До етимології слів обрій і вирій
У статті зроблено спробу пояснити походження слів обрій і вирій, етимологію яких сучасне українське мовознавство трактує як нез’ясовану. Пропонована інтерпретація мовних фактів спирається не лише на суто лінгвістичний їх аналіз, а й намагається взяти до уваги й певні світоглядні уявлення наших пр...
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2009
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183425 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | До етимології слів обрій і вирій / В.Б. Задорожний // Мовознавство. — 2009. — № 5. — С. 44-52. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183425 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1834252022-02-24T01:26:09Z До етимології слів обрій і вирій Задорожний, В.Б. У статті зроблено спробу пояснити походження слів обрій і вирій, етимологію яких сучасне українське мовознавство трактує як нез’ясовану. Пропонована інтерпретація мовних фактів спирається не лише на суто лінгвістичний їх аналіз, а й намагається взяти до уваги й певні світоглядні уявлення наших предків, що могли мотивувати появу в мові цих слів. An attempt of etymologizing of a words обрій and вирій are done in the article, etymology of which modem Ukrainian linguistics interprets as indefinite. The offered interpretation of linguistic facts leans not only on their especially linguistic analysis, but tries to take into consideration certain world views presentations of our ancestors which could explain the appearances in the language of this word. 2009 Article До етимології слів обрій і вирій / В.Б. Задорожний // Мовознавство. — 2009. — № 5. — С. 44-52. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183425 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті зроблено спробу пояснити походження слів обрій і вирій, етимологію яких сучасне
українське мовознавство трактує як нез’ясовану. Пропонована інтерпретація мовних фактів
спирається не лише на суто лінгвістичний їх аналіз, а й намагається взяти до уваги й певні
світоглядні уявлення наших предків, що могли мотивувати появу в мові цих слів. |
| format |
Article |
| author |
Задорожний, В.Б. |
| spellingShingle |
Задорожний, В.Б. До етимології слів обрій і вирій Мовознавство |
| author_facet |
Задорожний, В.Б. |
| author_sort |
Задорожний, В.Б. |
| title |
До етимології слів обрій і вирій |
| title_short |
До етимології слів обрій і вирій |
| title_full |
До етимології слів обрій і вирій |
| title_fullStr |
До етимології слів обрій і вирій |
| title_full_unstemmed |
До етимології слів обрій і вирій |
| title_sort |
до етимології слів обрій і вирій |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2009 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183425 |
| citation_txt |
До етимології слів обрій і вирій / В.Б. Задорожний // Мовознавство. — 2009. — № 5. — С. 44-52. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT zadorožnijvb doetimologííslívobríjíviríj |
| first_indexed |
2025-07-16T03:25:30Z |
| last_indexed |
2025-07-16T03:25:30Z |
| _version_ |
1837772394251419648 |
| fulltext |
В. Б. ЗАДОРОЖНИЙ
ДО ЕТИМОЛОГІЇ СЛІВ ОБРІЙ І ВИРІЙ
У статті зроблено спробу пояснити походження слів обрій і вирій, етимологію яких сучас
не українське мовознавство трактує як нез’ясовану. Пропонована інтерпретація мовних фак
тів спирається не лише на суто лінгвістичний їх аналіз, а й намагається взяти до уваги й певні
світоглядні уявлення наших предків, що могли мотивувати появу в мові цих слів.
К л ю чов і слова: етимологізація, етимологія, етимон.
Слово обрій, що за своїм походженням належить до власне української лексики,
сучасне українське мовознавство тлумачить як слово з нез’ясованою етимоло
гією (ЕСУМ 1, ГѴ, 143). З погляду сучасного мовного сприйняття воно є непохід
ним, кореневим, див.: обрій/н/ий (Полюга, 202) (самого слова обрій джерело не
подає). Однак при спробі його етимологізації для нього відтворюють давнішу,
не зафіксовану в джерелах форму обмрій, пов’язану з дієсловом мріти(ся) «вид-
нітися вдалині» (ЕСУМ, IV, 143), що дає підставу вбачати в ньому префіксаль
но-суфіксальне віддієслівне утворення. Уперше таку етимологію цього слова, за
свідченням «Етимологічного словника української мови», запропонував М. На
конечний (там же), однак не при спеціальному його етимологізуванні, а в ряду
інших прикладів асимілятивно-дисимілятивних змін і спрощення в групах при
голосних в українській мові, див.: «обмрій — обрій (укр., корінь той же, що у
мріти, мрітися — виднітися вдалині)» (Наконеч., 79).
