Латинська версія «Житія св. Віта» та її церковнослов’янський переклад
Статтю присвячено розглядові та порівнянню латинського тексту із збірки «Magnum legendárium Austriacum» (ХІІ-ХІІІ ст.) і церковнослов’янського видання «Житіє св. Віта» О. І. Соболевського («Успенский сборник» ХІІ-ХШ ст.) з метою поглиблення лінгвістичного аналізу тексту перекладу, особливо морфо-син...
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2011
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183591 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Латинська версія "Житія св. Віта" та її церковнослов’янський переклад / Гаудіо С. Дель // Мовознавство. — 2011. — № 5. — С. 83-89. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183591 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1835912022-04-04T01:33:57Z Латинська версія «Житія св. Віта» та її церковнослов’янський переклад Дель, Гаудіо С. Статтю присвячено розглядові та порівнянню латинського тексту із збірки «Magnum legendárium Austriacum» (ХІІ-ХІІІ ст.) і церковнослов’янського видання «Житіє св. Віта» О. І. Соболевського («Успенский сборник» ХІІ-ХШ ст.) з метою поглиблення лінгвістичного аналізу тексту перекладу, особливо морфо-синтаксичних конструкцій. Також приділяється увага деяким стилістичним та перекладацьким аспектам, що є типовими для агіографічного жанру. This contribution compares the Latin Life of St. Vitus edited by G. Kappel «Magnum legendarium Austriacum» (12th - 13th c.) with the Church Slavonic text edited by О. I. Sobolevskij «U spenskij Shomik» (12th- 13шс.) aiming at extending the morpho-syntactic analysis of the translation. Certain stylistic tropes and translation peculiarities, typical of the hagiographic genre, are likewise being examined. 2011 Article Латинська версія "Житія св. Віта" та її церковнослов’янський переклад / Гаудіо С. Дель // Мовознавство. — 2011. — № 5. — С. 83-89. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183591 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Статтю присвячено розглядові та порівнянню латинського тексту із збірки «Magnum legendárium Austriacum» (ХІІ-ХІІІ ст.) і церковнослов’янського видання «Житіє св. Віта» О. І. Соболевського («Успенский сборник» ХІІ-ХШ ст.) з метою поглиблення лінгвістичного аналізу тексту перекладу, особливо морфо-синтаксичних конструкцій. Також приділяється увага деяким стилістичним та перекладацьким аспектам, що є типовими для агіографічного жанру. |
| format |
Article |
| author |
Дель, Гаудіо С. |
| spellingShingle |
Дель, Гаудіо С. Латинська версія «Житія св. Віта» та її церковнослов’янський переклад Мовознавство |
| author_facet |
Дель, Гаудіо С. |
| author_sort |
Дель, Гаудіо С. |
| title |
Латинська версія «Житія св. Віта» та її церковнослов’янський переклад |
| title_short |
Латинська версія «Житія св. Віта» та її церковнослов’янський переклад |
| title_full |
Латинська версія «Житія св. Віта» та її церковнослов’янський переклад |
| title_fullStr |
Латинська версія «Житія св. Віта» та її церковнослов’янський переклад |
| title_full_unstemmed |
Латинська версія «Житія св. Віта» та її церковнослов’янський переклад |
| title_sort |
латинська версія «житія св. віта» та її церковнослов’янський переклад |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2011 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183591 |
| citation_txt |
Латинська версія "Житія св. Віта" та її церковнослов’янський переклад / Гаудіо С. Дель // Мовознавство. — 2011. — № 5. — С. 83-89. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT delʹgaudíos latinsʹkaversíâžitíâsvvítataíícerkovnoslovânsʹkijpereklad |
| first_indexed |
2025-07-16T03:34:59Z |
| last_indexed |
2025-07-16T03:34:59Z |
| _version_ |
1837772989782818816 |
| fulltext |
С. ДЕЛЬ ГАУДІО
ЛАТИНСЬКА ВЕРСІЯ «ЖИТІЯ СВ. ВІТА» ТА ї ї
ЦЕРКОВНОСЛОВ’ЯНСЬКИЙ ПЕРЕКЛАД_______
Статтю присвячено розглядові та порівнянню латинського тексту із збірки «Magnum
legendárium Austriacum» (ХІІ-ХІІІ ст.) і церковнослов’янського видання «Житіє св. Віта»
О. І. Соболевського («Успенский сборник» ХІІ-ХШ ст.) з метою поглиблення лінгвістичного
аналізу тексту перекладу, особливо морфо-синтаксичних конструкцій. Також приділяється
увага деяким стилістичним та перекладацьким аспектам, що є типовими для агіографічного
жанру.
