Особливості фонетичної системи в західноукраїнському варіанті літературної мови
У статті розглядаються говіркові фонетичні риси в західноукраїнському варіанті літературної мови, якими він відрізняється від звукової системи загальнолітературної мови....
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2011
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183572 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Особливості фонетичної системи в західноукраїнському варіанті літературної мови / І.Г. Матвіяс // Мовознавство. — 2011. — № 4. — С. 16-21. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183572 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1835722022-04-03T01:32:54Z Особливості фонетичної системи в західноукраїнському варіанті літературної мови Матвіяс, І.Г. У статті розглядаються говіркові фонетичні риси в західноукраїнському варіанті літературної мови, якими він відрізняється від звукової системи загальнолітературної мови. The article focuses on the dialectal phonetical features in the West Ukrainian variant of literary language, which differ from phonetical system of common literary language. 2011 Article Особливості фонетичної системи в західноукраїнському варіанті літературної мови / І.Г. Матвіяс // Мовознавство. — 2011. — № 4. — С. 16-21. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183572 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті розглядаються говіркові фонетичні риси в західноукраїнському варіанті літературної мови, якими він відрізняється від звукової системи загальнолітературної мови. |
| format |
Article |
| author |
Матвіяс, І.Г. |
| spellingShingle |
Матвіяс, І.Г. Особливості фонетичної системи в західноукраїнському варіанті літературної мови Мовознавство |
| author_facet |
Матвіяс, І.Г. |
| author_sort |
Матвіяс, І.Г. |
| title |
Особливості фонетичної системи в західноукраїнському варіанті літературної мови |
| title_short |
Особливості фонетичної системи в західноукраїнському варіанті літературної мови |
| title_full |
Особливості фонетичної системи в західноукраїнському варіанті літературної мови |
| title_fullStr |
Особливості фонетичної системи в західноукраїнському варіанті літературної мови |
| title_full_unstemmed |
Особливості фонетичної системи в західноукраїнському варіанті літературної мови |
| title_sort |
особливості фонетичної системи в західноукраїнському варіанті літературної мови |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2011 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183572 |
| citation_txt |
Особливості фонетичної системи в західноукраїнському варіанті літературної мови / І.Г. Матвіяс // Мовознавство. — 2011. — № 4. — С. 16-21. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT matvíâsíg osoblivostífonetičnoísistemivzahídnoukraínsʹkomuvaríantílíteraturnoímovi |
| first_indexed |
2025-07-16T03:33:42Z |
| last_indexed |
2025-07-16T03:33:42Z |
| _version_ |
1837772909259522048 |
| fulltext |
І. Г. МАТВІЯС
ОСОБЛИВОСТІ ФОНЕТИЧНОЇ СИСТЕМИ
В ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОМУ ВАРІАНТІ
ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ __________________
У статті розглядаються говіркові фонетичні риси в західноукраїнському варіанті літера
турної мови, якими він відрізняється від звукової системи загальнолітературної мови.
К л ю ч о в і слова: фонетична риса, голосний, приголосний, звукосполучення, рефлексація.
У ХІХ — на початку ХХ ст. функціонували східноукраїнський і західноукраїн
ський варіанти літературної мови. Нова українська літературна мова почала
виявлятися в одному варіанті — східному, з виходом у світ 1837 р. альманаха
«Русалка Дністровая» можна говорити про наявність східного й західного ва
ріантів. До того, як і пізніше, поряд із західноукраїнським варіантом літератур
ної мови на народній основі в Західній Україні продовжувала вживатися
староукраїнська слов ’яноруська літературна мова, яка в ХІХ ст. перетворилася у
штучне «язичіє», що гальмувало процес поширення нової літературної мови.
Коли у Східній Україні нова літературна мова досягла вже високого рівня у
своєму розвитку, в Західній Україні вона тільки набирала сил. Східноукраїн
ський варіант уживався на території України, яка перебувала у складі Росії, за
хідноукраїнським варіантом користувалися представники українських етнічних
земель, що входили до Австро-Угорської імперії, потім Польщі, Чехословач-
чини й Румунії. З приєднанням земель Західної України до Східної 1939 р. захід
ноукраїнський варіант літературної мови був декретно усунений, проте в
західній діаспорі він протримався значно довше. Між східноукраїнським і захід
ноукраїнським варіантами постійно відбувалися взаємодія і взаємовплив. Схід
ноукраїнський варіант базувався на середньонаддніпрянських, слобожанських,
степових, поліських, волинських і подільських говірках, західноукраїнський ва
ріант оснований на галицько-буковинських і карпатських говорах. Отже, на всіх
структурних рівнях західноукраїнського варіанта літературної мови різною
мірою відображені елементи наддністрянського, надсянського, гуцульського,
покутсько-буковинського, бойківського, закарпатського й лемківського говорів
південно-західного наріччя.
