Українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози
У статті розглядаються основні проблеми та дискусійні моменти в оцінюванні явища українсько-російського суржику в умовах сучасної України: його мовний статус, тенденції розвитку, оцінки та прогнози....
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2008
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182994 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози / О.О. Тараненко // Мовознавство. — 2008. — № 1. — С. 14-30. — Бібліогр.: 55 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-182994 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1829942022-01-29T01:25:52Z Українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози Тараненко, О.О. У статті розглядаються основні проблеми та дискусійні моменти в оцінюванні явища українсько-російського суржику в умовах сучасної України: його мовний статус, тенденції розвитку, оцінки та прогнози. This article analyses principal problems of the phenomenon of Ukrainian-Russian «surzhyk» in modem Ukraine. 2008 Article Українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози / О.О. Тараненко // Мовознавство. — 2008. — № 1. — С. 14-30. — Бібліогр.: 55 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182994 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті розглядаються основні проблеми та дискусійні моменти в оцінюванні явища українсько-російського суржику в умовах сучасної України: його мовний статус, тенденції розвитку,
оцінки та прогнози. |
| format |
Article |
| author |
Тараненко, О.О. |
| spellingShingle |
Тараненко, О.О. Українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози Мовознавство |
| author_facet |
Тараненко, О.О. |
| author_sort |
Тараненко, О.О. |
| title |
Українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози |
| title_short |
Українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози |
| title_full |
Українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози |
| title_fullStr |
Українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози |
| title_full_unstemmed |
Українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози |
| title_sort |
українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2008 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182994 |
| citation_txt |
Українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози / О.О. Тараненко // Мовознавство. — 2008. — № 1. — С. 14-30. — Бібліогр.: 55 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT taranenkooo ukraínsʹkorosíjsʹkijsuržikstatustendencííocínkiprognozi |
| first_indexed |
2025-07-16T02:26:31Z |
| last_indexed |
2025-07-16T02:26:31Z |
| _version_ |
1837768693425111040 |
| fulltext |
О. О. ТАРАНЕНКО
УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИЙ СУРЖИК:
СТАТУС, ТЕНДЕНЦІЇ, ОЦІНКИ, ПРОГНОЗИ
У статті розглядаються основні проблеми та дискусійні моменти в оцінюванні явища ук-
раїнсько-російського суржику в умовах сучасної України: його мовний статус, тенденції роз
витку, оцінки та прогнози.
К л ю чов і слова: суржик, українсько-російська двомовність, українсько-російська ін
терференція.
Характеризуючи основні проблеми та найдискусійніші моменти в підходах до
українсько-російського суржику (УРС), можна говорити про такі аспекти трак
тування цього мовного явища.
1. Насамперед це питання мовного статусу УРС, щодо чого існують проти
лежні підходи з трактуванням його: 1) у межах власне української мови — як
а) явища тільки рівня мовлення, тобто великої кількості ідіолектів у мовленні
певних верств населення країни, б) як певного явища вже мовного рівня, тобто
відповідного соціолекту української мови (як змішаного периферійного відга
луження її структури на зразок говірок перехідного типу), в) нарешті, явища як
мовлення (сукупності ідіолектів), так і мови (одного із соціолектів) , хоча, зви
чайно, виразну межу між цими формами вияву суржику провести неможливо;
2) за межами власне української мови — а) як явища (сукупності ідіолектів або
ідіому), вже проміжного між українською і російською мовами, або б) навіть як
окремої (не української і не російської) мови.
1.1. Розуміння УРС як сукупності явищ мовленнєвого рівня визначається
тим, що в ньому не вбачають узусу — на відміну, наприклад, від діалектів, у то
му числі перехідних говірок на українсько-російській мовній межі, або жарго
нів, пор.: «Трасянка і суржик являють собою величезну кількість різною мірою
русифікованих ідіолектів. Пропорції, в яких у такому мовленні змішані біло
руські / українські і російські риси, бувають найрізноманітніші... Тому, на від
міну від перехідних говірок, які мають власний узус, у трасянці і суржику узусу
немає» 2; «Суржик є невпорядкованою, безсистемною “мовою”, яка може хао
тично, непередбачувано змінюватися. Кількість лексем, у яких замість україн
1 Тараненко О. О. Суржик // Українська мова : Енциклопедія.— 2-е вид., випр. і доп. /
Редкол.: В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови) та ін.— Κ., 2004.— С. 665-666.
2 Мечковская Н. Б. Белорусская трасянка и украинский суржик: суррогаты этнического
субстандарта в их отношениях к литературным языкам и массовой культуре // Проблеми
зіставної семантики.— Κ., 2005.— Вип. 7.— С. 111.
© О. О. ТАРАНЕНКО, 2008
14 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 1
Українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози
ської основи вживається відповідний російський субстрат, для кожного мовця є
індивідуальною, непрогнозованою»3.
При інтерпретації УРС як явища мовного рівня його розглядають як різно
вид української загальнонародної мови, який уже сформував певну «нішу»
серед інших некодифікованих її ідіомів у загальній структурі українського прос
торіччя 4 або поряд з ним 5, незважаючи на досить значну динаміку цього явища
і відсутність більш чи менш повного збігу його елементів у мовленні його носіїв,
що мало б не дозволяти йому стабілізуватися як ідіомові.
При розумінні УРС як явища і мовлення, і (залежно від ступеня закріпленос
ті тих чи інших елементів інтерференції у вжитку) мови 6 можна, як видається,
відійти від його традиційного трактування, яке дедалі більше наражається на
критику, пор., наприклад: «Розглядаючи його (УРС.— О. Т.) за традиційною
схемою — як варіант розмовно-побутової мови неосвічених прошарків насе
лення — можна дійти висновку, що неосвічений прошарок становить в Україні
90 % (чому саме стільки? — О. Т.) населення, оскільки елементи суржику лу
нають сьогодні звідусіль: з продовольчих ринків, шкільних кімнат, аудиторій
вищих навчальних закладів, з трибуни парламенту» 1.
3 Труб В. М. Явище «суржику» як форма просторіччя в ситуації двомовності // Мово
знавство.— 2000.— № 1.— С. 54.
4 Під просторіччям (як поняттям соціолінгвістики, а не стилістики та лексикографії)
розуміють наддіалектний і не обмежений вузькосоціально різновид національної мови, ос
новною формою функціонування якого є сфера розмовно-побутового мовлення осіб, не
знайомих у потрібному обсязі з літературними нормами (переважно внаслідок недостатньої
освіченості). За традицією, це поняття нерідко застосовують лише щодо особливостей мов
лення міського населення, хоча в сучасних умовах масової міграції та «усереднення» куль-
турно-освітнього рівня переважної маси населення це вже сприймається як анахронізм.
Однак в українському мовознавстві є дискусійними як саме це поняття (так, у лексико
графічно-стилістичній дискусії 1960-х pp. частина учасників заперечувала наявність відпо
відного структурно-функціонального різновиду української мови), так і, частіше, цей термін
на його позначення (як запозичений з російської мови, хоча в українському мовознавстві він
також уживається досить давно — ще від І. Могильницького, 1824 p.). Наявність у структурі
української загальнонародної мови такого функціонального різновиду почала обго
ворюватися з 60-70-х pp. XX ст. у зв’язку з посиленням уваги вітчизняного мовознавства до
усно-розмовних типів мови. Оскільки вихідними пунктами при цьому були відповідні поло
ження, розроблені на матеріалах тих слов’янських мов, де на той час уже активно до
сліджували специфіку усно-розмовного мовлення, цей різновид стали позначати або за
російським зразком — «просторіччя», або за зразком чеської мови — «обихідно-розмовне
мовлення» [obecná čeština] (І. К. Білодід). Друга з цих назв не закріпилася, а перша, хоча й
уживається досить широко (зокрема, в лінгвістичних словниках і підручниках для вищої
школи), також не стала загальноприйнятою, і замість неї пропонують назви «проста мова»
(пор., однак, наявність під такою назвою функціонального різновиду староукраїнської
літературної мови) або «простомова», «простомовлення» і «простомовність» (утім, останнє
слово належить до словотвірного типу ознаки чого-небудь, а не певного явища), пор. бр.
«прастамоуе», а останнім часом — також «просторозмовна мова» (Ставицька Л Т р у б В.
Суржик: міф, мова, комунікація // Українсько-російська двомовність: Лінгвосоціокультурні
аспекти.— Κ., 2007.— С. 56-59). Щодо регіональних різновидів такого розмовно-побутового
мовлення уживають також терміни «інтердіалект» (наприклад, львівський інтердіалект),
«койне» (наприклад, галицько-буковинське койне, койне Південно-Східної України).
5 Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства.— Κ., 2006.— С. 48-49.
