Наголос граматики М. Смотрицького як відбиття староукраїнської акцентної системи
Розглядається наголос іменників у граматиці М. Смотрицького в порівнянні зі староукраїнським і сучасним наголошенням, аналізується акцентуація іншомовних слів, визначаються джерела їхнього запозичення....
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2008
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183061 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Наголос граматики М. Смотрицького як відбиття староукраїнської акцентної системи / І.Ю. Гальчук // Мовознавство. — 2008. — № 4-5. — С. 79-91. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183061 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1830612022-02-01T01:26:19Z Наголос граматики М. Смотрицького як відбиття староукраїнської акцентної системи Гальчук, І.Ю. Розглядається наголос іменників у граматиці М. Смотрицького в порівнянні зі староукраїнським і сучасним наголошенням, аналізується акцентуація іншомовних слів, визначаються джерела їхнього запозичення. The article discusses the stress of nouns in «The Grammar» by M. Smotrytskyi in comparison with Old Ukrainian and modem stresses, analyses accentuation of borrowed words, defines sources of the borrowings. 2008 Article Наголос граматики М. Смотрицького як відбиття староукраїнської акцентної системи / І.Ю. Гальчук // Мовознавство. — 2008. — № 4-5. — С. 79-91. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183061 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Розглядається наголос іменників у граматиці М. Смотрицького в порівнянні зі староукраїнським і сучасним наголошенням, аналізується акцентуація іншомовних слів, визначаються джерела їхнього запозичення. |
| format |
Article |
| author |
Гальчук, І.Ю. |
| spellingShingle |
Гальчук, І.Ю. Наголос граматики М. Смотрицького як відбиття староукраїнської акцентної системи Мовознавство |
| author_facet |
Гальчук, І.Ю. |
| author_sort |
Гальчук, І.Ю. |
| title |
Наголос граматики М. Смотрицького як відбиття староукраїнської акцентної системи |
| title_short |
Наголос граматики М. Смотрицького як відбиття староукраїнської акцентної системи |
| title_full |
Наголос граматики М. Смотрицького як відбиття староукраїнської акцентної системи |
| title_fullStr |
Наголос граматики М. Смотрицького як відбиття староукраїнської акцентної системи |
| title_full_unstemmed |
Наголос граматики М. Смотрицького як відбиття староукраїнської акцентної системи |
| title_sort |
наголос граматики м. смотрицького як відбиття староукраїнської акцентної системи |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2008 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183061 |
| citation_txt |
Наголос граматики М. Смотрицького як відбиття староукраїнської акцентної системи / І.Ю. Гальчук // Мовознавство. — 2008. — № 4-5. — С. 79-91. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT galʹčukíû nagolosgramatikimsmotricʹkogoâkvídbittâstaroukraínsʹkoíakcentnoísistemi |
| first_indexed |
2025-07-16T02:37:21Z |
| last_indexed |
2025-07-16T02:37:21Z |
| _version_ |
1837769399686135808 |
| fulltext |
І. Ю. ГАЛЬЧУК
НАГОЛОС ГРАМАТИКИ М. СМОТРИЦЬКОГО
ЯК ВІДБИТТЯ СТАРОУКРАЇНСЬКОЇ
АКЦЕНТНОЇ СИСТЕМИ ____________________
Розглядається наголос іменників у граматиці М. Смотрицького в порівнянні зі старо
українським і сучасним наголошенням, аналізується акцентуація іншомовних слів, визначаю
ться джерела їхнього запозичення.
К л ю ч о в і слова: наголос, іменник, іншомовні слова, грецька та латинська мови.
Мелетій Смотрицький, здобувши Грунтовну освіту в Україні й Німеччині, а по
тім викладаючи церковнослов’янську та класичні мови, зокрема в Київській
братській школі, де певний час був її ректором, відчував гостру потребу в навча
льному матеріалі для освітніх закладів. Уже відомим письменником 1619 р. він
видає свою найвизначнішу працю «Грамматіки СлавєнскиА правилноє
Сунтаґма», завдяки якій уславив своє ім’я в мовознавстві. Скодифікований
М. Смотрицьким варіант церковнослов’янської мови, зорієнтований значною
мірою на східні зразки, був визнаний у всьому православному світі. Граматика
не раз перевидавалася в Україні й поза її межами і справила значний вплив на
розвиток не лише освіти й лінгвістичної науки у східних і південних слов’ян.
Після Євтимієвої редакції старослов’янської мови XIV ст., уже віджилої й не
прийнятної для тодішніх конфесійних потреб, тим більше як мови східносло
в’янського красного письменства, редакція М. Смотрицького була схвально
сприйнята в Московській державі як один з об’єднавчих факторів усіх право
славних слов’ян під її проводом, а південними слов’янами, як вважав Ю. Шеве-
льов,— «з огляду на привабливість обстоюваного в ній етимологічного право
пису й головно завдяки її схвалення Москвою (пошана до якої пояснювалася тим,
що це була єдина на той час незалежна православна слов’янська держава)» \
Чому освічений і талановитий учений не звернувся до рідної йому україн
ської мови, якою розмовляв, яку використовував у літературній творчості, яка
повнокровно звучала в полемічних творах представників острозької школи
Г. Смотрицького, X. Філялета та інших авторів, нам навряд чи вдасться з ’ясува
ти. Чи то відчував необхідність залучення до боротьби з католицизмом та уніат
ством (яке згодом сам прийняв і відстоював) об’єднаної сили всього православ’я,
чи міцно тримала церковна традиція, але Мелетіїв варіант церковнослов’янської
мови, на основі якого постав російський граматичний лад, став порогом у роз
витку староукраїнської літературної традиції. 1
1 Шевельов Ю. Історична фонологія української мови.— X., 2002.— С. 721.
© І. Ю. ГАЛЬЧУК, 2008
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 4—5 79
І. Франко, який досліджував мову й літературу того періоду і високо цінував та
лант М. Смотрицького, відзначав: «В історії нашого язикознавства Смотрицький
записав своє ім’я “Граматикою”, виданою в Єв’ю біля Вільна 1619 р., що з часом
зробилася офіціальним учебником у Московщині, та була невдалою пробою реакції
проти уживання живої народної мови в нашім письменстві та утворення так званого
вищого, книжного, ніби вченого стилю,— ідеї абсурдної, яка, одначе, довгі віки ро
била баламутство в історії нашого письменства, відвертаючи вчених людей від жи
вої народної мови і від зацікавлення й самим джерелом всякого письменства народ
ним життям» 2. Згадаймо хоча б Г. Сковороду з його намаганнями створити спільну
для українського та російського народів літературну мову.
М. Смотрицький ніде не згадує граматик своїх попередників: колективної
праці «Грамматіка доброглаголиваго єллинословєнскаго языка» (Львів, 1591 р.)
та «Грамматіка словєнска» Л. Зизанія (Вільно, 1596 р.), з якими, без сумніву, був
знайомий. Нам залишається лише гадати, чому М. Смотрицький вважав їх не
досконалими: може, мав на увазі «чистоту, правильність церковнослов’янської
мови у названих посібниках (у них як паралельні і навіть основні форми наводя
ться українські)» або виклад теорії, однак, як зазначає В. В. Німчук, натяк у заго
ловку «правилноє Сунтаґма» стосується і цих праць3.
