Простір «мова — людина — культура» академіка В. М. Русанівського
Стаття присвячена 80-річчю від дня народження академіка В. М. Русанівського. Викладено його погляди на мову як визначальний чинник формування культури й духовності людини. Зроблено спробу окреслити деякі особистісні риси вченого, які доповнюють його академічний образ....
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Мовознавство |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183558 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Простір "мова — людина — культура" академіка В. М. Русанівського / Л.І. Даниленко // Мовознавство. — 2011. — № 3. — С. 10-15. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183558 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1835582022-04-02T01:33:11Z Простір «мова — людина — культура» академіка В. М. Русанівського Даниленко, Л.І. Стаття присвячена 80-річчю від дня народження академіка В. М. Русанівського. Викладено його погляди на мову як визначальний чинник формування культури й духовності людини. Зроблено спробу окреслити деякі особистісні риси вченого, які доповнюють його академічний образ. Article is dedicated to commemoration of 80 jubilee of V.M. Rusanivskyy academician. His views on language as a distinctive factor of development of cultural and spiritual life of a man are researched. Article describes some peculiar personal traits of character, that complement scholar's academician image. 2011 Article Простір "мова — людина — культура" академіка В. М. Русанівського / Л.І. Даниленко // Мовознавство. — 2011. — № 3. — С. 10-15. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183558 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Стаття присвячена 80-річчю від дня народження академіка В. М. Русанівського. Викладено
його погляди на мову як визначальний чинник формування культури й духовності людини.
Зроблено спробу окреслити деякі особистісні риси вченого, які доповнюють його академічний
образ. |
| format |
Article |
| author |
Даниленко, Л.І. |
| spellingShingle |
Даниленко, Л.І. Простір «мова — людина — культура» академіка В. М. Русанівського Мовознавство |
| author_facet |
Даниленко, Л.І. |
| author_sort |
Даниленко, Л.І. |
| title |
Простір «мова — людина — культура» академіка В. М. Русанівського |
| title_short |
Простір «мова — людина — культура» академіка В. М. Русанівського |
| title_full |
Простір «мова — людина — культура» академіка В. М. Русанівського |
| title_fullStr |
Простір «мова — людина — культура» академіка В. М. Русанівського |
| title_full_unstemmed |
Простір «мова — людина — культура» академіка В. М. Русанівського |
| title_sort |
простір «мова — людина — культура» академіка в. м. русанівського |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2011 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183558 |
| citation_txt |
Простір "мова — людина — культура" академіка В. М. Русанівського / Л.І. Даниленко // Мовознавство. — 2011. — № 3. — С. 10-15. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT danilenkolí prostírmovalûdinakulʹturaakademíkavmrusanívsʹkogo |
| first_indexed |
2025-07-16T03:32:46Z |
| last_indexed |
2025-07-16T03:32:46Z |
| _version_ |
1837772850772049920 |
| fulltext |
Л. І. ДАНИЛЕНКО
ПРОСТІР «МОВА — ЛЮДИНА — КУЛЬТУРА»
АКАДЕМІКА В. М. РУСАНІВСЬКОГО________
Стаття присвячена 80-річчю від дня народження академіка В. М. Русанівського. Викладе
но його погляди на мову як визначальний чинник формування культури й духовності людини.
Зроблено спробу окреслити деякі особистісні риси вченого, які доповнюють його академіч
ний образ.
К л ю ч о в і слова : В. М. Русанівський, українське мовознавство, Інститут мовознавства
ім. О. О. Потебні НАН України.
Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Л. Костенко
Люди не завжди усвідомлюють значення часу, в якому живуть. А ще менше ося
гають значення тих особистостей, з якими ділять цей час. Чим далі ми йдемо в
майбутнє, тим менше з нами минулого. Така людська природа. Але є дати, пов’я
зані з іменем людини, чиї думка й творчість впливали на сучасників. Так було в
академіка Віталія Макаровича Русанівського. Ми відзначаємо його вісімдесяти
річний ювілей посмертно — вже минуло понад чотири роки, як він відійшов із
земного життя. Нині маємо сумну і водночас світлу нагоду не тільки виявити по
шану до цієї Людини і Вченого, але й доторкнутися до багатства його текстів, ще
не до кінця вивчених.
