Мова і загальна симетрія універсуму
У статті обговорюється питання формування нової лінгвістичної парадигми у світлі істотних загальнонаукових змін, що відбуваються нині. Пропонується розглядати системний лад людської мови як вияв загальної симетрії в організації універсуму....
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Мовознавство |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183560 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Мова і загальна симетрія універсуму / В.М. Манакін // Мовознавство. — 2011. — № 3. — С. 26-40. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183560 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1835602022-04-02T01:33:25Z Мова і загальна симетрія універсуму Манакін, В.М. У статті обговорюється питання формування нової лінгвістичної парадигми у світлі істотних загальнонаукових змін, що відбуваються нині. Пропонується розглядати системний лад людської мови як вияв загальної симетрії в організації універсуму. The article focuses on the problem of creating a new linguistic paradigm against a background of great changes in scientific paradigm at the present time. The system of human language has been shows as a manifestation of general symmetry of the whole Universe. 2011 Article Мова і загальна симетрія універсуму / В.М. Манакін // Мовознавство. — 2011. — № 3. — С. 26-40. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183560 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті обговорюється питання формування нової лінгвістичної парадигми у світлі істотних
загальнонаукових змін, що відбуваються нині. Пропонується розглядати системний
лад людської мови як вияв загальної симетрії в організації універсуму. |
| format |
Article |
| author |
Манакін, В.М. |
| spellingShingle |
Манакін, В.М. Мова і загальна симетрія універсуму Мовознавство |
| author_facet |
Манакін, В.М. |
| author_sort |
Манакін, В.М. |
| title |
Мова і загальна симетрія універсуму |
| title_short |
Мова і загальна симетрія універсуму |
| title_full |
Мова і загальна симетрія універсуму |
| title_fullStr |
Мова і загальна симетрія універсуму |
| title_full_unstemmed |
Мова і загальна симетрія універсуму |
| title_sort |
мова і загальна симетрія універсуму |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2011 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183560 |
| citation_txt |
Мова і загальна симетрія універсуму / В.М. Манакін // Мовознавство. — 2011. — № 3. — С. 26-40. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT manakínvm movaízagalʹnasimetríâuníversumu |
| first_indexed |
2025-07-16T03:32:54Z |
| last_indexed |
2025-07-16T03:32:54Z |
| _version_ |
1837772859451113472 |
| fulltext |
В. М. МАНАКІН
МОВА І ЗАГАЛЬНА СИМЕТРІЯ УНІВЕРСУМУ
У статті обговорюється питання формування нової лінгвістичної парадигми у світлі іс
тотних загальнонаукових змін, що відбуваються нині. Пропонується розглядати системний
лад людської мови як вияв загальної симетрії в організації універсуму.
Клю чові слова: людська мова, семантичний континуум, мовна картина світу, кон
цепт, наукова парадигма, ізоморфізм, ноосфера.
Зараз багато пишуть про народження нових парадигм знань у різних науках,
у тому числі й у мовознавстві. Разом з тим, як відомо, справжні зміни будь-яких
парадигм — явища виняткові, а тому вкрай рідкісні.
Щодо астрофізики, наприклад, то дотепер відомі тільки дві основні парадиг
ми, або планетарні системи: геоцентрична (Птоломей) та геліоцентрична (Н. Ко
перник; 1543 — рік офіційного оприлюднення теорії). Теоретична фізика також
вимірює свої парадигми значними відстанями — від Ньютона до Ейнштейна.
Решта змін розглядаються як похідні, хоча й фундаментальні для галузі. Те саме
в біології, яка ключові віхи свого розвитку пов’язує з відкриттям теорії еволюції
Дарвіном (ХІХ ст.) та започаткуванням біогенетики (ХХ ст.) Не є винятками й
інші сфери людських знань, які циклічно змінюють базові принципи людських
уявлень про світ і віднаходять якісно інші способи його пізнання. Саме так на
роджуються по-справжньому нові парадигми, які стають фундаментом принци
пово нових ідей і наукових напрямів.
Висновок простий: нам, гуманітаріям, варто бути скромнішими у визначенні
кількості та якості власних наукових парадигм, а також чергових «революцій
них» відкриттів, які час від часу так легко проголошуються.
Що ми маємо нині в лінгвістиці? Чи насправді початок третього тисячоліття
демонструє формування нової парадигми? Якщо так, то в чому її сутність? І як
по-новому може розглядатися людська мова і мови світу з огляду на сучасні
світоглядні зміни? Яким є лад людської мови в загальній структурі Всесвіту і
якими є мови світу всередині самих себе як феномени планетарно-розумового
простору — ноосфери? Чи насправді існує загальна симетрія між системною ор
ганізацією мови та іншими структурами знань людини? І якщо так, то як і в чому
це виявляється?
Спробуємо торкнутися цих і деяких суміжних питань, які сьогодні, після ан
тичної та картезіанської філософії, набувають щонайменше третьої (у філософ
ському розумінні) хвилі актуальності.
© В. М. МАНАКІН, 2011
26 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3
Мова і загальна симетрія універсуму
1. Л інгвістичні парадигми. Відомий мовознавець Т. В. Гамкрелідзе одну зі
своїх статей коректно назвав «Об одной лингвистической парадигме» 1. Він ука
зує на щонайменше сім європейських лінгвістичних парадигм, а саме:
1) універсальну граматику Арно і Лансло; 2) порівняльно-історичне мовознав
ство; 3) яфетичну теорію Марра; 4) синхронічну лінгвістику Соссюра; 5) гене
ративну граматику Хомського; 6) структурно-типологічну компаративістику
ХХ ст.; 7) ностратику та мовні макросім’ї (Дж. Грінберг та ін.) 2.
Можна погодитися з наведеним переліком, а можна також уявити експери
мент, у якому представникам різних лінгвістичних шкіл запропонують подати
свої варіанти парадигм в історії лінгвістичних учень. Немає сумніву, що відпо
віді будуть різними. Так, з наведеного переліку очевидно, що Т. Гамкрелідзе, бу
дучи представником останньої із зазначених парадигм («Ностратика та мовні
макросім’ї»), цілковито виявив притаманне «його» напряму відчуття змін у лін
гвістичній історії.
Продовжуючи експеримент і тому не претендуючи на однозначність підхо
ду, висловлюємо думку про те, що історії лінгвістики дотепер відомі лише дві
лінгвістичні парадигми, які виявилися найвпливовішими з позицій кардина
льних змін у мовознавстві. За принципом використання знакових імен уче-
них-реформаторів основні лінгвістичні парадигми можуть мати такий вигляд.
1. Мовознавство до В. фон. Гумбольдта (нагромаджується матеріал про мо
ви світу, але мови ще не вивчаються крізь призму їх історичних та генетичних
зв’язків; людська мова розглядається переважно як заданий засіб комунікації зі
своїм інструментарієм — фонетикою, лексикою, граматикою. Винахід писем
ності дозволяє розвивати і нагромаджувати найголовніші атрибути цієї парадиг
ми: описові граматики, словники, підручники окремих мов тощо).
2. Мовознавство після В. фон. Гумбольдта (з відкриттям порівняльно-істо
ричного методу мови світу починають усвідомлюватись як єдність відмінностей
у процесі історичної генези та діалектичного розвитку. Відтак мови визнаються
одним з найголовніших джерел установлення генетичної правди людства і піз
нання скарбу національної людської свідомості — духу різних народів. Започат
ковується загальна теорія мови в близькому до сучасного розумінні, в якій мова
розглядається як творчий феномен свідомості, вербальний складник менталь
ності та основний засіб самовираження людини, соціуму, нації).