У передмові, написаній староукраїнською мовою, М. Смотрицький звер
тається до вчителів шкіл і підкреслює, що його завданням є надати їм можливість
навчати дітей чистої слов’янської мови за правилами, так само, як вони нав
чають унормованих у граматиках грецької і латинської, а це допоможе дітям
розуміти канонічне Святе Письмо й нести його в народ. Адже відомо, що старо
слов’янської мови, навіть у її східнослов’янській редакції, не знали не лише
освічені прихожани, а й священики. Саме звідси постала потреба в перекладних
словниках із церковнослов’янської на народну мову, як «Лєксис...» Л. Зизанія,
«Лексикон...» П. Беринди, перекладених староукраїнською Апостолів, учитель
них Євангелій, катехізисів тощо. Автор засвідчує тут свою участь у написанні
букваря для початкової освіти: «Д'Кткам'ь оучитисл починаючими, ЕЎквдрь /
звьіклє рєкши / Алфдкитдрь / зт» той ж ь Ґрдммдтїки вичєрпнєньїй / ABU
склонєнїалгь Грдммдтичиимт, з ь л'йт’ь дєтиннихь з ь мовою здрдзт, привика
ли, до выЎченА подавань, нє)(ай ЕЎдетт,». Колективна підготовка й видання в
1618 р. «Букваря языка словєнска» на основі рукопису Граматики, який у той
час знаходився в друкарні, посвята праці Вселенському Патріархові Тимофію,
та її численні перевидання, поширення й закріплення правописних норм, закла
дених у ній, на південь Славії, свідчать, на нашу думку, про те, що створення
«Грамматіки СлавєнскиА...» було санкціоноване і, можливо, скоординоване
найвищою церковною ієрархією. Потреба в цьому була велика, адже викорис
тання національних мов слов’ян, що намітилося в конфесійних виданнях, по
слабляло єдність і потугу Константинопольської Церкви. Особливо гостро стоя
ла проблема церковного розколу в Україні, тому впровадження й підтримання
єдиної для східних і південних слов’ян літературної мови зміцнювало правосла
в’я східного обряду й разом з тим стримувало розвиток живомовної літературної
традиції. «І все ж мелетіївська церковнослов’янська мова,— відзначає Ю. Шеве-
льов,— ввібрала в себе, мабуть несамохіть, певні українські риси в ділянці фо
нології, морфології, словництва й особливо наголосу» 4. В. В. Німчук також під
2 Франко І. Зібрання творів : У 50 т.— К., 1983.— Т. 40.— С. 260.
3 Німчук В. В. Мовознавство на Україні в XIV-XVII ст.— К., 1985.— С. 95.
4 ШевельовЮ. Зазнач, праця.— С. 721.
І. Ю. Гальчук_______________________________________________________________
80 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 4-5
креслює: «Найбільше відбився в пам’ятці вплив наголосу живої мови
(насамперед західних говірок)»5.
Питання, наскільки церковнослов’янські стародруки, видані на теренах
України та Білорусі, відображають українське наголошення, а отже, можуть бути
залучені до досліджень історії нашого наголосу, лежить у тій самій площині —
якою мірою ці тексти відбивають особливості тогочасної української мовної
системи взагалі. Однак потрібно враховувати той фактор, що несистемне наго
лошення слів у рукописних пам’ятках не давало можливості відстежити ацен-
туацію у старослов’янській мові та її розвиток в окремих слов’янських мовах, на
відміну від лексики, фонетики і граматики. Отже, автори використовували жи
вий наголос свого регіону, який вони засвоїли з дитинства. Р. Брандт зазначав:
«Наскільки мені відомо, російська акцентуація XV-XVI віків — давніших ак
центованих рукописів не існує — може вважатися відповідною з нинішньою ви
мовою, і невідповідну з нею акцентуацію деяких рукописів потрібно пояснити
впливом сербського правопису, який відзначався своїм, відмінним від росій
ського, наголосом і до того ж за не зовсім усталеною системою, яка змішувала
наголос і кількість. Збиті з пантелику постійними суперечностями між сер
бським правописом і російською вимовою, писарі іноді могли написати і зовсім
жахливі й неіснуючі в жодній слов’янській мові форми типу церковь, досто-
йнь» 6 7. Зазначимо, що сербська друкована пам’ятка 1539 р. «Октоих», видана у
Венеції, досить послідовно фіксує церковь (3, 7 зв., 55 та ін.). Південнослов’ян
ський акцентний вплив, безперечно, відобразився в церковнослов’янських тек
стах і російського, і українського походження. Очевидно, акцентуація багатьох
стародруків залежала головним чином від мовного досвіду їхніх авторів та
орієнтації на певні зразки.
М. Лучкай зазначає: «Друковані у Венеції подають не такі наголоси, як вида
ні в Росії або Польщі. [...] Виходить, що серби, друкуючи релігійні книги, вико
ристовували наголос своєї розмовної мови. Те саме робили росіяни. На цій під
ставі виникла розбіжність у наголосі у виданих книгах. Росіяни не перенесли
всіх наголосів із біблійної мови в свою літературну мову. [...] Русини достатньо
зберігають наголоси, але часто розходяться з росіянами і хорватами. . .» 1.
І. Огієнко стверджував, що вже у XV ст. українці мали свою послідовну і
струнку систему наголосу, вироблену попередніми віками. І тому московське
наголошення, яке привніс І. Федоров у львівське видання Апостола 1574 р., було
незвичним в Україні й «різало вуха львів’янам»: «Року 1639-го друкар Михайло
Сльозка видрукував у Львові знову Апостола,— але тут уже всі наголоси україн
ські...» 8. Дуже часто лише наголос вказує на національну приналежність сло
в’янської писемної пам’ятки 9.
Предметом нашого дослідження є наголос іншомовних слів у граматиці
М. Смотрицького. Водночас, зважаючи на те, що основним матеріалом для цієї
праці послужила Острозька Біблія, створена на основі новгородських списків
XV ст. авторським колективом, до якого входили й росіяни, і набрана І. Федоро-
вим, цікаво було б хоча б побіжно розглянути наголошення в ній слов’янської
5 НімчукВ. В. ГраматикаМ. Смотрицького — перлина давнього мовознавства/ /Мелетій
Смотрицький. Граматика.— К., 1979.— С. 88.
6 Брандт Р. Начертание славянской акцентологи.— СПб., 1880.— С. 38.
7 Lutskay М. Grammatica Slavo-Ruthena.— Budae, 1830.— С. 131-135.
8 Митрополит Іларіон. Український літературний наголос.— Вінніпег, 1952.— С. 43.
9 Див.: Огієнко 1.1. Наголос яко метод означення місця виходу стародрукованих книжок.
Замітки з історії наголосу на послугах палеотипїї.— Л., 1925.— 28 с.
________________________________________Наголос граматики М. Смотрицького....
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 4—5 81
І. Ю. Гальчук.
лексики, зокрема в зіставленні з кременецьким 1638 р. і московським 1648 р. пе
ревиданнями граматики, адже ні сама праця, ні її перевидання не були об’єктом
акцентуаційних досліджень. При наведенні фактів із стародруків для спрощення
орфографії oif, tf передаємо через у, а — через я, w — через о, ψ через ne, g через
кз, кс; т» випускаємо, титли розкриваємо, прийменники від іменників пишемо
окремо.
