Чорногорська мова сьогодні: соціолінгвістичний статус, проблема норми

Чорногорська мова сьогодні: соціолінгвістичний статус, проблема норми

Надання статусу офіційної чорногорській мові пов’язують з отриманням Чорногорією статусу незалежної держави. Для вирішення мовних питань у державі 2008 р. створено Раду з питань стандартизації. В «Офіційному кур’єрі» за сприяння Міністерства освіти і науки Чорногорії вийшов друком правопис чорног...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2011
Автор: Васильєва, Л.П.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2011
Назва видання:Мовознавство
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183544
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Чорногорська мова сьогодні: соціолінгвістичний статус, проблема норми / Л.П. Васильєва // Мовознавство. — 2011. — № 2. — С. 19-30. — Бібліогр.: 51 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-183544
record_format dspace
spelling irk-123456789-1835442022-04-01T01:33:25Z Чорногорська мова сьогодні: соціолінгвістичний статус, проблема норми Васильєва, Л.П. Надання статусу офіційної чорногорській мові пов’язують з отриманням Чорногорією статусу незалежної держави. Для вирішення мовних питань у державі 2008 р. створено Раду з питань стандартизації. В «Офіційному кур’єрі» за сприяння Міністерства освіти і науки Чорногорії вийшов друком правопис чорногорської мови, де знайшла відображення низка її специфічних ознак. Проте до сьогодні в країні фактично функціонує дві мови: сербська і чорногорська. With the Serbo-Croatian language getting out of use, the rise of four language standards is both natural and regular process. The standards are genetically correlative with the Shtokavian dialects. Granting the status of official to the Montenegrin language is connected with obtaining by Montenegro of the status of an independent state. The «Council on Language Standardization» was founded in 2008 to solve language matters. With the Montenegrin Ministry of Education and Science’s assistance the orthography of the Montenegrin language has been published in the Official Courier off the Montenegrin power, where a number of its specific features has been reflected. However, up till now two languages — Serbian and Montenegrin—have been functioning in the country. 2011 Article Чорногорська мова сьогодні: соціолінгвістичний статус, проблема норми / Л.П. Васильєва // Мовознавство. — 2011. — № 2. — С. 19-30. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183544 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description Надання статусу офіційної чорногорській мові пов’язують з отриманням Чорногорією статусу незалежної держави. Для вирішення мовних питань у державі 2008 р. створено Раду з питань стандартизації. В «Офіційному кур’єрі» за сприяння Міністерства освіти і науки Чорногорії вийшов друком правопис чорногорської мови, де знайшла відображення низка її специфічних ознак. Проте до сьогодні в країні фактично функціонує дві мови: сербська і чорногорська.
format Article
author Васильєва, Л.П.
spellingShingle Васильєва, Л.П.
Чорногорська мова сьогодні: соціолінгвістичний статус, проблема норми
Мовознавство
author_facet Васильєва, Л.П.
author_sort Васильєва, Л.П.
title Чорногорська мова сьогодні: соціолінгвістичний статус, проблема норми
title_short Чорногорська мова сьогодні: соціолінгвістичний статус, проблема норми
title_full Чорногорська мова сьогодні: соціолінгвістичний статус, проблема норми
title_fullStr Чорногорська мова сьогодні: соціолінгвістичний статус, проблема норми
title_full_unstemmed Чорногорська мова сьогодні: соціолінгвістичний статус, проблема норми
title_sort чорногорська мова сьогодні: соціолінгвістичний статус, проблема норми
publisher Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate 2011
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183544
citation_txt Чорногорська мова сьогодні: соціолінгвістичний статус, проблема норми / Л.П. Васильєва // Мовознавство. — 2011. — № 2. — С. 19-30. — Бібліогр.: 51 назв. — укр.
series Мовознавство
work_keys_str_mv AT vasilʹêvalp čornogorsʹkamovasʹogodnísocíolíngvístičnijstatusproblemanormi
first_indexed 2025-07-16T03:31:52Z
last_indexed 2025-07-16T03:31:52Z
_version_ 1837772793421234176
fulltext Л. П. ВАСИЛЬЄВА ЧОРНОГОРСЬКА МОВА СЬОГОДНІ: СОЦІОЛІНГВІСТИЧНИЙ СТАТУС, ПРОБЛЕМА НОРМИ_______________ Надання статусу офіційної чорногорській мові пов’язують з отриманням Чорногорією статусу незалежної держави. Для вирішення мовних питань у державі 2008 р. створено Раду з питань стандартизації. В «Офіційному кур’єрі» за сприяння Міністерства освіти і науки Чорногорії вийшов друком правопис чорногорської мови, де знайшла відображення низка її специфічних ознак. Проте до сьогодні в країні фактично функціонує дві мови: сербська і чорногорська. К л ю ч о в і с л о в а : чорногорська мова, офіційна мова, мовний стандарт, штокавська система, мовна норма. Вихід із функціонування сербсько-хорватської мови і поява чотирьох мовних стандартів — боснійського, сербського, хорватського та чорногорського — є процесом природним, закономірним. І все ж навіть з приводу назви нових мов, які на цей час є реальністю, виникає багато запитань, пов’язаних із закономір­ ностями їх нормування. Ці чотири мови генетично співвідносні з говірковими різновидами штокавського діалектного обширу. Із соціолінгвістичного погляду вони є самостійними, кваліфікуються як стандартні, ними створюється художня література, ведеться викладання у школах та вищих навчальних закладах, тран­ слюються радіо- та телепередачі, виходять періодичні видання тощо. Умови і фактори їхнього розвитку, тенденції формування, літературні традиції, зовнішні впливи — поряд із тими спільними особливостями, які за певних об’єктивних умов сприяли мовному зближенню,— також мають і багато відмінного, того, що їх розділяє. Питання, пов’язані з тим, що в мові, якою розмовляють серби, хорвати, бос­ няки та чорногорці, завжди існували передумови для визнання чотирьох мовних стандартів, може видатися дискусійним лише для неознайомлених з природою мовного стандарту. З цього приводу близько тридцяти років тому чітко висло­ вився американський мовознавець У. Браун на зустрічі з лінгвістами в Сараєві (тодішня югославська Республіка Боснія і Герцеговина). У його виступі йшлося саме про два визнані тоді варіанти літературної мови: сербсько-хорватську мову і хорватсько-сербську, а також згадувався боснійсько-герцеговинський різно­ вид, певною мірою — чорногорський, ішлося й про відсутність єдності в серб­ сько-хорватському / хорватсько-сербському стандарті та про його недоліки з по­ гляду нормування\ 1 Baotic J. Standardni jezici stokavskog narjecja // Simpozij o bosanskome jeziku (Zbomik radova).