Історія наголошення запозичень на -ія в українській мові
У статті розглядається історія акцентуації іншомовних іменників на -ія в українській мові від кінця XVI ст. до нашого часу, визначаються напрями акцентуаційних змін та фактори, які впливали на становлення сучасного наголосу....
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2009
|
| Schriftenreihe: | Мовознавство |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183120 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Історія наголошення запозичень на -ія в українській мові / І.Ю. Гальчук // Мовознавство. — 2009. — № 1. — С. 14-28. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183120 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1831202022-02-04T01:26:31Z Історія наголошення запозичень на -ія в українській мові Гальчук, І.Ю. У статті розглядається історія акцентуації іншомовних іменників на -ія в українській мові від кінця XVI ст. до нашого часу, визначаються напрями акцентуаційних змін та фактори, які впливали на становлення сучасного наголосу. The author focuses on the history of as tress in loanwords in -ія in Ukrainian from the end of the 16 ct. till nowadays, establishiny directions of accentuation changes and factors influencing modem stress standard. 2009 Article Історія наголошення запозичень на -ія в українській мові / І.Ю. Гальчук // Мовознавство. — 2009. — № 1. — С. 14-28. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183120 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті розглядається історія акцентуації іншомовних іменників на -ія в українській мові
від кінця XVI ст. до нашого часу, визначаються напрями акцентуаційних змін та фактори, які
впливали на становлення сучасного наголосу. |
| format |
Article |
| author |
Гальчук, І.Ю. |
| spellingShingle |
Гальчук, І.Ю. Історія наголошення запозичень на -ія в українській мові Мовознавство |
| author_facet |
Гальчук, І.Ю. |
| author_sort |
Гальчук, І.Ю. |
| title |
Історія наголошення запозичень на -ія в українській мові |
| title_short |
Історія наголошення запозичень на -ія в українській мові |
| title_full |
Історія наголошення запозичень на -ія в українській мові |
| title_fullStr |
Історія наголошення запозичень на -ія в українській мові |
| title_full_unstemmed |
Історія наголошення запозичень на -ія в українській мові |
| title_sort |
історія наголошення запозичень на -ія в українській мові |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2009 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183120 |
| citation_txt |
Історія наголошення запозичень на -ія в українській мові / І.Ю. Гальчук // Мовознавство. — 2009. — № 1. — С. 14-28. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT galʹčukíû ístoríânagološennâzapozičenʹnaíâvukraínsʹkíjmoví |
| first_indexed |
2025-07-16T02:47:29Z |
| last_indexed |
2025-07-16T02:47:29Z |
| _version_ |
1837770017220853760 |
| fulltext |
І. Ю. ГАЛЬЧУК
ІСТОРІЯ НАГОЛОШЕННЯ ЗАПОЗИЧЕНЬ
НА -ІЯВ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ__________
У статті розглядається історія акцентуації іншомовних іменників на -ія в українській мові
від кінця XVI ст. до нашого часу, визначаються напрями акцентуаційних змін та фактори, які
впливали на становлення сучасного наголосу.
К л ю ч о в і слова: український наголос, іншомовні слова, акцентуаційна тенденція, ук
раїнська лексикографія.
В одинадцятитомному «Словнику української мови» зафіксовано близько 1930
іменників на -ія. Оскільки тут подано далеко не всю термінологічну лексику, яка
побутує в різних сферах життєдіяльності суспільства, можна стверджувати, що
таких слів в українській мові значно більше, зокрема це засвідчують лексикогра
фічні праці XXI ст .1 Слова на -ія переважно іншомовного походження (як пра
вило, це запозичення з грецької та латинської мов), є також незначна частка
гібридних утворень типу русифікація, яровізація від питомих коренів та різних
іншомовних кінцевих компонентів з -ія та власне українських утворень, як за
вія, печія, течія. З погляду наголошення ця група лексики дуже цікава і складна.
Варіантний наголос іншомовних слів на -ія спостерігаємо не лише в усному
мовленні {літургія—літургія, металургія—металургія, наркоманія — нарко
манія, симетрія — симетрія), акцентний різнобій наявний і в лексикографічних
працях, що відображають різні періоди розвитку української літературної мови:
буржуазія (Голоск. 2, 35) і буржуазія (ОСУМ, І, 124), зоофілія (ОС 94, 279;
ОСУМ, І, 593) і зоофілія (УОС, 309), ортопедія (РУСНТ, 346) і ортопедія
(ОСУМ, II, 60), синонімія (СЧС, 391), синонімія (СУМ, IX, 185) і синонімія
(ОСУМ, II, 524) та ін .3 Трапляються навіть варіанти одного слова, що з різних
мов, різними шляхами і тому відмінною акцентуацією ввійшло в українську мо
ву: анафілаксія і анафілакція (УОС, 33). Отже, є потреба розглянути історію на
голошення іншомовних слів на -ія, визначити напрямок акцентуаційних змін та
чинники, що впливали на становлення сучасного наголосу, накреслити орієнти
ри для лексикографії при закріпленні нормативного наголосу в нововведеннях
та словах, які в спеціалізованих словниках характеризуються акцентним хитан
ням. При наведенні фактів із стародруків для спрощення орфографії ογ, tf пере
1 Нормативний наголос у статті подається за двотомним Орфоепічним словником укра
їнської мови (2001), якщо слово в ньому відсутнє, використовується Український орфо
графічний словник (2007).
2 Список скорочень див. у кінці статті.
3 Див. докладніше: Юкало В. Стійкість наголосової норми в медичній професійній мові //
Лінгвостилістика: об’єкт — стиль, мета — оцінка : 36. наук, праць, присвяч. 70-річчю від дня
народження проф. С. Я. Єрмоленко.— Κ., 2007.— С. 514-523.
© І. Ю. ГАЛЬЧУК, 2009
14 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1
Історія запозичень на -ія в українській мові
даємо через у, а — через я, w — через о, і|г через пс, ã через кз, кс, т» випускаємо,
титли розкриваємо, прийменники від іменників пишемо окремо.
У сучасній українській літературній мові наявні три акцентні типи іншомов
них слів на -ія:
1. Іменники з нерухомим флексійним наголосом: літія, літії, літію, літією.
2. Іменники з нерухомим наголосом на другому від кінця складі, тобто на
передкінцевому суфіксальному голосному і: драматургія, драматургії, драма
тургію, драматургією.
3. Іменники з нерухомим наголосом на третьому від кінця складі: астро
номія, астрономії, астрономію, астрономією.
І. Флексійний наголос в українській мові має лише кілька запозичених імен
ників: єктенія з гр. έκτένεια через стсл. кктєннія, єпітймія з гр. επιτίμια через
стсл. кпитимиїа, літія з гр. λιτή через стсл. лнтиіа, паремія з гр. παροιμία через
стсл. пдрєллиіа, скуфія, очевидно, з іт. scùffia через п. skojja. Хоча ці церковні тер
міни, крім останнього, перейнято з грецької мови, як бачимо, вона не вплинула
на сучасне українське наголошення. Не міг вплинути і старослов’янський наго
лос, оскільки його як однорідного не існувало. Наголос у рукописних старосло
в’янських текстах не проставлявся, тому кожен народ читав їх на свій манер 4. За
нашим спостереженням, південнослов’янські стародруки XVI ст. подають ін
шомовні слова переважно з наголосом мови-джерела. Із наведених слів грець
кий наголос єктенію— зн. фіксує Служебник, виданий 1554 р. у Венеції (8/7 зв.,
9/8). Грецька мова має глибокі традиції і в Україні. Запрошені з Греції в україн
ські землі священики, звичайно, дотримувалися свого наголошення. Вони ж
навчали грецької мови в українських школах. Цією мовою володіли також ук
раїнські священнослужителі, які певний час перебували в грецьких монастирях,
та випускники західноєвропейських навчальних закладів. Отже, багато освіче
них українців, а серед них були автори українських стародруків, знали й засто
совували в грецизмах акцент мови-джерела, так само в запозиченнях з латини
дотримувалися латинського наголосу, адже латинська мова була в Україні по
ширеною. У грецькій мові слова на -ια (як і в латинській) не могли мати наголо
су на першому від кінця складі. Тому причини утворення цього акцентного типу
в українській мові слід шукати поза впливом грецької, латинської і старосло
в’янської мов та на пізніших етапах акцентуаційного розвитку аналізованої лек
сики. Українські акцентовані першоджерела фіксують розглядані іменники пе
реважно з грецьким наголосом:
єктєнїа (Сл., 430,489), єктенія (Мог., 3), от єктєнїи (Мог., 448), єктенїю —
зн. (Мог., 50), в єктєнїи (Коп. Ом., 13). П. Беринда у своєму словнику подає єк-
тєніа (Бер., 397), очевидно, за аналогією до акцентування переважної більшості
слів на -ια в грецькій мові, де, за поодинокими винятками, іктус припадає на пе-
редкінцевий голосний і. З наголосом мови-продуцента вживається лексема і в
пізніших джерелах: єктенія (Желех., І, 214; Кузеля, 213) 5, але в XX ст. україн
ські словники подають її вже переважно з флексійним наголосом, на наш по
гляд, перенесеним з російської лексикографії: єктенія (РУС, 269; ОСУМ, І,
457). У російській мові поряд з давнім ектения виник фонетичний варіант екте
нья зі зміненим наголосом, очевидно, за аналогією до наголошення частини
4 Див. докладніше: Гальчук І. Ю. Наголос граматики М. Смотрицького як відбиття ста
роукраїнської акцентної системи // Мовознавство.— 2008.— № 4.— С. 79-91.
