Михайло Якович Калинович: спроба наближення
Працюючи у відділі, очолюваному Анатолієм Павловичем Непокупним, усвідомлюєш, якими важливими можуть бути окремі невеликі деталі, штрихи при наближенні до цікавих, творчих людей, що залишили слід у науці, культурі, духовному надбанні народу....
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2010
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183482 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Михайло Якович Калинович: спроба наближення / Л.Р. Калинович // Мовознавство. — 2010. — № 4-5. — С. 94-97. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183482 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1834822022-03-26T01:33:48Z Михайло Якович Калинович: спроба наближення Калинович, Л.Р. Працюючи у відділі, очолюваному Анатолієм Павловичем Непокупним, усвідомлюєш, якими важливими можуть бути окремі невеликі деталі, штрихи при наближенні до цікавих, творчих людей, що залишили слід у науці, культурі, духовному надбанні народу. 2010 Article Михайло Якович Калинович: спроба наближення / Л.Р. Калинович // Мовознавство. — 2010. — № 4-5. — С. 94-97. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183482 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Працюючи у відділі, очолюваному Анатолієм Павловичем Непокупним,
усвідомлюєш, якими важливими можуть бути окремі невеликі деталі, штрихи
при наближенні до цікавих, творчих людей, що залишили слід у науці, культурі,
духовному надбанні народу. |
| format |
Article |
| author |
Калинович, Л.Р. |
| spellingShingle |
Калинович, Л.Р. Михайло Якович Калинович: спроба наближення Мовознавство |
| author_facet |
Калинович, Л.Р. |
| author_sort |
Калинович, Л.Р. |
| title |
Михайло Якович Калинович: спроба наближення |
| title_short |
Михайло Якович Калинович: спроба наближення |
| title_full |
Михайло Якович Калинович: спроба наближення |
| title_fullStr |
Михайло Якович Калинович: спроба наближення |
| title_full_unstemmed |
Михайло Якович Калинович: спроба наближення |
| title_sort |
михайло якович калинович: спроба наближення |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2010 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183482 |
| citation_txt |
Михайло Якович Калинович: спроба наближення / Л.Р. Калинович // Мовознавство. — 2010. — № 4-5. — С. 94-97. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT kalinovičlr mihajloâkovičkalinovičsprobanabližennâ |
| first_indexed |
2025-07-16T03:28:34Z |
| last_indexed |
2025-07-16T03:28:34Z |
| _version_ |
1837772586152361984 |
| fulltext |
Л. Р. КАЛИНОВИЧ
МИХАЙЛО ЯКОВИЧ КАЛИНОВИЧ:
СПРОБА НАБЛИЖЕННЯ __________
«Все вьіше стройньїе лшовьіе алтей,
Коснулись облака их чайние цветьі,
Но бил глагол— и пали ветрьі, золотея,
И свисли гроздьями с лазурной висоти»
(М. Калинович, 1914 р.).
Працюючи у відділі, очолюваному Анатолієм Павловичем Непокупним,
усвідомлюєш, якими важливими можуть бути окремі невеликі деталі, штрихи
при наближенні до цікавих, творчих людей, що залишили слід у науці, культурі,
духовному надбанні народу.
Образ Михайла Яковича складався в уяві поступово: з фрагментів розпо
відей, хронологічно роз’єднаних, уривків спогадів рідних і знайомих. Ми з
дідом (у нашій родині, до речі, не вживали стосовно Михайла Яковича зменше
них «дідусь» тощо) розминулися в часі, проте «ділили» спільний простір квар
тири на вулиці Горького. Мій батько працював над художніми перекладами з
англійської мови за татовим письмовим столом, де світила та сама настільна
лампа, стояло індійське письмове приладдя зі слонової кістки, вишукані антик
варні статуетки, привезені дідом із подорожей, поряд, на підлозі,— велика ки
тайська ваза, його кактуси на підвіконні, а на стінах— японська старовинна гра
вюра чудового невідомого майстра, роботи А. Дюрера, що з’явилися в нього в
кабінеті після навчання в Німеччині. Такого роду «мінімалістичні» трофеї бага
то чого промовляли про їхнього власника, з дитинства знайомого мені за світли
нами різних періодів, починаючи з маленької «дореволюційної», що зберігалася
в бабусиному записнику, де він напрочуд статний та гарний, з густим хвилястим
волоссям і палким поглядом з-під темних довгих вій. До стискання серця запа
м’яталася й одна з останніх, на якій Михайло Якович сидить серед своїх книжок,
із задумливим виразом, у позі настовбурченого птаха.
