Діалектна основа української літературної мов
У статті розглядається вплив говорів на українську літературну мову на фонетичному, словотвірному, словозмінному, синтаксичному й лексичному структурних рівнях.
Gespeichert in:
| Datum: | 2007 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2007
|
| Schriftenreihe: | Мовознавство |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182980 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Діалектна основа української літературної мов / І.Г. Матвіяс // Мовознавство. — 2007. — № 6. — С. 26-36. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-182980 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1829802022-01-28T01:26:23Z Діалектна основа української літературної мов Матвіяс, І.Г. У статті розглядається вплив говорів на українську літературну мову на фонетичному, словотвірному, словозмінному, синтаксичному й лексичному структурних рівнях. The article focuses on the influence of the dialects on the Ukrainian literary language in phonetics, word building, morphology, syntax and vocabulary. 2007 Article Діалектна основа української літературної мов / І.Г. Матвіяс // Мовознавство. — 2007. — № 6. — С. 26-36. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182980 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті розглядається вплив говорів на українську літературну мову на фонетичному,
словотвірному, словозмінному, синтаксичному й лексичному структурних рівнях. |
| format |
Article |
| author |
Матвіяс, І.Г. |
| spellingShingle |
Матвіяс, І.Г. Діалектна основа української літературної мов Мовознавство |
| author_facet |
Матвіяс, І.Г. |
| author_sort |
Матвіяс, І.Г. |
| title |
Діалектна основа української літературної мов |
| title_short |
Діалектна основа української літературної мов |
| title_full |
Діалектна основа української літературної мов |
| title_fullStr |
Діалектна основа української літературної мов |
| title_full_unstemmed |
Діалектна основа української літературної мов |
| title_sort |
діалектна основа української літературної мов |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2007 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182980 |
| citation_txt |
Діалектна основа української літературної мов / І.Г. Матвіяс // Мовознавство. — 2007. — № 6. — С. 26-36. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT matvíâsíg díalektnaosnovaukraínsʹkoílíteraturnoímov |
| first_indexed |
2025-07-16T02:24:26Z |
| last_indexed |
2025-07-16T02:24:26Z |
| _version_ |
1837768563455164416 |
| fulltext |
І. Г. МАТВІЯС
ДІАЛЕКТНА ОСНОВА УКРАЇНСЬКОЇ
ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ______________
У статті розглядається вплив говорів на українську літературну мову на фонетичному,
словотвірному, словозмінному, синтаксичному й лексичному структурних рівнях.
К л ю чов і слова: вокалізм, консонантизм, словотвір, словозміна, синтаксис, лексика,
говірка, говір, наріччя.
Українська літературна мова на всіх етапах свого історичного розвитку перебу
вала у взаємозв’язках з говорами. За давньоруської доби (до XIV ст.) існували
церковнослов’янська й давньоруська літературна мова на народній основі.
Оскільки між ними відбувалися взаємодія і взаємовплив, є підстави кваліфікува
ти їх як варіанти однієї мови. У церковнослов’янському варіанті літературної
мови діалектних елементів було мало, відчутнішими вони були в літературній
мові на народній основі. У мові писемних пам’яток наявність говорів за давньо
руської доби на території України виразно не виявляється. Дані історичної діа
лектології, відносна хронологія ряду діалектних процесів переконують, що за
давньоруської доби на території України вирізнялися північна й південна діа
лектні групи. Загалом же живомовною основою літературної мови на народній
основі було наддіалектне койне, в яке входили говіркові елементи з різних міс
цевостей тодішньої України.
У староукраїнській літературній мові (XIV-XVIII ст.) вирізнялися три ва
ріанти літературної мови: слов’яноруська, проста, або руська, а в XVII- XVIII ст. —
народнорозмовна. Слов’яноруська літературна мова була продовженням цер
ковнослов’янської мови давньоруської доби, проста, або руська, становила від
повідник давньоруської літературної мови на народній основі. Проста, а тим
більше народнорозмовна мова порівняно із слов’яноруською значно активніше
взаємодіяли з говорами.
Можна припускати, що всі три теперішні наріччя української мови вирізня
лися вже на початку функціонування староукраїнської літературної мови, однак
південно-східне спочатку репрезентувалося одним середньонаддніпрянським
говором. У XVII і XVIII ст. вихідці із Середньої Наддніпрянщини в основній
масі заселяли Слобожанщину і степове Надчорномор’я. На цій великій території
разом з етнічним змішуванням населення відбувалася мовна інтеграція. Так
утворилося уніфіковане південно-східне наріччя.
У староукраїнській літературній мові в певну уніфіковану систему поєдну
валися елементи всіх трьох наріч, проте їх особливості в писемних пам’ятках
різного часу відбиваються неоднаковою мірою. Спочатку (в XIV— XVI ст.) в ста
роукраїнській літературній мові дуже виразними виступають риси південно-за-
хідного наріччя, згодом (у XVII і XVIII ст.) помітними стають особливості пів-
© І. Г. МАТВІЯС, 2007
26 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № б
Діалектна основа української літературної мови
денно-східних говорів. Ознаки північного наріччя в староукраїнській
літературній мові виявляються протягом усього часу.