У сучасній українській мові слово обрій має два основних (крім інших, пере
носних) значення: «лінія позірного зіткнення неба з землею чи водною повер
хнею; горизонт, небокрай» (СУМ, V, 586) і «простір, який постає перед очима на
відкритій місцевості» (там же), у чому воно, продукт власне українського сло
вотвору, в основному повторює значення синонімічного з ним інтернаціоналіз
му грецько-латинського походження горизонт (СУМ, II, 129) (крім спеціальних
термінологічних значень останнього). На прикладі слова горизонт можна по
мітити, що для сучасної мовної свідомості провідним у ньому є значення «лінія
позірного перетину неба і земної поверхні» (СІС, 303), тоді як значення «весь
простір неба й землі, цією лінією окреслений» (там же) значною мірою вже де-
зактуалізований. Безперечно, це стосується й слова обрій, — гадаємо, навіть
значно більшою мірою. Як бачимо, в основу етимології слова обрій, що її запро
понував М. Наконечний, лягло саме те його значення, що є актуальним у сучас
ному мововжитку. На нашу думку, такий семантичний розвиток в утвореному
від дієслова мріти, мрітися слові обрій навряд чи був би можливим, оскільки
мріти — це «ледве виднітися; бовваніти» (СУМ, IV, 816), «ледве світитися»
(там же), «мерехтіти» (там же), а. мрітися — «ледве виднітися» (СУМ, IV, 816) і
1 Список скорочень див. у кінці статті.
© В. Б. ЗАДОРОЖНИЙ, 2009
44 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 5
До етимології слів о б р і й і в и р і й
навіть «те саме, що ввижатися, привиджуватися» (там же). Див ще: мріти «чуть
виднеться (вдали), неясно видається» (Грінч., 2,451), мрітися — 1) = мріти; 2)
«мерещиться, грезиться» (там же), мрітно «чуть-чуть заметно вдали» (там же).
Тим часом лінія сходження неба і землі, хоч і позірна, але чітка — саме вона і є
об’єктом номінації. Сумнівно, щоб для назви лінії горизонту ядерною семою
стало значення її позірності, уявності. Безперечно, що в основу народного слова
обрій ліг якийсь предметно-чуттєвий образ.
З іншого боку, цікавим є погляд М. Наконечного на слово обрій як на утво
рення префіксального характеру, що, як ми вже знаємо, суперечить його сприй
няттю сучасною мовною свідомістю як непохідного. Однак, як нам здається, са
ме формальний аналіз його морфемного складу спростовує запропоновану його
етимологію як похідного від обмрій. Префікс об- за своїм походженням є лише
позиційно зумовленим фонетичним варіантом префікса о-, відмінність у вжи
ванні яких визначається початковими звуками чи звукосполученнями твірної
основи 2. Безумовно, характер початкового звукосполучення у слові мріти(ся),
якщо воно було б твірним, вимагав би в префіксальному похідному варіанта о-,
пор.: омріяти, омріяний тощо, словотвірна історія яких очевидна, як і пов’яза
ний із цим розвиток ними відповідної семантики. З іншого боку, префікс о- зу
мовлював би більшу абстрагованість значення в похідному утворенні, ніж пре
фікс об-; пор. випадки семантичного розрізнення спільнокореневих лексем, що
ґрунтуються на семантичних відмінностях префіксів о- і об-: обгорнути і огор
нути, обкинути і окинути, обхопити і охопити, обшукати і ошукати тощо3.
Нарешті (і це найголовніше для наших міркувань), префікс о-, як і його варіанти
об-, обі-, обо-, має загальне значення «коло, навколо, навкруги», тому за його
допомогою утворюються дієслова зі значенням дії, здійснюваної навколо пред
мета 4. Цікаво, що інші приклади, наведені М. Наконечним в одному ряду з об
рій, є дуже виразними щодо цього загального значення в них префікса о- (об-) і
його словотвірно-семантичної ролі в похідних, див.: «обвод — обод (рос.); обід
(укр.); обворот — оборот', обвоз — обоз; обволочка — оболочка; обвлако — об
лако; обвязать — обязать (рос.)» (Наконеч., 79). Тому запропонована М. Нако
нечним етимологія цього слова видається нам непереконливою.
На нашу думку, етимологізувати слово обрій треба на підставі морфоло-
го-словотвірних і лексико-семантичних закономірностей української мови.
Крім того, плідним у цьому випадку може виявитися той підхід при його етимо
логізуванні, що намагатиметься виявити його первісну образну основу, а це оз
начає, що додатковим предметом уваги дослідника тут повинні стати ті світо
глядні уявлення українського народу, які могли б його якось мотивувати.
