До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації
У статті вивчається одна з проблем теорії номінації — проблема отримання об’єктом позамовної дійсності (особою чоловічої статі) імені — шляхом побудови загальної ономасіоло- гічної моделі номінації з огляду на мовотворчий її аспект щодо трьох слов’янських мов (української, російської та чеської)....
Gespeichert in:
| Datum: | 2007 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2007
|
| Schriftenreihe: | Мовознавство |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182967 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації / А.М. Архангельська // Мовознавство. — 2007. — № 4-5. — С. 20-35. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-182967 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1829672022-01-27T01:26:39Z До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації Архангельська, А.М. У статті вивчається одна з проблем теорії номінації — проблема отримання об’єктом позамовної дійсності (особою чоловічої статі) імені — шляхом побудови загальної ономасіоло- гічної моделі номінації з огляду на мовотворчий її аспект щодо трьох слов’янських мов (української, російської та чеської). The article studies one of the problems of the nomination theory—the problem of giving a name to the obj ect (a male)—by means of constructing a general onomasiological model of nomination in view of language creative process in the Slavic languages (Ukrainian, Russian and Czech). 2007 Article До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації / А.М. Архангельська // Мовознавство. — 2007. — № 4-5. — С. 20-35. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182967 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті вивчається одна з проблем теорії номінації — проблема отримання об’єктом позамовної дійсності (особою чоловічої статі) імені — шляхом побудови загальної ономасіоло- гічної моделі номінації з огляду на мовотворчий її аспект щодо трьох слов’янських мов (української, російської та чеської). |
| format |
Article |
| author |
Архангельська, А.М. |
| spellingShingle |
Архангельська, А.М. До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації Мовознавство |
| author_facet |
Архангельська, А.М. |
| author_sort |
Архангельська, А.М. |
| title |
До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації |
| title_short |
До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації |
| title_full |
До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації |
| title_fullStr |
До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації |
| title_full_unstemmed |
До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації |
| title_sort |
до питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2007 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182967 |
| citation_txt |
До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації / А.М. Архангельська // Мовознавство. — 2007. — № 4-5. — С. 20-35. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT arhangelʹsʹkaam dopitannâprozasadipobudovizagalʹnoíonomasíologíčnoímodelínomínacíí |
| first_indexed |
2025-07-16T02:22:29Z |
| last_indexed |
2025-07-16T02:22:29Z |
| _version_ |
1837768446037721088 |
| fulltext |
А. М. АРХАНГЕЛЬСЬКА
ДО ПИТАННЯ ПРО ЗАСАДИ ПОБУДОВИ ЗАГАЛЬНОЇ
ОНОМАСІОЛОГІЧНОЇ МОДЕЛІ НОМІНАЦІЇ________
У статті вивчається одна з проблем теорії номінації — проблема отримання об’єктом по
замовної дійсності (особою чоловічої статі) імені — шляхом побудови загальної ономасіоло-
гічної моделі номінації з огляду на мовотворчий її аспект щодо трьох слов’янських мов (ук
раїнської, російської та чеської).
К л ю ч о в і сл ов а: номінація-вибір, ономасіологічнарамка, протомотиваційна структу
ра, ономасіологічна структура.
Проблема з ’ясування механізму ословлення об’єктів позамовного світу в сучас
ному мовознавстві, починаючи від В. Матезіуса як основоположника функ
ціонального підходу до номінації, традиційно вивчалася переважно як
номінація-вибір із уже готових мовних формул у контексті мовленнєвої діяль
ності з огляду на її результати— текстово-дискурсійні утворення (Ю. М. Карау
лов, В. Г. Гак, Б. О. Серебренников, О. М. Вольф, О. С. Снітко, С. О. Колчин,
Я. Борецький, О. О. Селіванова та ін). При цьому система засобів номінації,
щодо яких здійснюється вибір, визначалася як дане. Тому постановка питання
про номінацію-вибір під іншим — мовотворчим — кутом зору видається важ
ливою та перспективною, про що свідчать дослідження останніх десятиліть
(Т. І. Толстая, О. Л. Березович, Т. В. Леонтьева, І. В. Родіонова, Т. В. Цив’ян,
Т. І. Вендіна та ін.). Спроба пошуку шляхів його вирішення в запропонованій
статті здійснюється на слов’янському мовному тлі української, російської та чесь
кої мов на матеріалі систем номінантів особи чоловічої статі — маскулінізмів,
які до сьогодні у мовознавстві не були предметом окремого системного аналізу \
Метою статті є виявлення раціонального зв’язку між формою та змістом но-
мінанта, виходячи з розуміння мовної форми як значущої мовної сутності, на
діленої інформацією про певне вже «зняте» і матеріалізоване в ній відображення 1
1 Вихідними положеннями такого аналізу є тези: «внутрішня форма мови зумовлює те,
що [номінативна] діяльність відбувається так, а не інакше, використовує такі засоби, а не
інші» (Гумбольдт В. фон. О различии строения человеческих языков и его влиянии на
духовное развитие человечества // Избранные труды по языкознанию.— М., 1984.— С. 360);
«кожен, навіть найдрібніший мовний елемент не може виникнути без всепрониклого щодо
мови єдиного принципу форми» (Там же.— С. 8); «специфіка внутрішньої форми будь-якої
мови полягає у способі позначення понять і вимагає узгодженості між елементами внут
рішньої та звукової форми мови» (Там же.— С. 107) та загальновизнана в сучасній лінгвістиці
думка: «Слово не є зображенням речі, яку воно позначає, і ще меншою мірою її простим
позначенням, що заміняє саму річ для свідомості й фантазії. Від зображення воно відріз
няється здатністю представити річ з різних точок зору і різними шляхами, від простого
позначення — тим, що має свій власний чуттєвий образ» (Там же.— 305).
© А. М. АРХАНГЕЛЬСЬКА, 2007
20 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 4-5
позамовної дійсності, що несе сигнали, причетні до формально-граматичного,
лексико-семантичного і семантико-синтаксичного членування мови 2.
Виникнення номінанта у мові розглядається з погляду його творця, адже са
ме людським фактором — відношенням номінатора до предмета об’єктивного
світу на певній стадії його пізнання — можна пояснити не лише вибір імені для
номіната, а й спосіб його іменування, що відображає наочно-чуттєвий досвід но
мінатора як мовної особистості. Закономірності світу розкриваються і пізнаю
ться номінатором у його концептуальній системі. Мова може розкривати шлях
пізнання істини буття суб’єктом пізнання саме через встановлення зв’язків між
формою знака та концептуальною системою номінатора. Особливості, риси,
елементи позамовної та мовної дійсності, що зумовлюють появу номінанта у єд
ності форми та змісту, і є сферою інтересів ономасіології3.
2 Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл.— Μ., 1976.— С. 78.
3 Неоднозначність обсягу змісту терміна ономасіологія на сьогодні залишається оче
видною: Ж. Марузо ономасіологію вважає наукою про вираження ідеї (Марузо Ж. Словарь
лингвистических терминов.— Μ., 1960.— С. 187); Μ. Г. Комлев, Д. М. Голев, Є. В. Заонєгін
розуміють ономасіологію за X. Квадрі, Фр. Дорнзайфом та А. Цаунером як науку, що на
шляху від об’єкта вираження до форми мовного вираження покликана пояснити, чому мова
використовує ту чи іншу назву для позначення того чи іншого поняття (ГолевД. Н.
0 некоторых принципах выделения ономасиологии и ее категорий // Актуальные проблемы
лексикологии и словообразования.— Новосибирск, 1978.— Вып. 7.— С. 3-13; Комлев Н. Г.
Ономасиология как учение о языковом обозначении неязыковой действительности // Воп
росы лингвистики и методики преподавания иностранных языков.— М., 1968.— С. 80-90),
причому Є. В. Заонєгін вважає ономасіологію частиною семасіології, оскільки ономасіологія
підпорядкована останній (Заонегин Е. В. Некоторые общие вопросы ономасиологии // Филол.
науки.— 1969.— № 6.— С. 84—94). В. М. Нікітевич у руслі ідей Празької лінгвістичної школи
1 передусім В. Матезіуса як основоположника функціональної ономасіології бачить онома
сіологію як ономатологію, розглядаючи її з погляду мовленнєвої діяльності (Никитевич В. М.
