Гнатюк Л. П. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції

Рецензія на книгу: Гнатюк Л. П. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції. К.: ВПЦ «Київський університет», 2010.— 446 с.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Франчук, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2010
Schriftenreihe:	Мовознавство
Schlagworte:	Рецензії та анотації
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183488
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Гнатюк Л. П. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції / В. Франчук // Мовознавство. — 2010. — № 4-5. — С. 136-139. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-183488
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1834882022-03-26T01:33:43Z Гнатюк Л. П. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції Франчук, В. Рецензії та анотації Рецензія на книгу: Гнатюк Л. П. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції. К.: ВПЦ «Київський університет», 2010.— 446 с. 2010 Article Гнатюк Л. П. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції / В. Франчук // Мовознавство. — 2010. — № 4-5. — С. 136-139. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183488 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії та анотації Рецензії та анотації
spellingShingle	Рецензії та анотації Рецензії та анотації Франчук, В. Гнатюк Л. П. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції Мовознавство
description	Рецензія на книгу: Гнатюк Л. П. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції. К.: ВПЦ «Київський університет», 2010.— 446 с.
format	Article
author	Франчук, В.
author_facet	Франчук, В.
author_sort	Франчук, В.
title	Гнатюк Л. П. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції
title_short	Гнатюк Л. П. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції
title_full	Гнатюк Л. П. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції
title_fullStr	Гнатюк Л. П. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції
title_full_unstemmed	Гнатюк Л. П. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції
title_sort	гнатюк л. п. мовний феномен григорія сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції
publisher	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Рецензії та анотації
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183488
citation_txt	Гнатюк Л. П. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції / В. Франчук // Мовознавство. — 2010. — № 4-5. — С. 136-139. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.
series	Мовознавство
work_keys_str_mv	AT frančukv gnatûklpmovnijfenomengrigoríâskovorodivkontekstístaroukraínsʹkoíknižnoítradicíí
first_indexed	2025-07-16T03:28:52Z
last_indexed	2025-07-16T03:28:52Z
_version_	1837772605130539008
fulltext	Г н а т ю к Л. П. МОВНИЙ ФЕНОМЕН ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ В КОНТЕКСТІ СТАРОУКРАЇНСЬКОЇ КНИЖНОЇ ТРАДИЦІЇ К .: ВПЦ «Київський університет», 2010.— 446 с. Рецензії та анотації_________________________________________________ В історії української літературної мови є ще чимало дискусійних питань, до яких нале жить, зокрема, і питання про мову найвидат- нішого українського філософа XVIII ст. Гри горія Сковороди. І досі не вироблено одно значної оцінки цього своєрідного явища в історії української літературної мови. Саме тому праця Л. П. Гнатюк «Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староук раїнської книжної традиції» як перше моно графічне дослідження мовної особистості ук раїнського філософа (передусім через рекон струкцію його мовної свідомості) у проекції на мову його доби та попередньої літератур но-писемної традиції є значним внеском у вивчення процесу функціонування староук раїнської літературної мови у XVIII ст. Характеризуючи мовний феномен Г. Ско вороди, авторка стверджує, що його необхід но розглядати з позицій реконструйованої мовної свідомості мислителя та тогочасного староукраїнського суспільства, а не оціню вати з погляду носія української літератур ної мови, орієнтованого на сучасну мовну норму. Мовна свідомість давніх українців «опредметнена» передусім у текстах, для адекватного прочитання яких потрібне Грун товне вивчення мовно-культурного контек сту епохи. На думку Л. П. Гнатюк, припису вання Г. Сковороді мовного хаосу зумовлене як складністю самого об’єкта вивчення, так і невизначеністю оцінки «українське / неук раїнське» щодо явищ староукраїнської літе ратурної мови