6 Пор. у цьому плані розмежування явища міжмовної інтерференції в цілому — на
мовленнєву і мовну: «У мовленні інтерференція виникає у висловленнях білінгва як наслідок
його особистого знайомства з іншою мовою. У мові ж ми знаходимо ті явища інтерференції,
які внаслідок багаторазових появ у мовленні білінгвів стали звичними й закріпилися у
вжитку. Подальше їх використання вже більше не залежить від двомовності» (Вайнрайх У.
Языковые контакты: состояние и проблемы исследования.— К., 1979.— С. 36).
7 Шаблій О. «Термінологічний суржик» як вияв міжмовної інтерференції у спеціальних
текстах I І Українська термінологія і сучасність.— Κ., 2001.— Вип. 4.— С. 290.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 1 15
О. О. Тараненко.
Ці два структурно-функціональні різновиди УРС — як соціолект і як сукуп
ність ідіолектів — диференціюються як за власне мовними ознаками, так і за
психологічними настановами їх носіїв. УРС як соціолект — як певний компо
нент українського просторіччя з досить помітною домішкою русизмів, що давно
вже став розмовним мовленням і фактично основним засобом спілкування
більшості україномовного населення країни як у містах, так і в сільській місце
вості внаслідок тривалої масової українсько-російської двомовності в її асимет
ричній (диглосній) формі,— являє собою певний ідіом (утім, з досить розмитою
й динамічною структурою), який є природним мовним середовищем існування
для цієї частини населення та основою для взаємного ідентифікування цих лю
дей як представників певної мовної спільноти. Це мовний портрет тієї частини
україномовного населення країни, яка або не може, або не хоче (через прагнення
«балакати по-простому, як усі», «не виділятися») переходити на спілкування од
нією з прийнятих у певному регіоні чи середовищі літературних мов — україн
ською або російською. УРС як безліч ідіолектів утворюється внаслідок цілком
усвідомлюваного, але не зовсім успішно реалізовуваного прагнення осіб з базо
вою українською мовою переходити на спілкування російською мовою (з різни
ми мотиваційними настановами такої мовної поведінки); мовлення цих осіб
значно більшою мірою насичене русизмами і значно різноманітніше за їх скла
дом, ніж це відзначається в суржику як соціолекті.
1.1.1. УРС як соціолект реалізується в двох функціональних формах вияву, з
двома різними мотиваційними основами.
1.1.1.1. УРС як ідіом досить спонтанного користування, що реалізується в
мовленні осіб з недостатнім культурно-освітнім рівнем, які не тільки незадо
вільно володіють як українською, так і російською літературними мовами, але й
не надають особливого значення таким властивостям своєї мовної поведінки.
Цей різновид УРС виявляється в загальних межах функціонування просторіччя
в супроводі не тільки інших просторічних і діалектних одиниць української мо
ви, а й просторічних одиниць російської мови. Це найпростіша форма існування
й найпростіша мотиваційна основа УРС — змішування мовних кодів, але час
тіше, очевидно, все-таки не зовсім повне: із самооцінками такого мовлення як
«ні по-українському, ні по-руському» і под. (така самооцінка з боку носіїв УРС,
звичайно, стосується не стільки тих чи інших конкретних мовних одиниць,
скільки їхнього мовлення в цілому). Наприклад, у сучасних записах навіть
фольклорних текстів — казок (записи з Чернігівської області; елементи інтерфе
ренції виділено курсивом) : « — Говори, де цар діти подів? — Нєгп, не скажу, цар
хороший чоловік, викине навоз та й обратно», «— ...Ви мої! — Знаєм, шо твої,
нам отєц сказав...— Садісь\ — Сідають вони йому [змієві.— О. TĄ на спину, він
подымаешься і летить» (запис 1995 р. від чоловіка-селянина 70 років), «— ...Дів
чина красіва, вона мені дуже нравиться, і я буду за нею ухажувать», «— Ну,—
каже,— розказуйте, хто який анікдот знає, хто яку новость», «— ...Дідусь, спа-
сіба йому, вивів» (запис 2002 р. від жінки-селянки 80 років) 8.
1.1.1.2. УРС як ідіом більш усвідомлюваного користування, що реалізується
в мовленні осіб, які загалом володіють як українською (принаймні пасивно), так
і російською літературними мовами (зі школи, із засобів масової інформації, ро
сійською, крім того,— перш за все з постійного російськомовного оточення в
містах на більшій частині України, а українською — останнім часом також із
офіційного спілкування, діловодства), хоча й не мають навичок мовного автома
8 Прозовий фольклор села Плоске на Чернігівщині / Упоряд. Бріцина О., Головаха І.—
Κ., 2004,— С. 65-66, 235-238.
16 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 1
Українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози
тизму в користуванні ними, особливо першою. Наприклад, сценка в дитячому
садку (елементи інтерференції — курсивом): «Лунає голос виховательки:
—Девочки і мальчики, збирайтеся, підемо гуляти....— Коли Петрик виросте, він
буде строїтелем.— А девочки можуть бути строїтелями? — Можуть. Но це
тяжола робота, много сили требує. Девочки вишивають, вчаться на врачів і
лічать больных» (О. Димчак, читач, Вінницька обл.— Літ. Україна, 1964,
6 жовт.). Носії цього різновиду УРС, з одного боку, відчувають не тільки певний
брак відповідних номінативних і стилістичних засобів української літературної
мови, певних клішованих зворотів для тієї чи іншої ситуації спілкування, а й
певну незручність у користуванні нею (поза межами її обов’язкового викорис
тання) як не [зовсім] прийнятою в їхньому мовному середовищі (так, навіть учи
телі української мови поза школою або й у школі в позаурочний час можуть пе
реходити у спілкуванні на українське діалектне чи просторічне мовлення, а
також на російську мову). Але, з другого боку, ці особи не виявляють прагнення
до повного переходу на російську мову (принаймні в усній формі комунікації),
також, безперечно, відчуваючи психологічну незручність для себе такого кроку.
В цьому середовищі може виявлятися глузливе ставлення до тих, хто повністю
відмовляється від базової української мови на користь російської й тим ніби де
монструє свою вищість на тлі інших — наприклад, звороти на зразок «Ліз по
лєстніце, а впав з драбини» (тобто, коли все добре, такі люди вільно корис
туються засвоєною російською мовою, але у важкі моменти життя вони поза їх
нім бажанням повертаються до своєї рідної мови); какати (какать), тобто роз
мовляти по-російському (від рос. как, какой): «Ти не “штокай” і не “какай”, а
по-нашому балакай!»; щодо самої нібито російської мови в устах таких мов
ців — їхнє пояснення: «по-руськи какось льохче» 9. Навіть уводячи в своє мов
лення численні русизми з метою не тільки номінації, але й, як їм видається, під
вищення свого культурно-мовного образу в очах оточення й показуючи, таким
чином, що вони вже переросли рівень провінційного («сільського») оточення й
перейшли до культурнішого («міського»), ці особи водночас, без сумніву, про
довжують демонструвати етнічно-мовну лояльність щодо свого традиційного
культурно-мовного середовища. Це психологічно складніша мотиваційна осно
ва УРС — часткове перемикання мовних кодів. Констатуючи можливість існу
вання різних мотиваційних основ УРС, автор однієї з праць на цю тему відзначає
різні моделі поведінки його носіїв. Так, в одних випадках людина, яка цілком
пристойно володіє українською літературною мовою на загальнопобутовому
рівні, у розмовах на спеціальні теми змушена усвідомлено вдаватися до допомо
ги одиниць російської мови, звичніших для неї в цій сфері: «Бетонний раствор
твердне за один день, а потім ще двадцять днів, як би це сказати, пріобрітає
прочность» (це можна вважати виявом УРС на мовленнєвому рівні). В інших же
випадках, що їх ми відносимо до вияву УРС як соціолекту, наприклад, «дуже по
мітна частина сучасних українців, городян і селян, повертаючись щовечора до
дому, переходить від “службової-” мови (тут навіть неважливо, української, ро
сійської або, для декотрих з киян, навіть англійської) до значно менш
правильної — як мінімум, з “да” замість “так”, “включати” замість “вмикати”
тощо. Чи говорять ці люди суржиком? Якщо так, то явно не тому, що не воло
діють літературною мовою»; «...повертаючись на власну кухню», ці люди звер
таються «до невибагливого суржику, як до розтоптаних домашніх капців» 10.
9 Погрібний А. Суржикізація/ / Урок української.— 2005.— № 1-2.— С. 11.
10 Гриценко О. Суржик: дискурси та суспільні ролі // Нариси української популярної
культури.— Κ., 1998.— С. 639.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 1 17
О. О. Тараненко.
