Горпинич В. А. Антропонимия древнегреческого языка
Рецензія на книгу: Горпинич В. А. Антропонимия древнегреческого языка. Монография // Ономастика и апеллятивы. Днепропетровск : ДНУ, 2006. — Вып. 27. — 332 с.
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2007
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182910 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Горпинич В. А. Антропонимия древнегреческого языка / Ю. Карпенко // Мовознавство. — 2007. — № 2. — С. 87-90. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-182910 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1829102022-01-24T01:26:57Z Горпинич В. А. Антропонимия древнегреческого языка Карпенко, Ю. Рецензії та анотації Рецензія на книгу: Горпинич В. А. Антропонимия древнегреческого языка. Монография // Ономастика и апеллятивы. Днепропетровск : ДНУ, 2006. — Вып. 27. — 332 с. 2007 Article Горпинич В. А. Антропонимия древнегреческого языка / Ю. Карпенко // Мовознавство. — 2007. — № 2. — С. 87-90. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182910 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії та анотації Рецензії та анотації |
| spellingShingle |
Рецензії та анотації Рецензії та анотації Карпенко, Ю. Горпинич В. А. Антропонимия древнегреческого языка Мовознавство |
| description |
Рецензія на книгу: Горпинич В. А. Антропонимия древнегреческого языка. Монография // Ономастика и апеллятивы.
Днепропетровск : ДНУ, 2006. — Вып. 27. — 332 с. |
| format |
Article |
| author |
Карпенко, Ю. |
| author_facet |
Карпенко, Ю. |
| author_sort |
Карпенко, Ю. |
| title |
Горпинич В. А. Антропонимия древнегреческого языка |
| title_short |
Горпинич В. А. Антропонимия древнегреческого языка |
| title_full |
Горпинич В. А. Антропонимия древнегреческого языка |
| title_fullStr |
Горпинич В. А. Антропонимия древнегреческого языка |
| title_full_unstemmed |
Горпинич В. А. Антропонимия древнегреческого языка |
| title_sort |
горпинич в. а. антропонимия древнегреческого языка |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Рецензії та анотації |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182910 |
| citation_txt |
Горпинич В. А. Антропонимия древнегреческого языка / Ю. Карпенко // Мовознавство. — 2007. — № 2. — С. 87-90. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT karpenkoû gorpiničvaantroponimiâdrevnegrečeskogoâzyka |
| first_indexed |
2025-07-16T02:11:55Z |
| last_indexed |
2025-07-16T02:11:55Z |
| _version_ |
1837767769895993344 |
| fulltext |
Можна, до речі, припустити, що назва ва
ряги виникла взагалі не на острові Рюген і ще
до приходу кельтів-рутенів, а на поморсько
му узбережжі, яке гостро потребувало захис
ту від данців та інших нападників, незалеж
но від кельтів-рутенів, а на них як хоробрих і
вправних воїнів була тільки перенесена.
Більше того, сам прихід кельтів-рутенів на
Рюген, можливо, був викликаний інформа
цією про потребу в охоронцях.
А вже кельти-руси, ставши русоваряга-
ми, були як найкращі охоронці запрошені й
до охорони візантійського імператора. Вони
потрапляли до Візантії шляхом з варяг у гре
ки, привізши туди й своє ім’я Βάραγγοι чи
Ρως Βάραγγοι, Ρασοβαράγγοι. Уже з Візантії
назва варяги прийшла й до скандинавів, на
що вказує семантика дісл. vœringjar «норма
ни на службі у візантійського імператора».
Запозичений характер цього слова доводи
ться граматичною та етимологічною його
ізольованістю в скандинавських мовах, від
сутністю в пам’ятках давньошведської мови,
хоч норманісти вважають саме Швецію ба
тьківщиною варягів.