Насамперед зазначимо, що впадає в око відносно пізня фіксація його україн
ською лексикографією. Не менш прикметним для нас є й те, що українська сло
весність до творчості Т. Шевченка включно його не знає. Т. Шевченко натомість
уживає, наприклад, словосполучення край неба («Дивлюсь, аж світає, // Край не
ба палає, // Соловейко в темнім гаї // Сонце зустрічає»), що його українська лек
сикографія пізнішої доби трактує як відповідник до рос. на горизонте (Тимч., 1,
2 Див.: Курс сучасної української літературної мови : У 2 т. / За ред. JI. А. Булахов-
ського.— K., 1951.— Т. 1.— С. 404; Коломиец ВТ. и др. Историческая типология славянских
языков.— К., 1986.— С. 146.
3 Див.: Синявський О. Норми української літературної мови.— K. ; X., 1931.— C. 146-147;
Коломиец В. Т. и др. Зазнач, праця.— С. 146.
4 Курс сучасної української літературної мови.— С. 405-406; Коломиец В. Т. и др.
Зазнач, праця.— С. 146-147, 162.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 5 45
В. Б. Задорожный.
81). Пор. із сучасними рос. появиться на горизонте і укр. з ’явитися (появитися)
на горизонті {на обрії) (РУС, І, 307), що відбиває динаміку лексичних змін в
українській мові за приблизно одне століття.
Перші фіксації слова обрій українською лексикографією припадають уже на
початок другої половини XIX ст., див.: обри (Чигиринск.) — горизонт, небос
клон (Закрев., 422); горизонт — обрій (Харк. губ.) (Левч., 28); обри— горизонт,
небосклон (Писк., 161). Відзначимо кілька важливих, на нашу думку, моментів у
щойно наведених лексикографічних свідченнях. Локалізація слова як харків
ського (М. Левченко) і чигиринського (М. Закревський) вказує на його загально-
мовний характер (зіставлення мовних особливостей Лівобережжя та Правобе
режжя було на той час досить прийнятим у зароджуваному українознавстві).
Запис слова у вигляді обри М. Закревським та обри Ф. Піскуновим свідчить, оче
видно, про відсутність у них докладнішого розуміння його морфемної будови.
Таким же, повторимо, непрозорим з погляду його морфемного складу воно за
лишається й для сучасної мовної свідомості.
Непохідність, кореневість слова обрій у сучасній мові, безперечно, є наслід
ком морфемного спрощення, що відбулося в ньому внаслідок затемнення його
словотвірної історії. Це й стало причиною його сучасної етимологічної нез’ясо
ваності. Тому спробуємо спершу хоча б у характері інтелектуального здогаду
вичленувати у слові обрій складники його етимологічної морфемної будови. За
нашим припущенням, слово обрій етимологічно має префіксально-суфіксальну
будову. Оскільки для подальшого ходу наших міркувань характер суфікса та йо
го роль у розвитку аналізованим словом своєї спеціальної семантики не матиме
принципового значення, ми не обговорюватимемо докладно його словотвірної
ролі в ньому, а тільки вкажемо на його досить високу продуктивність в україн
ській мові, де він є іменниковим формантом зі словотвірним значенням діяча
або продукту дії, передаваної дієслівною основою, напр.: вередій, веремій, голій,
колій, передій, полій тощо. В утвореннях від архаїчної або дезактуалізованої в
сучасній мові дієслівної основи їхня словотвірна природа може затемнюватися
(напр.: солодій) аж до повної її непрозорості для сучасної мовної свідомості
(напр.: сувій). Префіксація дієслівних коренів помножує загальну продуктив
ність суфікса, напр.: відбій, забій, набій, перебій, прибій,розбій', завій, навій, під
вій; крій, закрій, перекрій, покрій, розкрій та багато ін.