«Грамматїки илй писмєннйца языка Словєнскаго тщатєлєм вкратцЪ издана
в Крємянци...» — перероблене, скорочене і спрощене перевидання граматики
М. Смотрицького, автором якого вважають луцького єпископа А. Пузину. Наго
лос у ньому проставлений не так послідовно й практично повністю збігається з
оригіналом.
Натомість акцентуація московського дещо переробленого видання містить
значні розбіжності порівняно з оригінальним текстом. Наведемо їх з перших чо
тирьох сторінок:
Граматикам. Смотрицького 1619 р.
трамматїки — род. (1/2)
глаголшпи (1/2)
сунтаксїс (1/2 — двічі)
сія чєтьіри части (1/2)
ўчят (1/2)
учит (1/2 — 4 рази)
грамматїки — род. (1/2 зв.)
в стрбці знамен (1/2 зв.)
что ест писмя (1/3)
писмєн — род. (1/3 — двічі)
сама собою (1/3, 1/3 зв.)
творят (1/3 зв. — двічі)
втором (1/3 зв.)
на троє (1/3 зв.)
двоврємєнная (1/3 зв.)
Московське видання граматики 1648 р.
грамматики — род. (45)
глагблати (45)
сунтаксіс (45 — двічі)
сія чєтьіри части (45)
учат (45)
учшп (45 — 4 рази)
грамматики — род. (45 зв.)
в cmpotfÉ знамен (46)
что ест писмя (46)
пйсмєн — род. (46 — двічі)
сама собою (46 зв. — двічі)
творят (46 зв.)
втором (47)
на троє (47)
двоврємєнная (47)
Не будемо спинятися на аналізі наведених акцентних розбіжностей. На час
тину з них указує І. Огієнко 10 11, деякі можна пояснити, спираючись на сучасний
наголос (наприклад, цікавим є давнє явище російської енклізи на троє). Відмін
ностей у наголошенні спільнослов’янської лексики між двома виданнями дуже
багато, причому показових для сучасних української та російської мов. Ця тема
заслуговує окремого широкого дослідження. Розглянемо лише один актуаль
ний, на наш погляд, приклад. У розділі «О имени» впадає в око розбіжність ак-
центуваня лексеми римлянин: римлянин, род. римляшна, мн. римлянє, трод. рим
лян (См. Мел. п , 7/2 зв. — 7/3) і рймлянин, род. рймлянина, мн. римлянє, род.
римлян (Моск. вид ., 117 — 117 зв.), яка нині в обох мовах має однаковий наго
лос. Про невипадковість цього факту свідчать наведені ілюстрації, які можна
вважати характерними для цієї парадигми: галїлєанин, парвянт, пєрсянш, вил-
нянш, лвовянш, корїнвянйн, єгиптянин, хрїстанин (См. Мел., 7/3) і галїлєанин,
парвянин, пєрсянин, вшнянин, львовянин, корпнвянин, єгиптянин, хрїстїанин, а
також додане вологожанин (Моск. вид., 117 зв.), пєрсянина — род. (Моск. вид.,
20). У кременецькій граматиці внесено одну правку: замість єгиптянин наголо
шено єгиптянт (1/8).
82
10 Митрополит Іларіон. Зазнач, праця.— С. 44.
11 Список скорочень див. у кінці статті.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 4-5
І. Огієнко, порівнюючи наголоси Острозького збірника 1588 р. та Апостола
московського 1563 р. за його львівським виданням 1574 р., зазначає: «В назвах
народів на -анин, -янин наголос падає, як і в живій мові, на а, я: римляне 14 б,
римлянъ 10, к римлянамъ ПО, ізмаилтянь 22, македонянъ 77 і др.; Апостол:
рймлянинъ 46, 47, рймлянина 38, 46, рймляномъ 38 та ін.» 12
Інші давні українські пам’ятки та західноукраїнські джерела фіксують імен
ник римлянин переважно із суфіксальним наголошенням, пор.:римлянин (Рад., 52;
Желех., II, 803; Грам., 207,211) і римлянин (Рад., 265; Л. Укр., II, 377) при рймянїн
(Слав., 501), род. римлянина (Філ., 46/1 зв.; Бар., 447 зв.; Грам., 211), рьтлянйна
(Гал., 32 зв.; Рад., 44, 1053), лав. римлянину (Л. Укр., II, 470), ъш. римляне (Остр,
зб., 193; Єв. 80, 802; Гал., 25,38 зв., 66,108 зв.),римляне (Рад., 46,197,1053),рим
ляни (Франко, XVI, 528; Грам., 211) і рймянє (Філ., 13/1 зв.), рймляне (Шевч., І,
332), род.римлян (Бар., 174 зв.; Франко, X, 99),римлян (Рад., 142,899,928) ірьімя-
нов (Філ., 13/2 зв.), римлян (Шевч., П, 292; Л. Укр., П, 363). Г. Голоскевич подає
римлянин, рол. рймлянина, мн. римляни, род. римлян (Голоск., 340), далі в україн
ській лексикографії закріплено в однині та множині кореневий наголос.
Наведемо ще кілька показових прикладів з історії наголошення іменників на
-анин (-янин): волинянйн (Желех., І, 135; Грінч., І, 249), галичанин (Желех., І,
117), єгиптянйн (Желех., І, 213), род. єгуптянйна (Рад., 155 — тричі),
мн. єгуптянє (Гал., 42 — двічі), єгиптяни (Л. Укр., II, 477), ізраилтянйн (Бар.,
380 зв., 381), мн. ізраилтянє (Гал., 98),львовянйн (Желех., 1,399; Грам., 122), на-
зарянйн(Єв., 1862зв., 1882 зв.), род. назарянйна (Єв., 115зв., 118; Мог., 280; Бар.,
20; Гал., 96 зв.), самарянин (Єв., 1472, 1492 зв., 1532; Бар., 314 зв., 318, 320 зв.),
дав. самаранйну (Філ., 21/4), мн. самарянє (Єв., 133 зв., 136, 136 зв.), фини-
кіанє — мн. (Філ., 34/2).
Ураховуючи й інші факти, у тому числі з Чудівського Нового Завіту
1355 р., — першої акцентованої східнослов’янської пам’ятки, автор якої — чер-
нігівчанин, доходимо висновку, що в українській мові іменники на -анин
(-янин) від іншомовних топонімів, отримавши первісно наголос запозиченого
слова, дуже рано за аналогією до питомих утворень узагальнили в однині наго
лошення на другому, сингулятивному, суфіксі, а у множині, коли він випадав,—
на першому. Пізніше, очевидно, під впливом множинних форм відбулося вирів
нювання наголосу. У російській мові наголосові процеси відбувалися інакше,
але в тому ж напрямку і, порівняно з українською, зі значним часовим зсувом.
