Мінлива стійкість мовної картини світу
У статті зіставлено різні дефініції поняття «мовна картина світу», названо методи, які застосовуються при вивченні мовної картини світу. На прикладі аналізу художніх текстів виявлено ознаки стійкості та змінюваності мовної картини світу....
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2009
|
| Schriftenreihe: | Мовознавство |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183228 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Мінлива стійкість мовної картини світу / С.Я. Єрмоленко // Мовознавство. — 2009. — № 3-4. — С. 94-103. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183228 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1832282022-02-07T01:26:20Z Мінлива стійкість мовної картини світу Єрмоленко, С.Я. У статті зіставлено різні дефініції поняття «мовна картина світу», названо методи, які застосовуються при вивченні мовної картини світу. На прикладі аналізу художніх текстів виявлено ознаки стійкості та змінюваності мовної картини світу. The article compares and contrasts various definitions of the «linguistic picture of the world», and outlines methods used to study the linguistic picture of the world. The article provides examples of the constant and dynamic nature of the linguistic picture of the world through analysis of literary texts. 2009 Article Мінлива стійкість мовної картини світу / С.Я. Єрмоленко // Мовознавство. — 2009. — № 3-4. — С. 94-103. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183228 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті зіставлено різні дефініції поняття «мовна картина світу», названо методи, які застосовуються
при вивченні мовної картини світу. На прикладі аналізу художніх текстів виявлено
ознаки стійкості та змінюваності мовної картини світу. |
| format |
Article |
| author |
Єрмоленко, С.Я. |
| spellingShingle |
Єрмоленко, С.Я. Мінлива стійкість мовної картини світу Мовознавство |
| author_facet |
Єрмоленко, С.Я. |
| author_sort |
Єрмоленко, С.Я. |
| title |
Мінлива стійкість мовної картини світу |
| title_short |
Мінлива стійкість мовної картини світу |
| title_full |
Мінлива стійкість мовної картини світу |
| title_fullStr |
Мінлива стійкість мовної картини світу |
| title_full_unstemmed |
Мінлива стійкість мовної картини світу |
| title_sort |
мінлива стійкість мовної картини світу |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2009 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183228 |
| citation_txt |
Мінлива стійкість мовної картини світу / С.Я. Єрмоленко // Мовознавство. — 2009. — № 3-4. — С. 94-103. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT êrmolenkosâ mínlivastíjkístʹmovnoíkartinisvítu |
| first_indexed |
2025-07-16T03:06:40Z |
| last_indexed |
2025-07-16T03:06:40Z |
| _version_ |
1837771211469225984 |
| fulltext |
С. Я. ЄРМОЛЕНКО
МІНЛИВА СТІЙКІСТЬ м о в н о ї
КАРТИНИ СВІТУ_____________
У статті зіставлено різні дефініції поняття «мовна картина світу», названо методи, які зас
тосовуються при вивченні мовної картини світу. На прикладі аналізу художніх текстів вияв
лено ознаки стійкості та змінюваності мовної картини світу.
К л ю чов і слова: мовна картина світу, методи аналізу мовної картини світу, етно
культура, лексична семантика.
Розвиток лінгвістичних теорій безпосередньо пов’язаний із логічними чи психо
логічними засадами гносеологічних концепцій, які впродовж історичного роз
витку мовознавства змінюють одна одну. У реєстрі енциклопедії «Українська
мова» (K., 2000, 2004, 2007) немає статті мовна картина світу, хоч цей термін
згаданий у розкритті словникового гасла мовна свідомість разом із такими по
няттями, як «мовна особистість», «мовна ментальність». Так само не знаходимо
відповідної реєстрової статті в праці «Лингвистический энциклопедический
словарь» (M., 1990), проте про мовну картину світу (вислів подано в лапках)
йдеться у зв’язку з неогумбольдтіанством, концепцією Сепіра-Ворфа. Вживання
відповідного вислову в лапках засвідчує, що автор створюваного тексту вико
ристовує словосполучення не як загальноприйнятий, а як неоднозначний
термін, можливо, образно вживаний вислів. Принагідно зауважимо, що багато
значність слова знак не заважає входженню в лінгвістичну терміносистему
словосполучення мовний знак, тоді як метафорі мовна картина світу часто від
мовляють у термінологічному змісті й статусі.