О минимальной номинативной единице и предмете ономатологии // Проблемы лексико
логии.— Минск, 1973.— С. 115-124). I. С. Торопцев ономасіологію (науку про лексичну
об’єктивацію) зближує з генетичним аспектом словотвору (Торопцев И. С. Предмет, задачи,
материал и методы ономасиологии // Проблемы ономасиологии : Науч. тр. Курск, пед.
ин-та.— Орел, 1974.— Т. 21(114).— С. 3-76). Г. С. Щур, посилаючись на Соссюрову дихо
томію «мова-мовлення», семасіологічний підхід розглядає як дослідження мови, а онома-
сіологічний— як мовлення, оскільки в його основі лежить принцип інваріантності (Щур Г. С.
О семасиологическом и ономасиологическом подходе в лингвистике // Вопр. лингвистики.—
Томск, 1975.— Вып. 4.— С. 3-17). У такий спосіб предмет ономасіології визначається в
досить широкому діапазоні від інвентаризації різних найменувань до з ’ясування законо
мірностей вираження в мові позамовного змісту. Виділення в науковому пізнанні особливої
конгломеративної галузі — теорії номінації, що ставить перед собою глобальне завдання
вивчення співвідношення навколишнього світу, мислення і мови, дослідження номінативної
техніки, різних способів номінації, самого процесу обернення фактів позамовної дійсності в
надбання системи та структури мови, та власне ономасіології, об’єктом якої є номінаційна
система під знаком асиметрії її одиниць у плані вираження та змісту, вивчення характеру
мовних знаків, їх номенклатури, виявлення розрядів мовних знаків, що встановлюються за
різними принципами та на різних підставах (Языковая номинация : Общие вопр.— Μ.,
1977.— С. 3—4), свідчить про те, що обидві ці галузі не є напрямами дослідження одного
порядку. З іншого боку, вони виявляють потужні лінгвальні та нелінгвальні зони перетину,
що приводить дослідників до думки про «неможливість чіткого розмежування дослідницьких
сфер теорії номінації та ономасіології» (Селиванова Е. А. Когнитивная ономасиология.— К.,
2000.— С. 11). Очевидно, що предметом ономасіології в широкому розумінні слід вважати не
позамовну дійсність (сферу ідей і понять, що ґрунтуються на знанні денотатів) і не сукупність
іменувань незалежно одне від одного, а кореляцію між ними, до того ж у напрямку від
першого до другого з огляду на дихотомію «мова — мовлення». З огляду на вихідну систему
координат дослідження, центром якої є не мовлення, а мова, ономасіологію розглядаємо як
науку про механізм породження номінативних одиниць різного мовного рівня, про механізм
«добування» номінатором форми для вираження певного змісту у процесі номінації та
механізми номінаційних трансформацій вихідної форми змісту номінанта з метою вираження
певної ідеї, адже «думка не виражається у слові, вона здійснюється в ньому» (Выгот
ский Л. С. Мышление и речь.— Μ. ; Л., 1934.— 268 с.)
_________До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 4—5 21
«Ословлення» номінатором позамовної дійсності починається з виділення
факту об’єктивного світу за принципом «вибіркової зацікавленості» 4, чи за
принципом «піків»5 — для номінатора інтерес становить не світ у цілому, а най
важливіші, релевантні його факти як вияв суб’єктивної зацікавленості номіна
тора — соціальної, інтелектуальної та культурної особистості. Цим інтересом
зумовлене переважне виділення одних об’єктів, їхніх властивостей, ознак, реля-
цій тощо порівняно з іншими. Суб’єктивна зацікавленість — це відношення й
оцінка суб’єктом-номінатором навколишнього світу й самого себе, яким він є і
яким має бути.
Іменування завжди змістове, воно опосередковане мисленням. Процес і ре
зультат позначення за допомогою мовних одиниць пов’язані з формуванням по
нять, у яких природні властивості речей, явищ, їх рефлексій дані у перетвореній
на підставі вибіркової зацікавленості номінатора ідеальній формі. Далі узагаль
нене до ідеального відображення дійсності у формі поняття свідомістю номіна
тора в певний спосіб опрацьовується, співвідноситься з іншими і включається
у сферу інших об’єктивних фактів, уже пізнаних та поіменованих, на підставі
суми знань, добутих номінатором про цей клас об’єктів. Спосіб його включення
задається номінаційними потенціями системи даної мови: мовне представлення
світу реалізується у формі мови й існує в системі мови. Це може бути асоціювання
з іншим уже поіменованим фактом дійсності на підставі спільного знака або
включення номіната до двох і більше класів відомих та поіменованих явищ.
Наділення об’єкта позамовної дійсності (resp. особи чоловічої статі) іменем
завжди пов’язане з певного формалізацією відповідного фрагмента дійсності.
При цьому на вибір імені впливають, з одного боку, комплекс ознак самого
об’єкта, з другого — особливості номінатора як особистості інтелектуальної
(номінатор є носієм суми знань про відповідний клас об’єктів), культурної (сума
знань про об’єкт як представника класу завжди формується на тлі матеріальної
та духовної культури), соціальної (номінатор є носієм суспільної думки мовно
го колективу, певних соціальних констант у баченні чоловіка), біологічної (но
мінатор є носієм не лише суспільних, а й індивідуальних оцінок, емоцій, пережи
вань) та мовної (номінатор є носієм лінгвокреативного мислення, знань про
мовні закономірності та носієм мовної інтуїції).
У мовній системі реальна дійсність відображається як суб’єктивний образ
об’єктивного світу і співвідноситься як з логічним, так і чуттєвим пізнанням
світу. Таким чином, і оцінка, і емоції, і воля, і почуття знаходять своє закономір
не вираження в мовній системі як явища усвідомлені, як факти емоційних пере
живань, оцінок і т. п. — такою ж мірою, як і інші об’єкти, що включені у сферу
психічного життя людини б.
У будь-якому випадку факт ідеалізації предметного світу, його освоєння та
об’єктивації через ословлення є фактом усвідомленим, а не «довільним», «без
підставним» 7 чи «стихійним» 8. Мовна свідомість і мовне мислення номінатора
при цьому зорієнтоване не на якнайповніше відображення позамовної дійсності,
4 Панфилов В. 3. Язык, мышление, культура/ / Вопр. языкознания.— 1975.— № 1.— С. 8.
5 Почепцов О. Г. Языковая ментальность: способ представления мира // Там же.— 1990.—
№ 6.— С. 110-122.
6 Языковая номинаци : Общие вопр.— С. 27.
7 Журавлев А. Ф. Технические возможности русского языка в области предметной но
минации // Способы номинации в современном русском языке. — М., 1982. — С. 45-109.
8 Isacenko А. V. О nëkterych zákonitostech v oblasti pojmenování // Sbomík Vysoké skoly
pedagogické v Olomouci : Jazyk a literatura.— Praha, 1956.— Ses. 3.— S. 17-23; Уфимцева А. А.
Лингвистическая сущность и аспекты номинации // Языковая номинация : Общие вопр.— М.,
1977,— С. 23.
А. М. Архангельська_____________________________________________________________
22 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 4-5
а на певний актуальний для номінатора у момент іменування аспект цієї дійс
ності та на пошук оптимального набору тих мовних засобів у системі мови, що
уможливлять ословлення, характеризацію, оцінку та реалізацію номінаційного
завдання та прагматичної інтенції суб’єкта пізнання.
Прийнятність представлених у мові форм для вираження нового змісту поля
гає у можливості їх пристосування до вирішення номінаційного завдання та реа
лізації прагматичної інтенції. При такому переосмисленні об’єктивність понят
тєвого змісту обов’язково втілюється в обсязі значення (В. Г. Колшанський).
Суб’єктивне начало у формуванні поняттєво-мовного змісту, пов’язане з но-
мінатором, виражається у мотивах вибору даного словесного знака через посе
редництво ментальних протомотиваційних сфер ототожнення смислів з метою
іменування номіната й «добування» з попереднього смислового обсягу мовної
форми тих чи інших ознак. Саме мотив вибору не виключає «польоту фантазії»
номінатора з виходом за межі узусу та мовної норми й тієї істотної ролі, яку
відіграють у такому виборі культурні, історичні, соціальні передумови, а також
прагматичні чинники. При цьому роль суб’єктивного чинника врівноважується
об’єктивністю переосмислених мовних значень та значень обраних форм змісту,
правилами сполучуваності цих форм та нормами їх уживання, звуженими до
узусу.
