Проблема психогенези крізь призму теорії логіко-граматичної динаміки
У статті зроблено спробу апробації запропонованої автором нової синтаксичної теорії, її основних положень. Доказова сила цієї теорії перевіряється на одній із фундаментальних проблем лінгвістики — проблемі психогенези....
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2009
|
| Schriftenreihe: | Мовознавство |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183433 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Проблема психогенези крізь призму теорії логіко-граматичної динаміки / О.А. Жаборюк // Мовознавство. — 2009. — № 6. — С. 3-14. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183433 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1834332022-03-23T01:33:25Z Проблема психогенези крізь призму теорії логіко-граматичної динаміки Жаборюк, О.А. У статті зроблено спробу апробації запропонованої автором нової синтаксичної теорії, її основних положень. Доказова сила цієї теорії перевіряється на одній із фундаментальних проблем лінгвістики — проблемі психогенези. The article is an attempt to verify the explanatory force of the new syntactic theory suggested by the author on one of the fundamental problems of linguistics — the problem of psychogenesis. 2009 Article Проблема психогенези крізь призму теорії логіко-граматичної динаміки / О.А. Жаборюк // Мовознавство. — 2009. — № 6. — С. 3-14. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183433 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті зроблено спробу апробації запропонованої автором нової синтаксичної теорії, її основних положень. Доказова сила цієї теорії перевіряється на одній із фундаментальних проблем лінгвістики — проблемі психогенези. |
| format |
Article |
| author |
Жаборюк, О.А. |
| spellingShingle |
Жаборюк, О.А. Проблема психогенези крізь призму теорії логіко-граматичної динаміки Мовознавство |
| author_facet |
Жаборюк, О.А. |
| author_sort |
Жаборюк, О.А. |
| title |
Проблема психогенези крізь призму теорії логіко-граматичної динаміки |
| title_short |
Проблема психогенези крізь призму теорії логіко-граматичної динаміки |
| title_full |
Проблема психогенези крізь призму теорії логіко-граматичної динаміки |
| title_fullStr |
Проблема психогенези крізь призму теорії логіко-граматичної динаміки |
| title_full_unstemmed |
Проблема психогенези крізь призму теорії логіко-граматичної динаміки |
| title_sort |
проблема психогенези крізь призму теорії логіко-граматичної динаміки |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2009 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183433 |
| citation_txt |
Проблема психогенези крізь призму теорії логіко-граматичної динаміки / О.А. Жаборюк // Мовознавство. — 2009. — № 6. — С. 3-14. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT žaborûkoa problemapsihogenezikrízʹprizmuteoríílogíkogramatičnoídinamíki |
| first_indexed |
2025-07-16T03:26:03Z |
| last_indexed |
2025-07-16T03:26:03Z |
| _version_ |
1837772428533563392 |
| fulltext |
O. А. ЖАБОРЮК
ПРОБЛЕМА ПСИХОГЕНЕЗИ КРІЗЬ ПРИЗМУ
ТЕОРІЇ ЛОГІКО-ГРАМАТИЧНОЇ ДИНАМІКИ
У статті зроблено спробу апробації запропонованої автором нової синтаксичної теорії, її
основних положень. Доказова сила цієї теорії перевіряється на одній із фундаментальних
проблем лінгвістики — проблемі психогенези.
К л ю ч о в і сл о ва : психогенеза, мова, мовлення, мислення, предикація, предикатив
ність, синтаксичні структури.
Як відомо, чи не найсуттєвішим фактором ствердження будь-якої лінгвістичної
теорії є її доказова сила. Усвідомлюючи це, ми зробили спробу перевірити ек-
спланаторну силу запропонованої нами теорії логіко-граматичної динаміки
(ТЈ1ГД) на здатність висвітлення нею однієї з фундаментальних, але до цього ча
су ще остаточно не з ’ясованих проблем — проблеми психогенези. Вибір цієї
проблеми не випадковий. Вона, як, власне, і споріднена з нею проблема онтоге-
нези, є логічним продовженням ТЈ1ГД, спрямованої на з ’ясування одного з най
важливіших питань лінгвістики — сутності взаємовідношень між мисленням та
мовою \
Однак перш ніж перейти до викладення результатів нашої апробації, окрес
лимо коротко основні положення ТЈ1ГД. Цю теорію можна умовно поділити на
три основні блоки. Перший блок присвячено сутності мислення й мови та основ
ним формам існування цих явищ, другий — статичному взаємовідношенню
форм мислення й мови, третій — механізму взаємодії форм мислення та мови.
І. Мислення. У нашому розумінні мисленню притаманні дві форми буття:
предикативність та предикація. Еволюційно предикативність передує предика
ції. Перша форма мислення притаманна людині одвічно — з перших кроків її
розвитку і до нашого часу. Предикація ж виникла, а точніше — розвинулась, із
предикативності порівняно недавно: 30-40 тисяч років тому (за антропологіч
ними даними, цим періодом датується поява homo sapiens та розвиненої мови 2).
Важливо, що з появою предикації предикативність нікуди не зникає, обидві
форми мислення органічно співіснують у свідомості сучасної людини.