На кінець XVIII ст. народнорозмовний варіант староукраїнської літератур
ної мови настільки вже переважав інші варіанти, що, остаточно витіснивши їх,
став уважатися єдиним можливим типом літературної мови, а ще більше збли
зившись з уніфікованим і найбільшим південно-східним наріччям, перетво
рився в нову українську літературну мову. Оскільки східноукраїнська розмовна
мова була позбавлена різких говіркових відмін, це зумовлювало її великі потен
ції та робило придатною до виконання функції загальнонародної літературної
мови \ Говори південно-східного наріччя лягли в основу нової української літе
ратурної мови, яка протягом свого функціонування згодом увібрала в себе та
кож елементи майже всіх українських говорів.
На початку існування нової української літературної мови від кінця XVIII до
30-х років XIX ст. у Східній Україні на території Галичини, Буковини й Закар
паття продовжувала жити староукраїнська слов’яноруська літературна мова. За
хідноукраїнський варіант нової української літературної мови виникає з появою
альманаху «Русалка Дністрова» в 1837 р. Найістотнішою ознакою цього варіан
та є відчутність у ньому місцевих говіркових елементів. Усі видатні західноук
раїнські письменники великою мірою в мові своїх творів відображали особли
вості рідного їм говору. Аналогічно риси рідних говорів відбивали класики
української літератури і в Східній Україні, проте внаслідок діалектної уніфікації
південно-східного наріччя говіркові відмінності в мові їхніх творів відчуваю
ться слабше. Східнополіський говір північного наріччя відбитий у мові творів
П. Куліша, Марка Вовчка, С. Васильченка, західнополіський говір цього ж на
річчя і волинський говір південно-західного наріччя відобразила Леся Українка.
Елементи середньонадцніпрянського говору південно-східного наріччя наявні в
мові творів І. Котляревського, Є. Гребінки, Л. Боровиковського, Т. Шевченка,
П. Гулака-Артемовського, Л. Глібова, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного,
М. Старицького, В. Самійленка, А. Тесленка, слобожанський говір цього ж
наріччя використали Г. Квітка-Основ’яненко, П. Грабовський, Я. Щоголев,
І. Манжура, Б. Грінченко, степовий — М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий,
В. Винниченко. Говори південно-західного наріччя відобразили: поділь
ський — А. Свидницький, С. Руданський, М. Коцюбинський, наддністрян
ський — М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич, М. Устиянович, О. Ма-
ковей, М. Яцків, В. Щурат, Б. Лепкий, гуцульський — Марко Черемшина,
буковинський — О. Кобилянська, гуцульський і буковинський — Ю. Федько-
вич, покутський — В. Стефаник, Л. Мартович, бойківський — І. Франко, закар
патський — Д. Довгович, лемківський — О. Павлович, О. Духнович.
Говори постають основою української літературної мови на всіх її структур
них рівнях.
Фонетична система сучасної української літературної мови, як і більшості
інших мов, визначається діалектною базою, що виявляється як у вокалізмі, так і
в консонантизмі.
Голосний [а] в говорах порівняно з літературною мовою виступає в більшій
кількості варіантів, зокрема в позиції після м’яких і стверділих приголосних він
переходить у голосні переднього ряду. Картина цього переходу досить строката
й зумовлена складними процесами міждіалектної інтерференції, морфологіч
ною позицією, оточенням різних приголосних і впливом літературної мови.
У говорах досить часто на місці літературного секундарного [а] виступає давній
1 Булаховсытй Л. А. Вибрані праці : В 5 т.— Κ., 1977.— Т. 2.— С. 29.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 6 27
І. Г. Матвіяс.
голосний о, що не є літературною нормою. Загалом уживання і вимова голосно
го [а] в сучасній літературній мові спирається на південно-східні говори і на
значну частину південно-західних.
Ненаголошений голосний [о] в літературній мові під впливом говорів пів
денних наріч у вимові часто переходить в [у]. Цей перехід непослідовний, він зу
мовлюється різними чинниками і часто має лексикалізований характер. У пів
нічних говорах ненаголошений [о] переходить в [а], що на літературну мову
переважно не впливає. Відповідниками давніх груп th>t, trbt у літературній мові
виступають сполуки [ло], [ро], хоч у південно-західних говорах — [ли], [ри]
(блоха — бли'ха, брова — бри'ва). Більшість українських говорів щодо вживання
голосного [о] збігається з літературною мовою.
Голосний [у], що походить з давніх γ та ж, у літературній мові і в говорах
функціонуванням в основному не відрізняється, [у] на місці о в літературній
мові і в говорах має свою специфіку, що зумовлюється різними чинниками.
Вимова ненаголошеного [е] будь-якого походження в літературній мові та в
говорах південних наріч наближається до [и], у північних говорах він артику-
люється чітко. У закарпатських говірках південно-західного наріччя голосний
[е] вимовляється з наближенням до [и], що літературної норми не становить.
Відмінності у вживанні [е] в літературній мові і в говорах стосуються головним
чином лексикалізованих випадків.
Типовою рисою ненаголошеного голосного [и] в літературній мові і говорах
південних наріч є його вимова з наближенням до [е], а в північних говорах — до
[і]. У літературній мові і в більшості говорів давні сполучення глухих ъ і ь з
плавними приголосними рефлексуються як [ри], [ли], у багатьох південно-захід-
них говорах у ряді слів — як [ир], [ил] (кир'нщ'а, гил'тати). Вимова голосного
[и] в літературній мові ґрунтується на його орфоепії передусім у південно-схід-
них та волинському й подільському говорах південно-західного наріччя.