По суті, не нова ідея вивчення образу світу (у нашому випадку — чоловіка)
за даними мови, висловлена ще В. Гумбольдтом та О. О. Потебнею, ставить до
слідника перед необхідністю пояснення загальних ономасіологічних механізмів
процесу номінації. Завдання опису ономасіологічного аспекту ословлення пев
ного фрагмента позамовної дійсності передбачає виявлення його складників та
визначальних рис, тобто загальної системи засобів номінації, чинників, зв’язків,
способів, що зумовлюють процес номінації і виявляються одночасно ним зумов
леними.
Система засобів номінації в мовознавстві тривалий час перебувала під впли
вом «магії слова» (пор. український еквівалент лат. verbalizatio — ословлення).
Найточніше сутність цього процесу відтворюють ще не усталені терміни на зра
зок укр. «омовлення», рос. «оязыковление», адже думка про те, що слово не є
єдиною формою номінації, висловлювалася вченими не раз. Інше питання — що
саме слід вважати номінативною одиницею і що, відповідно, має становити
об’єкт ономасіології 9.
Мета цілісного системного аналізу ономасіологічного аспекту отримання
номінатом імені передбачає включення у сферу наукових інтересів ономасіоло
гії одиниць будь-якого мовного рівня, будь-якої складності, будь-якої генези у
всій їх сукупності та неоднорідності, адже ономасіологія повинна мати справу з
аналізом номінативних функцій у всіх їх аспектах і виявах.
Зведення до єдиного номінаційного механізму словотвірних (у тому числі й
композитних), синтаксичних (аналітичних), семантичних, фразеологічних та
відфразеологічних номінантів чоловіка, представлених у мові, ускладнюється їх
9 Відповідь на нього коливається в науковій літературі в досить широкому діапазоні: від
«межі теорії слід розширити, адже до складу номінативних одиниць мови належать також
словосполучення» (В. В. Виноградов, М. Докуліл, О. С. Снітко); об’єктом ономасіології слід
вважати лексичні одиниці та ФО, еквівалентні слову (І. С. Торопцев, О. С. Ахманова); предмет
ономасіології повинні становити і стійкі складні найменування (Л. М. Майданова,
В. М. Нікітевич, Е. Кучерова); предметом ономасіології є вивчення структур номінантів, що
виникли як на рівні морфологічному, так і на рівні синтаксичному (у т. ч. морфолого-син-
таксичному) і на рівні семантичному (Я. Кухарж, М. Докуліл), до думки про те, що рамки
ономасіології слід розширити аж до фразової номінації (Н. Д. Арутюнова).
_________До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 4—5 23
значною ізоморфністю, численними фактами номінаційних транспозицій, так
званими граничними точками систем номінантів кожного з мовних рівнів, де зо
середжені найзагадковіші явища, з одного боку, та впливом номінаційної та
прагматичної інтенції номінатора як поліознакової сутності — з другого. Такий
підхід передбачає побудову певної універсальної ономасіологічної моделі, яка б
виявила основні етапи руху думки номінатора у процесі надання номінатові іме
ні у сфері як ментальній (поняттєві сфери; сума знань про цей клас предметів —
сфери смислів; протомотиваційні сфери ототожнення цих смислів), так і лінг-
вальній (мовні засоби, прийнятні та виправдані з метою вербалізації певного по
замовного факту дійсності), та складні взаємодії ментальної та лінгвальної сфер
у номінаційному акті. Іншими словами, можна говорити про дві сторони меха
нізму номінації в їхній взаємодії: а) звернену до позамовної дійсності та
б) звернену всередину мовної системи, яка становить власне мовну компетен
цію номінатора.
З’ясування механізму номінації в загальному вигляді — це вивчення тих
ментально-мовних операцій, що наявні в мисленнєвій та мовотворчій діяльності
номінатора, тих внутрішніх процесів, які актуалізуються і визначають перебіг
номінаційного процесу й зумовлюють його результат. Такими основними опе
раціями є 1) визначення номінатором ідеального змісту номіната в сукупності
його ознак як представника класу, про який номінатор має певну суму знань;
2) пошук мотивувальної ознаки (ознак) та прийнятної форми її вираження,
здатної включити номінант у мовну систему; 3) пошук класифікаційного зна
чення, яке б підкреслювало специфіку похідного номінанта щодо вихідного, та
форми його вираження; 4) пошук трансформаційного значення, яке б підкрес
лювало семантичну специфіку похідного номінанта щодо вихідної (вихідних)
форм.
Фундаментальною рисою людської психіки є її аперцептивний характер —
залежність сприйняття, осмислення нових фактів позамовного світу від уже
наявних знань, досвіду та психічного стану номінатора. Саме сукупність знань
номінатора про позамовний світ зумовлює той факт, що кожний новий вияв і
вплив світу включається до поняттєвого континууму, проектується на нього че
рез складну систему асоціацій відповідно до інтенції суб’єкта сприйняття і в та
кий спосіб набуває відповідного змісту.
Пізнаваний об’єкт, перш ніж отримати ім’я, повинен бути мовною свідоміс
тю номінатора класифікованим, включеним до певного поняттєвого класу, що
має в мові категоріальне вираження, — до так званої ономасіологічної категорії
субстанції, властивості, дії чи обставинності10 11. Ономасіологія має справу пере
дусім з денотатами. Сам об’єкт не присутній ні в мові, ні в голові дослідника,—
зауважує Μ. Г. Комлєв. Навіть уявлення про найреальніший предмет, що отри
мує чи отримав словесне позначення, найчастіше генерується в голові цього
дослідника, а не залишається одиничним представником саме цього конкретно
го предмета. Скажімо, щойно знайдений екземпляр жука вказує на наявність
цілого виду жуків, і нова назва, дана цьому жукові, — це не його особисте ім’я.
Тому, вживаючи вираз «дійсність», ми маємо на увазі або лише денотат, або ли
ше предмет, або те й друге одночасно п .
Включення об’єкта позамовної дійсності до класу об’єктів уже пізнаних та
поіменованих вимагає актуалізації класифікаційних (інтегральних, категоріаль
них) ознак (субстанція, особа, особа чоловічої статі), з одного боку, та редукції
10 Dokulil М. Tvoreni slov v cestinë I.— Praha, 1962.— S. 29-49.
11 Комлєв H. Г. Зазнач, праця.— С. 80-90.
А. М. Архангельська_____________________________________________________________
24 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 4-5
нескінченної різноманітності виявлених номінатором у процесі пізнання но-
міната ознак до мінімуму найважливіших (з огляду на номінаційну та прагма
тичну інтенцію), домінантних у процесі іменування, які виявлятимуть певний
зв’язок смислу та форми мовної об’єктивації цього смислу — з другого.
Виходячи з розуміння акту номінації як факту усвідомленого, а не спонтан
ного, логічним буде припустити, що вибір імені, максимально прийнятного в ак
ті іменування, має бути в певний спосіб мотивованим. Урахування / невраху-
вання властивостей об’єкта позамовної дійсності при номінації традиційно
відображається у класифікаціях як протиставлення мотивованих номінантів не
мотивованим. Однак немає жодних підстав не брати до уваги беззаперечний
факт, що створення нової номінативної одиниці неможливе без усвідомлення
номінатором якісної специфіки номіната, яке передбачає наявність певного
набору характеризаційних ознак. Вибір імені завжди зумовлений характером
факту об’єктивної дійсності, з одного боку, й особистим досвідом номінатора—
з другого.
У момент своєї появи кожний номінант як результат усвідомленої необхід
ності є мотивованим, оскільки в акті закріплення за номінатом імені провідною є
асоціація. У такому розумінні мотивація завжди виявляється синхронною щодо
мови, незалежно від того, йдеться про історичну чи сучасну синхронію. Мотива
ція в синхронному плані повинна розглядатися як відчуття носіями мови фор
мально-семантичного зв’язку даного номінанта з іншими членами номінаційної
системи 12. З ономасіологічного погляду поняття мотивації має розглядатися в
широкому плані щодо його обсягу, адже для нас важливо з ’ясувати не лише пи
тання, якому вихідному знаку номінатор надає перевагу в процесі ословлення, а
й питання, яких трансформацій має (чи не має) зазнати вихідний знак, щоб вира
зити необхідний зміст відповідно до номінаційної та прагматичної інтенцїї но
мінатора, тобто стати формою нового змісту.