В УРС як соціолекті значно менш виразно порівняно з іншими некодифіко-
ваними ідіомами переважно усного, безписемного функціонування виявляється
мовний узус, що, як уже відзначалося вище, змушує частину дослідників
відмовляти такому утворенню в статусі мовного ідіому, вбачаючи в ньому озна
ки тільки мовленнєвого явища зі значною варіантністю й непрогнозованістю
складу 11. Однак а) у суржику при спілкуванні на загальнопобутові теми все-таки
простежується певний структурний кістяк, який звичайно повторюється в різ
них описах УРС, а при його стилізації — в художніх творах; б) щодо прогнозо-
ваності, то, наприклад, елементи суржику значно повніше представлені в лекси
ці на позначення понять, що перебувають за межами традиційної сфери побуту;
в) нарешті, у мовній поведінці носіїв УРС, безперечно, існують етичні пороги
припустимості в їхньому мовленні певного якісного і кількісного складу русиз
мів (пороги, подібні до тих, які не дозволяють їм остаточно переходити на спіл
кування російською мовою), діапазон яких може, звичайно, коливатися в різних
регіонах, у різних осіб і навіть у різних ситуаціях спілкування (це контроль за
тим, щоб не надто виділятися в межах свого мовного середовища, не видаватися
надто претензійним і навіть смішним у своїх культурно-мовних запитах), і, без
сумніву, виявляє тенденцію до постійного розширення, особливо з 60-х років
минулого століття внаслідок масової урбанізації та міграції населення (так, нап
риклад, якщо ще в 60-і роки навіть у південно-східних регіонах країни такі ру
сизми в традиційно консервативній групі назв найближчих родичів, як дедушка
і бабушка, можна було почути в україномовних сім’ях хіба що в спілкуванні з
особами, що приїжджають із міста, то пізніше їх уживання стало значно поміт
нішим). Розуміння УРС як безсистемного утворення може посилюватися тією
обставиною, що його іноді досліджують не як автентичне явище в живій народ
ній мові, а як стилізоване явище в художній творчості, особливо в гумористич
них творах, у розмовному жанрі естради (нерідко в утрируваній формі, від
сутній у самій живій мові), тобто явно на рівні мовлення, а не мови (пор.,
наприклад, подібні висновки на матеріалі «макабресок» Б. Жолдака 12 з їх «сур-
жикізмами»: «про ізвращенцьов», «який, хоч і польностью осліпльонний своєю
нездоровою страстью, а все-таки собража прекратіть на время отношенія к
нівєсті»).
1.1.2. Суржик на рівні мовлення— як УРС, так і російсько-український сур
жик (останній відсутній як соціолект, але існує як ідіолекти) — становить неба
жане для самого мовця явище при його прагненні до контрольованого користу
вання мовою— як базовою (наприклад, досить частотні русизми в українському
мовленні осіб з базовою українською мовою, які загалом володіють її літератур
11 Див., зокрема: Мечковская Н. Б. Зазнач, праця.— С. 111, 113; МасенкоЛ. Мова і
політика.— Κ., 1999.— С. 29; Труб В. М. Зазнач, праця.— С. 54. Щодо білоруської «трасянки»
такого погляду дотримуються також, наприклад, О. О. Лукашанець, Я. Смулкова, JI. Ся-
мешко (Сямешка Л. І. Сацьіялінгвістьгчньїя аспекты функцыянавання беларускай літара-
турнай мовы у другой палове XX ст. // Беларуская мова [в серії «Najnowsze dzieje języków
słowiańskich»].— Opole, 1998.— С. 42). Інші ж дослідники, зокрема М. Флаєр (ФлаєрМ.
Суржик: правила утворення безладу // Критика.— 2000.— Ч. 6.— С. 16-17), Г. Генчель
(Hentschel G., Tesch S. «Trasjanka»: eine Fallstudie zur Sprachmischung in Weissrussland // Mar
ginai Linguistic Identities : Studies in Slavic Contact and Borderland Varieties.— Wiesbaden,
2006.— S. 228-229), убачають у цих утвореннях наявність узусу. Варто допустити право
мірність обох цих поглядів на суржик, оскільки «один бачить процес бродіння (в УРС як
ідіолектах.— О. Т.), другий простежує в цьому тенденцію до структурної повноти й крис
талізації норми» (Сербенська О. Суржик: «низька мова», безлад чи мовна патологія // Мовні
конфлікти і гармонізація суспільства.— Κ., 2002.— С. 93).
12 Мастко Л. Зазнач, праця.— С. 29.
18 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 1
Українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози
ною формою і прагнуть спілкуватися саме нею, або українізми в російському
мовленні осіб з базовою російською мовою), так і небазовою, другою (наприк
лад, русизми в мовленні осіб з базовою російською мовою при переході їх на ук
раїнську мову спілкування; подібні випадки стають тепер досить помітним яви
щем 13). Такий різновид суржику існує на рівні індивідуального мовлення і
визначається тільки рівнем мовної компетенції його носіїв (хоча певний набір
лексико-фразеологічних русизмів, як уже відзначалося вище, є спільним для
УРС у цілому). Мотиваційна основа індивідуального УРС складається з цільо
вих настанов трьох типів — потреби в адекватній номінації і взагалі в адекват-
нішому, на думку мовця, мовному самовираженні, складнішої потреби в підви
щенні свого культурно-мовного іміджу (хрестоматійний приклад — образ
Свирида Петровича Голохвостого-Галахвастова з комедії М. Старицького «За
двома зайцями») і (при спілкуванні з російськомовними особами, які, на думку
мовця, можуть не розуміти його українського мовлення) потреби в досягненні
того, щоб бути зрозумілим. Носіями УРС як ідіолекту є в основному представ
ники УРС як соціолекту в разі переходу їх до спілкування на теми, що виходять
за межі звичайного побуту, та з носіями російської мови, але також і інші катего
рії україномовного населення, що не повністю засвоїли норми російської мови.
1.2. Трактування УРС як явища, що виходить за межі власне української
мови, спирається на кілька мотиваційних основ.
Це, по-перше, міркування пуристичного характеру, за якими УРС, що місти
ть велику кількість позанормативних іншомовних елементів, за самою його
суттю не можна не розглядати як «позасистемне явище» в українській мові14
(пор. також у п. 1.3 позицію деяких дослідників щодо доцільності віднесення
тих форм вияву українсько-російського гібридного мовлення, які обмежуються
тільки рівнем лексичних проникнень, тобто переважної їх більшості, не до сур
жику, а лише до інтерферованого мовлення).
Відмова УРС як одному із соціолектів (як соціолектові змішаного типу) у
праві на входження до складу української загальнонародної мови як одному з
компонентів її просторіччя на підставі міркувань чистоти й самототожності ук
раїнської мови автоматично означає невизнання належності великої кількості
українців до складу носіїв української мови, унаслідок чого їх кількість значно
13 Пор. оцінку цього явища, з одного боку, в колах української культурно-мовної орієн
тації: «...нині чиновне та міське населення, яке було ледь не суціль русифіковане, береться
несміливо чи обережно говорити по-українськи. ...це вже новий, підкреслюю, не радянський,
не русифікаторський суржик, готовий будь-що убити українську мову. Це суржик стихійної
українізації російської мови в Україні. Пригадаймо ж, з якого суржику ставали україн-
ськомовними JI. Кучма, П. Симоненко, Є. Кушнарьов, В. Янукович! Сьогодні я просто радію,
коли чую суржикові тиради пана Азарова та багатьох депутатів, які не помічають, що влада та
Верховна Рада (робота цих людей в органах виконавчої та законодавчої влади.— О. Т. ) поволі
їх українізують. І з цього суржику, як із симптому одужання, треба радіти» (Л. Пастушенко,
письменник, м. Вінниця // Урок української.— 2005.— № 1-2.— С. 16); з другого боку, в
колах російської культурно-мовної орієнтації: «Мы все росли при СССР, где национальным
языком (sic! — О. Т.) был русский. Мы ходили в русские школы, читали русские книги,
говорили и думали на русском. После раскола СССР государство срочным делом ввело
украинизацию. Но как? Как, скажите, можно сразу забыть родной язык и выучить новый? Вот
и зародился суржик. Нас заставляют учиться в школах и университетах на украинском, хотя
за дверями этих заведений все говорят на русском. Возможно, рожденные после раскола
СССР и станут носителями настоящего украинского языка, но в настоящее время в
большинстве случаев в народе преобладает русско-украинский говор. Проще говоря,
суржик» (один з відгуків користувачів веб-сайту матеріалів про суржик в Інтернеті, 2007 р.).
14 Сологуб Н. Актуальні питання сучасного українського мовного розвитку // П’ятий
конгрес Міжнародної асоціації україністів : Мовознавство.— Чернівці, 2003.— С. 6.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 1 19
О. О. Тараненко.
