Стратифікація концепту
У статті проводиться стратифікація концепту у зв’язку зі структурою комунікативної особистості. З’ясовуються особливості вербалізації концепту, причини її відсутності....
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2009
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183124 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Стратифікація концепту / Я.П. Яремко // Мовознавство. — 2009. — № 1. — С. 60-69. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183124 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1831242022-02-04T01:26:45Z Стратифікація концепту Яремко, Я.П. У статті проводиться стратифікація концепту у зв’язку зі структурою комунікативної особистості. З’ясовуються особливості вербалізації концепту, причини її відсутності. The article examines the stratification of the concept in connection with the structure of the communicative personality. The peculiarities of the concept verbalization and the reasons of its absence are made clear. 2009 Article Стратифікація концепту / Я.П. Яремко // Мовознавство. — 2009. — № 1. — С. 60-69. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183124 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті проводиться стратифікація концепту у зв’язку зі структурою комунікативної
особистості. З’ясовуються особливості вербалізації концепту, причини її відсутності. |
| format |
Article |
| author |
Яремко, Я.П. |
| spellingShingle |
Яремко, Я.П. Стратифікація концепту Мовознавство |
| author_facet |
Яремко, Я.П. |
| author_sort |
Яремко, Я.П. |
| title |
Стратифікація концепту |
| title_short |
Стратифікація концепту |
| title_full |
Стратифікація концепту |
| title_fullStr |
Стратифікація концепту |
| title_full_unstemmed |
Стратифікація концепту |
| title_sort |
стратифікація концепту |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2009 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183124 |
| citation_txt |
Стратифікація концепту / Я.П. Яремко // Мовознавство. — 2009. — № 1. — С. 60-69. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT âremkoâp stratifíkacíâkonceptu |
| first_indexed |
2025-07-16T02:48:01Z |
| last_indexed |
2025-07-16T02:48:01Z |
| _version_ |
1837770054463127552 |
| fulltext |
Я. П. ЯРЕМКО
СТРАТИФІКАЦІЯ КОНЦЕПТУ
У статті проводиться стратифікація концепту у зв’язку зі структурою комунікативної
особистості. З’ясовуються особливості вербалізації концепту, причини її відсутності.
К л ю чов і слова: концепт, структурний компонент, вербалізація, комунікативна осо
бистість, рівні комунікативної особистості.
Ключове поняття когнітивної лінгвістики — концепт — сьогодні найчастіше
розглядається у двох напрямах — лінгвокультурологічному (Ю. Степанов,
В. Жайворонок, В. Кононенко, Р. Кісь, В. Карасик, Г. Слишкін, С. Воркачов,
В. Маслова, В. Колесов, А. Вежбицька, Є. Бартмінський та ін.) та семантико-ког-
нітивному (3. Попова, И. Стернін, І. Голубовська, О. Бабушкін, М. Болдирєв,
О. Лукашевич, Є. Рахіліна, Г. Бикова та ін.). Головна мета першого підходу пе
редбачає дослідження дискурсу (мовлення) у зв’язку з культурою (матеріаль
ною, духовною) народу, що дозволяє виявити культурну значущість фрагмента
позамовної дійсності, а відтак — національні особливості культури. Основний
зміст другого — семантико-когнітивного — напряму полягає в дослідженні ко
реляції семантичного простору мови з концептосферою народу, яка є інформа
ційною базою його свідомості й мислення, менталітету взагалі. Показовою є
семантична еволюція терміна когнітивний: маючи базове значення «пізнаваль
ний», він усе більше набуває значень «внутрішній», «ментальний», «інтеріо-
ризований» '. Можна твердити, що семантико-когнітивний підхід з його
параметрами дії «від культури до свідомості» є продовженням лінгвокультуро-
логічного з його параметрами «від мови до культури». Ці параметри об’єднані в
когнітивно-дискурсивному напрямі, квінтесенцією якого є те, що «кожне явище
може вважатися адекватно описаним і роз’ясненим тільки в тому випадку, якщо
воно розглянуте на перехресті когніції і комунікації» 2.
Хоча зміст поняття «концепт» досить помітно варіює в різних напрямах ког
нітивної лінгвістики (крім названих, існують ще лінгво-логіко-філософський,
психолінгвістичний, лінгвопсихологічний напрями3, межі між якими, звичай
но, умовні) та в дослідженнях деяких учених, можна виділити спільні погляди
на природу цього утворення: концепт є основною одиницею свідомості; його
зміст репрезентується в семантиці мовних знаків, хоча вербальна репрезентація
апріорі є обмеженою: як глобальна одиниця мисленнєвої діяльності концепт має
1 Кубрякова Е. С. Об установках когнитивной науки и актуальных проблемах когни
тивной лингвистики // Вопр. когнитив. лингвистики.— 2004.— № 1.— С. 9.
2 Там же.— С. 16.