Голосний [і] в літературній мові і південних наріччях виступає відповідни
ком давнього *Ь. У північних говорах давній рефлексується у вигляді дифтон
гів та монофтонгів [е], [и]. Закон переходу давнього о в [і] в новозакритих скла
дах не був абсолютним ні в новій літературній мові, ні в говорах, тому сьогодні
нормативними стали прийменник і префікси як з [о], так і з [і] (од — від, догна
ти — дігнати). У ряді слів голосний [і] в літературній мові і в говорах ужи
вається на місці давнього γ (діброва, заміж, огірок). Загалом голосний [і] в літе
ратурній мові виступає як у південно-східних говорах, так і в більшості
південно-західних. Північні говори щодо вживання голосного [і] істотно відріз
няються від літературної мови, отже, основою літературної мови в цьому ви
падку їх уважати не можна.
Вокалізм української літературної мови поєднує в собі традиційні елементи,
що зазнавали змін упродовж складної її історії, в поєднанні з новаторськими
тенденціями, властивими функціонуванню й розвитку живої мови. В одних ви
падках його елементи сягають давнього стану мови 2, в інших вони регулюються
і змінюються в сучасній мові. Вплив говорів на літературну мову в галузі вока
лізму в процесі формування української літературної мови був дуже дійовим і
визначальним, перед ним поступалися традиційні елементи писемної літератури.
У галузі вокалізму найбільший вплив на нову українську літературну мову мало
південно-східне наріччя, проте істотну роль відіграли також південно-західні
говори, зокрема через утворення на їх основі західноукраїнського варіанта літе
ратурної мови. Загалом сучасний вокалізм української літературної мови стано
2 Шевельов Ю. Історична фонологія української мови.— X., 2002.— С. 76-103.
28 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № б
Діалектна основа української літературної мови
вить результат поєднання традиційних книжних елементів з живою мовою най-
ширших верств українського народу.
Консонантизм сучасної української літературної мови тісно пов’язаний та
кож із системою приголосних у говорах. Склад приголосних звуків, особливості
їх артикуляції та функціональне навантаження в українській літературній мові і
в говорах загалом збігаються.
Давні м’які губні приголосні, яким у літературній мові відповідає сполука
губних із приголосним [й] (м ’ясо), у говорах усіх трьох наріч можуть сполучати
ся також з м’яким приголосним [н] (м'н'асо), а в подільському говорі півден
но-західного наріччя — з м’яким [л] (голуб'л’ата), чого літературна норма не
допускає. У словах рівний, давно на місці [в] у південно-західних говорах, за ви
нятком карпатських, у західнополіському і зрідка в південно-східних ужи
вається [м] ('рімний, дам'но), що є порушенням норми. Сполуці [хв] {хвіст,
хвиля), характерній для літературної мови й певною мірою для більшості гово
рів, у південно-західних говорах відповідає приголосний [ф] (фіст, 1фил’а). Ви
мова відповідних слів з приголосним [ф] становить порушення норми. Слова з
приголосним [ф] у сучасній літературній мові переважно перейняті від колиш
нього західноукраїнського варіанта літературної мови, у східноукраїнському ва
ріанті відповідні слова найчастіше вживалися із звукосполукою [хв] (хвортуна,
Тимохвій). Уживання приголосного [х] на місці [хв] (хо'роба, 'хорий, па'ха) в за
хідноукраїнському варіанті літературної мови вважалося нормативним. Загалом
губні приголосні в літературній мові відображають відповідні особливості пів
денно-східних говорів, меншою мірою — південно-західних і північних.
Зубні приголосні перед [і], що походить з о, частково в усіх південно-схід-
них говорах, а також у бойківських і буковинських говірках південно-західного
наріччя виступають м’якими, але в більшості південно-західних говорів та в се-
редньонадцніпрянських говірках південно-східного наріччя — переважно твер
дими. Обидва варіанти зубних приголосних у цій позиції нормативною орфое
пією допускаються. Перед [і], що походить з давніх е та "fe, у літературній мові,
як і в говорах, зубні приголосні м’які. Звук [л] у полтавських говірках півден
но-східного наріччя та в карпатських говорах південно-західного наріччя висту
пає в апікально-альвеолярному варіанті3, що спостерігається й у носіїв літера
турної мови, які походять з відповідних місцевостей.
Подовжені (подвоєні) приголосні [т], [н], [л], що характерні для літературної
мови й південно-східних говорів, у північних і південно-східних говорах поде
куди, а в південно-західних послідовно не подвоюються, що було засвідчене в
західноукраїнському варіанті літературної мови. На місці м’якого приголосного
[ц], характерного для літературної мови і для говорів південно-східного наріччя,
у північних та південно-західних говорах, за винятком карпатських, перед го
лосними [а], [у] і в кінці слів уживається твердий [ц] ('вулица, 'вулицу, х'лопец),
що відбилося в західноукраїнському варіанті літературної мови.
Шиплячі приголосні в літературній мові та в говорах по-різному виявляють
їх твердість і м’якість. На відміну від літературної мови в говорах південно-схід-
ного наріччя шиплячі приголосні перед [а], що походить з а , пом’якшуються
(ло'ш'а, во'лоч’ат’). Виразного відбиття в літературній мові це не знайшло.