Фонетична система західноукраїнського варіанта літературної мови відріз
нялася від звукової системи східноукраїнського варіанта й загальноукраїнської
літературної мови лише окремими елементами. Відмінність між східноукраїн
ським і західноукраїнським варіантами літературної мови певною мірою вияв
ляється у графіці і правописі. У першій половині і в середині ХІХ ст. у Західній
Україні деякі праці й художні твори друкувалися латинською графікою, пізніше
© І. Г. МАТВІЯС, 2011
16 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 4
Особливості фонетичної системи.
(1897 р.) у Львові латинським алфавітом видавалася газета «Robitnyk». Ці поо
динокі видання на долю письма в Західній Україні не вплинули.
У західноукраїнському варіанті літературної мови певний час існували ети
мологічна й фонетична орфографічні системи, з початком ХХ ст. уживався
тільки фонетичний правопис — у західноукраїнському варіанті застосовувалася
переважно желехівка, тоді як у східноукраїнському — кулішівка. Так, за желе-
хівкою літера ї вживалася для передачі звукосполучення [йі] (її, твої, зьїсти),
відповідників давніх е та D(всїм, лїс) та [і] в запозиченнях (клїмат, політика);
знак м’якшення ставився після приголосних [з], [с], [ц] перед пом’якшеними
губними (зьвір, сьвітло, сьвідомий, сьмішно, цьвіт), після [н] перед суфіксами
-ство, -ский (міщаньство, злочиньство, паньство, україньский, членьский), без
знака м’якшення передавалися суфікси -зкий, -ский, -цкий; апостроф уживався
для передачі роз’єднаної вимови звуків (з ’уміти, з ’ображати, над ’ужити, з ’у-
житкувати) та після префіксів (з ’їсти, від ’їхати) тощо. Проте правопис відби
вав не всі особливості тодішньої орфоепії.
Своєрідні особливості західноукраїнського варіанта літературної мови вияв
ляються як у вокалізмі, так і в консонантизмі.
На місці голосного [а] після м’яких приголосних у загальнолітературній мо
ві, незалежно від того, якого він походження — з давніх а, а чи е, в західноук
раїнському варіанті літературної мови часто виступали голосні переднього ряду
[е], [и], [і], що відбивали відповідну рису різних південно-західних говорів, най
виразніше представлену в мові творів В. Стефаника (дєк, зєть, чєс, шєпка,
жєба, прєдиво, горєчий, тєжкий, п ’єть, вісімдесєт, жєлувати; дьидя, чьис,
жьиль, кольида, всьикий, дротьиний, взьити, тьигнути; чісник, місіць, світий,
щісливий, тисіча, десіть, дванайціть, виглідати, вішіти, шінувати, длі, задлі,
післі). Рису гуцульського й буковинського говорів, виражену в мові творів
Ю. Федьковича і Марка Черемшини, відбивали випадки вживання голосного [е]
замість [а] після [й] (єма, єйце, єгнє, єкий, єк, дієти). Загалом картина зміни го
лосного [а] після м’яких приголосних на голосні переднього ряду в західноук
раїнському варіанті літературної мови постає непослідовною. Ця непослідов
ність зумовлена складними фонетичними процесами у відповідних говорах, у
яких перехід [а] в голосні переднього ряду не мав абсолютного закону 1.
Згідно з зазначеною фонетичною рисою, у західноукраїнських літературних
текстах звичайними були форми іменників середнього роду із закінченням -е
(зілє, весілє, камінє, убранє, пірє, волосє, житє, щенє), їх використовував, зокре
ма, І. Франко, але вони збігаються із залишком давньої словозмінної форми на
-bje, що вживалася і в східноукраїнському варіанті літературної мови.