Короткий словник лінгвістичних термінів подає таке тлумачення терміна
мовна картина світу, «членування предметного і поняттєвого світу засобами
мови — словниковими, граматичними одиницями. У мовній картині світу від
биваються особливості сприймання мовцями навколишньої дійсності» \
У термінологічній енциклопедії «Сучасна лінгвістика» О. О. Селіванова ви
значає мовну картину світу як «представлення предметів, явищ, фактів, ситуацій
дійсності, ціннісних орієнтирів, життєвих стратегій, сценаріїв поведінки в мов
них знаках, категоріях, явищах мовлення, що є семіотичним результатом кон
цептуальної репрезентації дійсності в етносвідомості» 2.
Терміном мовна картина світу послуговуються лінгвісти, психологи, філо
софи, літературознавці, культурологи. Дослідники-лінгвісти постійно наголо
1 Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова. Короткий тлумачний слов
ник лінгвістичних термінів.— K., 2001.— С. 93.
2 Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія.— Полтава ; K.,
2006,— С. 365.
© С. Я. ЄРМОЛЕНКО, 2009
94 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3 -4
Мінлива стійкість мовної картини світу
шують на паралельному існуванні концептуальної і мовної картин світу, а також
на тому, що межа між першою і другою не чітка. Це спричинено, по-перше, аси
метричною природою мовного знака, по-друге,— різницею між уявленням і по
няттям. Досліджуючи національну мовну картину світу, Л. А. Лисиченко роз
глядає уявлення і поняття як явища різних рівнів мовної картини світу, в якій
знаходять вираження знання, здобуті не просто безпосереднім спогляданням,
сприйманням органами чуття, а шляхом формування й освоєння духовних цін
ностей логічним шляхом за допомогою мови3. У зв’язку з цим дослідниця наго
лошує на тому, що мова, ментальність та духовний світ людини перебувають у
прямій взаємній залежності: змінюється ментальність, сприймання світу —
змінюється й мовна картина світу, а зміни в мовній картині світу обов’язково
впливають на зміну ментальності.
Мова як феномен національної самоідентифікації, як вербалізований вияв
ментальності народу, стрижень національної культури відтінює універсальні
логічні закони людського пізнання, мислення. У різноплановій комунікативній
діяльності, що відповідає сучасним інформаційним, пізнавальним, естетичним
потребам соціуму, закладено основи національної, індивідуальної, поетичної,
наукової, релігійної, побутової мовної картини світу. Диференційний підхід до
різних сфер мовної діяльності детермінує відповідне розрізнення, виявлення
специфіки мовної картини світу.
Одиниці мовної картини світу— це етнопсихолінгвальні явища, лінгвокуль-
туреми. Звернімо увагу на визначення терміна лінгвокультурема. Це «мовний
знак, який містить культурну інформацію. Лінгвокультурема не є одиницею
мовної системи, а лише базовим терміном лінгвокультурології і служить на поз
начення одиниці вербалізації культурного змісту. План форми лінгвокультуре-
ми може відповідати лексемі, словосполученню, тексту. Планом змісту лінгво-
культуреми є культурна інформація — сукупність культурно маркованих знань
й уявлень носіїв певної культури» 4. Дослідники оперують поняттями «культур
ні семи», «культурний фон», «культурні концепти», «культурна конотація».
Названі поняття, належачи до системних понять лінгвокультурології, мають
мовне вираження — від слова до тексту. Лінгвісти, досліджуючи мовну картину
світу, не можуть нехтувати знаннями лінгвокультурології, етнопсихології. Ког-
нітивна лінгвістика, етнолінгвістика засвідчують зв’язок мовної картини світу з
психологією, культурою етносу.
Окреслення етнолінгвістики як самостійного наукового напряму5 зумовило
актуалізацію поняття «мовна картина світу». Увага до цього поняття в кінці
XX ст. підтвердила закономірність зміни наукової парадигми дослідження мо
ви — вибір антропоцентричного, або психологічного, підходу до вивчення мов
них одиниць і явищ, що відтіснив на другий план формально-структурний ана
ліз одиниць мовних рівнів, детермінований теорією структуралізму.
Кожна мова членує світ по-своєму. Це не заперечує існування логічних зако
нів пізнання, універсальних для всього людства. У контексті загальних проблем
«мова і мислення», «мова і пізнання» поняття «мовна картина світу» набуло тер
мінологічного значення й потребує поглибленого вивчення.
3 Лисиченко Л. А. За що Іван Котляревський посадив пана Парпуру в пекло? (есеї про
деякі процеси в мові сучасної поезії) // Наук, часопис Нац. пед. ун-ту ім. М. Драгоманова.
