Абсурдний художній текст у вимірах лінгвістичної прагматики
У статті обґрунтовується особливий статус абсурдних художніх текстів у сучасній функціонально і комунікативно зорієнтованій лінгвістиці як важливого джерела й інструменту пізнання закономірностей естетичного смислотворення. На прикладі девіативного використання пресупозицій розглядаються прагматичні...
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Мовознавство |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183621 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Абсурдний художній текст у вимірах лінгвістичної прагматики / Ф.С. Бацевич // Мовознавство. — 2012. — № 1. — С. 18-30. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183621 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1836212022-04-07T01:34:47Z Абсурдний художній текст у вимірах лінгвістичної прагматики Бацевич, Ф.С. У статті обґрунтовується особливий статус абсурдних художніх текстів у сучасній функціонально і комунікативно зорієнтованій лінгвістиці як важливого джерела й інструменту пізнання закономірностей естетичного смислотворення. На прикладі девіативного використання пресупозицій розглядаються прагматичні аспекти абсурдизації художніх текстів Л. Керрола, О. Введенського, Д. Хармса, Е. Іонеско, С. Беккета. The paper dwells upon the special status of absurd fiction texts in the modem functionally and communicatively oriented linguistics as an important source and tool of understanding the patterns of aesthetic meaning formation. The pragmatic aspects of absurdization of fiction texts by L.Carrol, O.Vvedensky, D.Harms, S.Beckett, E.Ionesko are considered using the example of deviational use of presuppositions. 2012 Article Абсурдний художній текст у вимірах лінгвістичної прагматики / Ф.С. Бацевич // Мовознавство. — 2012. — № 1. — С. 18-30. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183621 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті обґрунтовується особливий статус абсурдних художніх текстів у сучасній функціонально і комунікативно зорієнтованій лінгвістиці як важливого джерела й інструменту пізнання закономірностей естетичного смислотворення. На прикладі девіативного використання пресупозицій розглядаються прагматичні аспекти абсурдизації художніх текстів Л. Керрола, О. Введенського, Д. Хармса, Е. Іонеско, С. Беккета. |
| format |
Article |
| author |
Бацевич, Ф.С. |
| spellingShingle |
Бацевич, Ф.С. Абсурдний художній текст у вимірах лінгвістичної прагматики Мовознавство |
| author_facet |
Бацевич, Ф.С. |
| author_sort |
Бацевич, Ф.С. |
| title |
Абсурдний художній текст у вимірах лінгвістичної прагматики |
| title_short |
Абсурдний художній текст у вимірах лінгвістичної прагматики |
| title_full |
Абсурдний художній текст у вимірах лінгвістичної прагматики |
| title_fullStr |
Абсурдний художній текст у вимірах лінгвістичної прагматики |
| title_full_unstemmed |
Абсурдний художній текст у вимірах лінгвістичної прагматики |
| title_sort |
абсурдний художній текст у вимірах лінгвістичної прагматики |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2012 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183621 |
| citation_txt |
Абсурдний художній текст у вимірах лінгвістичної прагматики / Ф.С. Бацевич // Мовознавство. — 2012. — № 1. — С. 18-30. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT bacevičfs absurdnijhudožníjtekstuvimírahlíngvístičnoípragmatiki |
| first_indexed |
2025-07-16T03:36:03Z |
| last_indexed |
2025-07-16T03:36:03Z |
| _version_ |
1837773057790312448 |
| fulltext |
Ф. С. БАЦЕВИЧ
АБСУРДНИЙ ХУДОЖ НІЙ ТЕКСТ У ВИМ ІРАХ
ЛІНГВІСТИЧНОЇ П РА ГМ А ТИ К И ______________
У статті обґрунтовується особливий статус абсурдних художніх текстів у сучасній функ
ціонально і комунікативно зорієнтованій лінгвістиці як важливого джерела й інструменту
пізнання закономірностей естетичного смислотворення. На прикладі девіативного вико
ристання пресупозицій розглядаються прагматичні аспекти абсурдизації художніх текстів
Л. Керрола, О. Введенського, Д. Хармса, Е. Іонеско, С. Беккета.
Ключові слова: абсурд, абсурдний художній текст, прагматика, смисл, комунікатив
ний естетичний смисл, пресупозиція.
У сучасній науці порівняно з попередніми етапами її розвитку ставлення до та
ких категорій мислення і, відповідно, мовлення, якими є абсурд, нонсенс, ало
гічність, тавтологія, софізм, парадокс, девіація (помилка, описка, обмовка) та
ін., докорінно змінилося: вони розглядаються як природна здатність людського
розуму, що відкриває нові аспекти глибоко імплікованих законів сприйняття й
осмислення світу. Як справедливо зазначає сучасний російський філософ і філо
лог Г. Померанц, подібні явища виникають при зіткненні однієї системи погля
дів з іншою, а тому розумовий прогрес людства нерозривно пов’язаний з їх
осягненням \ Несистемні явища мислення, зокрема абсурд, — «це межовий по
люс всього нового, чого не було до цього часу, невтіленого» 2. Як відомо, ще
Нільс Бор сформулював важливу попередню умову оцінки нової гіпотези: чи
достатньо вона безумна, щоб правильно описувати реальність?
Зовсім не випадковим є той факт, що в сучасній гуманітарній сфері знань по
мітно активізувалася проблематика досліджень «учуднених», зокрема авангар
дних (у найширшому значенні цього слова), абсурдних, нонсенсних, невротичних
(шизофренічних, створених у змінених станах свідомості), парадоксальних, пара
логічних, тавтологічних, софістичних та інших типів текстів (дискурсів) у ло-
гіко-філософському, семіотичному, психологічному, когнітивному, літературо
знавчому, лінгвістичному й функціонально-комунікативному аспектах3. Увага
1 Померанц Г. Язык абсурда І І Померанц Г. Выход из транса.— М., 1995.— С. 438.
2 Косилова Е. Абсурд.— http:www.fege.narod.ru/scriptorium/unsinn.htm
3 Див., наприклад: ДелезЖ. Логика смысла.— М., 2011.— 472 с ЖаккарЖ.-Ф. Даниил
Хармс и конец русского авангарда / Пер. с фр.— СПб., 1995.— 446 с.; Буренина О. Д. Что
такое абсурд, или По следам Мартина Эсслина // Абсурд и вокруг : Сб. статей.— М., 2004.—
С. 7-72; Буренина О. Д. Символический абсурд и его традиции в русской литературе и
культуре первой половины XX века.— СПб., 2005.— 396 с.; Поцелуев С. Бессмыслица в
аспекте семантики. Очерк развития идей // Логос.— 2006.— № 6.— С. 20-66; Ямполъский М.