Кл ю чо в і слова: латинська та церковнослов’янська мови, агіографічний жанр, пере
кладацька діяльність, синтаксичний аналіз, писемні мовні контакти.
Церковнослов’янський текст «Житіє св. Віта» відомий завдяки деяким пам’ят
кам давньоруського походження, найдавнішою з яких є «Успенский сборник»
XII ст. Академік О. І. Соболевський , один з перших дослідників цього тексту,
справедливо стверджує, що грецька церква не знала і не знає св. Віта, незважа
ючи на те що культ святого споконвіку поширений у західній церкві, особливо в
Італії та Німеччині, а також в інших католицьких країнах Центральної Європи.
Припущення, що відомості про св. Віта були поширені в Моравії до прибут
тя Кирила та Мефодія, нам видається обґрунтованим, оскільки найдавніший
празький храм, присвячений культу св. Віта2, згадується у слов’янській легенді
(переказах) про св. В’ячеслава.
На початку XX ст. О. І. Соболевський звернув увагу на низку церковносло
в’янських пам’яток західнослов’янського походження, які, на його думку, були
перекладені з латинської мови. Зазначимо, що найвідомішими серед них, крім
«БесЬдь папи Григорія Великаго», є саме «Мученіе св. Вита», «Мученіе
св. Аполлинарія Равенскаго», «Житіє преп. Бенедикта Нурсійскаго» тощо3.
Лінгвістичний аналіз церковнослов’янських текстів та порівняння їх з ла
тинськими (по можливості, оскільки не завжди Соболевському вдавалося знай
ти відповідний латинський текст) ґрунтується переважно на лексиці («словар-
ньій материал») і на орфографічних особливостях певних слів, які він вважав
прямим перекладом з латинської мови. Справді, дослідник знайшов численні
паралелі між церковнослов’янською мовою тексту «Житія св. Віта» та іншими
1 Соболевский А. И. Мученіе св. Вита в древнем церковнославянском переводе // Жития
святнх в древнем переводе на церковнославянский с латинского язьпса.— СПб., 1904.—
С. 278.
2 Нагадаємо, що православна церква шанує св. Віта на рівні своїх святих (див.: Со
болевський А. И. Зазнач, праця).
3 Там же.— С. 3.
О С. ДЕЛЬ ГАУДІО, 2011
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 5 83
С. Дель Гаудіо.
церковнослов’янськими перекладами можливого моравського (латинського)
походження.
Відносно недавно, у 70-х роках XX ст., учений Гвідо Каппель знову звернув
увагу на «житіє» деяких святих, про яких раніше писав Соболевський. У статті
«Die slavische Vituslegende und ihr lateinisches Original» автор запропонував до
стовірний латинський текст як «оригінал», з якого було зроблено переклад цер
ковнослов’янською мовою 4. Г. Каппель у своїй праці не згадує про те, що для
висвітлення кількох лінгвістичних особливостей Соболевський уже використо
вував латинський зразок з багатотомної збірки «Acta Santorum». Учений лише
підкреслив, що «знайшов хороший латинський оригінал легенди св. Віта» 5.
Обидва вчені, О. І. Соболевський і Г. Каппель, запропонували досить обме
жений лінгвістичний аналіз церковнослов’янського перекладу латинського
«оригіналу». Аналіз Соболевського, як зазначалося, обмежується спостережен
нями певних орфографічних відхилень від церковнослов’янських текстів пів
деннослов’янського (грецького) походження, помилок перекладу, критичним
ставленням до якості перекладу. Г. Каппель, з іншого боку, відновлює деякі ас
пекти, уже опрацьовані Соболевським, розглядає деякі конструкції можливого
латинського походження і відокремлює їх від очевидних грецизмів.