Сер. 8. Філол. науки (мовознавство і літературознавство).— 2009.— Вил. 3.— С. 14-18.
4 Селіванова О. О. Зазнач, праця.— С. 303.
5 Жайворонок В. В. Українська етнолінгвістика: нариси.— K., 2007.— 262 с.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3 -4 95
C. I. Ермоленко.
Складна взаємодія, у якій перебувають поняття, уявлення, слово, вербалізо-
ване поняття, зумовлює пошуки різних підходів і методів до виявлення специ
фіки мовної картини світу, відбитої в засобах національно-мовного вираження.
Різні мови — це ніби різні вікна, через які кожний народ дивиться на світ і
сприймає, ословлює його по-своєму, засвідчуючи таким чином різні типи мен
тальності. Психолінгвальне поняття «ментальність» охоплює своїм змістом
міфологічне мислення, специфіку мовних форм, що пов’язані з чуттєвим і по
няттєвим досвідом людей.
Досліджуючи специфіку національного сприймання світу, вчені оперують
поняттями «концепт», «концептуальна картина світу», «мовна картина світу»,
«концептуально-мовна картина світу», «когнітивна модель світу». З погляду
філософії мови світ постає як єдине ціле, універсум, який у результаті творчої
роботи людського духу, інтелектуальної діяльності людини оречевлюється в
словах, у мовних формах. Слово, номінація, виступає результатом такої творчої
діяльності людини, засобом формування, об’єктивації думки. Визначаючи сфе
ри пізнання, в яких виявляється специфіка номінативної природи мови, дослід
ники оперують такими найзагальнішими класифікаціями, як-от: Всесвіт (Небо і
небесні тіла; Земля; Рослинний світ; Тваринний світ); Людина (Людина як жива
істота; Душа і розум; Людина як суспільна істота; Соціальна організація та со
ціальні інститути); Людина і Всесвіт (Дане об’єктивно; Набуте досвідом — нау
ка й техніка). У наведеній найзагальнішій класифікації відбито об’єктивну кон
цептуальну модель світу як загальнолюдського універсуму. Спираючись на таке
розуміння універсуму, В. В. Жайворонок пропонує дефініцію: «Мовна картина
світу — це мозаїкоподібна польова структура взаємопов’язаних мовних оди
ниць, що через складну систему фонетичних явищ, лексико-семантичних і гра
матичних значень, а також стилістичних характеристик відбиває відносно
об’єктивний стан речей довкілля і внутрішнього стану людини, тобто загалом
картину (модель) світу як таку» б.У наведеному визначенні автор наголошує,
по-перше, на таких складниках мовної картини світу, як одиниці структурних
рівнів мови — фонетичного, лексичного, граматичного, а також стилістичні ха
рактеристики, по-друге, — на методі польового дослідження мовної картини
світу. Якщо елімінувати питання методу (методи виявлення одиниць, складни
ків мовної картини світу не варто обмежувати якимось одним методом), то наве
дене визначення можна спростити, уникнувши при цьому немотивованого про
тиставлення понять чи небажаної синонімізації висловів мовна картина світу і
картина (модель) світу, мовна картина світу — це членування предметного і
поняттєвого світу засобами мови — словниковими, граматичними одиницями,
власне, одиницями всіх мовних рівнів. Мовна картина світу, в іншій терміноло
гії — мовний образ світу, на думку сучасних дослідників художнього тексту, є
ключовою категорією когнітивних концепцій 1.
Як правило, специфіку національної мовної картини світу показують на
прикладі системи і функціонування лексичних одиниць, характеристики їхньої
внутрішньої форми, в якій засвідчено детермінізм лексичної номінації, на прик
ладі семантичних і словотвірних дериватів, а також на прикладі фразеології.
Думка про залежність словника національної мови від природних умов життя
етносу не викликає заперечень: докази цього лежать нібито на поверхні. Для ук
6 Жайворонок В. В. Зазнач, праця.— С. 15.
7 Dobrzyńska Т. Zatrzymać czas (О językowych i tekstowych sposobach kshtałtowania czasu w
utworach poetyckich) // Stylistyka.— Opole, 2007.— T. 16.— S. 126.