Загальні характеристики предикативності щодо предикації такі: а) предика
тивність є суцільною (недискретною) формою мислення, предикація — дис
кретна, вона складається з двох компонентів: суб’єкта та предиката думки;
1 Не менш цікавою видається спроба пояснення з позицій запропонованої нами теорії і
такої пари споріднених між собою проблем, як породження та декодування висловлення,
також тісно пов’язаних із мисленням.
2 Анисимов А. Ф. Исторические особенности первобытного мышления.— Ленинград,
1971.— С. 26.
© О. А. ЖАБОРЮК, 2009
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 6 З
O. А. Жаборюк.
б) предикативність аморфна, предикація структурована; в) предикативність
неясна, «туманна» форма мислення; предикація чітка, прозора форма усвідом
лення дійсності.
Прикладами предикативності у вербальному втіленні є рудиментарна, пер
вісна предикативність: вигуки, так звані номінативні речення (Зима. Холодно)',
«вторинна» предикативність, яка виникла в результаті взаємодії двох форм мис
лення, а точніше — перетікання предикації у предикативність (формули ввічли
вості): рос. спасибо <— спаси Бог-, нім. ’N morgen; англ. Hullo <- Whole be You
тощо. Приклади предикації: рос. ребенок спит.; укр. хтось стукає у двері.
З погляду формальної логіки взаємовідношення між обсягами понять «пре
дикативність» та «предикація» можна визначити як включення. За допомогою
кіл Ейлера це відношення графічно можна передати у вигляді схеми 1, де су
цільна пряма AB — предикативність; жирна пряма CD — предикація. Відрізки
АС, DB — власне предикативність.
С х е м а 1
4- “Н
Як бачимо, за обсягом понять предикативність ширша, ніж предикація. У ши
рокому розумінні предикативність включає в себе предикацію. На відміну від
предикативності взагалі, яка охоплює обидві форми мислення, власне предика
тивність є формою мислення суто психологічного порядку — мисленням на рівні
уявлень, тоді як предикація є формою мислення на рівні думок 3. Взаємовідно
шення між предикативністю та предикацією можна умовно прирівняти до першої
та другої сигнальних систем І. П. Павлова відповідно. З погляду діалектики воно
визначається законом єдності таких суперечностей, як явище та його сутність.
Предикативність, як явище, багатша за предикацію — сутність предикатив
ності. Виявляється це передусім у тому, що предикативність у широкому розу
мінні включає предикацію (як видно зі схеми 1). Значно багатшими є й зовнішні
вияви предикативності. Вони мають не лише вербальний, а й невербальний ха
рактер (сміх, плач, стогін, жести, малюнки тощо). Предикація ж виявляється
зовні лише на вербальному рівні. Стислість, економність предикації, що є харак
терною ознакою сутності будь-якого явища, виявляється в її стислому форма
льному вираженні, яке зводиться до запису S + Р.
Предикативність індивідуальна, що властиве явищу, предикація ж, як і бу
дь-яка сутність, має загальний характер. Індивідуальний характер предикатив
ності зумовлений наявністю цієї форми мислення у психосоматиці конкретного
індивіда, яка залежить від віку, досвіду, особливостів органів чуття, характеру
тощо 4. Звідси й суто індивідуальні зовнішні вияви предикативності на одні й ті
самі подразники із зовнішнього середовища.
3 Галкина-Федорук E. М. Суждение и предложение. — M., 1956. — 69 с.
4 Предикативність, на нашу думку, зводиться до функціонування психосоматики
конкретного індивіда, розчиняється в останній. Вона притаманна живій, органічній матерії як
такій, відповідає за виживання істоти в навколишньому середовищі.
4 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 6
.Проблема психогенези крізь призму теоріїлогіко-граматичної динаміки
Предикація хоча й міститься в мозку людини, проте не тотожна діяльності
психосоматики — вона незалежна від неї, самостійна форма мислення, спільна
для всіх членів мовного соціуму. Це підтверджується конвенціональним харак
тером мовної матерії: «обраністю» за спільною угодою звукових ланцюжків, у
які ця форма мислення «вбирається».
Предикативність є конкретною формою мислення, предикація— абстрактною.
Конкретність предикативності зумовлена її безпосереднім зв’язком з нейро-
матерією конкретного індивіда, точніше— її розчиненістю в останній. Предика
ція ж абстрактна саме завдяки своїй незалежності (відірваності) від матерії. Ней-
роматерія конкретного індивіда є для предикації лише вмістищем — не більше,
а фізична матерія навколишнього світу в цій формі мислення лише відбивається.
Що стосується звукової матерії, з якою, на перший погляд, предикація пов’язана
найтісніше (адже в неї предикація вбирається), то і в цьому випадку, зважаючи
на конвенціональний характер звукової матерії, навряд чи можна говорити про
органічну спорідненість між нею та предикацією.
Отже, предикація — це загальна абстрактна структурована форма мислення,
«доступ» до якої в мозку людини пролягає лише через предикативність. З появою
предикації, як зазначалося, предикативність не зникає. Обидві форми мислен
ня — як у чистому, так і змішаному вигляді — притаманні мисленню сучасної
людини.
Мова. Природна мова, як і мислення, також існує у двох основних формах:
мовленні та мові.