У південно-західних говорах (карпатських, наддністрянському, надсянському й
подільському) та в західнополіському говорі північного наріччя на місці про
3 Прокопова Л. І. Приголосні фонеми сучасної української літературної мови.— Κ.,
1958,— С. 26-28.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 6 29
І. Г. Матвіяс.
тяжного [ж] у ряді слів уживається африкат [дж] ('саджа, ме'джа). Такі діалект
ні форми слів уживалися в західноукраїнському варіанті літературної мови.
Задньоязикові приголосні в літературній мові та в говорах виявляються од
наково, проте в ряді слів у говорах замінюються інтими приголосними (хура —
х'вура, х'в’іра; колихати — коли'сати, скирта — с'тирта, квітка — ц'в’ітка).
У сучасній літературній мові для певної групи слів проблему становить співвід
ношення звуків [ґ] і [г], що зумовлено відповідним станом у говорах. У ряді слів
у середньополіському й західнополіському та в усіх південно-західних говорах
переважає звук [ґ] ('ґанок, Гвинт, 'дзиґа), у східнополіському й усіх півден-
но-східних говорах, навпаки, майже послідовно в цих словах уживається звук [г].
Загалом же на консонантизм сучасної української літературної мови
більшою мірою впливали говори південно-східного наріччя, меншою — півден
но-західного й північного.
Узаємодія між літературною мовою і говорами відображена у словотворі. Це
виражається в системних словотвірних процесах і в дуже багатьох окремих лек-
сикалізованих типах.
У просторових номінаціях, зокрема в назвах поля з-під сільськогосподар
ських культур, в оцінних пейоративах і в назвах деяких знарядь праці в літера
турній мові паралельно вживаються давні суфікси -ище та -исько (житнище —
житнисько, бабище — бабисько, граблище — граблисько), що мають відмінну
діалектну основу: перший походить з говорів південно-східного та із східнопо-
ліського й середньополіського говорів північного наріччя, другий своєю осно
вою має південно-західні говори та західнополіський говір північного наріччя.
Названі суфікси нормативними стали внаслідок злиття східноукраїнського й за
хідноукраїнського варіантів літературної мови, які постали на основі відповід
них говорів.
Як свідчить «Атлас української мови», з великої кількості суфіксальних ут
ворень — назв бадилля різних сільськогосподарських культур у говорах 4 до
літературної мови ввійшли тільки окремі.
Утрата демінутивності певними суфіксами в літературній мові та в говорах
переважно збігається, наприклад, назви ріка й річка, вівця й овечка, мураха й му
рашка вживаються в тому самому значенні як у літературній мові, так і в гово
рах, проте в говорах це явище має свою специфіку. У карпатських говорах від
сутня демінутивна форма жінка, вживається тільки жона, у карпатських і
наддністрянському говорах немає суфіксальної форми тітка, вживається
тільки 1mema.
Нормативному прикметниковому суфіксові -еньк-, характерному для пів
денно-східних і північних говорів, у південно-західних говорах відповідають
суфікси -ейк-, -оньк- (ле'гейкий, ле'гон'кий), що в західноукраїнському варіанті
літературної мови вживалися, але сучасною літературною мовою не сприйнялися.
Прикметниковий префікс най-, характерний для літературної мови і для
більшості говорів, у західнополіських говірках має відповідник нау- (наус'тар-
ший), у середньополіських говірках — над- (надс'тарший), у середньопо-
ліських і західнополіських говірках — також на- (нас'тарший), у закарпатських
говірках, частково в гуцульських і покутсько-буковинських — май- (майс'тар-
шиії). Жоден з названих діалектних префіксів у літературній мові не прижився.
У новій українській літературній мові довгий час поряд із нормативним сьо
годні дієслівним суфіксом -ува- (шанувати) вживався суфікс -ова- (шановати),
4 Атлас уБфаїнської мови.— Κ., 2001.— Т. 3. Ч. 3.— Карта 43.
30 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № б
Діалектна основа української літературної мови
який має відносно обмежену діалектну базу — поширений тільки в говорах пів
нічного наріччя та в південно-західних карпатських говорах.
У говорах словотвірних варіантів значно більше, ніж у літературній мові,
наприклад: гончар — горил'кар, горш'чай, гор'чар; плугатар — плуга'тир, плу-
га'тор, плу'гач; лівша —л ’і'ваш, л ’і'вак, л ’іу'шак, л ’іу'шун, л ’і'вушник, л ’іу'цан,
л ’іу'кут; мураха — мура'вей, мура'вел’, му'рал’, муран'д’іл б у с е л — 'бусєн’,
1бус'он, 'буз’ок, 1бус’ок, 1боц’ун, 1боц’ок; дятел — 1д’ат’іл, доу'бач, доу'бун,
'доубуш, 1доубанка; горобець — горо'бей, воро'бел’, горо'бух, гороб'ц’ух; ща
вель — шча'в’ій, шча'вей, ш'чава, ш'чаука, шча'вух, шчау'йух, шчау'ник, шча'-
вер\ полукіпок — ко'луп’іток, ко'лупЧвок, ко'лупопок; труна — т'рунва, т'рум-
на, т'румно, т'румло, т}румбло\ бич — би'чук, би'йак, 'билен’, 'бил’ник; пра
ник — п'рал’ник, п 'payник, прач, п'рачка.
