З романської етимології: до семантико-типологічного критерію пояснення лат. quаегеге
У статті пропонується нова етимологія латинського дієслова quaerere, яка ґрунтується на семасіологічних і типологічних принципах. Спостереження над семантичною еволюцією рефлексів quaerere в романських мовах використовуються для підтвердження запропонованої етимології....
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2011
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183577 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | З романської етимології: до семантико-типологічного критерію пояснення лат. quaerere / О.Г. Мікіна // Мовознавство. — 2011. — № 4. — С. 67-79. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183577 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1835772022-04-03T01:33:04Z З романської етимології: до семантико-типологічного критерію пояснення лат. quаегеге Мікіна, О.Г. У статті пропонується нова етимологія латинського дієслова quaerere, яка ґрунтується на семасіологічних і типологічних принципах. Спостереження над семантичною еволюцією рефлексів quaerere в романських мовах використовуються для підтвердження запропонованої етимології. A new etymology of the Latin verb quaerere, which is based on the semasiological and typological principals, is suggested in the given article. Observation of semantic evolution of the reflexes of quaerere in the Romance languages is used to support the suggested etymology. 2011 Article З романської етимології: до семантико-типологічного критерію пояснення лат. quaerere / О.Г. Мікіна // Мовознавство. — 2011. — № 4. — С. 67-79. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183577 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті пропонується нова етимологія латинського дієслова quaerere, яка ґрунтується на
семасіологічних і типологічних принципах. Спостереження над семантичною еволюцією
рефлексів quaerere в романських мовах використовуються для підтвердження запропонованої
етимології. |
| format |
Article |
| author |
Мікіна, О.Г. |
| spellingShingle |
Мікіна, О.Г. З романської етимології: до семантико-типологічного критерію пояснення лат. quаегеге Мовознавство |
| author_facet |
Мікіна, О.Г. |
| author_sort |
Мікіна, О.Г. |
| title |
З романської етимології: до семантико-типологічного критерію пояснення лат. quаегеге |
| title_short |
З романської етимології: до семантико-типологічного критерію пояснення лат. quаегеге |
| title_full |
З романської етимології: до семантико-типологічного критерію пояснення лат. quаегеге |
| title_fullStr |
З романської етимології: до семантико-типологічного критерію пояснення лат. quаегеге |
| title_full_unstemmed |
З романської етимології: до семантико-типологічного критерію пояснення лат. quаегеге |
| title_sort |
з романської етимології: до семантико-типологічного критерію пояснення лат. quаегеге |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2011 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183577 |
| citation_txt |
З романської етимології: до семантико-типологічного критерію пояснення лат. quaerere / О.Г. Мікіна // Мовознавство. — 2011. — № 4. — С. 67-79. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT míkínaog zromansʹkoíetimologíídosemantikotipologíčnogokriteríûpoâsnennâlatquaegege |
| first_indexed |
2025-07-16T03:34:02Z |
| last_indexed |
2025-07-16T03:34:02Z |
| _version_ |
1837772930676686848 |
| fulltext |
О. Г. МІКІНА
З РОМАНСЬКОЇ ЕТИМОЛОГІЇ: ДО СЕМАНТИКО-ТИПО-
ЛОГІЧНОГО КРИТЕРІЮ ПОЯСНЕННЯ ЛАТ. QUAERERE
У статті пропонується нова етимологія латинського дієслова quaerere, яка ґрунтується на
семасіологічних і типологічних принципах. Спостереження над семантичною еволюцією
рефлексів quaerere в романських мовах використовуються для підтвердження запропонова
ної етимології.
Клю чові слова: етимологія, семасіологія, семантична еволюція, романські мови, лек
сема.
У романському мовному просторі існують лексеми, історія яких, незважаючи на
величезний досвід етимологічних та семасіологічних досліджень, і досі зали
шається неясною. До таких лексем належить латинське дієслово quaerere, яке
вже тривалий час дає дослідникам підґрунтя для дискусій щодо його етимології
та семантичної еволюції його рефлексів у різних романських мовах. У класичній
латині quaerere має такі значення: «шукати, розшукувати», «намагатися, праг
нути, сильно хотіти», «намагатися придбати, здобувати», «запитувати», «дос
ліджувати», «вести слідство, допитувати» (Forcellini, V, 15-16; Ernout, Meillet,
971; Walde, Hofmann, 2, 396; Bréal, Bailly, 294; OLD, 1533; Дворецкий, 841; Тро-
фимчук, 518) \ Попри первісну полісемію це дієслово отримало статус базової
лексеми з тим чи іншим конкретним значенням («запитувати», «просити», «лю
бити» тощо) у різних романських мовах. Пропонована стаття репрезентує досвід
дослідження та опису всього шляху лексеми від індоєвропейської прамови до
сучасних романських мов і дає відповідь на деякі питання етимології та семан
тичної еволюції цієї лексеми, що мала широкий ужиток у різних мовах роман
ської групи в усі періоди їхньої історії.
Дієслово quaerere було поширеним у латинській мові — як класичній, так і
народній. Уживалося воно в усіх названих вище значеннях. Наведемо кілька ти
пових прикладів із творів, у яких відбилися тенденції, властиві народному мов
ленню: «set moriens pauper uiaticum debet quaerere» (Ap. Met., 6, XVIII) — «проте
бідняк, що помирає, має пошукати гроші на дорогу»; «Confusus itaque et novitate
facinoris attonitus, quaerebam quid excanduisset» (Pet. Sat., CXXXVII) — «Збенте
жений і здивований новиною про злочин, я запитував, чому вона так гарячкує»;
«Vt opinor, quaerunt litterae hae sibi liberos: alia aliam scandit» (Pl. Pseud.,
23-24) — «Треба думати, що букви хочуть собі дітей: одна на одну підніма
ється». Подані приклади ілюструють широкий значеннєвий спектр уживання
дієслова quaerere.
1 Список скорочень див. у кінці статті.
© О. Г. МІКІНА, 2011
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 4 67
О. Г. Мікіна
У науковій літературі питання етимології quaerere представлене кількома
версіями. В авторитетних джерелах пояснення цієї лексеми зводиться до вказів
ки на те, що вона невідома і незрозуміла (Walde, Hofmann, 2, 396-397; Emout,
Meillet, 972; Бенвенист, 331). Дотепною, але не більше того, можна назвати гіпо
тезу, залишену М. Т. Варроном: «самDquαerěre походить від того, що нама
гаються чимось (якоюсь річчю) заволодіти» 2 . Тобто легендарний знавець на
родної етимології припускає, що quaerere є складеним із quae та res дієсловом.
Це словосполучення приблизно можна перекласти: «яка річ, справа». Е. Форчел-
ліні, наводячи у своєму словнику варронівську версію утворення дієслова, так
пояснює його значення: «Quaero — це, власне, докладати зусиль, щоб втрачена
річ або та, якої ми не маємо, була відновлена або знайдена» (Forcellini, V, 15).
