Скляренко В. Г. Історія українського наголосу. Іменник

Скляренко В. Г. Історія українського наголосу. Іменник

Рецензія на книгу: Скляренко В. Г. Історія українського наголосу. Іменник. К. : Наук, думка, 2006.— 710 с.

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2009
Автор: Матвіяс, І.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2009
Назва видання:Мовознавство
Теми:
Рецензії та анотації
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183440
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Скляренко В. Г. Історія українського наголосу. Іменник / І. Матвіяс // Мовознавство. — 2009. — № 6. — С. 79-80. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-183440
record_format dspace
spelling irk-123456789-1834402022-03-24T01:33:40Z Скляренко В. Г. Історія українського наголосу. Іменник Матвіяс, І. Рецензії та анотації Рецензія на книгу: Скляренко В. Г. Історія українського наголосу. Іменник. К. : Наук, думка, 2006.— 710 с. 2009 Article Скляренко В. Г. Історія українського наголосу. Іменник / І. Матвіяс // Мовознавство. — 2009. — № 6. — С. 79-80. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183440 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Рецензії та анотації
Рецензії та анотації
spellingShingle Рецензії та анотації
Рецензії та анотації
Матвіяс, І.
Скляренко В. Г. Історія українського наголосу. Іменник
Мовознавство
description Рецензія на книгу: Скляренко В. Г. Історія українського наголосу. Іменник. К. : Наук, думка, 2006.— 710 с.
format Article
author Матвіяс, І.
author_facet Матвіяс, І.
author_sort Матвіяс, І.
title Скляренко В. Г. Історія українського наголосу. Іменник
title_short Скляренко В. Г. Історія українського наголосу. Іменник
title_full Скляренко В. Г. Історія українського наголосу. Іменник
title_fullStr Скляренко В. Г. Історія українського наголосу. Іменник
title_full_unstemmed Скляренко В. Г. Історія українського наголосу. Іменник
title_sort скляренко в. г. історія українського наголосу. іменник
publisher Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate 2009
topic_facet Рецензії та анотації
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183440
citation_txt Скляренко В. Г. Історія українського наголосу. Іменник / І. Матвіяс // Мовознавство. — 2009. — № 6. — С. 79-80. — укр.
series Мовознавство
work_keys_str_mv AT matvíâsí sklârenkovgístoríâukraínsʹkogonagolosuímennik
first_indexed 2025-07-16T03:26:31Z
last_indexed 2025-07-16T03:26:31Z
_version_ 1837772457663004672
fulltext Рецензії та анотації С к л я р е н к о В.Г. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАГОЛОСУ. ІМЕННИК К. : Наук, думка, 2006.— 710 с. Українське мовознавство, як і мовознавство інших слов’янських країн, вичерпної історії акцентуації ще не має. Причиною відсутності такої історії є неймовірна складність пробле­ ми, яка полягає в нез’ясованості ряду інтона­ ційно-акцентуаційних питань у праслов’ян­ ський період і у величезних змінах наголо­ шення слів, які відбувалися у слов’янських мовах від праслов’янського періоду до на­ ших днів. А проте актуальність вивчення іс­ торії наголосу істотно доповнює історичну морфологію й фонетику, дає змогу встанови­ ти тенденції в наголошуванні слів, які вияв­ лялися в минулому і які діють на сучасному етапі, має першорядне значення для історич­ но-порівняльного вивчення слов’янських мов. Основи вивчення історії українського наголосу були закладені Л. А. Булахов- ським. Гідним продовжувачем його справи є В. Г. Скляренко. У трьох монографіях: «Іс­ торія акцентуації іменників a-основ україн­ ської мови» (1969), «Історія акцентуації іменників середнього роду української мо­ ви» (1979), «Нариси з історичної акцентоло­ гії української мови» (1983) і в багатьох ін­ ших працях В. Г. Скляренко з’ясував чимало проблемних питань з історії акцентуації іменника в українській мові. Рецензована монографія є важливим