Терехова С. I. Система орієнтаційних координат у мові і мовленні

Рецензія на книгу: Терехова С. I. Система орієнтаційних координат у мові і мовленні (на матеріалі української, російської та англійської мов) К. : Вид. центр КНЛУ, 2007,— 400 с....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	Селіванова, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2007
Schriftenreihe:	Мовознавство
Schlagworte:	Рецензії та анотації
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182989
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Терехова С. I. Система орієнтаційних координат у мові і мовленні / О. Селіванова // Мовознавство. — 2007. — № 6. — С. 85-88. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-182989
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1829892022-01-28T01:26:27Z Терехова С. I. Система орієнтаційних координат у мові і мовленні Селіванова, О. Рецензії та анотації Рецензія на книгу: Терехова С. I. Система орієнтаційних координат у мові і мовленні (на матеріалі української, російської та англійської мов) К. : Вид. центр КНЛУ, 2007,— 400 с. 2007 Article Терехова С. I. Система орієнтаційних координат у мові і мовленні / О. Селіванова // Мовознавство. — 2007. — № 6. — С. 85-88. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182989 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії та анотації Рецензії та анотації
spellingShingle	Рецензії та анотації Рецензії та анотації Селіванова, О. Терехова С. I. Система орієнтаційних координат у мові і мовленні Мовознавство
description	Рецензія на книгу: Терехова С. I. Система орієнтаційних координат у мові і мовленні (на матеріалі української, російської та англійської мов) К. : Вид. центр КНЛУ, 2007,— 400 с.
format	Article
author	Селіванова, О.
author_facet	Селіванова, О.
author_sort	Селіванова, О.
title	Терехова С. I. Система орієнтаційних координат у мові і мовленні
title_short	Терехова С. I. Система орієнтаційних координат у мові і мовленні
title_full	Терехова С. I. Система орієнтаційних координат у мові і мовленні
title_fullStr	Терехова С. I. Система орієнтаційних координат у мові і мовленні
title_full_unstemmed	Терехова С. I. Система орієнтаційних координат у мові і мовленні
title_sort	терехова с. i. система орієнтаційних координат у мові і мовленні
publisher	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Рецензії та анотації
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182989
citation_txt	Терехова С. I. Система орієнтаційних координат у мові і мовленні / О. Селіванова // Мовознавство. — 2007. — № 6. — С. 85-88. — укр.
series	Мовознавство
work_keys_str_mv	AT selívanovao terehovasisistemaoríêntacíjnihkoordinatumovíímovlenní
first_indexed	2025-07-16T02:25:40Z
last_indexed	2025-07-16T02:25:40Z
_version_	1837768632648597504
fulltext	Рецензії та анотації Генезис протезів як наслідок генераліза ції групофонем у рецензованій праці пода ний у вигляді такої «теореми»: При Сі, Сг, С3 = 0 і С4, С5, Сб= 0, тобто # + V, якщо С + Ύ -» '(CV), то й # + Ύ -» #' + V -» '(iV) (с. 100). Математична точність лінгвістичних по будов, скрупульозність, чіткість аналізу й разом з тим легкість сприйняття найсклад нішого матеріалу є характерною рисою всіх праць В. К. Журавльова. Визначаючи цінність праць В. К. Журав льова, присвячених формуванню групового сингармонізму в праслов’янській мові, для сучасної лінгвістики, дослідники вказують також на розв’язання низки проблем загаль- нофонологічного характеру, таких як моде лювання фонологічних процесів, перерозклад диференційних ознак усередині сегмента, аналіз реконструйованої фонологічної сис теми, вибір інвентаря диференційних ознак, розмежування фонетичного та фонологічно го рівнів у діахронічній фонології, фонетич них та фонологічних змін, виділення потен ційно диференційних ознак, розрізнення реляційного та реляційно-фізичного рівнів у фонологічних дослідженнях, рухомість меж між сусідніми звуками та ін. (с. 122-123). Отже, висока оцінка наукових досягнень В. К. Журавльова видатними лінгвістами XX ст., а тепер і сучасними вченими має спо нукати молодих дослідників до використан ня результатів наукової діяльності В. К. Жу равльова у своїх працях, а також у практиці вищої школи для навчання студентів-філо- логів з метою підвищення експланаторного рівня курсу історико-лінгво-слов’янознавчих дисциплін. В. ГЛУЩЕНКО, А. ОРЕЛ (Слое ‘янськ) Т е р е х о в а С. І. СИСТЕМА ОРІЄНТАЦІЙНИХ КООРДИНАТ У МОВІ І МОВЛЕННІ (на матеріалі української, російської та англійської мов) К. : Вид. центр КНЛУ, 2007,— 400 с. Останнім часом увага лінгвістів дедалі більше зосереджується на вивченні проблем зістав- ної типології вказівних мовних одиниць. Ви знаючи особливість та ускладненість указівної семантики порівняно із суто номінативною, дослідники звертають увагу на окремі аспекти функціональної семантики та функціональ ної граматики, когнітології і прагматики. Ре цензована монографія присвячена аналізу ок ремого напряму досліджень указівної семантики — поліпарадигмальному вивчен ню системи орієнтаційних координат у трьох зіставлюваних мовах. Завданнями дослідження С. І. Терехової є вивчення членування концептосфери «сис тема орієнтаційних координат» в аналізова них мовах, характеристика лінгвістичних та певною мірою міждисциплінарних основ ро зуміння й концептуалізації системи коорди нат, типологізація мовних і мовленнєвих репрезентацій системи координат у зазначе них мовах, з’ясування впливу національного менталітету на формування, актуалізацію і сприйняття мовних одиниць первинної і вто ринної номінації. Об’єктом рецензованого дослідження обрано систему орієнтаційних координат та форми її вияву (функціональ но-семантичне поле, тематична група, мовна одиниця) в українській, російській і англій ській мовах. Монографія добре структурована, скла дається з п’яти розділів. У першому — «Сис тема координат у контексті сучасних понят тєвих парадигм і загальнонародної мови» — студіюються різні підходи до вивчення вка зівних мовних одиниць, подається досить глибокий, аргументований аналітичний ог ляд наявних наукових розробок, описується методологія проведеного дослідження й зап роваджується цілісна, достатньо повна типо логія зіставлюваних репрезентацій, у тому числі класифіковані їхні асоціативні різно види. Інші чотири розділи присвячені доклад ному аналізу функціонально-семантичних і лексико-граматичних характеристик репре зентацій просторового вказування (розділ 2-й «Типологія лексико-граматичних та функ ціонально-семантичних репрезентацій про сторових та просторово-часових координат указування в українській, російській та ан глійській мовах»), просторово-часового вка зування (розділ 3-й «Функціонально-семан- тичні та лексико-граматичні репрезентації просторово-часових координат в україн ській, російській та англійській мовах»), ча сового вказування (розділ 4-й «Лексико-гра © О. СЕЛІВАНОВА, 2007 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 6 85 Рецензії та анотації матичні та функціонально-семантичні репрезентації часового вказування в україн ській, російській та англійській мовах») й особового вказуваній (розділ 5-й «Функціо нально-семантичні та лексико-граматичні репрезентації особових указувань в україн ській, російській та англійській мовах»). Монографія містить ряд цікавих і по-справжньому нових, належним чином об ґрунтованих наукових положень. Зокрема, аналізуючи типи референційних (у широко му розумінні терміна) відношень, С. І. Тере хова розрізняє їхні традиційні (референ- ційний, анафоричний та дейктичний) і трансфункціональні типи (дейктично-рефе- ренційний, дейктично-анафоричний, рефе- ренційно-анафоричний, номінативно-дейк- тичний і референційно-номінативний). Дослідниця має всі підстави висновувати, що для просторових указувань типовими є дейктично-референційні та дейктично-ана- форичні репрезентації. Часовим мовним одиницям, на її думку, властиві передусім дейктично-референційні, референційно-ана- форичні та дейктично-анафоричні відношен ня. Особовим мовним одиницям притаманні здебільшого дейктично-референційні, рефе- ренційно-номінативні, дейктично-анафо- ричні, анафорично-референційні та номіна- тивно-дейктичні відношення (розд. 2-5). За можливістю реалізації трансфункціо- нальності і транссемантичності аналізовані мовні одиниці класифіковані С. І. Тереховою як: 1) монофункціональні моно- і полісеман тичні мовні одиниці; 2) біфункціональні: а) прислівниково-прийменникові репрезен тації, поширені в усіх зіставлюваних мовах; б) прислівниково-прикметникові мовні оди ниці, характерні для англійської мови; в) займенниково-іменникові мовні одиниці, більше поширені в українській і російській мовах; г) прислівниково-вигукові, типовіші для двох зіставлюваних споріднених мов; 3) поліфункціональні полісемантичні мовні одиниці, більше поширені в англійській мові (с. 314). Так, укр. зліва, справа