Українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі: притягування і відштовхування. ІІ. Текстуальні вкраплення, прецедентні тексти мовою оригіналу
У статті розглядається досить характерне для сучасних україно- і російськомовного (особливо в Україні) дискурсів явище текстуальних вкраплень мовою оригіналу, їхні семантичні, стилістичні, прагматичні функції....
Saved in:
| Date: | 2010 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2010
|
| Series: | Мовознавство |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183474 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі: притягування і відштовхування. ІІ. Текстуальні вкраплення, прецедентні тексти мовою оригіналу / О.О. Тараненко // Мовознавство. — 2010. — № 4-5. — С. 22-39. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183474 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1834742022-03-26T01:33:57Z Українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі: притягування і відштовхування. ІІ. Текстуальні вкраплення, прецедентні тексти мовою оригіналу Тараненко, О.О. У статті розглядається досить характерне для сучасних україно- і російськомовного (особливо в Україні) дискурсів явище текстуальних вкраплень мовою оригіналу, їхні семантичні, стилістичні, прагматичні функції. The article deals with original textual inclusions which is fairly typical phenomenon of the pre-sent-day Ukrainian and Russian (especially in Ukraine) discourses, their semantic, stylistic, and pragmatic functions. 2010 Article Українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі: притягування і відштовхування. ІІ. Текстуальні вкраплення, прецедентні тексти мовою оригіналу / О.О. Тараненко // Мовознавство. — 2010. — № 4-5. — С. 22-39. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183474 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті розглядається досить характерне для сучасних україно- і російськомовного
(особливо в Україні) дискурсів явище текстуальних вкраплень мовою оригіналу, їхні семантичні,
стилістичні, прагматичні функції. |
| format |
Article |
| author |
Тараненко, О.О. |
| spellingShingle |
Тараненко, О.О. Українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі: притягування і відштовхування. ІІ. Текстуальні вкраплення, прецедентні тексти мовою оригіналу Мовознавство |
| author_facet |
Тараненко, О.О. |
| author_sort |
Тараненко, О.О. |
| title |
Українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі: притягування і відштовхування. ІІ. Текстуальні вкраплення, прецедентні тексти мовою оригіналу |
| title_short |
Українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі: притягування і відштовхування. ІІ. Текстуальні вкраплення, прецедентні тексти мовою оригіналу |
| title_full |
Українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі: притягування і відштовхування. ІІ. Текстуальні вкраплення, прецедентні тексти мовою оригіналу |
| title_fullStr |
Українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі: притягування і відштовхування. ІІ. Текстуальні вкраплення, прецедентні тексти мовою оригіналу |
| title_full_unstemmed |
Українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі: притягування і відштовхування. ІІ. Текстуальні вкраплення, прецедентні тексти мовою оригіналу |
| title_sort |
українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі: притягування і відштовхування. іі. текстуальні вкраплення, прецедентні тексти мовою оригіналу |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2010 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183474 |
| citation_txt |
Українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі: притягування і відштовхування. ІІ. Текстуальні вкраплення, прецедентні тексти мовою оригіналу / О.О. Тараненко // Мовознавство. — 2010. — № 4-5. — С. 22-39. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT taranenkooo ukraínsʹkorosíjsʹkímovníkontaktinasučasnomuetapípritâguvannâívídštovhuvannâíítekstualʹnívkraplennâprecedentnítekstimovoûorigínalu |
| first_indexed |
2025-07-16T03:28:10Z |
| last_indexed |
2025-07-16T03:28:10Z |
| _version_ |
1837772562597150720 |
| fulltext |
О. О. ТАРАНЕНКО
УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ МОВНІ КОНТАКТИ
НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ; ПРИТЯГУВАННЯ І
ВІДШТОВХУВАННЯ. II. ТЕКСТУАЛЬНІ ВКРАПЛЕННЯ,
ПРЕЦЕДЕНТНІ ТЕКСТИ МОВОЮ ОРИГІНАЛУ _______
У статті розглядається досить характерне для сучасних україно- і російськомовного
(особливо в Україні) дискурсів явище текстуальних вкраплень мовою оригіналу, їхні семан
тичні, стилістичні, прагматичні функції.
К л ю ч о в і слова: українсько-російські мовні контакти, вкраплення, прецеденти слова
(тексти), українізм, русизм.
1. Активізація взаємодії між українською і російською мовами в сучасній Украї
ні як наслідок розширення поля суспільного функціонування першої з них сти
мулює взаємопроникнення не тільки власне запозичень до структури кожної з
них, а й широкого ряду вкраплень мовою оригіналу на рівні мовлення. Якщо се
ред власне запозичень, незважаючи на посилення з відомих причин проникнен
ня елементів української мови до інвентарю місцевого варіанта російської мови,
впливи продовжують здійснюватися в основному все-таки з боку російської
мови (насамперед, звичайно, російської мови метрополії) *, то в площині іншо
мовних мовленнєвих вкраплень такої явної диспропорції немає. Іншомовні
вставки в тканині тексту, виконуючи різноманітні зображально-виражальні
функції, водночас свідчать про наявність у мовній свідомості представників
обох мовних спільнот тенденцій як до «притягування» (у суто номінативній та
комунікативній функціях вкраплень або в їхній стилістичній функції легкого,
добродушного жарту, незлої іронії), так і до «відштовхування» (з увиразненням
«чужості» іншомовного елемента — при гіркій або в’їдливій іронії, сарказмі,
коли слід припускати не стільки вплив однієї мови на іншу, скільки реакцію но
сіїв останньої на це — як його неприйняття, прагнення до його відторгнення) у
відносинах між цими мовами. Такі включення, по-перше, відбивають, як і влас
не запозичення, загальний культурний вплив однієї мови на носія (носіїв) іншої
мови — у тих випадках, що не співвідносяться саме (тільки) з чимось «україн
ським» або чимось «російським», коли одиниця, уривок з тексту і т.ін. іншої
мови просто краще, на думку мовця, підходять для відповідної ситуації або вза
галі тільки вони спадають йому на думку (див. нижче, наприклад, уживання
укр. меншовартість замість рос. неполноценность, укр. незлим тихіш словом
1 Див. докладніше: Тараненко О. О. Українсько-російські мовні контакти на сучасному
етапі: притягування і відштовхування. І. Впливи, інтерференція, запозичення // Мовознав
ство,— 2010,— № 2-3,— С. 55-82.
© О. О. ТАРАНЕНКО, 2010
22 /ЗХЛГ 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4-5
Українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі..
або рос. «первым делом — самолеты» і под.). По-друге, у тих випадках, коли
маються на увазі саме «українське» і саме «російське» (таких випадків більше, в
усякому разі вони більше привертають до себе увагу), використання таких
включень відбиває цілком природне прагнення мовця до встановлення ніби від
повідності між змістом (Україною, українцями та їхніми відмітними ознаками
або Росією, росіянами та їхніми ознаками) і однією з його форм (відповідно
українською і російською мовами): тому, наприклад, про українську мову кажуть
не украинский язык, а (украинская) мова. Уже виробився певний набір більш-
менш усталених «дуже українських» або «дуже російських» слів, зворотів, що
використовуються в подібних включеннях.
Випадки стилістично-оцінного передавання вимови (написання) слова іншої
мови як його навмисного неперекладання, які супроводжують постійні взаємні
претензії щодо державної політики, ідеології, культурних особливостей і мовної
практики «іномовних» опонентів і виражаються як несхвальне, неприязне став
лення (переважно як недоброзичлива іронія, глузливе пародіювання) до позна
чень відповідних реалій у кожній із цих мов і до самих мов у цілому, особливо
різко виділяються в дискурсах обох сторін 2. Фактор такої «навмисності» може
посилюватися неточним (власне, спотвореним) цитуванням, на письмі — пере
даванням звуків однієї мови графічними засобами іншої мови, тобто вживанням
слова як фонетичного (графічного) варваризму в тканині іншої мови. Слід вод
ночас мати на увазі й те, що та сама одиниця однієї мови може використовувати
ся носіями іншої мови з різними функціями (див. нижче, наприклад, украинская
мова, желто-блакитньїй).
2. Україномовні вкраплення в російськомовному тексті.
2.1. Власне національно-мовний аспект вкраплень мовою оригіналу.
2.1.1. Вкраплення з основною номінативною або комунікативною функціями:
а) українські власні назви, а також етнографізми, регіоналізми, історизми,
які не ввійшли до лексичного складу російської літературної мови, хоча й не
мають у ній точних відповідників: «Ехать из Ивано-Франковска в Буковель —
одно удовольствие.... “Потічки”, горы, маленькие деревянные домики...» (Газ.