зменшилася б 15, означала б неналежність численних текстів фольклорної автен-
тики, що ґрунтуються на такому змішаному мовленні, до творчості саме україн
ського народу. Відповідь тут, звичайно, може бути одна: залежно від переважної
мовної основи — української або російської — змішані утвори такого роду мо
жуть розглядатися як такі, що належать до периферійних відгалужень або ук
раїнської 16 або ж російської мов (подібно до того, як, наприклад, і в перехідних
діалектних зонах належність їх до тієї чи іншої із суміжних мов може виявляти
ся по-різному).
По-друге, це підходи в загальних рамках лінгвістичної контактології, коли
УРС нерідко трактують як перехідний різновид мовлення / мови 11, мішану ук
раїнсько-російську мову 18, як «третю» мову в Україні — поряд з українською і
російською 19, як ідіом, який може викристалізуватися в умовах сучасної мовної
ситуації в Україні в окрему мову: «За ідеєю, в межах єдиної держави мають
спостерігатися процеси лінгвокультурної інтерасиміляції, тобто стихійного ут
ворення на основі наявних, але кородованих мов єдиного лінгвального засобу,
який буде ні російською, ні українською мовою в їхньому теперішньому вигля
ді» 20; «Четвертий варіант [розвитку мовної ситуації в Україні.— О. Г.] — сти
хійно переможе (олітературиться) суржик — українсько-російська просторічна
суміш. Підстави для цього можна знайти в історії. Скажімо, романські (фран
цузька, італійська, іспанська та ін.) мови виросли з просторічної народної латини.
Це найреальніший варіант стихійного розвитку мовної ситуації. Але, мабуть,
мало кому сподобається такий “суржиковий” сценарій» 21.
Загалом погоджуючись з тим, що УРС є перехідним етапом до російської од-
номовності22 (особливо беручи до уваги значну динаміку зростання в ньому пи
томої ваги русизмів з 60-х років минулого століття), слід разом з тим мати на
увазі, що суржик— як змішування мовних кодів, а не їх перемикання, як при ін
дивідуальній українсько-російській двомовності,— має значно менше шансів
для такого повного переходу порівняно з останньою як у психологічному, так і у
власне мовному плані. Навряд чи можна прийняти такий, наприклад, висновок:
«...суржик є перехідним явищем: особа стане двомовною або перейде далі на ро
сійську мову» 23. Перехід такого роду слід розуміти тільки як процес, який, про
те, ніколи не дійде до свого, здавалося б, логічного завершення (з огляду як на
психологію його носіїв, так і на власне мовні передумови). Кожне наступне по
коління носіїв УРС, одержуючи як вихідну основу українське мовлення з дедалі
збільшуваною питомою вагою елементів російської мови, безперечно, залишає
15 Пор. у цьому зв’язку позицію головного ідеолога українізації 1920-х років
М. О. Скрипника, який на початку 30-х pp., виступаючи проти згортання цього процесу під
надуманим приводом утиску культурно-мовних прав росіян України, був змушений спе
ціально підкреслювати, що така українсько-російська «мішана й ламана мова» Грунтується
все-таки переважно на україномовній основі (див.: МасенкоЛ. Мова і суспільство : Пост-
колоніальний вимір.— Κ., 2004.— С. 106-107).
16 Пор.: Шерех (Шевельов) Ю. Пороги і Запоріжжя : В 3 т.— X., 1998.— Т. 3.— С. 13.
17 Див., наприклад: Масенко Л. Мова і політика.— С. 29.
18 Див., наприклад: Bilaniuk L. Contested Tongues: Language Politics and Cultural Correction
in Ukraine.— Ithaca ; London, 2005.— P. XIII, 121-125.
19 Труб В. M. Зазнач, праця.— С. 54; РадчукВ. Д. Мова в Україні: стан, функції, перс
пективи // Мовознавство.— 2002.— № 2-3.— С. 41.
20 Скалкин В. Л. «Перевести жителей города, региона, а тем более страны в целом на
иной язык путем применения административных мер невозможно...» // Відродження.—
1994.— № 1,— С. 9.
21 Дубичинский В. В. Статус русского языка в Украине // Рус. яз. и лит. в учеб. заве
дениях.— 2002.— № 2.— С. 3.
22 Мечковская Н. Б. Зазнач, праця.— С. 114; Масенко Л. Мова і суспільство...— С. 114.
23 Кознарський Т. Нотатки на берегах макабресок // Критика.— 1998.— Ч. 5.— С. 24.
20 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 1
Українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози
для нового покоління ще більш русифікований варіант УРС (принаймні така
картина спостерігалася до початку 90-х років). Однак говорити про повний, ос
таточний перехід такого змішаного ідіому в російську мову (точніше, у варіант
російської мови, що побутує в Україні) в умовах загальної грамотності населен
ня і при безсумнівності для нього того факту, що воно спілкується «неправи
льною» мовою, немає підстав (значно простішим і очевиднішим в умовах масо
вої українсько-російської двомовності був би повний перехід на російську мову
самих носіїв такої мовної поведінки).
Характеристика суржику як «проміжної субмови» переводить проблему
УРС у проблематику схрещування мов при піджинізації та інших подібних ре
зультатах масових міжмовних контактів 24, коли структура підлеглої мови, со
ціально менш повноправної в певному ареалі функціонування, зазнає змін у
напрямі зближення з панівною тут мовою. Однак піджинізація, по-перше, відбу
вається між структурно віддаленими мовами на основі цілком практичних пот
реб полегшення розуміння між їх носіями, тоді як призначенням суржику в умо
вах загалом достатнього розуміння між носіями обох мов є насамперед
досягнення адекватного (в номінативному та стилістичному аспектах) мовного
самовираження для носіїв підлеглої мови; по-друге, піджинізація як шлях полег
шення спілкування приводить до істотного спрощення граматичної структури
як мови-основи, так і мови-донора, тоді як структура УРС у цілому не виходить
за межі граматичного каркаса субстандартних соціолектів з їхньою спрощеною
структурою; не відбувається при цьому й спрощення граматичної структури ук
раїнської мови в її усно-розмовному субстандартному різновиді, всупереч думці
деяких дослідників 25 ; по-третє, піджинізація відбувається в умовах безписем
ного існування підлеглої мови, тоді як українці мають не тільки сформовану на
ціональну мову, а й її кодифіковану форму, на тлі чого самі носії суржику зде
більшого кваліфікують його як «неправильну» мову 2б. З огляду на цю останню
обставину УРС в умовах сучасного інформаційного суспільства не має шансів
стати окремою мовою (як не мають такого шансу, наприклад, істотно здеформо
вані під потужним впливом російської мови форми мов численних малих наро
дів у самій Російській Федерації або іспанської, італійської чи польської, україн
ської мов у СІЛА, модифіковані під впливом англійської мови 27). За поділом
процесів взаємодії мов на етапи від перемикання кодів через змішування мов до
їх «сплавлення» (fused lects) 28 суржик, таким чином, перебуває посередині
цього континууму, але не як «змішана мова», а як змішаний її соціолект.
Усвідомлюючи комунікативну та соціальну неповноцінність суржику на фоні
існування української та російської мов, його носії звичайно вбачають опти
мальний зразок мовної поведінки (якщо не своєї, то хоча б для своїх дітей) у
спілкуванні саме літературною мовою (тією, яка є престижнішою в їхньому
24 Пор. подібні висновки щодо білоруської трасянки: Plotnikaü В. A. Linguistische und
nichtlinguistische Faktoren des heutigen Status der weiBrussischen Sprache // Wiener Slawistischer
Almanach.— 1996.— Bd 38.— S. 236 (як окремий специфічний варіант креольських мов у
Європі); Сямешка Л. І. Зазнач, праця.— С. 40; Цыхун Г. Крзалізаваньї прадукт : Трасянка як
аб’ект лінгвістьічнага даследавання // Arche-Пачатак.— 2000.— № 6.— С. 51-58; пор. також
заперечення таких висновків: Hentschel G., Tesch S. Op. cit.— S. 229-230.
25 Масенко Л. Мова і політика.— С. 29.
26 Пор.: Кознарський Т. Зазнач, праця.— С. 24; Тараненко О. О. Зазнач, праця.—
С. 666-667.
27 Див. про такі явища, наприклад: Вайнрайх У. Зазнач, праця.— С. 173.
28 Auer P. From Codeswitching via Language Mixing to Fused Lects: Towards a Typology of
Bilingual Speech/ / Intern. Joum. of Bilingualism.— 1999.— Vol. 3 (4).— P. 309-332.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 1 21
О. О. Тараненко.
середовищі). УРС був і лишається основною формою побутового спілкування
вже ряду поколінь українців, однак не став і ідіомом креолізованого типу.
