняття, сиг-
ніфікативна й денотативна рухливість.
Третій розділ складається з двох частин.
У першій із них ідеться про антропоморфізм
слова в поетичному контексті. Автор виділяє
антропоморфізацію на основі динамічних і
статичних ознак, маніфестованих відповідно
дієсловом і прикметником; іншими засобами
«олюднення» об’єктів і явищ художнього
світу в праці виступають звертання й прик
ладкові звороти, а також зіставно-порівня-
льні конструкції, транспозиція «частина» —
«ціле» і, нарешті, антропоморфізація аб
3 Оригінальним випадком художнього викорис
тання відповідних метамовних лінгвістичних ка
тегорій як власне поетичної моделі є твір Юліана
Тувіма «Зелень. Словотворча поема»; див. про цей
твір: Самойленко О. В. Поет як етимолог: істори-
ко-етимологічне гніздо з індоєвропейським коре
нем *gheld- / ghold- і його реалізація у словотвор
чій поемі Ю. Тувіма «Зелень». Бакалаврська пра
ця,— Κ., 2006,— 95 с.
страктних понять. У цьому ж контексті автор
умістив підрозділ, спеціально присвячений
поняттю волі (свободи) як концептові Шев-
ченкового ідіолекту, що узагальнено може
бути витлумаченим як світ. Здійснюючи цю
інтерпретацію, автор на численних доказо
вих прикладах демонструє, як цей концепт,
соціально-етичний за своїм змістом, вико
нуючи художньо-модельну функцію, роз
гортається у віршах Кобзаря за різними
іншими змістовими параметрами структуру-
вання його поетичного світу.
Розглядаючи у другій половині третього
розділу поетичне слово Шевченка в аспекті
вертикального контексту аперцепційної сис
теми художньої картини світу, автор цілком
обґрунтовано не випускає з уваги ту істотну
обставину, якою є власне мовний складник
цього контексту, що присутній у ньому і в
тому разі, коли він, скажімо, як топонім чи
антропонім, є засобом вираження певної ку
льтурно-історичної реалії, і тоді, коли він,
наприклад, у разі інтертекстуального зв’язку
з прецедентними фольклорними чи літера
турними творами сам становить культур
но-історичну реалію (пор. такі значення, як
Ліванова чи Кармілова у словосполученнях
честь Кармілова й слава Ліванова із вірша
«Ісая, глава 35 (подражаніє)», що, відсилаю
чи до певних географічних об’єктів, водно
час відтворюють відповідні фрагменти від
повідного тексту цього пророка). При цьому
тут можлива взаємодія між фольклорними та
іншими текстуальними ремінісценціями й
алюзіями, і А. К. Мойсієнко враховує цю
можливість, наприклад, тоді, коли говорить,
що символічний образ «зоря правди й любо
ві» у Шевченка (Тойді вже сходила зоря над
Віфлеємом. Правди слово, Святої правди і
любові Зоря всесвітняя зійшла!), безсумнів
но, постає на народнопоетичній аперцепцій-
ній основі (с. 241). Взаємодію довкола- та
внутрішньомовних чинників в аперцепційних
властивостях добре ілюструє вдале витлума
чення автором Шевченкової видозміни пріз
вища князя М. Долгорукого на Довгорукий'.
«такий, що з загребущими руками» (с. 208).