3 Іващенко В. Концептуальна репрезентація фрагментів знання в науково-мистецькій
картині світу (на матеріалі української мистецтвознавчої термінології).— Κ., 2006.— С. 7-47.
© Я. П. ЯРЕМКО, 2009
60 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1
Стратифікація концепту
і невербалізовану частину змісту; упорядкована сукупність ментальних одини
ць, що відтворюють пізнану суб’єктом дійсність, тобто синтез концептів, фор
мує концептосферу; зафіксована в системних значеннях слів інформація про по
замовний світ є одним із шляхів проникнення в концептосферу народу, а беручи
до уваги й стереотипи його свідомості, — у когнітивну картину світу 4; будучи
вмістищем культурного знання, концепт слугує одиницею культури.
Що ж до стратифікації концепту, яку розуміємо як внутрішню структурну
організацію компонентів, що формують його зміст, то поширеною в лінгвокон-
цептології є думка про трикомпонентну структуру концепту: «образ, певне ін
формаційно-поняттєве ядро і деякі додаткові ознаки» 5. Якраз оці «деякі додат
кові ознаки» є найбільш дискусійними і зумовлюють ряд питань, пов’язаних із
проблемою стратифікації концепту, а саме: які існують принципи структуруван-
ня концепту; які компоненти формують структуру концепту у двоєдиній іпос
тасі — як психоментального утворення і як одиниці культури; як пов’язана стра
тифікація концепту зі структурою комунікативної особистості; як взаємодіє
слово (політичний термін) і концепт; які причини вербальної лакунності концепту?
Концепт структурують за двома принципами — польовим і рівневим (ієрар
хічним). Польова модель охоплює образ (перцептивний і когнітивний), інфор
маційний зміст (мінімум когнітивних ядерних ознак, що ідентифікують денотат
концепту), інтерпретаційне поле, що об’єднує різні ділянки периферійних ког
нітивних ознак: оцінну, енциклопедичну, регулятивну, соціально-культурну та
пареміологічну зони б.
Оскільки формування концепту здійснюється передусім через індивідуальну
діяльність людини, зокрема комунікативну, природно розглядати структуру
концепту в органічному зв’язку зі структурою комунікативної особистості. У
сучасній теорії комунікації комунікативна особистість трактується не лише як
окремий мовець, але й як певний, культурно зумовлений тип комуніканта. По
слуговуючись трирівневою моделлю мовної особистості Ю. Караулова7, у мо
делі комунікативної особистості також можна виділити три рівні: прагматико-
мотиваційний (охоплює наміри, мотиви), когнітивний (його одиницями є понят
тя, що формують «картину світу» як результат когніції, пізнання, позамовної
дійсності), вербально-семантичний (вербальний досвід комуніканта, комуніка
тивна компетенція). Кожному рівню, на нашу думку, відповідає певний струк
турний компонент: образ, поняття, аксіологічний складник. Впадає в око певна
структурна подібність польової та рівневої моделей концепту. Така синхрон
ність зумовлена іманентним розвитком концепту, типологічно схожим структу-
руванням знань у свідомості людини. У мовленнєвому акті вербалізується лише
комунікативно релевантна частина цього дискретного утворення, яка, певна річ,
не вичерпує всього його змісту. Адже значна частина концепту (і, можливо,
більша) залишається за «вербальним кадром».
4 Карасик В. И., СтернинИ. А. «Антология концептов» как попытка создания лингво
концептологической энциклопедии // Лингвоконцептология.— Воронеж, 2008.— Вып. 1.—
С. 33.
5 Попова 3. Д., СтернинИ. А. Когнитивная лингвистика.— М., 2007.— С. 105;
Колесов В. В. Язык и ментальность.— СПб., 2004.— С. 19-20; Ляпин С. X. Концептология: к
становлению подхода / /Науч. тр. Центроконцепта.— Архангельск, 1977.— Вып. 1.— С. 16-18.
6 Там же,— С. 106-114.
7 Караулов Ю. Н. «Четыре кита» современной лингвистики, или о предпосылках вклю
чения «языковой личности» в объект науки о языке : От содержания науки к её истории //
Соотношение частнонаучных методов и методологии в филологической науке.— М., 1984.—
С. 68.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1 61
Я. П. Яремко.
Відсутність вербалізації стосується передусім образу — репрезентанта мо
тиваційного рівня. Цей рівень є опорним і визначальним у структурі комуніка
тивної особистості. Його значущість пов’язана з тим компонентом у психічній
структурі особистості, у якому ніби зосереджений досвід соціуму і який при на
родженні через структури мозку передається індивіду, регулюючи його життєву
поведінку. В аналітичній психології К.-Г. Юнга цей компонент кваліфікується
як колективне несвідоме 8. За Юнгом, зміст колективного несвідомого не набу-
вається в індивідуальному досвіді — він існує в душі уже від народження у виг
ляді архетипів, які успадковуються від предків 9.3 цим положенням юнгіанської
концепції перегукується висловлена дещо раніше (1898) теза І. Франка про «ті
сугестії,., в яких чоловік вбирає в себе здобутки многотисячлітньої культурної
праці всього людського роду» І0. При цьому кожен індивід є носієм колективно
го несвідомого через свою належність до певної культури.