Еволюційно мовлення передує мові. Мовлення є ровесником людини, ви
никнення ж мови датується антропологами 40-30 тисячами років тому. Цим са
мим періодом датується й поява розумної людини (homo sapiens), що, на наше
глибоке переконання, є наслідком формування якісно нової форми мислення —
предикації.
Обсяг понять «мовлення» та «мова» з погляду формальної логіки також ха
рактеризується як включення, що добре видно зі схеми 2, де суцільна пряма
AļBi — мовлення; жирна пряма CiDi — мова; перервані відрізки AļCi, DiBi —
власне мовлення.
С х е м а 2
Отже, за обсягом поняття мовлення ширше за мову. У широкому розумінні
мовлення включає в себе мову, а у вузькому — її виключає. Власне мовлення, з
деякими застереженнями, можна вважати аналогом первісного мовлення.
Діалектичне взаємовідношення між мовленням та мовою, як і у випадку форм
мислення, так само підпорядковується діалектичному закону єдності явища та йо
го сутності. У цій опозиції мовлення виступає як явище, мова— як його сутність.
Мовлення багатше за мову (існує понад десять видів мовлення: діалогічне /
монологічне; письмове / усне; розмовне / офіційно-ділове мовлення тощо;
мова ж — одна: українська, англійська та ін.).
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 6 5
O. А. Жаборюк.
Мовлення — індивідуальне; мова — загальна. Це підтверджується наявніс
тю специфічних рис як у певному типі мовлення, так і в індивідуальному мов
ленні. Мова є зосередженням спільних рис, характерних для всього мовного
соціуму, завдяки чому, попри відмінності в мовленні, члени соціуму прекрасно
розуміють одне одного.
Мовлення — конкретне; мова — абстрактна. Мовлення безпосередньо
сприймається органами чуття: на слух, за допомогою зору. Мова ж глибоко при
хована у свідомості людини, носієм мови є мозок. Зовні мова виявляється лише
через мовлення, у якому вона відіграє роль системовпорядкувального та систе-
мотворчого чинника (пор.: мовлення — вода, яку можна пити, якою можна ми
тися; мова — хімічна формула води: Н2О.).
II. Взаємовідношення між формами мислення та формами мови пред
ставлено на порівняльній схемі 3, яка складається з двох попередніх схем.
С х е м а З
Взаємовідношення між Взаємовідношення між
формами мислення формами мови
4 Б
Порівнюючи графічні зображення форм мислення та форм мови, легко по
мітити, що предикативність корелює з мовленням як у широкому, так і у вузько
му розумінні, предикація ж — із мовою. Ця кореляція простежується й на рівні
діалектичної логіки, у якій предикативність та предикація виступають як явища,
мовлення й мова, відповідно,— як сутності цих явищ.
Встановивши статичну кореляцію між формами мислення та формами мови,
перейдемо до з’ясування характеру їх взаємодії, що, на нашу думку, є найголов
нішим, адже саме в цьому криється сутність функціонування мовного організму.
III. Взаємодія між формами мислення та формами мови зумовлена дво
ма факторами: Fi — одвічним конфліктом між мисленням і матерією та F2 —
дисбалансом між мисленням та мовою.
Сутність першого фактора полягає, з одного боку, в одвічному прагненні
мислення до поєднання з матерією (інакше воно просто не може бути виражене),
а з другого — до відриву від неї ( з метою набуття гнучкості та свободи руху).
Що ж до другого фактора, то його особливістю є домінуюча роль мислення у
взаємодії з мовою. Другий фактор є конкретним випадком першого, він вступає
в дію лише з появою предикації та мови.
Виклавши основні положення ТЈ1ГД, спробуємо, спираючись на неї, з ’ясува
ти сутність процесу психогенези, у якому умовно можна виділити три етапи
розвитку: когнітивно-творчий, комунікативно-структуруючий та когнітивно-
деструктивний.
Когнітивно-творчий етап психогенези. Перш ніж перейти безпосередньо
до з ’ясування сутності цього явища, потрібно створити певну вихідну платфор
му, відштовхуючись від якої ми змогли б рухатися в напрямку його еволюції.
6 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 6
.Проблема психогенези крізь призму теоріїлогіко-граматичної динаміки
Для цього, виходячи з ТЛГД, слід з ’ясувати кілька важливих моментів: початок
процесу психогенези, вихідні форми мислення й природної мови і, зрештою, чи
було мислення первісно пов’язане з матерією, і якщо так, то з якою саме.
Відлік психогенези, як відомо, бере початок від зародження первісної люди
ни та первісного суспільства. На цьому етапі еволюції єдиною формою мислен
ня була первісна предикативність, а єдиною формою мови — первісне мовлен
ня. Що ж до питання, чи було мислення пов’язане з матерією, то, зважаючи на
безсистемний, неупорядкований характер первісного мовлення, яке зводилося
до випадкових звукових послідовностей, говорити про певний зв’язок мислення
зі звуковою (мовленнєвою) матерією навряд чи можна. Однак мислення все ж
мало зв’язок з матерією і, що характерно,— тісніший, ніж будь-коли. Ідеться
про органічну матерію, а точніше — психосоматичну систему конкретного пер
вісного індивіда (нейроматерію). Первісна предикативність фактично зводилася
до нейроматерії, розчинялася в ній, створюючи цим самим діалектичний кон
флікт між мисленням і матерією: закуте в органічну матерію, мислення нама
гається відірватися від неї, прагне абстракції.