Давній ненаголошений голосний о, що в загальнолітературній мові пере
йшов у [а], у західноукраїнському варіанті літературної мови під впливом гово
рів зберігався (богач, богатий, горячий, горазд, колач, кочан, зломаний, злома-
ти, змогатися, хозяїн, холява).
Голосний [а] замість [о] виступав у запозиченій з польської мови формі жад
ний, замість [о] на місці давнього е — у слові зазуля. На місці нормативного ви
падного [е] у слові заєць, що з’явився за аналогією до слів типу боєць, кінець, у
західноукраїнських літературних текстах уживався фонетичний відповідник
давнього а — голосний [а] (заяць).
1 Залеський А. М. Вокалізм південно-західних говорів української мови.— К., 1973.—
С. 94-95.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 4 17
І. Г. Матвіяс
Відповідно до переходу давнього е після шиплячих приголосних в [о] у за
хідноукраїнській літературній мові під впливом галицько-буковинської і кар
патської груп говорів такого переходу немає (черниця, чернуха, вечери, вчера,
чему, шестий). Поширеним було вживання голосного [е] на місці нормативного
[0] і в позиції після інших приголосних (деготь, огень, посел, леду, лету, лен, по-
левий, до него, єдинак, єго, усего, цего, семий, сегорічний, сегодня). Голосний [е]
вживався також замість [і] різного походження (заверуха, сем’я, гнет, кремень,
гонення, слезний, слезно) та замість [и] (оден).
У західноукраїнському варіанті літературної мови свою специфіку мав закон
переходу давніх голосних о, е в [і] у новозакритих складах. Зокрема, такий пере
хід тут відбувався в тих випадках, коли в загальнолітературній мові його немає
(Біг, злім, воріг, простір, престіл, гонір, колір, нарід, вірли, прізьба, набіжний,
охітний, самітний, готів, післати, спічну, піб’є, пімремо, післати, пімститись;
ангіл, беріг, перстінь, приятіль, учитіль, жмінька, супірниця, прагніння, побе-
ріже, сонічко, щебітливий, прикмітний, недалічко). Прийменник і дієслівний
префікс, що в загальнолітературній мові виступають у двох варіантах — з [о] та
[1], у західноукраїнському варіанті літературної мови вживалися тільки з [і] (від;
дібрати, дігнати, діждатися, дізнатися, дірватися, дістати, пібратися, пім-
ститися, пірвати, післати). Проте в багатьох випадках голосний [о] зберігався
(зорниця, войсько, вольний, жалосливо, возьме, гордостю, легкодушностю).
Так, він зберігався в іменниковому суфіксі -овля (будовля, годовля, зимовля,
торговля), у прикметниковому і прислівниковому суфіксі -оньк- (сухонький, ле-
гонький, тихонько, легонько). Голосний [о] вживався на місці [е] у слові всьо. У
ряді випадків голосним [о] заступався голосний [у] (бодяк, одовиця, польовання,
ковати, отерти). На місці ятевого рефлекса [і] вживався голосний [о] поряд з
[у] у слові цьолувати, цюлувати. Голосним [у] заміщувався голосний [о] у сло
вах пруба, вуш ‘воша’, голосний [и] у словах глубокий, глубше, голосний [і] у
слові я щурка. Голосний [і] замість [у] виступав у прислівнику заміжем.
У західноукраїнських літературних текстах, зокрема в мові творів Ю. Федь-
ковича під впливом буковинського говору, відображено перехід ненаголошено-
го [и] в [е] (виберати, втерати, заперати, обзерати, умерати, абе-с був, міг
бес). Замість голосного [и] інколи вживався [і] (осіка, трівога, глібокий, кріва-
вий). Голосний [и] часто виступав на місці [і] (гиля, иньший, гинакший, иноді,
привитатися), замість [о] в займенникових формах тибі, сибі, у сполучнику
тиму. Письменники із Закарпаття у своїх творах засвідчили наявність у місцевій
мові звука заднього ряду, який відрізнявся від передньорядного [и], позначаючи
його літерою ьі (бик, риба,миш, баби, воли, ми, ви, тогди, аби). Це відобра
жено також у мові газети «Лемко».
