До ідеологічних основ української нації і української мови

До ідеологічних основ української нації і української мови

Статтю присвячено ідеологічним основам української нації і української мови, які утворюються різними проявами української національної релігії, тобто національної традиції, утіленої в історії та культурі України. У зв’язку з цим розглядаються конкретні ідеологічні проблеми, важливі для подальшого іс...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2010
Автор: Ткаченко, О.Б.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2010
Назва видання:Мовознавство
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183457
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:До ідеологічних основ української нації і української мови / О.Б. Ткаченко // Мовознавство. — 2010. — № 2-3. — С. 49-54. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-183457
record_format dspace
spelling irk-123456789-1834572022-03-26T01:33:08Z До ідеологічних основ української нації і української мови Ткаченко, О.Б. Статтю присвячено ідеологічним основам української нації і української мови, які утворюються різними проявами української національної релігії, тобто національної традиції, утіленої в історії та культурі України. У зв’язку з цим розглядаються конкретні ідеологічні проблеми, важливі для подальшого існування України як держави. The article is devoted to the ideological foundations of the Ukrainian nation and the Ukrainian language which are formed by different manifestations of the Ukrainian national religion, that is of the national tradition incorporated in the history and the culture of Ukraine. There are considered concrete ideological problems, important for the subsequent existence and the development of Ukraine as a State. 2010 Article До ідеологічних основ української нації і української мови / О.Б. Ткаченко // Мовознавство. — 2010. — № 2-3. — С. 49-54. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183457 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description Статтю присвячено ідеологічним основам української нації і української мови, які утворюються різними проявами української національної релігії, тобто національної традиції, утіленої в історії та культурі України. У зв’язку з цим розглядаються конкретні ідеологічні проблеми, важливі для подальшого існування України як держави.
format Article
author Ткаченко, О.Б.
spellingShingle Ткаченко, О.Б.
До ідеологічних основ української нації і української мови
Мовознавство
author_facet Ткаченко, О.Б.
author_sort Ткаченко, О.Б.
title До ідеологічних основ української нації і української мови
title_short До ідеологічних основ української нації і української мови
title_full До ідеологічних основ української нації і української мови
title_fullStr До ідеологічних основ української нації і української мови
title_full_unstemmed До ідеологічних основ української нації і української мови
title_sort до ідеологічних основ української нації і української мови
publisher Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate 2010
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183457
citation_txt До ідеологічних основ української нації і української мови / О.Б. Ткаченко // Мовознавство. — 2010. — № 2-3. — С. 49-54. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
series Мовознавство
work_keys_str_mv AT tkačenkoob doídeologíčnihosnovukraínsʹkoínacíííukraínsʹkoímovi
first_indexed 2025-07-16T03:27:14Z
last_indexed 2025-07-16T03:27:14Z
_version_ 1837772502427762688