По-третє, це трактування УРС як реальної або потенційної «третьої мови» з
боку певних кіл (особливо російської культурно-мовної орієнтації) з критичним
ставленням до української літературної мови — як такої, в цілому (як до явища,
нібито не популярного серед українського народу) або ж у її сучасному варіанті
(як до нібито досить штучного утворення, яке значно відійшло від «мови Шев
ченка», перенасичене «галичанізмами» та іншими елементами з метою відда
лення української мови від історично та структурно близької російської мови й
тому не зовсім зрозуміле для народу) — на відміну від «любого його серцю сур
жику». Так, у деяких періодичних виданнях (з Російської Федерації та в росій
ськомовних у самій Україні), політологічних працях, а також в Інтернеті час від
часу висловлюються іронічні або й серйозні побажання надати цьому «україн
ському піджинові» статус літературної мови, яка б об’єднувала більшість украї
номовного населення країни. Ось, наприклад, пропозиції донбаського публіцис
та та московського науковця з Інституту слов’янознавства Російської академії
наук: слід узаконити суржик, «адже ним розмовляють, певно, навіть більше лю
дей, ніж галицькою [мовою]» (Дм. Корнілов.— Донецкий кряж, 2001,18 січ.) 29;
«можливе проведення лінгвістичної роботи щодо кодифікації місцевого суржику
як малоруської мови. ...За основу можна взяти ту ж українську мову (сучасну
літературну мову.— О. Т.), але провести кампанію щодо її “очищення” від усіх
полонізмів, що змінить її до невпізнанності і зробить майже тотожною спільно
руській, але з місцевим колоритом»30. Перенесення такого трактування в
скільки-небудь серйозну площину означало б відмову українському народові у
праві на самостійну літературну мову.
Досить популярні трактування УРС як «напівмови», «напівмовності» і «не-
повномовності». Якщо розуміти визначення «напівмова» з погляду безперечної
неповноти соціальних функцій цього ідіому, то він не більш «напівмовний», ніж
просторіччя в цілому, діалекти та жаргони. Більше підстав розуміти це з погляду
національної неповноцінності мовної структури такого утворення, за якою не
рідко може критися нечітка національна самоідентифікація частини його носіїв.
1.3. Обговорення проблеми статусу УРС передбачає також відповіді на такі
питання, як: а) точка відліку, вихідна основа в підходах до визначення суржи
ку — українська національна мова як така (в її структурах та на етапах її розвит
ку, що ще не дають підстав вважати їх враженими такою масовою інтерферен
цією) чи суто літературна, кодифікована її форма; б) початкова, за якою вже
можна стверджувати наявність суржику на загальному тлі інтерферованого мов
лення, і максимально наявна межі (ступені проникнення елементів російської
мови в тканину української мови) та рівні мовної структури (крім, природно,
лексико-фразеологічного), які зазнають такого проникнення; в) ступінь поши
рення УРС у різних регіонах країни; г) кількість носіїв УРС у країні.
Незважаючи на всю хисткість і неминучу суб’єктивність у різних конкрет
них випадках обрання вихідною основою для визначення суржику саме живої,
народної української мови (на регіональному рівні — її діалектних різновидів),
це має бути саме так, оскільки українська літературна мова ніколи не була й ще
не стала основним мовним середовищем існування українського народу. Тому
29 Цит. за: Ставицька JI., Труб В. Зазнач, праця.— С. 55.
30 Неменский О. «Недоукраинцы» или новый народ? Альтернативы самоопределения
Юго-Востока Украины // Рус. журн.— 2004.— 29 груд, (http: www.russ.ru; або: http: www. old.
russ.ru/culture/20041229_nem.html).
22 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 1
http://www.russ.ru
Українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози
немає підстав обов’язково вважати виявами УРС такі фонетичні явища, пошире
ні в різних діалектних масивах, як, наприклад, недостатньо тверда вимова [ч],
тим більше такі граматичні явища, що не кваліфікуються і в сучасних норматив
них граматиках як позанормативні (хоча, звичайно, вони належать до менш ре
комендованих варіантів), як наявність давніх закінчень -ем, -им(-ім) у дієсловах
1-ої ос. мн. тепер.-майб. часу: ми (на)пшием, (на)малюєм, (по)ходим замість
(на)пишемо, (на)малюємо, (по)ходимо 31.
У визначенні нижньої (початкової) межі, за якою певний текст з критичною
масою в ньому ненормативних русизмів можна вже трактувати як зразок УРС,
простежуються два протилежні підходи. З одного боку, нерідко (особливо серед
пуристів-немовознавців) висловлення з найменшою підозрою на наявність
позанормативних русизмів оголошуються суржиком, хоча для подібної ква
ліфікації, безперечно, має бути впевненість у тому, що такі ознаки мовлення ко-
го-небудь є для нього характерними, типовими. З другого боку, лунають засте
реження проти «нерозрізнення явищ інтерференції і конвергенції, що
призводить до невиправдано широкого трактування суржику», згідно з яким
«суржиковим можна вважати будь-який україномовний текст, позначений впли
вом російської мови, незалежно від кількісних і якісних характеристик інтерфе
ренції, що й виявляється у трактуванні суржику як “розмовної мови і фактично
основного засобу спілкування більшості україномовного населення країни” (ци
тата із зазначеної статті О. О. Тараненка в енциклопедії “Українська мова”, але в
цьому цитуванні чомусь пропущено застереження про обов’язкову наявність са
ме “помітної домішки русизмів” у таких текстах.— О. Т.)»; і далі «Нерозрізнен
ня інтерферованого і мішаного мовлення, залічування обох цих мовних різнови
дів до суржику призводить до хибної, на наш погляд, тези про його абсолютне
переважання у спілкуванні україномовної частини соціуму (пор. дефініцію
О. Тараненка і, частково, JI. Ставицької)» 32. Критерієм розрізнення інтерферо
ваного і мішаного українсько-російського мовлення при цьому пропонується
брати вияв цих явищ на різних структурних рівнях мови-реципієнта (україн
ської): про справжній суржик можна говорити тільки тоді, коли змішування еле
ментів обох мов відбувається не тільки на лексичному рівні (це просто інтерфе
ренція, яка «не розхитує базових структур української мови»), а й на рівнях
граматики, фонетики і словотворення33'. Оскільки ж змішування відбувається
переважно в лексиці, твердження про масовий характер УРС, який є «проявом
процесів уніфікації й знекультурнення» (на відміну від просто інтерференції? —
О. Т.), є, на думку авторки, хибним і некоректним. Проте таке звужене тракту
вання УРС, яке, незалежно від намірів авторки, може бути підставою для змен
шення стурбованості суспільства щодо справжнього стану української мови, до
сі не є прийнятим, і, очевидно, основним критерієм розмежування незначної і
значної (тобто суржику) інтерференції на різних мовних рівнях варто все-таки
лишити кількісний: поодинокість, можлива випадковість — масовість, устале
31 Див. про таке розуміння УРС як відхилення від норм саме літературної мови, нап
риклад: Кузнецова Т. Суржик і мовлення // Урок української.— 2001.— № 6.— С. 22-24;
Масенко Л. Суржик у системі розмовних форм побутування української мови // Дивослово.—
2007.— № 12.— С. 30 (наприклад: «...дієслівні словоформи зможем і поможем мають росій
ські (? — О. Т.) флексії майбутнього часу, але українську вимову»). Пор. трактування цих
дієслівних словоформ просто як рідше вживаних (зокрема в розмовному та художньому
стилях): Сучасна українська літературна мова : Морфологія.— Κ., 1969.— С. 357;
Вихованець І.,Городенська К. Теоретична морфологія української мови.— Κ., 2004.— С. 275.
32 Масенко Л. Суржик у системі розмовних форм...— С. 27-28.
33 Там же.— С. 28-29.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 1 23
О. О. Тараненко.
ність, типовість. Щодо верхньої межі, то надійних статистичних даних тут поки
що немає. Твердження про те, що лексичні одиниці російської мови можуть ста
новити в суржикових текстах понад 90 % 34, ґрунтуються на дослідженнях не
живої мови, а мови гумористичних творів зі штучним нагнітанням у них таких
одиниць 35.
УРС виявляється насамперед у масовому запозиченні лексико-фразеологіч-
них русизмів, переважно в українському фонетичному та морфологічному
оформленні. Фонетичні («акання», [і] замість [и], пом’якшення приголосних пе
ред [е] або перехід ненаголошеного [е] після пом’якшених приголосних в [і]
та ін.) та морфонологічні, словотвірні й певні морфологічні русизми є звичайно
лексикалізованими, не поширюються як регулярне явище на всю масу одно
типних українських лексичних одиниць: хароший, нада (рос. надо), канєшно
(рос. конечно), спасіба, сімпашічний, понімати(ть), дєтський садік, сємдесят,
день рождєнія, тілівізор, скі(ль)ки часов?', устраювати(ть), при уборці і при
уборке(-є, -і) (але звичайно тільки в сорочці і под.); застройщик, сменщик, оку-
ліровка. Власне морфологічні, а також синтаксичні русизми трапляються значно
рідше: наприклад, форми мн. іменників на -а-(-я) замість -и(-і): два дома, два
вчйтеля і под.; дома, учителя і под.; форма дав. в. замість місц. в.: по хатам, по
пунктам і под.