* В акцентологічних працях не прийнято вказувати джерела, де аналізований матеріал
відсутній. У випадках акцентуаційного хитання слова в лексикографії подаються на па
ритетних засадах різні варіанти його наголошення в кількох найважливіших словниках.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1 15
І. Ю. Гальчук.
утворень на -ья (але не -унья). Обидва слова фіксують усі авторитетні видання
кінця XIX — початку XX ст., напр.: єктенія і ектенья (ССО, 597; Даль, 1,1289).
Пізніші російські академічні видання, які були орієнтиром для українських, по
дають лише слово ектенья (ТСРЯ, І, 833; ОСРЯ, 1,143). Така форма, відповідно
й наголос, не властиві українській мові, однак саме флексійне наголошення
стало нормативним;
єпітіміа: покута (Бер., 399), єпітємїи — дав. (Мог., 387), єпітймїю — зн.
(Мог., 31,132), єпітймїю албо покуту (Мог., 907), єпітємїю — зн. (Гал., 31). На
голошення лексеми у стародруках відображає загальну тенденцію в українській
мові до акцентуаційного уодноманітнення іменників на -ія на третьому від кінця
складі під впливом латинізмів, запозичених безпосередньо та через польську
мову, що підсилювало дію цієї тенденції. У відродженій українській лексико
графії було намагання слов’янізувати грецизм: епитимия = покута (Ум., 1,212;
РУС, 270). По-різному акцентоване слово єпітимія в українських словниках ін
шомовних слів: єпітимія (СЧС, 164) та єпітймія (СІС, 325), у першому з них як
аргумент використано наголос мови-джерела, а в другому, — можливо, історич
ний український досвід. Академічні видання 70-х років минулого століття про
понують російський наголос єпітимія (ОС 77, 209; СУМ, II, 498). Однак з 90-х
років, очевидно, зважаючи на авторитет «Словника іншомовних слів» за редак
цією акад. О. С. Мельничука, подається подвійний наголос: єпітимія (ОС 94,
215; ОСУМ, 1,457), тим більше, що оперативний простір для цього давала росій
ська лексикографія, пор.: єпитимія, єпитимія і епитимья (ССО, 601; Даль, І,
1296). Сьогодні російське нормативне лише епитимья (ОСРЯ, 143);
літію — зн. (Мог., 546). Об’єктивно судити про давній наголос слова в ук
раїнській мові ця єдина фіксація не дає змоги, до того ж маємо форму, адаптова
ну до інших грецизмів на -ія. Попри все вважаємо наголос П. Могили в ньому
показовим не тільки для того періоду, хоч пізніше західноукраїнське лйтія (Же-
лех., 1,405). Разом з тим, флексійне наголошування літія (СЧС, 236; ОСУМ, II,
746), на наш погляд, не таке недоречне, як у попередніх словах, пор. ще рос.: ли-
тія (ССО, 922), лития (ОСРЯ, 241);
париміа (Бер., 443), парймїя (Мог., 512, 353), паріміи — род. (Мог., 163), зн.
парймїю (Мог., 1402), паремію (Рад., 1027). У П. Могили спостерігаємо вагання
між первісним грецьким і новим наголосами. Новий за аналогією до латинізмів
наголос існував і в російській мові: паремія (ССО, 1362), однак грецький ви
явився прийнятнішим: паремія (СЧС, 304), рос. паремия і паремья (ССРЛЯ, IX,
184). Обидва слова з наголосами паремия і паремья є нині нормативними для ро
сійської мови (ОСРЯ, 366). Українська лексикографія спрацювала на виперед
ження: у нас унормовано паремія (СУМ, VI, 68; ОСУМ, II, 86). Можна було б не
приділяти стільки уваги словам, що мають дуже вузький ужиток, зрештою, що
до їхнього наголосу варто радитися з фахівцями, які працюють у конфесійній
сфері. Але у слові паремія зі значення «уривок із книги Старого Заповіту, що
містить пророцтво або повчання і читається у православній церкві під час від
прави» розвинулося ще значення «народний вислів, що виражений одним або
кількома реченнями, які передають елементарну сценку чи найпростіший діа
лог». А слово з цим значенням уже належить до лінгвістичної термінології: опе
рують поняттями пареміологічний словник, філологічна дисципліна пареміол-
огія, отже, проблема наголошення цього слова стала актуальною. На нашу дум
ку, нормативним у ньому має бути наголос паремія, або ж на короткий термін
можна поряд з ним залишити теперішній паремія. Словникарі, не обтяжені нор
мативним статусом своїх праць, подають паремія (ВТСУМ, 705);
16 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1
Історія запозичень на -ія в українській мові
Слова скуфія в українських стародруках ми не виявили. О. М. Булика фіксує
в білоруській мові XVI ст. форму скуфья і зазначає, що лексема запозичена з іта
лійської мови через п. skojja 6. Для української мови первісним був, імовірно,
наголос скуфія (Желех., II, 881), далі тільки скуфія (СЧС, 395; ОСУМ, II, 567).
Зазначимо, що в лексикографії трапляються непоодинокі випадки заміни іншо
мовного слова українським: скуфія = пидкапокъ (Тимч., II, 167). У російській
мові віддавна нормативним є скуфья (ССО, 1880; ОСРЯ, 536).
З усього видно, що флексійний наголос у запозиченнях на -ія не логічний
для української мови. Власне українські утворення типу печія, течія не вплива
ли на становлення наголосу в аналізованих словах. Українізація слів на -ія від
бувалася не шляхом перенесення наголосу на флексію, а так, як і в російській
мові,— паралельно з іншими фонетичними змінами, пор.: кутія (Мог., 848),
колива, сієст: кутій, или вареной пшєници с медом смішанои и различными
сладкими овощами украшенной (Мог., 2232) і коливо: кутя (Бер., 99) з гр. κου-
κκί(ον) через стсл. κοι/тиіа < коуциіа; попадїя (Мог., 803 — двічі) (з нгр. ποπαδιά
(ποπαδία) через стсл. попадиія) і сучасне попадя (ОСУМ, II, 260). У російській
мові процес перенесення наголосу на флексію пішов далі, але у лексикографії
він був зупинений, пор.: скинія (скинья) (Даль, IV, 183), скумбрия (скумбрия)
(Даль, IV, 232) і скиния (ТСРЯ, IV, 214), скумбрия (ТСРЯ, IV, 244).
II. До другого акцентного типу належить незначна кількість (близько 10 %)
розгляданої лексики. Наголосовий тип утворився на основі запозичень з гре
цької переважно через старослов’янську мову. Наприклад:
варгя (Зиз. Гр., 6), βαρία (См. Мел., 2/2 зв.; Букв., 24), вєріа, тож βαρία (Бер., 377) з гр.
βαρεία',
діаконіа (Бер., 392) з гр. διακονία (стсл. диіакониіа);
Mumovpzia (Сл., 222), nvmovpzia (Сл., 52, 122), литурпа (Бер., 429), литургіи — род. (Зиз.
JI., 1/1), на ... Mvmovpziu (Сл., 42), на литоургіи (Сл., 290), на литургіи (Тріодь, 819), літургія
(СЧС, 236; ОСУМ, І, 747), але лутурпа (Мог., 69), лутурпя (Мог., 228 — тричі, З3), лутургїя
(Синопс., 35 зв.), род. nvmýpňu (Коп. Ом., 2; Мог. 228), лмтургїи (Синопе., 35), зн. ллтургїю
(Коп. Ом., 9; Рад., 961), лчтуртїю (Мог., З3), пред... лмтурпею (Мог., 890, З3), exvmýpúu (Коп.
Ом., 9, 12; Мог., 179, З3), на лутурґїи (Мог., 890), лутургїи — зн. мн. (Синопс., 78 зв.), в...
лутурпях (Мог., 104) з гр. λειτουργία (стсл. литоургига);
месія (Зиз. JL, 3/1 зв.), мєсіа (Св., 91 зв.), мєссіа (Св., 2532; Бер., 435), мєссіа, дав. мєссіи
(Тріодь, 488), месія (Голоск., 211; СЧС, 257; ОСУМ, 1,786), ал емєсїа (Єв., 38 зв.2), мєссїа (Єв.,
872), мєссія (Св., 872;Мог., 10;Гал., 133), мєссїю— зн. (Тріодь, 530; Мог., 924, 272; Гал., 112,
112 зв.; Рад., 641), за мєссїю (Гал., 90 зв.), op. мєссїєю, о мєссїи (Гал., 133), месия (Желех., І,
435) з гр. μεσαίας (стсл. мєсиїа);
оксія (Зиз. Гр., 6), оксіа (См. Мел., 4/2 зв.; Букв., 24), оксія (УОС, 515) з гр. οξεία;
истихія (Мог., 793), стихіа — наз. мн. (Бер., 458 — двічі), стихій— род. мн. (Мог., 2622),
стихіям — дав. (Остр, зб., 12), стихіами — ор. мн. (Бер., 458), стихія (Голоск., 383; ОСУМ, П,
621), але от... стали (Мог., 389), в первом стали (Гал., 75 зв.), в втором стіхїи (Гал., 76), в
трєтемстіхїи (Гал., 77), от... стіхїй (Гал., 450), в... стіхїях (Гал., 107), в... стіхїях (Рад., 980),
стихія (Желех., II, 920) з гр. στοίχείον, мн. στοιχεία (стсл. стихни).