fulltext о. Б. ТІСАЧЕНКО ДО ІДЕОЛОГІЧНИХ основ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ І УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ^ Статтю присвячено ідеологічним основам української нації і української мови, які утво­ рюються різними проявами української національної релігії, тобто національної традиції, утіленої в історії та культурі України. У зв’язку з цим розглядаються конкретні ідеологічні проблеми, важливі для подальшого існування України як держави. К л ю ч о в і сло в а : віри, українська національна релігія, українська мова, українська етнічна й політична нація, ідеологічні основи. Слід розрізняти поняття «релігія» і «віра». Вір в Україні кілька, навіть в етнічних українців. Це різні християнські конфесії (православні, греко-католицька, римо-католицька, протестантські), РУН-Віра, модернізована національна віра («язичництво»), кришнаїзм і атеїзм, що з них останній також становить окрему віру, оскільки існування / неіснування Бога довести неможливо — у це можна тільки вірити. Релігія ж в українців має бути тільки одш, утім, як це фактично є в усіх існуючих загальновизнаних націй. Саме на цій релігійній основі може ви­ никнути згода між українцями, які є різновірними, а потім на підставі цієї згоди складеться їхня єдність, потрібна для існування українців як нації. Оскільки українська етнічна нація являє собою стрижень української політичної нації, душі Української держави, куди мають увійти всі етноси України, проблема загальноукраїнської релігії, ш;о має становити ідеологічну основу української нації й української мови, набирає першорядної ваги. Виховання українців у дусі згаданої української релігії має починатися ще зі школи, якщо не з перших років свідомого життя, згідно з віковими можливостя­ ми і здатністю до сприйняття її основ. Зважаючи на різновірність українців, українська школа повинна толерантно ставитися до вір з^нів, забезпечуючи можливість вивчення ними (у школі чи поза школою) основ тієї віри, до якої вони належать, і не накидаючи жодної з них усупереч їхній конфесійній належності. Віра має бути пов’язана із засвоєн­ ням основ етики як складової частини віри. Дітям з атеїстичним світоглядом має викладатися просто етика як предмет. ' Пропонована стаття постала з розширеного варіанта неопублікованого тексту «Школа і релігія», що становив відповідь на винесене в заголовок питання, поставлене авторові спів­ робітниками Інституту українознавства. © О. Б. ТКАЧЕНКО, 2010 I88N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3 49 о. Б. Ткаченко_ Що ж стосується релігії, то, виходячи зі значення самого слова, запозиче­ ного з латинської мови — ге1і§іо, похідного від дієслова ге1і§аге «пов’язувати з тим, що позаду (отже, у часі — з минулим)», вона позначає національну тради­ цію (історичну пам’ять), дорогоцінну як духовна спадщина предків, а тому гідну того, щоб стати найвищими національнгши святощами, обізнаним із яки­ ми має бз г̂и кожен українець, тобто громадянин України (незалежно від націо­ нальності), але, звичаіїно, насамперед — українець як представник української етнічної нації. Складовою частиною цієї національної традиції має бути культ предків — пам’ять про родину, рід, народ (а точніше — нарід, тобто націю), на­ самперед у найвидатніших людях і в історії, утіленій у подіях, пов’язаних із певними часами і місцями. Сюди має увійти і знання національних звичаїв, а також національної культури в найвизначніших фольклорних і літературних творах (у тому числі в їхньому музичному втіленні, якщо воно існує). Тлума­ чення всієї цієї національної традиції, що становить суть того, що слід назива­ ти національною релігією, повинно бути абсолютно єдиним, позбавленим роз­ біжностей, щоб стати основою для згуртування нації, важливим атрибутом якої є українська мова як мова національна і мова міжетнічна державна. Зазна­ чена єдність національної традиції, що виключає розбіжності в її тлумаченні, потрібна для того, щоб стати основою для згуртування нації, а не приводом для її розбрату У зв’язку з цим шкільний учитель поки що у вихованні знання й пошануван­ ня національних святощів (національної релігії) повинен спиратися на вже наяв­ не, виходячи з вивчення історії України, української народної словесності (фольклору) та української літератури. Проте надалі і з^ні шкіл, і люди, яісі ще не вчилися в новій українській школі з її пошануванням національної історичної пам’яті, мали б дістати все це зібра­ ним разом. А це б передбачало