УРС поширився вже не тільки в Південно-Східному та Центральному регіо
нах, де відбуваються масові контакти україномовного населення з російсько
мовним, а й у Західному (за словами Ю. Андруховича, «саме суржиком нині
спілкується значна частина західноукраїнської людності, включно зі “свідоми
ми галичанами”» 36), хоча, звичайно, в різних регіонах різною мірою. Переважає
характеристика саіме українця-«східняка» як типового носія суржику з регіо
нальним прив’язуванням поширення УРС до Південного Сходу на зразок «схід
ноукраїнський, одеський (харківський, донбаський і т. ін.) суржик».
Кількість осіб з базовою українською мовою, які постійно або переважно
спілкуються саме суржиком, неможливо скільки-небудь точно визначити не
тільки з огляду на брак відповідних соціолінгвістичних даних, але й, як відзна
чалося вище, через невиробленість погляду на те, яким має бути кількісний і
якісний склад ненормативних русизмів для того, щоб той чи інший текст вважа
ти суржиком. Є результати деяких соціолінгвістичних опитувань, де в рубриці
«використовувана мова» поряд з українською і російською виділено ще й суміш
цих мов, тобто УРС. Так, за даними Київського міжнародного інституту соціо
логії, станом на 2003 р. українською мовою давали відповіді 39,6 %, росій
ською — 48,5 %, а суржиком — 11,9 % опитаних, у тому числі за регіонами: сур
жиком користувалися найменше в Західному регіоні — 2,5 %, найбільше в
Східно-Центральному, тобто в Дніпропетровській, Полтавській, Сумській і
Чернігівській областях, — 21,7 %, тоді як у Східному, тобто в Харківській, До
нецькій і Луганській областях, — тільки 9,6 % (86,8 % опитаних тут давали від
повідь російською мовою, а 3,7 % — українською) 37. Ці дані ґрунтуються на
34 Мастко Л. Мова і політика.— С. 29.
35 Пор. переконливіші дані щодо трасянки, частка лексичних русизмів у якій коливається
в інтервалі від 33 % до 69 % при середній величині 46 % ([Мечковская Н. Типы трасянки в
зависимости от генезиса белорусско-русских идеолектов // Мова— літаратура— культура.—
Мінск, 2007.— С. 44).
36 Андрухович Ю. «Орім свій переліг... і сіймо слово» // Урок української.— 2001.—
№ 7.— С. 2.
37 Хмелько В. Є. Лінгво-етнічна структура України: регіональні особливості та тенденції
змін за роки незалежності // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилян-
ська академія»: Соціолог, науки.— 2004.— Т. 32.— С. 3-15. З цими даними погоджуються й
24 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 1
Українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози
особливостях мовлення опитуваних під час їх інтерв’ювання і свідчать нібито
про те, що переважна більшість україномовних українців спілкується все ж таки
більш або менш «чистою» українською мовою (якщо не літературною, то діа
лектною чи просторічною). Але, скоріше за все, особи, віднесені тут інтер
в’юерами до «суржикомовних українців», — це просто та частина україномов
них українців, яким узагалі важко спілкуватися якимсь іншим мовним кодом
крім свого звичного, навіть напружуючись під час таких опитувань, тоді як влас
не «україномовні українці» можуть це робити, принаймні в часових і тематич
них межах інтерв’ю. Є, очевидно, більше підстав довіряти висновкам, побудова
ним на основі особистих вражень спостерігачів, про те, що суржик — це
фактично основний засіб повсякденного спілкування більшості, навіть переваж
ної більшості україномовного населення країни38, оскільки, з одного боку, на
території України не лишилося ні діалектних та інтердіалектних масивів, ні осе
редків міського просторіччя, не охоплених впливом російської мови, а з другого
боку, кількість тих, хто постійно, а не зі службового обов’язку спілкується літе
ратурною мовою, поки що досить незначна: «більш чи менш нормативною ук
раїнською мовою спілкувалося (станом на середину 1980-х pp.— О. Т.), очевид
но, не більше кількох відсотків населення республіки»39; «Людина, яка володіє
чистою українською мовою, у нас велика рідкість. Залежно від того, що ми вкла
даємо в це поняття, кількість осіб, які нею розмовляють, може коливатися від
50 тисяч «грамотних» фахівців (письменників, журналістів, акторів, учителів,
філологів та ін.) до 500 тисяч» 40 (до цих категорій останнім часом приєдналася
значна частина політиків і громадських діячів, державних службовців; кількість
працівників виховних та освітніх закладів з українською літературною як основ
ною мовою спілкування також збільшується).
2. В умовах сучасного українського суспільства з його загалом досить задо
вільним культурно-освітнім рівнем та охопленістю засобами масової інформації
ставлення до УРС, однак, є доволі неоднозначним (питання про стилістичне ви
користання суржику як засобу мовного реалізму в художній творчості та в роз
мовній мові тут не розглядається). У суспільних групах з цілком сформованими
поглядами на національно-мовні процеси в сучасній Україні — це, з одного боку
(в колах з критичними або байдужими поглядами на долю української мови),
поблажливо-зневажливе ставлення, з другого ж боку (в колах, стурбованих цією
проблемою), — різко негативне ставлення — як до «малоросійського», «коло
ніального» (з наголошуванням на його національно-державній неповноцін
ності) або «провінційного», «містечкового», «вуличного», «базарного» (з наго
лошуванням на його соціально-культурній неповноцінності) суржику
(жаргону), «кровозмісного дитяти білінгвізму» (Ю. Андрухович) і т. ін., це
«одіозні, всіма зневажувані форми існування мови» 41 (вияви суржику, втім, час
то трактуються в цих колах суб’єктивно й досить розширено — щодо тих випад
деякі мовознавці (Масенко Л. Суржик у системі розмовних форм...— С. 31). Пор. підрахунки
категорій мовців (невідомо, за якою методикою) щодо мовної ситуації в сучасній Білорусі:
білорусомовні становлять близько 8-10% населення, російськомовні — близько 45-50%, ті,
хто користується трасянкою,— близько 35—40% (Динько А. Білорусомовні супроти квазідер-
жави і квазібуржуазії // Урок української.— 2002.— № 1.— С. 63).
38 Стріха М. Суржик і літературна мова // Нариси української популярної культури.—
Κ., 1998.— С. 632; Радчук В. Д. Зазнач, праця.— С. 40-41; Тараненко О. О. Зазнач, праця.—
С. 665.
39 Стріха М. Зазнач, праця.— С. 632.
40 Дубичинский В. В. Зазнач, праця.— С. 3. Пор. такі самі висновки: Радчук В. Д. Зазнач,
праця.— С. 43.
41 Мечковская Н. Б. Белорусская трасянка...— С. 111.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 1 25
О. О. Тараненко.
ків, де насправді відсутня інтерференція з боку російської мови 42; пор. подібне
розширене трактування з набуттям пейоративно! конотації іншого лінгвістич
ного поняття — калька', у значенні будь-якого ненормативного, на думку мовця,
запозичення з російської мови). У цьому культурно-мовному середовищі слово
суржик стало основою для дальшого метафоричного переосмислення з такою
самою пейоративною конотацією — «невпорядкована, строката, позбавлена
смаку суміш чого-небудь»: стильовий, музичний, архітектурний і под. суржик.