Окрема сторінка — античні школи, які, очевидно, не можна віднести до
будь-яких парадигм стосовно різних галузей знань, оскільки геніальні ідеї ста
родавніх філософів вважаються донауковими, тобто такими, які ґрунтувалися на
стихійно-інтуїтивних і метафізичних принципах пізнання.
У середині кожної з двох зазначених парадигм варто виділяти значущі, але не
суто «парадигмальні» напрями, течії, школи. Так, безумовно, «Граматика
Пор-Рояль» — знакова подія, але це був підготовчий крок до масштабної зміни
лінгвістичної парадигми, здійсненої В. фон Гумбольдтом на початку ХІХ ст.
Зменшуючи часову відстань, ім’я Ф. де Соссюра, безсумнівно, також виявля
ється найвпливовішим для лінгвістики всього ХХ ст. Соссюріанство зробило
свою корисну справу, розробивши лінгвістичну семіотику і структурно-систем
ний підхід, про що, з одного боку, також можна прочитати у Гумбольдта, а з дру
гого, — це було очікуваним відлунням загальнонаукових процесів на межі
1 Гамкрелидзе Т. В. Об одной лингвистической парадигме // Вопр. языкознания.—
2005.— № 2.— С. 3-7.
2 Там же.— С. 3.
0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3 27
В. М. Манакін
ХІХ-ХХ ст. Тому можна говорити про те, що це була парадигма в парадигмі. А
загальна філософія мови Гумбольдта, яка тимчасово ніби відійшла на другий
план, саме тепер набирає нових обертів. Ми є свідками того, що останні 20-30
років світова лінгвістика, інші суміжні галузі (етнолінгвістика, лінгвокультуро-
логія, крос-культурна комунікація та ін.) переживають бум відродження й ново
го втілення ідей геніального німецького лінгвіста і філософа.
Найпопулярнішою серед суміжних з мовознавством галузей виявилася ког-
нітивна лінгвістика, яка також претендує на окремий парадигмальний статус.
А чи є для цього підстави?
2. К огнітивна л інгвістика та її доцільність для мовознавства. Новий
напрям кінця ХХ ст. — когнітивну лінгвістику з лінгвістичною концептологією
як її відгалуженням — можна вважати новим умовно і тільки з урахуванням
бурхливого розвитку психології, яка вимушено виокремила когнітивістику як
галузь для вивчення принципів, за якими відбувається категоризація дійсності
людською свідомістю. Найпомітніше досягнення тут пов’язується з екстраполя
цією на мову відомої в психології ідеї про те, що людське знання організоване у
вигляді певних наборів схем (фреймів) та актуальних для особистості образів
(гештальтів).
Крім того, когнітивісти особливо наголошують на розбіжності між значен
ням мовної одиниці, яке описується з традиційних, тобто логіко-семантичних
позицій, та значенням, яке реально функціонує на рівні людської свідомості.
Для авторитетного підтвердження «новизни» такого підходу сучасні праці з мо
вознавства посилаються, наприклад, на Умберто Еко, справді талановитого вче-
ного-філософа, який, зокрема, пропонує розрізняти на рівні значення «ядерний
зміст» (Nuclear Content) та «когнітивний тип» (Cognitive Type). Під першим ро
зуміється значення як соціальний, а під другим — значення як ментальний фено
мен. У. Еко на конкретних фактах простежує перцептивний семіозис і вербаліза-
цію знань, що є дуже цікавим, проте не чимось кардинально новим у плані
лінгвістичної методології3. Чи не є відоме твердження Гумбольдта про те, що
«будь-яке розуміння складається з об’єктивного і суб’єктивного» 4, тим самим
«новітнім» когнітивним постулатом? І чи не різні етапи та типи перцепції відби
то в потебнянській диференціації «ближайшего» і «дальнейшего» значень сло
ва? І чи не про засади майбутньої когнітології ідеться, коли О. О. Потебня, роз
виваючи ідеї Гумбольдта, послідовно досліджує «дію думки у слові» —
феномен, який виходить за межі лінгвістики, маючи свою царину, яку тільки за
раз намагаються окреслити когнітивісти? Понад сто років тому О. О. Потебня
формулює одну з кардинальних проблем сучасної лінгвокогнітології, ствер
джуючи, зокрема, таке: «... в наш час мовознавство здебільшого не в змозі всте
жити за тим, яким чином первісна техніка думки, зумовлена мовою, відби
вається у складних витворах думки» 5.
Практично та сама ідея резонує і в працях Дж. Лакоффа, провідного лінгвіста
сучасності, який наголошує на тому, що крім традиційної семантики «необхідна
когнітивна семантика — емпірично адекватний опис людського розуму» 6. По
хвалитися тим, що когнітивна наука вже відшукала шлях дослідження мовної
3 Eco U. Kant and the Platypus. Essays on Language and Cognition.— San Diego ; New York ;
London, 2000.— 464 p.
4 Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию.— М., 1984.— С. 328.
5 Потебня А. А. Язык и народность // Эстетика и поэтика.— М., 1976.— С. 259.
6 Lakoff G. Women, fire and dangerous things : What categories reveal about the mind.— Chi
cago ; London, 1987.— Р. 477.
28 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3
Мова і загальна симетрія універсуму
«техніки думки», аж ніяк не можна. І хоча О. С. Кубрякова вважає когнітивісти-
ку «революційною наукою», яка є «найвагомішим досягненням другої половини
7минулого століття» , нічого кардинально нового в аспекті парадигмальних змін
по ки що не від було ся.
Можна припустити, що такі зміни стануться, але ж тільки за умов, якщо
буде: 1) відкрито глибинні (нейро- та психолінгвістичні) таємниці роботи моз
ку у формуванні та збереженні інформації, свідомого та позасвідомого; 2) ство
рено лінгвокогнітивну голограму мовного знака, яка має відбивати процесуальні
закономірності перетину психо / лінгво / соціо / етноментальних та інших імо
вірних чинників мовної і ширше — мовно-пізнавальної діяльності людини;
3) з ’ясовано, нарешті, що таке «ментальний лексикон» і за якими принципами
він формується, зберігається та відтворюється людиною.
На жаль, навіть знаків наближення до розв’язання зазначених проблем не
спостерігається. Найголовніша причина цього — методологічна зашореність су
часної науки через брак знань про інші (точніше — інакші) форми існування ма
терії, нездатність сприйняття наявними технологіями та звичайними людськими
органами рецепції психогенної та енергетичної інформації, яка продукується
комплексом мовно-позамовних засобів, що впливають на людину, скеровують її
свідоме та несвідоме, проте не піддаються обґрунтуванню з позицій традиційно
го наукового осмислення.
Те, що відбувається нині в нашому мовознавстві, — це активне продукуван
ня гібридного американсько-вітчизняно-європейського варіанта лінгвокогніто-
логії. Вкотре наша лінгвістика запозичує заокеанські ідеї (М. Мінський, Е. Рош,
Ч. Філлмор, Дж. Лакофф, Р. Леннекер та ін.) і активно намагається втілювати їх
у себе вдома. Усе нове, звичайно ж, притягує як магніт, і тепер уже майже всі
прагнуть досліджувати мову тільки з когнітивних позицій. Це стало «модним» 8.