Загальний висновок, завдяки слушним
семантичним спостереженням та з ’ясуванню
реальної ситуації постання назви, звучить
цілком переконливо: «Таким чином, ми вва
жаємо, що назва варяги виникла в середови
щі прибалтійських слов’ян і первісно означа
ла “воїни-охоронці прибалтійських слов’ян”
(назва варяги-руси — “воїни-охоронці ос
трова Рюген”). Візантійці, наймаючи варя-
гів-русів (воїнів-охоронців острова Рюген) в
імператорську охорону (як найкращих у
світі воїнів-охоронців), перейняли їхню сло
в’янську назву, але в них ця назва (Βάραγγοι
Ρως, частіше просто Βάραγγοι або Ρως) озна
чала вже “охоронці візантійського імперато
ра”. З часом в охороні візантійського імпера
тора почали служити й інші нормани (жителі
Півночі, півничани), а не тільки варяги-руси,
і на них також поширилася назва Βάραγγοι,
яку вони зберігали, повертаючись на бать
ківщину» (с. 109).
Говорячи ж у цілому про фундаменталь
ну не за обсягом, а за змістом монографію
В. Г. Скляренка «Русь і варяги», не можна
тверділи, що вона повністю, стовідсотково
розв’язала проблему. Але зате цілком упев
нено можемо сказати, що вона містить най
кращу на сьогоднішній день, найгрунтов-
нішу з існуючих концепцію постання назви
Русь і назви варяги. А ще можемо твердити,
що монографія концептуально, остаточно
вивела норманську гіпотезу за межі сучасної
науки.
Ю. КАРПЕНКО
(Одеса)
_________________ Рецензії та анотації
Г о р п и н и ч В . А .
АНТРОПОНИМИЯ ДРЕВНЕГРЕЧЕСКОГО ЯЗЫКА
Монография // Ономастика и апеллятивы.
Днепропетровск : ДНУ, 2006. — Вып. 27. — 332 с.
В. О. Горпинич, глибокий знавець похідних
утворень від українських топонімів, вклю
чив у коло своїх інтересів антропонімію —
спочатку українську, потім узагалі слов’ян
ську. А після серії статей з тієї ж теми видав
солідну монографію «Антропонімія дав
ньогрецької мови». Монографія видана ро
сійською мовою — «з надією на те, що її бу
де легше прочитати читачам Греції, Італії,
Франції» (с. 15). Уважно опрацювавши відо
мий двотомний словник И. X. Дворецького
(1958) з долученням даних словника Бензе-
лера (1881),В .О.Г орпинич зібрав з цих дже
рел 1100 чоловічих імен і 250 жіночих. Від
Гомера (за сучасними даними — УПІ ст. до
н. е.) та пародії на його «Іліаду» — «Батрахо-
міомахії» (нині датується щонайдавніше VI ст.
до н. е.) до Секста Емпірика (II ст. н. е.) нако-
© Ю. КАРПЕНКО, 2007
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, Ns 2
пичені в зазначених словниках імена за
тисячоліття добре фіксованого існування
давньогрецької мови стали предметом уваги,
дослідження й знахідок В. О. Горпинича.
До знахідок ученого передусім хочеться
віднести досить послідовне історико-гене-
тичне й типологічне зіставлення розмаїтих
онімійних даних давньогрецької мови з
українською, російською та іншими слов’ян
ськими, а з їх допомогою — і з праслов’ян
ською мовою, що була сучасницею давньог
рецької, але писемної фіксації не одержала.
Так, говорячи про давньогрецькі композитні
антропоніми, вчений виділяє: 1) тільки пре
позитивні корені (Mega-: Megabates),
2) тільки постпозитивні корені (-font-os:
KsenofÔntos), 3) корені гермафродитного ха
рактеру, що могли займати позицію і дери-
87
ванта, і дериватора (Andr-: Androkles,
Aleksandros).
Такі самі типи композитних антропонімів,
відзначає вчений, наявні і в слов’ян, пор. укр.
Любомир — Миролюб тощо. Л. Р. Осташ ба
гато їх фіксує і в чеській мові. Висновок: «це
дає підстави вважати активне функціонуван
ня особовоіменних композитів і гермафро
дитний тип частини композитних коренів
характерною рисою праслов’янської (до
християнської) антропонімії, що збігається з
давньогрецькою» (с. 96-97).