Безперечно, система уявлень, які лягли в основу слова обрій, складалася по
ступово, відбиваючи різні, історично змінні уявлення наших предків про харак
тер світобудови. Міфопоетична свідомість нашого народу створила концепту
альний образ світу у вигляді Світового дерева. «Світове дерево розташоване в
сакральному центрі світу ... і займає вертикальне положення. Воно є домінан
тою, що визначає формальну й змістову організацію всесвіту. При членуванні
світового дерева по вертикалі виділяються нижня (коріння), середня (стовбур) і
верхня (гілки) частини. По вертикалі відкриваються протиставлення (верх —
низ, небо — земля, земля — нижній світ, вогонь (сухе) — волога (мокре) та ін.),
з достатньою повнотою й точністю ідентифікуючи міфологічні персонажі й світ,
у якому вони діють. З допомогою світового дерева розрізняються: основні зони
всесвіту— верхня (небесне царство), середня (земля), нижня (підземне царство)
(просторова сфера)... Триєдність світового дерева по вертикалі підкреслюється
віднесенням до кожної частини особливого класу істот... З верхньою частиною
світового дерева (гілки) пов’язують птахів..., із середньою частиною (стов
бур) — копитні..., у пізніших традиціях — і людина; з нижньою частиною (ко
ріння) — змії, жаби, миші, бобри, видри, риби, іноді ведмідь або фантастичні чу
46 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 5
До етимології слів о б р і й і в и р і й
довиська хтонічного типу»5. В українській народній міфології це райське
Світове дерево, як і сам рай, називають словом вирій (ирій, ірій, вирай, урай, ви-
рей тощо), етимологію якого ми зараз розглянемо, щоб потім знову повернутися
до аналізу слова обрій, яке є предметом нашої особливої уваги: на нашу думку,
вони є етимологічно спорідненими, через що їхнє спільне етимологізування, га
даємо, може бути плідним.
Сучасне лексикографічне тлумачення слова вирій як «теплі, південні краї,
куди відлітають на зиму перелітні птахи» (СУМ, 1,471) відображає вже стадію
цілковитого забуття й спрощення давніх космологічних уявлень наших предків.
Очевидно, на сучасні, уже дуже невиразні, уявлення про вирій як «теплі краї»
вплинули давні перекази про так зване сонцеве місце, про яке є ще літописна
згадка: «Олександръ, царь Македоньский, възыде на въсточныя страны до моря,
нарѣцаемое Солнце мѣсто...» (Повість, 382); ще однією з народних назв цього
місця є тепличина 6. Всупереч поширеним нині дуже приблизним уявленням
про вирій як про теплі краї, куди на зиму відлітають перелітні птахи, у народних
переказах досі зберігаються якщо не уявлення, то принаймні натяки на уявлення
про вирій як світове дерево. Згідно з цими уявленнями, крім пташиного, існує
ще й гадючий вирій, див.: «Вирій гадючий — окремо від пташиного. Пташиний
десь на теплих водах, за пущами і за богатирями, а гадючий — в Руській землі.
От що про нього кажуть. Пішла дівка в ліс і провалилася в цей вирій» (Савур,
23-24). Виходить, що гадючий вирій — підземний, що відповідає давнім уяв
ленням про трирівневе світове дерево. Птахи та душі померлих, згідно зі схід
нослов’янськими міфологічними уявленнями, перебували біля вершини цього
дерева1, місцеположення якої відповідало небесній сфері тричленної космого
нічної будови Всесвіту. Щоправда, у народних повір’ях зберігаються й відмінні
уявлення про вирій, див.: «Що стосується вирія — це чудесна тепла сторона да
леко, десь біля моря. Першою відлітає туди й останньою прилітає звідти зозуля.
На це є причина дуже важлива: зозуля зберігає тамтешні ключі; вона ключниця
вирію. Змії у вирій лізуть по деревах, а тому на Воздвижения не можна не тільки
дітей пускати, але й дорослим ходити до лісу. У цей день дуже легко бути вкуше
ним змією» 8. Це свідчення для нас важливе тим, що, згідно з ним, змії вже не
мають свого окремого підземного вирію, а стовбурами дерев (читай: світового
дерева) повзуть угору, тобто до їхніх вершин. Очевидно, це повір’я вже піз
нішого часу, коли ідея вирію асоціювалося не так із небом у його субстанціо
нальності, як із узагальненим поняттям верху, горнього місця. Таким чином,
етимологізувати слово вирій, яке в сучасному мовознавстві загальноприйнятої
етимології також не має (ЕСУМ, 1,380), можна, тільки беручи до уваги міфопое-
тичну образну систему давніх слов’ян, за допомогою якої вони концептуально
пояснювали навколишній світ. Немає сумніву, що образ, який ліг в основу но
мінації поняття «вирій», первісно був цілком предметно-чуттєвим.
Етимологізація слова вирій потребує насамперед відтворення його первісної
графічно-фонетичної форми. Нині літературно-нормативне (і найпоширеніше в
сучасній вимові) вирій є вторинним, пізнішого часу перетворенням його етимо
логічної форми за рахунок появи в ньому приставного в-. В українському мово
знавстві немає реконструкції первісної форми цього слова; припускають лише,
5 Мифы народов мира. Энциклопедия : У 2 т.— М., 1991-1992.— Т. 1.— С. 399-^400.