Зі слів цього акцентного типу, які вдалося виявити у стародруках з наголо
сом мови-джерела, усі активно вживані лексеми досить рано зазнали акцентуа
ційного впливу запозичень з латинської мови на -ія з характерною для них про-
парокситонезою, як-от: амбіція з лат. ambìtìo, апеляція з лат. appellãtio, лінія з
лат. linea тощо. Отже, є підстави стверджувати, що в українській мові XVII ст.
діяла тенденція до узагальнення наголосу в запозиченнях з -ія на третьому від
кінця складі за аналогією до наголошення латинізмів, які стрімким потоком ри-
6 Булыка А. Н. Даунія запазьічанні беларускай мовы.— Мінск, 1972.— С. 300.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1 17
І. Ю. Гальчук.
нули в українську мову починаючи з XVI ст. у зв’язку із суспільно-політичними
подіями та розвитком освіти. Латинізми входили до українського лексикону
безпосередньо з латинських літературних джерел, але значною мірою й через
польські. У польській мові наголошення цих утворень збігається з латинським.
Пам’ятки часто послідовно фіксують наголос на третьому від кінця складі навіть
у тих словах, що нині мають грецький наголос, а це ще більше заплутує питання,
з якої мови — грецької чи латинської — увійшла в українську значна кількість
лексем, не кажучи вже про старослов’янське чи польське посередництво, напр.:
єпископїя, в єпископїи (Мог., 816), єпископія (Желех., І, 215; Голоск., 117),
але єпископія (УОС, 243). Ф. Міклошич фіксує стсл. кпископніа (LPGL, 1158) і
вважає джерелом лат. episcõpãtus, мабуть, з огляду на те, що словники грецької
мови цього слова не подають. Автори Словника чужомовних слів, пропонуючи
наголос єпископія (СЧС, 167), вказують на грецьке походження лексеми. У
Словнику української мови XVI — першої половини XVII ст. подано фіксації
слова в українських стародруках лише з пропарокситоною, і виведено його з
цел. єпископия < гр. èmσκοπιά 7;
симонія, от симонїи (Філ., 44/2 зв.), симонїи— род., от симоніи, симонїю —
зн. (Філ., 43/3), але симонія (ОСУМ, II, 540). У Словнику чужомовних слів пода
но симонія (СЧС, 390) із відсиланням до латини, оскільки визначається як «про
даж та купівля посад у середні віки в католицькій церкві». О. М. Булика джере
лом запозичення в старобілоруську вважає гр. σιμωνία8;
содомію—зн. (Мог., 908), содомія (Ум., IV, 57), але содомія (ОСУМ, II, 581).
Слово як медичний термін поширене у слов’янських мовах (пор.: болг. содомия
і п. sodomia), у класичних мовах та старослов’янській його не виявлено, але од-
нокореневі Содом, содомський уживаються в пам’ятках дуже часто;
тиранїя (Філ., 48/2 зв.), але тиранія (Голоск., 396; ОСУМ, II, 680), гр.
τυραννία, лат. týrannis, п. tyrania.
Наголошення аналізованих грецизмів в українських стародруках засвідчує,
що їхнє первісне (грецьке) наголошування більшою мірою вживали автори
словників та граматик, оскільки користувалися грецькими літературними дже
релами з проставленим наголосом. Послідовніше зберігали первісний грецький
наголос рідковживані терміни.
Переважна більшість запозичених староукраїнською мовою грецьких імен
ників на -ія втратила первісну парокситонезу. Нині нерухомим наголосом на
другому від кінця складі характеризуються слова переважно на (-ар-, -ур-) -гія
(летаргія з гр. ληθαργία, хірургія з гр. χειρουργία), (-кар-) -дія (стенокардія з гр.
στενοκαρδία), (-e-, -ер-, -ит-) -мія (анемія з гр. αναιμία, діатермія з гр. διαθερμία,
аритмія з гр. αρρυθμία), (-e-, -xpo-, -фо-) -нія {астенія з фр. asíhénie < гр. ασθέ
νεια, синхронія з фр. synchronie, поліфонія з нім. Polyphoníe < гр. πολυφωνία), (-те-
ра-, -СКО-, -тро-) -пія (терапія з лат. therapia < гр. θεραπεία), (-тро-) -фія (атроф
ія з нім. Atrophie чи фр. atrophie < лат. atrophia < гр. άτροφία). Ці та інші слова за
позичені українською мовою значно пізніше, починаючи з XIX ст., і вже, як пра
вило, через посередництво російської мови.
Для російської мови В. Кіпарський виділяє чотири етапи розвитку акцентуа
ції іншомовних слів на -ія: 1) невелика кількість запозичень з грецької мови в
часи середньовіччя зберегла грецьку парокситонезу (литургия)', 2) велика маса
7 Словник української мови XVI — першої половини XVII ст.— Л., 2002.— Вип. 9.—
С. 96.
8 Булыка А. Н. Зазнач, праця.— С. 298.
18 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1
Історія запозичень на -ія в українській мові
іншомовних слів, що ввійшла в XVII ст. через українське посередництво з поль
ської мови, отримує польсько-латинський наголос (категория); 3) цей наголос
справив вплив у XVIII ст. на запозичення з німецької та французької (гастро
номия); 4) з другої половини XIX ст. під впливом нових запозичень з наголосом
на другому від кінця складі (филателия) змінили наголос і давніші запозичення
(ітерапия > терапия) 9. Зауважимо, що вчений для висновків щодо давнього ак
центування в російській мові, на основі яких виділено І етап, використовує лише
українську пам’ятку — Словник П. Беринди. Однак, як засвідчує поданий
В. В. Колесовим матеріал російських джерел 10, В. Кіпарський у своїх наукових
судженнях не помилився.
Розвиток акцентуації іншомовних іменників на -ія в українській мові відбу
вався за близькою до російської схемою. Для наголошування розгляданих утво
рень до XVII ст., як підтверджує наведений вище матеріал, можна так само ви
ділити два етапи: на першому українська мова засвоювала слова (це були
переважно грецизми) з наголосом мови-джерела, на другому, починаючи з кінця
XVI ст., — під впливом запозичень з латинської мови відбувалося створення од
ного для всіх слів на -ія акцентного типу з нерухомим наголосом на третьому від
кінця складі.
Можливо, так би й сталося. Однак з кінця XVII ст. книгодрукування україн
ською мовою в Україні припинено, а з 1720 р. указом Петра І заборонено. Зрозу
міло, що засвоєння іншомовної лексики в таких політичних умовах, тобто за від
сутності української мови в усіх сферах суспільного життя, за винятком
побутової, було неможливим. Тільки з кінця XIX ст. на українських землях від
роджується лексикографія, завданням якої було показати світові своєрідність
української лексики, тому іншомовні слова залучалися до словників лише спо
радично. Аж до 20-х років XX ст. в Україні не було українськомовної політики,
освіти, медицини і науки взагалі, отже, й не було потреби розвивати наукову
термінологію, а саме до такої належить розглядала лексика. Перший після до
датка до «Лексикона» П. Беринди «От єврєйскаго, грєчєскаго жє и латинскаго и
от иных языков начынающаяся имена свойственная», в якому представлені та
кож загальні імена, український словник іншомовних слів вийшов у 1906 р. об
сягом близько 1800 слів 11. На жаль, під наголосом у ньому лише близько 20 слів,
серед тих, що нас цікавлять,— лише бакалія (18). Такий же наголос у цьому слові
в попередніх перекладних словниках: бакалїя (Желех., 1,10; Ум., 1,11 ; Тимч., 1,6).
Можемо констатувати, що в західноукраїнській лексикографії кінця XIX ст.
дія тенденції до уніфікації наголошення розгляданих іменників на третьому від
кінця складі тривала. У двотомному «Малорусько-німецькому словарі» Є. Же-
лехівського та С. Недільського (1886) і чотиритомному «Словарі російсько-ук
раїнському» М. Уманця та Спілки А. (1993-1998), що значно вплинули на пода
льший розвиток українського словникарства, автори уникають слів на -ія з
грецьким наголосом. Слова типу анемія, дизентерія, драматургія, летаргія,
терапія, тиранія, хірургія, які б могли засвідчити функціонування наголошу
вання на другому від кінця складі в цьому регіоні, або зовсім відсутні, або замість
9 Kiparsky V. Über die betonung der russischen Wõrter auf -ия // Die Welt der Slaven.—
1963,— Bd 8. Hf. 3,— S. 246.
10 Колесов В. В. Ударение заимствованных слов в русских памятниках XVI-XVn вв.
(К вопросу об акцентологической адаптации заимствованной лексики) // Русская истори
ческая лексикология и лексикография.— Ленинград, 1972.— С. 43.
11 Доманицький В. Словарик. Пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів.— Κ., 1906.—
128 с.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1 19
І. Ю. Гальчук.