Розглядаючи творення відандронних
жіночих імен, щедро представлених у дав
ньогрецькій антропонімії, В. О. Горпинич
надійно обґрунтував наявність флексій-су-
фіксів, тобто такого синкретичного слово
твірного способу, у якому флексія виконує
дериваційну функцію: Asios — Asia, Pan
dion — Pandië, Chrysês — Chryso тощо. При
сутність подібних утворень і в слов’янських
мовах (пор. укр. Мирослав — Мирослава,
Богдан — Богдана, Корнелій— Корнелія) до
водить, що цей словотворчий спосіб сягає
праіндоєвропейського рівня (с. 247-250).
Подібних типологічних зіставлень, а на їх
базі — генетичних висновків у монографії
В. С. Горпинича значна кількість, і такі зі
ставлення істотно збагачують порівняльно-
історичне мовознавство.
Цінним у праці є також послідовне, у
найдрібніших рисах, розмежування антропо-
німійних і доантропонімійних процесів. Роз
глянемо з цього погляду питання про антро-
понімійні композити. У монографії є
підрозділ «Композити чоловічих особових
імен» (с. 94—103). І є таке, серед інших, зау
важення: «ім’я Aleksandros — композит, ос
кільки утворене складенням коренів Aleks- і
-andr-os» (с. 94). А на с. 228 автор наголошує:
«у системі антропонімії він (композитний
спосіб словотвору. — Ю. К.) не був реалізо
ваний, його витіснив семантичний спосіб ан-
тропонімізації апелятивів». І, зокрема, дає
таку кваліфікацію походження імені Alek
sandros: «утворене від ад’єктива aleks-and-
ros — той, що захищає, відбиває, обороняє»
(с. 111). Протиріччя? Тільки на перший пог
ляд. Антропонім Aleksandros справді компо
зит, але композит генетичний, утворений на
доантропонімійному апелятивному рівні.
Цей апелятив, до речі, фіксується в словнику
И. X. Дворецького окремо від тотожного іме
ні. І вже в антропонімію цей композит-апе-
лятив перейшов шляхом переосмислення, як
визначає В. О. Горпинич,— семантичним спо
собом антропонімізації апелятивів. Колись ми
пропонували для позначення такого (лекси-
ко-семантичного) способу словотворення тер-
міїї мезонімія, але він чомусь не прижився.
Власне, на ґрунті концепції В. О. Горпи-
нича може розгорнутися ціла дискусія.
Рецензії та анотації_________________
88
Адже вчені переважно констатують, що
Aleksandros чи подібне утворення є компо
зитом і на тому зупиняються, як це робить,
зокрема, відомий литовський мовознавець
Юозас Юркенас. До того ж, наприклад, для
імен Nikolaos «переможець народів» чи
Theodores «Божий дар» (укр. Микола, Фе
дір) словник И. X. Дворецького відповідних
апелятивів не подає. Але це не означає, що
їх не існувало. Імовірніше, вони були в дав
ньогрецькій мові, але до текстів, які зберег
лися, не потрапили.
Тут доречною буде паралель з топо
німією. Чим глибше вивчаються топоніми,
тим менше стає їх генуїнних інтерпретацій,
тобто спроб розглядати їх як власні назви від
самого утворення. Виявляється, спочатку
був термін, апелятив, а далі він топонімізу-
вався, став з апелятива онімом. Це добре
показав О. М. Трубачов і яскраво підтвер
джують у своїх розвідках В. П. Шульгач,
С. О. Вербич та інші топонімісти. Те саме ба
чимо у прізвищах. Думка про перетворення
саме апелятивів у прізвиська й далі у прізви
ща ґрунтовно узасаднена В. А. Никоновим.
Чому особові імена мають бути винятком?
Не тільки давньогрецьке Aleksandros, а й
слов’янське Вьлкь, Малуиіа, й досі збереже
не Володимир, Станіслав та ін. теж колись
були апелятивами, а вже потім стали антро-
понімами. Висновок В. О. Горпинича, що
«спосіб семантичної антропонімізації в дав
ньогрецькій мові був найпоширенішим,
регулярним і продуктивним способом тво
рення чоловічих особових імен на базі апеля-
тивної лексики» (с. 227) є слушним і достат
ньо обґрунтованим.