Беспамятство как исток (Читая Хармса).— М., 1998.— 384 с.; Клюев Е. В. Теория литературы
абсурда.— М., 2000.— 186 с.; Кравец А. С. Три парадигмы смысла // Вестн. Моск. ун-та.:
Сер. 7 «Философия».— 2004.— № 6.— С. 75-93; Кравец А. С. Абсурд как нарушение
смысла // Научные доклады : Вестн. Воронеж. ГУ. Сер. гуманитар, наук.— 2004.— № 2.—
О Ф. С. БАЦЕВИЧ, 2012
18 1ББЫ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 1
http://www.fege.narod.ru/scriptorium/unsinn.htm
Абсурдний художній текст у вимірах лінгвістичної прагматики
гуманітаріїв до подібного типу мисленнєво-мовленнєвих утворень не в останню
чергу викликана їх міждисциплінарною природою, постійним інтересом дослід
ників до «вічної» проблематики смислотворення і смислосприйняття як найваж
ливішої основи буття людини, її зв’язків з іншими особистостями, глибоким за
цікавленням механізмами творення текстів і дискурсів, синергетикою мови і
мовлення, організацією духовного життя людини та іншими причинами.
Довший час, орієнтуючись на традиційний об’єкт дослідження — нормальні,
звичні художні тексти, — лінгвісти звертали недостатню увагу на специфіку так
званих авангардних типів текстів, зокрема абсурдних, нонсенсних, створених у
змінених станах свідомості тощо. Разом з тим породження і сприйняття подібних
текстів (дискурсів) — це, фактично, експеримент над зображально-виражальни
ми можливостями мови, виведення процесів смислотворення і смислосприйняття
в граничні межі функціонування мислення і мови, оскільки в авангардній свідо
мості Логос як вияв прихованої сутності речей світу стає пошукуваною першо-
реальністю, за допомогою якої уможливлюється перетворення звичного світу 4.
Саме в авангардних (зокрема абсурдних) текстах (дискурсах) процеси смислотво
рення і смислосприйняття стають прозорішими для аналізу; на тлі «неправиль-
ностей», відхилень від норм, помилок, описок, обмовок тощо увиразнюються
глибоко імпліковані в мовленнєво-мисленнєвих процесах закони нормативного,
«правильного», звичного спілкування, смисло-, тексто- і дискурсотворення.
Одночасно це «ревізія» можливостей естетичного сприйняття тексту саме як
художнього, а не, наприклад, клінічно-невротичного чи створеного машиною; та
кі тексти — «полігон» виявлення імпліцитних у своїй основі принципів, законів,
максим тощо комунікації людей з використанням живої природної мови, матеріал
для вивчення закономірностей поєднання експліцитних та імпліцитних засобів
передачі інформації, зокрема інформації естетичної.
Оскільки засоби мови (мовного коду) служать насамперед для забезпечення
ефективної комунікації і тією чи іншою мірою завдяки мисленню людей пов’я
зані з дійсністю, виникає логічне запитання: як у принципі можливий абсурд з
використанням мови, якщо абсурдний текст є специфічною сукупністю так зва
них безреферентних висловлень, які, фактично, не пов’язані зі структурою
«цього» світу? 5 У текстах абсурду мова виконує переважно не звичну денота-
тивно-референтну, а, так би мовити, «демонстративну» функцію, тобто пред
ставляє себе саму, а не світ, який стоїть за неюб. На наш погляд, феномен абсур
ду полягає в зіткненні двох найважливіших категорійних способів існування
інформації в процесах спілкування, зокрема естетичного, — значення і смис
лу, — які різко протиставляються ознаками дискретності / континуальності, ста
тичності / динамічності, кодифікованості / не кодифікованості, соціальності / ін
С. 133-176; Кравец А. С. Теория смысла Ж. Делеза: pro и contra // Логос.— 2005.— № 4.—
С. 227-258; Руднев В. П. Прочь от реальности : Исследования по философии текста. II.— М.,
2000.— 226 с.; Галушко Т. Г. Некоторые проблемы интерпретации художественного аб
сурда/ /Вестн. Ленинград, ун-та им. А. С. Пушкина. Филология.— СПб., 2010.— № 3. Т. 1.—
С. 271-280; Санников В. 3. Русский язык в аспекте языковой игры.— М., 1999.— 326 с.;
ЧухровК. Бессмыслица как инструмент возвышения // Новое лит. обозрение.— 2004.—
№ 69.— С. 37-68; Фещенко В. Лаборатория Логоса : Языковой эксперимент в авангардном
творчестве.— М., 2009.— 392 с.; YaguelloM. Les Langues Imaginaires : Mythes, utopias,
fantasmes, chimeres et fictions linguistiques.— Paris, 2006.— 436 p.
4 Див.: Фещенко В. Зазнач, праця.— С. 13-14.
5 Див. про це докладніше: Клюев Е. В. Зазнач, праця.— С. 43.
6 Там же.— С. 44.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 1 19
Ф. С. Бацевич.
дивідуальності та деякими іншими. Не вдаючись до детального аналізу цих та
інших аспектів вияву значення і смислу в мові7, а також співвідношень абсурду,
нонсенсу та інших споріднених явищ у мовленнєвій діяльності8, зазначимо, що
абсурд є носієм особливих смислів, які відрізняються від звичних, зокрема від
традиційних естетичних смислів «нормальних» художніх текстів, вступаючи з
останніми в стан когнітивної неузгодженості. З позицій лінгвістики абсурд по
стає категорією, якій відповідає смисл9, причому такий, що значною мірою про
тистоїть узуалізованому, «звичному», «правильному» значенню. У кінцевому
підсумку абсурд — це протистояння побутової, «щоденної» свідомості, узуа-
лізованого сприйняття світу й звичних законів комунікації, з одного боку, і ужи
ваних для референції світу (в широкому розумінні) і комунікації мовних засобів,
які особливим чином позначають те, що лежить поза межею так званого здоро
вого глузду та узвичаєних законів комунікації, — з другого.