Розуміння мотивованості як виправданості мовного знака з метою фіксації
окремих ознак об’єкта в акті йменування сягає постулатів давньогрецької філо
софії та безпосередньо пов’язане із з ’ясуванням природи іменування, що відоб
ражає характер зв’язку між іменем об’єкта і самим об’єктом. У такий спосіб мо-
тивованість питомо виявляється пов’язаною з аналізом на різних рівнях мови
механізму формування позначень окремих фрагментів пізнаваної номінатором
дійсності (О. І. Блинова, М. Д. Голєв, І. С. Торопцев, О. І. Моїсєєв, О. С. Кубря-
кова, Ю. С. Маслов, Л. М. Медведева, T. Р. Кияк, М. Докуліл, Ю. Фурдик).
Своєрідним «перекидним містком» між формою як формальною сутністю та
її здатністю виражати певний зміст — змістом форми — у такому разі виступає
ВФ як сутність, що безпосередньо пов’язана з ономасіологічним аспектом но
мінанта і виступає як засіб процесу мотивації. У такому баченні ВФ можна ін
терпретувати як основу мотивованості13, а мотивованість — як властивість
внутрішньої форми, а не тотожність їй (Л. Р. Зіндер, К. С. Горбачевич,
Є. В. Красильникова, К. О. Левковська, Л. Невідомська). Мотивованість, на
думку T. Р. Кияка, надає ВФ властивості екзоцентричності, тобто зорієнтова-
ності на позначуване, «висвічування» найяскравіших сторін денотата14. Статус
привативних відношень мотивованості щодо ВФ є підґрунтям гносеологічного
12 Комина Е. В. Мотивация как лингвистическое явление // Семантика и структура слова.—
Калинин, 1984.— С. 61.
13 Кияк T. Р. О видах мотивированности лексических единиц / / Вопр. языкознания.—
1989,— № 1,— С. 98-107.
14 Там же.— С. 79.
_________До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 4—5 25
підходу до розуміння ВФ: ВФ виступає не лише як «ідея імені», змістовий засіб
структурації номінативних одиниць, але й як гносеологічна сутність, закономір
ний процес у пізнанні тієї чи іншої реалії 15. Виходячи з розуміння вченим ВФ як
пучка асоціацій, поєднаних із осмисленням взаємозв’язку позначуваного з ін
шими явищами дійсності на підставі суми знань про позначуване, що об’єкти
вується структурою номінанта 1б, саме ВФ опиняється в центрі процесу отри
мання номінантом імені: номінаційний акт у такому розумінні являє собою
своєрідну проекцію пучка асоціацій (ознак позначуваного, виділених номінато-
ром) на певні сфери ототожнення змісту, а через них — на засоби мовного поз
начення. У такий спосіб ВФ як пучок асоціацій поєднує дві стадії акту номіна
ції — довербальну, що супроводжує ідеальний образ предмета, і вербальну, що
завершується вибором імені.
Завдяки ВФ жодне явище чи відношення, спроектоване на досвід номінато-
ра, не залишається ізольованим: воно включається в систему вже усвідомле
них та пізнаних зв’язків і відношень на підставі подібності чи суміжності (ін
теграція) та відмінності (диференціація). Підставою для такого включення є
асоціація чи комплекс асоціацій, які, у свою чергу, залежатимуть від номіна-
тора — номінаційної та прагматичної інтенції іменування, індивідуально-
типологічних особливостей сприйняття, творчої уяви, рівня фантазії та лінгво-
креативного мислення, яке може по-особливому членувати континуум навко
лишнього світу. Номінатор при цьому або виявляє вже відомі йому відно
шення між номінатом та іншими об’єктами дійсності, або встановлює нові
відношення.
Конкретною реалізацією двох ментальних сутностей — мотивації та ВФ —
стає асоціативний мотив номінації (внутрішньоформна мотивувальна ознака 17 18 19 20,
мотивація за внутрішньою формою , центр образу , мотивант ). На асоціа
тивному мотиві (одній або кількох асоціативних ознаках, що домінують над
іншими в акті пізнання об’єкта) і фокусується пучок асоціацій, переходячи у
вербальну стадію ословлення номіната. Такий асоціативний мотив, на думку
Ю. С. Маслова, є щось на зразок «способу зображення значення слова у слові,
більш чи менш наочний “образ” цього значення, так би мовити — збережений у
слові відбиток того руху думки, який був наявний у момент виникнення слова» 21.
Залежно від образності / необразності ВФ асоціативний мотив може виступати
або як власне асоціативний, або як асоціативно-образний.
Розуміння мотивації як процесу, ВФ — як засобу мотивації, асоціативного
мотиву як результату руху людської думки від об’єкта позамовної дійсності до
мовної форми, що стає його іменем, дає підстави ввести поняття протомотива-
ційної структури номінанта, яка включатиме номінат до певної ономасіологіч-
ної категорії 22. Протомотиваційна структура номінанта як ментальна сутність
розгортатиметься на тлі всієї суми знань про номінант як про представника пев
15 Снитко Е. С. Внутренняя форма номинативных единиц.— Л., 1990.— С. 27.
16 Там же.— С. 24.
17 Невідомська Л. Про внутрішню форму слова як вияв імпліцитності // Українська
мова,— 2002,— № 2,— С. 17-24.
18 Кияк T. Р. Зазнач, праця.— С. 98-107.
19 Потебня А. А. Мысль и язык.— Одесса, 1922.— 188 с.
20 Horeckÿ J. Onomaziologická interpretácia tvorenia slov // Slovo a slovesnost.— R. 60.—
1999.— S. 6-12; Fürdik J. Motivacná intencia slova // Slovenská rec.— R. 63.— 1998.— C. 6.—
S. 321-329.
21 Маслов Ю. С. Введение в языкознание.— Μ., 1975.— С. 138.
22 Детальніше про це див.: Архангельська А. «Чоловік» у слов’янських мовах.— Рівне,
2007,— 448 с.
А. М. Архангельська_____________________________________________________________
26 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 4-5
ного поняттєвого класу, як елемент певної культури в широкому її розумінні23.
Під мотиватом тут розумітимемо категоріальний репрезентант номіната як
представника певного поняттєвого класу (субстанції, істот, осіб чоловічої статі).
Мотивант, чи асоціативний мотив,— провідна ознака чи кілька ознак номіната,
виділених у процесі руху думки номінатора з метою його мовної репрезентації.
Елементи протомотиваційної структури встановлюватимуть порівняльне відно
шення між двома сутностями — об’єктом позамовної дійсності та ідеальною
формою його представлення в сукупності його властивостей, відношень, роз
критих суспільною практикою у мотиваційному судженні, яке об’єктивується
перетворенням та згортанням у матерію певної мовної форми з метою вираження
певного змісту.
Протомотиваційна структура ж структура ментальна об’єктивується в онома-
сіологічній структурі номінанта ж структурі лінгвальній, а обидві ці структури ра
зом утворюють специфічну ментально-лінгвальну структуру — ономасіологічну
рамку (пор. загальне розуміння Я. Горецьким ономасіологічної рамки ж розгорну
того в лінію семантичного трикутника, що традиційно не враховує ролі номінатора
у номінаційному акті: об’єкт позамовної дійсності, його предметно-поняттєва від-
несеність, зміст і форма, де зміст (смисл, за Г. Фреге та Л. Єльмслевом)— зорієнто
ваний на позамовну дійсність аморфний континуум, межі жого встановлюють са
ме мовні формування, форма— сутність, що об’єктивує зміст через мовні значення;
мовне значення є обмеження змісту, віддзеркалене у формі24).
Використання в дослідженні номінаційного процесу та механізмів номінації
поняття ономасіологічної рамки видається доцільним, адже іменування поєднує
в собі концептуальний зміст і форму. Саме тут закладена можливість переосмис
лення й формування вторинних знакових функцій «старих» форм. Значення
«старого» словесного знака тому і є прийнятним, що воно потенційно може бути
переосмислене з метою вираження «нового» для нього позамовного змісту; це
значення опосередковує новий зміст у самому процесі відображення. Ономасіо-
логічна рамка дозволить виявити структуру відношень іменування 25, яку розу
міють як «спосіб віднесення імені до смислу і смислу імені до фрагмента дійс
ності, що цим іменем називається... Денотат є функцією смислу імені, тобто
якщо заданий смисл, то ним визначається спосіб даності денотованого класу
об’єктів».