Як у покутсько-буковинському говорі, у західноукраїнському варіанті літе
ратурної мови дієслівний префікс ви- часто виступав у варіанті з голосним [і]
(вібути, вігнати, війти, вімити, вінести, вірвати, вітратити, віходити, віш-
кірити). Рису галицько-буковинської групи говорів відображає вживання голос
ного [і] замість [и] у слові вім ’я (вімня). Слова діра, дірка під впливом говорів, а
також польської мови вживалися у формі з голосним [у] та африкатом [дз] (дзю-
ра, дзюрка).
У текстах західноукраїнської літератури відповідниками давніх груп tlbt, trbt
під впливом говорів, переважно карпатських, часто виступали групи з голосним
[и] (слиза, блиха, лижка, брива, дрива). Давні сполучення глухих ь, ь із плавними
приголосними нерідко рефлексувалися у звукосполуки [ел], [ер], [ил], [ир] (кер-
ниця, кервавиця, кервавий, кирниця, кирвавий, гилтати). На місці давнього ь
18 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 4
Особливості фонетичної системи.
звук [и] часом уживався також в іменнику крив, кирва ‘кров’. Слово блиск, у яко
му голосний [и] виник за аналогією до блищати, уживалося з відповідником
давнього ь — [е] (блеск). Рефлекс давнього ь — [о] виступав у слові дрожати.
Відповідно до нормативного [о] у формах іменника сльоза — сльоз уживався та
кож природний рефлекс давнього ь — [е] (слеза — слез). Голосний [и] на місці
[о] виступав у слові мозиль. На противагу законному зберіганню голосного [е] у
слові мед, оскільки в кінці цього слова стояв ь (медь), а в такому разі зміна попе
реднього е не відбувалася, у західноукраїнському варіанті літературної мови
нормативною була форма мід. Голосний [і] замість [а] вживався після давнього
твердого [р] у слові завтрішній, замість [у] — у слові мабіть, замість [е] — у
словах потріба, застрілити.
Консонантизм у західноукраїнському варіанті літературної мови також по
в’язаний із системою приголосних у південно-західних говорах, він загалом ма
ло відрізняється від консонантизму в загальнолітературній мові, оскільки в
своєму розвитку порівняно з вокалізмом зазнав менших змін.
Звукосполучення губного приголосного [м] з приголосним [й] у західноук
раїнських літературних текстах частіше, ніж у східноукраїнських і загальноліте
ратурних, унаслідок прогресивної асиміляції щодо носовості виступала у вигля
ді звукосполуки [мн] (памнять, сімня,мнясо,мнята,мняти). Без епентетичного
[л] на місці давніх м’яких губних приголосних засвідчені дієслівні форми (ло-
в ’ю, лов’ять, люб’ю, люб’ять, роб’ю, роб ’ять, тям’ю, тям’ять, потраф’ю,
потраф ’ять, утоп ’юся, утоп ’яться). З епентетичним [л] уживалися слова здо-
ровля, здоровлє, верхівля, верхівлє, словляни, кровлею. У суфіксах -еньк-, -оньк-
м’який [н] часто переходив у [й] (малейкий, дрібнейкий, тонейкий, легейко, дріб-
нейко, тонейко, головойка, журбойка, ластівойка). Твердим виступав корене
вий приголосний [н] у словахрівнати, порівнувати, порівнуючий, рівнання (рів-
наня, рівнаннє, рівнанє). Без звука [й] уживалися дієслова наняти, приняти.
Засвідчувалися форми слів з несистемним переходом приголосного [в] у [м]
(рімний,рімно, дамний, дамно) і [м] у [в] (вандрівний, вандрувати). Такого ж не
системного характеру є заміна приголосним [г] губного [в] у словах згук, згуч-
ний, приголосним [г] приголосного [ж] у слові калюга.
Відповідно до звукосполучення [хв] в українській літературній мові в захід
ноукраїнському варіанті вживався приголосний [ф] (фіст, форост, фалити,
фатати), що відбивало особливість наддністрянського, надсянського, гуцуль
ського й покутсько-буковинського говорів. Під впливом цих говорів як норма
тивні виступали форми слів із приголосними [х] та [ф] на місці звукосполучення
[хв] (хороба, хорий, пафа). Замість звука [п] уживався приголосний [ф] (фляшка,
трафити), на місці звукосполучення [пл] у слові картопля виступали сполучен
ня [фл], [хл] (картофля, картохля), а звук [ф] замість звукосполучення [кв] ужи
вався у слові фасоля.