Не ставлячи за мету детальний історичний огляд аспектів вивчення феноме
ну абсурду в різних сферах гуманітарного знання (це тема окремого досліджен
ня), зазначимо, що абсурд як логіко-філософське, семіотичне, когнітивне явище
давно цікавив мислителів. Ще давньогрецькі філософи розмірковували над при
родою парадоксів, тавтологій, логічних контрадикцій, софізмів; у новітній час
проблеми нонсенсу, абсурду, парадоксів посіли важливе місце в концепціях ло
гічного позитивізму на зламі ХІХ-ХХ ст., передусім у працях Г. Фреге, Б. Рассе
ла, Л. Віттенштейна та деяких інших учених, де вони розглядалися переважно в
аспекті логічної семантики, тобто в межах іменної і, частково, предикатної лінг-
вофілософських парадигм 10. Особливі акценти, пов’язані з виходом проблема
тики абсурду із звичних логіко-семантичних меж, і зародження окремих ідей
прагматики спостерігаємо в ранніх працях Е. Гуссерля п. Важливою віхою у
лінгвістичному вивченні явищ відхилень від норм мови і мовлення стали праці
Н. Хомського. Виділяючи три найзагальніших типи відхилень від осмисленої
семантико-синтаксичної структури речень — синтаксичні, семантичні й про
міжні семантико-синтаксичні12, — американський лінгвіст зачіпає також проб
лему «допустимості» аномальних (абсурдних) речень 13, тобто припускає еле
менти прагматики, пов’язаної з мовленнєвим уживанням, а не лише з мовною
компетенцією. Останнє дозволяє адресатові приписувати деяким аномальним
реченням певний комунікативний смисл, залежний від ситуації спілкування.
У 70-90-х роках XX ст. прагматичні аспекти абсурду розглядались у працях
Н. Д. Арутюнової, О. В. Падучевої, О. та І. Ревзіних, Т. В. Булигіної та О. Д. Шме -
льова й деяких інших учених 14; традиційний лінгвістичний аспект цього явища,
7 Див. докладніше: Бацевич Ф. С. Нариси з лінгвістичної прагматики.— Л., 2010.—
С. 82-134.
8 Див. докладніше про співвідношення цих понять: Кравец А. С. Абсурд как нарушение
смысла.— С. 133-176; Кравец А. С. Теория смысла Ж. Делеза...— С. 227-258.
9 Кравченко О. В. Лингвистический абсурд: динамика смысла в дискурсе // Вестн. Волго
град. гос. ун-та. Сер. 2.— 2008.— № 1.— С. 67.
10 Докладніше про поняття типології лінгвофілософських парадигм див.: Степанов Ю. С.
В трехмерном пространстве языка.— М., 1985. — 336 с.
11 Див. про це докладніше: Поцелуев С. Зазнач, праця.— С. 29-34.
12 Хомский Н. Аспекты теории синтаксиса.— М., 1972. — С. 72 і далі.
13 Там же,— С. 139-143.
14 Арутюнова Н. Д. Аномалии и язык : К проблеме языковой «картины мира» // Вопр.
языкознания.— 1987.— № 3.— С. 3-19; Булыгина Т., Шмелев А. Аномалии в тексте : Проб
лемы интерпретации // Логический анализ языка : Противоречивость и аномальность текс
та.— М., 1990.— С. 94—106; Падучева Е. В. Тема языковой коммуникации в сказках Льюиса
Кэрролла // Семиотика и информатика : Сб. науч. статей.— М., 1997.— Вып. 35.—
20 1ББЫ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 1
Абсурдний художній текст у вимірах лінгвістичної прагматики
пов’язаний з розумінням системи мови як сукупності її рівнів, також має про
довження в сучасному мовознавстві15. Однак попри певний поступ у досліджен
ні сутності, природи, механізмів породження, закономірностей функціонуван
ня, сприйняття, оцінки тощо абсурду, нонсенсу, тавтологічності, девіативності,
алогічності та інших ненормативних явищ помітними залишаються такі моменти:
1. Абсурд і суміжні явища вивчалися не спеціально, а принагідно, у зв’язку з
дослідженням інших проблем, зокрема аспектів логічної організації філософ
ських висловлень, меж вияву і застосування постулатів генеративної граматики
тощо.
2. Згадані явища аналізувались, як правило, на рівні окремих ізольованих
слів, словосполучень, речень без урахування контекстних і ситуативних умов їх
уживання. Якщо для розкриття значень, виявлення смислів «нормальних» мов
них виразів спорадично враховувались їх мінімальні зв’язки з іншими мовними
виразами, то дослідження абсурду, нонсенсу і подібних явищ велися без ураху
вання таких зв’язків. Як зазначав Ж. Делез: «Смисл будь-якого виразу або слова
перебуває не в ньому самому— він в іншому слові. Лише смисл нонсенсу (дода
мо: і абсурду. — Ф. Б.) міститься в ньому самому» 16.
3. Для аналізу абсурдних явищ мовного характеру людський чинник залу
чався спорадично, тобто вони розглядалися переважно без залучення текстово-
дискурсивних аспектів взаємодії особистостей. Окремі зауваження дослідників
щодо потенційних комунікативних смислів абсурдних виразів не створювали
цілісної картини прагматичних механізмів їх формування і сприйняття. Інакше
кажучи, абсурд вивчався поза межами провідної у даний час прагматичної пара
дигми досліджень живої природної мови. Разом з тим абсурд — це передусім
мовно-дискурсивне явище, тобто за своєю сутністю — явище переважно кому
нікативно-прагматичне.
Прагматичні аспекти породження і сприйняття явищ абсурду найповніше
можуть бути виявлені у спілкуванні, в текстах, живих дискурсах, в інтеракції но
сіїв мов або у випадках «естетичної утилізації абсурду» 17, тобто в спеціально
створених абсурдних текстах. Мовні, логічні й когнітивні механізми вияву й ін
терпретації абсурду на рівні окремих ізольованих виразів залишаються значною
мірою теоретичними міркуваннями, оскільки текст, у якому абсурд «живе», —
це гра комунікативними смислами, а тому «зовсім не обов’язково повинен від
повідати об’єктивній логіці предмета комунікації» 18. У цьому аспекті дослі
джуване явище найповніше представлене у власне абсурдних художніх текстах,
С. 184—226; Ревзина О. Г., РевзинИ И Семиотический эксперимент на сцене // Труды по
знаковым системам. V : Учен. зап. Тартус. гос. ун-та.— Тарту, 1971.— С. 232-254.