Ономасіологічні структури, за М. Докулілом 26 27, є основними мисленнєвими
структурами, які мають у певній мові своє категоріальне (ізоморфне) виражен
ня, що відповідає способам номінації цієї мови. Досліджуючи ономасіологічні
структури, реалізовані морфологічними, resp. синтаксичними (категоріальними)
засобами мови, учений, відповідно, залишав поза увагою засоби екстраграма-
тичні21, однак не заперечував можливості вивчення під таким кутом зору і но-
мінантів семантичних 28. Практично в той самий час проголошена Я. Кухаржем
23 Щодо маскулінізмів як номінантів особи чоловічої статі ця система знань корелює із
системою дескриптивних, аскриптивних та прескриптивних категорій маскулінності (І. Кон)
— системних сукупностей описових, приписуваних та бажаних ознак, що відрізняють у
баченні національно-культурно-мовної спільноти чоловіка від жінки.
24 HoreckyJ Op. cit.— S. 6-12.
25 Телия В. Н. Вторичная номинация и ее виды // Языковая номинация. Виды наименова
ний,— М„ 1977,— С. 185.
26 Dokulil М. Op. cit.— S. 29-32.
27 Dokulil М , KucharJ Vztah jazyka a mysleni ve strukture pojmenování // Problémy mar-
xistské jazykovëdy.— Praha, 1962.— S. 236.
28 Dokulil M. Ke koncepci porovnávací charakteristiky slovanskych jazykú v oblasti «tvorení
slov» // Slovo a slovesnost.— 1963.— R. 24.— S. 85.
_________До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 4—5 27
думка про те, що основні риси структур номінантів різних типів є у принципі
ідентичними 29, на жаль, не привела до зміни дослідницької парадигми (за ви
нятком хіба що праці Я. Корженського, де здійснюється вдала спроба аплікува-
ти ономасіологічні структури на вивчення проблем речення30). При цьому роз
виток ідей М. Докуліла у межах, окреслених його власними дослідженнями,
знаходимо у працях багатьох дослідників 31. На нашу думку, є всі підстави вба
чати в ономасіологічних структурах певні риси універсальності і вважати їх оп
тимальними мікромоделями для вивчення структур номінантів усіх типів.
У межах об’єкта свого дослідження М. Докуліл розумів ОС як структури
двочленні: явище позамовної дійсності у процесі номінації спочатку вклю
чається номінатором до певного поняттєвого класу, що має в мові категоріальне
вираження,— це член ідентифікувальний, ономасіологічний базис, а потім уже в
межах цього класу визначається певного ознакою — це член диферен-
ціювальний, ономасіологічна ознака. У такий спосіб об’єкт позамовної дійснос
ті спочатку визначається абстрактно — з огляду на клас (genus), а пізніше кон
кретно — з огляду на специфічні ознаки (species). Конкретна реалізація актів
номінації у різних мовах є різною, однак основа, розуміння структури номінан-
та, номінаційні «кроки» вочевидь є дуже подібними, і ця подібність випливає з
того, що «ці структури являють собою лише певний вибір із структур понят
тєвих, пов’язаних певними відношеннями»32. Ономасіологічний базис та оно
масіологічна ознака є тими основними векторами руху думки номінатора, які
визначають його діяльність на шляху отримання номінатом імені. У різних ти
пах номінантів ці вектори лише по-різному актуалізуються завдяки впливу но-
мінаційної та прагматичної інтенції суб’єкта іменування.
Ономасіологічний базис {ОБ) як фактор включення певного явища позамов
ної дійсності до певного поняттєвого класу, що має категоріальне вираження, за
М. Докулілом, є завжди простим: відмінності сягають лише різної міри узагаль
нення 33. При цьому вчений зауважує, що факт позамовної дійсності, який має
отримати ім’я, належить до певної ономасіологічної категорії та оформлюється
відповідно в її межах і як певна частина мови, і як представник певного семан
тичного розряду. У сфері словотвірних номінантів релятивного типу, аналізова
них чеським дослідником, ОБ справді є простим: граматичний і семантичний
його складники (адже афікс — це передусім семантичний модифікатор) інтег
рують, суміщаючись у єдиному репрезентанті класу, до якого належить но-
мінант (скажімо, у номінанті ucitel ОБ — суфікс -tel- є одночасно і граматичним,
і семантичним класифікаційним покажчиком, адже це агентивний субстантив
ний суфікс чоловічого роду істот). Утім, у багатьох інших типах номінантів гра
29 Kucha? J. Základní rysy Struktur pojmenování // Ibid.— S. 105-114.
30 KorenskyJ. Slovo, vëta, onomaziologickákategorie/ / Ibid.— 1972.— R .33.— S. 193-198.
31 КубряковаЕ. С. Словосложение как процесс номинации и его отличительные фор
мальные и содержательные характеристики // Теоретические вопросы словосложения и воп
росы создания сложных лексических единиц.— Пятигорск, 1988.— С. 3-23; Кубрякова Е. С.
Теория номинации и словообразование // Языковая номинация. Виды наименований.— М.,
1977.— С. 222-304; Селіванова О. О. Складне слово: мовні моделі світу (основи зіставної
композитології російської та української мов).— Черкаси, 1996.— 279 с.; Селіванова О. О.
Ономасіологічний аспект контрастивних досліджень // Slavica Tamopolensia.— 1997.— № 4.—
С. 8-12; Шкатова Л. А. Развитие ономасиологических структур (на примере наименований
лиц по профессии в русском языке).— Иркутск, 1984.— 150 с.; Horeckÿ J. Op. cit.— S. 6-12;
Korensky J. Op cit.— S. 193-198; Bozdëchovâ J. Tvoreni slov skládáním.— Praha, 1994.— 201 s.;
OsträR. K diachronnímu studiu onomaziologické stmktury // Slovo a slovesnost.— 1972.—
R. 33,— S. 1-9.
32 DokulilM. Tvorení slov...— S. 29.
33 Ibid.
А. М. Архангельська_____________________________________________________________
28 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 4-5
матичний та семантичний складники ОБ суміщення не виявляють. У межах дея
ких різновидів аксіологічної модальності, а особливо в межах емоційно-оцінної
та оцінної модальності співвідношення ономасіологічної ознаки та ономасіоло-
гічного базису, як буде показано далі, виявляються оберненими щодо типових їх
відношень у словотвірних номінантах, де базисом звичайно є афікс, а озна
кою — твірна основа. А тому, на нашу думку, для вивчення всіх типів номінан-
тів раціональним буде поділ структурних складників ОБ на граматичний (ГОБ)
та семантичний (СОБ) компоненти (пор. окремий формально-граматичний по
казник у складі ономасіологічної структури34 та граматичний О Б 35 ).
Що ж до включення номіната до певної поняттєвої категорії, то ми виходимо
з того, що поняття як форма думки є судженням у своїй основі36, у якому міс
титься твердження стосовно певних властивостей об’єкта — як суттєвих, неза
лежно від того, у якому зв’язку і під яким кутом зору розглядається номінат, так і
щодо суттєвих, адже об’єкт у процесі номінації «повертається до номінатора
різними сторонами». Суттєва ознака— це ознака, яка належить предмету імену
вання за будь-яких умов, без якої даний об’єкт існувати не може і яка передає са
му суть предмета і тим самим розрізняє його та предмети інших видів і родів 37.
Кожен номінант особи чоловічої статі на граматичному рівні (ГОБ) реа
лізується в межах ономасіологічної категорії субстанції, відповідно, він пови
нен вписуватися в систему типових для субстанції категоріальних експлікаторів
роду (чоловічого) та числа (однини). Це здійснюється як на рівні первинного
формально-категоріального вираження (каменяр, книголюб, інженер-будівель-
ник, справжній козак, сокіл, Адамів син), так і на рівні секундарного (віруючий,
староста, роззява, ворона, інститутка, баба базарна). Невідповідність фор
мальних експлікаторів роду і позначуваного (особи чоловічої статі) становить
окремий аспект аналізу.