6 СумцовН. Ф. Культурные переживания.— К., 1890.— С. 324—325.
7 Мифы народов мира. Энциклопедия.— С. 254.
8 Маркевич Н. А. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян // Українці: народні
вірування, повір’я, демонологія.— K., 1991.— C. 64.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 5 47
В. Б. Задорожный.
що в давньоруській мові вихідною для нього була форма ирии з давнім прикмет
никовим суфіксом -ии (ЕСУМ, 1,380). Відомо, проте, що вперше це слово зафік
соване у формі родового відмінка в «Поученії» Володимира Мономаха в такому
вигляді: «И сему ся подивуемы, како птица небесныя изъ ирья йдуть» (Повість,
358), що дало підставу І. Срезневському як вихідну для цього слова запропону
вати форму нрик (Срезн., 1,1111). Сучасні дослідники вагаються у виборі вихід
ної форми цього слова в давньоруській мові між ирии та ирьи 9. Хоч В. Німчук
не пропонує своєї етимології для нього, однак реконструює його здогадну (пра
слов’янську?) форму: jbrbjb 10. На думку М. Фасмера, при етимології треба вихо
дити з *ir-, реконструюючи далі для слова вирій вихідний стан у словосполучен
ні *ѵъ irijb, пов’язуючи далі його етимологію з іранізмами, що, проте, тут же
спростовує О. Трубачов (Фасмер, 2,137-138). Таким чином, задовільної етимо
логії слова вирій сучасне мовознавство не має.
Безумовно, початок складання слов’янами космогонічних уявлень належить
сивій історичній давнині. У чомусь вони є продовженням і розвитком космого
нічної концепції індоєвропейців, у чомусь — результатом уже власне слов’ян
ських уявлень про Всесвіт. Додатковою проблемою при реконструкції світогля
ду наших предків є те, що первісні, дохристиянські уявлення про світобудову
згодом зазнали значного змішування з християнськими догматами (для прикла
ду візьмемо хоча б один з центральних у християнстві концептів «рай», що за ча
сом появи у свідомості слов’ян набагато випередив їхню християнізацію). Поза
сумнівом, що первісний слов’янський ирій (ірій) позначав не «сонцеве місце»,
«тепличину» — досі ніяк чітко не локалізоване місце з теплим кліматом, куди
птахи відлітають на зиму, щоб навесні знову звідти повернутися. Для наших
міркувань принципове значення тут мають кілька моментів: а) «володарями»
ирію (ірію) є птахи; б) саме птахи живуть біля верхів’я та у верхів’ї Світового де
рева; в) верхів’я трирівневого Світового дерева локалізоване у верхньому шарі
трирівневого світу, а саме в небесній сфері.
Протиставлення неба й землі характерне для свідомості, мабуть, усіх наро
дів; у завершеному вигляді воно становить тріаду: «небо — земля — підземний
світ». Таким чином, є всі підстави ирій (ірій) умістити на рівні небесних сфер.
Однак тут, власне, й постає проблема вже етимологізації самого слова.
Наші предки мали доволі адекватне уявлення про повітряну оболонку Землі,
тобто її атмосферу. Те що вона була рухомою, помітити було неважко. Очевид
но, різнився в оцінках рух повітряних мас, оскільки були слова вітрь, доухь,
похідне від нього вьздоухь, а згодом ще й грецизм аерь тощо. На нашу думку,
словом ирій (ірій) слов’яни спочатку називали пересування повітряних мас у не
бесній сфері, тобто ирій (ірій) — це, власне, небо, — чи то як матеріальна суб
станція, чи то як певний міфопоетичний образ. На наш погляд, слово ирій (ірій)
етимологічно пов’язане зі словами сучасної української мови рій, роїтися (про
бджіл), ринути', особливо близьким до нього є нині архаїчне ріяти —рію,рієш,
що його вже «Словарь української мови» подає зі зміненим, спеціальним зна
ченням, яке, проте, для самого упорядника не зовсім зрозуміле, див: «Про бджіл:
“роїтися”?»: «Ой не рій, не рій, яра пчілонько, у бору» (Грінч., 4,25). У старосло
в’янській мові р'кіяти мало значення «штовхати, гнати» (Стел, сл., 588), а в дав
ньоруській — «штовхати, відштовхувати», «відганяти» (Срезн., III, 227-228).
9 Німчук В. В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови.— K., 1992.— С. 133,
345.
10 Там же,— C. 133.