по-киев.3, 22.12.2005);
б) лексико-фразеологічні українізми та інші одиниці з українською націо-
нально-мовною забарвленістю, які видаються мовцеві кращою, адекватнішою
2 «У російськомовних газетах поширеним стало залишати українське написання най
більш нелюбимих слів і словосполучень» (Сулима Н. М. «Разучите эту мову...»II Полилог.—
М., 2001.— № 1.— C. 49). Аналогічне явище характеризує й мову україномовних ЗМІ. Так, у
редакційному коментарі до однієї статті сказано щодо її мовних особливостей: «Витримуємо
також написання окремих російських висловів без перекладу українськими літерами (так
само, як порою в російській мові не перекладають нашу незалежність і самостійність у
“независимость” та “самостоятельность”, а, ніби глузуючи, відтворюють як “нэзалэжнисть"
і “самостийность”)» (Березіль, 1996, № 5-6.— С. 116-117). Пор. подібне використання
такого стилістичного полемічного засобу в сучасній Білорусі: Мечковская Н. Б. Белорусский
язык : Социолингвистические очерки.— München, 2003.— C. 41-43. Полемічно загострено в
90-х pp. у хорватській і сербській мовах (у публіцистиці й навіть у поезії) опоненти ви
користовували букви відповідно кириличного і латинського алфавітів цих мов — з наданням
їм зловісних конотацій (див.: Lubas W. Polityka j^zykowa [project «Komparacja wspolczesnych
j^zyköw slowiafiskich», 4].— Opole, 2009.— S. 316-320,521). У контексті мовних ситуацій тих
країн, де співіснування різних мов не привносить у суспільну свідомість моментів такого
напруження, подібна стилістична лінія іншомовних вкраплень виявляється, звичайно, значно
стриманіше. Див. щодо чеських вкраплень у структурі словацького мовлення в сучасній Сло
ваччині: Horecky J. Slovensko-ceskä diglosnä komunikäcia // Sociolingvisticke aspekty vyskumu
sücasnej slovenciny.— Bratislava, 1995.— S. 183-187.
3 Список скорочень див. у кінці статті.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4—5 23
О. О. Тараненко.
назвою для певного поняття, особи, місцевості тощо порівняно з відповідними
російськими найменуваннями (з можливою метамовною функцією): «Мне очень
приятно бывать на Украине. Во-первых, в украинской мове очень много слов,
общих с польским языком...» (співачка Едіта П’єха: т/к «Київ», «В гостях у
Дмитра Гордона», 12.02.2010); «Поэтому самое хорошее средство от запора —
прогулка на свежем воздухе перед сном и стакан свежего кефира. Можете его
приготовить сами по народному рецепту (в Украине это называется “кисляк”»
([Із інтерв’ю з дієтологом].— Рабочая газета, 3.10.2009); «Надо изгнать, выжечь
из себя то, что по-украински называется “меншовартістю”, жить с высоко под
нятой головой» (В. Коротич. — Бульвар, 2001, № 6), пор. рос. неполноценность',
«Несмотря на все политические перипетии, коммунальные... (пауза в мовлен
ні.— О. Т.) негаразди..., выборы в городской совет состоятся» ([Із інтерв’ю з
місцевим політологом, м. Дніпропетровськ].— Т/к ІСТУ, «Факти», 24.02.2006);
фразеологічні, паремійні вислови, крилаті слова (часто це цитати з творів
Т. Шевченка): «...И эти узы никакими провокациями не разорвать! Народы
Украины и России не позволят. Так що не тратьте, куме, сили, спускайтеся на
дно...» (М. Ирин. — Крым, пр., 26.11.1996)», «Похоже, украинские любители
женского баскетбола долго еще будут вспоминать итальянский клуб... незлым
тихим словом» (С. Даценко. — ФиК, 3.03.2000);
в) використання фрагментів українського мовлення при цитуванні у формі
прямої мови (для носіїв російської мови ця функція не надто характерна через
недостатнє володіння або й повне неволодіння переважною більшістю з них
українською мовою): «Так получилось, что 24 августа 1991 года, в день объявле
ния независимости Украины, я оказался в Киеве. Мы сидели в кабинете Миши
Беликова, первого секретаря Союза кинематографистов, и я спрашивал моих
друзей-украинцев, “приголомшенных” (ілюстрація до попередньої функції
україномовних вкраплень.— О. Т.) этой вестью (одни радовались, другие печа
лились): “Зачем это? Что же теперь будет?” И кто-то, помню, ответил, ничего не
объясняя: “Нехай будэ такі.” И вот уже пять лет это “будэ так” продолжает
ся. ..» (В. И. Толстых.— Дружба народов, 1997, № 8. — С. 163).
2.1.2. Вкраплення з основною стилістичною функцією (як позитивно, так і,
частіше, негативно спрямованої оцінної заданості), що мають на меті:
а) прагнення до встановлення тіснішої емоційної близькості, вияв поваги до
України та українців — у загальних рамках контактовстановлювальної функції
мови (це насамперед одна або кілька початкових фраз у мовленні росіян, що
прибувають в Україну, хоча загалом вони знають, що з власне комунікативного
погляду це зовсім не обов’язково), зокрема:
як дипломатичний етикет (українська мова — як представницька мова дер
жави) — наприклад, новий посол РФ в Україні М. Зурабов після свого прибуття:
«Первые слова на украинской земле он произнес на местном языке» (ПКВС,
«Время», 25.01.2010);
з легкою жартівливістю: «О, люди добрые! Здоровэньки булы!» (знаменита
російська співачка Алла Пугачова, виходячи з поїзда на перон Київського вокза
лу, 2001 р.), «Шановни друзи! Дозволътэ прывитаты вас...» (А. Пугачова під
час концерту в київському Палаці спорту у квітні 2009 р.); «Здравствуйте!.. Дя
кую, що вы на мене так довго чекали! А что, кстати, значит— “чекали”? А-а-а...
А я думала, что-то вроде саунд-чека» (3 виступу в Києві відомої російської
співачки Жанни Агузарової.— Газ. по-киев., 30.04.2010). (Аналогічна контак-
товстановлювальна функція в мовленні носіїв української мови під час спілку
24 /ЗХЛГ 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4-5
Українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі..
вання з російською стороною практично не простежується, оскільки при цьому
передбачається спілкування повністю російською мовою);
б) розширення україномовного контексту й тим самим українського асоціа
тивного фону в оповідях про українські реалії, при цитуванні українського мов
лення: «Как даже самых сварливых мирила [мать] / Быстро, як кажуть украин
цы,— “вмить”» (М. Матусовский.— Знамя, 1988, № 4, с. 5); «Мой перший,
найкращий / поэт — был Тарас. / Он смерти ледащей / меня не отдаст» (Е. Евту
шенко.— Юность, 1988, № 6, с. 44) 4;
в) навпаки, іронічне відчуження від української мови. Наприклад, у ведучо
го телепрограми «Фонтан-клуб» на т/к «1 + 1» (23.11.1999), яку вели в основно
му одеські гумористи: «Первая моя встреча с Киевом...», «Это было тоже в
Киеве...» (з неодноразовим «українським» іронічним підкресленням цієї назви,
хоча він, звичайно, добре знайомий з мовною ситуацією в місті — з явним пере
важанням тут російськомовної стихії). Це може бути засобом вираження емо-
ційно-оцінного ставлення мовця не тільки до зображуваної ситуації, а й до самої
мови (особливо з наповненням структури українських вкраплень елементами
просторіччя, «суржику» і підкресленням у такий спосіб «простоти» як мови, так
і її носіїв) 5. Емоційно-експресивний діапазон такого цитування широкий — це
зверхньо-поблажливе ставлення, глузування, відверта неприязнь, наприклад:
«Яка там оппозиция? Откуда она взялася? — удивлялся на людях президент
[Л. Кучма].— Я там бачу только своих завистников...» (Л. Капелюшный. Ви
зантийский синдром: Украинский менталитет как зеркало украинской оппози
ции.— ЛГ, 11.07.2001) (важко, звичайно, уявити використання подібного сти
лістичного засобу при цитуванні мовлення президента Російської Федерації в
якому-небудь з респектабельних загальноукраїнських ЗМІ); «...феномен
вспышки нацгордости у галичан, многие из которых все еще настаивают на том,
что “за Полъщчею кращче булъо\”, достоин пристального анализа» (Г. Селижа-
ров. — ДКр., 23.05.2002); «Новогодний карнавал. Ведущий: “Первое место за
няла маска лоха — 3-й ряд, 8-е место”. Из зала: “Ой, а я ж н э грав\”» (із серії
анекдотів про українців-«хохлов») (див. також нижче уривки з віршів сучасних
російських поетів). Засобом насмішкуватого пародіювання за допомогою відпо
відних трансформацій їх форми або змісту стають слова, певні звороти україн
ської мови, відомі цитати з творів української класики: «Нэхай радио мовчыт\»
(назва замітки про обмеження ефірного радіомовлення російською мовою в
4 У російській поезії відомі й випадки значно ширшого, розгорненішого використання
такого асоціативного україномовного фону:«.. .Ездиет сам батько Улялаев На черной тройке
дарма! Улялаев був такый: выверчено вико, Плэчи кучугурами, кавуном кулак. Зроду нэ
бачено такого чоловика, Як той батька Улялаев Кирияк...» (И. Сельвинский, Улялаевщина).