З юних років гортала я сторінки дідових улюблених творів, що повернулися
з евакуаційної Уфи (протягом життя Михайло Якович зібрав цікаву різномовну
бібліотеку, яка налічувала сотні художніх і наукових творів, словників; за свід
ченням очевидців, під час Другої світової війни німецькі офіцери, що зайняли
наше помешкання в окупованому Києві, грілися, кидаючи до печі скарби дав
ньоіндійської мудрості, оригінали французьких просвітників, навіть німецько-
мовних поетів і філософів), серед яких — «мандрівніади» Конрада, Кервуда,
Майн Ріда, збірки Рембо, Тютчева, Анненського, розкішне повне зібрання ше
деврів Шекспіра, ще із старим шрифтом, перші видання з присвяченнями
© Л. Р. КАЛИНОВИЧ, 2010
94 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4-5
Михайло Якович Калинович: спроба наближення
М. Рильського, як, наприклад, «Михайлу Яковичу — чаша дружби» (на одной
менній збірці), П. Панча, Н. Рибака, О. Корнійчука, також монографії та статті
С. І. Маслова, І. В. Шаровольського, М. К. Гудзія, багатьох дослідників словес
ності, колег і друзів.
Пізніше до мене потрапив збірник власних поезій Михайла Калиновича
«Шалфейнне холмн», виданий під псевдонімом Атагуїііз (тут мені спадає на
думку спогад Л. А. Булаховського, де вчений, зокрема, відзначав глибокі, май
же професійні знання Михайла Яковича в галузі ботаніки) у Лейпцигу в 35-ти
нумерованих літерами примірниках, один з яких під літерою «Р» був присвяче
ний бабусі. Вірші віддзеркалювали юнацькі враження Калиновича — схвильо
ваність навколишньою красою, ніжність до рідних, зворушливу відчуженість
першого справжнього кохання:
«Припухшим просекам на диво,
И теша лесовьіх царей,
Надели маленькие ивьі
Кокошники из янтарей» (В Подолии, с. 10).
«В глуши сиреневих хохлаток
И серой грабовой кори
Игра серебряннх загадок
На бледном личике сестрн.
К селу заглохшему Украйнн
Тропинки медленнмй подьем,
Когда слетят леснне тайнн
На наш блаженний водоем...» (с. 12).
Молодий Михайло Калинович захоплювався малюванням. Коли роздивляєш
ся його малюнки, переважно невеликі за форматом, спадає на думку, що вони
виявляють у автора аналітичну вдачу, про дослідницький хист свідчить їх струк
турованість, вивіреність колористичних переходів, увага до деталей, певна чіт
кість і продуманість ліній. Ось перед очима виникає «Гіацинтова водойма» —
акварельна мелодія, згадка про рідне Поділля, а ще — пристрасно виписана ста
ренька мати (моя прабабуся Ольга Дементіївна), зменшена віком постать в уро
чистому вбранні, яка ніби вибачається за свій вигляд і просить не судити строго;
якась яскраво забарвлена східна маска, скрупульозно відтворена, примарна.