Через подібні пояснення замість наукової етимології цього дієслова має лише
результат поєднання очевидної семантики зі штучно вилученими з корпуса дієс
лова його фрагментами. Стосовно визначення М. Т. Варрона, дослідник його
творчості П. Флобер зауважив, що quaerere він (Варрон) «акробатично притяг
нув від quae та res» .
Насправді quaero (quairo) — це колишнє *quaiso, саме такою була архаїчна
форма (Ernout, Meillet, 971). Дослідники історичної фонетики латинської мови
давно довели, що дифтонг ai перейшов у ae ще на початку ІІ ст. до н. е. (ai > a e ) 4 .
Надгробний напис 139 р. до н. е. дає приклад старого написання дієслова quaero:
«ne quairatis honore quei minus sit mandatus» (Федорова, 114) — «не питайте про
почесну посаду, яку йому не (встигли) доручили». Важливим свідченням пер
винності дифтонга ai у структурі quaero, безумовно, виступають тексти, написа
ні оскською мовою, оскільки, як відомо, вона є найконсервативнішою з-поміж
усіх італьських мов щодо фонетики. Тому показовим є написання оскського
іменника kvaisstur, що відповідає лат. quaestor, спорідненому з quaero 5 . Стосов
но r, яке відіграло головну роль у версії М. Т. Варрона щодо іменника res, прихо
ваного у структурі дієслова, слід зазначити, що цей звук є результатом законо
мірного ротацизму інтервокального s (s > r ) 6 .
Таким чином, базовою, найдавнішою з відомих у романістиці формою, від
якої має починатися аналіз латинської лексеми, є *quaiso, і саме в ній можна вба
чати індоєвропейське коріння та індоєвропейське вихідне значення.
Перш ніж викласти міркування щодо місця quaero в індоєвропейському мов
ному просторі, зауважимо, що в своєму аналізі ми спираємося на існуючу гіпо
тезу, яка, на нашу думку, заслуговує на увагу, хоч і не отримала подальшого роз
витку і не була науково доведена, та й багато авторитетних учених відкинули її,
не давши права на існування. Перелік гіпотез щодо етимології quaero подає
словник А. Вальде і Й. Б. Гофмана, серед них є й та, яку ми вважаємо цілком дос
товірною і такою, що потребує докладнішої розробки. Йдеться про можливість
розгляду quaero як похідного від іє. кореня *ais- та займенника quae, проте цю
гіпотезу Вальде і Гофман вважають сумнівною, апелюючи до нюансів структу
ри слова, які заважають погодитися з нею (Walde, Hofmann, 2, 396-397).
О. М. Трубачов згадує припущення Я. Отрембського, згідно з яким *quaiso — це
*k-u-aiso, де k-----префікс, який у слов’янських мовах виступає як суфікс лексе
2 Varron. La langue latine.— Paris, 1985.— T. 2. Liv 6.— P. 37.
3 Ibid.— P. 17.
4 Нидерман М. Историческая фонетика латинского языка.— М., 1949.— С. 62.
5 Тронский И. М. Историческая грамматика латинского языка.— М., 1960.— С. 31-32.
6 Савченко А. Н. Сравнительная грамматика индоевропейских языков.— М., 1974.—
С. 72.
68 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 4
З романської етимології.
ми искати (походження искати від *ais- не викликає сумнівів у лінгвістів;
ЭССЯ, 8, 239). Слід зазначити, що сам О. М. Трубачов вважає таку гіпотезу ма
лоймовірною. Що ж до гіпотези Я. Отрембського, то вона видається цікавою,
але тільки з погляду можливості існування префікса в архаїчній формі латин
ського дієслова, адже навіть морфемного аналізу quaiso в літературі так і не було
зроблено. Нижче подаємо наш власний погляд на етимологію quaero і на ідею
спорідненості quaero з *ais-.
По-перше, у випадку зі слов’янською лексемою искати може йтися лише
про індоєвропейський словотворчий суфікс -ske- / -sko-, що утворював теперіш
ній час (цей суфікс зберегла не тільки слов’янська, а й інші мови), тоді як індоєв
ропейський формант, приєднаний до кореня латинської лексеми, має починати
ся з kw-, оскільки саме такий етимологічний звук позначається в латині диграфом
qu (приймаючи цю гіпотезу, мусимо зазначити, що латинське дієслово — єдине
з усіх споріднених форм в інших індоєвропейських мовах приєднало до кореня
*ais- цей формант). По-друге, ідея ототожнення префікса і суфікса видається не
коректною як з огляду на різницю в часі їхньої появи в індоєвропейській прамо
ві (вважається, що префікси виникли значно пізніше за суфікси7), так і в питанні
лексичного матеріалу, що слугував базою для їх утворення (іменники, дієприк
метники, прислівники, прийменники — для префіксів, службові частини мо
ви — для суфіксів). Висновок, з яким ми однозначно погоджуємося, — це теза
про походження quaero (разом з искати) від *ais- та визначення quaero як склад
ного дієслова.
Довести це можна здебільшого теоретично, порівнюючи латинську лексему
з індоєвропейським лексичним матеріалом, застосовуючи порівняльно-історич
ний метод аналізу, оскільки емпіричного матеріалу щодо витоків quaero в літе
ратурі немає. Дослідження подібних лексем промовисто ілюструється словами
Й. М. Тронського: «Пам’ятки більш-менш значних розмірів, що дозволяють ро
бити висновки про граматичну систему латинської мови, з ’являються в кінці
ІІІ ст. до н. е., і система ця виступає вже в “готовому” вигляді, як така, що склала
ся в усіх своїх суттєвих частинах, а потім зазнає лише порівняно невеликих змін
аж до останніх віків існування античного суспільства. Становлення системи не
піддається, таким чином, безпосередньому спостереженню, і показати її при
наймні в перспективі можна тільки за допомогою порівняльно-історичного ме
тоду, у зіставленні з реконструйованим найдавнішим станом індоєвропейських
мов у цілому, мов італьської гілки зокрема» 8.
Отже, quaiso — це саме та форма, яку маємо в «готовому» вигляді, решта —
висновки, які можна зробити під час аналізу.
1. Походження quaiso від *ais- доводиться не стільки формально, виходячи
зі збігу форм, скільки насамперед семантично, бо значення латинського дієслова
збігається зі значенням як індоєвропейського кореня, так і лексем, що безпе
речно походять від *ais-. Словники латинської мови фіксують quaero з широким
спектром значень, серед яких — «розшукувати», «вимагати», «дуже хотіти»,
«прагнути» (Е. Форчелліні для передання двох останніх значень вдається до лат.