Перебудова наголошення в аналізованих утвореннях збіглася в російській лек
сикографії з періодом закріплення акцентних норм. Тому сучасний російський
нормативний наголос іменників на -анин (-янин) досить строкатий. Поряд із
аравитянин, варшавянин, єгиптянин, израильтянин, киевлянин, молдаванин,
персиянин, сербиянин тощо усталеними є ассириянин, афинянин, вавилонянин,
волынянин, евреянин, латинянин, македонянин, римлянин, турчанин, филис-
тймлянин, финикиянин. Давній російський наголос деяких іменників ще фік
сують авторитетні лексикографічні джерела середини минулого століття: ара-
вйтянин (TCPЛЯ, І, 51), аравитянин і аравйтянин (ССРЛЯ, І, 175), єгиптянин
(ТСРЛЯ, І, 826). А. А. Залізняк зауважує, що в нелітературному мовленні деякі
слова з цієї групи «можуть наслідувати основну модель» (римляне, афиняне, ва
вилоняне) 13.
12 Огієнко І. Український наголос в XVI віці // Сборник статей в честь академика
А. И. Соболевского.— Ленинград, 1928.— С. 445.
13 ЗализнякА.А. От праславянской акцентуации к русской.— М., 1985.— С. 111.
________________________________________Наголос граматики М. Смотрицького....
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 4—5 83
З таким самим, як у сучасній російській мові, наголосом ці іменники потра
пили до українських словників, за винятком віджилих евреянин і турчанин, а та
кож слова волынянин (бо для українця волйнянин те саме, що для сучасного ро
сіянина россиянин). Цілком очевидно, що таке копіювання російського наголосу
було невиправданим, але, на жаль, практика слідування російській лексико
графії в акцентуації іншомовних слів і субстантивних утворень від них триває й
досі. В «Інверсійному словнику української мови», створеному на базі одинад-
цятитомного тлумачного словника, помилково, але, на нашу думку, зовсім не
випадково кореневонаголошені лексеми ассиріянин, латинянин та акцентоване
двояко (зважаючи на хитання в російських словниках) слово фінікіянин подано
із суфіксальним акцентом. Це могло вплинути на запровадження в «Українсько
му орфографічному словнику» 2006 р. суфіксального наголошення в іменниках
латинянин (там же, І, 362) і македонянин (там же, І, 378). Далі справа не пішла,
водночас уведено лексему лакедемонянин, -а, мн. -яни, -ян з невластивим україн
ській мові наголосом. Зважаючи на те, що лексикографічні джерела нині актив
но поповнюються, варто враховувати специфіку українського наголошення цих
утворень.
Граматика М. Смотрицького, як і майже всі українські стародруки, по
слідовно акцентована. Автор приділив достатню увагу і вченню про наголос.
Наголос розглянуто у двох із чотирьох виділених розділів граматики — орфог
рафії та просодії. З огляду на традицію проставляти акценти в друкованих тек
стах над кожним словом, що зумовлено практичними потребами богослужбової
відправи, звернення вченого до наголосу в розділі «О орвоґрафіи» цілком логіч
не: «Орбоґрафїа учит право писати, и гласом в рєчєнїих прямо ударяти» (1/2).
Наголос же «єст рєчєнїй просодією верхнею знамєнованїє» (1/2 зв.). Просодію
М. Смотрицький поділяє на орвоґрафїйну, тобто «возношєнїя илй утиснєнїя
гласа письмєннаго в писаній илй глаголанїи» (2/2 зв.) і стїхотворну, що вивчає,
як «художество стїхотворноє под метром илй мГ'рою слог колйчєства бьіти гла
голем» (30/4), присвятивши обом окремі розділи.
Учений виділяє три типи наголосу, для кожного з яких наявний окремий
знак: оксш, або острыя (риска похилена справа наліво), що ставиться над наго
лошеним голосним усіх складів, у тому числі кінцевого, якщо він був закритим
(челом, дверь), варія, або тяжкия (риска похилена зліва направо), яка ставиться
над наголошеним голосним кінцевого відкритого складу {твори, зело), та пєрїс-
помены, або облечения (у формі відкритого донизу півкруга). Вона може стояти
над довгими, за потрактуванням автора, голосними (и, ы, і ) перед одиничним
приголосним: 1) у передкінцевому складі, якщо наступний відкритий естест
вом краток з є або о {сило, творйтє), але чйстє, бо після наголошеного йдуть
два приголосних (далі використовуємо лише один знак наголосу: '); 2) у кінце
вому складі, якщо наступний приголосний м’який {с£нь, рукоять), але вйждь,
человек, а також у іменах родового множини для розмежування їх з формами од
нини з таким самим буквеним складом {чєловік, учєнш).
П. Житецький справедливо зауважує, що вчення про просодію, і наголос
зокрема, «одягнуто» М. Смотрицьким у грецьку термінологію, воно ґрунтується
на грецькій системі й не відбиває слов’янської системи наголошування 14, однак
треба мати на увазі, що такі знаки наголосу розставлено в українських стародру
ках, і автор мав дати їм обґрунтування.
14 Житецкий П. Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII веке.— К.,
1889,— С. 24.
І. Ю. Гальчук_______________________________________________________________
84 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 4-5
Для сучасної акцентологічної науки граматика М. Смотрицького цінна не
так поданими в ній теоретичними положеннями про наголос (вони дещо вужче
представлені й у попередніх граматиках, і суттєвих відмінностей між ними не
має), а насамперед фактичним матеріалом, що дає можливість простежити етапи
історичного розвитку української наголосової системи.
Акцентуація слов’янського іменника у відмінковій парадигмі досить повно
представлена в аналізованій граматиці, що дозволяє зробити деякі узагальнення.
Наголошення іменників майже не відрізняється від сучасного українського. Так,
коренева акцентуація в усіх формах однини і множини властива лексемам діва
(4/5 зв. — 4/6), воєвода (4/6 — 4/6 зв.), воин (6/1 — 6/1 зв.), друг (6/3 — 6/3 зв.),
сердце (6/6 — 6/6 зв.), любодій (9/1 зв. — 9/2), збповідь (7/8 зв. — 8/1); суфік
сальна — словам святыня (5/6 — 5/6 зв.), отрочя (6/8 — 6/8 зв.), флексійна —
гріх (6/4 — 6/4 зв.), отец (6/5 — 6/5 зв.), жрєц (6/7 зв. — 6/8). Іменник рука, яко
му в праслов’янській мові був властивий рухомий наголос 15, на східнослов’ян
ському ґрунті зазнав уніфікації наголошення в однині на флексії (крім кличного
відмінка), у множині залишилося давнє. Граматика вже фіксує ці зміни, і наго
лос у ній відповідає сучасному: рука, род. рукй\ мн.руки, дав.рукам (4/8 — 4/8 зв.).
У московському виданні наголос частини слів відмінний: имя (См. Мел., 7/1) —
ймя (Моск. вид., 115), крйгуй (См. Мел., 9/1) — крагўй (Моск. вид., 128), ходо-
тйй (См. Мел., 8/6 зв.) — ходатай (Моск. вид., 124 зв.) та ін.