Наслідки вітчизняної версії «когнітивної революції» видно неозброєним
оком. Це, по-перше, не завжди належний професійний рівень досліджень.
Справжніх вітчизняних когнітивістів — лічені одиниці. Ще менше таких уче
них, які є глибоко і професійно обізнаними в галузях психо- та нейролінгвісти
ки. Намагання решти дослідників застосувати лінгвокогнітивні методики час
то-густо нагадує картину, коли європейцям доводиться використовувати східні
палички для їжі. Швидко цьому не навчитися. По-друге, слідування зарубіжним
моделям, на жаль, відсуває вітчизняні досягнення, які по суті своїй не поступа
ються ідеям сучасних зарубіжних фахівців з когнітивної лінгвістики, на задній
план. Знову ж таки йдеться про концепцію О. О. Потебні, про яку американська
лінгвістика практично нічого не знає.
Нарешті, по-третє, сучасні європейські, включаючи вітчизняні, інтерпрета
ції когнітивної лінгвістики породили багато розмитих понять у самій метамові
науки, що претендує бути авангардною. Проте термінологічна нестійкість та ек
лектичність є, як відомо, найголовнішими ознаками незрілості наукової галузі.
Тим більше, що йдеться про такі базові терміни, як «концепт», «фрейм», «геш
тальт», «сценарій», «скрипт», «слот», «мовна і концептуальна картини світу»
та ін. Більшість із цих термінів було введено спеціально для моделювання та
опису психо когнітивних процесів. Нині вони майже всюди використовуються в
мовознавстві та у філології в цілому, часто-густо — без усякої на те потреби.
7 Кубрякова Е. С. Язык и знание : На пути получения знаний о языке: части речи с
когнитивной точки зрения // Роль языка в познании мира.— М., 2004.— С. 12.
8 Левицкий В. В. Квантитативные методы в лингвистике.— Винница, 2009.— С. 21.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3 29
В. М. Манакін
Незважаючи на безліч праць, присвячених аналізові концептів, до кінця не
зрозумілим лишається термінологічне розмежування концепту і власне понят
тя. Не спиняючись на цьому докладно, зазначимо лише, що дослідники, слідом
за Ю. С. Степановим, який назвав концепт «згустком людської культури», пере
важно визначають концепт як поняття з нашарованою етнокультурною та цін
нісною інформацією. При цьому наголошується, що концепт — це особлива
одиниця ментального рівня. Однак практичне дослідження концептів проводи
ться здебільшого лінгвістичним шляхом, і самі праці присвячуються чомусь
опису тих чи інших концептів у різних мовах, а не в ментальних структурах.
Мовні знання — це семантика, система значень (а не концептів чи понять) мов
них одиниць, у яких відбито свідомість мовців. Ментальні ж знання, згідно з
когнітивною наукою, організовано дещо по-іншому, а мова вербалізує ці знання
так само, як фіксує і логічні поняття, проте мовознавство не підміняє логіки.
Чому тоді ми так сміливо беремося будувати ко гнітив ні моделі свідомості, вико
ристовуючи переважно мовні факти без паралельних поглиблених суто психо
логічних та епістемологічних досліджень?
Не все просто і з розумінням мовної картини світу — ще одним із найпопу-
лярніших термінів сучасної лінгвістики. Мовознавство здебільшого послуго
вується визначенням цього поняття, запропонованим О. С. Кубряковою: «Мов
на картина світу — це особливе утворення, яке постійно бере участь у пізнанні
світу і задає зразки інтерпретації того, що сприймається ... Це своєрідна сітка,
яка накладається на наше сприйняття крізь призму мови» 9. Таке розуміння, як
бачимо, також не є чимось новим, зважаючи на відому гіпотезу лінгвістичної
відносності Сепіра-Уорфа, і навіть містить ту саму метафору про мову як «сіт
ку», що накладається на свідомість.
Незаперечним щодо мовної репрезентації (картування) світу є тільки те, що:
1) у мові фіксується результат пізнання, як і в слові завершується формування
думки (О. О. Потебня), тож ніякого істотного впливу на пізнання в такому розу
мінні мова не здійснює; 2) мова кодує пізнавальну діяльність наявними в ній за
собами, які можуть бути відмінними в різних мовах, проте не настільки, щоб
змінювати зміст пізнавальної діяльності.
Друге є ні чим іншим, як «внутрішньою формою мови» або мовним світоба
ченням у тому розумінні, що вкладав у це ще В. фон Гумбольдт. Згадаймо кла
сичне: «Різні мови — це зовсім не різні позначення однієї й тієї самої речі, а різні
бачення її» 10. Приблизно через сто років мовне світосприйняття Гумбольдта
Л. Вайсгербер розділить на «мовний проміжний світ» (sprachliche Zwischenwelt)
та «мовну картину (модель) світу» (sprachlichels Weltbild) 11.У межах останньої
почнуться інтенсивні пошуки національно своєрідних концептів, що також не є
таким простим заняттям, як це видається на перший погляд.
Наприклад, загальноприйнятими стали висновки Ю. С. Степанова і А. Веж-
бицької про так звані базові російські культурні концепти, або «константи ро
сійської культури», серед яких вони, зокрема, виділяють такі: время, огонь, вода,
хлеб, водка, вера,любовь,радость, воля, правда,знание, число, деньги, закон, ин
теллигенция, душа, совесть, страх, тоска, грех, блуд та ін. 12 Однак із наведено
го короткого переліку «базових російських концептів» цілком очевидно, що не
всі вони є національно специфічними для росіян. І навіть такий нібито особли
9 Кубрякова Е. С. Части речи с когнитивной точки зрения.— М., 1997.— С. 47.
10 Гумбольдт В. фон. Язык и философия культуры.— М., 1985.— С. 375.
11 Вайсгербер Л. Родной язык и формирование духа. — М., 1993.
12 Степанов Ю. С. Константы: Словарь русской культуры.— М., 1997.— С. 48.
30 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3
Мова і загальна симетрія універсуму
вий для росіян концепт душа є не менш значущим і для інших народів. Ясна річ,
що особливості вербалізації та наповнення концепту будуть відмінними для різ
них етносів. І тут постає природне запитання: а що, хіба принципово по-іншому
відчувають свою душу люди, в яких існують інші слова для її позначення? І чи
не так само переживають вони журбу або російською — тоску, хоч і не мають у
своїх мовах абсолютних відповідників цих слів?
Інша річ, коли йдеться про справжні лінгвокулкгурні лакуни, тобто не зафік
совані ані мовою, ані колективною свідомістю поняття, які об’єктивно перебу
вають за межами певної ментальності, будучи належністю інших соціокультур-
них спільнот. Крім звичайних реалій, що відбиває так звана безеквівалентна
лексика, тут можна знайти чимало таких важливих понять, як «війна», «демо
кратія», «незалежність», «приватність» та ін., які просто не відомі певним мовам
і етносам. І це стосується не тільки екзотичних мов. Наприклад, англ. privacy —
це далеко не те, що наше приватність, що зумовлено багатьма чинниками, у то
му числі культурно-історичними особливостями різних суспільств. Англійське
Give me a privacy найчастіше є проханням або вимогою не турбувати, облишити
когось на самоті тощо. Ідея приватності для них — це передусім індивідуаліза
ція особистості, виокремлення її серед інших в усіх можливих сферах. Privacy
починається вже зі шкільної парти, яка в Америці та багатьох європейських
країнах найчастіше розрахована тільки на одного учня.