укладення або створення трьох національних Книг Перша з цих Книг — «Кобзар» Тараса Шевченка, куди мають бути залучені всі безсумнівні твори його поетичної спадщини українською мовою. Треба було б остаточно зібрати якнайповніше ті його тексти, що повинні ввійти в цей канон причому всі твори Шевченка, покладені на музику, мають у цім каноні бути відповідно музично відбиті. ̂ Проблема ідеологічних основ української нації і української мови набуває в наш час особливої гостроти у зв’язку із дедалі частішими спробами, що виходять з імперсько-ро- сійських кіл, усіляко протидіяти становленню України як держави, протиставляючи їй ідею «Малоросії» як невід’ємної складової частини державної території «триєдиного русского народа» (пор., зокрема, присвячену цьому працю: Калашников М., Бунтовский С. Незави- симая Украйна. Крах проекта.— М., 2008.— 414 с.). ̂ Слово «книга» свідомо подаємо в написанні з великої літери (Книга), оскільки йдеться не про пересічні книжки, а Книги, що мають посісти особливе традиційно-релігійне місце серед усього написаного і виданого досі українською мовою. Для тих, хто б цікавився особливо глибоко життям і творчістю поета, мають, зврічаішо, &уш уприступлені абсолютно всі наявні варіанти творів Шевченка, твори, що викликають сумнів, як належні йому, а також усе написане Шевченком російською мовою. Проте оскіль­ ки йдеться про Шевченка як насамперед великого українського поета, до канонічного добору творів у «Кобзарі» мають увійти тільки твори українською мовою. Виходимо при цьому з досвіду двох суміжних великих слов’янських літератур— російської і польської. Як відомо, у Лєрмонтова і Тютчева, так само як і в Міцкевича, є окремі твори, писані французькою мовою. Проте їх, як правило, подають лише в повних збірках їхніх творів. До основного канону їх російських і відповідно польських творів вони не входять. 50 I88N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3 . До ідеологічних основ української нації і української мови Друга Книга мала б складатися з усього найвидатнішого, етично й естетич­ но найвартіснішого, що належить до української народної словесності й літе­ ратури з давньокиївської (тобто давньоукраїнської) ̂доби до наших днів. До цієї роботи, що нолягатиме в доборі і підготуванні до оприлюднення текстів, мали б б)гги обов’язково, поряд з іншими фахівцями, зал)^ені музикознавці й історики мови. Перші, музикознавці, були б конче потрібні для того, щоб тек­ сти дум, пісень і віршів могли супроводжуватися (за наявності) їхніми мело­ діями, як у нотнім відбитті, так і в звукозаписі Другі, історики мови, були б надзвичайно затребувані з огляду на те, що історичні тексти (наприклад, «Слово о полку Ігоревім») сучасний українець має читати не тільки в перекладі сучасною українською мовою, а й в оригіналі, максимально наближеному до української фонетики, що, безперечно, було цій пам’ятці властиве, але «прихо­ ване» умовністю тогочасної графіки. Тодішній, по суті, давньоукраїнський текст повинен бути переданий сучасним українським письмом (можливо, з ужиттям — і поясненням — деяких додаткових літер, наприклад, ьі, ь й ь). Це вимагало б глибокої й копіткої наукової роботи, щоб відповідну інтерпретацію було визнано досить переконливою з наукового погляду і водночас достатньо приступною для «рядових» читачів. Третя Книга має становити популярний, у привабливій формі написаний ко­ ментар до перших двох Книг. Сюди мали б увійти стисло написана історія України разом із нарисом української культури в її історичному розвитку. Тут мало б бути пояснене те, що могло лишитися незрозумілим у двох попередніх Книгах, а в поясненнях (у разі доцільності цього) могли б бути використані як ілюстрації ті твори (тексти), що не ввійшли до перших двох Книг. Перші дві Книги не треба писати, бо всі тексти, які туди увійдуть, уже напи­ сано або (в разі їхнього фольклорного походження) уже записано. Треба тільки їх дібрати, а для цього потрібні зусилля цілої групи найавторитетніших знавців мови, фольклору, літератури