48 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 5
До етимології слів о б р і й і в и р і й
Про семантичну еволюцію цього слова можна твердити, узявши до уваги, що в
сучасній російській мові рос. рйять —рйю,рйешь має значення «літати плавно,
ширяти» (СРЯ, 554) і (перен.) «повільно розвіватися» (там же). Гадаємо, що саме
в найрізноманітніших нюансах цих значень і слід шукати первісну семантику
слова ирій (ірій); це може бути щось на зразок «легеньке повівання лагідного
вітерця», «тепла повітряна маса, що злегка колишеться» тощо. На нашу думку,
це щось таке, що можна було б позначити словами сучасної мови легот «зефир,
легкий ветерок» (Грінч., 2, 351) та юга «род сухого тумана в жаркий летний де
нь, — кажется, будто воздух смешан с голубоватым дымом» (там же, 531).
Тепер необхідно реконструювати первісну форму цього слова, яке, будучи
навіть зафіксованим у пам’ятці давньоруської мови кінця XI ст., усе ж таки вик
ликає в учених певні сумніви щодо його первісного звучання. Здається, пробле
ма етимологізації слова зможе бути задовільно розв’язана, якщо для нього, трак
туючи його як утворення семантичного поля, спільного з уже згаданими рій,
роїтися,ринути,ріяти тощо, реконструювати первісну форму *гь]ь. Розвиток із
неї форми ирии може бути цілком закономірним, якщо взяти до уваги ту особли
вість української мови, за якою внаслідок утрати сонорними складотворного ха
рактеру після занепаду після них зредукованих ь та ъ перед ними на початку
слова міг з’явитися новий голосний і, напр.: ікло (з псл. кьіо), імла (від мьгла), ір
жа (від рьжа) тощо п. Саме такою є фонетична природа давньоруського ирии,
що згодом за правописними нормами української мови набув вигляду ірій. Не
можна обминути увагою появи в українській мові історично вторинної його
форми ирій. Уважаємо непереконливою висловлювану в науці думку, що зміна
початкового [і] на [и] викликана асимілятивними процесами на стику префікса
або прийменника та слова з початковим [і] за прикладом: съ инымь -» с ыным
тощо 12. Навряд чи позиційні асимілятивні процеси можуть спричинитися до
зміни характеру звука взагалі в певній його позиції у звукоряді. Поява в україн
ській мові и на місці кол. и (фонетичного [і]) має, на наш погляд, іншу природу.
На жаль, саме таке тлумачення зустрічаємо й у випадку зі словом ірій, коли поя
ва в мові слова вирій тлумачиться як наслідок злиття прийменника в з іменником
у сполученні в ірій13 або в ирій (ЕСУМ, 1,380). На нашу думку, насправді форма
вирій з’явилася фонетичним шляхом, оскільки з розвитком форми ирій замість
первісної ірій виникла фонетична причина «прикрити» звук [и], для якого
ініціальна позиція у слові в сучасній українській мові виявилася проблематич
ною, так само, як у словах, скажімо, вивільга (Грінч., 1, 149), пор. із сучасним
іволга (СУМ, IV, 9); винохід (Грінч., 2, 174), пор. із сучасним іноходець (СУМ,
IV, 32); також для нас є безперечним, що винозор «эпитет сокола» (Грінч., 1,
173), сучасне винозір, є відображенням того самого явища (ЕСУМ, 1, 378).
Таким же, на наше переконання, є шлях набуття сучасного фонетичного вигляду
й словом вирій.
Людина, звичайно, цікавилася й навколишнім, ближчим до неї світом — і то
чи не найпильніше. Згідно з давніми уявленнями про Землю (дуже різними в різ
них місцевостях), «у землі є як початок, так і кінець, але ніхто до них не сягав,
тому що ми живемо на самій середині землі. Десь дуже далеко-далеко, як від нас
11 Див. про це: Історична граматика української мови / Безпалько О. П. та ін.— K.,
1962.— С. 166; Жовтобрюх M. A., Русанівсышй В. М., Скляренко В. Г. Історія української
мови. Фонетика.— K., 1979.— С. 198-199.
12 Історична граматика української мови.— С. 136.
13 НімчукВ. В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови.— K., 1992.— С. 133.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 5 49
до неба, небо сходиться з водою, на якій плаває земля» 14. Однак, навіть уявляю
чи Землю кулястою, український народ мав уявлення про її край: «Край її дуже
далеко, за морями, куди ніхто не доходив і дійти не може, і де вона сходиться з
небом, яким причиняється як лядою» 15. Зрозуміло також, що людина ще здавна
пізнала ефект відсування лінії горизонту перед подорожнім, що описано в чис
ленних народних легендах про створення світу 16.