Конфлікт між мисленням та матерією супроводжується ще одним діалектич
ним конфліктом — індивідуального із загальним: з одного боку, необхідністю
спілкування первісного індивіда зі своїми одноплемінниками, а з другого — не
можливістю, а точніше — значною обмеженістю такого спілкування.
Розв’язати ці конфлікти допомогла людині сама природа, яка не лише ство
рює конфлікти як рушійну силу саморозвитку, а й закладає передумови для їх
успішного подолання. Такою передумовою відриву мислення від органічної ма
терії (а разом з цим і подолання супутнього конфлікту індивідуального із загаль
ним) слід вважати циклічність світу: регулярну повторюваність усіх його проце
сів, зокрема й тих, що безпосередньо пов’язані з людиною, її життєдіяльністю.
Принципом дії цієї вселенської «центрифуги» є довготривала — протягом
сотень тисяч поколінь — регулярна активація певних ділянок кори головного
мозку людини одними й тими самими сигналами із зовнішнього середовища, а її
результатом — утворення в корі мозку «слідів» («відбитків») цих постійних, ре
гулярних збуджень. Ці «сліди» є свого роду «квантами» досвіду людини, її знань
про навколишній світ5.
Сигналом наявності у свідомості людини першоконцептів є таке явище, як
самозбудження кори головного мозку, що збуджується вже не під безпосеред
нім впливом зовнішніх чуттєвих подразників, як раніше, а сам по собі. Це вияв
ляється, зокрема, у здатності людини бачити певну річ (істоту) уві сні, відтвори
ти її зовнішні обриси на стінах темної печери, освітленої лише смолоскипом,
тощо. Зважаючи на абстрактний характер цих «квантів», а також на їхню одна
ковість у межах первісної спільноти, що зумовлено колективним досвідом та єд
ністю природи, можна з повним правом кваліфікувати такі «кванти» як першо-
концепти, а період їхнього формування — як зародження свідомості:
колективного розуму, колективного знання про світ (пор.: рос. co-знание —
«спільне знання»; укр. свідомість — від ст.-сл. съвъдъти — «знати», англ.—
consciousness). Поява таких «слідів» і є знаком того, що мислення остаточно
відірвалося від органічної матерії, так би мовити, «згустилося» і набуло певної
абстрактної форми. Цей період у психогенезі був найскладнішим і найтрива
лішим.
5 Кубрякова Е. А. Роль словообразования в формировании языковой картины мира II Роль
человеческого фактора в языке. Язык и картина мира. — М., 1988. — С. 157.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 6 7
O. А. Жаборюк.
Відірвавшись від органічної матерії та існуючи у формі першоконцептів
(перший ступінь абстракції), мислення, згідно з фактором 1 (F¡ ), знову прагне до
поєднання з матерією, інакше ці праконцепти залишилися б невираженими. Цей
період психогенези характеризується пошуками відповідної матерії у двох на
прямках: матерії жестів (в історії та культурі багатьох народів залишилося бага
то свідчень цього) та матерії звуків. Остання, як засвідчує практика людства,
виявилася найбільш придатною для втілення першоконцептів — саме на ній і
було зроблено остаточний вибір. Оформившись у звукові ланцюжки першокон-
цепти перетворюються на першослова (праслова). Найдавніші з цих слів, най
вірогідніше, були утворені на основі звуконаслідування, яке згодом по
ступається формуванню слів «за домовленістю». Першослова мали форму
слів-речень, на зразок тих, які можна спостерігати в дитячій мові («на»,
«бу-бух» тощо). Залишки цього етапу розвитку мови й мислення збереглися й
донині у формі так званих номінативних речень, які О. О. Потебня цілком слуш
но називає «рудиментами прадавнього мислення» 6. Утворення праслів знаме
нує собою початок формування мови як суспільного явища. Скільки слів утво
рилося на початку, через який проміжок часу з’являлося кожне наступне, чи
однаковою кількістю слів володіли первісні мовці — усе це не так уже й важли
во, головне те, що «процес пішов», а розпочавшись, йому вже не було зупину.
Паралельно з утворенням праслів відбувається введення їх у мовлення, де
вони зазнають перевірки практикою, уточнюються, шліфуються і, що найважли
віше, колективне мислення маніпулює ними як справжніми матеріальними
об’єктами — палками, камінням тощо, поєднуючи праслова між собою, за
мінюючи одне слово іншим. Ці «вправи» не лише започатковують первісні син
таксичні відношення, а й відкривають можливості для порівняння слів між со
бою — виявлення між ними спільних та відмінних рис. Слова починають
групуватися в колективній свідомості за певними ознаками, які «виробляє»
свідомість на основі класифікації об’єктивної дійсності. Адже класифікуючи
слова, людина тим самим класифікує у своїй свідомості й об’єктивну дійс
ність — предмети та явища, які за ними стоять. Окремі з цих ознак з плином часу
«затверджуються» практикою і поступово набувають більш-менш постійного
характеру — стабілізуються. Це, як і у випадку з першоконцептами, свідчить
про відрив мислення від матерії праслів та формування у свідомості людини
концептів другого ступеня абстракції. Цей етап знаменує собою початок систем
ного пізнання людиною об’єктивної дійсності, її класифікування.