й музикознавців (у випадку, якщо йдеться про му­ зичні (народнопісенні або літературно-пісенні) твори). Тільки вони всі разом можуть вибрати те, що ввійде до цих Книг. ̂ Нагадаємо, що слово руський у давнину, а в Західній УЕфаїні — ще в XX ст. було синонімом до поняття «)чфаїнський». Саме тому, а також на підставі явно українського характеру озвучення, причому в росіян старообрядців-безпопівців, давньоруських і цер­ ковнослов’янських текстів, отже, українського характеру літературної норми давньоруської мови, є всі підстави давньоруський період розглядати також як давньоукраїнський (стосовно цього див.: Ткаченко О. Б. Російська та церковнослов’янська мова (російської редакції) як джерело реконструкції найдавнішого періоду історії української мови // Мовознавство.— 1993.— № 3 ^ .— С. 5-13). ® Вороги українства і в царській Росії, і в СРСР, що був фактичним (тільки замаскованим) продовженням Російської імперії, прекрасно усвідомлювали потугу української пісні і її вагу в пробудженні української національної свідомості, і тому весь час докладали чимало зусиль, щоб її знищити або принаймні послабити її вплив на українців. Можна було б написати не одну розвідку на цю тему. Робилося це по-різному — від заборон виконання українських пісень, виконання тільки з іноземним (наприклад, французьким) перекладом згкраїнського тексту в царській Росії або шляхом обмеження пісенного репертуару в радянських період аж до знищення українських виконавців, композиторів і видатних музикознавців органами ЧК — ОГПУ — НКВД і їх агентами (знищення М. Леонтовича (1921 р.), кобзарів (1934 р.), Г. Хоткевича (1938 р.), Д. Ревуцького — 1941 р.). І саме тому, коли, нарешті, існує Українська держава, треба було б докласти всіх зусиль для відродження в повному обсязі української пісні як могутньої ідеологічної сили, якою аж ніяк не варто нехтувати, будуючи і зміцнюючи нашу державу. І55М 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3 51 о. Б. Ткаченко_ Складніше створити третю Книгу, бо значну, якщо не переважну, її частину треба не укласти, а написати в цьому випадку найавторитетнішому як учений і найобдарованішому як письменник історикові Окремою проблемою в ЬСнигах є «Кобзар» Тараса Шевченка. Шевченко має бути представленим в обох перших Книгах: у першій міститиметься якнайпов­ ніше увесь «Кобзар», у другій — найважливіші Шевченкові твори з «Кобзаря». Останнє покладає особливу відповідальність на укладачів. І вже виходячи з Книг, слід би було подумати про національні дні, дні націо­ нальної пам’яті українців, пов’язані з тими подіями, радісними і скорботними, які варто відзначати щороку. Велику вагу для виховання нації в цілому могли б мати свята, подібні до пісенних свят латишів, литовців і естонців * або до національних фестивалів кельтських народів, де б змагалися між собою найкращі національні гурти з різ­ них місцевостей України, які б у разі їхньої перемоги відзначалися престижни­ ми преміями. Це могли б бути свята національних пісень, танців, поезії, музики, змагань з національних видів спорту (національних ігор). Такі свята, звичайно, повинен був би мати й кожен етнос України — як на­ ціональні меншини, так і окремі народи (наприклад, кримські татари). Але на­ самперед важливим було б продумати і здійснити створення українських націо­ нальних свят з тих міркувань, що українці є основним (титульним) етносом України, а також тому, що вони, на жаль, ще не склалися повністю в націю, а це заважає успішному будівництву Української держави. Скластися в націю українцям (у тім числі й як політичній нації) допомогло б знання й пошанування національних святощів і пам’ятні свята, пов’язані з ними. Для того, щоб як учень школи, так і дорослий українець прийшов до розумін­ ня поняття «народ (нарід, нація)», треба було б, щоб він якомога краще насампе­ ред пізнав історію своєї родини, а далі й свого роду. Саме це допомогло б йому найконкретніше зрозуміти й значення найбільшої родини, української нації, ку­ ди як струмочки, річки