в цілому і мовної практики ви датних староукраїнських діячів зокрема. Мовна свідомість староукраїнського сус пільства першої половини XVIII ст., у тому числі української еліти, хоча й формувалася під впливом несприятливих політичних та культурних чинників, усе ж зберігала стриж неві константи суспільної мовної свідомості попереднього періоду (кінця ХУІ-ХУІІ ст.), позначені ідеєю цінності рідної мови (що бу ло співзвучним з аналогічними процесами в Європі) водночас із усвідомленням значу щості церковнослов’янської мови, яка того часною мовною свідомістю сприймалася не як чужа, а як «культивований різновид рід ної» (В. М. Живов). Про ці питання і йдеться в перших двох розділах монографії. Перший розділ присвячено теоретичним засадам дослідження мови Г. Сковороди крізь призму староукраїнської мовної свідо © В. ФРАНЧУК, 2010 мості. Дослідниця аналізує сучасні лінгвіс тичні напрацювання в такій досить новій га лузі, як вивчення та реконструкція мовної свідомості (індивідуальної, колективної, ет носу), розглядаючи її у зв’язку з мовною осо бистістю (яка стоїть і за староукраїнським текстом), зокрема її вербально-граматичним, когнітивним та прагматичним рівнями (за Ю. М. Карауловим), обгрунтовує необхід ність реконструкції мовної свідомості при вивченні явищ української літературної мови попередніх епох, що, на переконання автора, дозволить уникнути помилок і непорозумінь, спричинених застосуванням сучасних дослід никові мовних норм до давніх текстів. Проаналізувавши погляди на мову Г. Ско вороди українських культурних діячів XIX ст., українських та зарубіжних дослідників (пе редусім лінгвістів) XX і XXI ст. та зіставив ши їх з оцінкою мови деяких творів самим філософом, дослідниця дійшла висновку, що переважна більшість науковців при характе ристиці мови Г. Сковороди виходила з пози цій сучасної їм мовної свідомості, що викри вило справжню сутність мовного феномена визначного українського мислителя. Автор монографії пропонує методику реконструк ції мовної свідомості Г. Сковороди та того часного староукраїнського суспільства. На нашу думку, заслуговує на схвалення також те, що Л. П. Гнатюк не обмежилася аналізом підходів до вивчення мовної свідо мості, наявних у працях українських та ро сійських лінгвістів, а й ґрунтовно дослідила теоретичні аспекти цього питання на мате ріалі новітніх публікацій західноєвропей ських, переважно німецьких та австрійських, мовознавців. У другому розділі «Мовна свідомість Гри- горія Сковороди на тлі староукраїнської до би» докладно розглянуто джерела і чинники, що визначили специфіку мовної свідомості мислителя, а також його мовно-філософські погляди. На особливу увагу заслуговує здійснена Л. П. Гнатюк реконструкція мов ної свідомості староукраїнського сус пільства кінця ХУІ-ХУИ і XVIII ст. на тлі то гочасної літературної мови з урахуванням суспільно-політичних чинників, а також з’я сування ролі освіти, передусім Києво-Моги- лянської академії, у становленні мовної свідомості Г. Сковороди та його концеп туальної і мовної картин світу, виявлення прецедентних висловлювань з античних ав 136 І5Ш 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4-5 Рецензії та анотації торів та Святого Письма, які формували кон станти мислення філософа і відповідно — ієрархію цінностей у його картині світу, у то му числі й мовній. Автор монографії пере конливо показує роль церковнослов’янської мови (в її українській редакції) у становленні колективної та індивідуальної мовної свідо мості українців, підкреслюючи водночас, що чіткої межі між церковнослов’янською та «простою» мовами не існувало навіть у мов ній свідомості тогочасних лінгвістів, свід ченням чого є, зокрема, лексикографічні та граматичні праці розгляданого періоду. Реконструйовуючи мовно-філософські погляди Г. Сковороди, Л. П. Гнатюк звертає увагу передусім на осмислення письменни ком природи слова відповідно до його філо софської концепції трьох світів (макрокос- мосу — Всесвіту, мікрокосмосу — людини та символічного світу — Біблії) і двох натур (видимої— тлінної— та невидимої— істин ної) в усьому сущому, на тлумачення слів різних мов (у тому числі й індивідуальні ети мології) як спосіб багатовимірного осягнен ня істини в контексті барокової естетики, зу мовлений блискучою мовною компетенцією та полікодовою мовною рефлексією старо українського філософа. Оригінально з погляду власне лінгвістич ного написано третій розділ «Мовна практи ка Григорія Сковороди: хаос чи система?». У