У контексті певної культури архетипи наповнюються етнокультурним зміс
том і виявляються в образах. Будучи завжди чуттєвим за своєю формою, образ
як психічне явище може бути за змістом як чуттєвим, так і мисленнєвим (ког-
нітивним). Таким він постає і в структурі концепту. У перцептивному образі
відображено ті ознаки, що сформовані з допомогою відчуттів (зорових, слухо
вих, нюхових, смакових, дотикових та ін.). Найбільш поширеними й інформа
тивними є зорові образи. Когнітивний образ формується тими ознаками, що
породжені метафоричним осмисленням предмета або явища (так званою ког-
нітивною чи концептуальною метафорою п). Когнітивний образ «прив’язує»
абстрактний концепт до матеріальної навколишньої дійсності, яка часто в дав
ньому народному світосприйманні набувала анімістичних ознак. Цьому сприя
ла анімістична віра предків, що сповідувала культ одухотвореної природи. Він і
став, зауважує В. Жайворонок, основою первісного світогляду, релігійного за
своїм характером 12. Для давнього народного світосприймання — «душею й
тілом» — органічним було злиття духовного й матеріального. Це підтверджує
формування змісту абстрактних концептів внутрішнього світу людини, до яких
належить, наприклад, концепт «душа». Прикметною ознакою українського кон
цепту «душа» є його концептуалізація через асоціативний потенціал метафори
собор-, у соборі можна звіряти душу, відвести душу, душею чути. Оскільки ду
ша — це Боже створіння, то застерігають «не кривити душею», оберігати її від
спокуси (про грішників кажуть: Продав чортові душу, Душа в нього рогата 13,
звідки і лайливі вирази: проклята (чортова, іродова та ін.) душа). Коли, за хрис
тиянськими уявленнями, душа від ділялася від тіла, людина віддавала Богові ду
шу. Душа — це ті духовні цінності, які людина оберігає (за крилатим висловом
О. Гончара, «собори наших душ») і заради чого жертвує (віддавати душу (жит
тя), положити душу (життя), душею наложити) 14. Такий когнітивний образ
дає підстави говорити про складні психічні процеси, які відбуваються на домов-
ному рівні і є імпульсом для зародження так званої архетипної семантики. Наяв
ність архетипної семантики, яку еманують когнітивні чи чуттєво-наочні образи,
підтверджують типові асоціації: народні збори— віче, дзвін (дзвеніння) — церк
8 Див.: Психологічна енциклопедія / Автор-упоряд. Степанов О. М. — Κ., 2006. — С. 275.
9 Там же. — С. 397.
10 Франко І. Із секретів поетичної творчості / / Франко І. Зібрання творів : У 50 т.— Κ.,
1991,— Т. 31,— С. 61.
11 ПименоваМ. В. Душаидух: особенности концептуализации.— Кемерово, 2004.— С. 14.
12 Жайворонок В. Знаки української етнокультури : Словник-довідник.— Κ., 2006.— С. 3.
13 Там же,— С. 209.
14 Словник української мови : В 11 т.— Κ., 1971.— Т. 2.— С. 445-447.