96 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3 -4
Мінлива стійкість мовної картини світу
раїнської мовної картини світу показові, наприклад, номінації лікарських рос
лин: вони мають оригінальну внутрішню форму; часто назва відповідної росли
ни варіюється залежно від ареалу поширення рослини, різних асоціативних
зв’язків між формою, функціональною сутністю реалії, тобто народні назви, від
биті в ботанічній термінології української мови, мають на собі відбиток міфо-
поетичного мислення народу.
Умови природного життя етносу накладають відбиток на загальномовний
словник, а цей словник становить основу образного сприймання світу мовцем,
надто тоді, коли цей мовець — художник, майстер слова. Щоб пізнати істину
слова, взятого в усій його повноті, дослідники звертаються до поезії: «Що озна
чає поява слова в поезії? Так само, як кольори на картині яскравіші, а камінь на
будові міцніший, слово в поетичному творі промовистіше, ніж деінде» 8.
Так само кожне загальновживане слово національної мови, спроектоване на
історичний досвід народу, засвідчений у народних приказках, прислів’ях, може
розповісти чимало про національну картину світу українців. Адже одиниці тра
диційного лексично-фразеологічного рівня в їх текстовій реалізації набувають
багатопланового змісту, формують структуровані концепти, пор.: «Синергетич
ні, лінгвокреативні потенції вербальної одиниці виявляють себе в образному
слововживанні при взаємодії когнітивних і дискурсивних чинників із опосеред
кованим осмисленням духовно-культурних цінностей — концептосфери націо
нальної спільноти. У процесі нарощування смислової структури концепту інва
ріантний узагальнений образ стає основою породження етнокультурних
компонентів як базових в етносмисловій свідомості» 9. Виявляючи безпосеред
ній зв’язок із логікою, психологією, етнокультурою, мовні номінації засвід
чують специфіку національного сприймання світу.
Глибокий етнокультурний зміст і психологічний потенціал мають в україн
ському фольклорі та художній літературі загальновживані слова час, слово, сла
ва, доля, душа. За метафоричними контекстами, в яких функціонують ці слова,
наприклад, у поезії Ліни Костенко, дослідники простежують неперервну тради
цію духовних пошуків народу, в центрі яких поставлено мову, писемність, літе
ратуру 10. Виявом укорінення в національну культуру, в сприймання «прадавніх
скарбів» мови виступають Шевченкові алюзії, що їх фіксуємо в текстах Ліни
Костенко: «Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки». Пор. Шевченко-
ве: «Все йде, все минає — і краю немає».
З філософським осмисленням людського буття пов’язані поетичні контексти
Т. Шевченка, в яких семантично навантаженим виявляється дієслово минати,
що вживається в таких граматичних формах (кількість зафіксованих форм наво
димо в дужках): минають (20), минає (25), минуло (16), минулося (10). Це дієсло
во виявляється знаковим у мовотворчості Т. Шевченка, що можна пояснити
епічними мотивами його поезії, особливою увагою автора до історії народу, йо
го минувшини, а також філософськими роздумами митця над плинністю люд
ського життя. Пор. у Т. Шевченка: «Неначе степом чумаки уосени версту прохо
дять, так і мене минають годи» і в Л. Костенко — «Не час минає, а минаєм ми».
8 Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика.— K., 2001.— С. 38.
9 Кононенко В. Смислова структура концепту // Семантика мови і тексту : Матеріали IX
міжнар. наук.-практ. конф. 26-28.09.2006 р.— Івано-Франківськ, 2006.— С. 250.
10 Чорненький Я. Метафоризація на рівні опорних слів у поезії Ліни Костенко // Sty
listyka.— Opole, 1999,— T. 8,— C. 217-255.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3 -4 97
C. I. Ермоленко.
Це своєрідний перегук, діалог митців на ту саму тему, але зі зміщеними акцентами,
наявними в конверсиві, у якому міняються місцями дійові особи— час і люди.
Лексична семантика слова минати І минути корелює із можливостями
українського словотворення, які використовує поетична мова, активізуючи сло
вотвірні моделі із префіксом пра-, наприклад, у поезії Бориса Тена (праісторич
на путь, прадавня старовина, прадіднародина) або в поезії JI. Костенко (прадід,
прадерево, пракішка, праконяка, прапівень, пракорова, прапес).