15 Див., напр.: Успенский Ф., Бабаева Е. Грамматика «абсурда» и «абсурд» грамматики //
Wiener slawistisher Almanach.— 1992.— N 29.— S. 127-158; Новикова В. Ю. Языковой аб
сурд, его семантика и таксономические характеристики : Автореф. дис. ... канд. филол.
наук.— Краснодар, 2001.— 16 с.; Ивлева С. В. Лингвистические характеристики комического
абсурда : Автореф. дис. канд. филол. наук.— Волгоград, 2010.— 16 с.; Кравченко О. В.
Синтаксические механизмы порождения лингвистического абсурда // Изв. Рос. гос. пед. ун-та
им. А. И. Герцена.— СПб., 2009.— № 106.— С. 141-145; Иванов Вяч. Вс. Заумь и театр
абсурда у Хлебникова и обэриутов в свете современной лингвистической теории // Мир
Велимира Хлебникова : Статьи. Исследования (1911-1998).— М., 2000.— С. 263-278.
16 Делез Ж. Зазнач, праця.— C. 36-37.
17 Див.: Поцелуев С. Зазнач, праця.— C. 45.
18 Там же.— С. 65.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 1 21
Ф. С. Бацевич.
де воно постає головним авторським прийомом, найважливішим механізмом й
інструментом творення нових естетичних комунікативних смислів.
Абсурдний художній текст — один із різновидів «учудненого» тексту ігро
вого характеру, в якому застосовані прийоми глибокої онтолого-гносеологічної
і лінгвально-комунікативної трансформації його мовно-змістових і текстово-
формальних чинників, у результаті якої аспекти змісту і форми кардинально
змінюються, породжуючи особливі типи комунікативних смислів — інтенціо-
нальні абсурдні комунікативні смисли естетичного характеру. Мовні засоби та
кого типу текстів виконують переважно демонстративну функцію, будучи ске
рованими не стільки на світ, художньо представлений у них, а насамперед на
самих себе; це межа можливого непрямого втілення смислів, межа смислотво-
рення, за якою стоять нонсенс, абракадабра, літературний заум тощо.
Спостереження над прозовими і драматургічними текстами визнаних пись-
менників-абсурдистів О. Введенського, Д. Хармса, Е. Іонеско, С. Беккета, Л. Кер-
рола дозволяють говорити про можливість виділення онтологічного, перцептив
ного, поведінкового, ментального і комунікативного (мовно-дискурсивного) ас
пектів абсурду 19. В основі кожного з них лежать глибокі відмінності у мовному
(семантичному і синтаксичному) втіленні, а також у модусах, модальностях,
поглядах, емпатіях та інших прагматичних чинниках побудови як змісту, так і
форми художнього тексту.
Обмежений обсяг статті дозволяє спинитися лише на низці прийомів форму
вання ментального аспекту абсурду, представленого в художніх текстах згада
них авторів. Нижче розглянемо комунікативно-прагматичні механізми створен
ня абсурдних ментальних ситуацій з використанням умисних порушень
пресупозиційних умов успішності мовленнєвих актів і спілкування в цілому. Не
маючи змоги детально спинитися на теорії пресупозиційної організації спілку
вання і його категорій, зазначимо, що у пропонованій статті пресупозиція (пре
зумпція) розглядається як особливий різновид логічного слідування, когнітив-
ного виведення, спільний фонд знань учасників спілкування про світ, його
організацію, місце людини в ньому тощо; це спільний досвід, спільний тезаурус,
спільні попередні відомості про явище, подію, стан речей тощо, якими воло
діють комуніканти 20. Пресупозиція— це зона перетинання когнітивних просто
рів учасників комунікації, яка актуалізується у процесі спілкування 21. У живій
інтеракції особистостей пресупозиції відіграють значну роль, роблячи спілку
вання недевіативним, неабсурдним. Так, наприклад, у звичайному побутовому
висловленні-проханні Зачиніть, будь ласка, двері наявна пресупозиція ‘у даний
момент двері відчинені’; її неістинність або ігнорування призводить до нерозу
міння особою, якій це прохання адресоване, і її можливих реакцій: Так двері ж
зачинені', Це що, такий жарті тощо.
Важлива умова нормативного, недевіативного породження і функціонування
пресупозицій — сприйняття їх як спільного фонду знань, як відомої всім (при
наймні тим, хто спілкується) інформації, що не потребує узгодження з іншими
учасниками інтеракції. Порушення цієї умови — один із прийомів абсурдизації
19 Див. про це: Бацевич Ф. С. Пресупозиції і абсурдний художній текст // Мова. Куль
тура. Взаєморозуміння : 36. наук, праць.— Дрогобич, 2011.— Вил. 1.— С. 146-160.
20 Див.: Падучева Е. В. Семантические исследования (Семантика времени и вида в рус
ском языке; Семантика нарратива).— М., 1996.— С. 234—236.
21 Див.: Красных В. В. Основы психолингвистики и теории коммуникации.— М., 2001.—
С. 180.
22 1ББЫ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 1
Абсурдний художній текст у вимірах лінгвістичної прагматики
спілкування героїв художніх творів. Так, наприклад, у п’єсі Е. Іонеско «Носо
ріг» зустрічаємо такий діалог 22:
«Логик (Старому господину). — У кота Исидора четыре лапы.
Старый господин. — Откуда вы знаете?» (с. 7).
Аномальність, а в контексті всієї п’єси абсурдність, репліки Старого пана
полягає в тому, що він витлумачує загальнолюдську пресупозицію ‘всі коти
мають чотири лапи’ як індивідуальний висновок Логіка, його особистісне, не
повторне знання.
У спеціальній літературі виділяють декілька типів пресупозицій, насамперед
семантичні (екзистенційні, фактуальні, категорійні) й прагматичні23. Зароджу
ючись у межах окремих мовленнєвих актів (висловлень), згадані типи пресупо
зицій взаємодіють з контекстом, формуючи текстові пресупозиції. Останні в
процесі розгортання тексту, так би мовити, наслідуються за умовчанням, стаю
чи його пресупозитивними домінантами (або семантико-прагматичними сліду
ваннями).