визначаються як моносемні і монофункціональні, рос. сле ва, справа і англ. left, right характеризуються поширеною полісемантичніспо (с. 98). Зага лом просторові вказівні репрезентації, як до ведено в монографії, представлені в такому співвідношенні щодо зазначеної вище класи фікації: монофункціональні та моносеман- тичні одиниці зіставлюваних мов є рідкіс ними, вони наявні, як правило, серед діалек тизмів, просторічної лексики та професіа- лізмів — військової, спортивної лексики, в англійській мові — більше серед прислівни кових сполучень; термінологічних запозиче нь (наприклад, музичних термінів), україн ських та російських указувань будівельників, гірників тощо. Монофункціональні полісе мантичні одиниці широко репрезентовані в низці стилістичних спільнокореневих сино німів, переважно в англійській мові, і менш виражені серед різнокореневих синонімів, оцінних градацій української та російської мов, конкретизованих англійських репрезен тацій, таких як downhill, downland, down stairs, upstairs тощо. Біфункціональні полісе мантичні одиниці зіставлюваних мов, як небезпідставно доводить автор, більш харак терні для української та російської мов, а по ліфункціональні полісемантичні репрезента ції властиві англійській мові, причому їхня семантична узагальненість, відносність збільшується за шкалою від моно- до по- ліфункціональних одиниць мови. В україн ській і російській мовах натомість «спосте рігається зміна семантичних якостей прислівників: від поєднання вказувань на місцеперебування і напрям [...] до їх відок ремлення і значного розвитку оцінних та стилістичних диференціацій» (с. 109). Серед часових указувань англійскі реп резентації, як зазначає С. І. Терехова, віднос но чітко групуються в монофункціональні одиниці, представлені переважно сполу ченнями прислівникової семантики та недо- мінантними стилістично маркованими прис лівниками, а також у поліфункціональні нейтральні лексеми. Інші мови, як свідчить дослідження, виявляють менш чітку ди ференціацію щодо функціональних типів, проте урізноманітнюються семантичними та семантико-стилістичними шляхами. С. І. Те рехова розглядає їх достатньо повно. Так, «на основі семантики часового співвідно шення з теперішнім періодом дійсності виокремлюється мікропарадигма з додатко вою семантикою важливості, актуальності дії на даний (теперішній) момент: укр., рос. актуально, модно, розм. новомодно, по-но- вому, укр. злободенно, сучасно, по-теперіш- ньому, розм. по-сучасному, рос. злободневно, современно, розм. по-нынешнему, по-тепе- решнему, по-современному..., англ. actu ally..., fashionably..., modemly..., частково hitherto... тощо» (с. 183). Серед наведених прикладів одиниці дейктичної семантики ук раїнської та російської мов монофункціона льні, а ті, що виражають «слабке референцій- не співвідношення з реальним часом на фоні семантики способу дії», як і значна кількість інших подібних мовних одиниць, класифіко вані як біфункціональні (с. 184—186). Деякі монофункціональні одиниці зіставлюваних мов репрезентують указівну ознаку разом з іншою, невказівною, наприклад: укр. до речі, доречно, рос. кстати, впору, англ. in time «зроблено до речі, своєчасно», «вчасно, коли треба», рідк. «саме те (той, та), що треба» (с. 194). На тлі прислівникової монофункціо- нальності деякі одиниці спроможні виража 86 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № б Рецензії та анотації ти безвідносну семантику повторюваної дії (наприклад, укр. щоранку, рос. по утрам, англ. in the mornings) і деталізувати ступінь якості репрезентованого вказування (с. 232-233). Мікропарадигми укр. пізно, рос. поздно, англ. late різняться якістю відтворюваних се мантичних та семантико-стилістичних гра дацій, майже відсутніх в англійській пара дигмі. В українській і особливо російській мовах поширені експресивно марковані оди ниці, які деталізують аналізовану семантику вказування, надають характеристики мовцю, який їх зживає, свідчать про його особисте ставлення до референта (с. 194—196). Таким чином, дослідниця переконливо доводить, що монофункціональні репрезен тації мають тенденцію до поступового тран сформування в поліфункціональні прислів ники, що відображає динамічний стан аналізованого мовного фрагмента (с. 307). Традиційними репрезентаціями особо вих указувань у зіставлюваних мовах автор цілком правомірно визначає вказівні й особові займенники: перші — як найузага- льненіші