Певна річ, мірилом успіху вченого є визнання його науковою спільнотою.
Визнання до В. М. Русанівського прийшло ще за його життя. Ось як вичерпно
про це написала Н. Г. Озерова: «В історії кожної науки є хронологічні відрізки,
які називають іменем найяскравішого її творця, людини, вченого, що уособлю
вав її, жив у тому часі та йшов попереду нього. В українському мовознавстві
ХХ ст. таким науковим велетом є академік Віталій Макарович Русанівський, че
рез життєву і наукову долю якого пройшли всі бурі цього століття» 1.
Науковий авторитет ученого створюється його власною працею. В академіка
В. М. Русанівського авторитет неспростовний. Його спадщина налічує понад
400 видань — книг, підручників, словників, статей, рецензій з порівняльно-істо
ричного мовознавства, пам’яткознавства, джерел розвитку східнослов’янських
літературних мов, української граматики, культури мови, функціональних сти
лів, лексикології і лексикографії, лінгвістичної шевченкіани, історії лінгвістич
ної славістики. У колі багатогранних наукових інтересів ученого особливе місце
посідала тема, яку можна вважати наскрізною для всіх його праць,— мова, куль
тура, людина. Тема вічна, глибока і водночас на тлі сучасного соціокультурного
ландшафту актуальна.
1 ОзероваН. Г. Віталію Макаровичу Русанівському — 70 років // Мовознавство.— 2001.—
№ 3.— С. 4.
© Л. І. ДАНИЛЕНКО, 2011
10 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3
Простір «мова — людина — культура» академіка В. М. Русанівського
В. М. Русанівський обстоював думку, що «мова — важлива сполучна ланка в
ланцюгу національної єдності, разом із спільністю історичної долі вона сприяє
усвідомленню належності до єдиного національного організму» 2. Його бенте-
3жило «ставлення до української мови й культури як до меншовартісних» , непо
коїв стан української мови в сучасному суспільстві: «Повне відновлення україн
ської мови в житті суспільства відбудеться тоді, коли вона стане не фіговим
листком для нашої еліти, а неповторним засобом спілкування зі своїм
народом» 4. Як зауважила Н. Ф. Непийвода, ставлення Віталія Макаровича «до
мови <.. .> виявляється в тому, що доля її викликає суперечливі почуття: гірко
ти, коли її зневажають, < . > і присмаченої цією гіркотою радості від життєвої
сили мови» 5.
Цілісну концепцію розвитку української літературної мови з чіткими хроно
логічними межами В. М. Русанівський подав у монографії «Історія української
літературної мови» 6. Концептуально-ретроспективний огляд майже десятка
століть він здійснив від давньокиївської літературної мови, мови післямонголь-
ської доби, староукраїнської літературної мови, її розквіту та занепаду, до від
родженої — завдяки авторитету Шевченкового слова7 — української літератур
ної мови в ХІХ ст. та української літературної мови в ХХ ст., що мала в цей
період свої особливості. Ми не ставимо собі за мету аналізувати цю працю. Сво
го часу це досить вичерпно зробили С. Я. Єрмоленко 8 та Г. П. Півторак9. Нам
важливо наголосити, що наукові твори В. М. Русанівського апелювали не тільки
до розуму, а й до почуттів потенційного читача. Тому об’єктивний виклад
супроводжувався епітетами, метафорами, порівняннями та іншими художніми
засобами.
Іноді його метафори лаконічні, традиційні, як-от: обробляти ниву літерату
ри, закласти фундамент знань, горизонти науки, загальнокультурна канва, ши
рота мислення, поетична душа, духовний світ, незгладимий слід та ін.