Однак є й акцентуаційні відмінності. Так, слово п ’янйця подано з давнім
кореневим наголошенням: пїяниця, род. пїяници, мн. пїяници, род. пїяниц
(5/2 зв. — 5/3), яке донині збереглося в більшості південно-західних говорів. Те
саме стосується лексем знамення і каміння, які, як відзначає В. Г. Скляренко, у
староукраїнській мові під впливом трискладових іменників із суфіксом -bje
{волосся, жолуддя) отримали наголос на другому складі16. Граматика М. Смот
рицького, як і багато інших давніх пам’яток, цих змін ще не фіксує: знамєнїє,
род. знамєнїя, мн. знамєнїя, род. знамєнїй (9/3 — 9/3 зв.), камєнїє, род. кймєнїя і
камєнїй (9/6 зв.).
З давньою флексійною акцентуацією вжито також іменники суддя та ярмо:
судіа, род. судїй, мн. судій, род. судій (5/5 — 5/5 зв.), ярем, род. ярма, мн. ярма,
род. ярем (5/8 зв. — 6/1). У східнослов’янських мовах вони внаслідок дії тенден
ції до протиставлення відмінкових форм однини і множини отримали у множині
кореневий наголос.
Із XVII ст. українські пам’ятки починають фіксувати результати дії тенденції
до акцентуаційного протиставлення відмінкових форм однини і множини пер
вісно кореневонаголошених іменників, що полягають у зміні кореневої акцен
туації в множині на флексійну. У розгляданій праці цього процесу не відображено:
брат, род. брата, мн. братіє, зн. брати (7/7 — 7/7 зв.), матерь і мати, род.
матери', мн. матери, род. матерій (8/1 зв. — 8/2). Унаслідок дії зазначеної тен-
денцї флексійну акцентуацію форм множини отримали й іменники чоловічого
роду праслов’янської рухомої парадигми, попередньо зазнавши вирівнювання
наголошення на корені. М. Смотрицький подає такі іменники з незмінною коре
невою акцентуацією: дом, род. дому, мн. доми, род. домов (7/6 зв. — 7/7), в імен
нику син у множині на -овє узагальнено флексійну акцентуацію, на -ы спосте
рігаємо невизначеність: наз. сыны і сынбвс, род. сын і сынов, дав. сыном і
15 Скляренко В. Г. Праслов’янська акцентологія.— К., 1998.— С. 99.
16 Скляренко В. Г. Історія українського наголосу. Іменник.— К., 2006.— С. 468.
________________________________________Наголос граматики М. Смотрицького....
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 4—5 85
сыновом, зн. сыны і сыновы, кл. сыны і сытее, op. сыны і сынами, місц. сынех і
сыновех (6/7 зв.).
Окремої уваги потребує наголошення вокатива. Окситоновані іменники у
сучасній українській літературній мові поступово втрачають давній кореневий
наголос кличного відмінка й отримують флексійний, як-от: горо, ріко, бійцю,
мудрецю. Цей процес в іменниках І відміни, як засвідчують монографія І. Гану-
ша і граматика С. Смаль-Стоцького та Т. Гартнера 11, виник у південно-західних
говорах. О. Потебня українського вокатива з флексійним наголосом не допускає
взагалі17 18. Послідовно наголошений на корені кличний відмінок й у М. Смот-
рицького: рука — руко (4/7 зв.), судіа — судіє (5/1), гріх, род. гріха — грішє
(6/4), отец, род. отца — отче (6/5), жрец, род. жєрца — жерче (6/7 зв.), врачь,
род. врачя — врачю (9/5). У граматиці Л. Зизанія деякі іменники І відміни мають
флексійний наголос вокатива: Луко (31 зв.), судїя (33), а в московському виданні
граматики Смотрицького й іменники II відміни: врачю (Моск. вид., 131).
Виходячи з положень М. Смотрицького «Опасно прочее бдюдомо буди: во
греческих рєчєнїих ορθοιράφΪΗ греческой, в латінских латінстєй хранимой
бьіти, иво еврейских єврєйстєй» (2/2) і, як зазначено вище, «Орвоґрафїа учит
право писати, и гласом в рєчєнїих прямо ударяти» (1/2), слід очікувати в Грама
тиці послідовного подання в іншомовних словах акценту мови-джерела. Автор
цього правила переважно дотримується:
амфіврахт (31/3) з гр. άμφίβραχυς; сучасне амфібрахій з лат. amphibrachys, yos (за геніти
вом), у московському виданні, мабуть, помилково амфіврахт (340);
анапест (31/3) з лат. anapaestus (гр. ανάπαιστος)·,
анєпсій (8/8) з гр. ανεψιός «племінник, двоюрідний брат»;
аномал’а, о ...аномалєх (5/7), аномала (20/6), вірогідно, утворення від грецького прикмет
ника ανώμαλος, з якого походить ανωμαλία, пор. аномалных (4 — передмова) (лат. anomalia,
відповідно до якого сучасне наголошення);
апокалтсїс (8/3) з лат. apocalypsis (гр. άροκάλοψις, відповідно до якого — сучасний наго
лос);
аргумента — наз. мн. (З — передмова) з лат. argumentum-,
арома (6/8 зв.) з лат. ãrõma і гр. άρωμα, αρώματος-,
ápmoc (7/5), артос, род. артоса (7/5 зв.) з гр. άρτος «посвячений пасхальний хліб»;
асма (6/8 зв.) з гр. άσθμα-,
варвар (25/7) з гр. βάρβαρος;
єкзамєтєр (31/3 зв., 32/4 зв.) (гекзаметр) з гр. εξάμετρος (лат. hexameter);
VMHbi — наз. мн. (31/3 зв.) {гімн) з гр. ύμνος, про що свідчить графічне оформлення та кон
текст (лат. hymnus);
zvmhùcïoh (7/5 зв.), tVMHÔcïoH (9/4) {гімназія) з гр. γυμνάσιον;
орїзонт (7/3 зв.) {горизонт) з гр. ορίζω, οριζόντος;
грамма (6/8 зв.) {грам), як зазначено, з гр. γράμμα;
дактуль (31/3, 31/3 зв.), зн. дактиля (31/5), ор. дактилем (31/5, 31/5 зв.), наз. мн. дактиле
(31/3 зв., 31/4), найімовірніше, з гр. δάκτυλος (лат. dactylus);
дїалєкт (3 — передмова), род. дїалєкта (1/8, 26/1, 26/3, 26/3 зв. та ін.), дав. дїалєкту
(26/4), ор. діалектом (30/3 зв.), род. мн. дїалєктов (2 — передмова) з гр. διάλεκτος; сучасний
нормативний наголос відповідно до лат. dialectos;
дїалєктїки — род. (30/1) з лат. dialectice, принаймні наголос постав під впливом латини,
бо від гр. διαλεκτικός первісно наголошеним був би передостанній склад;
діскос (7/1), діскос, род. діскоса (7/5 зв.) з гр. δίσκος «диск; церковний посуд»;
І. Ю. Гальчук_______________________________________________________________
17 HanuszJ. Über die Betonung der Substantiva im Kleinrussischen.— Leipzig, 1883.— S. 73;
Smal-Stockyj S., Gartner T. Grammatik der ruthenischen (ukrainischen) Sprache.— Wien, 1913.—
S. 250.
18 Потебня А. А. Ударение / Подгот. к изд. В. Ю. Франчук.— К., 1973.— С. 115.