Далі в термінах певної ономасіолоічної категорії та в термінах певних семан
тичних розрядів щодо цієї категорії здійснюється вибір конкретної номінаційної
моделі відповідно до способу номінації. Так, ОБ номінанта розумник є понят
тєва категорія субстанції (особи чоловічої статі) як носія певної ознаки (розум
ний); ОБ учитель є поняттєва категорія субстанції (особи чоловічої статі) як но
сія певної дії (учити); ОБ дурносміх є поняттєва категорія субстанції (особи з
недиференційованою семою статі) як носія певної ознаки дії, чи обставинної оз
наки (дурно (без причини) сміятися); ОБ мукосій є поняттєва категорія субстан
ції (особи чоловічої статі) як носія дійового відношення щодо іншої субстанції
(сіяти муку); ОБ черговий по вокзалу є поняттєва категорія субстанції (особи з
недиференційованою семою статі) як носія відношення щодо іншої субстанції
(вокзал); ОБ світла голова є поняттєва категорія субстанції (особи безвідносно
до статі) як носія певної (асоціативно транспонованої) ознаки (розумний, вина
хідливий). Відповідно семантичну ідентифікацію номінанта як представника
ономасіологічної категорії субстанції може забезпечувати СОБ різних типів: де
риваційний (мислитель, хитрун, голоштанько), лексичний (у випадках, якщо
класифікаційну роль виконуватиме ціле слово або твірна основа лексемного по
ходження: старигань, тираноборець, старший чоловік, чоловік слова), семан
тичний (у номінантах, що виникають унаслідок перенесення найменування: віл,
янгол, старий пень).
34 Селіванова О. О. Ономасіологічний аспект...— С. 8-12.
35 HoreckyJ. Op. cit.— S. 6-12.
36 Языковая номинация : Общие вопросы.— С. 84.
37 Кондаков Н. И. Логический словарь.— М., 1971.— С. 507.
_________До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 4—5 29
Граматичний ономасіологічний базис завжди експлікований (як первинний,
так і секундарний). Семантичний ономасіологічний базис найчастіше вира
жається експліцитно, однак у деяких типів номінантів він може бути зредукова
ним або взагалі винесеним за межі форми змісту. У власне композитів, що
реалізують мотиваційне судження сурядного типу (так званих юкстапозитів —
укр. богочоловік, рос. англосакс, ч. svëtapân) та в композитів так званого багув-
рігового типу (ч. rudovous, plnovous), формально-категоріальний експлікатор
виноситься за межі номінанта. В інших випадках ОБ фіксується самою моделлю
та її належністю до певного семантичного класу похідних; модель тут потенцій
но передбачає наявність ОБ (укр. вартовий (солдат), любий-милий (чоловік) /
рос. вахтенный (матрос, солдат) / ч. starÿ (muz), vrchní (císník). У номінантів се
мантичного типу, що ґрунтуються на перенесенні найменування, СОБ також
виявляється імплікованим: його роль перебирає на себе різновид семантичної
транспозиції (укр. орел, бабин смик / рос. петух, мышиный жеребчик / ч. opicák,
zenaty vrabec). Таке розуміння ОБ, на нашу думку, знімає питання про його дис-
кусшність .
На відміну від ономасіологічного базису як величини константної, ономато
логічна ознака (0 0 ) є величиною змінною, що конкретизує чи уточнює базис.
Ономасіологічна ознака може бути як простою, так і складною.
Простою 0 0 є у межах категорії субстанції якість чи властивість (укр. доб
ряк — особа чоловічої статі, характеризована ознакою «добрий») та дія (праців
ник — особа чоловічої статі, характеризована за дією «працювати»). Складена
0 0 може мати, за М. Докулілом, подвійну структуру. Вона може бути розвине
на ознакою дії чи діяльності — пацієнсом, результатом, місцем, часом, спосо
бом, мірою (ч. dfevorubec — substance rubající drevo; укр. книголюб — чоловік,
який любить книги); рідше — ознакою якості (властивості)— укр. дуже старий
чоловік·, у деяких випадках — певним (недійовим) відношенням до субстанції
(укр. власник дому — чоловік, що має (у власності) дім; міліціонер — чоловік,
що є членом загону міліції). Крім того, ОО може мати й розгорнуту структуру
(ч. levák— substance pracující levou rukou; укр. шістдесятник— представник ін
телігенції 60-х років XX століття, так званого періоду хрущовської відлиги,
рос. пятидесятник — в стрелецком или казачьем войске — полусотник).
З огляду на це ОС у багатьох випадках виявляється структурою, чітко визна
ченими полюсами якої є, з одного боку, ономасіологічний базис, з другого — ос
танній визначальний компонент складної ономасіологічної ознаки (за М. Доку
лілом, ономасіологічний мотив), а між ними є більш чи менш варіабельний
транзитивний член — ономасіологічна зв ’язка 39. Таким чином, ономасіологічна
ознака в одних типах номінантів виявляється експлікованою лише ономасіоло-
гічним мотивом, у інших — зв’язкою і мотивом одночасно (пор. субстанція
(чоловік), що рубає дрова: укр. дроворуб, рос. дровосек, ч. dfevaf). Ономасіоло
гічний мотив, власне, і є найвиразнішим і найконкретнішим елементом цієї
структури, причому завжди експлікованим на відміну від ономасіологічного
базису, який є максимально загальним і в деяких випадках імплікованим. Якщо
ономасіологічна зв’язка є морфемно не вираженою, то її тип встановлюється на
ґрунті осмислення можливих явищ навколишнього світу 38 39 40. Чим більша кількість
елементів 0 0 експлікована у формі номінанта, тим більша визначеність його
семантики.
А. М. Архангельська_____________________________________________________________
38 Селиванова Е. А. Когнитивная ономасиология...— С. ЗО.
39 Dokulil М. Tvorení slov...— S. 31.
40 Снитко E. С. Зазнач, праця.— С. 53.
ЗО ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 4-5
Виходячи з того, що за кожним номінантом як номінаційним знаком стоїть
поняття, а поняття, як відомо, формується на підставі сукупності суджень про
номінат, судження обов’язково міститиме корелят ВФ номінанта. Саме тому но-
мінанти, тотожні за віднесенням їх до одного й того самого номіната, виявляють
нетотожність з огляду на представлення номіната певними засобами. Виявлення
та порівняння суджень, що стоять за формою номіната, дозволило б встановити
не лише відмінності у способах передачі одного й того самого змісту, але й від
повідні до цих відмінностей різні уявлення та бачення номіната, що має отрима
ти ім’я, не лише у різних мовах, а й у межах однієї мови.
У сучасному мовознавстві представлені різні підходи до трактування вихідної
структури, базової з огляду на структури похідні,— мотиваційного судження.
Одним з таких підходів є розгляд мотиваційної структури як лексико-син-
таксичної, синтагматичної. Обстоюючи такий погляд, дослідники виявляли вод
ночас і факти відносного співіснування синтаксичних та інших похі дних одиниць,
що уможливило висновок про те, що «істина лежить десь посередині» (О. Куб-
рякова, М. Докуліл, Я. Кухарж, Я. Горецький, Ю. Фурдик). Проблема пошуку
мотиваційного судження бере свій початок від методу складних субституцій, чи
перифразування, запропонованого В. Дорошевським 41, пропозиційного мето
ду 42, методу глибинних семантичних структур, що встановлюються шляхом пе
рифразування похідних слів 43, складних абстрактних фігур логічного синтакси
су Г. Беркле, дуже подібних до перифраз, дефініційного методу44, методу
перифразування в порівнянні з дефініційним 45. Однак і в межах названих мето
дів учені визнавали, що запропоновані моделі «працюють» небеззастережно: з
одного боку, точне відновлення лексико-синтаксичної конструкції, яка б вико
нувала роль мотиваційного судження, можливе далеко не завжди, з другого —
«між похідною назвою та її перифразою часто не існує відношень зворотності» 46.