5 У носіїв російської літературної мови (в Росії) елементи української мови можуть
асоціюватися з власне російським просторіччям (пор., наприклад, такі українізми в російській
мові: абы как, аж, добре у значенні стверджувальної частки, жинка замість жена, батька
замість отец, гамузом, рыпаться, примак, торба, раззява, куркуль — про скупу людину
і под.) і, навпаки, просторічним одиницям може безпідставно приписуватися українське
походження. Так, в одному із посібників з культури російської мови відзначалося: «Украи
нец, например, может сказать, что он “читал Тараса Шевченку", “Простите, но мне нужно
идтить в театр”», «что звучит довольно смешно» (Язовицкий Е. В. Говорите правильно.—
М. ; Ленинград, 1964.— С. 35, 59; див. критику подібних уявлень про негативний вплив
української мови на культуру російської мови: Білодід І. К. Стилістичне збагачення україн
ського усного літературного мовлення //Українське усне літературне мовлення.— К., 1967.—
С. 35). Див. також: їжакевич Г. П. Українсько-російські мовні зв’язки радянського часу.— К.,
1969,— С. 260.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4—5 25
О. О. Тараненко.
Донбасі. — КПвУ, 29.07.1998), «Кохаются чорнобрыви, та нэ з москалями»
(назва замітки С. Фролова з таким початком: «Интересную дату мы отмечаем
завтра: по украинскому календарю 24 августа красный день, поскольку респуб
лика будет отмечать четвертый День независимости. А в календаре бывшего Со
ветского Союза этот день навсегда останется серым — именно с объявления
Украиной “незалежности” начался... развал некогда могучей страны».— КП,
23.08.1995).
На позначення української мови стали досить широко вживати слово «мова»
(відоме в такому вживанні особливо з 1917-18 рр., а згодом у часи українізації
20-х рр.) і «рідна (ридна) мова» (останнє найменування закріпилося як іронічна
реакція на заклики з боку вболівальників за долю української мови на зразок
«Що ж ви, живете в Україні, а рідною мовою не розмовляєте?!»): «Если бы лю
бители “мовы” оставили свои неразумные попытки навязать украинский язык
другим...» (В. Филатов.— Газ. «Городъ», Донецьк, 6.05.2005), «“Рідна мова”,
продираясь через привычку говорить в городе по-русски, доставляет говоряще
му массу удовольствия» (Изв., 12.07.2006, с. 11), «Но готова ли “морально” наша
“рідна мова” вытеснить в правовой сфере “великий и могучий” русский язык?
Думаю, что на данном этапе ответ будет отрицательным» (С. Салов, юрист.—
Городъ, 13.02.1997), «“Великий и могучий” показал язык мове» (замітка про
мовну ситуацію в Донбасі. — КПвУ, 25.09.1998) б. Від частого вживання слово
«мова» в значенні української мови часто вже не сприймається в цьому середо
вищі як іронічно марковане, його досить спокійно вживають і в спілкуванні зі
своїми україномовними знайомими, колегами: «он разговаривает только на
“мове”», «это все надо переводить на “мову”», «там преподавание ведется на
“мове”» і т. ін.
2.2. Національно-соціальний аспект вкраплень мовою оригіналу, який
полягає у використанні україномовних одиниць для вираження певного оцінно
го ставлення мовця: з одного боку, як одного із засобів вияву позиції соціально
го протесту, критики влади, а з другого, навпаки,— як одного з об’єктів такого
протесту та критики.
2.2.1. Вираження позиції протесту проти державного режиму за допомогою
використання саме української мови, принаймні її окремих слів і зворотів,
розпочалося в межах досліджуваного періоду наприкінці 80-х — на початку
90-х рр. на загальній хвилі протесту демократичних сил проти комуністичної
ідеології та радянського режиму, які звично асоціювалися на Україні з функціо
нуванням російської мови. Виступи на мітингах, скандування демонстрантів,
6 «.. .у російськомовних засобах масової інформації вперто й наполегливо прищеплюєть
ся думка, що «русский язык — это язык, а украинский язык — это “мова”» (Сулима Н. М.
Зазнач, праця.— С. 48). Пор. також розвиток у слова «мова» негативно-оцінного значення
певного вульгарного соціолекту російської мови (це вже момент мовної естетики): «В вашем
“Новом взгляде” (одному з московських періодичних видань.— О. Т.) превалирует грязь,
бульварная мова...Читая “Новый взгляд”, трудно отделаться от мысли, что находишься
рядом с отхожим местом» (з листа читача— див.: Костомаров В. Г. Языковой вкус эпохи: Из
наблюдений над речевой практикой масс-медиа.— М., 1994.— С. 66); ось уже ніби як
лінгвістичний термін: «В средствах массовой информации сказывается увлечение
“молодежной мовой”». Вот примеры некоторых заголовков из газет (московських.— О. Т.):
«“Красота... их мать!”, “Мисс Мухосранск-93”, “Во, блин, труженик!”» (Овсиенко Ю. Г.,
Москва. Изменения в лексическом составе современной разговорной речи // УосаЬиІит еі
уосаЬиІагішп : Сб. науч. тр. по лексикографии.— X., 1998.— Вып. 6.— С. 28). Пор. давніші
українізми, що давно вже завершили таку емоційно-оцінну еволюцію в російській мові:
вирши, малевать.
26 /ЗХЛГ 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4-5
Українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі..
написи на плакатах і транспарантах українською мовою можна було почути
(з уст загалом російськомовних осіб) і побачити досить часто не тільки в тради
ційно україномовних західних областях. Відтоді до загального мовного вжитку
ввійшли два «вигуки соціального протесту» Ганьба! і Геть! Українська мова пе
реважала й у масових загальнодемократичних заходах, спрямованих проти по
літики державного керівництва вже незалежної України,— на початку 2000 рр.
під час проведення акцій «За Україну без Кучми!» та ін. і восени 2004 р. під час
«Помаранчевої революції», а обидва вигуки протесту вже давно вийшли за межі
мововжитку тільки «демократичних» сил і взагалі політичного лексикону, по
ширившись, зокрема, і в Південно-Східному регіоні: «...харків’яни, які майже
всі спілкуються російською мовою, “оранжеві” лозунги скандують україн
ською: “Ганьба!”, “Нас багато — нас не подолати”, “Міліція з народом”, “Схід і
Захід разом\”» (Г. Миць. Оранжева революція розбудила Харків.— ВЗ,
23.12.2004); «Банду гетьі» (скандування учасників мітингу на майдані Неза
лежності в Києві 28.11.2004 р.); «Ганьба карманным депутатам!» (напис на пла
каті під час мітингу в Дніпропетровську в ці ж дні); «Гань-ба\ Гань-ба\» (з про
тесту жителів одного з регіонів Одещини проти місцевої влади з приводу
проведення там високовольтної лінії електропередачі: т/к «1 + 1», ТСН,
16.11.2009); «Ведь еще никогда “Олимпийский” [стадіон] не кричал настолько в
унисон “Ганьба\”, не забрасывал мусором уходящих с поля игроков» (Газ.
по-киев., 4.10.2007).
2.2.2. Увиразнення за допомогою україномовних вкраплень саме україн
ського національного характеру новопосталої держави та її державної мови:
а) найпростіший вияв цього аспекту— це стилістично, здавалося б, не коно-
товане цитування уривків з державних документів, з виступів державних діячів,
службовців державною (офіційно, як тепер, або фактично, як, наприклад, у пе
ріод українізації 20-х — початку 30-х рр.), тобто українською, мовою. Однак і в
цих випадках — незалежно від справжніх намірів мовця — у сприймача такого
тексту в умовах загальнодержавної неодномовності може закрадатися підозра
щодо прагматичного підтексту цього мовного засобу як «недружнього» стосовно
до української мови й до українців. Так, один з рецензентів історико-краєзнавчої
книжки про Київ у радянський час (А. Анисимов. Геростратов замысел.— К.,
2004) несхвально зазначає: «Але характерно, що майже всі злочинні розпоряд
ження компартійної влади про нищення Києва автор цитує майже виключно ук
раїнською мовою (при тому, що книга написана російською!)... В такому кон
тексті читачеві... нав’язується думка, що вина за нищення старого Києва лягає
на українців» (о. Ю. Мицик. — УУ, 2004, № 11-12, с. 24);
б) це вираження добродушної жартівливості, легкої або навіть гіркої (але не
злої) іронії (у колах російськомовного соціуму України, які загалом позитивно
або принаймні лояльно сприймають ідею української державності в її сучасно
му варіанті): «... мой бывший одноклассник. Ныне он солдат срочной службы,
охраняющий наш с вами покой, “добробут” и “чистое небо над головой”»
(А. Яблонская.— СН, 10.07.2001; у межах одного речення поєднано нове «ук
раїнське» і старе «радянське» кліше); «Под жовто-блакитным флагом было ти
хо и спокойно» — із замітки про роботу посольства України в Ізраїлі (С. Бав-
ли.— СН, 18.04.2001); «Правда, выглядели “урядовцы" поначалу несколько
устало» — про прес-конференцію представників уряду на чолі з Ю. Тимошенко
(Газ. по-киев., 12.04.2005); «Борис Чичибабин. Знаменитый харьковский поэт.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4—5 27
О. О. Тараненко.
Когда бригада Центрального телевидения в 88 г. приехала в Харьков снимать
фильм о нем, в Харьковском горисполкоме были страшно удивлены этим — там
и представления не имели, какой крупный поэт живет “у рідному Харкові"» (газ.