Здебільшого вони свіжі, незатерті, несподівані, напр.: алітерації Б. Антони-
ча перехлюпують через край, запашний народний вислів, творчо-естетична ро
бота, мовно-естетичне чуття, червоно-революційна лексика, речник україн
ської нації, інтимізуючий засіб, оголена простота, принижена душа, зіткнення
мовних стихій, люди, наділені й обділені талантами, нежиттєвий правопис та
ін. Найкращий коментар до таких зразків авторської мовотворчості знаходимо в
самого В. М. Русанівського: «Він не прагне вразити читача, примусити його
зажмуритися від несподіванки. Ні, він просто шукає і знаходить слово, яке пере
дасть усю глибину заздалегідь спроектованого художнього змісту» 10.
Іноді авторські порівняння досить розгорнуті: «Як в українській вишивці
символічно поєдналися червоний і чорний кольори, таку поезії великого Кобза
ря України переплелися любов і ненависть, ніжність і гнів, замилування і про
2 Русанівський В. М. Єдиний мовно-образний простір української ментальності // Там
же.— 1993.— № 6.— С. 12.
3 Русанівський В. М. Історія української літературної мови.— К., 2001.— С. 378.
4 Русанівський В. М. Мовна картина світу в етнокультурній парадигмі // Мовознав
ство.— 2004.— № 4.— С. 7.
5 НепийводаН. Ф. Автор наукового твору: спроба психологічного портрета // Там же.—
2001.— № 3.— С. 13.
6 Русанівський В. М. Історія української літературної мови.
7 Пригадаймо у поета Д. Білоуса: «А тут велет Шевченко встає, і народ утверждається в
слові».
8 Єрмоленко С. Я. [Рец. на:] В. М. Русанівський. Історія української літературної мови.—
К., 2001.— 391 с. // Мовознавство.— 2001.— № 3.— С. 136-140.
9 Півторак Г. П. [Рец. на:] В. М. Русанівський. Історія української літературної мови :
Підручник — 2-е вид., доп. і перероб.— К., 2002.— 424 с. // Мовознавство.— 2006.—
№ 2-3.— С. 187-194.
10 Русанівський В. М. Історія української літературної мови.— С. 345.
ЇББК 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3 11
Л. І. Даниленко
кляття» 11; «Майстерність хлібороба полягає в тому, що він уміє відібрати най
краще зерно, помістити його в родючий ґрунт і добре доглянути посіви.
Майстерність поета нагадує хліборобську працю: з паралелізмів і сталих порів
нянь він видобуває слова-символи, добре знаючи, що символічність у них під
тримується зв’язком із фольклорною образністю, і ставить їх у новий семантич
ний контекст» 12.
Семантична глибина слова в текстах майстрів красного письма (як, наприк
лад, здвоєні слова у А. Малишка: грім-луна, ніч-недрема, дим-туман або у
Ю. Клена: вітер-завірюха, місяць-білоріг, у І. Драча: ліс-переліс, дівич-дума) ча
сом так захоплювала В. М. Русанівського, що він сам удавався до творчих експе
риментів: «А якщо з’єднати в одно два характеристичних слова? Тоді постає чи
не повний образ. Назвав людину грубіяном-бруднолайком — і ніяка додаткова
характеристика не потрібна» 13.
Засобом стилістичного увиразнення мови також слугувала авторові алітера
ція, що промовляла такими звуками: хлюпіт хвиль, <осінь> шепоче, шелестить
пожовклим листям, олюднена любов та ін.