дієслова cupio; Forcellini, V, 16). Саме ці визначення подаються у словнику
7 Якщо загалом може йтися про такий елемент структури індоєвропейського слова, як
префікс, оскільки найдавніші префікси в деяких індоєвропейських мовах сягають реліктових
прийменників. А час утрати ними статусу самостійних лексичних елементів і приєднання до
наступних повнозначних слів уже на правах префіксів необов’язково припадає на добу
існування спільноіндоєвропейського мовного стану.
8 Тройский И. М. Очерки из истории латинского языка.— М., 1953.— С. 91.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 4 69
О. Г. Мікіна
Ю. Покорного для іє. кореня *ais- (Pokorny, 16). А ось деякі лексеми інших ін
доєвропейських мов, що сягають *ais-: авест. isaiti «шукає», «бажає»; дінд. íc-
cháti «шукає», «бажає»; ст.-сл. искати «шукати», «прагнути», «хотіти», «проси
ти»; двн. eiskõn «вимагати», «питати»; н. heischen «наполегливо вимагати»,
«просити»; дсакс. ěskon «вимагати», «питати»; дангл. ãscian «вимагати», «пита
ти»; англ. ask «питати», «просити»; вірм. hayćem «прошу», «благаю» (суф. -ske-
виступаєу формі -ć-); лит. ieškóti «шукати» (Pokorny, 16; ЭССЯ, 8, 238-239; Са-
раджева, 73-74). Очевидно, що семантично латинське дієслово цілком відпо
відає цьому ряду споріднених лексем, і немає жодної розбіжності у значеннях
quaerõ та поданої групи; у нашому випадку семантичний критерій є тією лан
кою, яка дозволяє розв ’язати рівняння з невідомим складником і вважати дієсло
во quaerõ похідним від іє. кореня *ais-. До того ж формальний чинник, застосо
ваний при аналізі, ґрунтується не на простому збігові звучання, що може бути
абсолютно випадковим, а на фонетичних закономірностях, які виступають
альфою та омегою в історичних студіях.
2. Група лексем, що походять від *ais-, включає ще одне латинське дієслово,
яке не викликає заперечень у лінгвістів з погляду спорідненості з цим іє. коре
нем,— aerusco «жебракувати» (Pokorny, 16). Промовистою є словотвірна структу
ра цього дієслова: aerusco < іє. корінь *ais- + суфікс -ske- / -sko-. Значення «жебра
кувати», очевидно, продовжує базові індоєвропейські значення. Проте для нас
безсумнівним є також факт спорідненості двох дієслів — aerusco і quaerõ. Перше
дієслово приєднало до основи суфікс -ske- / -sko-, а друге — формант kw-. При цьо
му значення обох дієслів лише підкріплюють наше переконання щодо їхнього
спільного походження: з одногу боку,— «жебракувати», а з другого,— низка зна
чень, розвиток яких від вихідних індоєвропейських є типовим і універсальним, а
саме: «шукати» ( > «запитувати»), «прагнути», «сильно хотіти» ( > «просити»),
«запитувати» ( > «просити»). Очевидно, що «жебракувати» і «просити» — це та
кож споріднені значення. Приклад із дієсловом aerusco наочно демонструє дво
складовий характер структури дієслова quaerõ, і гарантом правильності такого
висновку виступають як семантичний, так і морфологічний критерії.
3. Якщо quaerõ походить від *ais- (а це, на нашу думку, достатньо ймовір
но), наступним важливим питанням, яке потрібно розв’язати, є проблема почат
кового форманта qu-, а саме визначення його витоків і статусу. Оскільки утво
рення quaerõ сягає тих часів, які неможливо простежити за пам’ятками, і навіть
приблизна дата формування цього дієслова залишається невизначеною, навряд
чи можна говорити про префікс, тим більше що префікс qu- латинській грамати
ці не відомий. Натомість можна припустити, що qu- є синкопованою частиною
складеного слова. І в цьому зв’язку правомірною і цілком виправданою як з
огляду на звуковий комплекс, так і на семантичну перспективу може бути гіпо
теза про походження форманта qu- від іє. кореня *kwo-, що дав у індоєвропей
ських мовах низку відносних та питальних займенників: дінд. ká-h «хто»,
katará- «який з двох», káti «скільки»; авест. kõ, katára- «котрий з двох»; діран.
kaš; вірм. o; алб. kě; лит. kur; дпрус. ka; свал. cw «де»; хет. kuwatta «скільки»
(Pokorny, 644-648; DEILE, 92). Від *kwo- походять і латинські відносні та пита
льні займенники qui, quae, quod, які є результатом контамінації основ *quo-,
*qua-, *qui-, що були спочатку різними, але потім «частково злилися і запозичи
ли одне в одного окремі риси відмінювання»9. Таким чином, дотримуючись зап
ропонованої гіпотези, мусимо припустити, що складене дієслово *quaisõ мало б
9 Эрну А. Историческая морфология латинского языка.— М., 1950.— С. 119.
70 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 4
З романської етимології.
утворитися на базі двох коренів — займенника quod (обираємо цю форму,
оскільки вона відповідає середньому роду, який полегшить сприйняття значен
ня, натомість для морфологічного аспекту аналізу це неважливо, та й через часо
ву віддаленість неможливо конкретизувати форму займенника) і дієслова *aiso.
Приблизне значення лексеми, яке можна запропонувати для виведеної в такому
складі форми, це «щось хочу», «щось шукаю». Проте якщо погодитися з тезою
про нероздільність категорій імені та дієслова для прадавньої мови, пошук се
мантики, що відповідала б саме дієслівній формі, видається необов’язковим, і
можна спинитися на значенні, наприклад, «який шукають», «бажаний», де од
ним з компонентів значення є прихований усередині додаток.
Чи можна припустити існування подібної форми при тому, що довести це
практичними прикладами нереально? Єдина можливість для цього — віднай
дення схожих лексем, які поєднували б у своєму складі займенник і дієслово, в
інших мовах. Якщо вдасться знайти паралелі, що підтвердять подібну типоло
гію, це зможе слугувати якщо не доказом, то принаймні заявкою на можливість
формування *quaiso за поданою схемою.