анафорики, другі — як найегоцен- тричніші вказівні репрезентації, «які орга нізовують центр координат комунікації» (с. 252). При цьому ретельно аналізується специфіка їх виявів у кожній із зіставлюва них мов: в українській і дещо менше — в ро сійській референційні відношення, а саме їхній дейктично-референційний і анафорич- но-референційний типи, мають більше вия вів їхньої контекстуальної зумовленості, ніж с л о в н и к о в о ї закріпленості. В англійській мо ві на особові типи вказування більшою мірою впливає синтагматична закріпленість та граматична функціональність аналізова них репрезентацій. Для українських і росій ських мовних одиниць подібним фактором впливу виступає семантична зворотність, яка виявляється переважно в актуалізації та дезактуалізації власне референційної, но мінативної та іноді — дейктичної особової семантики (с. 252-257). Серед особових указувань, як цілком ва гомо обґрунтовано на сторінках монографії, аналізовані типи дещо по-різному розпо діляють указівні функції. В усіх зіставлюва них мовах поширені анафоричні та референ- ційно-анафоричні одиниці, численними є поліфункціональні репрезентації референ- ційного та референційно-дейктичного типів, у тому числі їх транссемантичні вияви (вто ринної і / або часткової вказівної природи). «Завдяки наявному ідентифікаційному ком поненту семантики референційне співвідно шення є характерним певною мірою і для номінативних одиниць (наприклад, для імен ників, що вказують на родинні стосунки: укр. мати, батько, рос. мать, отец, англ. mother, father·, для прислівників способу дії, якими визначаються соціальні, часово-віко- ві, деякі зворотні та «ввічливі» форми вказів них та номінативно-вказівних указувань)»,— сміливо, але небезпідставно, запевняє автор ка (с. 253-254). У своїй праці С. І. Терехова не уникає дискусійних наукових питань, аналізуючи наявні наукові підходи, та висловлює цікаві, оригінальні, науково обґрунтовані пропози ції щодо їхнього вирішення. Новаторським, на нашу думку, є включення С. І. Тереховою до типів особових указувань у зіставлюва них мовах референційно-дейктичних одиниць адміністративно-територіальної семантики, кількісних референційно-особових репре зентацій, соціальних особових номінатив но-вказівних репрезентацій (особово-рефе- ренційних мовних одиниць родинних відносин, «вікових» референційних і рефе- ренційно-дейктичних одиниць, професійних референційних репрезентацій прямої та переносної семантики, референційних ука зувань, утворених на основі уособлення, ре ференційних соціально-статусних репрезен тацій), стверджувальних та заперечних «граничних» особових і номінативно-особо- вих указувань, неозначених указівних особо вих репрезентацій, у яких поєднуються запе речні, питальні, означальні та неозначені одиниці зіставлюваних мов. Концептуальний і семантичний розви ток, як слушно зазначає дослідниця, уточ нюється комунікативними параметрами, тлом для визначення та формування яких виступають асоціативні репрезентації. На поглиблення і підтвердження цієї думки ав тор доводить, що семантика та функція мов них одиниць у їх взаємодії і відтворюють аб страгований указівний концепт, який набуває конкретизації в певному контексті. У своїй праці С. І. Терехова відзначає, що функціонально-семантичний розвиток ана лізованих категорій відбувається біполярно, тобто одночасно з національно-специфічною деталізацією репрезентацій відбувається певна концептуальна, функціонально-семан тична та, меншою мірою, асоціативна інтег рація як відображення світових глобаліза- ційних процесів у суспільстві. Водночас відповідний вплив позначається на концеп туальних, мовних та асоціативних картинах світу, демонструючи їхню взаємодію. Цінним у монографії є й запровадження нових термінів на позначення відповідних мовних явищ. За визначенням дослідниці, транссемантичність і трансфункціональ- ність — це вияви «міжпарадигмальних зв’яз ків на рівні зіставлюваних полів» і свідчення «реального стану їх розвитку на концепту альному, мовному та асоціативному рівнях» (с. 301). Таким транссемантичним фрагмен том зіставлюваних функціонально-семан ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 6 87 Рецензії та анотації тичних полів насамперед визначаються просторово-часові вказування в їх мовних репрезентаціях, «оскільки їх подібні узагаль нені значення набувають контекстуальної просторової, часової або просторово-часової семантики» (с. 145). У межах