— Sarajevo, 1999.— S. 89-96. © Л. П. ВАСИЛЬЄВА, 2011 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 2 19 Л. П. Васильєва Вирішуючи питання, пов’язані з літературною мовою і варіантами, Г. В. Степанов схилявся до варіантів, стверджуючи, що у формулі «мова—ва­ ріант» термін «мова» означає певну множину окремих варіантних підсистем, тобто лінгвістичну ситуацію, коли спільна літературна мова виявляє себе рад­ ше як тенденція чи ідеальна мета (завдання), ніж як реальність 2. Варіанти в ме­ жах сербсько-хорватської мови попередньо не могли стати окремими мовами лише тому, що їх поєднувала єдина система норм, де окремі відмінні позиції оголошувалися дублетами (або варіантами), які можна замінити один одним без застережень з метою збереження цілісності єдиного комунікативного простору. За всіма іншими критеріями, пов’язаними з відношенням до діалек­ тної системи, згідно з якими здійснюється вибір певного мовного факту з нор­ ми відповідно до національної маркованості цього вибору, незважаючи на те що цей вибір не відповідав би плану вираження, варіанти в будь-який час мог­ ли перерости в стандарти. І це сталося тоді, коли для цього було створено сус­ пільні передумови, знято бар’єри для виходу зі спільної системи норми форму­ ванням окремих державних утворень, що уможливило функціонування сепаратних норм. Отже, боснійська, хорватська, сербська та чорногорська мови сьогодні є окремими мовами, коли йдеться про мовний стандарт, що не викликає сумнівів, незважаючи на те що відмінності між ними в наш час є мен­ шими, ніж між будь-яким із цих стандартів зокрема та будь-якою з народних говірок штокавського діалекту. Статус окремої стандартної мови дедалі рідше пов’язують з кількістю та якістю відмінностей щодо іншої літературної мови, і це дало підстави Д. Брозо- вичу вважати мову «нормованим інструментом для вищої інтернаціональної ци­ вілізації певної соціально-етнічної формації, сьогодні, звичайно, нації, і завдяки цій функції (вона) заслуговує на означення “стандартна”» 3. Виходячи з цього, сербський соціолінгвіст М. Радованович доповнив свою модель етапів у процесі нормування сербсько-хорватської / хорватсько-сербської мови новими фазами: інтеграції, варіалізації, поляризації, дезінтеграції і промоції. На його думку, по­ ляризація, дезінтеграція і промоція необхідні для пояснення явищ національних варіантів, їхньої «інавгурації» в окремі стандартно-мовні вирази, а згодом «інав­ гурації» цих виразів в окремі мови передусім на фоні сербсько-хорватських літературномовних протиріч, а також для того, щоб цими фазами «через усі про­ цедури можна було б приєднати (до сербського та хорватського стандартів.— Л. В.) сьогодні вже актуальну, принаймні з погляду мовної політики» 4 босній­ ську мову, а також і чорногорську. Розглядаючи питання відмінностей між стандартами, Д. Брозович, зокрема, зазначає: «Першою умовою того, що діалектні основи двох стандартних мов значною мірою відрізнялися одна від одної, є те, що вони повинні і в територіа­ льному, і в мовному плані бути достатньо далекими в межах діасистеми... Якщо в субстанції та структурі двох стандартних мов тієї ж діасистеми немає важли­ вих відмінностей, тоді ми наближаємося до поняття варіанта стандартної мови» 5 не як до умови, що втратила силу (варіанти стали стандартами), а як до «рецидиву у свідомості деяких лінгвістів, які, щоб підтвердити або посилити 2 Степанов Г. В. Социально-географическая дифференциация испанского язьжа Аме­ рики на уровне национальньїх вариантов // Вопр. социальной лингвистики.— Ленинград, 1969.— С. 308. 3 Brozovic D. Standardni jezik.— Zagreb, 1970.— S. 33. 4 Радовановик М. Фазе (дез)интеграцще српске стандарджуезичке норме // Српски ]е- зик.— Београд, 1996.— Св. 1/2.— С. 405. 5 BrozovicD. Op. cit.— S. 33. 20 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 2 Чорногорська мова сьогодні. стандартність будь-якої з чотирьох названих мов, першим своїм завданням що­ до нормування вбачають примноження відмінностей між ними» 6, зрозуміло, на тих рівнях, де це можливо 7 . А можливо це там, де ці відмінності найменш значу­ щі для природи мови — у правописній нормі чи у виборі лексики. Правописна норма не визначає характеру мови, вона перебуває поза мовною системою, а ви­ бір лексики в жодній літературній мові неможливо чітко підвести під мовні кри­ терії, зрозуміло, коли йдеться про автохтонну лексику. Так, критеріями і засоба­ ми, які насамперед є інструментами мовної культури, намагаються вирішувати питання, які лежать у межах структури мови або мовної норми, мабуть, тому, що для цього достатньо докласти мінімальних зусиль. До того ж не береться до ува­ ги той факт, що стандартні мови є не генетично-типологічними, а соціологічни­ ми категоріями і для них, аби стати окремими, не потрібне збільшення відмін­ ностей від інших стандартних мов. Таким чином, слід констатувати, що серби, хорвати, босняки та чорногорці розмовляють одним діалектом — штокавським. Однак вибір мовних елементів кожного з цих народів протягом усієї їхньої історії поступово почав різнитися. Спочатку він утвердився в усному мовленні, а згодом (у писемних текстах) став правилом, щоб з розвитком і поглибленням національної ідентичності кожного з них вирости до обов’язкової форми нормованої літературної мови. У цьому сенсі серб, хорват, босняк та чорногорець розмовляють різними мовами: серб­ ською, хорватською боснійською та чорногорською. Надання статусу офіційної чорногорській мові пов’язують з отриманням Чорногорією статусу незалежної держави. Проте до цього часу в країні фактич­ но функціонує дві мови: сербська (з ієкавським варіантом рефлексу давнього Е) і чорногорська. Ними виходять періодичні