62 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1
Стратифікація концепту
ва, національно-визвольні змагання — козак, кобзар — Т. Шевченко. Вони є
своєрідним ключем до етнокультурної ідентифікації. Показовими у цьому кон
тексті є філософські роздуми І. Ільїна: «Ми встановили, що національність лю
дини визначається не довільно, а укладом її інстинктів і її творчого акту, укла
дом її безсвідомого і, більш за все, укладом її безсвідомої духовності. Покажи
мені, як ти віруєш і молишся, як виявляються в тебе доброта, геройство, почуття
честі й обов’язку; як ти співаєш, танцюєш і читаєш вірші; хто твої улюблені вож
ді, генії і пророки, — скажи мені все це, а я скажу тобі, якої нації ти син; і все це
залежить не від твого свідомого вибору, а від духовного укладу твого несвідо
мого» 15. Так чи інакше, у психічному житті людини колективне несвідоме існує
поряд зі свідомістю, воно живить її. Ідеться про вплив так званого механізму
каузальної атрибуції на поведінку комунікативної особистості у стереотипних
ситуаціях, її уявлення про дійсність. Не маючи достатньо інформації про люди
ну, один комунікант намагається розкодувати поведінку іншого комуніканта
шляхом приписування йому певних намірів, мотивів, думок і почувань — того,
що є серцевиною національного менталітету. Звідси випливає, що спосіб пове
дінки, зокрема комунікативної, визначається передусім укладом колективного
несвідомого. Така теза певною мірою полемізує з досить логічним тверджен
ням, що «менталітет формується під впливом економічних умов, політичних
змін, соціально-політичних процесів, природних явищ, контактів з іншими ет
нічними групами і т. д.» 1б, у якому недооцінюється вплив архетипів на форму
вання внутрішнього стану комунікативної особистості. На думку українського
філософа Ю. Вассияна, розрив між ланками тріади, які формують національний
менталітет — спосіб почування, мислення і дій,— призводив в історичному ви
мірі до поразок українства: «Не думаємо так, як почуваємо, і не хочемо так, як
думаємо,— ось форма українського душевного неладу, що його причиною є саме
згадана посередність почуття, що створила сприймально-індивідуальний люд
ський тип, який нездатний перемогти власну безвладність динамікою волі як
способом чинного життя» 17. Тому важливо, щоб структура концепту попри її
нежорсткий характер мала стійку основу. Адже саме на ранніх етапах етногене
зу закладаються ті знання, які формують центральну зону культури (або куль
турне ядро), що залишається незмінною протягом усього історичного буття
народу 18. Якраз ця зона (внутрішній образ «нас») забезпечує цілісність ког-
нітивних стереотипів народу, а на особистісному рівні (образ «себе») — бути
своїм для своїх.
Найбільш структурованою частиною концепту є поняття. Воно сигналізує
про еволюцію концепту від образного компонента до власне мисленнєвого
(раціонально-логічного). Поняттєвий складник концепту є основою значення
слова. Поняття охоплює той мінімум когнітивних ознак, що є найважливішими,
базовими для концептуалізації денотата на логіко-раціональному рівні. Цей ін
формаційний мінімум ознак конституює ядро значення слова (сигніфікат), нав
коло якого формуються його прагматична (конотативна) і периферійна частини.
Адже людина, пізнаючи певний предмет чи явище, водночас передає своє став
15 Ильин И. А. Путь духовного обновления // Путь к очевидности.— М., 1993.— № 1.—
С. 237.
1 6 Попова 3. Д., Стернин И. А. Когнитивная лингвистика.— М., 2007.— С. 60.
17 Див.: Баган О. Філософ-воїн // День.— 2008.— 10 жовт.— С. 8.
18 Уфимцева М. В. Власть и авторитет в языковом сознании русских // Русское слово в
русском мире. 2005 / Под ред. Ю. Н. Караулова, О. В. Евтушенко, И. В. Ружницкого.— М.,
2006,— С. 238.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1 63
Я. П. Яремко.
лення до них. Семи лексичного значення є носіями тих ознак, що формують
зміст концепту в межах мовної картини світу. Маючи спільну когнітивну приро
ду, значення і концепт є продуктами діяльності різних видів свідомості — відпо
відно мовної і ментально-мовної, тобто частини й цілого.
Для поняття, що втілюється у значенні слова вербально-логічними засобами,
не характерне етномовне варіювання. Звідси виникає питання: якщо поняття —
результат логічного мислення, а концепт — ще й лінгвокреативного, це лінгво-
культурний феномен узагалі, то чи можна в лінгвокультурному аспекті говори
ти про поняття, що позначаються термінами?
Сучасні мовознавці звертають увагу, що основною тенденцією в розвитку
мови науки, семантичний каркас якої формують терміни, є втрата «жорсткості»,
«строгості логіки» і набуття «м’якості». Це дає підстави характеризувати мову
науки як явище поліморфне 19. Поліморфність мови науки можна пояснити різ
ними чинниками: відходом від характерного для неї панлогізму, іманентної гер
метичності, суперечливістю і мінливістю наукового простору, виникненням ін
тегральних дисциплін тощо. Поліморфність мови науки виявляється, зокрема, в
її тяжінні до загальнонародної мови, лексичні одиниці якої є субстратом тер
міна, у процесах термінізації / детермінізації тощо. Така зрощеність дає підста
ви вважати, що межа між науковим і побутовим поняттями є умовною, оскільки
«у свідомості людини немає двох світів — світу строгих, глибоких наукових по
нять і поверхових, бідних понять про речі, достатніх для їх розмежування. Нау
ка, звичайно, висуває підвищені вимоги до значення своїх термінів, але принци
пової різниці між науковим і побутовим поняттями не повинно бути»20.
В усякому разі, спільний сигніфікат, що об’єднує загальновживане слово і тер
мін на логіко-раціональному рівні, сприяє синкретизму їх змістових структур.