86 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 4-5
діфвонґом — ор. (1/6 зв.) з лат. diphthongos, гр. наголос δίφθογγος подає у своїй граматиці
Л. Зизаній: діфвонги — наз. мн. (4 зв.), діфвонгов — род. мн. (4);
доґма (4/1 зв., 6/8 зв.) з гр. δόγμα-,
ємвлима (6/8 зв.) з гр. έμβλημα (сучасне емблема від лат. embléma)·,
енергія (26/1), енёргію — зн. (25/2 зв.) з гр. ενέργεια «діяльність, сила»;
emvMOMÓria (1/2), етимологія (3/1) з лат. etymologia (гр. ετυμολογία)-,
iepéü, іерёя, мн. iepée, iepéü (8/7 — 8/7 зв.) з гр. Ιερεύς;
єікона (1/6 зв.), икону — зн. (30/1 зв.) з гр. Ιεκών, όνος;
іппарх (1/7), vnapx (30/7) (enápx) з гр. έπαρχος-,
комета (4/1 зв.), як зазначає автор, з гр. κομήτης (лат. cométa)-,
лєксїс (3 — передмова) з гр. λέξις «слово»;
лекцій — наз. мн. (З — передмова) з лат. lectio-,
ліос (1/8 зв.), як зазначає автор, «от лядскаго» (п. los «жереб; доля»);
логіка (1/8 зв., 2/7), логіки — род. (30/1) з лат. logica;
мєтаморфосїс (8/3) з гр. μεταμόρφωσις «зміна, перетворення» (сучасне метаморфоза від
повідно до лат. metamorphosis)',
мўса (4/7), мўсы — род. (31/3 зв.) (муза) з гр. μούσα-,
німфа (4/7) з гр. νύμφη-,
ορθοεράφϊα (1/2 зв.), ορθοτράφϊα (1/2, 1/2 зв.), орвоґрафїя (2/2, 5/8, 6/6 зв., 16/2 зв.), орво
ґрафїи — род. (2/2), во орвоґрафїи (30/4), ко орвоґрафїи (2/2), по орвоґрафїя (1/6 зв.) з лат.
orthographia (гр. ορθογραφία);
планета (4/1 зв.), як зазначено, з гр. πλανήτης;
поета — наз. (4/1 зв., 4/7), поету — род. (30/3 зв.), як зазначено, з грецької мови (гр.
ποιητής), однак, зважаючи на акцентуаційну та графічну близькість до лат. poéta, очевидно,
орієнтиром була латина, пор. ще постїки — род. (30/1) (лат. poética, гр. ποιητική);
сакрамент (7/6 зв.) з лат. sacramentum;
сттаґма з гр. σύνταγμα «побудова, порядок, організація, лад» (сучасний наголос з фран
цузької через російську);
сттаксїс, род. сінтаксїос, мн. сінтакси, род. сттаксїй (8/2 зв.) з гр. σύνταξις (у москов
ському виданні спочатку послідовно авторський наголос сттаксїс (45 — двічі та багато ін.),
потім змінено на сттаксїс (280, 326 та ін.);
спудєй, род. спудёя (25/5 зв.) з гр. σπουδαίος;
схима (29/8 зв.), схішата (29/8), схиматісм (15/7 — двічі), в схиматісмах (15/6 зв.) з гр.
σχήμα, зменш, σχημάτιον і σχηματισμός «форма, схема»;
вєма (6/8 зв.) з гр. θέμα;
темперамент (7/6 зв.) з лат. temperamentum (суч. темперамент, мабуть, з польського
temperament або за аналогією до запозичень через цю мову на -мент);
трапезі— дав. (23/4) з гр. народи, τραπέζα;
хроноіраф (30/3 зв.) з гр. χρονογράφος (сучас. хронограф відповідно до лат.
chronographus);
іамв (31/3, 31/4), іамв (31/4 зв.), род. іамва (31/4) (ямб), де спостерігаємо хитання між гр.
Ιαμβος і лат. iambus.
Навіть побіжний огляд акцентуації іншомовних слів у граматиці М. Смотри
цького показує, що вона значно відрізняється від сучасної української, але, як
свідчать інші тогочасні пам’ятки, написані староукраїнською мовою, такий же
наголос був поширеним у кінці XVI- XVII ст., напр.: апокалтсїс (Бер., 346),
в апокалтси (Гал., 19 зв., 23 зв., 24, 105; Бар., 325 зв.; Рад., 14, 67, 187, 480);
діялєкт (Зиз. Л., 1), у кременецькому виданні дїалєкта — род. (12/3), у москов
ському — дїалєкта — род., дїалєктом — ор. (294 зв., 328), так само діалєктов
(Бер., 2 — присвята).
Це був період становлення наголошення іншомовних слів в українській мові
й конкуренції двох мовних стихій — грецької та латинської. Вибір того чи того
акцентного типу супроводжувався хитанням наголосу в багатьох лексемах не
лише в різних стародруках, але й у межах одного твору. Не вдалося уникнути
цього і М. Смотрицькому, пор.: парадигма (4/1 зв., 5/3 зв., 6/8 зв., 16/2, 20/3 зв.,
________________________________________Наголос граматики М. Смотрицького....
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 4—5 87
20/4, 20/5, 31/4) від гр. παράδειγμα і парадигма (5/6, 5/6 зв., 8/6 зв., 22/5 зв., 11/8)
від лат. paradigma. Цікавим є випадок, коли автор, покликаючись на грецизми,
подає іменник анавєма (6/8 зв.) з латинським наголосом (лат. ãnãthêma), грець
кий же ανάθεμα став нормативним для сучасної української мови. В українських
стародруках спостерігається вагання акцентуації у цьому слові за грецьким і ла
тинським зразками, напр.: анавєму — зн. (Філ., 48/2) і анавєма (Філ., 12/1 —
двічі), але грецький наголос трапляється дуже рідко: анавима, анавєма (Бер.,
342); у переважній більшості випадків: анавєма (Остр, зб., 21, 86, 88, 153, 220;
Рад., 164,648), анавємі— дав. (См. Гер., 43; Мог., 36; Рад., 164), анавємою — ор.
(См. Гер., 103; Остр, зб., 652) та ін.
М. Смотрицький працював над своєю граматикою в період широкого за
цікавлення всім грецьким, навіть коли аргументи на користь грецької культури
використовувалися в полемічній літературі як доказ вищості християнської ре
лігії східного обряду: «А кому на св-Ьтє може быти тайно, жє з греков философы,
з греков богословцы увесь св іт маєть, без которых и єго рим ничого не знаєть»
(См. Гер., 72). Учений добре знав грецьку мову, віддавав їй перевагу, тому ало
гічним, на перший погляд, є використання ним латинського наголосу для гре
цизмів. Однак треба мати на увазі, що наголос значної частини запозичених слів,
які активно вживалися в певних сферах життєдіяльності суспільства, уже уста
лився. Очевидно, існували певні традиції наголошення груп лексики, що скла
лися в навчальних закладах. Братські школи в Україні виникли ще в XV ст. на
зразок польських, і в них, безперечно, переважала латина.
Отже, зовсім не дивно, що, характеризуючи грецьку систему віршування,
М. Смотрицький подає окремі терміни з латинським наголосом. Узагалі акцен
туація літературознавчої термінології, на відміну від мовознавчої, досі є проб
лемною. Спірним і, на нашу думку, невиправданим було закріплення за лексе
мою анапест грецького варіанта наголошення. Латинський наголос цього слова
ще від М. Смотрицького прижився в нашій мові: анапест (РУС, 4; СЧС, 31).