Емоційна насиченість мови В. М. Русанівського виявляється ще в одній
особливості — він вибудовує простір діалогу через спонукальні форми дієслова:
вслухаймось, зупинімось, забудьмо, розгляньмо, спробуймо, повернімося, серед
яких найчастотнішим було дієслово порівняймо. Він чинив так, як радив свого
часу О. О. Потебня: «Необхідно, щоб розмова передувала письму й залишалася
мірилом під час писання» 14. Незважаючи на те, що йдеться не про живий діалог,
а уявний, автор створює атмосферу, в якій чує не тільки себе, свій власний голос,
а прагне схилити читача до спільного роздуму і взаємозбагачення, зберігаючи
разом з тим власну самостійність. Як відзначив О. Б. Ткаченко, тяжіння до діало
гічності «характеризує одну з рис української ментальності й може свідчити про
давню (і не викорінену) звичку народу до різноманітних рад, обговорень і поле
мік, яка може сягати давньокиївських часів з їхніми вічами» 15.
У висловлюваннях В. М. Русанівського про мову простежуються також оз
наки афористичності: «Без порівняння немає пізнання» 16, «Мова в житті кожно-
17го народу — це надійна опора в його духовному й матеріальному розвиткові» ,
це «знаряддя творення культури» 18.
З потребами культури В. М. Русанівський пов’язував стабільний україн
ський правопис. Правопис — це культурна справа, а основний чинник культу
ри — традиція. Дискусії зі «змінювачами природної мови» 19 завдавали чимало
клопоту, а проблеми українського правопису вчений вважав, образно кажучи
словами письменника В. О. Базилевського, «тріскучими перегонами над прір
вою», позанауковими завихреннями: «Зараз дехто намагається накинути на ньо
го чорний флер, але даремно. <.. .> Усі розмови про те, що правопис було зруси
фіковано, — злобна й неграмотна балаканина далеких від науки людей.
«Український правопис» було видано мільйонним тиражем, і це позитивно поз-
20начилося на нашій культурі» .
В. М. Русанівського мова цікавила не лише як теоретичний об’єкт лінгвісти
ки. Він розумів, що слово має велику життєву силу — духовно-культурну, освіт
11 Там же.— С. 185.
12 Там же.— С. 184.
13 Там же.— С. 345.
14 Потебня О. О. Естетика і поетика слова.— К., 1985.— С. 265.
15 Ткаченко О. Б. Мова і національна ментальність.— К., 2006.— С. 21.
16 Русанівський В. М. Структура лексичної і граматичної семантики.— К., 1988.— С. 91.
17 Русанівський В. М. Історія української літературної мови.— С. 6.
18 Русанівський В. М. У слові — вічність : Мова творів Т. Г. Шевченка.— К., 2002.— С. 3.
19 Русанівський В. М. Мовна картина світу в етнокультурній парадигмі.— С. 7.
20 Русанівський В. М. Дещо з історії Інституту // Мовознавство.— 2005.— № 3-4.—
С. 26-27.
12 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3
Простір «мова — людина — культура» академіка В. М. Русанівського
ню, виховну. Є певна знаковість у тому, що його остання надрукована стаття бу
ла присвячена мові літератури для дітей21. Якою він її побачив? Такою, що мала
традиційні й новаторські риси. Так, у казках для малечі відзначав узвичаєні каз
кові зачини й завершення, мовні кліше, а в лексиці — багато діалектних рис, що
відрізняли західний регіон (файно, ґаздування, увидіти тощо) від центрального
й східного (талапнути, тарганити — тягти щось важке на собі, кухва та ін.).
Йому імпонувала багата авторська мова, але без надмірностей, наприклад, «ко
ли множина від багатьох іменників утворюється за допомогою суфікса -ята:
вчителята, пазурята, школярчата, чубучата, бусорчата, дикунчата, хуліган-
чата, пацанчата. Чи не занадто?» 22.