Тому суперечливим видається прагнення розкрити природу терміна на основі
чи то дескриптивного, чи логічного (нормативного) підходів. В основі першого,
дескриптивного, підходу— часто цитована думка Г. О. Винокура, що в ролі тер
міна може виступати будь-яке слово, яким би тривіальним воно не було, і що
терміни — це не особливі слова, а тільки слова в особливій функції 21. Згідно з
логічним (нормативним) підходом, терміни розглядались як особливі слова чи
слова з особливим (термінологічним) значенням, для яких були «сконструйова
ні» цілі системи вимог, яким нібито повинні відповідати «справжні терміни»:
однозначність терміна, лаконічність, точна співвіднесеність з поняттям, відсут
ність синонімії, омонімії і т. д.» 22. Зазначені нормативні вимоги «спрацьовува
ли», якщо термін розглядався у сфері фіксації — у статичній терміносистемі.
Звідси випливало, що поза певною термінологією (термінологічним полем)
«слово втрачає свою характеристику терміна» 23. Так чи інакше, названі норма
тивні вимоги створили підґрунтя для упорядкування і стандартизації терміноло
гії, її свідомого регулювання, результатом чого стали свого часу державні, галу
зеві й міжнародні стандарти і терміни, їх визначення, збірники рекомендованих
термінів, десятки термінологічних словників, багато з яких, як відомо, викону
вали нормативну функцію.
19 Налимов В. В. Вероятностная модель языка.— М., 1974.— С. 102.
20 НикитинМ. Ф. Основы лингвистической теории значения.— М., 1988.— С. 44.
21 Винокур Г. О. О некоторых явлениях словообразования в русской технической тер
минологии // Тр. Моск. ин-та истории, философии и литературы.— 1939.— Т. 4.— С. 5.
22 Головин Б. М., Кобрин Р. Ю. Лингвистические основы учения о терминах.— М.,
1987,— С. 5.
23 Реформатский А. А. Что такое термин и терминология.— М., 1969.— С. 51.
64 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1
Стратифікація концепту
Однак абсолютизація принципу уніфікації термінів виявляє закладену в ньо
му суперечність: якщо використання цього принципу було закономірним і необ
хідним у технічній термінології, то його застосування, наприклад, у політичній
сфері з її різними системами цінностей та ідеологій означало б штучно препару
вати політичну культуру на догоду жорстко-однозначному лінійному детер
мінізмові. Інакше кажучи: якщо комп ’ютер і в Африці комп ’ютер, то семанти-
зація, наприклад, політичних термінів (політонімів) держава, нація, свобода,
диктатура, демократія та ін., їх розуміння є нетотожними не те що в різних ет-
носпільнотах, але й у межах єдиної мовної спільноти (між різними політичними
партіями, соціальними групами, індивідами). Тому ми є свідками поступового
переходу від світоглядно моністичної, спрощеної, лінійної політичної картини
світу, породженої монопольним пануванням офіційної ідеології, до менш зра-
ціоналізованої, плюралістично суперечливої і водночас реалістичнішої картини
світу. Мовною реакцією на оцінку політичних реалій є виникнення у значенні
політоніма поряд із сигніфікативним (логічним) компонентом супровідного ко
нотативного варіативного компонента. Адже характерною рисою свідомості
людини є здатність не лише осмислювати пізнані предмети чи явища, а й оціню
вати їх відповідно до системи цінностей. Саме на інтерпретаційному, ймовірніс
ному характері значення наголошують лінгвокогнітологи, які вбачають у ньому
відображення не стільки об’єктивних ознак предмета, скільки тих властивостей,
які важливі з погляду того чи іншого етносу 24. Тут виявляється одна із семан
тичних універсалій, коли слова різних мов, що позначають один і той самий де
нотат, збігаються за сигніфікативним компонентом, але різняться за конотативним.
Цього не позбавлені навіть слова-інтернаціоналізми, багато з яких належить до
розряду «хибних друзів перекладача» через певні розбіжності в їхньому значен
ні, що є причиною неточностей і викривлень під час перекладу25. Ще однією
мовною реакцією на неодновимірну оцінку політичних реалій є розширення
дослідницької парадигми — від мовоцентричної (лінгвістики іманентної, «в са
мій собі і для себе») до антропоцентричної. За таким розширенням постає потре
ба розмежовувати два типи значень: 1) лексикографічне, яке зафіксоване у
словнику згідно з принципом редукціонізму (мінімуму ознак, включених у де
фініцію), і 2) психолінгвістичне (психологічно реальне), у якому сфокусовано
той обсяг ядерних і периферійних семантичних ознак, що їх актуалізує окремо
взяте слово у свідомості мовців 26. Звичайно, психолінгвістичне значення знач
но ширше і глибше, ніж його лексикографічний варіант. Разом вони співвіднос
ні з концептом як комунікативно релевантна частина і психоментальне ціле.