Текстові пресупозиції, які формуються автором і сприймаються читачем як
такі, що віддзеркалюють «нормальний», звичний, «наш» світ, під впливом кон
текстно-ситуативних чинників можуть істотно трансформуватися, а в деяких
випадках повністю заперечуватись, відмінятись чи замінюватись іншими. Ці
прийоми в абсурдних художніх текстах стають, з одного боку, підґрунтям ство
рення ефекту абсурдності, а з другого,— його інструментом. Так, наприклад, за
дана або введена в сюжет тексту абсурдна онтологія світу стає пресупозитивною
домінантою, на якій тримаються всі наступні абсурдні факти, вчинки, події то
що; останні часто героями художнього тексту сприймаються як нормальні, при
родні. У цьому розумінні текстові пресупозиції — це тип імпліцитного змісту,
логічна або контекстна істинність якого необхідна для розгортання автором
змістової структури, тобто формування текстового слідування та інтерпретації
читачем змістового складника тексту.
Нижче розглянемо випадки абсурдизації мовленнєвих актів (висловлень,
тексту в цілому) внаслідок порушення законів формування різних підвидів текс
тових пресупозицій.
І. Порушення законів формування семантичних пресупозицій
1. Прийоми девіативного використання пресупозицій екзистенційного ха
рактеру. Серед найважливіших прийомів порушень цього типу виділимо:
а) сприйняття онтологічного абсурду як норми і введення його в пресупози-
ційний складник мовлення, тобто сприйняття як екзистенційної норми співвід
ношення «речей» (у широкому розумінні) у світі. Розгляньмо приклад із мініа
тюри Д. Хармса «Незавершенное и отвергнутое. № 8»:
22 Нижче у круглих дужках подаємо сторінки цитованих видань: Достоевский Ф. И.
Идиот // Достоевский Ф. И. Собрание сочинений.— М., 1957.— Т. 6.— 736 с.; Ионеско Э.
Носорог. Пьесы и рассказы / Пер. Е. Суриц.— М., 1991.— 272 с.; Ионеско Э. Лысая певица.
Антипьеса / Пер. Е. Суриц.— М., 1990.— 236 с.; Кэрролл Л. Приключения Алисы в Стране
чудес. Алиса в Зазеркалье / Пер. Н. М. Демуровой.— М., 1978.— 258 с.; Хармс Д. О явлениях
и существованиях.— СПб., 1999.— 380 с.; Хармс Д. Елизавета Бам // Хармс Д. Проза и
сценки. Пьесы. Стихотворения.— М., 2009.— 702 с.
23 Див., напр.: Бацевич Ф. С. Нариси з лінгвістичної прагматики; Падучева Е. В. Выска
зывание и его соотношение с действительностью.— М., 1985.— 272 с.; Падучева Е. В. Семан
тические исследования...
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 1 23
Ф. С. Бацевич.
«М ария Ивановна. — У вас довольно прохладно. (Вынимает изо рта молоток.)
Петр Михайлович. — Что это?
Мария Ивановна. — Молоток.
Петр Михайлович. — Что вы сделали? Вы достали его изо рта!
МарияИвановна. — Он мне сегодня весь день мешал вот тут. (Показывает на гор
ло)» (1999, с. 56).
Реакція Петра Михайловича на дії Марії Іванівни природна: це здивування
абсурдним фактом наявності молотка в роті в жінки. Репліка ж Марії Іванівни
Он мне сегодня весь день мешал... абсурдна, оскільки ґрунтується на екзистен-
ційній пресупозиції ‘молоток цілий день був у роті; це розцінюється мовцем як
нормальний стан речей’;
б) протилежним розглянутому можна вважати прийом абсурдизації діало
гічного спілкування за допомогою уживанням пресупозицій як таких, що навіч
но «прикріплені» до імені певної реалії без урахування змін, які з цією реалією
відбулися чи можуть відбутися, як, наприклад, у п’єсі Е. Іонеско «Носоріг»:
«Старый господин (Логику). —Да, и, кроме того, кошка совсем без лап ... Не могла
бы бегать и ловить мышей. ...
Логик (Старому господину). —Даже и без лап кошка должна ловить мышей. Это ее
природное свойство» (с. 22).
Цей прийом абсурдизації дозволяє уточнити деякі аспекти функціонування
пресупозиції у мовленнєвих актах і текстах (дискурсах): це спільний фонд знань
учасників спілкування про певний об’єкт (у широкому розумінні) за умови, що
він перебуває в «нормальних», «звичних» умовах і ніщо не змінило його сутнос
ті, природи, не вплинуло на функціонування тощо;
в) прийом приписування учасникам комунікації незнання екзистенційних
основ будови світу. Наприклад, один із героїв п’єси Е. Іонеско «Голомоза
співачка» висловлює таку думку:
«Мистер Смит. ... (Пауза. Опять глядя в газету). Одного я никак не пойму, Почему в
рубрике гражданских состояний всегда указывается возраст усопших, а у новорожденных
систематически не указывается? Это абсурд» (с. 44).
У даному випадку експлуатується прийом «незнання» містером Смітом того,
що у новонароджених дітей віку (у значенні кількості прожитих років) ще немає.
Разом з тим важливою особливістю екзистенційних пресупозицій у межах
абсурдного художнього тексту є те, що герої, діючи в ситуаціях онтологічного
абсурду, починають його сприймати як норму, висновуючи абсурдні пресупози
ції і орієнтуючись на них як на узуальні. Так, наприклад, у п’єсі Е. Іонеско «Но
соріг» абсурдний процес перетворення людей у носорогів у певний момент по
чинає сприймаєтеся як норма і обговорюється героями в аспекті проблеми
вільного вибору (с. 66-67).
2. Порушення семантичних пресупозицій фактуального характеру. Спосте
реження засвідчують, що порушення цього типу найчастіше ґрунтуються на та
ких прийомах:
а) несприймання звичної, загальнолюдської поведінки як нормальної; ви
тлумачення її як незвичної, ненормальної, за якою стоять інші типи пресупози
цій. Наприклад, у п’єсі Е. Іонеско «Голомоза співачка» Місіс Мартін розповідає
присутнім «неймовірну» історію поведінки якогось чоловіка, за яким вона спо
стерігала в місті:
24 ІББИ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 1
Абсурдний художній текст у вимірах лінгвістичної прагматики
«М иссис Мартин. Ну вот, вы скажете, что я сочиняю. Он опустился на колено и на
гнулся.
Присутствующие. О-о!