Учений докладно розглядає тендерну ан-
тропонімічну проблему, аналізуючи струк
турну й семантичну розбіжність давньогре
цьких чоловічих та жіночих імен. Уже
відзначалося творення жіночих імен від чо
ловічих. Таких утворень є 50, тобто 20 % від
збереженого запасу жіночих імен, тоді як
протилежний словотвірний процес трап
ляється в поодиноких випадках, пор. Медея
(дружина Ясона) і їхній син Медей (с. 65).
Другою структурною розбіжністю було
те, що серед чоловічих імен різко переважа
ли композити (апелятивного походження), а
серед жіночих імен композитів було менше.
Якщо порахувати й утворення від чоловічих
імен, і наймення богинь, то загалом жіночих
імен-композитів у греків було близько 50 %
(с. 311). Але прості жінки переважно мали
обходитися ім’ям з одним коренем. Чоловічі
імена, відповідно до істотної нерівноправ
ності в Давній Греції чоловіків та жінок, ма
ли бути поважнішими й інформативнішими:
одного кореня виявлялося замало. Жінки ж
залишалися другорядною, залежною части
ною суспільства, тому не взяті від чоловічих
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 2
імен, а власне жіночі композитні імена
(утворені знову ж таки шляхом семантичної
антропонімізації) з ’являлися в особливих ви
падках: terpsichoros «той, хто любить танцю
вати» > Terpsichora — чоловічий рід прик
метника заступається на жіночий, і то увесь
словотвір. Але ж Терпсіхора — це не просто
жінка, а богиня танцю, одна з муз. Зазначимо
принагідно, що В. О. Горпинич узагалі роз
глядає всі теоніми, починаючи від Зевса, у
складі антропонімів, хоч водночас парале
льно аналізує 12 провідних олімпійських бо
гів ще й окремо (с. 240-242).
Учений докладно (докладність — зага
льна прикмета всієї рецензованої моногра
фії) аналізує давньогрецькі патроніми й мат-
роніми, тобто наймення дітей за іменем
батька, значно рідше— матері або ж наймен
ня нащадків за іменем предка. Виконаний
аналіз дозволяє висновувати: «В давньогре
цькій мові патроніми характеризувалися ви
соким ступенем словотвірної продуктивності.
Без перебільшення можна сказати абсолют
ним» (с. 42-43). Але при цьому давньогрець
кі патроніми слушно зіставляються з україн
ськими прізвищами типу Петренко, Петрук,
а не з російськими по батькові. Щодо остан
ніх лише зазначено, що «давньогрецькі
патроніми були провісниками східносло
в ’янських форм по батькові» (с. 43). Провіс
никами були, але функцій по батькові в ант-
ропоформулі не виконували, хоча чимало
російських антропонімістів, у тому числі й
провідних, пишуть, що виконували. Адже до
появи прізвищ в українській мові форми
Петренко, Петрук були саме патронімами,
тобто допоміжними, додатковими наймен
нями, але не формами по батькові. Це —
генеральна лінія розвитку майже всіх індоєв
ропейських мов: при імені людини утворю
вався уточнювальний патронім, який згодом
ставав прізвищем, спадковим найменням ро
дини, а не по батькові. Переважна більшість
прізвищ у германських мовах витворилася
саме так, пор. прізвища Джонсон, Андерсен,
де суфіксоїди -сон, -сен означають «син».