і ріки в море вливаються всі українські родини й роди, де однаково почесне місце займуть і всі українці в політичному сенсі слова, тобто залежно не від їхньої національної належності, а від того, який внесок вони зро­ били в життя і розвиток Української держави. Треба кожному українцеві (у най- ширшому роз)пмінні) змалку прищеплювати поняття честі своєї власної родини, роду і народу, і, звичайно, не чванькуватістю, не безпідставною пихою, а добри­ ми й благородними вчинками, якими можна і слід пишатися. Тут, звичайно, є чого повчитися в китайців і японців. Чому японцеві безчестя страшніше від смерті? Через те, що людині, яка вкрила себе безчестям, загрожує викреслення зі ’ Для тих, хто не розумітиме потреби згаданих Книг для українців (адже, наприклад, їх не мають і без них обходяться росіяни), пояснимо, що доконечність їх для українців випливає з того, що українці (на відміну від росіян) ще не сформувалися в націю і до того ж їм у цю націю заважають сформуватися. Потребу в таких Книгах у критичні моменти відчували навіть ціпком сформовані й сильні нації, наприклад поляки. Саме у зв’язку з цією потребою Адам Міцкевич написав свої відомі «Кзі?®! пагосіи роІ8кіе§о 1 ріе1§г2ут8Ілуа роІ8кіе§о» («Книги польської нації і польського пілігримства»), що відіграли велику роль як у форм)гванні польської національно-державницької думки, так і в створенні прихильного ставлення до поляків у Європі і в світі. * Велике об’єднавче значення пісень, що згуртовують і об’єднують націю, зрозуміли ще давні китайці, у зв’язку з чим з’явилися два великі їхні збірники — найдавніший «Ші-цзін» («Книга пісень») (ХІ-УІ ст. до н. е.) і пізніший «Юе-фу» («Музична палата») (II ст. до н. е. — VI ст. н. е.), зібраний спеціальною установою, Музичною палатою, мабуть, чи не найпершою у світі інституцією для збирання фольклорних творів. 52 І5БМ 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3 . До ідеологічних основ української нації і української мови списків роду, отже, повне небуття: її начебто ніколи й не було на світі. І навпа­ ки, людина, що збереглася серед списків членів роду, увесь час згадується, її за­ прошують на всі родинні урочистості, її ім’я і життя весь час пам’ятають. їй за­ безпечене вічне життя в пам’яті роду. Релігія, подібна згаданій, могла б міцно об’єднати українців (незалежно від того, якої віри вони дотримуються). Згодом, оскільки була б сконсолідована українська етнічна нація, стрижень української нації політичної, куди входять усі етноси України, це б допомогло остаточно сконсолідуватися і цій останній. Для того, щоб ця національна релігійна (понадвіровизнаннєва) система скла­ лася, потрібні були б спільні зусилля представників усіх суспільних наук. Крім уже згаданих, сюди мали б увійти соціологи, етнологи, політологи, філософи, релігієзнавці, економісти Важливим було б,— тим більше, що в кінцевім під­ сумку, слід було б зважати, крім українців, на всі етноси України,— залучення до цієї роботи не лише українознавців, а й фахівців, пов’язаних з іншими етноса­ ми й мовами, думка яких, особливо наприкінці цієї роботи, мала б свою цінність і вагу. Створення згаданої релігійної системи не відокремило б Україну віц світу, а, навпаки, з’єднало б її з ним, бо показало б її місце і призначення в ньому А щоб саме так сталося, було б бажано зважити на світовий досвід творення подіб­ них ідеологічних систем, які є водночас основою державно-національної ідео­ логії в різних державах світу. Робота, пов’язана зі створенням розглянутої дер- жавно-національної ідеології, дуже складна, але й важлива, і через це варто було б особливо з нею не зволікати, а розпочати її негайно. Звичайно, тут можна було порушити тільки частину того, що пов’язане з ук­ раїнською державно-національною ідеологією, яка має бути розтиражована і продовжена і в сучасній літературі найрізноманітнішого характеру, і в музиці (зокрема, піснях), у тому числі наймодернішій, і в кіно- й телесеріалах як на істо­ ричні, так і на найсучасніші теми. Тут