ньому автор монографії розглядає в контек сті реконструйованої мовної свідомості ста роукраїнського суспільства з урахуванням соціально-політичної та культурної ситуації мовну практику Г. Сковороди, залучаючи до порівняння багатий фактичний матеріал (лексикографічні джерела, пам’ятки історії української мови кінця ХУІ-ХУІІІ ст. різних стилів, зокрема тексти попередників і сучас ників Г. Сковороди, а також його наступни ків — Г. Квітки-Основ’яненка, І. Котлярев ського, Т. Шевченка та ін.). «За такої умо ви,— зазначає Л. П. Гнатюк,— мовна ткани на текстів мислителя постає системно зумов леною і не видається хаотичною сумішшю різних з походження елементів» (с. 183). В основу дослідження текстів Г. Сково роди покладено повне зібрання творів філо софа у двох томах (К., 1973), підготовлене відомими вченими (до складу редакційної колегії входили В. І. Шинкарук, В. Ю. Св- докименко, Л. Є. Махновець, І. В. Іваньо, В. М. Нічик, І. А. Табачников) на рівні най новіших наукових досягнень того часу. Важ ливим є те, що дослідниця порівняла видані тексти з автографами Г. Сковороди, які збе рігаються у відділі рукописів Інституту літе ратури НАН України, а в разі відсутності ав тографів (зокрема поетичної збірки «Сад бо жественних песней», збірки байок «Харь- ковские басни») — з найповнішими списка ми. Це дозволило Л. П. Гнатюк не лише вия вити огріхи в академічному виданні текстів мислителя, а й доповнити лінгвістичні знан ня про деякі правописні, орфоепічні, лексич ні та граматичні особливості мови видатного староукраїнського мислителя. З позицій мовної свідомості староукраїн ського суспільства, зокрема його освіченої частини, розглянуто далі ряд важливих пи тань: 1) правопис і вимову як маркери мов ної свідомості Г. Сковороди; 2) питомі лек сичні джерела формування мовної особис тості філософа; 3) граматикон Г. Сковороди як продовження староукраїнської літератур но-писемної традиції; 4) російські елементи в мові мислителя. У першому підпункті, присвяченому правопису творів Г. Сковороди, автор моно графії, погоджуючись із деякими попередни ками, наголошує на тому, що мислитель спи рався переважно на староукраїнську орфо графічну традицію. Мова його творів відби ває всі специфічні риси фонологічної систе ми української національної мови, що фор мувалася на основі південно-східного діа лектного масиву, хоча деякі написання цим пояснити не можна, оскільки окремі слова і навіть фрагменти репрезентують російську вимову. Деякі з цих написань є даниною церковнослов’янській традиції. Л. П. Гнатюк припускає, що для Г. Сковороди вони були ознакою вченості. Проаналізовані дослідницею автографи праць філософа засвідчують його часом про тилежні орієнтації на те чи інше написання, певні його уподобання в конкретний момент, зумовлені суб’єктивними чинниками, «від чуттям» і «баченням» слова на момент напи сання, різним уявленням про мовну норму в певні проміжки часу. Порівнявши два авто графи діалогу «Наркісс», Л. П. Г натюк робить переконливий висновок, що в пізнішому з них, за яким потім вносилися правки й до першого автографа, відбито посилену орієн тацію Г. Сковороди на традиційну орфогра фію, репрезентовану, зокрема, церковносло в’янською мовою. Важливі докази на користь староукраїн ських джерел мовної свідомості Г. Сковоро ди містить підпункт «Особливості наголо шування як показник належності до мов но-культурного коду». Спираючись на здій снені І. Огієнком ґрунтовні дослідження від мінностей у наголошуванні слів в україн ській та російській редакціях церковносло в’янської мови, які окреслилися вже в кінці XVI — на початку XVII ст., автор рецензова ної монографії показує, що й акцентуаційні особливості текстів Г. Сковороди засвідчують його належність до староукраїнської мовно- культурної парадигми. На особливу увагу заслуговує пункт, присвячений питомим лексичним джерелам формування мовної особистості Г. Сковоро І85И 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4—5 137 Рецензії та анотації ди. Як зазначає дослідниця, більшість лін гвістів схильні вважати, що він писав не по-українському, незважаючи на значну кількість лексичних та фразеологічних оди ниць, що й сучасною мовною свідомістю сприймаються як українські, а також на свід чення філософа, який характеризував мову окремих своїх поетичних творів як малоро сійську, простонародну. З позиції мовної свідомості сучасної ук раїномовної людини не сприйматимуться як українські вжиті в цих поезіях слова (вони