видання, друкуються й перекладаю­ ться книжки, відбуваються театральні вистави, виступи на радіо та телебаченні діячів культури, науки. Усе це викликає напруження, пов’язане певним чином і з мовою, навколо якої не вщухає полеміка. Отже, стосовно ситуації, що склалася останніми роками з мовою в Чорногорії, варто передусім виходити і з лінгва- льних чинників, і з системи існуючих у державі суспільних відносин та інтересів народів, що населяють країну. Ще 1970 р. Д. Брозович у праці «Стандартна мова» виклав теоретичне об­ ґрунтування моделі варіантів щодо сербсько-хорватської мовної спільноти: ва­ ріанти є «адаптацією єдиної літературної мови до традицій і суспільних потреб народів, що окреслені соціолінгвальними формаціями» 8; фактично варіант стандартної мови функціонує для народу, який його використовує, так само як 9народна мова — для того народу, який нею послуговується . На думку Д. Брозовича, сербсько-хорватська мова становила сукупність діа­ лектів, пов’язаних на рівні абстракції. У межах цієї групи кожна нація мала влас­ ний мовний стандарт, який якісно відрізнявся від другого в межах спільної діа- системи. Стандартну мову він визначає як «автономну форму мови, завжди внормовану та функціонально полівалентну, що виникає тоді, коли одна етнічна чи національна формація, приєднавшись до інтернаціональної цивілізації, почи­ нає в ній користуватися власним ідіомом 10, який до цього часу функціонував 6 Ibid.— S. 92. 7 Див. матеріали дискусії щодо хорватської літературної мови : Jezik na krizu // Vijenac.— 1999.— Br.136. 20 svib.— S. 17-32; Brozovic D. Op. cit.— S. 30. 8 Brozovic D. Op. cit.— S. 30. 9 Ibid. 10 Термін «ідіом» Д. Брозович уживає як для назви діалекту, так і для стандартної (літературної) мови. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 2 21 Л. П. Васильєва лише для потреб етнічної цивілізації» 11. А вже варіанти є різновидами єдиної стандартної мови, адаптованими до традицій окремих народів, що послуго­ вуються мовою. За допомогою цієї теоретичної моделі функціонування серб­ сько-хорватської мови вперше в сербокроатистиці було зроблено спробу розв’я­ зати мовні проблеми всіх народів, які користувалися сербсько-хорватською мовою. 1985 р. учений зробив певні модифікації та уточнення щодо положень власної теорії. Згідно з його версією, існує одна сербсько-хорватська мова як система південнослов’янських діалектів між хорватсько-словенським кордоном на південному заході і сербсько-македонським та сербсько-болгарським кордо­ ном на південному сході, що походить з праслов’янської мови. На території цієї діасистеми на основі діалектної бази новоштокавиці розвинулася абстрактна модель стандартної мови, яку за зразком стандартної тосканської (для італій­ ської) й стандартної кастильської (для іспанської) можна назвати нейтрально стандартною новоштокавицею, розуміючи її як код. З огляду на різний розвиток цивілізаційно-мовної надбудови у стандартній новоштокавиці формуються кон­ кретні реалізаційні різновиди. Це два поляризовані варіанти — хорватський і сербський, специфічний мовний різновид у Боснії і Герцеговині, який теоретич­ но (на той час.— Л. В.) ще не опрацьований (Д. Брозович називає його «босній- сько-герцеговинським стандартно-мовним виразом»); ще менш теоретично оп­ рацьований різновид мови, що функціонує в Чорногорії . Отже, у межах сербсько-хорватської стандартної мови, як стверджував Д. Брозович, фактично існували чотири реалізації. Розглянемо деякі лінгвальні чинники, які підтверджують існування чорно­ горської мови, зокрема звернемо увагу на її фонетичний рівень. Сербські чи хор­ ватські приголосні, з огляду на їхню дзвінкість чи глухість, мають пари /Ь/ — /р/, /d/ — /t/, /g/ — /к/ тощо, проте пари для /с/ серед приголосних немає. Виходячи з концепції Р. Катичича про те, що система є сукупністю відносин, а структура — заповненою мережею відносин 13, знаходимо пару і для /с/, оскільки цей звук зустрічається в позиції stric ga (вимова — strv^ga) тощо. Сучасна мовна ситуа­ ція, що склалася на теренах поширення колишньої сербсько-хорватської мови, цілком підтверджує цю концепцію дослідника. Наприклад, у чорногорській мо­ ві, сполученням /dj/, /tj/, /zj/, /sj/ відповідають /d/, /с/, /z/, /s/ 14 (äm^ojka, cerati, zènica, sènica), які, до речі, сьогодні вже стали нормою вживання. Отже, тверді /dz/, /с/, /z/, /s/ мають свої м’які відповідники /d/, /с/, /z/, /s/, зважаючи на що структуру чорногорської мови, враховуючи специфіку штокавської мовної сис­ теми, можна вважати заповненою порівняно зі структурою сербської, хорват­ ської чи боснійської мов, які, наприклад, фонем /z/, /s/ не мають, однак у певних позиціях на них натрапляємо і в цих мовах. Хоч вони там не становлять окремих фонем, але з погляду системи мови їм притаманні. Зважаючи на характерні риси штокавських говірок — рефлекси давнього Q— маємо кілька варіантів вимови (і написання): ієкавський, єкавський, екав- ський та ікавський: riièka (на письмі rijeka), riéka (на письмі rijeka), réka, rika. У Чорногорії поширеним є ще один варіант, де /t/ i /j/ (пов’язані з рефлексом С) переходять у /с/, /d/ i / j / — у /d/, /z/ i / j / — y /z/, /s/ i / j / — y /s/ (cerati— tjerati, 11 Brozovic D. Op. cit.— S. 28. 12 Brozovic D. O funkcioniranju jezika u jugoslavenskoj federaciji : Sociolingvistocka situacija u jednoj visenacionalnoj evropskoj zajednici // Knjizevni jezik.— 1985.— Br. 14/2.— S. 83-84. 13 Katicic R. Jezikoslovni ogledi.— Zagreb, 1971.— S. 28-29. 14 Вони кодифіковані як самостійні графеми в правописі чорногорської мови для по­ значення існуючих у ній фонем. 