Окрасою художньої літератури для підлітків В. М. Русанівський вважав фра
зеологію — літературну й авторську (пор.: втерти маку, передати куті меду,
заварити кашу, не вчи вченого, нічого в цьому не петрати, збити на кислицю,
трудився, аж дим ішов, поспішав, як свекор пелюшки прати) та емотивно за
барвлені синоніми, пор. пари: з ’їсти —умелигати, говорити — мнякати, зада
ватися — пиндючитися, потрапити в біду — вталапатися, швидко заговори
ти — заджерготіти та ін. Природно, автор не уникав коментування мови
«хіпових підлітків», у якій процвітали гострі слівця, жаргонізми чувак, щипач,
атас,розколотися та ін. Проте його ставлення до таких мовних явищ було нега
тивним, бо вони — модні тенденції, що сигналізували про небезпеку, перетво
рювали художню літературу на літературу нехудожню, пор.: «Можна б тут на
звати художню літературу, проте вона робить кроки на віддалення від
літературної мови: одні намагаються наслідувати росіян і американців, жменя
ми вводячи в свої твори арго та всілякі непристойності, інші пишуть своєю го
віркою, щоб досягти ефекту невимушеності, а насправді віддаляючи свій твір
від масового читача. І це теж проблема» 23.
Підсумовуючи міркування про літературу для дітей, В. М. Русанівський ви
сував до неї такі основні вимоги: треба, по-перше, щоб вона мала цікаві сюжети,
переважно пригодницькі, бо «чому сучасні діти так захоплюються романом про
Гаррі Поттера? Мабуть тому, що в них (романах.— Л.Д.) є налітчортівщини» 24,
по-друге, щоб ці твори були написані «барвистою, приправленою гумором
мовою» 25. Така позиція вченого суголосна настановам О. О. Потебні: «Немож
ливо стати справді письменником для дітей, <...> не перевіривши і не пере
віряючи постійно зрозумілості й сили своїх слів на тих, кому вони призначе
ні» 26. Треба мати особливий талант, щоб написати таке, що й дитина прочитає.
Коли ми говоримо «про кожного визначного вченого, — справедливо зазна
чає О. Б. Ткаченко,— аж ніяк не можна обмежитися вивченням самої його нау
кової спадщини, бо вся вона виростає й реалізується як наслідок його рис як лю
дини» 27. Цілком об’єктивним буде твердження, що В. М. Русанівський мав
природний талант до науки, який переріс у глибокий професіоналізм, мав орга
нізаторський і педагогічний хист. У нього були учні, які стали відомими вчени
ми в різних галузях мовознавства — україністиці, русистиці, славістиці — і які
нині ведуть самостійні дослідження, продовжуючи справу, традиції, задуми
свого Вчителя. Він був людиною творчою, принциповою, наполегливою і пра
цьовитою. Мав свої слабкості й недоліки — а хто їх не має? «Зрештою,— по
21 Русанівський В. М. Мова літератури для дітей // Там же.— 2006.— № 5.— С. 3-14.
22 Там же.— С. 9.
23 Русанівський В. М. І рости, і діяти нам треба // Тижневик 2000.— № 22 (320).— 2006.—
2 черв.
24 Русанівський В. М. Мова літератури для дітей.— С. 8.
25 Там же.— С. 11.
26 Потебня О. О. Зазнач. праця.— С. 265.
27 Ткаченко О. Б. Олександр Савич Мельничук як людина і вчений // Мовознавство.—
2001.— № 6.— С. 4.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3 13
Л. І. Даниленко
годьмося з Аллою Миколаєнко, — таланти непросто сприймати однозначно.
< . > Можна лише краєм ока підгледіти частку простору митця, щоби хоч на де
щицю збагнути його істинну сутність» 28. До того ж у кожного буде свій кут
зору. Відзначимо у Віталія Макаровича рису, що багатьом впадала в око,— його
тяжіння до гумору й іронії. Вони збереглися в нашій пам’яті не словесними фор
мами, а настроєм.
Великий знавець гумору чеський письменник Карел Чапек вважав, що гу
мор — це завжди «трошки захист від життя». А інший видатний чеський пи
сьменник, Ярослав Гашек, створив образ Швейка, якому почуття гумору рятува
ло це саме життя. Справді, у наш перенасичений та переобтяжений подіями й
емоціями час, коли, за Ліною Костенко,
«Завихрень безліч.