Велика частка малюнків, речей і навіть меблевих аксесуарів і кактусів була
перевезена до кімнати-музею академіка М. Я. Калиновича у м. Тиврові Він
ницької області, на відкритті якого були співробітники Інституту мовознавства
Л. С. Паламарчук, Т. Г. Линник, також ми з братом Михайлом. Запам’яталася
вражаюча гостинність урочистого прийому, але найбільше— принадність спон
танного спілкування. Згадую, як підійшов до нас літній чоловік, показав на па
горбок удалині — треба, до речі, відзначити дивовижну магію місцевого ре
льєфу — із словами: «Бачите, там руїни, а колись стояла церква... Батько
Калиновича, священик Яків Антонович, правив службу. Щира була людина, од
носельчани його любили. Я це знаю від тітки Марії, яка ще дівчиною прислужу
вала у них у домі. Що ж до господині, була поважна, знала мови, освічена». За
часи громадянської війни жахнівську церкву знищили, батьківський будинок
перетворили на школу. Останнє, здається, цілком символічно...
Михайло ріс єдиним хлопчиком у сім’ї і виніс з дитинства ніжну стурбова
ність матері та близьких за духом сестер Ніни і Ксенії. Уже в шість років йому
через уроджену ваду серця, що в той час не оперувалася, судилося залишити от
чий дім і розпочати «самостійне життя», ставши учнем Керченської гімназії.
І83И 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4—5 95
Л. Р. Калинович.
Стосовно цього моя бабуся, Маргарита Михайлівна, асоціативно згадувала бо
лісний факт з біографії великого трудівника літературної ниви— Оноре де Баль-
зака, через обставини в чотирирічному віці відірваного від материнської ласки.
Ця рання самостійність загартувала і того, й другого, привчаючи до самоорга
нізації та дисципліни думки.
Гортаючи далі сторінки життя, натрапляємо на гімназиста відомої Київської
колегії Павла Галагана. Там, як і скрізь, охоче давали прізвиська. Юного Кали-
новича знали як «папу римського». Серйозний, заглиблений у навчання, вида
вався старшим за інших. Виявляв блискучі здібності. Керівництво колегії надіс
лало батькам лист подяки, вважаючи за честь мати такого учня. Закінчив заклад
із золотою медаллю. Наступним кроком було навчання в Петербурзькому
університеті. Однак рік у несприятливому кліматі викликав загострення серце
вої хвороби, що й повернуло Михайла до Києва. Ставши студентом Київського
університету Св. Володимира, він знову знайшов друзів та однодумців, деяких
із них ще знайомих по колегії. Серед філологів і літераторів особливо близькими
були Микола Зеров, Борис Ларін, Володимир Отроковський. Завдяки останньо
му, 20-річний Калинович і познайомився із своєю майбутньою дружиною Мар
гариток), молодшою сестрою Володимира, на гімназійному балу в далекому
1908 році. Дівчині тоді ледь виповнилося 12 років, але вона гарно танцювала,
була весела й начитана. Поступово рішуча вдача, що крилася під ангельською
зовнішністю, підкорила уяву романтичного несміливого студента. Отримавши
університетський диплом, він був готовий одружитися, проте наречена була ще
занадто молодою. Неможливість шлюбу підштовхнула його до рішення продов
жити навчання в Європі. М. Калинович два роки вчиться в Лейпцизькому
університеті, складає там магістерські іспити. Будучи дуже здібним до мов, він
вільно спілкується німецькою, англійською, іспанською, французькою, подоро
жує європейськими країнами. Згадував, що якби довелося змінити місце прожи
вання, обрав би розмірену мальовничу Швейцарію. Дістається до Аргентини.
Весь час листується з бабунею, на той час уже студенткою Вищих жіночих кур
сів історико-слов’янського відділення. Листи Михайла Яковича — ще одна іск
ра його таланту.