Отже, літературний словотвір ґрунтується на діалектному словотворенні.
З багатьох діалектних словотвірних варіантів літературним стає переважно най
поширеніший. Варіантне словотворення в літературній мові зумовлене пере
важно дією говорів, а вплив літературної деривації на діалектну виражається
наявністю в говорах паралельних словотвірних структур.
Основою словозміни української літературної мови є структурні особливос
ті говорів, вона синтезує в собі риси всіх трьох наріч. Вплив говорів на літера
турну мову виявляється у формах усіх частин мови.
Граматичний рід і пов’язані з ним типи відмінювання іменників у літератур
ній мові відображають морфологічну структуру говорів. Відмінність літератур
ної мови від говорів щодо цього наявна тільки в окремих випадках (це сто
сується форм іменників миша, межа, долоня, блоха, ляда, тінь).
Усі нормативні відмінкові форми іменників походять від говорів, разом з
тим у говорах їм відповідають й інші форми: до землі, тій землі, у землі — до
зем'ли, т’ійзем'ли,у зем'ли (південно-західні говори), солі— 'соли (говори всіх
трьох наріч), головою — голо 'воу, голо 'вом (південно-західні говори), землею —
зем'л'ойу (говори всіх трьох наріч), зем'леу, зем'л ’оу, зем'лем, зем'л"ом (півден
но-західні говори), зем'лей, зем'л’ой (північні говори), сіллю — 'солейу, 'сол’ойу
(говори всіх трьох наріч), 1coney, 1солем, 'сол’оу, 'сол ’ом (південно-західні говори),
(на) батькові — (на) 'бат’кови (південно-західні говори), (на) коневі — (на)
коЫ’овЧ (південно-східні та деякі південно-західні говори), ко'неви, ко'н’ови
(південно-західні й західнополіський говори), конем — ко'н’ом (говори всіх
трьох наріч), на коні — на ко'ни (південно-західні говори), на ко'н’ови (півден
но-західні й західнополіський говори), весілля — вес’і'л’е (північні й півден-
но-західні говори), полем — 'пол’ом (південно-західні й західнополіський говори),
того теляти — 'того те'л’ат’і (говори всіх трьох наріч), те'л’ата (півден
но-західні й західнополіський говори), те'л’ат’а (волинський говір), те'л’ame
(карпатські говори), те'л’а (південно-східні та південно-західні говори), тому
теляті — 1тому те'л’ати (південно-західні й північні говори), те'л’ату,
те'л’ат’у (південно-західні говори), те'л’атов’і (середньонаддніпрянський,
подільський і західнополіський говори), те'л’ов’і (середньонаддніпрянський і
подільський говори), те'л’ови (подільський говір), тому тімені — 'тому 1т’імйі
(говори всіх трьох наріч),1т’імйу (південно-східні й північні говори),1т’імйов’і
(подільський говір), телям — те'л’ом (середньонаддніпрянський і подільський
говори), те'л’атом, те'л’ат’ом, те'л’атем, дві руки — дв’і ру'ц’і (південно-за-
хідні говори), два відра — дв’і в’ід'р’і (південно-західні й північні говори), селя
ни — се'л’ане (північні й південно-західні говори), гуси — 'гус’і, двері — д'вери
(північні говори), співаки — сп’і'ваци, сп’і'вац’і, сп’і'ваце (карпатські говори),
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 6 31
І. Г. Матвіяс.
хат — ха'тЧу (говори всіх трьох наріч), ха'тей (північні говори), коней — 'ко
пий, 'конЧ (південно-західні говори), пальців — 'пал’ций, 'пал'ц'ох (карпатські
говори), людей—л ’у'дий,гостей— 1гостий, 1гостЧу, 'гост’ох (південно-західні
говори), братам — боратом (північні й карпатські говори), коням — 1кон’ім,
'кон'ем (говори всіх трьох наріч), гостями — 'гостима, 'гост'ема, 'гостЧма
(південно-західні говори), на конях— на 'кон’ох, 1конЧх, 1конех, 'кон'ех (північні
та південно-західні говори). Чимало наведених говіркових форм знайшли відоб
раження в колишньому західноукраїнському варіанті літературної мови, мен
ше — в східноукраїнському.
Зв’язок літературної мови з говорами виявляється в усіх групах займенників.
До наявних у літературній мові займенникових форм у говорах засвідчуються
ще їх відповідники. У всіх трьох наріччях фіксуються форми: м ’і'нЧ «мені», шо
«що»; у північних і південно-східних говорах виступають займенникові форми з
початковим [й] замість нормативного [н] — за 'його, з 'йейу, до йіх; говори пів
нічного наріччя репрезентуються формами: м ’і'н'е, ме'н’е, мн'і, мн’е «мені»;
то'би, то'б'е «тобі»; со'би, со'б'е «собі»; йі'йе «їй»; з 'йойу, з йой «з нею»; 'ге-
той, 'гета, 'гето «той», «та», «те»; цЧ'йе, ц’о'йе, це'йе, сЧ'йе «цієї»; то'йейі,
ту'йейі, 'туйі, то'йе, те'йе «тієї»; займенникові форми 'цЧйі «цієї», 1т’ійу
«тією» характерні для південно-східних говорів; форми ш, йу, з прийменником
н ’у «її» вживаються в південно-східних і південно-західних говорах; у півден
но-західних говорах наявні форми: ми, мЧ «мені»; ти, т’і «тобі»; си «собі»; за
1него «за нього»; ceď, си'с’а, си'се «цей», «ця», «це»; отой, ота, о'те; тот,
то'та, то'те; а'тот, ато'та, ато'те; там'той, там'та, там'те; там'тот,
тамто'та, тамто'те «той», «та», «те»; 'цейі «цієї», 'тойі «тієї», 'тейу «тією»;
тко, ко «хто», чо, што «що».