Розмежування значень на лексикографічне і психолінгвістичне ґрунтується
на ідеї О. О. Потебні про «ближче» значення слова, загальновідоме, спільне для
всіх мовців, і «дальше» значення, особистісне, яке охоплює, зокрема, емоцій
но-оцінні ознаки. Прихильники потебнянської традиції в сучасній семасіології
мовному (лексикографічному) значенню протиставляють зміст слова— величи
ну ситуативну і контекстуально зумовлену. При цьому відбулася корекція в по
гляді на відношення між значенням і смислом: якщо цей зв’язок донедавна зде
більшого розглядався тільки в одному напрямку — від значення до смислу
(значення в системі мови і його реалізація в мовленні), то А. В. Бондарко слушно
24 Вежбицкая А. Семантика грамматики.— М., 1992.— С. 5; Bartminski J Definicja kog
nitywna jako narzędzie opisu konotacji // Konotacja.— Lublin, 1993.— S. 170.
25 Верещагин E. М., Костомаров В. Г. Язык и культура.— М., 1976.— С. 6.
2 6 Попова 3. Д., Стернин И. А. Зазнач, праця.— С. 94-97.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1 65
Я. П. Яремко.
загострює увагу на здатності цих одиниць «до взаємних переходів, до перекоду
вання» 27 — індивідуального в соціальне, на ґрунті якого знову проростає інди
відуальне. У такій моделі взаємопереходів неважко побачити генетичні відно
шення між цими корелятивними категоріями, де генетично первинним буде
смисл як вияв певного, варіативного ставлення до дійсності, а мовне значення—
як вторинне, узагальнене, інваріантне відображення предмета чи явища. На дум
ку дослідників, у структурі змісту варто розмежовувати два вияви: об’єктив
но-суспільний і суб’єктивно-особистісний28. Об’єктивно-суспільний смисл
визначається тією спільною семантикою слова, що усвідомлюється всім етно-
мовним колективом, репрезентантом якого виступає комунікативна особис
тість. Тому за своїм характером він узуальний. Суб’єктивно-особистісний смисл
визначається ставленням індивіда до усвідомлюваних предметів дійсності крізь
призму індивідуальної концептосфери. Будучи залежним від рівня культури,
життєвого досвіду індивіда, він має оказіональний характер. Звичайно, така
стратифікація змісту умовна, тому що межі між об’єктивно-суспільним і суб’єк-
тивно-особистісним розмиті через дифузність і водночас органічність відно
шень між концептуальною сферою спільноти й індивідуальною концептосфе-
рою. Така взаємодія надає слову синергетичної властивості, коли воно стає
засобом не лише пізнання світу, а й, за словами О. О. Потебні, «засобом розу
міння самого себе. Розуміти себе можна різною мірою; чого я в собі не помічаю,
те для мене не існує і звичайно не може бути виражене мною у слові. Тому ніхто
не має права вкладати в мову народу того, чого сам народ у своїй мові не знахо
дить» 29. Звідси випливає, що народ (людина) «омовлює» те, що вважає для себе
світоглядно, а відтак — комунікативно значущим.
Когнітивно-комунікативна діяльність мовця не може не зазнавати етнокуль
турного впливу, бути соціально відстороненою — вона завжди більшою чи мен
шою мірою аксіологічна, навіть коли позірно аполітична. Будучи культурно,
соціально детермінованою, ця діяльність є джерелом для виникнення у значен
ні, наприклад, терміна-політоніма додаткових конотацій — лінгвокультурних
смислів. Вони актуалізуються у психологічному значенні і поглиблюють зміст
концепту. Національно-культурна маркованість конотацій як у лексикографіч
ному, так і в психолінгвістичному значеннях є будівельним матеріалом для ут
ворення у структурі концепту ще одного компонента — аксіологічного. Саме
аксіологічний компонент з лінгвокультурологічного погляду є стрижневим в
«омовленій» частині концепту.
Але яким би концептуально глибоким, проникливим і всебічним не було
дослідження живих комунікативних процесів (дискурсу) у зв’язку з культурою
(матеріальною, соціальною) народу, лінгвокультурологія може проникнути
в концептосферу народу настільки, наскільки вона є вербально вираженою.
Але ж, як відомо, значна частина концепту може й не мати об’єктивації мовними
засобами. Якщо комунікацію порівняти з айсбергом, то «омовлена» частина
концепту видається лише верхньою і, можливо, не найвагомішою його части
ною. Іноді невидима частина айсберга може бути важливішою для взаєморозу
міння (або відіграє важливішу роль у його порушенні), ніж вербальна30. Більше
того, вербальна комунікація (зовнішнє, діалогічне мовлення) може бути засобом
комунікативної мімікрії мовця, підтверджуючи таким чином відому максиму
27 Бондарко А. В. Грамматическое значение и смысл.— Ленинград, 1978.— С. 39.
28 Алефиренко Н. Спорные проблемы семантики.— М., 2005.— С. 80.
29 Потебня А. А. Мысль и язык.— К., 1993.— С. 102.