Миссис Мартин. Да, нагнулся.
Мистер Смит. Невероятно!
Миссис Мартин. Да, он нагнулся... Я подошла поглядеть, что же такое он делает...
Мистер Смит. И что же?
Миссис Мартин. Он завязывал шнурки. Они у него развязались.
Трое остальных. Фантастика!
Мистер Смит. Если б это не вы, я б ни за что не поверил!» (с. 50);
б) умисне немотивоване вживання дискурсивних слів, які вводять об’єкти (в
широкому розумінні), що раніше не зустрічалися. Ось як, наприклад, в «Алісі в
Країні чудес» обігрується значення слова еще:
«— Выпей еще чаю, — сказал Мартовский Заяц, наклоняясь к Алисе.
— Еще? — переспросила Алиса с обидой. —Я пока ничего не пила» (с. 74).
Як зазначає О. Падучева, порушення пресупозицій цього типу часто сприй
мається як неввічливість 24 і, додамо, знущання і навіть свідчення абсурдності
комунікативної поведінки партнера по спілкуванню. Разом з тим, у цьому ви
падку можна також твердити про наявність категорійної пресупозиції слова
еще, яке відсилає до того, що було раніше;
в) порушення мовцем пресупозицій, пов’язаних із загальнолюдськими, ра
совими, національними, регіональними тощо поняттями, які є в поточній свідо
мості багатьох людей. Так, наприклад, прийом підміни фактуальних пресупози
цій, пов’язаний з референційними механізмами вживання власних імен, зокрема
назв держав і їхніх столиць, зустрічаємо в п’єсі Е. Іонеско «Урок»:
«Учитель. Так вот, как я сказал, в некоторых обиходных выражениях встречаются
слова, звучащие совершенно по-разному в каждом из языков, так что определить язык ве
сьма несложно. Приведу пример. Распространенное в Мадриде неоиспанское выражение
“мояродина — Нео-Испания” звучит по-итальянски: “мояродина... ”
Ученица. Нео-Испания.
Учитель. Неверно! "Мояродина—Италия ". А теперь скажите, рассуждая по анало
гии, как будет "Италия" по-французски?
Ученица. У меня болят зубы!
Учитель. А ведь это так просто: слову “Италия" соответствует во французском
слово "Франция ”, являющееся его точным переводом. "Моя родина — Франция ”. А “Фран
ция" по-восточному будет "Восток”. А "Восток" по-португальски— “Португалия”! Вос
точное выражение “мояродина — Восток" переводится на португальский следующим об
разом: “Моя родина — Португалия!" И так далее...Еще один пример. Слово “столица” в
разных языках имеет разный смысл. Так, когда испанец говорит: “Я живу в столице”, он
подразумевает под словом “столица ” совсем не то, что португалец, когда тоже говорит:
“Яживу в столице”, или произносящий эту же фразу француз, румын, латинянин, сардана-
палец... Поэтому, услышав выражение: "Я живу в столице ", вы легко распознаете, на каком
языке это сказано: на испанском, гишпанском или неоиспанском, французском, восточном,
румынском или латинском, стоит лишь догадаться, какую страну имеет в виду говорящий
... произнося данную фразу» (с. 215-216).
Абсурдність псевдолінгвістичного «пояснення» Вчителя, окрім усього ін
шого, полягає ще й у тому, що він підміняє загальнолюдську ментальну пресу-
позицію ‘кожна держава має столицю зі своєю назвою’ на пресупозицію грома
24 Див.: Падучева Е. В. Тема языковой коммуникации в сказках Льюиса Кэрролла... —
С. 217.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 1 25
Ф. С. Бацевич.
дянина конкретної держави, носія конкретної лінгвокультури — ‘столиця моєї
держави — це конкретне місто’. Цей прийом також супроводжується нюансу
ванням точок зору учасників спілкування: загальнолюдської та національної;
г) приписування словам, виразам, мовленнєвим актам невластивих їм фак-
туальних пресупозицій.
Приклад із неназваної сценки Д. Хармса. Один із учасників діалогу (Петя)
робить замовлення в ресторані: офіціант йому відповідає Не дам. Починається
абсурдна суперечка, яка завершується так:
«Официант: Ладно, ладно. Уходите.
Петя: Я не уйду. Я инженер» (1999, с. 135).
Комічність і абсурдність ситуації полягає в тому, що, на думку Петі, слово
інженер містить у собі пресупозицію фактуальності ‘людина, яку не можна ви
гнати з ресторану’.
З. Порушення семантичних пресупозицій категорійного характеру. Цей при
йом часто використовується в досліджуваних текстах і, звичайно, може зачіпати
різні аспекти вияву категорійної семантики засобів словесного коду в спілкуван
ні. Нижче розглянемо найчастотніші прийоми в межах аналізованих текстів:
а) порушення категорійних пресупозицій семантики слів, наприклад, у опо
віданні Д. Хармса «История Сдыгр Аппр».
«[Петро Петрович відірвав руку в Андрія Семеновича, женеться за ним, не може наздог
нати і показує втікачеві руку]:
Андрей Семенович. — Этомоярука!
Петр Павлович. — Да-с, руш ваша! Чем махать будете?
Андрей Семенович. — Платочком» (1999, с. 7-8).
У даному випадку обігрується категорійне значення дієслова махать ‘разма
хивать руками’, яке умисно сприймається Андрієм Семеновичем як пресупози-
ційне ‘прощаясь с кем-то, махать чем-то (рукой, платком)’, а тому його відпо
відь «природна» саме з цих міркувань, але абсурдна з позицій категорійного
значення дієслова і ситуації спілкування в цілому.
У прикладі з повісті Л. Керролла «Аліса в Країні Чудес» спостерігаємо обіг-
рування пресупозиційного категорійного значення дієслова отрубить, яке пе
редбачає обов’язкову об’єктну реалізацію у формі отрубить что:
«Палач, Король и Королева шумно спорили ... Палач говорил, что нельзя отрубить голо
ву, если кроме головы больше ничего нет;... Король говорил, что раз есть голова, то ее можно
отрубить» (с. 23).
Наведений приклад одночасно можна класифікувати як ілюстрацію до пору
шення пресупозиційних умов існування об’єкта дієслівної дії отрубить',
б) порушення пресупозитивної категорійної оцінної семантики окремих
слів. У випадках заперечення або ігнорування звичної (як правило позитивної)
оцінки, яка наявна в значеннях певних слів, може виникнути ефект абсурду, як,
наприклад, у неназваній мініатюрі Д. Хармса:
«Писатель. — Я писатель.