Категорія часу по-різному виявляє себе в поетичних текстах. Лексико-се-
мантичне поле «час» об’єднує не лише іменникові номінації безсмертя, вік (ві
ки), вічність, епоха, ера, літа, роки, століття, хвилина, мить, майбутнє, мину
ле, похідні від цих слів, а й дієслова іти, проминати, промчати, прислівники
ще, досі, вже, тепер, тоді, колись, давно і под. Прикладом актуалізації часової
семантики в прислівникових формах може бути афористичний вислів з одно
йменного вірша Л. Костенко: «Ще назва є, а річки вже немає».
Поєднання непідвладного людині високого образу часу і типових націона
льних реалій характерне як для поезії Т. Шевченка, так і для мовотворчості
Л. Костенко, пор.:
«І засміялась провесінь: — Пора! —
За Чорним Шляхом, за Великим Лугом —
Дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра —
Усі ідуть за часом, як за плугом».
Особливу функцію виконує час у ліричній поезії, де немає фабули, а є рух по
чуттів, спогадів, думок, що можуть зупинити час, прискорити час, повернути
його назад через зображення конкретних речей, через передавання емоційного
стану мовця-автора. Здебільшого в ліриці маємо справу з категорією позачасо-
вості, хоча в тексті наявні формальні ознаки часу в особових формах дієслова.
Заглиблення в семантику граматичних форм , що функціонують у тексті, може
сприяти пізнанню не лише особливостей авторського стилю, а й відкриттю зако
номірностей внутрішньої організації мови, мовної картини світу, пор.: «Мова,
таким чином, постає як своєрідний світ світів, де парадигматика кожного окре
мого може бути розглядала на іманентному (внутрішньомовному) рівні; на рівні
“мова — зовнішній світ”; осібно — на рівні тексту» п .
Акцентування уваги на різних аспектах пізнання мовної картини світу (вияв
лення етнокультурних стереотипів, осібність, відмінність одних мовних картин
світу від інших), спостереження за варіюванням, видозміною мовних форм за
лежно від їхньої ролі у функціональному чи індивідуальному стилях спонукає
дослідників до вироблення визначеного інструментарію, конкретних методів
дослідження мовної картини світу. Адже від часу запровадження цього поняття
в лінгвостилістику його термінологічний статус був обтяжений метафоричним
змістом, що, зокрема, вплинуло на непослідовне використання методів і мето
дик лінгвостилістичного дослідження.
Одиницями виміру мовної картини світу виступають лексичні парадигми,
побудовані за принципом організації тематичних груп лексики; лексико-сино-
німічні ряди; семантичні поля, що об’єднують лексичні, фразеологічні одиниці
навколо ядерного слова-поняття; лексико-асоціативні поля, що формуються в
конкретних текстах залежно від авторського світосприймання значення ключо
вих слів-понять та їхніх асоціацій. Активне використання в описах мовної кар
11 Мойсієнко А. Мова як світ світів. Поетика текстових структур.— K., 2008.— С. 9.
98 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3 -4
Мінлива стійкість мовної картини світу
тини світу таких термінів когнітивної лінгвістики, як концепт, концептосфера,
а також загальнонаукових абстрактів простір, час /художній простір, час, так
само пов’язується з вимогами вироблення адекватних методів дослідження мов
ної картини світу. Коли йдеться про асоціативні зв’язки слів у тексті, про мета
форичні висловлення, постає проблема інтерпретації тексту, тлумачення змісту
словесних образів. Поряд із встановленням ієрархічних зв’язків між ключовими
словами — стилістичними маркерами індивідуальної мовної картини світу, із
моделюванням семантичних і асоціативних полів як репрезентантів цієї картини
світу релевантним виявляється метод перифразування, надто коли йдеться про
інтерпретацію змісту метафоричних висловлювань, архетипних, символічних
образів, про встановлення диференційних ознак мовної картини світу.
Вивчення мовної картини світу передбачає вихід у сферу концептів культу
ри. Сучасна когнітивістика оперує відповідними поняттями: «прецедентні тек
сти», «національні символи», «знаки культури», «ремінісценції», «мовно-есте-
тичні знаки культури», «логоепістеми». З погляду структури — це різнорівневі
мовні одиниці, які акумулюють певні «кванти» знання культури, пор.: «Лого-
епістема — знак, який потребує осмислення на двох рівнях: рівні мови і рівні
культури. Вона, таким чином, є маргінальним знаком, адекватне розуміння яко
го передбачає орієнтування і в сфері коду (мови), і в сфері інформації, яку пере
дає цей код (культури)» 12.