З другої половини XX ст. під впливом російської лексикографії запроваджено
подвійний наголос: анапест і анапест (Орф., 20), анапест і анапест (УЛВН,
24), а з 80-х років залишено за російським зразком того періоду лише анапест
(ОС, 30; ОСУМ, І, 40). Звичайно, такі лексикографічні зміни не мають нічого
спільного з наголошенням терміна в усному мовленні, що засвідчують спеціа
лізовані літературознавчі видання та ненормативні словники: анапест (ЛСД,
39; НТСУМ, 1,41; ТСУМ, 30; ВТСУМ, 17). На нашу думку, потрібно повернути
подвійне наголошення цієї лексеми, адже нині немає підстав прив’язувати на
голос до походження слова, тим більше до російської практики. Переважна
більшість літературознавчих термінів має у нас латинський наголос.
Крім уже наведених (амфібрахій, анапест, гекзаметр, ямб), розглянемо на
голошення всіх зафіксованих у Граматиці слів, що характеризують античне вір
шування. Термінів акаталїкт (31/4) з гр. άκατάληκτος «те саме, що акаталек-
тйчний вірш» (лат. acatalectus), палімвакхїй (31/3 зв.) з гр. παλιμβάκχειος «те са
ме, що антибакхій» (лат. palimbacchius), трімакр з гр. τρίμακρος «те саме, що
молос» (лат. trìmacrus) українські та російські словники не подають. При пере
дачі українською мовою перше і третє слова мали б, на нашу думку, латинський
наголос (акаталект, тримакр), друге — грецький (палімбакхій). Місце сучас
ного наголосу в запозиченнях пов’язуємо не з мовою-джерелом, як це властиво
для аналізованої праці, а з моделями, які склалися у процесі акцентуаційної
адаптації іншомовних слів. Скажімо, в українській мові фіналі -ект та -ей завж
ди наголошені незалежно від того, який наголос мали іменники з цим компонен
І. Ю. Гальчук_______________________________________________________________
88 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 4-5
том у мовах, що спричинилися до запозичення (аспект, діалект, плюсквампер
фект)', у Граматиці: спондій (31/3, 31/3 зв.), спондіа — род. (31/4, 31/5), спон-
дієм — ор. (31/5), спондіє— наз. ми. (31/3) з гр. σπονδείος, так само лат. spondeus;
трохей (31/3), трохеєм — ор. (31/5) з гр. τροχαίος, так само лат. trochaeus. Імен
ників на -акр у нашому словнику дуже мало, але нові лексичні надходження бу
дуть наголошені за моделлю амфімакр, хоч у М. Смотрицького амфімакр з
гр. άμφίμακρος, інакше лат. amphimacrus. Постійно наголошений у сучасній мові
голосний перед фіналлю -хій, як вакхїй (31/3) з гр. βακχείος, інакше лат. bacchius',
nvppixïü (31/3), nvppixïa — род. (31/3) з гр. τωρρίχιος, так само лат. pyrrhichius,
але mpiepaxvü (31/3) з гр. τρίβραχυς, інакше лат. trìbrachys.
Іменники на -метр наголошують у сучасній українській мові за двома моде
лями: або акцентований голосний цього кореня, або попередній голосний. Тому
наголос термінів пєнтамєтєр (31/3 зв.) з гр. πεντάμετρος (лат. pentameter) та
трімєтєр (31/4) з гр. τρίμετρος (лат. trimeter) нині різний: пентаметр (ЛСД, 543;
ОСУМ, II, 97), але триметр (ЛСД, 694; ОСУМ, II, 707). У давніших джерелах
ще натрапляємо на триметр (СЧС, 436), уже сучасне спеціалізоване російське
видання рекомендує подвійний наголос у цьому слові: триметр (ЛЭС, 445).
Слід відзначити, що не завжди наголос кожного іменника чітко прив’язаний
до однієї з мов, бо в той час уже відбувалося вирівнювання акцентуації іншомов
них слів за фіналями, тобто кінцевими компонентами. Так, українським іменни
кам на -ика невластивий був наголос на передостанньому складі, й тому лексема
ґрамматїка (4 — передмова, 1/8 зв.), род. грамматіки (1/2 зв., 30/1 — двічі),
ґрамматїки (2 — передмова, 1/2,25/7 зв., 27/4), дав. ґрамматїцє (4 — передмо
ва) подана з наголосом на третьому від кінця складі, як у лат. grammatica, хоч,
орієнтуючись при написанні свого підручника на грецькі зразки, мав на увазі
гр. γραμματική, що використав у своїй граматиці Л. Зизаній, відповідно із за
міною грецького закінчення і звичним у таких випадках відтягненням наголосу:
грамматіка (1 — двічі), род. грамматіки (1, 1 зв.) тощо. Такий же наголос по
ставлено в московському виданні: грамматіки — род. (1, 2, 3, 327 зв. та ін.),
грамматики (16, 17, 37 та ін.), зн. грамматику (2).
Акцентуаційних змін зазнали також грецизми на -ія, в яких під впливом ла
тини досить рано розпочалося узагальнення наголошення на третьому від кінця
складі, і цей процес у граматиці М. Смотрицького зафіксовано. Так, з грецьким
акцентом подано лексеми вєолопа (2/1 зв.) з гр. θεολογία, фїлософіа (2/1 зв.) з
гр. φιλοσοφία, однак в ...хронолдпи (30/3 зв.) з гр. χρονολογία, а також просддїа
(1/2 — двічі, 30/3 зв.), просодія (2/2 зв. — 4 рази), просддїи — род. (2/5 зв.,
30/4 зв.), ко просддїи (2/2 зв.), просодією — ор. (1/2 зв., 2/2 зв. — двічі) з
гр. προσωδία (лат. prosodìa), де вчений використовує латинський акцент, ужи
ваючи останній термін для опису грецької просодійної системи, перенесеної на
церковнослов’янський ґрунт.
Подекуди відмінність у наголошенні слів, що спостерігається в давніх па
м’ятках, неможливо пояснити ні впливом різних мов-продуцентів чи посеред
ників, ні українськими акцентуаційними законами. Наголос окремих запозичень
відображає акцентну варіантність у самій мові-джерелі: трапезы — род. (Гал.,
189), трапезами — ор. мн. (Філ., 48/2), трапезу — зн. (Мог., 187 зв., 215 зв.),
трапезою — ор. (Мог., 241) і трапеза (Бер., 464), трапезы — род. (Бер., 345;
Рад., 78, 948 — двічі), трапезу — зн. (Сл., 53; Рад., 1017), на трапезу (Сл., 13;
Рад., 514), трапезою— ор. (Сл., 54,92), на трапезі(Сл., 13; Рад., 889), трапез—
род. мн. (Бер., 345). Розглядаючи хитання між трапеза і трапеза в російських
________________________________________Наголос граматики М. Смотрицького....
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 4—5 89
пам’ятках, В. В. Колесов відзначає, що «обидва наголоси можливі були в грець
кій (пор. τράπεζα і народи, гр. τραπέζα)» 19.