Форми, в яких відбувається інкорпорування займенника в дієслово, як відо
мо, існували в давньоірландській мові (це явище називається інфігуванням зай
менника) 10. На відміну від того, як формується, на наш погляд, лат. *quaiso
(приєднання відносного або питального займенника до дієслівного кореня), у
кельтських дієсловах займенники додаються до превербів, до того ж у цьому
процесі беруть участь лише особові займенники, пор.: ro-m-icc «вилікував мене»,
no-t-bersa «я тебе віднесу», ci as-id-beir «хоча він це говорить» 11. Цікаво, що й
прийменники не лише в давньоірландській, а й в інших кельтських мовах мають
здатність відмінюватися, а як закінчення вони приєднують займенниковий дода
ток, пор.: дірл. do-m «в мені», dui-t «до тебе», le-m «зі мною», la-t «з тобою»; ірл.
uaim «від мене», uait «від тебе», romham «переді мною», romhat «перед тобою» і
т. ін. Вірогідно, що інфігування займенників було наступним етапом після їх
приєднання до прийменників. Стосовно цього Б. О. Серебренников зазначає, що
«сильна тенденція до утворення дієслів із превербами сприяла тому, що прий
менник, який фактично вже перестав бути абстрактним, оскільки він пов’язував
ся завжди з конкретною особою, разом зі своїм займенниковим оформленням,
переносився в дієслово» 12. Приклад давньоірландських дієслів, що інфігують
займенник, є показовим не тільки через можливість такої конструкції в принци
пі, а й через унікальність цього явища для самих кельтських мов. Витоки інфігу
вання займенників убачають у «можливості впливу якоїсь докельтської мо-
ви-субстрату» 13. Визнання нашої гіпотези про поєднання в дієслові * quaiso
кореня із займенником потребує не лише припущення про сторонній вплив, або
реліктовий залишок, але й погодження з тим, що таке цікаве словотвірне явище
10 Пор. також явище приєднання енклітичних займенників до дієслівних форм у жемайт-
ських говірках литовської мови (див.: ИвановВяч. Вс. Тохарские языки и их значение для
сравнительно-исторического исследования индоевропейских языков // Тохарские языки / Под
ред. Вяч. Вс. Иванова.— М., 1959.— С. 33-34. Автор відзначає, що це явище тотожне злиттю
займенникових енклітик із попереднім дієсловом у тохарських мовах і суфігуванню зай
менників у дієслівних формах кельтських мов; пояснюється це впливом закону Вакернагеля,
за яким енклітики посідають друге місце в реченні, пор. приєднання енклітик до дієслова в
хеттській мові саме в тих випадках, коли дієслово висувається на перше місце в реченні).
11 Серебренников Б. А. Некоторые вопросы истории кельтских языков // Кельты и кельт
ские языки.— М., 1974.— С. 77.
12 Там же.— С. 79.
13 Там же.— С. 77.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 4 71
О. Г. Мікіна
було поодиноким. У будь-якому разі, ці конструкції — і кельтська, і латин
ська — демонструють перетворення займенника на додаток до дієслівного коре
ня, інкорпорованого до цілої форми. На думку Б. О. Серебренникова, у дав-
ньоірландських дієсловах із превербами «могло бути наявне переосмислення
синтаксичної ролі займенникових показників. Із показників особи при приймен
никах вони перетворилися на показники прямого, рідше непрямого, об’єкта, ут
вореного від особових займенників» 1 4 . Якщо прийняти запропоновану нами
гіпотезу формування лат. *quaiso, додатковим чинником на користь такої думки
слугуватиме спорідненість італьських і кельтських мов, прадавня спільна істо
рія яких може приховувати подібні словотвірні явища.
Доказом (хоч і непрямим) можливості формування таких складених лексем є
слов’янське дієслово, що через неординарність свого утворення не мало етимо
логічного тлумачення в лінгвістичній літературі. Це псл. *korębati, яке існує сьо
годні як рос. карябать, корябать «дряпати». Лише «Етимологічний словник
слов’янських мов» уперше дає цьому дієслову пояснення: «Скоріше за все,
експресивне утворення відносно пізнього часу, складення займенникового пре
фікса ko- й дієслівно-іменного кореня *ręb-» (ЭССЯ, 11, 68); пор. варіантне ут
ворення *će-rębati, де префікс також має займенникове походження й відтворює
іє. *kwe ~ *kwo (> псл. *ko) 15. Варто зазначити, що й слов’янський займенниковий
префікс ko-, і латинський займенник quod, який відіграв роль префікса в дієслові
quaerere, мають спільне походження, а отже, приклад слов’янського дієслова
показовий для нашого дослідження і може вважатися елементом індоєвропей
ської типології.
Типологія, яку ми намагаємося встановити для дієслова quaerere, підтвер
джується також давньоіндійськими мовними явищами. Так, у санскриті серед
варіантів складених слів існував тип tatpurusa — «його людина». «Словами
tatpurusa є такі складені слова, перший елемент яких виражений іменником або
займенником і уточнює значення другого елемента складеного слова. Другим
елементом слів tatpurusa може бути іменник або віддієслівне утворення» 16. Се
ред таких лексем трапляються окремі складені слова, сформовані як компоненти
словосполучень, але поєднані єдиним наголосом, що й засвідчує статус окремої
лексеми. Ці слова існують як іменники, проте їхнє віддієслівне утворення дуже
нагадує той тип, за яким, на нашу думку, утворене дієслово quaerere, напр.:
ahamkãra «почуття самоповаги» < aham «я» + kãra (< kar «робити»); namaskãra
«шанування», «повага» < namas «уклін», «поклоніння» + kãra (< kar «робити»).
Іменник у наступному прикладі не тільки повністю відповідає структурі, за
якою утворене і латинське дієслово, а навіть містить відповідний до лат. quod
займенник kim з тим самим значенням: kimkãra «раб», «слуга» < kim «що» + kãra
(< kar «робити»). Ці приклади зайвий раз дають підстави твердити про феномен
інкорпорування, що свідчить, на думку В. Скалічки, про «тісний зв’язок двох
синтаксично залежних слів, який є настільки тісним, що можна говорити про
17складене слово» .
14 Там же.— С. 80.
15 Див.: Илиади А. И. Этимологические заметки по славянской лексике. 6-12 // Slavia
orientalis.— Kraków, 2006.— Rocz. 55. N 3.— S. 396.
16 КочергинаВ. А. Начальный курс санскрита.— М., 1956.— С. 92.
17 Цит. за: Кочергина В. А. Словообразование санскрита : Префиксация и основосло -
жение.— М., 1990.— С. 197.
72 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 4
З романської етимології.
Отже, ми припускаємо, що дієслово quaerere є унікальним для латинської
мови давнім утворенням, в основі якого — синтаксична конструкція з дієсловом
*aiso «шукаю» і додатком-займенником quod «що».