Характеризуючи рецензовану книгу в
цілому, можемо зазначити, що здійснене
А. К. Мойсієнком дослідження переконливо
засвідчило, з одного боку, складність апер
цепційної системи поетичного твору, багато
шаровість і різноплановість її структурної
організації; з другого боку, воно показало,
що, виступаючи в такому тотально організо
ваному утворенні, яким є поетичний і взагалі
мистецький твір, його аперцепційність та
кож є власне системною. Цей висновок має
не лише теоретичне, а й методологічне зна
чення для студій у галузі художньої мови,
зокрема для комунікаційної теорії літератур
ного твору, відтак і для актуальних для ни
86 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 1
Рецензії та анотації
нішнього часу розвідок, присвячених вив
ченню фактора адресата у виникненні й
функціонуванні художнього тексту (очевид
но, що не останню роль у достовірності отри
маних автором результатів відіграло й те, що
він є не лише філологом-лінгвістом, а й пое
том, і, отже, із власного творчого досвіду
знає, що саме є запорукою успіху створення
аперцепційно адекватного художнього тек
сту). Зокрема, спостереження й висновки
дослідника мають непересічне значення для
вивчення питань про співвідношення ек-
спліцитного й імпліцитного в художній се
мантиці, про функції продуцента й сприймана
у формуванні структури художнього тексту
й репрезентованого ним інтенціонального
світу, а також у визначенні змісту художньо
го знака, про роль того, що залишається поза
рамками віршового висловлення, у контексті
різних поетик і стилів тощо. Не менше зна
чення матеріали монографії мають і для ког-
нітивної поетики, етносемантики та інших
наук лінгвістичного і, ширше, філологічного
циклу, а також, природно, і для шевченко
знавства. Монографія вдало поєднує ана
літичну проникливість й об’єктивність нау
ково-дослідницького підходу з глибокою
пошаною та любов’ю до творів великого ук
раїнського поета. Виклад у ній не простий,
проте логічно послідовний (але водночас без
того, що О. Ф. Лосєв називав «напруженим
логізуванням») та прозорий, а теоретичні по
ложення ілюструються добре підібраним
ілюстративним матеріалом. Монографія
А. К. Мойсієнка, на нашу думку, буде ціка
вою не лише для тих, хто фахово займається
філологією взагалі й вивченням творчості
Т. Шевченка зокрема, а й усім, хто цю твор
чість любить і постійно до неї звертається.
С. С. ЄРМОЛЕНКО
Т и щ е н к о Κ.М.
МОВШ КОНТАКТИ: СВІДКИ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНЦІВ
К. : Аквілон-плюс, 2006.— 416 с.
Шукаючи джерела української лексики, до
слідники етимологізують її перш за все на
слов’янському ґрунті. Такий підхід цілком
виправданий, але його абсолютизація часом
може призвести до народної етимології. У
такому разі фахівець уподібнюється до на
ших предків, які, щоб краще запам’ятати й
передати наступним поколінням географічні
назви, пристосовували їх до відомих собі
слів. Тим часом не варто забувати, що жоден
із народів Європи не «сидить» на своїх зем
лях споконвічно і що жодна з індоєвропей
ських мов не сформувалася безпосередньо з
діалектів прамови. На теренах сучасної
України протягом тисячоліть побувало чи
мало народів, з якими праукраїнці мали ін
тенсивні й небезплідні контакти. Не випад
ково походження цілої низки слів навіть за
великого бажання не можна пояснити на пи
томому мовному ґрунті. Тим-то сучасні ети
мологи вже не зводять так беззастережно
«темні» загальні й особливо власні назви до
праслов’янських коренів, а намагаються на
томість ураховувати можливі сліди суб-
стратних впливів.
Саме з такою методологічною настано
вою написано рецензовану працю. Гї мета —
пролити світло на найдавніші джерела ук-
© П. СЕЛІГЕЙ, 2007
раїнської мови, простежити становлення ук
раїнців на тлі етномовних контактів ще від
індоєвропейських часів. Через давно засво
єні «чужі» елементи сучасних слов’янських
мов автор намагається проникнути у відда
лені часи формування праслов’янської мови:
«ті запозичення з “чужих” мов сусідів нас
правді є свідками їхніх контактів з предками
теперішніх слов’ян,— і тим самим стають
для нас орієнтирами у пітьмах минулого»
(с. 405). Попри те, що на сьогодні роль суб
стратів у формуванні специфіки слов’ян
ських мов вивчена ще дуже мало, К. Тищенку
вдалося зібрати й узагальнити дотеперішні
дослідження авторитетних учених, зокрема
О. Трубачова, О. Стрижака, В. Мартинова,
В. Абаєва, В. Седова, Л. Беднарчука, Г. Шус-
тера-Шевця та ін. Органічною часткою до
цього зводу увійшли і його власні мовно-іс-
торичні розвідки.
Структура праці випливає зі змісту й від
биває історію давніх контактів української
мови. У цій історії автор виділив 13 джерел
(пластів) запозичень: італьсько-романські,
балтійські, угрофінські, пелазго-кавказькі,
балканські, іранські, слов’янські, кельтські,
грецькі, германські, монгольські, тюркські й
екзотичні. Але оскільки ці джерела давали
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 1 87
|