У тогочасних західноукраїнських текстах передано перехід приголосного [л]
в [у] (графічно в) у кінці складів (орев, стів, говка, горівка, стрівка, фіявка). Це
явище відбиває відповідну рису наддністрянського, покутсько-буковинського,
гуцульського, бойківського й частково лемківського говорів.
Відповідно до асимілятивного подовження (подвоєння) приголосних у за
гальнолітературній мові в західноукраїнському варіанті під впливом говорів
дуже часто відбувалося стягнення цих приголосних і на письмі подвоєння немає
(збіжя, весіля, каміня, сніданя, житя; збіжє, зілє, знанє, камінє, житє).
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 4 19
І. Г. Матвіяс
У західноукраїнському варіанті літературної мови часто вживалися м’які
приголосні [ч] та [р] у кінці слів (могоричь, плачь, хочь; богатирь, грабарь, зво-
нарь, паламарь, поштарь, тягарь), але ця діалектна риса відображена також під
впливом говорів у колишньому східноукраїнському варіанті літературної мови.
Як було показано, у західноукраїнській літературній мові шиплячі приголосні
виступали м’якими перед голосними переднього ряду, що вживалися на місці
[а]. Разом з тим приголосний [р] перед [а] виступав твердим (бурак, мрака,ра-
тувати). В усній західноукраїнській літературній мові під впливом говорів сло
ва типу порядок, буря, зоря часто вимовлялися з твердим [р] і вставним [й] (по-
рйадок, бурйа, зорйа).
Тексти західноукраїнської літератури дуже часто засвідчували говіркові
форми дієслів з твердим кінцевим [т] (возит, носит, ходит, возят, носят, хо-
дят, печут, ревут, пильнуют). Прикметниковий суфікс -ский та іменниковий
-иско вживалися в первісній формі з твердим [с] (руский, молдавский, сільский,
ковальский, райский; хлописко, пасовиско). Твердий приголосний [с] виступав
також у кінці займенників, прислівників і сполучників (хтос, шос, цес, вес, дес,
якос, колис, кудас, кобис, абис). Слово військо часто вживалося у варіантах з
твердим [с] (війско,войско). Траплялася також несистемна заміна глухим приго
лосним [с] дзвінкого [з] (присьба) та шиплячого [ш] (слюб). На місці м’якого [ц]
у загальнолітературній мові в західноукраїнському варіанті в кінці слів і перед
голосними [а], [у] вживався твердий приголосний [ц] (хлопец, жнец, вулица,
терница, на вулицу, працувати).
У західноукраїнському варіанті літературної мови під впливом говорів,
особливо наддністрянського, м’які приголосні [з], [с], [ц] у вимові виступали як
2дорсально-палатальні звуки і вимовлялися з відтінком шепелявості .
У кількох словах замість приголосного [з] уживався [ж] (ріжниця, ріжний,
ріжно, відріжнити, желізо, желізний). Під впливом наддністрянського, гу
цульського, покутсько-буковинського й бойківського говорів у літературній
мові відображені випадки переходу м’якого приголосного [д] в [ґ] (ґід, ґівка,
ґіти), [т] в [к] (підкьопаний, кліти), а [ґ] в [д] (ледінь, ділетка). Приголосний [д]
переходив у [й] у числівникових формах (одинайцять, п ’ятнайцять, двайцять,
трийцять), часом уживався замість [н] (кождий), замість [т] (данець, данцюва-
ти, задоптаний), африкат [дз] виступав на місці [з] у слові дзелений. Як особли
вість багатьох південно-західних говорів іменник війт виступав без кореневого
[й] (віт). Деякі слова вживалися з передньоязиковим приголосним [с] на місці
шиплячого [ш] (скіра, скварка, дусити). У ряді слів на місці шиплячого приго
лосного [ж], що є рефлексом давньої звукосполуки dj, виступав африкат [дж]
(саджа, меджа, пряджа, заваджати). Африкат [ч] замість [дж] уживавсяусло-
ві пчола, замість приголосного [ш] — у слові вінчувати. На місці африката [дз]
виступав приголосний [з] у словах звін, звіниця, звонити.