Особливо виразно думку про недостатність цих методів висловлювали вчені, які
виходили на дослідження периферійних, граничних сфер певних типів номінан-
тів (О. Селіванова, Я. Горецький, Ю. Фурдик). Про наявність похідних номінан-
тів, лексичне значення яких не відповідає структурному, згадував і М. Доку
ліл 47, хоча його аналіз здійснювався не з позицій аналізу номінаційного проце
су, а з позицій мовця та слухача. Проблематичність, а подекуди й умовна можли
вість встановлення мотиваційного судження як структури лексико-синтаксич
ної найяскравіше виявляються у так званих номінаційних аномаліях48: такі
номінанти виявляють порушення формальної та семантичної сполучуваності
грамем, морфем та лексем, а часом і логічних закономірностей (ч. kluk usatä,
baba chlap, straspytel, rozumbrada, sralbotka; рос. пустобрех, лицедей', укр. прой
дисвіт, дерилюд, голоштанько). Ідіоматичність подібних номінангів є очевидною.
41 Doroszewski W. Kategorie slowotwórcze. Studia i szkice jçzykoznawcze.— Warszawa,
1962,— S. 221.
42 Dokulil M. Ke koncepci porovnávací charakteristiky...— S. 85-105.
43 Болтова Ю. Рабочая модель для сопоставительного исследования близкородственных
языков// Сопоставительное изучение словообразования славянских языков.— М., 1987.— С. 5-9.
44 КубряковаЕ. С. Типы языковых значений. Семантика производного слова.— М., 1982.—
199 с.
45 Клименко Η. Ф. Словотвірна структура і семантика складних слів у сучасній україн
ській мові.— К., 1984.— С. 51.
46 КубряковаЕ. С. Типы языковых значений...— С. 48.
47 Dokulil М. К otázce prediktability lexikálního vÿznamu slovotvomë motivovaného slova //
Slovo a slovesnost..— 1978.— R. 39.— S. 244-251.
48 CermakF. Idiomatika a frazeologie cestiny.— Praha, 1982.— 386 s; Klötzerová P. Hranice
fiazeologie se posouvaií. Lexikáiul fiazémy v cestinë // Slovo a slovesnost.— 1998.— R. 59.—
S. 277-279.
_________До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 4—5 31
У межах іншого підходу до розуміння вихідної структури номінанта його
порівнюють із «стиснутим у клубок» реченням (П. А. Флоренський, О. В. До-
біаш), розуміють номінант як конденсацію змісту висловлення (Я. Кухарж) чи
як номінацію певної ситуації (І. К. Архипов).
Для розуміння етапів і закономірностей руху думки номінатора від номіната
до номінанта у межах будь-якого з відомих способів позначення виявлення мо
тиваційного судження в широкому його розумінні (тобто структури як синтаг
матичного, так і асинтагматичного (синтагматично аномального) плану) є над
звичайно важливим.
З огляду на завдання вивчення ономасіологічного механізму творення всіх
типів номінантів для виявлення мотиваційного судження слід використати се-
мантико-смислову сутність, що є одночасно і формально зумовленою,— внут
рішню форму (ВФ) як пучок асоціацій, адже ВФ похідних номінантів не лише
свідчить про існування асоціацій, а й підказує їх характер та напрямок (ці асоціа
ції з огляду на досвід номінатора можуть бути соціально, культурно та історич
но зумовленими). При цьому сйме ВФ виявлятиме ознаки універсальності щодо
всіх типів номінантів, а отже, вербальна ланка механізму номінації визначати
меться ВФ, що дозволить вийти на зв’язок семантичної, граматичної, формаль
ної та внутрішньої структур номінанта.
Ономасіологічна структура номінанта є лінгвальною сутністю, мотиваційна
структура — сутністю ментальною. Вивчення взаємодії цих сутностей у межах
ономасіологічної рамки дозволить реконструювати певні ментальні операції,
релевантні на шляху до вербальної ланки механізму номінації, адже ономасіоло
гічна структура номінанта виявляє складні взаємозв’язки із семантичною, гра
матичною, внутрішньою структурою номінанта, його мотивованістю та ВФ.
Інакше кажучи, мотиваційна та ономасіологічна структури перебувають у склад
ному логічному зв’язку перетину множин.
Як результат аперцепції, ВФ конструктивно похідних одиниць слугує основою
активізації асоціацій, пов’язаних із виявом сутності й визначальних ознак позначу-
ваних реалій, та ментальних сфер ідентифікації, що відповідають даній ВФ значень.
Встановлення мотиваційного судження, а відтак і ономасіологічної ознаки чи оз
нак, що мають вторинний (асоціативний) чи метафоричний характер, вимагає вста
новлення всього комплексу уявлень про номінат. Семантична структура номінанта,
у свою чергу, корелює з ОС через семантику ОО, будучи результатом певних но-
мінаційних операцій, що модифікують семні ряди ОО з метою вирішення номіна-
ційного та прагматичного завдання номінатора. Тут особливої ваги набувають
потенційні, латентні семи компонентів — номінатор їх актуалізує через пучок асо
ціацій ж результат знання відношень об’єктів позамовної дійсності.
Вагомим аргументом на користь необхідності реконструкції мотиваційного
судження є і випадки, де конкретна мотиваційна ознака семного або асоціатив
ного характеру в номінанті прочитується досить складно. Внутрішню форму та
ких номінантів Т. В. Матвеева умовно називає парадоксальною: мотиваційне
судження тут практично не має семантичних зон перетину з номінантом і «не
мов просвічує через нього іншим кольором». Складається враження, що вихідна
форма обирається як основа номінації навздогад, з орієнтацією на те, що чим да
лі вона за семантикою від необхідного номінаційного змісту, тим краще 49 (пор.
ч. strasirybka «боягуз», tfasopírko «молодий, недосвідчений», zabikuch «нездара»).
Парадоксальною ВФ відзначаються і номінанти-маскулінізми із фемінінно зо
49 Матвеева Т. В. Парадоксальная ВФ как средство экспрессивности І І Актуальные
проблемы лексикологии и словообразования.— Новосибирск, 1979.— Выл. 8.— С. 117-123.
А. М. Архангельська_____________________________________________________________
32 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 4-5
рієнтованою ВФ (укр. язиката Хвеська, баба Параска і баба Палажка; рос.
красна девица, неженка', ч. pradlena spolecnosti, baba chlap).
Обов’язковою зоною перетину ОС та ВФ виступає асоціативна чи образно-
асоціативна мотиваційна ознака (мотивант): укр. голяр — той, х то го л и т ь чо
ловікам голову, бороду чи вуса, ч. holic — ten, kdo ho li muzûm hlavu, knír a
vousy, рос. брадобрей — тот, кто бреет мужчинам голову, усы и бороды;
укр. слон — той, хто є великим як слон, рос. лиса — тот, кто хитры й,
как если бы был лисой, ч. staryzajíc — ten, kdo je ch y trÿ ja k je chy trÿ
s ta rÿ (zkusenÿ) zajic .
Встановлення мотиваційного судження через посередництво ВФ уможливить,
таким чином, встановлення й важливого елемента ономасіологічної ознаки —
ономасіологічної зв’язки, яка опосередковує тип відношень між базисом та ком
понентом ономасіологічної ознаки — ономасіологічним мотивом. Наявність
таких відношень (які у процесі з ’ясування механізму номінації є релевантними,
а не факультативними, як вважає О. О. Селіванова), оскільки, на нашу думку,
вони, власне, і сигналізують, у який спосіб мотиваційне судження згортається у
номінант. Таким шляхом вдасться встановити не лише сам мотив іменування,
а й мотиватор і його номінаційні трансформації, спосіб номінації з точки зору
цього мотиву, пов’язаний із вибірковою імплікацією певних компонентів моти
вуючого судження в тій чи іншій мові.