них подано питомі відповідники, як-от: анемія мед. anemia=малокров ’я, блїднй-
ця (Ум., І, 5). Так само рідко подаються аналізовані запозичення в київських ви
даннях, зокрема й чотиритомному «Словарі української мови» Б. Грінченка
(1907-1909), однак у них зрідка натрапляємо на парокситонезу, пор.: дизентерія
= черешка, кривавыця (Тимч., І, 94), металургія = гамарство, метальньщтво
(Тимч., І, 202), летаргія = летаркгія (знак наголошування над і у словнику не
ставиться, отже, воно наголошене.— І. Г.) (Тимч., І, 188), особливо цікавими є
бакалія (Гр., 1,22) з огляду на наведені вище фіксації, та анація (Грінч., І, 7) по
рівняно з анация (Желех., І, 4). Обидва автори, подаючи різний наголос у слові
анація, посилаються на Гребінкове Попавсь небіжчик в анацію, в якого наголос,
очевидно, на передкінцевому і, пор. ще анація (СЧС, 32).
Відзначимо, що іменники на -ія з наголосом на другому від кінця складі в су
часній українській мові — це, в основному, грецизми, що запозичені із західно
слов’янських мов через російське посередництво, починаючи з другої половини
XIX ст. Водночас самі слова, які нині належать до другого акцентного типу, мог
ли функціонувати в українській мові й раніше, а отже, входити іншим шляхом,
напр.: от дисєнтєрїи (Тріодь, 816), очевидно, з лат. dysentèriã < гр. δυσεντερία
(у п. dyzenteria), страждущих недугом спящим, порицаемым лєтарґус или
cónom (Мог., 14) з лат. lêthargus < гр. ληθαργία (у п. letarg, пор.: лєтарґ, чол. і
лєтарґія, жін. (Желех., 1,402), летарг (Грінч., II, 356). Для того, щоб глибше зро
зуміти подальший розвиток наголошування іменників цього акцентного типу,
потрібно розглянути історію акцентуації іменників з теперішнім наголосом на
третьому від кінця складі.
III. Переважна більшість іменників на -ія третього акцентного типу з наго
лосом на третьому від кінця складі — це запозичення з латинської мови на -зія
(рецензія < лат. rěcensio), -сія (процесія < лат. prõcessio), -тія (бестія < лат.
bestia) та майже всі з численних іменників на -ція ( інстанція з лат. instantía, кон
диція < лат. conditio, провінція < лат. provincia). Тут одразу постає логічне запи
тання про участь польської мови у процесі запозичення розгляданих латинізмів.
Узагалі, для акцентології питання не принципове, що пояснюється ідентичністю
латинського і польського наголошування в цих утвореннях. Матеріал показує,
що обидві ці мови могли бути донорами однаковою мірою. Майже всі латинізми
в українській мові — книжного походження, а тому з’ясувати, у якій пам’ятці
певне слово було вжите вперше, а тим більше — яке джерело використовував
кожен автор, неможливо. Скажімо, Г. Смотрицький у своїй творчості міг послу
говуватися латинськими джерелами, А. Радивиловський — польськими й нав
паки, а ще між ними майже три чверті століття, і якщо перша виявлена в опра
цьованих стародруках фіксація слова належить до другої половини XVII ст., то
це зовсім не означає, що цього слова немає в джерелах кінця XVI ст. Латинської
мови не цуралися навіть письменники-полемісти, так, X. Філялет зазначає:
«...жє мы нє самою латиною яко некоторые нас удают, а рймского костела (в
котором по латині хоть при н є в м ї ю ч ь і х латинского языка, набожєнство отпра-
вуют) блуцами ся брйдимо... С той ж причйны на некоторых мЇстцах сєнтєнцїи
с шсм латйнскых браный припйсовалися, абы каждый жє ся рєч истотна пйшєт
узнати, и в самых орїиналєх тым снаднЇй трафити мог» (Філ., 2/2 зв.). У грама
тиці М. Смотрицького, де іншомовний матеріал подано з огляду на його фоне
тичні та граматичні особливості в мові-джерелі, про стосунки з польською мо
вою йдеться лише один раз: «В pýcKHX жє рєчєнїих от лядскаго и латінскаго
языка прившєдших, и іс, и io во своем има свойств^, хранйма быти: яко пахолїє,
люс, маюрїтас и проч.» (См. Мел., 1/8 зв.). Оскільки акцентуація іншомовних
20 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1
Історія запозичень на -ія в українській мові
слів на -ія не може засвідчити участі польської мови в їхньому запозиченні, ви
водимо їх безпосередньо з латини, водночас, визнаючи можливу участь посе
редника (у багатьох випадках вона очевидна), наводимо в дужках його відповід
ник. Узагалі ж, у творенні сучасного третього акцентного типу брали участь і
запозичення з грецької мови, пор.:
акадиміа (Бер., 336), де фонологічне й акцентуаційне оформлення вказують на грецьке
джерело Ακαδημία, але академій (Тріодь, 8 — передмова), що ближче до лат. Academia, далі
послідовно академія (Желех., І, 3; ОСУМ, І, ЗО);
аллиґоріа (Бер., 339), де літера и та наголос свідчать про запозичення з гр. αλληγορία.
Словник польської мови XVI ст. фіксує alegoryja (SP, 1 ,136-137) і не дає жодного прикладу з
подвоєним 11, а також у або і замість е. Є. Славинецький подає лат. allegoria з перекладом
инорічїє, иносказанїє (Слав., 78). Далі в українській мові наголос латинський: аллегорія (Ум.,
І, 4) алегорія (Голоск., 5; ОСУМ, І, 33);
апологія (Коп. Ом., 26), апологія (Ум., І, 6; ОСУМ, І, 48), що не дає особливих підстав за
раховувати його до запозичення безпосередньо з гр. απολογία, як вважають автори Словника
української мови XVI — першої половини XVII ст., у якому також немає фіксацій слова з гре
цьким наголосом 12. Цікаво, що й у Словнику польської мови С. Лінде джерелом для п. apolo
gia визначено не лат. apología, а гр. απολογία (SL, І, 23). Аргументом могло б бути його фун
кціонування в старослов’янській мові, однак такого не виявлено;
астрологіа (Бер., 356), астрологія (Гал., 151 зв.), астрологія (Голоск., 13; ОСУМ, І, 55) з
гр. αστρολογία (стсл. астрологи»);
астрономіа (Бер., 356), що засвідчує гр. αστρονομία, але астрономіа (Свх., 2/4 зв.), де
криється відповідь, якій мові надавали перевагу в навчальних закладах (лат. astronomía),
астрономія (Грінч., І, 11; ОСУМ, І, 55);
бестїя (Зиз. Л., 1/5; Бер., 404), мн.: бестій — зн., бєстїям — дав. (Гал., 18 зв.), от бестїй,
бєстїи — зн. (Гал., 78), бестія (Грінч., І, 53; ОСУМ, І, 94) з лат. bestia (п. bestia)·,
вівліа (Бер., 476 — двічі), БыблЬо — зн. (Гал., 246), в Библїи (Гал., 244), в Библьїи (Гал.,
246 зв.) з наголосом гр. βιβλία, а також слов’янізованою фіналлю -ія , -ыя замість -ія, що може
свідчити про вплив посередника (стсл. Б и в л и г а ) , але Біблія (Желех., І, 27; УОС, 54);
газофїлакїя (Зиз. Л., 2/2), ґазофчлакіон (См. Мел., 9/4, 7/5 зв.), газофчлакіа: сосудохранй-
лица (Бер., 386) з гр. γαζοφυλάκιον (стсл. гдзофнлАкиїа);
гармонїа — род. одн. «муз. інструмент» (Тріодь, 4 — передмова), але гармонію — зн.
«злагодженість» (Гал., 160 зв.), що може бути підставою для зарахування до запозичення з гр.
'αρμονία, далі гармонія (Желех., І, 138; ОСУМ, І, 296);
гєомєтрїа (Бер., 388), гєомєтріа (Свх., 2/4), гєометрєс, геометра (Свх., 2/4), кгеометрія
(Тимч., І, 74), геометрія (ОСУМ, І, 302) з гр. γεωμέτρης, γεωμετρία',
гєоґрафїа (Бер., 388), кгеокграфія (Тимч., І, 74), географія (ОСУМ, І, 302), очевидно, як і
назви інших наук, з гр. γεωγραφία',
tvMHÚcioH (См. Мел., 9/4, 7/5 зв.), гимнасїя (Бер., 388), гумш зїум (Свх., 1/1), кгимназія
(Тимч., 1,75), гімназія (ОСУМ, 1,312). У М. Смотрицького і П. Беринди з гр. γυμνάσιον, в іншій
пам’ятці використано лат. gymnasium',
икономіа: господарство (Бер., 406) з гр. οικονομία', в економію (Мог., 916), в економш
(Рад., 286), очевидно, під впливом інших латинізмів та п. ekonomja, далі так само економія
(Грінч., 1,464; ОСУМ, 1,433);
єпархіа (Бер., 398), єпархій— род. (Філ., 34/3 зв.; Мог., 815; Синопсис., 66 зв.), в єпархїи (Філ.,
24/4, 34/3; Мог., 337), єпархія (Желех., І, 214; ОСУМ, І, 457) з гр. επαρχία (стсл. κπΑρπ>χηια);
єпистолїю — зн., єпистолїями — ор. мн. (Остр, зб., 90 зв.), с єпистолїєю (Остр, зб., 652) з
гр. επιστολή (стсл. кпистолиіа). Невідомо, як наголошували це слово в старослов’янських текс
тах на території України, але в пам’ятці XIV ст. Чудівський Новий Завіт воно, напевно з огля
ду на грецьку форму, виявляє акцентне хитання, пор.: єпістолія (80 г, 94 а), єпїстолия (96 а),
але єпистолія (86 а), єпїстолья (116 а) і єпистолй — наз. (115 г, 117 б, 130 а). Цю пам’ятку,
зважаючи на наявність і російських, і українських мовних рис, визнають спільною для обох
народів 13. Акцентування частини лексики, як-от: в газофшакйю (23 а), в гaзoфvлaκúu (45 г), з
12 Словник української мови XVI — першої половини XVII ст.— Л., 1994.— Вип. 1.—
С. 116.