Розвиток прізвищ із збереженням по батько
ві — не норма, а виняток, відхилення від нор
ми, якого не знає грецька мова, але яке з різ
них причин, переважно соціальних,
трапилося в російській мові й індукувало
аналогічний процес у ряді інших мов, у тому
числі в українській. Узагалі вчений приділив
багато уваги дериваційним можливостям
давньогрецьких особових імен, виділивши
навіть відповідний спеціальний підрозділ
(с. 50-65). Від імен людей і значно ширше —
богів творилися як пропріативи, так і апеля-
тиви. Крім патронімів і матронімів та андро-
німів (жіночих імен, що утворені від чоло
вічих), особові імена також могли творити
топоніми (донька титана Кея Asteria < as-
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, Ns 2
terias «зірчатий» дала своє ім’я острову
Делос, бо перетворилася на цей острів, ря
туючись від Зевса: острів, отже, давніше на
зивався Астерією, звідки назва ще одного
острова, згадуваного Г омером — Астерида),
хрематоніми (славнозвісний корабель
«Арго», що його спорудив Аргос, чи Арг,
Леонові для пошуку золотого руна, пор. і
назву корабля Клеопатри «Антоніада», дану
на честь римського полководця Марка Анто-
нія), ідеоніми (Гомерова «Одіссея» від імені
Одіссей), хрононіми (свято Afrodisia на честь
Афродіти, свято Erötidia, чи Erotica, на честь
Ерота).
Від особових імен, включаючи й бо
жественні, греки утворили також чимало
апелятивів. Це — посесивні прикметники
(Daidaleios «дедалів»), позначення послідов
ників, учнів чи супротивників (Platönikos
«платонівець»), процесуальні іменники
(adönismos «плач за Адонісом»), процесуа
льні дієслова (dëmosthenizô «наслідувати Де
мосфена») тощо.
В. О. Горпинич вивчив давньогрецьку ант
ропонімію уважно, із залученням усього ма
сиву збережених матеріалів, змістовно опи
сав її в чотирьох розділах: «Давньогрецька
ономастика», «Давньогрецька антропонімія»,
«Чоловічі особові імена», «Жіночі особові
імена». Увага до деталей допомогла йому
виявити й ряд не дуже помітних, але сут
тєвих явищ. Так, встановлено семантичне
(безафіксне) творення особових імен від апе
лятивів, яке супроводжується зміною наго
лосу (с. 228-229): leykós «світлий, білий» >
Leÿkos — особове ім’я. По суті, вчений від
значив ще один спосіб творення особових
імен у давньогрецькій мові — акцентуа
ційний. Наявний він і серед українських
прізвищ {коваль > Коваль), де його описала
О. П. Григорук.
Говорячи про панування безафіксного
способу творення особових імен (семантич
на антропонімізація), учений водночас при
діляє належну увагу й афіксальній деривації.
Так, лише серед чоловічих імен він виділяє й
докладно розглядає 17 словотворчих суфік
сів (с. 322), які могли вживатися і в апелятив-
ній лексиці ще в індоєвропейські часи
(с. 231), а в більшості наявні і в сучасних сло
в’янських мовах. Послідовна греко-слов’ян-
ська антропонімійна типологія приводить
ученого до думки, що з ’являється в кількох
місцях монографії як її лейтмотив: «Наяв
ність спільних способів творення антропо
німів у давньогрецькій та слов’янських
мовах сучасного історичного стану дає під
стави припустити функціонування цих спо
собів і в праслов’янській мові» (с. 268).
У монографії В. О. Горпинича не така вже
рідкість — друкарські огріхи. Діалог «Про
пізнання» («Theaitëtos») написав, виявля
__________________Рецензії та анотації
89
ється, не Платон, а Плутон (с. 57). Ім’я богині
забуття Lëthë, правильно передане на с. 291,
в іншому місці (с. 65) записане як Lëtë
(ім’я — від уславленої річки забуття в Аїді
Лети). Бог моря й мореплавства Poseidon
транскрибується то як Посейдон, то як Поси-
дон (с. 240 та ін.) тощо. У книзі трапилося
кілька українізмів, а вона ж написана, нага
даємо, російською мовою. Так, регулярно за
мість рос. гречанка вживається лексема гре
киня, пор. ще двоина замість двойственное
число (с. 312), из праславянским замість с
праславянским та ін. Є і просто недогляди.
Наприклад, підрозділ «Зооніми» почина
ється реченням «Зооніми — вид ойконімів»
(с. 37), хоч автор прекрасно знає, що це вид
онімів, а ойконіми, назви поселень, — інший
їх вид. В іншому місці сплутано мови сатем і
кентум (с. 81).