Наше завдання полягає у порівнянні латинського тексту, виданого зі збірки
ХІІ-ХІІІ ст. Каппелем під назвою «Magnum legendárium Austriacum», із церков
нослов’янським текстом «Житія св. Віта» 6, дослідженого Соболевським, з ме
тою подальшого граматичного аналізу цього тексту, зокрема морфо-синтаксич-
них конструкцій. Також розглянемо деякі стилістичні тропи та аспекти
перекладу, які є типовими для агіографічного жанру.
3 погляду літературної та стилістичної будови тексту «Житіє св. Віта», як і
переважна більшість агіографічних оповідань, має характерну для творів цього
жанру структуру.
Починається текст заголовком, де зазначено дату (місяць, день тощо), назву,
період життя святого і коротке звернення до Господа. Зауважимо, що назви
місяців у тексті (як наприклад, «июниа»), які є латинськими запозиченнями, міс
тяться в усіх старослов’янських та церковнослов’янських пам’ятках. Латин
ський текст, на відміну від церковнослов’янського, має лише коротку назву:
Passio sancii Viti.
Після вступної частини, де йдеться про місце, період життя й умови, у яких
святий жив, дається короткий опис образу святого. Як правило, події його життя
представлені хронологічно. Деякі біблійні цитати супроводжуються розмовою
святого з невіруючими, підкреслюючи його мудрість і знання Слова Божого. Усі
ці тропи надають значущості його особистості як обраної Богом людини. Жит
тєві перипетії християнина, здійснення чудес забезпечують йому високе звання
Святого.
4 Kappel G. Die slavische Vituslegende und ihr lateinisches Original // Wiener Slawistisches
Jahrbuch.— 1974,— Bd 20,— S. 73-85.
5 Ibid.— S. 73.
6 Докладніші дані про рукописи: церковнослов’янський текст XII—XIII ст. написаний
кирилицею, півуставом на пергаменті (Успенский сборник, fol. 124а-130а, Москва, Исто-
рический музей). Латинський варіант тексту, використаний у статті, походить від головного
латинського тексту ХІІ-ХІІІ ст. (пергамент, Віденська Національна бібліотека, cod. Vind. 336,
fol. 33 lb-334). Усі варіанти походять від пергаменту XII ст., який зберігається у Державній
бібліотеці Мюнхена (Bayerische Staatsbibliothek, cod. lat. Monacensis 22241, fol. 164a-167a)
(Kappel G. Op. cit.— S. 84).
84 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 5
Латинська версія «Житія св. Віта» та її церковнослов ’ямський переклад
Як і в більшості агіографій, у цьому творі представлене героїчне страждання
святого, смерть якого настає під час останнього звернення до милосердя Бога
(Христа), пор.: «et invocavit sanctus Vitus dominům dicens: Domine deus lesu
Christe fili dei vivi, accipe animas nostras ad te» — «И призьва блаженьїй вить
Христа глаголл: Господи Боже Ісусе Христе Сине Бога живаго приими душа
наша кь тебі» (129 в.). Цілком очевидно, що оповідь про святого Віта в порівню
ваних текстах не є винятком із загальних літературних зразків агіографічного
жанру.
Ще однією типовою рисою подібних творів є повторення певних конструк
цій, за допомогою яких введено пряму мову, напр.: «Sanctus Vitus dixit...» —
«святьій же Вить отв-Ьща...» (125 б.); «Cui beatus Vitus dixit.. .» — «отв’Ьщта же
іємоу блаженьїй Вить и рече...» (124 б) тощо. У латинському тексті пряма мова
часто подається через активний дієприкметник (participium praesentis activi),
наприклад dicens, audiens, nop.: «Hoc audiens pater eius iussit infantem.. .dicens
ei» — «Сльїшавь же си отєць іего повелі отрока.. .глаголл гемоу» (124 в.); «Hoc
audiens Valerianus preses...» — «Оусльїшавь же си Валериань царь...» (125 а) то
що. Зауважимо, що для відтворення латинських дієприкметникових конструк
цій у церковнослов’янському тексті перекладач так само використовує активні
дієприкметники теперішнього часу: м о л а , знал та ін. Альтернативою, особливо
у відповідях, може бути використання активних дієприкметників минулого ча
су: оусльїшавь тощо.