30 Кашкин В. Б. Основы теории коммуникации.— М., 2007.— 247 с.
66 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1
Стратифікація концепту
Талейрана: «Мова дана людині, щоб приховувати свої думки». «Свої думки»
людина розкриває у внутрішньому мовленні, формами якого служать потік
свідомості, внутрішній монолог, автодіалог, внутрішня реакція. Як вважають
психологи, внутрішнє мовлення виникло на порівняно високому рівні еволюції
людини як результат її природного бажання пізнати світ і себе у світі. У внут
рішньому мовленні виявляється автентичність буття людини, яке в екзистен-
ційному вимірі не те саме, що життя: «Буття й життя не збігаються. Моє життя
завжди буде здаватися мені нетотожним з тим, яке я ношу всередині себе, і яке є
справжнім, хоча зовнішні реальності гальмують та вилучають його»31. Показово,
що в екзистенційно-гуманістичній філософії розмежовують зовнішні для люди
ни знання, і ті, які становлять її внутрішнє єство32 (найособистіші, які умовно
назвемо внутрішніми). Внутрішні знання — це те, у чому людина дорівнює сама
собі, своїй іманентній сутності, досягає гармонії, зливаючись із своїм «Я».
Внутрішні знання є тим невидимим комунікативним містком, на якому адре
сант і адресат можуть сходитися або розходитися — залежно від їх світоглядної
спорідненості чи віддаленості. Річ у тім, що в процесі внутрішньої еволюції лю
дини істинні знання перетворюються на переконання, якими людина дорожить і
керується в повсякденній когнітивно-комунікативній діяльності. На відміну від
інформації, ці знання не можна купити, продати, взяти чи вкрасти. Світоглядна
суголосність є необхідною умовою досягнення між комунікантами консенсуа-
льної взаємодії з допомогою слів. Тому в концепції комунікації Умберто Мату-
рани феномен комунікації залежить не від того, що передається, а від того, що
відбувається в адресаті. Відтак нікого не можна переконати раціональним шля
хом у тому, у що він до цього сам — у неусвідомленій формі — «не вірив»33.
Ніби продовжуючи цю думку, основоположник діалогічної філософії мови
М. М. Бахтін підкреслює: «Ми, насправді, ніколи не вимовляємо слова і не
чуємо слова, а чуємо істину чи неправду, добре чи зле.. .» 34.
Досліджуючи особливості «омовлення» концепту, варто зазначити, що при
чини його неадекватної вербалізації (за JI. Костенко, «слово — прізвище дум
ки..., а найчастіше — її псевдонім» 35) чи відсутності вербалізації є не лише, як
часто вважають, «суто комунікативними (комунікативна релевантність концеп
ту)» Зб. Скажімо, виявом імпліцитної поведінки комунікативної особистості мо
же бути свідоме мовчання, точніше, красномовне мовчання. Розмежовуючи ка
тегорії казання і мовлення у своїй філософії мови, М. Гайдеггер зауважує:
«Казання і мовлення — це не одне й те ж. Хтось може говорити, говорить без
угаву, і все це ні про що не каже. А хтось мовчить, він не говорить, і в немовленні
може сказати багато чого»37. Категорію «немовленого» М. Гайдеггер розглядає
з позицій екзистенціалізму — невідривно від категорій «адоративного» (втаєм
ниченого) і «увіреного»: «Немовлене—це не лише те, що позбавлене озвучуван
ня, а й несказане, ще не показане, те, що ще не сягнуло з’яви. Те, що взагалі му
сить зоставатися немовленим, затримується у несказаному, як непоказувальне
31 Марсель Г. Homo viator.— Κ., 1999.— С. 315-316.
32 Там же.— С. 6.
33 Матурана У. Биология познания // Язык и интеллект.— М., 1995.— С. 98.
34 Див.: Кашкин В. Б. Основы теории коммуникации.— М., 2007.— С. 11-12.
35 Костенко Л. Відмикаю світанок скрипічним ключем // Вибране.— Κ., 1989.— С. 8.
36 Попова 3. Д., СтернинИ. А. Когнитивная семасиология и лингвоконцептология //
Лингвоконцептология.— Воронеж, 2008.— Вып. 1.— С. 5.
37 Гайдеггер М. Дорогою до мови / Пер. з нім. В. Кам’янця.— Л., 2007.— С. 113.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1 67
Я. П. Яремко.
перебуває у прихованому,— це таємниця. Увірене мовить як присуд у сенсі на
даного, мовлення якого навіть не потребує озвучення»38.