наведені відповідно до порядку вживання в текстах) осталось, потом, нелзя, милость, жизнь, в конці, начал, с начала, плясать, вдруг, хвать, да ‘та ’, бедра, сюда, вопль, лучше, премного, многих (І, 462) 1; скрился, любезньш, города (Р. в. одн.), довольньї, спо- коен, нужньїх, вещах, источник, сискать, везді, скорбь, вить, шутя (І, 82); лестньїй, буйность, избігнуть, нужно (І, 72); ума, бодро, лутче (І, 73); оставить, везді, об- лаки, дождей, луни (Р. в. одн.), бодро, завис- тливие, конец, ноч (II, 381); фонетичні цер ковнослов’янізми — неповноголосні форми странах (І, 82), гласом (І, 72), гласов (І, 73), глави (1,74), а також хощет, нощ (1,73), фор ми дієприслівників (з походження активних коротких дієприкметників) подмазуя (1,462), шутя (І, 82) тощо. М. А. Жовтобрюх, зокре ма, зараховував до російської лексики наве дені тут вещ, жизнь, любезньш, які він ува жав запозиченими з літературних джерел, П. Бузук — ведь / видь, Ю. Шевельов — жизнь, М. Лесюк — жизнь, любезний тощо (див. с. 215 монографії), з чим дослідниця не погоджується. Щоб з’ясувати, як саме (як українські чи ні) сприймалися наведені та інші лексеми мовною свідомістю українця ХУЛІ ст., Л. П. Гнатюк, застосувавши розроблений нею метод реконструкції мовної свідомості, розглянула їх у діахронічному аспекті, а та кож у проекції на мову пізнішого часу, в то му числі й на говори. У результаті виявило ся, що значна частина наведених слів (пере важно праслов’янського походження) за свідчена як у старослов’янській (пізніше — в церковнослов’янській), так і в давньоруській мовах. З’ясувалося, що практично всі наведені з текстів Сковороди слова широко вживалися в староукраїнській літературній мові XVI — першої половини XVII ст. На с. 211-249 док ладно розглянуто великий мовний матеріал, що наглядно підтверджує тези, заявлені в підпункті 3.2.1. “Українськість” староукра їнської лексики, або “Повірмо Сковороді!”». Дослідниця показала, що чимало лексем (передусім зафіксованих і в церковносло- 1 Сковорода Г. Повне зібрання творів : У 2 т. — К., 1973. Римськими цифрами позначено том, арабськими — сторінку. в’янській мові) та грамем, які сучасною ук раїномовною людиною сприймаються як ро сійські (оскільки вони вживаються в сучас ній російській літературній мові, бо вона продовжувала розвиватися на тій самій ос нові, на якій до кінця XVIII ст. розвивалася і слов’яноруська мова), традиційно викорис товувалися не лише в староукраїнській літе ратурно-писемній практиці, а й у народно розмовному мовленні (звідки окремі діалек ти успадкували давні значення слів) і в часи Г. Сковороди були для мовців функціональ но українськими, сприймалися староукраїн ською мовною свідомістю як свої, рідні. Пи- томість, органічність на українському грунті багатьох із наведених автором монографії лексем підтверджує і їх сучасне побутування в українських говірках (причому територіа льно віддалених), зокрема Нижньої Наддніп рянщини, бойківських, гуцульських, буко винських, західнополіських, подільських, східнослобожанських тощо, які містять цін ний матеріал для вивчення еволюції україн ської мовної свідомості, зберігають давні елементи, що передавалися від покоління до покоління. На це необхідно зважати перед тим, як відректися від давніх українських слів, кваліфікуючи їх із позицій сучасної мовної свідомості як російські чи суржикові. Важливими видаються і спостереження дослідниці щодо окремих уживаних Г. Ско вородою контамінованих форм (наприклад, когдась), окремих елементів російської мови (лексичних, граматичних, а також вимови), функціональних параметрів церковносло в’янських та українських фонетичних ва ріантів лексичних одиниць та граматичних формантів, а також щодо морфологічної та словотвірної варіативності, яка була харак терною рисою тогочасної української літера турної мови. Цікава з цього погляду розглянута авто ром історія слова побіда (побіда), яке ви користав у своїх працях на початку XX ст. Д. І. Чижевський (с. 245). До спостережень дослідниці можна додати, що і Л. Є. Махно вець, перекладаючи на українську мову «По вість временних літ», не знайшов можливим відмовитися від цього іменника: «Взяли бо тоді вони (руські князі) скоту, і овець, і ко ней, і верблюдів, і вежі з набутком і з челяд дю, і захопили печенігів і торків з вежами, і прийшли в Русь із полоном великим, і зі сла вою, і з побідою великою» 2. Однак зі значенням «поразка», що зрідка трапляється в літописних текстах, Л. Є. Мах новець іменник побіда все ж таки замінив. Пор.: «Ігорь же Святославичь тоть годь бя- шеть в Половцехь и глаголаше: “Азь по до- стоянью моєму восприяхь побіду огь пове- ления твоего, Владико Господи, а не погань- 2 Літопис Руський / За Іпатським списком перек лав Леонід Махновець.