«Західний Донбас», Павлоград, 11.02.1999; поет, як відомо, писав російською
мовою); «Почему с таким неподдельным энтузиазмом вырвались мы из “брат
ских” объятий и так единодушно высказались на референдуме за то, чтобы
“жить своим домом”?.. Казалось, что дорога к лучшей и свободной жизни в рід
ній Україні наконец-то найдена... Но за сорванными с петель воротами в неза
лежність нас поджидали большие разочарования...» (Л. Федорцова.— Харь
ковские губернские ведомости, 26.08.1996);
в) у суспільних колах, не задоволених (постійно або ситуативно) з певних
аспектів соціальної, економічної, культурної, мовної політики державних орга
нів нової України, це перенесення такого незадоволення на українську мову як
державну мову країни 7— від достатньо стриманої емоційної тональності до гір
кої або в’їдливої іронії: «Неужели Артист это (краще матеріальне становище.—
О. Т.) не заслужил? ... А в Верховной Раде один ответ: “Розглянемо, розгляне
мо"...» ([Інтерв’ю з актором Юрієм Мажугою].— Журн. «ТУ-Парк», 1999,
№ 41); «Вечером включишь телевизор, а оттуда молодой задорный голос: “Не
заплатите за коммунальные услуги, судить будем, майно отбирать будем!”
Только и осталось майно отбирать. Отобрали все: вклады, страховки, пенсии,
зарплату. Судить за что? А судьи кто? ... Государственные мужи, которые не
знают, в какой же стране хатынку купить да в банк деньги наворованные вло
жить?» (В. А. Овчинникова.— Слово ветерана, 2000, № 23); «Не так давно я
вышла из Союза театральных деятелей Украины. ... Я сказала, что выхожу из
СТД, до тех пор, пока NN будет там “керувати”» ([Інтерв’ю з актрисою Вале
рією Заклунного].— АиФ. Укр., 1997, № 10); «Пан президент! Верните мне со
ветскую пенсию 120 рублей, а себе заберите нашу гривневую и попробуйте на
нее настроить себе мраморных “хатынок”» (з листів читачів: Комуніст, 1999, №
27); «ДиКаприо ищет хатинку» (Бульвар, 2000, № 31); «Майкл Джексон продал
свою “хатынку”» (Газ. по-киев., 12.05.2005)8. Така сама іронія з використанням
7 «Нині справедливе невдоволення і навіть озлоблення понурою реальністю легко пере
носиться на образ української держави та її символи, і не в останню чергу — на українську
мову. Вона знову виявляється без вини винуватою» (Дзюба І. Доля мови — доля народу //
Сучасність.— 1999.— Ч. 4.— С. 138); з різкішим формулюванням проблеми (у викладі
виступу І. Дзюби журналістом): «Традиційно зневажливе ставлення до української мови як до
сільської змінилося ставленням до неї як до знака політичної українськості. На неї пере
носяться всі негаразди, викликані жахливим економічним становищем, вона грає роль
подразника для невдоволених мас» (Паламарчук Г. Мова калинова як велика та серйозна по
літика // Час.— 1998.— 27 лист.). Пор. у цьому зв’язку подібне спостереження часів украї
нізації 1920-х рр. щодо сприйняття функціонування української мови й ширше — щодо
розмежування «мовних партій» українською і російською мовами в устах радянських уря
довців: «Кажуть (ідеться про 1925 р.— О. Т.), що коли на село приїздить хтось із урядовців і
починає говорити по-українському, то дядьки чухають потилицю й кажуть — “ну, значить,
треба знов щось платити”. Бо про податки, одбутки, драчі і т. п. раз у раз говорять по-укра-
їнському. Коли ж говорять по-російському, можна бути спокійним: мова буде про Інтер
націонал, про “мировую буржуазию” і інші “нейтральні” справи, за які платити не
доводиться. От вам і “українізація”» (Єфремов С. Щоденники 1923-1929.— К , 1997.—
С. 237-238).
8 Слово хатинка в такому іронічному вживанні стало досить популярним — після того,
як під час однієї з виборчих кампаній перший Президент України Л. Кравчук на запитання
журналістів про його доходи відповів, що вони доволі скромні («хатинка десь за містом»
і под.), але, як нібито виявилося, він має й розкішний котедж у Швейцарії (факт, що його потім
не було підтверджено).
28 /ЗХЛГ 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4-5
Українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі..
одиниць української мови стала з часом застосовуватися й щодо політичного та
бору «помаранчевих», лідери яких, прийшовши до влади в державі з україн
ською мовою як «робочою», не виправдали, однак, покладених на них надій сус
пільства: «В стране смута, как перед Майданом-2004. Но “помаранчевые” в
2008-ом сражаются с такими же “помаранчевыми”. Теперь все они при власти,
и трудно понять, где опять окопалась “злочинна влада”...» (Газ. по-киев.,
29.05.2008) 9;
г) це випадки вже з явно політизованим спрямуванням — практикування
подібних україномовних вкраплень як вияв ставлення тих суспільно-політичних
кіл, що звичайно послуговуються російською мовою, до кіл, діяльність яких асо
ціюється з принциповим використанням української мови, — від ніби простого
називання з метою передання відповідного національного колориту (на зразок
звичайних екзотизмів чи варваризмів) до відвертої недоброзичливої іронії,
єхидства: «Здесь обычно проходят “вышкол” — тренировки в условиях, прибли
женных к боевым, — отряды столичных УНСОвцев» (О. Мусафирова.— КПвУ,
27.12.1996), «вояки» УПА\ «.. наши политические оппоненты не устают упрекать
Компартию в “антидержавницьких настроях”, в стремлении ликвидировать
независимость Украины» ([Інтерв’ю з першим секретарем ЦК КПУ П. Симонен-
ком].— Комуніст, 5.04.2001). У ЗМІ можна побачити такий гумористичний ма
люнок: у якійсь водоймі тоне людина (видно вже лише простягнуту руку, а з во
ди разом з бульками виривається крик про допомогу: «Помогите!»), а з берега
нагнувся чолов’яга у вбранні етнографічного українця, з довгими обвислими ву
сами, і відгукується на цей крик: «Ану, ще раз: Допоможіть!» — це реакція на
нібито «зацикленість» певних кіл українського соціуму на питанні про україн
ську мову.
Серед таких зневажливо-іронічних характеристик політичних опонентів до
сить частотними є пан, пані, мн. панове (це пов’язане з тим, що в колах україн
ської орієнтації значно швидше перейшли на такі іменування, тоді як у росій
ськомовному середовищі аналогічні одиниці господин, госпожа, мн. господа
впроваджуються повільніше; з боку лівих сил тут наявний і соціальний мо
мент — для характеристики представників «антинародної» влади): «Панове де
мократы!», «Панове руховцы!», «Панове из Киева!» (щодо державної влади) і
под. — поширені написи на плакатах, транспарантах демонстрантів і пікетників
проросійської й лівої орієнтацій у Криму та Донбасі в першій половині 90-х рр.;
«Незалежные панове, / нам противна ваша мова. / И не ждите вы наград, / разве
что коленом в зад» (напис на плакатах пікетників, що виступали в середині 90-х рр.
під стінами ВР Кримської автономії на підтримку Ю. Мєшкова.— Крим, св.,
5.03.1999); «“Ланове”, позвольте выбор сделать мне самой» — про вибір мови,
української чи російської (Західний Донбас, 16.04.1997); «Первое сентября: па
ны против детей» (НГ, 1995, № 32) — про небажання міської влади Рівного зно
ву відкрити російські школи; «Если же пан президент вместе со своими совет-
никами-русофобами полагает, что русский язык— иностранный, значит, он или
9 Це натяк на звинувачення в передвиборній кампанії «помаранчевих сил» 2004 р.
попереднього державного керівництва як «злочинної влади», пор., наприклад: «Народ хоче
змінити злочинну владу, яка насаджує на нашій землі цинізм і беззаконня. Бандитській владі
потрібно лише одне: за будь-яку ціну продовжити своє панування.... Я стверджую..: бандити
не будуть правити на цій землі! ... Я стверджую..: бандити будуть сидіти у тюрмах!» (з
виступу кандидата в Президенти України В. Ющенка 18.09.2004 р. на майдані Незалежності в
Києві).
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4—5 29
О. О. Тараненко.
плохо знает историю собственной страны и ее народа, или лукавит, лицемерит»
(В. Филатов.— Городъ, 13.05.2005); «Выступая в разных городах с целью завое
вания голосов, вы, пан Кучма, обязательно подчеркиваете, что и дальше будете
идти по “пути реформ” и не свернете с этого пути. А не пора ли подвести итоги?
Получив Украину с ее прекрасным народом, плодородной землей и мощной
промышленностью, вы с паном Кравчуком из первой десятки передовых стран
опустили ее в последнюю десятку» (з добірки листів читачів у газ. «Комуніст»,
1999, № 27; автор, іменуючи Л. Кучму «паном», скоріше за все, знає, що той є
російськомовним у побуті).