Укладання списків національно специфічних концептів — справа, як бачи
мо, непроста. Іще раз варто наголосити на тому, що найменування концептів —
одиниць ментальної природи — та їх зміст найчастіше описуються, а відтак ми
моволі підмінюються мовними одиницями та семантикою. Написання наймену
вань концептів великими літерами, як це зараз прийнято, ситуацію принципово
не змінює, а інколи заплутує, коли, зокрема, назви концептів інших національ
них культур передаються словами рідної мови.
Слід визнати, що в цій сфері надійної загальнотеоретичної бази поки що не
має. Еклектика методологій, методів, термінів, принципів аналізу мовного мате
ріалу розмиває кордони лінгвістики як науки і в той же час послаблює позиції
самої когнітивістики, яка, претендуючи на нову й окрему галузь, має спочатку
сформувати власну систему наукових атрибутів — від об’єкта та предмета дос
лідження до одиниць і категорій аналізу.
Отже, можна стверджувати, що гумбольдтівська лінгвістична парадигма за
лишається панівною й тепер. Завдяки їй мова стала розглядатися як спосіб існу
вання, а відтак — і пізнання людського духу (свідомості, ментальності, способу
мислення, національного світосприйняття тощ о)13. І якщо порівняльно-історич
не, типологічне і класичне описове мовознавство віднайшло необхідні інстру
ментарії встановлення системних закономірностей у мові та розвитку основних
мов світу, дослідження мови як психосоціального феномену (як «духу народу»)
потребує, очевидно, подальшого переосмислення сутності людської мови як
унікальної людської властивості й надбання. Щодо мови як соціокультурного
явища, то тут відчутні значні досягнення, хоча глибинні лінгвокультурологічні
закономірності мовного розвитку до кінця ще не виявлені. Щодо мови як явища
природного (фізичного — в широкому розумінні), то мові в цій сфері має відво
дитись окреме місце у квантово-інформаційному полі планети і Всесвіту. І на
13 Візьмімо до уваги, що нім. Geist, яке вживав Гумбольдт, крім значення «дух», має ще й
низку інших значень, які є співвідносними із зазначеними поняттями.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3 31
В. М. Манакін
відміну від культурологічного, цей аспект мови лишається поки що terra
in c o g n ^ для лінгвістики та суміжних з нею наук.
Чим є мови людства на рівні планетарному й ширше — макрокосмічному?
У чому таємниця будови мови як нейролінгвістичного мікрокосму? Якою на
справді є мовна матерія? Які базові принципи забезпечують життєдіяльність
людської мови поряд з іншими інформаційними системами? Чим, крім генетич
них та культурологічних зв’язків, зумовлена єдність відмінностей мов світу в
цілому? Саме ці питання, на наше переконання, пов’язані з вектором формуван
ня наступної лінгвістичної парадигми, яка має стати частиною великої хвилі
науково-світоглядних змін початку нового тисячоліття.
3. С им етрія мови та універсуму. А. Ейнштейну належить постулат про за
гальну симетрію фізичного світу, тобто природи 14. Homo Lingualis є частиною
природи. Відтак цей закон має працювати і в людській мові, для доведення чого
існує достатньо підстав.
А. Франс зауважив, що словник (мови) — це Всесвіт, розташований в алфа
вітному порядку. Ця властивість мови може вважатися зовнішнім виявом певної
симетрії мови й універсуму. Справді, кожна мова світу і мови в цілому є голов
ним джерелом наших знань про все, що існує у світі. Точніше — про все, що ми
встигли пізнати. Окремим є питання про істинність мовної інформації, яка бага
то в чому спотворено відбиває світ, будучи для людини своєрідним «третім»
світом між дійсністю і свідомістю (Б. Рассел, О. Ф. Лосєв, Л. Вайсгербер,
М. Гайдеггер та ін.).
На рівні ж глибинного усвідомлення симетрії між мовою і світом криється
давня за походженням ідея єдності всього сущого, видимого і невидимого, мате
ріального та ідеального, світу фізичного та метафізичного. Сучасні обґрунту
вання концепції єдності світу належать фізикам і математикам, початок чого бу
ло покладено саме А. Ейнштейном, який прагнув сформулювати закон, що
об’єднує всі силові поля в природі. Д. Бом пішов далі: «Основною та фундамен
тальною рисою космології Бома є твердження про те, що реальність єдина, що
вона являє собою неподільну цілісність, яка лежить в основі всього Всесвіту, в
основі матерії та свідомості (курсив наш.— В.М .)» 15. Схожі пошукине припи
няються, а нарощуються в новітній час, що також є свідченням початку зміни за
гальної парадигми знань і кроком до відкриття нового образу світу, який має з ’я
витись як єдність матерії та свідомості, маси та енергії, матеріального та
ідеального. Усе це є в мові, і мова сама є всім цим.
Аналіз мовної гармонії алгеброю природничих наук не є шкідливим для
лінгвістики. Навпаки — це може стати надійним і певною мірою найкоротшим
шляхом істинного пізнання внутрішнього світу мови і природи співіснування
людських мов у цілому.
3.1. М атематичні закономірності в мові. Ітиметься не про повернення до
60-70-х років ХХ ст., коли спостерігався математичний бум у лінгвістиці. Тоді
відбувалося застосування переважно статистичних методик дослідження, які ут
вердилися і стали корисними для корпусної лінгвістики, а також використання
елементарних математичних формул для різних видів головним чином грама
тичного аналізу, стислих записів структур речень, інших мовних одиниць і т. ін.
14 Див.: http://www.symmetrymagazine.org/breaking/2010/04/15/einsteins-theory-fights-off-
chal leng ers/
15 WeberR. Reflections on David Bohm’a Holomovement, A Physicist’s Model of Cosmos and
Consciousness // The Metaphors of Consciousness.— New York ; London, 1981.— P. 44.
32 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3
http://www.symmetrymagazine.org/breaking/2010/04/15/einsteins-theory-fights-off-
Мова і загальна симетрія універсуму
Пропонуємо розглянути вияв базових математичних закономірностей у
мові, оскільки загальна симетрія має втілюватися передусім у загальних зако
нах. Звернемося, зокрема, до відомої математичної теорії рекурсивного аналізу.
У його основі — моделювання світу та його фрагментів на основі виявлення су
міжних процесів і спільних алгоритмів.
Алгоритмічна операція є найважливішою для рекурсії. Саме вона задається
(програмується) певним чином і має властивість створювати безкінечні класи
алгоритмів 16. Математики за допомогою комп’ютерів створили дивовижні ре
курсивні ландшафти, в яких будь-яка найменша «територія» побудована так са
мо, як і вся поверхня. Б. Паскаль також уявляв природу як рекурсивну й усюди
повторювану сферу, центр якої всюди, а окружність — ніде. Д. Ройс у першому
томі своєї праці «The World and the Individual» (1899) сформулював таку думку:
«Уявімо собі, що якусь ділянку землі в Англії ідеально вирівняли і картограф на
ніс на неї карту Англії. Немає жодної деталі на англійській землі ... яку не відоб
ражено на к а р т і . У такому випадку подібна карта повинна включати в себе
17карту карти карти, і так нескінченно» .