В агіографічній традиції постійно присутні формули віросповідання, які
ґрунтуються на біблійних цитатах. Наприклад, коли батько св. Віта, Ілас (Hilas),
вимагає від сина прийняття ідолопоклонства, той відповідає: «Ego non scio alium
deum esse nisi unum deum verum, qui manet in etemum, cui spiritus ferebatur super
aquas, qui separavit lumen a tenebris et vocavit lumen et facta est lux et vocavit
tenebras et facte 7 sunt tenebre» — «Азь не в-Ьд-Ь иного Бога разві юдиного иже
ієсть оть віка, іегоже духь в ь з н є с є с а надь водами, иже отлоучи св-Ьть от тьмн и
нарече св-Ьть и бнсть и нарече тьмоу и бмсть тьма» (124 б). Зазначимо, що перша
частина латинського складного речення характеризується вживанням
accusativus cum infinitivo: Ego non scio alium Deum esse. Церковнослов’янська
мова передає цю конструкцію прямим додатком, вираженим формою родового
відмінка, який виступає у значенні заперечення: Азь не в ід і иного Бога.
Латинський сполучник nisi (ni+si), який вводить підрядне речення, має дос
лівний переклад, але іменник Deum (Бога) зрозумілий лише в контексті. Зага
льний порядок старослов’янських слів наслідує латинський зразок. Цікаво, що
всі форми минулого часу латинського дієслова передані формами аориста,
навіть якщо в латинському тексті використано пасивний імперфект дійсного
способу (imperfectum indicativi passivi) ferebatur (3-я oc. одн.) або аналітичну
дієслівну конструкцію facta est (perfectum indicativi passivi). Використання
аориста правильне в останніх випадках, де латинський відповідник має докона
ний вид минулого часу, тобто perfectum indicativi activi: separavit, vocavit тощо.
У біблійних цитатах порядок слів і, по можливості, лексичний та граматич
ний вибір перекладу спрямовано на точне відтворення оригіналу. Існує відмін
ність у вживанні або пропуску певних слів, переважно іменників, пор.: nisi unum
deum verum — разві ¡єдиного. Церковнослов’янський текст у цьому прикладі
7 Орфографічне спрощення дієприкметника factae. Можливо, причини таких графічних
змін пов’язані з неуважністю переписувача латинського тексту або з його незнанням правил
класичної латині.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 5 85
С. Дель Гаудіо.
засвідчує тенденцію уникнення головного іменника (та прикметника), який зро
зумілий з контексту. Проте в іншому випадку додається іменник, відсутній у ла
тинському тексті, напр.: «Erat autem ex genere nobili et diviciis magnis, erat enim in
oracione cilicio indutus» — «Et же отроча рода добра и богатьства велика, мо
литву же творлше вь киликь обьлькьсА» (124 б.). Як бачимо, загальний порядок
слів збігається в обох мовах. Якщо в латинському тексті слово дитина зрозуміле
з контексту, у церковнослов’янському додається іменник отроча + род. відм. за
мість латинського аблатива. У другій частині речення на перше місце виходить
форма знахідного відмінка іменника молитва з незначним зворотним порядком
слів. Дієслівну форму вжито в 3-ій особі однини імперфекта, як в оригіналі. Ла
тинську конструкцію аблатив cilicio + participium perfecti passivi indutus перекла
дено формою минулого часу дієслова обьлькьсА + знахідний відмінок. Припус
каємо, що такі розбіжності можуть бути пов’язані зі специфічною граматичною
будовою церковнослов’янської мови або стилістикою літературних зразків та
інтерпретацією перекладача (переписувача).
Численними є також прості та складні речення, які дослівно і послідовно пе
редають латинський порядок слів та конструкцій: «sed habeo Deum cui deservit
anima mea» — «Нь имамь Бога іемоуже послоужить душа моя» (125 б.); «(...) ne
dicant gentes, ubi est Deus eius» — «Ни да рекоуть язнци кьде гесть Богь іего»
(125 г.); «V(a)e mihi, quia perdidi lumen oculorum» — «Горє мнЬ имьже погоубихь
св^ть очию моїею» (126 a.); «Fili, fac me salvum. Cui sanctus Vitus dixit: et vis esse
sanus ? Hilas: et ego volo. Sanctus Vitus dixit: abrenuncias diaboli pompis et operibus
eius? Abrenucio. Hilas vero dixit: Quomodo possum abrenunciare? (...) Tu si
abrenuntiaveris, modo videbis lumen» — «Сьноу створи m a цкла. ( . . . ) хощеши ли
цЬль бьгги. (...) хоцію. (...) отвьрьжєши ли c a нєприязниньї игрьі и дкль ихь.