Вістря різко несхвального або іронічно-зневажливого ставлення (з боку від
повідних суспільно-політичних кіл як в Україні, так і в Росії) найгостріше вияв
ляється у спрямуванні на поняття, пов’язані насамперед з ідеєю державної неза
лежності України (всі розуміють, що це незалежність від Росії) та прагненням її
до політичної самостійності, з практикою сучасного державного будівництва в
Україні: «“Газета...” спросила: Что думают по поводу газовой войны москви
чи?.. Нина Заречная: Украина хотела быть незалежной. Она ей стала. И что те
перь она хочет? Чтобы быть незалежной и получать дешевый газ? Но так не бы
вает. Нет никакого шантажа, просто надо платить!» (Газ. по-киев., 12.02.2008),
«Летчики не захотели остаться в самостийной Украине» (д/ф «Гром над палу
бой».— Т/к РТР-Планета, 26.02.2005; ідеться про події в Збройних силах після
розпаду СРСР в 1991 р.), «Первые корабли самостийного флота» (АиФ, 1992,
№ 22 — про формування військово-морських сил України), «В Киеве очень хо
лодно (температура повітря в цей час у Москві була, очевидно, не вищою.—
О. Т.), вильно, нэзалэжно», «пусть они сначала уживутся со своими вилънистю и
нэзалэжнистю» (Е. Семенова. Киев накануне конца света и после него.— АиФ,
1993, № 50), «Украинские политики до сих самоутверждаются. Они тащатся
(жаргонізм із значенням “діставати задоволення від кого- або чого-небудь”; ска
зано з посмішкою.— О. Т.) в своей нэзалэжности» (Дм. Рагозін, російський по
літик.— Інтер, «Подробиці тижня», 19.10.2003), «А на Полтавщине качают со
вершенно “нэзалэжный” украинский газ» (РТР-Планета, «Вести недели»,
25.12.2005). Уже існує й субстантивоване вживання прикметника «незалеж
ний» як власної назви (у формі жін. р.) на позначення України: «Мы — украин
цы, — входит даже в националистический раж президент Незалежной, — луч
ший народ не только Европы, но и мира» (В. Бакланов.— Газ. «Россия», М.,
29.01.2004), «Негоже ждать милости от Незалежной» (Изв., 31.07.2008) — про
проблеми Чорноморського флоту. Узагалі, згадування про сучасну Україну в
російських ЗМІ часто супроводжується — як постійними епітетами — означен
нями «самостийная» і «незалежная» або рос. «независимая» (замість просто
«Украйна», як щодо інших колишніх республік СРСР)— так, ніби до цього фак
ту важко звикнути й тим більше примиритися з ним (це вже стало одним із пуб
ліцистичних штампів російської мови): «Для тех, кто осенью собирается посетить
самостийну Украину, доводим до сведения, что...» (КП, 11.08.1994), «Мы бу
дем следить за погашением очередной задолженности независимой Украиной»
(ПКВС, «Время», 23.11.2008), «Причем Киев рассчитывает, что в Брюсселе ско
рее поддержат, в силу политических причин, нэзалежную Украину, чем Рос
сию» (рос. т/к НТВ, «Сегодня», 7.12.2005), пор. уже навіть як порівняння: «— Я
теперь свободная и независимая, как бывшая братская Украина!» (героїня одного
з нових російських телефільмів, жартуючи). У межах одного контексту можуть
поєднуватися вживання нейтрального означення «независимый» щодо інших
30 /ЗХЛГ 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4-5
Українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі..
країн і стилістично маркованих «незалежный» або «самостийный» щодо Украї
ни: «Независимые страны Балтии и самостийная Украина всерьез озабочены
мифотворчеством» (рос. т/к ТВЦ-Международный, оглядова програма «В цент
ре событий», 6.05.2007). Ці означення-українізми стали вживатися з такою ж
несхвально-іронічною конотацією вже не тільки щодо України, пор.: «— Спро
сите сейчас у армян, у украинцев, у туркмен: стало им жить лучше, когда они
стали “нэзалэжнымиТ’» (колишній віце-президент РФ Б. Руцькой: НТВ, «К барь
еру», 26.04.2007), «Мне ненавистен и шовинизм, и национализм в любой его
форме — от американского глобализма до самостийного змеиного шипения
Эстонии, Грузии и других наших бывших республик» (Илья Глазунов, худож
ник,— АиФ в Укр., 2007, № 24)10.
Подібну реакцію викликає такий атрибут державності України, як колір її
прапора (реактуалізувалося слово «желто-блакитный», відоме ще з часів гро
мадянської війни): «Захотят ли крымчане жить под жовто-блакитным фла
гом?» (Крым, пр., 5.10.1991). З інших характеристик це тенька» (про Україну),
«національно-свідомі», «щирі українці», «державники» та деякі ін.: «Особенно
раздражают “свидомых” топонимистов наименования Московского и Ленин
градского районов» — про перейменування в Києві (А. Абакумов.— ДКр.,
23.05.2002), «В эпоху суверенного раздрая лишенный сана Филарет при поддер
жке националскособоченной номенклатуры слепил “державну церкву” — Киев
ский патриархат. За поиои-державныком пошла незначительная часть полити
зированной паствы» (НГ, 1995, № 32), «Ничего себе достижение! Им по праву
могут гордиться розбудовники “незалежної України”» — про те, що Київ посів
12 місце серед найдорожчих міст світу (Комуніст, 1998, № 28), уже клішовані за
період незалежності України звороти «розбудова державы», «национальная
злагода».
Це мовностилістичне явище ніби з роздратованістю щодо самого факту існу
вання України як держави й, безперечно, з гіркою образою за «зраду» українців
демонструє й творчість деяких сучасних російських літераторів: «Бедный Вос
точный Крым: /.../ Катер с рыбой пришвартовался, жовто-блакитный дым /.../
Хрен разберешь, що це за краина, что это за страна...» (О. Чухонцев. — Новый
мир, 1996, № 9, с. 62-63), «...люд отдыхающий (у Судаку в Криму. — О. Т.) /
непросыхающий /.../ мрачок хохляцкий / нестихающий: / “Ты жмене підманула
/ ты ж мене підвела...” І ...I ...слышен голос: / — Ты подывись, Петро, /як мос
кали кажуть “пиво”: / пі-і-і-іво! / — У-у... / Так и поубывал бы усіх. / —А ну як
вони тебе?/—Амене-то за що?/(кінцеві рядки від автора:) Дивись, Петро, / не
10 Пор. навіть у деяких наукових виданнях у РФ: якщо всі інші пострадянські держави
іменуються як независимые, то Україна — як самостийная', скрізь у тексті вживається слово
писатели, проте щодо українських — письменники (Кравченко В. У пошуках квадратури
кола: Рец. на кн. «Национальные истории в советском и постсоветских государствах».— М.,
1999 // Український гуманітарний огляд.— К., 2001.— Вип. 5.— С. 136). Щодо вживання
слова «самостийный» уже не тільки до української дійсності, але, безперечно, із збереженням
українського асоціативного фону пор., наприклад, таке зауваження ще до здобуття Україною
незалежності:«.. .буденність цього слівця у правдивій російській мові відгонить імперськими
уявленнями про лукаве і невгамовне мазепинське плем’я. Плем’я, якому наверзлося — сміх,
та й годі! — про збереження якоїсь там самобутності. І навіть речники російського ви
звольного руху..., захоплено вітаючи заклик до «вольности» святої й шанобливо переймаючи
13 польської мови це солодке слово (чтоіповс!), ...у «самостийности» вбачають лише засіб
іронічної стилізації, цілком доброзичливих кпинів та веселого підморгування» {Данько С. Чи
потрібна у Тамбові «самостийность» ? // ВК,12.10.1990).
/5£ЛГ 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4—5 31
О. О. Тараненко.
подавись!» (М. Сухотин. — Знамя, 1998, № 10, с. 72-73); у вірші лауреата Нобе
лівської премії:
...То не зелено-квитный, траченный изотопом,—
Жовто-блакытный реет над Конотопом,
Скроенный из холста, знать, припасла Канада,
Даром что без креста, но хохлам не надо.
Гой ты, рушник, карбованец, семечки в полной жмене!
Не нам, кацапам, их обвинять в измене.
Сами под образами семьдесят лет в Рязани
С залитыми глазами жили, как при Тарзане.
Скажем им, звонкой матерью паузы метя строго:
Скатертью вам, хохлы, и рушником дорога.
Ступайте от нас в жупане, не говоря — в мундире,
По адресу на три буквы, на стороны все четыре.
Пусть теперь в мазанке хором гансы
С ляхами ставят вас на четыре кости, поганцы.
Как в петлю лезть, так сообща, путь выбирая в чаще,
А курицу из борща грызть в одиночку слаще.
Прощевайте, хохлы, пожили вместе — хватит!
Плюнуть, что ли, в Днипро, может, он вспять покатит.
Нечего портить кровь, рвать на груди одежду,
Кончилась, знать, любовь, коль и была промежду.
Что ковыряться зря в рваных корнях глаголом?
Вас родила земля, грунт, чорнозем с подзолом.
Полно качать права, шить нам одно, другое.
Эта земля не дает вам, кавунам, покоя.
Ой ты, левада, степь, краля, баштан, вареник!
Больше, поди, теряли — больше людей, чем денег.
С Богом, орлы, казаки, гетманы, вертухаи!
Только когда придет и вам помирать, бугаи,
Будете вы хрипеть, царапая край матраса,
Строчки из Александра, а не брехню Тараса
(Иосиф Бродский. На независимость Украины, 1993-1994 рр.) п .