22 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 2 Чорногорська мова сьогодні. йт>б]'ка — djevojka, zenica — zjenica, senica — sjenica) тощо. Мова має й інші спе­ цифічні риси, на яких ми спеціально зупинятися не будемо. У правописах та граматиках сербської, хорватської, боснійської та чорно­ горської мов трапляється і різнобій у трактуванні різних мовних явищ при вибо­ рі їх із системи. Те, що для однієї мови є ненормативним, для іншої трактується як нормативне або те, що для однієї мови є діалектним чи архаїчним, для ін­ шої — недіалектним чи активно вживаним. Наприклад, для чорногорського стандарту явища cerati, devojka, zenica, senica — нормативні, а для хорватсько­ го — діалектні, явища на зразок dobrijeh та dobrijem, притаманні сучасному чор­ ногорському стандарту, для хорватського є архаїзмами 15 тощо. Наводимо дві абетки, які за останнім Правописом Міністерства освіти і нау­ ки Чорногорії подані як рівноправні, з урахуванням внесених змін до колишньо­ го сербсько-хорватського алфавіту з огляду на кодифікацію нових графем (нові графеми позначаємо жирним шрифтом). Чорногорська латиниця: 1) A, а, 2) B, b, 3) C, c, 4) С, с, 5) С, с, 6) D, d, 7) Dz, dz, 8) В, d, 9) E, e, 10) F, f, 11) G, g, 12) H, h, 13) I, i, 14) J, j, 15) K, k, 16) L, l, 17) Lj, lj, 18) M, m, 19) N, n, 20) Nj, nj, 21) O, o, 22) P, p, 23) R, r, 24) S, s, 25) S, s, 26) S, s, 27) T, t, 28) U, u, 29) V, v, 30) Z, z, 31) З , з 16, 32) Z, z, 33) Z , z . Чорногорська кирилиця: 1) А, а, 2) Б, б, 3) В, в, 4) Г, г, 5) Д, д, 6) В , ^, 7) Е, е, 8) Ж, ж, 9) З , 3, 10) З, з, 11) S , s, 12) И, и, 13) J, j, 14) К, к, 15) Л, л, 16) Ь , л , 17) М, м, 18) Н, н, 19) а , а , 20) О, о, 21) П, п, 22) Р, р, 23) С, с, 24) Т, т, 25) ft, h, 26) У, у, 27) Ф, ф, 28) Х, х, 29) Ц, ц, 30) Ч, ч, 31) Ц, ц, 32) Ш, ш, 33) С , с . Цей Правопис вийшов друком 2009 р. в «Офіційному кур’єрі», а 2010 р. — окремим виданням , де зазначені особливості знайшли своє відображення. Проте і сьогодні чорногорська мова доволі близька до сербської, що пояс- 18нюється спільною культурою, православною релігією і тривалим проживан­ ням у межах однієї держави (чи держав 19). Із хорватською та боснійською мова­ ми її єднає ієкавська вимова давнього П Відомий чорногорський мовознавець В. Никчевич справедливо зазначає, що в основі чорногорської, сербської, хорватської та боснійської мов лежить єдина штокавська система, але із соціолінгвістичного, мовно-етнічного, культурологіч­ ного й психологічного поглядів вони становлять окремі мови, що підтверджує, 15 Nikcevic V. Pravopis crnogorskog jezika.— Cetinje, 1996.— S. 44-45, 47-48. 16 У переліку подаємо і графеми З, з (у кирилиці — S, s), виділені жирним шрифтом, що служать для позначення африкати /dz/, яка трапляється в низці топонімів (Malema) та ант- ропонімів ^a n o Boroзan, Bunan). У деяких словах, де вона попередньо вживалася, у чорно­ горських говірках протягом ХХ ст. ця фонема змінилася в /z/. Тому графему для позначення африкати /dz/ сьогодні немає сенсу вводити в чорногорську абетку (як фонема вона має чергуватися з фонемою /с/). У більшості слів, де вона використовувалася впродовж істо­ ричного розвитку мови (напр.: biзa, Ь із іп , brom in, зinзula, зanovijet, зipa, obзovina, з є п , Boroзan, Bun an^ vic) і под.), сьогодні вживається приголосна /z/. Пор.: biza, bizin, bronzin, Burzanovic, Zano, zera тощо. 17 PerovicM., Silic J., VasiljevaLj. Pravopis crnogorskoga jezika.— Podgorica, 2010.— S. 15. 18 Принагідно зазначимо, що в наш час відбувся поділ православної церкви в Чорногорії на чорногорську і сербську. 19 Ще з часів завоювання Зети Рашкою (Сербією) Чорногорія періодично перебувала у складі Сербії, пізніше — Королівства сербів, хорватів, словенців, Королівства Югославії, СФРЮ, потім — її наступниці Союзної Республіки Югославії та Сербії і Чорногорії, офіційно виникла 27 квітня 1992 р. (побутували ще й назви «Нова Югославія», «Третя Югославія» на відміну від «Першої Югославії» (1918-1941 рр.) й «Другої Югославії»(1945-1992 рр.). ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 2 23 Л. П. Васильєва власне, мозаїка сербсько-хорватських діалектів. На відміну від чорногорської мо­ ви, якій властива однорідна діалектна база, у хорватській, крім штокавського діа­ лекту, є чакавський та кайкавський, а в сербській — прізренсько-тимоцький («прізренсько-тимоцькі діалекти значно відрізняються від [інших] штокав- ських»,— цитує В. Никчевич Д. Брозовича)20. Учений наводить твердження Р. Катичича, що змішування діалектів і говорів, на якому послідовно акцентують мовознавці, створює враження, що «не можна провести межі, яка б відокремлюва­ ла різні, хоча й близькі, споріднені мови» . За В. Никчевичем, мова характери­ зується не лише системою — про її існування свідчать генеза, розвиток, функції, які вона виконує, тобто вся її історія, все, що містить у собі такі лінгвістичні по­ няття, як історія мови, граматика, словниковий склад, діалектологія. Акцентуван­ ня лише на системних ознаках, на думку вченого, залишає в тіні всі інші функції, які повинна виконувати мова і завдяки яким її розпізнають як національну. А це означає, що, будуючи системну структуру мови незалежно від народу, який є її творцем і носієм, способу існування та функціонування мови, ми знеособлюємо її та приводимо до зубожіння22. Цей погляд В. Никчевич протиставляє поширеній думці про те, що чорногорці є частиною сербського народу, а отже, чорногорська мова — складник сербської. Таке помилкове, на думку автора, переконання сфор­ мувалося під впливом «моногенної» мовної теорії В. Караджича, а також тенден­ ції до уніфікації кодифікованої норми сербсько-хорватської літературної мови, що наочно виявилася в граматиці О. Белича, де чорногорська — науково та офіційно — трактується як її складова частина . У середині 90-х років ХХ ст. Чорногорський ПЕН-клуб та Чорногорське то­ вариство незалежних літераторів офіційно виступили проти нейтралізації чор­ ногорської мови, її денаціоналізації та асиміляції сербською мовою. Було опуб­ ліковано декларацію Чорногорського ПЕН-клубу, що мала назву «Мова як вітчизна» . Матиця чорногорська саме в той час, коли було зроблено цю заяву, 20 Nikcevic V. Stokavski dijasistem.— Cetinje, 1998.— S. 34-36. 21 Ibid.— S. 63-64. 22 Nikcevic V. Crnogorski jezik // Posetnik o Crnoj Gori i Crnogorstvu.— Cetinje, 1996.— S. 91-101. 23 Nikcevic V. Reagovanje // Monitor. — 1996. — 26 jul. — S. 3. 