Мовець реагує на пізнання й оцінку навколишньої дійсності, використовую
чи відповідні одиниці мовного коду. Цим одиницям властива інформаційна
спадковість. Невіддільним компонентом їхньої семантики виступає оцінний
компонент, що вже обтяжений знаннями естетики національної культури. Мате
ріальні оболонки висловів, афоризмів, цитат у момент їхнього «вторинного» ви
користання фіксують духовний досвід людини в культурному середовищі. Ре
ципієнти виявляють або належність до того самого культурного середовища,
або відсутність знань про передавану мовним знаком культуру.
Оцінюючи той чи той художній текст, читач-інтерпретатор актуалізує по
няття культурної пам’яті. Читач, не обізнаний з поетикою фольклорних текстів,
відзначить незвичність епітетної сполучуваності, формальну подібність — тав
тологію прикметникової та іменникової основ у поетичних рядках Л. Костенко:
«Тут сосни соснові, берези березові
І люди людяні тут».
За зовнішньою подібністю кореневих повторів у словосполученнях носій ук
раїнської мови обов’язково зверне увагу на семантичну відмінність епітета лю
дяний. Мовна свідомість читача сприймає сполучуваність люди людяні як потен
ційно можливу, пор. : людяний— «який щиро, доброзичливо, чуйно ставиться до
інших; уважний до чужих потреб; гуманний» 13. Потрапляючи в синтагматичну
структуру віршованої мови, в зіставленні з названими тавтологічними структу
рами, прикметник людяні в словосполученні люди людяні набуває значення
«справжні» подібно до актуалізованого поняття «справжні», переданого епіте
тами сосни соснові, берези березові. Зауважимо, що йдеться про роль вертика
льного контексту не лише в наведених рядках, а й у ширшому контексті — існу
12 Бурвикова Н. Д., Костомаров В. Г. Жизнь в мимолетных мелочах.— СПб., 2006.—
C. 7.
13 Словник української мови : В 11 т.— K., 1973.— Т. 4.— С. 571.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3 -4 99
C. I. Ермоленко.
ванні фольклорної моделі епітетних словосполучень у народнопісенних
текстах, пор.:
«їдь, Наталю, з нами.
Лучче буде, як у мами.
В нас гори золотії,
В нас трави шовковії,
В нас ріки медовії...»
Позитивна оцінністъ епітетних словосполучень виявляється позірною, ос
кільки в наступній пісенній строфі з’являються інші традиційні означення, що
заперечують попередню оцінку, передають негативне психологічне сприйняття
ознаки:
«У них гори кам ’янії,
У них трави зеленії,
У них ріки водянії».
Сполучуваність гори кам ’янії, трави зеленії, ріки водянії побудована на се
мантичній тавтології іменника та прикметника. Фольклорна модель епітетних
словосполучень передбачає гру формою слова і його семантикою. Характерна
сполучуваність лексичних одиниць, функціонування постійних епітетів з анто
німічною семантикою відбивають специфіку народнопоетичного мислення,
особливості мовної картини світу українців.
Інтерпретація фольклорних, художніх текстів пов’язана з виявленням додат
кових чуттєвих і поняттєвих рефлексій, спричинених мінливою стійкістю фено
мену мовної картини світу. Цю ознаку можна простежувати на різних часових
зрізах літературної мови, на її стильових і жанрових відмінностях.
Українська літературна мова другої половини XX — початку XXI ст. репре
зентує виразний філологічний струмінь текстотворення, коли об’єктами худож
ньої рефлексії й ознакою динамічного розгортання сюжету стають назви зви
чайних українських реалій — природи, побуту, історії тощо. Показові щодо
названого явища тексти зі збірки поезій Василя Голобородька «Українські птахи
в українському краєвиді» (X., 2002). Принагідно зауважимо, що і в назві однієї з
авторських збірок «Слова у вишиваних сорочках» (1999) віддзеркалено власти
вий індивідуальному стилеві поета метод проникнення у внутрішню форму сло
ва, вигранювання в його змісті українознавчого компонента, тобто авторські
рефлексії над словами-поняттями містять інформацію про українську культуру і
світовідчування українців. Цей метод автор застосовує, створюючи оригінальні
поетичні тексти про птахів. Зупинимось, зокрема, на «українськості» тексту
поезії «Біла лелека. Птах, що має чорний знак на білому». Насамперед назва цієї
поезії асоціюється із назвою знакового для історії української культури 70-х ро
ків XX ст. фільму І. Миколайчука «Білий птах з чорною ознакою».