3. Російськомовні вкраплення в україномовному тексті.
3.1. Власне національно-мовний аспект вкраплень мовою оригіналу.
3.1.1. Російськомовні вкраплення з основною номінативною або комуніка
тивною функціями простежуються в українському мовленні значно менш по
мітно, ніж україномовні вкраплення в структурі російського мовлення, ос
кільки, по-перше, реалії російської дійсності відомі носіям української мови
набагато краще, ніж українські реалії жителям Росії, тому їхні назви досить
швидко позбуваються статусу екзотизмів і стають власне запозиченнями, тобто
фактами української мови, а не тільки мовлення; по-друге, добір російськомов
ної назви як точнішої, адекватнішої порівняно з українським відповідником
(з можливою метамовною функцією: «як кажуть росіяни», «те, що в російській
мові називається.. .» і под.) відбувається, очевидно, все-таки значно частіше то
ді, коли мовець узагалі не може віднайти аналогічної української назви, пор.:
«Назвалися Європейською партією, так відповідайте... “Назвался груздем, поле-
11 Як відзначає критика, цього вірша, прочитаного И. Бродським у лютому 1994 р., сам
поет не публікував, його спадкоємці теж не давали дозволу на його публікацію. Але, опуб
лікований у маловідомому українському виданні «Голос гражданина» 1996 р., вірш уже
розійшовся по списках, з викривленнями тексту (Кручик И. «Брезгуя нами», или Гнев оскорб
ленной дружбы (О стихотворении Иосифа Бродского «На независимость Украины») //
Знамя,— 2008,— № 9,— С. 199-202).
32 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4-5
Українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі..
зай в кузов”, як каже російське прислів’я. Не знаю, як це буде в українській мові»
(т/к ТВі, «Правда Романа Скрипіна», 25.02.2010: розмова ведучого з головою
Європейської партії України М. Катеринчуком).
Оскільки носії української мови звичайно достатньою мірою володіють ро
сійською мовою, а носії російської мови, як правило, ні, і культурно-мовний
вплив виявляється також поки що сильніше в напрямі від російської до україн
ської мови, а не навпаки, то в структурі українського мовлення повніше вияв
ляються:
а) російські фразеологізми, паремії, крилаті слова, уривки з творів худож
ньої літератури, пісень, особливо радянського періоду, розмовні кліше: «РНБО
(Рада з національної безпеки та оборони. — О. Т.): “первым делом — самолеты”,
авіаційні керівники — потім» (УМ, 23.11.1996) — інформація про засідання цієї
ради з розглядом проблем вітчизняної авіації; «О, сКОЛЬко нам открытий чуд
ных...» (УМ, 31.08.1996; обігравання прізвища канцлера ФРН Г. Коля і рядка з
поезії О. Пушкіна); «Команда молодости нашей» — назва одного з виборчих
блоків під час виборів до ВР 1998 р. (це назва популярної пісні О. Пахмутової на
слова М. Добронравова);
б) уривки з російськомовних текстів. Якщо використання російського мов
лення при цитуванні у формі прямої мови можна ще пояснити просто прагнен
ням до його якомога точнішого відтворення (при тому, що українці загалом дос
татньою мірою володіють російською мовою), то в інших випадках тут
відчувається елементарний брак навичок автоматичного перемикання мовного
коду. Так, у мовленні україномовної частини суспільства, в україномовних тек
стах є досить помітною практика цитування російською мовою іншомовних (не
російських) джерел, оскільки крім того, що така література перекладалася в
СРСР в основному на російську мову, російська мова й російськомовна атмос
фера взагалі були панівними в суспільстві й вивільнення з-під цього культур
но-мовного впливу відбувається повільно (раніше в такий спосіб, зокрема, ши
роко цитувалися класики марксизму: «Як сказав Карл Маркс, “бытие
определяет сознание”»), наприклад: «Німецький філософ і поет Ніцше писав,
що “Нет смысла ходить с повернутой назад головой. В таком положении обя
зательно попадешь в яму”» (П. Киричок, літературознавець.— ЛУ, 1.10.1992);
«.. .все робиться згідно з гаслом єзуїтів “Для достижения цели все средства хо
роши”» (із заяви групи козачих отаманів: УС, 13.06.1996);«Из ничего не выйдет
ничего (Лукреций)», «Нас никогда не обманывают — мы обманываемся сами
(И. Гете)» і т. ін. (крилаті вислови як епіграфи вгорі на газетних сторінках: украї
номовна газ. «Мукачево», липень 2009 р.). Переважно російською мовою ци
туються уривки із церковнослов’янських текстів, пор. іронізацію з цього приво
ду в україномовних ЗМІ: «Голова ВР [О. Мороз] продемонстрував у Львові своє
знання Біблії, вдало її цитуючи, хоч і російською мовою» (ЗВУ, 6.08.1994). У
мовленні «простих» людей — носіїв нелітературної української мови є, безпе
речно, значно більше шансів почути, наприклад: «Лучче пожже, чем (чім)
нікогда», ніж український відповідник цього вислову; «90-річна Ганна Артемен-
ко з Вінниці за все життя не випила ні грама алкоголю. — Ні горілки, ні вина, ні
пива. Навіть понятія не маю, що то таке,— каже Ганна Степанівна.— .. .Ще по
тихеньку пораюся на городі. Як кажуть, двіженіє — жизнь» (Т. Щербапок. —
Газ. по-укр., 2.04.2010).
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4—5 33
О. О. Тараненко.
Лишається все ще помітним явищем навіть у мовленні україномовних інте
лігентів переповідання російською мовою (тобто мовою, якою це було почуто)
анекдотів, особливо репліки дійових осіб (маються на увазі випадки, коли вико
ристання російської мови не пов’язане зі збереженням гри слів, відсиланням до
певних прецедентних текстів тощо): «Приходить хворий до лікаря й каже:
— Доктор, я ґєй. — А лікар йому: — Ви артіст, рєжисьор, художнік! —
Нєт...» (Б. Бенюк, актор.— СТБ, програма «Фотограф», 21.06.1998);«— Ой-ой,
це як в тому анікдоті: — А єсть лі у вас нєпродажниє женщіни? — Єсть, месьє,
но оні стоят очєнь дорого» (Т. Чорновіл, народний депутат ВР, коментуючи
версію про ймовірну готовність однієї з фракцій ВР увійти до коаліції з іншою
фракцією, як тільки остання зробить їй таку пропозицію: т/к «1 + 1», ТСН,
9.02.2010).
3.1.2. Вкраплення з основною стилістичною функцією:
а) це тенденція до свідомого введення з жартівливими або іронічними коно-
таціями тих чи інших російських слів і зворотів (на зразок: «Ему сказала я: всего
хорошего...» — з популярної естрадної пісні; «Поздно, Соня, пить боржоми. ..»),
яка завжди простежувалася, зокрема, в розмовній мові україномовних інтеліген
тів. Ю. Шевельов, торкаючись підґрунтя цього явища, відзначав: «Брак україн
ського міського сленгу інтелігенція частково компенсувала тим, що вкраплюва
ла в розмову російські слова й вирази, надаючи їм іронічного відтінку»; «За цим
також крилося приховане бажання принизити російську мову, добре відома
звичка залежних народів брати на приховані глузи тих, від кого вони залежать»12.
(Не менш важливим джерелом цього явища є, звичайно, й більша популярність
та клішованість відповідних російських зворотів, оскільки російська мова пере
важала в усіх сферах суспільного життя);
б) це тенденція взагалі до підкреслення стороннього щодо України характе
ру як російської дійсності, так і російської мови (це може бути неперекладання
російських текстів будь-якого змісту, але з передаванням їх українською
графікою), наприклад: «Російські чиновники вчитимуться відмовлятися від ха
барів. ... При цьому, як повідомляє “Інтерфакс” з посиланням на газету “Мас-
ковскій камсамолєц”, впливати на держслужбовців передбачається через їхні
релігійні почуття» (ЗВУ плюс, 3.08.2006), «Ось як бачить ситуацію один із ро
сійських авторів — Сергій Кортунов. В статті під вимовною назвою “Потенціа-
льниє союзнікі Росії"... він пише: “отношенія с Украіной должни пріобрєсті
союзніческій характер, тем болєє что серйозних препятствій... для формірова-
нія такого союза нєт”» (А. Мануйленко. — УС, 1.08.1996).
Так само, як і в межах апелятивної лексики, підкреслене «збереження» імені
(прізвища) росіянина (російськомовного українця) може мати супровідні коно
тації вираження несерйозного або навіть недоброзичливого ставлення до носіїв
цих імен і до мови як такої та акцентування на належності імен росіян (росій
ськомовних українців) іншій мові й іншому народові, наприклад: «Головною ат
ракцією з ’їзду стала присутність на ньому лідера російських комуністів Ґєннадія
Зюґанова, який пообіцяв інтелектуальну підтримку Петрові Симоненку...»
(Львівська газета, 23.06.2003); «...кілька місяців тому депутат Верховної Ради
України (вже не радянської) Пйотр Сіманєнко з трибуни з притаманною йому
зоологічною ненавистю до всього українського кричав: “А што ані
12 Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941) :
Стан і статус.— [Б. м.]: Сучасність, 1987. — С. 263.
34 /ЗХЛГ 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4-5
Українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі..