Від’єднавшись від матерії та існуючи у формі концептів другого порядку аб
стракції, мислення знову прагне до об’єднання з матерією — з метою надання
цим концептам «тілесної форми». Цією матерією стають різного роду флексії,
закінчення тощо, у які «вбираються» групи праслів, підпорядкованих новоутво
реним концептам. «Одягнені» в матерію, ці групи слів стають першими провіс
никами частин мови. Відзначимо, що шлях від первісних до сучасних частин мо
ви був досить тривалим і складним: він проходив крізь численні проміжні
класифікації слів. Свідченням цього є значні відмінності класифікацій слів пер
вісних народів, зокрема аборигенів Австралії та Нової Зеландії, порівняно з сис
темою частин мови сучасних мов 1. У світлі пропонованої нами теорії психоге
нези ці відмінності є цілком природними і зрозумілими.
6 Галкина-Федорук E. М. Зазнач, праця.— С. 56.
7 ЛакоффДж. Мышление в зеркале классификаторов // Новое в зарубежной линг
вистике. Когнитивные аспекты языка.— М., 1988.— Вып. 23.— С. 12-13.
8 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 6
.Проблема психогенези крізь призму теоріїлогіко-граматичної динаміки
Абстрагуючись від усіх тих труднощів, які насправді передували формуван
ню сучасних частин мови, умовно вважатимемо етап утілення в матерію кон
цептів абстракції другого ступеня як початок формування частин мови сучасно
го типу, власне,— як появу таких трьох, базових для мов індоєвропейської сім’ї,
частин мови, як іменник, дієслово та прикметник (прислівник з ’являється піз
ніше — на базі прикметника.) Для зручності оперування кожну з названих вище
частин мови позначимо відповідно символами N, V, Adj та Adv.
Транспонувавши новоутворені класи слів у мовлення, мислення починає ма
ніпулювати вже не просто словами, а словами, належними до певної частини
мови, тобто, по суті, частинами мови: поєднувати їх між собою, замінювати
один клас на інший. Ці операції, апробовані практикою життя та спілкування,
дають поштовх формуванню в мисленні на базі частин мови мисленнєвих (ло
гічних) структур, які є відображенням певних природних сутностей та стереоти
пів відношень. Це передусім такі структури, як структура предикації, структура
модифікації та структура координації (про структуру комплементації мова йти
ме далі). Так, перша з цих структур (вона ж і є головною) — структура предика
ції — є відбиттям сутнісних відношень між матерією та її рухом (буттям),
унікальних за своїм характером. До того ж це відношення двох рівнозначних,
але прямо протилежних за характером величин. Структура модифікації є відно
шенням між матерією та її властивістю, ускладненою відношенням підпорядко
ваності, залежності другого компонента від першого. Структура координації, на
відміну від попередніх структур, є змістово пустою, тобто суто формальною:
вона лише робить акцент на однорідності поєднуваних рівнозначних сутностей,
незалежно від їхньої природи. Зважаючи на високий ступінь абстракції цих
структур, маємо підстави асоціювати їх з якісно новим етапом психогенези —
появою homo sapiens.
Вийшовши на якісно новий етап абстрагування, мислення, за внутрішнім за
коном своєї логіки, знову прагне до об’єднання з матерією, щоб і цього разу ма
ти можливість бути вираженим. Необхідну матерію мислення знаходить у вже
існуючому флективному оформленні частин мови, доопрацьовує його, присто
совуючи до своїх потреб. Як наслідок, з’являються відповідні мисленнєвим мов
ні (синтаксичні) структури: структура предикації, матеріальним вираженням
якої є граматичне узгодження між підметом і присудком, певне просодичне
оформлення; структура модифікації, виражена узгодженням між означенням
(модифікатором) та означуваним (головним словом), а також структура коорди
нації, матеріальне вираження якої взяли на себе сурядні сполучники, а в окре
мих випадках — просодія.
Ще раз відзначимо, що головною серед цих логіко-мовних структур є, без
сумнівно, структура предикації. Її поява відіграла вирішальну роль у психогене
зі. Когнітивне значення цієї структури полягає в тому, що вона є моделлю світу,
механізму його саморозвитку, точніше — моделлю світового процесу. В основі
цієї структури лежить вербалізоване органічне поєднання двох сутнісних кон
цептів об’єктивної дійсності: субстанціального концепту, усвідомлюваного як
суб’єкт думки, та концепту буття концепту-суб’єкта думки. Предикація має та
кож безпрецедентне комунікативне значення, адже формула цієї структури —
S + Р — є фактично формулою думки, наповнюючи складники якої відповідни
ми смислами, втіленими у слова, можна вербалізувати результат усвідомлення
будь-якого процесу об’єктивної дійсності. За комунікативними функціями
структура предикації подібна до монетарної одиниці, адже, як і остання, вона
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 6 9
O. А. Жаборюк.
слугує засобом обміну, накопичення та збереження інформації для подальшого
передавання її наступним поколінням. Не менш важливою функцією структури
предикації є її креативна функція: засобом структури предикації можна відтво
рювати не лише об’єктивно існуючий світ, а й створювати гіпотетичний, уяв
ний. Саме завдяки структурі предикації, її безпрецедентним когнітивним, кому
нікативним та креативним якостям людство не лише змогло вижити, а й
здійснити якісно новий стрибок у своєму розвитку та розвитку мови8.