ішлося не стільки про вічно молоде, і віч­ но ростуче дерево національного життя, втілене в національній культурі, скільки про його коріння. Загально-бо відомо, що чим глибшим і міцнішим буде коріння, тим міцнішим і несхитнішим, здатним витримати будь-які бурі історії, буде дерево національного життя. Для людей, що звикли вбачати в мові лише так звані словникові холодини, далекі від економіки, техніки, медицини, тобто галузей практичної діяльності людей, а з іншого боку, й віддалені від іцеології, звичайно, усе викладене видас­ ться багато в чому незрозумілим. Проте хоч би з того, яке значення в найрозви­ неніших країнах приділяється, з одного боку, національно-державній мові, а з другого,— відповідній ідеології, стане зрозумілим, що всі ці речі тісно пов’язані. ® Стосовно значення останніх треба пам’ятати, що міцну економіку може побудувати тільки нація, натхненна потужною національною ідеологією, що, зокрема, доводить досвід Японії. Недаремно саме тому японські економісти, які відвідали Україну в 1996 році, на запитання «Чого бракує українській економіці?» однозначно відповіли — «Націоналізму» (див.: БачинськийГ. Чи залишиться Україна згкраїнською? І І Україна на межі тисячоліть.— К., 1998,— С. 177). При визначенні місця й призначення кожної нації в світі виходимо з поняття місіо- нізму, яке пов’язане з місією кожної нації. У своїй книжці «Українська мова і мовне життя світу» (К., 2004) автор цієї розвідки місію України в світі визначив так: «Україна — наріжний камінь Вільної Європи» (с. 53). Але, зрозуміла річ, цю місію, складну й відповідальну і водночас почесну, може виконати лише Україна, що являтиме собою справді сильну й впливову державу, а такою може стати і бути тільки Україна, міцно об’єднана спільною для всіх її регіонів метою й вірою в слушність свого шляху і здійсненність свого призначення. I88N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3 53 о. Б. Ткаченко_ З одного боку, престижною стає мова, що її вживають найосвіченіші й найза- можніші люди. Але, з другого боку, найуспішнішими є держави, об’єднані по­ тужною державно-національною ідеологією, міцно пов’язаною з розвитком власної державно-національної мови. Історичний досвід людства доводить, що найкраще утвердження й розвиток мови може забезпечити як її носій лише нація з ефективним сз^асним розвитком своєї держави, свідома свого значення як для самої себе, так і для світу, нація, горда своїм минулим у його найвищих осягах, цілеспрямована і впевнена в своєму майбутньому. Тільки подібна нація, якою б хотілося бачити українців, насамперед етніч­ них, здатна забезпечити існування і розвиток української мови. Але для того, щоб нею стати й бути, українці мають спертися на потужну ідеологію, яку ми звемо національною релігією, що могла б забезпечити єдність нації, її впевне­ ність у своїх силах і, як наслідок, — здатність побудувати сильну державу, ство­ рити розвинену й оригінальну культуру в найширшому розумінні цього слова. Без подібної ідеології, або національної релігії, і українська нація, і українська мова скидатимуться на корабель без компаса і будь-яких інших орієнтирів, кора­ бель «без керма і без вітрил», приречений на нескінченне блукання в пошуках свого шляху, а то й на неминучу катастрофу. О. В. ТКАСНЕМКО ТО\¥АШ)8 ТНЕ ШЕОЬОСІСАЬ РО^N^АТIОN8 ОР ТНЕ ^^ККАINIАN NАТIОN АШ) ТНЕ ^^ККАIМАN ^АNС^АСЕ ТЬе агіісіе І8 (1еуоІе(і Іо Йіе і(1ео1о@іса1 &ші(1аІіоп8 оґ Йіе Шгашіап паїіоп апі Йіе Цкгаіпіап 1ап§иа§е \уИіс1і аге Ьгтесі Ьу (ііЯегепІ тапі&віаііопя оГ Йіе Цкгаіпіап паїіопаї ге1і§іоп, Йіаі: І8 о£ (Ье паїіопаї ІгаіШоп іпсоїрогаїед іп Йіе Ьівіогу апд Йіе сиііиге оГЦкгаіпе. ТЬеге аге сопзідегед сопсгеїе ісіеоіобісаі ргоЬІетз, ітрогіапі &г Йіе 8иЬ8е^иеп ̂ ехІ8Іепсе апі Йіе (іеуеіортепі оГ Цкгаіпе аз а 8Ше. Ке у\ У 0 г д 8: &ІЙ18, Йіе Цкгаішап паїіопаї ге1і§іоп, Йіе Цкгаіпіап Іап^иа^е, ІЬе Цкгаіпіап ейшіс апсі роїііісаі паїіоп, і(іео1о§іса1 &ші(1а1іоп8. 54 І8БН 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3

Схожі ресурси