З боку ж не тільки широких верств населення — насамперед, зрозуміло, самих
носіїв УРС, а й певних кіл творчої та наукової інтелігенції (навіть тих, що лояль
но налаштовані щодо української мови і, більше того, щиро підтримують її роз
виток) спостерігається також ставлення, що його дещо умовно можна розгляда
ти як загалом позитивне. Це, по-перше, позиція «місцевого патріотизму» —
«голоси з народу» на підтримку рідного ідіому з пропозицією вважати його діа
лектом: «“Суржик” хочу замінити на “діалект”. Нічого не маючи загалом проти
російської, я безумовно віддаю перевагу “суржику” — нашим місцевим діалек
там!” — заявила на сторінках газети “Культура і життя” (29.10.1997) бібліоте
карка з Чернігівщини Валентина Михайленко» 43. Така позиція певних пред
ставників Південного Сходу та Центру України знаходить додаткову
аргументацію в тому, що, кваліфікуючи як суржик тільки мову зі значною до
мішкою русизмів і не розглядаючи як такий живу народну мову західноукраїн
ського регіону з помітною домішкою елементів сусідніх з ним мов, суспільство
виявляє дискримінацію щодо першої й, відповідно, щодо її носіїв: «Однак ...чо
му суржиком вважається лише вживання в українській мові русизмів, а захід
ноукраїнські полонізми, мадяризми тощо гордо крокують у шерензі діалектоло
гії?» (П. Нечитайло, читач. Слово на захист суржику // Українське слово, 2002,
7 берез.) 44. По-друге, це позиція «любителів народної мови» з усіма її «непра
вильностями» (особливо у сфері гумору), представлена, зокрема, не тільки пи
сьменниками та артистами-гумористами — творцями й пропагандистами тради
ційного «українського гумору»45, а й сучасним поколінням лібералів у
літературі (пор. так званий «Суд над суржиком», організований в одному з київ
ських театрів у червні 2004 р. з участю «судді», «присяжних засідателів», «обви
нувачення» і «захисту» в особі відомих представників творчої інтелігенції та
численної публіки, у ході якого думки учасників розділилися: див. матеріали
про це в журналі «Урок української», 2005, № 1-2, с. 9-17). І, по-третє, це ще
більш умовно-позитивна оцінка УРС — визнання його як меншого зла порівня
но з повним переходом українців на російську мову мислення і спілкування,
42 «Як ідеологія мовного пуризму, ...термін “суржик” широко вживався (на початку
90-х pp.— О. Т.) для того, щоб критикувати, дискредитувати інших мовців» (BilaniukL.
Op. cit.— P. 20).
43 СтавщькаЛ. Кровозмісне дитя двомовності // Критика.— 2001.— Ч. 10.— С. 21.
44 Заради справедливості слід відзначити, що останнім часом такі позанормативні русиз
ми стали подаватися в діалектних словниках, наприклад: вніматільний, всьо равно, грузчик
«вантажник», картошка, клубника, карьожить, момент «момент», придурок жизні,
тілівізор, тіліграма, унистожать та багато ін. (Чабаненко В. А. Словник говірок Нижньої
Наддніпрянщини : В 4 т.— Запоріжжя, 1992), хоча, звичайно, питання про їх саме діалектну
належність викликає великий сумнів (на відміну від елементів сусідніх мов у мовленні За
хідного регіону). З іншого боку, варто також зауважити, що такі одиниці, як всьо, куда (сюда,
туда), і так дальше(і), які в мовленні населення колишньої підросійської України можуть
кваліфікуватися тільки як ненормативні русизми, у мовленні населення Галичини так, як
видається, загалом не сприймаються.
45 Див. докладніше, наприклад: Тараненко О. О. Колоквіалізація, субстандартизація та
вульгаризація як характерні явища стилістики сучасної української мови (з кінця
1980-х pp.) // Мовознавство.— 2003.— № 1.— С. 30-34.
26 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 1
Українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози
пор.: «Парадокс: “суржик” залишався таким-сяким притулком українського
слова, від нього ще можна було повернутися до українства. А за його межею по
вороту вже практично не було» 4б.
Масове поширення цього мовного гібриду є деструктивним як для подаль
шої долі української мови (не тільки загальнонаціональної, а й літературної зок
рема), так і для її носіїв, які, не маючи у своєму розпорядженні всієї повноти
мовних засобів для адекватного вираження своїх думок та почуттів, не можуть у
досить багатьох ситуаціях публічного спілкування не відчувати внаслідок цього
своєї неповноцінності. Наявність у структурі української загальнонаціональної
мови досить значного сегмента, заповненого УРС, що веде до її подальшого
зближення з російською мовою, дає додаткову аргументацію у сприйнятті не ли
ше росіян, а й великої кількості всіх тих, хто знає російську мову, але не знає ук
раїнської, на користь того, що остання — це справді зіпсований варіант росій
ської. Для нормального розвитку та функціонування української літературної
мови негативне значення УРС виявляється насамперед у таких явищах. По-пер-
ше, він фактично підміняє собою розмовно-побутове мовлення носіїв україн
ської мови і значною мірою заповнює деякі з тих сфер комунікації, які в розви
неному суспільстві обслуговуються, принаймні в основному, літературною
мовою, — розмовний стиль як такий і як основу функціонування певних жанрів
гумору, масової пісні тощо 47. По-друге, наявність цього ідіому істотно усклад
нює в багатьох сумнівних випадках мововжитку апелювання до живої народної
основи як до критерію питомості, органічності їх для української мови. У сучас
ній непростій ситуації, коли в умовах тривалого розмивання структури україн
ської мови під впливом російської мови велика кількість окремих фактів і навіть
цілі явища української літературної мови в її нинішньому «офіційному» варіанті
46 Дзюба І. До судилища над суржиком // Урок української.— 2005.— № 1-2.— С. 15;
пор.: Возняк Т. Тексти та переклади.— X., 1998.— С. 260-261; Ставицька Л., Труб В. Зазнач,
праця.— С. 82-84. Пор. подібні висловлювання представників білоруської інтелігенції щодо
трасянки: Цыхун Г. Зазнач, праця; Мечковская Н. Б. Белорусская трасянка...— С. 114.
47 Пор. як найяскравіше явище на гумористичному небосхилі й ширше — в загаль
нокультурному житті України вже за часів її державної незалежності концертну діяльність
«проводніци вагона Вєрки Сердючки» (артист Андрій Данилко) — найпопулярнішого й
найбільш високооплачуваного представника сучасного українського шоу-бізнесу, який, під
креслено демонструючи антиестетизм у змісті своїх пісень, зовнішності, поведінці на сцені, в
мовному плані експлуатує суржик. Саме А. Данилко, пройшовши попередній відбір, пред
ставляв Україну на черговому міжнародному пісенному конкурсі Євробачення (Гельсінкі,
2007). Цього ж року йому за ухвалою міської ради його рідного міста (більшість у міськраді
становили представники Партії регіонів України) було присвоєно звання почесного гро
мадянина Полтави — «за творчу оригінальність, відтворення полтавської неповторності,
популяризацію образу Полтави у світі». З брендом цього знакового образу України у Вінниці
2005 р. стали випускати «Вєркін майонез» і «Вєркіне масло». Пор. протилежні оцінки «Вєрки
Сердючки» представниками української інтелігенції: «Образ Сердючки був політично за
требуваний, замовлений, я б так сказав, і недарма здобув таку шалену популярність саме в
Росії. Адже абсолютна більшість росіян дуже негативно налаштована до України, вони
ідеологічно не сприймають нашої незалежності, нашої окремішної мови, культури, історії.
Хочуть росіяни, нехай собі тішаться, плекають образ Вєрки, але ж не українці! До української
культури Вєрка не має жодного стосунку, в українській культурі не може бути місця для цієї,
вибачте на слові, Смердючки (таке каламбурне обігравання цього імені не поодиноке у
відповідних колах.— О. Т.). Так, Данилко має талант, а хіба його не мав недолугий хохол
Тарапунька?» (Павло Мовчан, голова Всеукраїнського товариства «Просвіта»); «Він тонко
відчув потребу часу і зумів дати народові те, чого він потребує. В цьому й полягає феномен
його успіху. Вєрка Сердючка хоч і карикатурна, але своя, рідна, народна, зрозуміла всім і
кожному. Вона жива, природна, не надумана. ... Її жарти сприймаються на ура і стають
крилатими фразами» (Михайло Поплавський, ректор Національного університету культури)
(газ. «Експрес», 2005, 3 лют.— під редакційною «шапкою»: «Сердючка — це ми»).
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 1 27
О. О. Тараненко.