Поряд з дієсловом quaerere має бути розглянуте й quaesere, оскільки воно є
дезитеративною формою першого (Ernout, Meillet, 972). Форма дезидеративного
способу в індоєвропейських мовах утворилася завдяки приєднанню до основи
-sso (-so після довгої голосної або дифтонга)1 8 : quaeso < quais-so «збираюся шу
кати». Ця форма зберегла простий звук s, оскільки після спрощення подвійного
ss новий інтервокальний s більше не зазнавав ротацизму 19. А. Ерну й А. Мейє
відзначають, що в архаїчний період латинської мови автори часто плутали ці два
дієслова і що форма перфекта quaerere, а саме quaesivi, викликає великий сум
нів, оскільки вона могла бути в дезидератива, тоді як перфектом самого quaerere
мала б виступати форма *quaesi < *quaessi (як перфект ussi від uro) (Ernout,
Meillet, 971). Отже, з погляду морфології історія цих двох дієслів є практично
спільною, тому їх слід аналізувати паралельно, оскільки вони мають і спільну
семантику. Однак показовим є те, що дієслово quaesere — не лише морфологіч
но похідна форма від quaerere, а ще й наступний етап семантичної еволюції:
крім значення «шукати», основного для обох дієслів, у quaesere — це ще й «про
сити» (Ernout, Meillet, 972; Walde, Hofmann, 2, 396; OLD, 1534; Дворецкий, 841;
Трофимчук, 518).
Важливим питанням при аналізі дієслова quaerere (і похідного від нього
quaesere) є з ’ясування появи значення «запитувати», виникнення якого поряд зі
значенням «шукати» не є несподіваним, оскільки вписується у відповідну типо
логічну схему. Так, наприклад, формувалося значення «запитувати» в базового
латинського дієсловаpercontari. У його основі — іменник грецького походжен
ня contus (< гр. χοντός) «жердина, багор» (Дворецкий, 742; Ernout, Meillet, 251;
OLD, 1331; Трофимчук, 450), що сягає іє. кореня *kent- «встромлювати, втикати,
настромлювати» (Pokorny, 567; Frisk, 821). Таким чином,percontari утворилося
завдяки поєднанню запозиченого грецького іменника з латинським префіксом
(per + contus) і спочатку вживалося, очевидно, як термін мореплавства — «зон
дувати, обшукувати дно моря або річки» (Coraminas, 3, 870), згодом набувши
ширшого значення — «шукати». Далі значення розвивалися за типовою схемою,
яка слугувала вектором семантичного розвитку для багатьох дієслів, тобто «шу
кати» > «питати, розпитувати», або, як зауважують А. Ерну і А. Мейє, значення
«зондувати» стало вживатися «в моральному сенсі» (Ernout, Meillet, 251).
Іншою універсальною ознакою таких дієслів є розвиток поряд із значенням
«запитувати» значення «просити», як це відбулося, наприклад, у лат. precari
(пор. фр.prier та іт.pregare «просити»): «просити» < «запитувати» < «шукати» <
«рити» (іє. *perk-, prek-, *prk-; Pokorny, 821). Перелік визначень quaerere у слов
никах латинської мови, на перший погляд, не підтверджує цієї тези. Проте по
хідне від quaerere дієслово quaesere заповнює ланку в цій типології.
Дослідження історії лексем, які походять від quaerere та quaesere, свідчать,
що дієслово quaerere пройшло цікаву семантичну еволюцію на романських те
ренах, проте в кожній з неолатинських мов є певні відмінності.
Найсуттєвішими виявилися зміни в семантичній структурі іберо-романсько-
го варіанта дієслова quaerere. В іспанській мові це дієслово ніколи не втрачало
своєї частотності, зустрічається воно в усіх пам’ятках уже в Х ст. (Corripio, 389).
18 ЭрнуА. Зазнач. праця.— С. 167.
19 Тронский И. М. Очерки из истории латинского языка.— М., 1953.— С. 178.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 4 73
О. Г. Мікіна
Проте в його семантичній структурі від початку становлення національної мови
спостерігається вихід на перший план значення, яке не було головним у класич
ній латині, а саме волюнтативне, що виявлялося у вираженні наміру, висловлен
ні бажання щось мати, зробити тощо. Важливо зауважити, що класичне латин
ське дієслово не мало значення «хотіти», «бажати» в широкому розумінні, воно
розвинулося згодом, у неолатинських мовах. У класичній латині це значення
дієслова quaerere було семантично звужене до «сильно хотіти», до того ж його
вираження часто було обмежене синтаксично, оскільки для реалізації значення
дієслово вживалося, як правило, у поєднанні з інфінітивом. Тексти іберо-роман-
ських мов архаїчної доби демонструють суттєві перетворення в семантиці
дієслова quaerere. У процесі семантичної еволюції від індоєвропейської прамо
ви до латини воно закономірно (як нами встановлено) розвинулося в дієслово
мовлення зі значенням «запитувати», оскільки споконвічно означало «шукати».
Проте ця тенденція припинилася в іберійській латині: тут сема «шукати» знай
шла інший розвиток, не менш типовий, це — трансформація в сему «бажати».
Так, у «Пісні про мого Сіда» дієслово querer означає «хотіти», «бажати» в широ
кому розумінні і вживається як самостійне, без обов’язкового сполучення з ін
фінітивом іншого дієслова, напр.: «..^un çerca o tarde | el rey querer me ha por
amigo» (Cid, 76) — «...рано чи пізно король забажає мене в друзі»; «Los de Car
rion | son de natura tal non gelas devien querer | sus fijas por varraganas» (Cid,
3275-3276) — «Інфанти Каррьона такого знатного походження, що не вважають
своїм обов’язком хотіти його дочок у коханки».
Статус дієслова зі значенням «хотіти», «бажати» в середньовіччі отримали
також лексеми галісійсько-португальської мови (querer) і логудорського діалек
ту сардської мови (kerrere), про що свідчать перші тексти, написані ним и20. Пор
тугальська мова має багато близьких типологічних паралелей з іспанською, що
пояснюється і спільною історією, і безумовним впливом кастильської мови на
всі іберійські. В. Ф. Шишмарьов, наголошуючи на багатьох точках дотику пор
тугальської та іспанської мов, зазначає, що в португальській — «ті ж іберизми,
кельтизми й германізми, ті ж арабізми» 21. Т ак і розвиток лат. quaerere мав один
вектор у португальській та іспанській мовах. Сардська мова також не випадково
дає приклади лексем, що розвивалися в одному руслі з лексемами іберо-роман-
ських мов. Сардська лексика завжди відчувала вплив іспанської та каталанської
мов, оскільки вони по черзі певний час були державними на Сардинії. Можливо,
пояснення лексико-семантичних збігів сардської мови, з одного боку, й ібе-
ро-романських,— з другого, слід шукати і в тому, що прадавнє населення Сар
динії було спорідненим з іспанськими іберами, про що писали Сенека, Ієронім,
Страбон 22. Цей семантичний розвиток дієслова quaerere в «хотіти», «бажати» в
результаті обмежився саме іберо-романськими і сардською мовами (слід заува
жити, що сардська мова стоїть окремо в генетичній класифікації романських
мов і не входить до жодної з підгруп), у той час як інші романські мови обрали
традиційну для цього значення латинську лексему — velle.