В Аргентині він оселяється в родині пастора, прогулюється апельсиновим
гаєм, за вимовою його майже не відрізняють від місцевої інтелігенції, пропо
нують залишитися назовсім. Молодий науковець затримується в цій країні, за
хоплений незнаною екзотикою. Проте один випадок прискорив рішення повер
нутися до рідних широт. Літнього вечора він сидів у парку, схилившись над
книгою, раптом за спиною почув якісь незвичні звуки. То був рій надзвичайно
великих метеликів. Його тонкій поетичній натурі вистачило цього враження,
щоб негайно повернутися додому. Задум подальшого удосконалення освітнього
рівня в Парижі був «відкоригований» Першою світовою війною.
Нарешті, 1915 року, приват-доцент університету Св. Володимира вінчається
у величному Володимирському соборі з Маргаритою Отроковською, також із
родини священика. їй здається, що вона його не варта: вона миловидна, він —
вродливий. Врода й розум, людяність і делікатність — усе дісталось одному!
Сором’язливий Михайло відчував майже те саме. Недооцінювання себе прита
манне коханню.
Занурюючись у ті часи, бабуня полюбляла мені казати: «У тебе є друзі, у нас
було середовище — в цьому різниця», маючи на увазі творчий науково-інте-
лігентський осередок своєї молодості; пізніше вагому частку з них віднесуть до
«неокласиків».
96 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4-5
Михайло Якович Калинович: спроба наближення
Про Михайла Яковича, його наукову й викладацьку діяльність пізніше
прекрасно писали його учні та послідовники: І. П. Сунцова, О. С. Мельничук,
Ю. О. Жлуктенко.
Із спогадів бабусі мене найбільше вразили кілька розповідей. І вона, і дід лю
били, зокрема, читати п’єси. Уже в останній період життя йому спало на думку:
чому це він має читати твори улюбленого Г. Ібсена у недосконалих перекладах?! І
протягом року вивчив норвезьку мову. Взагалі, він казав своїм студентам, що чим
більше мов знаєш, тим легше вивчити наступну. В автобіографії Михайло Якович
писав, що володіє понад двадцятьма мовами. Мав вишукану вимову, часто за кор
доном його не сприймали як іноземця. Аспірантам викладав санскрит, готську,
латинську, давньогрецьку мови. Бабуся завжди згадувала, що він надзвичайно
сумлінно ставився до викладання, по 2-3 години готувався, незважаючи на недоб
рий стан здоров’я, до лекцій, які читав багато років (курси «Вступ до мовознав
ства», «Порівняльна граматика індоєвропейських мов» та ін.), завжди ретельно
обмірковував та поновлював матеріал. Був вимогливим до себе і своїх учнів, од
ночасно був людяним (підгримував їх у важкі роки, нерідко запрошував до себе
на обід), захоплювався їхніми творчими особистостями. Крізь життя проніс друж
бу з фахівцем з англійської мови Наталією Калачевською, польської — Елеоно
рою Ржевуцькою, німецької — Іриною Сунцовою. Михайло Якович мало вмів
спілкуватися на «побутові» теми, пожвавлювався тільки, коли мова заходила про
філологію (в широкому розумінні), мистецтво тощо. Дуже цінував товариство
О. І. Білецького, Л. А. Булаховського, М. Т. Рильського.
Останнім часом зацікавлення науковою спадщиною Михайла Яковича «реф-
лектується» у виданих в Україні і поза українським простором працях. Найістот
нішими видаються індологічні розвідки філософа Ю. Ю. Завгороднього, а та
кож дисертаційне дослідження О. М. Томенко «Історико-літературна концепція
Михайла Калиновича в контексті українського літературного процесу 20-30-х
років XX століття».
Мені не хотілося повторювати те, що вже написано й вийшло друком. Зовсім
уникнути цього неможливо. Сподіваюся, у тому, про що тут згадано, можна
простежити, наскільки знаковою була фігура діда в нашій родині.
Важко стверджувати, що склався портрет саме його особистості. Це було ли
ше наближення... і знак любові.
І83И 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4—5 97
|