Утворення синтаксичних структур, насамперед структури предикації, є вер
шиною психогенези — останнім рубежем абстрагування, який мислення подо
лало на шляху природного, буденного осягнення світу, його основних законів.
Пояснюється це такою закономірністю: чим вищий ступінь абстракції поняття,
тим бідніше його матеріальне втілення (не випадково математичні поняття
представлені так скупо — лише цифрами і символами), і, навпаки, чим нижчий
ступінь абстракції, тим насиченіше його матеріальне вираження. Це, власне,
приводить до того, що матеріальний «плацдарм», від якого відштовхується мис
лення, розпочинаючи кожний новий виток абстрагування, поступово біднішає,
аж поки не вичерпується зовсім. Так, власне, й сталося у випадку із синтаксич
ними структурами, які фактично вичерпали всю можливу матерію, проте за яки
ми стоять поняття найвищого ступеня абстракції. Цей етап розвитку психогене
зи представимо графічно схемою 4, де - (+)-» приєднання; (-)-» — відрив; A l,
А2, A3 — абстракція першого, другого і третього ступенів; Th — мислення;
Morg — органічна матерія; Ms — звукова матерія; О — концепти; ww — пра-
слова; p.sp. — частини мови; s. c-ns — синтаксичні конструкції.
С х е м а 4
ТІЇ - (Ч-) ■ > Мсіґ£
(-)
і
Th {А і 1 .О С . . -•+: -Ms f e | Щ ¡H . -w w )
(-)
I
t k (a 2 ) 0 0 . . í > h i .0 0 і-
(-')
I
. - 1 '■ c o - 1-} Ms ■ - C O - • <• "■)
Комунікативно-структуруючий етап психогенези. Особливістю цього
етапу, порівняно з попереднім, є кардинальна зміна руху мислення: замість руху
«вгору», тобто до ще більшої абстракції, мислення починає рухатися «вшир»,
спрямовуючи свої зусилля на задоволення не стільки когнітивних потреб мовця,
скільки комунікативних. Що ж до іншого, то цей етап практично нічим не відріз
няється від попереднього: як і останній, він цілковито підпорядкований дії пер
шого фактора (Fi), точніше, його конкретному репрезентанту на цьому етапі
психогенези — фактору (F2). Значущість цього етапу полягає в тому, що він є по
чатком структурування природної мови.
8 Жаборюк О. Комунікативно-когнітивна сутність мови та мовлення (філософські ас
пекти) // Мовознавство.— K., 2004.— № 1.— С. 39-44.
10 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 6
.Проблема психогенези крізь призму теоріїлогіко-граматичної динаміки
Процес структурування здійснюється шляхом кількаразової логіко-мовної
обробки вже існуючого мовного матеріалу: внутрішньої перебудови структур,
поєднання їх з компонентами інших структур. Завдяки цьому відбувається уріз
номанітнення мови. З’являються похідні синтаксичні утворення, симбіотичні
частини мови. До перших належать, зокрема, так звана англ. конструкція There
is, нім. Es gibt, так зване вставне англ. it, нім. es 9, до других такі частини мо
ви, як дієприкметник теперішнього та минулого часу, герундій тощо.
Найбільш плідною в цьому плані виявилася структура предикації, що ціл
ком природно з огляду на її значущість. Вона стає свого роду «відправною ба
зою», відштовхуючись від якої та проводячи з якою різного роду логічні опе
рації, мислення створює низку варіацій цієї структури, чимало з яких,
пройшовши відповідну апробацію та шліфування мовленням, набуває статусу
цілком самостійних структур. Це, зокрема, такі структури, як різні комуніка
тивні типи речення, категорія стану тощо 10, конструкції із вторинною преди
кацією. Удосконалюється й сама структура предикації за рахунок уведення в
неї комплементів, що урізноманітнює типи присудка і, як наслідок, збільшує
його комунікативний потенціал. Слід зауважити, що саме нерозуміння вто
ринності цих утворень, їхньої симбіотичності та хибна практика ототожнення
їх із базовими мовними засобами є головною причиною того, що в сучасній
лінгвістиці вони є проблемними. Ще одним негативним наслідком нерозумін
ня цього є досить вразливе, на наш погляд, твердження щодо асиметрії між
мисленням (значенням) та мовною формою, яке, на жаль, набуває статусу ме
тодологічного постулату в багатьох лінгвістичних теоріях. Процес структуру
вання, хоч і уповільнено, але триває й досі.