Иласиирече: отвьрьгоу. ( .. .)тнащесаотвьрьжєшитЬхьньн-Ьоузьриши світь»
(126 в.). Якщо й існують відхилення від латинських конструкцій та слововжи
вань, то вони несуттєві, пор.: lumen oculorum — очию моією\ vis esse sanus? —хо-
щєши ли ціль бити. В останньому прикладі вжито питальну частку ли, нато
мість у латинській мові використовується інверсія або випущення прислівника
vero (= укр. насправді).
Можна зазначити ще одну загальну тенденцію: латинські дієслівні форми
імперфекта дійсного способу пасивного стану передаються в церковнослов’ян
ській мові різними засобами. Часто вживається аорист або імперфект, пор.:
«Multa virtutes operabatur...» — «Многм сильї твори» (operabatur, 3-я ос. одн. —
через аорист твори)', «Christum deprecabatur dicens...» — «МолАашє Христа гла-
г о л а » (124 б.) (deprecabatur, 3-я ос. одн. — через імперфект м о л а ш є ) . Звичайні
латинські дієслівні форми минулого часу дійсного способу активного стану пе
редаються в церковнослов’янському тексті або як імперфект, або як аорист.
Однак обидва тексти формально не еквівалентні; вибір залежить від можливості
використання синтаксичних структур церковнослов’янської мови і суб’єктив
ного бачення перекладача. Те саме стосується теперішнього часу дійсного спо
собу активного стану. Іноді аорист використовується замість латинського тепе
рішнього часу активного дієприкметника (participium praesentis activi), пор.:
«Hilas dicens...» — «Иласии и рече» (124 г.).
Отже, передавання латинських складених форм дієслів і специфічних дієс
лівних конструкцій, наприклад, умовного способу (кон’юнктива) герундивом
тощо, є, безперечно, проблематичним, оскільки церковнослов’янська дієслівна
система істотно відрізняється від латинської. Якщо порівняємо лат. «Ego scio
Christum, quem tu dicis, apud homines in Iudea crucifixum et apud Pylatum flagellis
86 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 5
Латинська версія «Житія св. Віта» та її церковнослов ’ямський переклад
caesum. Traditus est ad crucifigendu» — «Азь в^д-Ь Xa гегоже тьі глеши (Синь чло-
вечьскь гесть) на крьсгЬ распАть. И от пилата батогм бигень и пр-Ьдань на рас-
пЬтиіє» (125 а.), переконаємося, що перекладач церковнослов’янського тексту
поділив латинське складне речення на дві частини, додаючи відому інформацію,
яка відсутня в латинському тексті: Сьть чловечьскь іесть.
У першій частині також передається супін, але лише частково, тому що ла
тинський текст має два супіни, пор. crucifìxum... flagellis caesum — на крьстЬ
растшпь 8, тобто головна інформація міститься на початку речення. Друга час
тина головної інформації підкреслює спосіб смерті Христа: Traditus est ad
crucifìgendum. У латинській мові маємо perfectum indicativi passivi, який містить
у собі ідею руху + акузатив герундія. Останній так само передає поняття руху і
часто використовується замість супіна мети. У церковнослов’янському тексті ця
конструкція передається через пасивний дієприкметник + віддієслівний імен
ник: и пр-Ьдань на расплтигє.
Додаткові підрядні речення, які в латинській мові мають конструкцію ut +
кон’юнктив, передаються неоднаково, як уже помітив Г. Каппель9. Так, у прик
ладах: «Vade, emenda filium tuum, ut quiescat et sacrificet diis et non pereat» —
«Йди покажи сина свогего да повинєтьса богамь и пожьреть и не погьібнеть»
( 125 в.) речення починається двома імперативами як у латинському тексті, так і в
церковнослов’янському. Латинські підрядні речення мети ut + кон’юнктив пере
даються через конструкцію зі сполучником да. Відмінність виявляється лише в
тому, що латинський синтаксис вимагає наявності кон’юнктива, а церковносло
в’янський не має таких жорстких правил і передає подібні конструкції по-різно-
му, найчастіше — через теперішній час. У прикладі «Ut complacaret eum» — «Да
и би оув'Ьщаль» (125 г.) латинському imperfectum coniunctivi activi відповідає
церковнослов’янська конструкція умовного способу: да + невідмінюваний ак
тивний дієприкметник минулого часу на -л + бьі10.