розглядаються (слушно або ні) як невиправдані русизми і загальний сильний
ступінь зрусифікованості української мови вважається неспростовною істиною,
не може не привертати уваги досить помітна легкість у підходах до питань
зміни, переорієнтації нормативної основи її літературної форми. Це приводить
до появи різних напрямів в українській перекладацькій практиці, у термінології,
різних практик мовної діяльності окремих засобів масової інформації, навіть
різних редакцій правопису, до постійної й масової появи рекомендацій, нерідко
досить поверхових і вкрай суб’єктивних, спрямованих на очищення української
мови від русизмів (як справжніх, так і тільки уявних), і, як наслідок, — до знач
ного збільшення явища варіантності в сучасній українській мові, до посилення
невпевненості не тільки звичайних мовців, а й тих, хто професійно має справу
з літературною мовою, у своєму знанні «справжньої» української мови, до
збільшення відстані між кодифікованою мовою і живою розмовною практи
кою 48. Пор., наприклад, у посібнику з культури української мови під характер
ною назвою «Антисуржик» на загальному тлі цілком слушних рекомендацій і
такі зовсім невмотивовані, як: не грязь (розмокла земля), а тільки болото', не
«Купіть груші», а «Купіть грушки»', не холодець, а студенець або дриглі та ін. 49
Якщо причиною появи і розширення сфери функціонування УРС на міжмов
ному рівні є потужний вплив російської мови в умовах масової українсько-ро-
сійської двомовності, то основною внутрішньою причиною цього є відносно по
вільний процес утвердження української літературної мови як авторитетного та
обов’язкового засобу спілкування, одним з наслідків чого стає й неприщеплю-
вання з дитинства навичок автоматичного користування нею. В умовах сучасної
України функціонування української мови на офіційних рівнях спілкування
значно розширилося, однак: а) у розмовно-побутовій сфері цей процес відбу
вається дуже повільно, оскільки ця ділянка найменше піддається свідомому
регулюванню; б) єдина нормативна основа української літературної мови в її
сучасній «офіційній» версії не стала загальновизнаною — як у соціально-куль
турному діапазоні (наявна значна диференціація поглядів щодо тих чи інших
питань нормативності мовних явищ, що приводить, як уже відзначалося, до
значної варіантності й тим самим до невпорядкованості мовної практики), так і в
регіональному плані (навіть у найбільш україномовному регіоні Галичини роз
мовною мовою міського населення є не «київський» стандарт, а місцевий інтер-
діалект; мовлення тутешньої інтелігенції також не зовсім відповідає згаданому
стандартові).
3. В оцінюванні тенденцій розвитку УРС та їх впливу на долю української
національної мови в цілому існують прямо протилежні думки. З одного боку, це,
як уже згадувалося, оцінки, «сприятливі» для суржику і, відповідно, вкрай не
сприятливі для перспективи дальшого функціонування української мови як
такої: формування УРС як якоїсь «третьої» мови; з прогресуванням УРС — не
минуче зникнення української мови як самобутньої (так, В. Жаботинський, кон
статуючи на початку минулого століття це явище як «явну хворобу української
мови», доходив висновку про її «умирання» 50); не менш песимістичні висновки
про тривале збереження наявного становища «з огляду на приреченість держави
48 Трасянка і суржик, позбавляючи літературні мови білорусів та українців зв’язку зі
своїм етнічним живильним середовищем — зі зрусифікованими діалектами і просторіччям,
прирікають їх на дедалі більшу елітарність і відчуженість від народного мовлення (всупереч
тенденції до демократизації літературних мов, що загалом переважає в слов’янському світі)
(МечковскаяН. Б. Белорусская трасянка...— С. 113-114).
49 Антисуржик / За заг. ред. О. Сербенської.— Л., 1994.— 152 с.
50 Жаботинський В. Вибрані статті з національного питання.— Κ., 1991.— С. 35.
28 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 1
Українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози
на українсько-російську двомовність» 51. З другого боку, це оцінки (скоріше за
гальнотеоретичного, ніж конкретного характеру), згідно з якими УРС в умовах
державності України не має майбутнього 52.
На сьогодні, очевидно, переважає загальне враження того, що сфера функ
ціонування УРС протягом недовгого періоду існування незалежної української
держави значно розширилася. Але це на перший погляд. Таке враження зумов
лене, по-перше, розширенням функціонування УРС на ідіолектному рівні, як
явища сфери мовлення, а не мови, по-друге, значним зростанням уваги сус
пільства до цього мовного гібриду в умовах піднесення соціального статусу
української мови. Це, зокрема, постійна увага до суржику в засобах масової ін
формації; активізація творення і вживання в 90-і pp. розгалуженого словотвірно
го гнізда з цим коренем: суржикова мова, суржиковість, суржикізм, суржику-
вати 1) (що — мову і т. ін.) перетворювати на суржик; 2) (без дод.) розмовляти
суржиком, суржикування і суржикізація, суржикомовний, суржикомовність,
суржиконосій і суржикомовець і под.; залучення суржику до арсеналу політич
них партій під час виборчих кампаній як засіб апелювання до «простих» вибор
ців (наприклад, у політичній рекламі БЮТ — Блоку Юлії Тимошенко напере
додні виборів до Верховної Ради у вересні 2007 p.). Розширення УРС як в
усному, так і в писемному мовленні зумовлене тим, що, по-перше, у зв’язку з ви
ходом української мови як державної на широку суспільну арену активізувався
перехід як носіїв УРС, так і представників російськомовного населення на спіл
кування українською літературною мовою, але внаслідок цього ж посилилося
засмічення літературного мовлення елементами суржику (явище, яке є немину
чим при розширенні кола носіїв і сфер використання будь-якої літературної мо
ви і має, безперечно, тимчасовий характер); по-друге, у зв’язку із загальною де
мократизацією суспільного життя і зняттям редакторських обмежень різко
зросло вживання стилізованої форми суржику в художній творчості, у розмов
ному жанрі естради (ця хвиля демонстративного захоплення суржиком, втра
чаючи свою епатажність, безсумнівно, піде на спад). Функціонування ж УРС як
соціолекту, можливо, навіть дещо звужується.
Дальша доля УРС у сучасній Україні безпосередньо пов’язана з перебігом і
наслідками конкуренції між українською і російською літературними мовами й
залежить уже від загального розвитку мовної ситуації в країні: з одного боку, від
посилення / ослаблення позицій однієї з цих мов, з другого боку (за наявності
сприятливіших наслідків саме для української мови),— від успішності широ
кого суспільного утвердження її літературної форми. Українсько-російська дво
мовність в Україні— явище, що визначатиме мовну ситуацію в країні ще, безпе
речно, протягом тривалого періоду (незалежно від посилення чи ослаблення
позицій будь-якої з цих мов). Але разом з тим уже можна уявити, що з розширен
ням поля функціонування української літературної мови і відповідним обме
женням використання російської мови соціальна база УРС поступово звужува
тиметься.
Безперечно, певне значення при цьому матиме й подальше становлення
власне українського просторіччя, у складі якого може поступово втрачатися
така помітна присутність УРС 53. Однак просторіччя — як цілком стихійне яви
ще, подібно до інших субстандартних соціолектів,— може формуватися на
51 Ставицька Л. Кровозмісне дитя двомовності.— С. 24.
52 ЛарінБ. Мовний побут міста // Червоний шлях.— 1928.— № 5-6.— С. 198;
Радевич-Винницький Я. Україна: від мови до нації.— Дрогобич, 1997.— С. 153-154.
53 Пор.: Труб В. М. Зазнач, праця.— С. 57-58.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 1 29
О. О. Тараненко.
власній мовній основі навіть за нормальних умов для функціонування україн
ської мови у всіх сферах суспільного життя, як це не прикро, досить довго; за
вершення ж формування розмовного стилю української літературної мови як
необхідної умови повноцінного функціонування ряду явищ культури, що спи
раються на мовну основу,— зокрема кіно і театру, мови естрадних пісень на по
бутову тематику, мови гумору — відбувається паралельно з переходом на укра
їнську літературну мову в повсякденному спілкуванні широких верств
населення. Сумнівно, щоб цей процес міг піддаватися цілеспрямованому впливу
заходами мовної політики держави в плані його стимулювання з боку сус
пільства, всупереч думці деяких дослідників, пор.: «Протистояти дальшій сур-
жикізації... могло б створення (ким ? — О. Т.) в українських містах впливових
осередків, передусім молодіжних, з виключно україномовним спілкуванням»54;
«...створення навчальних методик, здатних заблокувати розростання й вплив
цього хворобливого явища, що загрожує українській мові внутрішньою руйна
цією усіх її рівнів»55; «...доповідач (JI. Ставицька. — О. Т.) наголосила на необ
хідності об’єднання мовознавчих зусиль не на беззастережному викоріненні
суржикових явищ, а на ретельному вивченні функціонування української мови в
гібридному середовищі, а також на актуалізації (? — О. Т.) елементів україн
ського міського сленгу, що за функціональними параметрами мусить витіснити
суржик» ([3 хроніки конференції] //Мовознавство.— 2002.— № 1— С. 79). Фор
мування субстандартних соціолектів національної мови — це не тільки стихій
ний процес, а й побічний продукт загального розвитку мовної ситуації в країні.
О. О. TARANENKO
UKRAINIAN-RUSSIAN SURZHYK: STATUS, TENDENCIES, ESTIMATIONS,
PROGNOSES
This article analyses principal problems of the phenomenon of Ukrainian-Russian «surzhyk» in
modem Ukraine.
K e y w o r d s : surzhyk, Ukrainian-Russian bilingualism, Ukrainian-Russian interference.
54 Масенко JI. Мова і політика.— С. 32.
55 Масенко Л. Мова і суспільство...— С. 114.
30 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 1
|