досліджуваних парадигм транссемантичність і трансфунк- ціональність, репрезентовані на рівні тема тичних груп і окремих мікропарадигм у їх складі, визначають семантичні, функціо нально-семантичні та відповідні концептуа льні зв’язки. «Нерідко їх оформлення при скорюється встановленими асоціативними зв’язками, наявними в свідомості носіїв кож ної із зіставлюваних мов. Вони мають інди відуальний національно маркований харак тер» (с. 301). Поліфункціональність указівних мовних одиниць розглядається в праці як їхня внут- рішньоструктурна характеристика, за якої лексична семантика зберігається або набуває прагматичного, стилістичного, лексико-гра- матичного розшарування в різних функціо нальних виявах. С. І. Терехова простежила, що для аналізованих українських і росій ських репрезентацій типовим виявом по- ліфункціональності є біфункціоналізм. На рівні частин мови це виражається в прислів никово-прийменниковому біфункціоналізмі просторових, часових та просторово-часових репрезентацій (більшою мірою в аналізова них споріднених мовах), у займенниково- іменниковому біфункціоналізмі особових репрезентацій (в усіх зіставлюваних мовах); на функціональному рівні — в перехідних типах референційних відношень; для англій ських указівних мовних одиниць просторо вої та часової семантики характерна частино мовна поліфункціональність (с. 6-14, 301). Чітка логіка, прозорість, доступна науко ва метамова монографії роблять її приступ ною широкому колу читачів. Деякі моменти праці видаються нам дис кусійними. Заявлений у монографії поліпа- радигмальний підхід кваліфікується як метод «багаторівневого комплексного лінг вістичного аналізу мовного матеріалу із за лученням екстралінгвальних знань, тобто побудованого на основі міждисциплінарно го підходу» (с. 6). У цьому ми не можемо по годитися з автором монографії, адже якщо поліпарадигмальність означає врахування доробку всіх або кількох наукових лінгвіс тичних парадигм, то це передбачено в будь- якій науковій праці подібного рівня. Якщо ж поліпарадигмальність трактується як між дисциплінарний підхід, то на позначення цього явища використовується усталений термін — експансіонізм (Н. Енквіст, Ф. Да- неш, О. Кубрякова), протиставлений редук- ціонізму глосематики як прагненню до авто номії лінгвістики, до ізоляції її від інших наук. Якщо ж поліпарадигмальність є прос тою сукупністю різних використаних у праці методів (як зазначено в монографії, «концеп туального, функціонально-семантичного та асоціативного аналізу»), то навіщо позна чати комплексну методику іншим наймену ванням? На с. 70 поліпарадигмальність ото тожнюється з багаторівневим аналізом, який включає, як зазначено в монографії, концеп туальний, мовний (лексико-граматичний і функціонально-семантичний) та асоціатив ний рівні. Чому мовний рівень поданий як сукупність лексико-граматичного та функ ціонально-семантичного рівнів — адже функціонально-семантична катетеризація передбачає різнорівневу інтеграцію мовних засобів і навіть імпліцитних смислів? Не по дано також обґрунтування відмінностей кон цептуального та мовного рівнів, з одного бо ку, та асоціативного — з другого. До того ж незрозумілим видається вислів про «дода вання до мовного матеріалу екстралінг вальних знань» (с. 6, 70) під виглядом по- ліпарадигмальності. Безперечно, кожний дослідник мови не може обмежитися лише знаковим матеріалом і залучає інші системи невербальних знань синергетичної системи свідомості. На жаль, у монографії не відображені концепції представників когнітивної семан тики, які, починаючи ще з праці Дж. Лакоф- фа «Metaphors We Live Ву», значну увагу приділяють аналізові просторових доменів свідомості та їх репрезентації в англійській мові. Ці дослідники розглядають оцінний по тенціал орієнтаційної параметризації, ем піричне й культурне підґрунтя орієнтацій них метафор. Відсутні також посилання на праці американського лінгвіста Р. Ленекера, який ще в 1976 р. розробив процедури ана лізу просторових відношень у мові. У працях цих мовознавців можна знайти цікаві спосте реження та концептуальні узагальнення сто совно системи орієнтаційних координат. Попри наведені вище зауваження, рецен зована праця в цілому є завершеною, актуа льною й новою, такою, що має перспективи. О. СЕЛІВАНОВА (Черкаси) 88 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № б

Терехова С. I. Система орієнтаційних координат у мові і мовленні

Institution

Ähnliche Einträge