Звернімо увагу на передавання латинського аблатива абсолюту (ablativus
absolutos), напр.: «sanctus Vitus cruce facta exsuperavit furorem leonis» — «Свя-
тьіи же Вить сьтворь крьсть просили гн-Ьвь львовь». У цьому уривку, на від
міну від інших старослов’янських і церковнослов’янських перекладів п, латин
ський аблатив не передається як dativus absolutas, а як звичайна об’єктивна
конструкція, тобто аорист + знахідний відмінок іменника.
В орфографії латинського тексту зазначимо такі невідповідності: викорис
тання графеми <с> замість первісного <t>, пор.: oracione — oratione; dividís —
divitiis тощо. Це є доказом того, що латинський текст був переписаний у серед
ньовічному центральноєвропейському (німецькомовному) ареалі. Загально
відомо, що центральноєвропейська (можна додати — і слов’янська) традиція ла
тинської вимови, на відміну від латино-італійської (та католицької) церковної
традиції, дотепер зберігає вимову первісного (класичного) латинського [к], на
приклад, céra (укр. віск), céna (укр. обід, вечеря) як [ts]. Проте пізня латинська
(італійська) вимова реалізує подібні диграми <с+е>, <с+і> через [с]. Імовірно,
переписувач або перекладач латинського тексту плутав подібну фонетичну реа
8 Нагадаємо, що супін має значення знахідного мети і тому вживається при дієсловах
руху (див.: Jleyma О. І. Старослов’янська мова. — К., 2007. — С. 157).
9 Kappel G. Op. cit. — S. 83.
10 Ремнева М. Л. Старославянский язьїк. — М., 2004. — С. 278.
11 Trunte N. Н. Словянсьскьи а з и к ь . Ein Praktisches Lehrbuch des Kirchenslavischen in 30
Lektionen. Zugleich eine Einfiihrung in die slavische Philologie.— München, 2005.— Bd 1.—
318 s.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 5 87
С. Дель Гаудіо.
лізацію сполучення -tio з -сіо. Іншим аргументом є неправильне написання бага
тьох слів, що відрізняє латинську орфографію цього тексту від класичної латин
ської мови, напр.: eternum замість aetemum, brackie замість brachia (від
іменника середнього роду brachium, ї), de celo замість de cáelo, cathomis замість
catomis (можливо, через грецький вплив або гіперкоректизм) і т. ін.
У церковнослов’янській орфографії О. І. Соболевський першим звернув ува
гу на написання <ц> у Крьстяниція (124 а) для передавання латинського імені
Crescentia. Також є графеми, які нагадують про грецьке походження деяких лек
сем: киликь (від гр. %ú.íxiov; 124 б), кумбаль (125 г), назв богів, наприклад Арве-
ма (126 в) тощо 12.
Ознаки, що свідчать на користь латинської мови, значно переважають у цер
ковнослов’янському тексті, як це побачимо на прикладах далі. До речі, на основі
саме таких даних О. І. Соболевський припускав, що переклад було зроблено з ла
тинської мови. Такої ж думки дійшов Каппель13, але наявність термінів, графічно
переданих згідно з грецькою манерою письма, і подібні спостереження перекона
ли австрійського вченого, що деякі частини тексту або перекладені з грецької мо
ви, або потрапили в церковнослов’янський переклад за її посередництва.
Докази, на підставі яких згадані вчені обґрунтовували свою позицію щодо
визначення мовного архетипу перекладу, стосуються передусім лексичного ви
бору перекладача. Він насправді наблизив церковнослов’янські форми певних
іменників, наприклад назв богів, до латинської мови: Унобема (пор. лат.
Junonem), Щзькоулі (пор. лат. Негсиїет), Миньєрьвамь (пор. лат. Minervám). В
останньому випадку, як видається, перекладач навіть адаптував латинське закін
чення знахідного відмінка до церковнослов’янського іменника. Ми не обго
ворюватимемо висвітлені іншими дослідниками аспекти, незважаючи на їх
важливість, оскільки метою нашого дослідження є граматична будова церков
нослов’янського перекладу.