Сучасні екзистенціалісти в особі Г. Марселя говорять про реабілітацію по
няття, якому «після найретельнішого аналізу» дають назву «потойбіччя»39. Во
но передбачає вихід за межі повсякденності, на трансцендентний рівень. Цей
рівень дає відчути, що існує щось таке втаємничене, імпліцитне, що неможливо
осягнути розумом, а лише дотиком серця в сакральному значенні цього слова
(пригадаймо літургійне: «вгору піднімімо серця»). Виразні екзистенціалістські
мотиви звучать у Франковому: «.. .Знання предавнє відчути треба, серцем зрозу
міть. Що темне для ума, для серця ясне й явне...» 40. Екзистенціалістська межа
проведена: там, де закінчується влада розуму, там починається влада духу, сер
ця. Тому будь-якої мови можна навчитися більшою чи меншою мірою — осяг
нути концепти важче, бо вони не тільки мисляться, але й переживаються. А це
потребує активізації не лише розуму, а й духу, внутрішнього голосу.
Згідно з філософією екзистенціалізму, предтечею якого можна вважати
Григорія Сковороду, центральним ядром людського «Я» є дух (духовне). Зав
дяки духові людина відчуває себе і як конкретна неповторна особистість, і як
духовна істота. Звичайно, дух як трансцендентний вимір екзистенції не підля
гає ні теоретичній, ні практичній об’єктивації, а відтак — пізнанню. Через це
йому важко розраховувати на «прописку» у структурі концепту. Однак якщо
відійти від «украй вузької спеціалізації, секуляризації, “прив’язування” тільки
до інтелекту, і практично повної відірваності від інших способів осягнення
світу (інтуїтивного, підсвідомого, містичного)» 41, стане зрозуміло, що йдеться
зовсім не про пошук чорної кішки в темній кімнаті. У своїй структурній еволю
ції концепт приречений на вербальну лакунність, що виявляється на трансцен
дентному рівні буття людини. Тут людська ідентичність комунікативної осо
бистості набуває цілісності і водночас втаємниченості, що дозволяє називати
завершальний компонент структури концепту адоративним (втаємниченим).
Він пов’язує комунікативну особистість з вищими смислами буття, лежить за
порогом свідомості (це «увірене», за М. Гайдеггером) і не підлягає вербально
му декодуванню. Тому можна маніпулювати свідомістю, але не можна маніпу
лювати духом.
За змістовим наповненням концепту, цілісністю його структури можна суди
ти про рівень психоментальної самореалізації комунікативної особистості. Не-
врахування чи недооцінка якогось із компонентів редукує структуру концепту,
збіднює буття комунікативної особистості.
Проведена вище стратифікація концепту відбиває тенденцію, коли, за спо
стереженнями В. Манакіна, «у сучасних лінгвістичних дослідженнях, а втім, як і
в інших галузях знань, спостерігається повільне й обережне просування до поєд
нання в одному фокусі власне наукових, філософських і релігійних уявлень про
світ і людину»42. На думку одного з провідних українських кібернетиків
Ю. Белова, «ми стоїмо перед синтезом гуманітарних наук, природничих наук і
38 Там же.
39 Марсель Г. Зазнач, праця.— С. 12.
40 Франко І. «Якби ти знав, як много важить слово...» // Франко І. Зібрання творів :
У 50 т.— Κ., 1976,— Т. З,— С. 172-173.
41 Бацевич Ф. Божественно-людська природа мови в концепції Олександра Потебні //
Зап. наук, тов-ва ім. Шевченка.— JL, 1997.— Т. 224.— С. 297-303.
42 Манакин В. Н. Сопоставительная лексикология.— Κ., 2004.— С. 24.
68 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1
Стратифікація концепту
релігії, перед синтезом метафізики й культури. Адже інакше феномен людини
збагнути неможливо» 43.
Таким чином, концепт постає цілісним психоментальним утворенням, що
має складну (чотирикомпонентну) рівневу будову. Його структуру формують
образний, поняттєвий, аксіологічний та адоративний компоненти, які співвідно
сяться з відповідними рівнями комунікативної особистості: мотиваційним, ког-
нітивним, вербально-семантичним та трансцендентним. Це дає підстави говори
ти про взаємодію і взаємовплив концепту і комунікативної особистості, зокрема
через їх духовне обрамлення. Адже духовне є основою концепту на домовному
рівні — у сфері колективного несвідомого; духовне є і еволюційним піком кон
цепту на надмовному трансцендентному рівні, де сягає вершини особистості (за
«вершинною психологією» JI. С. Виготського). Важко уявити, яка частина кон
цепту набула вербального втілення, а яка залишилась за межами семантичного
простору мови.
(Дрогобич)
Y. P. YAREMKO
THE STRATIFICATION OF THE CONCEPT
The article examines the stratification of the concept in connection with the structure of the com
municative personality. The peculiarities of the concept verbalization and the reasons o f its absence
are made clear.
Keywords: concept, a structural component, verbalization, levels o f the communicative per
sonality.
43 Див.: Стріха M. Університетська наука в Україні: спроба діагнозу // Сучасність.—
2007,— №7,— С. 133-137.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 1 69
|