Журавлёв В. К. Теория группофонем : Развитие группового сингармонизма в праславянском языке

Рецензія на книгу: Журавлёв В. К. Теория группофонем : Развитие группового сингармонизма в праславянском языке. / Предисл. Ю. Я. Бурмистровича М. : Изд-во ЛКИ, 2007.— 128 с. Володимира Костянтиновича Журавльова (народився 1922 р.) можна без перебільшення назвати одним з найвідоміших славістів і...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2007
Автори:	Глущенко, В., Орел, А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2007
Назва видання:	Мовознавство
Теми:	Рецензії та анотації
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182988
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Журавлёв В. К. Теория группофонем : Развитие группового сингармонизма в праславянском языке / В. Глущенко, А. Орел // Мовознавство. — 2007. — № 6. — С. 82-85. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-182988
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1829882022-01-28T01:26:32Z Журавлёв В. К. Теория группофонем : Развитие группового сингармонизма в праславянском языке Глущенко, В. Орел, А. Рецензії та анотації Рецензія на книгу: Журавлёв В. К. Теория группофонем : Развитие группового сингармонизма в праславянском языке. / Предисл. Ю. Я. Бурмистровича М. : Изд-во ЛКИ, 2007.— 128 с. Володимира Костянтиновича Журавльова (народився 1922 р.) можна без перебільшення назвати одним з найвідоміших славістів і фонологів XX ст. Він не тільки вивчав історію фонологічних систем слов’янських мов (із залученням багатого іншомовного матеріалу), а й розробляв загальну теорію діахронічної (історичної) фонології. В. К. Журавльов досяг надзвичайно цінних наукових результатів. Докладно проаналізувавши лінгвістичну спадщину славістів Росії та інших країн (П. Ф. Фортунатова, О. О. Шахматова, І. О. Бодуена де Куртене, Р. Якобсона, Н. ван Вейка, Е. Петровича та ін.), В. К. Журавльов висунув низку ідей, які можна сміливо назвати лінгвістичними відкриттями. 2007 Article Журавлёв В. К. Теория группофонем : Развитие группового сингармонизма в праславянском языке / В. Глущенко, А. Орел // Мовознавство. — 2007. — № 6. — С. 82-85. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182988 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії та анотації Рецензії та анотації
spellingShingle	Рецензії та анотації Рецензії та анотації Глущенко, В. Орел, А. Журавлёв В. К. Теория группофонем : Развитие группового сингармонизма в праславянском языке Мовознавство
description	Рецензія на книгу: Журавлёв В. К. Теория группофонем : Развитие группового сингармонизма в праславянском языке. / Предисл. Ю. Я. Бурмистровича М. : Изд-во ЛКИ, 2007.— 128 с. Володимира Костянтиновича Журавльова (народився 1922 р.) можна без перебільшення назвати одним з найвідоміших славістів і фонологів XX ст. Він не тільки вивчав історію фонологічних систем слов’янських мов (із залученням багатого іншомовного матеріалу), а й розробляв загальну теорію діахронічної (історичної) фонології. В. К. Журавльов досяг надзвичайно цінних наукових результатів. Докладно проаналізувавши лінгвістичну спадщину славістів Росії та інших країн (П. Ф. Фортунатова, О. О. Шахматова, І. О. Бодуена де Куртене, Р. Якобсона, Н. ван Вейка, Е. Петровича та ін.), В. К. Журавльов висунув низку ідей, які можна сміливо назвати лінгвістичними відкриттями.
format	Article
author	Глущенко, В. Орел, А.
author_facet	Глущенко, В. Орел, А.
author_sort	Глущенко, В.
title	Журавлёв В. К. Теория группофонем : Развитие группового сингармонизма в праславянском языке
title_short	Журавлёв В. К. Теория группофонем : Развитие группового сингармонизма в праславянском языке
title_full	Журавлёв В. К. Теория группофонем : Развитие группового сингармонизма в праславянском языке
title_fullStr	Журавлёв В. К. Теория группофонем : Развитие группового сингармонизма в праславянском языке
title_full_unstemmed	Журавлёв В. К. Теория группофонем : Развитие группового сингармонизма в праславянском языке
title_sort	журавлёв в. к. теория группофонем : развитие группового сингармонизма в праславянском языке
publisher	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Рецензії та анотації
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182988
citation_txt	Журавлёв В. К. Теория группофонем : Развитие группового сингармонизма в праславянском языке / В. Глущенко, А. Орел // Мовознавство. — 2007. — № 6. — С. 82-85. — укр.