13 Докладніше див.: Огієнко 1.1. Східнослов’янський наголос у XIV-м віці // Словник на
голосів Чудівського Нового Завіту 1355 р.— Л., 1937.— 102 с; Ушаков В. Е. Акцентоло
гический словарь древнерусского языка XIV века.— М., 1982.— 398 с.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1 21
І. Ю. Гальчук.
огляду на поданий вище матеріал, також у словах о литургиях (108 а), икономію — зн. (36 а),
де в українській мові досить чіткий розподіл між акцентуванням у часі, при история (92 г,
95 б — двічі), историю — зн. (95 г) тощо вказує на потребу окремого дослідження наголошу
вання іншомовних слів у цій пам’ятці;
иґумєніа (Бер., 344), игумєнїю — зн. (Лім., 3) з гр. 'ηγουμένη (стсл. игоумєниіа), пізніше
ігуменя (Ум., І, 291; Грінч., II, 196; ОСУМ, І, 602), очевидно, під впливом рос. игуменья (пор.
укр. німкеня, туркеня) та наголошування від ігумен з гр. ηγούμενος·,
ієрархїя (Рад., 351 — тричі), ієрархїи — род. (Коп. Ом., 10), ієрархїю — зн. (Мог., 1083),
гієрархїю— зн. (Мог., 922), в... ієрархїи, ієрархїи— наз. мн. (Гал., 74), от... ієрархїй (Гал., 75),
у П. Беринди значок над передостаннім і нечіткий — ієрархіа (Бер., 413), але, на нашу думку,
тут наголос грецький, принаймні над а знака наголосу немає, ієрархія (Голоск., 154; ОСУМ, І,
603) з гр. 'ιεραρχία;
интєнцїя сієст намірєнїє (Мог., 217, 229), интєнцїи — род. (Мог., 5 — передмова, 229),
интєнцїю — зн. (Філ., 52/2 зв.; Мог., 904), з ... інтєщїєю (Рад., 650), інтенція (СЧС, 181;
ОСУМ, І, 615) з лат. intenňo (п. intencja)·,
исторія (Остр, зб., 52 зв.2 — двічі), історіа (Бер., 416), гисторіа (Єв., 106 зв.2), але ис-
торїа (Бер., 112), icmópia (Коп. Ом., 4, 5), історія (Мог., 801, 806, 814), гисторїа (Св., 155 зв.),
гісторіа (Тріодь, 812), гисторїи— род. (Св., 113 зв., 115 зв,),гисторїю — зн. (Рад., 781), в іс
торій (Коп. Ом., 21), в гісторїи (Мог., 943), о... історїи (Коп. Ом., З, 4), мн.: гисторїи (Гал.,
246 зв.), род. гісторїй (Свх., 3/4, 4/1), истбрїй (Рад., 20 — вступ, 753), гисторїй (Рад., 9 —
вступ), в... гисторїях (Рад., 21 — вступ), в исторїях (Рад., 108); істория (Желех., І, 327), іс
торія (ОСУМ, І, 620) з гр. 'ιστορία (стсл. истории). Маємо показовий приклад акцентуаційної
адаптації грецизмів на -ія. Що більше вплинуло на зміну наголошення: лат. históña та п.
historia чи загальна тенденція до уніфікації наголошування цих утворень, неістотно;
катавасіа: покров (Бер., 420), катавасїа (Мог., 1833), катавасїя (Мог., 97), по катавасїях
(Мог., 2723), катавасія (ОСУМ, І, 640) з гр. καταβάσιον (стсл. к л т а е л с и и ) ;
кєлїя, в... кєлїи (Мог., 41), посрєді кєлїи (Лім., 6 зв.), до кєлїи (Гал., 165 — двічі), до цєлїи
(Гал., 78), коло кєлїи, в кєлїи (Рад., 854), кєлїю— зн. (Лім., 38), в кєлїю (Лім., 16), во кєлїю (Лім.,
72), келея, келия, келія (Желех., І, 340), келія (ОСУМ, І, 647) з гр. κελλίον (стсл. кєлиіа);
комплєксїи — род. (Рад., 694), коплєксїи — род. (Рад., 694), з... комплєксїи — род. (Рад.,
694), комплєксїю албо складность (Рад., 694) з лат. сотріехїо (п. kompleksja). Пояснити наго
лос на першому складі у А. Радивиловського важко, адже латина такої можливості не дає, то
му ймовірно, що над автором тяжів наголос слова комплекс (з лат. complexus). Пізніше ком
плекція (Голоск., 178; ОСУМ, І, 676) під впливом російської мови 14;
кондщїя (Мог., 7), кондщїи — род. (Філ., 49/4; Гал., 61 зв., 222 зв.; Рад., 839), кондьщїи —
род. (Гал., 223; Рад., 373), кондьщїю — зн. (Мог., 937), кондщыю — зн., на... кондщїю (Гал.,
251), с кондьїцією то єст с придатком (Філ., 11/2), под кодйцїєю (Мог., 7, 9, 10, 4262; Рад.,
1063), з... кондицією (Рад., 107), при... кондиціях (Рад., 1000), кондиция (Желех., І, 362), кон
диція (ОСУМ, І, 679) з лат. conditio (п. kondycja)',
конституція албо устава (Рад., 568), конституція (Рад., 579), с конституцій (Філ.,
6/2 зв.), конституцій— наз. мн. (Рад., 578), в конституціах (Філ., 5/4 зв.), що інакше, як впли
вом грецизмів, не пояснити, конституція (Тимч., 1 ,173), конституція (Голоск., 180; ОСУМ,
І, 682) з лат. constitüño (п. konstytucja);
контровєрсіа (Бер., 425), контровєрсїи албо спору — зн. мн. (Рад., 703), контроверсія
(Голоск., 180; УОС, 360) з лат. controversia',
чєрєз... концшіїи (Філ., 3/4 зв.), концшіа — наз. мн. (Філ., 27/4), консиліюм (Голоск., 179),
консшій, консиліюм (СЧС, 217), консиліум (ОСУМ, 1,681) з лат. conciñum (п. koncyłjum; Слов
ник польської мови XVI ст. фіксує і koncylija (SP, X, 576-577);
лєкцїа (Бер., 337), лекцій — наз. мн. (См. Мел., З — передмова), лекция (Желех., І, 401),
лекція (Грінч., І, 353; ОСУМ, І, 734) з лат. lectio (п. lekcja)',
матєріа (Бер., 470), матерія, сієст вєщ тайны (Мог., 445), матерія (Мог., 6,217; Гал., 28
зв., 30, 32, 33; Рад., 423), матєріа (Гал., 28 зв., 33 зв.), матєрїи — род. (Мог., 6 — передмова;
Рад., 598, 730), матєрїю — зн. (Гал., 251, 252; Рад., 423, 433), матерією албо формою (Мог.,
6 — передмова), матєрїи — зн. мн. (Рад., 432), материя (Желех., І, 429), матерія (ОСУМ, І,
777) з лат. matena (п. materia)',
14 Етимологічний словник української мови : В 7 т. / За ред. О. С. Мельничука.— Κ.,
1985,— Т. 2,— С. 542.
22 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1
Історія запозичень на -ія в українській мові
до шєланхолїи (Рад., 848), на меланхолію (Рад., 191), меланхолія (Голоск., 209; ОСУМ, І,
782) з лат. melanchoña (п. melancholia)',
меліодїи — род. (Рад., 499), мєііібдїєю — ор. (Тріодь, 4 — передмова; Рад., 360, 489, 593,
1125), з... мелїодїєю (Рад., 350 — двічі, 353), мелодія (Ум., II, 98; ОСУМ, 1,783) з лат. melodía
(п. melodia)',
митрополія (Зиз. JL, 3/2 зв.),митрополїа (Філ., 9/4 зв.; Бер., 436; Лім., 36; Мог., 815), мит
рополій— род. (Остр, зб., 139,139 зв.; Філ., 16/4; Синопс., 108 зв.), под... митрополією (Мог.,
807), митрополій — род. мн. (Синопс., 106 зв.), митрополія (ОСУМ, І, 793) через стсл. мит
рополита з гр. μητρόπολις;
монархія, монархій албо єдіновладство (Філ., 27/3 зв.), монархій — наз. мн. (Гал., 107),
монархия (Желех., І, 452), монархія (ОСУМ, І, 810) з лат. monarchia (п. monarchia)',
парафіа (Бер., 398), парохїя (Мог., 4273), парохїи— род. (Мог., 4273), близ парохїи (Мог.,
509), в парохїи (Мог., 8, 324, 337, 509,4253), парохїи — наз. мн. (Мог., 19), в... парафіах (Філ.,
16/3 зв.), в... парохїях (Мог., 509), парафія (Желех., II, 601; ОСУМ, II, 86). Наголос у словнику
П. Беринди, на нашу думку, традиційний церковний (стсл. пдрдфиіа). Якби вчений знайшов у
джерелах сгр. παροικία, він би зжив і, а не -Ь. Крім того, слово не реєстрове, а подане як відпо
відник до грецького єнорїя (ενορία). Слово з і знаходимо й у X. Філялета: парафій — род.