Наступні трансформації в семантичній структурі іспанського дієслова
querer полягали в тому, що воно починає вживатися у значенні «любити», «ко
хати». Приклади цього зустрічаються вже у «Пісні про мого Сіда»:
20 Lapesa R. Historia de la lengua española.— Madrid, 2001.— P. 93.
21 Шишмарев В. Ф. Очерки по истории языков Испании.— М., 2008.— С. 247.
22 Сергиевский М. В. Введение в романское языкознание.— М., 1952.— С. 45-46.
74 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 4
З романської етимології.
«А las sus fijas | en braço' las prendia,
legolas al coraçon | ca mucho las queria.
Lora de los ojos, | tan fuerte mientre sospira:
“¡Ya doña Ximena | la mi mugier tan complida,
commo a la mi alma | yo tanto vos queria!...”» (Cid, 275-279) — «Двох
своїх дочок до серця притиснув, так сильно він їх любив. Зі сльозами в очах так сильно
зітхнув: “О, донья Хімено, дружино моя люб’язна, як душу мою люблю я вас!...”».
Семантичний розвиток від «хотіти» до «любити» має паралель зі згаданим
вище дієсловом velie, а точніше, з дієсловами, що розвинулися від цієї лексеми в
романських мовах, оскільки вони, так само як querer, могли вживатися в значен
ні «любити» (пор. іт. volere, volere bene «любити», volere molto bene «дуже люби
ти»). У романістиці така спільна для двох дієслів еволюція пояснювалася по-різ
ному — або спільним калькуванням грецького θέλωτο χορίτσι, або калькуванням
дієсловами, похідними від velle, семантичних зрушень, притаманних дієслову
querer, що відбулися на іберійських теренах (Coraminas, 3, 945). Найвірогід-
нішою є гіпотеза, згідно з якою така семантична трансформація є загальною,
універсальною, властивою всім мовам. Проте певна алегорія, що міститься у ви
користанні querer замість існуючого в іспанській мові дієслова amar із значен
ням «любити», може вважатися бажанням уникнути зайвої урочистості і надмір
ної пишномовності, які, на думку Х. Коромінаса, відчуваються в дієслові amar
(Corominas Breve, 486).
Сучасна португальська мова фіксує у дієслова querer значення, подібні до
іспанських — «хотіти», «бажати», «вимагати», «любити» (Cunha, 653). Головне
іберо-романське значення дієслова querer «хотіти», «бажати» в португальській
мові знаходимо в текстах Х -Х І ст. (паралельно з іспанською мовою). Часто зус
трічається воно і в текстах, які входять до «Diplomata et Chartae» — одного з най
давніших джерел вивчення витоків португальської мови: «Que isto placito
quesieri infringere» (Machado, 5, 16) — «Щоб цю санкцію захотів порушити».
Типовим є приклад із «Фарсу про погоничів мулів» Ж. Вісенте (XVI ст.):
«Senhor, não me prolongueis,
qu’isso não traz concrusão,
nem vejo que a quereis» (Вольф, 141) — «Сеньйоре, не про
довжуйте, бо цьому немає кінця, не бачу, що ви цього бажаєте».
Значення «любити» додається до португальського querer починаючи з ХУІ ст.,
свідченням чого, на думку Х. Коромінаса, є сполучення дієслова з прислівником
bem «дуже», оскільки «любити» — це «дуже хотіти» (querer bem) (Corominas, 3,
945); пор. з поданим вище подібним прикладом італійського дієслова з прислів
ником — volere bene.
В італійській мові лат. quaerere не втратило своєї частотності в більшості
значень. Фонетичні трансформації перетворили його форму спочатку на
cherere, chierere, а потім на chiedere (через дисиміляцію r-r > d-r) (Cortelazzo,
241; Prati, 267). Сьогодні дієслово chiedere залишається одним з найуживаніших
дієслів мовлення і, безперечно, одним із базових зі значеннями «просити» і «за
питувати». Цікаво, що першим словники подають значення «просити» — те, яке
не було притаманне латинській лексемі, проте його поява поряд зі значенням
«запитувати» і навіть його вихід на перший план — цілком закономірне явище,
яке ми спостерігали на прикладі інших дієслів. Сучасні значення іт. chiedere по
даються словниками в такій послідовності: «просити», «запитувати», «вимага
ти», «наказувати», «претендувати», «заявляти ціну на товар» (Battaglia, 3 ,68-69;
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 4 75
О. Г. Мікіна
Palazzi, 245). Уживання chiedere в його головних значеннях знаходимо ще в «Бо
жественній комедії» Данте Аліг’єрі: «...di sùbito chiede ove s’arresta» (Dante, Inf.,
canto 21, 69) — «...одразу просить там, де зупиниться»; «...maparla, e chiedi alui,
se più ti piace» (Dante, Inf., canto 13, 81) — «...говори-но і спитай унього,якщ оце
тобі більше до вподоби». Але цікавою є низка значень, що вважаються сьогодні
застарілими: «бажати», «хотіти», «жебракувати», «звати», «погоджуватися»,
«запрошувати» (Battaglia, 3, 68-69). У того ж Данте знаходимо приклади зна
чень, які згодом вийшли з ужитку: «Per fede mi ti lego di far ciò che mi chiedi»
(Dante, Purg., canto 16, 52-53) — «Вірою пов’язую себе з тобою, щоб зробити те,
що ти хочеш»; «...ghiotta, di quel si pasce, e più oltre non chiede» (Dante, Purg., canto
16, 101-102) — «...лоток, з якого їсть, і нічого іншого не бажає». Серед заста
рілих особливу увагу привертає значення «хотіти», «бажати», яке стало голов
ним для дієслів, що походять від quaerere в іберо-романських мовах. А значення
«жебракувати» в італійській лексемі знову повертає нас до паралелі між
quaerere та aeruscãre, а отже, до ідеї походження латинського дієслова від *ais-,
оскільки значеннєва еволюція ніколи не буває випадковою. Приклад італійської
мови, яка втратила значення «хотіти», є показовим, позаяк саме твори письмен
ників стародавньої Італії, наприклад комедії Теренція, зафіксували появу цього
семантичного явища, що полягало в еволюції семи «пошук» у сему «бажання».
Однак саме в італійській мові, на відміну від інших романських мов, це значення
швидко застаріло і вийшло з широкого вжитку, про що свідчить відсутність його
в більшості італійських словників. Тут слід принагідно зауважити, що значення
«просити», яке стало головним в італійській мові, у часи Відродження було ак
тивним і в іспанського querer, що доводить приклад з «Дон-Кіхота»: «Has de sa
ber... que yo nací por querer del cieloen esta nuestra edad de hierro para resucitar en
ella la dorada, o de oro» 23 — «Ти маєш знати: я народився, щоб у наш залізний вік
просити в неба воскресити позолочений або золотий вік». Згодом значення
«просити» в іспанському дієслові відходить на периферію і повністю втрачає
свої позиції. Італійська та іберійська лексеми, таким чином, обрали свою нішу в
полісемантичній структурі лат. quaerere, відкинувши решту значень як заста
рілі, але кожний напрям розвитку не був випадковим.