Читатель. — А по-моему, ты г...о!
Художник. — Яхудожник.
Рабочий. — А по-моему, ты г...о!
Композитор. — Я композитор.
Ваня Рублев. — А по-моему, ты г. ..о! и т. д.» (1999, с. 144).
26 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 1
Абсурдний художній текст у вимірах лінгвістичної прагматики
У комунікативній ситуації знайомства та ще й у межах мікросцени, яка може
виконуватися в театрі, подібний прийом справляє враження абсурдного діалогу;
в) порушення категорійних умов ситуативного вживання мовленнєвих ак
тів, наприклад, в оповіданні Д. Хармса «Охотники»:
«[Мотыльков и Стрючков вешают Окнова]:
Мотыльков. — Ты, брат, не горюй. Мы сейчас тебя удавим. Постой!.. Вот... вот...
вот...
Стрючков. — Вот сюда вот еще! Так, так, так!Ну-ка еще... Ну, теперь готово!
Мотыльков. — Теперь готово!
Окнов. — Господи благослови!» (1999, с. 59).
Емотивне висловлення Господи благослови! зазвичай уживається тими, хто
готується до якихось, так би мовити, творчих дій як побажання успішного їх за
вершення, а не тими, кого, наприклад, мають стратити. Можна також уважати,
що в цьому випадку виявляється ефект «ілокутивного самогубства» 25 мовця,
який, за логікою поведінки нормальних людей, не може діяльність своїх майбут
ніх убивць оцінювати позитивно і при цьому ще й просити благословення Гос-
пода для її успішного здійснення;
г) порушення законів категорійного вияву пресупозицій у конкретних син
таксичних позиціях уживання слів і виразів. Ось як розглядає О. Падучева прик
лад із Л. Керролла26:
«— А какого роста ты хочешь быть? — спросила Гусеница.
— Ах, все равно, — быстро сказала Алиса. — Только, знаете, так неприятно все время
меняться.
— Не знаю, — сказала Гусеница.
Алиса молчала. Никогда в жизни ей столько не перечили, и она чувствовала, что теряет
терпение».
В устах Аліси дієслово знать ужите як дискурсивне (у данному випадку
вставне) слово і не входить в асертивну частину пропозиції Только так неприят
но все время меняться. Воно скероване на спільний фонд знань мовця й слухача
і, за законами функціонування пресупозицій, не може заперечуватися. Гусінь
сприймає це слово не як дискурсивне, а як таке, що належить асерції і може бути
піддане запереченню. Діалог абсурдизується, що відбиває в Аліси будь-яке ба
жання його продовжувати.
Особливим прийомом, який зачіпає загальну типологію пресупозицій, слід
уважати прийом змішування різних її типів. Так, у п’єсі Е. Іонеско «Голомоза
співачка» один із героїв каже:
«Пожарник. ... мне пора. Поскольку у вас нет времени, лично у меня ровно через три
четверти часа и шестнадцать минут пожар на другом конце города. Надо потораплива
ться, хотя дело того и не стоит» (с. 51).
Пресупозиційні основи вербалізації факту пожежі полягають у тому, що це
неконтрольована, непередбачувана, негативна, часто трагічна подія, яка вже
відбулася або відбувається. Пожежник говорить про пожежу як контрольовану і
передбачувану дію. Останнє може мати підстави для інтерпретації пожежі як
запланованої дії лише в тому випадку, якщо б Пожежник натякав на те, що хтось
25 Про поняття «ілокутивного самогубства» див. докладніше: Вендлер 3. Иллокутивное
самоубийство // Новое в зарубежной лингвистике.— М., 1985.— Вып. 16.— С. 238-250.
26 Падучева Е. В. Тема языковой коммуникации в сказках Льюиса Кэрролла...— С. 196.
/5£ЛГ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 1 27
Ф. С. Бацевич.
готує підпал; однак усі попередні репліки свідчать, що йдеться про пожежу як
незаплановане явище. Спостерігаємо змішування фактуальної й екзистенційної
пресупозицій.
II. Порушення законів формування прагматичних пресупозицій
Прагматичні пресупозиції містять відсилання до суб’єктивного (не семан
тичного) чинника; вони включають у себе уявлення мовця про загальний кон
текст спілкування, модель адресата, умови успішності спілкування та інші су-
б ’ єктивні чинники інтеракції. У цьому розумінні прагматичні пресупозиції— це
пропозиційні установки, суб’єктом яких є мовець 21, а об’єктом — слухач (або
інші учасники спілкування, глядачі в театрі).
Розгляд прагматичних пресупозицій в аспекті породження абсурдних ху
дожніх текстів дозволяє твердити про існування принаймні двох їх типів.
1. Порушення законів успішного використання прагматичних пресупози
цій, які стосуються змінних складників поточного спілкування. Цей тип праг
матичних пресупозицій, своєю чергою, може породжуватися орієнтацією
учасників (чи учасника) спілкування в моделях осіб адресатів, виконуваних
ними комунікативних ролях, їх психологічних, духовних та інших особливос
тях, а також стосуватися найзагальніших прагматичних аспектів комуніка
ції — її регістрових, тональнісних характеристик, атмосфери спілкування в
цілому. Зокрема, одним із найпомітніших прийомів абсурдизації як змісту, так
і всієї атмосфери спілкування героїв відомої п’єси Д. Хармса «Єлизавета Бам»
є підкреслений незбіг трагічного за своєю сутністю факту— необхідності й не
відворотності арешту й смерті головної героїні — з регістрово-тональнісними
характеристиками розгортання сюжету — буфонадно-пародійного, з уживан
ням героями недоречних віршів, кричущою невідповідністю стану речей на
грано веселої поведінки Є. Бам. Іван Іванович і Петро Миколайович повинні
арештувати Є. Бам:
«Елизавета Нам. Кто пятнашка?
Иван Иванович. Д ха-ха-ха, в штанах!
Петр Николаевич и Елизавета Бам.Ха-ха-хаха!..
Иван Иванович (валится на пол). У меня на голове волосы!
Петр Николаевич и Елизавета Бам.Ха-ха-хаха!
Елизавета Бам. Ой, ой, немогу!