Більшість наведених діалектних форм займенників уживалася в західноук
раїнському варіанті літературної мови, частина з них використовувалася і в схід
ноукраїнському варіанті.
Із прикметникових слід відзначити діалектні форми називного відмінка од
нини чоловічого роду на -и ('доби, моло'ди), характерні для північних і для над
дністрянського південно-західного говорів; форми середнього роду на -ойе
(ба'гатойе) поширені в північних та закарпатському й надсянському півден
но-західних говорах, на -ойі (ба'гатойі) — в закарпатському й лемківському.
Нормативній формі родового відмінка однини прикметників і присвійних зай
менників жіночого роду на -ої в північних говорах відповідає форма на -ойе
('добройе, 'нашойе) та -ой ('доброй, 'нашой), форми на -ой характерні ще для
південно-західного лемківського говору; у південно-західних і західнополіському
говорах наявні форми на -ейі (1добрейі, 1нашейі), у лемківських говорах—ще на
-ей ('добрей, 'нашей), у західнополіських говірках — на -и ('добри, 'наши). У да
вальному відмінку однини прикметників і ад’єктивних займенників жіночого
роду в говорах північного наріччя вживаються форми на -ий (тий моло 'дий), -ой
(тоймоло'дой), -уй (туймоло'дуй), що є фонетичними варіантами нормативної
форми на -ій; в усіх трьох наріччях наявні також стягнені форми на -і (т’і мо-
ло'д’і). Присвійні прикметники в називному відмінку множини в північних і пів
денно-східних говорах часто закінчуються на -и ('бат’кови, 'материни), що
відображено в мові творів Т. Шевченка. Наведені діалектні форми прикметників
у сучасній літературній мові не вживаються, хоч деякі з них у минулому засвід
чувалися.
У південно-західних і західнополіському говорах поширені числівникові
форми штири «чотири» та д'вЧста, д'вЧсто, д'васто, у подільських говірках
32 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № б
Діалектна основа української літературної мови
ще д'в’іст’а «двісті», що, за винятком останньої, вживалися в західноукраїн
ському варіанті літературної мови.
Дуже виразною постає взаємодія між літературною мовою і говорами в дієс
лівних формах. Паралельно вживані в літературній мові інфінітиви на -ти і -ть
характерні для південно-східних і північних говорів, у середньополіському го
ворі з твердим -т (си'д’іт); у південно-західних і західнополіському говорах
виступають тільки форми на -ти. У південно-західних говорах уживаються по-
занормативні форми інфінітива на -чи (пе'чи, ст 'ричи). Помітними постають
форми 1-ї ос. одн. теперішнього часу в південно-східних, північних та у волин
ському, подільському і покутсько-буковинському південно-західних говорах
без чергування м’яких зубних приголосних із шиплячими перед -у (ход’у,
прос ’у) 5. У дієсловах з основою на [д] у говорах усіх трьох наріч зрідка вжи
ваються форми на -жу (хо'жу). У карпатських говорах фіксуються особові фор
ми дієслів типу знам, з'наву, зн'ау, знаш, знат. Діалектну основу форм 3-ї ос.
одн. дієслів І дієвідміни типу знає і зна становлять говори південно-східного на
річчя. У південно-східних, волинському та подільському південно-західних і в
східнополіському північному говорах уживаються форми 3-ї ос. одн. теперіш
нього часу з закінченням -е замість -ить ('ходе), у південно-західних говорах та
кож -и ('ходи), що часто траплялися в літературній мові. Варіантність форм дієс
лів І дієвідміни в 1 -й ос. мн. типу несемо й несем у літературній мові і в говорах в
основному збігається; у північних говорах наявні також форми на -ом (не 'сом), у
карпатських говорах — на -еме, -име (не'семе, 'робиме). У південно-східних,
східнополіському північному та в буковинському південно-західному говорах
дієслова II дієвідміни в 3-й ос. мн. виступають часто з закінченням -ут’ замість
-ат’ ('ход’ут’, 'нос'ут’). У південно-західних говорах 1-а і 2-а ос. одн. і мн. дієслів
минулого часу виражені здеформованими формами колишнього перфекта типу
Xо'диуйем, хо'диуйес, хо'дилисмо, хо'дилисте; форми майбутнього часу в тих са
мих говорах мають вигляд му, меш, ме ро'битщ 'буду, 'будеш, 'буде ро'биу.
Паралельно вживані в літературній мові форми наказового способу на -імо (хо
дімо) і на -ім (ходім), що виступають в усіх говорах, правда, у південно-західних
форми на -ім переважають, у карпатських говорах мають відповідники на -ме
('ход’ме), у східнополіському говорі— на -ом (хо 'д'ом). У південно-західних го
ворах наявні форми дієслів умовного способу типу 'даубим, 'даубих «я дав би».