На той час стародруки дуже рідко фіксують у запозиченнях результати дії
українських акцентних тенденцій до узагальнення наголосу на флексії під впли
вом окситонованих іменників та акцентуаційного протиставлення форм однини
і множини, тому по... псалтыри (3 зв. — передмова) з гр. ψαλτήριον цілком звич
не не лише для цього періоду, але й у другій половині XVII ст., пор.: в псалтыри
(Бар., 320), псалтйри — наз. — кл. мн. (Рад., 1). Повну акцентну адаптацію про
йшли до початку XVII ст. лише поодинокі ранні запозичення, активні в мовлен
ні, напр.: монастир (Рад., 410), монастыря — род. (Мог., 302), до монастыри
(Гал., 43 зв.), под ... монастырем (Рад., 313), вмонастырй (Сл. 103, 442), в мо
настирі (Мог., 547), мн. монастырй (Єв., 42), монастьірєв — род. (Єв., 1462),
монастырами — op. (Рад., 236).
Отже, можемо відзначити, що акцентуація іменників в аналізованій грамати
ці відповідає тогочасній українській. Скодифікований М. Смотрицьким варіант
церковнослов’янської мови східнослов’янської редакції, що отримав назву сло-
веноруська мова, ґрунтувався на українській акцентній системі. Як свідчить на
голос іншомовних слів, зафіксованих у праці, переважна їх більшість залучена
автором безпосередньо з грецької та латинської мов, точніше, з літературних
джерел, у яких ці мови були представлені.
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
Бар. — Баранович Л. Мєч духовный.— К., 1666 (стародрук).
Бер. — Лексикон словенороський Памви Беринди / Підгот. тексту і вступ, стаття
В. В. Німчука,— К., 1961,— 272 с.
ВТСУМ — Великий тлумачний словник української мови / Гол. ред. В. Т. Бусел.— К.,
2004,— 1440 с.
Гал. — Галятовскій І. Ключ разумГнія.— 1659 (стародрук).
Голоск. — Голоскевич Г. Правописний словник.— 20-те вид.— Нью-Йорк ; Л., 1994.—
460 с.
Грам. — Smal-Stockyj S., Gartner Т. Grammatik der ruthenischen (ukrainischen) Sprache.—
Wien, 1913,— 550 S.
Грінч. — Словарь української мови : В 4 τ. / За ред. Б. Грінченка.— К., 1907-1909.
Єв. — Євангеліє учитєлноє.— Євє, 1616 (стародрук). Цифровим індексом 2 позна
чається другий рахунок.
Желех. — Желеховський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словар : В 2 т.—
Л , 1886.
Зиз. Гр. — ЗізанійЛ. Грамматіка словєнска.— Вилно, 1596 / Підгот. до вид. і вступ.
стаття В. В. Німчука.— К., 1980 (стародрук, факсим. вид).
Зиз. Л. — Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма славеноросская / Підгот. текстів і вступ.
статті В. В. Німчука.— К., 1964.— 202 с.
Л. Укр. — Леся Українка. Твори : В 5 т.— К , 1951-1956.
ЛСД — Літературознавчий словник-довідник/Р.Т.Гром’як,Ю. І. Ковалів та ін.—
К , 1997,— 752 с.
ЛЭС — Литературный энциклопедический словарь / Под общ. ред. В. М. Кожевни
кова и П. А. Николаева.— М., 1987.— 752 с.
Мог. — Требник Петра Могилы.— К., 1646 (стародрук). Цифровими індексами
позначаються рахунки (перший рахунок не позначається).
НТСУМ — Новий тлумачний словник української мови : У 4 т. / Укл. В. Яременко,
О. Сліпушко.— К , 1999.
Орф. — Орфографічний словник української мови / За ред. С. І. Головащука і
В. М. Русанівського. — К , 1977. — 856 с.
І. Ю. Гальчук_______________________________________________________________
19 Колесов В. В. Ударение заимствованных слов в русских памятниках XVI-XVII вв. (К
вопросу об акцентологической адаптации заимствованной лексики) // Русская историческая
лексикология и лексикография.— Ленинград, 1972.— С. 32.
90 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 4-5
oc
Остр. зб.
ОСУМ
Рад.
РУС
Сл.
Слав.
См. Гер.
См. Мел.
ССРЛЯ
счс
ТСРЯ
ТСУМ
УЛВН
Франко
Філ.
Шевч.
— Орфоепічний словник / Укл. Μ. І. Погрібний.— К., 1983.— 629 с.
— Сборник Острожскій.— Острог, 1588 (стародрук). Цифровими індексами
позначаються рахунки (перший рахунок не позначається).
— Орфоепічний словник української мови : В 2 т. / За ред. В. М. Русанівсько-
го,— К., 2001.
— Радивиловскій А. Огородок.— К., 1676 (стародрук).
— Російсько-український словник / Гол. ред. А. Є. Кримський.— К., 1924.—
Т. 1,— 290 с.
— Служебник.— Стрятин, 1604 (стародрук).
— Лексикон латинський Є. Славинецького. Лексикон слов’яно-латинський
Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського / Підгот. до вид. В. В. Нім-
чук,— К , 1973, — 541 с.
— Смотрискій Г. Ключ царства небесного и нашєє христианское духовное
власти нерешимый узел.— Острог.— 1587 (стародрук). Цифровими індек
сами позначаються рахунки (перший рахунок не позначається).
— Смотрискій М. Грамматіки словєнския правилноє Сунтаґма.— Євє, 1619 /
Підгот. вид. і вступ, стаття В. В. Німчука.— К., 1979 (стародрук, факсим.
вид). При документуванні з цієї пам’ятки перша цифра вказує на зошит,
друга — на аркуш у цьому зошиті.
— Словарь современного русского литературного языка : В 17 т.— М. ; Ле
нинград, 1948-1965.
— Бойків І., ІзюмовО., Калишевський Г., ТрохименкоМ. Словник чужомов
них слів : Репринт з 2-го перероб. вид. 1955 р.— К., 1996.— 532 с.
— Толковый словарь русского языка : В 4 т. / Под ред. Д. Н. Ушакова.— М.,
1935-1940.
— Тлумачний словник української мови / За ред. В. С. Калашника.— X.,
2002,— 992 с.
— Українська літературна вимова і наголос : Словник-довідник.— К., 1973.—
724 с.
— Франко І. Твори : В 20 т.— К., 1950-1956.
— Філялєт X. Апокрисис.— Острог, 1598 (стародрук). Перша цифра вказує на
зошит, друга — на аркуш у цьому зошиті.
— Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів : В 6 т.— К., 1963-1964.
____________________________ Наголос граматики М. Смотрицького....
I. Yu. HALCHUK
THE STRESS OF «ТНЕ GRAMMAR» BY M. SMOTRYTSKYI AS A DISPLAY
OF THE OLD UKRAINIAN ACCENT SYSTEM
The article discusses the stress of nouns in «The Grammar» by M. Smotrytskyi in comparison
with Old Ukrainian and modem stresses, analyses accentuation of borrowed words, defines sources
of the borrowings.
Keywords : stress, noun, borrowed words, Greek and Latin languages.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 4—5 91
|