Хіба не те саме робимо ми, лінгвісти, у пошуках базових елементів мови на
тому чи іншому рівні аналізу? І тільки цим пояснюється те, що мова здатна явно
чи латентно зберігати інформацію про особливе і спільне лінгвальних кодів ок
ремих мовців, конкретних мов народів та всіх мовних картин світу в цілому. Ці
особливості на рівні індивідуальних мовних варіювань втілені в неповторності
просодики, ритміки, артикуляції звуків, слововживань, стилістики, інших ха
рактеристик мовлення, за якими ми всі вирізняємось. Щодо національних мов
них уявлень, то тут виявляються системні типологічні, контрастивні та універ
сальні характеристики, які досліджуються відповідними галузями лінгвістики.
Наука в цьому відношенні вже нагромадила неабиякий матеріал для роздумів.
Проте відкритим залишається питання про загальні закони, що лежать в основі
цих процесів. Чому виникли мовні розбіжності та чи насправді це розбіжності?
Чому навіть дуже різні мови або співвідносні одиниці цих мов мають щось
спільне? В японській, наприклад, є майже дотична до української мови паремія:
(букв.) І хлібороб, і купець, і самурай; пор.: І швець, і жнець, і сам собі купець.
У недавно захищеній докторській дисертації З. Г. Коцюба доводить наявність
універсальних рис у паремійному фонді європейських мов. Пор. : укр. Голова ве
лика, арозум ум ало ; Голова виросла, аум а не винесла; п. Giowa wielka, a rozumu
maio; англ. Mickle head, little wit; фр. Grosse tête, peu de sens тощо 18. На чому
ґрунтується універсальність мовних проявів? На спільності логічних законів чи,
можливо, й на тому, що «існує тільки одна загальнолюдська мова під усіма
широтами та єдина за своєю суттю» (Ж. Вандрієс), де потенційно базові смисли
вже є? «Людина своєю деміургічною силою створює з них тексти, і не тільки
словесні, але і колористичні, і музичні. Так виникають культури — різні варіан-
19ти світу смислів» .
Пошук першоелементів смислів мов і ментальностей — це варіант утвер
дження ідеї єдності Всесвіту або всезагального закону симетрії. Однак тут пос
16 Див.: Анисимов А. В. Рекурсивные преобразователи информации // Дискретная ма
тематика.— 1989.— № 3.— С. 3-18; Анисимов А. В. Компьютерная лингвистика для всех :
Мифы. Алгоритмы. Язык.— К., 1991.— С. 18.
17 Анисимов А. В. Компьютерная лингвистика для всех...— С. 14.
18 Коцюба З. Г. Універсальне і національне в паремійних фондах мов європейського
ареалу : Дис. ... д-ра філол. наук.— К., 2010.— С. 126.
19 Налимов В. В. Вездесуще ли сознание? // Человек.— 1991.— № 6.— С. 6.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3 33
В. М. Манакін
тає питання про те, де саме і як шукати ці одвічно задані першоелементи та
спільні патерни, моделі, якими пронизані мови світу.
3.2. Про помилку Анни Вежбицької. Теорія австралійської вченої є яскра
вим прикладом того, чого прагне сучасне, зокрема зіставне, мовознавство і чого
воно досягло, або, точніше, досягти поки що не може. Корисні для ознайомлен
ня, цікаві при першому наближенні, але ж безрезультатні спроби встановлення
«семантичних примітивів» А. Вежбицькою є, на жаль, гірким свідченням вели
кої складності таких пошуків. Спробуємо розібратися, чому саме така привабли
ва ідея віднайти першоелементи семантики в мовах світу завела нашу колегу в
глухий кут.
Нагадаємо, що теорія А. Вежбицької ґрунтується на намаганні продемон
струвати математичні ідеї Г. Лейбніца, який, у свою чергу, пропонував створи
ти першу штучну раціональну мову на основі латини саме з урахуванням
математичних закономірностей. Розроблення такої мови ґрунтується на твер
дженні про те, що всі людські думки розкладаються на нечисленні, ніби пер
винні елементи і що «можна придумати певний алфавіт людських думок, і за
допомогою комбінацій літер цього алфавіту та аналізу слів, з нього складе
них... все може бути і відкрито і вирішено» 20. Г. Лейбніц логічно розщеплює
одиниці мови на семантично неподільні первинні терми: «суще», «існуюче»,
«індивідум», «цей», «той», «я», «те, що має протяжність», «те, що мислить» і
т. ін. Мова Лейбніца — це адаптований варіант звичайної мови, але побудова
ний за законами «алгебри мислення». Погодимось із геніальністю та просто
тою прагнень Лейбніца, якого Г. Вежбицька не випадково назвала структура
лістом par excellence 21.
Щодо штучних, тобто замкнених мовних систем, напевно, повинна працю
вати модель Лейбніца. Штучні системи мають визначені та обмежені кількіс
но-якісні параметри, чого немає у природних системах, до яких належить мо
ва — нестримний прояв живого духу людини.
На практиці в різні роки А. Вежбицька наводить різну кількість примітивів,
які охоплюють, наприклад, такі «метапредикати», як «якщо», «не», «знати»,
«думати», «великий», «маленький», «вид», «частина» і т. д. Якісний та кількіс
ний склад таких «універсалій», звичайно, задовольнити не може нікого, в тому
числі й саму авторку «примітивів».
Отже, найголовніша помилка А. Вежбицької, на наше переконання, полягає
в перенесенні закономірностей штучних систем на живі людські мови, у спро
бах формалізувати те, що не зазнає формалізації в такий від самого початку по
милково заданий спосіб алгебраїзації семантики.
Заради справедливості варто зазначити, що існують й інші підходи щодо по
шуку семантичних першоелементів. Ю. Д. Апресян, наприклад, для можливості
опису семантики на універсальному (у нього — глибинному) та кроскультурно
му рівнях пропонує використовувати штучну логічну мову, словами якої будуть
справжні примітиви — квазісмисли, семантичні кварки, які не матеріалізуються
словами природних людських мов 22. Стосовно статичних дієслів це можуть бу
ти такі елементи, як «хотіти», «бачити», «важити», «відбивати» тощо. Саме з та
ких примітивів-конструктів і має, на думку вченого, складатися словник універ
сальної семантики. Подібні міркування містяться й у працях інших вітчизняних
20 Лейбниц Г. В. Сочинения : В 4 т.— М., 1984.— Т. 4.— С. 414.
21 Wierzbicka A. Lingua Mentalis // The semantics ofnatural language.— Sydney, 1980.—Р. 5.
22 Апресян Ю. Д. О языке толкований и семантических примитивах // Изв. РАН : Сер. лит.
и яз.— 1994.— № 4. Т. 53.— С. 12-21.
34 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3
Мова і загальна симетрія універсуму
та зарубіжних лінгвістів. Дотичною до ідеї пошуків елементарних семантичних
компонентів конкретної мови є, наприклад, спроба Ю. М. Караулова представи-
23ти словник семантичних множинників російської мови і т. ін.