(Філ., 32/1 зв.), в парафій — род. (Філ., 6/2,17/1 зв.), правда, без наголошування. Значком ва-
рії над кінцевим -и, що стояв після літери на позначення голосного, представники острозької
школи кінця XVI ст. зазначали кінець слова, щоб не сплутували флексію з прийменником.
Фонологічне оформлення лексеми в П. Могили ближче до шт. parochia. Словник Лінде подає
п. parafia і parochia й відсилає до гр. παροικία й лат. parochia (SL, IV, 45), Словник старопо-
льський ще не фіксує parafia, лише parrochia, parochija (SS, VI, I, 40);
патрїархїи — род. (Філ., 18/4, 39/3 зв., 39/4), от патрїархїи (Філ., 44/3), патрїархіи —
зн. мн. (Філ., 17/1 зв.), патріархія (ОСУМ, П, 93) через стсл. пдтридрхніа з гр. πατριάρχης. Хи
тання наголосу можна розуміти і як вагання автора щодо грецького наголошування, і як ак
центуаційне протиставлення однини і множини, що менше вірогідно. Звичайно, у стародру
ках можливі авторські помилки, а також помилки при наборі, але посилання на них було б
дуже суб’єктивним, бо так можна трактувати всі акцентні відхилення;
пєлїринацію — зн. (Рад., 45), пєрєґринацїю — зн. (Рад., 784), в ... пєрєґринацїи (Рад., 548),
пєрєґринацїи — наз. мн. (Рад., 746) з лат. pěrěgrínaňo; водночас пєлґрьім (Рад., 784 — двічі),
пєлґрима — род. (Гал., 161), пслірьіма — зн. (Рад., 793), пєлґрймом — ор. (Рад., 46), пєл-
ірьімов — зн. мн. (Гал., 246), пелтрымованя — род. (Рад., 694), в пелтрымованю (Рад., 542) че
рез п. pielgrzym, pielgrzymowanie з лат.pěrěgrmus;
рєлїя (Філ., 10/3 зв.; 12/1 зв.),рєліи (Філ., 1/4, 7/1, 7/4, 9/1,10/2 зв., 12/1 зв., 40/3 зв.),ре
лігія (Желех., II, 799), релігія (ОСУМ, II, 423) з лат. rělígio (п. religia, стп. relija)',
сєнтєщїа (Філ., 1/2 зв.; Гал., 177 зв.; Рад., 13 — вступ), сєнтєнцїя (Рад., 724,1126), от...
сентенцій (Рад., 987), сентенцію — зн. (Рад., 827), мн.: сєнтенцїй — род., сентенціями — ор.
(Рад., 803), сентенцій — род. (Рад., 615, 827), сєнтенцїй — зн. (Філ., 2/2 зв.; Рад., 1045); сен
тенція (Голоск., 362; ОСУМ, II, 532) з лат. sentenña (п. sentencja)',
скута (См. Мел., 4/2, 5/5), скйнїа (Бер., 455), с к у н ї ю — зн. (Мог., 543), скшїю — зн. (Гал.,
444 зв.), в скйнїи (Рад., 438), в сктїях (Мог., 722, 724), скйнія (Желех., II, 872; ОСУМ, II, 786)
через стсл. скинніа з гр. σκηνή',
скорта (Остр, зб., 442), скорша (Бер., 455), на скорпїю (Мог., 1762; Рад., 245), скорпій,
скорпіон (Желех., 877) через стсл. скор'ьпиіа з гр. σκόρπιός',
вєологіа (См. Мел., 2/1 зв.), вєологїа (Свх., 3/1), вєолбгїи — род. (Остр, зб., 89 зв.), вєоліо-
ґ ї ю — зн. (Гал., 2 зв.), в тєолоґїєй (Рад., 870), теологія (Голоск., 394; ОСУМ, II, 668) з гр.
θεολογία (лат. thêõlõgía);
тупоґрафїи— род. (Коп. Ом., 2) в тупоґрафїю (Бер., 476), в... тшофафїи(Сл., 569; Тріодь,
9 — передмова) від гр. τύπος + γράφω (у п. typografìa);
уній — род. (Філ., 1/4 — двічі, 23/4), оун&и (Філ., 11/3 зв.), унія (Желех., II, 1011; ОСУМ,
II, 749) з лат. йпіо (п. мига);
унцїи — зн. мн. (Свх., 2/3), уньция (Ум., IV, 155), унція (Голоск., 411 ; ОСУМ, II, 750) з лат.
uncía;
фамйлїя (Рад., 671), род. фамїлйи (См. Гер., 283), фамшіїи (Мог., 931), з фамтїи (Гал.,
172), от фамтїи (Рад., 82), з фамілїи (Рад., 738), фамілїю — зн. (Рад., 352), в фамтїи (Рад.,
599), фамйлїй— род. мн. (Рад., 219), фамілія (Желех., II, 1025; ОСУМ, II, 778) з лал. fãmifia (п.
familia), можлива також участь нім. Familie;
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1 23
фантазїя (Мог., 944), фантазїи — дав. (Рад., 397), з ... фантазією (Рад., 399 — двічі),
мн. фантазій (Філ., 2/3), фантазїи (Філ., 12/4 зв.), фантазия (Желех., II, 1025), фантазія
(ОСУМ, II, 778), очевидно, з лат. phantãsla (μ. fantazja', у гр. φαντασία), пор. ще: фантасма ал-
бо призрак (Рад., 810), фантазму албо призрак (Рад., 832) з лат. phantasma',
фїлософіа (См. Мел., 2/1 зв.), але філософія (Зиз. JL, 3/7), філософій (Бер., 469), фило-
софїа (Лім., 123 — двічі), фїлософіа (Гал., 2 зв.), філозофїа (Гал., 151 зв.), філозофїа (Букв.,
26), фїлософїи — род. (Остр, зб., 38, 38 зв.), филозофїи — род. (Рад., 144), философїю — зн.
(Лім., 165), фїлософїю — зн. (Гал., 2 зв.), фїлософїєю — ор. (Остр, зб., 27 зв., 40 зв.), фило-
зофїей — ор. (Рад., 150), на филозофїю (Рад., 701), фільозофія (Желех., II, 1028), філософія
(ОСУМ, II, 788) з гр. φιλοσοφία, однак у різні періоди активно використовувалося також лат.
philosophìa (μ. filozofia)',
шртїю — зн. (Мог., 108, 117), на хартїи (Мог., 177), хартій — наз. мн. (Бер., 462)
xápmia — зн. мн. (Лім., 158 зв.), хартіами — ор. мн. (Остр, зб., 45), хартія (Голоск., 423;
ОСУМ, II, 810) через стсл. хдртніа з гр. χάρτης (сгр. χαρτίον, мн. χαρτία);
хіротонїя илирукоположєнїє (Мог., 732), при хиротонїи (Філ., 22/3 зв.), кроме хїротонїа
(Лім., 116), хиротонїєю — ор. (Остр, зб., 142), хіротонія (ОСУМ, II, 816) через стсл. хи
ротонии з гр. χειροτονία;
в хронологію (Філ., 38/4), в... хронолоіїи (См. Мел., 30/3 зв.), хронологія (Голоск., 427;
ОСУМ, II, 828). О. М. Булика вважає, що в білоруську слово запозичене безпосередньо з гр.
χρονολογία 15. М. Фасмер для російської мови вказує шлях через п. й лат. chronologia 16. На на
шу думку, в українській мові слово запозичене безпосередньо з грецької. Прямих доказів не
має, однак, зважаючи на те, що М. Смотрицький щодо автора хронології вживає слово хроног
раф з гр. χρονογράφος (з лат. chrónôgrãphus наголос був би на попередньому складі), можна
припустити, що й розглядане слово він узяв з грецької;
церемонія (Мог., 7 — передмова, 936; Рад., 103), з... церемоній (Філ., 4/3), церемоній —
род. (Рад., 1013), з церемонією (Рад., 1021), в церемоній (Мог., 546), мн.: церемонии (См. Гер.,
243), церемоній — наз. (Філ., 11/2 зв. — двічі), церемоній — зн. (Філ., 8/2 зв., 11/1 зв., 11/2;
Коп. Ом., 10; Г ал., 101 зв.), церемоній (Філ., 11/2 зв.), церемоній — род. (Філ., 4/2), от... церї-
монїй, церемоніє — зн. (Мог., 15), церемоніям — дав. (Рад., 912), церемоніях — місц. (Філ.,
8/1 зв.), при... церемоніях (Філ., 12/1 зв.), о церемоніях (Мог., 133); церемонія (Желех., II, 1052;
ОСУМ, II, 834) з лат. caerìmoma (п. ceremonia)',
юрздиціи — род. (Філ., 9/2), юриздйкция (Желех., II, 1109), юрисдикція (ОСУМ, II, 908)
з лат. jurisdictìo (μ. jurysdykcja).
Наголошення грецизмів на -ія в давніх українських пам’ятках виразно за
свідчує два чинники:
1. Автори словників та граматик намагалися подати грецькі слова з наголо
сом мови-джерела, таким чином указуючи, звідки прийшло певне слово. Особ
ливо виразно це видно в граматиці М. Смотрицького та словнику П. Беринди.