Ще більших змін лат. quaerere зазнало на галльських теренах. У старофран
цузькій мові це дієслово існувало у формі quere (querre) і зберігало всі основні
латинські значення — «шукати, розшукувати», «просити», «вимагати», «бажа
ти, хотіти» (Godefroy, 6, 504-505; Greimas, 488; Grandsaignes, 489). Якщо проа
налізувати текст лише одного роману Кретьєна де Труа «Рицар воза», можна
знайти приклади вживання дієслова querre в усіх названих вище значеннях:
«Et tot iver et tot esté
Vos ai fet querre et sus et jus,
N’onques trover ne vos pot nus» (Troyes, Le chevalier, 6862-6864) — «Цілу зи
му і ціле літо я розшукував вас і тут і там, та ніде вас не зміг знайти»;
«Dame, fet il, vos ne savez
Del seneschal que il me quiert?» (Troyes, Le chevalier, 116-117) — «Мадам, —
говорить він, — чи не знаєте ви, що в мене просить сенешаль?»;
«Ja ne vos an quiert retenir
Ne ja nel vos contredira» (Troyes, Le chevalier, 5406-5407) — «Він не хоче вас
затримувати, і він вам не заперечить».
23 Цит. за: Будагов Р. А. Сравнительно-семасиологические исследования (романские
языки).— М., 1963.— С. 65.
76 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 4
З романської етимології.
У середньофранцузькій мові дієслово querre, набувши форми quérir (форма є
результатом заміни дієвідміни, а не фонетичної еволюції), втрачає значення «ба
жати», «хотіти», але продовжує вживатися у значенні «шукати» і «просити»
(Greimas, Keane, 518). Проте у XVII ст. цю лексему відтіснило дієслово chercher
зі значенням «шукати» (Dauzat, Dubois, Mittérand, 622; Bloch, Wartburg, 525), і
саме воно залишається в сучасній французькій мові основним із цією семанти
кою. Для вираження значень «просити» та «хотіти» французька мова надала пе
ревагу дієсловам demander і vouloir. Сьогодні дієслово quérir з єдиним збереже
ним значенням «шукати» включено до французьких словників, але вважається
застарілим і вживається лише в літературній мові у формі інфінітива і у складі
кількох словосполучень, напр.: aller (venir) quérir «піти за», envoyer quérir «по
слати за». Стосовно зникнення багатьох французьких лексем, серед яких, зокре
ма, querre і quérir, і їх заміни іншими (у випадку з названим дієсловом — лексе
мою chercher), Ф. Брюно зауважує, що це обмеження старої лексеми було таким
значущим, а вторгнення конкуруючого слова настільки повним, що неможливо
було збагнути, у чому полягали переваги нового слова перед старим 2 4 .
Таким чином, французька мова майже повністю втратила колись частотну
лексему і замінила її іншими, кожна з яких втілює одне зі значень забутого ла
тинського дієслова. Цікаво, що Італія і Галлія відмовилися від інновації, запро
понованої самим же Римом, тобто від використання дієслова quaerere у значенні
«хотіти». Для цього вони надали перевагу іншій лексемі, а саме народнолатин-
ському дієслову *volěre (від класичного velle), яке завжди мало це значення, і
сьогодні фр. vouloir, іт. volere, каталан. voler (як відомо, каталанська мова по
сідає проміжне місце між іберо-романською та галло-романською підгрупа
ми) — базові дієслова зі значенням «хотіти». Тут важливо додати, що попри збе
реження каталанського querir у значенні «шукати, вимагати» каталанська мова,
традиційно перебуваючи під певним впливом кастильської, запозичила
ісп. querer у значенні «хотіти, бажати», незважаючи на існування своєї лексеми
vo ler25 . На відміну від логудорського діалекту сардської мови, у якому значення
«хотіти» має лексема, що походить від quaerere, у кампіданському діалекті це
значення втілюється в дієслові, похідному від velle,— bòlliri (Corominas, 3,944).
Заради справедливості слід навести слова X. Коромінаса, якими він заперечує
стовідсотковий розподіл територій і мов, де закріпилося, з одного боку, quaerere
у значенні «хотіти», а з другого — velle: «У поемі про Сіда і деяких інших ар
хаїчних текстах існують приклади, де querer було ще близьким до етимологічно
го значення «шукати»... і, навпаки, у романських мовах, що залишилися вірни
ми velle, трапляються сліди невдалої тенденції розвитку значення, подібного до
кастильського» (Corominas, 3, 944).
Несподівано склалася доля quaerere у східнороманському ареалі. У літера
турній румунській мові cere означає «просити» (паралель з італійською мовою є
нормальним явищем), «вимагати», «хотіти» (Tiktin, 326-327), а лексеми, які
фактично виступають рефлексами лат. quaerere в інших балканських мовах, де
монструють весь спектр латинських значень: арум. tser «шукати», «просити»,
мегл.-рум. tser «хотіти», «любити», істр.-рум. tseršesc «хотіти», «просити»
(Puçcariu, 28). Від quaerere на сході Романії виникла ще група дієслів із форман
том §, які також демонструють цікавий набір значень: рум. cerçi заст. «просити»,
«жебракувати», арум. õirçescu «наполегливо шукати», «рити», «копати»,
24 Brunot F. Précis de grammaire historique de la langue française.— Paris, 1899.— P. 227.
25 Шишмарев В. Ф. Очерки по истории языков Испании.— М., 2008. — С. 60, 242.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 4 77
О. Г. Мікіна
істр.-рум. õerçi «шукати» (Mihãescu, 234). Вочевидь балканські дієслова втілю
ють усі латинські значення quaerere.
На відміну від quaerere, що продовжило своє існування в романських мовах,
але зі зміненими значеннями, дієслово quaesere не залишило після себе жодних
слідів, поступившись місцем іншим синонімам.
Я к засвідчує проведений аналіз, усі дієслова об’єднує один набір значень, які
закономірно еволюціонують від етимона до кожної з представлених лексем. Ла
тинське дієслово на основі вихідних індоєвропейських значень розвинуло но
ве — «запитувати», що видається цілком закономірним і універсальним явищем
з огляду на наявність у семантичній структурі індоєвропейської лексеми значен
ня «шукати». Подальша еволюція лексем у межах національних мов також не є
несподіваною, оскільки поява значення «просити» поряд із значенням «запиту
вати» є типовою. Розширення значення «хотіти» і постання на його основі зна
чення «любити» також має паралелі в інших мовах, а втрата частини значень і
поглиблення одного, що стає базовим для конкретної романської лексеми, вип
ливають з національних умов кожної з розглянутих мов і можуть бути пояснені
«боротьбою» синонімів, яких у класичній латині було чимало. Проте головний
висновок полягає в тому, що вся значеннєва еволюція, що її пройшли і лат.
quaerere, і похідні від нього романські дієслова, може розглядатися як продов
ження семантичного розвитку іє. *ais-, оскільки виявлені трансформації відпо
відають загальним семантичним законам.