Не вступаючи в дискусію з авторами цих та інших підходів щодо визначення
базисних семантичних одиниць, варто наголосити на тому, що всі ці пошуки
схожі між собою. Вони є релевантними в межах дослідження певних замкнених
лексико-семантичних груп і навіть полів, проте не мови і тим більше не люд
ських мов у цілому. «Багато хто намагався (й безуспішно),— писав Дж. Ла-
йонз,— знайти набір універсальних компонентів ... Ті емпіричні дані, на які ми
24спираємося зараз, скоріше спростовують, ніж підтверджують цю гіпотезу» .
«Цілком імовірно,— тут же зазначає вчений,— що майбутні досягнення в галузі
семантики, психології, фізіології, соціології, антропології та різних інших дис
циплін (курсив наш.— В .М .) підтвердять справедливість гіпотези про існування
деяких, “інваріантних ... компонентів певної концептуальної системи, яка є час
тиною пізнавальної структури людського розуму”» 25.
Час для розв’язання цієї проблеми, очевидно, ще не настав. Однак наукова і
звичайна людська інтуїція підказує, що шлях до її розв’язання лежить у площині
інтердисциплінарності та пошуку фундаментальних основ життя людини і Все
світу, тобто базових принципів, які є спільними (загальносиметричними) для
всіх проявів життя.
3. 3. Біологічні закономірності в мові. Мова за своєю природою є явищем
не тільки соціальним, а й психологічним та біологічним, тобто багатоаспектним,
як і сама людина — її творець 26. Проте ні психологія, ні лінгвістика остаточно
поки що не відкрили власні базові закони і принципи побудови своїх об’єктів
дослідження.
Існують тільки деякі фрагменти. Одним із них, безумовно, є фонологічна
матриця М. С. Трубецького, в якій, подібно до системи хімічних елементів Мен
делєєва, наочно представлен о закономірності фонологічної системи. Щодо ін
ших мовних рівнів особливо похвалитися поки що нічим. Зроблено дуже багато,
однак немає найголовнішого — принципових моделей існування й розвитку
мовних підсистем і людської мови в цілому. Подібна ситуація в інших, зокрема
гуманітарних науках. В ’яч. Вс. Іванов з цього приводу зазначає: «Нині в усьому
світі гуманітарні науки переживають глибоку кризу. Хоча теоретично багатьма
усвідомлюється, що слідом за біологією та частково спираючись на її досвід,
науки про людину почнуть зближення з основними галузями точного
27з н а н н я .» .
Отже, чи не єдиною галуззю наукових знань, яка, сподіваємося, вже володіє
певними знаннями про базову модель життя, є на сьогодні молекулярна біологія,
яка вивчає способи збереження та передачі генетичної інформації. У 50-ті роки
ХХ ст. було виявлено, що спадковість записується на хромосомному рівні за до
помогою комбінацій «літер» хімічної азбуки — формули ДНК. Як головні «літе
23 КарауловЮ. Н. Частотный словарь семантических множителей русского языка.— М.,
1980.—207 с.
24 Лайонз Дж. Введение в теоретическую лингвистику / Пер. с англ.—М., 1978.— С. 499.
25 Там же.
26 Докладніше див. у кн.: Манакин В. Н. Сопоставительная лексикология.— К., 2004.—
С. 33-43.
27 ИвановВяч. Вс. Лингвистика третьего тысячелетия. Вопросы к будущему.— М., 2004.—
С. 10.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3 35
В. М. Манакін
ри» використовуються чотири хімічні радикали, які в комбінаціях створюють
«тексти» генетичної інформації28.
Лінгвісти в різних куточках світу також намагаються довести, що знайдений
генетиками закон працює і в людській мові. Першим, хто почав доводити
спільність законів мови і природи був, як відомо, А. Шлейхер, засновник так
званої натуралістичної школи в історії мовознавства. Як це часто буває, його
відразу висміяли й оголосили «аутсайдером» лінгвістики. Можливо, хоча б
тепер лінгвістика зніме клеймо вульгаризатора з імені цього геніального вчено
го, який ще у другій половині ХІХ ст. під впливом панівної тоді теорії еволюції
Ч. Дарвіна та на якомусь тільки йому відомому інтуїтивному рівні почав розу
міти мову в світлі загальних законів розвитку життя і природи.
Конкретніше гіпотезу про ізоморфність мовного та біологічного кодів сфор
мулював Р. Якобсон приблизно через сто років після А. Шлейхера, зазначаючи,
зокрема, таке: «Лінгвістика поділяє з біологією точку зору, згідно з якою ста
більність та варіативність закладені в одній і тій самій структурі та імплікують
29одне одного»
Особливо бурхливо події почали розгортатися зараз, завдяки працям
Т. М. Гамкрелідзе, В. В. Маковського, А. Гарція, П. Маршалла, інших учених30.
Хід думок приблизно такий самий, як і в Р. Якобсона: «Подібно до того, як фра
за — це сегмент певного мовного тексту, який укладено за допомогою лінійної
послідовності незначної кількості вихідних дискретних одиниць..., так окремий
ген співвідноситься з певним сегментом довгого ланцюжка нуклеїнових кислот,
які побудовані на основі чотирьох хімічних радикалів» 31. Т. В. Гамкрелідзе в
цьому сенсі з великою повагою посилається також на ім’я М. Я. Марра, який
по-своєму доводив єдність глотогонічного процесу.
Обсяг статті не дозволяє детально спинитися на аналізі аргументів різних
учених, що поділяють ідею ізоморфності мовного та генетичного кодів. Якщо
стисло,— це ідея, яка дозволяє пояснити механізм сприйняття / зчитування /
перекладу / розуміння або ж нерозуміння.... мовної інформації, яка є закодова
ною послідовністю ланцюжків безкінечних комбінацій мовних елементів різної
природи (фонетичних, граматичних, семантичних). Особливістю мовного коду,
на думку прихильників генетичної теорії, є те, що він містить більш ніж чотири
базових елементи.
Торкаючись проблеми вияву біологічних закономірностей у мові, відзначи
мо істотні зрушення в розвитку біолінгвістики — синтезованої дисципліни, яка
має пролити світло на біологічні механізми мовленнєвої діяльності, дати відпо
віді на питання про те, як і коли мова з ’являється в свідомості та імплемен-
тується в мозку, як розвиваються мовні здібності, як взаємодіють мовна система
та інші інформаційні системи і т. ін .32
28 Це відомо зараз кожному школяреві. Про значущість відкриття біологами таємниці
ДНК для нового філософського осмислення життя як синергетичної саморегулюючої системи
див., наприклад, у кн.: Fritjof C. The web of life: a new scientific understanding of living sys
tems.— New York, 1997.— 347 p.
29 Якобсон Р. Избранньїе работьі.— М., 1985.— С. 395-396.
30 Гамкрелидзе Т. В. Об одной лингвистической парадигме; Маковский М. М. Лингвис
тическая генетика.— М., 1992.— 211 с.; Ьу/pez G. Б. Fundamentos in language.— Ann Arbor,
1988.— 422 p.; Marshall P. Information Theory and DNA //http://www.cosmicfingerprints.com/
iidb.htm.
31 Гамкрелидзе Т. В. Зазнач. праця.— С. 3.
32 Див., напр.: Sciullo D., Maria A. The Bioiogical Nature of Human Language // Biolm-
guistics.— 2010.— Vol. 4. N 1.— Р. 45-52.