series	Мовознавство
work_keys_str_mv	AT gluŝenkov žuravlëvvkteoriâgruppofonemrazvitiegruppovogosingarmonizmavpraslavânskomâzyke AT orela žuravlëvvkteoriâgruppofonemrazvitiegruppovogosingarmonizmavpraslavânskomâzyke
first_indexed	2025-07-16T02:25:37Z
last_indexed	2025-07-16T02:25:37Z
_version_	1837768628334755840
fulltext	Рецензії та анотації разі чоловіка, і у образі жінки (с. 116), особи чоловічої статі у о б ’єктивному світі (с. 111), себе у о б ’єкті (с. 125), прийнятого у ак ті (с. 128), оскільки у акті (с. 128), зміни у о б ’ємі (с. 207), покладено у основу (с. 223) та ін. Є й окремі друкарські помилки (с. 23, 53, 54, 66, 110, 141, 150, 152, 164, 193, 233, 245, 246,268, 276, 370, 390 та ін.). Відзначені тут недоліки не торкаються концептуального аспекту монографії, а тому не впливають на її загальну позитивну оцінку. Сподіваємося, що праця А. М. Архангель ської, яка стала першою серйозною розвід кою мовного образу чоловіка на широкому слов’янському тлі в контексті ономасіоло- гічного аналізу, буде цікавою не лише нау ковому співтовариству, а й широкому зага лу. Крім того, зібраний, систематизований і науково проінтерпретований багатий мов ний матеріал може прислужитися створенню як семантичного словника української мови, укладеного за семантико-ідеографічним принципом, так і не менш цікавого словника «покажчиків мотивів» іменування чоловіка не лише в досліджуваних, а й у всіх слов’ян ських мовах. М. КОЧЕРГАН Ж у р а в л ё в В .К. ТЕОРИЯ ГРУППОФОНЕМ : РАЗВИТИЕ ГРУППОВОГО СИНГАРМОНИЗМА В ПРАСЛАВЯНСКОМ ЯЗЫКЕ / Предисл. Ю. Я. Бурмистровича М. : Изд-во ЛКИ, 2007.— 128 с. Володимира Костянтиновича Журавльова (народився 1922 р.) можна без перебільшен ня назвати одним з найвідоміших славістів і фонологів XX ст. Він не тільки вивчав істо рію фонологічних систем слов’янських мов (із залученням багатого іншомовного мате ріалу), а й розробляв загальну теорію діах ронічної (історичної) фонології. В. К. Жу- равльов досяг надзвичайно цінних наукових результатів. Докладно проаналізувавши лінгвістичну спадщину славістів Росії та ін ших країн (П. Ф. Фортунатова, О. О. Шах матова, І. О. Бодуена де Куртене, Р. Якоб сона, Н. ван Вейка, Е. Петровича та ін.), В. К. Журавльов висунув низку ідей, які можна сміливо назвати лінгвістичними від криттями. Одним із таких відкриттів, незаслужено забутих і тривалий час не використовуваних в історичній фонології та славістиці, є гіпо теза про групофонемну будову фонологічної системи праслов’янської мови, науково об ґрунтована та доведена В. К. Журавльовим в авторській монографії та низці інших праць, які з різних причин виявилися недосяжними для сучасного читача. І це незважаючи на те, що з розробленням теорії групофонем стало можливим говорити про фонологію прасло в’янської мови як про самостійну наукову дисципліну. Крім того, з ’явилися чіткі нау кові пояснення генезису більшості фоноло гічних процесів як праслов’янської, так і ок ремих слов’янських мов, які до цього однозначної інтерпретації не мали. © В. ГЛУЩЕНКО, А. ОРЕЛ, 2007 Слід відзначити, що сама ідея видання раніше не опублікованих та з цієї причини не удостоюваних належної уваги наукових праць має просвітницький характер і заслуговує на високу оцінку. Подібні публікації спрямовані на розширення кругозору сучасних дослід ників, підвищення експланаторного рівня наукових дисциплін. Монографія В. К. Журавльова, у якій ви кладено матеріал про формування групового сингармонізму в праслов’янській мові, а та кож сутність теорії групофонем, попри високі оцінки сучасників (P. І. Аванесова, С. К. Ша умяна, О. С. Широкова, В. В. Виноградова), так і не здобула належної оцінки в славістич них та фонологічних працях XX ст. Тільки наприкінці XX ст. — на початку XXI ст., зав дяки дослідженням Ю. Я. Бурмистровича, автора