— К., 1989.— С. 159. 138 ЙЖУ 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4-5 Рецензії та анотації ская дерзость обломи силу рабь твоихь; не жаль ми єсть за свою злобу прияти нужьная вся, ихь же есмь прияль азь”» 3. «Ігор же Святославич на ту пору був у Половцях і говорив: “Я по заслузі моїй за знав біди. За повелінням твоїм, владико гос поди, а не поганською одвагою обломано си лу рабів твоїх. Не жаль мені є за своє ли ходійство прийняти всі біди, що їх я при йняв”» 4. Ймовірно, Л. Є. Махновець у цьому випадку переклав іменник побіда як біда, то му що слово поразка видалося йому надто далеким від тієї давньої книжної мови, з якої він робив переклад. Цікаво було б простежи ти, у яких значеннях уживав побіда Г. Ско ворода і наскільки ця семантика відповідає біблійній. Проведене Л. П. Гнатюк дослідження тек стів Г. Сковороди у зіставленні з пам’ятками кінця ХУІ-ХУПІ ст. показало, який багатий матеріал вони дають для вивчення фонетики, наголосу, лексики, фразеології, словотво рення староукраїнської літературної мови XVIII ст. Однак у цьому розділі, на нашу думку, варто було б більше уваги приділити тому, якою мірою Сковорода знав і вико ристав праці своїх попередників, наприклад І. Вишенського. Четвертий розділ присвячений дослі дженню барокової традиції та барокових трансформацій у мовотворчості Г. Сковоро ди. Л. П. Гнатюк, зокрема, доводить, що мов на модель одного з основних сковородин- ських макроконцептів — мікрокосмосу (світу людини) — є подальшим розвитком уже наявної в староукраїнській писемності моделі світу людини, корені якої — в антич ності та Святому Письмі. Дослідниця розгля дає мовну гру мислителя, наслідком якої часто було народження нового змісту (за Б. Ларіним, «семантичних обертонів»), як втілення його філософсько-естетичної кон цепції слова, що їй підпорядковувалися й оригінальні лексичні новотвори мислителя, виявлення яких також зараховуємо до акти вів рецензованої монографії. Звукова й ритмічна організація тексту, фігури мови, метафори та символи, уживані Г. Сковородою для пробудження емоцій та асоціацій читача або слухача, як показує ав тор монографії, засвідчують не лише орієн тацію філософа на староукраїнську книжну традицію, а й лінгвокреативний потенціал його непересічної мовної особистості, яка сформувалася на староукраїнському мовно му ґрунті. У цьому розділі, на нашу думку, варто було б більшу увагу приділити ролі епітета у творенні художніх образів Г.Ско- вороди. Слід відзначити, що книга добре офор млена в цілому. Однак авторові варто було б докладніше спинитися на характеристиці джерел дослідження. Викликає подив і від сутність у монографії покажчика імен, необ хідного в будь-якій сучасній науковій праці. Було б бажано бачити також у вигляді додат ків «Покажчик слів», використаних при ана лізі фактичного матеріалу і внесених у текст дослідження, що дало б вичерпні відомості про словниковий склад текстів Г. Сковороди з фіксацією кожного вживання всіх слів. На явність названих додатків підсилила б вра ження від рецензованої праці. Бажано також, щоб спостереження над текстами Г. Сковороди, представленими як у друкованих виданнях, так і в рукописах, су проводжувалися статистичними даними й були відображені у формі таблиць, схем і діаграм, що значно полегшило б розуміння цього складного для сприйняття матеріалу. Залучення нових методів, поширених пере важно в мовознавчих працях на синхронно му зрізі, для досліджень з історії мови, на на шу думку, є перспективним і може бути ви користане автором монографії у майбутньому. У цілому не викликає сумнівів те, що мо нографія Л. П. Гнатюк є вагомим внеском у вивчення не лише мови Григорія Сковороди, а й староукраїнської літературної мови та староукраїнської мовної свідомості кінця ХУІ-ХУІІІ ст. Подальше дослідження мов ної свідомості українського суспільства та видатних особистостей минулого сприятиме поглибленню теорії історії української літе ратурної мови. В. ФРАНЧУК 3 Летопись по Ипатскому списку.— СПб., 1871,— С. 437. 4 Літопис Руський...— С. 341. І85М 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 4—5 139

Гнатюк Л. П. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції

Institution

Ähnliche Einträge