підсумком багато­ річної праці дослідника над історією наголо­ шення іменників. У ній автор, використавши і підсумувавши всі акцентологічні студії, що були в україністиці до нього, простежив іс­ торію акцентуації більшості іменників від пізньопраслов’янського періоду до наших днів. Матеріалом у монографії служать давні українські акцентовані пам’ятки, українська класична поезія, словники української мови ХІХ-ХХ ст., а також свідчення російської, білоруської, болгарської, сербохорватської та словенської мов. На особливу увагу заслу­ говує використаний у монографії діалектний матеріал. Найншрше залучення говіркових даних цілком виправдане. У багатьох випад­ ках історія наголошення певних груп імен­ ників з’ясовується саме завдяки свідченням народних говорів. Так, первісну префіксальну акцентуацію іменників зберігають україн­ ські говори, особливо південно-західні (с. 621). Слід зауважити, що діалектний матеріал дос­ лідник використав досить широко. Схвален­ ня заслуговує залучення автором свідчень «Атласу української мови». Монографія складається із вступу, трьох розділів, висновків і узагальнень, умовних скорочень та покажчика розгляданих слів. У першому розділі простежується історія акцентуації непохідних іменників, у друго­ му — суфіксальних, у третьому — префік­ сальних. Дослідник виходить із прийнятого більшістю спеціалістів положення, що в піз- ньопраслов’янський період акцентуація була тісно пов’язана з інтонацією слова, що в той час існувало три акцентні парадигми іменни­ ка — баритонована (з нерухомим наголосом на корені слова або на суфіксі), окситонова- на (з нерухомим наголосом на флексії) і ру­ хома. Слід зазначити, що в реконструкцію пізньопраслов’янських акцентних парадигм В. Г. Скляренко вніс багато нового. Зокрема, він зробив чимало уточнень в історію пізньо- праслов’янської окситонованої акцентної парадигми, оскільки прийняте більшістю дослідників твердження про нерухомість флективного наголосу в іменниках з цією па­ радигмою фактами не завжди підтверджу­ ється. Від трьох праслов’янських типів ак­ центних парадигм В. Г. Скляренко виводить систему наголошування іменників різних основ у сучасній українській мові, показую­ чи, що її акцентна система витворилася в результаті історичного розвитку праслов’ян­ ської, праруської, давньоруської та староук­ раїнської акцентних систем. Природно, що в монографії розглядаються передусім ті пра­ слов’янські за походженням іменники, які © І. МАТВІЯС, 2009 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 6 79 Рецензії та анотації зберігаються в сучасній українській мові. Цілком доречним уважаємо наведення до­ слідником зразків пізньопраслов’янських ак­ центних парадигм, оскільки лише при зістав­ ленні давньої акцентної парадигми того чи іншого іменника з акцентною парадигмою, яку він має в сучасній українській мові, мож­ на робити висновок про історичні зміни в на­ голошуванні іменників на Грунті української мови. В. Г. Скляренко переконливо довів, що зміни в акцентуації іменників часто пов’я­ зуються з історичною зміною відмінкових форм, прикладом чого може служити виник­ нення флективного наголосу у формах оруд­ ного та місцевого відмінків множини окси- тонованих іменників 5-, jö-основ чоловічого роду, яке відбулося в період витіснення дав­ ніх флексій новими, про що свідчать наведе­ ні в монографії факти збереження наголосу старих форм у писемних пам’ятках. Дослідник визначив тенденції в наголо­ шенні іменників, які діяли протягом склад­ ної історії української мови. Це тенденція до вирівняння акцентуації відмінкових форм однини і множини, зокрема окситонованих іменників; тенденція баритонованих іменни­ ків ā-, jā-основ і o-, јб-основ до протистав­ лення в наголошенні форм однини і множини; тенденція до переміщення наголосу з кінце­ вого редукованого голосного на попередній склад у формах називного — знахідного від­ мінків