Нормативним атематичним дієсловам 2-ї ос. одн. теперішнього часу даси,
їси у південно-західних і західнополіському говорах відповідають форми
да'сиш, йі'сиш, у південно-західних говорах ще дас\ шс’; даш, йіш.
Отже, нормативні форми дієслів спираються передусім на південно-східні
говори, меншою мірою — на південно-західні й північні.
Усі сучасні морфологічні форми української літературної мови ґрунтуються
на відповідних формах, уживаних у говорах. Варіантність словозмінних форм у
літературній мові зумовлена наявністю великої кількості відповідних говірко
вих форм. Сучасні нормативні морфологічні форми в більшості випадків своєю
основою мають південно-східні говори, хоч південно-західні й північні говори
теж відображені в них великою мірою.
Визначення взаємодії між літературною мовою і говорами в синтаксисі ста
новить певну трудність, оскільки з усіх рівнів мовної структури синтаксичний
найменше диференціює говори. За особливостями синтаксису говори україн
ської мови виділяються невиразно, синтаксичні діалектизми, як правило,
ареально не співвідносні з діалектизмами інших структурних рівнів.
5 Атлас уБфаїнської мови.— Т. 3. Ч. 3.— Карта 40.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 6 33
І. Г. Матвіяс.
Словосполучення в українській літературній мові та в говорах переважно
збігаються, проте в багатьох випадках вони відмінні: журитися сином—жу'ри-
тис’апо 'сину, за моєї нам'яті—замо'йу 'помет’ (північні говори), цієї осені—
ц ’у 'осЧн’ (південно-східні говори), опікун сиріт — о'п'ікун 'сиротам; іду до
міліції— і'ду на м'і'л ’іц’ійу (південно-західні говори), у мене болить голова —
ме'н’і бо'лит’ голо'ва (південно-західні й середньополіський говори), пішов по
воду—п ’і 'шоу во1ди (подільський, гуцульський і покутсько-буковинський гово
ри); пишу пером — 'пишу з пе'ром; удався в батька —у'даус’а по в’іт'ци (кар
патські говори ), ми мандруємо утрьох—ми триманд'руйеме; вищий від батька
— 'вишчий г’і 'неньо; ти мені служив — ти ме'не слу'жиу, о десятій годині — о
'dec’am’ го'дин (закарпатський говір) тощо. Більшість паралельно вживаних
синтаксичних конструкцій у літературній мові зумовлені паралельністю їх у го
ворах.
Мало відмінностей між літературною мовою і говорами спостерігається у
побудові простого речення б. Еквівалентами стверджувальних речень у літера
турній мові та в південно-східних і північних говорах є частки так, еге, да, у пів
денно-західних — частка так, зрідка йо, у карпатських говорах — 'айно. Еквіва
лентом заперечних речень у літературній мові та в південно-східних говорах
виступає частка ні, у північних і південно-західних говорах — н ’е. Питальні ре
чення в літературній мові і в говорах різняться частками: у літературній мові та в
південно-східних, північних, у волинському й подільському південно-західних
говорах уживається частка чи, в інших південно-західних говорах — також ци.
Сурядні члени речення в літературній мові та в південно-східних і в більшос
ті південно-західних говорів поєднуються сполучниками і, та, у північних та у
волинському й подільському південно-західних їм відповідає сполучник да, у
північних говорах також дай, дей, дий, у закарпатських говірках— а, ай ,1айбо.
У говорах усіх трьох наріч підмет речення може передаватися словосполу
кою в родовому відмінку (І'де двох бра'т’іу) або й самою формою числівника
(Бу'ло ш’іс'т’ох). У північних і південно-східних говорах з підметом у реченні,
вираженим збірним іменником, присудок може узгоджуватися в множині
(На'род зійш'лис’а). У південно-західних говорах зберігається предикативна
зв’язка бути на відміну від літературної мови та південно-східних говорів (В’ін
йемаши'н’іст-, Пес йезлии). Відповідно до заперечних конструкцій із словом не-
ма(є) в літературній мові та в більшості говорів у карпатських говорах уживаю
ться конструкції з формами дієслова бути (У 'мене не йе х'л’іба).
Між літературною мовою і говорами є певні відмінності в побудові складних
речень. Складносурядні і складнопідрядні речення в говорах від таких синтак
сичних одиниць у літературній мові відрізняються переважно сполучниками.
У літературній мові та в більшості говорів складносурядним реченням із су
рядними сполучниками і, та у говорах північного наріччя відповідають речення
із сполучником да. У бойківських говірках південно-західного наріччя вжи
вається єднальний і протиставний сполучник ба, а в східнополіських говірках
північного наріччя — сполучник дак. На відміну від літературної мови й
більшості говорів, у яких використовується протиставний сполучник тільки, у
карпатських говорах південно-західного наріччя поширені сполучники ай,
ай'бо, 'айно; у наддністрянських, надсянських і бойківських говірках ужи
вається протиставний сполучник 'іно. Складносурядним реченням з протистав
ними відношеннями та із сполучником але, характерним для літературної мови,
у говорах південно-східного наріччя часто відповідають речення із сполучни
6 Бевзенко С. П. Українська діалектологія.— Κ., 1980.— С. 165-169.
34 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № б
Діалектна основа української літературної мови
ками а, та', у говорах усіх трьох наріч — із сполучниками но, ну. У західних над
дністрянських говірках у реченнях з протиставним значенням уживається
складний сполучник но а}ле.