(ОУН-УПА.— О. Т.) витворялі только в Польше после войни!”» (Шлях перемо
ги, 20.02.1997);
в) це в’їдливе іронізування щодо виявів [ніби] приязного, доброзичливого
ставлення представників російської сторони до української сторони — виявів,
що їх остання не сприймає ні як щирі, ні як такі, що відповідають її власним інте
ресам: «Пора позбутися рабської психології самоприниження, яку дехто хоче
видати за інтернаціоналізм, бо, мовляв, якщо українець розмовляє з росіянином
українською мовою, то він націоналіст, а якщо суржиком — от тоді він “моло
дец”» (у вимові це було маладєц.— О. Т.) 13; «Маладєц, Марозі» (стаття Л. Ма-
сенко з критикою законопроекту голови Соцпартії України О. Мороза про на
дання російській мові в Україні статусу офіційної: УУ, 2005, № 5-6).
3.2. Національно-соціальний аспект вкраплень мовою оригіналу (як з по
зитивною, на думку мовця, так і, значно частіше, негативною оцінкою).
3.2.1. Як продовження попередніх традицій функціонування російської мо
ви на «національних окраїнах» (як державної в Російській імперії та фактично
державної в СРСР) — це використання російськомовних вкраплень (з офіційно
го, канцелярського, наукового, публіцистичного дискурсів) для піднесення ав
торитету мовця і значущості сказаного: «Тих людей, які вже не можуть стоять,
треба пропускать в обязательном порядке» (чоловік немолодого віку в черзі, ав
торитетно). Ця стилістична лінія російськомовних вкраплень в українському
мовленні вже поступово звужує діапазон свого вияву, лишаючись більш або
менш помітною рисою ідіолектів насамперед «простих» людей старшого поко
ління, більша частина життя яких пройшла в умовах радянської дійсності.
3.2.2. Увиразнення за допомогою російськомовних вкраплень саме росій
ської мови як фактично державної мови в СРСР і, зокрема, мови органів радян
ської каральної системи. Пор., наприклад, наявність різних думок з приводу то
го, що в романі В. Шкляра «Чорний Ворон» архівні документи правоохоронних
органів радянського часу подаються без перекладу російською мовою— з одно
го боку, критика: М. Самусь, читач. Не бажаю зросійщуватись! (ЛУ,
18.03.2010); з другого, — підтримка, бо «переклад... не дає змоги відчути брута
льність змісту документа», але російський текст має подаватися українськими
буквами (А. Ступак, читач. Якою мовою цитувати документ? — ЛУ,
13.05.2010).
3.2.3. Недоброзичливе іронізування, спрямоване на викриття певних аспек
тів зовнішньополітичного курсу Росії як імперських, зорієнтованих на продов
ження інформаційної та культурної російської експансії в Україні, іронізування
з критикою ідеї збереження попередніх (ще з радянського часу) соціальних по
зицій російської мови в Україні (як такої, що є спільною зовсім не тільки для ро
сіян і має лишатися такою на майбутнє), — це, зокрема, іронічне переосмислен
ня старих, уже клішованих зворотів російської мови «єдіная і нєдєлімая»,
«тысячелетняя держава» (щодо Росії), «общепонятный (общедоступный)
язык» 14,«вєлікій і могучій» (захоплена характеристика російської мови з відомо-
13 ЮщукІ. П. Виступ на установчому з’їзді Товариства української мови імені Тараса
Шевченка 11 лютого 1989 р. // Ющук І. П. Мова наша українська.— К., 2003. — С. 143-144.
14 Така характеристика саме російської мови вже має, як відомо, тривалу традицію,
зокрема і в радянський час, наприклад: « — Я получаю письма со всего Советского Союза, в
которых мне пишут следующее: «Зачем развивать национальные культуры? Не лучше ли
делать на общепонятном языке (подразумевается под этим русский),— каже т. Сталін. — Все
это глупости. Только при полном и всемерном развитии национальных культур мы придем к
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4—5 35
О. О. Тараненко.
го твору I. Тургенева) та деяких інших: «Неохоче я взяв цей документ (україн
ський паспорт, де записи дублюються українською й російською мовами. —
О. Т.), бо знав, які записи там, якою мовою... На першій сторінці прізвище, ім’я,
по батькові, рік народження, де народилася людина. На другій — те саме, але
вже на “общепонятномязыке”» (О. Середюк, читач.— Час, 26.01.2001), «...голо
ва фракції соціалістів у парламенті завершив промову своєю “коронною”, на йо
го думку, фразою, яку виголосив на общедоступном: “Наше дело правое, пото
му что левое”» (Н. Харчук.— Час, 13.11.1997); для підкреслення «російськості»,
а не «українськості» певних осіб, хоча вони і є громадянами України: «крим
ський “гаспадін Прєзідєнт"» — про Ю. Мешкова (М. Стрельбицький.— ЛУ,
3.03, 1994), «Господа (навмисно вживаю це слово, а не українське “панове”)
Гриньов, Бистряков та їхні однодумці хай не лукавлять: ніщо російській мові в
Україні не загрожує» (В. Косяченко. — ЛУ, 2.04.1998).
У такій спрямованості проти політики Російської Федерації та «російської
ментальності» нерідко відчувається ніби оборонний характер (це може бути не
відверте глузування з боку вищого, а маскування іронією самоприниження, ча
сом просто як «огризання»), пор.: «...— Шо,хахли, бунтовать?! Так зима прий-
дьот, ми трубку с нефтью перекроєм — бистренько образумітєсь, самостій-
нічкі... Святую Русь, мать вашу... нашу, пазорітеї На колені!..— Що то значить
Гаспадін гаркнули. Не те, що наші паненята... Бо Вони — Гаспадін» (І. Горо-
децький. Про національну гордість малоросів, або Шикуйсь, Хохляндія! —
Пост-Поступ, 1995, № 29).
3.2.4. Іронічне підкреслення органічної суміжності між використанням ро
сійської мови як формою і поняттями радянського та комуністичного як зміс
том 15 (часто як вкраплення із політичних лозунгів, популярних суспільно-
політичних кліше радянського часу, із текстів радянських масових пісень,
особливо 30-50-х рр.): «Ми страждали і страждаємо досі отією “совєтською”
психологією: “Всьо вокруг колхозное — всьо вокруг мойо”» (Про проблеми
культури Придніпров’я — і не тільки.— ЛУ, 12.09.1996); «На День незалеж
ності, увечері, я обійшов увесь центр міста. Пісні спочатку, згодом — п’яні ви
гуки, мати і все інше, що залишилося у нас із ментальності “советского челове
ка”...» (А. Самарський.— Західний Донбас, 30.08.1997); «Неверной дорогой
идете, таваріщй» 16 (напис на транспаранті учасників антикомуністичної де
культуре интернациональной» (В. Сосюра. Третя Рота: про зустріч українських письменників
з Й. В. Сталіним 1929 p.).
15 «Для России “советские” и “русские” — в каком-то смысле синонимы. На Украине,
напротив, “украинцы” и “советские” — в определенном смысле антонимы...» (звичайно, тут
ця риса виявляється не так виразно, як, наприклад, в Естонії або Польщі) (Толпыго А. Киев и
Москва // Дружба народов.— 1998.— № 11.— С. 178). Подібне несхвально-іронічне
використання слів і висловів саме російської мови на позначення певних суспільних явищ
радянської дійсності є характерним, очевидно, для різних мов на пострадянському просторі.
Див., наприклад: Лихачева А. Каїр sako rusai... (Как говорят русские...): русизмы в сов
ременном массовом сознании литовцев // Czlowiek. Swiadomosc. Komunikacja. Internet. —
Warszawa, 2004. — С. 532-533.
16 У російськомовних колах в Україні все ще набагато частіше можна почути звертання /
називання товарищ, що лишилося від радянського часу (особливо це характерно для Пів
денно-Східного регіону), ніж в україномовних колах — товариш. Пор. в оцінці відомого
українського поета-сатирика: «Ось хоча б і в Україні — Скільки щирих росіян, Тих, що гордо
заявляють: “Я товарищ, а не пан”!» (П. Глазовий.— ЛУ, 7.02.2002). У самій Росії ця номінація
вживається, за попередньою традицією, очевидно, ще ширше, пор. у виступі президента
Російської Федерації Д. Медведева: «наши украинские товарищи» — про депутатів BP
України (Газета по-українськи, 30.04.2010).
36 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4-5
Українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі..