однини окситонованих іменників Ő-, jö, Ű-, ї-основ і форм родового відмінка мно­ жини окситонованих іменників ā-, jā-, o-, jõ-основ та іменників з рухомою акцентною парадигмою; унаслідок дії тенденції до ак­ центного протиставлення форм однини і множини відбулася заміна флективної ак­ центуації відмінкових форм множини імен­ ників ā-, jā-основ кореневою; тенденція до уодноманітнення акцентуації іменників п- та t-основ середнього роду; до переміщення на­ голосу з префікса на корінь іменників з пер­ вісно довготними і короткісними префікса­ ми; до розрізнення за допомогою наголосу слів із суфіксом -к(а), що означають кон­ кретну річ (з префіксальним наголосом), і слів, які означають дію, процес (з кореневим наголосом); до переміщення наголосу з пре­ фікса на корінь в іменниках з довготними і короткісними префіксами та ін. Важливими є висновки дослідника, що в іменниках з окситонованою та рухомою ак­ центною парадигмою у відмінкових формах двоїни мало місце вирівняння наголосу, що виникнення окситонези у відмінкових фор­ мах однини іменників з кореневим наголо­ сом було зумовлене впливом наголошеної на флексії форми місцевого відмінка із закін­ ченням -у, -ю в іменниках <5-, jõ-основ або -и, -і в іменниках ї-основ, що виникнення коре­ невої акцентуації у відмінкових формах од­ нини окситонованих іменників було зумов­ лене впливом форми родового відмінка од­ нини, вирівнянням акцентуації за формою називного— знахідного відмінка однини і впливом наголошених на корені іменників, що в пізньопраслов’янській мові було наявне переміщення наголосу на попередній при­ йменник, чого сучасна українська мова май­ же не засвідчує, та багато інших. Отже, рецензована монографія В. Г. Скля- ренка— фундаментальна, оперта на величез­ ний достовірний фактичний матеріал праця з історії акцентуації іменників в українській мові. Вона характеризується великою кіль­ кістю цінних оригінальних спостережень та висновків і належить до найкращих сучас­ них акцентологічних студій. Монографія постає цінним теоретичним внеском в акцен­ тологію і вагомим емпіричним досліджен­ ням. Зауваження до рецензованої праці міні­ мальні. JI. А. Булаховський припускає, що в конструкціях типу два {три, чотири) брати виступає іменникова форма називного — знахідного відмінків двоїни (з флексією, пе­ рейнятою від іменників й-основ). В. Г. Скля­ ренко відповідні форми іменників уважає формами множини, кореневий наголос яких збережений від первісного стану баритоно­ ваних іменників 6-, jõ-основ (с. 104). Мабуть, обидва погляди мають однакову ймовірність, адже двоїнні за походженням форми загалом у говорах української мови дуже поширені, а винятково великий вплив іменників й-основ на іменники Ő-, j ö-основ у процесі морфоло­ гічної еволюції української мови становить загальновідомий факт. Характеризуючи окситоновані іменники бик, біб, вуж, кут, сніп, сокіл, стовп, що при кореневій акцентуації в однині мають у мно­ жині тільки флективний наголос, автор заз­ начає, що важко сказати, чи вони і в множині отримали кореневу акцентуацію, яку потім змінили на флективну, чи ця флективна ак­ центуація є старою. Видається, що є підстави вважати її вторинною, оскільки в говорах зустрічаються акцентні варіанти боби {бобів, бобам, бобами, на бобах), соколи {соколів, соколам, соколами, на соколах) тощо. Рецензована праця належить до видатних досягнень в українській лінгвістиці. В. Г. Скляренко, простеживши зміни в ак­ центуації іменників української мови від піз- ньопраслов’янської епохи до наших днів і встановивши основні тенденції в наголо­ шенні іменників, з’ясував історію їх наголо­ шення в українській мові, зробив вагомий внесок у створення історичної акцентології української мови і цим істотно збагатив не тільки українське мовознавство, а й славіс­ тику взагалі. І. МАТВІЯС 80 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 6

Схожі ресурси