Символічний зміст номінації лелека можна вбачати в українській фольклор
ній традиції, яка, безумовно, детермінувала авторське сприйняття й відповідне
структурування тексту В. Голобородька. Поетичний текст, побудований як
звертання до лелеки, членується на окремі тематично цілісні частини, що мають
однакові зачини: «Лелеко, біла лелеко, ти твориш загадку» (про саму себе). Кож
на із загадок — розповідь про характерну ознаку птаха: його вигляд, велику
кількість місцевих назв, міфологізацію усього життя лелеки поруч із людиною,
пояснення усталених порівнянь, мотивацію змісту приказок і прислів’їв, у яких
дійовою особою виступає лелека, накладання ситуацій, поведінки птаха на на
родний календар, тобто кожна назва, вислів про лелеку стають стимулом для на
100 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3 -4
Мінлива стійкість мовної картини світу
сиченої народознавчою інформацією розповіді про птаха, причому розповіді в
характерній епічно-поетичній тональності.
Вірш побудовано як загадку-відгадку: «люди хочуть окремим ім’ям виділи
ти кожну із вас з-поміж інших лелек, які живуть в інших селах по всій Україні, як
знайомих собі людей». Перелічені у віршових рядках слова з позначеним наго
лосом — це відповідь на питання, як називають лелеку в різних місцевостях
України: чорногуз, жабоїд, астер, гастір, гарист, гайстер, бацан, боцок, бо-
цан, боцюн, боцюра, боцян, боцьок, бочан, бузок, бузьок, бусань, бусев, бусел, бу-
сель, бусень, бусик, бусил, бусиль, бусля, бусок, бусол, буська, бусько, бусьок, бу-
сьол, буцел, буциль, буцоль, бучак, бушель, бугила, бушля, кліконь, неклтка, кле-
котен, ґлекотень, ґовля, ґовня, ґовря, ґова, ґованя, toe ’я, ґоя, веселик. Поряд із пе
реліченими назвами подано власне лінгвістичну інформацію про німецьке, по
льське, турецьке походження деяких назв лелеки, а також запропоновано
поетичну етимологію назви:
«нема кому вийти, село розвеселити, ось
ти, білий лелече-пташе, розвесели село наше, і уже
ти з далекого краю-вираю навесні вилітаєш,
ти з далекого краю-вираю до нашого села летиш,
у день святого Гарасима, 17 березня,
до нашого невеселого села прилітаєш
(Гарасим прийшов
і тебе, біла птахо, з далекого краю-вираю привів),
перелітаєш Десну і приносиш нам красну весну,
ти — веселик».
Якнайширший етнографічний матеріал, пов’язаний із народними звича
ями,— зустріччю лелек, що прилітають із вирію, уводить автор у поетичну роз
повідь. Тут зібрано різноманітні дитячі умовляння-заклики — щоб лелеки сели
лися біля них, у їхньому селі:
«Лелеко, біла лелеко,
до осені недалеко,
а де твої діти?
Лелеко, лелеко-татку,
збудуй у нас добру хатку,
та виведи діток!
Лелеко, лелеко-дядьку,
зроби мені хатку
і ставок, і млинок,
ще й вишневенький садок!»
Такі дитячі припрошування, заманювання лелеки увиразнено повторами,
властивими загалом усій поетично-фольклорній медитації:
«бо ж по всій Україні тебе чекають діти,
бо ж по всій Україні тебе хочуть приманити діти,
бо ж по всій Україні тобі хочуть діти махати руками
й запрошувати селитися в їхньому селі,
тільки у них на подвір’ї,
бо ж по всій Україні тебе чекають діти».
Автор зібрав найвідоміші й мало відомі загадки про лелек (Довгі ноги і дов
гий ніс, по болоті ходить скрізь', На вершку палати хатчина, а там пан висо
кий), стійкі народні порівняння, прислів’я, приказки із супровідним поясненням
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3 -4 101
C. I. Ермоленко.
їхнього змісту й ситуації вживання на зразок: Облітав, мов лелека, усі моря і
землі (співчуття до людини, що повернулася, не знайшовши щастя в далекому
краю); Сміється, наче б його бузько носом лоскотав (так люди кепкують із того,
хто дуже сміється без причини, — адже такої нагоди, щоб його лелека своїм дов
гим носом полоскотав, не буває); Бузьок на хаті, а журба в кімнаті (про люди
ну, яка з якогось приводу журиться, на що немає ніякої розради); Ковтнув, як ле
лека жабу (усміхаючись, кажуть про людину, яка щось жадібно ковтає); Така
правда, як Бог казав буселю (про людину, яка нарікає на свою долю, хоч кожно
му долю визначає Бог, як лелеці визначено ловити гадів і всяку нечисть); На од
ній сіножаті і віл пасеться, і бузько жаби ловить (про двох людей, які на пер
ший погляд ніби й відрізняються одне від одного, а насправді— «обоє рябоє»).