монстрації 7 листопада: ЛУ, 12.11.1992); «Таких [магічних формул] не бракува
ло на самих початках марксизму: “Пролєтарії всех стран, соєдіняйтесьі”,
“Діктатура пролетаріатам' тощо» (О. Боргардт.— Березіль, 1996, № 5-6,
с. 135); застосування таких «російсько-радянських» ключових слів щодо реа
лій інших соціалістичних країн: «Кубинські чиновники...: холодна печать
пролетарської “бдітєльностГ на лицях, вицвілі штани й дешеві мешти. Най
більше разить око той неприємний відтінок “совєцького” хакі військових»
(Р. Яким’як. — ВЗ, 1.08.1997); навіть про період демократичних реформ у
СРСР кінця 80-х — початку 90-х pp. — замість нейтрального перебудова іро
нічне перестройка: «...у часи горбачовської перестройки, коли відбулося
значне послаблення тоталітаризму» (В. Карпенко. — ВК, 20.12.1996). Практи
ка неперекладання російських назв ключових понять радянсько-комуністич-
ної дійсності для підкреслення їх зовнішнього привнесення в українське жит
тя, яка й раніше була характерною для антирадянського дискурсу ще від
1917 р. (це насамперед большевик, совєтський / совєцький / совіцький 17,
КПСС, СССР, КГБ) 18, поширюється не тільки в розмовній мові, публіцистиці,
художній літературі, а й в інших сферах (наприклад: «В. Антонов-Овсєєнко
склав з себе повноваження верховного головнокомандувача Красної армії в
Україні».— Народна газета, 1998, № 19; «Після відповідної підготовки і трива
лих дискусій ми серйозно взялися зараз за перебудову совецької школи»:
Б. Жебровський, начальник Головного управління освіти Києва. — УУ, 2000,
№ 10, с. 28).
4. Семантико-прагматичне зіставлення / протиставлення в контексті
одиниць української і російської мов (явище, що практикується звичайно в
україномовному дискурсі), чим підкреслюється не просто їх належність до різ
них мов, а їхня принципова національно-культурна або й національно-політич
на «іншість», як і відмінність самих цих мовних спільнот. Це можуть бути ук
раїнське і російське найменування того самого референта, належного різними
своїми аспектами як до України, так і до Росії, або співвідносних української і
російської реалій. Відомий приклад такого зіставлення — подання українського
і російського імені та прізвища М. Гоголя: Є. Маланюк. Гоголь — Ґоґоль (стат
тя); G. Luckyj. The Anguish of Mykola Hohol, a.k.a. Nikola/' Gogol. Toronto, 1998;
укр. переклад: Ю. Луцький. Страдництво Миколи Гоголя, знаного також як Ніко-
лай Ґ о ґ о л ь / Пер. Т. Михед. К , 2002. Інші приклади: О. Ірванець. Рівне/Ровно
(стіна). Л., 2001 — роман у жанрі соціальної утопії про поділ України на Соціа
лістичну Республіку Україна (на сході) і Західно-Українську Республіку, коли
місто Рівне було поділене на дві частини, як свого часу Берлін, стіною; «.. .кож
на група вважає, що в Україні реалізуватиметься саме її проект: україномовної
17 У сучасних польській та литовській мовах означення-русизми п. sowiecki, лит. soviettf,
sovietinis ще істотніше потіснили узвичаєні до 90-х pp. кальки на власній структурній основі
п. radziecki (від rada), лит. іагуЬц, tarybinis (від taryba «рада»). Див., наприклад: Moszynski L.
Czy radziecki w znaczeniu «sowiecki» jest semantycznym ukrainizmem? // Procesy rozwojowe w
j?zykach slowianskich.— Warszawa, 1992. — S. 113-124; Лихачева А. Зазнач, праця. — С. 533.
18 Пор. у сприйнятті представників російської сторони: «.. .когда в сегодняшней украин
ской речи приобретают все большее хождение монструозные Совіти, совітський, когда в
текстах на языке, стремящемся освободиться от русификаторских наслоений, глаз то и дело
натыкается на СССР (вместо СРСР), КГБ (вместо КДБ), закономерно возникает вопрос: что,
разве из самих-то украинцев никто не участвовал в этих самых “Совітах”? Не считал “СССР”
своей Родиной? Не служил в госбезопасности?» (Малахов В. А. Идентичность, диалог, ответ
ственность: о философии нашего общества // Дружба народов. — 1998. — №11. — С. 163).
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4—5 37
О. О. Тараненко.
“європейської"” України в одному випадку і російськомовної “східнослов’ян
ської” Украины в другому» (М. Рябчук. — Критика, 2009, ч. 7-8, с. 9); протис
тавлення в межах населення України українців (етнічних українців, що розмов
ляють українською мовою і є справжніми представниками «української»
України) і украинцев (етнічних російськомовних українців) 19; І. Гирич, О. Ри
балко. Речники українськості і глашатаї «руськості» (Пам’ятки України, 1998,
ч. 3—4): про те, що належність певного вченого до української науки ви
значається його національно-культурним самоусвідомленням та відповідною
діяльністю, а не тим, що він жив і працював в Україні; В. Матвіїшин. Мовою чи
язиком, або Постколоніальний синдром : Яку мовну політику наслідуватимуть
українці — Білорусі, Алжиру? (УМ, 2.04.2010). На олімпіаді з української мови
та літератури в одному із середніх навчальних закладів Києва 2002 р. було зав
дання — пояснити зміст зорової поезії Миколи Сороки «П’ята колона», яка міс
тить 10 однакових рядків: «ЄЄЄЄЗ / ЄЄЄЄЗ / ...»; відповіді були: «протистав
лення двох мов, двох культур в Україні», «зіткнення української і російської
домінант», «дисгармонія в мовній ситуації» і под. 20
5. Збільшення питомої ваги україно- і російськомовних вкраплень у струк
турі відповідно російськомовних і україномовних текстів, яке є наслідком
зростання суспільного значення української мови та посилення її конкуренції з
російською мовою в сучасній Україні, відбиває як прямий вплив однієї мови на
іншу, так і — при несхвально-іронічному використанні — негативну реакцію
носіїв кожної з цих мов на такий вплив. Відзначене стилістично-оцінне вико
ристання цього мовного засобу характеризує мовну практику не тільки певних
суспільних кіл української і російської орієнтацій у самій Україні (у межах ро
сійськомовного соціуму це насамперед кола проросійської політичної орієнта
ції, особливо в Криму й Донбасі, ліві політичні сили), але й Росії 21. У росій
ськомовному дискурсі (особливо в російській мові метрополії) це передусім
несхвально-іронічне неприйняття прагнень української сторони до віддалення
як від Росії, так і від російської мови. В україномовному дискурсі це насампе
ред іронізування з приводу такого небажання погодитися з уже окремим існу
ванням України як держави та розширенням поля суспільного функціонування
української мови з відповідним звуженням діапазону використання російської
мови. У російськомовному дискурсі це явище виступає помітно «наступаль-
ніше», тоді як в україномовному — різноманітніше. Безперечно, є підстави
припустити, що в разі обмеження демонстрування такої полемічної стилістики
в російськомовних текстах це привело б до звуження її вияву і в україномовних
текстах.
19 Гнаткевич Ю. Чи злетить птах у синє небо? Нариси про русифікованих і руси
фікаторів та гірку долю української мови в незалежній Україні.— К., 1999.— С. 74; Погріб
ний А. Якби ми вчились так, як треба...: Розмови про наболіле.— К., 1999.— С. 255.
20 Див.: Чукіна В. Мовна картина світу українців (на матеріалі фразеологізмів) // Укр.
мова та літ. — 2004. — Ч. 8. — С. 7-8.
21 Так, публіцистичні штампи сучасного російського політичного дискурсу самостий
ный і незалежный є звичайним явищем у мові навіть інформаційних програм провідних
російських телеканалів ПКВС, РТР-Планета, ТМЦ-Международный. Щось подібне з боку
провідних українських телеканалів на адресу Росії, звичайно, важко уявити. Щоправда, слід
відзначити, що після приходу до влади нового Президента України В. Януковича стиліс
тичний підхід російських ЗМІ до висвітлення подій в Україні став більш урівноваженим.
38 /ЗХЛГ 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4-5
Українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі...
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
АиФ — Аргументы и факты (газ., Москва; варіант для України — з доповненнями:
Укр., в Укр.).
ВЗ — Високий Замок (газ., Львів).
ВК — Вечірній Київ (газ.).
ВР — Верховна Рада
Газ. по-киев. — Газета по-киевски (газ.).
ДКр. — Донецкий кряж (газ., Донецьк).
д/ф — документальний фільм.
ЗВУ — За вільну Україну (газ., Львів).
Изв. — Известия (газ., Москва).
КП — Комсомольская правда (газ., Москва).
КПвУ — Комсомольская правда в Украине (газ.).
Крим. св. — Кримська світлиця (газ.).
Крым. пр. — Крымская правда (газ.).
ЛГ — Литературная газета (газ., Москва).
ЛУ — Літературна Україна (газ.).
ПКВС — Первый канал. Всемирная сеть (т/к, Москва).
сн — Столичные новости (газ.).
т/к — телеканал.
тсн — Телевізійна служба новин (телепрограма).
УМ — Україна молода (газ.).
УС — Українське слово (газ.).
УУ — Урок української (газ.).
ФиК — Факты и комментарии (газ.).
O. O. TARANENKO
UKRAINIAN AND RUSSIAN IN CONTACT IN THE PRESENT-DAY STAGE:
ATTRACTION AND ESTRANGEMENT. H. ORIGINAL TEXTUAL INCLUSIONS,
PRECEDENT TEXTS
The article deals with original textual inclusions which is fairly typical phenomenon of the pre
sent-day Ukrainian and Russian (especially in Ukraine) discourses, their semantic, stylistic, and
pragmatic functions.
K eywo rds: Ukrainian and Russian in contact, textual inclusions, precedent words (texts),
Ukrainianism, Russianism.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4—5 39
|