24 «З розпадом СФР Югославії сербсько-хорватська вийшла з ужитку в усіх її колишніх республіках, у яких вона попередньо була офіційною. Хорвати однозначно висловилися за хорватську, серби — за сербську, мусульмани-босняки — за боснійську мови. Отже, з чотирьох народів, для яких сербсько-хорватська була офіційною, лише чорногорці у «свою» найновішу Конституцію внесли положення, що їхня рідна мова має назву іншого народу й нації, що безпрецедентно з наукового та політичного погляду... . Під поняттям «чорногорська мова» ми не маємо на увазі окремої з погляду системи мови, а одну з чотирьох зазначених назв (чорногорська, сербська, боснійська, хорватська), якою чорногорці називають свою частину штокавської системи як спільного надбання з мусульманами, сербами, хорватами. Чорногорська мова з генетичного, типологічного погляду і з огляду на структуру є нічим іншим, як підсистемою, варіантом слов’янської мовної системи, вона оформилась як народна мова від виникнення та розвитку дуклян / зетчан — чорногорців. Як така вона має свої фонологічні, просодичні, морфологічні, синтаксичні, семантичні, лексико-фразеологічні, правописні та інші особливості, власну історію та власну літературу. Це ж стосується сербської, хорватської, боснійської мов. Сьогодні чорногорська мова в Конституції Республіки Чорногорії трактується як сербська мова, і таким чином стираються всі її особливості, а її літературна і практична реалізація відкидається й перебуває під загрозою. Тому ми вимагаємо, щоб у Конституції Республіки Чорногорії мова чорногорців називалася чорногорською, що з наукового погляду правильно, а з політичного — необхідно. Конституційним перейменуванням чорногорської мови на сербську de jure чорногорці перейменовуються на сербів, що є лінгвогеноцидом чорногорського народу. Ми апелюємо до чорногорської культурної і наукової громадськості, щоб вона належним чином ставилася до своєї мови: плекала її, шанувала, цінувала, вивчала, як це роблять усі культурні та цивілізовані народи, бо це одна з важливих умов свободи й існування» (Jezik kao domovina. Deklaracija crnogorskog P.E.N. centra o ustavnom polozaju crnogorskog jezika // Pravopis crnogorskog jezika.— Cetinje, 1996.— S. 5-6). 24 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 2 Чорногорська мова сьогодні. опублікувала перший том монографії В. Никчевича «Чорногорська мова», що 25стала основою для викладання ц і є ї мови в університетах і за межами держави . На проблемах охорони та збереження «малих» мов зосередив увагу міжна­ родний конгрес ПЕН-клубу, що відбувся 1993 р. у Сантьяго де Кампостелла. Ця найбільша у світі організація літераторів і видавців вказала на обов’язок міжна­ родних організацій (ЮНЕСКО та інших) захищати мови, які перебувають під загрозою зникнення, визначивши для цього відповідні форми діяльності на на­ ціональних та міжнародних рівнях. Спираючись на документ, ухвалений кон­ гресом, на пропозицію Чорногорського ПЕН-клубу на LXII конгресі Міжнарод­ ного ПЕН-клубу в Австралії (1998 р.) обговорювалися питання про заходи щодо захисту чорногорської мови та літератури. Водночас певна частина чорногорської інтелігенції, особливо та, яка пов’я­ зана передусім з органами державного управління і просербськи зорієнтована, негативно реагувала на ці події: «У Чорногорії також існують сепаратистські си­ ли. Вони вже давно говорять про те, що чорногорці не є сербами, оголосили Ми- рославове євангеліє чорногорською культурною пам’яткою, підбурюють до від­ мови від кирилиці, вимагають автокефальної церкви, навіть почали видумувати чорногорську мову!» 26. Зазначимо, що на науковій конференції в Белграді та Цетине 1993 р., присвяченій спадщині П. ІІ Петровича Негоша, висловлювалися думки на зразок: герої його «Гірського вінця» — це «чорногорці, частина сер­ бського народу» 27. Принагідно зазначимо, що в Чорногорії до 2006 р. в офіцій­ ному використанні була сербська мова з ієкавською вимовою, і сьогодні нею і далі користуються, незважаючи на офіційний статус чорногорської мови. То все ж якою мовою пишуть і розмовляють чорногорці? Сербські вчені Д. Петрович, Р. Симич, М. Ковачевич, М. Шчепанович, Р. Мароєвич, нещодавно померлі Б. Брборич, П. Івич та інші досі твердять (твердили), що сербською. Цієї ж думки дотримуються, називаючи В. Никчевича та інших своїх противників «лінгвомеханіками» (тобто авторами штучної мови) чи «полілінгвістами» 28, і деякі чорногорські мовознавці — Б. Остоїч, П. Газивода, С. Калежич та ін .29 Во­ ни так само вважають, що мова, якою користуються чорногорці й серби, є сер­ бською, а отже, відмінною від мови хорватів та мусульман-босняків, що «озна- 30чає заперечення чорногорців як нації» . Різні думки, пов’язані з існуванням / неіснуванням чорногорської мови, своїм підґрунтям мають контроверсійні погляди істориків та філологів, які стосу­ ються походження чорногорців як окремого народу. Відомою є зазначена теза про те, що чорногорці — частина сербського народу31. Протилежну думку ви­ словлює В. Никчевич, стверджуючи, що існує спадковість у розвитку мови дук- лян / зетчан / чорногорців. Термін «сербство» (від серби), який використовував­ ся в Чорногорії, автор тлумачить як такий, що з’явився вже на початку XVII ст. у писемних пам’ятках і означав належність православних чорногорців до серб­ ського патріархату в м. Печі (1557-1776 рр.), отже, як спільність із сербами на ґрунті православної віри. Тому він розглядає це поняття як синонім до понять «сербська віра» (srpska vjera) та «сербський обряд» (srpski obred). Після 1833 р. у 25 Perovic S. Politicki simpozijumi o jeziku. Lingvomehanicari // Liberal.— 1990.— 20 okt.— S. 9. 26 Nikcevic V. Asimilacija i disimilacija // Monitor.— 1996.— 26 jul.— S. 2-3. 27 Nikcevic V. Bliski ali razliciti // Ibid.— 1996.— 26 jan.— S. 39-40. 28 OstojicB. Knjizevni jezik u Crnoj Gori i Vukova reforma // Vuk Stefanovic Karadzic i Crna Gora.— Titograd, 1987.— S. 9. 29 GazivodaP. Jezicke vjetrometine // Monitor.— 1997.— 21 nov.— S. 44-45. 30 Perovic S. Op. cit.— S. 9. 31 Radoncic S. Intervju. Crnogorski je superiorniji od srpskog // Liberal.— 1995.— 20 okt.— S. 10-11. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 2 25 Л. П. Васильєва творах П. ІІ. Петровича Негоша з’явилося інше розуміння «сербства» — як на­ лежності не до народу чи нації, а до південнослов’янської діалектної спільноти (під впливом концепції В. Караджича). На думку автора, це зовсім не означає, що чорногорці мають сербське походження. Щодо оформлення чорногорців як нації існує теорія про те, що до Берлінського конгресу (1878 р.) вони були серба­ ми (в національному розумінні) і лише після нього почала формуватися чорно­ горська національна ідентичність 32, яку автор вважає неправомірною. Чорно­ горську мову він виводить із неоднорідної штокавської діасистеми як складової частини також неоднорідної праслов’янської мови, вважаючи найбільш спорід­ неною з нею відмерлу у ХУІП ст. полабську мову. Сьогоднішня чорногорська мова, зазначає В. Никчевич, перебуває під впливом гомогенних тенденцій та різних чинників. Завдяки цьому вона становить наддіалектний тип мови, в яко­ му переважають спільні риси з деякими чорногорськими локальними говорами. У чорногорській мові автор виділяє три важливі складники: 1) загально штокав- ський (слов’янський), спільний для чорногорців, сербів, хорватів, мусульман- босняків, який утворюють елементи південнослов’янського та праслов’янсько­ го походження; 2) загальний, наддіалектний, найпоширеніший, який містить чорногоризми, що передають національну специфіку й особливості мови; 3) чорногорські діалектизми та провінціалізми, або локалізми, які надають чор- 33ногорським говорам місцевого колориту . М. С. Лалевич, характеризуючи два останні складники, зазначає: «усі вони, чорногоризми, надають кольору, колориту, автентичності виразу, слову, мові, а звідси й специфічність, достовірність, яку ні з чим не можна порівняти» . Як окре­ ма мова, чорногорська охоплює так зване новоштокавське фольклорне койне, тип мови з ієкавською вимовою, яку В. Караджич підніс на найвищий щабель, поста­ вивши над сербською (екавською) літературною мовою як старшу. Чорногорською мовою написані найкращі літературні твори, зокрема П. ІІ. Петровича Негоша, що порівнюються за їхнім значенням для чорногорців зі значенням творчості італій­ ських письменників для італійців, переважно з Данте, а творчість Ст. Любиші — з творчістю Бокаччо: «Данте є Негош, наш Бокаччо — Любиша» . Чорногорськими лінгвістами вже робилися певні кроки щодо кодифікації 36чорногорської мови — це «Правопис чорногорської мови», граматика В. Никчевича, укладається словник її характерної лексики. Чорногорською мовою виходять періодичні видання: журнали «Doclea», «ARS», «Crno- gor(a)c(i)», «Crnogorski knjizevni list», «Matica», «Lingua Montenegrina». Уже багато років чорногорську мову (замість сербської) намагаються ввести до списку предметів для викладання вчителі шкіл, відбуваються наукові симпо­ зіуми, конференції, присвячені проблемам кодифікації мови та її особливос­ тям на тлі інших слов’янських мов: «Мови як визначники культурної ідентич­ ності на теренах колишньої сербсько-хорватської / хорватсько-сербської мови» (Подгориця, 14-15 жовтня 1997 р.), «Штокавські літературні мови в сім’ї стандартних слов’янських мов» (Подгориця, 24-25 листопада 2000 р.), «Норма й кодифікація чорногорської мови» (Подгориця, 2004 р.) та ін. Най­ важливіші твори П. ІІ Петровича Негоша: «Гірський вінець», «Лжецар Степан Малий» i «Промінь мікрокосму» вперше адаптовані до правопису чорногор­ 32 Ibid.— S. 10. 33 Nikcevic V. Crnogorski jezik...— S. 94. 34 Цит. за: Radoncic S. Op. cit.— S. 11. 35 RotkovicR. Kodifikacija crnogorskog jezika // Doclea. Br. 3.— Podgorica, 1994.— S. 10. 36 Nikcevic V. Pravopis crnogorskog jezika; Nikcevic V. Gramatika crnogorskog jezika.— Pod­ gorica, 2001.— 586 s. 26 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 2 Чорногорська мова сьогодні. ської мови. На початку 2008 р. створено Раду з питань стандартизації чорно­ горської мови. Таким чином, є всі передумови для вирішення питання статусу чорногорської мови як офіційної в незалежній Чорногорії. Виняткова роль у цих здобутках належить нещодавно померлому акад. В. Никчевичу та його уч ням. Звернемо увагу і на спектр функціонування чорногорської мови та порів­ няємо його з іншими мовами штокавської діасистеми. Він вохоплює десять сфер: художню літературу, періодику, освіту, адміністрування, науку, культурні та інші установи, церкву, театр, радіо, телебачення (див. табл.). Окремі з наведених сфер (йдеться про культурні та інші установи чи театр тощо) переважно не беруться до уваги в процесі дослідження літературних мов націй з достатньо тривалим періодом існування, оскільки загальновідомо, що кожна нація, зокрема слов’янська, має свій професійний національний театр, а також культурні установи. Однак, зважаючи на соціолінгвальну ситуацію, що склалася в новостворених державах, де мовні різновиди колись локального ха­ рактеру почали розглядати як національні мови, ці сфери для нас також цікаві, оскільки власне в культурних установах на зазначених теренах зазвичай зарод­ жувалися тенденції до мовної ідентифікації, які згодом завершилися створенням нових мовних проектів . Такою, наприклад, була діяльність Матиці чорногор­ ської , Чорногорського ПЕН-клубу та Товариства незалежних літераторів — 37 Виходимо з тези Роджера Т. Белла, який відзначав провідну роль інтелектуальної еліти у створенні мовних проектів: «Досі ми не звертали уваги на питання, хто ж має вирішальний голос у справі мовного планування в країнах, що розвиваються (циніки стверджують, що в інших так само). Відповідь може бути одна: еліта» (Белл Р. Т. Социолингвистика: цели, методы, проб­ лемы.— М., 1980.— С. 221). 38 Матиця чорногорська — культурно-просвітня організація, заснована 1993 р., метою якої є плекання й розвиток культурної ідентичності чорногорців та інших народів, що проживають на території Чорногорії, у духовній, науковій, художній сферах, утвердження та зміцнення куль­ турного самоусвідомлення чорногорців на батьківщині та за її межами. Матиця є видавцем періодичних видань, монографій та збірників статей, організатором публічних лекцій тощо, нараховує понад 500 членів, які працюють у її чотирьох відділеннях: науки; літератури, мис­ тецтва, мови; освіти та культури і співробітництва з чорногорцями за межами Чорногорії. Головою Матиці чорногорської обрано письменника Б. Баневича, генеральним секретарем — публіциста М. Шпадиєра. 17 лютого 2000 р. Матиця чорногорська прийняла відому відозву «Чорногорська як рідна мова», де обґрунтувала необхідність називання рідної мови чорногорців «чорногорською мовою», а також виступила за проголошення чорногорської офіційною мовою в Чорногорії, вимагаючи, щоб загальна мовна політика в країні ґрунтувалася на міжнародних стандартах і щодо національних меншин, які проживають на території Чорногорії (Program Matice crnogorske.