Серед складнопідрядних речень діалектні відмінності спостерігаються в під
рядних підметових, означальних, додаткових та обставинних і полягають вони
головним чином у вживанні діалектних сполучників. У південно-західних, зрідка
в південно-східному степовому говорах у підметових і означальних підрядних
реченнях уживається сполучник де (.При'ходе той, де 1майє наказувати). Для
приєднання означальних підрядних речень до головних уживаються сполучники
шо, же, жи, би, о'би,у карпатських говорах — ож. Підрядні додаткові речення,
що в літературній мові та в південно-східних і в середньополіському та східно-
поліському північних говорах до головних речень приєднуються сполучниками
що, щоб, щоби, у південно-західних і західнополіському північному говорах
уживаються з названими, а також із сполучниками же, ж еб,'жеби, би, о 'би, ож,
ож'би, коб, ко'би. Обставинні підрядні речення часу, в яких у літературній мові
та в південно-східних говорах виступають сполучники доки, поки, у північних
говорах уживаються із сполучниками 1докул’, 1докил’, 'покул’, 'покил’,упівден-
но-західних говорах — зак, 'заки, 'заким, 'закл'а, 'докл'а, 'покл'а, кой. Умовні
підрядні речення в південно-західних говорах приєднуються до головних спо
лучниками коб, ко'би, кед, 'кед’би, би, кой, накоїли. У літературній мові та в пів-
денно-східних і північних говорах їм відповідає сполучник якщо(б). Підрядні
речення мети в південно-східних і в північних говорах, як і в літературній мові,
до головних речень приєднуються сполучниками щоб і аби, у південно-західних
говорах у цій ролі виступає сполучник а 'би, а також сполучники о 'би, коб, ко 'би,
би, же'би. У підрядних реченнях способу дії в південно-західних говорах у ролі
нормативного сполучника як уживаються сполучники 'йако, а'к’ик, ги, г'і, гей,
'гейби, 'гиби, у західнополіському говорі — би'наче. Підрядні речення причини
в карпатських говорах приєднуються до головних речень сполучниками за'то,
за'чим, заш'чо, заш'то, тад', у бойківських і наддністрянських говірках — спо
лучниками сли, йес'ли, 1жел'і, йе'жел’і. У більшості говорів, як і в літературній
мові, їм відповідають сполучники бо, що, тому що, через те що.
Своєрідний діалектний синтаксис найвиразніше виявляється в говорах пів
денно-західного наріччя, він певною мірою відображений у західноукраїнському
варіанті літературної мови. Найближчим до сучасної літературної мови постає
синтаксис говорів південно-східного наріччя. Північні говори поряд із карпат
ськими південно-західними найбільшою мірою засвідчують архаїчні синтак
сичні структури.
Особливе місце займає взаємодія між українською літературною мовою і го
ворами на лексичному структурному рівні. Діалектна лексика входила до складу
давньоруської і староукраїнської літературної мови, коли інші структурні рівні
літературної мови слабо пов’язувалися з відповідними рівнями говорів. Лексич
ний склад нової української літературної мови в основному діалектний. Прип
лив діалектної лексики в нову українську літературну мову для різних періодів
трактується неоднаково. У кінці XVIII і на початку XIX ст. культурні діячі най-
ширше залучали діалектну лексику з метою зробити її надбанням літературної
мови. У другій половині XIX і на початку XX ст. у східноукраїнському й захід
ноукраїнському варіантах літературної мови далі широко залучалася говіркова
лексика, разом з тим у цей період враховується доробок попередніх діячів,
спостерігається тенденція добору народної лексики і використання її із спе
ціальною стилістичною настановою. Внаслідок взаємодії східноукраїнського і
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 6 35
І. Г. Матвіяс.
західноукраїнського варіантів літературної мови відбувається обмін між ними і
щодо лексичного складу. Ця взаємодія сприяла тому, що вузькі лексичні провін-
ціоналізми скорочуються в обох варіантах літературної мови. У наступний пе
ріод, після революційних подій 1905 р. процес інтеграції між східноукраїнським
і західноукраїнським варіантами літературної мови виявляється інтенсивніше.
В обох варіантах літературної мови продовжує використовуватися діалектна
лексика із стилістичною настановою. У наш час, коли українська літературна
мова стала обслуговувати державні потреби народу, постає питання про оста
точну нормалізацію її лексичного складу, проте діалектна лексика залишається
одним з важливих джерел збагачення української літературної мови, про що
свідчать нормативні словники. У сучасній літературній мові лексичні діалектиз
ми охоплюють найрізноманітніші тематичні групи, але передусім вони пов’яза
ні з побутом і виробничою діяльністю.
Отже, літературна мова й говори — два основні функціональні різновиди
української мови, між якими протягом усієї історії відбувається інтенсивна
взаємодія та взаємовплив. Сьогодні українська літературна мова монолітна й
унормована, говори ж продовжують відображати своєрідні барви живої мови в
різних місцевостях України.
І. Н. MATVIYAS
THE DIALECTAL BASES OF THE UKRAINIAN LITERARY LANGUAGE
The article focuses on the influence of the dialects on the Ukrainian literary language in phone
tics, word building, morphology, syntax and vocabulary.
Keywords: vowels, consonants, word building, morphology, syntax, vocabulary, patois, ver
nacular, dialect.
36 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 6
|