передмови до рецензованого нами ви дання, про теорію групофонем знову загово рили в лінгвістичних колах. Глибокий аналіз теоретичних і практичних досягнень В. К. Журавльова подано в низці праць Ю. Я. Бурмистровича. Більше того, Ю. Я. Бурмистрович використав ідеї В. К. Жу равльова для побудови власної історико-фо- нологічної концепції. У передмові до рецен зованої монографії, стислій, але дуже змістовній, Ю. Я. Бурмистрович чітко й лаконічно визначає роль теорії групофонем для історичної фонології праслов’янскої мови та славістики взагалі, вказує на до цільність практичного використання вище зазначеної теорії у вузівських курсах істо- 82 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № б Рецензії та анотації рико-лінгво-слов’янознавчих дисциплін. На думку Ю. Я. Бурмистровича, «поняття гру- пофонеми допомогло побачити всі фонетич ні та фонематичні процеси праслов’янської мови не як конгломерат досить випадкових явищ, якими раніше вони зазвичай здавалися, а як єдиний ланцюг процесів, пов’язаних причинно-наслідковими відношеннями» (с. 5). Ю. Я. Бурмистрович виділяє основні пи тання історичної фонології праслов’янської мови, які без застосування теорії групофо- нем В. К. Журавльова не можуть бути роз в’язані чітко й однозначно. На думку Ю. Я. Бурмистровича, використання гіпоте зи В. К. Журавльова про групофонемну бу дову фонологічної системи праслов’янської мови дозволяє дати вичерпні пояснення що до монофтонгізації дифтонгів, виникнення закону відкритих складів тощо (с. 5-14). Так зване стягнення дифтонга в монофтонг від бувалося на користь другого елемента, а не першого й не «середньоарифметичного» то му, що механізм монофтонгізації полягав у входженні однієї фонеми, що стояла в слові після групофонеми, до складу цієї групофо- неми з різким посиленням звучності цього другого елемента до ступеня складовості (с. 9). Сутність теорії групофонем, генезис формування групового сингармонізму в праслов’янській мові з виділенням основних етапів цього процесу в повному обсязі ви світлено в монографії В. К. Журавльова «Ге незис группового сингармонизма в прасла- вянском языке». У рецензованому виданні опубліковано автореферат докторської ди сертації В. К. Журавльова, уривки з моногра фії «Генезис группового сингармонизма в пра- славянском языке», а також рукописи та доповіді, що належать до періоду роботи над монографією. Особлива цінність цих праць полягає на самперед у можливості зрозуміти історію са мого питання про груповий сингармонізм, встановити ланцюг висновків, які підвели В. К. Журавльова до відкриття групофонеми. Базою для цього оригінального відкриття стали давно відомі фундаментальні тези видатних славістів П. Ф. Фортунатова та О. О. Шахматова про взаємодію вокалізму і консонантизму в праслов’янській мові (с. 18— 19), а також засновані вже на цих тезах ідеї про складовий і груповий сингармонізм (Е. Петрович), м ’якісну кореляцію складів (Р. О. Якобсон), епоху силабем (P. І. Аване сов) і т. д. (с. 74—76). Можна твердити, що но ваторські ідеї В. К. Журавльова в галузі фо нології праслов’янської мови та історичної фонології взагалі є результатом аналізу та синтезу вже відомих у лінгвістиці тез. Основна заслуга В. К. Журавльова полягає в поєднанні різноманітних процесів, описаних істориками слов’янських мов, у єдину фоно логічну концепцію. Слід також відзначити високий рівень об’єктивності праць В. К. Журавльова. Так, підгримуючи твердження П. Ф. Фортунатова й О. О. Шахматова про послідовне пом’як шення приголосних перед голосними перед нього ряду в праслов’янській мові (с. 19-20), В. К. Журавльов не залишає без уваги й про тилежної точки зору про відсутність такого пом’якшення приголосних перед голосними переднього ряду в праслов’янській мові (О. О. Потебня, С. Смаль-Стоцький, Е. Кош- мідер, Ф. Мареш, Г. Лант, Ю. Шевельов) (с. 