Опрацьовані М. Докулілом основні типи загальних відношень у межах кате
горії субстанції — відношення категорії субстанції до категорії дії; відношення
категорії субстанції до категорії властивості (ознаки); відношення категорії суб
станції до категорії іншої субстанції — спираються на загальнокатегоріальний
характер обох полярних членів цих структур 50. При цьому і сам учений 51, і до
слідники, що пізніше ішли його шляхом52, вказують на факти невідповідності
структурних і смислових відношень у межах ономасіологічних категорій, як-от:
ослаблення значення агентивності (jména cinitelská) й активізацію та домінування
значення ознаки за дією як типової, характерної властивості номіната (nop. ги-
dokop та cemohlíd; listonos та neznaboh) або виразної, такої, що впадає в око, оз
наки,— як типової, так і разової (zabïkuch,penëzokaz та bratrovrah, otcovrah). По
дібні факти є непоодинокими і з-поміж ОК субстанції за відношенням до іншої
субстанції (substantiva konatelská) та субстанції як носія властивості (substance
jako nositel vlastnosti): пор. úredník, düchodce та dévkáf, krutec. Наявність таких
численних зон невідповідності структурних та смислових відношень у межах
ОК надзвичайно ускладнила б вивчення механізмів і закономірностей процесу
номінації. Вихід з цього вбачаємо в опорі саме на смислові відношення, що їх
встановлює ономасіологічна зв’язка, адже номінатор, використовуючи свій дос
від, у тому числі й мовний, керується передусім смисловими мотивами вибору
тих чи інших засобів іменування, прийнятністю їх смислових обсягів для вико
нання нового номінаційного завдання. На нашу думку, саме ономасіологічна
зв’язка виступатиме експлікатором певних смислових відношень у мотивацій
ному судженні, які, у свою чергу, визначатимуть статус ОБ і ОО й те, як саме
судження згортатиметься в номінант.
З іншого боку, зв’язка встановлює і співвідношення між ономасіологічною
ознакою та ономасіологічним базисом у проекції на вибір форми категоризації
50 Dohilil М. Tvorení slov...— S. 32.
51 Dokulil M. Jména cinitelská // Tvorení slov v cestinë. 2. Odvozování podstatnych jmen.—
Praha, 1967.— S. 13-124; Dokulil M. Jména konatelská // Ibid.— S. 125-170.
52 BozdéchováJ. Op. cit.— S. 12-81.
_________До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 4—5 33
номінанта як представника певного семантичного класу. Вивчення співвідно
шення цих ономасіологічних величин є важливим аспектом дослідження но-
мінаційного процесу щодо розуміння суті мотивації та вибору точок опори при
іменуванні.
Якщо ономасіологічна зв’язка сигналізує про наявність відношень предика
ції (із значенням активної чи пасивної дії), то функцію ономасіологічної ознаки
виконує визначальний компонент мотиваційного судження, чи ономатологіч
ний мотив, а в ролі базису виступають засоби суто класифікаційного значення.
Кожна з мов має відповідні набори афіксальних морфем та лексем, що цю класи
фікаційну ознаку фіксують (пор. той, хто виробляє вино — укр. виноробе,
рос. винодело, ч. vinaf; той, хто малює пейзажі — укр. пейзажист, рос. пейза
жист, ч. krajináf, malíf krajin; той, що має щось цінне у власності — укр. влас
ник, рос. собственник, ч. majitel, majetník; той, хто стоїть вахту — укр. вахто
вий, рос. вахтенный, ч. strázny, lodní hlídka; той, хто протягом дня слідкує за
чистотою та порядком у певних підрозділах військової частини— укр. днюваль
ний, рос. дневальный, ч. ротоспу dozorcí, pomocník dozorciho. Зазначимо, що
такі типи відношень виявляють ономасіологічні зв’язки в межах об’єктивно-ча
сової та аксіологічної модальності.
Якщо ономасіологічна зв’язка сигналізує про наявність відношень прита
манності в межах аксіологічно-оцінної об’єктивної модальності (як притаман
ність розглядаємо наявність властивостей номінатаяк його об’єктивних зовніш
ніх та внутрішніх характеристик), то функцію ономасіологічної ознаки виконує
ономасіологічний мотив, функцію базису перебирають на себе засоби ква-
ліфікативного значення, що категоризують 0 0 як репрезентаційну властивість
номіната (укр. брехун — той, хто є брехливим, той, що відзначається здатністю
«брехати») (зауважимо, що тут ідеться не про тип словотвірної мотивації, яка в
даному випадку визначається як подвійна: брехун— від брехливий і від брехати,
а про тип відношень притаманності, встановлюваних ономасіологічною зв’яз
кою); рос. фанатик — тот, кому свойственен фанатизм; ч. lakotec — ten, kdo je
lakotnÿ). Відношення притаманності спостерігаються й у сфері аксіологічної
оцінної модальності квантитативного типу (укр. старець, рос. носач, ч. okác).
Якщо ономасіологічний базис виявляє тип відношень характеризації в
межах емоційно-оцінного відношення, що передбачає суб’єктивну оцінку, спів
відношення між базисом та ознакою виявляється оберненим: афікс, який у попе
редніх випадках виконував роль ОБ, перетворюється на ОО, оскільки класифіка
ційне значення ОБ змінюється на оцінне. Наприклад, у ч. ercdareba основа
виконує роль ономасіологічного базису (саме їй належить віднесення номіната
до певного поняттєвого класу), префікс — роль ономасіологічної ознаки (він
конкретизує, уточнює основу, але не вказує на клас предметів); аналогічно в
укр. страшидло — той, хто надзвичайно страшний на вигляд, рос. трепло —
тот, кто много треплется; болтун, пустомеля, трепач). Афікс стає ономасіологіч
ною ознакою, а основа — базисом у демінутивах та аугментативах як виявах ак
сіологічної оцінної модальності квантитативно-кваліфікативного типу
(укр. старигань — надзвичайно старий чоловік, рос. мужчинка — мелкий,
хилый мужчина, ч. klucisko — obrovsky kluk).
У випадку, якщо ономасіологічна зв’язка сигналізує про наявність метабо
лічних відношень (термін Я. Борецького 53), що встановлюються як порівняльні
відношення образно-асоціативного типу А є як Б, А є ніби Б, А є таким, якби він
був Б (емоційно-оцінна та оцінна модальність), у дію вступає поняттєво-мовний
53 HoreckÿJ. Op. cit.— S. 6-12.
А. М. Архангельська_____________________________________________________________
34 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 4-5
зміст номінанта-посередника між мовною формою, що використовується в но
вій для неї функції називання, та об’єктом. Підставою для такого посередництва
є звичайно той факт, що номінат асоціативно пов’язаний із тим елементом дійс
ності, який уже позначений певним номінантом. Тут надзвичайної ваги набуває
попередній смисловий обсяг мовної форми, що має стати формою змісту нового
номінанта. У такому разі граматичним ОБ залишаються загальнокатегоріальні
ознаки вихідної форми номінанта (укр. орел — субстанція, чоловічого роду, іс
тота, орнітонім (А є як Б), рос. дубина — субстанція, жіночого роду, предмет (А є
ніби Б), ч. krysa — субстанція, жіночого роду, істота, зоонім (А є таким, якби він
був Б)), роль ономасіологічної ознаки бере на себе смисловий обсяг заданої мов
ної форми як поліознакової сутності, а семантичним складником ОБ виступає
конкретний параметр зіставлення (тип асоціації) що пов’язує «стару» та «нову»
форми змісту.
У фразеологічних номінантах роль граматичного ОБ бере на себе формаль
но-граматичний показник семантично стрижневого компонента (голова з вуха
ми «про нерозважну, нерозторопну людину»), ономасіологічною ознакою вис
тупає внутрішня взаємодія фразеологічних компонентів голова «частина
людського тіла, у якій міститься мозок -» субстанція, що асоціююється із дум
кою, мудрістю, розважливістю» за відношенням до об’єкта вуха «орган слуху ->
субстанція, що з думкою не пов’язана», семантичним складником ОБ виступає
асоціація за суміжністю метонімічного типу.
Таким чином, осмислення номінанта як результату номінаційних трансфор
мацій елементів мотивуючого судження сприятиме виявленню та дослідженню
важливих аспектів номінаційного акту, що раніше залишалися поза увагою до
слідників. Вивчення взаємодії складників ономасіологічної рамки — протомо-
тиваційної структури номінанта, що розгортається у мотиваційне судження,
та ономасіологічної структури номінанта, яка згортається в ім’я,— дозволить
поєднати ментальний та лінгвальний аспекти номінаційного акту й простежити
рух думки номінатора на шляху отримання номінатом імені.
(Рівне)
_________До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації
А. М. ARKHANHELSKA
ТО ТНЕ QUESTION OF THE PRINCIPLES OF THE GENERAL MODEL OF
NOMINATION
The article studies one o f the problems o f the nomination theory— the problem o f giving a name
to the obj ect (a m ale)— by means o f constructing a general onomasiological model o f nomination in
view o f language creative process in the Slavic languages (Ukrainian, Russian and Czech).
K e y w o r d s : nomination-choice, onomasiological frame, protomotivational structure,
onomasiological structure.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 4—5 35
|