— Podgorica, 1999). 39 Чорногорський ПЕН-клуб спочатку існував як секція Хорватського ПЕН-клубу. Його членами тоді були письменники, які вийшли з офіційної спілки письменників Чорногорії і ви­ ступили проти так званого Меморандуму Сербської академії наук і мистецтв, що був велико- сербським проектом: Є. Бркович, М. Ломпар, С. Вуйович, М. Попович, М. Павлович, З. Станоєвич, С. Зекович, Б. Цимеш та ін. (усього 12 осіб). З 1990 р. офіційно існує як Чор­ ногорський ПЕН-клуб, який діє згідно з правилами Міжнародного ПЕН-клубу, співпрацюючи з ПЕН-клубами всіх країн за винятком Сербського, що не визнає особливостей і традицій са­ мостійної чорногорської культури, вважаючи її частиною сербського корпусу. Чорногорський ПЕН-клуб, відповідно до своєї програми та статуту, виступає за плекання національної чорно­ горської культури, але не в розумінні протиставлення чорногорської культури національним культурам інших народів, а за умови співпраці з ними, особливо з тими, які населяють Чорно­ горію. Головою Чорногорського ПЕН-клубу є С. Перович, секретарем — С. Вуйович (Crnogorski P.E.N. Centar. Dosije 1993-1997.— Cetinje, 1997). 40 Спілка заснована чорногорськими письменниками 1990 р. як альтернативна офіційно існуючій тоді спілці письменників Чорногорії / Югославії, що під час військового конфлікту на початку 90-х років організувала у своєму приміщенні склад зброї і була допоміжним військовим формуванням. Метою діяльності Товариства незалежних літераторів є підтримка сучасних письменників, які пишуть чорногорською мовою, та пропагування чорногорської літературної спадщини. Голова — письменник М. Попович (Statut Udruzenja nezavisnih knjizevnika Crne Gore.— Cetinje, 1998.— 18 s.). ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 2 27 Л. П. Васильєва для чорногорців 41, Загребського мовного товариства, згуртованого навколо ча­ сопису «Мова» (про що свідчать публікації 80-х років) та Матиці хорватської — для хорватів 42, Матиці босняків — для босняків-мусульман. Як видно з поданої таблиці, мови, що набули статусу офіційних (чи держав­ них), мають широкі можливості для їхнього використання в усіх сферах життя у своїх державах. Отримання такого статусу чорногорською мовою сьогодні, на жаль, свідчить, що їй поки що не вдається повністю охопити освіту, науку та за­ соби масової інформації, оскільки в адміністративній сфері продовжує функціо- нувати сербська мова. Т а б л и ц я Функціо нальний спектр штокавських мов Сфери Сербська Хорватська Боснійська Чорногорська Худ. література + + + + Періодика + + (+) +/- Освіта + + (+) +/- Адміністрування + + (+) - Наука + + (+) +/- Культ. установи + + + + Церква + + + + Театр + + + + Радіо + + (+) +/- Телебачення + + (+) +/- П р и м і т к а . Знак + використання мови в певній сфері; (+) — використання офіційної мови разом з іншими офіційними мовами; знак +/-------неповне охоплення мовою певної сфери; неохоплення мовою певної сфери. Сформована владою Рада з питань стандартизації чорногорської мови мала укласти правопис, граматику та словник. Робота над граматикою майже завер­ шена, однак дивує той факт, що в цей короткий період, поки триває укладання важливих посібників з чорногорської мови, не використовуються правопис і граматика В. Никчевича, який є засновником наукової монтенегристики, що від­ разу відкрило б шлях чорногорській мові. Досі в зазначених сферах дотримую­ ться сербського правопису. Що ж до питань чорногорської мовної проблематики, то особливо важливу роль відіграв міжнародний науковий симпозіум «Норма і кодифікація чорногор­ ської мови» (2004 р.), організований Інститутом чорногорської мови і мовознав­ ства в Цетине, на якому вчені-славісти підтримали нормування специфічних мов­ них особливостей чорногорської мови та запровадження її як офіційної. З усіх учасників лише двоє сербських лінгвістів (Р. Мароєвич і Б. Брборич) не підтрима­ ли існування окремої чорногорської мови. Отже, від інших мов штокавської діа- 41 Оскільки чорногорська мова лише недавно набула статусу офіційної, зазначені куль­ турні установи і сьогодні є осередками її поширення. 42 Матиця хорватська, заснована 1842 р., функціонувала в царині публікування й пропагування національної літератури, просвіти та культури. 1967 р. прийняла «Декларацію про назву й становище хорватської літературної мови» і започаткувала так звану хорватську весну, внаслідок чого 1972 р. її діяльність було заборонено, а 1980 р., за рішенням суду, Матицю було офіційно закрито. Після демократичних змін 1989 р. її знову відновлено. Теперішній голова Матиці хорватської — І. Жидич (Matica hrvatska 1842-1997.— Zagreb, 1997.— 96 s.). 28 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 2 Чорногорська мова сьогодні. системи чорногорську відрізняє ще й те, що хоч її норма описана, вона не запро­ ваджена в загальне використання в Чорногорії, незважаючи на статус офіційної. Цікаво, що проведене нами соціологічне опитування серед мешканців Чор­ ногорії ще 2001 р. виявило, що чорногорська мова найближчим часом отримає статус офіційної. За такий її статус тоді висловилося 87% дорослого населення, 57% студентів, 77 % учнів старших класів з опитаних нами методом анкетуван­ ня респондентів. За статистичними підрахунками методом безповторної вибір­ ки, 76% мешканців країни вже тоді були прихильниками чорногорської мови як офіційної (похибка вибірки становила + /- 6,7%). Підсумовуючи викладене, з’ясуємо функції, які має виконувати стандартна мова в спільнотах з урахуванням деяких сучасних соціолінгвістичних теорій: об’єднання (поєднувати різні діалекти; уможливлювати ідентифікацію особис­ тості з колективом, у цьому випадку — з національною спільнотою); відмежу­ вання (протиставлятися іншим мовам, визначати національну ідентичність, на­ лагоджувати в спільноті емоційні зв’язки); престижу (свідчити про високу суспільну організацію спільноти, можливість створення національної держави, яка забезпечує рівноправність з іншими мовами); регулювання відносин (запро­ ваджувати кодифіковані норми, що є мірилом правильності, давати можливість оцінити варіанти, які використовуються, забезпечувати в певному сенсі свідоме існування