Очевидно, найактуальнішим для людини є те, що відкрите її погляду. Тут
пізнається вся глибина давньої максими, що людина є центром всесвіту. І міряти
його вона завжди починає від себе. Причиною цього є невідома наївній свідо
мості куляста форма Землі й очевидна для неї округла форма відкритого її зору
простору, що не змінюється навіть при переміщенні людини в будь-якому нап
рямку: вона справді завжди перебуває в центрі світобудови, і світ справді обер
тається навколо неї. Беручи до уваги таке психологічно цілком виправдане від
чуття людиною світобудови, ми вважаємо, що для неї важливо було означити
насамперед той «світ», що її безпосередньо оточував, завжди був відкритий її зо
ру, у якому вона завжди й за всяких обставин перебувала. Не важко при цьому
помітити, що в основі народних назв відкритої погляду людини місцевості лежать
зорові образи, напр.: виднокіл, видноколо, виднокрай, виднокруг. З іншого боку,
уже тут бачимо також і ідею кругового охоплення людським зором місцевості;
тотожне сприйняття довкілля лежить в образній основі, скажімо, слова овид
(пор.: обшир, округа, околиця тощо), синонімічного слову обрій. Поза всяким
сумнівом, первісним значенням слова обрій було не «лінія умовного сходження
неба з землею», а «простір, який постає перед очима на відкритій місцевості».
Цікаво з погляду історії української мови, що в українській лексикографії були
навіть спроби надати слову обрій значення політико-адміністративного терміна,
співвідносного з нім. Gerichtskreis (Желех., 547; Попович, 165), що мало б озна
чати «судовий округ», однак нині це просто історичний казус. Проте чи не з при
чини такого свого первісного «приземленого» значення воно відносно пізно
було помічене як новою українською літературою, на своїх початках представ
леною здебільшого поезією, так і помітно від неї залежною як від свого переваж
ного джерела українською лексикографією? І сучасний слововжиток виразно
свідчить, що широковживаним (популярним) слово обрій стало лише тоді, коли
значною мірою заступило слова з досить виразною образністю типу крайнебо,
небокрай тощо, що й спричинилося до чимраз більшої втрати ним свого первіс
ного значення й затемнення через це його первісного змісту з ще доволі прозо
рою образністю.
Таким чином, задовільно витлумачити етимологію слова обрій, на нашу дум
ку, можна в зіставленні з його спільнокореневим у нашому розумінні словом ви
рій, ирій, ірій. Звичайно, відносно пізня фіксація слова обрій у різних джерелах
української мови сторює додаткові труднощі, однак, гадаємо, вони стосуються
не так самої суті його етимологічного аналізу, як деяких обставин його утворен
ня в мові. Якщо припустити його давність в українській народній мові, то тут
нам видається можливим такий словотвірний ланцюжок: ріяти — обріяти —
обрій. Тоді його первісна семантика є співвідносною з первісною семантикою
слова ірій (ирій, вирій) і може означати щось на кшталт «та частина світобудови,
що оточена ірієм», «наш, людський, світ, світ земний, над яким підноситься світ
14 Булашев Г. О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруван
нях,— К , 1992,— С. 26В.
15 Там же.— С. 269.
16 Там же.— С. 68-86.
В. Б. Задорожный__________________________________________________________________
50 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 5
До етимології слів о б р і й і в и р і й
горній— ірій, небо»; подальші семантичні еволюції в ньому в такому разі відбу
валися вже самостійно, відповідно до змін народного світогляду. Якщо ж це
утворення відносно пізнього часу, то все одно воно усвідомлювалося у зв’язку зі
словом вирій, однак тепер уже не в первісному його значенні, сліди якого бачи
мо лише в народних міфопоетичних уявленнях. Раціональному розумінню сло
ва вирій як «далекий невідомий і небачений край, не пізнаний нами» мало б від
повідати таке саме раціональне значення «простір, що постає перед очима на
відкритій місцевості» слова обрій. Здогадно можна також припустити, що сло
вотвір тут міг бути активізованим за рахунок виділення в першому з них псев-
допрефікса ви- (із загальною семантикою виділення), який стимулював за допо
могою в деяких випадках антонімічного йому префікса об- (із загальною
семантикою обмеження) появу слова обрій.