На лексичному рівні відзначимо такі слововживання: игршце (128 б.) —для
amphitheatrum; ego tantilluspuer (sum)— для азь толико чловікь хоудь (127 б.).
Узагалі щодо церковнослов’янського перекладу 14 латинського тексту мож
на стверджувати, що він не суцільно дослівний, особливо у вступній частині і в
передаванні відомостей, які не є прямими цитатами з Біблії або слів святого.
Пор.: «In provincia Sycilia (Licia)15 temporibus Diocliciani et Antonini imperatorum
multas virtutes operabatur in infantia sua beati ssimus Vitus» — «Вь вр-Ьмена Дию-
клатияна и Антония зьлов-Ьрьньма царема на земли ликияньсгЬ многн силм тво
ри блаженьш вить вь отрочии свогемь» (124 б).
На відміну від попередніх учених, які проаналізували придатність цього
перекладу і стверджували, що його рівень не є адекватним 16, гадаємо, що, крім
небагатьох справжніх граматичних і семантичних помилок 1?, перекладачеві
12 Kappel G. Op. cit.— S. 83.
13 Ibid.— S. 83-84.
14 Зрозуміло, що техніка перекладу стосується всіх мовних рівнів і містить стилістичний
вибір. Поділ на частини є умовним для зручнішого аналізу тексту.
*5 Латинська пам’ятка з «Acta Santorum» повідомляє, що св. Віт жив у провінції Лікії,
проте в тексті із «Magnum legendárium Austriacum» ідеться про Сицилію.
16 Соболевский А. И. Зазнач, праця.— С. 280.
17 На думку О. І. Соболевського, перекладач не завжди розумів оригінал. Нерозуміння
латинського тексту спричинило неправильне тлумачення форм і конструкцій, наприклад,
ради замість лат. gratia', desidero ad illám pálmám pervenire як «бажаю до той руки іти», де
palma має два значення. У цьому випадку слово означає пальмове дерево, у переносному
значенні — це комфортне/ідилічне місце, де можна відпочивати; вь истину замість лат. vero,
який у тексті є прислівником, а не іменником.
88 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 5
Латинська версія «Житія св. Віта» та її церковнослов ’янський переклад
вдалося зробити задовільний переклад і головне — відтворити формули віро
сповідання і цитати з Біблії відповідно до перекладацької традиції середньовіччя18.
Отже, незалежно від того, який з двох латинських текстів є ближчим до цер
ковнослов’янського (для цього потрібний ретельний порівняльний аналіз обох
латинських пам’яток із церковнослов’янським текстом: текст із збірки «Magnum
legendárium Austriacum» або пам’ятка з «Acta Sanctorum»), ми підтримуємо тезу
О. І. Соболевського про те, що латинська мова впливала на певні старослов’ян
ські та церковнослов’янські тексти ймовірного західного, моравського, похо
дження. Крім того, аналіз порівнюваних текстів засвідчив, що латинський лек
сичний вплив на церковнослов’янську пам’ятку є неістотним. Однак риси та
зразки синтаксичної будови латинської мови є очевидними в багатьох фрагмен
тах церковнослов’янського перекладу. Отже, ми переконані, що такі переклади,
як «Житіє св. Віта», певною мірою впливали на мову та культуру Київської Русі,
незважаючи на протилежну думку багатьох учених, що лише грецька та півден
нослов’янська мови й культури відіграли помітну роль у розвитку давньору
ської культури.
S. DEL GAUDIO
«ST. VITE’S LIFE» IN ITS LATIN VERSION AND CHURCH SLAVONIC
TRANSLATION
This contribution compares the Latin Life o f St. Vitus edited by G. Kappel «Magnum legen
dárium Austriacum» (12th - 13th c.) with the Church Slavonic text edited by O. I. Sobolevskij
«Uspenskij Sbomik» (12th- 13Лс.) aiming at extending the morpho-syntactic analysis o f the transla
tion. Certain stylistic tropes and translation peculiarities, typical o f the hagiographic genre, are like
wise being examined.
Keywords: Latin, Church Slavonic, hagiographic tradition and translation, syntactic analysis,
indirect language contact.
18 Нелюбин Л. Л.,Хухуни Г. T. Наука о переводе : История и теория с древнейших времен
до наших дней.— М., 2008.— 413 с.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 5 89
|