норми)43. Стандартна мова (англ. standard language, нім. Standardsprache), за П. Хіллом та В. Леманном, це «мова, що диференціюється “омніваленсією” (вона також на­ зивається “поліваленсією” і є тим, що пропонує для кожної галузі діяльності як характеристики сучасного суспільства прийнятний функціональний стиль), має чітку закодовану та надрегіональну норму» 44; за Д. Брозовичем, це «соціолект з ясною нормою (розподілом на правильне і неправильне), призначений для вико­ ристання в державному адмініструванні, школах, повсякденному спілкуванні й художній літературі....», «автономний вид мови, завжди нормований та фун­ кціонально полівалентний» 45. Празькі лінгвісти сформулювали й деякі вимоги до стандартної мови: з одного боку, це еластична стабільність, певний ступінь кодифікації чи норми, наявної в граматиці й словнику, посиленої контролем над мовленням і письмом (особливо в процесі навчання), а з другого — механізм, який би уможливлював модифікацію й розвиток з огляду на лексику, стилістику та синтаксис . Важливою особливістю стандартної мови є її інтелектуаліза­ ція — такий ступінь розвитку, який уможливлює створення точних абстрактних понять; інтелектуалізація включає три етапи: зрозумілості (на рівні розмовної мови), визначення (на рівні практичних технологій застосування) і точності (на 47рів ні нау ко вої мо ви ). Стандартна мова діє як норма, більше чи менше віддалена від загальновжи­ ваної мови, наближаючись тим самим до традиційної «langue». Разом з тим вона спирається на деякі існуючі варіанти і в цьому розумінні є суспільно визначе­ ною. Стандартна мова тісно пов’язана з літературною традицією (наприклад, мова письменників-класиків надзвичайно близька до неї або збігається з нею). 43 Gavrin P., MathiotM. Problem in Language and Culture // Readings in the Sociology of Lan­ guage.— The Hague ; Paris, 1968.— S. 48-57; Piotrowski A., ZiolkowskiM. Zrôznicowanie jçzy- kowe a struktura spoleczna.— Warszawa, 1976.— 177 s.; Hill P., Lehmann V. Glossary // Standard language in the Slavic Word.— München, 1988.— S. 155-163. 44 H illP . ,Lehmann V. Op. cit.— S. 155-163. 45 Brozovic D. Standardni jezik.— S. 28. 46 Пражский лингвистический кружок : Сб. науч. тр.— М., 1967.— 558 с. 47 Piotrowski A., Ziolkowski M. Op. cit. — S. 119. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 2 29 Л. П. Васильєва В ідеалі вона здатна задовольняти всі вимоги сучасного суспільства. Як специ­ фічний соціолект з експліцитною нормою її «пристосовано до різних форм сус­ пільної комунікації, особливо у сфері державного управління, освіти, засобів масової інформації і частково — в літературі» 48. Норма — реалізація системи, що визначає її статичний, синхронний аспект. Вона також є шляхом від реалізації системи до самої цієї системи, що зумовлює її динамічний, діахронний аспект. Синхронний аспект норми забезпечує ста­ більність, а отже, наступність мовної комунікації, тобто культурні традиції, а діахронний аспект — еволюцію чи зміни, без яких немає ні розвитку норми, ні розвитку самої стандартної мови. Тому норма передбачає реалізацію закономір­ ностей системи в процесі мовлення. Таким чином, вибір на рівні норми визначає специфіку соціально-функціо­ нальної організації «мовного матеріалу» такого національного стандарту, як мова Чорногорії. Суть цього вибору полягає передусім у тому, що цей націо­ нальний лінгвосоціум по-своєму розподіляє варіації, допустимі в штокавській системі як щодо соціальної стратифікації, так і щодо функціонально-стилістич- 49но го рів ня . Постає питання, наскільки чорногорська мова (та інші мови, які виникли піс­ ля розпаду Югославії) здатна виконувати всі наведені функції, тобто як вона функціонуватиме після процесів нової кодифікації та запровадження мовної норми. Ми вже зазначали, що в колишній Югославії робилися спроби захистити автентичність народної мови Чорногорії: йдеться про назву мови, обґрунтуван­ ня відмінності мовних норм 50. Сьогодні успішно працює Комісія з питань її стандартизації, з ’явився правопис з грифом Міністерства освіти і науки Чорно­ горії, укладено граматику на замовлення цього ж міністерства . Однак новий час, крім цих, поставив на порядок денний низку нових, не менш важливих пита­ нь і посилив необхідність знайти обґрунтовані рішення в галузі мовної політики, які задовольняли б усіх членів суспільства. Головним завданням мовної політи­ ки в державі має стати підвищення комунікативної компетентності носіїв чорно­ горської мови та комунікативної цінності самої мови. (Львів) L. P. VASYLIEVA THE MONTENEGRIN LANGUAGE TODAY: SOCIOLINGUISTIC STATUS, THE NORM PROBLEM With the Serbo-Croatian language getting out of use, the rise of four language standards is both natural and regular process. The standards are genetically correlative with the Shtokavian dialects. Granting the status of official to the Montenegrin language is connected with obtaining by Montenegro of the status of an independent state. The «Council on Language Standardization» was founded in 2008 to solve language matters. With the Montenegrin Ministry of Education and Sci­ ence’s assistance the orthography of the Montenegrin language has been published in the Official Courier off the Montenegrin power, where a number of its specific features has been reflected. How­ ever, up till now two languages — Serbian and Montenegrin— have been functioning in the country. K e y w o r d s : Montenegrin language, official language, language standard, language norm. 48 Skiljan D. Jezicna politika.— Zagreb, 1988.— S. 49. 49 Зазначимо, що проблеми нормування чорногорської мови та інших мов штокавської системи обговорюються не лише мовознавцями, а й широким загалом у Боснії та Г ерцеговині, Сербії, Хорватії і Чорногорії. Отже, наявне загострення «сприйняття проблем літературної норми у громадській свідомості» (Яворська Г. М. Прескриптивна лінгвістика як дискурс : Мова, культура, влада.— К., 2000.— С. 163). 50 Bundyk Z. Hrvatski jezik u odnosu na kulturne promjene // J^zyk wobec przezmian kultury.— Katowice, 1977.— S. 83. 51 CirgicA.,Silic J.,Pranjkovic J. Gramatika crnogorskogajezika.— Podgorica, 2010.— 360 s. 30 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 2

Схожі ресурси