Водночас навіть у першій чверті XVII ст. грецизми вже наголошували на латин
ський манер, тобто на третьому від кінця складі, наприклад, П. Беринда в реєстрі
додатка до словника «От єврєйскаго, грєчєскаго жє и латинскаго и от иных яз
ыков начынающаяся имена свойственная» фіксує іменник історія з грецьким
наголосом: Історія: Свідок всіх віков, або дій, правдивое виписане прошлых
речый (Бер., 416), вказуючи на його походження, а в додатку «Лексикон сирЪч
словесник славенский иміющ в сєбі словеса пєрвіє славєнскїя, азбучныя по
сєм жє полскїя», очевидно, під впливом польського наголошування подає:
Исторїа. Historya (Бер., I I 2). Те саме спостерігаємо в іншій пам’ятці: гисторіа
(Єв., 106 зв.І) і гисторїа (Єв., 155 зв.), гисторїи — род. (Єв., 113 зв., 115 зв.), де
акцентне хитання вказує на те, що автор, можливо, засвідчив знання грецького
наголошування, але вже віддавав перевагу новому. Показовим щодо напряму й
часу акцентних змін у грецизмах є також наголошення слів месія та скорпія. У
кінці XVI ст. грецьке наголошення слів на -ія було ще актуальним і живим. Це
15 Булыка А. Н. Зазнач, праця.— С. 346.
16 Фасмер М. Этимологический словарь русского языка : В 4 т. / Пер. с нем. с доп.
О. Н. Трубачева,— М., 1973,— Т. 4,— С. 276.
І. Ю. Гальчук___________________________________________________________________
24 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1
Історія запозичень на -ія в українській мові
підтверджують авторські наголоси Г. Смотрицького та X. Філялета навіть у ла-
тинізмах: с кондьїцією (Філ., 11/2), конституцій — наз. мн. (Філ., 6/2 зв.), в кон-
ституціах (Філ., 5/4 зв.), уній — род. (Філ., 1/4 — двічі, 23/4), о уній (Філ.,
11/3 зв.), фамїлйи — род. (См. Гер., 283), церемонии — наз. мн. (См. Гер., 243).
Намагання цих авторів слов’янізувати та українізувати запозичення з класичних
мов через уживання и або і на місці іншомовного і, зумовлені, очевидно, і впли
вом старослов’янської мови.
2. Уже з другої половини XVII ст. наголос продуцента з грецизмів був пов
ністю витіснений під впливом запозичень на -ія з латинської мови. Поодинокі
випадки наголошення цих утворень за грецьким зразком можна вважати автор
ськими, тобто такими, де автор, можливо, хотів підкреслити походження слова,
або навіть помилковими.
Що ж до наголошення запозичень з латинської мови, то воно ніколи не було
проблемним: латинізми входили в українську мову й залишалися з наголосом
мови-джерела. Інші мови, крім польської та російської як посередників, взагалі
не впливали на наголос слів на -ія в українській мові. У французькій мові ці
утворення, як і інші слова, мають наголос на кінцевому голосному основи
{autonomie, dynastie, fantasie, philosophíe, théoríe), так само переважна більшість
німецьких (Demokratie, Phantasíe, Philologíe, Sinfonie, Teorie), тому, входячи ра
ніше через польську, вони підсилювали вплив латинської моделі наголошуван
ня, пізніше через російську — грецької. Окремі з них змінювали наголос ще в
російській мові, пор.: авария з іт. avaria чи фр. avarie, феерия з фр .féerie.
На другу половину XIX ст., коли розпочалося відродження української лек
сикографії, наголос іменників на -ія не був актуальним, як і самі ці утворення.
Ось усі слова на -ія, зафіксовані в творах Г. Ф. Квітки-Основ’яненка за редак
цією О. О. Потебні та з наголосами, проставленими ученим: у... Бьгбліи (II, 281),
зь гамазіи, гамазію — зн., по магазіям (1,159), зь гамазіивь (1,165), до губернии
(II, 66,170), у губернию (II, 66, 86),у губернии (II, 311), по... губерныямъ (1,172),
зь канцылярыи (II, 244), квитанцию— зн. (II, 53), кумедыя (1,7,29), кумедию —
зн. (І, 25, 214), кумедьіи — наз. — зн. (II, 193, 77), зь... napáxeiu (І, 131), писля
парлаціи (II, 9),ревьізія (II, 96), описля... турбаціи (1,208). Вони є показовими в
тому плані, що автор намагався фонетично адаптувати їх якомога ближче до на
родної вимови. Наведемо ще пару прикладів з двох російсько-українських слов
ників, що вказують на пріоритети в лексикографії того періоду: генеологія = ро
довід, родйво (Ум., І, 145), генеалогія = родовидъ (Тимч., І, 74), географія =
землепис (Ум., І, 145), жспедщія = βύηράβα (Ум., IV, 221), експедиція = виправа
(Тимч., II, 256). Це, до речі, й застереження від надміру ревного ставлення до
чистоти рідної мови, бо одна справа дібрати чи навіть створити український від
повідник як синонім до іншомовного слова (ідеться про інтернаціоналізми), а
зовсім інше — нехтувати ним.
Якщо в кінці XIX — на початку XX ст. українська лексикографія подавала
слова на -ія лише частково, і, як підкреслювалося, уникала запозичень, які в ро
сійській мові характеризувалися наголосом на другому від кінця складі, то у
20-х роках XX ст., коли виникла потреба в цих словах у зв’язку з українізацією,
лексикографи опинилися перед складним вибором стосовно їхнього наголошен
ня. З одного боку, у словникарстві вже існувала традиція акцентування цих
іменників за латинським зразком, що була підкріплена багатьма староукраїн
ськими текстами і польським усним впливом, а з другого — використовувалися
російські лексикографічні праці, у яких при акцентуванні грецизмів та нових за
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1 25
І. Ю. Гальчук.
позичень із західноєвропейських мов перевага надавалася наголошуванню на
другому від кінця складі, та наголос у самій мові-джерелі — грецькій. Звідси ак
центуаційне хитання в словниках першої половини XX ст., у яких, крім цього,
при виборі наголошення спостерігається ще й уподобання лексикографів.
Більшість утворень увійшла до українського лексикону з властивим для росій
ської мови наголосом, у якій процес переходу від однієї моделі наголошення до
іншої також ще перебував у активній фазі, пор.: буржуазия (Ожегов 49,49), де
спотия (Ожегов 49,150), полиграфия (Ожегов, 49,576) і буржуазйя (Ожегов 60,
61), деспотйя (Ожегов 60,157), полиграфйя (Ожегов, 60,543). Відповідно і в ук
раїнських словниках: деспотія (СЧС, 137) з гр. δεσροτεία, десмургія (Голоск., 94)
від гр. δεσμός + гру ον, поліграфія (Г олоск., 302) від гр. πολύς + γράφω тощо.
У російській лексикографії при виборі акцентного типу слів на -ія, де спосте
рігається хитання наголосу, й надалі перевага надається грецькому зразку ак
центуації. Така тенденція поширилася й на українську мову. Особливо це сто
сується медичної термінології, яка в загальномовних словниках фіксувалася
лише частково, тому спеціальні видання базувалися на російських зразках, крім
того, медична галузь і в навчальних закладах, і в медичних установах була, як
правило, російськомовною, що значно вплинуло й на українську вимову розгля-
даних утворень, а відтак на лексикографію, пор.: асфіксія (ОС 94, 29; ОСУМ, І,
56) і асфіксія (УОС, 32), диспепсія (СЧС, 144) і диспепсія (ОС 94, 181), дозим
етрія (ОС 94, 189; ОСУМ, І, 400) і дозиметрія (УОС, 214), емпірія (СЧС, 161) і
емпірія (ОС 94, 210), ізометрія (ОС 94, 285; ОСУМ, І, 604) та ізометрія (УОС,
316),міопія (СЧС, 264) іміопія (ОС 94,375), онтогенія (Голоск., 259) і онтогенія
(ОС 94, 466), філогенія (Голоск., 419) і філогенія (ОС 94, 806).
Зміни наголосу можуть бути цілком виправданими, як-от: зоофілія (ОС 94,
279; ОСУМ, І, 593) -> зоофілія (УОС, 309), що зумовлено потребою уніфікації
наголошування слів з компонентом -філія (анемофілія, анізофілія, гемофілія,
спазмофілія), однак більшість із них — лише наслідування російської лексико
графії. Скажімо, чим викликано перенесення наголосу в словах з компонентом
-генія або -метрія? Якщо у першому випадку змінено наголошення всіх лексем
з цим коренем, що не вплинуло на їх акцентуаційне засвоєння й запам’ятовуван
ня носіями мови, то в другому — порушено акцентну систему й самі принципи
кодифікування наголошування, бо абсолютна більшість слів з -метрія має наго
лос на голосному е. Завданням кодифікатора є, по можливості, уніфікація наго
лосу іншомовних слів з однаковими фіналями, незалежно від того, чи це корені,
суфікси, чи просто кінцеві елементи, які мають однакове звучання і морфологіч
но ніяк не виділяються. Такі слова з різних мов об’єднуються у групи, і в них діє
закон акцентуаційної аналогії. Ми проаналізували тенденції в наголошенні слів
з фіналлю -ія, але в цій дуже великій групі виділяються підгрупи, зокрема на
-ція, що об’єднує латинізми, галліцизми й характеризується пропарокситоне-
зою, так само всі на -лоїія, також на -графія, а слова на -скопія, -термія — на
голосом на другому від кінця складі тощо. Словам, які акцентуаційно випадають
зі своїх груп, в усному мовленні властиве хитання наголошування, наприклад,
симетрія й асиметрія, тому поряд з аксонометрія, алкаліметрія, антропом
етрія, аргентометрія, астрофотометрія, аудіометрія та іншими неологізма
ми нововведення з наголосом анізометрія, колометрія видаються алогічними,
як і наголос залучених одночасно анемохорія (УОС, 24) і гідрохорія (УОС, 172),
зоохорія (УОС, 309), особливо нове арефлексія (УОС, 29) при усталеному
рефлексія (УОС, 716).