Поведінку лелеки люди пов’язують із народними прикметами, наприклад, із
настанням ранньої і холодної зими, з урожайним чи неврожайним роком, з при
буванням молока у корів від соковитої трави (пастушки звертаються до білої ле
леки й вигукують замовляння: Бузьок-чапля— молока крапля, і в горнець, і в ско
пець, а сам бузьок молодець). Перебування лелеки й людини в одному природ
ному просторі зумовлює й таку особливість спілкування з цим дивом-птахом, як
звертання нібито до сільського дядька, доброго сусіда (Антоне, Антоне, коли
тепло встановиться?', Іване, Іване, скажи, чи ще довго пасти череду?), що з
усмішкою коментує автор :
«так тебе, біла птахо, називають,
ніби мало у тебе своїх, лелечих, імен,
іще й людськими іменами».
Твір В. Голобородька про лелеку — ціла ліро-епічна поема, в якій поєднано
тексти замовлянь, народних легенд, вірувань, ліричні відступи про подібність
долі лелеки й людини, що відображено в розгорнутих порівняннях («Світ так
змінився, що ми, старі, як ті бузьки по Спасі, ходимо по ньому — ніби він не
наш, а ми не його»). Автор час від часу повертається до тих самих тем, тобто бу
дує текст, ніби «тче» фольклорний твір, з притаманними йому повторами, перес
півами тієї самої теми. Такими, наприклад, є тема дозрівання дівчини, її заміжжя
з переповіданням загадки-легенди, загадки-небилиці про походження лелеки,
тема відлітання лелек у вирій (птахи після Спаса збираються у зграї й відлітають
тільки вночі, щоб не почули солов’ї, які також восени летять на південь, примо
щуючись на спинах лелек), тема зустрічі лелек і замовляння майбутнього вро
жаю у день Благовіщення, 7 квітня, тема дівочого Бога (поведінка птаха симво
лізує одруження, народження дитини, добробут сім’ї тощо).
Цитування народних висловів, опис дитячих ігор, стилізація замовлянь, пе
реказування легенд визначають специфіку авторського тексту, лейтмотивом
якого є ліричне звертання до білого лелеки, птаха, який творить загадку про
самого себе. Розтлумачуючи загадкові знаки народного глибинного світовідчу
вання, поет пропонує нам новий естетичний код прочитання української куль
тури. В оригінальному переплетенні фольклорного і авторського літературного
текстів постає міфологізований світ, який зберегла мова, її опоетизовані за
гальні та власні назви.
Особливу увагу сучасні дослідники приділяють житло власних назв у мов
ній картині світу українців. Функції власних назв (топонімів, антропонімів) у
художніх текстах здебільшого пов’язують з історичною тривалістю, мотивами
називання, характером внутрішньої форми, народною етимологією тощо. Мов
на практика художників слова сприяє символізації, семантичній глибині влас
102 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3 -4
Мінлива стійкість мовної картини світу
них назв 14. Культурна семантика власних назв невіддільна від часової і просто
рової характеристики функціонування літературної мови.
Завдяки мові, естетиці слова, або «мистецтву красиво мислити» (Г.-Ґ. Ґада-
мер), сучасний читач має змогу оживити давні народні звичаї, наблизити минулі
віки, відчути силу й красу людської думки, втіленої у мовній картині світу.
S. Ya. YERMOLENKO
THE DYNAMIC AND CONSTANT NATURE OF THE LINGUISTIC PICTURE OF
THE WORLD
The article compares and contrasts various definitions of the «linguistic picture of the world»,
and outlines methods used to study the linguistic picture of the world. The article provides examples
of the constant and dynamic nature of the linguistic picture o f the world through analysis o f literary
texts.
Keywords: Linguistic picture o f the world, the methods o f the linguistic picture of the world,
ethnic culture, lexical semantics.
14 Карпенко Ю. О., Мельник M. P. Літературна ономастика Ліни Костенко.— Одеса,
2004,— 216 с.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3 -4 103
|