Рецензії та анотації_________________
Але все це — саме технічні огріхи й не
догляди. Вони не відбивають думок автора.
Суть, зміст монографії — це розкриття но
вих шляхів антропонімічних досліджень.
Книга містить насичені й ґрунтовно побудо
вані етимологічні словники давньогрецьких
чоловічих (с. 103-225) та жіночих (с. 268-
304) імен. Розглянуто всі способи словотво
ру антропонімів, з аналізом усіх використо
вуваних суфіксів та суфіксів-флексій (і прос
то флексій) і всі деталі їх сполучуваності та
уживаності. І все це супроводиться концеп
туальними думками, що вносять чимало но
вого в антропоніміку і взагалі в науку про
мову. У цілому монографію В. О. Горпинича
слід визначити як помітне досягнення ук
раїнської ономастики.
Ю. КАРПЕНКО
(Одеса)
К о ч е р г а н Μ .П.
ОСНОВИ ЗІСТАВНОГО МОВОЗНАВСТВА
К. : ВЦ «Академія», 2006. — 424 с.
Напрям зіставного мовознавства в Україні
тривалий час залишався без узагальнюваль-
них праць, у яких можна було б знайти мето
дологічні й методичні засади цієї дисцип
ліни, її мету й завдання, принципи й підходи,
а також відповіді на багато інших питань,
пов’язаних із зазначеною сферою наукової
діяльності. В останні роки на гуманітарних
факультетах вищих навчальних закладів курс
«Основи зіставного мовознавства» посту
пово переходив із дисципліни за вибором в
обов’язкову, хоча ґрунтовного науково-ме
тодичного забезпечення стосовно цього досі
не було.
Книга Μ. П. Кочергана «Основи зістав
ного мовознавства» є своєчасною працею,
спрямованою на розв’язання проблем вис
вітлення найважливіших спільних і відмін
них ознак мов світу на всіх рівнях структури.
Підручник добре структурований. Він міс
тить 4 логічно організованих розділи.
Перший розділ «Загальні питання зістав
ного мовознавства» присвячений теоретичним
засадам цієї наукової галузі, формулюванню
її предмета і завдань, об’єкта дослідження.
Тут обстоюється доцільність терміна зістав-
не мовознавство, аргументуються можли
вість та необхідність зіставлення будь-яких
мов незалежно від типологічної структури,
зазначається, що їх може бути не тільки 2-3,
а й більше, доводиться, що зіставлення мо
жуть бути корисними як у діахронічному,
© А. ЛУЧИК, 2007
90
так і в синхронічному плані. По суті, теоре
тичний розділ Μ. П. Кочерган намагається
подати за тією традиційною схемою, яку
наслідують практично всі автори підручни
ків, але у викладі положень аналізованої пра
ці є своя важлива відмінність.
Якщо перед укладачами підручників з
тієї чи іншої галузі лінгвістики переважно
постає проблема вибору слушного несупе-
речливого погляду з численного розмаїття
наукових підходів до певної теоретичної
проблеми, то авторові «Основ зіставного мо
вознавства» здебільшого доводиться форму
лювати основні положення цієї дисципліни
самотужки. Щоб продемонструвати самос
тійність зазначеного лінгвістичного напряму
та його відмінність від суміжних галузей, по
рівняльно-історичного мовознавства, типо
логії, перекладознавства тощо, у підручнику
обстоюється власний метод дослідження,
формулюються основні принципи та етапи
зіставного аналізу, простежуються глибинні
корені цієї лінгвістичної дисципліни, яка бе
ре початок від праць Панінні (IV ст. до н. е.)
та М. Барона (400 р. до н. е.). Автор показує,
що нинішнє зіставне мовознавство є зв’язко
вою ланкою між фундаментальною лінгвісти
кою і прикладними аспектами мовознавства.
Перший розділ чітко відмежовує зіставне
мовознавство від суміжних дисциплін, дає
уявлення про доцільність / недоцільність тих
або інших зіставних пошуків, дозволяє
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 2
|