Задньоязиковий приголосний [х] в іменнику хура в західноукраїнському ва
ріанті літературної мови замінювався приголосним [ф] (фура), а також звуко
сполученням [хв] (хвіра). Дієслово колихати вживалося тільки з приголосним
[с] на місці [х] (колисати), в іменнику скирта на місці приголосного [к] висту
пав приголосний [т] (стирта), слово квітка вживалося із звукосполученням
[цв] на місці [кв] (цвітка). Приголосний [х] уживався на місці [г] у слові ланцюх.
Проривний задньоязиковий приголосний [ґ], що в більшості випадків давно
(в ХІІ або ХІІІ ст.) перейшов у протяжний [г], у західноукраїнському варіанті
2 Сучасна українська літературна мова. Фонетика.— К., 1969.— С. 375.
20 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 4
Особливості фонетичної системи.
літературної мови великою мірою під впливом говорів зберігався (варґа, варґа-
тий, ґазда, ґазета, дзиґар, орґан, ґречний, ґречно, ґрейцар, леґінь, ґрунт, ґума,
фіґура, арґумент, аґроном, еміґрант, ґрасувати). Збереження цього приголос
ного в південно-західних говорах і в західноукраїнському варіанті літературної
мови підтримувалося впливом інших мов — польської, угорської, румунської,
ні ме цької.
Слово грабувати вживалося тільки у формі без початкового [г] (рабувати),
3що слід уважати запозиченням з польської мови .
Тексти західноукраїнської літературної мови засвідчують ненормативне
вживання форм слів без протези перед голосними [о], [у] (о го нь, она, оно, они,
острий, осьмий, оскресний, озьми; улиця, ухо,узкий), проте аналогічні говіркові
безпротезні форми були поширені також у тодішньому східноукраїнському ва
ріанті літературної мови. У західноукраїнському варіанті поширеним було вжи
вання протетичного приголосного [в] (вокунь, вострий, також воробец). З проте
тичним [г] уживалося слово гураган.
У текстах західноукраїнської літератури нерідко виступали форми слів із
скороченням голосних у початкових складах (йгра, вна, вно, вни, вбох ‘обох’,
йкийсь, вбіймати, вбернути, вповідати). Зустрічалися форми слів із збережен
ням звукосполучення [стн] (устний, жалостливо).
У західноукраїнському варіанті літературної мови несистемна заміна одних
звуків іншими наявна в багатьох запозичених словах. Це стосується як вокаліз
му, так і консонантизму:
[а] вживався замість [о] (атаман), замість [е] (акзамен, царамонія), замість
[і] (антерес, жовняр); [о] замість [а] (штроф), замість [у] (опир, побліка, корес-
пондовати); [у] замість [о] (протокул, коруна, нута); [е] замість [а] (коменда,
герцювати); [и] замість [е] (виксель, офіцир);
[дж] замість [ч] (джума); [дз] замість [д] (добродзейка), замість [з] (мадзур);
[й] замість [р] (маймур); [к] замість [ґ] (казета), замість [х] (колєра); [н] замість
[м] (напа); [ш] замість [ж] (шандар); м’який приголосний [л] замість твердого
(лямпа, кляса).
Фонетичні риси південно-західних говорів у західноукраїнському варіанті
літературної мови, як і південно-східного й північного наріч у східноукраїн
ському варіанті передані тільки частково. Особливості фонетичної системи в
обох варіантах літературної мови зумовлені й відмінною орфографічною і
орфоепічною традицією. У сучасній нормативній українській звуковій системі
великою мірою відображено взаємодію між колишніми східноукраїнським і за
хідноукраїнським варіантами літературної мови. Унаслідок цієї взаємодії уста
лилися фонетичні норми сучасної української літературної мови.
I. H. MATVIYAS
THE PECULIARITIES OF PHONE TIC AL SYSTEM IN THE WEST UKRAINIAN
VARIANT OF LITERARY LANGUAGE
The article focuses on the dialectal phonetical features in the West Ukrainian variant of literary
language, which differ from phonetical system of common literary language.
K e y w o r d s : phonetical feature, vocal, consonant, combination of sounds, reflexion.
3 Шевельов Ю. Спірантизм *g // Мовознавство.— 1994.— № 1.— С. 4-5.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 4 21
|