Спільність етимологічного походження слів вирій та обрій, а також їхнього
семантико-словотвірного зв’язку з дієсловомріяти знаходить також і акцентуа
ційне підтвердження. Сучасні акцентні характеристики цих слів не є первинни
ми; наголошення на першому від початку слова складі в них є результатом дово
лі сильної тенденції в сучасній українській мові в утвореннях такого типу
розвивати префіксальний наголос, див.: вйрій, вйбій, вілбір, вйблиси, вивих та ін.,
а також обрій, облік, обмін, образ, обрис та багато інших. Насправді дієслівний
наголос ріяти — рію,рієш спричинив появу в цих іменниках системно відповід
ного наголошення вирій і обрій, див.: «Видиш, брате мій, // Товаришу мій: // Від
літають сірим шнурком // Журавлі в вирій» (Б. Лепкий), «Ще й досі сниться у
снах звабливих, // Манить блаватом з-під довгих вій, // Хоч не вернути ті дні
щасливі, // Де щастям, здавалось, світав обрій» (Я. Масляк). Щоправда, у сучас
ній українській мові такий наголос є вже позалітературним, характерним для
південно-західних говорів. В українській літературній мові сучасний наголос
усталився вже давно, напр.: «Таку Юнона зливши кулю, // Перевернулася в зозу
лю, // Махнула в вирій навпростець» (І. Котляревський). Він став звичним і в пів
денно-західному регіоні, див.: «Підповзають вже обрії ближче, // нерозривний
стискаючи круг. // Як аркан, що в повітрі свище // і на шиї значить темний пруг»
(М. Кушнір). Акцентні зміни в цих словах відбулися однотипно, але їхній давній
наголос, що теж був однотипним, не лише дає підстави вбачати в них етимоло
гічну спорідненість, а й їхнім давнім акцентним типом вказує на спільний для
них етимон.
У складному процесі появи нового слова в мові можуть діяти не тільки фоне-
тико-морфологічні закономірності як чинники словотвірного акту, що роблять
його стандартним, а тому доволі легко відтворюваним за виробленими наукою
схемами. Іноді для адекватного етимологізування слова важливіше відтворити
світоглядно-психологічну основу образу, закладеного в нього при його утворен
ні, а також культурно-історичне тло, на якому відбувся цей словотвірний акт.
Аномальні явища в мові також мають своє пояснення.
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
Грінч. — Словарь української мови : В 4 т. / За ред. Б. Грінченка.— K., 1907-1909.
ЕСУМ — Етимологічний словник української мови : В 7 т. — K., 1982-2003. — Т.
1̂ .
Желех. — Желеховський Є., Неділъсышй С. Малорусько-німецький словник.— JL, 1886.
Закрев. — Закревский Н. Словарь малороссийских идиомов.— M., 1861.— 628 с.
Левч. — Левченко М. Опыт русско-украинского словаря.— К., 1874.— 190 с.
Наконеч. — Наконечний М. Відповіді читачам І І Укр. мова в шк.— 1951.— № 4.—
С. 78-81.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 5 51
В. Б. Задорожный.
Писк. — Пискунов Ф. М. Малороссийско-червонорусский словарь живого и актово
го языка.— K., 1882.— 152 с.
Повість — Повість врем’яних літ.— K., 1990.— 558 с.
Полюга — Полюга Л. М. Морфемний словник.— K., 1983.— 461 с.
Попович — Попович О. Русько-німецький словар.— Б. м., 1904.— 319 с.
РУС — Русско-украинский словарь : В 3 т.— К., 1980-1981.
Савур — Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд.
В. А. Чабаненко.— K., 1990.— 261 с.
CIC — ПустовітЛ. О., Скопненко O. L, СютаГ. M. Словник іншомовних слів.—
K., 2000,— 1017 с.
Срезн. — Срезневский И. И. Материалы для словаря древнерусского языка по пи
сьменным памятникам : В 3 т.— СПб., 1895.
СРЯ — Ожегов С. И. Словарь русского языка.— М., 1987.— 749 с.
Стел. сл. — Старославянский словарь (по рукописям Х-ХІ веков).— М., 1994.— 842 с.
СУМ — Словник української мови : В 11 т.— К., 1970-1980.
Тимч. — Тимченко Е. Русско-малороссийский словарь : У 2 т.— К., 1897-1899.
Фасмер — Фасмер М. Этимологический словарь русского языка : В 4 т.— М.,
1964-1973.
V. В. ZADOROZHNY J
TOWARDS THE ETYMOLOGY OF ОБРІЙ AND ВИРІЙ
An attempt of etymologizing of a words обрій and вирій are done in the article, etymology of
which modem Ukrainian linguistics interprets as indefinite. The offered interpretation of linguistic
facts leans not only on their especially linguistic analysis, but tries to take into consideration certain
world views presentations of our ancestors which could explain the appearances in the language of
this word.
Keywords: etymology, etymon.
52 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 5
|