Тиші — анітрохи,
А струсам різним утрачаєш лік» («Кобзареві»),
коли неприємності не зникають і не з ’являються знову, а лише переходять з од
ного стану в інший, почуття гумору рятує, а людей, обдарованих цією щасливою
якістю, люблять і цінують у будь-якому товаристві.
В. М. Русанівського цікавив гумор як психоемоційний і лінгвокультурний
феномен. Мові українського гумору він присвятив статтю «Український гумор і
його мова». Наведемо з неї цитату: «Український гумор — цілком оригінальне
явище, в якому злилися дві абсолютно протилежні стихії — добродушність і
злість» 29. «Хамів на світі більшає, а солов’їв меншає» 30 — цей афоризм Олеся
Гончара не випадково привернув увагу В. М. Русанівського. У цих словах — ім-
пліцитно висловлений власний погляд на людську совість, честь і гідність. Ось
дослідник пише про вияви гумору за радянських часів, коли «можна було також
писати епіграми на свого колегу по перу (але не на всіх)» 31. Зауваження в дуж
ках «але не на всіх» є виявом тонкого іронічного підтексту. Те саме відчувається
в інших рядках (вони стосуються мови творів Ю. Ярмиша): «А ось вислів про
політичні реалії всіх віків і народів: “ . На чолі держави-експериментатора у них
[людей] чомусь обов’язково утверджується злодій, який створює замість раю —
земне пекло”» 32, «А якщо вірити народові, то одна біда не ходить, за нею ще хо
дить група» 33. Узагалі, В. М. Русанівського захоплювала «легка українська іро
нія, що є однією з ознак нашої ментальності» 34. Він з інтересом примічав мовні
засоби й стилістичні прийоми гумору та іронії у творах О. Довженка, О. Вишні,
О. Чорногуза, А. Крижанівського, Ю. Андруховича, Вс. Нестайка. Так, доби
раючи зернинки індивідуальної мовної творчості, звертав увагу на дотепні по
рівняння: курінь був темний, якстудент-заочник; двоповерхова хижа з мансар
дою, яка тепер зветься хатинкою, літературні ремінісценції: Світ ловив їх і
піймав; У людини повинно бути все прекрасне: одяг, почерк і прізвище; Нове
життя нової прагне шапки; Всі в будинку Чудловських були радісні, збуджені
(на зразок новішого усе змішалося в домі донецьких...), авторські сентенції:
До міста не добігло, а з села не втекло; Гнув лінію. А вона була прямою або
авторські оказіоналізми відреферендитися, самоповисуватися, вождик, гово-
ряка та ін. При цьому вчений закликав авторів дослухатися до зауваження
О. Довженка про те, що письменник повинен бути не фотографом, а селекціоне
ром, який формує сучасну літературну мову. Звідси критичне ставлення
28 Миколаєнко А. «Молодий я, молодий...» : До 120-річчя від дня народження Павла
Тичини // Літ. Україна.— 201І.— 27 січ.
29 РусанівськийВ. М. Український гумор і його мова // Мовознавство.— 2005.— № 2.— С. 3.
30 Русанівський В. М. Мова літератури для дітей.— С. 9.
31 Русанівський В. М. Український гумор і його мова.— С. 4.
32 Русанівський В. М. Мова літератури для дітей.— С. 8.
33 Русанівський В. М. Український гумор і його мова.— С. 5.
34 Русанівський В. М. Історія української літературної мови.— С. 346.
14 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3
Простір «мова — людина — культура» академіка В. М. Pyсанівського
В. М. Русанівського до новотворів типу «снікерсувати (як і, скажімо, вафлюва-
ти, шоколадувати, шашликувати і под.)»З5, якиху мові не існує, чи до росіяніз
мів (соблазнітєльно, ісключітєльно, жєлатєльно та ін.) як до художнього при
йому, що не сприяє піднесенню статусу й авторитету української мови, надто її
призначенню бути мовно-естетичним знаком культури (МЕЗК — термін, запро
понований С. Я. Єрмоленко Зб).