26 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1
Історія запозичень на -ія в українській мові
Отже, іншомовні слова на -ія входили в українську мову книжним шляхом і з
наголосом мови-джерела, зокрема грецизми з наголосом на другому від кінця
складі, латинізми — на третьому. З другої половини XVI ст. під впливом великої
кількості надходжень з латини безпосередньо та через польську мову виникла
тенденція до акцентної уніфікації всіх запозичень за латинським зразком на тре
тьому від кінця складі. У результаті дії цієї тенденції вже до середини XVII ст. у
словах на -ія відбулося вирівнювання акцентуації. З таким наголосом вони фун
кціонували в книжній мові, поки українське книгодрукування не було забороне
не. У другій половині XIX ст., коли знову почала виходити література україн
ською мовою, ці утворення вживаються дуже рідко, а у відродженій українській
лексикографії кінця століття — обмежено. Західноукраїнські лексикографічні
видання фіксують розглядані лексеми традиційно з латинським наголосом, у
київських зрідка трапляється парокситонеза. З 20-их років XX ст. під впливом
російської лексикографії поширилося акцентування нових слів за грецьким
зразком, що з часом вплинуло на наголос незначної кількості давніх запозичень і
набуло ознак тенденції. Тепер наголошення іншомовних слів не залежить від їх
нього походження. Склалася практика акцентуаційного уодноманітнення в ме
жах груп іменників з однаковими кінцевими компонентами. З метою вирівню
вання акцентуації в таких за формальними показниками групах, тобто
наведення акцентного ладу, що значно полегшить засвоєння наголосових особ
ливостей слів на -ія носіями мови, цього принципу варто дотримуватися при за
лученні до словника нових слів та кодифікації слів з акцентним хитанням.
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
Бар. — Баранович Л. Мєч духовный.— Κ., 1666 (стародрук).
Бер. — Лексикон словенороський Памви Беринди / Підгот. тексту і вступ, стаття
В. В. Німчука,— Κ., 1961,— 272 с.
Букв. — Букварь народного руского языка.— Перемышль, 1838.
Гал. — Галятовскій I. Ключ разумЪнш.— 1659 (стародрук).
Голоск. — Голоскевич Г. Правописний словник.— 20-е вид.— Нью-Йорк ; Л., 1994.—
460 с.
Грінч. — Словарь української мови : В 4 т. / За ред. Б. Грінченка.— Κ., 1907-1909.
Даль — Толковый словарь живого великорусского языка : В 4 т. / 3-є изд. испр. и
доп.— М., 1903.
Св. — Євангеліє учитєлноє.— Свє, 1616 (стародрук). Цифровим індексом (2) поз
начається другий рахунок.
Свх. — Сухарістиріон, албо вдячность ... Петру МогшгЬ.— Κ., 1632 (стародрук).
Желех. — Желеховський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словар : В 2 т.—
Л., 1886.
Зиз. Гр. — ЗізанійЛ. Грамматіка словєнска.— Вилно, 1596 / Підгот. до вид. і вступ,
стаття В. В. Німчука.— Κ., 1980 (стародрук, факсим. вид).
Зиз. Л. — Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма славеноросская / Пігот. текстів і вступ,
статті В. В. Німчука.— Κ., 1964.— 202 с.
Коп. Ом. — Копистєнскій 3. Оміліа.— Κ., 1625 (стародрук).
Кузеля — Кузеля 3., Рудницький Я. Українсько-німецький словник.— Берлін, 1943.—
1494 с.
Лім. — Лімонар сир-Ьч цвітник.— К , 1628 (стародрук).
Мог. — Трєбник Петра Могилы. — Κ., 1646 (стародрук). Цифровими індексами
позначаються рахунки (перший рахунок не позначається).
Ожегов 49 — Ожегов С. И. Словарь русского языка / Гл. ред. С. П. Обнорский.— М.,
1949,— 968 с.
Ожегов 60 — Ожегов С. И. Словарь русского языка : 4-е изд. испр. и доп.— М., 1960.—
900 с.
ОС 77 — Орфографічний словник української мови / За ред. С. І. Головащука і
В. М. Русанівського.— Κ., 1977.— 856 с.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1 27
ОС 94 — Орфографічний словник української мови / Уклад.: С. І. Головащук,
Μ. М. Пещак, В. М. Русанівський, О. О. Тараненко.— Κ., 1994.— 864 с.
ОСРЯ — Орфоэпический словарь русского языка : Произношение, ударение, грам
матические формы / Под ред. Р. И. Аванесова.— М., 1985.— 704 с.
Остр. зб. — Сборник Острожскій.— Острог, 1588 (стародрук). Цифровими індексами
позначаються рахунки (перший рахунок не позначається).
ОСУМ — Орфоепічний словник української мови: В 2 т./ За ред. В. М. Русанівського.—
Κ., 2001.
Рад. — Радивиловскій А. Огородок.— Κ., 1676 (стародрук).
РУС — Російсько-український словник / Гол. ред. А. Є. Кримський.— Κ., 1924.—
Т. 1,— 290 с.
РУСНТ — Російсько-український словник наукової термінології. Біологія. Хімія. Ме
дицина / С. П. Вассер, І. О. Дудка, В. І. Срмоленко та ін.— Κ., 1996.— 660 с.
Синопе. — Синопсіс.— К , 1680 (стародрук).
СІС — Словник іншомовних слів / За ред. О. С. Мельничука.— 2-е вид. випр. і
доп.— К , 1985,— 968 с.
Сл. — Служебник.— Стрятин., 1604 (стародрук).
Слав. — Лексикон латинський Є. Славинецького. Лексикон слов’яно-латинський
Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського / Підгот. до вид.
В. В. Німчук.— К , 1973.— 541 с.
См. Гер. — Смотрискій Г. Ключ царства небесного и нашее християнское духовное
власти нерешимый узел.— Острог.— 1587 (стародрук). Цифровими індек
сами позначаються рахунки (перший рахунок не позначається).
См. Мел. — Смотрискій М. Грамматіки словєнския правилноє сігнтаґма.— Свє, 1619 /
Підгот. вид. і вступ, стаття В. В. Німчука.— Κ., 1979 (стародрук, факсим.
вид). При документуванні з цієї пам’ятки перша цифра вказує на зошит,
друга — на аркуш у цьому зошиті.
ССРЛЯ — Словарь современного русского литературного языка : В 17 т.— М. ; Ле
нинград, 1948.— 1965.
ССО — Справочный словарь орфографический, этимологический и толковый рус
ского литературного языка / Под ред. А. Н. Чудинова.— СПб., 1901.—
2208 с.
СУМ — Словник української мови : В 11 т.— К., 1970-1980.
СЧС — Бойків I., Ізюмов О. та ін. Словник чужомовних слів : Препринт з 2-го пере-
роб. вид. 1955 р.— К., 1996.— 532 с.
Тимч. — Русско-малороссийский словарь : В 2 т.— К., 1899.
Тріодь — Тріодіон.— Κ., 1631 (стародрук).
ТСРЯ — Толковый словарь русского языка : В 4 т. / Под ред. Д. Н. Ушакова.— М.,
1935.-1940.
Ум. — Уманець М., Спілка А. Словарь російсько-український : В 4 т. — Л., 1993—
1998.
УОС — Український орфографічний словник / За ред. В. Г. Скляренка.— 7-е вид.
перероб. і доп.— К., 2007.— 983 с.
Філ. — Філялєт X. Апокрисис.— Острог, 1598 (стародрук). Перша цифра вказує на
зошит, друга — на аркуш у цьому зошиті.
LPGL — Lexicon palaeoslovenico-graeco-latinum. — Vindobona, 1862-1865. — 1171 s.
SL — Linde S. B. Słownik języka polskiego : 2-е wyd.— Lwyw, 1854—1860.—
T. 1-6.
SP — Słownik polszczyzny XVI wieku.— Wrocław etc., 1966-1976.— T. 1-10.
SS — Słownik staropolski.— Warszawa, 1953-2001.— T. 1-11.
І. Ю. Гальчук___________________________________________________________________
I. Yu. HALCHUK
THE HISTORY OF ACCENTUATION OF BORROWINGS ENDING IN -ІЯ IN
UKRAINIAN
The author focuses on the history of as tress in loanwords in -ія in Ukrainian from the end of the
16 ct. till nowadays, establishiny directions of accentuation changes and factors influencing modem
stress standard.
Keywords : Ukrainian stress, loanwords, accentuation tendencies, Ukrainian lexicography.
28 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1
|