20, 22). Різнобічно аналізуючи погляди опонентів, В. К. Журавльов науково доводить свою тезу; учений доходить висновку про те, що «тільки гіпотеза про раннє й послідовне пом’якшення приголосних перед голосними переднього ряду дозволяє розглянути всю іс торію праслов’янської фонологічної системи як ланцюг взаємопов’язаних подій, об’єд наних послідовністю причинно-наслідкових відношень від сатемової палаталізації до за непаду редукованих» (с. 26). Причиною існування двох рівноправних рішень щодо питання про можливість пом’якшення при голосних перед голосними переднього ряду в праслов’янській мові В. К. Журавльов вва жає «незавершений характер парадигми по рівняльно-історичного мовознавства другої половини XX ст.», вичерпаність відповідної системи аргументів у межах порівняльно-іс- торичного методу (там же). Для встановлен ня істини «необхідно вийти за межі системи прийомів сучасної компаративістики» (там же); «тільки особлива наука, праслов’янська граматика, здатна зробити науковий та об’єк тивний вибір одного з попередніх рішень, запропонованих порівняльною граматикою» (с. 27). Явище групового сингармонізму (по слідовне зближення тембру сусідніх звуків) спостерігається на межі систем вокалізму і консонантизму (с. 30), тобто передбачає ви вчення фонологічної системи як цілого. Процес формування й розвитку групового сингармонізму в праслов’янській мові В. К. Журавльов поділяє на два етапи (ранній та пізній). На першому етапі сформувалися сингармонійні групи С + V (приголосний + голосний), об’єднані єдністю тембру (висока й низька тональність). З фонологічного пог ляду ці групи розглядаються як «цілісні не розкладні фонологічні одиниці, групофоне ми», протиставлені одна одній системою диференційних ознак: дієзність / недієзність, довгота/короткість, відкритість / закритість (там же). Сутність фонологічного процесу на першому етапі В. К Журавльов передає схе матично такою формулою: С + °У -> С° + V -> °СУ ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 6 83 Рецензії та анотації С + 'V -» С' + V -» 'СУ, де (°) — бемоль- ність, (') — дієзність (с. 30-31). На другому етапі сутність фонологічного процесу полягає в генералізації групофонем як основних фонологічних одиниць та лік відації фонем шляхом їх входження в групо- фонеми або повної редукції за формулою: С + С + ' C V + . . . + ( C ) + . . . + ° C V + (C)-> 'CCV + °CV, де (С) позначає редукцію (с. 3 1 ). Застосувавши теорію групофонем, В. К. Журавльов зміг з математичною точ ністю реконструювати основні фонологічні процеси праслов’янської мови, такі як утрата кінцевих приголосних (с. 31—32), спрощення груп приголосних (с. 39-46), йотація приго лосних (с. 46-56), монофтонгізація дифтон гів (с. 56-69) тощо. Крім того, гіпотеза про групофонеми є спробою пов’язати явища, які раніше ніяк не пов’язувалися, такі як тен денція до палаталізації, тенденція до висхідної звучності (закон відкритих складів) (с. 70-71) та «закон занепаду редукованих» (с. 108). В. К. Журавльов робить змістовний ви сновок щодо генезису групового сингармо нізму в праслов’янській мові. Так, «внутріш нім стрижнем формування й розвитку системи групофонем» є груповий сингармо нізм. Розвиток системи групофонем у свою чергу веде до затухання сингармонізму, виникнення асингармонійних груп (с. 70). Генералізація групофонем викликає моно фтонгізацію дифтонгів, а послідовна моно фтонгізація дифтонгів стає початком розпа ду групофонем на окремі фонеми (там же). Процес генералізації групофонем спри чиняє поступовий збіг групофонеми із складом (груповий сингармонізм прямує до складового) (с. 70, 111). На думку В. К. Жу- равльова, такий збіг одиниць рівня фонем та рівня складу став причиною надлишковості однієї з цих одиниць, викликав нове проти