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
Бенвенист — Бенвенист Э. Словарь индоевропейских социальных терминов.—
М., 1995.— 360 с.
Вольф — Вольф Е.М. Формирование романских литературных языков.
Португальский язык.— М., 1983.— 211 с.
Дворецкий — Дворецкий И. Х. Латинско-русский словарь.—М.,1976.— 1096с.
Сараджева — Сараджева Л. А. Армяно-славянские лексико-грамматические
параллели.— Ереван, 1980.— 186 с.
Трофимчук — ТрофимчукМ., Трофимчук О. Латинсько-український слов
ник. — Л., 2001.— VIII + 694 с.
Федорова — Федорова Е. В. Ранняя латинская письменность (VIII-II вв. до
н. э).— М., 1991.— 240 с.
ЭССЯ — Этимологический словарь славянских языков : Праслав. лекс.
фонд / Под ред. О. Н. Трубачева.—М., 1974-2009.—Вып. 1-35.
Ap. Met. — Apulejus. Metamorphoses.— http: // www.thelatinlibrary.com/
apuleius.html
Battaglia — Battaglia S. Grande dizionario della lingua italiana.— Torino,
1961-2002.— Vol. 1-21.
Bloch, Wartburg — Bloch O., Wartburg W. von. Dictionnaire étymologique de la langue
française.— Paris, 2004.— 682 p.
Bréal, Bailly — BréalM., BaillyA. Dictionnaire étymologique latin.— Paris, 1885.—
465 p.
Corominas Breve — Corominas J. Breve diccionario etimofygico de la lengua castellana.—
Madrid, 2003.— 627 p.
Corominas — Corominas J. Diccionario crítico etimológico de la lengua castel
lana.— Madrid, 1974. — Vol. 1-4.
Corripio — Corripio F. Diccionario etimológico general de la lengua castel
lana.— Barcelona, 1974.— 511 p.
Cortelazzo — CortelazzoM., CortelazzoM. A. L’Etimologico minore DELI
Dizionario etimologico della lingua italiana di Manlio Cortelazzo e
Paolo Zolli.— Bologna, 2004.— 1440 p.
Cunha — Cunha A. G. da. Dicionário Etimológico Nova Fronteira da língua
portuguesa.— Rio de Janeiro, 2003.— 940 p.
78 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 4
http://www.thelatinlibrary.com/
З романської етимології.
Dante. Inf.
Dante. Purg.
Dauzat, Dubois, Mittérand -
DEILE
Ernout, Meillet —
Forcellini —
Frisk —
Godefroy
Grandsaignes —
Greimas —
Greimas, Keane
Machado —
Mihaescu
OLD
Palazzi
Pet. Sat. —
Pl. Pseud. —
Cid
Pokorny —
Prati —
Pu^cariu
Tiktin —
Troyes, Le chevalier
Walde, Hofmann —
Dante Alighieri. La Divina Commedia. Inferno.— http:// www.
greatdante. net/
Dante Alighieri. La Divina Commedia. Purgatorio.— http:// www.
greatdante. net/
Dauzat A., Dubois J , Mittérand H. Nouveau Dictionnaire étymolo-
gique et historique.— Paris, 1973.— 814 p.
Roberts E. A., Pastor B. Diccionario etimológico indoeuropeo de la
lengua española.— Madrid, 2001.— 360 р.
ErnoutA., MeilletA. Dictionnaire étymologique de la langue latine.
Histoire des mots.— Paris, 1951.— 1385 p.
Forcellini Aeg. Totius Latinitatis Lexicon. Opera et studio.— Prati,
1858-1883.— T. 1-7.
Frisk H. Griechisches Etymologisches Worterbuch.— Heidelberg,
1960.— Bd 1-2.
Godefroy F. Dictionnaire de l’ancienne langue française et de tous
ses dialecte du IXe au XVe siècle.— Paris, 1881-1902.— T. 1-10.
Grandsaignes ďHauterive. Dictionnaire d’ancien français. Moyen
age et renaissance.— Paris, 1947.— 592 p.
Greimas A. J. Dictionnaire de l’ancien français. Le Moyen Age.—
Paris, 1994.— 630 p.
Greimas A. J., Keane T. M. Dictionnaire du moyen français.—
Paris, 2001.— 668 p.
Machado J. P. Dicionário etimològico da língua portuguesa.—
Lisboa, 1977.— Vol. 1-5.
Mihaescu H. La romanité dans le Sud-Est de l’Europe.— Bucure^ti,
1993. — 600 p.
Oxford Latin Dictionary.— Oxford, 1968.— 2126 p.
Palazzi F. Novissimo dizionario della lingua italiana.— Milano,
1946.— 1358 p.
Petronius. Satiricon.— http://www.thelatinlibrary.com/petronius.html
Plautus. Pseudolus.—http://www.thelatinlibrary. com/plautus.html
Poema de mio Cid.— http://www.los-poetas.com/e/cid.htm
Pokorny J. Indogermanisches etymologisches Worterbuch.— Bern,
1959.— Bd 1.— 1182 s.
Prati A. Vocabolario etimologico italiano.—Milano, 1970.— 1097 p.
Pu§cariu S. Etymologisches Worterbuch der rumanischen Sprache.
I. Lateinisches Element.— Heidelberg, 1905.— 235 s.
Tiktin H. Rumanisch-deutsches Worterbuch.— Bukarest, 1903
1925.— Bd 1-3.
Troyes C. de. Le chevalier de la charrette // Troyes C. de. Romans.—
Paris, 1994.— 1280 p.
Walde A ., Hofmann J. B. Lateinisches Etymologisches Worterbuch.—
Heidelberg, 1938-1954. — Bd 1-2.
(Донецьк)
O. G. MIKINA
FROM THE ROMANCE ETYMOLOGY: TOWARDS THE SEMANTICO-TYPOLO-
GICAL CRITERION OF EXPLANATION OF THE LATIN QUAERERE
A new etymology of the Latin verb quaerere, which is based on the semasiological and typologi
cal principals, is suggested in the given article. Observation of semantic evolution of the reflexes of
quaerere in the Romance languages is used to support the suggested etymology.
Keywords: etymology, semasiology, semantic, evolution, Romance, lexeme.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 4 79
http://www.thelatinlibrary.com/petronius.html
http://www.thelatinlibrary
http://www.los-poetas.com/e/cid.htm
|