Папаша: Покупая птицу, смотри, нет ли у нее зубов. Если есть зубы, то это не птица»
(с. 256-257).
Не відповідають актуальній ситуації арешту Є. Бам паралінгвальні дії героїв
п’єси: вони сміються, бігають, грають у дитячі ігри, падають на землю, запа
люють сірники тощо. Усе це формує абсурдну тональність самого процесу ко
мунікації на тлі глобальної ситуації змісту п’єси.
2. Порушення законів уживання прагматичних пресупозицій соціального ха
рактеру. Цей тип прагматичних пресупозицій стосується постійних соціальних
ролей і достатньо стабільних комунікативних статусів учасників спілкування.
Неврахування їх специфіки також може стати причиною низки комунікативних
збурень, включаючи абсурдизацію спілкування в цілому. Так, у романі Ф. Дос-
тоєвського «Ідіот» князь Лев Мишкін, очікуючи прийому в генерала Єпанчина,
27 Падучева Е. В. Семантические исследования (Семантика времени и вида в русском
языке; Семантика нарратива)...— С. 235.
28 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 1
Абсурдний художній текст у вимірах лінгвістичної прагматики
«надзвичайно просто» спілкується з камердинером (человеком), що викликає
неприховане здивування і певні підозри останнього:
«Казалось бы, разговор князя был самый простой; но чем он был проще, тем и становил
ся в настоящем случае нелепее, и опытный камердинер не мог не почувствовать что-то, что
совершенно прилично человеку с человеком и совершенно неприлично гостю с человеком.
А так как люди гораздо умнее, чем обыкновенно думают про них их господа, то и камерди
неру зашло в голову, что тут два дела: или князь так какой-нибудь потаскун и непременно
пришел на бедность просить, или князь просто дурачок и амбиции не имеет, потому что ум
ный князь и с амбицией не стал бы в передней сидеть и с лакеем про свои дела говорить, а
стало быть, и в том и в другом случае, не пришлось бы за него отвечать?» (виділено Ф. Дос-
тоєвським, с. 56).
Розумний «человек» (камердинер) у манері спілкування князя Мишкіна від
чув глибинні порушення неписаних, але всім відомих законів (правил, постула
тів) спілкування людей вищого соціального статусу з лакеями, тобто людьми
значно нижчого соціального статусу. Ці правила (закони, постулати) в даному
випадку мають природу прагматичних пресупозицій соціального характеру, які
й були, на думку камердинера, грубо порушені дивним гостем — князем Миш-
кіним. Комунікативна компетенція мовця передбачає володіння прагматичними
пресупозиціями соціального характеру щодо можливості / неможливості вжи
вання конкретних типів дискурсів, мовленнєвих жанрів, мовленнєвих актів, вис
ловлень, навіть слів залежно від соціального статусу адресанта і адресата. Зрозу
міло, що, наприклад, підлеглий, звертаючись до командира, не може вживати
мовленнєві акти фамільярного характеру; підозрюваний не може просити того,
хто прийшов його арештувати, пограти з ним у дитячу гру, показати фокус і т. ін.
Порушення цих умов можуть викликати серйозні «збої» в спілкуванні, навіть
унеможливлювати його, перетворити в абсурдний. Так, у п’єсі Д. Хармса «Єли
завета Бам» головна героїня, яку прийшли арештувати Іван Іванович і Петро
Миколайович, просить їх показувати фокуси, гикати, пропонує взяти участь
у дитячій грі тощо (с. 248-250). Усе це створює загальну ситуацію сценічного
абсурду.
Отже, з позицій лінгвістичної прагматики комунікативний текстовий аб
сурд — це реалізація специфічних авторських інтенцій, синтетичне мовно-
дискурсивне утворення, яке виформовують як ненормативні мовні утворення
(мовленнєві акти, мовленнєві жанри), які не передбачають чіткої знакової кон
венції, не відповідають реальній дискурсивній ситуації, суперечать усталеній
мовній картині світу, так і комунікативні акти, умисно побудовані з порушен
ням умов успішності. Мовно-дискурсивний текстовий абсурд — це динамічна
категорія, що виникає як суперечність між змістовим (пропозитивним) склад
ником і смислом актуалізованих у дискурсі позамовних когніцій тих, хто цей
текст сприймає; ширше — як суперечність між авторською інтенцією і мовно-
комунікативною нормою. У процесах абсурдизації художнього тексту пресу-
позиції як спільний фонд знань про світ, людину, закони й правила комунікації
тощо відіграють важливу роль. Найчастотнішими прийомами абсурдизації
текстів із використанням пресупозицій є: 1) пряме введення і наслідування у
процесах розгортання сюжету абсурдної онтології, яка стає пресупозицією
тексту; 2) незнання або неприйняття «нормальних» пресупозицій; 3) запере
чення загальновідомого, того, що стало пресупозицією для всіх; 4) змішуван
ня пресупозицій різних типів; 5) підміна пресупозицій; 6) експлікація пресу-
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 1 29
Ф. С. Бацевич.
позицій, які цього не потребують; 7) абсолютизація і надузагальнення
пресупозицій як «вічних» у конкретних контекстах і ситуаціях спілкування;
8) приписування об’єктам (у широкому розумінні) невластивих пресупози-
тивних якостей. Виявлені прийоми девіативного оперування пресупозиціями
тісно взаємодіють з іншими аспектами загальної абсурдизації, творячи непов
торність текстових світів абсурдного характеру. Мовно-дискурсивний худож
ній абсурд — складне багатоаспектне явище, вивчення якого передбачає вра
хування здобутків низки гуманітарних напрямів досліджень, передусім
комунікативної лінгвістики, лінгвістичної прагматики, лінгвістичної семанти
ки, когнітивістики, лінгвокультурології та ін.
{Львів)
F. S. BATSEVYCH
ABSURD FICTION IN TERMS OF LINGUISTIC PRAGMATICS
The paper dwells upon the special status of absurd fiction texts in the modem functionally and
communicatively oriented linguistics as an important source and tool of understanding the patterns
of aesthetic meaning formation. The pragmatic aspects of absurdization of fiction texts by L.Carrol,
O.Vvedensky, D.Harms, S.Beckett, E.Ionesko are considered using the example of deviational use
of presuppositions.
Keywords: absurd, absurd fiction text, pragmatics, meaning, communicative aesthetic mean
ing, presupposition.
30 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 1
|