річчя в системі. Розв’язання цього протиріч чя відбувається або за рахунок розпаду гру пофонем на окремі голосні та приголосні фонеми, або за рахунок заповнення «порож ніх клітин» для одиниць рівня складу одини цями наступного рівня — фонологічним сло вом або його частиною (с. 112). На думку В. К. Журавльова, не можна стверджувати, що розвиток праслов’янської фонологічної системи відразу пішов шляхом розпаду гру пофонем; «порівняльна граматика та мате ріал сучасних слов’янських мов свідчать про стан “намацування вибору”, коли в деяких випадках перевага надавалася не другому, а першому виходу» (с. 113). Отже, після монофтонгізації дифтонгів та появи нейтральних групофонем, для яких стає характерною локалізація різних ди- ференційних ознак на голосному та приго лосному окремо, припиняється дія закону відкритих складів і зароджується дія так зва ного закону занепаду редукованих (с. 98). Крім того, з процесом монофтонгізації диф тонгів пов’язується й поява перших діалект них особливостей слов’янських мов, тому що до цього праслов’янська мова характери зувалася майже повною відсутністю діалект них ізофон протягом дуже тривалого періоду її розвитку (с. 117). З погляду гіпотези про групофонеми, «навіть на самому початку різні у фонетичному й фонологічному відно шенні діалекти, що ввійшли в ту ізоглосну область, де йшов розвиток у бік сингармонізму, повинні були нівелюватися й розвиватися в одному й тому самому напрямку» (с. 119). Це пояснюється особливостями «поля роз сіювання» фонологічних одиниць в епоху формування групофонем: воно не могло «бу ти широким, тому що найменше відхилення від вимови погрожувало б збігу з іншою фо нологічною одиницею» (там же). Відміннос ті лексичного й граматичного характеру мог ли, хоча б на самому початку, зберігатися (там же). Указуючи на перспективи дослідження історії праслов’янської мови з погляду гіпо тези про групофонеми (пояснення причин та механізму виникнення протезів, утрата кін цевих приголосних, спрощення груп приго лосних, йотацій, монофтонгізації дифтонгів, інтонаційних особливостей і т. д.; с. 100-107), В. К. Журавльов накреслює також перспек тиви пояснення багатьох явищ в окремих слов’янських мовах (занепад редукованих, формування категорії твердості/ м’якості, виникнення V-депалаталізацій) (с. 110, 111, 114-117). На думку вченого, «гіпотеза про групо фонеми як особливі фонологічні нерозкладні одиниці рівня фонем дозволяє побудувати своєрідну “динамічну модель” розвитку фо нологічної системи праслов’янської мови», якій притаманна не тільки значна експлана- торність, а й «передбачуваність— необхідний показник будь-якої наукової теорії» (с. 99). Особливий інтерес становить аксіома тична побудова опису фонологічних проце сів праслов’янської мови. Так, початковим твердженням, «теоремою» в дослідженні В. К. Журавльова є процес передачі ознаки дієзності голосного попередньому приголос ному й утворення групофонем '(СУ): С + Ύ - » '(СУ) (с. 99). Максимальна модель праслов’янського слова до зазначеного процесу має такий вигляд: Сі + Сг + Сз + Vi + С4 + С5 + Сб + V2 + ... + Vn + Сш + Сп. Після зазначеного процесу слово склада тиметься з гетерогенних одиниць, фонем і групофонем: Сі+ С2 + (СV) і + С4 + С5 + (СУ)2 + . . . + On+ Сп(с. 100). 