Когнітивно-деструктивний етап психогенези. Завершивши процес струк
турування, мислення знову змінює напрям свого руху — «вглиб». Причиною
цього є осягнення розумом людини не лише чітко окреслених форм природи
(матерії), але і її перехідних, симбіотичних форм, інакше кажучи, її нюансів. На
практиці ця зміна руху мислення означає рух від предикації до предикативності,
але предикативності нового типу — логічної, яка полягає в деструктуризації ок
ремих компонентів створеної ним мовної системи та виникнення на їх основі
якісно нових засобів, які більш адекватно відповідали б зростаючим запитам
мислення.
Відокремившись від мовної площини і немовби споглядаючи її з відстані,
мислення починає виконувати з її базовими структурами логіко-мовні операції,
спрямовані на нівелювання їхніх диференційних ознак та на зрощення цих
структур між собою. Цим самим мислення також знімає й супутній діалектич
ний конфлікт між загальним (мовним) та індивідуальним (мовленнєвим), який у
цей період психогенези знову загострюється (на початку психогенези, як зазна
чалося, цей конфлікт був між індивідуальним і загальним).
9 Жаборюк О. Проблема «вставного it» в сучасній англійській мові // Мова : Наук,-
теорет. часопис.— Одеса, 2002.— № 7.— С. 78-81; Жаборюк О. Граматична сутність т. з.
«емфатичного it» в сучасній англійській мові з позицій теорії віддзеркалення // Вісн. Харків,
нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна.— X., 1999.— Вип. 461.— С. 60-66.
Жаборюк О. Категорія стану у контексті взаємодії між мисленням та мовою (на ма
теріалі англійської мови) // Вісн. Харків, нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна.— X., 2004.— Вип. 635
(ювілейний).— С. 44—52; Жаборюк О. Еволюційно-історичні передумови омонімічного ха
рактеру англійської структури be + -ed // Мова і культура.— K., 2007.— Вип. 9. Т. (94).—
С. 156-161.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 6 11
O. А. Жаборюк.
Основним об’єктом цих операцій є такі структури, як структура предикації
та структура модифікації, що цілком природно з огляду на їхню спорідненість п .
Так, унаслідок простої перестановки компонентів структури модифікації пев
ного висловлення (при цьому без жодних порушень їхнього морфологічного
оформлення) та завдяки таким просодичним засобам, як предикативна пауза та
відповідна інтонація, відбувається часткова руйнація структури модифікації та
набуття нею ознак структури предикації. Результатом цього є нове мовно-мов
леннєве симбіотичне утворення — напівмодифікація-напівпредикація, здатне
передавати напівтони усвідомлюваного. Особливо чітко ці зміни в мисленні та
мові спостерігаються в мовах з розвиненою флективною системою, зокрема у
слов’янських, порівняймо, наприклад, такі висловлення, як укр. Кавунів — цілі
гори, рос. Воды — по-колено, що утворилися з модифікативних структур Цілі го
ри кавунів та По-колено воды. Ці та подібні утворення, як відомо, досі залиша
ються предметом гострих дискусій серед славістів 12. Цікаво, що це явище наяв
не і в англійській мові, однак зі зворотним напрямком дії: мисленнєво-мовній
обробці піддається вже не структура модифікації, як у східнослов’янських мо
вах, а, навпаки, структура предикації, з якої вилучається дієслово-зв’язка і ніве
люється предикативне інтонаційне оформлення. Результат цієї операції той са
мий: породження висловлення, яке є симбіозом двох структур — предикації та
модифікації, напр. : «Oh, God, you should have seen it... Women and kids scream
ing, police and everybody else cursing me...Miles of cars tooting like hell»
(Дж. Герріот), «Ten thousand came in at six this morning. Another ten thousand ex
pected at nine» (Дж. Олдрідж). Утворені таким чином висловлення відзначаю
ться динамічністю, емоційністю. Вони не стільки констатують події, скільки
створюють образ того, що відбувається. Це свідчить про те, що вони набувають
ознак, характерних для мовлення.
У слов’янських мовах поряд зі структурою модифікації подібної операції
зазнає ще й структура комплементації, зокрема у формі дієслівного керування:
виходити з когось щось', давати комусь стільки-то (років) тощо. Ця операція
відмінна від попередньої випусканням дієслова, предикуванням одного компле
мента щодо другого за допомогою відповідних просодичних засобів, а іноді й
лінійної перестановки комплементів залежно від комунікативної доцільності їх
ніх смислів. Наприклад: укр. З неї— добра господиня; рос. Ей — под сорок, Ре
бенку — годик тощо. Як бачимо, у всіх цих випадках мисленню вдається досягти
ефекту таких суто мовленнєвих ознак, як розмитість, неоднозначність, динаміч
ність, тобто всього того, чого воно, власне, й прагнуло.
Зважаючи на те, що базою формування цього типу предикативності стали
логіко-мовні структури, можна умовно назвати її структурованою предикатив
ністю, на відміну від первісної предикативності. Розуміння сутності структуро-
ваної предикативності є не лише важливим для розв’язання проблеми місця в
системі мови породжених нею висловлень та їхнього граматичного статусу, а й з
погляду методики викладання мови, зокрема як іноземної, передусім таких мов,
як українська чи російська. Адже осягнувши сам принцип цього явища, сту-
дент-іноземець значно легше і швидше зможе опанувати цей досить своєрідний
аспект функціонування східнослов’янських мов.