36 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3
http://www.cosmicfingerprints.com/
Мова і загальна симетрія універсуму
На нашу думку, саме такі ідеї є найпліднішими для встановлення новітньої
лінгвістичної парадигми. Принаймні вони зв’язують мову і життя людини в біо
логічному, тобто природному, його прояві, доводять, що все суще містить певну
генетичну інформацію, а отже, знання найвищого порядку. Характерно, що з са
мого початку молекулярна генетика почала використовувати лінгвістичну тер
мінологію. З іншого боку, еволюційні процеси живих систем, людських мов, а
також штучних інформаційних систем можуть, як стверджують фахівці, опису-
33ватися з опорою на загальні принципи еволюції .
Найголовнішим на сьогодні вже постає не завдання доведення ізоморфізму
між мовним та генетичним кодами, а пояснення того, чому саме такий симет
ричний ізоморфізм є можливим. На думку Р. Якобсона, мовний код є результа
том пізнішого філогенетичного конструювання за генетичною моделлю. На
думку Ф. Жакоба, видатного біолога-генетика сучасності, це є результатом ана
логічного структурування різних інформаційних систем при аналогічних фун
кціях 34. Проте обидві думки, як бачимо, незаперечно ґрунтуються на наявності
такої взаємної симетрії мовного і генетичного кодів. Крім цього, фахівці з ней
ролінгвістики схиляються до думки про те, що живий мозок наділений власти
вістю до розуміння, яка ґрунтується на аналогових процедурах завдяки мові, яка
«окупувала» та адаптувала «під себе» мозок людини. Діти вже народжуються
з мозком, який готовий до оперування синтаксичними та семантичними про-
35це дурами .
Біологічна еволюція мозку зробила, таким чином, ривок у бік використання
рекурсивних правил та ментальних репрезентацій, створивши тим самим осно
ву для мислення і мови як засобу створення (чи, може, входження до) особливої
інформаційної сфери на планетарному рівні.
4. М ова і ноосфера. Учення В. І. Вернадського про ноосферу як планетарну
сферу розуму 36 так чи інакше перетинається з людською мовою — особливим
способом маніфестації цієї сфери. Наші припущення зводяться до того, що мова
на рівні ноосфери існує у вигляді загального когнітивно-семантичного конти
нууму, який розчинено в конкретних мовах світу. Ноосферний рівень як орга
нізуюча та об’єднуюча сила планетарної людської свідомості є базисним для
когнітивної діяльності та концептуалізації світу. Когнітивно-семантичний кон
тинуум як складник ноосфери, у свою чергу, є джерелом мовної діяльності, ла
тентним деміургом такої діяльності, а відтак можливою системою-посередни-
ком, скарбницею загальних смислових кодів для всіх мов, а також інших
ментально-інформаційних систем, якими послуговується людство.
Спроби безпосередньої матеріальної репрезентації когнітивно-семантично-
го континууму даремні. Це інший, метафізичний спосіб буття свідомості, де
ключовим моментом є розуміння наявності ментально-інформаційного поля
Всесвіту, що нам, лінгвістам, слід прийняти так само, як це зробили представни
ки інших наук і форм знань. Прийнявши це, набагато складнішим завданням є
33 Наточин Ю. В., Меншуткин В. В., Черниговская Т. В. Общие черты эволюции в го -
меостатических и информационных системах // Эволюция биохимии и физиологии.—
1992.— № (28) 5.— С. 623-637.
34 Гамкрелидзе Т. В. Зазнач. праця.— С. 4-5.
35 Черниговская Т. В. От коммуникационных сигналов к языку и мышлению человека:
эволюция или революция // Российский физиологический журнал им. И. М. Сеченова.—
2008.— № 94.— С. 3-9.
36 Згідно з концепцією В. І. Вернадського, ноосфера (від. гр. noos — «розум») — за
ключний етап розвитку земної біосфери (див., напр.: Вернадский В. И. Философские мысли
натуралиста.— М., 1988.— С. 172).
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3 37
В. М. Манакін
переконливе доведення органічного співіснування концептуальної та мовної
реальностей для вираження мовно-інформаційного поля. Непростим це завдання
видається й тому, що в сучасній науці ще відсутня цілісна теорія взаємозв’язку
мови і свідомості, що змушує користуватися лише умоглядними постулатами.
Для вирішення поставленого завдання спробуємо піти таким достатньо
простим шляхом. По-перше, треба припустити, що сфера людського розуму, в
тому числі й на найвищому (= ноосферному) рівні, та мовна семантика оперують
принципово, а не формально, спільними змістовими одиницями і категоріями.
По-друге, лінгвістичними двійниками квантів ментальної інформації є змістові
мовні одиниці та їхні угруповання, які за принципами будови, системною ієрар
хією на всіх рівнях (слова — лексико-семантичної групи — мовних картин
світу) є ізоморфними загальному устрою свідомості, світу, космосу, ноосфері.
Найменшими змістовими одиницями, своєрідними атомами когнітивно-семан-
тичного простору логічно визнати семи, які доцільно сприймати не тільки як
37мінімальні компоненти значень, а й одночасно як найпростіші концепти .
Визнання сем як атомарних смислів узгоджується також з принципом взаєм
ної симетрії, ізоморфності між мовою та світоустроєм. У цьому розумінні цілком
логічним буде таке припущення: склад і змістове наповнення універсальних се
мантичних елементів мають бути в принципі подібними для: 1) протокультур і
прамов як початкових базисів розвитку мов; 2) когнітивно-семантичного конти
нууму як цілісного інформаційного поля на планетарному рівні існування. Це те,
що з ’єднує, робить принципово однаковим і неподільним найнижче і найвище,
початок і кінець, діахронію і синхронію, мову і свідомість як феномен свідомос-
ті-реальності, що також існують у вигляді симбіозу, тобто неподільного цілого.
Найпростішим доказом зазначеного положення є звернення до будь-яких слів,
наприклад, слов’янських мов, які розвинули цікаві семантичні розгалуження з ге
нетично однакових коренів і спільних сем, що пізніше утворили різні комбінації,
проте в межах первинно запрограмованих семантичних меж. Так, із псл. *tqkja в
різних слов’янських мовах розвинулися різні значення, що зберігають первісну
сему «скупчення» (краплинок води): рос. туча, п., влуж., нлуж. tqcza, tucel, tuca
(«веселка»); і навіть серб. тйча у значенні «бійка» імпліцитно зберігає семантику
скупчення, подібно до переносних рос. туча мух, тучи войск, воинов тощо. За та
ким самим принципом вимальовуються семантичні мозаїки для спільноєвропей-
ських семантичних кодів, що виростають з архетипних концептів, які вербалізу-
валися в коренях-етимонах. Так, з іє. базового концепту біль, що втілювався в
архетипному корені *bhol-, слов’янські мови розвинули значення «біль» та все,
що з цим пов’язане в переносних значеннях: «скорбота», «мука», «неспокій»,
«страждання» і т. ін.; германські мови, нібито навпаки, згрупували вторинні для
слов’янського сприйняття значення: «мука», «скорбота», «зло», «біда» і т. ін. Де
ривати, які містять елемент первісного кореня, розвивають ці семантичні розгалу
ження: дангл. bealubenn «смертельне поранення», bealupons «зла думка»,
bealuspell «злобне повідомлення, послання»; дсакс. baludad «поганий вчинок» ®
«гріх», baluspraka «зла промова», baluuuerk «зла справа» та ін. 38
Смислові нюанси, відмінності та подібності між «словами-родичами» та
їхніми похідними в різних індоєвропейських мовах — це окремі міні-мапи фраг
37 Данилов К. В. Англо-американские правовые концепты crime и punishment в лингво
культурном освещении.— Саратов, 2005.— С. 13.