84 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № б Рецензії та анотації Генезис протезів як наслідок генераліза ції групофонем у рецензованій праці пода ний у вигляді такої «теореми»: При Сі, Сг, С3 = 0 і С4, Q , Сб= 0, тобто # + V, якщо С + Ύ -» '(CV), то й # + Ύ -» #' + V -» '(ІУ) (с. 100). Математична точність лінгвістичних по будов, скрупульозність, чіткість аналізу й разом з тим легкість сприйняття найсклад нішого матеріалу є характерною рисою всіх праць В. К. Журавльова. Визначаючи цінність праць В. К. Журав льова, присвячених формуванню групового сингармонізму в праслов’янській мові, для сучасної лінгвістики, дослідники вказують також на розв’язання низки проблем загаль- нофонологічного характеру, таких як моде лювання фонологічних процесів, перерозклад диференційних ознак усередині сегмента, аналіз реконструйованої фонологічної сис теми, вибір інвентаря диференційних ознак, розмежування фонетичного та фонологічно го рівнів у діахронічній фонології, фонетич них та фонологічних змін, виділення потен ційно диференційних ознак, розрізнення реляційного та реляційно-фізичного рівнів у фонологічних дослідженнях, рухомість меж між сусідніми звуками та ін. (с. 122-123). Отже, висока оцінка наукових досягнень В. К. Журавльова видатними лінгвістами XX ст., а тепер і сучасними вченими має спо нукати молодих дослідників до використан ня результатів наукової діяльності В. К. Жу равльова у своїх працях, а також у практиці вищої школи для навчання студентів-філо- логів з метою підвищення експланаторного рівня курсу історико-лінгво-слов’янознавчих дисциплін. В. ГЛУЩЕНКО, А. ОРЕЛ (Слое ‘янськ) Т е р е х о в а С. І. СИСТЕМА ОРІЄНТАЦІЙНИХ КООРДИНАТ У МОВІ І МОВЛЕННІ (на матеріалі української, російської та англійської мов) К. : Вид. центр КНЛУ, 2007,— 400 с. Останнім часом увага лінгвістів дедалі більше зосереджується на вивченні проблем зістав- ної типології вказівних мовних одиниць. Ви знаючи особливість та ускладненість указівної семантики порівняно із суто номінативною, дослідники звертають увагу на окремі аспекти функціональної семантики та функціональ ної граматики, когнітології і прагматики. Ре цензована монографія присвячена аналізу ок ремого напряму досліджень указівної семантики — поліпарадигмальному вивчен ню системи орієнтаційних координат у трьох зіставлюваних мовах. Завданнями дослідження С. І. Терехової є вивчення членування концептосфери «сис тема орієнтаційних координат» в аналізова них мовах, характеристика лінгвістичних та певною мірою міждисциплінарних основ ро зуміння й концептуалізації системи коорди нат, типологізація мовних і мовленнєвих репрезентацій системи координат у зазначе них мовах, з ’ясування впливу національного менталітету на формування, актуалізацію і сприйняття мовних одиниць первинної і вто ринної номінації. Об’єктом рецензованого дослідження обрано систему орієнтаційних координат та форми її вияву (функціональ но-семантичне поле, тематична група, мовна одиниця) в українській, російській і англій ській мовах. Монографія добре структурована, скла дається з п’яти розділів. У першому — «Сис тема координат у контексті сучасних понят тєвих парадигм і загальнонародної мови» — студіюються різні підходи до вивчення вка зівних мовних одиниць, подається досить глибокий, аргументований аналітичний ог ляд наявних наукових розробок, описується методологія проведеного дослідження й зап роваджується цілісна, достатньо повна типо логія зіставлюваних репрезентацій, у тому числі класифіковані їхні асоціативні різно види. Інші чотири розділи присвячені доклад ному аналізу функціонально-семантичних і лексико-граматичних характеристик репре зентацій просторового вказування (розділ 2-й «Типологія лексико-граматичних та функ ціонально-семантичних репрезентацій про сторових та просторово-часових координат указування в українській, російській та ан глійській мовах»), просторово-часового вка зування (розділ 3-й «Функціонально-семан- тичні та лексико-граматичні репрезентації просторово-часових координат в україн ській, російській та англійській мовах»), ча сового вказування (розділ 4-й «Лексико-гра- © О. СЕЛІВАНОВА, 2007 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 6 85

Журавлёв В. К. Теория группофонем : Развитие группового сингармонизма в праславянском языке

Репозитарії

Схожі ресурси