Головне, однак, полягає в тому, що завдяки непересічним талантам майстрів
слова, їхнім вдалим лінгвістичним знахідкам учений розкривав необмежені
можливості рідної мови в передачі смислів і образів. Цей процес постійний, не
скінченний, як нескінченне пізнання й осмислення текстів кожною людиною.
Говорячи про ставлення В. М. Русанівського до гумору та іронії, не можна не
відзначити його схильності до самоіронії, що може собі дозволити лише сильна,
розумна, самодостатня і впевнена у собі людина.
«Чого не може терпіти українець — це покинутості й сирітства»37 — так ска
зав Віталій Макарович у одній зі своїх статей. Ніби сам про себе сказав, бо, як
здається, в останні роки свого життя він переживав саме такі почуття. Є речі, які
не озвучуються, але від того вони не перестають існувати. Не можна сказати, що
він відмовився від спілкування — його було багато і з людьми, і з живою приро
дою. Проте людське спілкування — матерія тонка. Тут принцип «чим більше,
тим краще» не працює. Він до останнього приймав у себе вдома тих людей, кому
довіряв, кого шанував і любив. Але чогось-таки не вистачало...
Можливо, саме тому його «літній вік» був позначений більшою відкритістю
до людей. З великою повагою, теплом, а почасти й сумом, бо «лишилась невели
ка жменька» З8, згадував В. М. Русанівський про всіх колег, з ким усе своє життя
(з 1957 р. до 2007 р. — 50 років!) пропрацював в Інституті мовознавства
ім. О. О. Потебні НАН України. Багатьом корифеям він давав коротенькі харак
теристики: «колоритна і творча особистість» М. А. Жовтобрюх, «невтомний но
ватор» К. К. Цілуйко, «дуже діяльний» Л. А. Близниченко, «все або нічого» —
такою була З. Т. Франко, «спокійний, мудрий, урівноважений» Ю. О. Жлуктенко.
«Треба віддати честь редакційній колегії “Мовознавства” за те, що вона ніколи
не допускала упереджених дискусій» 39. Здається, що він ніби боявся когось за
бути у своїх спогадах «Дещо з історії Інституту», а тому відзначив 87 імен інсти
тутських і 37 імен позаінститутських філологів-мовознавців, хто розбудовував
нашу лінгвістичну науку. «Якщо я когось не назвав у цьому переліку, хай мені
вибачить і живе вічно» 40,— підсумував В. М. Русанівський.
Минуще все. Лиш слово не мине. Слово Віталія Макаровича Русанівського
житиме серед нас у часі, просторі і дії, бо у слові — вічність.
L. I. DANYLENKO
THE «LANGUAGE — HUMAN — CULTURE» SPACE OF ACADEMICIAN
V. M. RUSANIVSKYI
Artice is dedicated to commemoration of 80 jubilee of V.M. Rusanivskyy academician. His
views on language as a distinctive factor of development of cultural and spiritual life of a man are re
searched. Article describes some peculiar personal traits of character, that complement scholar's aca
demician image.
K e y w o r d s : V. M. Rusanivskyy, science, language, culture, personality.
35 Pyсанівський В. М. І рости, і діяти нам треба.
36 Ширше про це див.: Єрмоленко С. Я. Мовно-естетичні знаки культури в історії літе
ратурної мови // Мовознавство.— 2007.— № 4-5.— С. 3-12.
37 Pyсанівський В. М. Єдиний мовно-образний простір української ментальності.— С. 4.
38 Pyсанівський В. М. Дещо з історії Інституту.— С. 25.
39 Там же.— С. 31.
40 Там же.— С. 4.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3 15
|