38 Очерки по сравнительной семасиологии германских, балтийских и славянских языков /
А. П. Непокупный, Н. Н. Быховец, В. А. Пономаренко и др.— К., 2005.— С. 194-211.
38 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3
Мова і загальна симетрія універсуму
ментів мовних картин світу, основу яких становлять ключові смисли (архетипні
системи концептів) базисних семантичних полів: протокультурного та одночас
но ноосферного, де останнє — зона, що відкрита для збагачення, поглиблення та
розширення за рахунок розвитку людства.
Щодо індоєвропейських мов, то неоціненну інформацію в цьому плані дає
фундаментальна праця Т. В. Гамкрелідзе та В ’яч. Вс. Іванова «Індоєвропейська
мова та індоєвропейці», друга частина якої — це реконструйований семантич
ний словник спільноєвропейської прамови. Тут, наприклад, можна знайти
кілька індоєвропейських позначень «здоров’я», одне з яких пов’язане з коренем
*sol-(u-), який передавав концепт ціле (цілий)39. Рефлекси саме цього кореня (се
ми і концепту) відбито практично в усіх європейських мовах. Пор.: гот. hails
«здоровий, цілий», un-hails «нездоровий»; дангл. hal «цілий, неушкоджений»,
unhal «хворий, слабкий»; дісл. heill «цілий, неушкоджений» і т. д. Подібна кар
тина спостерігається і в сучасних мовах, де англ. hole і як варіант whole «цілий»
мають низку інших значень, які так чи інакше конкретизують ключовий компо
нент змісту; н. Heil у сучасній мові — це «благополуччя, спасіння, щастя», а та
кож «цілий, здоровий», «той, що видужав, урятувався», що рефлекторно відби
ває концепт цілісності, здоров’я людини. Цікавими є німецькі похідні: Heiler
«цілитель», heilig (Adj.) «святий, священний», Heilige (Sub.) «святий». Тому не
випадково з XVIII ст. стають популярними вигуки, в яких побажання щастя —
це heil! Heil dir! Heil sei dir! Щось подібне відбулося і з англ. hail у значенні
вітання, побажання здоров’я, з якого згодом сформувався сучасний популярний
вигук Hi!, який уже майже набув інтернаціонального характеру.
Зрештою, сучасне англ. health «здоров’я», «цілюща сила», «процвітання,
благополуччя» є одним із словотвірно-фонетичних відгалужень розглядуваного
індоєвропейського кореня. З цим етимоном пов’язаний і розвиток усіх числен
них слов’янських похідних від псл. *célb, що асоціювалося з концептом цілий,
тобто таким, що, за висновком Т. В. Топорова, є «не ушкодженим у фізичному
або духовному планах». Саме в цьому напрямку фіксується семантичний розви
ток давньоруського та сучасних східнослов’янських відповідників на позначення
цілого: «здоровий», «не ушкоджений», «ясний, світлий» (про розум), «чистий»,
«цілющий» (звідси — цілитель та похідні), «справжній» та багато інш их40.
Семи, таким чином, виконують функцію кварків (у фізиці — це те, що
склеює), з одного боку, у самій системі мовної семантики, коли перекидаються
смислові містки між різними мовними одиницями; з другого боку, — між мова
ми світу та когнітивно-семантичною сферою у вимірі планетарної свідомості.
Комбінаторика сем видозмінює семантику мовних одиниць, слугуючи основою
будь-яких семантичних змін у мовах, подібно до хромосомної комбінаторики на
рівні ДНК.
Отже, ми знову повертаємося до проблеми універсальних смислів, архетип-
них концептів, які рекурсивно, за законами аналогії (фракталів), тобто тими са
мими законами, що діють у фізиці, біології, математиці та інших науках, скеро
вують моделювання всіх можливих семантичних відношень мовних одиниць і
39 Гамкрелидзе Т. В., Иванов Вяч. Вс. Индоевропейский язык и индоевропейцы // Рекон
струкция и историко-типологический анализ праязыка и протокультуры.— Тбилиси, 1984.—
Ч. 2.— С. 812.
40 Очерки по сравнительной семасиологии германских, балтийских и славянских язы
ков.— С. 236-240.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3 39
В. М. Манакін
мов у цілому на різних етапах еволюції та в кожний момент їхнього сучасного
стану і майбутнього розвитку.
Щодо питання про кількісну обмеженість елементарних семантичних оди
ниць й одночасно найпростіших ментальних концептів, то його не варто сприй
мати буквально. Підрахувати можна те, що має певні межі. Не випадково
кількість зірок на небі астрономи рахують, поділивши небесний простір на квад
рати. І ніколи не роблять при цьому остаточних висновків. Відповідно ми може
мо приблизно підрахувати семний склад виокремлених мовних зон: лексем, те
матичних і лексико-семантичних груп, полів — без точного урахування
імпліцитних або ж інших «блукаючих» сем. Однак це теж будуть базові семан
тичні одиниці, якими оперує мова і свідомість. Неповторні комбінації універса
льних за природою і в принципі кількісно обмежених у семантичному конти
нуумі сем, подібно до комбінаторики музичних нот, створюють неповторні та
необмежені смислові варіації слів у різних мовах та слугують основою мовної
подільності світу в цілому.
Нарешті, важливим є й те, що сучасна наука наближається до доведення то
го, що саме значення, а не синтаксичні структури, як у теорії Н. Хомського,
мають бути найпершими генеративними компонентами мовної діяльності лю
дини і що фонологія, синтаксис та лексична семантика є відносно самостійними
генеративними системами, які пов’язані між собою інтерфейсами41.
Подібно до того, як структура молекули відбиває структуру Всесвіту, так і
структурна будова окремих слів разом із закономірностями їх смислового розвит
ку відбиває загальні принципи мови та когнітивно-інформаційного поля планети
— ноосфери. На всьому шляху від найменшого до найбільшого діють рекурсивні
моделі, породжуючи відбитки відбитків, смисли смислів, що робить наші мови і
нас різними і єдиними в усі часи та в усіх способах мовної діяльності.
Симетрія мовного ладу та загального устрою природи є виявом єдності та
гармонійної організації універсуму. Остаточне доведення існування цих законо
мірностей у мові і мовах світу — завдання завтрашнього дня науки. Проте є на
дія, що це саме той шлях, який приведе до новітнього усвідомлення мови, а від
так — до побудови якісно нової лінгвістичної парадигми.
(Запоріжжя)
V. М. MANAKIN
LANGUAGE AND GENARAL SYMMETRY OF THE UNIVERSE
The article focuses on the problem of creating a new linguistic paradigm against a background of
great changes in scientific paradigm at the present time. The system of human language has been
shows as a manifestation of general symmetry of the whole Universe.
Keywords: human language, semantic continuum, linguistic map of the world, concept, sci
entific paradigm, isomorphism, noosphere.
41 Див.: Jackendoff R. Foundations of language: Brain, meaning, grammar, evolution.— New
York, 2002.— Р. 97.
40 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3
|