11 Сазыкина Т. П. Синтаксический статус и члены простого предложения современного
английского языка // Наук. зап. : Сер. «Філол. науки (мовознавство)».— Кіровоград, 2001.—
Вин. 31,— С. 101-108.
12 Золотова Г. А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса.— М., 1982.—
С. 135-136.
12 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 6
.Проблема психогенези крізь призму теорії логіко-граматичної динаміки
Таким чином, основні етапи психогенези формують цикл. Це стосується як її
мисленнєвого, так і мовного складника. Так, почавши з первісної предикатив
ності, мислення еволюціонує в напрямку до предикації — «вершини» психоге
нези, а досягши її, знову прямує до предикативності, але цього разу якісно ново
го типу — до структурованої предикативності. Відповідні формам мислення
стадії розвитку проходить і природна мова: первісне мовлення — мова (ло-
гіко-мовні структури) — сучасне мовлення, яке ґрунтується на явищі структуро
ваної предикативності (див. схему 5).
С х е м а 5
ПРЕДИКАЦІЯ
І [ері і iena
ПРЕДИКАТИВНІСТЬ
ПеркІСНй
МОВЛЕННЯ
Сфукгуронана
ПРЕДИКАЦІЯ
сучасне
МОВЛЕННЯ
ѴІОВЛ
Циклічний характер розвитку мислення й природної мови свідчить про їхню
цілковиту підпорядкованість фундаментальним законам природи, зокрема зако
ну безперервного руху речей. Цей факт у природничих науках, а відтак і в науко
знавстві, вважається чи не найважливішим доказом вірогідності наукової теорії.
Крім циклічності простежується й ще одна важлива внутрішня закономір
ність психогенези: залежність між ступенем абстракції мислення, насиченістю
мовних одиниць матерією та ступенем мовленнєвої гнучкості останніх. Ці три
характеристики психогенези, як свідчить аналіз, мають взаємозалежний харак
тер, що добре видно зі схеми 6, де А — абстракція; М — матерія; F — гнучкість;
> — зростання; < — зменшення.
С х е м а 6
Д 1
О
> Л 2 > An
о О
> Л max
О
A ík i [j. m u č í
M l
Мова
F 1
< М2
> і :
M n
> F n
< M max
m
> F max
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 6 13
O. А. Жаборюк.
Отже, збільшення ступеня абстракції мислення в процесі еволюції неминуче
приводить, що цілком природно, до зменшення матеріальної насиченості відпо
відних мовних одиниць. У свою чергу, це сприяє їхній гнучкості в мовленні, ро
бить більш придатними для комунікації. Звідси випливає, що найменш абстрак
тними і водночас найменш гнучкими в мовленні є найдавніші мовні одиниці —
слова. У той же час вони найбільше матеріально насичені, адже являють собою
певної довжини звукові ланцюжки. Вочевидь саме це є причиною того, що лек
сичний шар мови є «полігоном» дії низки лексичних процесів, спрямованих на
розблокування застиглості слів. Вершина ж абстракції — синтаксичні структу
ри — є матеріально найменш насиченими (флексії, порядок слів тощо), нато
мість вони відзначаються максимальною мовленнєвою гнучкістю. З цього вип
ливає, що предикація, вийшовши із предикативності, за внутрішньою логікою
свого розвитку прагне до розчинення в останній. Те саме простежується і в мові:
розвинувшись із мовлення, мова поступово вичерпує матеріальний ресурс свого
розвитку і, врешті-решт, зливається з мовленням.
Виявлені нами факти — циклічність розвитку мислення й мови, а також
взаємозалежність між такими їхніми властивостями, як ступінь абстракції мис
лення, рівень насиченості матерією мовних одиниць та мовленнєва гнучкість
останніх, — не лише дають повніше уявлення про психогенезу, вони важливі й
для розкриття принаймні ще одного, тісно пов’язаного з психогезою, явища —
онтогенези.
Узагальнюючи викладене, можна запропонувати, з певними застереженнями,
можливі варіанти визначень мислення, мови й мовлення, що випливають з нашо
го розуміння процесу психогенези. Мислення — процес відображення та фіксації
у свідомості людини засобом абстрагування сутнісних законів природи. Природ
на мова — вербальна фіксація мисленнєвих абстрактних одиниць, які є відцобра-
женням сутнісних законів природи. Мовлення — це свого роду динамічний
медіум між мисленням та мовою, середовище їх безперервної взаємодії, результа
том якої є поступальний розвиток останніх.
З огляду на запропоноване нами розуміння психогенези чіткіше простежую
ться відмінність та взаємозв’язок між психологією і логікою, з одного боку, та
логікою і філософією, — з другого. Зрозумілішою є також кореляція між такими
поняттями формальної логіки, як «концепт» та «судження».
(Одеса)
О. A. ZHABORUKE
THE PROBLEM OF PSYCHOGENESIS FROM THE VIEWPOINT OF THE THEORY
OF LOGICO-GRAMMATICAL DYNAMICS
The article is an attempt to verify the explanatory force of the new syntactic theory suggested by
the author on one of the fundamental problems of linguistics — the problem of psychogenesis.
K e y w o r d s : psychogenesis, language thought, speech, predication, predicativeness, syntactic
structures.
14 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 6
|